Текст книги "Секретний фарватер"

Автор книги: Леонид Платов

сообщить о нарушении

Текущая страница: 15 (всего у книги 31 страниц)

5

Рація, на щастя, була непошкоджена. Чачко відклацав на базу про те, що скоїлося. Потім порівняно швидко вдалося розшукати в ефірі князєвського радиста. Князєв, “поводивши” за собою ворожий літак, “скинув нарешті гада з хвоста” і тепер чекав за двадцять миль від Рістна у вказаній точці рандеву.

Шубін наказав йому негайно йти до Рістна.

– Поквапитись не завадить, – пробурчав Дронін. – Грубо кажучи, тонемо, товаришу командир.

– А ти грубо не кажи! Адже знаєш: не люблю грубощів!

Хтось нервово засміявся.

Матроси безперервно вичерпували воду. У днищі і в бортах було кілька пробоїн. Еге ж, пластир допоможе, як мертвому кадило! Таранний і моторний відсіки наповнюються водою. Скоро вона почне перехлюпуватись через борт.

Щось подібне сталося цієї весни в шхерах. Проте там одразу ж знайшовся безлюдний лісистий острівець. А тут під боком – Хіума, де німців повно-повнісінько.

З берега, одначе, не стріляли. Шубін не розумів цього. Пости спостереження не могли не запеленгувати катер. За всіма правилами, на нього мав би одразу ж обрушитись шквал артилерійського і кулеметного вогню.

Та, звичайно, в даному випадку не Шубіну було вчити фашистів, що робити.

Уся надія на Князева. Та йому до Рістна “трюхикати” не менше півгодини. Дронін мав рацію. Любісінько можна потонути, не діждавшись допомоги.

Шубін нетерпляче озирнувся.

Небезпека завжди робила його енергійнішим, ініціативнішим, зібранішим, головне – зібранішим! Як і раніше, у голові бринів надокучливий мотив, та Шубін не звертав на нього уваги. Увесь зосередився, вирішуючи: як у цих надзвичайно складних умовах врятувати катер і команду.

“Летючий” також сидів на каменях – у шхерах. І посадив його туди не хто інший, як він, Шубін. Але тоді буксири були поруч. Вони одразу ж стягли “Летючого” з каміння.

Так, мабуть, він поквитався за хитру каверзу Шубіна. Сплатив свій борг повністю і майже тією ж монетою.

Тепер-то йому добре! Гуляє собі по морю туди й сюди. Набрав води в баластні систерни – пірнув! Продув стиснутим повітрям – виринув!

Шубіну б отак! Та нема в нього, на жаль, систерн.

Хоча…

Чому б не приробити до катера систерни?

Шубін засміявся. Павлов і Фаддєїчев здивовано поглянули на нього.

– Є думка! Перетворимо катер, на підводний човен!

Матроси з жахом перезирнулися. Чи сповна розуму їхній командир? Чи не збожеволів від переживань? Катер – на підводний човен!

– Тимчасово, товариші, тимчасово! – заспокійливо сказав Шубін. – Щоб залишитися на плаву, діждатися Князева. Боцмане! Мішки Бутакова сюди! Балон із стиснутим повітрям цілий? Та повертайся швидше! Тонемо ж!

Два гумових мішки були вже порожні. Запасне пальне з третього вилили (все одно повзти на буксирі). Один мішок поквапливо засунули в таранний відсік, приєднали до нього шланг від балона із стисненим повітрям, відкрили вентиль.

Повітря, наповнюючи мішок, почало роздувати його, а той, у свою чергу, поступово витісняв воду з відсіку. Так, систерна! Щось на зразок кустарної, саморобної систерни!

Коли перший мішок роздувся до кінця, два інших порожніх мішки було закріплено по обох бортах нижче ватерлінії і також наповнено повітрям з балона. І сталося чудо!

– Ура, – пошепки сказали поруч з Шубіним.

