Текст книги "11/22/63 "

Автор книги: Стівен Кінг

сообщить о нарушении

Текущая страница: 22 (всего у книги 54 страниц)

Вона приклала долоні собі до щік і зробила губами кумедно-вибачливе «О».

– Мовчу, хоч патли мені чешіть, нехай буду Гречка [372]372
  Алюзія на фразу з кіносеріалу «Little Rascals» («Малі шалапути», 1922–1944 рр.), де Гречка – прізвисько одного з героїв, вічно розпатланого чорного хлопчика.


[Закрыть].

Я не звернув на це уваги, бо заклопотано перегортав сторінки Елових нотаток. Для цього мені більше не треба було в них заглядати. Коли у вересні розпочнеться новий навчальний рік, Освальд усе ще перебуватиме в Росії, хоча вже й розпочне те, що стане довгою паперовою битвою за його повернення до Америки разом із дружиною і донькою Джун, котрою ось-ось мусила завагітніти Марина. То буде битва, яку Освальд, керуючись інстинктивним (чи радше рудиментарним) глуздом, врешті-решт виграє, граючи на нацьковуванні одна на одну бюрократичних машин двох супердержав, але на американський берег вони зійдуть з голландського пароплава «Маасдам» тільки в середині наступного року. А щодо Техасу…

– Мімз, тут навчальний рік зазвичай закінчується з першим тижнем червня, чи не так?

– Завжди. Діти, котрим потрібно працювати влітку, мусять вже виходити на свої роботи.

…а щодо Техасу, то Освальди з’являться тут чотирнадцятого червня 1962 року.

– І будь-який контракт на вчительство, який я підпишу, буде на випробувальний термін? Тільки на один рік?

– З можливістю його подовження за згодою сторін, так.

– Тоді ви придбали собі викладача літератури на випробувальний термін.

Вона розсміялася, сплеснувши долонями, підвелася на рівні і простягнула руки.

– Пречудово! Обійміться ж із міз Мімі!

Я обняв її, проте тут же відпустив, почувши, як вона хапає ротом повітря.

– Що збіса з вами не так, мем?

Вона повернулася на диван, взяла свою чашку й ковтнула холодної кави.

– Дозвольте дати вам дві поради, Джордже. Перша: ніколи не називайте техаську жінку «мем», якщо ви приїжджий з північніших країв. Це сприймається як сарказм. Друга порада: ніколи не питайте в будь-якоїжінки, що з нею збіса не так. Спробуйте якось делікатніше, скажімо: «Чи цілком гарно ви почуваєтеся?»

– То ви цілком гарно почуваєтеся?

– А чом би й ні? Я виходжу заміж.

В першу мить я не зміг скласти цей її зигз відповідним йому загом. От лишень серйозний погляд її очей доводив, що вона зовсім не рухається зигзагами. Вона навколо чогось кружляє. До того ж, ймовірно, навкруг чогось не вельми приємного.

– Скажіть: «Мої вітання, міз Мімі».

– Мої вітання, міз Мімі.

– Дік вперше зробив пропозицію майже рік тому. Я його відставила, сказавши, що для цього занадто рано після смерті його дружини, що це викличе балачки. З часом цей аргумент став менш ефективним. Я сумніваюсь, щоб з цього приводу взагалі завелися якісь балачки, зважаючи на наш вік. Люди в маленьких містах розуміють, що такі, як ми з Діком, персони, котрі сягнули, так би мовити, відповідного піку зрілості, не можуть собі дозволити аж надто дотримуватися загальноприйнятого етикету. Правда в тім, що мені цілком подобався той стан, в якому ми перебували до тепер. Старий партнер кохає мене набагато дужче, ніж я кохаю його, хоча він дуже мені подобаєтьсяі – ризикуючи вас збентежити – навіть леді, котрі сягнули відповідного піку зрілості, зовсім не проти гарного злягання в суботній вечір. Я вас бентежу?

– Ні, – відповів я. – Фактично ви мене очаровуєте.

Суха усмішка.

– Прекрасно. Бо, коли я опускаю ногу з ліжка вранці, торкаючись ступнею підлоги, перша моя думка завжди: «Чи зможу я сьогодні чимсь очарувати Джорджа Емберсона? І якщо так, з якого боку мені за це взятися?»

– Не перевершуйте вашого захвату, міз Мімі.

– Мужньо сказано. – Сьорбнула холодної кави. – Я мала дві мети, йдучи сюди. Першої досягла. Тепер перейду до другої, щоб ви вже могли знову повернутися до власних справ. Ми з Діком збираємося одружитися двадцять першого липня, це п’ятниця. Невеличкий ритуал відбудеться у нього вдома – тільки ми, проповідник і кілька членів родини. Його батьки – вони доволі жваві як для динозаврів – приїдуть з Алабами, а моя сестра з Сан-Дієго. Вечірка з друзями відбудеться наступного дня на галявині у мене вдома. З другої після полудня до п’яної години. Ми запрошуємо ледь не все місто. Для малих дітлахів буде пінята й лимонад, барбекю й діжкове пиво для великих дітлахів і навіть живий бенд з Сан-Антона. На відміну від більшості бендів із Сан-Антона, я вірю, що вони здатні не лише «Ла Палому» зіграти, а й «Луї-Луї» [373]373
  «La Paloma» – відома в усьому світі пісня, написана 1963 року іспанським композитором Себастьяном Ірадьєром (1809–1865); «Louie Louie» (1957) – рок-пісня чорного співака Ричарда Беррі (1935–1997).


