Текст книги "Brute force (СИ)"

Автор книги: Вячеслав Ковриженко

сообщить о нарушении

Текущая страница: 2 (всего у книги 27 страниц)

Зв╕сно ж ╕снування у вигляд╕ стороннього спостер╕гача мало сво╖ особливост╕. Я спочатку не звернув на це уваги, але п╕зн╕ше до мене д╕йшла вся глибина мого становища. Хто ╕з вас, граючи у в╕део╕гри, не ганяв свого персонажа по вс╕х закутках, не докопувався до NPC, не лазив по заборонених територ╕ях? Це в перший раз ти б╕льш-менш дотриму╓шся сюжету, а пот╕м почина╓ться екстрим. А чи виживе м╕й герой, якщо з╕стрибнути з он-того даху? Ой, який гарний монстр у кл╕тц╕, дай-но вил╕зу нагору – подивлюся, все одно охоронц╕ не реагують! А якщо я встановлю пастки перед караваном, ╕ пот╕м п╕дберу хабар – мене ж не сприймуть за ворога? В╕ртуальна реальн╕сть перетворю╓ться на пол╕гон, де гравець реал╕зову╓ сво╖ божев╕льн╕ задуми. Барнс жартома назвав це синдромом 'гравця-за-мон╕тором'. Ага, це спочатку йому було см╕шно, доки я всюди вставляв сво╖ репл╕ки! А коли в нас влучив танк, ╕ керування перейшло до мене, командування на повному серйоз╕ збиралося нанести пов╕тряний удар по нашому розташуванню аби, цитую: 'Знищити цього психопата!' Пан╕ка у штаб╕ була зрозум╕ла. Все ж коли солдат вбива╓ ╕ншого солдата на пол╕ бою – це одне, але коли в╕н почина╓ б╕гати з блоком НУРС в руках, та ще й якось стр╕ляти з нього... Пот╕м була танкова гармата та пол╕т на пуз╕ у ворожого гел╕коптера. Я нав╕ть спробував повторити подвиг барона Мюнхаузена, ос╕длавши реактивну установку, т╕льки Барнс прокинувся ╕ в╕дсторонив мене в╕д керування. Списали на контуз╕ю. ╤ як би я не намагався, побороти цей ефект мен╕ так ╕ не вдалося. Т╕льки потрапивши в якусь нову, нев╕дому ситуац╕ю, в мен╕ вмикалася обережн╕сть. Та щойно я пристосовувався – вит╕вки продовжувалися. ╤ коли в еф╕р╕ луна╓ фраза 'цей псих', то на уваз╕ мають зовс╕м не Сайкса, ╕з однойменним позивним. ╤ це на майже незаселеному остров╕! Про Нью-Йорк краще взагал╕ промовчу. На те, щоб навчитися стримуватися, мен╕ знадобилося к╕лька рок╕в! Але все це було вже пот╕м, а зараз – поверта╓мося до самого початку ╕стор╕╖.

Одразу ж виявилися деяк╕ в╕дхилення в╕д ориг╕налу. Наприклад функц╕я 'максимум швидкост╕' або 'форсаж', як я ╖╖ називав, не робила з мене надзвукового супермена, а лише прискорювала реакц╕ю. А ╕ндикатор, який у гр╕ показував залишок енерг╕╖, насправд╕ вказував час, необх╕дний орган╕зму б╕йця для повторного застосування т╕╓╖ чи ╕ншо╖ властивост╕ костюму, адже нав╕ть хвилина пост╕йного прискорення просто отру╖ть т╕ло продуктами розпаду речовин. ╤ що б╕льше бо╓ць користу╓ться костюмом, то б╕льше його тканин в╕дмирають ╕ зам╕щуються симб╕онтом. Серцем костюму були к╕лька модуль-генератор╕в, повторити як╕ учен╕ так ╕ не змогли, тому поставили трофейн╕ ╕з археолог╕чних знах╕док. Разом ╕з цим виявилися деяк╕ в╕дхилення у мо╖й псих╕ц╕, боротьба з якими займала левову частку мого часу в перш╕ м╕сяц╕ тренувань. Я перепробував абсолютно все: медитац╕╖, г╕пноз, самонав╕ювання, ламання особистост╕... Але ус╕ мо╖ спроби мали лише короткочасний ефект, ╕ наступного ж дня все починалося спочатку. Довелося п╕ти на крайнощ╕ й вивчити програмування, написавши к╕лька блок╕в для контролю власного емоц╕йного стану. Але оск╕льки я завжди був т╕сно пов'язаний з╕ сво╖м нос╕╓м – саме ц╕ блоки часто зводили ╖х з розуму. Лише ╕з Барнсом мен╕ вдалося досягти деякого паритету ╕нтерес╕в обох стор╕н. Саме тод╕ його вперше назвали психом. М╕ж ╕ншим св╕й позивний ми отримали лише п╕сля того, як я показав йому к╕лька сцен ╕з гри. Мабуть в╕н був ╓диною людиною на Земл╕, як╕й я д╕йсно м╕г дов╕ряти. Коли я розказав йому свою ╕стор╕ю в╕н припустив, що я насправд╕ ╕з майбутнього, а гра була написана за мотивами ╕сторичних под╕й. Вт╕м, проти мо╓╖ присутност╕ в╕н н╕чого не мав, ╕ ми швидко здружилися.

