Текст книги "Українсько-французькі зв'язки в особах, подіях та легендах"

Автор книги: Анатолий Ткаченко

сообщить о нарушении

Текущая страница: 4 (всего у книги 29 страниц)

У серпні 1635 року на Кодак напали запорожці під про-

водом

гетьмана І.Сулими. Вони знищили польський

гарнізон і зруйнували фортецю. Боплан відбудував її у

1639 році. Під час Визвольної війни українського наро-

ду 1648-1654 років Кодак капітулював перед козаць-

ким військом гетьмана Богдана Хмельницького.

81

Подорожуючи по Укра-

їні, Боплан побував у ба-

гатьох містах і містечках,

фортецях та укріпленнях,

дослідив Дніпро від Киє-

ва до Хортиці. Він вивчав

історію країни, цікавився

етнографією, знайомився

з побутом і духовним жит-

тям народу.

У 1647 році коронний

гетьман Польщі Микола

Потоцький за нез'ясованих

обставин звільнив Боплана

Книга Ґійома де

із королівської служби і він

Боплана

повернувся на батьківщину.

«Опис України». Знання історії України дозволили

Бопланові

написа-

ти книгу під назвою «Опис України, кількох провінцій

королівства Польського, що тягнуться від кордонів Мо-

сковії до кордонів Трансильванії, разом із їхніми звича-

ями, способом життя і ведення воєн». Ця книга з'явилася

друком 1650 року у французькому місті Руані й викли-

кала велике зацікавлення читачів, для яких Україна на

той час була загадковою околицею Європи. Під назвою

«Опис України» ця книга, значно доповнена, вийшла у

1660 році другим і у 1661 році третім виданням. Протя-

гом 17-18 століть вона виходила англійською (1704), ні-

мецькою (1780) та польською (1822) мовами. Таким чи-

ном про Україну дізналися читачі багатьох країн.

Ця праця була використана видатним французьким

письменником, істориком і філософом Вольтером (1694-

76

83

1778) при напи-

санні

«Історії

Карла ХІІ, ко-

роля

Швеції»

та «Історії Росії

за Петра Вели-

кого». 1832 року

російською

мо-

вою книгу пере-

клав

Ф.Устря-

лов. До речі, її

читав

Микола

Гоголь,

працю-

ючи над повістю

«Тарас Бульба».

Європа 17-го

століття

іден– Михайлівський Золотоверхий собор

у Києві.

тифікувала українців

як поляків. Боплан же ствер-

джував, що українці – окремий народ зі своєю пра-

давньою історією, власним менталітетом, великими

традиціями і культурою.

Книга розпочинається описом Києва – одного із най-

давніших міст Європи, його славнозвісних Софійсько-

го і Михайлівського Золотоверхого29 соборів, Братської

школи30 та інших значних споруд. Твір містить відо-

мості з історії, географії, етнографії, культури, розпо-

відає про козаків-запорожців і боротьбу українського

народу проти панування польської шляхти в першій

половині 17-го століття. Характеризуючи українців,

автор пише, що «вони дотепні і кмітливі, винахідливі

й щедрі, не прагнуть великого, але надзвичайно доро-

жать своєю свободою, без якої не уявляють життя», а

козаки-запорожці «надзвичайно міцні статурою,

лег-

ко переносять спеку і холод, голод і спрагу, невтомні на

війні, мужні, сміливі..., не дорожать власним життям».

Боплан брав участь у походах польського війсь-

ка проти повстанців під проводом козацьких гетьма-

нів І.Сулими31, П.Павлюка (Бута)32, Я.Острянина33 та в

інших військових подіях. Як свідок цих подій він опи-

сує їх об'єктивно, без упередження, «з точки зору, —

як пише український історик В.Антонович, – гуман-

ної загальнолюдської справедливості, до якої не могли

дійти його сучасники, польські мемуаристи».

Боплан писав про народ, який піднявся на бороть-

бу за свою свободу проти однієї з найсильніших євро-

пейських держав того часу – шляхетської Польщі. Ця

боротьба завершилась його перемогою, і на політичній

карті Європи у 1654 році з'явилася самостійна і неза-

лежна держава – Україна.