[Закрыть]. Якщо ви не вшануєте нас вашою присутністю…

– Ви почуватиметесь знедоленою.

– Саме так, почуватимуся. Ви не забудете дату?

– У жодному випадку.

– Добре. Ми з Діком відбудемо до Мексики у неділю, на той час його похмілля мусить вже розвіятися. Ми дещо застарі для медового місяця, але на південь від кордону є деякі ресурси, недоступні в нашому «шестизарядному штаті». Деякі експериментальні лікувальні засоби. Я сумніваюся в їх дієвості, але Дік сповнений надій. Та чорт забирай, спробувати варто. Життя… – Вона печально зітхнула. – Життя надто солодке, щоб віддавати його без бою, як ви гадаєте?

– Так, – промовив я.

– Так. Тож дехто й тримається за нього. – Вона придивилася до мене. – Ви збираєтесь заплакати, Джордже?

– Ні.

– Добре. Бо це могло б мене збентежити. Я навіть сама могла б розплакатися, а в мене це негарно виходить. Ніхто ніколи не написав би поеми про мої сльози. Я не плачу, я крячу.

– Наскільки все погано? Можна мені спитати?

– Доволі погано. – Вона промовила це ніби між іншим. – Мені залишилося місяців вісім. Можливо, рік. Тобто, це припускаючи, що трав’яні препарати, чи персикові кісточки, чи що там є у Мексиці, не подіють магічним чином.

– Мені дуже жаль це чути.

– Дякую, Джордже. Висловлено досконало. Паче того була б сентиментальщина.

Я усміхнувся.

– Я маю ще додаткову причину бачити вас на вечірці, хоча це не заперечує того факту, що для запрошення вистачило б самої лише вашої чарівної компанії й блискучої дотепності. Філ Бейтмен не єдиний, хто йде у відставку.

– Мімі, не робіть цього. Візьміть академічну відпустку, якщо треба, але…

Вона рішуче похитала головою.

– Хвора чи здорова, але сорока років достатньо. Час прийти молодшим рукам, молодшим очам, молодшому розуму. За моєю рекомендацією Дік найняв вельми кваліфіковану молоду леді з Джорджії. Її звуть Сейді Клейтон. Вона буде на вечірці, вона тут абсолютно нікого не знає, і, я сподіваюся, ви поставитесь особливо уважно до неї.

– Місіс Клейтон?

– Напевне я б так не сказала, – поглянула лукаво Мімі. – Я чула, що найближчим часом вона збирається відновити своє дівоче прізвище. Тривають деякі юридичні формальності.

– Мімі, ви зараз сватанням займаєтеся?

– Аж ніяк, – заперечила вона… і тут же задавлено пирснула. – Хіба що трішечки. Просто ви єдиний викладач на факультеті англійської, хто наразі нічим не пов’язаний, тож саме вам природно виступити в ролі її ментора.

Мені це здалося дивоглядним відскоком в алогічність, тим паче для її упорядкованого розуму, проте я провів Мімі до дверей, ані слова не прорікши з цього приводу. Сказав я інше:

– Якщо все так серйозно, як ви говорите, вам слід було б розпочати лікування зараз же. І то не в якогось знахаря десь у Хуаресі [374]374
  Розповсюджена в Мексиці назва міст і містечок.


[Закрыть]. Вам слід було б звернутися в Клівлендську клініку. – Я не знав, чи вже існує Клівлендська клініка, але на той момент можливим анахронізмом не переймався [375]375
  Cleveland Clinic Foundation – заснований 1924 року науково-дослідницько-лікувальний медичний центр в м. Клівленд, штат Огайо, входить до п’ятірки найкращих у США.


[Закрыть].

– Не думаю. Маючи вибір між можливістю помирати десь у шпитальній палаті, обтиканою рурками й дротами і вмиранням біля моря на мексиканській асьєнді… це, як ви любите казати, елементарно, Ватсоне. Є також ще один мотив. – Вона сміливо подивилася мені просто в очі. – Біль поки що стерпний, але мені казали, що далі він гіршатиме. У Мексиці набагато менш схильні ставати в моральні пози щодо великих доз морфіну. Або нембуталу, якщо дійде до цього. Повірте, я знаю, що роблю.

Пам’ятаючи, що було з Елом Темплтоном, я гадав, вона має рацію. Я обхопив її руками, цього разу обіймаючи вельми делікатно, і поцілував у шорстку щоку.

