Текст книги "Українсько-французькі зв'язки в особах, подіях та легендах"
Автор книги: Анатолий Ткаченко
Жанры:
История
,сообщить о нарушении
Текущая страница: 25 (всего у книги 29 страниц)
час у 1750-1770 роках – соліст Рталійської опери в Петербур-
зі. Його учнями були українські композитори М.Березовський і
Д.Бортнянський.
58Фомін Євген Іпатович (1761-1800) – російський компози-
тор. У 1782 році закінчив Виховне училище при Петербурзькій
академії художеств. Удосконалювався в Болонській філармоніч-
ній академії, з 1785 року член цієї академії. У 1786 році повернув-
ся до Петербурґа, де з 1797 року був репетитором придворних те-
атрів. Складав опери.
59Капніст Василь Васильович (1758-1823) – український і
російський поет. У 1745-1775 роках був на військовій службі в Пе-
тербурзі. У 1783 році виїхав до України, де жив до своєї смер-
ті. Протестуючи проти скасування у 1783 році автономії Украї-
ни, написав «Оду на рабство». Виступав проти указу Катерини
II 1783 року, яким остаточно закріпачувалися українські селяни.
У 1782 році обирався маршалом (предводителем) дворянства Мир-
городського повіту, а у 1785 році маршалом дворянства Київського
намісництва. З 1802 року – генеральний суддя Полтавської губер-
нії, пізніше – директор народних училищ. У 1817-1822 роках —
Полтавський губернський маршал дворянства. Писав оди, елегії,
комедії.
60Державін Гаврило Романович
(1743-1816)
—
російський
поет. З 80-х років займав високі державні посади в Росії. Друкува-
тися почав у 1773 році. Автор філософських од, ліричних творів,
віршованих трагедій, комедій. У 1813 році приїжджав в Україну,
був у Києві, Обухові, Білій Церкві. Почесний член Ради Харківсь-
кого університету.
61Дмитрієв Іван Іванович
(1760-1837)
—
російський поет.
Характерний представник сентименталізму. Йому належать са-
тиричні казки, елегії, байки, балади. У 1795 році видав книгу вір-
шів «I мої дрібнички», у 1796 році – «Кишеньковий пісенник,
584
або Збірник кращих світських і простонародних пісень». Зробив
службову кар'єру, був міністром юстиції, сенатором.
62Львов Микола Олександрович (1751-1804)
– російський
архітектор і теоретик архітектури, графік, поет, музикант, вина-
хідник, член Російської академії (з 1783) і почесний член Петер-
бурзької академії художеств (з 1786). Представник класицизму.
Збудував у Росії поштамт (1782-1789) і Невські ворота Петро-
павловської фортеці (1784-1787) в Петербурзі, Борисоглібський
собор у місті Торжок (1785-1796), Пріоратський палац у Ґатчи-
ні (1798-1799). В Україні за проектами Львова споруджено: паві-
льйон у декоративному парку «Олександрія» міста Біла Церква,
палац Кочубеїв, Миколаївська церква і дзвіниця в селі Дикань-
ці на Полтавщині (1794-1797), будівлі в місті Ніжині на Чернігів-
щині та інші споруди. Виконав ілюстрації до творів Г. Державіна
(до 1795) і до «Метаморфоз» Овідія (1799). Перекладав твори Пе-
трарки, Сафо та інших.
63Новіков Микола Іванович (1744-1818) – російський про-
світитель, письменник, журналіст, книговидавець. Видавав са-
тиричні журнали «Трутень» (1769-1770), «Пустомеля» (1770),
«Живописец» (1772-1773),«Кошелёк» (1774), у яких викривав со-
ціальні протиріччя російського суспільства XVIII століття. З кінця
70-х років видавав журнали «Утренний свет» (1777-1780) і «Дет-
ское чтение для сердца и разума» (1785-1789), газету «Московские
ведомости» (1779-1789), а також підручники, загальноосвітні кни-
ги та інше. Автор художніх, філософських та економічних творів.
У 1792 році за просвітительство був ув'язнений на 15 років у
Шліссельбурзьку фортецю, з якої звільнений у 1796 році без до-
зволу продовжувати просвітницьку діяльність.
