Текст книги "Українсько-французькі зв'язки в особах, подіях та легендах"
Автор книги: Анатолий Ткаченко
Жанры:
История
,сообщить о нарушении
Текущая страница: 28 (всего у книги 29 страниц)
культури брали діяльну участь у викупі Шевченка з кріпацтва
(1838). Того ж року став учнем К. Брюллова в Петербурзькій ака-
демії художеств (закінчив у 1844). У 1846 році вступив до Кирило-
Мефодіївського товариства, у 1847 році був затверджений на по-
саді вчителя рисування в Київському університеті. 5 квітня 1847
року Шевченка заарештовано. За революційні поезії його заслали
в солдати до Оренбурзького окремого корпусу «під найсуворіший
нагляд із забороною писати й малювати». У 1857 році, після кло-
потання друзів, Шевченка звільнили із заслання. З 1860 року —
академік Петербурзької академії художеств. Помер Шевченко
у своїй кімнаті-майстерні в Петербурзькій академії художеств
10 березня 1861 року, перепохований 22 травня 1861 року на Чер-
нечій горі, поблизу Канева. У Франції споруджено пам'ятники
Т. Шевченку в містах Парижі, Тулузі та Шалет-сюр-Луені.
207Франко Іван Якович (1856-1916) – український письмен-
ник, вчений і громадський діяч. У 1875 році навчався у Львівсько-
му університеті, у 1891 році закінчив Чернівецький університет,
у 1893 році захистив докторську дисертацію. З 1898 року – ке-
рівник Етнографічної комісії при Науковому товаристві імені
Т. Шевченка. Написав ряд драматичних творів («Украдене ща-
стя», 1893 та інші), на тексти поезій Франка написано близько
200 композицій. У 1966-1986 роках видано повне зібрання творів
письменника у 50-ти томах.
208Лисенко Микола Віталійович (1842-1912)
– український
композитор, піаніст, педагог, хоровий диригент, музично-гро-
мадський діяч, основоположник української класичної музики.
Загальну освіту здобув у приватних пансіонах Києва (1852-1855)
та харківській гімназії (1855-1859), одночасно навчався музиці.
У 1864 році закінчив Київський університет, у 1865 році захистив
дисертацію на ступінь кандидата природничих наук. У 1867-1869
роках навчався в Лейпцізькій консерваторії, у 1874-1876 роках —
в Петербурзькій консерваторії у М. Римського-Корсакова. З 1869
року викладав у приватних музичних школах, Інституті шляхет-
них дівчат (1865-1867, 1890-1904). У 1904 році відкрив у Києві му-
625
зично-драматичну школу (з 1913 року його імені). Автор оперети
«Чорноморці», опер «Різдвяна ніч», «Утоплена», «Наталка Пол-
тавка», «Енеїда» та інших творів. Найвидатніший твір композито-
ра – народна музична драма «Тарас Бульба» (1890). Лисенко —
один із перших інтерпретаторів «Кобзаря» Т.Шевченка (понад 80
вокальних творів різних жанрів ).
209Драгоманов Михайло Петрович (1841-1895)
– українсь-
кий письменник, фольклорист, історик, філософ, громадський
діяч. Закінчив Київський університет (1863), з 1864 року – його
викладач. У 1875 році звільнений з університету як політично
неблагонадійний. У 1876 році емігрував за кордон, до 1889 року
жив у Женеві (Швейцарія), з 1889 року – професор Софійсько-
го університету. Праці: «Історичні пісні малоросійського народу»
(у 2-х томах, 1874-1875, у співавторстві з В.Антоновичем), «Нові
українські пісні про громадські справи (1764-1880)» (1881), «По-
літичні пісні українського народу ХVIII-ХІХ ст.» (у 2-х томах,
1883-1885), статті про пісенну творчість в Україні та інші.
210Петлюра Симон Васильович (1879-1926)
– український
революціонер, видатний публіцист, літератор, політичний, війсь-
ковий і державний діяч Української Народної Республіки (УНР).
