Текст книги "Українсько-французькі зв'язки в особах, подіях та легендах"
Автор книги: Анатолий Ткаченко
Жанры:
История
,сообщить о нарушении
Текущая страница: 2 (всего у книги 29 страниц)
єю Українських Націоналістів (ОУН) Української По-
встанської Армії (УПА). Початок збройної боротьби
ОУН-УПА на два фронти: проти німецьких окупантів
та проти радянських партизанів і радянських військ.
1943 рік. Визволення Києва від німецьких окупан-
тів (6 листопада).
1944 рік. Визволення України від німецьких загарб-
ників (жовтень).
1944 – початок 60-х років. Боротьба ОУН-УПА з
радянською владою в Україні.
1945 рік. На конференції в Сан-Франціско 26 черв-
ня Україна увійшла до Організації Об'єднаних Націй
(ООН) як член-засновник.
1945 рік. Капітуляція Німеччини (8 травня). Кінець
Другої світової війни.
26
1945 рік.
Радянсько-чехословацький договір про
кордони. Закарпаття увійшло до складу України.
1946-1947 роки. Голодомор в Україні.
1954 рік. Указ Президії Верховної Ради СРСР про
передачу Кримської області зі складу РРФСР до скла-
ду УРСР (19 лютого). Завершення формування сучас-
ної території України.
1986 рік. Катастрофа на Чорнобильській АЕС, за-
бруднення радіонуклідами значної території України
(26 квітня).
1989 рік. Установчий з'їзд Народного Руху Украї-
ни за перебудову (10 вересня). Організаційно оформ-
лена масова політична опозиція комуністичній партії
України.
1990 рік.
Декларація про державний суверенітет
України (16 липня) – перший крок до самостійної
Української держави.
Суверенна і незалежна Україна
(з 1991 року)
1991 рік. Проголошення Акту про державну неза-
лежність України (24 серпня). 24 серпня стало свя-
том – Днем незалежності України.
1991 рік. Всеукраїнський референдум про незалеж-
ність України і вибори Президента України (1 грудня).
Першим президентом обрано Леоніда Кравчука. По-
чаток дипломатичного визнання держави Україна.
1991 рік. 8 грудня припинено існування СРСР і ство-
рена Співдружність Незалежних Держав (СНД).
1992 рік. Верховна Рада України затвердила музику
Державного гімна (15 січня), яким став гімн «Ще не вмер-
27
ла Україна», створений Михайлом Вербицьким у 1864
році; прапор України (28 січня) у вигляді двоколірного
полотнища, верхня частина якого синя, нижня – жовта;
малий герб держави (19 лютого) у вигляді тризуба.
1992 рік. Верховна Рада України прийняла Закон
«Про приватизацію майна державних підприємств»
(4 березня).
1994 рік. У другому турі виборів Президентом Укра-
їни обрано Леоніда Кучму (10 липня).
1995 рік. Україна стала членом Ради Європи.
1996 рік. Прийняття Конституції України (28 черв-
ня). 28 червня стало святом – Днем Конституції
України.
1996 рік. Введення національної валюти – гривні
(1 вересня).
1998 рік. Встановлено День пам'яті жертв голодо-
морів та політичних репресій (четверта субота ли-
стопада). Від голоду 1921-1923 років та голодоморів
1932-1933 років і 1946-1947 років в Україні загинуло
близько 15 мільйонів людей.
1999 рік.
Встановлено День Соборності України,
який відзначається 22 січня – в день проголошення у
1919 році Акта злуки УНР і ЗУНР.
1999 рік. У другому турі виборів Президентом Укра-
їни вдруге обрано Леоніда Кучму (14 листопада). Вста-
новився авторитарний режим його влади, процвітала
корупція, тотальне розкрадання державного майна,
утворились олігархічні клани, зросли безробіття і зу-
божіння народу, порушувались закони, права і свобо-
ди громадян, фальсифікувались результати виборів в
органи влади, падав міжнародний авторитет держави.
28
2000 рік. Верховна Рада України затвердила Дер-
жавним гімном перший куплет і приспів історичного
тексту Павла Чубинськго «Ще не вмерла Україна», а
духовним гімном України – твір Олександра Конись-
кого (текст) та Миколи Лисенка (музика) «Боже вели-
кий, єдиний».
2004 рік. Перший тур виборів Президента України
(31 жовтня), другий тур виборів (21 листопада). Вибори
були сфальсифіковані владою. Верховний суд України
прийняв постанову про повторне голосування.