64Щукін Степан Семенович
(1758-1828)
—
російський
живописець. Навчався в Петербурзькій академії художеств
(1776-1782) у Д.Г.Левицького, у 1782-1786 роках був у Парижі
як пенсіонер Академії художеств, з 1788 року – керівник пор-
третного класу Академії художеств, з 1797 – її академік. Пор-
трети і мініатюри Щукіна виконані з рисами природної просто-
ти, інтимності та емоційності.
65Радіщев Олександр Миколайович
(1749-1802)
—
російсь-
кий письменник, просвітитель, основоположник революційних
585
традицій у російському визвольному русі, філософ-матеріаліст.
Навчався в Пажеському корпусі (1762-1766) і Лейпціґському уні-
верситеті (1767-1771). У 1771-1790 роках був на військовій і держав-
ній службі. Літературну діяльність почав у 1773 році. У 1781-1783
роках написав оду «Вольность» – перший революційний твір у
Росії, в якому засуджував монархічний устрій, царське і помі-
щицьке свавілля, висловив віру в неминучість звільнення народів
з рабства. У 1790 році видав у власній друкарні тиражем 650 ек-
земплярів «Путешествие из Петербурга в Москву». У книзі пока-
зав соціальні протиріччя епохи, виступив проти самодержавства,
рабства, кріпацтва. У ній звучить заклик до повстання. У цьому ж
році за цю книгу Радіщев за наказом Катерини II був заарешто-
ваний і засуджений до смертної кари, яку замінили десятирічним
засланням до Сибіру. З 1797 року був на засланні в Калузькій гу-
бернії. На засланні написав низку економічних, історичних і філо-
софських творів. Революційні ідеї Радіщева мали значний вплив
на розвиток передової громадської думки і літератури в Росії та
Україні. У 1801 році повернувся до Петербурґа. У 1802 році покін-
чив життя самогубством.
66Масонство, франкмасонство
– релігійно-етичний рух.
Ма-
сонство виникло в Англії серед буржуазних і дворянських кіл на
початку XVIII століття і поширилося в багатьох країнах Європи.
У 30-х роках XVIII століття виникло в Росії та Україні. Масонству
властивий протест проти соціальної несправедливості, релігійної
нетерпимості й одночасно – аполітичність, проповідь підкорен-
ня владі. Масони прагнули створити таємну всесвітню організа-
цію з утопічною метою мирного об'єднання людства в релігійному
братському союзі. Наприкінці XVIII – початку XIX століття ма-
сонські ложі існували в Києві, Xаркові, Одесі, Житомирі, Полтаві
та інших містах України. Масонські ложі були заборонені в Укра-
їні у 1819 році, в Росії – у 1822 році.
67Людовік ХІІІ (1601-1643)
– французький король
(1610-1643) з династії Бурбонів. Його царювання характеризуєть-
ся зміцненням абсолютизму, особливо за часів першого міністра
Рішельє, який повновладно керував країною у 1624-1642 роках.
68Тома де Томон Жан (1760-1813) – російський архітектор,
француз за походженням. З 1800 року – академік Петербурзь-
586
кої академії
художеств, представник класицизму.
Освіту дістав
в Паризькій академії мистецтв та у Римі (90-і роки XVIII століт-
тя). З 1799 року жив і працював в Росії. З 1810 року – професор
Петербурзької академії
художеств.
Основні споруди: ансамбль з
будинком Біржі на стрільці Васильовського острова в Петербурзі
(1805-1810),
перебудував Великий театр (Петербурґ,
1802-1804,
не зберігся), мавзолей у Павловську (1805-1808) та інші. В Україні
за його проектами збудовані колона Слави в Полтаві (1805-1811,
за участю скульптора Ф.Щедріна), театр (1804-1809, не зберігся)
і шпиталь (1806-1821) в Одесі, надгробок на могилі П.О. Румянце-
ва-Задунайського в Києві (початок XIX століття, не зберігся).
69Тормасов Олександр Петрович
(1752-1819)
—
російсь-
кий військовий діяч, генерал від кавалерії (1801), граф – з 1816
року. На військовій службі – з 1772 року. У часи Вітчизняної вій-
ни 1812 року командував 3-ю армією. Навесні 1813 року під час
хвороби МІ.
Кутузова
виконував обов'язки головнокомандуючо-
го російською армією.
