Текст книги "Українсько-французькі зв'язки в особах, подіях та легендах"
Автор книги: Анатолий Ткаченко
Жанры:
История
,сообщить о нарушении
Текущая страница: 26 (всего у книги 29 страниц)
Брехта. Композитори Франц Ліст і Петро Чайковський присвяти-
ли йому музичні твори, а художники Орас Верне, Теодор Жеріко,
Ежен Делякруа написали картини, присвячені гетьману.
103Пантеон – храм у стародавньому Римі, присвячений усім
богам. Нині пантеоном називають місце поховання видатних лю-
дей країни – державних діячів, письменників, вчених, філософів
тощо. Пантеоном у Парижі слугує церква Сент-Женевьєв, збудо-
вана у 1755-1789 роках архітектором Ж.Ж. Суфло.
597
104Маркович Опанас Васильович (1822-1867)
– українсь-
кий фольклорист, етнограф і громадський діяч. Походив із відо-
мого козацького роду. У 1846 році закінчив історико-філологічний
факультет Київського університету. За участь у Кирило-Мефо-
діївському товаристві у червні 1847 року був висланий до міста
Орла під нагляд поліції. У 1851 році з дружиною М.О. Вілінською
(Марко Вовчок) повернувся в Україну. Зібрав велику кількість
фольклорних і етнографічних матеріалів, які розглядав як важ-
ливий засіб пізнання історії, інтересів і прагнень українського на-
роду. Значну частину зібраних матеріалів опублікував у збірни-
ках А.Метлинського, П.Куліша, В.Антоновича, М.Драгоманова та
інших. Головна праця – «Українські прислів'я, приказки і таке
інше» (1864).
105Кирило-Мефодіївське товариство
– таємна політична
національно-патріотична організація (грудень 1845 – березень
1847, Київ). Засновники: В. Білозерський, М. Гулак, М. Костома-
ров. Згодом до них приєдналися 9 осіб, серед них Т. Шевченко і
П. Куліш. Зв'язки з товариством підтримували ще близько 100
чоловік. Товариство ставило головною метою досягнення держав-
ної незалежності України у федеративному союзі таких само не-
залежних слов'янських держав. Члени товариства виступали за
повалення самодержавства та ліквідацію кріпацтва в Російській
імперії. Заарештовані царською владою усі 12 членів товариства
були покарані засланням у різні місця імперії. Т.Г. Шевченко був
засланий солдатом до Орської фортеці з царською резолюцією
про заборону писати й малювати. Звільнений із заслання у 1857
році завдяки клопотанням друзів.
106Вольф Маврикій Осипович (1825-1883) – російський ви-
давець. З 1853 року випускав у Петербурзі наукову літерату-
ру, головним чином перекладну, твори російських письменників,
журнал «Навколо світу» (з 1861) та інше. У 1882 році організував
«Товариство М.О. Вольф», яке існувало до 1918 року.
107Французька академія – наукова установа, яка займаєть-
ся дослідженням мови та літератури. В її складі – «40 безсмер-
тних» – видатних діячів літератури, політики, економіки. При-
суджує декілька літературних премій. Заснована у 1635 році
головою уряду Франції кардиналом Арманом Жаном дю Плессі
598
Рішельє (1585-1642). Французька академія входить до складу Ін-
ституту Франції, який є офіційним науковим закладом, об'єдну-
ючим діяльність галузевих наукових та художніх академій. Крім
Французької академії, в Інститут Франції входять також Акаде-
мія написів та художньої літератури (1663), Академія наук (Па-
ризька АН, 1666), Академія мистецтв (1803), Академія моральних
та політичних наук (1832).
108Іллірія – історичний край у північно-західній частині Бал-
канського півострова. У далекій давнині Іллірія була заселена ін-
доєвропейськими племенами – іллірійцями. II – I ст. до н.е. іллі-
рійці були завойовані римлянами і зазнали сильної романізації.
З VI століття Іілірію почали заселяти слов'яни, які асимілювали
її населення і пізніше утворили на її території ряд держав.
