Текст книги "Українсько-французькі зв'язки в особах, подіях та легендах"
Автор книги: Анатолий Ткаченко
Жанры:
История
,сообщить о нарушении
Текущая страница: 27 (всего у книги 29 страниц)
песимізму, почуття приреченості і трагічної безвихідності свого
покоління. Автор творів на історичні теми, п'єс і критичних ста-
тей. На українську мову твори Надсона перекладали М. Стариць-
кий, Леся Українка, П. Грабовський та інші.
152Мінський Микола Максимович, справжнє прізвище Ві-
ленкін (1855-1937) – російський письменник. Один із зачина-
телів російського символізму. Свою релігійно-філософську кон-
цепцію висловив у трактатах «При світлі совісті» (1890) і «Релігія
майбутнього» (1905). Вірші, драми, переклади. Після 1917 року
жив за кордоном.
153Білий Андрій, справжнє ім'я та прізвище Борис Мико-
лайович Бугаєв (1880-1934)
– російський письменник. Один
із провідних діячів символізму. Збірки віршів «Золото в лазурі»
(1904), «Попіл» (1909), роман «Петербурґ» (1913-1914), мемуари,
історичні твори.
154Іванов В'ячеслав Іванович (1866-1949) – російський поет.
Представник і теоретик символізму. Поезія орієнтована на куль-
турно-філософську проблематику античності і середньовіччя.
Теоретичні праці пройняті релігійними пошуками. З 1924 року
жив в йтали.
155Бальмонт Костянтин Дмитрович
(1867-1942)
—
російсь-
кий поет-символіст. Вірші сповнені мотивами індивідуалізму. Пе-
рекладав із багатьох європейських мов. У 1920 році емігрував у
Францію.
611
156Бунін Іван Олексійович (1870-1953) – російський пись-
менник. Почав друкуватися у 1887 році як поет. У його прозаїч-
них творах яскраво проявився критичний реалізм. Перекладав
твори Лонґфелло, Байрона, Міцкевича, Шевченка. Жив в Украї-
ні (Полтава, Одеса, Харків). У своїх творах використовував укра-
їнські мотиви і образи («На край світа», «Лірник Родіон»). У 1920
році емігрував у Францію, жив в Парижі. Отримав Нобелівську
премію (1933).
157Брюсов Валерій Яковлевич (1873-1924)
– російський
поет. Один із зачинателів і лідерів символізму в Росії. Почав дру-
куватися з 1894 року (збірка «Російські символісти»). Автор опо-
відань, віршів й історичних романів. Виступав також як критик,
літературознавець, теоретик віршування, перекладач. Перекла-
дав українських поетів Шевченка, Самійленка, Маковія.
158Леонардо да Вінчі (1452-1519) – італійський живописець,
скульптор, архітектор, інженер, вчений. Створив образ людини,
яка відповідала гуманістичним ідеалам Високого Відродження.
Гуманістичний ідеал жіночої вроди втілив у портреті Мони Лізи
(«Джоконда», біля 1503). Численні відкриття, проекти, експери-
ментальні досліди в галузі математики, природознавства, меха-
ніки. Відстоював вирішальне значення досліду в пізнанні приро-
ди (записні книжки і рукописи, біля 7 тисяч аркушів).
159Есери, соціалісти-революціонери
– політична партія в
Росії, яка виникла в кінці 1901—на початку 1902 року з народ-
ницьких кружків і груп. До лютого 1917 року знаходилася на не-
легальному
становищі. Програма есерів передбачала установ-
лення демократичної республіки і федеративний устрій в Росії.
В аграрному питанні виступали за «соціалізацію землі», що озна-
чало ліквідацію приватної власності на землю і перехід її до
сільських громад на засадах «зрівняльного користування». Го-
ловним засобом боротьби проти самодержавства вважали
так-
тику
індивідуального терору. Після Лютневої революції 1917
року представники есерів входили до складу Тимчасового уряду.
У 1918-1920 роках вели боротьбу з більшовиками. Партія есерів
припинила своє існування у 20-ті роки.
160Шмєльов Іван Сергійович (1873-1950) – російський пись-
менник. Оповідання і повісті сповнені співчуття до «маленької
612
людини» («Громадянин Уклейкін», 1908; «Людина з ресторану»
та інші). У 1922 року емігрував у Францію, жив в Парижі. Канди-
дат на Нобелівську премію з літератури (1933).