Народився в сім'ї міщан козацького походження. Освіту здобув в
Полтавській духовній семінарії. За участь в українському націо-
нальному русі зазнав переслідувань. 28 червня 1917 року призна-
чений Центральною Радою генеральним секретарем військових
справ. 31 грудня 1917 року, не погоджуючись із політикою голови
Генерального Секретаріату, вийшов з уряду. Після гетьмансько-
го перевороту 29 квітня 1918 року очолював Всеукраїнський союз
земств. З 15 листопада 1918 року керував антигетьманським по-
встанням. Був членом Директорії, очолював армію УНР. З 11 лю-
того 1919 року став головою Директорії. Протягом 1919 року ке-
рував боротьбою проти червоних і денікінських військ. У 1920
році очолював війська УНР, які разом з армією Польщі вступи-
ли в Україну. Внаслідок невдачі наступу і договору між радянсь-
кою Росією та Польщею виводить свої війська за річку Збруч, де
вони були інтерновані польською владою. На еміграції перебував
у Польщі, потім в Угорщині, з 1924 року – у Франції. Керував ді-
яльністю уряду УНР в екзилі. 25 травня 1926 року був убитий в
626
Парижі
агентом радянських спецслужб Шварцбартом.
Похова-
ний у Парижі на Монпарнаському кладовищі.
211Модерністське мистецтво
—
основний напрямок сучасно-
го мистецтва. Модернізм охоплює всі види художньої творчості,
найбільш яскраво проявився в образотворчому мистецтві, зокре-
ма в експресіонізмі, футуризмі, кубізмі, дадаізмі, сюрреалізмі.
212Дизайн
—
творча проектно-конструкторська діяльність,
яка спрямована на удосконалювання предметного середовища.
Створюється засобами промислового виробництва. Дизайн як ху-
дожнє конструювання предметів вирішує естетичні, економічні
та соціальні проблеми.
213Імпресіонізм – напрямок у мистецтві. Вперше імпресіоні-
сти експонували свої твори на виставці 1874 року в Парижі. Учас-
никами її були французькі художники К.Моне, О.Ренуар, К.Піс-
сарро, Е.Деґа, А.Сіслей, Б.Морізо, Е.Мане. Імпресіоністи боролися
проти академізму та салонного мистецтва, виступали за відо-
браження красоти навколишнього світу та повсякденного жит-
тя. Вони вважали, що художник повинен зображати навколишній
світ так, як він його бачить та відчуває. Їм властиве життєствер-
джуюче захоплення почуттєвою красою світу, окреме місце в їх
творчості зайняла близька людині природа.
214Балавенський Федір Петрович
(1865-1943)
—
українсь-
кий скульптор. У 1896 році закінчив Київську рисувальну шко-
лу М.Мурашка, у 1903 році – Петербурзьку академію художеств
(клас В.Беклемішева). Викладав у Тбіліському (1905-1906) і Ки-
ївському
(1907-1922)
художніх училищах, Миргородському ху-
дожньо-керамічному технікумі (1922-1930). Працював в галузі
портретної і декоративно-монументальної пластики. Автор порт-
ретів Т. Шевченка, М. Лисенка, І. Котляревського; алегоричних
горельєфів на будинках у Києві.
215Шаляпін Федір Іванович
(1873-1938)
—
російський спі-
вак (бас). З дев'яти років співав у церковних хорах, з дванадця-
ти років – статист в оперних трупах, що гастролювали в Казані.
У 1891 році – соліст хору української трупи Г. Деркача, гастро-
лював з нею по містах Росії. У 1892-1893 роках навчався співу у
Д. Усатова в Тбілісі, який ввів його в український музичний гур-
ток і підготував до дебюту на оперній сцені. У 1895-1896 роках
627
співав у Маріїнському театрі (Петербурґ), у 1896-1899 роках —
у Московській приватній опері С. Мамонтова, з 1899 року – у
Великому театрі (Москва). З 1922 року жив за кордоном. Ша-
ляпін був реформатором оперного мистецтва. Виконав близько
70 партій. У 1897-1915 роках часто виступав в Україні (Київ, Оде-
са, Харків та інші міста). Виконував твори українських компо-
зиторів і українські народні пісні. Був обдарованим скульпто-
ром, художником, літератором. Про своє життя розповів у книгах
«Сторінки з мого життя», «Маска та душа». Помер у Парижі, у
1984 році прах Шаляпіна перепоховано в Москві.
216Кубізм – модерністська течія в образотворчому мистецт-
ві першої чверті ХХ століття, яка прагнула звести художній об-
раз до комбінації геометричних тіл або фігур. Основоположника-
ми кубізму були П.Пікассо і Ж.Брак, а виразником його ідей був
Г.Аполлінер. Про кубізм П.Пікассо писав: «Кубізм не мистецтво
наслідування, а мистецтво концептуальне, підняте до висот тво-
ріння».