109Лінія зміни дати – умовна лінія на поверхні земної кулі,
яка проходить переважно по меридіану 180° і ніде не перетинає
суходолу. Її положення точно показане на карті годинних поя-
сів. За міжнародною угодою 1874 року поверхня земної кулі була
поділена на 24 годинних пояси завширшки 15° по довготі. У ме-
жах кожного поясу прийняли єдиний час, відповідний часу се-
реднього меридіану пояса. Для нульового поясу середнім мери-
діаном є Ґринвіцький меридіан (Англія). Інші пояси нумеруються
від 1-го до 23-го через кожні 15° по їх середнім меридіанам у на-
прямі на Схід від Ґринвіча. Час одного поясу від другого різнить-
ся на 1 годину. Меридіан 180°, який є лінією зміни дати, відповідає
12-годинному поясу. На Схід від меридіана 180° календарне число
на один день менше, ніж на Захід від нього. Враховуючи це, при
перетині лінії зміни дати її змінюють, керуючись такими прави-
лами: корабель або літак, який прямує із Заходу на Схід, після
перетину лінії зміни дати не змінює дати, тобто протягом двох діб
поспіль відліковує одне і те саме число місяця; корабель або літак,
який прямує зі Сходу на Захід, після перетину лінії зміни дати
минає наступний день календаря, тобто змінює дату не на один
день, а на два дні. Зміну дати роблять з півночі, яка настає після
перетину лінії зміни дати. При виконанні цих правил дати на ко-
раблі і в портах не розійдуться.
110Реклю Жан Жак Елізе (1830-1905) – французький гео-
граф і соціолог. Навчався в Берлінському університеті. Під впли-
599
вом французької революції 1848 року став активним республі-
канцем. У 1852-1857 роках з політичних мотивів був в еміграції.
У 1865 році став членом І-го Інтернаціоналу. За участь у Паризь-
кій комуні 1871 року засуджений на довічне вигнання із Франції.
У 1892-1905 роках був професором географії в Брюсселі (Бельґія)
спочатку Вільного університету, а потім, створеного за його ініці-
ативи, Нового університету. Зібрав великий матеріал з географії
та культури багатьох країн світу. Створив 19-томну працю «Зем-
ля і Люди. Нова всесвітня географія» (1876-1894), у якій є розділи,
присвячені Україні. У 1905-1908 роках опублікована його 6-томна
праця «Людина і Земля». Був другом Жуля Верна.
111Кондратюк Юрій Васильович, справжнє прізвище, ім'я
та по батькові Шаргей Олександр Гнатович (1897-1942) – ви-
датний український вчений в галузі космонавтики та вітроенер-
гетики, один з піонерів ракетної техніки і теорії космічних польо-
тів. У 1969 році американські астронавти, реалізуючи програму
«Аполлон», здійснили політ на Місяць за «трасою Кондратюка».
Вони використали його схему посадки і висадки людей на поверх-
ню Місяця, яка описана в його праці «Завоювання міжпланетно-
го простору» (1929). На космодромі мису Канаверал (штат Флорі-
да, США) встановлено погруддя Кондратюка, його ім'ям назвали
один із кратерів на зворотній стороні Місяця та астероїд. У 1997
році Національний банк України випустив ювілейну монету номі-
налом 2 гривні на відзначення 100-річчя від дня його народження.
112Генерал від інфантерії – в «Табеле о рангах» («Табелі про
ранги») цей чин відповідав 2-му класу. Найвищий військовий чин
генерал-фельдмаршал відповідав
1-му
класу. Інфантерія
–
за-
старіла назва піхоти.
113Австро-італо-французька війна 1859 року
– війна П'є-
монту (одного із італійських королівств) і Франції проти Австрії.
Для П'ємонту війна була національно-визвольною і була важли-
вим етапом у боротьбі за об'єднання Італії. Франція мала на меті
зміцнити свої позиції в Північній Іалії та приєднати до своєї те-
риторії Савойю та Ніццу. Австрія намагалася зберегти окупацій-
ний режим в Ломбардії та Венеції, перешкоджаючи створенню
єдиної італійської держави. Внаслідок війни Австрія відмовилася
від Ломбардії, до Франції відійшли Савойя та Ніцца.
600
114Російсько-турецька війна
1877-1878
років
—
виник-
ла внаслідок піднесення національно-визвольного
руху на Бал-
канах проти турецького панування та загострення
міжнародних
суперечностей на Близькому Сході. У зв'язку з тим, що Туреч-
чина відхилила вимогу дати автономію Боснії, Герцеґовині та
Болгарії, Росія оголосила їй війну. Росія прагнула також пози-
тивно вирішити для себе питання про свободу судноплавства че-
рез Босфорську протоку. Внаслідок війни Північна Болгарія ого-
лошувалася номінально
залежним
від
Туреччини, але фактично
самостійним князівством, Південна Болгарія
була перетворена
в автономну турецьку провінцію – Східну Румелію. Визнавала-
ся незалежність Сербії, Румунії та Чорногорії. Австро-Угорщина
окупувала Боснію і Герцеґовину. Росії передавалася південна ча-
стина Бессарабії, міста Батумі, Карс та Ардахан з прилеглими до
них районами.