161Колабораціоністи
– зрадники батьківщини, які співпра-
цювали у часи Другої світової війни 1939-1945 років із фашиста-
ми в окупованих гітлерівською Німеччиною країнах Західної Єв-
ропи. Термін «колабораціоністи» з'явився у 1940 році у Франції
і пов'язаний із прогітлерівським французьким режимом «Віші»
на чолі з А.Ф. Петеном, резиденція якого перебувала в місті Віші.
Після визволення Франції у 1944 році від окупації маріонетковий
режим «Віші» був ліквідований, а його керівники засуджені як
зрадники батьківщини.
162Дальський Мамонт Вікторович, справжнє прізвище Неє-
лов (1865-1918) – російський актор. У 1884-1885 роках навчав-
ся в Харківському університеті. На сцені з 1885 року, у 1890-1900
роках – актор Александринського театру в Петербурзі, з 1900
року – актор-гастролер. Виступав в Одесі, Харкові, Полтаві та
інших містах України. Зіграні ним ролі: Незнамов («Без вини вин-
ні» О.Островського), Рогожин («Ідіот» за Достоєвським), Гамлет
і Отелло (за трагедіями Шекспіра). У Дальського навчався ак-
торської майстерності Ф.Шаляпін.
163Коміссаржевська Віра Федорівна (1864-1910)
– російська
акторка. Сценічну діяльність почала у 1888 році. У 1890-1891 ро-
ках виступала в Москві, у 1894 році – в Новочеркаську, у 1896-
1902 роках – в Александринському театрі в Петербурзі. У 1904
році відкрила власний Драматичний театр. У 1908-1910 роках га-
стролювала в містах Росії та України. У 1908 році відвідала США.
Зіграні нею ролі: Лариса («Безприданниця» О.Островського), Ніна
Зарічна («Чайка» А.Чехова), Нора («Ляльковий дім» Ксена), Беа-
триса («Сестра Беатриса» Матерлінка) та інші.
164Мурашко Микола Іванович (1844-1909)
– український
живописець і педагог. У 1863-1868 роках навчався в Петербурзь-
кій академії художеств. З 1868 року жив і працював в Києві, де у
1875 році заснував приватну рисувальну школу (1875-1901). Ця
школа відіграла важливу роль у розвитку образотворчого ми-
стецтва і художньої освіти в Україні. З цієї школи вийшло багато
відомих художників, зокрема І.Їжакевич, В.Замирайло, Ф.Кра-
613
сицький, О.Мурашко та інші. Його відомі твори: картини «Мотив
околиць Києва» (1879), «Осінь», «Дніпро», «Над Дніпром» (усі у
80-90-і роки), «Крим» (1892); портрети Т.Шевченка (1864-1867),
Петра Могили (1868), М.Ґе (1906). Автор книги «Спогади старого
вчителя» (1907-1909, 1964).
165Красицький Фотій Степанович (1873-1944) – український
живописець і графік. Внучатий небіж Т.Шевченка. У 1888-1892 ро-
ках навчався коштом М.Лисенка в Київській рисувальній школі
М.Мурашка у Миколи Пимоненка, у 1892-1894 роках – в Одесь-
кій рисувальній школі у Киріака Костанді, у 1894-1901 роках – в
Петербурзькій академії художеств у Іллі Рєпіна. З 1903 року жив
і працював в Києві. У 1927-1937 роках викладав в Київському ху-
дожньому інституті. Його відомі твори: низка політичних карика-
тур в журналі «Шершень» (1906); жанрові картини «Якби ви не
панич» (1899), «Біля криниці» (1900), «Гість із Запоріжжя» (1901,
1916), «У свято» (1902); пейзажі «Хутір Хатки на річці Пслі» (1898),
«Дорога в село Козацьке» (1899), «Село Кирилівка» (1901); портре-
ти М.Старицького (1893), Лесі Українки (1904), Т.Шевченка (1906,
1910), І.Франка (1907, 1914) та інших.
166Жук Михайло Іванович (1883-1964)
– український жи-
вописець, графік і поет. Навчався в Київській рисувальній школі
М.Мурашка, в Московському училищі живопису, скульптури і ар-
хітектури та в Краківській академії художеств (1904). У 1925-1953
роках викладав в Одеській рисувальній школі та інституті. Пра-
цював в галузях станкового живопису, книжкової графіки, худож-
ньої кераміки. Його відомі твори: портрети М.Коцюбинського (1907,
1909), В.Чумака, Леся Курбаса (1918, 1919), Т.Шевченка, І.Франка,
М.Вороного, В.Блакитного, М.Зерова, В.Сосюри, Г.Нарбута, М.Бу-
рачека (1916-1932); оформлення книги «300 кращих українських
пісень» (1904), обкладинка власних поезій «Співи землі» (1912),
плакати, художня кераміка.
