Текст книги "Українсько-французькі зв'язки в особах, подіях та легендах"

Автор книги: Анатолий Ткаченко

сообщить о нарушении

Текущая страница: 14 (всего у книги 29 страниц)

326

ким Союзом, виступив по радіо і привітав Гітлера, по-

рівнявши його з Жанною д'Арк. Після цього більшість

емігрантів відвернулася від нього. Ненавидячи і зне-

важаючи Гітлера, він, як і Черчілль, вважав, що «хоч

з чортом, але проти більшовиків». Поетеса Ірина Одо-

євцева, яка близько знала Мережковського і часто зу-

стрічалася з ним у Парижі, писала в своїх спогадах

«На берегах Сени» (Париж, 1983): «Його поведінка під

час війни, його так звана зрада Росії – «гітлерство»,

промови по радіо і інше... робилося тільки «з підлості»

і не стосувалося його справжніх поглядів і почуттів...

Поклавши руку на серце, підтверджую, що Мереж-

ковський до свого останнього дня залишався запе-

клим ворогом Гітлера, ненавидячи і презираючи його

як завжди.. , він вважав його мерзотником, неосвіче-

ним нікчемством, до того ж напівбожевільним. Він

все життя торочив про Антихриста, але коли цей Ан-

тихрист, яким можна вважати Гітлера, з'явився перед

ним, – Мережковський не розгледів, не впізнав його».

Дмитро Сергійович помер з тавром колабораціоні-

ста161 9 грудня 1941 року. На його відспівування в пра-

вославній церкві на вулиці Дарю в Парижі прийшло

всього декілька чоловік.

327

МИКОЛА БУРАЧЕК

(1871 – 1942)

український живописець-пейзажист,

художник театру, актор

Кохаюсь я в природі, люблю кож-

ний її шматок, форму, освітлення,

колорит. Все це хвилює мене, дає

мені глибокі переживання, почут-

тя радості, щастя.

Микола Бурачек

Природа щедро наділи-

ла Миколу Бурачека ба-

гатогранним талантом. Він

був не тільки видатним

майстром пейзажного жи-

вопису, а й відомим теат-

ральним художником, чу-

довим актором, педагогом,

письменником, мистецт-

вознавцем і громадським

діячем. На творчість Бура-

чека як художника значний

вплив справили французь-

кі живописці – «барбізон-

ці» та імпресіоністи.

Микола Григорович Бурачек

народився 16 березня

1871 року в місті Летичеві, нині Хмельницької обла-

сті, в родині поштового службовця. Незабаром батька

перевели в Кам'янець-Подільський, де він став пошт-

328

мейстером. Батько був любителем живопису, непогано

малював і з дитячих років прищеплював любов сина до

мистецтва. У гімназії на хлопця звернув увагу вчитель

малювання, який познайомив його з основами рисун-

ка. У 1879 році помер батько, а через два роки – мати.

Лише завдяки допомозі родичів Миколі пощастило за-

кінчити гімназію.

У 1888 році Бурачек вступив до Київського універси-

тету, але за участь у студентських заворушеннях був

виключений з нього і висланий в Симбірську губернію.

Повернувшись із заслання у Кам'янець-Подільський, Бу-

рачек вступив до місцевої трупи російської драми і став

актором. Сімнадцять років виступав Бурачек під псевдо-

німом Соломін у комедійних ролях на сценах різних теа-

трів. У складі гастрольних труп побував у багатьох містах

Росії, України і Білорусі. Йому доводилося грати з таки-

ми визначними акторами, як Мамонт Дальський162 та

Віра Коміссаржевська163. Незважаючи на труднощі ко-

чового акторського життя, він не залишав занять живо-

писом, писав пейзажні етюди, пробував свої сили як теа-

тральний декоратор. Бурачек був талановитим майстром

міміки і йому пророкували блискучу акторську кар'єру

на сценах столичних театрів. Однак потяг до живопису

взяв гору, і він назавжди залишив театр.

