Текст книги "Секретний фарватер"

Автор книги: Леонид Платов

сообщить о нарушении

Текущая страница: 4 (всего у книги 31 страниц)

Ланка катерів, розвантажившись від мін, уже поверталась додому, як зненацька Шурко-гострозорий неголосно сказав: “Світло!” Шубін одразу застопорив хід.

Вогник над водою був вертикальний і вузький, як кошача зіниця вночі. Трохи поодаль з’явився другий, далі третій, четвертий. Ого! Та тут ціла низка ліхтариків! Це фарватер, огороджений віхами з ліхтариками на них!

Такого моряки ще не бачили ніколи.

Шубін притиснувся до берега, продовжуючи спостереження.

Раптом вогники загойдалися, потривожені хвилею, потім почали послідовно зникати і знову з’являтися.

Довга тінь тихо пливла вздовж ліхтариків, затуляючи їх. Ще мить – і знову темно, вогники згасли.

Що це було? Баржа? Катер з низькою осадкою? Чи підводний човен?

Якщо підводний човен, то, судячи з тіні, він рухався, виставивши над водою лише частину своєї рубки, спливши наполовину. Навіщо було вдаватися до таких запобіжних заходів у тилу своїх гарнізонів, тим більше вночі?..

ФВК? Так, це був ФВК, але не просто ФВК.

На штабних картах гостро заструганим олівцем нанесено ламані лінії. Проти кожної з них стоїть: ФВК-1, ФВК-2 – тобто фарватер військових кораблів. Адже і серед своїх власних мінних банок, сітей, бонів доводиться рухатися з опаскою, обходячи їх стороною. Це як би хід конем, багато разів повторений. І для розвідника завжди спокусливо розгадати цей хід, зрозуміти причину зигзага – кількість і порядок поворотів.

Щойно виявлений ФВК був не тільки секретний: він був незвичайний. Для більшої безпеки його навіть обвіхували плавучими вогниками!

Що ж це за цяця така посувається по ньому?

Шубіну, звичайно, страх як захотілося пристосувати алею ліхтариків для себе, для своїх секретних прогулянок по ворожих тилах. Ото була б витівка, і саме на його смак!

Та ліхтарики більше не спалахували. Світна доріжка в шхерах поманила і вмить зникла, наче її й не було.

Розділ другий
Особливо цінний вантаж

1

Командир острівної бази підвів сердиті очі на Шубіна:

– Не шхери – ящик з сюрпризами! Так і жди, якась нова капость виприщиться, – він потарабанив пальцями по столу. – Доведеться в шхери ще разок!

– Єсть, гаразд! – як і завжди чітко “відрубав” Шубін, і навіть тулуб його, виказуючи беззастережну готовність, подався вперед. Та ба, обличчя не спрацювало в такт з тулубом.

– Без мін, без мін! – поквапливо мовив командир. – Непокоїть ця світна доріжка. У мене на карті темно. Це погано, коли на адміраловій карті темно!

Шубін повеселішав, зрозумівши, що мова йде не про мінні постановки.

– Це я вмить, товаришу адмірал! Як то кажуть, одна нога тут, а друга – там. Підстережу цю бедебешку[8]8
  БДБ – бистрохідна десантна баржа.


[Закрыть] чи підводний човен – хто там плаває, – пристроюся потихеньку в кільватер і…

– Ні, делікатніше треба. – Командир бази підвівся, щільніше причинив двері. – Висадиш мені розвідника в шхерах, зрозумів?

– Ображаєте, товаришу адмірал! Навіщо сторонніх людей вплутувати? Мій юнга побачив світну доріжку. Ми її відкрили, ми й закриємо.

– Ох і жадібний ти, Шубін, до неможливого! Усі груди в орденах, а тобі все мало!

– Та хіба я із-за орденів?..

Додому Шубін повернувся незадоволений адміралом

– Не дає покінчити з цією світною доріжкою, – поскаржився він гвардії лейтенанту Князєву. – “Накажу, говорить, більш тямущого розвідника підібрати, щоб німецьку мову добре знав”, – “Та я й сам, доповідаю, знаю непогано. В училищі при кафедрі ще раз вивчав”. Ні, затявся й затявся! Ти ж його знаєш!..

Нічне небо заволокли хмари, мрячив дощ.

– Погодка наче на замовлення! – бадьоро сказав боцман, щоб підняти настрій свого командира.

Але той промовчав.

У призначену годину Шубін перевів катер до північного причалу. Під дощем сутулився розвідник бази Селіванов.