Боплан – автор перших у світі карт України. 1639

року він підготував і видав військову топографічну

карту «Спеціальний і докладний план України з на-

лежними їй воєводствами, округами та провінціями» з

точним масштабуванням території і розміщенням гео-

графічних об'єктів та населених пунктів, яка і нині ди-

вує своєю науковістю і точністю. Створювалась карта

на основі найновітніших тогочасних геодезичних ви-

мірів, зроблених безпосередньо Бопланом. У 1654 році

Боплан видав у Данциґу (тепер Ґданськ, Польща) атлас

України, який містить у собі спеціальну (М 1:452000)

і генеральну (М 1:1800000) карти, виконані відомим

голландським гравером Вільгельмом Гондіусом (1597-

78

85

1658) за кресленнями Боплана. Після нового видання

у Руані (1660) цей атлас багато разів перевидавався в

різних країнах Європи. У 1662 році Боплан у Амстер-

дамі (Голландія) анонімно видав карту Дніпра.

Повернувшись із Польщі до Франції, Боплан про-

довжував працювати як інженер-фортифікатор і кар-

тограф.

Один із найкращих тогочасних картографів

світу, він виконав багато картографічних робіт, серед

яких детальні карти французьких провінцій Норман-

дія і Бретань, план портового міста Картахени в Пів-

денній Америці (нині Колумбія). Його карти – зразок

картографічного мистецтва 17-го століття. Помер Бо-

план 6 грудня 1673 року.

86

ГРИГОР ОРЛИК

(1702 – 1759)

український політичний діяч,

французький дипломат і воєначальник

87

Кожна суспільна епоха

потребує

своїх великих людей, і, якщо

ї х

немає, вона ї х винаходить.

У гетьманській столи-

Клод Гельвецій

ці Батурині 16 листопа-

да 1702 року в родині май-

бутнього гетьмана України

у вигнанні Пилипа Орли-

ка (1672-1742) та його дру-

жини Анни (з роду Герци-

ків) народився син Григор.

Хрещеним батьком Гри-

гора був гетьман України

Іван Мазепа.

У 1707 році 35-річного

Пилипа Орлика признача-

ють генеральним писарем

і він стає найближчим рад-

ником гетьмана. Довіру один одному і вірність спільній

справі боротьби за незалежну Україну вони скріпили

клятвою, і тієї клятви Орлик дотримувався все життя.

Іван Мазепа (близько 1639-1709) бачив можливість

визволення України від московського рабства за до-

помогою союзу зі шведським королем Карлом ХІІ

88

(1682-1718), який, за його переконаннями, став би га-

рантом незалежності Української держави. У цьому

його активно підтримували Орлик і частина козаць-

кої старшини. 9 листопада 1708 року відбулася зу-

стріч Мазепи з Карлом ХІІ. Була укладена угода, яка

передбачала політичний статус України як незалеж-

ної держави під протекторатом Швеції. Після пораз-

ки 8 липня 1709 року шведсько-українських військ у

Полтавській битві їх залишки відступили на турецьку

територію, зупинившись під Бендерами. Провал пла-

нів підірвав здоров'я гетьмана Мазепи і 2 жовтня 1709

року він помер у селі Варниця поблизу міста Бендери.

16 квітня 1710 року на козацькій раді під Бендера-

ми Пилипа Орлика одноголосно обрали гетьманом За-

порізького Війська і України. Відтоді він віддав усе

своє життя і блискучий

талант справі державної

незалежності

українсь-

кої нації. Пилип Орлик

знайомив

уряди

євро-

пейських держав з укра-

їнським питанням, шукав

підтримки в його вирі-

шенні майже в усіх дер-

жав Європи. Доводив, що

утворення в центрі Євро-

пи

незалежної

України

стримуватиме

російську

експансію,

забезпечить

тривалий мир і політич-

ну рівновагу. Він пильно

Пилип Орлик (1672-1742).

89

стежив за політичною кон'юнктурою і, як тільки з'яв-

лявся привід до активних дій, відразу ж робив кроки

до організації антиросійської коаліції держав. Багато

таких його зусиль було реалізовано.

У своїх зверненнях до урядів європейських дер-

жав Пилип Орлик безустанно нагадував, що в Євро-

пі існувала суверенна соборна Україна, яка за Богдана

Хмельницького утворила власну державу, що її визна-

ла вся Європа; що Москва порушила договір із Богда-

ном Хмельницьким і перетворює вільний український

народ у рабів; що московський двір є насправді узурпа-

тором України; що природним правом будь-якого наро-

ду є право на визволення від гноблення державою, яка

несправедливістю та переважною силою забрала його

свободу; що після Полтавської битви Україна стогне

під ярмом Москви. Тому боротьба за визволення Укра-

їни є справою справедливою і законною, і Пилип Ор-

лик висловлював надію, що європейські держави допо-

можуть йому відвоювати незалежність батьківщини.