Залишивши у 1905 році сцену, Бурачек деякий час

навчався в Київській рисувальній школі Миколи Му-

рашка164 і жив літературною працею. Його оповідання,

нариси і рецензії під псевдонімом Каменцев охоче дру-

кували газети і журнали. Того ж року він бере участь у

художній виставці, організованій у лютому – березні

у Львові в Салоні Латура. На ній вперше спільно пред-

329

ставили свої твори відомі художники східних і захід-

них областей України. Серед учасників виставки були

Ф.Красицький165, М.Жук166, І.Труш167, А.Манастирсь-

кий168 та інші. Ініціатор і організатор виставки І.Труш

серед кращих творів відзначив пейзажні етюди Бура-

чека, назвавши їх прегарними. Твори митця прихиль-

но зустрічали і в Києві, де він постійно проживав.

Видатний польський пейзажист Ян Станіславсь-

кий169, переглянувши етюди Бурачека, схвально від-

гукнувся про них і переконав його у необхідності одер-

жання ґрунтовної художньої освіти. Він запропонував

йому вступити до Краківської академії художеств, де

керував пейзажною майстернею. Краківська академія

виникла у 1897 році на базі школи образотворчого ми-

стецтва. Вона стала одним із центрів формування ми-

стецтва польського і українського народів, які гостро

відчували на собі національний гніт і кожен з яких бо-

ровся за створення своєї самобутньої національної

культури. Цей молодий навчальний заклад до вступу в

нього Бурачека закінчили такі визначні майстри укра-

їнського живопису, як Іван Труш (1897), Олекса Нова-

ківський170 (1900), Михайло Жук (1904).

З 1905 року Бурачек навчався у пейзажній майстер-

ні Яна Станіславського, який народився і довгі роки

жив в Україні, добре знав і палко любив українську

природу. Прихильник французьких пейзажистів бар-

бізонської школи й імпресіоністів, Станіславський ве-

лику увагу приділяв роботі на пленері. Чотири рази на

рік він зі своїми учнями на місяць виїжджав на етюди,

на основі яких вони у майстерні створювали пейзаж-

ні композиції. У 1907 році Станіславський раптово по-

330

мер і майстерню очолив вихованець А.Куїнджі171 Фер-

дінанд Рущиць, який прагнув познайомити студентів

із досягненнями визначних майстрів російського пей-

зажного живопису.

У 1910 році Бурачек закінчив Краківську академію і

поїхав до Парижа удосконалювати свою майстерність.

Спочатку він навчався у майстерні лідера фовістів

Анрі Матісса172, але невдовзі покинув її. Характерне

для фовізму спрощене декоративно-площинне зобра-

ження природи було неприйнятним для художника по-

етичної і делікатної манери, яким був Бурачек. Від Ма-

тісса він перейшов до приватної студії живопису – в

академію Рансома, де навчався під керівництвом Морі-

са Дені173, який перебував під впливом творчості Поля

Ґоґена174. Для Бурачека академія Рансома з її символі-

стичними175 тенденціями не була тим, до чого він праг-

нув. Благоговіючи перед природою, він прагнув безпо-

середності і правдивості. Тому в основному навчався у

«барбізонців» К.Коро176, Н.Діаза177, Ш.Добіньї, а також

у імпресіоністів К.Моне178, А.Сіслея179, О.Ренуара180.

Чим більше Бурачек знайомився з найновітнішими

течіями у французькому мистецтві, тим більше його

художні симпатії схилялися до класики. Його улюбле-

ним художником став Д.Веласкес181. У своїх спогадах

«Моє життя» (1937) митець писав: «Я вибрав своїми,

так би мовити, вчителями Веласкеса із старих май-

стрів, а з нових – Коро, «барбізонців». Великий вплив

на його творчість справили також імпресіоністи. Дво-

річне перебування в Парижі підняло майстерність і

збагатило палітру художника, його живопис став гнуч-

кішим і точнішим.

331

Наприкінці 1912 року Бурачек повернувся в Укра-

їну, оселився в Києві і одразу ввійшов до числа про-

відних українських пейзажистів. Однак матеріально

йому жилося дуже важко. Згадуючи ці роки, Бурачек

писав: «Місцеві художники зустріли мене тепло, але

«слава» серед художників матеріально мене не влаш-

товувала. Так звані «меценати» ставилися до мене зви-

сока, а подекуди й просто образливо. Таке було життя,

часом навіть голодне, але пензля я не міг кинути і не

міг халтурити».