217Футуризм
– формалістичний авангардистський напрямок
у літературі і мистецтві, представники якого намагалися створи-
ти «синтетичне мистецтво майбутнього», яке відповідало б новій
добі з її технічним прогресом, новими ритмами тощо. Виник перед
Першою світовою війною.
218Сюрреалізм
– авангардистський напрямок у художній
культурі ХХ століття. Термін «сюрреалізм» (надреалізм) впрова-
див Ґ.Аполлінер. Виник у 20-х роках ХХ століття. Естетична кон-
цепція сюрреалізму являє собою суперечливе сполучення ідеа-
лістичних і суб'єктивістських філософських вчень, серед яких
основне місце належить інтуїтивізму і фрейдизму. Сюрреалісти
прагнули відтворити в літературно-художніх образах підсвідо-
мі асоціації, фантастичні марення, еротичні почуття тощо. Пер-
ша виставка сюрреалістів відбулася у 1925 році в Парижі.
219Ваґнер Вільгельм Ріхард (1813-1883)
– німецький ком-
позитор, диригент, лібретист, музичний письменник, публіцист.
У 30-40-х роках був композитором і капельмейстером в Маґде-
бурзі, Кеніґсберзі, Ризі, Парижі, Дрездені. Ваґнер – реформа-
тор оперного жанру. Основні твори: опери «Летючий голландець»
(1841), «Танґейзер» (1845), «Лоенґрін» (1850), «Тристан і Ізоль-
628
да» (1865), «Нюрнберзькі мейстерзинґери» (1868) та інші, симфо-
нії, вокальні та інструментальні композиції, 16 томів літератур-
них творів та інше.
220Елюар Поль, справжнє ім'я і прізвище Ежен Еміль Поль
Ґрендель (1895-1952) – французький поет. Учасник Руху Опору.
У 20-30-х роках приєднувався до різних формалістичних течій.
У збірках «Відкрита книга І, 1938-1940» (1940), «Відкрита книга ІІ»
(1942), «Віч-на-віч з німцями» (1942-1945) закликав до боротьби
проти гітлерівських окупантів. Після Другої світової війни видав
збірки «Політичні вірші» (1948), «Урок моралі» (1949), «Посвячен-
ня» (1950), «Фенікс» (1951).
221Лукаш Микола Олексійович (1919-1988)
– український
перекладач, лінгвіст, знавець двох десятків мов, дослідник чис-
ленних творів світової літератури, зокрема французької.
222Пікассо Пабло (1881-1973) – іспанський і французький ху-
дожник. Учасник Руху Опору у Франції. З 1904 року жив і працю-
вав у Франції. Працював в галузі живопису, графіки, скульпту-
ри, кераміки, сценографіки. Був інтерпретатором і реформатором
класичної спадщини, основоположником ряду течій авангардиз-
му (кубізму разом з Ж.Браком, неокласицизму та інших). У бага-
тьох творах художник утверджував ідеали гуманізму на засадах
переосмислення життєвих сюжетів і міфологічних мотивів. Із ве-
ликою виразністю твори Пікассо викривають війну, як спосіб вар-
варського знищення цивілізації і життя взагалі, та антилюдську
сутність фашизму і мілітаризму. Широко відомі портрети робо-
ти Пікассо: Сабартеса (1901), Гертруди Стайн (1906), А.Воллара
(1910), Ґ.Аполлінера (1917), О. де Бальзака (1952) та інших.
223Брак Жорж (1882-1963) – французький художник. З 1905
року малював пейзажі в манері фовізму. Один з основополож-
ників кубізму. Після 1917 року відійшов від цієї течії, створював
площинні картини. Відомий як графік, скульптор і театральний
художник.
224Шостакович Дмитро Дмитрович
(1906-1975)
—
російсь-
кий композитор, піаніст, педагог. До 1930 року виступав як піа-
ніст. У 1937-1941 роках – викладач Ленінградської, у 1943-1948
роках – Московської консерваторій. З 1939 року – професор.