115Рєпін Ілля Юхимович (1844-1930) – російський живопи-
сець. Народився в місті Чугуєві на Харківщині. У 1864-1871 ро-
ках навчався в Петербурзькій академії художеств, у 1873-1876
роках її пенсіонер в Італії та Франції. З 1893 року – академік, у
1894-1907 роках – професор, у 1898-1899 – ректор Петербурзь-
кої академії художеств. З 1878 року – член Товариства пере-
движників. Його відомі твори: картини «Бурлаки на Волзі» (1870-
1873), «Хресний хід у Курській губернії» (1880-1883), «Відмова від
сповіді» (1879-1885), «Не чекали» (1884-1888) та інші; портрети
В.В. Стасова (1873), М.Мусоргського (1881), Л.Толстого (1887) та
інші. Творча, педагогічна і громадська діяльність Рєпіна була
пов'язана з Україною. Він вивчав історію та побут українсько-
го народу, його культуру та мистецтво. На українську тематику
написав твори: «Українська селянка» (1880), «Портрет Т.Шев-
ченка» (1888), «Запорожці пишуть листа турецькому султано-
ві» (1878-1891), «Вечорниці» (1881), «Чорноморська вольниця»
(1908). Створив чотири ескізи до проекту пам'ятника Т.Шевчен-
ку (1912). Писав про українське мистецтво, підтримував твор-
чість українських художників, а також діяльність рисувальних
шкіл М.Мурашка в Києві, М.Раєвської-Iванової у Харкові, Одесь-
кої рисувальної школи. У Рєпіна навчалися українські художни-
ки М.Пимоненко, О.Мурашко, Ф.Красицький, С.Прохоров.
601
116Державна Рада Росії – вища державна установа Росії, яка
була утворена у 1810 році за проектом М.М. Сперанського, який у
1808-1811 роках був найближчим радником імператора Олексан-
дра I. До 1906 року була вищим законодорадчим органом, де попе-
редньо обговорювалися законопроекти, а також питання війни та
миру, розпис державних прибутків та видатків і таке інше.
117Ґульден – спочатку золота (XIV-XVI ст.), а потім срібна
(XVII-XIX ст.) монета і грошова одиниця Німеччини, Австрії та
деяких інших європейських країн. Ґульден як грошова одиниця
зберігся тільки в Нідерландах (Голландія), дорівнює 100 центам.
118Теолог – богослов, особа, яка займається теологією —
вченням про бога, заснованим на тлумаченні Святого Письма, яке
вважається божественним одкровенням (свідченням Бога про са-
мого себе). Теологія являє собою систему богословських дисци-
плін. Цими дисциплінами в християнстві є догматичне, основне,
моральне, біблійське і пасторське богослов'я.
119Сошенко Іван Максимович (1807-1876) – український жи-
вописець. У 1834-1838 роках навчався в Петербурзькій академії
художеств. У 1836 році познайомився з Тарасом Шевченком у Літ-
ньому саду в Петербурзі, увів його в академію художеств і сприяв
викупу з кріпацтва. З 1839 року викладав малювання у гімназіях
Ніжина, з 1846 року – Немирова, з 1856 року – Києва. Автор пор-
третів («Портрет бабусі М.Чалого», «Жіночий портрет»), жанрових
картин («Продаж сіна на Дніпрі», «Хлопчики-рибалки»), пейзажів.
120Чалий Михайло Корнійович
(1807-1876)
—
український
педагог, культурно-освітній діяч, біограф Т.Г. Шевченка. Закін-
чив Київський університет (1844). Протягом тридцяти років ви-
кладав у гімназіях Немирова, Києва, Білої Церкви, в Ніжинсько-
му ліцеї. Учасник руху за створення недільних шкіл. У 1859 році
познайомився з Т.Г. Шевченком, листувався з ним, а після його
смерті брав активну участь в організації його поховання в Укра-
їні. З 1882 року член редколегії часопису «Київська старовина»,
де опублікував свої «Спогади» (1889, 1892-1895), «Із листування
Т.Г. Шевченка з різними особами» (1897) та інші матеріали. У 1882
році вийшла його книжка «Життя та твори Тараса Шевченка» —
найбільш повна на той час біографія поета.
