Текст книги "Українсько-французькі зв'язки в особах, подіях та легендах"

жі за картину «Четверня на повороті» художнику при-

судили бронзову медаль.

Мешкаючи і працюючи в Петербурзі, художник не

поривав зв'язків з Україною, його хвилювала її геро-

їчна історія. У 1900 році разом зі своїм другом С.Ва-

сильківським і українським істориком Д.Яворниць-

ким він видає альбом «З української давнини», який

продовжував традиції альбому «Живописна Украї-

на» Т.Шевченка. Д. Яворницький стисло виклав істо-

рію українського козацтва і написав нариси про героїв

визвольної боротьби українського народу. С.Василь-

ківський намалював акварельний портрет кожного ге-

роя, а М.Самокиш виконав рисунки на теми життя і ді-

яльності намальованого персонажу. Самокиш виконав

рисунки пером до 20 сюжетів альбому, серед них пор-

292

трети уманського сотника Івана Ґонти138, героя пое-

ми Т.Шевченка «Гайдамаки», та народного письмен-

ника і філософа 18-го століття Григорія Сковороди139.

Рисунки Самокиша до альбому пройняті духом народ-

ності, спираються на глибоке знання побуту і душевну

близькість художника до свого народу.

У 1903-1906 роках Самокиш разом з Васильківсь-

ким виконав велику роботу в галузі монументально-

декоративного живопису – настінні розписи в будин-

ку Полтавського губернського земства. У цій роботі

Самокишу належать орнаментальні панно і обрамлен-

ня фрескових картин за мотивами народного декора-

тивного мистецтва. З Васильківським він намалював

велике фрескове панно «Козак Голота»140.

У 1904 році, коли почалася російсько-японська вій-

на, Самокиш як військовий художник-кореспондент

журналу «Нива» виїхав на фронт. Його велика серія

рисунків і акварелей була опублікована на сторінках

журналу «Нива» та в альбомі «1904-1905. Война из

дневника художника». У своїх рисунках він розкри-

ває трагедію війни, в якій гинуть маси людей обох во-

юючих сторін, загальнолюдський характер цієї траге-

дії. Всі його симпатії на боці народу. Альбом Самокиша

є видатним явищем у мистецтві батального жанру по-

чатку 20-го століття.

У 1912 році художник разом з Васильківським видає

альбом «Мотиви українського орнаменту». В альбомі

представлені мотиви вишивок, виконаних шовком, зо-

лотом і кольоровими нитками. Рисунки Самокиша пе-

редають красу і багатство кольорового рослинного ві-

зерунку і різноманітну техніку українських вишивок.

293

З 1893 року художник почав педагогічну діяль-

ність у Петербурзькій школі Товариства заохочення

художників як викладач рисунка. З листопада 1911

року став викладачем у майстерні батального жанру

Петербурзької академії художеств. На початку 1913

року його обрали професором-керівником батальної

майстерні і призначили дійсним членом Академії ху-

дожеств. Праці з учнями Самокиш приділяв багато

уваги і часу. Суворий і вимогливий, він умів вносити в

навчальні заняття постійну атмосферу високої любові

до мистецтва, до батального жанру, користувався ве-

ликою любов'ю учнів і був для них прикладом невтом-

ної праці.

У період Першої світової війни 1914-1918 років ху-

дожник публікує в журналах окремі рисунки із Захід-

ного і Південного фронтів.

У 1918 році Самокиш виїхав у Крим для лікування.

Громадянська війна перешкодила йому повернутися в

Петроґрад. У цей час він створює ряд картин про бої в

Криму.

З 1921 року Самокиш жив у Сімферополі, де прой-

шло майже все його подальше творче життя. Тут він

викладав рисунок в загальноосвітніх школах, брав

участь у створенні художнього технікуму і викладав

у ньому. У 1936-1941 роках працював у Харківсько-

му художньому інституті професором-керівником

ба-

тального та історичного живопису.

У 1929-1939 роках Самокиш створює серію історич-

них картин і малюнків, присвячених визвольній бо-

ротьбі українського народу на чолі з Богданом Хмель-

ницьким проти польської шляхти. Одночасно працює

294

в галузі книжкової ілюстрації до історичних повістей і

романів українських письменників.

У 1940 році українська громадськість широко від-

значила 80-річчя з дня народження Самокиша. У Хар-

кові відбулася велика ювілейна виставка його творів.

На ній експонували твори, створені художником про-

тягом творчого життя.

18 січня 1944 року, незадовго до визволення Криму

від німецько-фашистської окупації, Микола

Семено-

вич Самокиш помер у Сімферополі.