2004 рік. Помаранчева революція (листопад—гру-
день) проти існування олігархічної системи влади,
утисків свободи слова, порушення прав і свобод грома-
дян, безробіття і злиденного життя народу, фальсифі-
кації результатів виборів Президента України в дру-
гому турі виборів, за демократичні перетворення.
2004 рік. При повторному голосуванні в другому
турі виборів (26 грудня) Президентом України обра-
но Віктора Ющенка, за якого проголосувало 51,99%
виборців. У його програмі – створення мільйонів ро-
бочих місць, збільшення зарплат і пенсій, зміна жит-
тя людей на краще, створення держави, яка захищає
кожного, служить народу, а не купці олігархів.
2005 рік. Встановлено День Свободи, який відзна-
чається 22 листопада – в день початку Помаранчевої
революції.
2006-2007 роки. Криза державної влади внаслідок
політичної корупції. Президент України своїм указом
припинив діяльність Верховної Ради і призначив по-
зачергові вибори депутатів парламенту на 30 вересня
2007 року. Після виборів у парламенті сформувалася
коаліція більшості (228 депутатів) із депутатів блока
Юлії Тимошенко (БЮТ) і блока Наша Україна –
29
Народна Самооборона (НУ-НС). Прем’єр-міністром
стала Юлія Тимошенко.
2008-2009 роки. Початок світової економічної кризи
(осінь 2008 рік) та її загострення (2009 рік). Політична
корупція і криза державної влади не були подолані, виникло
і зростало політичне протистояння між Президентом і
Кабінетом Міністрів, у Верховній Раді загострилися
суперечності між опозицією і коаліцією більшості.
Сучасна Україна
Україна розташована на півдні центральної части-
ни Європи. Територія сучасної України простягається
із заходу на схід на 1316 км, з півночі на південь – на
893 км. Крайні точки України: північна – село Грем'яч
Чернігівської області, південна – мис Сарич в Криму,
східна – село Червона Зірка Луганської області, за-
хідна – місто Чоп Закарпатської області.
Площа – 603,7 тис. км2. Населення на 1 січня 1992 року
було 52,06 млн., на 1 липня 2007 року воно зменшилось до
46,3 млн. жителів. Середня густота населення 77 осіб/км2,
найбільша у Донецькій області – 180 осіб/км2, найменша у
Чернігівській області – 38 осіб/км2.
Більшість населення (67%) живе в містах. 9 міст
України мають населення понад 500 тис. жителів, се-
ред них Дніпропетровськ, Донецьк, Київ, Одеса, Хар-
ків налічують понад 1 млн. жителів. 36 міст мають від
100 до 500 тис. жителів. Столиця України Київ із пе-
редмістями налічує близько 3 млн. жителів.
Національний склад: українці – 73%, росіяни —
22%, татари та інші національності – 5%. Річний при-
ріст населення – 0,71%. Тривалість життя – 66 років.
Статус України за класифікацією ООН – країна з
перехідною економікою. Грошова одиниця – гривня=100
копійкам.
30
Україна складається з Автономної Республіки
Крим, 24 областей (поділених на райони), міст Києва і
Севастополя, які мають спеціальний статус.
Україна є суверенною і незалежною, демократич-
ною, соціальною, правовою унітарною державою, вла-
да в якій поділена на законодавчу, виконавчу і судову.
Державу очолює Президент України, який є гаран-
том державного суверенітету, територіальної цілісно-
сті України, дотримування Конституції України, прав
и свобод людини і громадянина. Він обирається гро-
мадянами України на основі загального, рівного і пря-
мого виборчого права шляхом таємного голосування
терміном на п'ять років. Президент підписує зако-
ни, прийняті Верховною Радою України, очолює Раду
Національної Безпеки й Оборони України і є головно-
командуючим армією.
Органом законодавчої влади в Україні є парла-
мент – Верховна Рада України. Він складається з
450 народних депутатів, обраних на основі загально-
го, рівного і прямого виборчого права шляхом таєм-
ного голосування терміном на п'ять років.
Вищим органом виконавчої влади є Кабінет Мініст-
рів України, відповідальний перед Президентом
України і Верховною Радою України. Прем'єр-міністр
України призначається Верховною Радою України за
поданням Президента України.
