Текст книги "Brute force (СИ)"

Автор книги: Вячеслав Ковриженко

сообщить о нарушении

Текущая страница: 14 (всего у книги 27 страниц)

– Що ти робиш? – голос байдужий, але я ж бачу, як вона намага╓ться непом╕тно в╕двернутися.

– Теплий одяг. Не хочу, щоб ти захвор╕ла.

– Тод╕ захвор╕╓ш ти.

– Я можу активно рухатися, а ти н╕. Якщо хочеш допомогти – натягуй ╕ зал╕зай на спину.

Я простягнув ╖й уже повн╕стю автономний модуль у вигляд╕ тепло╖ шк╕ряно╖ куртки. На мен╕ ж залишилися лише штани та ╕м╕тац╕я сорочки, яку я розпустив на к╕лька стр╕чок ╕ зав'язав ╖х ззаду у вигляд╕ парашутно╖ п╕дв╕ски. Так ╕ не дочекавшись, доки Юк╕не прим╕ря╓ обновку, я мало не силою одягнув ╖╖, ╕ наказав просунути ноги у дв╕ петл╕ на р╕вн╕ поясу. Пот╕м залишилося лише обв'язати д╕вчину за тал╕ю, ╕ я м╕г бути впевненим, що вона не випаде з п╕дв╕ски до к╕нця нашо╖ мандр╕вки. Схожу систему я застосовував для транспортування союзник╕в. Одного разу мен╕ нав╕ть довелося таким чином в╕дриватися в╕д пересл╕дування, ╕ водночас нести на соб╕ морського п╕хотинця, який в цей час в╕дстр╕лювався в╕д дрон╕в. Зв╕сно тод╕ у мене була зовс╕м ╕нша ек╕п╕ровка, але й ми зараз не у бою, тому такий п╕дх╕д я вважав виправданим.

Зробивши к╕лька коротких проб╕жок, я додав швидкост╕ й незабаром впевнено долав л╕с, залишаючи згра╖ н╕чних хижак╕в далеко позаду. Такими темпами я б вийшов до територ╕╖ Академ╕╖ уже хвилин за десять, однак мен╕ сл╕д було ще об╕йти таб╕р темних ельф╕в з ╖хн╕ми пастками, тому цей терм╕н розтягувався майже на п╕вгодини. Нав╕ть не уявляю, як я умудрився подолати таку велику в╕дстань, та ще й привести за собою когось. Загалом мен╕ прогулянка майже сподобалася, якби ж ╕ще мен╕ не доводилося обмежувати сво╖ сили.

Вже виб╕гаючи на узл╕сся ми застали момент, коли з л╕су виходила та-сама група учениць, з якою б╕гла Юк╕не. Згадавши, що так ╕ не запитав ╖╖ про дещо, я вирушив навпростець через парк, де було найменше джерел тепла.

– Юк╕не, чому поб╕гла за мною? Ти ж не учениця?

– Я не можу сказати. – серцебиття та ╕нш╕ показники орган╕зму майже не зм╕нилися, значить це не ╖╖ ╕н╕ц╕атива.

Д╕ставшись до лазарету, я п╕шов на пошуки ц╕лител╕в. Народу тут було повно, тому на мене майже н╕хто не звернув уваги. Передавши Юк╕не на руки одному ╕з ц╕лител╕в, я спробував швиденько зв╕дти забратися, але вже на виход╕ мене пом╕тив один м╕й знайомий.

– Кейнс╕! – в коридор╕ вмить запанувала тиша.

– В╕таю, пане Улайт. – ╕ не забути поклонитися. – Як пожива╓те?

– Дякую, непогано. Дозволь познайомити тебе ╕з головою учн╕всько╖ ради Академ╕╖ – Л╕т╕я Поучан. – в╕н вказав на високу св╕тловолосу ╕ дуже злу д╕вчину в окулярах позаду себе.

– Масаке Кейнс╕, – знову поклонитися, – при╓мно позна...

– Ти йолоп!!! – вона часом не сестра Кай╖? – Ти чого у л╕с поб╕г?! Та ми ╖х увесь веч╕р...

Я одразу зрозум╕в, чому головою учн╕всько╖ ради стала саме вона. Можу соб╕ т╕льки уявити, як вона керу╓ учнями, якщо нав╕ть Улайт кривиться в╕д звук╕в ╖╖ голосу, ╕ намага╓ться зникнути. Н╕, мужик: п╕дставив мене – будеш терп╕ти за компан╕ю. А ходячий мегафон нав╕ть не думав зупинятися. Ця Л╕т╕я Поучан виявилася справжньою сиреною, в ус╕х можливих сенсах цього слова: голос у не╖ був хороший, сильний ╕ нав╕ть гарний, от т╕льки використову╓ться абсолютно не за призначенням. Розорялася вона хвилини дв╕, доки до нас не п╕д╕йшов старший ц╕литель ╕ ледве не силом╕ць спровадив д╕вчину на вулицю разом ╕з нами. Ну а там уже мене н╕що не тримало ╕ я чкурнув геть. Зв╕сно хорош╕ стосунки таким чином не побуду╓ш, але я у слуги не записувався. А що? Вона не м╕й безпосередн╕й командир, я не зобов'язаний перед нею в╕дчитуватися, ╕ тим б╕льше – слухати ╖╖ нотац╕╖ незрозум╕ло за що! Як т╕льки я д╕знаюся все, що хот╕в – злиняю зв╕дси з╕ швидк╕стю звуку. Засяду десь в катакомбах у л╕с╕, й буду себе в╕дновлювати. Але спочатку:

– Пан╕ Ханна. Доброго вечора.