Військова акція Пилипа Орлика, яка була спрямова-

на на визволення України під час війни Росії з Туреч-

чиною у 1710-1713 роках34, зазнала поразки. Відтоді

починається важке емігрантське життя гетьмана-виг-

нанця.

У жовтні 1714 року Пилип Орлик з родиною поки-

нув Варницю, аби у травні 1715 року осісти в Швеції.

За наказом короля Карла ХІІ 13-літній Григор зара-

ховується до королівської гвардії. Разом із батьком

він захищає фортецю Штральзунд, яку взяли в обло-

гу данці, росіяни й пруссаки. Через рік Григор поки-

нув військову службу і почав навчання в університеті

90

міста Лунда (Швеція) під керівництвом професора ме-

тафізики Андрія Регеліуса, про якого назавжди зберіг

добру пам'ять.

З 1721 року Григор Орлик шість років служив лей-

тенантом в саксонській гвардії. 1726 року почалось

зближення Саксонії з Росією, і Григор Орлик вступив

на польську службу осавулом коронного гетьмана.

Це були важкі часи для Григора. Він підтримував ро-

дину, яка дуже бідувала, тужив за батьком, який з 1722

року перебував у Салоніках як заручник султана.

У жовтні 1729 року Орлик вступив на службу до

91

Українсько-французькі зв'язки

в особах, подіях та легендах

французького короля Лю-

довіка XV (1710-1774) як

офіцер його гвардії і вико-

навець таємних диплома-

тичних доручень. Із цьо-

го часу вся його діяльність

була спрямована на вико-

ристання впливу Франції,

як великої держави, на су-

сідів України – Туреччину

і Крим з метою спонукати

їх до визволення України

від ярма Росії. У своїх ме-

моріалах (пам'ятних запи-

сках) Григор переконливо

Король

доводив, що Франція в осо-

ФранціїЛюдовік XV

(1710-1774).

92

бі незалежної України буде мати доброго союзника в

стримуванні російської експансії на південь і північ Єв-

ропи. Блискучий аналітик і талановитий дипломат із

гострим політичним відчуттям, Орлик використовував

93

найменші можливості для

реалізації цієї концепції.

У

1730

році

Григор

на

прохання

приятелів

Воль-

тера35

(1694-1778)

передав

йому

матеріали

батька

про

гетьмана

Мазепу

та

його

проекти

для

життєпису

ко-

роля

Карла

ХІІ.

Незабаром

вся

освічена

Європа

завдя-

ки

Григорові

Орликові

діз-

налася

із

праці

Вольтера

«Історія

Карла

ХІІ,

коро-

ля

Швеції»

про

Україну

та

її змагання за свою свободу

Вольтер (1694-1778).

в союзі зі шведами.

Виконання таємних доручень французького уряду

і особистих доручень короля Людовіка XV було пов'я-

зане з великими труднощами і ризиком для життя, але

Орлик завжди знаходив вихід із найскрутніших ситу-

ацій. Так, коли йшла боротьба за польську спадщину,

94

Григор, ризикуючи свободою і життям, таємно пере-

правив із Франції до Польщі тестя французького ко-

роля Станіслава Лєщинського (1677-1766), якого 12 ве-

ресня 1733 року примас Потоцький оголосив королем

Польщі і Великим князем Литви. Людовік XV високо

цінував діяльність Григора і відзначав його високими

нагородами.

Завдяки зусиллям Григора у 1734 році був звільне-

ний з турецького заслання його батько Пилип Орлик.

22 квітня він приїхав до Бендер, де дізнався про виз-

95

нання Запорізьким Військом зверхності російського

царя. Це був тяжкий удар для України.

У ці часи на підставі зробленого Григором аналізу ро-

сійської політики міністр закордонних справ Франції

Шовєлен склав своєму уряду меморіал, в якому писав:

«Король Карл ХІІ зробив Європі злісну послугу, навчив-

ши москалів бити своїх ворогів. Незабаром вони перей-

дуть з України через Дніпро, займуть Молдавію і Воло-

щину та заволодіють Царгородом. Союз Москви з Цісарем

(Австрією – А.Т.) завжди буде існувати, бо він, по суті,

відповідає інтересам обох дворів. І тоді вслід за Украї-

ною, вже майже московською провінцією, піде Крим,

Кавказ, Польща, бо нема меж московській амбіції».