Вона витерпіла це з усмішкою, а потім вислизнула. Очі її обмацували моє обличчя.

– Хотілося б почути вашу історію, друже мій.

Я знизав плечима:

– Я весь відкрита книга, міз Мімі.

Вона розсміялася:

– Що за нонсенс. Ви запевняєте, ніби самі з Вісконсину, але заявилися до Джоді з ново-англійською вимовою на устах і флоридськими номерами на автівці. Ви кажете, що вчащаєте до Далласа заради польових досліджень і в вашому рукописі нібито йдеться проДаллас, проте герої там говорять, як мешканці Нової Англії. Фактично там є пара місць, де персонажі, замість «так», кажуть «ій-я». Може, вам варто це виправити…

А я гадав, що так хитро був усе переписав.

– Насправді, Мімі, янкі кажуть «єй-я».

– Занотовано. – Вона продовжувала вивчати моє лице. Важко було мені не сховати очі, але я витримав. – Подеколи я ловлю себе на думці, чи не прибулець ви з космосу, як Майкл Ренні у фільмі «День, коли Земля зупинилась» [376]376
  «The Day the Earth Stood Still» (1951) – науково-фантастичний фільм, завдяки зіграний в ньому ролі прибульця Клаату уславився англійський актор Michael Rennie (1909–1971); у 2008 році було випущено римейк цього класичного фільму.


[Закрыть]. Аналізуєте тут аборигенів й звітуєте на Альфу-Центавра, чи є надія для нас як виду, чи, може, варто нас спалити гамма-променями, поки ми не встигли розповсюдити наші мікроби по всій галактиці.

– Вельми вигадливо, – промовив я, усміхнувшись.

– Добре. Мені нестерпна думка, що про всю нашу планету могли б судити лише за Техасом.

– Якщо за зразок взяти Джоді, я певен, Земля витримає екзамен.

– Вам подобається тут, правда?

– Так.

– Джордж Емберсон ваше справжнє ім’я?

– Ні. Я змінив його з причин, важливих для мене й ні для кого більше. Хотілося б, аби це залишилося між нами. З очевидних причин.

Вона кивнула:

– Не сумнівайтеся. Ми ще бачитемося з вами, Джордже, в бібліотеці, у харчевні… і на вечірці, звісно. Ви будете ласкавим з Сейді Клейтон, чи не так?

– Ласкавим, як місяць травень, – промовив я, і то з техаським вивертом «траав’нь».На що вона розсміялася.

Вона пішла, а я довго ще сидів у вітальні, не читав, не вмикав телевізор. І робота з рукописом перебувала якнайдалі від кола моїх думок. Я думав про роботу, на яку був щойно погодився: рік викладання літератури штатним учителем у Денголмській консолідованій середній школі, рідному домі «Левів». Я прийняв рішення і не жалів. З кращими з них я встиг поричати уже в ролі підмінного вчителя.

Ні, таки було мені дещо жаль, але не себе. Думаючи про Мімі, про те, що сталося з нею, я відчував дуже сильний жаль.

6

Щодо кохання з першого погляду, тут я цілком солідаризуюся з «Бітлз»: вірю, що воно «трапляється повсякчас» [377]377
  Алюзія на пісню британського гурту «Beatles» «With a Little Help from my Friends» («За невеличкої допомоги моїх друзів») з альбому 1967 року «Sgt. Pepper’s Lonely Hearts Club Band».


[Закрыть]. Але не зовсім так вийшло у нас з Сейді, хоча я й обняв її вже під час першого знайомства, до того ж прийнявши собі в праву долоню її ліву грудь. Отже, я солідаризуюся також з Мікі й Сільвією, котрі оголосили, що «кохання – це дивина» [378]378
  Алюзія на пісню американського ритм-енд-блюзового дуету Mickey & Sylvia «Love is Strange» (1956).


[Закрыть].

У середині липня в південно-східному Техасі може бути нестерпно спекотно, але субота після їх одруження виявилася ідеальним днем, з температурою під вісімдесят [379]379
  80 ˚F = 26,5 ˚C.


[Закрыть]і купками пухких, білих хмаринок, що блукали по небу кольору вицвілого комбінезона. Довгі смуги світла і тіней тягнулися через заднє подвір’я Мімі, що являло собою ледь-ледь похилу галявину, яка закінчувалася мутним потічком, котрий Мімі називала Безіменним ручаєм.

Майоріли звисаючі з дерев золотаві й сріблясті стрічки – кольори Денголмської школи – і пінята дійсно була, звабливо підвішена на випнутій вбік гілці цукрової сосни [380]380
  Сосна Ламберта, або цукрова (Pinus lambertiana) – високе дерево, що росте в горах і на рівнинах заходу США і в північній Мексиці.


[Закрыть]. Жодна дитина не пройшла під нею без того, щоб кинути вгору нетерплячий погляд.

– Після обіду діти отримають ломаки й зіб’ють її, – промовив хтось просто в мене за спиною. – Цукерок і іграшок вистачить для всіх niсos [381]381
  Дітвора ( ісп.).