– О, з'явився наш герой! Кажуть, що ти в л╕с╕ д╕вчат в╕д якогось зв╕ра захищав?

– Не захищав. Ведм╕дь територ╕ю м╕тив. Вискочив на нього.

– Ведм╕дь?!

– В╕н не постраждав.

– Ну ти й нахаба! – вражено констатувала Ханна, прикривши обличчя рукою. Нарешт╕! Facepalm!

– Я знаю. – п╕дтверджую д╕агноз ╕ переводжу тему на те, що мене д╕йсно ц╕кавить. – Де пан╕ М╕зайя?

– Директор попросила ╖╖ зайти. Трима╓ вже другу годину. – з╕тхнула ж╕нка, витираючи п╕т з лоба. – Ох, Кейнс╕, ну й наробив же ти галасу. Ти чому образив пан╕ Л╕т╕ю?

– Це хто?

– Голова учн╕всько╖ ради Академ╕╖.

– Коли?

– Сьогодн╕ ввечер╕.

– Не знаю. Н╕кого не ображав. Взагал╕ мовчав. ╥╖ виставили за двер╕. Я п╕шов сюди.

– Так! – перервала вона мою розпов╕дь. – Я не знаю, що ти там влаштував, але ти мусиш п╕ти до не╖ ╕ вибачитися. Розбирайся ╕з нею сам. Я в справи учн╕всько╖ ради не л╕зу.

– Все так серйозно?

– А ти як дума╓ш? Туди входять члени половини корол╕вських с╕мей св╕ту – з такими сваритися не варто.

– Чого варто оч╕кувати? Як╕ будуть насл╕дки?

– Не знаю. У цих д╕вчат хороша фантаз╕я. Можуть утнути будь-що.

Хм, мен╕ що – робити н╕чого? Не буду я н╕куди ходити, ╕ н╕ перед ким вибачатися. У мене сво╖х проблем вистача╓. Маю я комусь ╕ще дупу п╕дтирати!

***

Мар╕я Нарадан дуже здивувалася, коли знайшла свою Юк╕не в одн╕й палат╕ з ╕ншими ученицями. А ще б╕льше ╖╖ здивувала дивна куртка, в яку та була вдягнута. Одразу ж забравши ╖╖ з лазарету, принцеса усю дорогу до свого ма╓тку була задумливою ╕ кидала дивн╕ погляди на свою супутницю. Т╕льки зайшовши на свою територ╕ю вона стала розпитувати свою небагатосл╕вну охоронницю про ╖╖ пригоди.

– Подарував, значить? – д╕вчинка об╕йшла навколо Юк╕не. – Нав╕що ти взагал╕ за ним поб╕гла?

– Ви сказали: 'Роби що хочеш, але ми повинн╕ з ним зблизитись.'

– О, то ти сама цього захот╕ла?! – ╓хидно посм╕хнулася принцеса. – Ну ╕ як в╕н тоб╕?

– Сильний, швидкий. – Юк╕не на мить задумалася, а пот╕м додала. -Дбайливий. Дуже чуйний.

– Н╕чого соб╕! – Мар╕я зовс╕м по-новому подивилася на давно знайому д╕вчину. – Не оч╕кувала такого в╕д тебе. Значить в╕н тоб╕ подоба╓ться?

– Ем? – на бл╕дому обличч╕ проявилося розгублення.

– Яс-с-сно. – Мар╕я посм╕хнулася, остаточно збентеживши охоронницю.

Н╕хто не бачив, як вона виходила з л╕су, а тут виявля╓ться, що вона прибула в лазарет нав╕ть швидше за сво╖х суперниць! Чому суперниць? А тому, що т╕льки так можна було пояснити зац╕кавлен╕сть ус╕х ╕нших учениць до цього перспективного слуги. На в╕дм╕ну в╕д Лашури, Мар╕я в╕ддавала перевагу б╕льш тонкому впливу на оточуючих. Вона н╕коли не сп╕шила д╕яти, поки не збере достатньо в╕домостей. Колись саме так вона зум╕ла прив'язати до себе Юк╕не, ╕ з того часу в не╖ не було б╕льш в╕ддано╖ прихильниц╕, яка кр╕м усього ще й виконувала роль охорони.

Юк╕найя взагал╕ була мовчазною ╕ дуже правильною, якщо так можна сказати про д╕вчину. Вона н╕коли не дозволяла соб╕ н╕чого зайвого, не задавала питань, терп╕ла будь-як╕ незручност╕ та робила лише те, що ╖й скажуть – ╕деальний слуга. Так здавалося лише на перший погляд. Т╕ ж, хто знав ╖╖ ближче, могли з впевнен╕стю сказати, що ця д╕вчина не ма╓ власного життя. Все, що стосувалося ╖╖ думки, вона пропускала через призму ╕нтерес╕в сво╓╖ хазяйки. Якщо ж потр╕бно було проявити власну ╕н╕ц╕ативу – д╕вчина в╕дверто губилася. Юк╕не абсолютно не мала соц╕альних навик╕в, не вм╕ла сп╕лкуватися ╕з однол╕тками, ╕ нав╕ть не завжди розум╕ла х╕д думок сво╓╖ хазяйки. А ще вона завжди була чесною ╕ казала те, що думала. Хазяйка Мар╕я не раз казала, що у таких випадках ╖й краще взагал╕ мовчати, що Юк╕не й робила, тим самим ще б╕льше в╕докремлюючи себе в╕д навколишнього св╕ту. Але вона була лицарем, ╕ лицарем прекрасним, за що ╖╖ й ц╕нили. В Академ╕╖ певний час нав╕ть ходив слух, що ╖╖ ростили спец╕ально для майбутньо╖ наступниц╕ престолу.

