Текст книги "Безтурботний"

Автор книги: Ю Несбьо

сообщить о нарушении

Текущая страница: 26 (всего у книги 28 страниц)

Перш ніж до будинку ввійдеш, всі входи ти оглянь, ти роздивись, —

бо звідки знати, чи немає недругів у цьому житлі1.

– Ракель учора ввечері навела мене на дві думки, – повідомив Харрі і притулився до кухонного столу. – За її словами, історія про двох братів, закоханих в одну жінку, – це сюжет класичної трагедії. А ще вона здивувалася, як лівші Анні вдалося скопіювати підпис Алі, вірніше, яких зусиль їй це коштувало.

1 Edda Saemundar (Старша Едда) – найдавніша збірка епічних творів ісландської літератури. Старша Едда поєднує численні міфи й легенди скандинавського культурного простору часів Середньовіччя.

– Ну і що? – Беате висипала мірну ложечку кави в кавоварку.

– Тронн Гретте дав нам декілька шкільних зошитів Лева, щоб порівняти його почерк із почерком самовбивці. Ти не пам’ятаєш, із якого предмета?

– Загалом ні, пам’ятаю тільки, що зошити були його, – я перевірила. – Вона налила в кавоварку води,

– Із норвезької, – сказав Харрі.

– Цілком можливо, – погодилася вона і повернулася до нього.

– А я знаю точно, – заявив Харрі. – Я щойно від Жана Хуе з криміналістичної лабораторії.

– Графолог? Посеред ночі?

– У нього домашній офіс, і він виявив розуміння. Він порівняв чернетки творів і передсмертну записку ось із цим, – Харрі розгорнув аркуш паперу і поклав його на кухонний стіл. – Кава скоро буде?

– Ти що, поспішаєш?

– Нам усім треба поквапитися, – сказав Харрі. – А ти перевір, будь ласка, заново ті банківські рахунки.

Загалом Ельсе Лунд, офіс-менеджеру й одній із двох спів робітниць турбюро «Бразтур», досить часто дзвонили ноча ми клієнти. Когось пограбували у Бразилії, хтось загубив паспорт і квиток, ось вони у відчаї й набирали номер її мо більного телефону, абсолютно забувши про різницю в часі. Тому, лягаючи спати, вона ховала мобільник подалі. Тим біль ше вона була неприємно здивована, коли о пів на шосту ранку задзвонив її домашній телефон і голос на іншому кіп ці дроту запитав, чи не може вона негайно прибути на роботу. Втім, вона злегка пом’якшала, коли той же голос додав, що телефонують із поліції.

– Сподіваюся, це питання життя і смерті, – мовила Ельсе Лунд.

– Саме так, – озвався голос. – Скоріше смерті.

Руне Іварссон, як завжди, першим з’явився на робочому місці. Він подививсь у вікно. Він любив тишу, йому подобалося, що він один на всьому поверсі, але не в цьому полягала причина його ранньої появи на роботі. Просто до приходу решти співробітників він устигав прочитати отримані напередодні ввечері факси та рапорти, а також проглянути вранішні газети й таким чином забезпечити собі необхідну перевагу. Керівник має все тримати під контролем, і значить, йому потрібен спостережний пункт, своєрідний капітанський місток, звідки у нього прекрасний огляд. І якщо його підлеглі час від часу висловлювали подив із приводу того, що керівництво притримує інформацію, то це просто від нерозуміння, адже знання – влада, а керівництво має володіти владою, щоб уміти правильно визначити курс, який врешті-решт приведе їх усіх у потрібну гавань. Отже, збираючи всю інформацію, він попросту піклувався про їх же благо. Тому і наказав усім, хто займався справою Забійника, направляти звіти йому саме з метою зібрати всю інформацію в потрібних руках, тобто в руках начальника відділу, і не витрачати дарма час на нескінченних планерках, покликаних єдино створювати у підлеглих відчуття причетності. Наразі йому було найважливіше виявити ініціативу й уміння діяти рішуче та енергійно. Бо, хоча він і зробив усе від нього залежне, щоб поставити успішне завершення справи Лева Грет-те собі в заслугу, все ж таки відчувалося, що авторитет його похитнувся. Авторитет керівника т– це не питання особистого престижу, а турбота всього особового складу.

У двері постукали.