Шубін скочив на скрипливі дошки настилу, козирнув. Селіванов кволо усміхнувся:

– Ну й видимість ниньки! Тільки по швартовці пізнаєш друзів!

Та в Шубіна не було охоти жартувати.

– Тебе висаджувати?

– Ні, одну дівчину.

Шубін поморщився:

– Тим-то й запізнюється. Дівчата завжди запізнюються.

– Тобі просто не щастило. Попадались недбайливі.

З темряви висунулося щось конусоподібне, з насунутим на лоб капюшоном, у плащ-накидці, яка розходилася дзвоном. Матово блиснули дві валізки, слизькі від дощу.

Товариш Шубін минулого літа висадив у тилу комсомолку-партизанку. “Головою відповідаєш! – сказали йому. – Катер потопи, сам загинь, але щоб дівчина була жива. Буде жива – великої шкоди наробить ворогові!” І справді! Невдовзі дізналися, що злетіло у повітря приміщення одного німецького штабу, куди комсомолка влаштувалася прибиральницею.

“Така тоненька, худенька, зовсім дівчинка, – зворушливо розповідав моряк. – А яка сила! Запросто фашистський штаб з усіма тельбухами в повітря!”

Ще тоді Шубіну спав на думку жарт, вертілося на язиці одне з тих дохідливих гострих словечок, які так підбадьорювали і надихали його матросів. Тільки не випадала нагода сказати. І ось – нагода!

Скоса позираючи на команду, що застигла в чеканні, Шубін голосно і весело сказав:

– Увага! Особливо цінний вантаж веземо! Не розтрусити, берегти, не кантувати!

І, пропустивши дівчину з валізками, узяв її під лікті, трохи підняв і знову обережно поставив на трап.

Однак ситуація несподівано обернулася не на його користь.

Шубіна стусонули в груди, та так, що він похитнувся. Намагаючись утриматись на трапі, він незграбно схопив дівчину в обійми, простіше кажучи, вчепився за неї, щоб не впасти. Збоку, либонь, це мало дикий, безглуздий вигляд!

За спиною Селіванов сказав, як завжди ліниво розтягуючи слова:

– Забув познайомити. Метеоролог із Ленінграда, старший технік-лейтенант Мезенцева, а це…

Мезенцева, не пробуючи випручатись, але відкинувшись усім тілом назад, зневажливо сказала:

– Що ж, і далі будемо так, обнявшись? Ми не на танцях, товаришу старший лейтенант!

А очі, очі які! Холодом обдало Шубіна! Потім зробилося раптом дуже жарко – ніби з-під крижаного душу одразу стрибнув під гарячий. Дівчина до всього була ще й офіцером, і в одному з ним званні. Ніколи в житті Шубін не попадав у таке дурне становище! А він понад усе боявся попасти в дурне становище!

Шубін відступив на крок, похмуро озирнувся. Матроси на палубі витріщили на нього очі, але не сміялися. Ще б пак! Тільки посміхнися, посмій!

На щастя, була можливість розрядки.

– Зайняти свої місця! – сердито, верескнувши, скомандував Шубін. – Віддати швартови!

Усі розбіглися на свої місця. І сміятися стало вже ніколи.

– Заводь мотори!

Із вихлопів вирвалося полум’я з димом. Мотори шалено заревіли.

Катер Князева, що чекав у морі, вигулькнув з темряви. Пірс з Селівановим зник за скісною стіною дощу…

2

Катери ланки Шубіна йшли строєм виступу, майже поруч. Так веселіше, бадьоріше у відкритому морі, та ще вночі.

Озираючись через плече, Шубін бачив свій другий катер. Вася Князєв, гарний хлопець, ретельний і хоробрий, та навдивовижу сміхотливий! Це, одначе, пощастило, що його не було під час інциденту.

“Ми не на танцях, товаришу старший лейтенант!” Ух! Наче навідліг по обличчю! Навіть жарт не дала закруглити, доказати про цінний вантаж.

До болю в пальцях Шубін стиснув стерно.

Якби це сталося на есмінці чи на “морському мисливці”, він би попросив дівчину зійти з мостика, ввічливо сховав би її якнайдалі в каюту. Та на торпедному катері кают немає. Кривдниця лишалася тут же, за спиною.

Вона мовчки сиділа, накостричившись у своїй плащ-накидці. Моряки подбали про неї, влаштували на коробках з кулеметними стрічками. Командир, боцман і механік своїми тілами прикривали пасажирку від зустрічного вітру і бризок.