╤ в противагу прям╕й та безпосередн╕й Юк╕не виступала ╖╖ хазяйка: хитра й розумна принцеса Мар╕я. Мила й прив╕тна, вона створювала оманливе враження маленького янгола. Вихована в кращих традиц╕ях корол╕вського роду, вона змалечку вв╕брала в себе досв╕д придворних ╕нтриг ╕ нер╕дко вводила в оману набагато старших за себе опонент╕в. Ця маленька капосниця вже не раз ставала к╕сткою впоперек горла багатьом аристократам. Вт╕м, ╕ у не╖ була своя ах╕лесова п'ята:

– Ваша Величн╕сть, з вами бажа╓ поговорити королева Флора...

– В╕таю, дочка! – перебивши слугу, над артефактом затремт╕ло зображення молодо╖ усм╕хнено╖ ж╕нки. – Як проходить тво╓ навчання?

– Дякую, мамо, все прекрасно.

– О, чому такий сердитий тон? Ти не рада мене бачили? Чи я в╕двол╕кла тебе в╕д чергово╖ ╕нтриги? Уже знайшла соб╕ нову ╕грашку?

– Не розум╕ю про що ти.

– Може це якось пов'язано з тим та╓мничим хлопчиком?

– Що? З яким ╕ще хлопчиськом?

– ╤з тим, за яким уже давно половина Академ╕╖ б╕га╓. Що, невже ти про нього й дос╕ не зна╓ш? – удавано вразилася королева. – Це ж треба: сама Мар╕я Нарадан не зна╓ останн╕х новин у сво╖й же Академ╕╖!

– Мамо, припини. – проричала д╕вчинка, ледве стримуючи себе в╕д того, щоб не розтрощити ц╕нний артефакт. – Я все про вс╕х знаю.

– Чудово! – одразу ж знову повесел╕ла королева, з ц╕кав╕стю п╕дс╕вши ближче до артефакту, повн╕стю заповнивши ╕люз╕ю сво╖м обличчям. – Ну ╕ як в╕н тоб╕? Коли збира╓теся в╕нчатися?

– Мамо, я тебе не чую. Поговоримо п╕зн╕ше. – Мар╕я вимкнула зв'язок ╕ лише п╕сля цього дала волю почуттям, розбивши об п╕длогу перший флакон ╕з парфумами, який трапився п╕д руку. – Як же вона мене д╕стала!

– Пан╕ Мар╕я, що королева мала на уваз╕, коли говорила про в╕нчання? – недоречно запитала Юк╕не, зац╕кавлена дивною розмовою.

– Не звертай уваги. – Мар╕я на мить завмерла, а пот╕м з хитрою посм╕шкою повернулася до сво╓╖ супутниц╕. – Хм, в╕нчання...

Як уже було сказано, Юк╕найя ╕нколи зовс╕м не розум╕ла х╕д думок сво╓╖ Хазяйки.

***

Твою ж див╕з╕ю! Оце так розмови! Добре, що я здогадався в куртц╕ жучок залишити. Все, я передумав – п╕ду вибачатися перед пан╕ Л╕т╕╓ю прямо зараз! Треба буде ще на М╕зайю щось почепити. Може ошийник, хе-хе-хе? Що? Н╕, я не злопам'ятний, просто зло з ╕деальною пам'яттю. Хоча н╕, не ошийник, ╓ значно кращий вар╕ант! ╤ обов'язково проконтролювати сво╓ оточення: Кайю, Лашуру, дв╕йнят... Хто волод╕╓ ╕нформац╕╓ю – той волод╕╓ св╕том! А так я отримуватиму ╕нформац╕ю з перших рук!

В╕зит до пан╕ Л╕т╕╖ пройшов... Хоча н╕, спочатку наступив, потоптався, а вже пот╕м пройшов дал╕. В╕дправляючись на цю зустр╕ч, я нав╕ть не п╕дозрював, наск╕льки п╕дступними можуть бути ж╕нки. Зокрема те, як вони умудряються користуватися сво╖м становищем. Я зробив усе так, як ╕ порадила мен╕ пан╕ Ханна: постукав, дочекався в╕дгуку, зайшов, став перед начальницею ╕ чекаю на ╖╖ реакц╕ю. Довго чекаю, хвилин уже з десять, а мене продовжують ╕гнорувати! Був би я людиною – уже давно б зб╕сився. А так: перейшов на внутр╕шн╕й ╕нтерфейс ╕ спок╕йн╕с╕нько соб╕ працюю, контролюючи розвиток сво╖х систем. Напевно мо╓ т╕ло почало хроп╕ти, тому що хвилини через три НК без мого втручання ув╕мкнув форсаж ╕ на самих лише рефлексах змусив т╕ло ухилятися в╕д р╕зноман╕тних предмет╕в, якими в мене кидалася одна надм╕рно агресивна особа. Ц╕каво, де в╕н вивчив ус╕ ц╕ прийоми? А, ну зв╕сно ж – мо╖ вибрики у л╕с╕. Треба буде якось роз╕м'ятися, щоб в╕н ╕ ╕нш╕ рефлекси у моторику зм╕г прописати, бо у нього ж зараз п╕сля в╕дновлення ус╕ банки даних пуст╕.

– Нахаба! Хул╕ган! Псих! – все б╕льше розпалювалася д╕вчина, п╕дбираючи зам╕сть чергового снаряда якусь велику книжку.

– Будь-ласка, заспокойтеся. Поясн╕ть причину агрес╕╖. – намагався я, у форсаж╕ переглядаючи останн╕ хвилини життя мого т╕ла.

