Текст книги "Українсько-французькі зв'язки в особах, подіях та легендах"

Автор книги: Анатолий Ткаченко

сообщить о нарушении

Текущая страница: 22 (всего у книги 29 страниц)

пізніше – у Великобританії.

Перфецький Леонід (1900, с. Ладижинка, тепер

Черкаської області – 1977, Монтреаль, Франція) —

живописець і графік. Освіту здобув у Краківській ака-

демії мистецтв та приватній академії Андре Льота в

Парижі. З 1954 року жив у Монтреалі.

Петлюра Симон Васильович (1879, Полтава —

1926, Париж) – державний, політичний і військо-

вий діяч, літератор, публіцист. З 1919 року – Голова

Директорії Української Народної Республіки (УНР).

У 1920 році очолив війська УНР. Перебував на еміграції

у Польщі, Угорщині, Австрії, Швейцарії, з 1924 року —

в Парижі. Зберіг уряд УНР в екзилі як символ держав-

ної незалежності України і керував його діяльністю.

25 травня 1926 року вбитий в Парижі агентом радянсь-

ких спецслужб.

Пильчиков Микола Дмитрович (1857, Полтава —

1908, Харків) – видатний український фізик, винахід-

ник, вчений в галузі оптики, електротехніки, рентґе-

нографії, геофізики, метрології. Закінчив Харківський

університет (1880). Працював у Харківському (1880-

1894) і Новоросійському (Одеса, 1894-1902) універ-

ситетах та Харківському технологічному інституті

(1902-1908). Професор з 1889 року. У 1883 році про-

вів геофізичні дослідження Курської магнітної анома-

лії і відкрив нові ділянки цієї аномалії. У 1884-1889 ро-

ках був у науковому відрядженні у Парижі. Працював

у лабораторіях видатних вчених-фізиків Ліппмана,

Корню, Маскара. Тут він розробив оптично-гальваніч-

ний метод вивчення електролізу. Член Французько-

528

го фізичного товариства, Міжнародного товариства

електриків, Російського фізико-хімічного товариства.

Піддубний Іван Максимович (1871, с. Красенів-

ка, тепер Черкаської області – 1949, м.Єйськ Крас-

нодарського краю, Росія) – спортсмен, борець, наці-

ональна гордість України. У 1905 році в Парижі став

чемпіоном світу з класичної (французької) боротьби і

підтверджував це звання шість разів. У 1905-1909 ро-

ках гастролював у Франції, Бельгії, Німеччині, Італії і

країнах Африки.

Піскорський Володимир Костянтинович (1867,

Одеса – 1910, поблизу Казані, Росія) – видатний

український історик. У 1890 році закінчив Київсь-

кий університет і був залишений в ньому при кафедрі

всесвітньої історії для підготовки до професорсько-

го звання. У 1896-1898 роках стажувався за кордоном

(Франція, Іспанія, Німеччина, Англія). З 1901 року —

професор Ніжинського історико-філологічного інсти-

туту, з 1906 року – професор Казанського університе-

ту. У 1901-1910 роках відвідує наукові центри Європи,

бере участь у міжнародних конгресах істориків. Вияв-

ляв науковий інтерес до історії Франції, був удостоє-

ний почесного звання члена Французького історичного

товариства. Часто відвідував Францію, жив і працював

у Парижі, Перпіньяні та інших містах. У 1895 році на-

писав статтю «Олександр Дюма-син» для газети «Ки-

евское слово».

Подолинський Сергій Андрійович (1850, с. Ярос-

лавка, тепер Черкаської області – 1891, Київ) – вче-

ний в галузі гігієни і екології, революційний демократ.

Його вважають засновником української соціальної ет-

529

ногігієни. Після закінчення природознавчого факуль-

тету Київського університету у 1871 році виїхав за кор-

дон, де приймав активну участь у діяльності російської

революційної еміграції. З 1877 року жив у Франції.

У 1879 році виступив на конгресі лікарів у місті Монпе-

льє (Франція) з доповіддю «Санітарний стан населен-

ня Київської губернії». У 1880-1881 роках опубліку-

вав у «Паризькій медичній газеті» дослідження «Села

в Україні. Демографічний етюд» та «Замітка з етногра-

фії, статистики й санітарного стану України».

Полісадів Володимир (близько 1885, Петербурґ —

близько 1940, південь Франції) – живописець, скульп-

тор, письменник. 1906 року виїхав до Франції.