Творам Шостаковича властиво глибоке розкриття дійсності, фі-
629
лософське узагальнення образів. Автор опер «Ніс» (за Гоголем,
1928), «Катерина Ізмайлова» («Леді Макбет Мценського повіту»
за Лєсковим, 1932, 1963), «Гравці» (за Гоголем, не закінчена); ба-
летів, музичних комедій, ораторій, 15 симфоній, симфонічних
поем, увертюр, сюїт та іншого. Написав книгу «Про свій час і про
себе. 1926-1975» (1980).
225Пер-Лашез – кладовище в Парижі. Засноване у 1804 році
на території колишнього маєтку духівника короля Людовіка ІУ
патера Лашеза (звідси назва). На ньому поховані видатні діячі
культури і науки: Ж. де Лафонтен, Ж.Б. Мольєр, Ш.Нодьє, А.До-
де, А. де Мюссе, О. де Бальзак, П.Ж. Беранже, Ф.Шопен, С.Бер-
нар, Дж. Россіні, Е.Делякруа, Ґ.Аполлінер, Д.Енґр, А.Бартос та
інші. Тут були розстріляні 27 травня 1871 року комунари, яким
установлено пам'ятник «Стіна жертв революції» («Стіна комуна-
рів», 1909, скульптор П.Моро-Вотьє). На Пер-Лашез поховані дія-
чі французького робітничого руху та багато учасників Руху Опо-
ру 1939-1945 років.
226Пастер Луї (1822-1895) – французький мікробіолог і хімік,
основоположник медичної мікробіології, імунології і стереохімії.
Закінчив Вищу нормальну школу в Парижі (1847). Учасник Ре-
волюції 1848 року. Професор Страсбурзького (з 1849) і Лілльсь-
кого (з 1854) університетів, Вищої нормальної школи (з 1857), Па-
ризького університету ( з 1867). З 1888 року і до кінця життя був
директором
Науково-дослідного
мікробіологічного
(Пастерівсь-
кого) інституту, створеного Пастером на кошти зібрані міжна-
родними пожертвами. Діяльність Пастера мала велике значення
для розвитку мікробіології в Росії та в Україні. У Пастерівсько-
му інституті працювали українські вчені Микола Гамалія, Сер-
гій Виноградський, Ілля Мечников, Яків Бардах, Олександр Без-
редка. Досліджував процеси бродіння та гниття, етіологію ряду
інфекційних хвороб тварин і людини та методи вакцинації проти
них. Розробив (1865) спосіб обеззаражування харчових продук-
тів шляхом їх нагрівання, який назвали пастеризацією. На основі
розвинутого ним уявлення про штучний імунітет розробив мето-
ди запобіжних щеплень проти інфекційних, а також інших хво-
роб. Заклав наукові основи виноробства, пивоваріння та інших
галузей харчової промисловості. Профілактична вакцинація по
630
Пастеру набула великого поширення. У 1886 році в Одесі була
створена бактеріологічна (пастерівська) станція. Пастер – член
академій наук багатьох країн світу.
227Гамалії
– український старшинсько-козацький рід, який
дав Україні багато визначних постатей. Рід веде свій початок від
реєстрового козака черкаської сотні Михайла, який у 1662 році
був черкаським полковником. Сини Михайла: Григорій і Андрій.
Григорій Михайлович (р.н. невід.-1702) – лубенський полковник
(1665-1668), з 1669 року був у гетьмана П.Дорошенка паволоцьким
полковником, генеральним осавулом, наказним гетьманом, піс-
ля падіння Дорошенка був лубенським полковником (1687-1688).
Андрій Михайлович (р.н. невід.-1696) – лохвицький сотник, ге-
неральний осавул (1689-1694). Сини Андрія Михайловича: Ми-
хайло і Антон. Михайло Андрійович (р.н. і р.с. невід.) – значний
військовий товариш, генеральний осавул (1707-1709), за зв'язок
із гетьманом І.Мазепою примусово оселений у Москві (до 1715).
Антон Андрійович (р.н. невід.-1728) – за зв'язок із І.Мазепою за-
сланий до Сибіру і пізніше оселений у Москві. Михайло Леонтій-
ович (1749-1830) – український і російський лікар. Освіту здобув
у Київській академії і при Петербурзькому генеральному шпи-
талю. Видав першу російську монографію про сибірську вираз-
ку (1792), яку тоді ж було перекладено німецькою мовою. Пла-
тон Якович (1766-1817) – російський вчений-моряк, математик,
механік, теоретик кораблеводіння, метеоролог, гідролог, історик
російського флоту, почесний член Петербурзької академії наук
(1801), капітан-командор (1804), член Російської академії (1808).