– А я і не знав, Холе, що ти рання пташка, т-сказав Іварссон блідому Харрі, що заглянув у прочинені двері, та продовжив читати факс, який лежав перед ним. Кореспондент однієї щоденної газети прислав на узгодження текст його інтерв’ю у справі Забійника. Текст йому не дуже подобався. Ні, звичайно, грубих спотворень його слів він не виявив, але в журналістській версії вони звучали так, ніби він відповідав на запитання ухильно і якось безпорадно. На щастя, фотографії вийшли хороші.

– Тобі чого, Холе?

– Просто хотів сказати, що я скликав декілька чоловік на нараду на шостому поверсі. Думав, тобі цікаво буде послухати. Йдеться про так зване пограбування банку на Бугстадвеєн. Ми зараз починаємо.

Іварссон одірвав погляд від факсу й подивився на Харрі:

– Значить, ти скликав нараду? Забавно. А хто, смію запитати, тебе уповноважив, Холе?

– Ніхто.

– Ніхто. – Іварссон видав короткий і різкий, немов крик чайки, смішок. Тоді піднімись угору і попередь, що нарада переноситься на післяобідній час. Мені масу звітів треба прочитати саме зараз. Зрозуміло?

Харрі поволі, немов ретельно обдумуючи його слова, кивнув:

– Зрозуміло. Але справа перебуває у веденні забійного від ділу, і ми починаємо просто зараз. Приємного читання.

Він повернувся, і в ту ж мить Іварссон грюкнув кулаком гіо столу:

– Холе! Якого диявола ти спиною до мене повертаєшся, коли я з тобою розмовляю! Я тут наради призначаю. Особливо у справах про пограбування. Зрозуміло? – Червоні вологі губи, що виділялися на білому обличчі начальника відділу, затремтіли.

– Адже ти чув, Іварссоне, що я сказав так зване пограбувант ня на Бугстадвеєн.

– Ну і що ти, чорт би тебе забрав зовсім, маєш на увазі? – майже вискнув Іварссон.

– А те, що на Бугстадвеєн ніколи ніякого пограбування не було, – сказав Харрі. – А було добре сплановане вбивство.

Харрі стояв біля вікна й роздивлявся «Ботсен». За вікном поволі й мовби неохоче, немов скрипучий віз, набирав хід день. Дощ над Екебергом і чорними парасольками на Гренланнслей-рет. У нього за спиною всі вже зібралися. Б’ярне Мьоллер,позіхаючи, немовби потонув у конторському кріслі. Усміхнений шеф кримінальної поліції базікав про щось із Іварссоном. Мовчазний Вебер нетерпляче схрестив руки на грудях. Халворсен дістав блокнот для записів. І нервова Беате Льонн з метушливим поглядом.

49

«Стоун Роузес»

Удень дощі припинилися. Свинцево-сірі хмари, крізь які іноді переглядало сонце, раптом розійшлися врізнобіч, немов театральна завіса перед останнім актом. Як з’ясувалося згодом, небо очистилося всього на декілька годин, а потім місто вже остаточно накрила сіра зимова ковдра. Так що Дісенгренда ку палася в сонячних променях, коли Харрі втретє натиснув кнопку дзвінка.

Звук пролунав такий, ніби в череві квартири рядного будинку забурчало. З шумом відчинилося сусіднє вікно.

– Тронна немає, – прокаркав немолодий голос. Колір об личчя у сусідки Тронна злегка змінився і набув якогось жовтувато-коричневого відтінку, мов пальці у завзятого курця. – Бі долаха, – додала вона.

– А де він? – запитав Харрі.

У відповідь вона звела очі до неба й показала великим паль цем собі за спину.

– На тенісному корті?

Беате відразу ж попрямувала в той бік, але Харрі не зрушии із місця.

– Я тут пригадав нашу останню бесіду, сказав Харрі. Про пішохідний місток. Ви сказали, ця історія всіх приголом шила, адже він був такий тихий і ввічливий хлопчик.

– Ну?

– І всі в Гренді знали, що це його рук справа.

– Адже ми бачили, як він того ранку повернувся звідти на велосипеді.

– У червоній куртці?

– Так.

– Лев?

– Лев? – Вона засміялась і похитала головою. – Та не Льва я мала на увазі. Він, звичайно, на всяке був здатний, але зла нікому не робив.

– Про кого ж ви тоді говорите?

– Про Тронна. Я про нього весь час говорила. Я ж сказала, що додому він повернувся зовсім блідий. Адже він виду крові не виносить.