Це був юнга. Опустивши непотрібний уже черпак, він зачаровано стежив за тим, як вирівнюється катер, повільно-повільно піднімаючись над водою.

Он який він, дивовижний Шурків командир! Немовби вчепився могутньою рукою у свій катер, що почав тонути, і наперекір стихіям утримав на плаву!..

А втім, це було неточно: на плаву. Катер, як і раніше, сидів у пастці, між двох каменів, але, вирівнявши його, Шубін запобіг подальшому руйнуванню. Тепер розторопний боцман міг завести під днище брезентову латку – пластир і закрити пробоїни, тобто зробити те, що роблять у подібних аварійних випадках.

Шубін випростався. Він здивовано відзначив, що “Ауфвідерзеен” зник. Перемога витіснила набридливі думки в мозку, як стиснене повітря воду з відсіків!

А через кілька хвилин з моря “підгрібся” Князєв. Він наблизився і подав буксирний кінець.

Коли катер пощастило стягти з каміння і взяти на буксир, виявилося, що вали погнуто, гвинти поламано, кронштейни відскочили.

Шубін наказав команді перейти на катер Князева. На пошкодженому катері залишилися тільки троє: він сам, Павлов і боцман.

Ще добре, що хвиля була невелика.

Катер, який низько сидів і був позбавлений ходу, кидало з боку на бік. Шубін стояв біля стерна. Аж у плечах судомило, з такою силою він стискував стерно. Старий катер, на якому воював з початку війни, став ніби продовженням його тіла. Шубін болісно відчував кожен поштовх на хвилі.

Шансів довести катер до бази було мало, Шубін розумів це. Але вперта віра в щастя, інстинкт перемоги вели і підтримували його.

Катер стрибав на хвилях. Небо було смугастим від хмар. Здавалося, воно розбухає і опадає, як тент над головою.

Потім тент став поступово біліти. Ніч закінчилася.

Уранці моряки побачили наш літак, що летів назустріч. На бриючому він промчав над катерами, підбадьорливо хитнув крилами, зник, повернувся.

Князєв і Шубін пливли слідом, немовби прив’язані до нього срібною чарівною ниткою.

Так звичайно авіація наводить катери на ціль. Зараз льотчик показував, що треба триматися ближче до берега. Правильно! Там менше качає. Але ж берег ворожий!

Нічого не розуміючи, Князєв і Шубін пливли мимо Хіума, дивуючись з того, що їх не обстрілюють. Заворожені вони, чи що?

Тільки дома моряки дізналися, що вночі на Хіума було висаджено десант. Бої точилися на східному березі. Катер Павлова зазнав аварії на західному. (“Шиї німців було повернуто в інший бік”, – так прокоментував Шубін цю обстановку).

Після півночі німці швидко покотилися на південь, поспішаючи переправитися з Хіума на Саарема. До ранку на острові не залишилося жодного рибальського човна.

Чи до Шубіна було німцям?

– А ще суперечиш: не щастить! – казали Шубіну товариші. – За скільки часу вперше зазнав корабельної аварії, та й то пощастило: саме до наступальної операції приурочив!

– А це вже нам усім пощастило, – з гідністю відповідав Шубін. – Восени 1944 року наступальні операції на Балтиці не випадок, а закономірне явище! До чого ж тут ваше “щастить – не щастить”?”

Розділ шостий
Тавро “СКФ”

1

Перші кілька годин після повернення шубінці почували себе героями.

Шурко, за звичаєм, розводив теревені серед дорослих “коренив”, матросів з інших катерів:

– Потім почало на хвилі бити, погойдувати. Думаємо: коли б не загинув наш командир! Гвардії старший лейтенант Князєв каже: “Я підійду до вас, товаришу командир. Треба вас знімати!” – “Зачекай! – відповідає гвардії капітан-лейтенант. – Не можна свій катер кидати у воді! Упораємося! Вигребемо!” І вигріб! Шубін же!

А боцман журився за трофейними консервами, які довелося викинути за борт:

– Навіть ящики не встиг відкрити. Так і не знаю, що то за консерви. А пригодилися б! Іноземного моряка будемо вечерею пригощати.