[Закрыть].

Обернувшись, я побачив Майка Косло, елегантного (як легка галюцинація), у тісних чорних джинсах і білій сорочці з відкритим горлом. За спиною в нього висіло на шнурку сомбреро, і був він підперезаний багатоколірним шальовим поясом. Я побачив також інших футболістів, включно з Джимом Ла-Дью, вбраних таким же, трішки кумедним, чином, котрі циркулювали з тацями в руках. Майк із кривуватою усмішкою підніс до мене свою тацю: «Канапе, сеньйоре Емберсон?»

Я взяв собі дитинча креветки на шпичачку й занурив його в соус.

– Гарний прикид. Майже як у Спіді Ґонзалеса [382]382
  Speedy Gonzales – «найпроворніша мишка в Мексиці», карикатурний персонаж діснеївського мультсеріалу «Looney Tunes» (1953–1969).


[Закрыть].

– Тільки не починайте. Якщо бажаєте побачити справжній прикид, погляньте на Вінса Нолза. – Він показав поза сітку, де гурт вчителів незграбно, проте з захватом грав у волейбол. Поза ними я побачив Вінса у фраку й циліндрі. В оточенні дітлахів, котрі захоплено дивилися, як він висмикує стрічки з чистого повітря. Чудове видовище, якщо ти достатньо юний, щоб не помітити кінчик одної зі стрічок, що стирчить в нього з рукава. Виблискували на сонці його наваксовані вуса.

– Взагалі-то, мені більше подобається прикид Сіско Кіда [383]383
  Cisco Kid (Малюк Сіско) – герой оповідання О. Генрі «Шлях кабальєро», кінний відчайдух-стрілець з техасько-мексиканського прикордоння, образ якого розтиражовано в багатьох фільмах і коміксах.


[Закрыть], – сказав Майк.

– Не сумніваюся, що ви пречудово виконуєте роботу офіціантів, але хто, в ім’я Бога, намовив вас так нарядитися? А тренер знає?

– Мусить, він тут.

– О? Я його ще не бачив.

– Він там, біля барбекю, наливається разом з іншими піддувайлами. А щодо цього вбрання… Міз Мімі вміє бути дуже переконливою.

Мені згадався підписаний мною контракт, і я зітхнув:

– Знаю.

Майк понизив голос:

– Ми всі знаємо, що вона хвора. Крім того… я ставлюся до цього, як до акторської гри. – Він встав у позу тореро, нелегку, якщо пам’ятати, що в руках в тебе таця з канапе. – Arriba! [384]384
  Тут – «вище голову» ( ісп.).


[Закрыть]

– Непогано, але…

– Я знаю, я поки не увійшов у роль. Ще не занурився, правильно?

– Цей метод годиться хіба що для Брандо [385]385
  Marlon Brando (1924–2004) – один з найвпливовіших кіноакторів Голлівуду, застосовував у роботі систему Станіславського.


[Закрыть]. Який у вас із хлопцями розклад на осінь, Майку?

– Останній рік? Джим у кишені? [386]386
  «Кишеня» – термін в американському футболі, означає жорсткий захист лінійними гравцями свого квотербека.


[Закрыть]Я, Генк Альварес, Чіп Вігінс і Карл Крокет у лінії? Виграємо чемпіонат штату і той золотий м’яч опиниться в нашій шафі разом з рештою трофеїв.

– Мені подобається твоя диспозиція.

– А ви робитимете спектакль цієї осені, містере Емберсон?

– Планую.

– Добре. Класно. Підберіть і мені роль… але з моїм футболом я тільки на маленьку роль здатний. Послухайте цей бенд, вони непогано грають.

Бенд грав набагато краще, ніж непогано. На барабані була написана назва гурту «Лицарі». Вокаліст, ще ніби підліток, завдав рахунком темп, і бенд вжарив гарячу версію старої пісні Річі Веланса «Ох, моя голова», та ні, не такої вже й старої, як на літо 61-го, хоча сам Річі вже понад два роки, як був мертвий [387]387
  Ritchie Valens (1941–1959) – американо-мексиканський співак-гітарист, піонер стилю чикано-рок, загинув в авіакатастрофі разом з кількома іншими зірками рок-н-ролу; «Oooh, My Head» – пісня, написана ним незадовго перед загибеллю.


[Закрыть].

Я з пивом у картонному стакані підійшов ближче до сцени. Голос вокаліста здався знайомим. І звук електрооргана також, що відчайдушно бажав бути схожим на гру акордеона. І раптом «клац» у голові. Цей хлопець – це ж Даґ Сем [388]388
  Douglas Sahm (1941–1999) – спершу відомий в Техасі як «вундеркінд музики кантрі», його перший бенд дійсно називався «The Knights»; пізніше став широко популярним автором і виконавцем музики блюз-рок із власним гуртом «Sir Douglas Quintet».


