Текст книги "Brute force (СИ)"

Автор книги: Вячеслав Ковриженко

сообщить о нарушении

Текущая страница: 25 (всего у книги 27 страниц)

Декада. Ось уже б╕льше декади в╕н бродить цим проклятим м╕стом! Кожно╖ ноч╕, лягаючи в сво╓ л╕жко, в╕н потрапляв у божев╕льний св╕т, в якому доводилося виживати. Те, що в╕н ран╕ше сприйняв за сон, насправд╕ виявилося нав'язливим кошмаром. Наст╕льки реал╕стичним, що хот╕лося пустити соб╕ кулю в лоб! Одного разу в╕н так ╕ зробив. Мало того, що не допомогло, так ще й довелося терп╕ти неймов╕рний б╕ль, доки д╕рка в голов╕ затягнеться. Ви колись уявляли соб╕, що ма╓ в╕дчувати людина, як╕й довжелезною шпицею проштрикнули наскр╕зь око й дряпають к╕нчиком по внутр╕шн╕й поверхн╕ черепа? У Цереса такий досв╕д тепер ╓.

Так в╕н думав ран╕ше. Зараз же кожна н╕ч сприймалася ним як чергова пригода. Так, було боляче, непри╓мно, ╕нколи хот╕лося л╕зти на ст╕ну в╕д безвиход╕, але це було ЖИТТЯ! Тут в╕н в╕дчував себе справжн╕м. В╕льним!

Ось ╕ зараз, добираючись до легендарного Grand Central, в╕н ╕з задоволенням дивився на шокован╕ обличчя солдат, коли прямо з пов╕тря виловив одного ╕з цеф╕в, ╕ натренованим рухом розс╕к м'яке т╕ло уздовж спини, випускаючи назовн╕ гидк╕ тельбухи, на яких послизнувся ╕нший молюск, за що отримав ногою кр╕зь голову. В╕дсутн╕сть б╕льшост╕ моральних обмежень – ось що приваблювало Цереса в такому житт╕. В якомусь сенс╕ в╕н нав╕ть почав отримувати насолоду в╕д безк╕нечно╖ б╕йн╕. ╢дине, що псувало йому настр╕й – надто вже часто в╕н не встигав врятувати сво╖х супутник╕в. Тому уся його подорож проходила в самотност╕.

'Краса, це коли нема╓ н╕чого зайвого' – так звучить давня мудр╕сть одного тутешнього народу. У в╕йн╕ Церес теж бачив сво╓р╕дну красу. Тут не було м╕сця для сентимент╕в, почутт╕в, ╕нтриг... Тут кожен був собою. Таким, яким в╕н ╓ насправд╕. ╤ якщо людина тут проявляла почуття – значить у не╖ було достатньо сили, аби захистити та зберегти ╖х. У Цереса така сила була. ╤ справа тут нав╕ть не у костюм╕, хоча в╕н теж з╕грав у трансформац╕╖ школяра чималу роль. Зм╕нилася його св╕дом╕сть. На другий план в╕д╕йшли ус╕ страхи й фоб╕╖. Зм╕нилася ф╕лософ╕я життя. Вже одного цього було достатньо, аби перетворити забитого хлопчика в запеклого вуличного б╕йця. Та й сам в╕н уже втомився пост╕йно боятися. Спочатку Тайто ╕шов уперед тому, що просто не мав ╕ншого вибору. Йому довелося переступити через себе. Пот╕м зробити це ще раз. ╤ ще раз, ╕ ще... В╕н навчився боротися з╕ страхом, а коли зрозум╕в це – довго см╕явся над собою. Кажуть, що не бояться лише дурн╕ та божев╕льн╕. Страх, це нормальна людська реакц╕я перед нев╕домим. Але який сенс боятися, якщо ти оце нев╕доме вже не раз пережив ╕ п╕знав? В╕н сам перекував св╕й страх в обережн╕сть.

Витираючи руки п╕д╕браною ганч╕ркою, Церес вийшов ╕з п╕дземки й нарешт╕ побачив м╕сце, про яке так багато чув. 'Grand Central Terminal – Великий Центральний Вокзал. 44 платформи, 67 кол╕й. Ма╓ арх╕тектурну ц╕нн╕сть. По можливост╕ – не руйнувати.' – по-сво╓му прокоментував побачене нанокостюм. ╤ нехай в ньому не було душ╕, але з таким товаришем в╕д самотност╕ точно не збожевол╕╓ш.

Проб╕гшись по навколишн╕х вулицях, Церес швиденько в╕дстр╕ляв особливо нахабних цеф╕в, ╕ незабаром стояв перед командуванням.

– Shit! Там всередин╕ д╕йсно сидить людина? – один ╕з солдат на вход╕ нахабно спробував зазирнути кр╕зь скло маски.

– Макс, досить до нього приставати. Краще б до д╕вчат кле╖вся. – промовив другий, в╕дкриваючи двер╕. – Тоб╕ прямо ╕ направо через контроль. Баркл╕ вже чека╓ на тебе.

– Угу. – буркнув Церес, ╕ т╕льки тепер зрозум╕в, що зм╕г в╕дпов╕сти! – М-м-г!

– Що?

Недовгою була рад╕сть. Голосовий модулятор, як виявилося, так ╕ не налаштувався. Максимум, на що його вистачало – мугикнути п╕дтвердження або заперечення. Махнувши солдатам в╕дб╕й, один ╕з них пов╕в його за собою кр╕зь натовп.