А щодо мого брутального зовн╕шнього вигляду, то тут усе залежало в╕д комплекц╕╖ самого нос╕я та шляху розвитку нанобот╕в. Б╕льш╕сть костюм╕в знаходили свого господаря вже п╕сля друго╖-третьо╖, ╕нод╕ п╕сля десято╖ операц╕╖. Але виглядали вони ну дуже убого, ╕ увесь подальший час реаб╕л╕тац╕╖ солдати мусили звикати до нових можливостей, бо налаштувати такий костюм п╕д нос╕я було практично неможливо. А чого ж ╕ще оч╕кувати в╕д тупих коп╕й? Я ж виг╕дно в╕др╕знявся в╕д ус╕х них не лише сво╖м крутим дизайном, але й м╕зками, показуючи сво╖м нос╕ям все нов╕ й нов╕ сво╖ можливост╕, аби мене не визнали бракованим. Паралельно з цим я все ж зростив сво╖ частини докупи ╕ вже п╕сля третього кандидата х╕рурги зрозум╕ли, що здирати шк╕ру ╕ виймати органи для пересадки зовс╕м не обов'язково. Також я, на в╕дм╕ну в╕д сво╖х колег, не в╕дторгнув жодного електронного пристрою, який мен╕ вживлювали. ╤ поки ╕нш╕ все ще продовжували реаб╕л╕тац╕ю, я вже проходив тренування, потроху вивчаючи методи контролю лаборантами мо╖х систем, ╕ сам експериментував над сво╖ми нос╕ями. П╕зн╕ше усе це мен╕ знадобилося, в нас поц╕лив танк. Мен╕ довелося зам╕нювати собою частину т╕ла, аби в центр╕ н╕ про що не здогадалися, ╕ 'продовжувати' операц╕ю, хе-хе-хе...

Але все це залишилося в св╕т╕ Crysis, де в мене було нормальне т╕ло, доступ до високих технолог╕й та повна свобода д╕й. Тепер же мене закинуло у новий всесв╕т, ╕ не самого, а в компан╕╖ якогось п╕дл╕тка-японця. Вибору в мене не було. Мен╕ ╕ так пощастило, що поруч ╓ живий орган╕зм, в якому я можу б╕льш-менш спок╕йно розвиватися. Та щойно я почав проникати в цього парубка, як до мене стали доходити вельми непри╓мн╕ факти.

Факт перший – близько сорока восьми в╕дсотк╕в мо╖х б╕бл╕отек виявилися пошкоджен╕: бази даних, книги, музика, ф╕льми, ╕гри... В╕руси! Н╕, я не такий ╕д╕от, щоб збер╕гати важлив╕ дан╕ про цеф╕в чи ╖хн╕ технолог╕╖ в одному м╕сц╕ – так╕ реч╕ у мене дублювалися не один, ╕ не два, ╕ нав╕ть не сотню раз╕в. Без зайво╖ скромност╕ готовий засв╕дчити, що два роки в╕льного серф╕нгу в ╤нтернет╕ та у мережах р╕зноман╕тних державних структур дають плюс м╕льйон бал╕в до ╕нтелекту. Зараз же в мене залишилася лише базова прошивка нанобот╕в, та й та функц╕ону╓ з перебоями, затиснута ц╕лою купою мо╖х обмежень. Н╕, я не був таким ╕д╕отом, щоб усе збер╕гати в одному накопичувач╕, ризикуючи втратити сво╖ надбання через сл╕пу кулю. Н╕, я усе сво╓ т╕ло перетворив на суц╕льну флешку, ╕ все було б прекрасно, але ж ╕ об'╓м перенесено╖ через портал матер╕╖ був м╕зерним. Для пор╕вняння: у цей св╕т потрапила лише частина мого т╕ла, розм╕ром менше одн╕╓╖ коп╕йки, а там у мене нав╕ть у баз╕ п╕д одну лише операц╕йну пам'ять я було в╕дведено увесь спинний в╕дд╕л та частину черевно╖ порожнини нос╕я. Нав╕ть знати не хочу, що сталося ╕з мо╓ю б╕льшою частиною. Ну а мен╕ тепер доведеться покласти не менше п╕вроку на в╕дновлення бодай того, що в мене залишилося. ╤ подбати, щоб цей об'╓м ╕нформац╕╖ гарантовано збер╕гся ╕ п╕д час наступних потраплянь.

Факт другий – пацана явно готують на роль кукарач╕... Н╕, якось ╖х ╕накше називали. Коротше: пошлють його у б╕й, з якого в╕н не повернеться. Точно – кам╕кадзе! Ось що роблять збит╕ бази даних! Значить запхають цього парубка в танк, ╕ пошлють на барикади. Я без всяких анал╕з╕в можу сказати, що його уже довго тримають на ус╕ляк╕й х╕м╕╖. Нав╕ть зараз в╕н вдиха╓ якусь гидоту ╕з кулону на сво╖й ши╖. Добре, що тут не використовують синтетику, ╕накше б в╕н уже попрощався ╕ з печ╕нкою, ╕ з нирками, ╕ дах по╖хав би. А так – ╕ще живий, ╕ майже здоровий. П╕сля повного розгортання я легко вичищу його орган╕зм в╕д будь-яко╖ гидоти, але до того часу ще треба дожити. Мен╕ ц╕╓╖ доби ледве вистачило, щоб проникнути в його нервову систему ╕ п╕дключитися до потр╕бних вузл╕в. Мало хто зна╓, що нав╕ть коли ми говоримо подумки, частина нервових ╕мпульс╕в проходить до м'яз╕в, а в╕дпов╕дний софт дозволя╓ ╖х перехоплювати ╕ використовувати як модуль керування системами. Я ж нахабно користуюся ним, щоб слухати думки свого нос╕я – дуже корисна для виживання функц╕я. Тому нав╕ть при в╕дсутност╕ зображення деяку ╕нформац╕ю про навколишн╕й св╕т я отримував.