121Левченко Петро Олексійович (1856-1917) – український живописець-
пейзажист
і
рисувальник.
Початкову
художню
освіту здобув у Д. Безперчого. У 1878-1883 роках навчався в Пе-
тербурзькій академії художеств у М. Клодта і В. Орловського. За
602
характером
творчості
близький до
передвижників.
Був членом
Товариства південно-російських художників. З 1886 року викла-
дав у Харківській рисувальній школі М. Раєвської-Іванової. З 1886
року виставляв свої картини на пересувних виставках. Малював
переважно пейзажі України. Відомі твори: «Село» (1891), «Глухо-
мань» (1903), «В Україні» (1907), «Задвірки Софійського собору.
Київ» (900-і роки), «На Харківщині», «Селянське подвір'я», «Пей-
заж з річкою», «Натхнення», «Інтер'єр з кріслом» та інші.
122Пимоненко Микола Корнилович
(1862-1912)
—
українсь-
кий живописець. У 1878-1882 роках навчався в Київській рису-
вальній школі М.Мурашка (у 1884-1900 роках – її викладач),
у 1882-1884 роках в Петербурзькій академії художеств (з 1904
року – її академік). З 1899 року – член Товариства передвиж-
ників. Його називали співцем життя простого люду. Відомі твори:
«Весілля у Київській губернії» (1891), «Ворожіння» (1893), «Яр-
марок» (1898), «У похід» (1902), «Перед грозою» (1906), «Автопор-
трет» та інші. Його картина «Гопак» виставлялася у 1908 році на
міжнародній виставці живопису в Парижі і одержала Велику зо-
лоту медаль. Дирекція Лувру придбала картину для її експозиції
у цьому найшанованішому музеї світу.
123Крижицький Костянтин Якович
(1858-1911)
—
українсь-
кий живописець-пейзажист. У 1876-1877 роках навчався в Київсь-
кій рисувальній школі М.Мурашка, у 1877-1885 роках – в Петер-
бурзькій академії художеств у М.Клодта, її академік з 1900 року.
Один із організаторів і з 1908 року голова Товариства художників
імені АІ. Куїнджі. Відомі твори: «Косарі в Україні» (1884), «Перед
грозою» (1885), «Спека спала, повіяло прохолодою», «Лісові далі»
(обидва у 1889), «Повіяло весною» (1910), «Дуби» (1911), «Хутір в
Україні» та інші.
124Беркос Михайло Андрійович (1861-1919)
– український
живописець. Закінчив Одеську рисувальну школу (1877) і Петер-
бурзьку академію художеств (1889). Автор пейзажів: «В Овер-
ні» (1891), «Льон цвіте» (1893), «Село Веселе» (1901), «Червень»
(1913), «Яблуня цвіте» (1919) та інших.
603
125Александров Володимир Степанович
(1825-1894)
—
лі-
кар, письменник, композитор, етнограф і перекладач. Закін-
чив медичний факультет Харківського університету, служив
військовим лікарем. Писав п'єси, вірші, оповідання. Автор опе-
рети «За Німан іду» (1872), п'єси «Не ходи, Грицю, на вечорни-
ці» (1873, згодом її переробив М.Старицький), поклав на ноти ряд
народних пісень. Окремі вірші Александрова («Я бачив, як вітер
березку зламав») стали популярними піснями. У 1887 році опу-
блікував «Народний пісенник з найкращих українських пісень».
Його дочка Людмила Володимирівна
Александрова – компози-
тор і громадський діяч XIX – початку XX століть. У 50-х роках
XIX століття навчалася у Варшавській консерваторії. Автор ро-
мансів «Дивлюсь я на небо», «Повій, вітре, на Вкраїну». Працюва-
ла в Харкові на ниві народної освіти.
126Безперчий Дмитро Іванович
(1825-1913)
—
український
живописець. Був кріпаком графа Д.Шереметєва. З 1843 року —
вільний слухач Петербурзької академії художеств. Його відомі
твори: «Сватання на Гончарівці», «Автопортрет», «З поля», «Бан-
дурист», пейзажі України, види Алупки та інших міст України.
