Текст книги "Українсько-французькі зв'язки в особах, подіях та легендах"

Автор книги: Анатолий Ткаченко

сообщить о нарушении

Текущая страница: 21 (всего у книги 29 страниц)

го Легіону.

Волошин Максиміліан Олександрович, справжнє

прізвище Кирієнко-Волошин (1877, Київ – 1932, Кок-

тебель, Крим) – поет, художник, критик, перекладач.

У 1901 році в Парижі слухав лекції в Сорбонні і Вищій

школі суспільних наук, займався самоосвітою в Наці-

ональній бібліотеці. У 1903-1905 роках жив у Парижі і

писав статті про його літературне і художнє життя та

вірші, присвячені Парижу. У 1915-1916 роках він знову

в Парижі, де пише цикл статей «Париж і війна», в яких

висловлює протест проти Першої світової війни.

Воронець-Монтвід Катерина Дмитрівна, справ-

жнє прізвище Монтвід (1883, Харків – 1955, Лені-

нґрад, тепер Петербурґ) – співачка (лірико-драма-

тичне сопрано). Співала на оперних сценах Європи,

зокрема Парижа.

507

Гайдебуров Василь Павлович (1866, Петербурґ —

після 1940, Мурманськ, Росія) – видавець, поет. Один

з ініціаторів створення в Парижі Вищої школи су-

спільних наук (1900).

Гамалія Микола Федорович (1859, Одеса – 1949,

Москва) – мікробіолог, епідеміолог, педагог. У 1886

році працював у французького мікробіолога Луї Па-

стера в Парижі. У 80-90-х роках працював в інституті

Пастера і в лабораторії професора Страуса.

Ган Отто (1904, Станіслав, тепер Івано-Фран-

ківськ – 1942, Львів) – живописець і графік. У 1923-

1928 роках навчався в Парижі.

Ґеркен-Русова Наталя(1902, Київ – невідомо) —

театральний декоратор і театрознавець. Навчалася

в Києві, Ніцці, Парижі й Празі. Автор книги «Героїч-

ний театр», статей з мистецтвознавства й літератури,

оформлення спектаклів у ряді міст Європи.

Гладкий Сергій (кінець 19-го століття, Полтав-

щина – невідомо) – архітектор, живописець і вида-

вець. Після Першої світової війни емігрував. Після

1924 року жив у Парижі. Наприкінці 1930 року повер-

нувся на батьківщину.

Глазуненко Степан Олександрович, справжнє

прізвище Глазунов (1870, Куп'янськ – 1934, Красно-

дар, Росія) – актор, режисер і антрепренер. У 1893-

1894 роках з трупою Г.Деркача виступав у Франції.

Глинка Михайло Іванович (1804, с. Новоспаське,

тепер Смоленської області, Росія – 1857, Берлін, Ні-

меччина, похований у Петербурзі) – композитор,

основоположник російської класичної музичної шко-

ли. У 1844-1845 і 1852-1854 роках жив у Парижі.

508

Глущенко Микола Петрович

(1901, Новомо-

сковськ, тепер Дніпропетровської області – 1977,

Київ) – живописець. З 1925 року жив і працював

у Парижі. У 1936 році повернувся на батьківщину.

Працював переважно в жанрах пейзажу, натюрмор-

ту, портрета. Створив цикли краєвидів Франції, Гол-

ландії, Італії, України; портрети А. Барбюса і Р. Рол-

лана (обидва у 1934).

Гоголь Микола Васильович (1809, с. Великі Соро-

чинці, тепер Полтавської області – 1852, Москва) —

письменник. З 1836 року жив за кордоном у Веве (Швей-

царія), Парижі, Римі. В Парижі у листопаді 1836 —

березні 1837 року працював над «Мертвими душами».

У 1848 році повернувся на батьківщину.

Гординський Святослав Ярославович (1906, Коло-

мия, тепер Івано-Франківської області – невідомо) —

поет, перекладач, художник, мистецтвознавець.

У 1929-1931 роках навчався в академії Р.Жульєна в

Парижі. З 1944 року – за кордоном.

Горленко Василь Петрович (1853, с. Ярошівка, те-

пер Сумської області – 1907, Петербурґ, похований

в Ярошівці) – письменник, мистецтвознавець, фоль-

клорист та етнограф. Закінчив Сорбонну в Парижі.

Гриценко Микола Миколайович (1856, Кузнецьк,

тепер Пензенської області, Росія – 1900, Ментона,

Франція) – художник-пейзажист. З 1896 року пер-

ший живописець Головного морського штабу Росії. По-

стійно жив у Парижі.