Та надвечір у дивізіоні стало відомо, що адмірал суворо розмовляв з Шубіним.

Начальство розсудило правильно: “Кому багато дано, з того багато й спитається”. Шубіну було багато дано – від таланту до орденів. І тому спитали з нього повною мірою.

“За врятування людей і катера – спасибі! – начебто сказав адмірал. – Але аварію тобі, Шубін, простити не можна! Завтра о десятій поясниш причини аварії. Не зумієш пояснити, звільню тебе і Павлова з посади і віддам до суду військового трибуналу!”

2

Припасши цигарок, Шубін і Павлов замкнулися в кімнаті. Будинок, де вони квартирували, стояв на околиці рибальського висілка, недалеко від гавані.

Через годину чи півтори в кімнаті було вже напівтемно від тютюнового диму. Наче крізь димову завісу, проривалися моряки до мети – до розгадки аварії біля західного берега Хіума.

Звичайно, не так важко було промимрити якусь загальновживану формулу каяття. Начальники, загалом кажучи, жалісливі до тих, хто кається.

Та Шубіну саме це було важко. Чесно кажучи, він не міг би так.

Надто велика була його віра в себе, щоб поступитись нею без боротьби. І цю віру він, як правило, переносив на своїх підлеглих. Павлов був надійний, так вважав Шубін.

Проте це не означає, що Шубін не був вимогливий по службі. Навпаки! Але вимогливість і недовіра – різні речі.

Шубін без кінця повторював своїм офіцерам, що па війні – та й загалом у житті – дуже важлива інерція удачі, інакше кажучи, звичка до щастя, яка невтомно виробляється. Не можна допускати необгрунтованих сумнівів у собі, вагань, самокопирсань.

Горький сказав:

“Талант – це віра в себе, у свої сили!” Але чому горьковські слова можна застосувати лише до письменників, а не до всіх людей, представників різних професій, у тому числі і військово-морської?

Років шість чи сім тому учбовий корабель, на якому проходили практику курсанти третього курсу, втягувався у гирло Північної Двіни. Шубін виконував обов’язки вахтового командира. Поруч, на мостику, стояв професор Грибов, який був начальником практики.

У даному випадку, очевидно, доцільно було б викликати з берега лоцмана. Та Грибов не зробив цього.

Він наказав передати по семафору: “Прошу дозволу лоцмана не брати. На мостику – практикант. Не хочу псувати характер майбутнього офіцера!”

І Шубін назавжди запам’ятав це…

Він одмахнув рукою клубки диму, що плавали над столом, зазирнув у лице Павлову:

– Ну-ну! Не занепадаймо духом. Міркуймо тверезо. Якщо не ми з тобою винні, то хто ж тоді винен? Компас?

Так, вибір невеликий: або командир катера, або компас.

– До речі, згадай, ми йшли з одним магнітним! Гірокомпас вибув із ладу ще на підході до притопленого корабля.

Павлов пригнічено кивнув.

Отже, на підозрі магнітний компас!

Шубін уявив, як Грибов у задумі походжає туди й сюди біля свого столу в аудиторії:

“Розберімо, – починає він, – випадок з колишнім курсантом нашого училища Шубіним. Будемо послідовно відкидати одне рішення за одним…”

Далі Грибов сказав би, напевне, про пейзаж.

“На війні, – учив він, – пейзаж перестає існувати сам по собі. Усе, що відбувається в природі, може впливати на хід подій, і навігатор повинен неодмінно враховувати це”.

Але що відбувалося в природі перед аварією? Море було штильове. З-за хмар виглядав місяць.

Якби компас збрехав де-небудь на Баренцовому морі, треба було б врахувати в здогадах північне сяйво.