– Ти ще й грубити см╕╓ш?! – слухай д╕вко, я теж ум╕ю прикриватися сво╖м становищем.

– Ваша агрес╕я немотивована. Я приведу ц╕лителя.

– Стояти!!!

– У мене ч╕тка вказ╕вка: неадекватних – доправити в госп╕таль. – один ╕з ц╕лител╕в д╕йсно мен╕ щось таке казав.

– Що?! Та я... Та тебе...

– Пан╕ Л╕т╕я. Як себе в╕дчува╓те? – а сам роблю байдуже обличчя ╕ пов╕льно скорочую в╕дстань м╕ж нами, мовляв, т╕льки дай мен╕ прив╕д.

– Гррр! Зла! Зла ╕ втомлена! Через тво╖ вит╕вки половина Академ╕╖ зараз лежить у госп╕тал╕ ╕ не зможе завтра п╕ти на заняття, а к╕лькох узагал╕ довелося рятувати в╕д диких тварин!

– Над╕йшла скарга. Про образу. Можу чимось допомогти?

Д╕вчина на деякий час завмерла, намагаючись зрозум╕ти сенс заплутаних фраз. Цьому прийому мене навчив один майор ╕з дуже промовистим пр╕звищем – Пейн. В╕н робив так, коли треба було змусити солдата думати. Особлив╕сть цього прийому в тому, що без вказаних рамок мозок сам додуму╓ те, що йому треба. У мо╓му випадку це допомогло налаштувати д╕вчину на д╕алог.

– Ну ╕ що ти можеш мен╕ запропонувати? Грош╕? – ага, уже трохи розслабилася, значить треба ╖╖ спантеличити ╕ зац╕кавити, а враховуючи першопричину ус╕х мо╖х сьогодн╕шн╕х проблем...

– Н╕. Спок╕й. Акупунктурний масаж. Зн╕ма╓ напруження...

– Що?! Щоб ти повторив те ж саме, що ╕ з наставницею М╕зай╓ю?!

От уже ця наставниця... Ну н╕чого, я теж ум╕ю розпускати слухи.

– Вона схвалила. Сказала готуватись. ╤ чекати пац╕╓нт╕в. – д╕йсно, непоганий вар╕ант п╕дроб╕тку, та й жучки розв╕шувати буде прост╕ше. – Рекламу взяла на себе. Реклама вдалася. Зда╓ться...

Ага, а тепер в╕двернулася до в╕кна й почервон╕ла – явно зна╓ причину усього цього переполоху. Ну давай-давай, набивай соб╕ ц╕ну, вмовляти тебе я не збираюся. ╤ не треба так на мене дивитися: я простий селюк, ╕ натяк╕в не розум╕ю. Хвилин через п'ять голова учн╕всько╖ ради здалася ╕ дозволила соб╕ догодити. Догоджав я довго, майже ц╕лу годину. Пам'ятаючи минулий раз, я нав╕ть не просив ╖╖ перевдягатися. Зв╕сно в одяз╕ масаж не такий ефективний, та заспоко╖ти пац╕╓нта можна й х╕м╕╓ю. Особливо, якщо втирати у в╕дкриту шию, поруч ╕з основними судинами. Нарешт╕ розслаблена д╕вчина м╕цно заснула ╕ я, здавши начальство на руки ╖╖ пом╕чниц╕ – уже знайом╕й мен╕ Лап╕с – швиденько покинув прим╕щення. Ще на вход╕ мо╖ датчики вловили присутн╕сть у сус╕дн╕й к╕мнат╕ ще к╕лькох ос╕б, а якщо врахувати в╕дсувн╕ декоративн╕ ст╕ни... Схоже я щойно сам зробив соб╕ рекламу. Жучки в╕шати не ризикнув, але щось мен╕ п╕дказу╓, що наступний шанс п╕двернеться скоро.

***

– А у вас тут весело, як я бачу. – зазначив ╕нспектор Тору, спостер╕гаючи за постраждалими ученицями, як╕ саме добиралися до гуртожитку ╕з госп╕талю.

– Не те слово. – буркнула наставниця М╕зайя, ╕з незадоволенням поглядаючи на сво╓ нове начальство.

Пропозиц╕я королеви Лашури була для наставниц╕ як сн╕г посеред л╕та. Зазвичай аристократи намагаються тримати св╕й персонал якнайдал╕ в╕д не╖, а тут такий шанс! Оц╕нивши ситуац╕ю з ус╕х бок╕в, М╕зайя не знайшла н╕яких п╕дводних камен╕в. Але сп╕льна трапеза одразу ж розставила усе по сво╖х м╕сцях. Хлопець показав себе грубим ╕ невихованим. Не дивно, що Лашура захот╕ла провчити нахабного п╕дл╕тка. Наставниця була людиною ╕з великим серцем, ╕ просто не могла в╕дмовити маленьк╕й д╕вчинц╕ у такому проханн╕. Тому в ╖╖ голов╕ одразу ж виник хитрий план, як пробити шкаралупу незворушност╕ хлопця, ╕ змусити його показати свою суть.

Не вийшло. П╕дл╕ток ╕з кам'яним серцем та зал╕зними яйцями вперто ╕гнорував ус╕ ╖╖ натяки, й продовжував робити те, що йому було наказано, а коли М╕зайя вир╕шила застосувати силу – швидко роз╕рвав дистанц╕ю, зникнувши у вентиляц╕╖ банного комплексу. Довелося йти на пошуки вт╕кача. ╤ робити це голяка, аби продовжити з того м╕сця, на якому вони зупинилися. А те, що можуть побачити – др╕бниц╕!