Грищенко Олексій Васильович (1883, Кролевець,

тепер Сумської області – 1977, Париж) – живо-

писець і мистецтвознавець. У 1918 році емігрував до

509

Франції. Працював у Парижі, де й здобув слави ху-

дожника зі світовим іменем.

Ґрімм Петро (1898, Катеринослав, тепер Дніпро-

петровськ – 1980, Париж) – живописець. З 1924 року

жив у Парижі.

Громницький Павло Антонович (1889, Катери-

нославщина – невідомо) – живописець. У 1922-1925

роках жив у Парижі.

Грушевський Михайло Сергійович (1866, Хелм,

нині Польща – 1934, Кисловодськ, Росія, похований у

Києві) – історик, громадський і державний діяч, го-

лова Центральної Ради (1917-1918), Президент Укра-

їнської Народної Республіки (1918). У 1903 році ви-

кладав у Російській школі суспільних наук у Парижі.

У 1919-1924 роках – на еміграції у Відні, Празі, Берлі-

ні, Женеві, Парижі.

Делімарський Юрій Костянтинович (1904, с. Крас-

нопілка, тепер Вінницької області – 1990, Київ) —

український хімік, академік, один із основоположни-

ків школи фізичної й електронної хімії. Читав лекції

у наукових центрах й університетах Франції, Англії,

Німеччини, Швеції, Фінляндії, Японії, США.

Деркач Георгій Йосипович, справжнє прізви-

ще Любимов (1846, Катеринослав, тепер Дніпропе-

тровськ – 1900, Томськ, Росія) – актор, антрепренер.

У 1893 році його трупа гастролювала в Парижі.

Деслав Євген, справжнє прізвище Слабченко (1900,

Київ – невідомо) – кінорежисер. З початку 20-х ро-

ків на еміграції. В кіномистецтві з 1925 року: в Парижі

(1925-1939), в Мадриді (1943-1953), потім у Ніцці. Почес-

ний диплом міжнародного фестивалю (Венеція, 1956).

510

Дольницький Зенон Кирилович (1896, Заліщи-

ки, тепер Тернопільської області – 1976, Париж) —

співак (баритон). З 1925 року співав на європейських

оперних сценах. Останні роки життя викладав у Ро-

сійській консерваторії в Парижі.

Донцов Дмитро Іванович(1883 – 1973) – політич-

ний діяч, публіцист, ідеолог українського націоналіз-

му. У 1945 році жив у Парижі. З 1947 року на емігра-

ції в Канаді.

Драгоманов Михайло Петрович (1841, Гадяч, те-

пер Полтавської області – 1895, Софія, Болгарія) —

публіцист, історик, літературознавець, фольклорист,

філософ, суспільно-політичний діяч. У 1876 році емі-

грував за кордон. З 1889 року – професор Софійсь-

кого університету. У 1870-1890 роках відвідував Па-

риж.

Драгомиров Михайло Іванович (1830, поблизу Ко-

нотопа, тепер Сумської області – 1905, Конотоп) —

військовий і державний діяч, видатний теоретик війсь-

кової справи, педагог, публіцист, генерал від інфан-

терії. Учасник австро-італо-французької війни 1859

року. Уряд Франції нагородив його орденами Почес-

ного Легіону 1-го і 2-го ступеня.

Екстер Олександра Олександрівна (1882, Біло-

сток, тепер Польща – 1949, Фонтене-о-Роз, поблизу

Парижа) – художниця театру і кіно, педагог. У 1908

році навчалася в Парижі. З 1924 року жила в Парижі.

Євсевський Федір Андрійович (1889, Бориспіль,

поблизу Києва – 1969, Париж) — композитор, дири-

гент. З 1920 року жив у Парижі.

Ємець Василь (1890, Жаборівці, тепер смт Шарів-

511

ка на Харківщині – 1982, США) – кобзар. З 1920 року

жив у Чехословаччині, Франції та США.

Єрмоленко-Южина Наталія Степанівна, справжнє

прізвище Плуговська (1881, Київ – 1937, Париж) —

співачка (сопрано). Вокальну майстерність удоскона-

лювала в Парижі. З 1901 року виступала на сценах

Петербурґа, Москви, Парижа, Лондона. Пропагувала

українську народну і класичну музику.

Жаспар Таїсія Павлівна (1912, Тобольськ, тепер

Тюменської області, Росія – 1986, Київ) – живопи-

сець і графік. У 1947-1948 роках навчалася в Парижі.

З 1947 року жила в Києві.

Жуковський Аркадій(1922 – невідомо) – істо-

рик, професор. Навчався в Сорбонні. У 1960-1968 ро-

ках викладав у Національному інституті східних мов

і цивілізацій (Париж). Голова Європейського відділен-

ня Наукового товариства імені Т.Г. Шевченка (з 1985),

штаб-квартира якого знаходиться у Сарселі поблизу

Парижа.