З давніх часів збереглася поморська прикмета: “Матка (компас) казиться на пазорях”, тобто при північному сяйві. Адже сполохи на небі схожі на зірниці: ті сповіщають про грозу, ці – про магнітну бурю. Шквал магнітної бурі, що бурхає у високих шарах атмосфери, невидимий “подув” може торкнутися стрілки магнітного компаса і відхилити її, а слідом за нею і корабель від правильного курсу.

Але аварія сталася не на Баренцовому, а на Балтійському морі. Тут північні сяйва бувають рідко.

То що ж вплинуло на компас?

Несміливий стук у вікно.

– Хто?

– Боцман турбує, товаришу гвардії капітан-лейтенант! Вечеряти будете з товаришем гвардії лейтенантом?

– Хочеш їсти, Павлов? Ні? І я ні. Спасибі, Фаддєїчев, не треба нічого!

– Як же так: і обідали погано, і вечеряти не будете?..

Довге співчутливе зітхання.

– Англійцеві передати, щоб завтра прийшов?

– Так! Завтра. Усе завтра!

Чути, як боцман тупцяє під вікном. Потім важкі кроки повільно даленіють.

Через півгодини знову стук, цього разу в двері.

– Хто там ще?

– Відчиніть! Я.

Князєв переступив через поріг і зупинився:

– Ух! Як накурили! Чого ж без світла сидите? Вечір надворі!

Павлов встав і засвітив гасову лампу під старомодним чотирикутним ковпаком. Хмари диму повільно поповзли мимо лампи до відчиненої кватирки.

– Не надумали ще?

– Поки що кружляємо, – неохоче відповів Шубін. – На місці тупцяємо.

– Біля чого?

– Та компаса магнітного. Біля чого ж іще?

– Ага! Ви ж з одним магнітним залишилися. Гіроскоп же розбило?

– Вийшов з ладу, поки нас літак ганяв. Раз по раз стопорили хід.

Мовчанка.

– Мо’, зрушили з місця м’яке залізо?

– Коли виходили, я визначав поправку. Компас був справний.

– Може, в кишенях було що-небудь, що могло вплинути на девіацію, ніж, ключі, ланцюжок?

У думках Шубін і Павлов обнишпорили кишені. Ні, металевого під час походу не було нічого.

Шубін невесело посміхнувся.

Пригадав жарт професора Грибова, єдиний, який вій чув від нього за чотири роки навчання: “Без побоювання можна підходити до компаса тільки в одному-єдиному випадку – маючи мідний лоб. Мідь не намагнічується”.

– Слухай! – Князєв швидко обернувся до Павлова. – А чи не взяв ти часом який-небудь металевий трофей?

Шубін насторожився:

– Що ти маєш на увазі?

– Чомусь приверзлася ракетниця. Міг же Павлов узяти на транспорті що-небудь на згадку. Ну, скажімо, ракетницю. Потім через неуважність поклав її поруч з магнітним компасом і…

– Які там ракетниці, що це ви! – Павлов ображено одвернувся. – Зовсім мене за хлопчика маєте.

– Так, металевого не взяли нічого, – підтвердив Шубін. – Боцман тільки трохи компоту прихопив. Але ж компот не впливає на девіацію.

Ніхто не усміхнувся на його жарт.

– Мінні поля! – урочисто вирік Князєв. – Компаси брешуть на мінних полях.

– Але їх не було на дорозі. У Рігулді залишилися карти мінних постановок. Я дивився.

Павлов подався вперед й одразу ж почав верзти нісенітницю, таке, що й купи не трималося. Він забурмотів щось про таємну магнітну зброю.

Князєв тільки зітхнув. Та Шубін слухав, не перебиваючи. Полум’я в лампі блимало і підстрибувало. По стінах розгойдувалися тіні, схожі на кошлаті водорості.

– А чи не змінюють німці, – мовив Павлов, – магнітного поля поблизу берега? Чи не заводять корабель з допомогою магнітної пастки на прибережне каміння?

– Гм! – сказав Князєв.