Порик Василь Васильович (1920, с. Соломірка, те-

пер с. Порик Вінницької області – 1944, Аррас, Фран-

ція) – учасник французького Руху Опору. Національ-

ний герой Франції і України (1964). 22 липня 1944 року

потрапив у засідку гестапо і був розстріляний. Похова-

ний на кладовищі шахтарського містечка Енен-Льєтара.

Похитонов Іван Павлович (1850, с. Мотронівка,

тепер с. Зелений Гай Кіровоградської області – 1923,

Льєж, за іншими даними Брюссель) – живописець.

Навчався в Парижі. З 1913 року жив в Україні. 1919

року емігрував.

Прокопович В'ячеслав (1881, Україна – 1942, Па-

риж) – український громадський і політичний діяч,

публіцист, педагог, історик. У роки визвольних зма-

гань України (1917-1920) був членом Центральної і

Малої Ради УНР, міністром освіти, в травні-вересні

1920 року очолював Раду Міністрів УНР. З 1921 року

і до кінця життя був однією з найпомітніших постатей

530

в українській політичній еміграції. З 1924 року працю-

вав в Парижі і після трагічної смерті С.Петлюри став

головою екзильного уряду УНР (1926-1939).

Прокоф'єв Сергій Сергійович (1891, с. Сонцівка,

тепер с. Красне Донецької області – 1953, Москва) —

композитор, піаніст, диригент. У 1918-1932 роках жив

у США і Франції. Його творчість здобула всесвітнє

визнання.

Пулюй Іван Павлович (1845, с. Гримайлове, тепер

Тернопільської області – 1918, Прага) – видатний

вчений в галузі фізики і електротехніки, громадський

діяч другої половини 19-го – початку 20-го століття.

У 1875-1876 роках вивчав електротехніку в Страс-

бурзькому університеті і здобув наукову ступінь до-

ктора філософії (спеціалізація з фізики).

Пускова Ольга Олександрівна (1857, Київ – 1911,

Одеса) – співачка (контральто). Удосконалювала май-

стерність в Парижі у М.П. Віардо-Ґарсіа.

Пустовойтова Ганна Теофілівна (1843, Верховиш-

ки поблизу Житомира – 1881, Париж) – револю-

ціонерка. Учасниця польського повстання 1863-1864

років. Після поразки повстання жила в еміграції (Ав-

стрія, Швейцарія, Франція). Учасниця Паризької ко-

муни 1871 року, була сестрою милосердя у військово-

му шпиталі. Останні роки життя жила в Парижі.

Пфейффер Георгій Васильович (1872, с. Соки-

ринці, тепер Чернігівської області – 1946, Київ) —

математик, педагог, академік. Під час наукового ві-

дрядження в Ґеттінґен та Париж познайомився зі

станом викладання у кращих університетах Європи,

слухав лекції Д.Гільберта, Ф.Клейна, Е.Пікара. Був

531

членом Фізико-математичного товариства Франції.

Редько Климент Миколайович (1897, Холм, те-

пер Хелм, Польща – 1956, Москва) – живописець. У

1927-1935 роках жив у Парижі, з 1935 року – в Москві.

Рєпін Ілля Юхимович (1844, Чугуїв, тепер Хар-

ківської області – 1930, Куоккала, тепер Рєпіно Ленін-

ґрадської області, Росія) – живописець. У 1873-1876

роках – пенсіонер Петербурзької академії художеств

в Італії і у Франції.

Рибак Натан Самійлович (1912, с. Іванівка Кірово-

градської області – 1978, Київ) – письменник. Дру-

куватися почав у 1930 році. Автор роману «Помилка

Оноре де Бальзака» (1940, екранізований у 1969 році) і

оповідання про французького письменника Стендаля.

Розумовський Кирило Григорович (1728, х. Леме-

ші, Чернігівщина – 1803, Батурин, Чернігівщина) —

останній гетьман Лівобережної України (1750-1764),

Президент Петербурзької академії наук (1746-1765).

У 1843-1845 роках навчався в західноєвропейських

університетах, зокрема в Страсбурзькому (Франція).

Розумовський Олексій Кирилович (1748, Петер-

бурґ – 1822, Почеп, тепер Брянської області, Росія) —

російський державний діяч. Старший син гетьмана

Розумовського. У 1765-1766 роках навчався в Страс-

бурзькому університеті (Франція).

Розумовський Андрій Кирилович (1752, Глухів,

тепер Сумської області – 1836, Відень, Австрія) —

російський дипломат. Закінчив Страсбурзький уні-

верситет (Франція). Підписав Паризький мирний до-

говір 1814 року.