Із Франції Бурачек привіз картини, пройняті соняч-

ним світлом, проміння якого надає весняного настрою

навіть зимовим і осіннім пейзажам: «Міст Сольфері-

но в Парижі», «Ставок біля Ейфелевої вежі в Парижі»,

«Дахи Парижа», «Собор Паризької богоматері», «Рю

де л'Авр». Цим картинам властива витончена мане-

ра живопису. Участь у київських виставках 1912-1914

років утвердила авторитет митця серед українських

пейзажистів. У 1914 році Бурачек докладає багато зу-

силь для створення в Києві Салону постійної вистав-

ки українських, польських, російських і західноєвро-

пейських художників.

У київський період (1912-1921) Бурачек написав бага-

то творів. Вони, як і більшість його робіт, співучі, ліричні,

м'які за живописом і настроєм, у багатьох з них відчу-

вається епічність і монументальність. Він захоплюється

темою Дніпра і міськими мотивами. Серед картин цього

періоду: «Дніпро здалеку», «Дніпро восени», «Порцеля-

нова осінь», «Березень», «Наприкінці літа. Соняшник»,

«Двір узимку», «Міський пейзаж», «Напровесні», «Не-

красовська вулиця. Київ», «Гілки в інеї».

332

У цей же період Бурачек займався театрально-де-

коративним живописом. У 1918 році він оригінально

оформив виставу за п'єсою О.Олеся182 «По дорозі в каз-

ку», а 1919 року – п'єсу «Утоплена» за мотивами поезій

Т.Шевченка. Бурачек брав участь і в монументально-де-

коративних роботах. Під його керівництвом група сту-

дентів розписала у 1920 році Будинок селянина в Києві.

Після проголошення Центральною Радою Укра-

їнської Народної Республіки (20.11.1917) Бурачек бере

активну участь у її культурній розбудові. Він один із

засновників і перших професорів Української акаде-

мії мистецтв (22.11.1917). З приходом до влади тоталі-

тарного комуністичного режиму один за одним гинули

його однодумці і колеги, які будували українську націо-

нальну

культуру:

Г.Нарбут183 (19 2 0),

М.Леонтович184

(1921),

К.Стецен-

ко185 (19 2 2). Щоб

уникнути

ареш-

ту, Бурачек у

1921 році виїж-

джає з Києва і до

1925 року живе в

селах

Кашперів-

ці, Дзюнкові, По– Фундатори Української академії

гребищі. Він пра– мистецт-

цює

режисером ва. Стоять (зліва направо): Георгій

Нар-

і актором в ама– бут, Василь Кричевський, Михайло

торських театрах, Бойчук.

вчителем малю-

Сидять: Абрам Маневич, Олександр

Му-

рашко, Федір Кричевський, Михайло

Гру-

шевський, Іван Стешенко, Микола

333

Бурачек.

1917рік.

вання в школах. Життя його в цей період було важ-

ким, але плідним. Тут він створив картини «Вечір на

ставку. Погребище», «Старовинна церква в Дзюнкові»,

«Місячний вечір. Дзюнків» та інші.

У 1925 році Бурачек був призначений директо-

ром

Харківського художнього технікуму, де керував

майстернею театрально-декоративного живопису та

вів заняття із станкового живопису. Молодь глибо-

ко шанувала свого вчителя за простодушність, делі-

катність у спілкуванні, глибоку ерудицію і найвищий

професіоналізм. Він навчав своїх вихованців любити

природу, старанно працювати на натурі і правдиво її

відображати. Переконував їх, що тільки безперерв-

на праця і правдивість можуть принести справжній

успіх у мистецтві. Про свою працю писав: «Моя май-

стерня – переважно поле, ліс, річка, берег моря тощо.

Малюю і в спеку, і в дощ, в осінню негоду і по пояс у

снігу».

У 1932 році технікум став інститутом, Бурачек від-

мовився від посади директора і до самої війни з фа-

шистською Німеччиною працював там професором.

З 1926 року художник писав етюди майже в усіх об-

ластях України, брав активну участь у громадському і

культурному житті, досліджував творчість українсь-

ких художників М.Самокиша, О.Мурашка, Т.Шев-

ченка. Завдяки блискучим літературним здібно-

стям написав цікаві монографії про життя і творчість

М.Самокиша (1930) і О.Мурашка (неопублікована).

Наслідком багаторічних досліджень стала ґрунтов-

на праця «Великий народний художник» (1939) про

творчість Т.Шевченка. Чималий внесок Бурачек зро-

334

бив у розробку експозицій музеїв Т.Шевченка в Хар-

кові і М.Коцюбинського186 у Вінниці (1927) та Черніго-

ві (1934).