167Труш Іван Іванович (1869-1941) – український живопи-
сець, художній критик, громадський діяч. У 1897 році закінчив
Краківську академію художеств у Л.Вичулковського і Я.Станіс-
лавського. Удосконалював свою майстерність у Відні. Працював
у Львові. Один із організаторів художніх об'єднань «Товариство
для розвою руської штуки у Львові» (1898), «Товариство при
614
хильників української літератури, науки і штуки» (1905), жур-
налів «Будучність» (1899), «Артистичний вісник» (1905). За ініці-
ативи Труша у 1905 році відкрито 1-у Всеукраїнську художню
виставку. Майстер ліричного пейзажу. Відтворив у своїх карти-
нах архітектурні пам'ятки міста Києва і мальовничі пейзажі його
околиць: «Захід сонця в лісі» (1904), «Дніпро під Києвом» (1910),
«Володимирська гірка», «Софійський собор». Написав також кар-
тини: «Веснянки» (1905), «Гуцулка з дитиною» (1912), «Пралі»
(1933) та інші. Написав портрети І.Франка і В.Стефаника (обидва
у 1897), М.Лисинка і Лесі Українки (обидва у 1900) та інших. Ав-
тор багатьох літературно– і художньо-критичних статей.
168Манастирський Антон Іванович (1878-1969)
– українсь-
кий живописець. У 1895-1899 роках навчався у Львівській худож-
ньо-промисловій школі, у 1900-1905 роках – в Краківській ака-
демії художеств. Його відомі твори: «Катерина» (1913), «Ярмарок
у селі Ділятині» (1914), «Запорожець» (1932), «У таборі Кармелю-
ка» (1950) та інші.
169Станіславський Ян Гжегож (1860-1907) – польський жи-
вописець. Навчався у Варшавській рисувальній школі, у Шко-
лі образотворчих мистецтв в Кракові (1883-1885) та в Парижі у
Каролюс-Дюрана (1885-1888). З 1897 року викладав в Краківсь-
кій академії художеств. Серед його учнів – українські художни-
ки І.Труш, О.Новаківський, М.Бурачек. Часто приїздив в Украї-
ну, якій присвятив чимало творів: «Український козак» (1885),
«Соняшники» і «Вечеря» (90-і роки), «Дніпро під Києвом» (1905),
«Михайлівський собор в Києві», «Біла Церква», «Дерева». У 1957
році в Києві відбулася виставка творів Яна Станіславського.
170Новаківський Олекса Харлампійович
(1872-1935) —
український живописець. Початкову художню освіту одержав
в Одесі у Ф.Клименка. У 1892-1900 роках навчався в Краківсь-
кій академії художеств у Л.Вичулковського. З 1913 року працю-
вав у Львові, де у 1913 році заснував художню школу. Його відомі
твори: «Діти» (1905), «Коляда» (1907-1910), «Весна» (1909), «Ав-
топортрет» (1911), панно «Народне мистецтво» і «Наука» (обидва
у 1915-1916), «Революціонерка» (1924), «Довбуш» (1931), «Гуцул-
ка» (1935), натюрморти, пейзажі.
171Куїнджі Архип Іванович (1841-1910) – український і російський
живописець-пейзажист,
педагог,
професор
(1892),
дійс-
ний член Петербурзької академії художеств (1893). Живопису
навчався самостійно, певний час навчався в майстерні І.Айва-
615
зовського у Феодосії і в Петербурзькій академії художеств (1868).
З 1875 року член Товариства передвижників. У 1909 році засну-
вав в Петербурзі Товариство художників, яке пізніше назвали
його ім'ям, воно існувало до 1937 року. Твори на українську тему:
«Степ» (1875), «Чумацький тракт» (1875), «Українська ніч» (1876),
«Вечір в Україні» (1878), «Березовий гай» (1879), «Місячна ніч на
Дніпрі» (1880, 1882), «Захід сонця в степу» (близько 1900), «Нічна»
(1905-1908) та інші.
172Матісс Анрі Еміль Бенуа (1869-1954)
– французький
живописець, графік і скульптор. Навчався в академії Жульє-
на в Парижі (з 1891), в Школі декоративних мистецтв (з 1893) і
Школі образотворчих мистецтв
(1895-1899).