“Дметься, – думав Шубін. – А чого дутись? Ну, може, невдало пожартував, не вдався жарт. Буває! Але ж не зубоскалив, ні? Просто хотів підбадьорити і її, і матросів, розрядити напруження. Молода. Не розуміє, як багато важить жарт на війні. А що за плечі взяв, то по-доброму ж узяв, дружньо, не якось там…”

“Обнявшись”! І в думці не було ніяких “обіймів”. А вона з доброго дива як стусоне ліктем! Безглуздо!

Не вистачало ще шубовснути у воду разом з нею – при матросах і Селіванові!

Напевне, Шубіну стало б легше, якби він зміг порозумітися з нею. Але не така була обстановка, щоб з’ясовувати стосунки. Катер підкидало, шарпало. Так і дивись, прикусиш язика. І мотори ревіли, як буря. Де вже тут стосунки з’ясовувати!..

Якби Шубін не був такий зайнятий і злий, напевне, замилувався б тим, як грає бурун за кормою. Клекотлива піна, вириваючись з-під гвинтів, сяяла, іскрилася, ніби підсвічена зсередини. Це світилися у воді мікроорганізми. Наче рої світлячків чи мигтіння покритих фосфором годинникових стрілок і циферблата.

Так, красиво, але небезпечно! У відкритому морі ще нічого, а от поблизу ворожого берега, у безпосередній близькості від спостерігачів, що припали до окулярів своїх стереотруб, дальномірів, біноклів…

Шубін скомандував:

– Малий хід!

– Єсть малий хід! – відповів механік, що стояв на дроселях, управляючи газом, тобто регулював подачу палива в мотори. Князєв теж уповільнив хід. Торпедні катери наближалися до шхер. Отепер і починалося найважче і найнебезпечніше.

Шубін поклав праворуч руля:

– Ще зменшити швидкість!

І з гіркотою, дуже голосно, щоб і пасажирка чула:

– Ну, тепер усе! Як то кажуть: ямщик, не жени своїх коней!..

Катери щільно підійшли до самих шхер.

3

Моряки на ходу закінчили останні приготування. Ватними матрацами прикрили мотори, захищаючи від осколків, брезентом затягли ззовні оглядове скло рубки, щоб не відсвічувало при спалахах. Шубін надів темні окуляри. Блисне промінь прожектора й одразу осліпить.

Обережно увійшли у вузьку протоку.

Брудно-біла запона висіла над головою. її подерті віхті чіплялися за борт і пливли по воді.

Протискуючись крізь густий туман, Шубін скрадався лабіринтом шхер. Скрадався як звичайно, “навшпиньках”, максимально зменшивши оберти моторів. І, можна сказати, майже примружившись, бо хіба багато побачиш у такому тумані?

Він ішов за обчисленням.

Юнзі це пояснював так:

“Уяви собі, – казав Шубін, – ідеш ти в трамваї. Зима. Вікна заліпило снігом. Але знаєш, що треба сходити на десятій зупинці. От сидиш і рахуєш: перша, друга, третя… Або ще варіант. їдеш у дачному поїзді. Ніч. Пейзажу за вікном ніякого. Темно і темно. Але відомо, що поїзд іде до твоєї станції рівно годину. От коли почне ця година минати, тобі пора вже хвилюватись, дивитися у вікно, розпитувати інших пасажирів…”

Раз у раз Шубін поглядав на годинник і перевіряв себе по табличці пройдених відстаней. Карта району погойдувалась перед ним, ледь освітлена лампочкою під ковпачком. Усі відстані, усі зигзаги й повороти, а також проміжки часу, за які можна пройти їх при тій чи іншій швидкості, були відомі. Стільки-то обертів мотора, – стільки-то метрів, це підраховано ще весною на мірній милі.

Та годинник не тільки вів, але й підганяв.

Розвідницю треба було привезти у певне місце, висадити і обов’язково відпливти до світанку. Ночі в травні короткі. А вдень у шхерах, наче в мурашнику.

Іноді туман розсіювався – звичайно він іде хвилями, – і тоді Шубін поспішав перевірити себе по орієнтирах.

З напруженою увагою вдивлявся він у плями, які неясно вимальовувалися в тумані: поодинокі скелі, купи дерев, що близько підступили до води. Місця небезпечні. Вузька протока прострілюється кинджальним вогнем.

Зненацька в темряві прорізався світлий чотирикутник. Ще один! Другий! Третій!