Забела-Врубель Надія Іванівна, справжнє прізви-

ще Забіла(1868, Каунас, Литва – 1913, Петербурґ) —

співачка (лірико-колоратурне сопрано). Співацьку

майстерність удосконалювала в Парижі. Образ спі-

вачки втілений її чоловіком М.Врубелем у портретах і

картині «Царівна-либідь».

Забіла Пармен Петрович, знаний і як Забелло

(1830, с. Монастирище, тепер Чернігівської області —

1917, Лозанна, Швейцарія) – скульптор, академік.

Автор надмогильного пам'ятника О.Герцену в Ніцці (1872,

Франція).

Заболотний Данило Кирилович (1866, с. Чоботар-

512

ка, тепер с. Заболотне Вінницької області – 1929,

Київ, похований у рідному селі Заболотне) – мікро-

біолог, епідеміолог, академік, президент Академії наук

України (1928-1929). У 1920 році створив в Одеському

медичному інституті першу у світі кафедру епідемі-

ології. Був почесним членом Французького науково-

го товариства тропічної патології. Заболотний – один

із засновників Міжнародного товариства мікробіологів

(1927, Париж, Франція). Нагороджений французьким

орденом Почесного Легіону.

Зарицька Євгенія Ромуальдівна (1910, Рава-Русь-

ка, тепер Львівської області – 1979, Париж) – спі-

вачка (меццо-сопрано). Гастролювала у багатьох

містах світу. З 1974 року на педагогічній роботі в Па-

рижі.

Зарицька-Омельченко Софія (1897, Перемишль,

тепер Пшемисль, Польща – 1972, Женевьєр-сюр-

Марн, Франція) – живописець. З 1928 року працюва-

ла в Парижі.

Зноба Валентин Іванович (р.н. 1929, Софіївка, те-

пер смт Дніпропетровської області) – скульптор.

Пам'ятники Національному герою Франції і України

В.Порику в Енен-Льєтарі у Франції (у співавторстві,

1967) і І.Мечникову в Парижі (1986).

Золотницька Ольга Миколаївна, псевдоніми —

Арсеньєва, Белліні (1871, Херсонщина – невідомо) —

співачка (сопрано). Вокальну майстерність удоскона-

лювала в Парижі і Мілані.

Зотова Марія Василівна (1861 – 1913, Київ) – спі-

вачка (меццо-сопрано) і педагог. Співацьку майстер-

ність удосконалювала в Парижі і Мілані.

513

Іванов Микола Кузьмич, справжнє прізвище Ка-

браченський (1810, с. Вороніж, тепер смт Сумської

області – 1880, Болонья, Італія) – співак (тенор).

У 1832-1852 роках співав в оперних театрах Італії,

Франції, Швейцарії, Англії.

Ігнащенко Анатолій Федорович (р.н. 1930, с. Заха-

рівці, тепер Хмельницької області) – архітектор. Ар-

хітектурна частина пам'ятника Національному герою

Франції і України В.Порику в Енен-Льєтарі у Франції

(1967). Скульптори пам'ятника В.Зноба і Г.Кальченко.

Кавалерідзе Іван Петрович (1887, х.Ладанський, те-

пер с. Новопетрівка Сумської області – 1978, Київ) —

скульптор, кінорежисер, драматург. У 1910-1911 роках

навчався у Н.Аронсона та О.Родена в Парижі.

Кавунник Данило Михайлович, знаний як Вел-

ланський (1774, м. Борзна, тепер Чернігівської обла-

сті – 1847, Петербурґ) – фізіолог, анатом, філософ,

педагог, академік. У 1804 році удосконалював свої ме-

дичні знання в Паризькому університеті.

Калнишевський Петро Іванович (1690, с. Пусто-

війтівка, тепер Сумської області – 1803, Соловець-

кий монастир, Росія) – останній кошовий отаман За-

порізької Січі (1762, 1765-1775), видатний політик і

воєначальник. Завдяки йому у 1770 році в Ромнах був

заснований французький пансіон для козацьких дітей,

у якому поглиблено вивчали французьку мову. Після

зруйнування Запорізької Січі (1775) за наказом імпе-

ратриці Катерини ІІ був у 1776 році ув'язнений в Соло-

вецькому монастирі (Соловецький острів, Біле море),

де в одиночній камері утримувався 25 років (до квітня

1801 року). Помер на Соловках у віці 112 років.