Руцький Ілля Васильович (1744, с. Високе, тепер

532

Чернігівської області – 1789, Москва) – лікар. На-

вчався в Страсбурзькому університеті (1778-1781) і

захистив там дисертацію.

Савич Микола Іванович (1808, Полтавщина —

1892, Одеса) – член Кирило-Мефодіївського това-

риства. У 1831-1834 роках слухав лекції в Колеж де

Франс в Парижі. Вивчав твори французьких просвіти-

телів та соціалістів-утопістів. Був прихильником по-

валення самодержавства, скасування кріпацтва, ство-

рення федерації слов'янських республік.

Савінков Борис Вікторович (1879, Харків – 1925,

Москва) – діяч революційного руху в Росії, один із лі-

дерів партії есерів (її член з 1903), непримиренний во-

рог радянської влади, письменник. Під час Першої сві-

тової війни добровільно вступив до французької армії

і працював військовим кореспондентом. Після Лютне-

вої революції 1917 року повернувся в Росію.

Савченко-Більський Володимир (1868, Чернігів-

щина – 1955, Франція) – військовий діяч, генерал-

хорунжий флоту Української Народної Республіки

(УНР), начальник Головної воєнно-морської упра-

ви Військового міністерства, співробітник військових

журналів. Був на еміграції в Польщі і у Франції.

Савченко-Більський Олександр (1900, Чернігів —

невідомо) – живописець і графік. З 1922 року – в Па-

рижі. Автор іконостасів для українських церков у Пари-

жі, ілюстрацій до французьких та українських видань.

Самойлович Данило Самійлович, справжнє пріз-

вище Сушківський (1742, с. Янівка, тепер с. Іванів-

ка Чернігівської області – 1804, Миколаїв) – лікар,

основоположник вітчизняної епідеміології, педагог

533

і культурний діяч. У 1780 році захистив докторську

дисертацію в Лейденському університеті. Продовжив

навчання на медичному факультеті в Парижі і Страс-

бурзі (1780-1783). У 1783 році видав у Парижі книгу

«Дослідження про чуму. .». Член 12 іноземних акаде-

мій наук і наукових товариств.

Самокиш (Самокиша) Микола Семенович (1860,

Ніжин, тепер Чернігівської області – 1944, Сімферо-

поль, Крим) – живописець і графік. Навчався в Пари-

жі (1886-1889).

Севрюк Олександр(1893 – 1941) – громадський і

політичний діяч, член Центральної Ради, член делега-

ції Української Народної Республіки (УНР) на мирних

переговорах у Бресті-Литовському між УНР і держа-

вами Четверного союзу (лютий 1918 року), посол УНР у

Берліні (лютий-квітень 1918 року), член делегації УНР

на переговорах у Парижі (з квітня 1919 року), згодом

член місії УНР у Римі. У 1920-1931 роках на еміграції у

Франції, пізніше жив у Німеччині. Автор спогадів про

переговори в Бресті-Литовському. Загинув при загад-

кових обставинах.

Сельська Марія Іванівна (1903, Коломия, тепер

Івано-Франківської області – 1980, Львів) – живопи-

сець. Дружина Романа Сельського. У 1929-1930 роках

навчалася в академії «Модерн» у Парижі.

Сельський Роман Юліанович (1903, Сокаль, те-

пер Львівської області – 1990, Львів) – живописець.

У 1927-1929 роках навчався в Парижі.

Семирадський Генріх Іполитович, справжнє ім'я

Хенрик (1843, с. Печеніги, тепер смт Харківської об-

ласті – 1902, Стшалково поблизу м. Ченстохова,

534

Польща) – живописець, професор, академік. У 1878

році на Всесвітній виставці в Парижі відзначений «Ґран

Прі» і нагороджений французьким орденом Почесного

Легіону за картини «Світочі християнства» та «Жінка

або ваза». Член Паризької академії художеств.

Серебрякова Зінаїда Євгенівна (1884, с. Нескучне,

тепер Харківської області – 1967, Париж) – живо-

писець. З 1924 року жила і працювала в Парижі.

Симиренко Левко Платонович (1855, с. Млієв на

Черкащині – 1920, там же) — помолог, педагог. Син

П.Ф. Симиренка. Створив у Млієві маточний колекцій-

ний сад і помологічний розсадник. Клоновим добором

створив широко відомий сорт яблуні «Ренет Сими-

ренка», саджанці якого надсилав до Франції. Він ав-

тор ґрунтовних творів в галузі помології і досліджень

з історії плодівництва Криму. Його книга «Кримське

промислове плодівництво» здобула світове визнання.

