Текст книги "Brute force (СИ)"

Автор книги: Вячеслав Ковриженко

сообщить о нарушении

Текущая страница: 5 (всего у книги 27 страниц)

Попросивши ж╕нок зачекати секунду, я п╕д╕йшов до монол╕тно╖ кам'яно╖ колони ╕ з усього маху гепнувся в не╖ головою, з╕м╕тувавши непритомн╕сть. Насправд╕ ж м╕м╕крил на лоб╕, маючи властивост╕ неньютон╕всько╖ р╕дини, погасив б╕льшу частину удару, який м╕г би зашкодити неукр╕пленому черепу парубка. Я ж просто в╕дключив б╕льш╕сть орган╕в чуття ╕ моторику, залишивши лише слух. М╕г би просто так в╕друбитися, без удар╕в, але що б тод╕ про мене подумали? Я – спецназ╕вець, котрий пройшов через пекло Третьо╖ Св╕тово╖ в╕йни, пережив нашестя прибульц╕в ╕ дав ╖м в╕дс╕ч – просто не маю права непритомн╕ти на очах ж╕нок. Тому нехай краще думають, що я твердолобий, н╕ж вважатимуть якимось розмазнею. Зв╕сно ж це д╕йство в╕дняло в мене ще деяку частину нанобот╕в, яких ╕ без того було мало, тому в майбутньому мен╕ доведеться уникати використання сво╖х систем, заощаджуючи ╖хн╕й ресурс та обмежуючись лише орган╕чним т╕лом. Але заради ТАКОГО я готовий пожертвувати частиною ресурс╕в. ╤ якщо вже мен╕ доведеться подихати, то я зроблю це як справжн╕й во╖н, а не як блазень! Та й смикатися зараз для мене нема╓ сенсу – д╕агностика ус╕х систем займе дуже багато часу, впродовж якого вносити зм╕ни у свою структуру я не зможу. Тому залиша╓ться лише розслабитися й спробувати отримати бодай якесь задоволення.

Нарешт╕ шаруд╕ння одягу стихло ╕ лед╕ Майя п╕шла за королевою. Щойно двер╕ за нею зачинилися, як служниц╕ взялися обговорювати ус╕ мо╖ якост╕, особливу увагу прид╕ляючи тому, наск╕льки я симпатичний та який у мене великий... Напевно М╕зайя вже розказувала ╖м байки про те, що витворяла з мо╖м непритомним т╕лом. А ось ╕ начальство йде – я ╖хн╕ кроки вже добре навчився розр╕зняти. Служниц╕ це теж почули ╕ швидко прибрали сл╕ди сво╖х оглядин. Не до к╕нця, але мен╕ чомусь зда╓ться, що вони зробили це навмисне: навряд чи розст╕бнута шир╕нка сприя╓ п╕двищенню авторитету в очах начальства. Вт╕м, у мене вже достатньо м╕м╕крилу, аби приховати цей недол╕к. Скрипнули двер╕, а я п╕дриваюся ╕з лавки, вдаючи вбит╕ намертво рефлекси. На себе намагався не дивитися, але поки прибирав цей маленький казус – гн╕в знову п╕дняв голову. Напевно в цей момент система глюканула ╕ видала щось на обличч╕, бо ж╕нки перелякано в╕дсахнулися в╕д мене. Але от що ц╕каво – щойно перша особа держави ув╕йшла в прим╕щення, вони вже зайняли свою звичну позу слухняност╕, ╕ нав╕ть я б зараз не зм╕г сказати, що секунду тому вони були готов╕...

– О, вигляда╓ непогано. – в╕двол╕к мене в╕д роздум╕в голос м╕лко╖ королеви, чим викликала чергову хвилю злост╕.

– Д╕йсно. – погодилася Кайя, ╕з деяким здивуванням розглядаючи оновленого мене.

– Тепер, коли ти схожий на людину, ми можемо поговорити серйозно. Тво╓ ╕м'я ми вже зна╓мо. Розкажи ще щось про себе.

– Звати – Масаке Кейнс╕. – стримуюся як т╕льки можу, говорю коротко, намагаючись не перекривлювати слова. – Позивний – Кей. Займався – виживав.

– Це як?

– Зруйнований св╕т. Шукав ресурси. Полював.

– Ти колись вбивав? – поц╕кавилася Кайя.

– Так.

– Ага, то ти в нас бо╓ць... – Лашура на мить задумалася. – Ти напав на особу корол╕всько╖ кров╕. За таке на тебе чека╓ шибениця. А оск╕льки д╕ватися тоб╕ н╕куди...

Знала б ти, д╕вко, через що я пройшов – так би не казала. Хоча нема╓ н╕чого дивного в тому, що вона користу╓ться 'батогом та пряником'. Можуть минати стол╕ття, можуть зм╕нюватися св╕ти, але людська природа залиша╓ться такою ж, як ╕ тисяч╕ рок╕в тому. До чого ус╕ ц╕ слова про дружбу ╕ вза╓моп╕дтримку, коли в обох опонент╕в нож╕ за спиною? Особисто мен╕ це набридло ще в перш╕й частин╕ сво╓╖ трилог╕╖, ╕ тод╕ я зм╕нив св╕й п╕дх╕д. Практика показу╓, що за в╕дсутност╕ дороги в хащах прост╕ше взяти бульдозер. Ось так ╕ я: б╕льше не шукаю обх╕дних шлях╕в – ╕з достатньою к╕льк╕стю сили вони мен╕ б╕льше не потр╕бн╕!