Правосуддя в Україні здійснюється виключно суда-
ми. Судочинство здійснюється Конституційним Судом
України і судами загальної юрисдикції. Вищим судо-
вим органом у системі судів загальної юрисдикції є
Верховний Суд України.
Україна – світська держава, в якій представле-
ні різні релігійні конфесії: Українська православна
церква Московського патріархату – 9423 парафії;
31
Українська православна церква Київського патріар-
хату – 3010 парафій; Українська автокефальна пра-
вославна церква – 1052 парафії; Українська греко-
католицька церква – 3289 парафій; Римо-католицька
церква – 818 парафій; Євангельські християни-бап-
тисти – 2113 громад; Євангельські християни-п'яти-
десятники – 1131 громада; Адвентисти сьомого дня —
839 громад; Свідки Ієгови – 488 громад; іудеї – 245
громад; мусульмани – 386 громад; інші (неохаризма-
ти різних напрямків, протестанти, мормони, крішнаї-
ти, Рідна українська національна віра) – 2125 громад.
Державною мовою України є українська.
Національне свято: 24 серпня – День Незалежно-
сті. Прапор України (з 1992 року) – двоколірне полот-
нище, верхня частина якого синя, нижня – жовта.
Державний гімн України
«Ще не вмерла Україна»
Слова Павла Чубинського
Музика Михайла Вербицького
Ще не вмерла Україна, і слава, і воля,
Ще нам, браття молодії, усміхнеться доля!
Згинуть наші вороженьки, як роса на сонці.
Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці!
Приспів (двічі)
Душу, тіло ми положим за нашу свободу
І покажем, що ми, браття, козацького роду.
Станем, браття, в бій кривавий від Сяну до Дону,
В ріднім краї панувати не дамо нікому.
Чорне море ще всміхнеться, дід Дніпро зрадіє,
32
Ще у нашій Україні доленька наспіє.
Приспів (двічі)
А завзяття, праця щира свого ще докаже,
Ще ся волі в Україні пісенька розляже.
За Карпати відіб’ється, згомонить степами,
України слава стане поміж народами.
Приспів (двічі)
Духовний гімн України
«Боже великий, єдиний»
(Молитва за Україну)
Слова Олександра Кониського
Музика Миколи Лисенка
Боже великий, єдиний,
Нам Україну храни,
Волі і світу промінням
Ти її осіни.
Світлом науки і знання
Нас усіх просвіти,
В чистій любові до краю
Ти нас, Боже, зрости.
Молимось, Боже єдиний:
Нам Україну храни,
Всі свої ласки, щедроти
Ти на люд наш зверни.
Дай йому волю, дай йому долю,
Дай доброго світа.
33
Щастя дай, Боже, народу,
І многая, многая літа.
34
35
ГОЛОВНІ ПОДІЇ В ІСТОРІЇ ФРАНЦІЇ ТА
ОСНОВНІ ВІДОМОСТІ ПРО СУЧАСНУ
ФРАНЦІЮ
843 рік. Розпад Франкської держави, яка виникла
наприкінці V століття на території колишньої Римсь-
кої імперії. Згідно з Верденським договором вона була
розділена на три частини, з яких пізніше утворилася
Франція (назва з Х століття), Німеччина й Італія.
843-987
роки.
Французька держава за правління
королів із династії Каролінґів.
987 рік.
Королівську династію Каролінґів зміни-
ла династія Капетінґів, засновником якої був Гуґо Ка-
пет (987-996 роки). За Капетінґів (987-1328 роки) коро-
лівська влада з виборної стала спадковою. Під владою
королів було об'єднано три чверті території Франції,
почала складатися централізована держава.
Столи-
цею королівства став Париж, який уперше згадується
у 53 році до н.е. в записках Юлія Цезаря про ґалльську
війну як поселення племені паризиїв – Лютеція.
1049 рік. Король Франції Генріх І Капет (1008-1060
роки, з 1031 року – король) одружився з Анною
Ярославною,
дочкою Великого князя Київської Русі
Ярослава Мудрого. Після смерті Генріха І (1060 рік)
Анна Ярославна була регентшею під час правління
їхнього малолітнього сина Філіппа І, короля Франції
у 1060-1108 роках.
ХІ-ХІІІ століття. Розвиток сільського господарства
та торгівлі. Поява міст – центрів ремесел і торгівлі.
Економічний та культурний вплив духовно-лицарсь-
36
ких орденів. Французьке лицарство брало участь у
хрестових походах. Виникли перші університети, се-
ред них Паризький університет.