Творчість Матісса
відчула вплив П.Ґоґена. На початку XX століття він став ліде-
ром фовістів, які виступали проти художніх традицій у мистецтві
ХІХ століття. У картинах фовістів зображення людей і природи
набуло спрощеного, умовного декоративно-площинного
характе-
ру. Його відомі твори: «Дама в зеленому» (1909), «Танок» і «Му-
зика» (обидва у 1910), «Родинний портрет», «Золоті риби» (1911),
серія «Одаліски» (20-і роки). З другої половини 10-х років на твор-
чості Матісса помітно позначився вплив кубізму, який намагався
звести художній образ до комбінації геометричних тіл або фігур
(«Урок музики», 1916-1917). Автор ілюстрацій до книг. Картини
Матісса зберігаються в різних музеях світу.
173Дені Моріс (1870-1943)
– французький живописець. На-
вчався в академії Жульєна і Школі образотворчих мистецтв в
Парижі. Творчість Дені близька до символізму. Малював карти-
ни на релігійні та міфологічні теми. Автор картини «Марфа і Ма-
рія» (1896), 11 панно «Історія Псіхеї» (1908-1909), портретів, пей-
зажів.
174Ґоґен Поль Ежен Анрі (1848-1903) – французький живо-
писець. У 60-70-х роках був моряком, пізніше – біржовим ма-
клером. З 1883 року присвятив своє життя мистецтву. У 1886-
1891 роках працював в Бретані, Арлі, на острові Мартініка, з
1891 року – переважно на острові Таїті. Ранній період творчо-
616
сті пов'язаний з імпресіонізмом, зрілий – із символізмом. Найві-
доміші полотна створені в Океанії: «А, ти ревнуєш?» (1892), «Та-
їтянські пасторалі» , «Жінка, яка тримає плід» (обидва у 1893)
та інші. Творчість Ґоґена мала великий вплив на мистецтво 1-ї
чверті XX століття. Ґоґен працював також в галузі скульптури,
графіки і кераміки.
175Символізм – напрямок у європейській літературі і ми-
стецтві кінця ХІХ – початку XX століття. У реалістичному обра-
зотворчому мистецтві символісти змальовують дійсність
симво-
лами, тобто загальними поняттями, приблизно, символічно.
176Коро Каміль
(1796-1875)
—
французький живописець,
один із основоположників французького реалістичного пейзажу
ХІХ століття. У 1822-1824 роках навчався у Мішаллона і Бертена.
У 1825-1828, 1834 і 1843 роках був в Італії. Коро працював на на-
турі і це зближує його з барбізонською школою. Його відомі тво-
ри: «Вид Колізея» (1826), «Гомер і пастухи» (1845), «Спогади про
Мортефонтене» (1864), «Порив вітру» (1865-1870), «Жінка з пер-
линою» (1868-1870) та інші. Коро відомий також як майстер ри-
сунка і офорта.
177Діаз Нарсис Віржиль, Діаз де ла Пен'я (1808-1876) – французький
живописець, представник барбізонської школи. Іспанець за походженням.
Автор невеликих реалістичних пейзажів. Його відомі твори: «Пейзаж» (1864),
«Наближення грози» (1871) та інші. Творчість Діаза відзначається
романтичним настроєм і колористичними ефектами.
178Моне Клод Оскар (1840-1926)
– французький живопи-
сець, один із основоположників імпресіонізму. У 1858-1859 ро-
ках навчався у Е.Будена в Гаврі, у 1859-1860 роках – в акаде-
мії Сюіса і у 1862-1863 роках – в майстерні Ш.Глейра в Парижі.
У своїх ранніх творах розвивав традиції барбізонської школи.
Пізніше малював пейзажі, в яких витончено передавав різно-
манітний стан природи, її мінливість, світлоповітряне середови-
ще. Автор картин: «Сніданок на траві» (1866), «Враження. Схід
сонця» і «Бульвар капуцинок у Парижі» (обидві у 1873), «Скир-
ти сіна» (1890-1891), «Руанський собор» (1893-1895), «Латаття»
(1914-1922) та інших.
179Сіслей Альфред (1839-1899) – французький живопи-
617
сець, представник імпресіонізму. За походженням англієць.
У 1861-1863 роках навчався в Парижі в майстерні Ш.Глейра, де
зблизився з К.Моне та О.Ренуаром. На творчість Сіслея вплинув
К.Коро. Його відомі твори: «Село на березі Сени» (1872), «Мороз у
Лувесьєнне» (1873), «Повінь у Марлі» (1876) та інші.