╤ знову невдача! Спритний парубок раз за разом виплутувався з ус╕х ╖╖ пасток. Не зважаючи на з╕рван╕ плани, М╕зайя швидко зор╕╓нтувалася ╕ п╕дключила до сво╖х розваг ╕ учениць. Багатьом така забава сподобалася, ╕ незабаром конкурс 'Сп╕ймай Кейнс╕' завоював симпат╕╖ б╕льшост╕. Але в самий розпал веселощ╕в Директриса викликала ╖╖ до себе, ╕ пот╕м к╕лька годин визв╕рялася. ╥й пригадали абсолютно все, починаючи в╕д зваблювання наставник╕в ╕ зак╕нчуючи матер╕альними збитками. М╕зайя спробувала було в╕дхреститися, мовляв, н╕хто не постраждав, ╕ н╕яких збитк╕в нема╓... Та що довше тривала ця розмова, то б╕льше з'являлося ╕ перших, ╕ других. П╕д к╕нець наставниця уже ф╕зично в╕дчувала жагу кров╕ в╕д Директриси. А тут ще й, як на зло, приперлася делегац╕я в╕д Церкви! М╕зайя уже подумала, що ╖╖ зараз почнуть вбивати. Початок екзекуц╕╖ з╕рвав головний ╕нспектор Тору, зайшовши до каб╕нету й передавши Директрис╕ грамоту. Невисокий, п╕дтягнутий чолов╕к середнього в╕ку у церковн╕й ряс╕ виглядав звичайним клерком, от т╕льки колючий погляд н╕як не дозволяв оточуючим розслабитися.

Переглянувши документ, Директриса була готова от-от п╕дняти скандал ╕з неспод╕ваним гостем, але зачепилася поглядом за головну б╕ль Академ╕╖ ╕ дуже недобре посм╕хнулася. Швиденько махнувши св╕й п╕дпис, вона повернула грамоту ╖╖ власнику, ╕ попросила М╕зайю показати Академ╕ю ╖хньому гостев╕.

– ╤ часто учн╕ так забавляються? – поц╕кавився ╕нспектор, проводжаючи поглядом черговий рейс носилок до лазарету.

– Н╕, зазвичай ╖хн╕ розваги дещо ╕ншого роду.

– Може правильн╕ше сказати – Ваш╕ розваги?

М╕зайя нахмурилася. Зв╕дки в╕н м╕г це знати? Директриса н╕чого при ньому не казала, а слухи до нього так швидко д╕йти не могли. Х╕ба що в╕н УЖЕ знав про це, ще до свого при╖зду. Значить передчуття ╖╖ не обмануло – цей '╕нспектор' не такий простий, яким зда╓ться на перший погляд.

– Я хочу бути в курс╕ ус╕х Ваших 'розваг', якими б вони не були. – про╕гнорував ╖╖ мовчання ╕нспектор. – З цього моменту ви переходите п╕д мо╓ безпосередн╓ кер╕вництво, допов╕да╓те про все, що бачите ╕ чу╓те. АБСОЛЮТНО про все. Ви зрозум╕ли?

– Так. – буркнула М╕зайя, згадавши особливо принизлив╕ моменти останн╕х дн╕в.

– Дуже добре. Можете починати спов╕дь, я Вас уважно слухаю. – ╕з награною чуйн╕стю повернувся до не╖ ╕нспектор.

Вона розказала коротку верс╕ю того, що сталося за усю минулу декаду, ╕ замовкла, чекаючи на реакц╕ю Тору. Якщо в╕н д╕йсно достатньо про╕нформований, то захоче почути в╕д не╖ детал╕, виказавши цим самим сферу сво╖х ╕нтерес╕в. А якщо н╕ – ╖й же краще.

Але ╕нспектор не виправдав ╖╖ спод╕вання. Лише слухав ╕ кивав час в╕д часу. Так вони ╕ д╕йшли до вчительського гуртожитку. Гостей, як ╕ минулого разу, вир╕шили поселити на верхньому поверс╕. От т╕льки якщо тод╕ М╕зайя сюди посп╕шала з рад╕стю, то тепер п╕дн╕малася, н╕би на ешафот. Увесь поверх зайняли безлик╕ люди у сутанах без будь-яких розп╕знавальних знак╕в. Тут нав╕ть вартових не було – ╖х м'яко але наполегливо витурили з поверху, зайнявши ╖хн╕ м╕сця у вс╕х ключових точках.

– Як там пожива╓ Рей? – спробувала розрядити обстановку наставниця.

– Нормально. А чому ц╕кавитеся?

– Просто вона минулого разу була якась дивна, сама не своя...

– Хочете про це поговорити?

– Ем... – зам'ялася ж╕нка, завмерши на пороз╕ гостьово╖ к╕мнати. – Н╕, мабуть н╕. Це ж секретна ╕нформац╕я, чи не так?

– Можливо. – ╕нспектор зайшов всередину, озирнувся ╕, подивившись в оч╕ наставниц╕, запропонував. – Проходьте, не соромтеся.

– Дякую, я краще п╕ду...

– Спати! – Тору клацнув пальцями перед обличчям наставниц╕.

Т╕╓╖ ж мит╕ ноги ж╕нки п╕дломилися ╕ ╖╖ спритно п╕дхопили пом╕чники ╕нспектора, що стояли на вход╕. Посадовивши безвладне т╕ло в кр╕сло, вони так само тихо й без жодного слова вийшли в коридор. Сам же ╕нспектор п╕дтягнув до себе ст╕лець ╕ вс╕вся навпроти М╕зай╖, пильно вдивляючись в ╖╖ обличчя.