Микола Федорович (1859-1949) – український мікробіолог, епі-
деміолог, педагог, академік, онук лікаря Михайла Леонтійовича.
Микола Федорович (р.н. 1932) – український біолог, вчений в га-
лузі онкології. Досліджував дію випромінювання лазерів на орга-
нізм людини, онук мікробіолога Миколи Федоровича.
228«Історія русів»
– історичний твір написаний невідомим
автором у кінці ХУШ або на початку ХІХ століття. «Історія ру-
сів» стала відома у 20-х роках ХІХ століття в рукописах. У 1846
році її вперше видав український філолог-славіст і історик Осип
Бодянський. Твір містить виклад історії українського народу і
державності від найдавніших часів до 1769 року. Головний зміст
631
твору – боротьба українського народу проти чужоземного поне-
волення. «Історія русів» – це історична легенда України» (І.Бор-
щак), політичний трактат, втілений в історичну форму. Вона ві-
діграла важливу роль у формуванні історичної та національної
свідомості українського народу. На ній побудовані історично-лі-
тературні твори Т.Шевченка, М.Маркевича, Є.Гребінки, М.Гого-
ля, М.Костомарова, П.Куліша та інших.
229Мечников Ілля Ілліч (1845-1916) – український і фран-
цузький біолог, один з основоположників еволюційної ембріоло-
гії, порівняльної анатомії і мікробіології. Закінчив Харківський
університет (1864). Працював у Новоросійському університеті в
Одесі
(1867-1868)
і в Петербурзькому університеті
(1868-1870).
У 1870-1882 роках завідував кафедрою зології і порівняльної ана-
томії Новоросійського університету. У 1886-1887 роках був дирек-
тором першої в Росії Одеської бактеріологічної станції, яку він
організував із М.Гамалією та Я.Бардахом. Створив першу укра-
їнську школу мікробіологів, імунологів і патологів. У 1887 році на
запрошення Луї Пастера переїхав в Париж, де організував ла-
бораторію при Пастерівському інституті, якою керував до кінця
життя. Про його роль у цьому інституті найближчий сподвиж-
ник Пастера професор Е.Ру писав: «Інститут Пастера багато за
що завдячує Вам. Ви принесли йому престиж Вашого імені і пра-
цями своїми та своїх учнів Ви значною мірою сприяли його славі».
Основні наукові праці присвячено еволюційній ембріології, мі-
кробіології, імунології та геронтології. У 1886 році створив теорію
фаґоцителли – теорію походження багатоклітинних організмів.
У 1882 році відкрив явище фаґоцитозу, за що йому було присуд-
жено Нобелівську премію з фізіології і медицини (1908). Виконав
класичні дослідження щодо вивчення ряду інфекційних хвороб.
Створив вчення про цитотоксини. Його учнями були українські
вчені М.Гамалія, Я. Бардах, О. Безредка, Л. Тарасевич, І. Савчен-
ко, Д. Заболотний та інші. Свої філософські погляди природознав-
ця-матеріаліста він висловив у книзі «Сорок років пошуку раціо-
нального світогляду» (1913). Був почесним членом ряду академій.
У 1986 році на території Пастерівського інституту встановлено
пам'ятник Мечникову роботи українського скульптора В.Зноби.
Брат І.І. Мечникова Лев Ілліч (1838-1888) – вчений-географ і со-
632
ціолог, учасник національно-визвольної боротьби італійського
на-
роду (у 1860 році вступив добровольцем у загін Ґарібальді), з 1883
року – професор Невшательської академії (Швейцарія). З 1876
року допомагав французькому географу Елізе Реклю (1830-1905)
у створенні 19-томної праці «Всесвітня географія. Земля і люди»
(1876-1894), в якій є розділи присвячені Україні.
230Страсбурґ – історична столиця Ельзасу. Згідно з Вест-
фальським мирним договором 1648 року Франція отримала знач-
ну частину Ельзасу. У 1697 році до Франції відійшов весь Ельзас.