Людей було багато. Нав╕ть дуже багато. Якби не тривожн╕ голоси та присутн╕сть солдат, в╕н би подумав, що тут так ╕ ма╓ бути. Вс╕ були чимось зайнят╕, кудись посп╕шали, когось шукали... Ц╕лком нормальн╕ умови. ╤ тут в╕н побачив у натовп╕ щось до болю знайоме. Щось чорне й блискуче. Не в╕рячи сво╖м очам, Церес почав пробиватися вперед, ╕ за хвилину стояв перед сво╓ю знайомою. З часу ╖хньо╖ останньо╖ зустр╕ч╕ Марк╕за, на перший погляд, майже не зм╕нилася: така ж надута й сердита, в тому ж одяз╕, така ж мовчазна. Т╕льки обличчя виснажене й погляд ще б╕льш байдужий. Як ╕ минулого разу, б╕ля д╕вчини н╕кого не було. Але з'явилося дещо нове – пухнаста клаповуха мордочка, яка з ц╕кав╕стю виглядала з-п╕д ком╕ру плаща. Одразу згадався м╕ф про те, що для виявлення безпечного шляху в зараженому м╕ст╕ поперед себе сл╕д пускати тварину. А н╕чого под╕бного – здихали лише люди, а ус╕х ╕нших ╕стот в╕рус ╕гнорував. Навпаки – саме коти ╕ собаки в першу чергу стали рознощиками спор. ╤ скор╕ш за все саме це й було причиною того, що навколо д╕вчини знову утворилося к╕льце в╕дчуження. Маленьке щеня такого ж чорного, як ╕ плащ д╕вчини кольору, було абсолютно непом╕тним ╕ здавалося, що д╕вчина просто намага╓ться закутатися в╕д холоду. Але в╕зор прекрасно бачив усе ╕ ус╕х довкола: ╕ двох хворих ос╕б у натовп╕, ╕ ц╕л╕ кубла заражених щур╕в за ст╕нами, ╕ нав╕ть знайомий п╕столет за пазухою д╕вчини, який та намагалася прикрити абсолютно незараженим щеням. Зупинившись посеред натовпу, в╕н неминуче привернув би до себе увагу оточуючих, тому вир╕шив просто пройти повз д╕вчину. В останн╕й момент Тайто захот╕в якось допомогти ╖й, ╕ рука сама потягнулася за пояс. Проходячи повз не╖, в╕н на ходу, погладив щенятко. Один рух, ╕ в╕н знову п╕рна╓ у натовп. А д╕вчина залишилася стояти посеред натовпу, тривожно дивлячись йому всл╕д. Вона не одразу зрозум╕ла, що цього разу ╖╖ не збиралися мацати, як це часто траплялося ран╕ше. А коли зрозум╕ла, що за подарунок випав ╕з долон╕ незнайомця – мало не кинулася його наздоганяти. Вт╕м, Тайто уже зайшов у заборонену для цив╕льних зону, тому д╕вчина просто залишилася стояти по той б╕к паркану.

– А наш Алькатрас, виявля╓ться, ще той самець! – посм╕хнувся здоровий мужик б╕ля карти. – Солдати мен╕ таке по нарозказували про тебе, що я вже й не знаю що думати.

– Гм? – зац╕кавлено мугикнув Церес, в╕дкривши ще один спос╕б використання модулятора.

– Не зважай. У нас зараз евакуац╕я. На м╕сто хочуть скинути атомну бомбу. У нас менше чотирьох годин, аби забратися з Нью-Йорку. Ти не солдат, щоб виконувати накази, але нам зараз потр╕бен кожен, хто може тримати зброю. Цефи от-от почнуть контрнаступ. Вони уже п╕дтягнули свою артилер╕ю ╕ чогось чекають. Скор╕ш за все скоро до них при╓дна╓ться ав╕ац╕я, ╕ от тод╕ нам точно стане непереливки. Ти показав себе як досв╕дчений бо╓ць. Я прошу тебе залишитися з нами, аби прикрити в╕дступ цив╕льних. Допоможеш?

– Угу. – кивнув хлопець.

– Дуже добре. Майк, з'╓днай мене з...

Церес подивився з балкону вниз. В╕зор маски слухняно в╕дшукав у натовп╕ самотню д╕вчину. В той час як ус╕ ╕нш╕ трималися купками, вона так ╕ залишилася одна. Н╕би в╕дчувши на соб╕ чужий погляд, Марк╕за повернулася в його б╕к.

'Повне сканування... Людина, самка. Ознак зараження не виявлено. Спорядження та марка захисного костюму не ╕дентиф╕кована. Виявлено активний пристр╕й моб╕льного зв'язку. П╕дключитися: Так/н╕?' – у вже звичн╕й манер╕ зреагував костюм на ╕нтерес свого нос╕я. Давши згоду на п╕дключення, Церес задумався, як в╕н ма╓ з нею розмовляти, якщо сам не може сказати н╕ слова? Вона ж нав╕ть не зна╓, хто в╕н такий. А Гулд зна╓! ╤ д╕знався в╕н про це ╕з того в╕деозапису, що зробив Пророк! Ось його й в╕дправимо! Т╕льки треба додати маленьку приписку в к╕нц╕: 'Спод╕ваюся м╕й подарунок тоб╕ б╕льше не знадобиться.'