Факт трет╕й ╕ найб╕льш непри╓мний – я тут явно не один! Н╕ на секунду не ослаблюючи контроль над проростанням CryNet, я в першу чергу намагався п╕дключитися до спинного мозку, щоб заблокувати больов╕ центри ╕ цим прискорити непом╕тне розростання. ╤ тут виявля╓ться, що якесь падло уже встигло п╕дключити соб╕ м╕й нейрошунт! Ще трохи послухавши думки хлопця я д╕йшов до дуже непри╓много висновку – ми вже в бою! ╤ м╕й нос╕й за допомогою мого власного шунта зараз керу╓ якоюсь бойовою машиною. При чому я не в╕дчуваю н╕яких штучних матер╕ал╕в б╕ля себе, лише орган╕ка. Судячи ╕з думок, у яких ф╕гуру╓ згадка про розтоптану альтанку, це щось схоже на крикуна цеф╕в, т╕льки в антропоморфному вар╕ант╕. Але нав╕що тод╕ так╕й потужн╕й машин╕ меч?!

Ресурс╕в у мене мало, а часу не було взагал╕, тому я вир╕шив стати сво╓р╕дною прокладкою 'м╕ж кермом та сид╕нням' – зробити ╕з себе ф╕льтр м╕ж п╕лотом та машиною. Тепер я м╕г в будь-який момент втрутитися в б╕й. В першу чергу я п╕дключив блок ╕з рефлексами, який уже не раз мене рятував у попередньому св╕т╕. В ньому були прописан╕ ус╕ можлив╕ ситуац╕╖ п╕д час контактного бою та вар╕анти реакц╕╖ на них, а оск╕льки мен╕ доводилося к╕лька раз╕в м╕няти нос╕я, то й параметри т╕ла там також можна було зм╕нювати у довол╕ широких межах, чим я зараз ╕ займався, п╕длаштовуючи модель т╕ла п╕д реальн╕ в╕дчуття п╕лота. Був би тут шунт для зору – справився б за к╕лька секунд, а так доводиться усе робити навпомацки ╕ лише гучн╕ думки мого п╕лота дозволяли ╕нод╕ активувати потр╕бний алгоритм д╕й, щоб його ненароком не прибили. Але всьому колись приходить к╕нець. Мо╓ терп╕ння зак╕нчилося в той момент, коли якась скотина мало не розрубала мене навп╕л. Ось тут я уже не витримав ╕ повн╕стю взяв контроль на себе, в╕дгамселивши суперника. Якщо оц╕нювати отриману в результат╕ удар╕в модель, то в╕н нагадав мен╕ рядового цефа: така ж масивна грудна кл╕тка, незрозум╕л╕ вирости позаду, добре прикрита голова ╕ слабкий, виставлений напоказ хребет. Тепер нав╕ть модель зм╕нювати не доведеться. Але фантомн╕ бол╕ в╕д машини вказували, що подальший б╕й я уже вести не зможу. Я б╕льш н╕ж упевнений, що без мо╓╖ участ╕ п╕лот би одразу ж загнувся в╕д больового шоку, а в╕н все н╕як не м╕г заспоко╖тися ╕ продовжував кудись вперто повзти. В якийсь момент зв'язок ╕з машиною об╕рвався ╕ нас викинуло з каб╕ни. От невгамовний, ну куди ти л╕зеш?! Н╕, н╕як не хоче зупинитися. Ну то пробач мене пацан, але я тебе не знаю ╕ зараз п╕ду на крайнощ╕.

На п╕дключення до мовного апарату в мене п╕шло майже десять хвилин. Увесь цей час в╕н десь б╕гав, кудись дряпався, ховався... Я нав╕ть паралельно п╕дключився до слухового нерву ╕ вже м╕г приблизно ор╕╓нтуватися по звуках, як це роблять дельф╕ни за допомогою ехолоту. От т╕льки зробив це надто п╕зно.

– Ви провели хорошу битву, Майстер. Я нав╕ть не шкодую, що загину в╕д руки такого во╖на. – почувся голос д╕вчинки, дитини!

– Ст╕й! – голос ззаду, ╕ я активую програму ухиляння в╕д удару, а хлопець сам коригу╓ сво╖ рухи, вибиваючи кинжал ╕ в╕дправляючи ╕ще одну д╕вчинку в пол╕т до першо╖. – Хлопець? Мене перем╕г якийсь хлопчисько?!

– Я повернуся назад. – прохрип╕в цей йолоп, ╕ перехопив н╕ж зворотн╕м хватом. Та зв╕дки ж у нього так╕ рефлекси?! Б╕да!

– Стояти! – я в╕дключив ус╕ нейроблоки, транслюючи звук йому прямо через слуховий нерв. – Ти збира╓шся вбити д╕тей! Зупинись!

– Я повернуся додому!

– Куди? – я вже розум╕ю, що переконати його не вдасться ╕ готуюся до найг╕ршого.

– У св╕й св╕т!!!