У 30-х роках він оформив ряд театральних вистав:

«Сорочинський ярмарок», «Маруся Чурай», «Дай сер-

цю волю – заведе в неволю», «Наталка Полтавка»,

«Наймичка». На виставці творів харківських худож-

ників 1934 року експонувалося близько 120 робіт Бу-

рачека, у 1936 році відбулася його персональна ви-

ставка. Ці виставки утвердили Бурачека як одного з

найбільших українських художників, живописця єв-

ропейського рівня.

Працюючи над картиною «Реве та стогне Дніпр ши-

рокий», яку він закінчив у 1941 році, Бурачек почав

втрачати зір і невдовзі зовсім перестав бачити. Відо-

Художник М. Бурачек. Реве та стогне Дніпр широкий.

1941 рік.

335

мий окуліст В.Філатов187 повернув зір художнику, та-

лант якого високо цінував.

У 1941 році в Харкові відбулася персональна ви-

ставка митця, яка стала підсумком його творчого шля-

ху. Після Харкова вона повинна була експонуватися

в ряді великих міст України. На шляху з Полтави до

Львова її застала війна, яка почалася 22 червня 1941

року нападом фашистської Німеччини на Радянський

Союз. Вагон, в якому знаходилася більшість картин,

потрапив під обстріл. Багато творів загинуло. Тільки

незначна частина їх після війни була розшукана дру-

зями, учнями і родичами Бурачека.

В останні роки життя митець тяжко хворів. Він по-

мер 12 серпня 1942 року в окупованому німцями Хар-

кові.

Твори видатного українського художника із само-

бутньою творчою манерою і бездоганним художнім

смаком зберігаються в багатьох музеях України, Поль-

щі, Німеччини, Росії. Велика кількість картин Бураче-

ка знаходиться у приватних зібраннях.

336

ОҐЮСТ РОДЕН

(1840 – 1917)

французький скульптор, педагог

337

Мистецтво – це найвища місія

людини, робота думки, що шукає

розуміння світу і робить цей світ

зрозумілим.

Оґюст Роден

Великий

французь-

кий скульптор Оґюст Ро-

ден втілив у своїй творчо-

сті правдиве відображення

різноманітних

людських

почуттів – від ніжних лі-

ричних переживань до гли-

бокого драматизму і висо-

кого героїчного піднесення.

Рене Франсуа Оґюст Ро-

ден народився 12 листопа-

да 1840 року в Парижі в ро-

дині дрібного чиновника.

Чотирнадцятилітнім

під-

літком вступив до паризь-

кої Школи малювання та математики, де вчився у

Ж.Б.Карпо188 і мріяв стати живописцем. У цей час він

вивчав у Луврі живопис Тіціана (близько 1477-1576) і

Рембрандта (1606-1669), копіював картини художників

18-го століття. Пізніше захопився творчістю Мікелан-

338

джело Буонарроті (1475 – 1564) і Донателло (близько

1386-1466), а також готичною скульптурою.

У 1864-1871 роках працював у майстерні скульпто-

ра-декоратора

Каррьєра-Беллеза. Вже тоді виявила-

ся самобутність його обдарованості, правдива манера,

на противагу салонній красивості. В основі мистецтва

Родена лежало постійне навчання у природи, і в цьому

була правда його мистецтва.

Правдивість творів митця полягає в тому, що він ду-

ховний зміст людини умів передавати як виразом об-

личчя, так і рухом тіла. Його твори – це поеми про

життя людини. Динамічна та живописна гра світла та

тіні завдяки сполученню виступів і западин на поверх-

ні матеріалу вдихає життя в його статуї. Скульптурам

Родена властиві величність та глибина ідейних заду-

мів, пристрасний драматизм художніх образів, доско-

налість пластичних засобів. У скульптурі Роден зро-

бив те ж саме, що й імпресіоністи в живопису. Реалізм

скульптора поєднує правдивість у передачі натури і

символічне узагальнення.

Слава прийшла до Родена після створення статуй

«Бронзовий вік» та «Крокуюча людина» (обидві 1877).

Наступним великим твором був «Іоанн Хреститель»

(1879), де втілена ідея руху.