– Пан╕ М╕зайя, зараз ви повернетеся у той момент, коли вперше побачили того хлопця. Де це сталося?

– На корабл╕ королеви Лашури. – в╕дпов╕ла ж╕нка, не розплющуючи очей.

– За яких обставин?

М╕зайя розказувала усе, часто з╕скакуючи з теми, але ╕нспектор був насторож╕, щоразу повертаючи розмову у сферу сво╖х ╕нтерес╕в. Його ц╕кавило все, що сталося т╕╓╖ ноч╕, будь-яка деталь, будь-яка др╕бничка. ╤ що довше в╕н слухав, то б╕льше переконувався, що мова йде про дв╕ абсолютно р╕зн╕ людини. Його ц╕кавив знайдений б╕ля Болота хлопець, а М╕зайя пост╕йно збивалася на якогось слугу. Спершу Тору намагався пропускати так╕ моменти, але пот╕м п╕дозр╕лий слуга зац╕кавив ╕ його – надто вже дивно в╕н поводився для свого в╕ку. М╕зайя, сама того не п╕дозрюючи, зробила ╕нспектору величезну послугу, озвучивши здогадки п╕дсв╕дом╕. Та й ╕нтерес монаршо╖ особи не м╕г виникнути на порожньому м╕сц╕. Значить щось у цьому парубку ╓ особливе, ╕ до нього сл╕д придивитися уважн╕ше. Задавши к╕лька контрольних запитань, ╕нспектор д╕став з╕ свого саквояжу новий свиток, ╕ написав заголовок: Масаке Кейнс╕. Профес╕йне чуття п╕дказувало йому, що м╕ж нев╕домим порушником та цим слугою ╓ якийсь зв'язок. Обидва швидко й спритно б╕гають, прекрасно маскуються, люблять в╕дриватися в╕д погон╕ у вод╕. Була нав╕ть думка, що це одна ╕ та ж людина, але що б╕льше Тору збирав деталей, то б╕льше переконувався – це абсолютно р╕зн╕ особистост╕.

– Хм, п╕сня значить... – задумливо промовив Тору, д╕стаючи ╕з саквояжу компактний фонограф. – Засп╕вайте ╖╖.

– Я не знаю сл╕в.

– Байдуже. Повтор╕ть звуки.

М╕зайя сп╕вала трич╕, щоразу ч╕тк╕ше вимовляючи нев╕дом╕ слова ╕ краще попадаючи в ноти. ╤ це було неабияким досягненням, адже в особист╕й справ╕ наставниц╕ було сказано, що сп╕вати вона не вм╕╓.

– Прекрасно, пан╕ М╕зайя. Станьте до дверей. – ж╕нка пов╕льно п╕днялася й пройшла до вказаного м╕сця. – Коли я клацну пальцями, ви забудете все, про що ми тут розмовляли, ╕ прокинетеся.

– Дякую, я краще п╕ду. – одразу ж затараторила наставниця, н╕би й не було п╕вгодинного допиту. – Не буду вас в╕двол╕кати.

– Чекаю вас завтра на допов╕дь.

Дочекавшись, доки вона вийде, ╕нспектор д╕став чистий аркуш ╕ став щось писати на ньому. Сторонньому глядачев╕, якби в╕н якимось неймов╕рним чином зум╕в потрапити в к╕мнату, могло б здатися, що чолов╕к просто водить сухим пером по паперу, але це було не так. Це був один ╕з секрет╕в Свято╖ земл╕, на якому трималася ╖хня агентура. Не вс╕ пов╕домлення можна передавати через ╕люзорн╕ артефакти. Яким би складний не був пристр╕й – сигнал завжди можна перехопити ╕ розшифрувати. Лише пап╕р вм╕╓ як сл╕д збер╕гати секрети. Оброблен╕ спец╕альним чином, так╕ листки могли м╕стити в соб╕ одночасно к╕лька р╕зних пов╕домлень, ╕ залежно в╕д ╖х комб╕нац╕╖ м╕ж собою, м╕г зм╕нюватися сенс на писаного. Проявити ж так╕ листи можна було т╕льки в центральному храм╕, ╕ н╕де б╕льше.

'Головний ╕нспектор Тору. Попередн╕й анал╕з. Сл╕д╕в об'╓кту, окр╕м вищезгаданих, не знайдено. В╕дхилень в╕д стандартних реакц╕й персоналу не виявлено. Пом╕чено присутн╕сть стороннього, який може бути пов'язаний ╕з об'╓ктом. Опис з╕ сл╕в очевидця дода╓ться. Чекаю рекомендац╕╖ та прошу дозволу перейти до позапланово╖ перев╕рки персоналу та спостереження за учнями. Вар╕ант пересилки листа: 2-13-45.'

Написавши поверх пустого листка к╕лька незначних пов╕домлень, чолов╕к запечатав свиток ╕ почепив його на лапку одного ╕з голуб╕в, що сид╕ли у кл╕тц╕ по той б╕к в╕кна. Випустивши маленького кур'╓ра, ╕нспектор нарешт╕ зм╕г як сл╕д оглянути вид╕лен╕ йому апартаменти.

На в╕дм╕ну в╕д к╕мнати Рей, це була повноц╕нна оселя з╕ сво╖м каб╕нетом. Обстановка не те щоб шикарна, але нав╕ть монаршу особу сюди привести буде не соромно. Прикинувши приблизну варт╕сть оздоблення одн╕╓╖ к╕мнати, ╕нспектор незадоволено нахмурився. У бюджет╕ Академ╕╖ цього року не було вид╕лено кошт╕в на ремонт гуртожитку. Треба буде направити когось ╕з пом╕чник╕в, нехай знайде джерела ф╕нансування – може ╕ще десь так╕ 'ремонти' вил╕зуть. Хоча що тут думати, ╕ так зрозум╕ло, що хтось ╕з учн╕в постарався. Зв╕сно, якщо це буде компенсац╕я – то на такий випадок можна заплющити оч╕, але якщо виявиться, що п╕сля тако╖ 'благод╕йност╕' хтось ╕з майбутн╕х лицар╕в отримав прив╕ле╖ або замовчування свого проступку – ось тут уже виникнуть питання до Директриси.