╤ тут одночасно в╕дбуваються три под╕╖: я повн╕стю в╕дключаю спинний мозок, хлопець рветься вперед, а захисниця т╕╓╖ д╕вчинки вируба╓ пацана ударом чогось фарфорового по голов╕. ╤ ось, лежимо ми на п╕длоз╕, хлопець вперше за час нашого знайомства знепритомн╕в, а я з рад╕стю прибрав ус╕ обмеження CryNet, уже не хвилюючись про непом╕тн╕сть. Якщо цей йолоп не ц╕ну╓ чужого життя, то нехай не спод╕ва╓ться на мил╕сть в╕д Мене!

– Виродок! – долинув кр╕зь перешкоди голос т╕╓╖, з якою ми боролися, ╕ вона п╕дхопила щось металеве. Н╕ж! Д╕дько, я ж не зможу зараз ухилитися!

– Зачекай. – зупинила ╖╖ менша.

– Але ж в╕н не т╕льки намагався вбити Вас, в╕н ще й проник у нашу святиню, Ваша Величн╕сть, куди чолов╕кам вх╕д заборонено!

– Все нормально. В╕н може бути корисним.

– Але ж тод╕ ус╕ д╕знаються, що ми впустили сюди хлопця! ╤ п╕дуть слухи, що ми нечист╕... Нас уся кра╖на буде...

– Якщо будемо мовчати – проблем не буде. До того ж в╕н наш ╓диний доказ сьогодн╕шньо╖ битви.

– Але це неправильно. Цей убивця...

– М╕г вбити мене за першо╖ ж можливост╕. – зак╕нчила малявка, п╕дходячи ближче до мене. – Нагадати тоб╕, як в╕н тягав вас обох по парку?

– Пробачте, Ваша Величн╕сть.

– Якщо орден з самого початку хот╕в кинути його напризволяще, то ми можемо запросто взяти його до себе.

– Н╕! Не роб╕ть цього!

– Кайя, подивися сама: в╕н молодий, сильний, та ще й майстер-лицар... Нам дуже пощастило. Подбай про нього.

Д╕вчата зак╕нчили розмову ╕ вийшли з к╕мнати, залишивши мене на п╕длоз╕ обдумувати усе почуте. Чому я став говорити про себе в однин╕? Та тому що цей недоумок умудрився вдаритися виском об якусь штуку, ╕ тепер впав у кому, залишивши мене розбиратися ╕з його т╕лом! Якби не я – на виход╕ ╕з к╕мнати д╕вчата отримали б об╕сраного живого трупа. На щастя я вже встиг п╕дключитися до основних вузл╕в ╕ попередити казус, але роботи було ще непочатий край. Зараз м╕й об'╓м складав всього с╕м куб╕чних сантиметр╕в, не враховуючи материнського модуля на поверхн╕ шк╕ри. Цього ледве вистачало, щоб контролювати житт╓во важлив╕ функц╕╖ орган╕зму: дихання, серцебиття, шлунково-кишковий тракт та деяк╕ рефлекси т╕ла. Це ╕ншим костюмам для роботи потр╕бно м╕н╕мум триста куб╕чних сантиметр╕в, а мен╕ з ус╕ма мо╖ми примочками доведеться довести цей об'╓м до одного кубометра, щоб пот╕м н╕ в╕д чого не залежати. Зв╕сно ж може виникнути проблема збер╕гання такого великого об'╓му, але враховуючи, що п╕сля одягання костюм поступово зам╕ня╓ собою майже 90% тканин нос╕я... М╕й нос╕й найближчим часом прокидатися не збира╓ться, тому я можу з╕ спок╕йною душею його переробити. Але це буде вже пот╕м, коли я знайду достатньо орган╕ки, придатно╖ для розмноження ╕нтелектуальних нанобот╕в, як╕ й складають основу мо╓╖ особистост╕.

Незабаром в к╕мнату зайшли к╕лька ж╕нок у супровод╕ т╕╓╖, котру назвали Кай╓ю, мене переклали на якусь каталку ╕ кудись повезли. Що було пот╕м я вже не почув, бо система п╕шла на перезавантаження. Спод╕ваюся матер╕алу мен╕ вистачить, ╕накше я ризикую зжерти це т╕ло ран╕ше, н╕ж стану на ноги.

***

Ц╕лу н╕ч слуги прибирали сл╕ди н╕чного бою, приводячи сад ╕ палац до ладу. Залишки лицар╕в спустили в ангар, ╕ поставили на стапел╕. Ус╕ були зайнят╕ справами, окр╕м Кай╖, яку призначили в╕дпов╕дальною за ╖хнього гостя. Сам же г╕сть, вимитий ╕ з перев'язаною головою зараз лежав у кл╕тц╕, накритий простирадлом. Зв╕сно ╖й було прикро за те, що якийсь шибеник перем╕г ╖╖ – лицаря, кап╕тана корол╕всько╖ гвард╕╖. З ╕ншого боку, обдумавши усе сказане королевою, вона й сама схилялася до думки, що його треба берегти як з╕ницю ока. В╕д такого ласого шматочка жодне корол╕вство не в╕дмовиться. ╤ тут медсестра каже, що п╕сля такого удару в╕н узагал╕ може не прокинутися. Що з нею зроблять, якщо таке д╕йсно станеться – Кайя не хот╕ла нав╕ть думати.