– Але я можу закрити на це оч╕, якщо ти присягнеш на в╕рн╕сть мен╕. Будеш мо╖м слугою. Лакей, це дуже... – ах ти ж курва малол╕тня!

– Н╕!

Люблю шокувати оточуючих! Не тако╖ реакц╕╖ в╕д мене чекали. Незворушною залишилася лише старша т╕тка, котру тут називають Май╓ю. Кайя одразу схопилася за меч. Служниц╕ ж обступили королеву, займаючи позиц╕╖ з бок╕в. Лашура ж узагал╕ заклякла ╕з квадратними очима – напевно шаблон з╕рвало.

– Тоб╕ так кортить повис╕ти на шибениц╕? – трохи в╕д╕йшла в╕д неспод╕ванки королева.

– Це погроза? – розглядаю св╕й кулак, демонстративно випускаючи одне лезо. – Чи об╕цянка?

– Ми тебе врятували!

– Не врятували. Зберегли час. За це – дякую. Але з╕рвали полювання. М╕г взяти корабель. ╤ лицаря. Ще й принизили. – показую на св╕й клоунський прикид.

– Бути слугою королеви, це винагорода, а не образа! – вигукнула Кайя, прикриваючи собою нахабне д╕вчисько.

– Служба, це винагорода? Рабом не буду. Н╕коли! – ╕з р╕зким звуком випускаю другий пазур, змушуючи присутн╕х здригнутися, а Кайя взагал╕ ледве не кинулася в б╕й.

– Стоп! – зупинила ╖╖ Лашура. – Ти хоч розум╕╓ш, в╕д чого в╕дмовля╓шся? Ти втрача╓ш св╕й ╓диний шанс...

– Н╕чого не втрачаю. Н╕чим не ризикую. У ваш╕й компан╕╖ – не зац╕кавлений.

– А якщо я не захочу тебе в╕дпускати? – р╕зко випускаю трет╓ лезо, ╕ вже готуюся перейти до мануальних пояснень, але д╕вчинка одразу ж в╕дступа╓. – Спок╕йно, я лише пожартувала.

– Жарт╕в не розум╕ю. Говори конкретно – чого хочеш?

– Скаж╕мо так: мен╕ потр╕бна п╕дтримка. Силова. У мене надто мало людей, а ти уже показав себе хорошим б╕йцем. Як ти дивишся на те, щоб ╕нод╕ виконувати нескладн╕ прохання?

– Пильно дивлюся. Тоб╕ потр╕бен убивця?

– Н╕-н╕-н╕, ти що?! Не вистачало мен╕ т╕льки кривавою королевою стати! Просто будеш робити те, що нам не дозволя╓ статус. А за це отрима╓ш грош╕, статус, землю...

– Не ц╕каво.

– Гр-р-р! Пов╕рити не можу, що сама вмовляю тебе. – зда╓ться у не╖ зак╕нчилися заготовки. – Добре, кажи чого ти хочеш.

– Н╕чого. Вам н╕чого запропонувати.

– Як?! – Лашура аж рота роззявила, так розгубилася в╕д мо╓╖ в╕дпов╕д╕. – Невже тоб╕ н╕чого не треба? Невже ти н╕чого не хочеш? Тоб╕ що, жити набридло? Невже ти гада╓ш, що п╕сля всього того, що ти тут почув, я просто так тебе в╕дп...

Ще до того, як вона договорила, я зриваюся вперед. У форсаж╕ св╕т митт╓во упов╕льню╓ться майже втрич╕. Суперники рухаються так, н╕би ╖х залили густим медом. На так╕й швидкост╕ людськ╕ оч╕ просто не здатн╕ вчасно пом╕тити небезпеку, тому доводиться переходити на ╕нш╕ способи сприйняття. У мо╓му внутр╕шньому простор╕ кольоровий екран╕ зам╕ня╓ться монохромним об'╓мним зображенням, в╕дтвореним за допомогою ус╕х доступних нин╕ сенсор╕в. Зникають звуки, слова людей тепер висять у табличках над ╖хн╕ми головами. А увесь навколишн╕й прост╕р розкреслений р╕знокольоровими секторами та заштрихованими д╕лянками, показуючи напрям ╕ характер небезпеки. Був би у мене зараз нормальний тактичний анал╕затор – я б уже роззбро╖в ус╕х присутн╕х, ╕ спок╕йно зайнявся сво╖ми справами. Але зараз мо╖ можливост╕ дещо обмежен╕, тому доводиться покладатися на власний досв╕д.