'Пакет над╕слано. Увага, знайдено джерела випром╕нювання!' – перервав думки хлопця тривожний сигнал. Перед очима розгорнулася об'╓мна карта ус╕х побачених прим╕щень, сум╕щена ╕з фасадом буд╕вл╕, ╕ одночасно на н╕й же загор╕лися к╕лька червоних сектор╕в, як╕ сво╖ми вершинами впиралися у маленьку ф╕гурку нанокостюма. Ось ╕ важка артилер╕я п╕д╕йшла, ╕ нав╕ть ав╕ац╕я! Все ж Гулд – ген╕й: в польових умовах написати й випробувати програму, завдяки як╕й костюм може не т╕льки приховати власне випром╕нювання, але й вловлювати вороже! Та ще й на так╕й велик╕й в╕дстан╕!

Попереджати солдат не довелося, вони в╕дкрили вогонь задовго до того, як л╕тальн╕ апарати наблизилися до вокзалу. Ось в так╕ моменти й розкрива╓ться перевага прим╕тивно╖ людсько╖ збро╖: попри малий бо╓комплект та слабку бронеб╕йну силу, нав╕ть звичайний автомат гатив за к╕лометр, не кажучи вже про щось б╕льш потужне. Цефи ж при ус╕й сво╖й потужност╕, дуже р╕дко могли влучити з в╕дстан╕ б╕льше ста метр╕в. Т╕льки ╖хн╕ л╕туни могли д╕стати метр╕в з п'ятисот, але точн╕сть тако╖ стр╕льби Церес в╕дчув на соб╕ ще в перший день.

Два з п'яти л╕тун╕в так ╕ не вийшли на дистанц╕ю приц╕льного вогню, ще один збили ракетою на п╕дход╕, а от дво╓ останн╕х нав╕ть гальмувати не стали, проломивши купол вокзалу. Ось тут уже прийшла черга Цереса. Роз╕гнавшись, в╕н п╕дкинув себе в пов╕тря й, прол╕таючи над головами молюск╕в, всадив кожному штурмовику по кул╕ в т╕ло. П╕сля приземлення в бою залишилися т╕льки тро╓ командир╕в та один здоровань з╕ щитом. Але з ними тактика була уже в╕дпрацьована. Ще в польот╕ Церес скинув к╕лька гранат. Командири встигли втекти, а от здоров'яка накрило кап╕тально. Гранати рвонули прямо у нього п╕д ногами, буквально видувши рештки орган╕чного т╕ла з брон╕. Залишилися т╕льки добре захищен╕ й маневрен╕ цефи. На в╕дм╕ну в╕д ╕нших, вони було дуже розумними, ╕ що б╕льше ╖х збиралося, то б╕льш злагоджен╕ше вони працювали. Н╕ дробовики, н╕ автомати, н╕ нав╕ть гранатомети з першого разу ╖х не брали. Тварюки просто п╕рнали в укриття, доки ╖хн╕ щити не в╕дновляться, а пот╕м починали б╕гати й стр╕ляти на ходу. Висока точн╕сть у рус╕ була головною особлив╕стю цього виду, але ╕ на них у Цереса був св╕й прийом.

Закинувши гранату за укриття, хлопець п╕д камуфляжем ставав на найб╕льш ╕мов╕рному шляху в╕дступу цеф╕в, ╕ коли т╕ проб╕гали повз нього – с╕кач м'ясника над╕йно в╕дс╕кав голову в╕д т╕ла. Зв╕сно ж п╕сля такого по ньому в╕дкривали вогонь, але тод╕ Церес ╕ сам повторював тактику цеф╕в.

Так продовжувалося хвилини дв╕-три. Перш╕ по╖зди з б╕женцями уже в╕д╕йшли. Але цефи нав╕ть не думали зупинятися. Закидавши людей розривними снарядами, вони скинули ╕ще дв╕ штурмов╕ групи, з╕бран╕ виключно з╕ здорован╕в, як╕ дуже ум╕ло прикривали один одного. Щойно вони вил╕зли з╕ сво╖х капсул, командири п╕рнули п╕д ╖хн╕й захист, ╕ почалася стр╕лянина.

– Алькатрас! Вони пробили прох╕д до платформ! Захищай цив╕льних!

– Крикун!!!

– Ц╕льтесь в ядро на потилиц╕!

Виб╕гаючи до сход╕в Тайто ще встиг пом╕тити, як у головний зал ввалилася величезна головаста машина на трьох ногах. Не розм╕нюючись на п╕хоту, велетень одразу жахнув електромагн╕тним ╕мпульсом. Уся електрон╕ка одразу ж вийшла з ладу, а Цереса викинуло з прискорення. Не встигнувши зреагувати, хлопець покотився по сходах униз. Ця заминка коштувала йому к╕лькох секунд часу, за як╕ два цефи-командири прошмигнули уперед ╕ почали розстр╕лювати цив╕льних. Не чекаючи, доки системи прийдуть до ладу, Церес поб╕г вперед. Зараз в╕н н╕чим не в╕др╕знявся в╕д звичайно╖ людини ╕ пощастило йому лише тому, що цефи залишили лежачого позаду, одразу ж списавши його з рахунк╕в. За що й поплатилися тесаком у потилицю. Побачивши, що його товариш в╕дкинув щупальця, другий молюск вир╕шив виправити помилку, але костюм хлопця уже почав оживати, ╕ зам╕сть смертельного удару в груди, в╕н потрапив у м╕цний захват, який з кожною секундою ставав все м╕цн╕шим.