70Бурбони
—
королівська династія Франції у
1589-1792,
1814-1815 та 1815-1830 роках. Найбільш відомі представни-
ки: Генріх IV, Людовік XIV, Людовік XV, Людовік XVI, Людо-
вік XVIII. У часи правління Людовіка XVI (1774-1792) гостра
політична криза призвела до Великої французької революції
1789-1794 років. Внаслідок повстання 10 серпня 1792 року ко-
роль був скинутий з престолу, засуджений Конвентом до стра-
ти і 21 січня 1793 року ґільйотинований в Парижі. Останній ко-
роль династії Бурбонів – Карл X під час Липневої буржуазної
революції 1830 року втік до Англії і 2 серпня 1830 року зрікся
престолу.
71Талейран Шарль Моріс, Талейран-Перігор (1754-1838) – політичний і
державний діяч Франції, дипломат, герцог – з 1817
року. У 1775-1791 роках – генеральний вікарій, єпископ. У 1789
році обраний від духовенства до Генеральних штатів. У 1792 році
вступив на дипломатичну службу. Після повалення монархії
(1792) до 1796 року був в еміграції. У 1797-1807 роках – міністр
закордонних справ у часи Директорії, Консульства та частково
імперії Наполеона I. У 1814-1815 роках, в часи першої реставра-
ції Бурбонів, – голова уряду та міністр закордонних справ. На
587
Віденському конгресі 1814-1815 років очолював французьку де-
легацію. Використавши протиріччя між країнами-переможцями,
домігся розколу антифранцузької коаліції європейських країн та
прийняття вигідних для Франції постанов. З 1815 року – у від-
ставці. У 1830-1834 роках – посол у Лондоні.
72Людовік ХVІІІ
(1755-1824)
—
французький король
(1814-1815 та 1815-1824) з династії Бурбонів. Брат Людовіка XVI.
У часи Великої французької революції 1789-1794 років утік із
Франції (1791) і очолив контрреволюційну еміграцію. Після па-
діння Наполеона I (1814) зайняв королівський престол. У березні
1815 року в часи «Ста днів» утік до Бельґії, повернувся до Фран-
ції у липні 1815 року з військами іноземних держав. Проводив по-
літику в інтересах старого дворянства та клерикалів.
73Рішельєвський ліцей в Одесі
—
закритий середній на-
вчальний заклад підвищеного типу для дітей аристократів та ба-
гатого купецтва. Заснований у 1817 році. Названий на честь Ар-
мана Емманюеля Рішельє. Строк навчання тривав вісім років.
До 1820 року викладання велося французькою мовою. У 1865 році
ліцей був реорганізований у Новоросійський університет.
74Мартос Іван Петрович (1754-1835) – український і російсь-
кий скульптор, представник класицизму. Походив з українського
старшинського роду. У 1764-1773 роках навчався в Петербурзькій
академії художеств у Луї Роллана і Нікола Жиллє, у 1773-1779
роках – її пенсіонер у Римі. З 1779 року викладав ліплення в Пе-
тербурзькій академії художеств, з 1794 року – її професор, а з
1814 року – ректор. Автор численних творів монументальної
скульптури, які відзначаються високим громадянським пафосом,
ідейною глибиною, виразністю форм. Твори: надгробки П. Рум'ян-
цеву-Задунайському в Києво-Печерській лаврі (1797-1805, у спі-
вавторстві, не зберігся), К. Розумовському в Батурині (1803-1805,
не зберігся) та іншим; пам'ятники К. Мініну і Д. Пожарському в
Москві (1804-1818), А. Рішельє в Одесі (1823-1828), М. Ломоносову
в Арханґельську (1826-1829), Г. Потьомкіну в Херсоні (1829-1835)
та інші; барельєфи, фризи і статуя !оанна Хрестителя для Ка-
занського собору в Петербурзі та інше.
75Лаґранж Жозеф Луї
(1736-1813)
—
французький
матема-
тик та механік. Член Берлінської академії наук (з 1759), її прези-
588
дент (1766-1787), член Паризької академії наук (з 1772). Закінчив
Туринську артилерійську школу. З 1787 року жив і працював у
Парижі. Праці з варіаційного та диференціального числення, те-
орії чисел, алгебри, математичного аналізу, аналітичної та тео-
ретичної механіки, небесної механіки та астрономії. Лаґранж —
один із творців загальних аналітичних методів у варіаційному
численні. У 1788 році сформулював принцип можливих пере-
міщень, виходячи з якого розв'язав основні задачі статики. Для
розв'язання задач динаміки вивів рівняння руху будь-якої си-
стеми.