Намагаючись якомога менше травмувати ╕ без того благенького нос╕я, я вир╕шив не п╕дключати щойно вирощен╕ на скелет╕ м╕омери, а об╕йтися природною мускулатурою. Так, я втрачав свою швидк╕сть та силу, але зараз, проти звичайних людей, прискорено╖ реакц╕╖ буде ц╕лком достатньо. Вже зараз я бачив, як пов╕льно меч Кай╖ опуска╓ться у мене за спиною, а служниц╕-дв╕йнята починають закривати собою королеву. Аби виграти трохи часу, я перехоплюю Кайю за руку ╕ тягну ╖╖ за собою. Не далеко, сантиметр╕в на двадцять, дал╕ без п╕дсилення пальц╕ просто з╕сковзують. Цього ╕мпульсу достатньо, аби д╕вчину розвернуло, ╕ вона на мить втратила р╕вновагу. Саме наст╕льки, щоб ╕ не впасти, ╕ знову на ноги стати не скоро. А це ще секунди п╕втори-дв╕ – ц╕ла в╕чн╕сть для мене. В цей час пом╕чаю, як мен╕ в обличчя летять коробки ╕з нитками та стр╕чками, що до цього були у руках дв╕йнят. Звичайного б╕йця це як м╕н╕мум спантеличило б, а будь-якого неп╕дготовленого суперника взагал╕ б дезор╕╓нтувало. Я ж ╕гнорую ц╕ снаряди, прориваючись вперед. Швидкост╕ замало, аби вчасно д╕статися до королеви, тому я хапаю дв╕йнят за ком╕ри й тягну на себе. Це да╓ мен╕ ╕мпульс, аби прорватися кр╕зь цей живий щит, ╕ не бути збитим з н╕г п╕дс╕чкою, яку д╕вки намагалися прикрити сво╖ми широкими сп╕дницями. Зам╕сть цього вони сам╕ починають падати мен╕ назустр╕ч, аби в к╕нц╕ бути насадженими горлянками на так ╕ не прихован╕ пазур╕. Та коли вони вже пройшли половину дистанц╕╖, я пом╕чаю дещо ц╕каве.

– Стоп!!! – махала руками д╕вчинка, заплутавшись у власн╕й сп╕дниц╕ й завалюючись назад.

Р╕зко зм╕нюю сво╖ плани, в╕дпускаю одну з╕ служниць ╕ хапаю Лашуру за руку до того, як ╖╖ голова познайомиться ╕з кам'яним пор╕жком. Зам╕сть розбито╖ голови д╕вчинка об╕йшлася злегка потягнутою рукою ╕ взяттям в заручники.

– Сто-о-оп! Ус╕ завмерли!!! – зовс╕м не по-дитячому гаркнула д╕вчинка.

– Як Ви, Ваша Величн╕сть? – поц╕кавилася Кайя, зм╕щуючись подал╕ в╕д мебл╕в, аби в раз╕ потреби в╕льно розмахувати мечем, але королева ╖╖ питання про╕гнорувала.

– Я неправильно виразилася. – вона спробувала зазирнути мен╕ у в╕ч╕, але я ще на початку свого руху заплющив ╖х, аби мен╕ туди не жбурнули н╕яко╖ гидоти. – Я не бажаю тоб╕ зла. Просто зрозум╕й мене правильно: щойно ти покинеш остр╕в, на тебе в╕дкриють сезон полювання...

– Не тво╖ проблеми.

– ╤ на чому ти збира╓шся т╕кати? Ми уже в╕ддали ╓диного робочого лицаря. Б╕льше на борту транспорту нема╓.

– Побачиш. Вед╕ть до ангару.

– Може спочатку прибереш сво╖ к╕гт╕?

– Щоб вони напали?

– Даю корол╕вське слово, що вони не будуть нападати. Н╕хто не буде. – поправилася д╕вчинка, ╕ кивнула присутн╕м.

Кайя опустила меч. Дв╕йнята вже були у мене за спиною, але п╕сля сл╕в королеви одразу ж зробили вигляд, н╕би н╕чого не сталося ╕, притримуючи порван╕ ком╕ри, в╕дчинили двер╕ купальн╕.

– Бачиш? Я сво╓ слово дотримала. Тепер твоя черга.

– Гада╓ш я пов╕рю? – намагаюся вкласти в голос якомога б╕льше ╕рон╕╖, але виходить погано. – Це лише слова. Слова пол╕тика. Вони н╕чого не варт╕. Я не ╕д╕от – словами не розкидаюся. А ти не дурепа – щоб ╖х дотримуватися. Будеш заперечувати?

– Ти невдячний его╖ст.

– Я знаю. Вперед.

Ми пройшли к╕лька коридор╕в ╕ вийшли до ажурно╖ кл╕тки, яка виявилася л╕фтом. Було дуже незвично бачити такий дикий сплав високих технолог╕й та прим╕тив╕зму. Уяв╕ть соб╕ турбол╕фт з магн╕тною п╕дв╕скою, л╕чильник поверх╕в для якого мало того, що механ╕чний, так ще й зроблений вручну! Особисто мене такий ретрофутуризм дещо дратував: не зна╓ш, чого оч╕кувати в╕д свого оточення, ╕ де на тебе може чекати небезпека. З таким п╕дходом нав╕ть ця кл╕тка може стати могилою! Ну, не для мене особисто, але смерть мо╖х супутник╕в буде непри╓мною – не люблю, коли мо╖ плани зриваються. Мо╓ напруження передалося ╕ на мо╖х супутник╕в, але н╕хто це н╕чим не показав.

Каб╕нка була т╕сною, тому в перший рейс в╕дправилися лише ми з Лашурою та Кайя. Всього к╕лька секунд мовчанки, ╕ ми вже на потр╕бному р╕вн╕. Ангар як я й оч╕кував, займав левову частку внутр╕шнього простору острова. Тут же лежали ус╕ лицар╕, як╕ брали участь у н╕чному бою. Нечисленний персонал, який все ще залишався на ногах, ╕з пересторогою дивився на нас, а ж╕нки ╕з гвард╕╖ хапалися за зброю, аби бути зупиненими сигналами Кай╖. Обо╓ вор╕т зараз були зачинен╕, тому я наказав в╕дчинити т╕, що виходили на правий борт – там вис╕ла моя кл╕тка, тому поверхню острову я встиг вивчити, як сво╖ п'ять пальц╕в. Поки п╕дходили до краю, в ангар при╖хали й дв╕йнята ╕з гувернанткою.