Чотирикутники безладно спалахували і гасли. Тривога! Фашисти, вибігаючи, відчиняють і зачиняють двері блокгаузів.

Зараз – пальба!

Шубін сердито поглянув на годинник.

Три хвилини ще йти по прямій наміченим курсом. Звернути нікуди. Звернути можна буде лише через три хвилини, не раніше і не пізніше. Це шхери!

Над берегом шугонули вгору дві червоні ракети. Он як? Фашисти вагаються, зажадали пізнавальні?

Та Шубін не розгубився і в цьому, здавалося, безвихідному становищі.

Це вже потім вигадали про косинку. У бригаді смакуючи розповідали про те, як Шубін замість прапора підняв на щоглі строкату косинку пасажирки. Ведучи катер у перехресті променів, фашисти витріщали очі на небачений прапор. Селіванов твердив навіть, що вони кинулися до сигнальної книги, намагаючись прочитати незрозумілий прапорний сигнал. А хитрий Шубін тим часом вивів свої катери з небезпечного сектора обстрілу.

Але, як висловлювався Князєв, “це була версія”.

І справді: діло було вночі, які ж прапорні сигнали можна побачити вночі?

Невірно й те, що боцман за наказом Шубіна дав у відповідь дві зелені ракети – просто так, навздогад, – і це випадково, як виявилося, були правильні пізнавальні.

Насправді Шубін зробив інакше.

– Пиши! – скомандував він. – Мигти у відповідь!

Боцман оторопів:

– А що мигтіти?

– А що спаде па думку! Нісенітницю! Абракадабру яку-небудь… Та повертайся ж! Морзи, морзи!

Боцман поквапливо заклацав задвижкою сигнального ліхтаря, кидаючи на берег відблиск за відблиском: короткий, довгий, короткий, довгий, тобто крапки і тире. Він нічого не розумів. Морзити? Гаразд. Але що саме морзити? Просто взяв і висипав у пітьму цілу пригорщу цих крапок і тире. Могло, зрештою, зійти за код. А поки вражені фашистські сигнальники розгадували боцманську “абракадабру”, катери пройшли потрібний відрізок шляху, щасливо звернули і розтанули в ночі.

– Здивував – звоював, – сказав Шубін ніби сам до себе, але досить виразно для того, щоб почула пасажирка.

Очевидно, фашисти чекали на проходження своїх катерів, і ланка Шубіна здалася їм німецькою.

4

Для висадки метеоролога командування облюбувало невеликий безіменний островок, дуже лісистий. Що повинна робити тут Мезенцева, моряки не знали.

Острів, за даними авіарозвідки, був безлюдний. Залишалося тільки причаїтися між скель і коріння дерев, виставивши назовні, наче полохливий слимак, ріжки стереотруби.

Моряки з гарячковою поквапливістю заходилися влаштовувати схованку. Поглибили щілину між трьома глибами, що привалилися одна до одної, над ними натягнули камуфльовану сітку, зверху накидали віття. Дно щілини дбайливо встелили хвоєю і кинули на неї дві чи три ковдри.

Замаскували гарно. Навіть прут антени, що стирчав із щілини здавався здалеку висохлою гілкою.

– Чи на зріст? – спитав Шубін.

– Приміряйтесь, товаришу старший технік-лейтенант, – запросив боцман.

Дівчина стрибнула в яму і, зігнувшись, присіла там. Шубін зазирнув їй в обличчя. Перехопивши його погляд, вона випросталась.

– Закачало, – пробурмотів боцман. – Ледве стоїть…

Якби це був чоловік, Шубін знав би що сказати. Посміхаючись, згадав би Нельсона, якого, кажуть, усе життя закачувало. На командирському мостику біля адмірала постійно ставили полотняне відро. Ну й що з того? Командував адмірал. І, треба віддати йому належне, цілком справлявся із своїми обов’язками.

Приклад з Нельсоном завжди підбадьорював. Але ж дівчині не скажеш про це.

І раптом Шубін зрозумів, що ось вони підуть звідси, а вона залишиться – сама у ворожих шхерах!

Він подав їй валізки і схилився над схованкою.

– З новосіллям вас! – спробував пожартувати. – Тепер сидіть тихо, як мишка, наберіться терпіння…

– А в нас, метеорологів, взагалі залізне терпіння. Камінець, очевидно, в його город. Але Шубін не пам’ятав зла. Та зараз і ображатися було б недоречно.