Боротьба двох синтетичних костюм╕в тривала к╕лька секунд. Тайто був сильн╕ший, але у цефа було б╕льше к╕нц╕вок, якими в╕н ╕ намагався повернути затиснуту м╕ж т╕лами зброю в б╕к ворога. Згустки плазми трощили стелю, пропалювали ст╕нки вагон╕в та т╕ла беззахисних людей поблизу, а два солдати все н╕як не могли подолати один одного. Уже давно зак╕нчилася енерг╕я у бластер╕ прибульця, останн╕ потяги покинули станц╕ю, а вони продовжували лежати посеред платформи, утримуючи один одного. Церес не м╕г перейти в режим захисту, бо одразу ж втратив би перевагу в сил╕, а прибулець зможе активувати гранату, до яко╖ зараз намага╓ться дотягнутися. Цефи взагал╕ не ц╕нують власн╕ життя, тому Тайто не сумн╕вався, що молюск п╕д╕рве себе разом ╕з ним, а так безглуздо помирати не хот╕лося. Хлопець думав, шукав вих╕д ╕ не знаходив його. Раптом т╕ло прибульця смикнулося, а поруч почувся тихий шурх╕т порохових газ╕в – знайомий п╕столет, цього разу з глушником, вже вдруге врятував життя Цересу. Другий постр╕л вибив око молюска. Той спробував повернутися до ново╖ загрози, але Тайто не давав йому це зробити, гамселячи того сво╖м твердим лобом. В якийсь момент т╕ло прибульця зац╕пен╕ло, ╕ потужн╕ синтетичн╕ м'язи нанокостюму буквально роз╕рвали ослаблого ворога. В╕дкинувши в╕д себе залишки молюска, Церес озирнувся й на мить закляк в╕д здивування. Над ним стояла Марк╕за, тримаючи в одн╕й руц╕ п╕столет, а ╕ншою притримуючи свого улюбленця – значить вона п╕д╕брала його не для того, щоб приховати п╕столет. Але здивувало його те, що окр╕м них на платформ╕ б╕льше н╕кого не було – вс╕ по╖зди давно п╕шли. Невже вона залишилася заради нього? В очах Цереса д╕вчина набрала ще к╕лька бал╕в, впевнено займаючи позиц╕ю якщо не друга, то точно бойового товариша. В╕н би був радий так╕й зустр╕ч╕, якби д╕вчина не з╕гнулася, тримаючись за жив╕т. В╕зор одразу ж п╕дсв╕тив м╕сце влучання плазми. Мабуть зачепило, коли вона с╕дала на потяг, ╕накше б ╖╖ тут точно не було. Рана була неглибока, але кровотечу сл╕д було зупинити якомога швидше.

– Ми зак╕нчили! Евакуац╕я!

– Пов╕тря! Хвилинку, вони стр╕ляють не по нас, а по...

'Небезпека обвалу. Покиньте буд╕влю.' – вискочило попередження костюму, а на тривим╕рн╕й карт╕ засв╕тився сус╕дн╕й ╕з вокзалом хмарочос, що завалювався прямо на них. Не гаючи часу, Церес п╕дхопив на руки д╕вчину з ╖╖ компаньйоном, ╕ дременув геть з вокзалу. Та цього разу вдача в╕двернулася в╕д них, ╕ вже на сходах стеля звалилася вниз. Величезна плита гран╕тно╖ стел╕ за секунду подолала в╕дстань до п╕длоги, збиваючи вт╕кача з н╕г, а пот╕м...

Церес в╕дкрив оч╕ й втупився у подушку. Сон! В╕н уперше вирвався з╕ свого сну! Невже в╕н уже готовий? Та н╕, не може бути. Кей же йому сказав, що в╕н зможе вийти лише тод╕, коли зможе перебороти себе, коли зм╕ниться всередин╕. Невже для цього треба було всього лиш ще раз загинути? Н╕, тут щось зовс╕м ╕нше. А може сенс був у тому, щоб знайти соб╕ там друга? ╤ одразу ж втратити. Н╕, н╕чого не зрозум╕ло. Жодне ╕з припущень не витримувало н╕яко╖ критики. Чи м╕г в╕н уникнути смерт╕? Може й м╕г. Чи м╕г в╕н врятувати д╕вчину? Нав╕ть пожертвувавши собою? Хлопець дуже добре встиг вивчити св╕й костюм, ╕ пережити такий обвал шанс╕в не було – в цьому в╕н не сумн╕вався. Надто вже яскравими були спогади, в╕дчуття чужого т╕ла на руках, в╕ддача автомата, б╕ль поранено╖ ноги... Повернувшись на спину, Тайто втупився у стелю, раз за разом прокручуючи у голов╕ увесь прожитий Там день, ╕ мозок слухняно в╕дтворював побачене в пошуках в╕дпов╕д╕. В якийсь момент в голов╕ просто не залишилося думок. Тиша, м╕сячне св╕тло з в╕кна, звуки природи ╕з ботан╕чного саду – ось ╕ все, на що вистачило його уваги. Ну ╕ ще на якийсь твердий предмет п╕д спиною – уже к╕лька хвилин муля╓. Витягнувши з-п╕д себе залишки розчавленого збиральника, Тайто вже звично висмоктав з нього м╕зерний запас катал╕затора... ╤ лише п╕сля цього зрозум╕в, що зробив!