Неждано повіяв вітер. Із заходу почали наступ на блакитне небо сизі, схожі на повітряну кукурудзу хмари. Порив вітру вкрив брижами калюжки на червоному ґрунтовому майданчику і стер відображення Тронна Гретте, що підкинув м’яч для чергової подачі.

– Привіт! – крикнув Тронн і ударив по м’ячу, який поволі полетів над майданчиком. Хмарка білої крейди зметнулася над кортом і була миттєво розсіяна вітром, коли м’яч ударився об лінію квадрата і відскочив дуже високо, не давши уявному супротивникові по інший бік сітки ані найменшого шансу його прийняти.

Тронн повернувся до Харрі та Беате, що стояли за сталевою сіткою. На ньому була біла теніска, білі тенісні шорти, білий гольф і білі кросівки.

– Чудово, чи не так? – всміхнувся він.

– Певно, – підтвердив Харрі.

Тронн усміхнувся ще ширше, затулив очі долонею й подивився на небо:

– Схоже, хмари обложні. Чим можу служити?

– Тим, що вирушиш із нами до Управління.

– До Управління? – Він з подивом глянув на них. Тобто спробував зобразити подив. Аж надто театрально він витріщив

очі, та і в голосі прозвучали удавані нотки, чого ніколи не траплялося під час їхніх попередніх бесід. Тон був перебільшено низький, а в кінці раптом різко підвищився: «Управління?». Харрі відчув, що волосся в нього на потилиці заворушилося.

– І негайно, – сказала Беате.

– Саме так, – Тронн кивнув, неначе щойно до нього дійшла якась думка. – Ясна річ, – він попрямував до лавки, де з-під сірого плаща виглядало декілька тенісних ракеток. Підошви його кросівок шаруділи по корту.

– Він себе не контролює, – прошепотіла Беате. – Я надіну на нього наручники.

– Не… – почав було Харрі й схопив її за руку, але вона вже відчинила дверці в огорожі та ступила на корт. Час ніби рапто во розширився,роздувся,точно повітряна подушка автомобіля, і притиснув Харрі до землі так, що він і поворушитися не міг. Крізь сітку він бачив, як Беате схопила пристебнуті до пояса наручники. Він чув шелестіння кросівок Тронна по корту. Тронн ішов дрібними кроками, немов астронавт. Харрі мимоволі засу нув руку в наплічну кобуру під курткою.

– Гретте,я жалкую… – встигла вимовити Беате, коли Тропи підійшов до лавки і просунув руку під сірий плащ. Час раптоио задихав, зіщулюючись і розширюючись в єдиному русі. Харрі обхопив рукоять пістолета, але він знав, що мине ціла вічність, перш ніж він дістане зброю, зарядить її, зніме із запобіжника і прицілиться. Під піднесеною рукою Беате промайнув відбитий сонячний промінь.

– Я також, – сказав Тронн і притиснув до плеча оливково-зелену з воронованою вставкою гвинтівку АС-З. Беате відсахнулася.

– Красунечко, – тихо мовив Тронн, – якщо хочеш прожити ще декілька секунд, стій спокійно і не рипайся.

– Ми помилилися, – Харрі відірвав погляд від пейзажу за вікном і повернувся лицем до присутніх. – Лев не вбивав Стіне Гретте. Її вбив власний чоловік, Тронн Гретте.

Начальник Управління кримінальної поліції та Іварссон припинили бесіду, Мьоллер випростався на стільці, Халворсен перестав записувати, і навіть із лиця Вебера сповзла нудьгуюча маска.

Тривале мовчання нарешті перервав Мьоллер:

– Цей бухгалтер?

Харрі кивнув у бік недовірливих колег, які дивилися на нього.

– Але це неможливо, – мовив Вебер. – У нас запис із «Се-вен-елевен», у нас відбитки пальців на пляшці з-під коли, загалом ніяких сумнівів, що злочинець Лев Гретте, немає.

– І передсмертна записка, – додав Іварссон.

– І якщо я правильно пам’ятаю, Лева Гретте впізнав на відео сам Расколь, – доповнив начальник Управління кримінальної поліції.

– Схоже, справа доволі ясна, – зауважив Мьоллер. – І розкрита.

– Дайте ж мені розповісти, – заперечив Харрі.

– Та вже будь такий люб’язний, – сказав шеф кримінальної поліції.

Хмари продовжували розповзатись і тепер, немов чорна армада, пливли над Акерською лікарнею.