XIV-XV століття. Король Філіпп IV Красивий (1285-
1314 роки) для підтримки боротьби з великими феода-
лами з боку різних верств населення скликав перші
Генеральні штати (1302 рік) з представників дворян-
ства, духовенства і третього стану (купці, ремісники,
селяни). Державний устрій набув форми станової мо-
нархії. Ліквідовано орден тамплієрів (1312 рік). Епіде-
мії (Чорна чума 1347 року), голодомор та громадянські
війни. Франко-англійське суперництво: Столітня вій-
на з Англією (1337-1453 роки) і епопея Жанни д'Арк
(1429-1431 роки). Паризьке повстання громадян 1357-
1358 років проти збільшення податків, антифеодальне
повстання селян у 1358 році (Жакерія). Наприкінці XV
століття за правління молодшої лінії Капетінґів дина-
стії Валуа (1328-1589 роки) завершилось об'єднання
французьких земель у єдину централізовану держа-
ву, почав складатися абсолютизм, зароджуватися ка-
піталістичний устрій, виникли мануфактури. Новий
поштовх у розвитку сільського господарства, демогра-
фії та торгівлі. Початок французького відродження.
XVI століття. Склалася абсолютна монархія. Релі-
гійні війни між католиками та протестантами (1562-
1594 роки). Нантський едикт 1598 року короля Генріха
IV з династії Бурбонів (1598-1792, 1814-1815, 1815-
1830 роки), який завершив релігійні війни і надав сво-
боду совісті та культу. Піднесення науки у XVI століт-
ті, пов'язане з іменами гуманіста Ф. Рабле, філософа
М. Монтеня, хірурга А. Паре, математика Ж. Фернеля.
37
1610-1643 роки. Правління короля Людовіка ХІІІ.
У 1624-1642 роках державою керував перший міністр
кардинал Рішельє Арман Жан дю Плессі – ідеолог
абсолютизму. За його ініціативи Франція з 1635 року
брала участь у Тридцятилітній війні 1618-1648 ро-
ків, очоливши антигабсбурґську коаліцію. У цій війні
на службі у французькій армії був загін українських
козаків, які брали участь у штурмі іспанської форте-
ці Дюнкерк.
1643-1715 роки. Правління короля Людовіка XIV.
У 1643-1661 роках державою керував перший міністр
кардинал Джуліо Мазаріні. Після низки воєн Фран-
ція розширила свої території, приєднала Ельзас. Апо-
гей королівської влади, політична гегемонія Франції в
Європі та поширення її культури. Засновані Академія
написів та красного письменства (1663 рік), Паризь-
ка академія наук (1666 рік), Королівська академія ар-
хітектури (1671 рік). У 1650 році в місті Руані вийшла
друком книга картографа й інженера-фортифікатора
Ґійома де Боплана «Опис України», впродовж XVII-
XIX століть вона виходила французькою (1660, 1661
роки), англійською (1704 рік), німецькою (1780 рік) та
польською (1822 рік) мовами. Початок Великої морсь-
кої торгівлі.
XVIII століття.
Правління короля Людовіка XV
(1715-1774 роки) та Людовіка XVI (1774-1792 роки).
Зміцнився капіталістичний устрій у промисловості,
посилились капіталістичні елементи в сільському гос-
подарстві. Подальшому розвитку продуктивних сил
перешкоджав феодально-абсолютистський устрій. За
Людовіка XVI Франція вступила в період гострої кри-
38
зи абсолютизму. У 1788-1789 роках створилася рево-
люційна ситуація, яка спричинила Велику французь-
ку революцію 1789-1794 років. XVIII століття стало
епохою просвітництва, французькі просвітителі Д. Ді-
дро, Ж.Л. Д'Аламбер, Ж.Ж. Руссо, Ш.Л. Монтескье,
К.А. Гельвецій, Вольтер та багато інших здійснили ве-
ликий вплив на розвиток світової культури. У 1795
році засновано інститут Франції, який об'єднав діяль-
ність наукових і художніх академій.
1789-1794 роки.
Велика французька революція
як результат кризи феодально-абсолютистської си-
стеми. Проявом кризи були глибокі протиріччя між
третім станом (буржуазія, селяни, робітники
ману-
фактур, міська біднота) та панівними дворянством і
духовенством. Основні протиріччя суспільства поси-
лювались фінансовою, торговельною та промисловою
кризами, а також неврожаєм та голодом попередніх
років. Були скасовані всі станові привілеї, прийнята
«Декларація прав людини та громадянина» (26 серп-
ня 1789 року), конфісковані церковні землі, здійсне-
на
низка
буржуазно-демократичних
перетворень.