– Ні, ви тільки вдумайтесь! Німці знали про те, що мають відступити. От і сховали біля берега щось на зразок магнітного спрута. Умовно називаю його спрутом. Та, можливо, у нього були такі щупальця, особливі антени, чи що. Коли кораблі проходили мимо і попадали в зону його дії…

Павлов звів очі на своїх співбесідників і осікся. Шубін мовчав. Та обличчя Князева зморщилося, наче він сьорбнув якоїсь кислятини.

3

На ранок Павлов і Князєв, зненацька онімівши, попадали ниць на свої ліжка. Головоломка із “спрутом” витіпала їх дужче, ніж, бува, торпедна атака.

Шубін ще трохи посидів біля столу, потім встав і погасив лампу. За вікном розвиднялося.

До визначеного адміралом терміну залишилося якихось три з половиною години. А потім – ганьба на цілу бригаду, звільнення з посади і суд!

Та Шубін, зціпивши зуби, уперто відганяв од себе цю страшну думку. Поки що не треба переживати, даремно витрачати нервову енергію. Треба цілком зосередитись на розв’язанні клятої головоломки! Павлов і Князєв, укрившись шинелями, оглушливо хропіли наввипередки. Тепло, що стояло в кімнаті, наче вода в сонній заводі, розслаблювало.

Шубін відчинив вікно. Звідти війнуло міцним жовтневим холодком. Він пощулився і, накинувши шинелю, сів на стілець біля вікна. Щось невдоволено пробурчав Павлов за спиною, по-дитячи заплямкав губами і натягнув шинелю на голову.

Чисто підметена вулиця перед будинком ще безлюдна. Грибов якось згадував про те, що по суботах чистьохи естонки “драять мідяшку”, тобто чистять ручки дверей, – достоту як на флоті.

Ех, професора б сюди! З ним би побалакати по щирості! Він знайшов би що порадити. Порився б у своїй папці з усякими штурманськими головоломками, поворожив би над нею і витяг що-небудь таке, на подив підхоже до даного випадку.

Шубін уявив, як професор розкладає перед собою на столі портсигар, авторучку, блокнот, ще щось. Потім скидає пенсне і, хукнувши на скельця, починає протирати їх неквапливими, округлими рухами.

Це він робить на кожному екзамені. А Шубін почуває себе зараз точнісінько як на екзамені.

Дивно, проте, бачити Грибова так близько без пенсне. Очі, виявляється, в нього добрі, стомлені, у густій сіточці старечих зморщок.

“Не збираюся вигороджувати вас, – буркотливо каже він. – Не став би вигороджувати в таких справах рідного сина, якби в мене був син…”

“Розумію, Миколо Дмитровичу…”

“Почекайте, я не закінчив! Звичайно, причина не ч вас! (“Як чудно, – дивується Шубін. – Майже те саме і тими самими словами я нещодавно казав Павлову”). Продовжуйте шукати, товаришу Шубін, причепливо придивляючись до всього. Ось, наприклад, ці… ящики! Вони мені здаються сумнівними”.

“І мені, товаришу професор!”

Але це вже сон. Шубін міцно спить, опустивши стомлену голову на підвіконня.

Голос Грибова наполегливо перебивають два інших голоси: запальний, з півнячими нотками – Павлова і поважно-розсудливий – Князева.

На фоні цієї суперечки проходять сни, вигадливі, тривожні.

То уявляється” жадібний магнітний спрут, найновіша секретна зброя, пастка для кораблів, про яку казав Павлов. То – якірні міни, поставлені біля берега Хіума, які двозначно погойдують своїми круглими головами на довгих шиях – мінрепах. То – корабель-привид, що накренився на борт, з обвислим прапором, на якому шкіриться череп з перехрещеними кістками, схожими на свастику.

І тут же перевертаються, наче дельфіни, ящики з консервами. Вони мають на морі, як це часто буває у сні, потворний, а все-таки багатозначний вигляд!

Раптом ці чотири видіння загойдалися, закружляли, злилися докупи.