Ілюстрації до творів М. Гоголя, О. Пушкіна, М. Лермонтова.
127Раєвська-Іванова Марія Дмитрівна (1840-1912)
– укра-
їнська художниця і педагог. Живопису навчалася в Дрездені.
Перша жінка в Росії, яку Петербурзька академія художеств удо-
стоїла звання художника (1868). У 1869 році відкрила в Харкові
приватну рисувальну школу, на базі якої у 1896 році було утво-
рено міську школу рисування й живопису (з 1912 року – худож-
нє училище). Її відомі твори: «Автопортрет» (1866), «Смерть се-
лянина в Україні» (1868) та інші. Автор «Абетки малювання для
сім'ї і школи» (1879).
128Клодт Михайло Костянтинович (1833-1902)
– російський
живописець і педагог. У 1851-1858 роках навчався в Петербурзь-
кій академії художеств у М.Воробйова. Один із фундаторів Това-
риства передвижників. Автор пейзажів і жанрових картин: «Ве-
лика дорога восени» (1863), «На ріллі» (1872), «На ріллі в Україні»
(1879) та інших. У Клодта в Петербурзькій академії художеств
навчалися українські художники С.Васильківський, Г.Лади-
женський, К.Крижицький.
604
129Мартинович
Порфирій
Денисович (1856-1933)
—
укра-
їнський живописець, графік, фольклорист і етнограф. У 1873-1880
роках навчався в Петербурзькій академії художеств у П.Чистяко-
ва. Його відомі твори: ілюстрації до поеми ІКотляревського «Енеї-
да» (1873-1874), картини «Казенка», «У волосного пристава» (обид-
ві у 1879), «Баби печуть хліб» (1877-1880), низка портретів селян
із села Верміївки на Золотонощині, поміщиків, управителів, дяків
(1875-1880). Праці з фольклору та етнографії. З ініціативи Марти-
новича у Краснограді було засновано краєзнавчий музей.
130Сластіон Панас Георгійович (1855-1933)
– український
живописець, графік, архітектор, мистецтвознавець і етнограф.
У 1874-1882 роках навчався в Петербурзькій академії художеств
у ІКрамського і П.Чистякова. Багато мандрував по Україні, робив
замальовки пейзажів, нариси сільських типів у характерному
для певної місцевості вбранні, замальовки пам'яток української
старовини, предметів селянського побуту, деталей архітектур-
них споруд, зразків народного різьблення по дереву. Був одним
із засновників українського архітектурного стилю. У
1900-1928
роках викладав у Миргородській художньо-промисловій школі.
У 1920 році організував у Миргороді краєзнавчий музей. Його
відомі твори: картини «Цегельний завод» (кінець 80-х років),
«Проводи на Січ» (1898), «На жнивах» (1899), «Волинь» і «Мир-
город» (1901), «Весна (1904) та інші; ілюстрації до поеми Т.Шев-
ченка «Гайдамаки» (1883-1885), літографії до альбому «Старови-
на українська і запорізька» (середина 90-х років, загинули у 1900
році під час повені в Петербурзі); галерея портретів українських
кобзарів (1875-1928). Автор статей з українського народного ми-
стецтва і кустарних промислів, «Спогадів про художника П.Мар-
тиновича» (1931).
131Ладиженський Геннадій Олександрович (1853-1916)
—
український і російський живописець. У 1870-1879 роках навчав-
ся в Петербурзькій академії художеств у М.Клодта, з 1910 року
її академік. У 1882-1914 роках викладав малювання в реальному і
художньому училищах Одеси. Його відомі твори: «У Петербурзі»
(70-і роки), «Орач» і «Отара в степу» (1885), «Україна» (80-і роки),
«Бандурист» (1891), «Вивантаження граніту в Одеському порту»
(1898), «Хаджібей» (1899) та інші.
605
132Барбізонська школа живопису – група французьких ху-
дожників-пейзажистів 30-60-х років XIX століття, які працюва-
ли в селі Барбізоні, що поблизу Парижа. Відмовившись від акаде-
мізму в мистецтві, від вигаданих і умовно написаних композицій,
вони прямо на пленері, з натури писали правдиві картини, спов-
нені сонячного світла й повітря. Художники-барбізонці прагнули
до правдивого відображення природи і утвердження естетичної
цінності національного французького пейзажу. Їх картини віді-
грали значну роль у розвитку французького реалістичного пей-
зажу, а також пейзажного живопису інших країн. Найбільш ві-
домі представники барбізонської школи: Руссо, Добіньї, Міллє,
Діаз, Тройон. Барбізонська школа мала значний вплив на твор-
чість видатних українських художників-пейзажистів В. Ор-
ловського, С. Васильківського, М. Ткаченка, І. Похитонова та бага-
тьох інших.