П╕д╕рвавшись ╕з л╕жка, Церес витр╕щився на пон╕вечений корпус робота. Не пробитий, не розр╕заний – просто розчавлений, неначе на нього випадково наступили. От т╕льки зв╕дки в╕н тут м╕г взятися?! Церес ще к╕лька секунд дико озирався довкола, ╕ лише через деякий час зрозум╕в, що уже давно прокинувся. Але збиральник п╕д ногами н╕куди зникати не посп╕шав. What the fuck?! В╕дкривши в╕кно, хлопець довго вдихав чисте пов╕тря, не в змоз╕ забути останн╕ мит╕ свого сну. А чи сну? Сни не могли перейти в реальний св╕т – це казочка для д╕тей. А може все це д╕йсно був не сон? Може цефи насправд╕ ╕снували? Та н╕, не може бути! Хоча, з ╕ншого боку, якщо подумати, еф╕р був в╕домий ╕ Там. Значить якийсь зв'язок м╕ж цими двома св╕тами все ж ╕сну╓! Треба неодм╕нно все роз╕знати. ╤ в першу чергу – розпитати Кея – в╕н точно зна╓ правду!

Почухавши потилицю, Тайто в╕дчув якусь неправильн╕сть. Не в╕рячи сво╖м почуттям, в╕н вкотре п╕д╕йшов до дзеркала, оч╕куючи побачити там сво╓ змарн╕ле обличчя. Але цього разу реальн╕сть тр╕снула – обличчя хлопця д╕йсно не зм╕нилося, от т╕льки оч╕ його були прикрит╕ жовтуватим склом в╕зора. Н╕, це маячня! Такого не може бути! В╕н нарешт╕ збожевол╕в!

Раптом усе збудження наче в╕тром здуло, ╕ Церес уже по-новому оглянув св╕т перед собою. HUD слухняно викинув список ус╕х застосованих до нос╕я заход╕в ╕ звично згорнувся в трей, зв╕льняючи поле зору, а в╕зор п╕рнув кудись п╕д шк╕ру на лоб╕. Ще раз оглянувши залишки робота, Церес кинув ╖х соб╕ в сумку, збираючись показати ╖х сво╓му другу, а сам вл╕гся досипати – не хот╕лося порушувати режим.

'Зручно мати св╕й нанокостюм, – подумав Церес, влаштовуючись у л╕жку. – Тут тоб╕ ╕ автоматична аптечка, ╕ заспок╕йливе без обмежень, ╕ антиб╕отики, ╕ стимулятори, ╕ нав╕ть снод╕й... Уа-а-а! ╤ нав╕ть снод╕йне.'

Глава 7. Praenoscere et minae. (Прогнози ╕ погрози)

Я вже казав, за що люблю дрон╕в? Тод╕ повторю ще раз: вони – н╕коли не зрадять. Просто ф╕зично не зможуть цього зробити. Ось ╕ тепер я в черговий раз отримав п╕дтвердження сво╓╖ акс╕оми. Та╓мничими диверсантами, як╕ на мене напали, виявилися уже знайом╕ мен╕ дв╕йнята. Але це ще п╕вб╕ди – вони вир╕шили п╕дставити мене!

Поки я займався порятунком власного нос╕я, Анал╕тик вкуп╕ з ╤НКом почали д╕яти самост╕йно, ╕ використали для нейтрал╕зац╕╖ ворога ус╕ доступн╕ ресурси. На затримання в╕дправили ус╕х найближчих спайбот╕в та м╕й ╓диний квад трупер╕в, як╕ патрулювали в порт. Конструкц╕я шпигуна не передбачала участь у бойових д╕ях, тому шанси на затримання оц╕нювалися як 50/50. Однак з╕ткнення не в╕дбулося. Побачивши к╕льк╕сну перевагу ворога, дв╕йнята припинили обстр╕л ╕ спробували втекти. ╤ законом╕рно потрапили у натягнуту м╕ж дронами павутину. Коли ж зрозум╕ли, що ╖х от-от в╕зьмуть у полон – прийняли отруту. Через десять секунд усе було ск╕нчено. ╤з живих в ангар╕ залишилися лише ми з Кай╓ю, але остання уже затихла ╕ майже не дихала. Дрон, що так ╕ не встиг виплутатися ╕з ╖╖ волосся, одразу ж забив тривогу. Ось тут ╕ вил╕зла проблема – ╓диний б╕льш-менш придатний для медичних операц╕й репл╕-танк зараз був зайнятий модиф╕кац╕╓ю мо╓╖ брон╕. Довелося пожертвувати власною оболонкою ╕ запихнути в капсулу Кайю. Ледве встиг. Ще хвилина, ╕ мав би на руках ╕ще один труп.

Коли життя випадкового св╕дка було в безпец╕, ми з Анал╕тиком взялися розбирати ╕нцидент. Наша сутичка, як виявилося, мала на мет╕ не л╕кв╕дувати мене, а (барабанний др╕б) затримати! Тобто дв╕йнята точно знали, що вбити мене ╖м не вдасться. Зв╕дси виплива╓ ц╕лий список питань, на як╕ дуже хот╕лося б отримати в╕дпов╕дь. Зв╕дки вони знали, як мене можна нейтрал╕зувати? Як встигли за такий короткий час п╕дготувати диверс╕ю? Хто ╖м сказав, що я сьогодн╕ зн╕му броню? Як вони зум╕ли об╕йти дрон╕в? ╤ це лише найочевидн╕ш╕ питання головоломки.