– Що робитимеш дал╕?

– З╕йду з корабля. Дякую за гостинн╕сть.

– Що?! – д╕вчинка спробувала повернутися до мене, але я все ще м╕цно ╖╖ тримав. – А х╕ба ти не збира╓шся мене викрасти?

– Нав╕що?

– Нав╕що викрадати мене? – не зрозум╕ла Лашура.

– Нав╕що я тоб╕? Для чого? Т╕льки чесно.

– Ти надто багато зна╓ш ╕ вм╕╓ш. Не хочу, щоб ти д╕стався комусь ╕ншому.

– Не хвилюйся – не д╕станусь.

– Мен╕ було б спок╕йн╕ше, якби ти був поруч, ╕ на виду. Хот╕ла тебе переконати...

– Шантажем ╕ погрозами? Погана ╕дея.

– Н╕, я беру до себе лише над╕йних людей. Тих, хто робить це з власно╖ вол╕. А сво╖ми руками зробити з тебе ворога, та ще й п╕дставляти тоб╕ спину... Як ти сказав – я не дурепа. Я влаштувала все це, щоб подивитися на тебе. – раптом тихо додала Лашура, коли ми були вже б╕ля самих вор╕т. – Хот╕ла переконатися, що ти не засланий убивця ╕ не шпигун. Це була перев╕рка. ╤ ти ╖╖ пройшов.

В╕дштовхую д╕вчинку в╕д себе, ╕ роблю крок назад, за край платформи. Перев╕ряти вона з╕бралася... Хех! Буде тоб╕ перев╕рка!

***

Хлопець ще не встиг полет╕ти вниз, як ус╕ присутн╕ кинулися вперед. Хтось ╕з солдат гвард╕╖ ледве не випав назовн╕, сл╕дом за злочинцем, але колеги вчасно в╕дтягнули невдаху в╕д краю. Дв╕йнята одразу ж взялися допомагати королев╕ привести себе в нормальний вигляд.

– Збирайте пошукову команду! В╕зьм╕ть вантажн╕ платформи ╕ спускайтеся...

– В╕дставити! – Лашура повернулася до п╕дданих. – Нехай ╕де.

– Але ж Ваша Величносте...

– Ми не будемо його пересл╕дувати. – Лашура поважним кроком йшла кр╕зь натовп, наче гарячий н╕ж кр╕зь масло.

– Так, Ваша Величносте. – Кайя слухняно сховала меч, ╕ вже звично прилаштувалася позаду королеви.

Перевдягаючись у сво╖х апартаментах п╕сля цього ╕нциденту, Лашура приймала зв╕т про об'╓м виконаних роб╕т. З усього виходило, що на остр╕в оч╕ку╓ кап╕тальний ремонт. Попри св╕й юний в╕к Лашура була одн╕╓ю ╕з найбагатших панянок корол╕вства Шатерей, однак руйнац╕╖ острову були наст╕льки серйозними, що на його в╕дновлення доведеться витратити як м╕н╕мум два м╕сячних бюджети одн╕╓╖ ╕з пров╕нц╕й. А треба ж було в першу чергу закупити ще як м╕н╕мум двох лицар╕в. У сум╕ складалася просто астроном╕чна сума, яко╖ не було в казн╕ корол╕вства. Золота вистачало лише на одного лицаря, та й того вона отрима╓ в кращому випадку через м╕сяць, коли Церква прийме замовлення й проведе його через ус╕ ╕нстанц╕╖. Пот╕м Кай╖ доведеться звикати до ново╖ машини... ╤накше кажучи, корол╕вство майже на два м╕сяц╕ залиша╓ться безпом╕чним перед зовн╕шньою загрозою. Ряту╓ ситуац╕ю лише те, що в Академ╕╖ не прийнято ╕гнорувати проблеми сво╖х товариш╕в, ╕ можна розраховувати на п╕дтримку. Щоправда тут уже п╕дн╕мала голову власна внутр╕шня жаба королеви, адже за таку допомогу пот╕м все одно доведеться розплачуватися.

Приск╕пливо оглянувши себе у дзеркало, Лашура в╕дправилася надв╕р. Скоро вони д╕стануться Академ╕╖, ╕ ╖й потр╕бно бути на видному м╕сц╕, коли вони заходитимуть в порт. Зараз уже н╕хто не скаже, зв╕дки п╕шла ця традиц╕я, але кожен монарх, що прибува╓ на Святу землю, зобов'язаний особисто вести корабель, аби йому в╕дчинили ворота. Можливо у Церкви ╕ збереглися як╕сь пояснення щодо такого порядку, але навряд чи заради тако╖ др╕бниц╕ хтось буде пробиватися до ╖хн╕х арх╕в╕в, як╕ й без того знаходяться за с╕мома печатями.

– Можеш питати. – сказала королева, коли вони вже вийшли ╕з палацу.

– Чому ми дозволили йому п╕ти?

– В╕н сильний душею. Ти чула, як в╕н з╕ мною розмовляв? Чула. А тепер згадай мо╖х п╕дданих, та нав╕ть того ж самого губернатора К╕озу. В╕дчува╓ш р╕зницю? Йому н╕хто не указ. В╕н ставить себе вище ус╕х правител╕в на св╕т╕. Такий не скориться.

– А якщо в╕н передасть в╕домост╕ про нас Ордену?