133Руссо
Теодор (1812-1867)
—
французький живописець і
графік, представник барбізонської школи. Живопису навчався в
Парижі (1827-1829). З 1836 року жив переважно в селі Барбізо-
ні біля Парижа. У своїх пейзажах правдиво відображав приро-
ду Франції. Його відомі твори: «Ринок у Нормандії» (30-і роки),
«Алея каштанів» (1837), «Болото в Ландах» і «Дуби» (обидва у
1852), «Пейзаж у Барбізоні» та інші.
134Добіньї Шарль Франсуа (1817-1878) – французький жи-
вописець, представник барбізонської школи. У 1840 році навчав-
ся у П.Делароша. Спочатку займався ілюстрацією. Пізніше став
пейзажистом і створив реалістичні ліричні образи природи. Його
називають поетом природи. Його відомі твори: «Берег Уази»,
«Гребля в долині Оптево» (обидва у 1855), «Весна» (1857), «Ранок»
(1858) та інші.
135Міллє Жан Франсуа (1814-1875) – французький живопи-
сець і графік, представник барбізонської школи. У 1837-1838 ро-
ках навчався живопису у П.Делароша. Автор картин із життя се-
лян, портретів і краєвидів. Працював у техніці офорта і пастелі.
Його відомі твори: «Збирачка колосків» (1857), «Анжелюс» (1859),
«Молода пастушка» (1872) та інші.
136Мейсоньє Ернест Жан Луї
(1815-1891)
—
французький
живописець, рисувальник, майстер мініатюри, графік і скуль-
606
птор. Живопису вчився в Парижі у Л.Коньє. Майстер невели-
ких жанрових композицій, знаний і як автор батальних картин,
на яких змальовував походи Наполеона I. Віртуозно володів пен-
злем. Його відомі твори: «Фламандський буржуа», «1805 рік»,
«Відступ за Березину», «1814 рік» та інші.
137Похитонов Іван Павлович (1850-1923)
– український
живописець-пейзажист, академік Петербурзької академії
худо-
жеств
(1904). Деякий час навчався в Петровсько-Розумовській
сільськогосподарській академії в Москві, вивчав природознавчі
науки в Новоросійському університеті в Одесі, служив у банку.
Живописом займався самотужки, захоплення ним було таким ве-
ликим, що він цілком віддався улюбленій справі. З 1876 року жив
у Франції та Бельґії, однак зв'язків з рідною Україною не пори-
вав. Ніжну любов до українських степів проніс у своєму серці че-
рез усе життя. Брав участь у культурному житті батьківщини,
підтримував тісний зв'язок з українським художнім об'єднан-
ням – Товариством південно-російських художників. Похитонов
був у дружніх стосунках із багатьма українськими художника-
ми, особливо з С.Васильківським і М.Самокишем, з якими познай-
омився в Парижі. Разом із Васильківським їздив писати краєвиди
на південь Франції і в Іспанию. Прославився своїми невелички-
ми пейзажними творами, які І. Рєпін називав «мініатюрними пер-
лами». Сучасники порівнювали його із знаменитим французьким
мініатюристом Мейсоньє
(1815-1891)
та іспанським живописцем-
віртуозом Фортуні (1838-1874). За свідоцтвом Самокиша, Мейсо-
ньє визнавав, що йому є чому повчитися у Похитонова, мініатюри
якого вражають не тільки віртуозною майстерністю і завершені-
стю, а й поетичністю мотиву, виразністю фактури, умінню мит-
ця підкорити деталі загальному, натхненністю. Природа України,
Франції, Бельґії, Італії знайшла в ньому тонкого інтерпретато-
ра. У 1903-1905 роках Похитонов жив у Білорусі, з 1913 року – в
Україні. У 1919 році емігрував. Його відомі твори: «Після заходу
сонця. Безансон», «Вечір після грози», «Торре дель Ґреко. Неа-
поль», «Біарріц. Перед грозою», «Зимові сутінки в Україні», «Ве-
чір в Україні» та інші. Помер Іван Павлович у Бельґії.