– Не роби дурниць, Харрі, – сказав Тронн. Він приставив дуло гвинтівки до лоба Беате. – Кинь ствол, я знаю, він у тебе в руці.

– А інакше що? – запитав Харрі й витягнув пістолет із-під куртки.

Тронн тихо засміявся:

– Елементарно. Я застрелю твого напарника.

– Так само, як застрелив свою дружину?

– Вона це заслужила.

– Як це? Тому що Лева вона любила більше, ніж тебе?

– Тому що вона була мені дружина.

Харрі перевів дихання. Беате стояла між ним і Тронном, але спиною до нього, так що він нічого не міг прочитати по її обличчю. Існувало декілька можливостей вийти із ситуації, що створилася. По-перше, можна було спробувати переконати Тронна, що він діє безглуздо і скороспішно, і сподіватися на його розум. Хоча людина, яка взяла з собою на тенісний корт заряд жену гвинтівку Ав-З, поза сумнівом, ретельно продумала, для чого вона їй знадобиться. Варіант два полягав у тому, щоб вико нати вимогу Тронна, кинути пістолет на землю і чекати, поки нім його вб’є. І нарешті, варіант три – спробувати натиснути на Тронна, зачепитися за щось, що змусило б його змінити сної плани. Або навпаки, вибухнути і вистрілити. Перший варіант був безнадійний. Другий міг мати непередбачувані наслідки. 11 у а дій він за третім варіантом, Беате могла чекати доля Елен, і Харрі знав, що цього йому не пережити, навіть якщо він сам залишиться живим.

– Але вона, ймовірно, не бажала залишатися тобі дружиною, – сказав Харрі. – Ось що насправді сталося?

Тронн поклав палець на спуск, і Харрі зустрів його погляд із-за плеча Беате. Харрі автоматично почав рахувати про себе. Тисяча один. Тисяча.

– Вона думала, що може отак запросто кинути мене, – тихо мовив Тронн. – Мене – який дав їй усе, – він засміявся. – Віддала перевагу наді мною чоловікові, який ніколи нічого ні для кого не зробив, який вважав життя суцільним днем народження, де всі подарунки призначені йому. Лев не крав. Просто він не міг прочитати записки на різдвяних подарунках. – Вітер змів залишки його сміху, немов крихти печива зі столу.

– Наприклад, від Стіне Тронну, – припустив Харрі.

Тронн заморгав:

– Вона сказала, що любить його. Любить. Такого я від неї навіть у день весілля не почув. «Мені добре з тобою», – ось що вона сказала. їй було добре зі мною. Тому що я зробив їй стільки добра. Але любила вона його, а він тільки й умів, що сидіти на краю даху та теліпати ногами в очікуванні оплесків. Ось чого він чекав від життя – оплесків.

Вони стояли на відстані менше шести метрів, і Харрі побачив, як у Тронна побіліли кісточки пальців, що стискали ствол гвинтівки.

– А тобі ні, Тронне, тобі оплески не потрібні, вірно я розумію? Ти свої перемоги святкував у тиші. Наодинці. Як того разу на пішохідному містку.

Тронн випнув нижню губу:

– Визнай, що повірили мені.

– Так, ми вірили тобі, Тронне. Ми вірили кожному твоєму слову.

– Де ж тоді стався прокол?

– Беате перевірила банківські рахунки Тронна і Стіне Грет-те за останні півроку, – вів далі Харрі.

Беате підняла цілий стос папірців, аби присутні могли переконатися в цьому.

– Вони обоє переводили гроші на рахунок туристичної фірми «Бразтур», – сказала вона. – Турфірма підтвердила, що Стіне Гретте в березні замовила на липень тур у Сан-Паулу, а Трони Гретте виїхав туди ж через тиждень після неї.

– Це загалом відповідає тому, що Тронн Гретте повідомив нам, – сказав Харрі. – Дивно тільки, що, за словами керівника філії Клементсена, Стіне збиралась у відпустку на Тенеріфе. І що Тронн Гретте замовив і викупив квиток у день від їзду. Як їй* схоже, що вони хотіли разом провести відпустку і відсвяткува ти десятиліття весілля, вірно?

У залі настала така тиша, що стало чути шум холодильника, який увімкнувся в кімнаті навпроти.