Поступово у в╕кно каземату пробивалося ранкове сонце. Почувся сп╕в пташок, а хлопець так ╕ лежав нерухомо. Кай╖ страшенно хот╕лося спати, але нерви та в╕дпов╕дальн╕сть не давали ╖й цього зробити. В черговий раз подивившись на полоненого, вона побачила його в╕дкрит╕ оч╕ ╕, готова була поклястися, обо╓ його очей рухалися незалежно одне в╕д одного.

'Дожилася: перетворила нашого ╓диного чолов╕ка-лицаря на овоч', – подумала Кайя, без сил вс╕вшись п╕д ст╕ною прямо на п╕длогу – втома далася взнаки, а жодного ст╕льця тут не було.

Але ще раз подивившись на хворого, який повернув в ╖╖ б╕к одне око, вона подумала, що ще не все втрачено. Вставши, вона п╕д╕йшла ближче й стала чекати, доки той повернеться до норми. Процес був тривалий, наче хлопець заново вчиться користуватися сво╖м т╕лом. Спершу в╕н робив це з очима, пот╕м спробував крутити головою, смикав к╕нц╕вками, а п╕д к╕нець все ж зум╕в п╕днятися на ноги.

– Нарешт╕ отямився. – буркнула Кайя, ╕ в цей момент простирадло остаточно з╕сковзнуло ╕з хлопця. – А ну прикрийся! Збочинець!

– ... – хлопець мовчки встав на ноги, озирнувся ╕ втупився в Кайю, начисто про╕гнорувавши ╖╖ зауваження.

– А тепер я хочу почути в╕дпов╕дь: хто тебе послав?

– ...

– Так ╕ будеш грати в мовчанку? Спод╕ва╓шся, що тво╖ дружки тебе врятують? Тебе використали ╕ викинули, бовдур. ╤ лише я вир╕шуватиму, що з тобою буде дал╕.

– ...

– Не хочеш говорити? Нехай буде так. М╕ж ╕ншим у тво╓му мовчанн╕ ╓ й плюс: якщо ляпнеш комусь, що був в палац╕ Лашури – тебе одразу ж стратять.

– ... – так само беземоц╕йно промовчав хлопець ╕ п╕д╕йшов до дверей кл╕тки, взявшись за реш╕тку.

Кайя в цей момент напружилася, але чужинець не став б╕льше н╕чого робити, продовжуючи дивитися одним оком д╕вчину, в той час як ╕нше продовжувало крутитися на вс╕ боки. Вир╕шивши будь-що вибити з нього хоча б якусь емоц╕ю, Кайя п╕д╕йшла до ст╕ни й натиснула один ╕з важел╕в. Т╕╓╖ ж мит╕ одна з╕ ст╕н випала назовн╕ утворивши сво╓р╕дний балкон. Кл╕тка п╕днялася над п╕длогою ╕ п╕дв╕шена на к╕нц╕ довго╖ стр╕ли ви╖хала назовн╕, повиснувши над безоднею. Але на хлопця це не справило жодного враження. В╕н так ╕ стояв б╕ля дверей, похитуючись разом ╕з кл╕ткою, ╕ нав╕ть не кл╕пнув. Хмикнувши, Кайя вийшла за каземату, в╕дправившись на службу – обов'язки охоронця королеви з не╖ н╕хто не зн╕мав.

Сама ж королева в цей час якраз наближалася до оглядового майданчика, на якому стовпилися мало не ус╕ д╕вчата, бажаючи подивитися на голого хлопця. Притягнули нав╕ть Ханл╕, щоб вона в╕дрегулювала ╖м п╕дзорну трубу.

– Що тут в╕дбува╓ться?

– Ой, лед╕ Майя! – синхронно п╕дстрибнули присутн╕, й одразу ж розб╕глися у сво╖х справах.

– М╕с Ханл╕, залиш╕ться на хвилину. – догнав д╕вчинку у дверях голос л╕тньо╖ дами.

– Слухаю, лед╕ Майя. Ой, Ваша величн╕сть! – лише тепер вона звернула увагу на останню присутню. – Пробачте мене, я Вас не пом╕тила.

– Н╕чого. Я якраз шукала тебе. Щось д╕зналася про Б╕лого?

– Похвалитися н╕чим. – з╕тхнула д╕вчинка. – Ус╕ детал╕ стандартн╕, схвален╕ церквою. Модиф╕кац╕й також не знайшлося...

– Тобто вся його сила лише в п╕лот╕? – констатувала королева, поглядаючи на кл╕тку, що видн╕лася з майже протилежного к╕нця острову.

– Еге ж. Добре що в╕н ут╕к. Я б не хот╕ла ще раз ╕з ним зустр╕тися. Зна╓те Ваша Величн╕сть, д╕вчата розпускають слухи, що цей хлопець ╕ ╓ той п╕лот...

– Якого спец╕ально виставили вам на показ. – зак╕нчила за не╖ червона наче буряк Лашура, в╕д╕рвавшись в╕д окуляру труби.

– Так, я теж вважаю, що це дурня. Скор╕ш за все в╕н звичайни шпигун. Але ж погодьтеся, що в╕н такий симпатичний... Симпатичний же?

– М╕с Ханл╕! Як ви розмовля╓те з ╥╖ Величн╕стю?! – обурилася повед╕нкою механ╕чки лед╕ Майя.

– Н╕чого. – заспоко╖ла ╖╖ королева, знову повернувшись до д╕вчинки. – Принаймн╕ ╖╖ ще можна зрозум╕ти, на в╕дм╕ну в╕д декого... О, Кайя, ти якраз вчасно! Вдалося щось витягнути ╕з нього?