[Закрыть], і не мине багато часу, як він буде створювати вже власні хіти: наприклад, «Вона така рухлива» або, скажімо, «Мендосино». Це буде вже під час «Британського вторгнення», а отже, цей бенд, що в оригіналі грає «техано-рок», прибере собі псевдобританську назву «Квінтет сера Даґласа» [389]389
  «Британське вторгнення» – період від 1963 року й до початку 1970-х, коли слідом за «Бітлз» на американську поп-культуру величезний вплив справляли рок-гурти й окремі музиканти з Британії; «Tejano music» – техаська музика будь-якого стилю з сильними мексиканськими впливами.


[Закрыть].

– Джордже, ходіть-но сюди, ви не проти з деким познайомитись?

Я обернувся. Схилом спускалася Мімі, ведучи за собою якусь жінку. Моє перше враження від Сейді – геть усіх від неї перше враження, я не маю щодо цього сумнівів – це її зріст. На ній було пласке взуття, як і на більшості тутешніх жінок, котрі знали, що півдня й цілий вечір вони топтатимуться надворі, але ця жінка останній раз взувала щось на підборах, либонь, ще на власне весілля, ба, можливо, навіть на тій оказії вона була одягнена в таку сукню, що могла прикрити пару туфель на низьких підборах або й зовсім без них, аби лиш, ставши перед олтарем, не височіти кумедно понад своїм нареченим. У ній було щонайменше шість футів, а можливо, й трішки більше. Я перевищував її хіба дюйми на три і, якщо не рахувати тренера Бормана та Ґреґа Андервуда з історичного факультету, був єдиним таким чоловіком на вечірці. Авжеж, Ґреґ був ще той цибань. Говорячи жаргоном того часу, Сейді мала насправді добру будову. Вона знала це, але не пишалася, а радше була просто цього свідома. Я це зрозумів з її ходи.

«Я знаю, що я трохи завелика, щоб вважатись нормальною, —промовляла та хода. Розпростані плечі проказували ще більше. – Це не моя провина, я просто такою виросла. Як Топсі [390]390
  Топсі – чорна дівчинка, персонаж книг Гаріет Бічер Стоу «Хатина дядька Тома».


[Закрыть] ».Сукня на ній була без рукавів, чорна, вся в трояндах. Руки засмаглі. Губи вона трішечки підвела рожевою помадою, але більше жодної косметики.

Кохання не виникло з першого погляду, я не маю щодо цього жодних сумнівів, проте я пам’ятаю те перше враження з подиву гідною ясністю. Якби я сказав вам, що з подібною ясністю пам’ятаю те, як уперше побачив колишню Кристі Еппінг, я б збрехав. Авжеж, то було в танцювальному клубі, і ми обоє були тоді сп’янілі, то, може, це рахується мені в залік.

Сейді мала безхитрісно-приємний вигляд у стилі «ось я така, проста американська дівчина, сприймайте мене такою, як бачите». Проте було в ній також і дещо інше. Того дня, на тій вечірці, я думав, що те дещо інше є просто звичайною незграбністю рослих людей. Пізніше я взнав, що зовсім вона не незграбна. Фактично, вона перебувала якнайдалі від незграбності.

Мімі виглядала гарно – чи принаймні не гірше, ніж того дня, коли приходила до мене додому переконувати, щоб я погодився вчителювати на повну ставку, – але вона була в макіяжі, що не виглядало звичайним. Грим не зовсім маскував запалість її очей, породжену, либонь, комбінацією безсоння й болю, й нові зморшки в кутиках її губ він не маскував. Але вона усміхалася, а чом би й ні? Вийшла заміж за свого парубка, утнула таку вечірку, яка вочевидь має шалений успіх, а ще вона привела гарненьку дівчину в гарненькому платті, аби познайомити її з єдиним на всю школу незайнятим вчителем англійської.

– Агов, Мімі, – гукнув я, вирушивши вгору схилом, огинаючи ломберні столики (позичені в клубі армійських ветеранів), за якими пізніше люди їстимуть барбекю, споглядаючи захід сонця. – Мої вітання. Гадаю, відсьогодні я мушу звикати звертатися до вас як до міз Сімонс.

Вона посміхнулася своєю сухою усмішкою.

– Я звикла до Мімі, звертайтеся до мене так і надалі, будь ласка. Хочу вас познайомити з новою членкинею викладацького складу. Це…

Хтось недбалий відштовхнув один зі складаних стільців собі зі шляху, і росла білява дівчина, вже з простягнутою до мене рукою й заготовленою на обличчі усмішкою «рада знайомству з вами», перечепившись через нього, упала вперед. Стілець, перекидаючись, полетів разом з нею, і я встиг собі уявити, що в потенції світить доволі прикрий інцидент, якщо якась його ніжка встромиться їй в живіт.