– Все що треба, Орден ╕ так зна╓. Та й сама чула його плани стосовно цих покидьк╕в. А секрети ╕з нього не вибити. В╕н скор╕ше забере ╖х ╕з собою в могилу.

– Не дочека╓тесь. – раптом пролунав знайомий голос у Кай╖ за спиною.

***

Я все розум╕ю, але отак провокувати мене на конфл╕кт... П╕сля такого я просто зобов'язаний був в╕дпов╕сти королев╕ вза╓мн╕стю, ╕ роз╕грав свою втечу. Насправд╕ ж я не стрибав з корабля, а просто прил╕пився до нижнього краю платформи. Мен╕ було ц╕каво почути реальн╕ мотиви повед╕нки королеви. ╤ почуте мен╕ сподобалося. Шкода лишень, що п╕дсаджений у волосся королев╕ прим╕тивний жучок виробив св╕й ресурс прямо посеред розмови. Довелося показатися. Не скажу, що вдруге мене прийняли рад╕сно, але вбивати не стали. Поки що.

Спершу я подумав, що парк а н╕ трохи не постраждав п╕сля бою, але ж мо╖ сенсори показували, що майже вся поверхня острову зараз вкрита уламками каменю та лицар╕в. К╕лька раз╕в переключившись м╕ж способами сприйняття, я вир╕шив, що це просто якась високояк╕сна голограма. Нав╕ть без сенсор╕в, якщо придивитися, можна було побачити однаков╕ дерева, листя яких не ворушилося п╕д в╕тром. Одразу видно, що працювали посп╕хом, ╕накше б ╕люзорна дор╕жка не проходила над величезною, наче п╕сля артилер╕йського снаряду, вирвою в земл╕. Мен╕ нав╕ть довелося к╕лька раз╕в притримати д╕вчат, аби вони не поламали соб╕ ноги. Я пом╕тив, як Лашура ╕з деякою горд╕стю зиркнула на Кайю, а пот╕м продовжила перервану розмову.

– А якби я тебе просто попросила залишитися, ти б одразу погодився?

– Скор╕ш за все. Теж маю питання. До Кай╖.

– Ну давай. – лицар з п╕дозр╕ло позирала на мене, такого чистенького, н╕би це я не вештався бозна-де.

– Чому не вбила одразу? – я показав випущене лезо ╕ знову сховав його. – Нав╕ть не спробувала. Я погрожував. Був ворогом. Взяв заручника. Пот╕м постав беззбройним. Чому не атакувала? – а Кайя лише мовчала й дивилася на мене вовком.

– Вона пот╕м тоб╕ розкаже. – перервала мовчанку королева, ╕ додала, – Якщо захоче. Б╕льше питань нема╓? Тод╕ повернемося до нашо╖ угоди. – ну от, знову ув╕мкнула в соб╕ королеву, це в╕д батьк╕в передалося, чи що? – Слугою ти бути не хочеш. ╤нших ваканс╕й у мене при двор╕ нема╓, х╕ба що... – Ох не подоба╓ться мен╕ ╖╖ посм╕шка. Лашура оглянула мене з голови до н╕г, посмикала мереживо на рукавах, об╕йшла довкола. Що вона задумала? – Знаю! Кайя, як ти дивишся на те, щоб зробити його...

Кайя нахилилася до королеви ╕ вони деякий час переш╕птувалися. Мен╕ теж було ц╕каво, тому я одразу ж п╕двищив чутлив╕сть м╕крофон╕в ╕ д╕знався, що мене збираються перетворити на...

На кого?! ╥й що, жити набридло?! Але н╕, вона ж дитина. У ╖╖ в╕ц╕ так╕ вит╕вки ╓ нормою. Якщо подумати, для мене це д╕йсно непоганий вар╕ант. З мо╖ми можливостями розважати народ не проблема, ╕дей у мене повно, ╕з рекв╕зитом та фокусами теж проблем нема╓. Я зможу спок╕йно посилати л╕сом аристократ╕ю, не боячись покарання, критикувати Лашуру та багато чого ╕ншого... От т╕льки один пункт мен╕ не подоба╓ться. Значить сл╕д погоджуватися на попередню пропозиц╕ю, доки вони не придумали ╕ще щось г╕рше.

– Я згоден.

– Що-що?

– Згоден бути поруч. Як ти хот╕ла. Мен╕ не складно. Не суперечить планам. – як же ╕нод╕ складно говорити двома словами.

– А чому ж ти щойно з╕рвався?

– Потр╕бен був прив╕д. Для конфл╕кту. Теж хот╕в перев╕рити. Перев╕рив, як бачиш. Але маю умови. Дв╕. Перша: мо╖ ╕нтереси – первинн╕. – одразу ж заспокоюю Лашуру до того, як вона скаже бодай слово. – Не хвилюйся. ╤нтереси надто глобальн╕. З тво╖ми не перетинаються. Якщо таке станеться – ти д╕зна╓шся першою.

– Чогось такого я в╕д тебе й чекала.

– Друге. Мен╕ потр╕бен пров╕дник.

– Хто?

– Ти. – тицяю в Кайю ╕ дивлюся на ╖╖ реакц╕ю: обличчя червон╕╓, оч╕ наливаються кров'ю, меч в руках уже дрижить в╕д напруги!

– ╤ все? – д╕вчина вже готова кинутися на мене нав╕ть без меча, з голими руками. – А наш остр╕в тоб╕ часом не потр╕бен?