У 1792 році знищена монархія і заснована Перша ре-
спубліка. Король Людовік XVI за контрреволюційні
дії був засуджений Конвентом на страту і ґільйоти-
нований 21 січня 1793 року. У 1792 році військовий ін-
женер, капітан Рейнської армії Руже де Ліль написав
текст та музику революційної пісні «Бойова пісня для
армії Рейну». Із цією піснею волонтери марсельсько-
го батальйону увійшли в революційний Париж, з 14
липня 1795 року вона під назвою «Марсельєза» стала
державним гімном Франції.
39
1794-1799 роки.
Державний контрреволюційний
переворот 9 термідора 2-го року за республіканським
календарем (27 липня 1794 року). До влади прийшла
велика буржуазія. Почався період реакції, яку здійс-
нював термідоріанський Конвент (1794-1795 роки) та
Директорія (1795-1799 роки).
1799-1814 роки. Державний переворот 18 брюмера
8-го року за республіканським календарем (9 листопа-
да 1799 року) зорганізований великою буржуазією за
підтримки заможного селянства та дворянства. Пере-
ворот здійснив Наполеон Бонапарт і встановив воєн-
ну диктатуру у вигляді Консулата, а з 18 травня 1804
року – імперії. Ставши імператором Першої імперії,
Наполеон І розв'язав у Європі низку воєн, метою яких
було установити в Європі гегемонію французької бур-
жуазії. Європейські держави виступили проти напо-
леонівського панування. Після Лейпцизької битви 1813
року Франція втратила все завойоване в Європі. 6 квіт-
ня 1814 року Наполеон І зрікся престолу, у Франції
була відновлена монархія. У 1815 році Наполеон знову
на 100 днів захопив владу. Після поразки при Ватер-
лоо 18 червня 1815 року у Франції вдруге була віднов-
лена династія Бурбонів.
1815-1848 роки. Відновлені у владі Бурбони (Людо-
вік XVIII, потім Карл Х) відродили до 1830 року па-
нування землеробської аристократії. В країні почав-
ся розгул дворянсько-клерикальної реакції. Династія
Бурбонів була повалена Липневою революцією 1830
року. Королем став герцог Луї Філіпп Орлеанський,
близький до великої буржуазії. У період його правлін-
ня (1830-1848 роки) швидко зростала економіка, відбу-
40
вався промисловий переворот, з'явилися перші заліз-
ниці і перші колоніальні володіння. Проти панування
буржуазії почали виступати робітники, посилився ре-
спубліканський рух.
1848-1851 роки. Лютнева революція 1848 року по-
валила монархічний устрій і заснувала Другу респу-
бліку (1848-1852 роки). Перші закони про працю, пресу
та освіту. 2 грудня 1851 року установився режим воєн-
но-буржуазної диктатури Луї Наполеона Бонапарта,
племінника Наполеона І.
1852-1870 роки. Державний переворот 2 грудня 1852
року, проголошення Луї Наполеона Бонапарта імпе-
ратором Наполеоном ІІІ. У період Другої імперії відбу-
лась низка воєн і посилилась колоніальна експансія.
1870-1875 роки.
Франко-прусська війна 1870-1871
років, яка призвела до втрати Ельзасу та Лотарингії
і падіння Наполеона ІІІ в результаті Вересневої ре-
волюції
1870
року. Проголошення Третьої республі-
ки (1870-1940 роки). 18 березня 1871 року парижани
захопили владу і встановили Паризьку Комуну, яка
проіснувала 72 дні до 28 травня і була знищена вну-
трішньою і зовнішньою контрреволюцією. У 1875 році
Національні Збори затвердили Конституцію Третьої
республіки.
1875-1914 роки. У 80-90-х роках Франція активізу-
вала політику колоніальних загарбань в Африці та Ін-
докитаї. Апогей парламентаризму. Визнання свободи
профспілок. Відокремлення церкви від держави (1905
рік). Великі наукові відкриття та технічні винаходи.
1914-1918 роки. Перша світова війна. Повернення
Франції Ельзасу та Лотарингії. Мирні договори.
41
1919-1939 роки.