З 1895 року Симиренко – почесний член Французь-

кого помологічного товариства, яке у 1913 році нагоро-

дило його золотою медаллю.

Симиренко Платон Федорович (1821, Сміла, те-

пер місто на Черкащині – 1863) – український цу-

крозаводчик. Батько Л.П. Симиренка. Цукрове вироб-

ництво вивчав у Франції. Один із керівників фірми

«Брати Яхненко і Симиренко».

Сікорський Ігор Іванович (1889, Київ – 1972, Іс-

тон, штат Коннектикут, США) – авіаконструк-

тор, один з піонерів авіації. У 1906-1907 роках навчав-

ся у паризькій технічній школі Дювіньо де Лано, де

ознайомився з технічними новинками того часу в га-

лузі авіації.

535

Сірко Іван Дмитрович (між 1605 та 1610, ймовір-

но Мерефа на Харківщині – 1680, с. Грушівка, тепер

с. Іллінка Дніпропетровської області) – кошовий

отаман Запорізької Січі у 1663-1668 і 1673-1680 роках.

Брав участь в облозі фортеці Дюнкерк, зайнятої іспан-

цями. У жовтні 1646 року Сірко штурмом здобув фор-

тецю. Французи гідно оцінили героїзм і військову май-

стерність українських козаків і пізніше поставили на

березі протоки Па-де-Кале погруддя Івана Сірка.

Скліфосовський Микола Васильович (1836, побли-

зу Дубоссар, Молдова – 1904, с. Яківці, тепер у межах

Полтави) – хірург, педагог. У 1859-1871 роках пра-

цював в Англії, Франції, Німеччині та Україні (Одеса,

Харків, Київ).

Скобликов Олександр

Павлович

(р.н. 1929,

м. Дружківка Донецької області) – скульптор. У 1954

році закінчив Київський художній інститут. Пам'ят-

ник Тарасу Шевченкові у Шалет-сюр-Луен (1974,

Франція).

Смольський Григорій Степанович (1893, с. Підгір-

ки, тепер у складі м. Калуша Івано-Франківської об-

ласті – 1985, Львів) – живописець. У 1834-1835 роках

навчався в Парижі.

Сологуб Андрій (1922, Конотоп, тепер Сумської

області – невідомо) – живописець, скульптор, гра-

фік, педагог. У 1950-1955 роках навчався в Паризькій

академії мистецтв. З 1962 року викладав у Палаті про-

фесій в Парижі.

Соломуха Антон(р.н. 1945, Київ) – живописець.

З 1978 року живе і працює в Парижі.

Солтис Мечислав(1863, Львів – 1929, там же) —

536

диригент, педагог, музичний та громадський діяч. Му-

зичну освіту здобув у Львові (у К.Мікулі), Відні та Па-

рижі (у К.Сен-Санса).

Сорока Аркадій Васильович (1921, Вінниця – не-

відомо) – живописець. Створив портрет «Національ-

ний герой Франції і України В.Порик» (1985).

Сосенко Модест Данилович (1875, с. Пороги, тепер

Івано-Франківської області – 1920, Львів) – живопи-

сець. У 1902-1905 роках навчався в Паризькій академії

мистецтв. З 1906 року жив у Львові.

Старицька Анна(1912, Полтава – 1981, Париж) —

живописець і графік. З 1924 року – за кордоном. Після

Другої світової війни жила і працювала в Парижі.

Старицький Мирослав, псевдонім Міро Скала

(1909, Скала-над-Збручем, тепер Скала-Подільська

Тернопільської області – 1969, Париж) – співак (те-

нор). Співав у Львові, виступав у театрах Європи та

Америки.

Стешенко Іван Никифорович (1894, м. Лебедин,

тепер Сумської області – 1937, Харків) – співак (бас).

Співав у театрах Італії, Англії, Польщі, Франції, США.

Струхманчук Яків Михайлович (1884, с. Росохува-

тець, тепер Тернопільської області – 1938) – гра-

фік. Навчався в Паризькій академії мистецтв. 1920

року приїхав у Радянську Україну. Був репресований.

Суворова Аліна Іванівна (р.н. 1938, Ленінґрад, те-

пер Петербурґ) – педагог, громадська діячка, гума-

ністка. З 1993 року співпрацює з Комітетом «Арденни —

СНД» (Франція), який надає гуманітарну допомогу ді-

тям, постраждалим від Чорнобильської катастрофи.

Таборовський Станіслав Йосипович (1830, Во-

537

линь – 1890, Петербурґ) – скрипаль, композитор.