– Н╕. – вдаю, н╕би не почув ╕рон╕╖ в голос╕. – Мало корист╕. Культуру не вивчу. Технолог╕╖ не досл╕джу. Ти – даси б╕льше. Все розкажеш. Все покажеш.

– Хвилинку, то тоб╕ потр╕бна лише ╕нформац╕я про наш св╕т? – здогадалася Лашура. – Чому ж одразу не сказав?!

– Завжди беру сам. Тв╕й дозв╕л – не потр╕бен.

– Ага, а коли не можеш взяти – одразу ж б╕жиш назад!

– Можу. Так нав╕ть прост╕ше.

– Але? – продовжувала допитуватися королева.

– Нудно. З вами весел╕ше.

– Аргумент прийма╓ться. Ну добре. Тод╕ ╕ в мене до тебе буде умова: ти навчиш Кайю сво╖х прийом╕в. Згоден?

– Так.

– В╕таю тебе в рядах п╕дданих корол╕вства Шатерей, Кейнс╕ Масаке. ╤ постарайся не дуже вид╕лятися. Хоча б деякий час.

– Н╕чого не гарантую. Можна Кей. Просто Кей.

– Н╕, тебе таки треба було не у слуги записувати, а до блазн╕в. Дивись, бо можу й передумати.

Нарешт╕ ми вийшли на б╕льш-менш вц╕л╕лу д╕лянку, де ╕люз╕╖ вже не закривали небо. ╤ ось тут я вже в╕дверто завис. Кайя спец╕ально для мене коментувала усе побачене. Разом ╕з нами на р╕зн╕й висот╕ лет╕ли найр╕зноман╕тн╕ш╕ пов╕трян╕ корабл╕. Деяк╕ були схож╕ на паровози, ╕нш╕ нагадували риб, к╕лька вантажних суден узагал╕ не були схож╕ н╕ на що, обв╕шан╕ контейнерами наче вал╕зами. ╤ увесь цей натовп рухався по широк╕й прям╕й ущелин╕, на ╕ншому к╕нц╕ яко╖ видн╕лася величезна б╕ла споруда. Це й була Свята земля – створена божеством Сейку ╕ охоронювана церквою територ╕я. Це чимось нагаду╓ Ватикан: н╕би й несерйозне утворення, але його думка багато значить для б╕льшо╖ частини св╕ту. Окр╕м цього там знаходиться Академ╕я, в як╕й збираються для навчання майбутн╕ лицар╕. Зв╕сно ж аристократ╕я вважала престижним в╕дправити туди ╕ сво╖х нащадк╕в, але це було лише бонусом. Саме там Ханл╕ та Кайя проведуть наступн╕ к╕лька рок╕в. Лашура також там навча╓ться, але лише через св╕й статус, адже звання лицаря можна отримати лише в╕д природи. Як виявилося, ╖хня дружна компан╕я була зв╕льнена в╕д урок╕в на час коронац╕╖, за що вони мали доставити на Святу землю якийсь важливий вантаж.

Також ╕снували деяк╕ правила в╕дв╕дування Свято╖ земл╕. Для кожно╖ категор╕╖ гостей ╓ сво╖ ворота: дво╓ нижн╕х призначен╕ для вантаж╕вок, середн╕ – для аристократ╕╖, а Велик╕ Ворота – для представник╕в корол╕вств. Саме до останн╕х ╕ пролягав наш курс. Су-Ван, як називався наш л╕таючий остр╕в, мусив п╕днятися на максимальну висоту, аби ув╕йти туди. Як виявилося, ми увесь цей час знаходилися у майже невидим╕й субстанц╕╖, яка проявила себе лише на сво╖й меж╕ ╕з чистим пов╕трям. Коли к╕льця-генератори нашого л╕таючого острову торкнулися цього бар'╓ру, уся його нижня поверхня вкрилася полярним сяйвом. Водночас мо╖ сенсори наче сказилися, пов╕домляючи про в╕дключення зовн╕шнього джерела енерг╕╖. Стоп, якого джерела? Я ж... Але ж д╕йсно, за увесь цей час я жодного разу не в╕дчував нестач╕ енерг╕╖! Це в перш╕ м╕сяц╕ свого ╕снування у вигляд╕ костюму я мусив економити буквально на всьому. Але пот╕м я зб╕льшив к╕льк╕сть модуль-генератор╕в ╕ назавжди забув про таку незручн╕сть. Тут я уже не мав ус╕х сво╖х напрацювань, обходячись м╕н╕мальним функц╕оналом базових можливостей нанокостюму та прим╕тивною орган╕чною п╕чкою, в живот╕. Придивившись уважн╕ше я пом╕тив, що нижн╕й шар атмосфери трохи мутн╕ший за чисте пов╕тря, ╕ пом╕тити це можна лише згори. А я вже боявся, що то у хлопця з очима проблеми!

Кайя пояснила мен╕, що це явище назива╓ться морем Ахо, ╕ воно вкрива╓ б╕льшу частину земно╖ поверхн╕. Речовина, яка плава╓ у пов╕тр╕, отримала назву 'еф╕р'. Майже ус╕ механ╕зми на св╕т╕ використовують для сво╓╖ роботи його енерг╕ю, як ╕ Су-Ван. А тому п╕днятися на б╕льшу висоту можна х╕ба що п╕шки в горах.

– Ваша Величн╕сть, ми отримали дозв╕л ╕ готов╕ до входу на Святу землю. – почувся над островом чийсь голос.

– Починайте. – тихо сказала Лашура, але нев╕домий опонент ╖╖ почув.