Відбудова країни. Мистецький
розквіт Парижа. Економічна криза 30-х років. Народ-
ний фронт (1936-1938 роки), який боровся проти загро-
зи фашизму і війни. Зростання напруги в Європі.
1939-1945 роки. Друга світова війна. Поразка Фран-
ції та окупація її німецькими військами. Рух Опору
німецьким окупантам, який очолив Шарль де Ґолль.
У червні 1943 року майже вся територія Франції була
звільнена від окупантів. Перемога союзників у війні з
Німеччиною (8 травня 1945 року).
1946-1957 роки.
Четверта республіка (Президенти
В. Оріоль і Р. Коті). Відбудова країни, демографічне та
економічне піднесення. Деколонізація. Римський дого-
вір 1957 року про заснування Європейських союзів.
1958-1968 роки. У 1958 році Національні Збори при-
значили де Ґолля прем'єр-міністром. Він став ініціа-
тором створення Конституції П'ятої республіки, яка
була прийнята референдумом 28 вересня 1958 року.
21 грудня 1959 року Президентом був обраний Шарль
де Ґолль. Початок існування Спільного ринку (1959 рік).
Евіанські угоди 1962 року поклали кінець війні в Алжи-
рі. Більшість колоній в Африці отримала незалежність.
Внесення поправок до Конституції стосовно виборів
Президента прямим загальним голосуванням
(рефе-
рендум 28 жовтня 1962 року). Підписання Єлисейської
угоди між Шарлем де Ґоллем та канцлером Німеччини
Аденауером (23 січня 1963 року), яка визначила рамки
франко-німецького зближення. Економічне піднесен-
ня. Соціальні заворушення у травні 1968 року.
1969-1974 роки.
Президентство Жоржа Помпі-
ду. Економічний розвиток. Триває європейське будів-
42
ництво, перша спроба гармонізації грошових систем
шляхом створення 10 квітня 1972 року європейсько-
го валютного коридору, приєднання до Європейських
союзів Данії, Ірландії, Об'єднаного Королівства Вели-
кої Британії (1 січня 1973 року). Перша нафтова кри-
за (1973 рік).
1974-1981 роки. Президентство Валері Жискар д'Ес-
тена. Нові етапи європейського будівництва: створення
в грудні 1974 року Ради Європи, підписання 28 лютого
1975 року першої конвенції в Ломе, створення 1 січня
1979 року Європейської валютної системи, вступ Гре-
ції до Європейських союзів (1 січня 1981 року). Вста-
новлення права голосу з 18 років. Друга нафтова криза
1979 року. Зростання інфляції та безробіття.
1981-1995 роки. Президентство Франсуа Міттерана
(обраний у 1981 році, переобраний у 1988 році). Забо-
рона смертної кари (1981 рік). Прийняття законів про
децентралізацію (1982 рік). Лібералізація радіостанцій
і телевізійних каналів (1982 рік). Прогрес у європейсь-
кому будівництві: вступ Іспанії та Португалії 1 січня
1986 року до Європейських союзів, вступ в дію Єдино-
го європейського акту 1 липня 1987 року та ратифіка-
ція референдумом 20 вересня 1992 року договору про
Європейський Союз (ЄС).
1995-2007 роки. Президентство Жака Ширака (об-
раний у 1995 році, переобраний у 2002 році). Продов-
ження будівництва Європейського дому.
2007 рік. 6 травня Президентом Французької Ре-
спубліки обрано Ніколя Саркозі, за якого проголосу-
вало 53,06% виборців.
2008-2009 роки. Початок світової економічної кризи (осінь
2008 рік) та її загострення (2009 рік).
43
Сучасна Франція
Сучасна Франція – найбільша країна Західної Єв-
ропи. Площа – 543,97 тис. км2. Населення на 1 січня 2001 року
було 58,87 млн. жителів, на 1 липня 2007 року – 63,71 млн.
жителів. Середня густота населення – 117 осіб/км2. Населення
– 58,87 млн. жителів (на 1 січня 2001 року). Густота населен-
ня – 108 осіб/км2. Більше половини населення живе
в містах, що налічують понад 50 тис. жителів. 12 міст
Франції мають населення понад 350 тис. жителів, се-
ред них Лілль, Ліон та Марсель налічують по 1,2 млн.
жителів, а 30 міст – понад 200 тис. жителів. Столи-
ця Франції Париж з передмістями налічує близько
10 млн. жителів.