– Професія у вас така, – доброзичливо сказав він. – Як то кажуть, біля моря чекати погоди.

Дівчина одвернулася. Обличчя її, як і раніше, було бліде, зухвале.

– Ви маєте рацію, – сухо підтвердила вона. – Така в мене професія: біля моря – ждати – погоди…

Розділ третій
Сімдесят три пробоїни

1

Важко було на душі в Шубіна, поки він вів ланку на базу.

Доповівши про те, що завдання виконано, вони з Князевим прийшли у відведений для офіцерів рибальський будиночок, похапцем стягли з себе комбінезони і, не перекинувшись жодним словом, повалились па ліжка.

Нараз Шубін відчув, що не хоче спати.

Він здивувався. Звичайно засинав одразу, ледве торкнувшись подушки. Але зараз мучив неспокій, тривога, мало не страх. Це був навдивовижу огидний стан, причому зовсім незвичний. Шубін подумав навіть, чи не занедужав він. Достоту не міг цього сказати, бо невиразно уявляв собі відчуття хворого, – зроду-віку не хворів.

Совість нечиста в нього, чи що? Але до чого тут совість? Наказали висадити дівчину в шхерах, він і висадив. Що він іще міг зробити? Довіз добре, живою і здоровою, і висадив за всіма правилами, скриттю, секретно, а решта вже не його, Шубіна, справа.

Але не допомагало. Він уявив, як дівчина, скоцюрбившись, сидить у своїй схованці, поклавши кругле підборіддя на мокре, слизьке каміння, напружено вдивляючись у темряву.

Зрідка шмагає по воді пересторожливий промінь.

Він швидко котиться до острівця. Дівчина мимоволі пригинає голову. Похилий димчатий стовп промчав над головою. За мить він уже далеко, вихоплює з імли шматки протилежного берега.

І після цього ще темніше. І завиває вітер. І бризки зі свистом перелітають через камуфляжну сітку, що надимається од вітру…

Шубін зіщулився під ковдрою. Незатишно в шхерах уночі! А вранці й поготів, коли почнуть нишпорити “шюцкори”,[9]9
  Шюцкори – катери берегової оборони.


[Закрыть] смугасті, наче гієни, і закрутяться ріжки цікавих стереотруб на березі.

Ні, якось не гаразд виходить. Воювати, ходити морем, пробиратися у ворожі тили – чоловіча справа. Дівчатам, як він вважав, належало сумувати на березі, тривожитись за своїх милих, а коли ті повернуться, лепетати всілякі заспокійливі і чарівні жіночі дурниці.

Хоча, мабуть, це не вийшло б у старшого техніка-лейтенанта. Не та дівчина. Який у неї був холодний погляд, – такий утримує на відстані! А потім вона гордо одвернулася, закуталась у свою плащ-накидку, ніби королева в мантію, і слова не промовила до самих шхер.

“Авжеж, така в мене професія, – сказала вона, – біля моря – ждати погоди..” Що це могло означати? Навіщо закинули метеоролога у ворожий тил?

Шубін одягся – потихеньку, щоб не розбудити Князева. За вікном був уже день, правда похмурий. Сонце на небі тільки вгадувалося, воно було десь у східній частині горизонту.

Мабуть, варто сходити на КП[10]10
  КП – командний пункт.


[Закрыть] побачитися з Селівановим, – він, до речі, чергує зранку.

Поглядаючи на небо і прикидаючи в думці, чи не налетять ворожі бомбардувальники, Шубін поминув осичняк, де темніли велетенські, замшілі валуни. Ноги грузли в піску.

За поворотом, на мисі, він побачив силу-силенну чайок. Повітря ряботіло від птахів, що снували туди й сюди. їх різноголосий неугавний крик паганяв тугу. Шубін не любив чайок. Плакси! Надокучливі і безцеремонні жебраки, а до всього ще й злодії – обкрадають рибальські сіті!

Улітку на галявині було багато квітів, височенних, по пояс людині. Господь знає, як вони називалися, але були величні, гарні. Суцвіття скидалося на довгу, до п’ят, пурпурову мантію, а маківку увінчував конус наче гостроверха шапка чи капюшон.

Ось такий букет подарувати б старшому технікові-лейтенантові! їй було б до лиця. Та літа довго чекати…

Бліндаж КП бази стояв у глибині лісу. Його ретельно замаскували. Перед входом стирчали кілки. На них було натягнуто камуфляжну сітку, а зверху накидано віти ялин і опале листя.