Розташувавшись прямо навпроти Великих вор╕т, Су-Ван склав химерн╕ крила на сво╖й основн╕й частин╕, ╕ пов╕льно став зал╕тати у прох╕д. Зблизька ця споруда д╕йсно вражала. ╤ якби я ран╕ше не бачив, на що здатн╕ цефи – дивився б ╕з в╕дкритим ротом. Свята земля знаходилася на високому плато, оточеному з ус╕х бок╕в глибоким, не менше двохсот метр╕в каньйоном. Одна його ст╕на була повн╕стю зайнята буд╕влями та причалами для корабл╕в. Сам╕ ж ворота до останнього моменту були закрит╕ ф╕гурними стулками, але щойно вони почали розходитися, як я ледве не стрибнув за укриття – надто вже схожими вони були на шлюзи цефалопод╕в, п╕сля яких мене зазвичай зустр╕чала важка артилер╕я. Це враження т╕льки посилювала висока арка ╕з п╕дв╕шеним в центр╕ вогником – явно емблема церкви, яка до болю нагадувала рамку кол╕маторного приц╕лу. Кайя пом╕тила як я смикнувся, але н╕чого не сказала.

Проходячи по сам╕с╕нькому краю моря Ахо, ми заходили у величезний порт для таких же пов╕тряних г╕гант╕в, як ╕ наш. Щойно остр╕в пришвартувався, ми перейшли на невелику л╕таючу платформу, яка перевезла нас на причал, ╕ дал╕ вже п╕шли п╕шки. Йти було далеко, тому Кайя ╕нструктувала мене щодо мо╖х нових обов'язк╕в. Принаймн╕ намагалася, пост╕йно поглядаючи на мо╖ кист╕ рук, де й дос╕ видн╕лися шрами в╕д проходу к╕гт╕в. Я ж думав над тим, як вир╕шити свою маленьку проблемку ╕з нестачею ресурс╕в для в╕дновлення.

Найпрост╕ший спос╕б отримати усе необх╕дне – нав╕датися на звалище. Був би я на Земл╕ ХХ стол╕ття – так би й вчинив, але тут... Це все одно, що в середньов╕чч╕ шукати металобазу. Тут нав╕ть близько не пом╕тно тако╖ концентрац╕╖ ресурс╕в, яка мен╕ потр╕бна. А потр╕бна мен╕ зараз орган╕ка. Дуже-дуже багато орган╕ки, зникнення яко╖ н╕хто не пом╕тить. Рвонути в л╕с? Це вар╕ант. Конструкц╕йн╕ наноботи можна отримати ╕з будь-яко╖ орган╕ки, нав╕ть ╕з рослин, якщо ╓ достатньо часу, проте вони не можуть в повн╕й м╕р╕ виконувати функц╕╖ ╕нтелектуальних. Аби виконувати одну ╕ ту ж функц╕ю, ╖хн╓ сп╕вв╕дношення ма╓ складати не менше 1200 до 1. У нормальному вигляд╕ моя вага склада╓ близько 100 кг. Можна в╕дмовитися в╕д ус╕х зайвих опц╕й ╕ зменшити цей показник до 80 кг, але в результат╕ зам╕ни все одно вийде майже сто тонн орган╕ки. Додайте сюди ще ст╕льки ж води, як середовища для роботи нан╕т╕в. От ╕ виходить, що для збереження власного розуму мен╕ доведеться перетворитися на велике смердюче болото. ╤ я дуже сумн╕ваюся, що тутешн╕ жител╕ не звернуть увагу на появу такого б╕олог╕чно небезпечного об'╓кту п╕д боком. А враховуючи, що Академ╕я ╓ ╓диним осередком цив╕л╕зац╕╖ в рад╕ус╕ як м╕н╕мум одного денного перельоту, та ще й на контрольован╕й Церквою територ╕╖ – реакц╕я на таку аномал╕ю може бути особливо жорстка. Може нав╕ть якийсь аналог ╤нкв╕зиц╕╖ припертися. ╤ не факт, що на мене не скинуть якусь бомбу. Померти я не помру, але при╓много мало, та й в╕дс╕ч у такому вигляд╕ дати не зможу. Ще один недол╕к – в╕дновлення займе тижн╕ два-три, якщо не б╕льше. Цей час можна скоротити, якщо використати фауну зам╕сть флори. Тод╕ можна буде вкластися за добу. Т╕льки де я ст╕льки м'яса знайду? Взяти людей з Академ╕╖? Ха-ха-ха! Дуже см╕шно. Та за мною пот╕м увесь св╕т ганятиметься, як за тим же Зевсом ╕з Prototype. Не треба мен╕ такого геморою.

Можна п╕ти ╕ншим шляхом, ╕ не робити все самост╕йно, а побудувати нано-реактор. Цей вар╕ант набагато швидший, але орган╕ки для ц╕╓╖ зарази знадобиться ст╕льки ж, якщо не б╕льше. ╤ це ще не враховуючи матер╕ал╕в на синтез катал╕затора! Кр╕м того реактор можна пошкодити, або взагал╕ знищити, що поверне мене до першого вар╕анту.