У 1880 році Роден розпочав роботу над багатофігур-

ною композицією «Ворота пекла», яка символічно від-

творює людські пристрасті. Композиція призначалася

для оформлення вхідних дверей Музею декоратив-

них мистецтв у Парижі. Її образи були навіяні «Боже-

ственною

комедією» найулюбленішого поета Родена

Данте Аліґ'єрі (1265-1321). Робота над композицією

339

тривала до самої смерті скульптора. Працюючи над

«Воротами пекла», Роден виконав багато станкових

скульптур, в яких використав фігури і образи цієї го-

рельєфної композиції, і вони стали самостійними тво-

рами («Три тіні», 1880; «Єва», 1881; «Поцілунок», 1886;

«Мислитель», 1888).

Родена цікавив людський аспект «Божественної ко-

медії» Данте. Персонажі «Воріт пекла» втілюють не

потойбічні муки, а прижиттєві страждання людства.

Скульптор пластичними засобами виразив відчай та

біль, трагедію старості, пригніченість людини силами,

які стоять над нею. Центральна фігура композиції —

«Мислитель» – стала найпопулярнішим творінням

майстра. «Мислитель» у болісному напруженні нама-

гається розгадати загадки буття.

Однак людина у Родена не тільки істота, яка страж-

дає, але й героїчна постать, яка здатна до високих по-

ривань.

У 1884 році скульптор дістав замовлення від муніци-

палітету міста Кале189 на проект пам'ятника на честь

його громадян, які пожертвували собою, аби врятува-

ти все населення міста. Над пам'ятником «Громадяни

міста Кале» Роден працював протягом 1884-1888 ро-

ків. Пам'ятник було встановлено у 1895 році. Основою

для його створення стала давня французька «Хроні-

ка Фруассара», яка оповідає про захоплення англійця-

ми міста Кале у період англо-французької Столітньої

війни 1337-1453 років190. Загарбники поставили вимо-

гу, щоб шість найповажніших громадян вийшли до них

з ключами від міста і пожертвували своїм життям за-

ради порятунку інших громадян. Роден створив мо-

340

нумент у бронзі: шість людських фігур на весь зріст

ідуть один за одним назустріч смерті. Фігури об'єд-

нані спільним поривом і символізують ідею жертов-

ності в ім'я свободи. Головний зміст твору – пережи-

вання людини перед обличчям смерті, які виходять за

межі конкретного місця та часу і тому належать всьо-

му людству.

Широко відомі пам'ятники

Родена О.Бальзаку191

(1893-1897), К.Лоррену (1889), В.Гюґо (1886-1900).

Окреме місце серед них займає пам'ятник славетно-

му романісту Бальзаку, замовлений у 1893 році Коміте-

том товариства літераторів. Скульптор зобразив Баль-

зака на весь зріст у хламиді, в якій письменник мав

звичку працювати. Роден ліпив автора «Людської коме-

дії» в кількох позах. Представляючи остаточний варіант

скульптури, Роден казав: «Я хотів зобразити в цій фігу-

рі не людину, а надлюдину, якою був Бальзак. Для того,

щоб написати «Людську комедію», щоб побачити все,

що бачив Бальзак, треба бути надлюдиною, треба бути

генієм. Тому його не можна було зображати абсолют-

но реалістично, треба було зробити так, аби відчувало-

ся, що перед вами не людина, а стихія! Мені дорікали,

що я зробив Бальзака не досить схожим. Як я можу по-

годитися з цим! Мистецтво ліплення не є копіюванням

природи. Правда, це й не вигадка. Але це інтерпретація

природи, і кожен митець інтерпретує її по-своєму».

Статуя Бальзака була виставлена в Салоні 1898 року

і викликала широку й надто гостру полеміку, яка три-

вала вісім років і отримала в літературі назву «Справи

Бальзака». Вона була встановлена в Парижі на буль-

варі Распай і в сучасній французькій критиці вважа-

341

ється такою, що відкрила «шлях у двадцяте століття,

шлях, яким Роден увійшов у вічність».

Споглядаючи цей твір, не можна не згадати слова

Родена: «Я хочу виразити усю правду, а не лише ту,

що впадає в око».