Національний склад: французи – 92%, північноаф-
риканці – 3%, інші національності – 5%. Річний при-
ріст населення – 0,5%. Тривалість життя – 77 років.
Статус Франції за класифікацією ООН – одна з
найбільш розвинених країн світу. Грошова одиниця – євро=100
євроцентам.
Французька Республіка складається з метропо-
лії, поділеної на 22 округи та 96 департаментів, і 4 за-
морських департаментів (Ґваделупа, Мартиніка, Ґвіа-
на, Реюньйон). До них додаються 4 заморські території
(Французька Полінезія, Нова Каледонія, Уолліс і Фу-
туна, французькі Південні та Антарктичні Землі) та
територіальні об'єднання з особливим статусом (Май-
от та Сен-П'єр і Мікелон).
Державу очолює Президент Республіки, який з
2002 року обирається на п'ять років прямим загаль-
ним голосуванням. Президент Республіки призначає
Прем'єр-міністра та, на пропозицію останнього, чле-
нів уряду. Він затверджує закони і є головнокоманду-
44
ючим армією. Він може розпустити Національні Збори
та, у випадку серйозної кризи, виконувати надзвичай-
ні повноваження. Уряд, під керівництвом Прем'єр-мі-
ністра, визначає та проводить політику нації. Він несе
відповідальність перед Парламентом.
Парламент складається з двох асамблей: Націо-
нальних Зборів, депутати яких обираються загаль-
ним прямим голосуванням на 5 років (580 депутатів), і
Сенату, який обирається на 9 років загальним непря-
мим голосуванням та поновлюється на третину кожні
3 роки (330 сенаторів). Обидві асамблеї, крім виконан-
ня функцій контролю уряду, опрацьовують та прий-
мають закони.
Конституційна Рада з дев'яти членів наглядає, зо-
крема, за регулярністю виборів та за конституційні-
стю основних законів, а також законів, які підлягають
її контролю.
Франція – світська держава, в якій представлені
різні релігійні конфесії: католики, приблизно 47 млн.
(80,62%)
населення; мусульмани, приблизно
4 млн.
(6,86%) населення; протестанти, приблизно 0,95 млн.
(1,63%) населення; іудеї, приблизно 0,75 млн. (1,29%)
населення; буддисти, приблизно 0,4 млн. (0,69%) насе-
лення; православні, приблизно 0,2 млн. (0,34%) насе-
лення; інші, приблизно 5 млн. (8,58%) населення.
Державною мовою Франції є французька.
Національне свято: 14 липня – День взяття Басти-
лії. Прапор Французької Республіки (з 1880 року) —
триколірне полотнище, його ліва частина (бік закрі-
плювання) – синя, середня – біла, права – червона.
Девіз держави: Liberte, Egalite, Fraternite (фр.) – Свобода,
Рівність, Братерство (лозунг Великої французької революції
кінця 18-го століття).
45
Державний гімн Франції
«Марсельєза»
Слова і музика Руже де Ліля
Переклад Миколи Вороного
Гей, діти рідної країни,
Ходім – настав славетний час!
Бо лютий ворог стяг руїни
Вже розгортає проти нас.
Вам чути, як здаля лунає
Той рев шалених вояків —
Іде, іде проклята зграя,
Щоб ваших нищити синів.
Громадо, в бій ставай!
До лав, батьки й сини!
Рушай, рушай!
Хай чорна кров напоїть борозни!
Свята любов до свого краю
Зміцнить удар наш у бою.
Злети ж до нас ти, воле, з раю
І силу нам подай свою!
Побіду під стяги кохані
Прикличмо з лав з усіх кінців, —
Хай бачать недруги здолані
І славу, і тріумф борців.
Громадо, в бій ставай!
До лав, батьки й сини!
Рушай, рушай!
Хай чорна кров напоїть борозни!
46
Коли ми здійсним наші мрії,
Батьки в могилах будуть спать,
Але їх прах і славні дії
Зумієм ми ушанувать.
Щоб не тягти життя нужденне,
Дали батьки нам гарту пай, —
Нас кличе збурення натхненне
І смерть у помсті за свій край!
Громадо, в бій ставай!
До лав, батьки й сини!
Рушай, рушай!
Хай чорна кров напоїть борозни!