– Зате, здається, це дуже нагадує дружину, що повідомила всіх, де вона збирається провести відпустку, і чоловіка, що дав но вже запідозрив недобре, перевіривши виписки з її банків ських рахунків і не знайшовши підтвердження «Бразтура» щодо Тенеріфе. Тоді він подзвонив у фірму, дізнався назву готелю, де зупинилася дружина, і вирушив услід за нею, щоб повернути м додому.

– І що далі? – запитав Іварссон. – Він застукав її з чорно мазим?

Харрі похитав головою:

– Гадаю, він узагалі її не знайшов.

– Ми перевірили – вона в цьому готелі не була, – пояснила Беате. – А Тронн повернувся до Осло раніше за неї.

– Крім того, Тронн у Сан-Паулу зняв зі своєї кредитки тридцять тисяч крон. Спершу він стверджував, що купив перстень із діамантом, а потім – що дав ці гроші Леву, оскільки той був на нулі. Але я майже впевнений, що ні те, ні інше не відповідає дійсності. Здається, цими грошима він сплатив зовсім за інший товар, яким Сан-Паулу славиться ще більше, ніж ювелірними прикрасами.

– І що ж це за товар? – запитав Іварссон, явно роздратований нестерпною паузою.

– Замовлене вбивство.

Харрі хотілося ще більше продовжити паузу, але по очах Беате він зрозумів, що вона стає занадто театральною:

– Коли Лев восени приїхав у Осло, він сам сплатив за поїздку. Він зовсім не був на мілині й не збирався грабувати банк. Він приїхав, аби забрати Стіне з собою до Бразилії.

– Стіне? – вигукнув Мьоллер. – Дружину власного брата?!

Харрі кивнув. Присутні обмінялися поглядами.

– І Стіне думала переїхати до Бразилії, нікого не попередивши? – продовжив Мьоллер. – Ні батьків, ні друзів? І навіть з роботи не звільнившись?

– Що ж, – сказав Харрі, – якщо ти вирішив пов’язати своє життя з грабіжником, якого розшукують і поліція, і, так би мовити, колеги по цеху, ти ж не почнеш видавати свої плани або свою нову адресу. Тільки одній людині вона все розповіла – Тронну.

– Останньому, кому варто було про це розповідати, – додала Беате.

– Вона, напевно, дуАмала, що добре його вивчила за тринадцять років спільного життя. – Харрі підійшов до вікна. – Цього чутливого, доброго і забезпеченого бухгалтера, який так сильно її любив. А зараз давайте я трохи поміркую про те, що відбувалося далі.

Іварссон пирхнув:

– А до цього чим ти тут займався?

– Коли Лев приїхав у Осло, Тронн із ним зв’язався. Сказав, що вони люди дорослі й брати і їм слід усе обговорити. Лев із радістю й полегшенням погодився. Але він справедливо побоювався з’являтись у місті, й вони домовилися зустрітись у Дісенгренді, поки Стіне була на роботі. Тронн по-доброму зустрів Лева, сказав, що спершу ця історія його пригнічувала, але тепер образа пройшла і він радий за них обох. Він поставив на стіл дві пляшки коли, і вони почали обговорювати практичні деталі. Леи дав Тронну свою секретну адресу в Дажуді, щоб той міг пере слати Стіне пошту, вихідну допомога і все таке інше. Йдучи, Лев, звичайно, і подумати не міг, що видав Тронну інформацію, якої бракувало для здійснення плану, задуманого ним іще в Сам Паулу.

Харрі помітив, що Вебер почав поволі кивати.

– Настав день ікс. Ранок п’ятниці. Ввечері Стіне разом і » Левом мала летіти до Лондона, а звідти наступного дня – до Бразилії. Тур замовлено через «Бразтур», а квиток її супутпи ка виписано на ім’я Петера Бернтсена. Упаковані валізи зали шились удома, а Стіне і Тронн, як завжди, пішли на служ(>у

О другій годині Тронн покинув своє робоче місце й попри мував до фітнес-центру на Спурвейс-гате. Там він розплати п ся карткою за годину занять сквошем, який заздалегідь замо вив, і заявив, що не зміг знайти партнера. Тим самим одна частина алібі опинилась у нього в кишені – чек про оплату, зареєстровану о чотирнадцятій тридцять чотири. Тоді він говорить, що замість сквоша хотів би позайматися в тренажерному залі, і прямує до роздягальні. Там у цей час дня завжди багато народу, хтось іде, хтось приходить. Він заходить із сумкою до кабінки туалету, переодягається в комбінезон і, щоб приховати його, надягає щось поверх, найімовірніше плащ. Він трохи перечікує, поки, за його розрахунками, покинуть роздягальню ті, хто бачив, як він заходив до кабінки, надягає сонцезахисні окуляри, бере сумку, швидко й непомітно виходить із роздягальні й проскакує повз стойку адміністрації. Припускаю, що він іде в бік Стенспаркена, а потім угору по Пілестреде, де робочий день на будмайданчику закінчується