180Ренуар П'єр Оґюст (1841-1919)
– французький живопи-
сець, графік і скульптор, представник імпресіонізму. У 1862-1864
роках навчався в Школі образотворчих мистецтв і в майстерні
Ш.Глейра в Парижі, де зблизився з К.Моне та А.Сіслеєм. Захо-
плювався передачею світлових та кольорових ефектів, вібруючо-
го повітря. Творчості Ренуара властиві життєрадісність, доскона-
лий рисунок, витончений колорит. Його відомі твори: «Купання
на Сені» (1869), «Портрет К.Моне» (1873), «Портрет Жанни Сама-
рі» (1877), «Парасольки» (1879), «Дівчина з віялом» (1881) та інші.
Серед скульптурних творів – «Венера» (1914-1916).
181Веласкес Дієго (1599-1660) – іспанський живописець. За-
клав основи жанру історичного живопису в мистецтві Західної
Європи. У ранніх творах змальовував життя селян і ремісників.
З 1623 року став придворним живописцем. Основне місце в його
творчості належить портретам, в яких він створив типові образи
представників різних верств суспільства. Його відомі твори: «Сні-
данок» (1617), «Водонос» (близько 1620), «Кузня Вулкана» (1830),
«Здача Бреди» (1634-1635), «Венера із дзеркалом» (1651), «Фрей-
ліни» (1656), «Прялі» (1657) та інші.
182Олесь Олександр, справжнє прізвище Кандиба Олек-
сандр Іванович (1878-1944) – український поет. У 1902 році за-
кінчив Харківський ветеринарний інститут. Літературну діяль-
ність почав у 1903 році в Києві. У 1919 році емігрував до Австрії,
з 1923 року жив у Чехословаччині. Автор збірників «З журбою
радість обнялась» (1907), «Поезії» (1909), «Твори» (1914), «Чужи-
ною» (1920), «Перезва» (1921), «Кому повім печаль мою» (1931);
збірки драматичних етюдів «По дорозі в казку» (1914); віршова-
них казок для дітей; драматичної поеми «Ніч на полонині» та ін-
ших творів. Багато віршів Олеся поклали на музику М.Лисенко,
Я.Степовий, К.Стеценко, С.Людкевич, О.Білаш та інші.
183Нарбут Георгій Іванович (1886-1920) – український гра-
фік. Закінчив гімназію в місті Глухові і з 1906 по 1917 рік працював
618
в Петербурзі, щороку приїздив в Україну. Художню освіту здобув
самостійно. З 1917 року жив у Києві. Брав активну участь у куль-
турному будівництві Української Народної Республіки (УНР). Він
один із засновників Української академії мистецтв (1917), ректором
якої став у 1919 році. Нарбут був автором ескізів перших українсь-
ких грошових знаків (гривень), поштових марок і цінних паперів
УНР. Його ілюстрації до книг стали класикою української графіки.
Оформив книжки: «Три байки Крилова» (1913), «Малоросійський
гербовник» В.Лукомського і В.Модзалевського (1914), «Герби геть-
манів Малоросії» С.Тройницького, «Давня архітектура Галичи-
ни» (1915) і «Старовинні садиби Харківської губернії» Г.Лукомсь-
кого (1917), «Українська абетка» (1917), «Енеїда» І.Котляревського
(1919). Нарбут був автором багатьох різноманітних графічних ма-
теріалів. Його твори експонувалися на міжнародних виставках у
Римі, Лейпціґу, Брюсселі, Празі, Берліні і Петербурзі.
184Леонтович Микола Дмитрович (1877-1921)
– укра-
їнський композитор, хоровий диригент, музично-громадський
діяч, педагог, збирач музичного фольклору. У 1898 році закін-
чив Кам'янець-Подільську духовну семінарію, у 1903-1904 роках
відвідував лекції в Придворній співацькій капелі в Петербурзі і
склав іспит на звання регента. Працював вчителем співу в різ-
них містах України, викладав у єпархіальному жіночому учили-
щі в Тульчині. У 1918-1919 роках брав активну участь у розбудові
української національної музичної культури в Києві, був одним
із організаторів Першої української державної капели і виклада-
чем Музично-драматичного інституту імені М.В. Лисенка. У 1819
році повернувся до Тульчина. Автор обробок класичних творів
для хору, українських народних пісень, революційних пісень, хо-
рових поем, духовних творів.