Після франко-прусської війни 1870-1871 років Ельзас увійшов до
складу Германської імперії. Згідно з Версальським мирним дого-
вором 1919 року Франція повернула Ельзас. У Страсбурзькому
університеті, заснованому у 1621 році, навчалися українські дія-
чі: останній гетьман України Кирило Розумовський; історик, еко-
номіст і лікар Панас Шафонський; вчений-енциклопедист і лікар
Нестор Амбодік-Максимович; лікар і натураліст Мартин Тере-
ховський та інші.
231Бардах Яків Юлійович (1857-1929)
– український мі-
кробіолог. Закінчив Новоросійський університет в Одесі (1880) і
Військово-медичну академію в Петербурзі (1883). У 1886 році ра-
зом з І. Мечниковим і М. Гамалією організував в Одесі першу в
Росії бактеріологічну станцію, якою керував у 1888-1890 роках.
З 1890 року стажувався в лабораторіях Роберта Коха в Берліні
і Луї Пастера в Парижі. У 1895-1929 роках читав курс мікробіо-
логії в Новоросійському університеті. Праці Бардаха присвячені
вивченню збудників сказу, дифтерії, черевного і поворотного ти-
фів, теорії імунітету тощо. Незалежно від німецького бактеріоло-
га Еміля Берінґа і французького мікробіолога Еміля Ру розробив
методику приготування протидифтерійної сироватки, яку він от-
римав у 1893 році. У 1903 році організував в Одесі першу в Укра-
їні станцію швидкої медичної допомоги.
232Тропосфера – нижній шар атмосфери між поверхнею Зем-
лі і стратосферою, від якої відокремлений перехідним шаром —
тропопаузою. Простягається залежно від географічної широти до
8-18 кілометрів. У тропосфері зосереджено близько 80% атмос-
ферного повітря і основна маса водяної пари, тут формуються
майже всі хмари і туман. У тропосфері утворюються атмосфер-
633
ні фронти, розвиваються циклони і антициклони, а також інші ат-
мосферні процеси, які визначають погоду та клімат.
233Стратосфера – шар атмосфери між тропосферою і мезос-
ферою. Знаходиться на висоті від 8-18 до 50 кілометрів. У ній зосе-
реджено до 20% маси атмосфери, кількість водяної пари незнач-
на, хмарність майже відсутня, інколи на висоті 22-27 кілометрів
утворюються перламутрові хмари. Над стратосферою розташо-
ваний шар атмосфери, який називаєтьмя мезосферою. Висота
мезосфери від 50 до 80 кілометрів.
234Верф
– суднобудівне підприємство, яке здійснює будів-
ництво корпусів суден з оснащенням їх комплектуючими виро-
бами, механізмами, пристроями, які поставляються в готовому
стані із заводів-виготовлювачів. Відрізняється від суднобудівного
заводу меншою технічною оснащеністю.
235Бонові загородження
– плавучі загородження із колод,
тросів та інших металевих конструкцій для захисту входів у порт
і на рейд від проникнення катерів противника і плаваючих мін.
Мають розвідну частину для проходу своїх кораблів. Комбінація
бонових загороджень із сітковими загородженнями, так зване бо-
носіткове загородження, установлюється проти проникнення під-
водних човнів, торпед та бойових плавців противника.
236Біплан – літак з двома крилами, розміщеними одне над од-
ним. Основний тип сучасних літаків – вільнонесучий моноплан,
тобто літак з одним крилом.
237Тандем
– розміщення однорідних машин (двигунів вну-
трішнього згорання, насосів і т.ін.) послідовно по одній осі.
238Анархізм – суспільно-політична течія, яка заперечує вся-
ку державну владу і авторитети. Анархісти проповідують вста-
новлення суспільства загальної рівності без приватної власності
й експлуатації, головною революційною силою вважають селян-
ство. Ідеологами анархізму були Прудон (1809-1865), Бакунін
(1814-1876) і Кропоткін (1842-1921).
239Експропріація – примусове відчуження майна.
240Повноліття – установлені законом літа людини, при досяг-
ненні яких особа набуває дієздатність, а також політичні права і
обов'язки. У дореволюційній Росії повноліття наступало з 21 року.
241Тачанка – ресорний кінний візок із відкритим легким ку-
634
зовом для паристої запряжки коней. У часи Громадянської війни
в Україні (1918-1920) використовувалася в кавалерії як рухома
бойова площадка для станкового кулемета зі збільшеною запряж-
кою (3-4 коней). Уперше з'явилася в Повстанській армії Махна.