Шовєлен настоював на створенні Ліги у складі Фран-

ції, Туреччини, Швеції та Польщі з королем Лєщинсь-

ким і з українськими козаками. Метою Ліги мала бути

підтримка короля Лєщинського на польському престо-

лі, послаблення Росії, повернення Азова туркам, Ліво-

нії – шведам, і встановлення державності України під

опікою Туреччини.

Однак створити задуману Лігу не вдалося, війна з

Росією не відбулася, і Григор у 1735 році подав на ім'я

короля меморіал, в якому пропонував перенести Січ із

Дніпра на Рейн під французьку опіку. У меморіалі він

писав: «...Франція потребує легко озброєного війська,

яке могло б протистояти цісарським гусарам, кількість

яких щодня збільшується. Козацька нація – чудова

противага гусарам і буде непокоїти німців так само, як

їхні гусари не дають спокою нам. Вони не мали б ні-

чого проти того, щоб зорганізувати свою Січ зі своїми

звичаями й законами в інший країні. Особливо вони

96

бажали б служити французькому королеві, мужність

і неприхильність якого до їх споконвічного ворога мо-

скалів відома. Москалі так пригнічують населення в

Україні, що воно з радістю перебереться до країни, де

шануватимуть його давні вольності».

Французький уряд прийняв цей проект, але Туреч-

чина була проти того, щоб запорожці, які гуртували-

ся біля Пилипа Орлика, виїхали до Франції. Вони були

потрібні їй самій. Козакам не пощастило. Рейн так і не

побачив запорожців і не став для Січі тим, чим пізніше

стали Дунай і Кубань.

24 жовтня 1737 року Григор подав на ім'я першого

міністра Франції кардинала Флері меморіал, в якому,

передбачаючи майбутню політику Росії, писав: «Вза-

галі традиції царя Петра кермують і кермуватимуть

ще довго московською політикою, а ці традиції спрямо-

вані на знищення Туреччини й Польщі та на гегемонію

в північній Європі. Козацька нація під проводом її вож-

дя Мазепи свого часу зрозуміла цю небезпеку й хотіла

протиставити деспотичній експансії царя свої вільно-

любні традиції, але невблаганна й нещасна фортуна не

дала змоги довести до кінця цей проект, від здійснення

якого ціла Європа тільки виграла б. Історія Москов-

щини вчить нас, що навіть за часів царя Івана Васи-

льовича, коли найтемніше варварство панувало в тій

країні, московська політика намагалася здобути Бал-

тику, Каспійське та Чорне море й що цар Петро вико-

нує лише те, про що мріяли його попередники».

У своїх пам'ятних записках і донесеннях фран-

цузькому уряду Григор Орлик дав довгостроковий

прогноз петровської політики. Цей прогноз був ви

97

користаний при створенні «Тестамента царя Петра»

(тестамент

–

духовний заповіт). Автор тестаменту

невідомий, можливо це був офіційний публіцист На-

полеона І (1769-1821) Лесюр, який опублікував його у

своїй праці «De la politique et des progrès de la puissa-

nce russe» (Paris, 1811).

Ось текст цього апокрифічного документа:

«1. Тримати російський народ у стані безперерв-

ної війни, аби не дати згаснути войовничому запалові

російського жовнярства. Відпочинок давати тільки

для того, щоби поліпшити державні фінанси, зміц-

нити армію і вибрати вигідну хвилину для нападу.

В той спосіб робити, аби мир служив війні, а війна

миру, і то завжди в інтересі поширення добробуту.

2. При кожній нагоді втручатися у справи євро-

пейських держав, особливо ж Німеччини, котра тим

більшу і безпосередню має вагу, чим до неї більше на-

ближатися.

3. Розділити Польщу, підтримуючи в ній вну-

трішні заколоти і постійні чвари. Вельмож здобува-

ти собі золотом, впливати на сейми, деморалізуючи

їх, аби мати вплив на вибори королів. Увести в Поль-

щу російське військо і тримати доти, поки тра-

питься нагода залишити його там назавжди.