514

Кальченко Галина Никифорівна (1926, м. Борзна,

тепер Чернігівської області – 1975, Київ) – скульп-

тор. Пам'ятник Національному герою Франції і Укра-

їни В.Порику в Енен-Льєтарі у Франції (у співавтор-

стві, 1967).

Капустянський Микола(1879 – 1969) – військовий

і політичний діяч, генерал-хорунжий армії Українсь-

кої Народної республіки (УНР). На еміграції спочатку

в Польщі, а потім у Франції продовжував активну ро-

боту: був діячем Організації Українських Націоналі-

стів (ОУН), писав статті на військові теми, автор спо-

гадів.

Караваєв Володимир Опанасович (1864, Київ —1939,

там же) – зоолог, мандрівник, педагог. У 1892-1894 ро-

ках працював на французькому узбережжі Середзем-

ного моря на Вілла-Франкській зоологічній станції.

Кишинівський Соломон Якович (1862, Одеса —

1942, там же) — живописець. Навчався в Мюнхені,

Парижі, Римі (1884-1888).

Ковалевська Софія Василівна (1850, Москва —

1891, Стокгольм, Швеція) – математик, письменниця,

публіцист, педагог. За роботу «Про обертання твердо-

го тіла навколо нерухомої точки» присуджена премія

імені Бордена Паризької академії наук (1888) і премія

Шведської королівської академії наук (1889). У квітні

1871 року разом з чоловіком В.Ковалевським приїхала

до оточеного Парижа і доглядала за пораненими кому-

нарами. Пізніше брала участь у звільненні із в'язниці

діяча Паризької Комуни В.Жаклара.

Ковалевський Максим Максимович (1851, Харків —

1916, Петербурґ) – соціолог, історик, етнограф, юрист,

515

політичний діяч. Від переслідування царизму виїхав у

1887 році за кордон. 1901 року організував в Парижі Ро-

сійську школу суспільних наук, де у 1903 році викладав

історію України майбутній перший президент України

М.Грушевський. У 1905 році повернувся до Росії.

Кончаловський Петро Петрович (1876, м. Сло-

в'янськ, тепер Донецької області – 1956, Москва) —

живописець, академік. У 1897-1898 роках навчався в

академії Р.Жульєна в Парижі.

Костенко Костянтин Євтихійович (1879, Харків —

1956, Ленінґрад, тепер Петербурґ) – графік і живо-

писець. Навчався у приватній студії в Парижі.

Костенко Сергій Петрович (1868, Київ – 1900, Па-

риж) – живописець. Закінчив у 1889 році Київську

рисувальну школу М. Мурашка. Брав участь у розпи-

сах Володимирського собору в Києві. У 90-х роках жив

і працював у Парижі.

Крамаренко Лев Юрійович (1888, Умань, тепер

Черкаської області —1942, Самарканд, Узбекистан)—

живописець. У 1911 році навчався в Паризькій акаде-

мії мистецтв.

Кричевський Микола Васильович (1898, Харків —

1961, Париж) – живописець, художник театру, гра-

фік. У 1919 році виїхав за кордон. З 1929 року оформ-

ляв театральні вистави в Парижі, писав акварельні

краєвиди Франції та Італії, оформляв книжки.

Кропоткін Петро Олексійович (1842, Москва —

1921, Дмитров, тепер Московської області, Росія) —

видатний вчений, географ, геолог і мандрівник, один

з теоретиків анархізму, революціонер. З 1876 року

жив за кордоном (Англія, Швейцарія, Франція). Брав

516

участь у підготовці до видання багатотомної праці

французького географа і політичного діяча Ж.Ж.Е. Ре-

клю (1830-1905) «Земля і люди. Нова всесвітня геогра-

фія» (т. 1-19, 1876-1894).

Крутень Євграф Миколайович (1890, Київ – 1917,

с. Плотичі поблизу Тернополя) – видатний українсь-

кий льотчик, один із організаторів російської вини-

щувальної авіації, теоретик і практик її застосуван-

ня. У 1916 році був у відрядженні в Англії та Франції,

де удосконалював льотну майстерність. Після навчан-

ня брав участь у повітряних боях на франко-німець-

кому фронті. Був нагороджений французькими бойо-

вими орденами.

Крушельницька Соломія Амвросіївна (1872, с. Біля-

винці, тепер Тернопільської області – 1952, Львів) —

співачка (лірико-драматичне сопрано). Співала на сце-

нах провідних театрів світу, зокрема в Парижі («Ґранд-

Опера», 1902).

Кубійович Володимир (1900, Нови-Сонч, Польща —

1985, Париж) – географ і демограф, діяч українсь-

кого визвольного руху. Організатор і головний ре-

дактор «Енциклопедії українознавства» в 10 томах

(1955-1984). Енциклопедія створювалася на північній

околиці Парижа, в Сарселі.