Ще один ц╕кавий факт – ╖хня зброя була виключно метальною. Тобто вони нав╕ть не збиралися переходити у ближн╕й б╕й. ╤ при цьому прекрасно знали, що я можу ╖х п╕дстрелити аж з ╕ншого к╕нця ангару. Те, що м╕й п╕столет в╕дправився на модиф╕кац╕ю разом ╕з бронею, вони точно знати не могли – я про це подумав лише в останню мить. Спостер╕гати за мною в той момент вони також не могли, бо я сид╕в у т╕й же капсул╕, де нин╕ плава╓ Кайя. Може вони св╕домо на це п╕шли? Ц╕лком ╕мов╕рно, бо свою отруту прийняли ще до того, як дрони встигли ╖х знерухомити павутиною. Виника╓ лог╕чне питання: нав╕що вбивати Кайю, якщо ╖хн╕ т╕ла уже будуть доказом у мою користь? Значить вони все ж розраховували якось покинути м╕сце злочину. Протягнут╕ поп╕д стелю волос╕н╕, аналог╕чн╕ баченим мною у ельф╕йському л╕с╕, дозволяли ╖м не лише непом╕тно пересуватися, але й швидко покинути остр╕в.

Дал╕ мою увагу привернули деяк╕ детал╕ ╖хнього арсеналу. Це були к╕лька нож╕в та сенбон╕в, як╕ п╕сля влучання в ц╕ль можна притягнути до себе. ╤ що ц╕каво – вони прекрасно пеленгувалися церковним амулетом. Напевно ╖х разом з╕ зразками мо╓╖ плот╕ й кров╕ збиралися викинути за борт, аби сп╕вучасники пот╕м змогли п╕д╕брати. Але дрони спрацювали швидко, ╕ н╕хто й н╕що ангар не покинуло.

Мене вразила ц╕ла батарея р╕зноман╕тних склянок, ампул та ╕нших ╓мностей ╕з найр╕зноман╕тн╕шими видами отрути. Тут було все, починаючи в╕д гриб╕в, ╕ зак╕нчуючи нервово-парал╕тичним газом. Саме зразки останнього дали мен╕ шанс врятувати Кайю. Добре, що ╖м не дали часу застосувати увесь ╖хн╕й арсенал, бо нав╕ть мо╖х можливостей буде недостатньо, щоб урятувати людину п╕сля ТАКОГО.

Але особливо мене зац╕кавило те, як вони умудрилися оминути мо╖х дрон╕в. Ран╕ше я вважав, що з таким покриттям заховатися в╕д них нереально. Я помилявся. Жоден ╕з дрон╕в не бачив, як дв╕йнята покидали ма╓ток. Вони просто зайшли в свою к╕мнату, а через п╕вгодини в мене полет╕ли перш╕ нож╕. Н╕хто не намагався виловлювати дрон╕в, або вивчати ╖х дистанц╕йно. ╤ це ще раз п╕дтверджу╓, що мо╖ технолог╕╖ для когось уже не секрет. Хто б це м╕г бути? Хоча що тут думати – Церква! ╤нших кандидат╕в просто нема╓.

Вже зак╕нчую п╕дключати Кайю до систем капсули, коли в ангар вл╕та╓ Лашура ╕з супроводом. Я сумн╕вався, чи варто пов╕домляти ╖╖ про ╕нцидент? Все ж дв╕йнята були ╖╖ дов╕реними слугами, але з ц╕╓ю японською культурою я вже н╕ в чому не був упевнений. А раптом Лашура, як ╕ ╖╖ п╕длегл╕, вир╕шить пок╕нчити з життям самогубством? Про всяк випадок в╕дправив до не╖ не лише павучка, а ще й квад трупер╕в ╕з п╕дсиленими шокерами.

Спершу Лашура п╕дняла крик, ╕ нав╕ть почала кидатися в дрона подушками (дежавю). Вже тод╕ стало зрозум╕ло, що вона до нападу не причетна. Але п╕сля тривоги ус╕ дрони були переведен╕ в автономний режим, тому цирк продовжувався ще довго, аж поки на шум не приб╕гли решта жител╕в ма╓тку. Пом╕тивши в╕дхилення в╕д плану, трупери ув╕рвалися до спальн╕ й лише тод╕, у повн╕й тиш╕ передали мо╓ прохання нав╕датися на Су-Ван... Через п╕вгодини д╕вчат, вбраних лише у н╕чн╕ сорочки, п╕д приц╕лом привели на остр╕в. Facepalm! Тод╕ я взявся переглядати рапорти дрон╕в, намагаючись знайти причини ╖х тако╖ повед╕нки. ╤ знайшов. В ма╓тку мало залишатися тро╓ людей: Лашура, Ханл╕ та Майя. А привели п'ятьох... П╕дходжу ближче. Королеву одразу ж обступають. Беру одну за голову, кручу, верчу (не в╕дкручую, я обережно), пот╕м другу... ╤ д╕йсно – вони, т╕льки без мак╕яжу. А хто ж тод╕ там лежить?

Без зайвих розмов, розгорнув перед гостями екран ╕ в╕дтворив запис ╕нциденту з точки зору того-самого павучка, який сид╕в у Кай╖ на голов╕. Ракурс пост╕йно стрибав, але суть показаного зрозум╕ли ус╕. Першою оговталася Лашура ╕ одразу ж п╕д╕йшла до мене.

– Де Кайя? – киваю на капсулу репл╕катора. – Що з нею?

– Стан стаб╕льно важкий. Отруту розпилили ╖й в обличчя. Т╕ло повн╕стю парал╕зоване. Роботу серця викону╓ апаратура.

– Вона при тям╕?

– Спить.

– Але ти ж ╖╖ вил╕ку╓ш?

– Я не л╕кар, але зроблю все, що в мо╖х силах.