242Верста – давня міра великих відстаней в Росії, Україні, Бі-
лорусі та Польщі. Розмір версти не раз змінювався. З кінця XVIII століття до
впровадження метричної системи мір 1 верста до-
рівнювала 500 саженям (1066,8 метра).
243Центральна Рада – організація створена в Києві 17 берез-
ня 1917 року українськими національними партіями і організаці-
ями, які з її допомогою 14 листопада 1917 року здобули владу в
Україні. Центральна Рада 20 листопада 1917 року своїм ІІІ Уні-
версалом проголосила Українську Народну Республіку (УНР) у
складі Російської Федерації і стала її державною владою. 24 січ-
ня 1918 року Центральна Рада своїм IV Універсалом проголосила
УНР самостійною незалежною державою. 29 квітня 1918 року в
результаті державного перевороту Центральну Раду відсторони-
ли від влади, УНР була скасована і проголошена Українська Дер-
жава на чолі з гетьманом П. Скоропадським.
244Скоропадський Павло Петрович (1873-1945)
– колишній
генерал-лейтенант російської армії, нащадок гетьмана Лівобереж-
ної України Івана Ілліча Скоропадського (1646-1722). 29 квітня 1918
року проголошений гетьманом Української Держави, яка змінила
УНР і проіснувала до 14 грудня 1918 року. Емігрував спочатку до
Швейцарії, а потім до Німеччини, де і помер від тяжкого поранення,
отриманого під час бомбардування в кінці Другої світової війни.
245Паризька мирна конференція 1919-1920 років – міжна-
родна конференція, яку скликали держави-переможці у Першій
світовій війні для вироблення та підписання мирних договорів
із переможеними державами. Всупереч національним інтере-
сам українського народу конференція не допустила об'єднання
усіх українських земель в єдину Українську державу, санкціо-
нувала загарбання Східної Галичини та Західної Волині Поль-
щею, анексію Закарпатської України Чехословаччиною, Півден-
ної Буковини Румунією. Більша частина України після Першої
світової війни стала радянською республікою у складі Радянсь-
кого Союзу.
635
246Російський експедиційний корпус
– ініціатива відправки
корпусу для участі в бойових діях на території Франції належала
французькому уряду. Російські війська були надіслані в розпо-
рядження Франції в обмін на зброю, яку вона поставляла до Росії.
У 1916 році у Францію були відправлені дві окремі піхотні брига-
ди (1-а – під командуванням генерала Лохвицького і 3-я – під
командуванням генерала Мурашевського) загальною кількістю
20300 солдатів і офіцерів.
247Запорізька Січ
– українська козацька республіка. Ви-
никла і розвинулася за порогами Дніпра в перших десятиліттях
XVIстоліття. Її кордони до кінця XVII століття не були окресле-
ні. Протягом XVIII століття її територія вже мала чітко визначе-
ні межі. Столицею Запорізької Січі було місто-фортеця, яке кіль-
ка разів міняло своє розташування, але завжди було за порогами
Дніпра. Центральним органом влади був Кош Запорізької Січі на
чолі з кошовим отаманом, який щорічно переобирався на загаль-
новійськовій раді. Запорізька Січ мала свої збройні сили – Запо-
різьке Військо – і являла собою суверенну, самостійну національ-
но-військову політичну силу України. Їй належить провідне місце
у національно-визвольних війнах проти Польщі у першій половині
XVII століття. На Запорізькій Січі почалася Визвольна війна укра-
їнського народу 1648-1654 років. Запорізькі козаки вели довголітню
боротьбу проти турецько-татарської агресії. У межах створеної в
ході Визвольної війни Української гетьманської держави Запорізь-
ка Січ займала автономне становище, хоча й була частиною Украї-
ни. Вона не підтримала приєднання України до Росії, її представни-
ків не було на Переяславській раді 1654 року. У 1709 році за наказом
царя Петра I Запорізька Січ була зруйнована за підтримку коза-
ками акції гетьмана України Івана Мазепи. У 1734 році царський
уряд дозволив запорожцям, вигнаним у пониззя Дніпра на терито-
рію кримських татар, повернутися до рідних місць, і вони заснува-
ли Нову Січ. У 1775 році за наказом імператриці Катерини II Нова
Січ була зруйнована, цінності Військового скарбу, клейноди, прапо-
ри, частина архіву Генеральної канцелярії, гармати тощо були ви-
везені до Петербурґа і на цей час ще не повернуті Україні.