Він був великим трудівником, чарівною людиною і

найвидатнішим майстром українського батального та

історичного живопису. Про свій потяг до батального

живопису він сказав: «Я вибрав своєю спеціальністю

батальний живопис тому, що вважаю війну величез-

ною трагедією людства».

295

МИХАЙЛО ТКАЧЕНКО

(1860 – 1916)

український і французький живописець

Малюнок і колір нероздільні, усе у

природі забарвлене. Чим більша гар-

монійність кольору, тим точніший

малюнок. Чим більша різноманіт-

ність фарб, тим досконаліша фор-

ма. Увесь секрет колориту у кон-

трастності і співвідношенні тонів.

Поль Сезанн141

Майже все творче життя художника Михайла Сте-

пановича Ткаченка минуло у Франції, де він постійно

жив у Парижі з весни 1888 до літа 1914 року. Його тво-

ри присвячені природі Франції і України, куди він що-

літа приїжджав писати етюди. Свій творчий шлях ми-

тець почав як пейзажист, пізніше захопився морем і

став одним з кращих мариністів свого часу.

Художник народився в Харкові 18 листопада 1860

року в родині прикажчика, який потім служив управите-

лем крамниці однієї з торгівельних фірм міста. Початкову

художню освіту здобув у 2-й харківській гімназії у вчи-

теля малювання Д.Безперчого, а потім у реальному учи-

лищі. Батьки були проти того, щоб син став художником,

але Безперчий переконав їх у покликанні юнака і вони до-

зволили Михайлу залишити реальне училище й поїхати

в Петербурґ складати вступні екзамени до Академії ху-

дожеств. Влітку 1879 року його зарахували вільним слу-

хачем Академії, а у листопаді 1880 року він став її учнем.

296

Педагогами Ткаченка були видатні діячі російської

школи живопису П.Чистяков142, М.Клодт і В.Орловсь-

кий. У Чистякова він навчався рисунку, під керівницт-

вом Клодта і Орловського досяг великих успіхів у пей-

зажному живописі.

Після закінчення Академії Ткаченко тривалий час

підтримував близькі стосунки зі своїм вчителем Ор-

ловським. З Ткаченком в Академії навчалися його зем-

ляки П.Мартинович, М.Самокиш, В.Беклемішев143, С.Ва-

сильківський, П.Левченко, О.Бекетов144, М.Уваров145,

І.Крачківський, К.Первухін. Їх об'єднувала любов до рід-

ної землі і традицій українського народу, вони підтриму-

вали один одного, а в літні канікули часто разом їздили

на етюди в мальовничі місця України.

1886 року Ткаченко одержав Малу золоту медаль за

картину «Під сонцем», яка була відзначена в числі кра-

щих на черговій академічній виставці. За конкурсну

картину «Сільське кладовище» (1887) Ткаченку було

присуджено Велику золоту медаль, а разом з нею і

право пенсіонерської поїздки за кордон. За правилами,

запровадженими у 1879 році, пейзажистам належало

два роки провести за кордоном, а два роки в Росії.

У травні 1888 року Ткаченко виїхав за кордон. Він

вирішив працювати в Парижі, який приваблював до

себе молодих талановитих художників з різних кра-

їн Європи своїми музеями, розмахом і напруженістю

художнього життя. У Парижі відбувався безперерв-

ний пошук нових художніх прийомів передачі реаль-

ної дійсності. Сміливість цих пошуків була невіддільна

від високої художньої культури, створеної попередні-

ми майстрами.

297

Ткаченко порівняно легко звик до нових для ньо-

го умов і почав напружено працювати. З цього часу

Франція стала для нього другою батьківщиною. Він

вивчає багаті паризькі колекції творів мистецтва, ко-

піює картини, пише етюди, компонує. Наприкінці

19-го і на початку 20-го століття в Парижі виникло ба-

гато приватних студій та майстерень, які стали назива-

тися академіями. Серед них популярними були акаде-

мії Кормона, Жульєна, Рансома, Сюіса. Ткаченко зразу

вступив до академії Кормона, яка користувалася успі-

хом у молодих російських і українських художників за

реалістичний рисунок і уважне вивчення натури.

Студію Кормона Ткаченко регулярно відвідував

півроку. Професор Кормон вважав його одним із кра-

щих своїх учнів, цінував його пленерні етюди, ціка-

вився подальшими планами. Через деякий час Тка-

ченко змушений був взятися за виконання копії однієї

з відомих пейзажних картин, що входило в обов'язки

художника на першому році пенсіонерства. Це стало

перешкодою для навчання в студії, але він не поривав

з нею зв'язку і в наступні роки. У цей час художник

створив декілька жанрових картин. Найбільш відомі

з них: «У майстерні скульптора», «Мученик полюван-

ня», «Рибалка». Свої картини він виставляв на акаде-

мічних виставках і вони мали успіх. Картину «У май-

стерні скульптора» (1891) придбав Російський музей

у Петербурзі, де вона зберігається і зараз. Він писав

матері у січні 1892 року: «Майже всі мої літні роботи

я виставляв в академії Кормона і одержав шанобливу

похвалу».