138Ґонта Іван (р.н. невід.-1768) – один з керівників народно-
визвольного гайдамацького повстання на Правобережній Україні
607
проти панування Польщі, яке відбувалося у 1768-1769 роках і ві-
доме під назвою Коліївщина. Повстання розпочалося у травні 1768
року. Ватажком Коліївщини виступив запорізький козак Максим
Залізняк. Ґонта з 1757 року служив сотником у надвірному війсь-
ку польського магната Потоцького в Умані. У червні 1768 року під
час наступу гайдамаків на Умань він разом з надвірними козака-
ми перейшов на бік повстанців. Спільними зусиллями вони оволо-
діли Уманською фортецею. Гайдамаки обрали Ґонту уманським
полковником. Польська шляхта при підтримці російських військ
жорстоко придушила повстання. Ґонта був підступно захоплений
у полон росіянами і виданий полякам. Після лютих тортур стра-
чений у селі Сербах (тепер село Ґонтівка) на Поділлі. Про Ґонту
створено багато дум, пісень, переказів, легенд. Т.Г. Шевченко уві-
ковічив героїчний образ Ґонти у поемі «Гайдамаки».
139Сковорода Григорій Савич (1722-1794) – український про-
світитель, філософ, поет, музикант. Освіту здобув у Київській ака-
демії, де з перервами навчався у 1738-1750 роках. У 1742-1744 роках
був співаком придворної капели в Петербурзі. У 1750-1753 роках
перебував в Угорщині на посаді керівника хору православної церк-
ви при російській місії по заготівлі й постачанню царському двору
токайського вина, мандрував по Австрії, Словаччині, Польщі, Іта-
лії. У 1753 році викладав в Переяславському, у 1759-1769 роках —
в Харківському колегіумах. Останні 25 років життя мандрував по
Слобожанщині, проповідуючи свої філософські погляди серед лю-
дей. Сковорода вчив гуманізму, демократизму, моральності, любо-
ві до батьківщини і людей. Він вважав, що «щастя не залежить ні
від неба, ні від землі, а залежить від самої людини» і тільки праця
дає людині можливість досягти щастя. При цьому праця повинна
відповідати природним нахилам людини. Із творчої спадщини мит-
ця широко відомі «Сад божественных песней», «Басни Харьков-
скія» та інше. Його пісню «Всякому городу нрав і права» використав
ІКотляревський у п'єсі «Наталка Полтавка».
140Козак Голота – персонаж української народної думи, в
якій розповідається про героїчний двобій козака Голоти з тата-
рином. Як персонаж думи Голота зображений у творах худож-
ників С.Васильківського і М.Самокиша, М.Дерегуса, Г.Якутовича,
О.Данченко.
608
141Сезанн Поль (1839-1906)
– французький живописець,
представник постімпресіонізму. У 1858-1862 роках відвідував ри-
сувальну школу в Ексі, у 1861-1865 роках – академію Сюіса в
Парижі. На противагу розпливчатості форм, властивих імпресі-
онізму, прагнув до зображення їх об'ємності й вагомості. Шукав
засоби відображення на полотні краси природи, різноманітності її
кольорів, гру світла на предметах. Його завжди вабили небо і без-
межність природи. Творчість Сезанна мала великий вплив на жи-
вопис XX століття. Художник залишив понад 800 полотен, близь-
ко 350 акварелів і таку ж кількість рисунків. Твори: «Чернець»
(1865-1867), «Купальниці» (1878), «П'єро і Арлекін» (1888), «Грав-
ці в карти» (1890-1892), «Натюрморт з апельсинами і яблуками»
(1895-1900) та інші.
142Чистяков Павло Петрович (1832-1919) – російський жи-
вописець і педагог. У 1849-1861 роках навчався в Петербурзькій
академії художеств у П.Басіна, у 1862-1870 роках – пенсіонер
цієї академії в Парижі та Римі. Писав історичні і жанрові кар-
тини, портрети. Викладав у Петербурзькій академії художеств,
з 1872 року – її професор. Створив передову художню школу,
яка відіграла велику роль у розвитку російського реалістичного
мистецтва 2-ї половини XIX століття. Його учнями були ІРєпін,
М.Врубель, В.Сєров, М.Кузнецов, М.Самокиш, М.Ткаченко та ба-
гато інших.