О третій годині. Він пробирається на майданчик, стягує плащ, надягає на голову підвернуту лижну маску, а зверху, щоб приховати її, кашкет. Потім піднімається на горб і повертає ліворуч на Індастрі-гате. На розі з Бугстадвеєн він заходить до «Севен-елевен». Він уже був там кілька тижнів тому і перевірив, під яким кутом установлені камери стеження. Замовлений ним контейнер уже на місці. Таким чином, мізансцену для старанних сищиків підготовлено, адже він знає, що вони перевірять усе, що в ці хвилини зафіксують камери в магазинах

1 на заправках поблизу від філії банку. Він розігрує цей спектакль для нас, адже ми не бачимо його обличчя, зате дуже виразно бачимо, як він п’є із пляшки, не надягаючи рукавичок, кладе її до пластикового пакета, так що і він і ми впевнені, що відбитки не змиє можливий дощ, і опускає пакет у зелений контейнер, який вивезуть звідти ще нескоро. Він, звичайно, злегка переоцінював рівень нашого професіоналізму ще до того, як цей доказ розсипався на порох, проте йому пощастило. Деталі, що їх нашукала Беате, дозволили нам дійти висновку, що у Тронна залізне алібі. Адже ми знайшли вирішальні, непохитні докази проти Лева.

Харрі зупинився. В очах колег, які сиділи перед ним, читався легкий подив.

– Із цієї пляшки Лев пив, коли був у брата в Дісенгренді, – продовжив Харрі. – Або в іншому місці. Тронн її і зберіг саме з цією метою.

– Боюся, ти забув одну деталь, Холе, – незадоволено пробурмотів Іварссон. – Ви ж самі говорите, що грабіжник був без рукавичок, коли хапався за пляшку. Якщо йдеться про Тронна Гретте, значить, і його відбитки залишилися.

Харрі кивнув у бік Вебера.

– Клей, – коротко кинув старий служака.

– Що-що? – шеф кримінальної поліції повернувся до Вебера.

– Відомий у середовищі грабіжників трюк. Вони злегка обмазують клеєм «Carlson» кінчики пальців, клей засихає – і готово: ніяких відбитків.

Начальник кримінальної поліції похитав головою:

– І де ж цей, як ви його називаєте, бухгалтер таких фокусів навчився?

– У нього старший брат – один із найдосвідченіших грабіжників у Норвегії, – пояснила Беате. – Він напам’ять вивчив методи та манеру Лева. Той, наприклад, зберігав удома в Дісенгренді відеозаписи своїх власних злочинів. Він настільки вникнув у найдрібніші деталі роботи брата, що навіть Расколь упізнав у грабіжнику на відео Льва. До того ж завдяки зовнішній схожості братів і комп’ютерна обробка відеоматеріалів показала, що грабіжником міг бути Лев.

– Тьху-ти чорт! – вирвалося раптом у Халворсена. Він нахилив голову і перелякано подивився на Б’ярне Мьоллера, але той сидів із розкритим ротом, утупивши порожній погляд у якусь точку перед собою, немов йому куля лоб пробила.

– Ти не кинув цістолет, Харрі. Може, поясниш чому?

Харрі прагнув дихати рівно, хоча серце давно вже билося як

скажене. Приплив кисню до мозку – ось що зараз найважливіше. Він прагнув не дивитися на Беате. Пориви вітру звивали пасма її білястого тонкого волосся. М’язи на тоненькій шийці зарухались, і плечі почали тремтіти.

– Елементарно, – відповів Харрі. – Ти вб’єш нас обох. Чи у тебе є пропозиція трохи краща?

Тронн засміявсь і приклався щокою до зеленого приклада гвинтівки.

– А як щодо такої пропозиції, Харрі: у тебе двадцять п’ять секунд, аби обдумати всі можливі варіанти й покласти зброю на землю.

– Як завжди, двадцять п’ять секунд?

– Саме так. Ти, напевно, пам’ятаєш, як швидко вони проходять. Отже думай швидше. – Тронн відступив на крок назад.