4. В торгівлі шукати зв'язків насамперед з Англі-

єю, бо та держава найбільше нас потребує для сво-

го флоту і може бути найбільш корисною для побу-

дови нашої.

5. Безупинно розширювати державні межі вздовж

Балтики на північ, а вздовж Чорного моря на південь.

6. Наблизитися, де тільки можна, до Царгорода й

98

до Індії. Хто там запанує, той стане дійсним воло-

дарем світу. З цією метою підбурювати до війни то

проти Туреччини, то проти Персії. Побудувати ка-

равели на Чорному морі, поступово заволодіти тим

морем, рівно ж Балтійським, бо вони необхідні для

досягнення того проекту. Коли ж буде можливим —

відновити через Сірію колишню торгівлю з Ліваном і

підступити аж до Індії, котра є коморою світу. А як

там будемо, тоді обійдемося без англійського золота.

7. Підтримувати дбайливо союз із Австрією. Вда-

вати, що підтримуємо її наміри, аби перебрати вла-

ду над Німеччиною, а другою рукою підбурювати про-

ти неї амбітність німецьких князів. Подбати, щоб

вони обидві звернулися до Росії за допомогою і вста-

новити над її землями протекцію, яка буде підготов-

кою до майбутнього панування над ними.

8. Підготовити австрійського короля, щоб він про-

гнав турків з Європи, а коли завоює Царгород, то ней-

тралізувати його, або втягнути у війну зі старими

європейськими державами, або відступити йому ча-

стину, ним завойовану, щоб пізніше те забрати.

9. Коли Швеція буде розчленована, Персія пере-

можена, Польща підкуплена, Туреччина завойова-

на, наше військо об'єднане, Чорне і Балтійське моря

перебуватимуть під охороною наших кораблів, от

тоді треба дуже обережно запропонувати кожному

зокрема, насамперед урядові версальському, потім

урядові віденському, поділити з ним владу над сві-

том. Як один з них прийме пропозицію, що станеть-

ся з певністю, коли підлестити їх амбіції й самолюб-

ство, тоді використати його на те, щоби знищити

99

іншого. Потім знищити і того, що лишиться в бо-

ротьбі, наслідок якої не підлягатиме жодним сум-

нівам, бо Росія тоді безроздільно володітиме цілим

Сходом і великою частиною Європи.

10. В тім разі, що, зрештою, не є правдоподібним,

коли б вони обоє відмовилися від російської пропозиції,

то треба зробити так, щоб між ними виникли свар-

ки й вони вичерпали себе взаємно у боротьбі. Тоді в рі-

шучу хвилину Росія навалиться на Німеччину зі сво-

їм військом, яке приготує заздалегідь. У той же час у

Росії будуть два сильні воєнні флоти Чорного і Бал-

тійського морів. Просуваючись Середземним морем і

океаном, ті орди заллють Францію з одного боку, а Ні-

меччину з другого. А як ті дві країни будуть перемо-

жені, то решта Європи піде під ярмо легко і без опору.

У той спосіб можна і належить підкорити Європу».

На початку 40-х років Франція на деякий час від-

мовилася від активної антиросійської політики і Гри-

гор присвятив себе військовій службі. З 1742 року брав

участь у війні за австрійську спадщину (1740-1748)36.

Коли він перебував в армії, 26 травня 1742 року в Яссах

помер Пилип Орлик, який був для нього не тільки бать-

ком, а й другом, порадником і керманичем. Молдавсь-

кий господар Костянтин Маврокордато, який високо

шанував гетьмана, влаштував йому пишний похорон.

Наприкінці 1743 року Григор приїхав із діючої ар-

мії і почав шукати архіви батька, які мали першочер-

гове значення для України і Франції, але знайшов не

всі документи, частина їх зникла назавжди.

У 1744-1747 роках Орлик брав участь у захопленні

Вайсенбурґа, воював під Пафойфеном, Монсом і Шар-

100

леруа, був при облозі Намюра й Року, брав участь у

битві під Лявфельдом.

За великі заслуги перед Францією в жовтні 1744

року Людовік XV нагородив Орлика орденом Святого

Людовіка і щорічною пенсією 800 ліврів.

3 грудня 1747 року у Версалі в присутності короля й дво-

ру граф Григор Орлик одружився з панною Луїзою-Оле-

ною ле Брюн де Дентевіль, що походила із стародавнього

французького шляхетного роду, який був посвоячений з

родинами Куртенуа та Рошешуар, свояками короля.