Впустивши склянку з пивом на траву, я зробив гігантський крок уперед і зловив дівчину в падінні. Ліва моя рука сковзнула їй навкруг талії. Права вп’ялася вище, вхопивши щось тепле, кругле і трохи піддатливе. Між моєю долонею і її груддю бавовна сукні сковзнула по чомусь гладенькому нейлоновому або шовковому, хтозна, що там вона на собі мала. Така трапилася душевна інтродукція, але між нами мався ще компаньйон, той збитий стілець з його недоладними кутами, і я під інерцією її стоп’ятдесятифунтової, либонь, ваги [391]391
  68 кг.


[Закрыть]трохи поточився, проте і я, й вона, ми з нею обоє утрималися на ногах.

Я прибрав долоню з тієї частини її тіла, яку рідко хапають під час першого формального знайомства, і промовив:

– Привіт, я… – Джейк. Я був за волосок від того, щоб назватися своїм іменем з 21-го сторіччя, похопившись заткнутися лише в останню мить. – Я Джордж. Дуже приємно з вами познайомитись.

Вона почервоніла до корінців волосся. Я, мабуть, теж. Проте їй вистачило грації розрядити обстановку сміхом.

– Мені теж приємно з вами познайомитися. Здається, ви щойно врятували мене від дуже бридкого інциденту.

Ймовірно, врятував. Бо ось у чім справа, розумієте? Сейді дійсно не була незграбною, просто вона була схильна до потрапляння в різні інциденти. Це виглядало забавно дивним, поки ти не усвідомлював, чим це є насправді: якоюсь химерною напастю, що переслідує її. Як Сейді розповідала мені пізніше, це саме їй затиснуло в дверях машини край подолу, коли вона зі своїм хлопцем приїхала на випускну вечірку, і в результаті до актового залу вона увійшла у розірваній сукні. Вона саме та жінка, перед якою вибухають водою питні фонтанчики, забризкуючи їй все обличчя; вона та, котра, збираючись підкурити сигарету, раптом підпалює цілий коробок сірників, обпікаючи собі пальці, обсмалюючи волосся; та, в котрої лопається бретелька ліфчика під час батьківських зборів; та, в котрої повзуть страшнючі затяжки на панчохах саме перед її промовою на учительській конференції.

Вона не забувала про обережність, проходячи крізь двері (як то властиво всім високим особам), але, варто їй було наблизитися до дверей, як хтось міг ненароком прочинити їх прямо їй в лице. Вона була тричі застрягала в ліфтах, одного разу на дві години, а за рік до того, в універсамі в Саванні [392]392
  Savannah – засноване 1733 року місто (147,5 тис. мешканців у 1960 р.) у штаті Джорджія.


[Закрыть], недавно встановлений ескалатор зжував її черевик. Звісно, тоді я нічого такого не знав; того липневого надвечір’я я лише знав, що ця жінка з приємною зовнішністю, білявим волоссям і синіми очима впала мені до рук.

– Бачу, ви з міс Дангіл вже знаменитопорозумілися, – сказала Мімі. – Залишаю вас, щоб пізнали одне одного ще краще.

«Отже, – подумав я, – зміна з місіс Клейтон наміс Дангіл вже відбулася, хтозна, формальна чи ні».Тим часом стілець одною ніжкою застряг у ґрунті. Сейді спробувала його витягти, і той спершу вперся. Але, коли піддався, його спинка живо злетіла вгору вздовж стегна Сейді й задерла спідницю, оголивши її ногу в панчосі з підв’язкою аж до самого пояса. Той виявився того ж рожевого кольору, що й троянди на її сукні. Сейді роздратовано скрикнула. Й без того розчервоніле лице її потемнішало до тривожного кольору вогнетривкої цегли.

Я взявся за стілець і рішуче відставив його вбік.

– Міс Дангіл… Сейді… якщо мені бодай-колись могла зустрітися жінка, котра потребує холодного пива, то ця жінка ви. Ходімо зі мною.

– Дякую вам, – сказала вона. – Мені так жаль. Мати казала мені, щоб я ніколи не кидалася на чоловіків, а я так цього й не навчилася.

Я вів її до ряду діжечок, дорогою показуючи на різних членів учительського контингенту (і взяв її за руку, коли хтось із волейболістів, ледь не наштовхнувся на неї, задкуючи, щоби відбити високу подачу), із твердою вірою: з просто колег ми з нею можемо стати друзями, можливо, добрими друзями, але ніколи не станемо чимось більшим, неважливо, на що там сподівається Мімі. В якійсь кінокомедії з Роком Гадсоном [393]393
  Rock Hudson (1925–1985) – актор в амплуа героя-коханця, найвідоміші свої ролі зіграв у кількох романтичних комедіях, де його партнеркою виступала Доріс Дей.


[Закрыть]і Доріс Дей наша зустріч безсумнівно була б кваліфікована, як «метке спіткання», але в реальному житті, перед усе ще рясніючою усмішками аудиторією, це виглядало нескладним, дратівним. Так, вона була гарною. Так, приємно було йти поряд з такою високою дівчиною і все одно залишатися вищим за неї. І безперечно, мені вельми сподобалася пружна твердість її грудей, захованих під подвійним шаром тоненьких тканин: пристойної бавовни й сексуального нейлону. Але якщо вам уже не п’ятнадцять, випадкове лапання під час надвірної вечірки не можна кваліфікувати як кохання з першого погляду.