Та Шубіну було ще невтямки, що вигадливий гібрид із ящиків, корабля, мін, “спрута” і є розгадка недавньої аварії…

4

Шубін зрозумів це, коли прокинувся. Як тільки розплющив очі і побачив залиту неяскравим жовтневим сонцем вулицю, так і зрозумів! Розгадка прийшла до нього навшпиньках, поки він спав.

Консерви! Чому саме консерви мали бути в тих ящиках, які боцман “прихопив” з транспорту? Адже їх навіть не розкрили, так нерозкритими і викинули за борт!

Крім того, важко уявити, що великий транспортний корабель був завантажений самими консервами. Гарнізон на Моозундському архіпелазі потребував не тільки консервів. Він насамперед потребував боєзапасу, тобто снарядів, патронів, гранат та інших виробів з металу. А це докорінно міняло справу.

Шубін закричав що було сили:

– Під-йом!

Князєв і Павлов перелякано схопилися. Вони витріщили очі на Шубіна, намацуючи черевики під ліжками.

– Ящики? Які ящики? Їх викинули за борт біля Рістна, ці ящики.

– Але до Рістна вони з нами були? Правда? Метал, який був у них, відхиляв стрілку нашого компаса!

– Метал? Ви кажете: метал? Який метал?

– А от цього я поки що не знаю. Але знатиму!..

О дев’ятій ранку Шубін був в адмірала. Той зустрів його непривітно.

– Підготували пояснення?

– Ні! Прошу відстрочки – до повернення розвідників з притопленого транспорта.

І Шубін доповів про свій здогад, який здався адміралові настільки правдоподібним, що той негайно дав розпорядження послати шифрограму на транспорт: “Обстежити трюм, уточнити характер вантажу”.

Та коли ще зможуть зробити це розвідники! Звичайно, не одразу, і тільки на дозвіллі.

Удень вони не відходять від ілюмінатора, уночі по черзі чергують на палубі. Мимо проходять ворожі конвої. Добре б натиснути кнопку стріляючого пристрою чи гашетку кулемета! Та доводиться орудувати тільки радіоключем, вистукуючи виклик на базу.

По цьому виклику з площадок зриваються в повітря літаки, а з гавані блискавично мчать торпедні катери – навперейми ворожим караванам!

Німці, певна річ, чують чужу рацію, яка працює в них під боком. Та запеленгувати її не можна: як тільки радисти настроюються на хвилю, та зникає, глибше зарившись в ефір. Нахабна скоромовка через кілька хвилин з’являється вже на новій хвилі і знову миттю зникає. Сигнал дуже короткий, умовний, передача його займає кілька секунд, не більше. Хитрощі ці мають назву – “передача на зникаючій хвилі”.

Так, мороки у розвідників вистачає і без окремого адміральського доручення.

5

Шубін виходив із своїм загоном у торпедні атаки, справно топив кораблі, загалом, робив те, що повинен був робити, але тривога не покидала його. Ніколи, мабуть, не хвилювався так за розвідників, яких висаджував (звичайно, крім випадку з Вікторією).

Він уявляв собі, як приплив дедалі крутіше кладе транспорт на борт, як хвилі з шипінням перехлюпуються через палубу. Потроху море закінчує руйнування, розпочате радянськими літаками. Транспорт доживає останні свої дні, можливо, години.

Коли б не розвалилася передчасно ця стара бандура!

Проте німців невдовзі “турнули” з Саарема, за висловом Шубіна. Потреба тримати розвідників на притопленому транспорті відпала. Їх зняв наш підводний човен, який повертався з операції.

Дізнавшись про те, що розвідники повернулися, Шубін і Павлов стрімголов кинулися до адмірала.

Їх прийняли негайно.

Біля столу адмірала стояли обидва розвідники. Вони були стомлені, неголені, але з гідністю усміхнулися до моряків. На столі, біля письмового приладдя звалені купою лежали шарикопідшипники!

Шубін і Павлов заціпеніли втупивши в них погляди.