248«Ґранд-Опера» – державний оперний театр в Парижі, центр
музично-театрального мистецтва Франції. Заснована у 1669 році, з
636
1871 року – національна академія музики та танцю. З 1875 року
вистави ставлять у сучасному будинку, зведеному у 1861-1875 ро-
ках архітектором Ж.Л.Ш. Ґарньє (1825-1898). У «Ґранд-Опера» ви-
ступали видатні майстри сцени, серед них українці Соломія Кру-
шельницька, Іван Алчевський, Серж Лифар.
249Сен-Женевьєв-де-Буа – передмістя Парижа. У 1927 році
на місцевому кладовищі була відведена ділянка землі для похо-
вання померлих у місцевому російському притулку старих. Піз-
ніше стало традицією ховати тут росіян та українців із Парижа
та інших міст Франції. Тепер ця ділянка зветься Старим кладо-
вищем, а все кладовище – Російським. У 1939 році на кладови-
щі по проекту Альберта Бенуа була збудована невелика церква.
На кладовищі поховані видатні діячі російської та українсь-
кої культури: Іван Бунін, Іван Шмєльов, Матильда Кшесінська,
Серж Лифар, Олександр Галич, Андрій Тарковський, Віктор Не-
красов, Зінаїда Серебрякова, Костянтин Коровін та інші. Тут по-
ховані учасники Руху Опору 1939-1945 років, серед них героїня
Опору Віка Оболенська.
250Саперліпопед – французьке слово, яке означає щось се-
реднє між лайкою і вигуком на кшталт українського «чортзна-
що!».
251Лосєва Зоя Федорівна, дівоче прізвище Ткаченко (р.н.
1937) – педагог, громадська діячка, гуманістка. Народилася в мі-
сті Овручі Житомирської області в родині військовослужбовця.
Закінчила середню школу в місті Луганську (1954) й історико-фі-
лософський факультет Київського національного університету
імені Тараса Шевченка (1959). Працювала в Національній біблі-
отеці Академії наук України (1960-1968), в Київському інституті
народного господарства на кафедрі філософії (1969-1972), провід-
ним фахівцем Держплану України (1973-1992). З 1992 року зай-
мається гуманітарною діяльністю, багато років співпрацює з Ко-
мітетом «Арденни – СНД» (Франція), який надає гуманітарну
допомогу дітям, постраждалим від Чорнобильської катастрофи.
252Суворова Аліна Іванівна (р.н. 1938) – педагог, громадська
діячка, гуманістка. Народилася в Ленінґраді (тепер Петербурґ,
Росія). Закінчила середню школу в місті Києві (1954) і Київський
інститут іноземних мов (1959). Працювала перекладачем в «Інту-
637
ристі», викладачем вищих учбових закладів у Києві і за кордоном
(Італія, Франція). У 1986-1990 роках працювала в радянському
культурному центрі в Конго (Браззавіль). З 1993 року співпра-
цює з Комітетом «Арденни – СНД» (Франція), який надає гума-
нітарну допомогу дітям, постраждалим від Чорнобильської ка-
тастрофи.
253Цибуленко Марія Михайлівна (р.н. 1954) – педагог, гро-
мадська діячка, гуманістка. Народилася в смт. Буштино Тячівсь-
кого району Закарпатської області в родині службовців. У 1971
році закінчила середню школу в Буштині, а у 1976 році – факуль-
тет
романо-германської філології Київського національного уні-
верситету імені Тараса Шевченка. У 1976-1983 роках працювала
вчителем німецької мови у середній школі № 149 міста Києва, у
1983-1989 роках – головним референтом Товариства дружби та
культурних зв'язків із зарубіжними країнами. З 1990 року – ди-
ректор Товариства «Європа-Контакт». За активну громадську ді-
яльність і високий професіоналізм нагороджена почесною відзна-
кою Товариства «Україна-Світ»
638
639
Софійський собор у Києві.
До статті Анна Ярославна.
640
Кафедральний собор у Реймсі.
До статті Анна Ярославна.
641
Художник М. Івасюк. В'їзд Богдана Хмельницького у Київ. 1892-1912роки.
До статті Богдан Хмельницький.
586
Пам'ятник Богдану Хмельницькому у Києві. Скульптор М. Мікешин, архітектор В. Ніколаєеі 1888рік.