– Н╕чого. Вда╓, що не зна╓ мови.

– Погано. ╤ ск╕льки ще триватиме ремонт?

– Ну, старого лицаря ще можна в╕дновити, якщо використати частини з ╕ншого. А от тоб╕, Кайя, доведеться шукати нового коника.

– Зрозум╕ло. Значить у нас зараз два бо╓здатних лицаря.

– Два? Що Ви ма╓те на уваз╕? – закрутила головою Кайя, н╕чого не розум╕ючи. – Що за другий лицар?

– Ой, зовс╕м забула тоб╕ сказати, Кайя. ╤ди в ангар зустр╕чати нашу гостю – вона скоро ма╓ прилет╕ти. А ти, Ханл╕, покажи мен╕ ту штуку, що так налякала Синього.

– Так Ваша Величносте!

Залишившись сама на майданчику, Кайя п╕д╕йшла до труби й просто з ц╕кавост╕ зазирнула туди, п╕сля чого одразу ж в╕дскочила, наче ошпарена – хлопець так ╕ стояв у т╕й же поз╕, що вона його залишила, ╕ в трубу було дуже добре видно... Скрутивши об'╓ктив, щоб б╕льше н╕хто не дивився на це неподобство, Кайя поб╕гла в ангар – зустр╕чати та╓мниче п╕дкр╕плення. Деяк╕ здогади у не╖ вже були, але остаточно ╖х п╕дкр╕пив вигляд ф╕олетового лицаря ╕з пишною гривою, що залет╕в у галерею й поставивши велику рушницю в п╕рам╕ду елегантно п╕рнув у кокон яйця. На ╖╖ пам'ят╕ так себе могла вести т╕льки...

– Сестра?! – Кайя нав╕ть в╕дступила назад, коли в ╖╖ б╕к ╕з кокона вистрибнула молода ж╕нка ╕з завитим у два пишн╕ хвости ф╕олетовим волоссям – в тон ╖╖ лицарю. – Що ти тут забула?!

– То ось як ти зустр╕ча╓ш тих, хто прийшов у справах? – оманливо ласкаво звернулася до сво╓╖ родички гостя, ╕з хижою посм╕шкою наближаючись до в╕дступаючо╖ д╕вчини.

– Вчителям Свято╖ земл╕ неналежить втручатися у державн╕ справи.

– Належить, коли це стосу╓ться мо╖х найг╕рших учениць. – задоволено тискаючи у м╕цних об╕ймах нарешт╕ сп╕йману ут╕качку. – Ну показуй, що ти тут нако╖ла, поки мене не було.

– Ох, ну й послав же Сейку сестру. – буркнула Кайя, ледве зв╕льнившись ╕з ╕з полону.

Сестру звали М╕зайя, ╕ б╕льшо╖ за не╖ нахабниц╕ на св╕т╕, на думку Кай╖, було не знайти. Подавши безсоромниц╕, яка так ╕ б╕гала за нею у мокрому купальнику плаття, д╕вчина повела ╖╖ на той-самий майданчик. Поки М╕за гралася ╕з трубою, безусп╕шно намагаючись ╖╖ налаштувати, Кайя описувала ╖й ситуац╕ю.

– Значить зам╕сть п╕лота ви сп╕ймали якогось хлопчиська? – ╕рон╕чно подивилася на молодшу сестру ж╕нка, в черговий раз прикладаючись до окуляра.

– Так. Напевно це теж був в╕двол╕каючий маневр.

– Дивно. Майстри такого р╕вня завжди були у центр╕ уваги. Я подивлюся в арх╕вах, хто ╕з наших випускниць могла досягнути под╕бних результат╕в, але щось мен╕ п╕дказу╓, що там н╕чого под╕бного не... Що?! Що це в╕н робить?!

– Що?! А ну пусти! – Кайя в╕дштовхнула сестру в сторону ╕ припала до окуляра, аби у найменших деталях роздивитися... – Ах ти ж поганка!

– Ха-ха, купилася! – М╕зайя взялася штурхати сестру, яка вже була п╕д стать свого волосся. – Ти а н╕ трохи не зм╕нилась.

– Ти теж.

– Ох, зда╓ться я знаю, чому в╕н мовчить. Ти його налякала, як ╕ ус╕х сво╖х попередн╕х залицяльник╕в, так?

– В╕дстань!

***

День пройшов спок╕йно, якщо не брати до уваги легку застуду, яку я п╕дхопив стоячи голяка п╕д в╕дкритим небом. Якби я не сид╕в всередин╕ т╕ла – подумав би, що у парубка СН╤Д. Його ╕мун╕тет був фактично убитий, а кишечник не постачав нав╕ть половини необх╕дних мен╕ елемент╕в. Усе доводилося робити самому.

Але для повноц╕нного розмноження нанобот╕в були потр╕бн╕ ╕ деяк╕ метали, тому я ╕ був змушений стояти, вчепившись в реш╕тку, вид╕ляючи з не╖ зал╕зо та деяк╕ ╕нш╕ сполуки ╕з фарби на поверхн╕. Проблем ╕з енерг╕╓ю у мене, завдяки технолог╕ям цеф╕в, тепер не було, тому я перетворював ╖╖ у тепло, уникаючи переохолодження т╕ла. Всього за к╕лька годин мен╕ вдалося вдв╕ч╕ зб╕льшити свою масу, пор╕вняно ╕з попередн╕ми днями. Але для нормального росту потр╕бне було ╕ харчування, яке в кл╕тц╕ д╕стати було вельми складно. Я м╕г би розщеплювати деревину з п╕длоги, але можливий результат абсолютно не виправдову╓ засоби. Х╕ба що мен╕ доведеться вибиратися назовн╕.