Для творчості Родена характерна зосередженість на

образі людини. Його портретні твори приковують ува-

гу правдивістю образної характеристики. Роден ство-

рив портрети багатьох видатних людей різних кра-

їн і часів, передав їхню неповторну індивідуальність

(Ж.П. Лоранс192, 1881; Ж.Далу193, 18 8 3; В.Гюґо, 1883;

мадам де Вікуна, 1884; мадам Руссель, 1888; Роза Бе-

ре194, 18 9 0; Б.Шоу, 1906; В.А. Моцарт, 1910 та інші).

Широко відомі його алегоричні та символічні твори:

«Думка» (1886), «Вічний кумир» (1889), «Вічна весна»

(1894). Роден також відомий як рисувальник та офор-

тист. Його рисунки ще за життя художника приверта-

ли пильну увагу сучасників. Друг Родена Фенай у 1897

році випустив розкішним виданням його вибрані ри-

сунки й етюди до «Воріт пекла».

Всесвітня виставка 1900 року, на якій Роден в окре-

мому павільйоні показав 168 своїх скульптур, при-

вела його до вершин світової слави. Його творчість

стала яскравим втіленням гуманізму і мала величез-

ний вплив на скульпторів багатьох країн світу. Двері

його майстерні були завжди відчинені для учнів. Се-

ред них були відомі французькі скульптори А.Бурде-

ль195, Ш.Деспьо та інші, а також українські скульпто-

ри Л.Блох та М.Паращук.

Бути учнем Родена означало прилучатися до його

творчого життя, спостерігати його за роботою. Працез-

342

датність і плідність Родена справляли велике вражен-

ня на учнів і розпалювали жадобу працювати. Бачачи

незліченну кількість його робіт, учні починали розумі-

ти, що тільки люблячи своє мистецтво так, як любив

його Роден, можна досягти великого успіху.

Роден мав великий педагогічний талант і щиро праг-

нув передати свій досвід молоді. Щотижня він прово-

див бесіди зі своїми учнями, обговорюючи їхні роботи.

Ці бесіди були підпорядковані глибоко продуманій си-

стемі художніх поглядів майстра, вони послідовно роз-

вивали здібності учнів і спрямовували їх творче мис-

лення.

Головним у педагогічній системі Родена була орієн-

тація молодих скульпторів на уважне і чуйне вивчення

природи, насамперед людини, та зв'язок художнього

образу з реальною дійсністю. Його бесіди запалювали

учнів любов'ю до природи,мистецтва, праці, бажанням

до самостійних пошуків, в яких він бачив сенс усієї ро-

боти. Роден казав учням, що мистецтво – велика, на-

полеглива праця і що обдарованість без праці – без-

плідна, а таланти розвиваються внаслідок упертої

праці і терпіння. Він повторював, що «наш вчитель —

це природа, яку ми завжди маємо перед собою, а наші

порадники – це старі майстри». У творчості Роден не

визнавав поспіху і казав учням: «У мистецтві не можна

поспішати. Закон однаковий для всього світу. Хіба по-

спішає дерево, коли росте? Хіба поспішає пагорб, коли

земля на ньому поступово нашаровується? А худож-

ники поспішають, працюючи над витвором мистецтва,

коли тут, як і в усьому, потрібна поступовість, обереж-

ність і неквапливість!» Працюючи над якоюсь річчю,

343

Роден попередньо робив дуже багато етюдів. Від учнів

він вимагав того ж самого.

В останні роки життя Роден жив у мальовничій міс-

цевості на березі Сени в Медоні, поблизу Парижа. Тут

посеред чудового парку була його вілла, будинок-му-

зей і майстерня для роботи. У парку було озеро, а на

озері жили лебеді – його гордість. Роден дуже любив

квіти, їх постійно приносили йому учні, прихильни-

ки, друзі, знайомі. На стінах вілли висіли картини його

друзів-художників. Тут були твори Фальгієра196, Кар-

рьєра197, Ван Ґоґа198, його власний портрет, написаний

художником Легро199, та твори багатьох інших худож-

ників.

Роден працював шість днів на тиждень, а сьомий

день (субота) був у нього прийомним. У цей день він

приймав учнів, гостей і ділових людей. Працював ми-

тець з ранку до вечора, але години відпочинку ста-

ранно оберігав і не любив, щоб йому заважали. Снідав

майстер об 11-12-й годині дня, а обідав о 7-8-й годині

вечора. Організованість у праці і відпочинку, його аку-

ратність були прикладом абсолютного порядку.