Кузин Маріан(р.н. 1925, с. Ісаїв, Львівщина) —

французький композитор українського походження.

Закінчив Паризьку консерваторію у Ж.Дандельота.

Працював у Парижі на радіостанції.

Кульчицький Олександр Юліанович (1895, м. Ска-

лат, Тернопільщина – 1980, Париж) – вчений-пси-

холог, філософ і культурний діяч. У 1913 році вчився у

517

Львівському університеті, у 1919-1920 роках – в Сор-

бонні (Париж). З 1926 року магістр педагогіки та пси-

хології. У 1926-1939 роках вчитель французької мови

в гімназіях Західної України. У 1939 році родина Куль-

чицьких емігрувала до Німеччини. У 1945-1980 роках—

професор психології Українського Вільного універ-

ситету в Мюнхені. У 1951 році переїздить до Фран-

ції, де його обирають головою Наукового товариства

імені Т.Г. Шевченка. Визначний знавець французь-

кої культури та її представників, таких як Е. Ренан,

Г.-О. Марсель, Ж.-П. Сартр, М. Муньє, Е. Кречмер,

М. Шеллер та інших. Його глибоко поважав французь-

кий корифей славістики, професор Сорбонни П'єр Па-

скаль. Похований на цвинтарі в Сарселі.

Кульчицький Юрій (1912, Підбуж, тепер смт

Львівської області – невідомо) – живописець, графік

і кераміст. З 1948 року – в Парижі, з 1960 року – в

Мужені поблизу Канн (Франція).

Ласовський Володимир (1907, Західна Україна —

невідомо) – живописець. Навчався у Ф.Леже в акаде-

мії «Ля Ґранд Шомьєр» у Парижі.

Левицька Софія Пилипівна (1874, с. Вихилівка,

тепер Хмельницької області – 1937, Париж) – жи-

вописець і графік. У 1905 році закінчила Паризьку ака-

демію мистецтв. Переклала французькою мовою по-

вість М.Гоголя «Вечори на хуторі поблизу Диканьки»

та оформила її своїми дереворитами (1921). Спільно з

Ж. Маршаном ілюструвала (1929) поему П. Валері «Le

serpent».

Левицький Дмитро Григорович (близько 1735,

Київ – 1822, Петербурґ) – живописець-портретист.

518

Автор портрета французького філософа Дені Дідро

(1773-1774).

Липковська Лідія Яківна (1882, с. Бабин, тепер Чер-

нівецької області – 1958, Бейрут, Ліван) – українсь-

ка і російська оперна співачка (колоратурне сопрано).

У 1909 – 1914 роках гастролювала в містах Західної Єв-

ропи і Північної Америки. З 1917 року жила за кордо-

ном. У 50-х роках викладала в Російській консерваторії

у Парижі.

Липський Володимир Іполитович (1863, с. Само-

стріли на Рівненщині – 1937, Одеса) – ботанік, пе-

дагог, академік, президент Академії наук України

(1922-1928). У 1900, 1905 та 1915 роках досліджував

ботанічні сади Франції. З 1928 року до кінця життя —

директор Ботанічного саду в Одесі.

Лифар Серж (Сергій) Михайлович (1905, Київ —

1986, Лозанна, Швейцарія) – французький артист балету і

балетмейстер українського походження. У 1929-1977 ро-

ках (з перервами) працював у «Ґранд-Опера» в Парижі.

Лісенко Конон Іванович (1836, Полтавщина —

1903, Курськ, Росія) – вчений в галузі гірництва, педа-

гог, професор. У 1861 році навчався у Вищій нормаль-

ній школі в Парижі. Розробив класифікацію кам'яного

вугілля Росії (1874-1876). У 1877-1888 роках – редак-

тор «Гірничого журналу».

Лосенко Антон Павлович (1737, Глухів, тепер

Сумської області – 1773, Петербурґ) – живописець.

З 1744 року жив у Петербурзі. Навчався в Петербурзь-

кій академії художеств. У 1760-1765 роках продовжу-

вав навчання в Парижі, у 1766-1769 роках – в Римі.

Лосєва Зоя Федорівна, дівоче прізвище Ткачен-

519

ко(р.н. 1937, м. Овруч Житомирської області) – пе-

дагог, громадська діячка, гуманістка. З 1992 року спів-

працює з Комітетом «Арденни – СНД» (Франція),

який надає гуманітарну допомогу дітям, постражда-

лим від Чорнобильської катастрофи.

Лукаш Микола Олексійович (1919, Кролевець,

Сумщина – 1988, Київ) – лінгвіст і перекладач, до-

слідник численних творів світової літератури, зокре-

ма французької.