76Монж Ґаспар
(1746-1818)
—
французький математик та
громадський діяч, член Паризької академії наук (з 1780). Один із
засновників Політехнічної та вищої Нормальної шкіл. Створив
загальні методи проекційного креслення та його основу – нарис-
ну геометрію. Багато його праць присвячені диференціальній гео-
метрії. Йому належать також дослідження з математичного ана-
лізу, хімії, метеорології, практичної механіки та оптики. У період
Великої французької революції був членом комісії, яка встанов-
лювала систему мір та ваг, посідав різні посади в уряді.
77Північна війна 1700-1721 років – війна Росії зі Швецією.
Згідно з Ніштадським мирним договором 1721 року Росія здобула
вихід до Балтійського моря і ліквідувала загрозу захоплення Лі-
вобережної і Слобідської України Польщею.
78Російсько-турецька війна 1735-1739 років – виникла внас-
лідок загострення російсько-турецьких суперечностей у часи вій-
ни за польську спадщину 1733-1735 років. Згідно з Белґрадським
мирним договором 1739 року Туреччина визнала за Росією пра-
во на Азов, Запоріжжя і землі між річками Південний Буг і Сі-
верський Донець. Росії заборонялося тримати флот на Чорному
й Азовському морях.
79Прутський похід 1711 року – похід російського війська в
Молдову за часів російсько-турецької війни 1710-1713 років. За
Прутським трактатом 1711 року Росія зобов'язалася поверну-
ти Туреччині Азов, зруйнувати фортеці Таґанроґ на Азовському
морі, Кам'яний Затон на Дніпрі і Новобогородицьку в гирлі річ-
ки Самари. Царський уряд погодився пропустити через російсь-
ку територію короля Карла XII із турецьких володінь до Швеції.
589
Туреччина зобов'язалася не перешкоджати російським військам,
які були оточені турками і татарами поблизу міста Ясси, відійти в
Росію. Росії заборонялося мати свого посла в Константинополі.
80Корсо – вулиця античного Риму. Одна з найкрасивіших ву-
лиць сучасного Риму, з'єднує П'яцца Венеція і П'яцца дель Попо-
ло. Довжина вулиці півтора кілометра.
81Делякруа Фердінанд Віктор Ежен (1798-1863)
– фран-
цузький живописець і графік. У 1816-1822 роках навчався в Па-
рижі у П. Герена. Виступав проти академізму. Після смерті Те-
одора
Жеріко очолив романтичний напрямок у французькому
мистецтві. Головним виразним засобом у його картинах був ко-
лір. Його картина «Різанина на Хіосі» (1823-1824) викриває звір-
ство турецьких завойовників на грецькому острові Хіос. Під вра-
женням Липневої революції 1830 року створив картину «Свобода
на барикадах» (1830), яку прозвали «Марсельєзою французь-
кого живопису». Значне місце в творчості художника належить
історичній тематиці – «Битва при Пуатьє» (1830), «Правосуддя
Траяна» (1840) та інші. Змалював життя і побут народів Алжи-
ру і Марокко – «Алжирські жінки» (1846), «Полювання на лева
в Марокко» (1854) та інші. Українській тематиці присвячена кар-
тина «Мазепа» (1824).
82Байрон
Джордж
Ноел Ґордон
(1788-1824)
—
англійський
поет, представник революційного романтизму. Перша збірка пое-
зій «Години дозвілля» з'явилася у 1807 році. Світову славу принес-
ли Байрону дві пісні з його поеми «Паломництво Чайльд-Гарольда»
(1812). У цій поемі він заявив про свої симпатії до національно-виз-
вольної боротьби пригноблених народів. У поемі «Шільонський в'я-
зень» (1816) оспівав мужність швейцарського республіканця XVI
століття Боннівара. У 1817-1823 роках жив в Італії, брав участь у
русі карбонаріїв, які боролися проти французького та австрійсь-
кого панування, феодально-абсолютистських режимів, відновле-
них Віденським конгресом 1814-1815 років, за об'єднання Італії та
встановлення конституційної монархії. Тема боротьби проти соці-
ального та національного гноблення, загарбницьких воєн, реакцій-
них урядів лежить в основі його політичних сатир і незакінченого
віршованого роману «Дон-Жуан» (1819-1824). Із січня 1824 року він
знаходився в Греції, де боровся за визволення країни з-під турець-
590
кого гноблення. Неспокій, хвилювання, напружена праця підірвали
його здоров'я. Він помер 19 квітня 1824 року в Міссолунзі. На про-
хання грецьких патріотів його легені були поховані в Греції, а тіло
поховали в Англії, поблизу Ньюстеда. Великому гетьману Украї-
ни Байрон присвятив поему «Мазепа» (1818), яка була надрукова-
на українською мовою у 1929 році. Твори поета перекладали укра-
їнською мовою І. Франко, Леся Українка, П. Грабовський, П. Куліш,
М. Костомаров та інші.