У стосунках з людьми був надзвичайно люб'язний і

м'який, дуже цікавився тим, що про нього писалося чи

говорилося. А писали про нього дуже багато. Ставлен-

ня до критики він висловив у своєму «Заповіті»: «При-

ймайте справедливу критику, ви легко її розпізнаєте.

Справедлива та критика, яка підтверджує ваші сумні-

ви. Але не піддавайтеся критиці, яку заперечує ваша

свідомість! Не бійтеся несправедливої критики».

Роден чудово знав літературу і слідкував за її нови-

ми течіями. Часто цитував грецьких трагіків, захоплю-

344

вався творами В.Гюґо, О.Бальзака, Данте, який навіяв

йому цілий ряд тем.

Поряд з літературою Роден любив музику і особли-

во старих класиків: Бетховена, Баха, Гайдна. Не менш

любив і танець, перевагу віддавав вільному пластично-

му танцю. Тому він захоплювався творчістю Айседори

Дункан200, знайшовши в її особі однодумницю. Захо-

плюючись сучасною хореографією і продовжуючи по-

шуки в зображенні руху в скульптурі, створив етюд

«Па-де-де» (1908), присвячений Айседорі Дункан.

У другій половині свого життя Роден став завзятим

колекціонером, головним чином античної і середньо-

вічної скульптури. Музейна колекція була його горді-

стю, і він, демонструючи якусь річ, любовно повертав

її на всі боки. Тепер ця колекція та інші художні тво-

ри, зібрані митцем, знаходяться в Музеї Родена в Па-

рижі (готель Бірон).

Бельґійський письменник Жорж Роденбах

(1855-

1898), шанувальник таланту Родена, сказав про нього

такі слова: «Роден не тільки найбільший витвір приро-

ди, він сам є силою природи. Він творить, як природа,

користуючись її засобами. Він різноманітний, як при-

рода. У його творіннях є все – від тонкої, як стеблина,

німфи до Бальзака, могутнього й неспокійного, як море.

Він плідний, як природа. Він могутній і в той же час

ніжний, як вона. Він добрий і разом з тим буває суво-

рий й жорстокий, як вона. Нарешті, як природа, він на-

лежить і буде належати всім країнам, епохам, часам».

Роден помер 17 листопада 1917 року в Медоні, побли-

зу Парижа. Похований у своєму парку. На могилі ху-

дожника встановлено його скульптуру «Мислитель».

345

ЛЕОНОРА БЛОХ

(1881 – 1943)

український скульптор, педагог

Мені пощастило бути ученицею ве-

ликого французького скульптора —

Родена. Шість років я працювала під

безпосереднім його керівництвом.

Леонора Блох

Однією з учениць великого

Родена була дівчина з України

– Леонора Блох, яка шість

років навчалася у нього

мистецтву скульптури.

Леонора Абрамівна Блох

народилася 24 квітня 1881 року

в місті Кременчуці в родині

лікаря. Ще гімназисткою багато

малювала і готувалася стати

скульптором.

Але коли

сімнадцятирічна

Леонора

приїхала до Петербурґа, то

виявилося, що її підготовка до

вступу в Академію художеств була недостатньою, і вона

поступила в Школу товариства заохочення мистецтв. Першим її

вчителем був Р.Бах, академічний метод навчання якого не

задовольняв потреб дівчини. Її приваблювало реалістичне

мистецтво.

Часті відвідування Ермітажу і Російського музею

розвивали її художній смак, а розповіді молодих ху-

дожників про творче життя Парижа, який був цен-

тром художньої культури Європи, наштовхнули її

на думку їхати вчитися до Франції. Восени 1899 року

вона приїхала в Париж, не маючи ніякого уявлення, до

346

кого йти в науку. Щоб вибрати собі вчителя серед па-

ризьких скульпторів, вона пішла до Люксембурзького музею, де

з 1886 року експонувалися твори новітнього

мистецтва. У музеї їй сподобалися роботи Оґюста Ро-

дена «Мадам де Вікуна», «Людина бронзового віку» та

інші.

Довідавшись адресу майстерні Родена, вона пішла

до нього, щоб показати свій доробок. У майстерні її зу-

стрів міцний, кремезний, невеликий на зріст чоловік з

довгою сивою бородою. Це був Роден. У своїх спогадах

Леонора писала: «Його могутня, велика голова, що си-

діла на велетенських плечах, освітлювалася тонким,

наскрізь пронизуючим поглядом сірих очей. Сила по-

гляду була така, що я подумала: від цієї людини нічого

не можна приховати. Вона все бачить, все розуміє без

слів. При ближчому знайомстві з Роденом до цього до-

далося незбагненне відчуття геніальності, яку він ви-

промінював».