185Стеценко Кирило Григорович (1882-1922)
– українсь-
кий композитор, хоровий диригент, музично-громадський діяч,
педагог. У 1903 році закінчив Київську духовну семінарію. Му-
зичну освіту здобув у Києві в музичному училищі Російського
музичного товариства та Музично-драматичній школі М.Лисен-
ка (1904-1907). У 1907 році за революційну діяльність висланий
з Києва. У 1912 році прийняв сан священика і оселився в селі Го-
лово-Русаві (тепер у складі села Олександрівка Вінницької обла-
619
сті). З 1917 року жив у Києві, з 1920 року – в селі Веприку (тепер
Київської області). За його ініціативи створено мандрівні хорові
капели, освоєно нотодрукування, засновано музичну бібліотеку.
Викладав у Музично-драматичному інституті імені М.В. Лисен-
ка (Київ). Його відомі твори: хори «Бурлака», «Рано-вранці ново-
бранці» (1904), «Рости, квіте», «Прометей», «Свобода, рівність і
любов» та інші; пісні, кантати, опери, музика до вистав, акапельні
обробки колядок і щедрівок (1907-1910), словоспіви, літургії. Ор-
ганізатор і учасник багатьох шевченківських концертів.
186Коцюбинський Михайло Михайлович
(1864-1913) —
український письменник і громадський діяч. Закінчив Шарго-
родське духовне училище (1880). З 1898 року жив у Чернігові, де
написав свої кращі твори. На межі ХІХ-ХХ століть виступив як
видатний майстер соціально-психологічної новели. Написав по-
вість про революційну боротьбу селян в Україні – «Fata morgana»
(1907-1910). Високим гуманізмом і поезією сповнені твори останніх
років: «Тіні забутих предків» (1911), »Хвала життю!», «На остро-
ві» (1913). За мотивами творів письменника створено кінофільми:
«Коні не винні» (1956), «Кривавий світанок» (1956), «Пе-коптьор»
(1957), «Дорогою ціною» (1957), «Тіні забутих предків» (1967) та
інші. У 1959 році композитор В.Кирейко написав балет «Тіні забу-
тих предків».
187Філатов Володимир Петрович
(1875-1956)
—
українсь-
кий офтальмолог і хірург, академік. У 1897 році закінчив медич-
ний факультет Московського університету. З 1903 року працю-
вав в очній клініці в Одесі. З 1911 року – професор і завідуючий
кафедрою Одеського університету, а з 1921 року – медичного ін-
ституту. У 1936-1956 роках очолював Інститут офтальмології. Ви-
рішив проблему трансплантації рогівки ока. Успішно працював
над проблемами офтальмохірургії, лікування глаукоми, трахоми
та інших хвороб очей. Започаткував вчення про біогенні стимуля-
тори, яке стало основою лікувального методу тканинної терапії.
Створив школу українських офтальмологів.
188Карпо Жан Батіст
(1827-1875)
—
французький
скуль-
птор, живописець і графік. Його відомі твори: скульптурна група
«Уголіно і його діти» (1857-1860, Лувр), горельєфи «Тріумф Фло-
ри» (1863-1866, парк Тюільрі, Париж) і «Танець» (1865-1869, фа-
620
сад «Ґранд-Опера»), скульптурна група «Чотири частини світу»
(1867-1872, фонтан у Люксембурзькому саду в Парижі) та інші.
Автор багатьох скульптурних портретів.
189Кале – місто на півночі Франції. Порт на березі протоки
Па-де-Кале. Як місто виріс на межі ІХ-Х століть. Нині адміні-
стративний центр департаменту Па-де-Кале.
190Столітня війна 1337-1453 років – війна між Англією і
Францією за Гієнь (з 1259 року – англійське володіння), Норман-
дію, Анжу (втрачені англійцями у ХІІІ ст.), Фландрію. Англійсь-
кі війська на 1453 рік були повністю вигнані з Франції, лише Кале
утримувала Англія до 1558 року.
191Бальзак Оноре де
(1799-1850)
—
французький письмен-
ник. Писав романи, повісті, драми, статті. Більшість романів і пові-
стей об'єднані спільним задумом і складають багатотомну епопею
«Людську комедію». У ній Бальзак створив широку реалістичну
картину сучасного йому французького суспільства. Із задуманих
143 творів написано 97. У його творчості французький реалізм до-
сягнув свого вищого рівня. Бальзак двічі приїздив в Україну, від-
відав Київ. У 1847 році перебував у селі Верхівні (тепер Жито-
мирської області) в маєтку польської поміщиці Е.Ганської. Тут він
працював над драмою «Мачуха» і повістю «Утаємничений». За-
писки Бальзака про подорож по Україні з'явилися у його «Let-
tre sur Kiew» («Нотатки про Київ», 1847). 14 березня 1850 року
в Бердичеві відбулося вінчання Бальзака з Ганською в костьолі
Святої Варвари. Помер 18 серпня 1850 року в Парижі, похований
21 серпня на кладовищі Пер-Лашез. На його могилі Віктор Гюґо,
оцінюючи творчість письменника, сказав: «Пан де Бальзак був
одним із перших серед великих, одним із кращих серед обранців».