У Парижі Ткаченко зустрів своїх земляків: С.Ва-

298

сильківського, М.Самокиша, І.Крачківського, познай-

омився з художниками О.Боголюбовим146, І.Похито-

новим, А.Харламовим, М.Гриценком147 та іншими. Він

відзразу потоваришував із талановитим художником-

мариністом Миколою Гриценком, який постійно жив у

Парижі і був учнем і помічником першого живописця

Головного морського штабу Росії Олексія Боголюбо-

ва. Творчість Гриценка в маринному живописі ставила

його в один ряд з кращими акварелістами реалістич-

ного напрямку в російському мистецтві другої полови-

ни 19-го століття.

Дружба з Гриценком мала великий вплив на твор-

чий розвиток Ткаченка. Працюючи з ним, він захопив-

ся морем і морським батальним живописом. Вони ра-

зом їздили на етюди на північне узбережжя Франції у

Вьоль. З цієї пори море полонило Ткаченка своєю мо-

гутністю, грою фарб і постійною мінливістю, безкраїм

водяним простором і хвилями з клекочучою піною. Він

не раз працював у Вьолі та в інших місцях французь-

кого узбережжя, їздив до Середземного і Чорного мо-

рів. Йому подобався мотив суворих скелястих берегів,

він часто звертався до зображення морського прибою і

могутнього ритму морської хвилі у відкритому морі.

Великим успіхом молодого художника була його

картина «Прибуття німецької ескадри до Кронштад-

та» (1889), яку придбало морське відомство Росії для

Кронштадтського морського зібрання. У 1889 році Тка-

ченко виїхав в Ялту, де на замовлення Міністерства

двору Росії зробив багато етюдів, за якими пізніше на-

писав декілька картин. Найбільший успіх з них мала

картина «Вид у Лівадії».

299

Повернувшись до Парижа, художник продовжує

напружено працювати. Одну з його картин, написаних

на відкритому повітрі, професор Кормон рекомендує

виставити у паризькому Салоні. Участь у Салоні при-

несла Ткаченкові визнання, картина була схвалена

журі і пройшла серед творів першої категорії. З цього

часу він почав регулярно брати участь у французьких

і міжнародних виставках.

На початку 1890 року закінчився дворічний строк

пенсіонерського перебування за кордоном. За час пен-

сіонерства він удосконалився в рисунку і домігся ве-

ликих успіхів у живопису на відкритому повітрі. Рада

Академії схвалила роботу Ткаченка і продовжила

строк його перебування за кордоном ще на рік. В остан-

ній рік пенсіонерства він побував в Україні, зустрічав-

ся зі своїми друзями С.Васильківським і П.Левченком,

працював над етюдами з натури у Харкові та його око-

лицях. Коли закінчився строк пенсіонерства, Ткачен-

ко залишився в Парижі, продовжуючи працювати над

кількома

великими

картинами.

У 1893 році ху-

дожник закінчив де-

кілька картин, при-

свячених

взаємним

візитам

російсь-

ких і французьких

військо вих кораблів.

Одна з них – «Зу-

Художник М. Ткаченко. Бій брига

стріч російської і

«Мер-

французької ескадр

курій» з турецькими кораблями

14 трав-

ня 1829року. Полотно, олія.

1907рік.

300

у Кронштадті» – зберігається у Центральному війсь-

ково-морському музеї в Петербурзі. Якісними були й

подальші роботи художника на цю тему. Тріумфом

Ткаченка стала картина «Російська ескадра в Туло-

ні» (1895), яку російський уряд подарував місту Туло-

ну. За цю картину автор був нагороджений вищою на-

городою Франції – орденом Почесного Легіону.

У 1900 році помер найближчий друг Ткаченка Ми-

кола Гриценко, який після смерті О.Боголюбова (1896)

посідав його посаду. Першим живописцем Головного

морського штабу Росії призначили Ткаченка і він, як і

його попередники, повинен був постійно жити в столи-

ці Франції. Незабаром художник одружився з фран-

цуженкою і остаточно пов'язав своє життя з Парижем.

У 1900-1906 роках Ткаченко створив такі картини як

«Сонячне море», «Захід сонця на морі», «Прибій на

морі», «Кронштадтський рейд», «Військові кораблі в

кільватерній колоні», «Скелястий берег» та інші, які

закріпили за ним славу одного з кращих європейських

мариністів. Деякі з цих картин потрапили в зібрання

музеїв Франції, Бельгії, Англії.