Роден запитав Леонору про мету її приходу, а коли

довідався, що вона хоче у нього навчатися, то добро-

душно посміхнувся. Потім вона дізналася, що до ньо-

го ніхто не зважувався приходити без рекомендації.

Роден спитав, що вона вміє робити. Оглянувши її не-

великий доробок, який йому сподобався, він погодив-

ся взяти її ученицею з поурочною оплатою в сто фран-

ків. Побачивши, що це для неї дуже багато, він сказав:

«Ну, здається, це для вас трохи дорого. У такому разі

можете зовсім не платити мені. Я беру або дорого, або

нічого».

Щоб навчатися у Родена, треба було, як він казав,

мати такі якості: любов до праці, слухняність і тер-

піння. Він говорив, що це, особливо терпіння, народ-

жує талант. Ставши ученицею Родена, Леонора щосуботи

приносила йому свої роботи, вислуховувала його

347

настанови, була свідком його бесід з іншими учнями і

численними відвідувачами майстерні.

Роден прищеплював учням любов до природи —

єдиного джерела справжньої художньої творчості – і

вимагав від них уважного і терплячого її вивчення. Він

вважав необхідним постійне тренування скульптора в

умінні підмічати цікаві рухи і передавати їх з великою

пластичною виразністю. Роден любив своє мистецтво і

прагнув правдиво зображати будь-яке явище життя.

Він казав: «Митець повинен любити своє ремесло і на-

городою за цю працю буде радість від того, що він ство-

рив щось прекрасне. Коли у всіх людей будуть душі

митців, тобто праця стане радістю, світ стане щасли-

вим». Роден був вимогливим до себе і домагався цьо-

го від своїх учнів. Він застерігав молодь від поверхової

скоростиглості робіт, створених заради грошей або ж

легкого успіху.

Під керівництвом Родена Блох пройшла шлях уч-

нівства, оволоділа мистецтвом і на п'ятому році на-

вчання за його порадою почала виставляти свої твори

в художньому Салоні, який тоді очолював сам Роден.

Відтоді художниця брала участь у різних паризьких

виставках, аж до свого від'їзду з Парижа. У портрет-

них роботах паризького періоду її творчості відчува-

ється увага до внутрішнього світу людей і ясне розумін-

ня конструкції пластичних форм. Для всіх скульптур

Блох цього часу характерним було уважне, любов-

не ставлення до натури і велика культура пластичної

мови, прищеплені Роденом. Композиції її фігур були

прості, правдиві і різноманітні. Її роботи доброзичливо зустріла

паризька

критика,

особливо

відзначивши

скульптури дитячих голівок.

Деякий час Блох була секретарем Родена, що да-

вало їй можливість часто спілкуватися з великим ху-

348

дожником. Вона записувала для себе його яскраві і сві-

жі думки. Ці записи згодом лягли в основу книги «Як

учив Роден», видану вже після її смерті у 1967 році.

У Парижі Блох пробула до 1912 року. Школа, прой-

дена у Родена, стала для неї міцною основою осмисле-

ної і тісно пов'язаної з життям творчості. Уроки Роде-

на служили для неї опорою впродовж усього творчого

життя. Повернувшись з Парижа до Петербурґа вона

виставляла свої роботи на петербурзьких виставках

(«Дівчина, що заплітає косу», «Дівчина-підліток», «Го-

лова стомленої людини», «Портрет А.Ліссорга», «Апа-

ші» та інші).

Повністю талант Блох розкрився і зміцнів після

1917 року, коли вона повернулася в Україну, де гума-

ністичні тенденції, закладені у її творчість Роденом,

набули подальшого свого розвитку. З цього часу аж

до початку радянсько-німецької війни 1941-1945 ро-

ків вона працювала в Харкові. Першим значним тво-

ром Блох після 1918 року став монументальний бюст

Родена, який був для неї даниною глибокої вдячності

й поваги до вчителя і одночасно свідченням її повної

творчої самостійності з чітко визначеною індивідуаль-

ністю. До робіт, створених у Харкові, належать також