Пригинаючись, Шубін пройшов під сіткою, спустився по трапу.

Знадвору здалося темнувато. Напіврозжарені лампочки горіли тьмяно, зате невгасимо. На КП не було поділу на ранок, день, вечір, ніч – військова доба тривала всуціль. Недарма ж кажуть не “п’ять годин вечора”, а “сімнадцять нуль-нуль”, не “чверть на дванадцяту ночі”, а “двадцять три п’ятнадцять”.

Селіванов закінчував приймати чергування. Його попередник скидав з себе нарукавну пов’язку – атрибути чергового. На стомленому обличчі було написано: “Ох, і завалюся ж я, братці, і дам же хропака!..” Він так смачно позіхав, так відверто наперед смакував відпочинок, що Шубіна взяли завидки. От же щаслива людина– засне і гадки не матиме ні про яких дівчат у шхерах!

– Ти? – здивувався Селіванов. – Не спиш?

– Не спиться.

– Не можна не спати. А якщо вночі у шхери?

– За Мезенцевою?

– Власне, не слід би про це, – сказав Селіванов, як завжди, статечно і неквапливо, – та, оскільки ти її висаджував… і цей секретний фарватер твій юнга виявив…

Вони пройшли ряд маленьких кімнат з дуже низькою стелею і стінами, оббитими фанерою. Адмірала не було. Посеред його кабінету стояв стіл, накритий аркушем картону. Селіванов відсунув картон. Під склом лежала карта. Сюди в міру змін наносили обстановку на морі. Взад і вперед пересувалися по столу фішки, іграшкові кораблики з щоглами-стриженьками.

Стоячи над картою, Шубін одразу, одним поглядом, охопив усе, ніби вибрався на височенну вишку. А на самому кінці столу, у бахромі шхер, знайшов той візерунок, у середині якого довелося побувати вночі. Там стирчала булавка з червоним прапорцем.

– Ось вона де, твоя підшефна!

– А навіщо її сюди?

– Похідна метеостанція.

– А! Готуємо десант?

Селіванов дбайливо прикрив скло картоном.

– Щось усі дуже метушаться довкола цього прапорця, – ухильно сказав він. – Дві шифровки було вже із штабу флоту.

Та обов’язки чергового примусили його відійти од Шубіна.

Той сів на лавку. Десант – це добре! Торпедні катери будуть, напевне, прикривати висадку.

Перед десантом звичайно створюють групу гідрометеообслуговування. Треба перевірити підходи, небезпеки біля берега, силу хвилі, вітер, видимість, температуру води. А заодно обнишпорити біноклем усю дільницю, до передбачено висадку, – чи багато дротяних загороджень, чи є доти та інші фортифікаційні споруди?

Ось чому метеорологи ідуть попереду десанту. Перед гучною “оперою”, так би мовити, під сурдинку виконують свою розвідувальну “увертюру”.

Шубін довго чекав – десь близько години. Нарешті йому вдалося перехопити Селіванова, коли той підтюпцем заклопотано пробігав повз нього.

– Ну? Не доказав.

– Про що?

– Забув! Про десант.

Селіванов нетерпляче рушив, та Шубін притримав його за рукав:

– Небезпечно, га?

– Що?

– Передавати про погоду із шхер?

– З нашого тилу, звісно, безпечніше. – Селіванов з гідністю поглянув на Шубіна. – Скільки разів я пояснював тобі: за відомості про погоду частенько платять кров’ю!

– Але чому дівчину туди?

– Мезенцева добре знає шхери, до війни служила на Ханко.

І з цим, як і раніше схвильований, невдоволений, Шубін повернувся додому.

А там уже не продихнути від тютюнового диму. В тісну кімнатку набилося чоловік п’ятнадцять, і всі з цигарками чи люльками в зубах. Офіцери дивізіону, йдучи снідати, як завжди, зайшли за Шубіним.

З дружнього реготу він здогадався, що кепкують з метеорологів.

Так воно і є! Серед катерників сидів гість – метеоролог. Гарячково поблискуючи очима, Князєв сікався до нього:

– Хіромант! Ти ж хіромант! Як дали вам, метеорологам, це прізвисько, так і…

На флоті з легкої руки славетного вченого і дуже дотепної людини, інженер-контр-адмірала Крилова, іронічно ставилися до метеорологів. Сам Шубін не раз повторював дошкульну криловську фразу: “До точних наук відношу математику, астрономію, а до неточних – астрологію, хіромантію і метеорологію”.