83Кромвель Олівер (1599-1658)
– діяч Англійської буржу-
азної револіції 1640-1660 років, внаслідок якої в Англії устано-
вився капіталістичний устрій. Органом револіції був Довгий пар-
ламент, скликаний у 1640 році. Парламентська армія на чолі з
Кромвелем під час 1-ї (1642-1646) та 2-ї (1648) громадянських
війн розбила військо короля. Після перемоги над роялістами ко-
роль Карл I Стюарт був страчений (1649), палата лордів лікві-
дована, Англія проголошена республікою. Придушив націо-
нально-визвольне повстання в !рландії
(1649-1652),
ліквідував
незалежність Шотландії (1651). У 1653 році заснував особисту
воєнну диктатуру – протекторат. Виявив цікавість до подій Виз-
вольної війни українського народу проти польсько-шляхетсько-
го панування 1648-1654 років.
84Рабле Франсуа (близько 1494-1553) – французький пись-
менник-гуманіст. Представник культури Відродження. Вивчав
право, медицину, філологію та інші науки. Працював лікарем. Лі-
тературну діяльність почав у 1532 році. Написав роман «Ґарган-
тюа і Пантаґрюель» (1532-1552). Основний змість твору – осмі-
яння всього, що суперечить соціальному і духовному прогресу
людства і віра в оновлення усіх сфер людського життя. Пропагу-
вав гуманістичне виховання людини, в якій повинен гармонійно
поєднуватися фізичний і духовний розвиток. Творчість Рабле ві-
діграла велику роль у розвитку французької та світової сатирич-
ної літератури.
85Контрактовий ярмарок
– ярмарок, на якому укладалися
контракти (угоди) на оптову купівлю-продаж ремісничих, зго-
дом і промислових виробів, сільсько-господарських продуктів, на
продаж, купівлю і аренду панських маєтків, а також оформляли-
ся кредитні та інші операції. Він відбувався взимку в Києві на По-
591
долі з 1797 року. У кінці XIX століття втратив своє значення, пе-
ретворившись на звичайний торговельний ярмарок, який існував
до 1927 року (у 1918-1922 роках не проводився). На ярмарок, який
розташовувся на території Контрактового майдану, з'їжджалися
поміщики і купці з багатьох міст Росії, Австрії, Пруссії, Франції,
Англії, ^тали, Данії та інших країн. Контрактовий ярмарок був не
тільки комерційно-торговельною подією, але і виконував функ-
цію своєрідних щорічних з'їздів дворянства Південно-Західно-
го краю Росії, до яких пристосовувалися дворянські губернські
вибори. Ярмарок був місцем зборів інтелігенції, зокрема укра-
їнських і польських письменників. Контракти відвідували Ми-
кола Гоголь, Тарас Шевченко, Олександр Пушкін, французький
письменник Оноре де Бальзак, якому належать слова: «Навіть
якби у мене не було друзів, які жили б поблизу Києва, я однако-
во поїхав би до Києва на користь літератури й етнографії». Най-
краще характеризує київський контрактовий ярмарок початку
XIX століття відомий французький емігрант граф де Лагард, який
відвідав Київ у 1811 році: «Це місто (Київ) має щороку блискучу
добу – ярмарок, який зовуть контрактами. Він тягнеться тільки
з 10 до 30 січня. Тут торгують зерном та іншими продуктами ро-
сійської Польщі; тут роблять колосальні обороти з продажем іпо-
тек на нерухоме майно. Тут дають та беруть позики, заарендо-
вують землі; щоб запобігти лихим учинкам, дуже мудрий закон
дозволяє кредиторові оголосити ім'я неакуратного довжника на
дошці, яку виставлено для цього в залі біржі – це руйнує довіру
до нього і позбавляє його спромоги шахрувати і далі. Ці двадцять
днів – безперервна низка балів, зібрань, концертів. Справи ро-
бляться посеред розваг. Гра досягає тут свого апогею, і після цьо-
го короткого перебування кожний повертається до свого маєтку,
щоб чекати одинадцять місяців, які відділяють його від нової доби
спекуляції й гри».