Луначарський Анатолій Васильович (1875, Пол-

тава – 1933, Ментона, Франція) – радянський дер-

жавний діяч, публіцист, літературний критик, драма-

тург, мистецтвознавець, академік. У 1895-1898 роках

жив у Швейцарії, Італії, Франції (Ніцца, Реймс, Па-

риж). У 1911-1914 роках жив у Парижі, був у дружніх

стосунках з письменником Роменом Ролланом.

Луцик Степан (1906, Львів – 1963, Міннеаполіс,

США) – живописець. У 1931 році навчався у Ф.Леже

й Озентрата в Парижі. Жив у Львові. Після Другої сві-

тової війни – в Німеччині, США.

Лучицький Іван Васильович (1845, Кам'янець-

Подільський, тепер Хмельницької області – 1918,

Київ) – історик, педагог. Досліджував історію релі-

гійних воєн і аграрних відносин у Франції. У 1866 році

закінчив Київський університет. З 1877 року – про-

фесор цього університету, член-кореспондент Петер-

бурзької академії наук (з 1908). Його дружина Марія

Вікторівна Лучицька (1852-1924) була письменницею-

перекладачкою. За її редакції в Києві вийшли 22 томи

зібрання творів Віктора Гюґо і 48 томів Еміля Золя. На-

писала «Спогади».

520

Любименко Володимир Миколайович

(1873,

с. Вейделівка, тепер смт Бєлґородської області, Ро-

сія – 1937, Ленінґрад, тепер Петербурґ, Росія) – бо-

танік, педагог, академік. У 1903-1908 роках працював

у ботанічній лабораторії Паризького університету з

її літнім відділенням у Фонтенбло під керівництвом

відомого французького ботаніка академіка Боньє.

У 1923 році – знову працює у Фонтенбло, а у 1925

році – на французькій дослідній станції поблизу

Іспанії.

Мазепа Іван Степанович (близько 1639, с. Мазе-

пинці поблизу Білої Церкви – 1709, с. Варниця побли-

зу Бендер, Молдова) – гетьман Лівобережної України

(1687-1709). Студіював різні науки в навчальних за-

кладах Голландії, Італії, Німеччини та Франції.

Мазурик Омелян(р.н. 1937, с. Бережава, Польща) —

живописець. У 1968 році закінчив Вищу школу ми-

стецтв у Парижі. У 1969 році розписав іконостаси для

церкви Святого Володимира на бульварі Сен-Жермен

у Парижі, каплицю Нового товариства ім. Т.Шевченка

в Сарселі (Франція).

Макаренко Володимир (р.н. 1943, с. Нова Пуш-

карівка поблизу Дніпропетровська) – живописець.

З 1980 року живе в Парижі.

Малевич Казимир Северинович (1878, поблизу Ки-

єва – 1935, Ленінґрад, тепер Петербурґ) – живопи-

сець, один із основоположників супрематизму. У 1926

році вивіз за кордон багато своїх творів, які зараз зна-

ходяться в музеях Франції, Німеччини, Бельгії, Гол-

ландії та США.

Малиновський Родіон Якович (1898, Одеса – 1967,

521

Москва) – радянський військовий і державний діяч,

маршал. У Першу світову війну був кулеметником і

воював на російсько-німецькому (1914-1915) і франко-

німецькому (1916-1918) фронтах. У складі Російського

експедиційного корпусу брав участь у боях під Марме-

лоном, Сілері і Брімоном (Франція). У квітні 1917 року

біля форту Брімон був поранений у руку. Із січня 1918

року воював у складі Іноземного легіону французької

армії. За бої в Пікардії був тричі нагороджений фран-

цузьким військовим орденом Круа де Гер з мечами.

У жовтні 1919 року повернувся в Росію.

Мануільський Дмитро Захарович (1883, с. Свя-

тець, тепер с. Мануільське Хмельницької області —

1959, Київ) – радянський партійний і державний діяч,

академік. У 1907-1917 роках з перервою (1912-1913)

був на еміграції у Франції, де 1911 року закінчив юри-

дичний факультет Сорбонни.

Маркаде Валентина, дівоче прізвище Васютинсь-

ка(1910, Одеса – 1995, Париж) – український і фран-

цузький мистецтвознавець. Була професором Націо-

нального інституту східних мов і цивілізацій в Парижі.

Походить із давнього українського дворянського роду

Мазеп-Васютинських. Батьки емігрували з Украї-

ни 1919 року. Здобула ґрунтовну гуманітарну освіту

і стала одним з найвидатніших істориків українсько-

го мистецтва. Серед її творів: «Українське мистецт-

во ХХ століття і Західна Європа», «Український вне-

сок до авангардного мистецтва початку ХХ століття»,

«Історія українського мистецтва» (видано французь-

кою мовою в Лозанні, 1990).