Гість кволо відбивався.

– Ні, ти зрозумій, – мовив він, – ти збагни. Щоб передбачити погоду для Ленінграда, треба мати метеодані з усіх кінців Європи. Погода йде з заходу, в напрямі обертання землі. А в Європі всюди фашисти. От і доводиться хитрувати, вдаватися до зворотної інтерполяції, методу аналогів…

Князєв обернувся до Шубіна:

– Доводить, що в них свій фронт – погоди, і воювати на ньому важче, ніж на всіх інших фронтах.

Усе товариство, весело очікуючи, поглянуло на Шубіна.

Та Шубін цього разу не виправдав надій.

– І правильно доводить, – похмуро сказав він. – Молодий ти! Найважче на війні – ждати, розумієш? Біля моря – ждати погоди…

2

Увечері, ніби гуляючи, Шубін пройшовся повз метеостанцію, яка містилася по сусідству зі стоянкою торпедних катерів.

Білими плямами виступали в тумані жалюзні будки, де містилися прилади. Над ними височів стовп з флюгером. Це була хитромудра споруда для уловлювання вітру – від найлегшого поетичного зефіру до грізного десятибального шторму. На вершечку стовпа погойдувалось металеве перо з набалдашником-противагою. Тут же було прикріплено дошку, коливання якої – відхилення від вертикальної осі – визначали силу вітру.

Шубін уявив собі, як дівчина обережненько, за ручку, вводить у шхери військових моряків. Розумниця! Люба!

Але як же їй зараз важко!

За розпливчастими, невиразними в тумані обрисами метеостанції Шубіну ввижалася інша – таємна – метеостанція. Що, крім рації, могла привезти дівчина у своїх валізках? Легкий похідний флюгерок, психрометр для визначення вологості, анероїд для визначення тиску повітря, термометр, секундомір…

Спостереження за погодою дівчина провадила, озираючись, ховаючи переносний флюгерок за уступами скель чи деревами, повзком вибираючись із своєї нори. Щохвилини її могли помітити, обстріляти.

Ось що означав вираз: “Ждати біля моря погоди”. А він так безглуздо пожартував тоді!

Уранці дошка флюгера була в похилому положенні. Тепер вона стояла рівнісінько, навіть не поворухнулась. Вітер стих.

Минув цей – дуже довгий – день. Минув і другий. З десантом, як видно, не ладилось.

На світанку третього дня стало відомо про пересування ворожого конвою, що перетинав затоку. Шубін дістав наказ завдати удару конвоєві чотирма торпедними катерами.

Коли він, на ходу затягуючи “блискавку” комбінезона, поспішав до пірса, його погукали. Біля жалюзних будок стояв Селіванов.

– Шу-бі-ін! – горланив він, приклавши долоні рупором до рота. – Підше-ефна!

Шубін зупинився наче вкопаний. Але вітер відносив слова. Вдалося тільки розібрати: “Шубін”, “підшефна”, хоч Селіванов дуже старався, аж присідав, так старався.

А втім, його темно-червоне від натуги обличчя усміхалося. Ну, гора з пліч! Усміхається – значить, усе гаразд! Мезенцеву вивезли із шхер!..

3

Що коли виходили, усі помітили, що Шубін у чудовому настрої. З особливим блиском він відчалив од пірса, розвернувся і швидко помчав у відкрите море.

– Командир понісся на баскому коні! – багатозначно кинув Князєв своєму механікові. – Повний вперед!

Проте обстановка була несприятлива – над Фінською затокою висів туман.

Ранками він має дивний вигляд – неначе поземок, що низько стелеться. Рвані віхті пливуть над самою водою, а небо над головою, у проріхах туману, ясне. Підступна імла особливо гускне біля болотистих берегів.

Туман – чудове прикриття від ворожої авіації. Але він заважав і нашим літакам. Звичайно вони супроводжували торпедні катери і наводили на ціль. Сьогодні літаків не було. Доводилося обходитись власними силами.

Було близько полудня, коли в рідіючому тумані з’явилася пляма, неоформлений контур. У міру наближення почали проступати чіткіші силуети. За корабельними надбудовами можна було визначити клас суден. У складі каравану йшов транспорт. Його супроводжували три сторожовики і тральщик.

Торпедні катери, наче кинуті влучною рукою ножі, з ходу прорізали смугу туману і вирвались на освітлений сонцем простір.