86Брюллов Олександр Павлович
(1798-1877)
—
російсь-
кий архітектор і аквареліст. Брат живописця Карла Брюллова.
У 1810-1820 роках навчався в Петербурзькій академії художеств.
Удосконалював майстерність в Італії (1822-1826) і Франції (до
1830). Викладач Петербурзької академії художеств (1831-1871),
її академік з 1831 року, професор з 1832 року. Член Міланської
592
та Паризької академій мистецтв. За проектами Брюллова збудо-
вано пам'ятник О. Казарському на Малому (Мічманському) буль-
варі в Севастополі (1834), Михайлівський театр (1831-1833), лю-
теранська церква (1833-1838), будинок Штабу гвардійського
корпусу (1837-1843) – усі в Петербурзі, Пулковська обсервато-
рія (1834-1839) та інше. Серед нездійснених проектів – пам'ят-
ник князю Володимиру в Києві (30-ті роки).
87Помпеї – античне місто Італії на околиці сучасного Неаполя,
яке разом із містами Геркуланумом і Стабією загинуло 24 серпня
79 року нової ери внаслідок виверження вулкана Везувію. Під час
розкопок, які проводилися у XVIII столітті, відкрита більша ча-
стина міста. Збереглися руїни форуму і храм Аполлона (обидва —
II століття до нової ери), руїни храма Юпітера, залишки терм
(обидва – I століття до нової ери) та інших будинків. Помпеї —
один із видатних музеїв-заповідників античної культури.
88Геркуланум – античне місто в Італії на березі Неаполі-
танської затоки, у підніжжя вулкана Везувій. Виникло у VII сто-
літті до нової ери. Разом із Помпеями і Стабією був зруйнова-
ний і засипаний попелом під час виверження вулкана 24 серпня
79 року нової ери. Унаслідок розкопок, початих у XVIII століт-
ті, відкриті форум з базилікою, театр, лазні, житлові квартали,
знайдені речі хатнього вжитку, твори мистецтва.
89Везувій – діючий вулкан на півдні ^тали, поблизу міста Не-
аполя. Має три конуси, височина найвищого з них досягає 1277
метрів. Сформувався з лави, вулканічного туфу і попелу. Вивер-
ження Везувію у 79 році нової ери знищило міста Помпеї, Герку-
ланум і Стабію.
90Кукольник
Нестор
Васильович
(1809-1868)
—
російський
письменник українського походження. Закінчив Ніжинську гім-
назію вищих наук (1829). На українську тематику написав повісті:
«Максим Созонтович Березовський» (1844) – про трагічну долю
кріпосного композитора; «Запорожці» (видана у 1871 році), у якій
спотворено зображені українські гайдамаки. На вірші Кукольни-
ка композитор Михайло Глинка написав низку романсів і пісень.
91Крилов Іван Андрійович (1768 або 1769-1844) – російсь-
кий письменник, байкар і журналіст. У 1798-1800 роках жив в
селі Козацькому на Черкащині. Видавав у Петербурзі журнали
593
«Пошта парфумів»
(1789),
«Глядач»
(1792),
«Санкт-Петербурзь-
кий Меркурій» (1793), у яких друкував свої сатиричні твори. Бай-
ки почав друкувати у 1788 році, перша збірка вийшла у 1809 році.
Байками Крилова захоплювався Тарас Шевченко й !ван Фран-
ко.
В українській літературі традиції Крилова-байкара розвива-
ли П. Гулак-Артемовський, Є. Гребінка, Л. Глібов, у наші часи —
П. Глазовий, А. Косматенко та інші.
92Жуковський Василь Андрійович (1783-1852) – російський
поет. Один із основоположників російського романтизму. Служба
при царському дворі (з 1815, з 1826 – вихователь цесаревича) до-
зволила Жуковському полегшити долю декабристів, О. Пушкіна,
М. Лермонтова, сприяти викупу Т. Шевченка з кріпосної неволі.