Маркевич Ігор Борисович (1912, Київ – 1983, Па-

522

риж) – французький диригент, піаніст і композитор

українського походження. З 1913 року жив за кордоном.

Марко Вовчок, псевдонім Вілінської Марії Олексан-

дрівни (1833, с. Єкатерининське Орловської губернії —

1907, х. Долинський, тепер у межах міста Нальчика,

Північний Кавказ) – письменниця, автор французьких

оповідань, перекладачка творів Жуля Верна та багатьох

інших французьких письменників. У 1859 році виїхала

за кордон. З 1860 року оселилася в Парижі, де жила до

повернення на батьківщину у лютому 1867 року.

Матюшенко Панас Миколайович (1879, с. Дергачі,

тепер місто Харківської області – 1907, Севастополь) —

один із керівників повстання на броненосці «Потьомкін»

у 1905 році. Після поразки повстання емігрував. Жив у

Румунії, Швейцарії, Америці, Франції (1907, Париж).

Махно Нестор Іванович (1888, с. Гуляй-Поле, те-

пер місто Гуляйполе Запорізької області – 1934,

Париж) – провідник повсталого революційного се-

лянства півдня України в роки революції та Грома-

дянської війни. У 1921 році емігрував. З 1926 року жив

у Парижі. Урна з прахом Махна замурована в стіні ко-

лумбарію паризького кладовища Пер-Лашез.

Мацієвич Левко Макарович (1877, с. Олександрів-

ка, тепер Кіровоградської області – 1910, Петер-

бурґ) – громадсько-політичний діяч, корабельний

інженер і авіаконструктор, перший український льот-

чик, винахідник. У березні – вересні 1910 року вивчав

авіаційну справу у Франції.

Меллер Вадим Георгійович (1884, Петербурґ —

1962, Київ) – художник театру. У 1912-1914 роках на-

вчався у «Вільних майстернях» у Парижі.

523

Мережковський Дмитро Сергійович (1865, Петер-

бурґ – 1941, Париж) – письменник, критик, перекла-

дач. У 1906-1914 та 1917-1941 роках жив і працював у

Парижі.

Мечников Ілля Ілліч (1845, с. Іванівка, тепер Хар-

ківської області – 1916, Париж) – український і

французький біолог, один із основоположників еволю-

ційної ембріології, порівняльної анатомії і мікробіоло-

гії. У 1887 році на запрошення Луї Пастера переїхав до

Парижа, де при Пастерівському інституті організував

лабораторію, якою керував до кінця життя. У 1908 році

йому було присуджено Нобелівську премію з фізіоло-

гії і медицини.

Мітковіцер Петро Веніамінович(1888 – 1942) —

скульптор. У 1910-1911 роках працював у О.Родена в

Парижі, брав участь у виставках Весняного салону в

Парижі. Повернувся в Україну в 1912 році.

Мишуга Олександр Пилипович, псевдонім Філіп-

пі-Мишуга (1853, с. Новий Витків, тепер Львівської

області – 1922, Фрайбурґ, Німеччина, похований у

Новому Виткові) – співак (тенор), педагог. У 90-х ро-

ках виступав у Паризькій опері.

Мороз Михайло(1904, Західна Україна – невідомо) —

живописець. Навчався в Парижі. З 1949 року жив у США.

Музика Ярослава Львівна (1898, с. Залісці, тепер

Тернопільської області – 1973, Львів) – живописець

і графік. Художню освіту здобула в Парижі (1935). Ви-

конала композицію на склі «Анна Ярославна».

Муравйов-Апостол Матвій Іванович (1793, Пе-

тербурґ – 1886, Москва) – декабрист. До літа 1809

року виховувався разом з братом Сергієм у Парижі в

524

пансіоні Хікса. Учасник повстання Чернігівського пол-

ку(1826).

Муравйов-Апостол Сергій Іванович (1795, Петер-

бурґ – 1826, там же) – декабрист. До літа 1809 року

виховувався разом з братом Матвієм у Парижі в пан-

сіоні Хікса. Керівник повстання Чернігівського полку.

Засуджений до страти через повішання і страчений

на кронверку Петропавловської фортеці в Петербур-

зі(1826).

Мурашко Олександр Олександрович (1875, Київ —

1919, там же) – живописець і педагог, громадський діяч.

У 1902-1904 роках удосконалював майстерність в Пари-

жі. З 1913 року викладав у власній студії, з 1917 року —

в Українській академії мистецтв (обидві в Києві).