Придане дружини дало змогу Орлику екіпірувати

драгунський полк «Royal suèdois» («Королівські шве-

ди»), командиром якого він став. Полк стояв у Лотарингії

в Комерсі поблизу замку Дентевіль. Один півескадрон

полку був із запорожців. У полку служили племінники

Григора, діти його сестри Анастасії і шведського гене-

рала Штайнфліхта, Карл і Пилип Штайнфліхти.

Замок Дентевіль.

90

Тоді ж він зустрічався з Вольтером, який жив неда-

леко від Орликів у замку Сіре, що належав маркізі де

Шатле. Орлик і Вольтер мали велику симпатію один

до одного. Вольтер подарував Орлику розкішний ав-

торський примірник «Історії Карла ХІІ, короля Шве-

ції», який зник після Великої французької революції.

З початком 50-х років Григор знову підняв у фран-

цузькій політиці українське питання. Він увійшов до

складу особистої таємної дипломатичної служби ко-

роля Людовіка XV «Secret du roi» («Секрет короля»),

де керував «Українським відділом». Головним завдан-

ням «Secret du roi» був підрив могутності Росії і недо-

пущення її експансії в Східній Європі. При вирішен-

ні цього завдання провідна роль відводилася Україні.

У 1755 році «Secret du roi» і сам Людовік XV висуну-

ли кандидатуру Орлика на посаду французького ам-

басадора в Стамбулі, але Росія і Австрія були проти

цього і Григор відмовився від цієї посади, порадивши

її великому прихильнику незалежності України Шар-

лю де Вержену.

Коли почалася Семилітня війна (1756-1763)37, Ор-

лик виїхав до театру військових дій і брав участь у

битві під Росбахом у Саксонії, був у боях при Цімдер-

гафені й Лютцельберзі.

1 січня 1759 року французькі війська окупували

Франкфурт-на-Майні, тоді вільне місто. На чолі оку-

паційної армії стояв маршал Віктор Франсуа де Бро-

льо, одним із його помічників був Григор Орлик. 13

квітня 1759 року війська прусського короля Фридри-

ха Великого (1712-1786) підійшли до містечка Берґе-

на (дві милі від Франкфурта-на-Майні). Від битви під

102

Берґеном залежала доля

Франконії. Битва почала-

ся о восьмій годині ранку

13

квітня. Лівим крилом

французької армії коман-

дував Орлик. Французи

отримали блискучу

пере-

могу, то була перша ве-

лика перемога в цій війні.

У своїй реляції до коро-

ля Людовіка XV маршал

де Брольо підкреслив, що

долю битви вирішив

Ор-

лик. У цій битві Орлик був

тяжко поранений кулею в

Маршал Віктор Франсуа

шию. 25 квітня посланець

де Брольо (1718-1804).

привіз із Версалю нагороди. Найвища була для Орли-

ка,

король зробив його генерал-поручиком. Попере-

ду був маршальський жезл. Але не судилося. 1 серпня

1759 року в битві під Мінденом (Вестфалія, Німеччи-

на) він був смертельно поранений і цього ж дня граф

Григор Орлик, генерал-поручик, генерал-ад'ютант

польського короля Станіслава Лєщинського, кавалер

шведського ордена Меча і французького ордена Свя-

того Людовіка, національний герой Франції помер від

ран у діючий армії біля Міндена на Рейні. Місце його

поховання невідоме.

Після смерті графа Орлика король Людовік XV пи-

сав до його вдови: «Мадам! Я втратив досконалого

шляхтича, Франція – сміливого і видатного генера-

ла, ім'я якого залишиться в славетних анналах армії.

103

У безмежному горі, що Вас спіткало, знайдіть розва-

гу в цьому моєму признанні, що пан граф Орлик помер,

як личить помирати людині його роду й гідності».

Графиня Олена Орлик ле Брюн де Дентевіль помер-

ла 12 грудня 1775 року. Дітей Орлики не мали, і замок

перейшов до нащадків брата Олени.

На честь Григора Орлика летовище під Парижем

названо його ім'ям – Орлі.

104

ВОЛЬТЕР

105

(1694 – 1778)

французький письменник, філософ, історик

Серце Вольтера належить Фран-

ції, а його ідеї – всьому світу.