Я підніс оновленій (чи відновленій) міс Дангіл пиво, і ми стояли, балакали біля імпровізованого шинкваса необхідний відтинок часу. Ми сміялися, коли орендований в когось для цієї оказії Вінсом Нолзом голуб вистромив голову з його циліндра й дзьобнув Вінсів палець. Я ще показував Сейді викладачів Денголмської школи (багацько їх вже від’їхали з міста Тверезість на Алкогольному експресі). Вона казала, що ніколи не запам’ятає їх геть усіх, а я запевняв її, що запам’ятає. Я просив її звертатись до мене, якщо їй знадобиться будь-яка допомога. Необхідна кількість хвилин, очікувані маневри в розмові. Потім вона ще раз подякувала мені за те, що врятував її від негідного падіння, і пішла подивитися, чи не потрібна її допомога в збиранні дітей у гурт перед їхнім нападом на піняту, котру вони вже ось-ось мусять почати збивати. Я дивився їй услід, не закохано, а радше хтиво; мушу визнати, мене тоді на мить був збудив вид верху її панчохи і рожевих підв’язок з поясом.

Думки мої повернулись до неї, коли тієї ночі я вже збирався лягати в ліжко. Вона дуже гарно заповнювала собою великий об’єм простору, і не лише мої очі слідкували за похитуваннями її тіла, коли вона рухалася в тій своїй красивій сукні, але ж було та й поготів. Що з цього могло вирости більшого? Незадовго перед тим, як мені вирушити у найдивовижнішу в світі подорож, я читав книжку під назвою «Доволі вірна дружина» [394]394
  «A Reliable Wife» (2009) – схвально сприйнятий критиками і читачами перший роман нью-йоркського автора Роберта Ґулріка (Robert Goolrick), дія якого відбувається у Вісконсині на початку ХХ ст.


[Закрыть], і, коли лягав зараз у постіль, у голові мені зринув рядок з того роману: «Він утратив смак до романтичного кохання».

«Це про мене, – подумав я, вимикаючи світло. – Абсолютно втратив ту звичку. – А тоді, вже коли цвіркуни заколисували мене у сон. – Але там не тільки груди гарні. Її вага також. Її вага в моїх руках».

Як виявилось, я зовсім не втратив смак до романтичного кохання.

7

Серпень у Джоді був пеклом, щодня температура за дев’яносто, а часто й понад сто [395]395
  90 ˚F = 32,2 ˚C; 100 ˚F = 37,7 ˚C.


[Закрыть]. Кондиціонер у моєму орендованому будинку на Меса-лейн працював добре, але недостатньо добре, щоби протистояти такому безперервному натискові. Подеколи – якщо вдень траплялася освіжаюча злива – вечорами бувало трішки краще, проте не набагато.

Вранці 27 серпня, коли я у самих лише баскетбольних шортах сидів за своїм столом, працюючи над «Місцем убивства», пролунав дверний дзвінок. Я скривився. Була неділя, незадовго перед тим я чув дзвони конкуруючих церков, а більшість знайомих мені людей відвідували одне з чотирьох чи п’яти тутешніх місць молитви.

Я натягнув майку і пішов до дверей. Там стояли тренер Борман і Елен Докерті, колишня очільниця факультету домашньої економіки [396]396
  Предмет в американських школах, на кшталт домоводства, але з ширшим колом тем, зокрема таких, як «економіка сімейних прибутків і витрат», «родинні стосунки» тощо.


[Закрыть], а тепер в. о. директора ДКСШ; нікого не здивувало, коли Дік Сімонс подав заяву на звільнення в той же день, що й Мімі. Тренер був упакований у темно-синій костюм із кричущою краваткою, яка, здавалося, душить колоду його шиї. На Елен був сірий костюм, строгість якого трохи полегшували хвильки мережива при викоті. Обоє стояли з офіційними лицями. Перша моя думка була беззаперечною і в тій ж мірі дикою: «Вони знають. Якимсь чином вони дізналися, хто я такий і звідки з’явився. Вони прийшли мені це сказати».

Губи в тренера Бормана тремтіли, а Елен хоча ще й не плакала, сльози вже переповнювали її очі. І тоді я зрозумів.

– Мімі?

Тренер кивнув:

– Дік мені подзвонив. А я сказав Еллі, я зазвичай вожу її до церкви, і ось ми тепер повідомляємо людям. Найперше тим, кого вона любила найбільше.

– Мені жаль це почути, – промовив я. – А як там Дік?

– Схоже, що він з цим упорається, – сказала Елен, а потім суворо поглянула на тренера. – Так він сказав принаймні.

– Йо, з ним гаразд, – додав Борман. – Росстроєний, свісно.

– Авжеж, – кивнув я.