Налепинська-Бойчук Софія Олександрівна (1884,

Лодзь, Польща – 1937) – графік. Художню освіту здо-

була в Петербурзі, Мюнхені, Парижі. Репресована ра-

дянською владою.

Некрасов Віктор Платонович (1911, Київ – 1987,

Париж) – письменник. Автор повісті «В окопах Сталін-

ґрада» (1946), яка перекладена на 36 мов. У 1974 році

емігрував. Жив у Парижі, багато подорожував, читав

лекції, працював на радіостанції «Свобода». Похований

на кладовищі в Сен-Женевьєв-де-Буа під Парижем.

Нілус Петро Олександрович (1869, Поділля – 1943,

Париж) — живописець. З 1920 року жив за кордоном,

зокрема в Парижі. Малював невеликі за розміром жан-

рові картини.

Омелянович-Павленко Михайло Володимирович

(1878, Тифліс, тепер Тбілісі, Грузія – 1952, Париж) —

військовий і державний діяч Української Народної Ре-

525

спубліки (УНР). Генерал-полковник армії УНР. З груд-

ня 1919 року командувач армією УНР. У 1944-1948 ро-

ках військовий міністр уряду УНР в екзилі. Помер

у Парижі, де і похований.

Омельченко Петро (1894, Хорол, Полтавщина —

1952, Париж) – графік. З 1928 року жив у Парижі.

Орлик Григор (1702, Батурин, Чернігівщина —

1759, смертельно поранений у битві під Мінденом,

Німеччина, місце поховання невідоме) – керманич

першої української політичної еміграції. З 1729 року

почав службу у французького короля Людовіка ХУ,

виконував його таємні дипломатичні доручення. Вся

діяльність Орлика була спрямована на те, щоб ви-

користати вплив Франції на визволення України від

ярма Росії. Генерал-поручик Григор Орлик став На-

ціональним героєм Франції.

Орловський Володимир Донатович (1842, Київ —

1914, Нерві, Італія, похований у Києві) – живопи-

сець-пейзажист. У 1869-1871 роках удосконалював

майстерність у Німеччині, Франції, Швейцарії та Іта-

лії. Неодноразово відвідував Францію.

Осецький Олександр Вікторович (1873, Креме-

нець, тепер Тернопільської області – 1936, Париж) —

наказний отаман військ Української Народної Респу-

бліки (листопад 1918 – серпень 1919). Пізніше був гла-

вою української військової місії в Бельґії. Після лік-

відації української армії на території Польщі (1923)

переїхав у Париж.

Остроградський Михайло Васильович

(1801,

с. Пашенне, тепер с. Пашенівка Полтавської облас-

ті – 1862, Полтава) – математик і педагог. У 1822-

470

1827 роках удосконалював математичну освіту у

Франції: слухав математичні курси в Паризькому

університеті і в Колеж де Франс. У 1826 році викла-

дав математику в Паризькому колегіумі Генріха ІУ.

1828 року повернувся на батьківщину.

Павлова Марія Василівна (1854, Козелець, тепер

Чернігівської області – 1938, Москва) – палеонтолог,

педагог. У 1884 році закінчила Паризький університет.

Нагороджена Золотою медаллю ім. А.Годрі Геологіч-

ного товариства Франції (1926).

Папалексі Микола Дмитрович (1880, Сімферополь,

Крим – 1947, Москва) – фізик, педагог, професор, ака-

демік. Закінчив Страсбурзький університет у Франції

(1904), де працював до 1914 року, спочатку – асистен-

том у професора К.Брауна, потім – приват-доцентом.

Паращук Михайло Іванович (1878, с. Варваринці,

тепер Тернопільської області – 1963, Софія, Болга-

рія) – скульптор. Закінчив академію Р.Жульєна в Па-

рижі (1910), удосконалював майстерність у О.Родена.

У 1911-1913 роках жив у Києві. З 1924 року оселився в

Софії (Болгарія).

Парнас Яків Оскарович (1884, с. Мокряни, тепер

Львівської області – 1949, Москва) – біохімік, акаде-

мік. У 1905 році спеціалізувався в Страсбурзькому уні-

верситеті і викладав у ньому у 1907-1916 роках.

Пархоменко Іван Кирилович (1870, с. Семенівка,

тепер місто Чернігівської області – 1940, Москва) —

живописець і графік. У 1906-1908 роках навчався в

академії Р.Жульєна в Парижі.

Перебийніс Василь (1896, с. Малі Пузирки на Воли-

ні —1966, Лондон) — живописець і графік. З 1926 року—

527

в Парижі, під час Другої світової війни – в Німеччині,