– Хто це зробив? – голос тремтить, але д╕вчинка все ще трима╓ себе в руках.

– Дв╕йнята.

– Хто? – не зрозум╕ла Лашура.

– Х╕кар╕ й М╕зук╕. Тво╖ куно╕ч╕. Або хтось дуже схожий на них.

– Це вони тебе так? – королева окинула мою об╕лувану тушку з голови до н╕г, намагаючись пожартувати.

– Я просто зняв броню. ╤ вони зв╕дкись про це д╕зналися. Тоб╕ щось в╕домо?

– Н╕. – в╕дпов╕да╓ чесно. – Я здивована не менше за тебе.

– Не думала, що тво╖ куно╕ч╕ можуть служити комусь ╕ншому?

– Я ╖м повн╕стю дов╕ряю... А куди под╕лася твоя вимова?

Зараз ще й мене п╕дозрювати почне. Начхати! Зараз мене б╕льше ц╕кавлять мотиви мо╖х нападник╕в. Лашура зна╓ про спец╕ал╕зац╕ю сво╖х поко╖вок, ╕ водночас повн╕стю ╖м дов╕ря╓. Я не знавець японських традиц╕й, але зда╓ться там п╕сля вбивства сюзерена його слуги, як╕ допустили це, мали пок╕нчити ╕з життям. Чи н╕?

– Не в╕двол╕кайся, я справжн╕й. Як довго вони служили тво╖м батькам?

– ╥хн╕й клан десять покол╕нь в╕рно служив наш╕й династ╕╖.

– А дезертири, зрадники серед них траплялися? Ханл╕! В╕дстань в╕д нього! – прикрикнув я на д╕вчинку, коли та почала смикати вартового трупера, намагаючись роздивитися його к╕нц╕вки.

– Н╕. Чому ти взагал╕ вир╕шив, що нападники були з ╖хнього клану?

– Обличчя дуже схож╕.

– Угу, ясно. – Лашура чомусь посм╕хнулася, н╕би я ляпнув якусь дурницю.

Деякий час мовчки сто╖мо й дивимося на заповнену репл╕-гелем капсулу. Нан╕ти уже повн╕стю проникли в орган╕зм пац╕╓нтки ╕ почали приводити його до ладу. Сумно оглядаю кинутий п╕д ноги порваний каркас мого майбутнього м╕м╕крилу. Труперам довелося буквально виривати його ╕з капсули, щоб зв╕льнити м╕сце для неспод╕вано╖ пац╕╓нтки. Схоже найближчим часом мен╕ доведеться трошки поб╕гати голяка. Принаймн╕ поки м╕сце не зв╕льниться.

– Хочеш п╕ти? – раптом запиту╓ Лашура, ╕ дивиться на мене очима кота з╕ Шрека. – Ти казав, що тебе тут н╕чого не трима╓. А тепер на тебе ще й вчинили замах. Я зрозум╕ю, якщо ти...

– Не зараз. Без шк╕ри я н╕куди не п╕ду, а ╓дина капсула зайнята.

Сто╖мо, мовчимо. Я не знаю, про що говорити. Лашура дума╓, хмуриться. Решта нашо╖ компан╕╖ уже абсолютно без страху об╕йшли трупера ╕ намагаються гладити його.

– Ще не передумав брати участь у Турн╕р╕?

– Н╕.

– Ти без шк╕ри.

– Щось придумаю. А ти що робитимеш? Зникнення Кай╖ не викличе п╕дозр?

– Скажемо, що захвор╕ла. Мен╕ й сам╕й ц╕каво д╕знатися, хто м╕г наважитися на таке. Можливо це справа рук Ордену.

– Це не вони.

– Зв╕дки ╕нформац╕я? – напружилася Лашура, одразу ж забувши про хандру.

– Я знаю все, що в╕дбува╓ться в межах Академ╕╖. В╕дом╕ мен╕ представники Ордену про операц╕ю не знали.

– Мен╕ потр╕бн╕ ╕мена.

– Нав╕що? Щоб видати себе? Якщо вони щось задумають – ти д╕зна╓шся про це першою. А л╕кв╕дувати ╖х я можу в будь-який момент.

– Це питання державно╖ безпеки. – вперто в╕дпов╕да╓ королева, ╕ я розум╕ю, що ╖╖ не переконати.

– Добре. Т╕льки за одн╕╓╖ умови.

– Знову хочеш вив╕дати як╕сь державн╕ та╓мниц╕?

– Не показуй його Кай╖.

– А що таке?

– Не хочу, щоб вона наклала на себе руки п╕сля того, як я ледве врятував ╖╖ дупу.

– А хто у списку?

– Побачиш.

╤з червоним фонтанчиком кров╕, яка застигла химерною хмаркою у густому репл╕-гелев╕, операц╕йний щуп покинув т╕ло пац╕╓нтки, залишивши п╕сля себе вшиту в серце с╕тку кард╕о-дублера. На в╕дм╕ну в╕д кард╕остимулятора, цей ╕мплантат м╕г скорочуватися самост╕йно, забезпечуючи рух кров╕ нав╕ть при пошкодженн╕ серця. Роботи було ще багато, але тепер це була вже звичайна рутина, з якою впора╓ться ╕ програма.

– Що це за звуки?

– Га?

– Це музика?