– А ти знаєш, чому в нас з’явилася думка, що Стіне знала грабіжника? – крикнув Харрі. – Тому що ви стояли близько одне до одного. Набагато ближче, ніж зараз із Беате. Як не дивно, але навіть коли йдеться про життя і смерть, люди прагнуть не порушувати гідність сторонньої людини. Хіба це не дивно?

Тронн підвів дулом підборіддя Беате:

– Чи не будеш ти така ласкава, Беате, порахувати за нас? – У голосі його знову прозвучали театральні нотки. – Від одного до двадцяти п’яти. Не дуже швидко, але й і не дуже поволі.

– Я хочу дізнатися про одну річ, – сказав Харрі. – Що вона сказала тобі в останню мить перед пострілом?

– Ти і справді хочеш знати це, Харрі?

– Так, хочу.

– Тоді скажу на рахунок «два». Один.

– Рахуй, Беате!

– Один, – сухим шепотом вимовила Беате. – Два.

~ Стіне безповоротно підписала собі та Леву смертний вирок, – сказав Тронн.

– Три.

– Вона сказала, що я можу вбити її, але просила пощадити брата.

Харрі відчув, як у нього перехопило горло й пальці, що стискали рукоять пістолета, трохи ослабили хватку.

– Чотири.

– Інакше кажучи, він застрелив би Стіне незалежно від того, скільки часу завідувач перекладав гроші в сумку? – запитав Халворсен.

Харрі сумно кивнув.

– Оскільки ти все знаєш, може, розповіси, яким маршрутом він із місця злочину йшов? – запитав Іварссон. Він спробував надати голосу глузливих, їдких ноток, але в ньому дуже явно прозвучало роздратування.

– Ні, але припускаю, що повертався він тим же шляхом. Угору по Індастрі-гате, потім по Пілестреде, потім зайшов на будівельний майданчик, де стягнув із себе лижну маску і приліпив літери «Поліція» на спину комбінезона. До фітнес-центру він повернувся в кашкеті й сонцезахисних окулярах, абсолютно не ховаючись від обслуговуючого персоналу – адже вони не могли впізнати його. Він попрямував просто до роздягальні, переодягнувся в тренувальний костюм, у якому прийшов до центру з роботи, змішався з натовпом у тренажерному залі, трохи покрутив педалі на велотренажері, можливо, кілька разів підняв штангу. Потім він прийняв душ і повідомив адміністратора, що в нього вкрали ракетку для сквоша. Дівчина, яка прийняла заяву, точно зареєструвала час звернення – шістнадцята нуль дві. Алібі було забезпечене, він вийшов на вулицю, почув завивання сирен і вирушив додому. Ось приблизно так.

– А я ніяк не втямлю, навіщо йому фокус із поліцейською наклейкою знадобився, – сказав шеф кримінальної поліції. – Ми ж комбінезонами не користуємося.

– Елементарний психологічний трюк, – пояснила Беате і зашарілася, побачивши, що шеф кримінальної поліції здивовано підвів брову. – Я маю на увазі… елементарний не в тому сенсі… ну, як очевидний.

– Продовжуй, – попросив начальник кримінальної поліції.

– Тронн Гретте, певна річ, розумів, що поліція розшукуватиме всіх, хто з’являвся в цьому районі в комбінезоні. Тому йому треба було якось виділити свій комбінезон, щоб поліція відразу ж відкинула версію про причетність до справи поміченого в центрі невідомого. А слово «поліція» більше всього впадає у вічі.

– Цікаве твердження, – в’їдливо посміхнувся Іварссон і підпер підборіддя двома пальцями.

– Вона має рацію, – заперечив начальник кримінальної поліції. – В усіх у нас, хай і невеликий, присутній страх перед представниками влади. Продовжуй, Льонн.

– Але для стовідсоткової впевненості він сам виступив у ролі свідка і за власним почином розповів нам, що бачив біля тренажерного залу людину в комбінезоні зі словом «Поліція» на спині.

– Що само по собі, зрозуміло, геніальним не назвеш, – додав Харрі. – Він розповів про це, неначе не розумів, що наклейка виводить ту людину з кола підозрюваних. Хоча, звичайно, цей хід зміцнив нашу віру в правдивість його свідчень, адже він добровільно видав факт, який, із його точки зору, міг навести нас на думку, чому він опинився на шляху відходу вбивці.

– Що-що? – запитав Мьоллер. – Повтори ще раз. Повільніше.