47
48
УКРАЇНСЬКО-ФРАНЦУЗЬКІ ЗВ'ЯЗКИ В
ОСОБАХ, ПОДІЯХ ТА ЛЕГЕНДАХ
АННА ЯРОСЛАВНА
(близько 1032 – після 1075)
українська князівна, королева Франції
За часів князювання
Ярослава
Мудрого
(1019-
1054)
Київська
Русь
досяг-
ла
своєї
найбільшої
могут-
ності
і
стала
найкрупнішою
державою
Європи.
Тоді
во-
лодіння
Київської
Русі
простягалися
від
Білого
до
Чорного
моря,
від
Волги
49
до
Карпат.
Київська
Русь
вела
жваву
торгівлю
з
ба-
гатьма
країнами
Європи,
Близького
Сходу
та
Кав-
казу,
поширювала
та
зміц-
нювала
міжнародні
зв'яз-
ки, цьому сприяли династичні шлюби членів родини
Великого князя.
Ярослав Мудрий1 був високоосвіченою людиною і
вельми опікувався розвитком культури. У Софійсько-
му соборі2 збудованому ним у Києві (1037) він зібрав
50
першу в Русі-Україні бібліотеку, яка налічувала по-
над 950 томів. Великий князь дав добру освіту своїм
дітям.
Його дочки Анастасія3 та Єлизавета4 стали короле-
вами впливових європейських держав – Угорщини і
Норвегії, а дочка Анна – дружиною фран-
цузького короля Генріха І5 (1008-1060).
Давньоруські літописи не залишили ніяких відомо-
стей про князівну Анну. Уявлення про її зовнішній ви-
гляд дає фреска в київському Софійському соборі, на
якій Анна зображена в оточенні матері і сестер. Все,
що відомо про її життя, отримано із французьких хро-
нік 11-го століття, але й там відсутні відомості про дати
народження і смерті, як і про місце її поховання.
Анна Ярославна народилася в Києві ймовірно 1032
року. Дитинство і юність князівни випало на період ве-
ликого культурного піднесення Київської Русі. Вона
мала ґрунтовну освіту, знала декілька мов, зокрема
грецьку та латинську.
На початку 1048 року до Києва прибуло посольство
від французького короля Генріха І Капета, очолюва-
не єпископом міста Мо Ґотьє Савояром та міністром
королівського двору Ґозленом де Шаліняком. Король
Генріх І просив руки князівни Анни. Перша дружина
короля Матильда незадовго перед тим померла не за-
лишивши престолонаслідника. Сватанню Генріха І до
Анни передувала давня традиція стосунків між Руссю
й Францією.
Посольство дістало згоду Великого князя на шлюб
князівни з королем. 4 серпня 1049 року в соборі міста
Реймса6, де завжди коронувалися і вінчалися фран-
51
цузькі королі, відбулося вінчання. Шлюб був освяче-
ний на Євангелії7, яке Анна як оберіг привезла із собою
до Франції. Відтоді ця святиня перебувала в соборі, і
на ній присягали всі французькі королі.
У 1053 році Анна народила сина, майбутнього ко-
роля Франції Філіппа І. Пізніше вона мала ще двох
синів – Роберта, який помер підлітком, та Гуґо, гра-
фа Вермандуа, який став уславленим лицарем, брав
участь у хрестових походах за визволення Гробу Го-
споднього і Святої Землі Палестини від мусульман, за
що став називатися Великим.
Правління Генріха І було періодом найбільшої фе-
одальної роздробленості країни. Йому постійно дово-
дилося перебувати у військових походах проти непо-
кірних васалів. Тому Анні довелося виховувати синів
самій.
У 1060 році Генріх І раптово помер. Французький
трон посів його старший син Філіпп І (1060-1108). Анна
стала опікункою малолітнього сина і в цій ролі разом
із Філіппом І підписувала державні акти. Оселившись
в одному із старовинних королівських замків у місті
Санлісі поблизу Парижа, Анна збудувала собор і мо-
настир на честь святого Вінцента. До нашого часу від
споруди збереглася невелика каплиця, біля дверей
якої стоїть скульптура жінки у повний зріст з напи-
сом: «Анна руська, королева французька, засновниця
собору у 1060 році».
Із французьких середньовічних хронік відомо, що в
Санлісі 1062 року Анна одружилася з нащадком Кар-
ла Великого, васалом французького короля, могутнім
вельможею і хоробрим лицарем Раулем ІІІ, графом де
52
Крепі і Валуа. Цей шлюб був викликом не тільки коро-