Крилата фраза

Чим люди освіченіші, тим вони

вільніші.

Вольтер

Серед

видатних

дія-

чів

французького

Про-

світництва

18-го

століт-

тя провідною постаттю був

письменник,

філософ

та

історик Вольтер, який сво-

їми творами створив систе-

му

поглядів політичного і

релігійного

вільнодумства,

діставшого

назву

воль-

тер'янства. Його творчість

відіграла значну роль в

ідейній підготовці Вели-

кої

французької

револю-

ції 1789-1794 років та в розвитку

світової

прогресив-

ної думки.

Вольтер народився 21 листопада 1694 року в Пари-

жі в родині нотаріуса Франсуа Аруе, його справжнє

ім'я Франсуа Марі Аруе, Вольтер – псевдонім. Мати,

106

Маргарита Домар, походила з дрібних дворян. Через

декілька років після народження сина вона померла і

в дитячі роки його виховував абат Франсуа де Шато-

неф, близький родич родини Аруе.

Хлопчик рано виявив обдарованість, вже в п'ять ро-

ків почав складати вірші. Коли Франсуа Марі мину-

ло десять років, його віддали у престижний єзуїтсь-

кий колеж Людовіка Великого, де він вчився сім років.

Вчився відмінно, звернувши на себе увагу витончени-

ми жартами, дотепністю, вигадками, задиркуватістю.

Після закінчення колежу (1711) на вимогу батька

вивчав юриспруденцію, але невдовзі залишив учбо-

ві заняття і почав літературну діяльність. Його лірика

була сповнена матеріалістичними та атеїстичними іде-

ями, містила в собі випади проти королівського двору.

У травні 1717 року за вільнодумство та сатиричні

вірші на регента Франції герцога Орлеанського моло-

дого поета ув'язнили в Бастилію. В тюрмі, де його утри-

мували одинадцять місяців, він пише трагедію «Едіп»

і поему «Генріада». Звільнившись з ув'язнення видає

«Едіпа» і вперше підписується іменем Аруе де Воль-

тер. У 1718 році п'єса «Едіп» була поставлена в Пари-

жі і мала великий успіх. З цього часу Вольтер став зна-

менитим і на протязі шістдесяти років був провідною

постаттю французької літератури. Завдяки багатобіч-

ній обдарованості і колосальній працездатності, Воль-

тер виявив себе у всіх галузях літературної творчості,

розвитку філософської думки та історичних дослід-

женнях.

На початку 1726 року сталася словесна сутичка

Вольтера з впливовим аристократом де Роганом, який

107

привселюдно образив Вольтера, глузуючи з його не-

дворянського походження. За відповідь Вольтера —

«Пане, моє ім'я чекає слава, а ваше – забуття!» – ла-

кузи бундючного аристократа побили поета кийками і

він на собі зазнав, що таке соціальна несправедливість.

Вольтер намагався відомстити кривднику і викликав

його на дуель, але був заарештований і ув'язнений до

Бастилії. Невдовзі його випустили з в'язниці за умо-

вою, що він покине Францію. Наприкінці 1726 року

Вольтер виїхав в Англію і перебував у вигнанні біль-

ше двох років. Тут він познайомився з працями Джо-

на Локка, Френсіса Бекона, Ісаака Ньютона, Уільяма

Шекспіра. Його вразила політична система Англії, ан-

глійська демократія і особисті свободи людини, що різ-

ко контрастували із політичними умовами Франції.

Перебування в Англії зміцнило його прихільність до

віротерпимості і політичних свобод.

В Англії Вольтер починає писати дві великі праці:

«Історію Карла ХІІ, короля Швеції» і «Філософські

листи». Повернувшись з вигнання (1729), він розшукує

відомості про шведсько-український союз 1708 року,

про українського гетьмана Мазепу та його боротьбу за

свободу України в союзі зі шведами. Вольтеру необ-

хідна була інформація про короля Карла ХІІ і гетьма-

на Мазепу з перших рук. Документи-першоджерела і

особисті спогади про події того часу можна було одер-

жати від гетьмана України Пилипа Орлика, найближ-

чого соратника Мазепи, перебувавшого у вигнанні в

Салоніках (Туреччина). Друзі

Вольтера

познайомили

його з сином Пилипа Орлика, Григором Орликом, який

у жовтні 1729 року вступив на службу до французько-

108

го короля Людовіка XV і виконував його таємні дипло-

матичні доручення.