Гастролював у Бельґії, Франції, Німеччині, Польщі.

Тереховський Мартин Матвійович (1740, с. Вели-

ка Павлівка, тепер Полтавської області – 1796, Пе-

тербурґ) – лікар і натураліст. У 1770-1775 роках на-

вчався в Страсбурзькому університеті, де у 1775 році

захистив дисертацію. Автор поеми «Польза, которую

растения смертным приносят» (1796).

Терещенко Микола Іванович (1898, с. Щербинів-

ка Черкаської області – 1966, Київ) – письменник,

перекладач. Перекладав твори французьких поетів

(«Сузір'я французької поезії», т. 1-2, 1971).

Терещенко Михайло Іванович (1886, Київ – 1956,

Монако) – український землевласник, цукрозавод-

чик і меценат, російський державний діяч, французь-

кий бізнесмен. Походив з родини українських коза-

ків-торговців міста Глухова. Головна контора братів

Терещенків була у Києві і вела велику оптову торгів-

лю цукром на внутрішньому і світовому ринках. Ми-

хайло закінчив елітарну 1-у київську гімназію, по-

глиблював знання у країнах Західної Європи. У часи

Першої світової війни на свої кошти створював шпи-

талі, очолював військово-промисловий комітет у Киє-

ві. За своїми політичними поглядами був конституцій-

ним демократом. Після Лютневої революції 1917 року

став міністром фінансів, а потім міністром закордон-

них справ Тимчасового уряду Росії. Більшовики, які

7 листопада 1917 року здійснили переворот у Петро-

ґраді, заарештували Михайла Терещенка разом з ін-

шими міністрами і ув'язнили в Петропавлівську фор-

тецю. Волею випадку він утік з фортеці та емігрував

538

до Франції. Все майно братів Терещенків було націо-

налізовано. До Парижа Михайло Терещенко прибув

без жодної копійки в кишені, але працелюбний і тала-

новитий бізнесмен за кілька років мав уже солідний

капітал. У 20-30-х роках 20-го століття успішно зай-

мався фінансовими справами у Франції і на Мадаґа-

скарі.

Тисяк Василь (1899, с. Велдіж, Станіславщина,

тепер Івано-Франківська область – 1967, Канада) —

співак (тенор). З 1946 року в Парижі, з 1950 року в Ка-

наді. Виступав на провідних оперних сценах Європи.

Ткаченко Михайло Степанович (1860, Харків —

1916, поблизу м. Слов'янська, тепер Донецької об-

ласті) – живописець. У 1888-1892 роках навчався в

академії Кормона у Франції. Жив у Парижі. Приїздив

щороку в Україну.

Третяків-Сосницький Олександр (1894, Чернігів —

1936, ймовірно Париж) – живописець і драматичний

актор. У 1920 році емігрував за кордон. З 1927 року жив

і працював у Парижі.

Трипільська Єлизавета Романівна (1883, с. Опіш-

ня, тепер смт Полтавської області – 1958, Баку) —

скульптор. Освіту здобула в Петербурзі і Парижі.

У 20-х роках виїхала за межі України.

Турин Роман Миколайович (1900, м. Снятин, те-

пер Івано-Франківської області – 1979, Львів) – жи-

вописець. У 1925-1927 роках навчався в Парижі у

В.Яро цького.

Турченко Юрій Якович (1923, с. Жуки, тепер Пол-

тавської області – невідомо) – мистецтвознавець і

графік. З 1974 року жив і працював у Франції.

539

Удовиченко Олександр(1887 – 1975) – військо-

вий і громадський діяч, генерал армії Української

Народної Республіки (УНР). З 1918 року команду-

вач дивізією, з якою в листопаді 1920 року перейшов

річку Збруч на територію зайняту поляками. Дивізія

була роззброєна й інтернована в польських таборах.

Потім на еміграції у Франції. У 1927-1975 роках Го-

лова Товариства вояків УНР, віце-президент УНР в

екзилі, автор книг про Визвольні змагання. Помер у

Франції.

Ужевич Іван(р.н. і р.с. невідомі) – мовознавець

17-го століття. Навчався в Краківському і Паризькому

(1643-1645) університетах. В Парижі уклав рукописну

«Граматику словенську» латинською мовою – першу

відому граматику староукраїнської літературної мови.

Вона дійшла до нас у двох автографах 1643 і 1645 ро-

ків. Ці автографи зберігаються у Франції (перший – у

Національній бібліотеці в Парижі, другий – у бібліо-

теці міста Арраса).