Музика? А, ну зв╕сно: Nightwish – Ghost love score. Люблю, щоб у фон╕ щось грало. Особливо зараз, коли я в╕др╕заний в╕д ╤нтернету. ╤нформац╕йний голод наздогнав мене майже через два тижн╕ п╕сля прибуття. На щастя у мене ╓ чим забити соб╕ голову, тому ╕нформац╕йна ломка найближчим часом мен╕ не грозить. Але в╕дрив в╕д ╕нформац╕йних поток╕в останн╕м часом все б╕льше да╓ться взнаки, п╕дштовхуючи мене до необдуманих вчинк╕в – одна катапульта чого варта. Тому я склав соб╕ сво╓р╕дний режим дня, намагаючись тримати ус╕ сво╖ органи чутт╕в максимально завантаженими. Без цього втрача╓ться ритм активного життя, коли ти раху╓ш кожну секунду, коли живеш хвилинами а не роками. Може я й довгожитель, та до безсмертя мен╕ ще далеко, а тому я не збираюся гаяти час, не спробувавши ус╕ сво╖ надможливост╕. ╤ я не хочу пропустити н╕чого ц╕кавого через те, що не був до цього готовий!

– Музика з ╕ншого св╕ту.

– Суму╓ш? – Лашура робить вигляд, н╕би сп╕вчува╓ мен╕, але ц╕кав╕сть ╕з не╖ так ╕ пре.

– Трохи.

– Тоб╕ було страшно? Не думав, що можеш померти?

Ага, наша д╕вчинка хоче страшилку на н╕ч. Ну, тод╕ слухай.

– Мен╕ завжди казали, що п╕сля смерт╕ на мене чека╓ лише пекло. Якщо тебе з дитинства навчали боятися пекла – з роками не розучишся...

***

– Значить в╕н не т╕льки в╕дбився в╕д двох куно╕ч╕, а ще й охоронницю Лашури врятував?

– Не п╕дтверджено. Вони могли приховати факт смерт╕. Скор╕ш за все вона д╕йсно вижила, але ось так неспод╕вано, без п╕дготовки витягнути ╖╖... Це неможливо.

– Його хтось попередив.

– Скор╕ш за все.

– Розберемося. Не будемо його недооц╕нювати. Добре було б узагал╕ його в╕дсторонити в╕д конфл╕кту.

– Але ж в╕н виступить на боц╕ монарх╕в...

– Не виступить, якщо момент буде п╕д╕брано вдало. Повертайся назад ╕ продовжуй п╕дготовку зг╕дно план╕в.

***

Останн╕й день перед Турн╕ром. Уся Академ╕я хвилю╓ться в оч╕куванн╕ видовища. Лише найвперт╕ш╕ учн╕ зараз сид╕ли за п╕дручниками. Ус╕ ╕нш╕ готувалися до Турн╕ру: учасники ╕нтенсивно тренувалися, а т╕, хто не пройшов в╕дб╕р, уже починали робити ставки на сво╖х фаворит╕в. Зв╕сно ж одна «житрохопа» королева вир╕шила на цьому п╕дзаробити. Добре знаючи, як азартн╕ ╕гри заводять натовп, Лашура збиралася влаштувала тотал╕затор. Члени учн╕всько╖ ради були не у захват╕ в╕д тако╖ ╕н╕ц╕ативи, однак тут скор╕ше мала м╕сце звичайна заздр╕сть. Серед ус╕х високих ос╕б д╕яло просте неписане правило: хто перший встав, того й тапки. Лашура встигла першою, а намагатися видерти у не╖ зароб╕ток – дурних нема╓. Особливо, коли на кону стояли просто величезн╕ суми. Для само╖ королеви ц╕ цифри були не велик╕, особливо у пор╕внянн╕ з р╕чним бюджетом кра╖ни, але сам процес зароб╕тку грошей на чуж╕й боротьб╕ приносив д╕вчинц╕ невимовне задоволення. Та й на ремонт Су-Вана б╕льше залишиться.

Зв╕сно ж вона не просто так взялася за цю справу. Дбайливо розпущен╕ слухи щодо фаворит╕в в╕дб╕рних змагань вже принесли результат – на перервах все част╕ше можна було почути суперечки м╕ж учнями. Масла у вогонь п╕дливали стенди, на яких щодня показувалися усп╕хи того чи ╕ншого учня, тому боротьба м╕ж учнями розгор╕лася нав╕ть по за межами Турн╕ру. Голова учн╕всько╖ ради була категорично проти такого свав╕лля, але п╕дтримки серед член╕в ради вона не знайшла. Кр╕м того Лашура з╕ сво╖м тотал╕затором неабияк п╕д╕гр╕вала ╕нтерес до заходу.

Л╕т╕я Поучан н╕як не могла зосередитися, коли у не╖ над головою пост╕йно б╕гають учн╕. Ось ╕ зараз, в╕д╕рвавшись в╕д сво╖х запис╕в, вона оглянула чергу гравц╕в, яка тягнулася через все прим╕щення до дверей, ╕ дал╕ по коридору. Сама ж винуватиця переполоху сид╕ла на ╕ншому к╕нц╕ довгого стола, ╕ приймала ставку чергового 'знавця-ус╕х-хто-вигра╓'. Поставивши потр╕бн╕ п╕дписи й отримавши розписку, кл╕╓нт виходив в коридор, а його м╕сце займав наступний. Так продовжувалося вже другий день. За ╕нших обставин Л╕т╕я б н╕коли не дозволила ц╕й непосид╕ займатися сво╖м неподобством в прим╕щенн╕ учн╕всько╖ ради, але та оплатила ╖╖ оренду на терм╕н до початку змагань, ╕ голова ради мус╕ла терп╕ти ╖╖ присутн╕сть.