Портрет Жуковського, написаний Карлом Брюлловим, було розі-
грано у лотерею і за 2500 карбованців, виручені від лотереї, Шев-
ченка викупили у поміщика. З 1841 року жив за кордоном. Дру-
куватися почав у 1802 році (балади, романтичні вірші). Переклав
«Одіссею»
Гомера,
частину поеми Фірдоусі «Шахнаме», драму
Ф. Шиллера «Орлеанська діва» та інше. Т. Шевченко присвятив
Жуковському поему «Катерина».
93Віардо-Ґарсіа Мішель Поліна (1821-1910) – французька спі-
вачка (меццо-сопрано), вокальний педагог і композитор. За поход-
женням іспанка, народилася і померла в Парижі. Близький друг
російського письменника Івана Тургенєва. У 1839-1863 роках – со-
лістка Рталійської опери в Парижі. З 1863 року вела педагогічну ді-
яльність. У 1871-1875 роках – викладачка Паризької консервато-
рії. Складала романси та комічні опери на лібрето I. Тургенєва.
94Толстой Олексій Костянтинович
(1817-1875)
—
російсь-
кий поет і письменник, граф. З материнського боку походив з
українського роду Розумовських. Останній гетьман України граф
Кирило Григорович Розумовський (1728-1803) був його прадідом,
а старший син гетьмана граф Олексій Кирилович Розумовський
(1748-1822) – сенатор часів Катерини II і міністр народної осві-
ти за Олександра I – був його дідом. Займав високі придворні по-
сади. Друкуватися почав у 1841 році. Писав пародійно-сатиричні
і ліричні вірші, байки, поеми, романи, п'єси, віршовані політичні
сатири. Висміював царську бюрократію і монархів. Багато віршів
покладено на музику.
594
95Гоголь Микола Васильович (1809-1852) – український і
російський письменник. Основоположник критичного реалізму в
російській літературі. У 1818-1819 роках навчався в Полтавсько-
му повітовому училищі, у 1821-1828 роках – у Ніжинській гім-
назії вищих наук. З 1828 року жив у Петербурзі, з 1836 до 1848
року – у Веве (Швейцарія), Парижі, Римі (з перервами на приїз-
ди в Росію), з 1848 – в Москві. Літературну славу Гоголю приніс
цикл повістей «Вечора на хуторі поблизу Диканьки» (1831-1832),
в яких створив поетичний образ України, овіяний повір'ями та
легендами. Збирав українські народні пісні. У 1835 році вийшли
збірки «Миргород» і «Арабески». Написав повісті «Ніс» (1836) і
«Шинель» (1842). Героїчній боротьбі українського народу проти
іноземних гнобителів присвячена повість-епопея «Тарас Буль-
ба» (1835). У комедії «Ревізор» затаврував деспотизм і свавілля
царських чиновників, казнокрадство. Вершиною творчості стала
поема-роман «Мертві душі» (том 1, 1842), в якій письменник дав
узагальнену картину життя Росії того часу, показав представни-
ків усіх соціальних верств населення, викрив кріпосницьку дійс-
ність. За декілька днів до смерті спалив рукопис 2-го тому «Мерт-
вих душ». Творчість Гоголя мала великий вплив на українську
літературу, насамперед на творчість Г. Квітки-Основ'яненка,
Є. Гребінки і Т. Шевченка. В Україні установлені пам'ятники Го-
голю в Миргороді, Ніжині, Полтаві, в селах Великі Сорочинці, Го-
голеве, Диканька, Шишаки.
96Мокрицький
Аполлон
Миколайович
(1810-1870)
—
укра-
їнський і російський живописець. У 1830 році закінчив Ніжинську
гімназію вищих наук, був вільним слухачем Петербурзької ака-
демії художеств, з 1849 року – її академік. Учень О. Венеціано-
ва і К. Брюллова. З 1840 року працював в Україні, пізніше – в
йтали. З 1851 року – професор Московського училища живопи-
су, скульптури та архітектури. Брав участь у викупі Т. Шевчен-
ка з кріпацтва.
97Ширяєв Василь Григорович (1795-р.с. невід.) – російсь-
кий художник. Походив із кріпаків. Був одним із відомих на той
час майстрів декоративного живопису в Петербурзі. Виконував
внутрішні розписи в приватних і громадських спорудах. Поміщик
П. Енгельгардт у 1832 році законтрактував свого кріпака Т. Шев-
595
ченка на чотири роки до Ширяєва для навчання, щоб мати свого
дворового маляра. У 1836 році Шевченко разом з іншими учнями
Ширяєва брав участь у розписах Великого, Александринського
та Михайлівського театрів у Петербурзі.