– Він збирається піддати її кремації, – губи Елен потоншали з осуду. – Сказав, що так бажала вона.

Я задумався про це:

– Ми могли б організувати щось на кшталт спеціальних зборів з настанням навчального року. Можемо ми це зробити? Люди зможуть висловитися у промовах. Може, показали б слайд-шоу? Гадаю, в людей багато є її фотографій.

– Це чудова ідея, – підхопила Елен. – Ви могли б це організувати, Джордже?

– Я радо постараюся.

– Залучіть собі в допомогу міс Дангіл. – І раніш, аніж мені в розум устигла вскочити іскра підозри, що це чергове сватання, вона додала. – Я гадаю, це якось зарадить дівчатам і хлопцям, котрі любили Мімз, якщо вони знатимуть, що меморіальні збори на її честь організували ті люди, котрих вибирала для нашої школи особисто вона сама. І Сейді це також допоможе.

Звісно, допоможе. Як новенька, вона таким чином покладе на свій репутаційний рахунок трішки доброзичливості, щоб було з чим розпочати навчальний рік.

– Гаразд. Я з нею побалакаю. Дякую вам обом. З вами все буде добре?

– Авжеж, – відповів рішуче тренер, але губи його не перестали тремтіти. Цим він мені сподобався. Вони повільно пішли до його машини, припаркованої біля бордюру. Тренер підтримував Елен під лікоть. За це він мені також сподобався.

Я причинив двері, сів на лавку в маленьких сінях і думав про Мімі, як вона сказала, що зневіриться, якщо я не візьмуся за загальношкільний спектакль. І якщо я не погоджуся працювати повноцінним викладачем, принаймні один рік. А також, якщо я не прийду на її весілля. Мімі, котра вважала, що «Ловець у житі»мусить бути в шкільній бібліотеці, і котра була не проти гарного злягання в суботній вечір. Вона була з тих педагогів, котрих діти ще довго пам’ятають після випуску, а іноді навіть повертаються, щоб відвідати їх, коли вже давно перестали бути дітьми. З тих, що іноді постають у житті проблемного учня у важливий для нього момент і творять важливі зміни.

Хто жінку чеснотну знайде? – питається у приповістці. – А ціна її більша від перлів. Шукає вона вовни й льону, і робить охоче своїми руками. Вона, немов кораблі ті купецькі, здалека спроваджує хліб свій [397]397
  Біблія. Приповісті 31:10–14; переклад Івана Огієнка.


[Закрыть].

Існує більше одеж, аніж ти одягаєш на себе, кожний вчитель про це знає, і їжа – це не лише тільки те, що ти кладеш собі до рота. Міз Мімі одягала й годувала багатьох. Включно зі мною. Я сидів там, на лавці, котру купив на блошиному ринку у Форт-Ворті, з похиленою головою, сховавши лице в долонях. Я думав про неї, і було мені дуже печально, але очі мої залишались сухими.

Я ніколи не був тим, кого називають плаксієм.

8

Сейді моментально погодилась допомогти мені готувати меморіальні збори. Ми працювали над цим два останніх тижні того спекотного серпня, їздили містом, складаючи список тих, хто виступить. Я рекрутував Майка Косло, щоб прочитав 31-й розділ з Приповістей про чеснотну жінку, а Ел Стівенс зголосився розповісти історію – якої я ніколи не чув від самої Мімі – про те, як вона придумала назву для гамбургера, що став його spécialité de la maison [398]398
  Фірмова страва закладу ( фр.).


[Закрыть]– «Вилоріг». Також ми зібрали понад дві сотні світлин. Мені найбільше подобалась та, де Мімі з Діком огиналися в твісті на шкільних танцях. Явно було видно, що вона отримує задоволення; він же скидався на чоловіка зі значного розміру дрючком, встромленим йому в дупу. Фотографії ми сортували в шкільній бібліотеці, де на головному столі тепер стояла табличка з написом МІС ДАНГІЛ, замість МІЗ МІМІ.

Впродовж того часу ми з Сейді не цілувалися, не бралися за руки, ні разу навіть не подивилися одне одному в очі довше за побіжний погляд. Вона не розповідала про свій збанкрутілий шлюб, ані про причини переїзду з Джорджії до Техасу. Я не згадував про свій роман, не розповідав їй про своє здебільшого вигадане минуле. Ми говорили про книжки. Ми говорили про Кеннеді, чию зарубіжну політику вона вважала шовіністичною. Ми обговорювали рух за громадянські права, який тоді тільки народжувався. Я розповів їй про кладку через ручай наприкінці стежки біля автозаправки «Гамбл Ойл» у Північній Кароліні. Вона сказала, що бачила подібного роду туалетні заклади для кольорових людей у Джорджії, але вважала, що дні їхні вже добігають кінця. Вона гадала, що інтеграція шкіл неуникна, проте не раніше середини сімдесятих. Я сказав їй, що, на мою думку, завдяки зусиллям нового президента і його молодшого брата, генерального прокурора, це відбудеться раніше.