У 1959 році у Верхівні, в будинку, де жив Бальзак, створено кім-
нату-музей. Твори письменника стали відомі в Україні в 30-х ро-
ках ХІХ століття, багато з них перекладені українською мовою.
192Лоранс Жан Поль (1838-1921) – французький історичний
живописець. Друг і шанувальник Родена. Його погруддя, викона-
не Роденом у 1881 році, належить до кращих портретних робіт
скульптора.
193Далу Еме Жуль
(1838-1902)
—
французький скульптор,
товариш Родена, учень Ж.Б. Карпо. Активний учасник Паризької
621
комуни 1871 року, був засуджений на вічну каторгу, але утік до
Англії. Після амністії 1879 року повернувся на батьківщину. Ство-
рив монументальну композицію «Тріумф Республіки» на Плас де
ла Насьон у Парижі (1879-1899), пам'ятник Делякруа (1890, Люк-
сембурзький сад, Париж), надгробники Лавуазьє і Бланкі (1885,
кладовище Пер-Лашез, Париж) та інші твори.
194Бере Роза (1844-1917) – натурщиця, а з 1864 року дружи-
на Родена. Була йому вірним другом. Своє велике почуття до Ро-
дена вона пронесла крізь усе життя і Роден усе життя платив їй
такою ж теплою прихильністю і не міг обходитися без її турбот.
195Бурдель Еміль Антуан (1861-1929) – відомий французь-
кий скульптор. У 1876-1884 роках навчався в Тулузі, у 1884-1886
роках – в Парижі. У 1893-1908 роках працював помічником Оґюс-
та Родена. Його відомі твори: композиції «Геракл, який стріляє з
лука» (1909) і «Пенелопа» (1909-1912), пам'ятники К.Альвеару в
Буенос-Айресі (1915-1923) і А.Міцкевичу в Парижі (1909-1929),
портрети Д.Енґра, О.Родена, А.Франса, Л.Бетховена. Твори Бур-
деля та його колекції зберігаються в Музеї його імені в Парижі.
Бурдель написав книгу «Скульптура і Роден» (Ant. Bourdelle. La
sculpture et Rodin. Paris, 1937).
196Фальгієр Олександр
Жозеф Жан (1831-1900)
—
фран-
цузький скульптор. Приятель О.Родена, який виконав у 1897 році
його бюст у бронзі.
197Каррьєра Ежен (1849-1906)
– французький живописець.
Був близьким другом О.Родена. Роден дуже цінував його як ху-
дожника і навіть зазнав його впливу в ряді своїх пізніх марму-
рів, у яких намагався вуалізувати форму, огортаючи її пеленою
повітря.
198Ван Ґоґ Вінсент (1853-1890) – голландський живописець.
З 1886 року працював у Франції, де зазнав впливу імпресіоніз-
му. Його відомі твори: «Міст через Сену», «Портрет татуся Тан-
гі» (обидва у 1887), «Жнива. Долина Ла-Кро» (1888), «Зоряна ніч»
(1889) та інші. Роден дуже цінував Ван Ґоґа. З живописних робіт
видатного художника у Родена був «Портрет татуся Тангі».
199Легро Альфонс (1857-1911)
– французький живописець,
гравер і скульптор. Товариш Родена по Школі малювання і мате-
матики, а потім один з його друзів. Легро навчив Родена техніці
622
офорта. У 1881 році Роден гостював у Легро в Лондоні, де виліпив
його погруддя, пізніше відлите у бронзі.
200Дункан
Айседора (1878-1927)
—
американська танцівни-
ця. Класичній школі балету протиставила вільний пластичний
танець, прагнула до органічного зв'язку танцю з музикою. Тан-
цювала без взуття. Створила ряд танців на революційні теми
(«Марсельєза» та інші). У 1903 році танцювала на святі, організо-
ваному на честь Родена його учнями і шанувальниками.