Їх зустрів щільний вогонь. Снаряди лягали поруч, піднімали білі сплески, але катери проскакували крізь них, наче крізь казковий, що виростав на очах, ліс. Посвисту куль за ревінням моторів не було чути.

Шубін круто розвернувся і вийшов на редан – здибив свій катер, наче бойового коня.

Суть і мистецтво торпедної атаки в тому, щоб зайти ворожому кораблю з борту і всадити в борт торпеду. Зробити це можна лише при дуже злагодженій бойовій взаємодії.

Кілька торпедних катерів насідають на конвой, відволікаючи його вогонь на себе. Інші вчеплюються мертвою хваткою в транспорт, головну принаду, атакують одночасно з кількох боків.

І все це відбувається з запаморочливою швидкістю, у лічені хвилини.

Розрахувавши кут упередження, Шубін націлився на транспорт. Залп!

Торпеда потрапила кудись у кормові відсіки. Транспорт уповільнив хід, але все ще тікав.

За спиною поважно підтакнув кулемет. Боцман прикривав свого командира короткими кулеметними чергами.

Шубін зробив циркуляцію. Раптом осіла корма, катер різко стишив хід.

– Оглянути відсіки!

Виявилося, що кормовий відсік швидко наповнюється, вода прибуває крізь пробоїни в борту від куль та осколків.

Шубін не роздумував, не прикидав – весь поринув у бій.

– Прорубати отвір у транці![11]11
  Транець – задня кормова стійка катера.


[Закрыть]

Шурко Ластиков перелякано озирнувся. Прорубувати отвір? Топити катер?

Боцман прорубав сокирою транцеву дошку. Вода, що збиралася в кормовому відсіку, почала виходити по ходу руху, і катер одразу вирівнявся й збільшив швидкість.

Так, зберегти швидкість! Ні на секунду не зупинятися!

На третій хвилині бою осколком було пошкоджено один із моторів. Прісна вода, що охолоджувала циліндри, почала витікати з пробитого мотора.

І знову Шубін вирішив блискавично:

– Охолоджувати забортною водою!

Школи ще катер Шубіна не діставав стільки пошкоджень. Він був увесь зранений, продірявлений кулями і осколками снарядів. Не гаючись, треба було поспішати на базу.

Та Шубін твердо пам’ятав правила взаємодії в бою.

Зненацька всі з подивом побачили, що підбитий катер виходить у нову торпедну атаку. Він стрімголов мчав на ворога, наче розлючений поранений кит.

Шубін врізався в саму гущу бою.

Його втручання в найбільш гострий, напружений момент вирішило успіх. Трьох катерів було замало для перемоги, але четвертий, впавши на ваги, перетягнув їх на паш бік.

Побачивши катер Шубіна, що виходив в атаку, німецький транспорт, уже підбитий, почав незграбно повертатися до нього кормою, щоб зменшити вірогідність попадання. І це вдалося йому. Він ухилився від другої торпеди Шубіна. Зате Князєв, підтриманий товаришем, встиг вибрати вигідну позицію і, атакувавши транспорт з другого боку, всадив у нього свою торпеду.

Не дивлячись, як крениться оповитий димом величезний пароплав, як роєм в’ються навколо нього торпедні катери, Шубін розвернувся. На тій же граничній швидкості, здіймаючи велетенський бурун, він помчав на свою базу…

4

У флотській газеті з’явився нарис “Сімдесят три пробоїни”. Саме стільки пробоїн нарахували в катері Шубіна після його повернення.

Епіграфом до нарису було взято висловлювання Петра І: “Зволікання рівнозначне смерті”.

Бій розмалювали найяскравішими фарбами. Не забули згадати про те, що, коли пелена туману розвіялась і моряки побачили конвой, як на зло, зіпсувалися ларінгофони. Проте командири інших катерів зрозуміли Шубіна “по губах”, як розуміють одне одного глухонімі. Вони побачили, що той повернувся до механіка і щось сказав. Команда була коротка. Характер Шубіна знали, у становищі, що створилося, Шубін міг наказати тільки: “Повний вперед!” – і катери одночасно рвонулися в бій!

Це дало привід кореспондентові поговорити про єдиний бойовий порив радянських моряків, а також про ту дивовижну військово-морську узгодженість, узгодженість, за якої думки мало не передаються на відстані.

Та. перелічуючи чинники перемоги, він забув про один із них… Кореспондент не знав, що Мезенцеву щасливо вивезли із шхер. Радість. Шубіна шукала виходу, перехлюпувала через край. І ось – подвиг!..