Харрі перевів подих.

– А втім, біс із ним, – сказав Мьоллер. – У мене голова розколюється.

– Сім.

– Але ти не виконав її прохання, – сказав Харрі. – Не пощадив свого брата.

– Звичайно ні, – відповів Тронн.

– Він знав, що це ти вбив її?

– Я мав задоволення особисто його повідомити. По мобільному телефону. Він сидів в аеропорту Гардермуен і чекав її. Я сказав, що коли він не сяде на цей рейс, я і його прикінчу.

– І він повірив, коли почув, що це ти вбив Стіне?

Тронн розсміявся:

– Лев знав мене. І не сумнівався ні секунди. Він сидів у кімнаті відпочинку для пасажирів бізнес-класу і читав телетекст про пограбування, а я посвячував його в деталі. Він вимкнув телефон, коли, як я почув, оголосили посадку на його рейс. На його із Стіне рейс. І привіт! – Він приставив дуло гвинтівки до лоба Беате.

– Вісім.

– Він, напевно, вірив, що буде там у цілковитій безпеці? – запитав Харрі. – Адже він не знав, який контракт та уклав у Сан-Паулу.

– Лев – грабіжник, але легковірний хлопець. Не слід було йому давати мені свою секретну адресу в Дажуді.

– Дев’ять.

Харрі прагнув відключитися від монотонного рахунку Беате.

– І ти відправив кілерові вказівки. Разом із передсмертною запискою, написаною тим же почерком, що і шкільні твори.

–Ти диви, – вдавано здивувався Тронн. – Відмінна робота, Харрі. Одна тільки помилочка – лист-то я ще до пограбування відіслав.

– Десять.

– Гаразд, – сказав Харрі. – Кілер теж свою роботу виконав на відмінно. Все мало такий вигляд, ніби Лев дійсно повісився. Ось тільки історія з відрізаним мізинцем трохи збивала з пантелику. Це що, доказ виконання контракту?

– Скажімо так, мізинець легко поміщається у звичайному поштовому конверті.

– Він не знав, що ти, Тронне, вигляду крові не переносиш?

– Одинадцять,

Крізь свист вітру Харрі почув далекий гуркіт грому. Навколо корту і на вулицях було зовсім порожньо, немов усі люди позабиралися в сховище перед лихом, яке невідворотно насувається.

– Дванадцять.

– А чом би тобі просто не здатися? – крикнув Харрі. – Чи вважаєш, це безнадійно?

Тронн засміявся:

– Звичайно, безнадійно. Але в цьому-то і вся фішка. Ніякої надії. Нічого втрачати.

– Тринадцять.

– Ну і які плани, Тронн?

– Плани? У мене два мільйони крон після пограбування, і я планую прожити довге – й, може, щасливе – життя в еміграції. Щоправда, від’їзд доведеться дещо прискорити, але я і до цього підготувавсь. У мене машина стоїть напоготові з моменту пограбування. Отже вибирайте – або я вас прикінчу, або наручниками до огорожі пристебну.

– Чотирнадцять.

– Ти ж знаєш, що цей фокус не пройде, – сказав Харрі.

– Повір мені, я знаю силу-силенну способів, як зникнути. Лев ними користувався. Двадцять хвилин фори – ось усе, що мені потрібно. За цей час я двічі зміню засіб пересування й документи. У мене чотири машини й чотири паспорти на шляхи проходження та хороші зв’язки. Наприклад, у Сан-Паулу. Двадцять мільйонів жителів – спробуй відшукай!

– П’ятнадцять.

– Твій напарник скоро помре. Що ти вирішив?

– Ти дуже багато розбовкав, – відповів Харрі. – Отже вб’єш нас у будь-якому разі.

– Шанс виплутатися у тебе ще є. Які будуть пропозиції?

– Ти помреш раніше за мене, – сказав Харрі й зарядив пістолет.

– Шістнадцять, – прошепотіла Беате.

Харрі закінчив свій виступ.

– Забавна теорія, Холе, – оцінив його Іварссон. – Особливо хід із бразильським кілером мені сподобався. Вельми… – він оголив свої дрібні зуби в тонкій усмішці, – екзотично. А ще в тебе що-небудь є? Докази, наприклад?

– Почерк у передсмертній записці.

– Ти ж тільки-но сказав, що він не відповідає почерку Тронна Гретте.

– Вірно, його звичайному почерку не відповідає. Але у творах…