Хмелюк Василь (1903, Березівка, тепер Вінниць-

кої області – 1986, Париж) – живописець і поет.

З 1928 року жив і працював у Парижі.

Хмельницький Богдан (близько 1595, ймовірно Су-

ботів, тепер Черкаської області – 1657, там же) —

гетьман України, творець Української держави. У бе-

резні 1645 року на чолі загону українських козаків

прибув до Франції і відзначився при облозі іспансь-

кої фортеці Дюнкерк, яка у жовтні 1646 року штурмом

була здобута козаками під керівництвом Івана Сірка.

Цибуленко Марія Михайлівна (р.н. 1954, смт Буш-

тино Закарпатської області) – педагог, громадська

540

діячка, гуманістка. З 1992 року співпрацює з Комітетом

«Арденни – СНД» (Франція), який надає гуманітарну

допомогу дітям, постраждалим від Чорнобильської ка-

тастрофи.

Чайковський Петро Ілліч (1840, селище при Камсь-

ко-Воткінському заводі, тепер м. Воткінськ, Росія —

1893, Петербурґ) – композитор, диригент, музичний

діяч, педагог, член-кореспондент Академії мистецтв

Франції (1892). У 1882-1883 роках жив у Парижі. Се-

ред творів – опера «Орлеанська діва» (1879) із історії

Франції.

Чичибабин Олексій Євгенович (1871, Сумщина —

1945, Париж) – хімік-органік, педагог. З 1930 року

жив і працював у Франції.

Шаповал Микола(1888 – 1948) – військовий і по-

літичний діяч, генерал-хорунжий армії Української

Народної Республіки (УНР). З 1924 року на еміграції

у Франції. Голова «Української Громади» (1929-1948).

Шарпак Жорж, Харпак Георгій (р.н. 1924, м. Ду-

бровиця, тепер Рівненської області) – французький

фізик українського походження. У 1932 році родина

емігрувала до Франції. У 1938 році Шарпак вступив

до ліцею Святої Луїзи в Парижі. Друга світова вій-

на перервала навчання. У 1943 році вступив до Руху

Опору, у 1944 році був заарештований і ув'язнений

до концтабору Дахау. Після війни закінчив Вищу гір-

ничу школу і Колеж де Франс. Працював у лабора-

торії всесвітньо відомого французького фізика Фре-

деріка Жоліо-Кюрі (1900-1958). З 1955 року доктор

філософії з фізики. З 1959 року працює в Європейсь-

кому центрі ядерних досліджень (Женева, Швейца-

541

рія). У 1992 році відзначений Нобелівською премією в

галузі фізики. Член Французької академії наук.

Шафонський Опанас Филимонович (1740, м. Со-

сниця, тепер смт Чернігівської області – 1811,

с. Якличі, тепер Чернігівської області) – історик,

економіст, етнограф, лікар. У 1756-1763 роках навчав-

ся за кордоном. Закінчив університети в Галле, Лейде-

ні і Страсбурзі.

Шварц Павло Фрідріхович (1879, Одеса – 1934,

там же) – графік і художник театру. У 1902 році від-

відував академію Р.Жульєна в Парижі.

Шевченко Олександр Васильович (1883, Харків —

1948, Москва) – художник, педагог. У 1905-1906 роках

навчався в приватних академіях Парижа.

Шестов Лев Ісакович (1866, Київ – 1938, Па-

риж) – філософ, літератор, педагог. Один із найви-

датніших мислителів 20-го століття. З 1920 року жив

у Франції. Читав лекції в Інституті слов'янознавства

при Паризькому університеті, виступав із доповідя-

ми на засіданнях Релігійно-філософського товари-

ства. Дружня співпраця зв'язувала його з багатьма

відомими інтелектуалами тодішньої Франції, зокре-

ма з Л.Леві-Брюйлем та А.Мальро. Його головний твір

«Афіни і Єрусалим» було опубліковано 1938 року.

Шульгин Олександр Якович (1889, Полтавщи-

на – 1960, Париж, похований у Сарселі) – політич-

ний і громадський діяч, дипломат. Член Центральної

Ради, з липня 1917 року до лютого 1918 року – ге-

неральний секретар міжнаціональних (пізніше між-

народних) відносин. За його керівництва відомством

міжнародних відносин Українська Народна Респу-

542

бліка (УНР) була визнана Францією та Англією. За

Гетьманату – співробітник міністерства закордон-

них справ, посол у Болгарії, за Директорії – член

української делегації на мирних переговорах у Па-

рижі (1919), голова делегації на асамблею Ліги націй

в Женеві. На еміграції (Франція) провадив активну

політичну роботу: був міністром закордонних справ

(1926-1946) і очолював уряд УНР в екзилі (1939-

1940), займався науковою роботою, був віце-прези-

дентом Міжнаціональної Вільної академії в Парижі

(1952-1960).