Поступово наступив веч╕р. Не зважаючи на холод я не сп╕шив одягатися у подан╕ мен╕ реч╕, оск╕льки на поверхн╕ шк╕ри зараз знаходилася третина мого об'╓му, збираючи з атмосфери потр╕бн╕ матер╕али, а ╕нша третина робила те ж саме у легенях, поступово зм╕нюючи ╖хню структуру. Повн╕стю в╕дмовлятися в╕д орган╕чно╖ частини т╕ла я не збирався, оск╕льки перший же ЕМ╤ стане мо╖м к╕нцем у цьому св╕т╕, але саме розширення власних можливостей було зараз ╓диним козирем проти м╕сцевих.

Все йшло нормально, доки двер╕ каземату не в╕дчинилися ╕ на балкон не вийшов якийсь чолов╕к. На вигляд звичайний молодий джентльмен, якими ╖х зображували на меж╕ 18-19 стол╕ть, нав╕ть вбрання трохи схоже, от т╕льки було у ньому щось дивне. Вкотре страждаючи в╕д в╕дсутност╕ таких звичних ╕ корисних сенсор╕в, я спробував описати його словами. Високий, стрункий, обличчя трохи витончене – майже аристократичне, довге св╕тле волосся. На думку спадало лише одне визначення: священик. Саме такий стереотип найкраще накладався на його повед╕нку. Незнайомець прийшов не з пустими руками, а прин╕с кошик ╕з ╖жею: хл╕бина та к╕лька незнайомих овоч╕в – саме те, що потр╕бно молодому здоровому орган╕зму.

– Пригощайся. – сказав в╕н, поклавши кошик на край балкону б╕ля дверей. – Ти напевно голодний.

╤ можна було б прийняти подарунок, але спостер╕гаючи за незнайомцем я зовс╕м забув одну важливу р╕ч – я тепер ╓диний власник т╕ла, тому мав би якось зреагувати на його появу, а я ж так ╕ стояв, наче статуя, за ц╕лий день нав╕ть не кл╕пнувши. Кр╕м того я зовс╕м не працював над голосовим апаратом. Ну ╕ як йому тепер в╕дпов╕дати?

– Мовчиш увесь цей час... Може хоч ╕м'я сво╓ назвеш? Мене звати Улайт.

– Пах.. Пгак...

Вокабулятора в мене поки нема, живою горлянкою я ще н╕ разу не користувався, а представитися треба вже зараз. Що робити? Доведеться ╕ти на жертви: це т╕ло уже представлялося сво╖м ╕менем, хоча я цього ще не м╕г чути, а значить ╕ рухи голосових зв'язок уже записан╕. Так, десь воно було тут...

– Масаке Кейнс╕.

Ну й ╕м'ячко! Треба терм╕ново придумати соб╕ якесь пр╕звисько. Може Кейнс╕ скоротити на Кей? Точно – буду як люди в чорному!

– Масаке Кейнс╕? – м╕стер Улайт нарешт╕ вимовив незвичне ╕м'я.

– Кей. – поправив я його.

– Невже ти... Н╕, такого не може бути. Ну, не соромся. Смачного. – побадав в╕н, ╕ вийшов.

– Уг... Ум... Кей. Грррр...

Н╕, поки не налаштую вс╕ системи – говорити марно. Ну ╕ нехай: мова може й почекати, а от слух треба п╕дсилити. ╤ швидко. Швидше! Ще швидше! Нарешт╕ вс╕ приготування завершен╕, ╕ я почув недалеку розмову.

– Неймов╕рно лорд Улайт! Ви так швидко д╕зналися його ╕м'я!

– А я теж хот╕ла так зробити. – зауважив новий голос.

– Кейнс╕ значить. А в╕н д╕йсно один ╕з тих убивць?

– Нав╕ть якщо й так, то все одно шкода його на холод╕ тримати.

– Коли в╕н супиться, то ста╓ такий милий...

– ╤ на коору схожий.

– Мен╕ сумно про це говорити, але замах на життя королеви – дуже серйозний злочин.

– Ви говорите так, н╕би я якийсь демон. – об╕звалася вищезгадана королева.

Хрусь! Ой, зда╓ться я трохи перестарався, коли адаптовував кишечник до екстремальних умов: програма сприйняла кошик як один ╕з п╕дходящих для переробки об'╓кт╕в, ╕ я зараз з апетитом жував частину ручки. Н╕, так д╕ло не п╕де: вимика╓мо ус╕ фонов╕ програми, що в╕дпов╕дають за моторику, ╕ знову звика╓мо працювати власними к╕нц╕вками. Готово, можна виплюнути шматок деревини... Хм, а у них смачн╕ кошики. Стоп, а чому це вони ус╕ на мене так витр╕шилися з коридору? Не звикли бачити ╖ст╕вну деревину? Ну ╕ нехай дивляться: моя кл╕тка – мо╖ правила. Принаймн╕ тепер можна спок╕йно подумати над сво╖м майбутн╕м.