Щоліта художник приїздив в Україну, ходив на

етюди разом із своїми друзями, вивчав побут селян і

народний український орнамент. Найчастіше він бу-

вав на Харківщині та Полтавщині. Після кожної по-

їздки на батьківщину художник привозив у Париж

якісь речі побуту, а іноді старовинну запорізьку зброю.

З часом його майстерня стала маленьким музеєм укра-

їнської старовини і народного мистецтва. За етюда-

ми, зробленими на батьківщині, він писав у паризькій

майстерні картини, що зображали Україну. Майже в

301

кожному Салоні художник виставляв одне або кіль-

ка полотен на українські теми. Пропаганду українсь-

кого мистецтва Ткаченко вважав своїм громадським

обов'язком.

Помітне місце в творчості Ткаченка займали пей-

зажні і орнаментальні панно великих розмірів. Майже

весь 1904 рік він провів в Україні, виконуючи на замов-

лення Полтавського земства велике панно, що зобра-

жувало характерний пейзаж Полтавщини: село з ма-

льовничими хатами біля річки Ворскли, вдалині, на

пагорбі, вітряки. На превеликий жаль цей твір не дій-

шов до нас. Збираючи етюдний матеріал для полтавсь-

кого панно, Ткаченко цікавився селянськими хатами,

вітряками, околицями маленьких українських місте-

чок, їх живописною привабливістю і архітектурною

своєрідністю. Пізніше за цими етюдами художник на-

писав серію станкових пейзажів місцевостей навколо

Полтави: «Червона хата», «Жовта хата», «Вітряки»,

«Весна», «Бабине літо» (всі у 1906-1907).

Ткаченко був відомим майстром

монументально-

го

декоративного розпису за мотивами українсько-

го народного орнаменту і прагнув зробити загальним

надбанням багатства народної творчості. Ряд орна-

ментальних мотивів художник дав своєму друго-

ві С.Васильківському для його знаменитого альбому

українських вишивок.

У пейзажах художника переважають літні мотиви,

любив він і осінь, зиму майже не писав. Осінь зобра-

жав яскравою і родючою. Його пейзажі пройняті лю-

бов'ю до рідної природи і надзвичайною життєлюб-

ністю, вони барвисті і сонячні. Ткаченко майстерно

302

володів олівцем і створив безліч пейзажних рисунків,

більшість яких становить музейну цінність. Він також

добре рисував пером і виконав багато заставок і віньє-

ток для видавництв. Техніка рисунка Ткаченка дуже

гнучка і багата, його рисунки відзначаються філігран-

ною розробкою деталей і ажурним витонченим штри-

хом. У малюнках майстра багато світла і повітря. За

своїми творчими поглядами і ставленням до природи

Ткаченко був художником глибоких реалістичних пе-

реконань.

Ткаченко постійно брав участь у різних виставках

і, як правило, його роботи відзначали. На Паризькій

всесвітній виставці 1900 року йому було присуджено

другу медаль, на Міжнародній виставці 1905 року у

Льєжі – Велику золоту медаль. У паризькому Сало-

ні 1907 року він удостоївся «Почесного відгуку». Вели-

кий успіх мала персональна виставка Ткаченка в Па-

рижі у 1909 році. На ній було експоновано 62 картини і

кілька десятків етюдів, зроблених у Харкові, Полтаві,

Лубнах, Опішні тощо. Переважна більшість їх відтво-

рювала українську природу, інтерес до якої у худож-

ника ніколи не згасав. У 1911-1912 роках за картини

«В Україні» та «Вид у Полтавській губернії» Ткачен-

ко одержав у паризькому Салоні другу і третю Золо-

ті медалі. За кілька років до цього він був удостоєний

Великої золотої медалі, яка дала йому право вистав-

ляти свої твори без журі. Художник був одним з най-

активніших учасників щорічної виставки російських

художників у Парижі, яка знайомила парижан з ро-

сійським мистецтвом. Іноді йому доводилося брати на

себе організацію цих виставок.

303

Ткаченко постійно листувався з харків'янами,

се-

ред яких були його родичі, товариші по навчанню в

Петербурзькій академії художеств, актори, громадсь-

кі діячі. Він був активним членом Харківського літера-

турно-художнього гуртка, до якого входили Бекетов,

Васильківський, Беркос, Уваров та інші. Ця організа-

ція об'єднувала передових харківських письменників,

музикантів, художників, архітекторів. Одним із голов-

них завдань гуртка було проведення культурно-освіт-

ньої роботи серед харків'ян. При гуртку влаштовува-

лися публічні концерти, читалися лекції з естетики,