Вс╕вшись у кр╕сло, Тору ще раз обдумав почуте. Королева Лашура в╕дома тим, що дуже приск╕пливо набира╓ соб╕ команду: Кайя Фуран встигла заробити соб╕ репутац╕ю ще до зак╕нчення навчання, Вах Ханл╕ вона наблизила до себе задовго до того, як про ╖╖ винаходи стало в╕домо, ╕ тепер пожина╓ плоди чужо╖ популярност╕... Ус╕ вони ╓ лицарями. Якщо продовжити л╕н╕ю, то ╕ цей хлопець повинен бути обдарованим. Вже одного цього достатньо, аби королева ним зац╕кавилася. Але щось п╕дказувало ╕нспектору, що це ще не все, що якусь деталь в╕н упуска╓. Може ф╕ктивний статус слуги? Н╕, тут щось ╕нше. Та й з╕ сл╕в наставниц╕ М╕зай╖ в╕н поводиться надто дивно: пост╕йно все роздивля╓ться, тиня╓ться без д╕ла, н╕чого не каже, н╕би... Н╕би чогось чека╓. Або щось шука╓. Треба буде завтра ╕з ним поговорити. А зараз в╕н займеться тим, за чим в╕н ╕ при╖хав сюди – ╕нспекц╕╓ю.

***

Як любив верещати один персонаж: Ябба-Дабба-Ду!!! У мене вже 98% розгорнутих систем! А треба було всього лише скинути дефектн╕ елементи – ту саму куртку, ╕ в╕дростити ╖х заново. Вс╕м в╕домо, що будувати з нуля прост╕ше, н╕ж ремонтувати, ╕ що складн╕ший проект, то б╕льшою буде така р╕зниця. В ╕стор╕╖ нав╕ть був випадок, коли прекрасний атомний п╕дводний човен не п╕шов у сер╕ю лише тому, що хтось забув у реакторному в╕дс╕ку гайковий ключ, а щоб д╕стати його – треба було роз╕брати мало не половину човна. З╕ мною все значно складн╕ше. Це як запуск супутника: якщо ╓ якийсь дефект першо╖ ступен╕ ракети, то прост╕ше буде пом╕няти ракетонос╕й, н╕ж усувати недол╕к прямо на стартовому майданчику. Особливо коли ракету вже заправили...

– Ось так? – вирвав мене ╕з блаженства голос Кай╖, яка саме намагалася п╕дловити мене тренувальним мечем.

– Н╕. Жорстк╕ше. Б╕льше сили.

– А не бо╖шся, що я зроблю тоб╕...

– Що?

Кайя почала щось лепетати, а я стояв ╕ лупав на не╖ очима, не розум╕ючи н╕ слова. Тепер я розум╕ю Лашуру, яка пост╕йно зависала п╕д час мого допиту. Як я вже казав, м╕сцева мова ╓ зб╕рною в╕д японсько╖, з невеликими додатками в╕д китайсько╖ та англ╕йсько╖. М╕й перекладач прекрасно себе показав п╕д час бес╕д на загальн╕ теми, але на цьому його переваги зак╕нчувалися. У мене тупо не було спец╕ал╕зованих словник╕в. Щоб нормально сп╕лкуватися, мен╕ потр╕бен повний курс м╕сцево╖ мови, починаючи ╕з самих аз╕в. ╤ мен╕ начхати, як я буду виглядати серед малеч╕! ╤з власною письменн╕стю ситуац╕я ще г╕рша: я не вм╕ю читати. Взагал╕! Тутешн╓ письмо, як виявилося, узагал╕ не ма╓ такого поняття, як алфав╕т! Все записують ╕╓рогл╕фами! Нав╕ть перекладач не м╕г н╕чого вд╕яти. Добре, що хоч ╕з числами роз╕брався швидко, та на цьому мо╖ усп╕хи й зак╕нчилися. Схоже доведеться всерйоз зайнятися наукою, поки ще ╓ можлив╕сть.

– Ай!

– Не в╕двол╕кайся. Забуть про паузи. Забудь про розмови. Зупинка в бою – смерть.

– Ось так?

Кайя знову кинулася на мене. Вже звична зв'язка по три-чотири удари, ╕нод╕ доповнена якимось капосним прийомом, ╕ вона знову розрива╓ дистанц╕ю. Я ж, в╕дбивши атаку, перекидаю н╕ж у л╕ву руку, спок╕йно д╕стаю п╕столет ╕ стр╕ляю ╖й в голову. Пом╕чаю, як в╕д звуку постр╕лу здригнулися працююч╕ в саду дв╕йнята, що крадькома спостер╕гали за нашим тренуванням.

– Фе! Що це за гидота?! – вигукнула Кайя, не випустивши однак меч ╕з рук.

– Це тво╖ м╕зки. Ти в╕д╕йшла. Я д╕став зброю. Прострелив тоб╕ голову. Тепер розум╕╓ш?

– П╕стол╕ застосовують перед бо╓м, щоб в╕д╕гнати другого лицаря! – видала д╕вчина завчену фразу, розплющивши нарешт╕ оч╕.