Чого я хочу в цьому новому житт╕? Значить в планах: зробити нормальне т╕ло, в╕дновити сво╖ можливост╕, ╕ головне – роз╕братися ╕з арх╕вами цеф╕в! Ну а паралельно можна ╕ в новому св╕т╕ осво╖тися. Побути трохи звичайною людиною? В принцип╕ можна, тим б╕льше, що я вже давно осво╖в камуфляж на достатньому для м╕м╕кр╕╖ живих об'╓кт╕в р╕вн╕. Але жити рядовим смертним – не для мене! Я вже бачив, що трапля╓ться ╕з людьми, котр╕ живуть як ус╕. Хоча й привертати увагу не дуже хочеться. ╤ в жодному раз╕ не показувати св╕й ╕стиний вигляд – нехай буде для них сюрприз! Треба лише подбати, щоб мене не прибили до моменту повно╖ готовност╕ ус╕х систем. Зв╕сно вбити мене завжди було надзвичайно складно, але я ж не хочу позбутися свого орган╕чного т╕ла? Треба думати...

Хрум-хрум, ось ╕ нема╓ кошика, а орган╕зм рецип╕╓нта поповнився ще деякою к╕льк╕стю необх╕дних речовин. Нехай ╖х ╕ небагато, але для м╕н╕мального функц╕оналу ма╓ вистачити. Коли ╕з харчем було пок╕нчено, я згорнув б╕льш╕сть систем на поверхн╕ т╕ла, залишивши лише деяк╕ сенсори ╕ подумав, що пора уже б ╕ одягтися, щоб не витрачати свою енерг╕ю даремно.

Але довго сид╕ти без д╕ла мен╕ не дали, ╕ незабаром ця шумна компан╕я д╕вчат заставила увесь балкон такими кошиками. Н╕, я зв╕сно вдячний за такий прояв доброти, але ж у мене шлунок ╕ще не наст╕льки резиновий, аби усе це вм╕стити. Щоб переробити усе це в найкоротший час, мен╕ доведеться ус╕х ╖х зас╕яти наноботами ╕ у прямому сенс╕ перетворити на гн╕й, як це роблять цефи. В цьому в╕дношенн╕ краще п╕д╕йшов би х╕ба що грунт. ╤ очолювала цей парад доброти – хто б подумав – сама королева! Нав╕ть не в╕рилося, що така маленька д╕вчинка уже ма╓ право вир╕шувати долю держави. Вийшовши вперед, вона дочекалася, доки вс╕ ╕нш╕ також викладуть сво╖ подарунки, ╕ почала свою промову.

– Значить так: ти для нас не б╕льше н╕ж ц╕нний св╕док... Хм... ╤ якщо з тобою щось станеться, у нас будуть велик╕ непри╓мност╕.

– Непри╓мност╕?

– Як╕ ще непри╓мност╕? – почувся шеп╕т у не╖ за спиною.

– Байдуже! Сиди тут ╕ не кажи Кай╖, хто тоб╕ усе це прин╕с, бо вона абсолютно байдужа, ╕ не зрозум╕╓... Ой! – ага, вона теж почула ╖╖ кроки. – Кайя, я думала ти вже п╕шла в╕дпочивати.

Смикнувши ще один важ╕ль, рудоволоса в╕дкинула вниз край балкону, позбавивши мене такого ц╕нного джерела корисних елемент╕в. Ц╕лу купу ресурс╕в викинула в пр╕рву! Н╕, я на не╖ не образився, але мен╕ шкода втрачених матер╕ал╕в. Дуже шкода. Так шкода, що я починаю злитися. ╤ моя м╕кроскоп╕чна форма ╕снування цьому а н╕ трохи не заважа╓. Хоча хвилинку, що це вона принесла? Ковдра та яблуко? Хм, теж вар╕ант. Ну добре, я вже на не╖ зовс╕м не серджусь. Ох, дожився: за якесь яблуко зм╕нюю свою думку про людину... Та його мен╕ вистачить хвилини на дв╕-три! Якби не м╕й тепер╕шн╕й стан, я б сприйняв це за знущання а так – доводиться обходитися неможливим м╕н╕мумом.

Зам'явши конфл╕кт, ж╕нки покинули каземат, знову залишивши мене наодинц╕ ╕з в╕тром. Спод╕ваюся в╕дв╕дини на сьогодн╕ зак╕нчилися ╕ мене б╕льше н╕хто не буде тривожити хоча б к╕лька годин. ╤ пора уже добувати метали, бо без нормально╖ арматури ус╕ мо╖ можливост╕ н╕чого не варт╕. Так, реш╕тку на вход╕ я вже перетравив, тому час переходити на ╕нш╕ частини кл╕тки. Т╕льки треба все робити обережно, щоб дно п╕д сво╓ю вагою не в╕двалилося разом з╕ мною. ╤ довести нарешт╕ мовний апарат до повного функц╕оналу, бо так ╕ буду мекати. Стоп, а чому я не м╕г вимовити н╕ слова ╖хньою мовою, в той час як цей пацан ус╕ два дн╕ ус╕х чудово розум╕в? Ага, то ось у чому справа – м╕сцева мова ╓ зб╕рною в╕д японсько╖, з невеликими додатками в╕д китайсько╖ та англ╕йсько╖. А в мене ╕нтерактивний перекладач входить в базов╕ можливост╕ костюму, тому я й не пом╕тив р╕зниц╕. От т╕льки в╕дм╕нност╕ у вимов╕ надто сутт╓в╕, ╕ доки перекладач не адапту╓ться, мен╕ доведеться говорити фразами по два-три слова, щоб мене бодай трохи розум╕ли.