Шумицький Микола (1889, Глухів, тепер Сумсь-

кої області – 1982, Франція) – громадсько-політич-

ний діяч, архітектор. Голова військового інженерного

відділу Українського Генерального військового комі-

тету (1917), голова Ради залізниць України (1917), го-

лова Союзу українських еміграційних організацій у

Франції (1925-1940). Автор споминів про Визвольні

змагання, статей про архітектуру.

Шумлянський Олександр Михайлович

(1748,

с. Яківці, тепер у складі Полтави – 1795, Москва) —

лікар. У 1778-1782 роках навчався у Страсбурзькому

університеті, де захистив дисертацію.

Шумлянський Павло Михайлович (1752, с. Малі

Будищі, тепер у складі Полтави – 1821, Харків) —

лікар. У 1784-1789 роках навчався у Страсбурзькому

університеті, де захистив дисертацію.

Юськів Теодор, псевдонім Терен (1911, с. Поточи-

ще, тепер Івано-Франківської області – невідомо) —

співак (баритон). Співав у театрах Польщі, Німеччини,

Норвегії, Франції.

543

Яблонський Анатоль(1912, Київ – 1954, Париж) —

живописець. Починаючи з 50-х років жив в Парижі.

Ясинський Марцелій Антонович, псевдонім Ио-

сиф Дорошенко(1837 – 1867, Київ) – композитор,

диригент, музичний критик. У 1857-1859 роках на-

вчався в Паризькій консерваторії.

544

Французи та їхні нащадки, які жили і

працювали в Україні, а також французи,

в діяльності яких Україна займала і займає

особливе місце

Антуан Андре(1858, Лімож – 1943, Пуліген) – ре-

жисер, актор, теоретик театру. Створив і очолив Віль-

ний театр (1887-1894) і Театр Антуана (1897-1906).

У 1906-1914 роках – директор театру «Одеон». У 1897

році з групою акторів Вільного театру гастролював у

країнах Європи, зокрема в Україні (Київ, Одеса).

Аполлінер Ґійом, літературний псевдонім Ґійо-

ма Аполлінарія Костровицького (1880, Рим – 1918,

Париж) – поет і критик польсько-італійського поход-

ження. Аполлінер був обізнаний з українським фоль-

клором і написав віршовану «Відповідь запорізьких

козаків турецькому султанові», яку опублікував у

одному із своїх кращих ліричних творів «Пісні нелю-

бого» (1903). Цю «Відповідь» переклали українською

мовою поети Микола Терещенко і Микола Лукаш.

Араґон Луї(1897, Париж – 1982, там же) – пись-

менник і політичний діяч. Учасник французького Руху

Опору під час Другої світової війни. Араґон багато зро-

бив для популяризації українських письменників у

Франції. У нарисі «Українське інтермецо» (1955) дав

огляд української літератури, зокрема творчості Та-

раса Шевченка, характеристику роману Юрія Яновсь-

кого «Вершники».

545

Бальзак Оноре де(1799, Тур – 1850, Париж) —

письменник-реаліст. Автор багатотомної епопеї

«Людська комедія». Бальзак двічі приїздив в Украї-

ну, відвідав Київ. У 1847 році перебував у селі Верхівні

(тепер Житомирської області) в маєтку польської по-

міщиці Е.Ганської. Тут він працював над драмою «Ма-

чуха» і повістю «Утаємничений». Записки про подо-

рож по Україні з'явилися в його «Нотатках про Київ»

(1847). 14 березня 1850 року в Бердичеві відбулося він-

чання Бальзака з Ганською в костьолі Святої Варвари.

Твори письменника стали відомі в Україні у 30-х ро-

ках 19-го століття, багато з них перекладені українсь-

кою мовою. У 1959 році у Верхівні в будинку, де жив

Бальзак, створено кімнату-музей.