– Дурниц╕. Я не лицар. Я не солдат. Зараз я вбивця. Я тебе вбив. П╕ду вбивати Лашуру.

Роблю вигляд, що розвертаюся до ма╓тку, ╕ т╕╓╖ ж мит╕ мен╕ на голову опуска╓ться бамбукове лезо меча. Блокую його сво╖м ножем за сантиметр в╕д голови.

– Не см╕й!

– Нарешт╕. Ти зрозум╕ла.

– Що я мала зрозум╕ти?

– Напала з╕ спини. Це правильно.

– Це суперечить кодексу лицар╕в!

– А чому напала?

– Бо зараз я не лицар! Зараз я дуже зла учениця, яка накрутить комусь... Ай-яй-яй!

Кайя в╕дстрибнула назад, п╕дтягуючи в╕дтоптану ногу. А не треба було взувати на тренування оцю парод╕ю на сандал╕╖! Нехай я не виглядаю на сотню к╕лограм, але це не означа╓, що у ╕ншого суперника не буде шип╕в на п╕дошв╕. Якщо вона не засво╖ть цей урок – моя в╕ра в не╖ п╕д╕рветься. Хоча вчиться д╕вчинка швидко. Не так як я, але дуже пристойно для людини. Основн╕ удари у не╖ в╕дпрацьован╕ до автоматизму, достатньо ефективн╕, ╕ вже майже без отого нальоту ефектност╕, яким гр╕шать учорашн╕ курсанти. Треба т╕льки вибити з не╖ усю на╖вн╕сть, в╕дучити в╕д простоти, ╕ буде нормальний бо╓ць десанту. А стр╕ляти скоро навчиться – це я гарантую.

– Це правильно. – знову повертаюсь обличчям до не╖, продовжуючи розмову. – Не будь лицарем завжди. Лицар, це спортсмен. Його стих╕я – чесний б╕й. ╤ знову помилка.

– В чому? – вже зовс╕м без ентуз╕азму запитала Кайя.

– Я стояв в╕дкритий. Спиною до тебе. Ти знову зупинилася.

– Ти не м╕г в╕дбити удар, ╕ якби....

– Знову кодекс лицар╕в?

– Угу. – буркнула д╕вчина, одразу зрозум╕вши промах.

– Я зрозум╕в. Вбили намертво. На р╕вн╕ рефлекс╕в.

– Угу.

– Погано. Буду в╕дучувати. – опускаю ножа ╕ даю знак Кай╖, що вона може хвилину в╕ддихатися. – Сьогодн╕ продовжимо заняття. Без зм╕н. Але завтра – залучимо Лашуру.

– Нав╕що?

– Потр╕бен стимул. Сильн╕ший за догми ╕ правила. Безпека королеви – п╕д╕йде.

– Що ти збира╓шся робити? – з насторогою перепитала Кайя, м╕цн╕ше стискаючи меч.

– Дам тоб╕ завдання. Не пропустити ворога. Мене. За кожен промах – страждатиме Лашура. Спочатку не серйозно. З часом – сильн╕ше.

– Не дозволю! – Кайя одразу ж з╕рвалася на ноги й полет╕ла на мене, розмахуючи мечем як вентилятором.

Так, я все ж зайнявся тренуванням Кай╖. По-перше, сьогодн╕ перший ╕з двох вих╕дних декади. Ц╕лий день, коли можна зайнятися власними справами. По-друге, активне використання костюму прискорю╓ його дозр╕вання, тим б╕льше, що мен╕ залишилося зовс╕м трохи. По-трет╓, я й сам хот╕в уже трохи роз╕м'ятися, попрацювати по спец╕альност╕. По-четверте, мене все ж зловили на слов╕, ╕ з самого ранку нагадали мен╕ про це. А я не став в╕дмовлятися, щоб не забувати св╕й промах. Хай там що, а за сво╖ помилки я в╕дпов╕даю сам, ╕ т╕льки перед собою. Тому краще визнати власний прорахунок, а н╕ж пот╕м проколотися на чомусь д╕йсно серйозному. Для мене це буде такий же урок, як ╕ для Кай╖.

– Ну от – зовс╕м ╕нша справа! – зрад╕в я ц╕лому граду удар╕в, що обрушила на мене д╕вчина. – Цього я й добивався!

– То ти навмисне мене дражнив?! – ще б╕льше роз╕йшлася Кайя, одразу ж дозволивши п╕дловити ╖╖ п╕дс╕чкою ноги п╕д час чергового замаху.

– Я не дражнив. Я говорив серйозно. Як бачиш – п╕дх╕д виявився д╕╓вим. ╤ знову помилка. Забула про оборону. В╕ддалася злост╕. Так неправильно.

Урок продовжився. Як би см╕шно це не звучало, але зараз я взяв на себе роль наставника. Не вчителя. Ми майже не розучували н╕яких нових прийом╕в, окр╕м удару в пах (Кайя пост╕йно червон╕ла, коли виконувала його). Все, що мен╕ було потр╕бно, це систематизувати отой наб╕р навик╕в, який Кайя уже мала. У не╖ вже давно м╕г бути власний стиль, але вона застосовувала однаков╕ прийоми до двох р╕зних вид╕в збро╖, зводячи ус╕ сво╖ старання нан╕вець. Адже прийоми роботи ╕з дворучним мечем, яким був озбро╓ний ╖╖ лицар, та катаною, яка ╖й д╕йсно п╕дходила, були абсолютно р╕зними. Дивно, що вона сама цього не ще зрозум╕ла. А може справа тут не в ╕нтелект╕, а у чомусь ╕ншому? Так, щось я в╕дхилився в╕д початково╖ теми. На чому я зупинився? Ага.