201Вавель – пагорб у Кракові (Польща), на лівому березі річ-
ки Вісли, на південь від Старого міста. Відомий своїми архітек-
турними пам'ятниками, серед яких королівський замок та готич-
ний кафедральний костьол – усипальниця польських королів та
інших історичних діячів. У королівському замку збереглися ар-
кадний внутрішній двір
(1502-1516),
готична зала (ренесансна
перебудова 1502-1536), посольська зала (1529-1535), кутові вежі
(близько 1600). Костьол відомий своєю готичною архітектурою,
романською криптою (близько 1100) святого Леонарда (каплицею
під вівтарем для почесних поховань), численними надгробками та
ренесансною капелою короля Сиґізмунда І (1517-1533).
202Попель Антон Львович (1865-1910) – український скульп-
тор. Навчався у Краківській школі красних мистецтв (1882-1884) та
Віденській академії мистецтв (1885-1888). З 1888 року жив у Льво-
ві, викладав у політехнічному інституті малювання і скульптуру.
Брав участь в оздобленні оперного театру та Палацу правосуд-
дя у Львові. Автор пам'ятників письменнику Ю. Коженьовському
в Бродах та поету А. Міцкевичу у Львові (1904, у співавторстві з
М. Паращуком), погруддя О. Фредро.
203Стефаник Василь Семенович
(1871-1936)
—
український
письменник і громадський діяч. Народився в селянській родині.
Навчався в гімназіях Коломиї (1883-1890) і Дрогобича (1890-1892),
на медичному факультеті Краківського університету
(1892-1900).
Селянський демократ за переконаннями. Боровся за політич-
ні права народу, виступав проти соціального та національного
гноблення. Стефаник – видатний майстер психологічної новели
та діалогу. Автор збірок новел «Синя книжечка» (1899), «Камін-
ний хрест» (1900), «Дорога» (1901), «Моє слово» (1905), «Земля»
(1926).
623
204Людкевич Станіслав Пилипович
(1879-1979)
—
українсь-
кий композитор, музикознавець, фольклорист, педагог, доктор
музикознавства (1908), народний артист СРСР (1969), Герой Со-
ціалістичної Праці (1979). Закінчив Львівський університет. Один
з організаторів Вищого музичного інституту імені Миколи Лисен-
ка у Львові, у 1910-1914 роках – його директор, з 1919 року —
викладач. З 1939 року – професор Львівської консерваторії, од-
ночасно у 1939-1951 роках – старший науковий співробітник
Львівського філіалу Інституту фольклору Академії наук Укра-
їни. Створив вокально-симфонічні твори на вірші Т. Шевченка
та І. Франка; симфонічну музику – «Прикарпатська симфонія»
(1952), «Галицька рапсодія» (1928); оперу «Довбуш» (1955); хоро-
ві композиції на слова Т. Шевченка, І. Франка, М. Шашкевича,
М. Рильського та інші твори.
205Шептицький Андрій (1865-1944)
– митрополит Укра-
їнської греко-католицької церкви (1901), архієпископ, доктор те-
ології, просвітник, громадсько-політичний діяч. Освіту здобув в
Краківському університеті та Краківській єзуїтській семінарії.
Засновник Українського національного музею у Львові (1905),
Богословського наукового товариства (1923), теологічних журна-
лів. У церковному житті прихильник екуменізму. Послідовно бо-
ровся за ідею незалежної України. Під час Другої світової війни
1939-1945 років і німецької окупації України був почесним головою
і протектором Української Національної Ради у Львові, виступав
із протестами проти геноциду щодо єврейського населення. Виз-
навав Організацію Українських Націоналістів (ОУН) і Українсь-
ку Повстанську Армію (УПА), підтримував боротьбу ОУН-УПА
проти радянської влади і проти німецьких окупантів за незалеж-
ність України. Похований у соборі Святого Юра у Львові.
206Шевченко Тарас Григорович (1814-1861) – великий укра-
їнський поет і художник. Народився 9 березня 1814 року в сім'ї
селянина-кріпака, наймитував, навчався грамоти у сільського
дяка. З 1829 року – козачок поміщика П. Енгельгардта, жив у мі-
сті Вільні, з 1831 року – в Петербурзі. У 1832 році був відданий
у науку до живописця В. Ширяєва. У 1836 році з іншими учнями
Ширяєва брав участь у розписах Великого, Александринського
та Михайлівського театрів у Петербурзі. У цьому ж році познайо-
624
мився з українським художником І. Сошенком, згодом з К. Брюл-
ловим, В. Григоровичем, В. Жуковським, О. Венеціановим, М. Ві-
єльгорським, українським поетом Є. Гребінкою. Ці видатні діячі