Бальмен Яків Петрович (1813, с. Линовиця, тепер

смт Чернігівської області – 1845, Кавказ) – укра-

їнський художник-аматор. За походженням француз,

граф. У 1832 році закінчив Ніжинську гімназію вищих

наук. У 1843 році познайомився і зблизився з Тарасом

Шевченком. Разом з художником М.Башиловим у 1844

році ілюстрував рукописний «Кобзар» Т.Шевченка, а

також його поеми «Гайдамаки» та «Гамалія». Шевчен-

ко присвятив Бальмену поему «Кавказ». Бальмен —

автор альбому малюнків «Гоголівський час», видано-

го у 1909 році, та щоденника подорожі по Криму (1842)

з 300 малюнками в тексті. Служив в армії офіцером і

загинув у бою на Кавказі.

Беное Кароль, Бенуа Шарль(р.н. і р.с. невідомі) —

військовий інженер і архітектор. За походженням

француз. У 1684-1698 роках працював у Станісла-

ві (тепер Івано-Франківськ), де спорудив палацовий

546

ансамбль, будівлі колегіуму (1672-1703) та ратушу.

Для Львова розробив проект будинку лазарету бо-

ніфратрів (1683) і, можливо, проект костьолу єванге-

лістів (1685). Збудував торговий зал у Гусятині, тепер

смт Тернопільської області (не зберігся).

Бенуа Леонтій Миколайович (1856, Петергоф, те-

пер Петродворець Ленінґрадської області, Росія —

1928, Ленінґрад, тепер Петербурґ, Росія) – російсь-

кий архітектор французького походження. Син ро-

сійського архітектора Бенуа Миколи Леонтійовича.

У 1879 році закінчив Петербурзьку академію худо-

жеств, її академік (1893) і професор (1894). У Києві

за його проектом споруджено будинок Петербурзь-

кого облікового та позичкового банку на Хрещатику

(1911-1914, не зберігся).

Бенуа Мальйон(1841 – 1893) – літератор. За його

редакції у 80-х роках 19-го століття видана у п'яти то-

мах «Історія соціалізму». Автор книги «Інтернаціо-

нальний соціалізм». В «Історії соціалізму» багато сторі-

нок присвячено козаччині як рушійній силі в Україні.

Бенуа Микола Леонтійович (1813, Петербурґ —

1898, там же) – російський архітектор, аквареліст,

майстер декоративного мистецтва французького по-

ходження. Батько російського архітектора Бенуа Ле-

онтія Миколайовича. Закінчив Петербурзьку акаде-

мію художеств (1836), її академік (1847) і почесний

член (1896). Серед споруд в Україні: церква в маєтку

М. Павлова (тепер у складі міста Павлограда Дніпро-

петровської області, 1847-1862), проект церкви для са-

диби А. Шидловського на Харківщині (1846).

Бернар Сара(1844, Париж – 1923, там же) – ак-

547

торка. 1862 року дебютувала в театрі «Комеді Фран-

сез», грала в театрах «Жимназ», «Порт-Сен-Мартен»,

«Одеон». З 80-х років 19-го століття гастролювала в

багатьох країнах світу. У 1881 і 1908 роках виступала

в театрах України.

Бертьє-Делагард Олександр Львович (1842, Сева-

стополь – 1920, Ялта) – нумізмат і археолог. З 1899 —

віце-президент і фактичний керівник Одеського това-

риства історії старожитностей. Автор досліджень з ар-

хеології і історії монетного діла античних держав Пів-

нічного Причорноморья.

Боплан Ґійом Левассер де (близько 1600, Норман-

дія – 1673) – військовий інженер-фортифікатор і

картограф. У 1630-1647 роках перебував на службі у

польського уряду. Під керівництвом Боплана і за його

проектами на українських землях були збудовані фор-

теця у Бродах (1632-1633), укріплення в Новому Ко-

нецполі (1634) і Кременчуці (1634-1635) та інші військо-

ві споруди. У липні 1635 року на правому березі Дніпра,

навпроти Кодацького порога, спорудив фортецю Ко-

дак. Знання історії України дозволили йому написати і

у 1650 році видати книгу «Опис України». У 1648-1650

роках опублікував перші карти України, які створив на

основі найновітніших тогочасних геодезичних вимірів.

Брюллов Карл Павлович (1799, Петербурґ – 1852,

Марчано, поблизу Риму) – живописець французького

походження. Син російського скульптора Павла Івано-

вича Брюлло, брат архітектора і аквареліста Олексан-

дра Павловича Брюллова. Навчався в Петербурзь-

кій академії художеств (1809-1821). У 1822-1835 роках

працював в Італії, у 1836-1849 роках – професор Пе-

548

тербурзької академії художеств. У 1849 році лікував-

ся на острові Мадейра (Портуґалія), з 1850 року пере-

бував в Італії. Брюллов брав діяльну участь у викупі