Ще вар╕анти ╓? Нема╓. Значить план д╕й наступний: якщо н╕чого корисного не знайдеться – т╕каю якнайдал╕ в л╕с, ╕ там влаштовую геноцид м╕сцев╕й флор╕ по першому вар╕анту. А поки ще ╓ час – знайомлюся з новим св╕том ╕ факторами, як╕ загрожуватимуть мен╕, поки я буду ╕ммоб╕л╕зований. Н╕чого не забув? Ну то в╕дкрива╓мо оч╕ й вуха, ╕ не в╕дста╓мо в╕д нашо╖ маленько╖ компан╕╖ – коли мен╕ знову трапиться шанс так усп╕шно влитися в сусп╕льство, та ще й до ел╕ти? Мен╕ в будь-якому випадку доведеться адаптуватися до нових умов, ╕ що швидше я отримаю вичерпну ╕нформац╕ю про нове середовище ╕снування, то швидше зможу в╕дновитися. Тим б╕льше, що у Лашури мен╕ теж ╓ чому повчитися. Ран╕ше я уникав ус╕ляких ╕нтриг, побоюючись за власну шкуру. Не маючи пост╕йних контакт╕в серед людей, ╓диним способом в╕дстояти сво╖ ╕нтереси для мене була груба сила. А тепер, коли п╕д боком ╓ такий хороший зразок для насл╕дування – гр╕х не скористатися шансом, ╕ не подивитися на усю цю кухню зсередини. Можуть минати стол╕ття, зм╕нюватися св╕ти, але люди скр╕зь залишаються людьми. ╤ так╕ навики в майбутньому мен╕ однозначно знадобляться. За таку корисну ╕нформац╕ю я нав╕ть не буду дуже дошкуляти сво╖м хазяям. Зовс╕м-зовс╕м! Буду, як в тому ан╕ме – 'Темний дворецький', хе-хе! Особливо, якщо мен╕ не дозволять зняти з себе цей жах!

Спок╕йно, не нерву╓мо ╕ контролю╓мо орган╕зм... Д╕дько, треба скор╕ше зайнятися хоча б нейроблокадою та ф╕льтрами, а то емоц╕╖ мене до добра не доведуть. Все, заспоко╖лися, ╕ слуха╓мо дал╕ нашу пров╕дницю.

Найголовн╕ше правило – завжди показувати свою пошану до вищих ос╕б. Ага, роз╕гнався! Н╕, я зв╕сно можу поклонитися к╕лька раз╕в, але пост╕йно так робити не збираюся! Я показую свою шану лише тим, хто цього д╕йсно заслугову╓ – це один ╕з мо╖х принцип╕в. Нав╕ть цефи до к╕нця в╕йни це зрозум╕ли. А враховуючи м╕й з╕псований характер ╕ безкомпром╕сн╕сть – для цього доведеться добряче постаратися. Що, веду себе як дитина? А чому б ╕ н╕? Чому я повинен в╕дмовляти соб╕ у задоволенн╕? Я маю деяк╕ бажання, ╕ маю можливост╕ ╖х задовольнити. Без таких маленьких радощ╕в життя я легко м╕г схибнутися ще багато рок╕в тому. Це можна назвати сво╓р╕дним захисним механ╕змом в╕д божев╕лля.

В принцип╕ Академ╕я мен╕ сподобалася, якби т╕льки прибрати ц╕ всюдисущ╕ арки – було б нав╕ть комфортно. Начепивши покерфейс, я ╕шов сл╕дом за Кай╓ю, коли вона раптом зупинилася. Виглянувши ╖й за плече, я побачив попереду якусь парочку, хлопець-блондин рок╕в в╕с╕мнадцяти та такого ж в╕ку д╕вчина, як╕ з нашим наближенням стали на кол╕но. Схоже це хтось ╕з ╖хн╕х знайомих. Блондин представився якимось Догером, чи Догма╓ром – дуже схоже на н╕мецьке пр╕звище, та й кол╕р волосся п╕дходить п╕д поняття чистих ар╕йц╕в. ╤ когось в╕н мен╕ нагаду╓... Пропускаючи ╖хн╕ св╕тськ╕ компл╕менти, я уважно прослуховував увесь навколишн╕й прост╕р, одразу ж в╕дм╕тивши п╕двищений ╕нтерес до сво╓╖ персони. Виявля╓ться Лашуру тут дуже добре знали. Також я не пропустив ревнив╕ погляди служанки цього н╕мецького типчика, як╕ та кидала на Кайю. Схоже тут у них справжн╕й бразильський сер╕ал! Попрощавшись ╕з аристократ╕╓ю, ми в╕дправилися на зустр╕ч ╕з дирекц╕╓ю. Однак ╕ там не об╕йшлося без конфл╕кт╕в, т╕льки цього разу протистояння високих ос╕б зачепило й мене.

Все розпочалося т╕╓╖ ж мит╕, як ми ув╕йшли в каб╕нет. Там уже стояла одна д╕вчинка, приблизно одного в╕ку з Лашурою, ╕ також у супровод╕ сво╓╖ охорони – беземоц╕йно╖ жовтооко╖ альб╕носки приблизно одного ╕з Кай╓ю в╕ку – справжньо╖ сн╕гово╖ королеви. Напевно саме так мала б виглядати Аннам╕ Рей ╕з одного в╕домого японського мультика. Але довго розглядати ╖╖ мен╕ не дала суперечка м╕ж Лашурою та ╖╖ колегою. Я буквально ус╕ма сво╖ми сенсорами в╕дчував, як м╕ж королевою та ц╕╓ю д╕вчинкою от-от почнуть проскакувати ╕скри. ╥хня повед╕нка стала зрозум╕лою, коли вони почали сп╕лкуватися, елегантно поливаючи одне одного лайном.