98Гребінка Євген Павлович (1812-1848) – український і ро-
сійський письменник. Закінчив Ніжинську гімназію вищих наук
(1831). З 1834 року жив у Петербурзі, викладав російську мову
та літературу у військово-навчальних закладах. У 1836 році по-
знайомився з Т. Шевченком, сприяв його викупу з кріпосної не-
волі, допоміг видати «Кобзар» (1840). Друкуватися почав у 1831
році. У 1834 році в Петербурзі вийшла його збірка байок «Мало-
российские
приказки», в яких показано соціальну несправедли-
вість, поміщицьке свавілля, бюрократизм чиновників. Писав лі-
ричні вірші українською і російською мовами. Деякі вірші стали
популярними піснями. У прозі російською мовою зображував
українське життя
(«Рассказы
пирятинца»,
1837; «Нежинский
полковник Золотаренко», 1842; «Чайковский», 1843).
99Григорович Василь
Іванович
(1786-1865)
—
російський
історик мистецтва, українець. У 1803 році закінчив Київську ака-
демію. З 1824 року брав активну участь у роботі Товариства зао-
хочення художників,
у 1829-1854 роках був його секретарем.
У 1829-1859 роках – конференц-секретар
Петербурзької ака-
демії художеств. З 1839 року – дійсний член Російської акаде-
мії, з 1841 року – почесний член Петербурзької академії наук.
Сприяв розвитку художньої освіти в Україні, допомагав молодим
українським художникам, які вчилися в Петербурзі. Брав актив-
ну участь у звільненні від кріпацтва Т. Шевченка, який присвя-
тив йому поему «Гайдамаки».
100Венеціанов Олексій
Гаврилович (1780-1847)
—
російсь-
кий живописець і графік, академік Петербурзької академії худо-
жеств (з 1811). Син грека і українки. Живопису вчився у В. Бо-
ровиковського. Один з
основоположників російського
жанрового
живопису. У 1824 році заснував у селі Сафонково Тверської гу-
бернії приватну школу художників. Брав активну участь у виз-
воленні Т. Шевченка з кріпацтва. Серед учнів Венеціанова укра-
їнські художники Євграф Крендовський і Аполлон Мокрицький.
Твори: «На ниві. Весна», «На жнивах. Літо» (80-ті роки), «Женці»
596
(1825) та інші, портрети. У 1826 році виконав розписи для церкви
Харківського університету.
101Вієльгорський Михайло Юрійович (1788-1856) – російсь-
кий композитор, граф. Сприяв організації лотереї, на кошти якої
було викуплено з кріпацтва Т. Шевченка. Автор опери «Цигани»
(1838), вокальної й інструментальної музики.
102Мазепа Іван Степанович (близько 1639-1709) – видатний
політичний діяч України, гетьман. Народився в селі Мазепин-
ці поблизу Білої Церкви в родині українського шляхтича. Освіту
здобув у Києво-Могилянській колегії та у Варшавській єзуїтській
школі. Свої знання удосконалював в університетських центрах
Західної Європи. Знав польську, російську, латинську, італійську,
німецьку і татарську мови. Був пристрасним бібліофілом, мав ба-
гату бібліотеку. Служив при дворі польського короля Яна II Кази-
мира, був генеральним писарем у гетьмана Правобережної Укра-
їни Петра Дорошенка, служив у гетьмана Лівобережної України
Івана Самойловича. З 1687 року – гетьман України. Його правлін-
ня тривало 21 рік. 9 листопада 1708 року Мазепа уклав договір зі
шведським королем Карлом XII. Договір передбачав політичний
статус України як незалежної держави під протекторатом Шве-
ції. Але поразка 8 липня 1709 року шведсько-українського війська
під Полтавою не дозволила українцям збудувати свою державу.
Карл XII та Мазепа зі своїм оточенням відступили до Туреччини.
2 жовтня 1709 року Мазепа помер у селі Варниці поблизу міста
Бендери (Молдова). Його поховали у кафедральній церкві Свято-
го Юрія у місті Галаці (Румунія). 23 жовтня 1999 року прах геть-
мана перепоховали у Батурині (Україна). Особа Мазепи надиха-
ла до творчості поетів: Джорджа Байрона, Віктора Гюґо, Кіндрата
Рилєєва, Олександра Пушкіна, Богдана Залеського, Бертольда