143Беклемішев Володимир Олександрович ( 1861-1920) – російський
скульптор. У
1875-1878
роках навчався в Харківській
рисувальній школі М.Раєвської-Іванової, у 1878-1887 роках – в
Петербурзькій академії художеств, її академік – з 1893 року,
професор – з 1894 року. Його відомі твори: композиція «Сільсь-
ка любов» (1896), статуя П.Чайковського (1897), портрети Т.Шев-
ченка (1899) і А.Куїнджі (1909), пам'ятник О.Грибоєдову в Тегера-
ні (1904). У 1909 та 1913 роках брав участь у конкурсах на проект
пам'ятника Т.Шевченкові для Києва.
144Бекетов Олексій Миколайович
(1862-1941)
—
українсь-
кий архітектор і педагог. Син українського і російського фізико-
хіміка, академіка Петербурзької академії наук Бекетова Миколи
Миколайовича. У 1881-1885 роках навчався в Петербурзькій ака-
демії художеств, з 1894 року – її академік. З 1898 року – про
609
фесор Харківського будівельного інституту. Основні споруди в
Харкові – будинки комерційного училища (1888-1889), земель-
ного банку (1896-1898), торгового банку (1899), медичного товари-
ства (1911), Вищих жіночих курсів (1914), комерційного інституту
(1914-1916) та інші. Будував також у Сімферополі, Катеринославі
(тепер Дніпропетровськ), Лубнах, Києві, Алушті та інших містах.
Працював і як художник-аквареліст.
145.Уваров Микола Митрофанович (1861-р.с. невід.) —
український живописець. Навчався в Харківській рисувальній
школі М.Раєвської-Іванової (до 1882) та Петербурзькій академії
художеств (1882-1890). Брав участь в оздобленні будинку Пол-
тавського губернського земства (1903-1908). Автор картин на
історичні сюжети, графічних творів (сатиричні малюнки на біб-
лійні теми).
146Боголюбов Олексій Петрович (1824-1896) – російський жи-
вописець-мариніст. Навчався в Петербурзькій академії художеств
(1850-1853) у М.Воробйова, з 1858 року – її академік. З 1853 року —
перший живописець Головного морського штабу Росії. Член Това-
риства передвижників (з 1873). Автор реалістичних полотен з істо-
рії російського флоту: «Бій у миса Піцунда» (1854), «Гренгамський
бій» (1866), «Гангутський бій» (1876) та інших. Помер у Парижі.
147Гриценко Микола Миколайович (1856-1900)
– українсь-
кий художник-мариніст. У 1885 році вільний слухач Петербурзь-
кої академії художеств. З 1896 року – перший живописець Го-
ловного морського штабу Росії. Його відомі твори: «Вид Москви з
дзвіниці Івана Великого» (1897), «Руїни храму Діани Таврійської
в селищі Партеніт. Крим» (1899), «У нас у селі» (1899), 9 пейзажів
Севастополя (1899), марини. Помер у Ментоні (Франція).
148Курбські – рід ярославських князів. Курбські вели свій ро-
довід від київського князя Володимира Мономаха і належали до
старшої гілки Рюриковичів.
149Позитивізм
– суб'єктивно-ідеалістичний напрямок філо-
софії, представники якого проголосили справжньою філософією
конкретні («позитивні») науки, які спираються на безпосередній
досвід людини. Засновником позитивізму був німецький філософ
Кант. Представниками цього напрямку у ХІХ столітті були Ренан
у Франції, Мілль і Спенсер у Великій Британії.
610
150Гіппіус Зінаїда Миколаївна
(1869-1945)
—
російська
письменниця, ідеолог декадентства. Вірші відзначені крайнім ін-
дивідуалізмом. Романи «Чертова кукла» («Бісова личина», 1911),
«Роман-царевич» (1913), критичні статті. З 1920 року на еміграції.
Виступала з антирадянськими статтями.
151Надсон Семен Яковлевич (1862-1887) – російський поет.
У 1864-1872 роках жив і навчався в Києві. Закінчив Павловсь-
ке військове училище в Петербурзі (1882). Друкуватися почав
у 1878 році. Співпрацював у журналі «Отечественные записки».
Вірші Надсона наповнені прагненням до свободи і щастя, сповнені
ненависті до тиранії і деспотизму самодержавства, віри у світле
майбутнє народу. Писав любовну та пейзажну лірику. У ряді вір-
шів оспівав українську природу. Деяким віршам властиві настрої