Були вони різного діаметра, чистенькі, блискучі, в акуратній упаковці з промасленого пергаментного паперу.

Ось, виходить, він, небезпечний метал, який вивів катер на каміння!

– Розгардіяш такий у трюмі цьому, – продовжував доповідати розвідник. – Ящик на ящику, і всі перемішалися. Траплялися деякі і з консервами, та більше з ними, з шарикопідшипниками!

– Може, там іще що було, не знаємо, – додав другий розвідник. – Тільки невелика частина трюму залишилася незатопленою. Ми вже по коліна ходили у воді.

Адмірал обернувся до Шубіна:

– Ти чомусь вважав: нікель. Небезпечніше за нікель!

– А ви з Князевим не вірили, що спрут, – кинув докір Шубіну Павлов. – Хіба ж не спрут? Тільки в пергаментній упаковці. І вередливий! Дерев’яними нехтував, пропускав мимо, а до металу одразу присмоктувався своїми невидимими щупальцями.

– Не просто до металу! – поправив адмірал. – А тільки до чутливої магнітної стрілки!

Шубін кивнув.

Не виключено, що від роботи електромоторів шарикопідшипники намагнітились. У ящиках їх було укладено рядами, а це мало значення для підсилення магнітного поля. Наблизившись до місця своєї загибелі в районі банки Підлої, транспорт, можна сказати, уже сам був велетенський магніт.

– Ланцюжок із трьох ланок, товаришу адмірал, – сказав розвідник. – Перша ланка – корабель, друга – ящики з шарикопідшипниками, третя – магнітний компас на катері. І це ще не все!

Він підкинув на долоні лискучий кругляк і швидко повернув його довкола осі.

– Полюбуйтесь! На ньому тавро!

– Три букви стояли на кожному шарикопідшипнику: “SKF”.

Шубін присвиснув:

– “СКФ”! Ого! Та це ж славетна шведська фірма! Шарикопідшипники, виходить, шведські?

– Тож-бо й воно!

– А Швеція пишається тим, що півтора століття не воює.

– Правильно! Люди не воюють. Воюють шарикопідшипники.

– А звісно! Я й забув про це, – пробурмотів Шубін крізь зуби. – Бізнес не має кордонів.

– Яких кордонів?

– Я кажу: бізнес не має кордонів, товаришу адмірал! Заради високих прибутків Швеція, хоч і нейтральна, допомагає Німеччині проти нас.

– Не вся Швеція! її капіталісти! А шведські моряки, навпаки, допомагають нашим людям. Були втечі з фашистських концтаборів на узбережжі Балтики. Утікачів, я чув, ховали в трюмах шведських кораблів.

Шубін промовчав. Очей не міг одвести від “небезпечного вантажу”, від подвійних стальних обручів, усередині яких блищали шарики, щільно припасовані один до одного.

На цих шариках крутиться колесо війни! Не буде їх, і зупиняться, вклякнуть танки, літаки, всюдиходи, амфібії, вантажні і легкові машини. Розладнається весь величезний механізм знищення людей.

Тепер зрозуміло, чому підводний човен кружляв біля притопленого транспорту. Він оберігав таємницю трьох букв: “СКФ”!

А можливо, вишукував способи якось виручити, врятувати цінний вантаж. Його, очевидно, направляли не тільки для гарнізонів Хіума і Саарема, а призначали також і для могутнього курляндського угрупування.

Щось, проте, перешкодило врятувати вантаж. Найвірогідніше, не вистачило часу. З розвантаженням транспорту не встигли впоратись, бо Червона Армія і Флот наступали надто швидко.

“А можливо, це я сполохав підводного човна, – майнуло в голові Шубіна. Така думка була йому приємна, тішила його самолюбство. – Поєдинок не відбувся, та все-таки я сполохав човен!..”

У всякому разі, “Летючий Голландець”, як завжди, появився там, де відбувався торг за спиною воюючих, де затівалася чергова підлість, яка мала продовжити війну, а отже, забрати десятки, сотні тисяч людських життів.