Григор пообіцяв дістати документи. 29 грудня 1729

року він передав секретними каналами листа батько-

ві в Салоніки з проханням надіслати для Вольтера по-

трібні йому документи. Наприкінці лютого 1730 року

документи вже були у письменника. 6 березня Гри-

гор пише батькові: «... Матеріали для життєпису Кар-

ла ХІІ я передав в належні руки... Що особливо цікаво,

це відомості про гетьмана Мазепу і те, що Ви розпові-

даєте про його проекти. Тільки Ваша Ексцеленція, що

знає досконало цей проект, могла так його викласти.

Коли життєпис Карла ХІІ побачить світ. . всі дізнають-

ся про справжній проект блаженної пам'яті гетьмана

Мазепи й старшин козацької нації, які досі так жор-

стоко страждають».

Вольтер в «Історії Карла ХІІ, короля Швеції» пока-

зав драматичні події в Україні 1708-1709 років, коли

вона зробила спробу звільнитися від московського ярма

за допомогою шведського короля Карла ХІІ. Із кни-

ги Вольтера Європа дізналася про Україну, про укра-

їнський народ, про його вождя гетьмана Мазепу, про

те, як Август ІІ, король Речі Посполитої, допомагав ро-

сійському царю Петру І завдавати поразки гетьману

Мазепі у війні за незалежність України. Слова Вольте-

ра – «l'Ukraine a toujours aspiraitа la liberté» («Укра-

їна завжди прагнула свободи») – надихали українців

на подальшу боротьбу за свою незалежність.

З політичних міркувань друк книги, який почався в

Парижі у кінці 1730 року, був конфіскований урядом, і

книгу довелося друкувати у великій таємниці в Руані,

109

де вона вийшла у 1731 році. Книга мала великий успіх

у читачів, до 1877 року налічується 107 її видань, не

рахуючи перекладів.

В подальшому Вольтер і Орлик стали великими при-

ятелями. У 40-х роках Вольтер мешкав в замку Сіре,

недалеко від подружжя Орликів. Вони часто зустріча-

лися, саме тут письменник подарував Орлику розкіш-

ний авторський примірник «Історії Карла ХІІ, короля

Швеції», оправлений в червоний сап'ян з родовим гер-

бом Орликів.

У 1734 році Вольтер видає «Філософські листи», в

яких висловив свої ліберальні погляди. Філософ тем-

ними фарбами зобразив стан громадських інститутів

Франції. Видання книги викликало обурення влади і

за вироком Паризького парламенту вона була улітку

1734 року спалена катом. Був відданий наказ на арешт

Вольтера, але він, попереджений друзями, біжіть у

Голландію.

Книга «Філософські листи» знаменувала собою по-

чаток французького Просвітництва.

Наступні п'ятнадцять років (до 1750) Вольтер в

основному мешкав в Сіре у замку маркізи Емілії дю

Шатле (1706-1749), з якою він зв'язав своє життя у 1733

році. Це була найкраща пора в його житті. Тут він ство-

рює «Трактат про метафізику» (1734), «Орлеанську

діву» (1735), «Основи філософії Ньютона» (1736-1738),

«Світ, яким він є, або Видіння Бабука» (1746), «Задіг,

або Доля» (1747), написав велику частину історичної

праці «Доба Людовіка XIV» (1751). В Сіре посилилася

критична спрямованість його розуму, зміцнілося не-

прийняття традиційної християнської картини світу.

110

У 1744 році почалася коротка кар'єра Вольтера при

дворі короля Людовіка XV, який призначив його при-

дворним історіографом Франції (1745). У 1746 році

Вольтера обирають у Французьку академію. Але йому

не вдалося здобути прихільність короля. Розчаруван-

ня у Версальському дворі і смерть маркізи дю Шат-

ле (1749) схилили Вольтера прийняти запрошення

прусського короля Фрідріха ІІ і у 1750 році він їде в

Потсдам. Проте близькі стосунки з королем розвіяли

ілюзії Вольтера про «освічену монархію», яка вияви-

лася диким і нещадним деспотизмом. Він посварився з

королем і у 1753 році покинув Пруссію.

У 1754 році Вольтер купив поблизу Женеви (Швей-

царія) невеликий маєток, який він назвав «Деліс»