Текст книги "Тінь попередника"

Автор книги: Владимир Ешкилев

сообщить о нарушении

Текущая страница: 17 (всего у книги 24 страниц)

– Рано чи пізно ми знайдемо Ольд, сестро Сайкс. Є припущення, що зоряний ковчег уже в межах досяжності наших кораблів. Мені здається особливо важливим, щоб тоді, коли Ольд знайдеться, ми об'єднали зусилля для його дослідження. Знання, що зберігаються в ковчезі, несуть не лише можливості, але й незнані небезпеки.

– Тому його можуть спробувати зруйнувати.

– Імператор?

– Він одержимий властолюбством і дивними ідеями. За його наказом до Темного Агрегату відіслали безпілотники з тератронними бомбами.

– Ордену відомо про це.

– Тоді, великий адмірале, давайте спершу об'єднаємо зусилля у справі спасіння Ольда. Святі Матері твердо переконані в тому, що, загрожуючи Ольдові, імператор остаточно й безповоротно втратив не лише право бути лідером людства, але й право на життя.

Погляди Теслена й Сайкс зустрілися.

«Вона ж не просто так звернулася до мене на звання», – здогадався командуючий Дев'ятим флотом.

– Не просто так, – підтвердила охоронниця скарбниці.

11

Укриття в надрах Великих Каманійських гір,

планета Кідронія (4КВ67:3).

5 октомбрія 416 року Ери Відновлення

– Де це ми? – зі здатністю усвідомлювати навколишній світ до «Ягда» повернулася і природна цікавість.

– У глибинному Укритті, – Гумм підніс до губ аґента посудину з питною водою. – Тебе поранили, довелося руку відрізати. Вибач, брате, у нас немає молекулярного відновлювача.

«Ягд» глянув на порожній рукав нижче ліктя.

«Яке варварство! – подумав він. – Як у давні часи».

– Я постійно хочу запитати в тебе, брате, а яке твоє справжнє ім'я? Найсправжнісіньке.

– У мене було багато імен, Гумме. Але там, де я народився, мене називали Зораном. Можеш так мене називати.

– Відпочивай, Зоране. Ми відірвалися від імперських нишпорок.

– І глибоко ми з тобою зарилися?

– Ми на сім кілометрів нижче від першого рівня копалень «Скелястого».

– Бездонні й потаємні печери Єсіхі…

– Це штучні печери, брате.

– Тоді Служба знає про них.

– Не знає вона ні хріна. Ці тунелі вирили не люди.

– А хто ж тоді?

– Давні діти Велудумана. Мільйони років тому.

– Зрозуміло.

– Я піду, брате Зоране, у справах. Не нудьгуй.

– Добре. Але ми їм таки надавали кочуманів, правда ж, товсточолику?

– Звісно, надавали. Ще й як надавали! Ти ж сам-один завалив двох десантників і розплавив лапи кіборґові.

– А ти його добив різаком. Якби я сказав комусь із «командос», що кіборґа-термінатора сьомого покоління можна завалити звичайним шахтарським різачиськом, мені б не повірили… Ми з тобою, Гумме, найсправжнісінькі герої Галактики. Як у серіалі «Сталевий щур».

– От лише медалей нам не дадуть.

– Зате, Гумме, невдовзі в тебе буде красива наложниця. Точна копія теперішньої імператриці. З великими грудьми і всім, чого потребує справжній герой.

– Думаєш, твій адмірал виконає обіцянку, дану якомусь дурному клонові з Єсіхі?

– Не сумнівайся в цьому, Гумме. Ні на мить не сумнівайся. Великий адмірал Теслен завжди дотримує свого слова. Яке, до речі, ти даси ім'я своїй наложниці?

– Я дам їй ім'я Беверлі. В серіалі «Сила кохання» так звали добру і красиву принцесу.

– Ти віриш у добрих принцес?

– Вірю. Але не з Дому Ойзеле, брате.

– Авжеж. Не звідти.

Гумм зник у темній перспективі тунелю.

Лише тепер спогади про бій повернулися до пам'яті Зорана-«Ягда». Вони змінювали одне одного, ніби рекламні картинки в анонсах розважальних програм. Ось вибухає атакований десантниками шлюз Підземного міста. Шматки металу зі свистом ріжуть гранітні стіни Великих печер. Ось перша хвиля «павуків» насувається на мінний пояс міської оборони, і від вибухів обвалюється арка печери. Ось швидкий кіборґ забігає до бічного тунелю, де партизанами керує аґент Теслена. Ось заряд кінетика висікає сині іскри з гранітної стіни. Лапи кіборґа розтікаються камінням, розплавлені плаганом «Ягда». Ось зброя пораненого кіборґа шукає ціль. Гумм підкрадається до «павука» з різаком. Після пострілу кінетичної гармати аґент провалюється до непроглядної пітьми.

«Не треба було так піддаватися бойовому азартові», – аґент посміхається, систематизуючи свої спогади. Загалом, вирішив він, це була славна битва. Не гірша від боїв з повстанцями на Тіронії чи сутичок із хижими рептиліями на Сельві. Там, у лабіринтах отруйних сельвійських боліт, аґент уперше втратив руку, але тоді її негайно відновили в польовому госпіталі Дев'ятого флоту. Минуло багато років, але й зараз він здригнувся, згадуючи, як хижа тварина вистрибнула зі смуги заклубочених випарів. Як коротко й дзвінко клацнули її пластинчасті щелепи, перекушуючи кістку руки.

«Поки що доведеться побути одноруким. Велудуман свідок, хтось прокляв мою нещасну кінцівку» – роздумував Зоран-«Ягд», коли повернувся клон.

– Відпочинемо і підемо далі, – повідомив він.

– Далі – це куди?

– Ці тунелі простяглися на тисячі кілометрів. Стародавні діти Велудумана вміли рити. Може, вони були подібними до великих-превеликих тормагів?

– Сам зрозумів, що сказав?

Гумм ображено засопів.

– Укриття ненадійне? – спитав Зоран. Він уже шкодував, що зачепив шахтаря.

– Надійне, не сумнівайся… Але Знаючі переходять до іншого, ще віддаленішого і глибшого Укриття. І наказують нам іти з ними.

– З мене яка їм користь?

– Ти великий воїн, брате. Ти і з одною рукою вартуєш таких трьох клонів, як Гумм.

– Не прибідняйся.

– Засинай, брате. Сили тобі знадобляться. До віддаленого Укриття потрібно йти багато днів.

– А що там, у віддаленому Укритті?

– Я там не був. Але кажуть, що там є багато Білих Каменів.

– Багато?

– Більше, аніж було знайдено людьми імператора за останні тридцять років.

– Але ж це цілий скарб, Гумме. За ці камені можна купити три Кідронії разом з Другим флотом.

– Надра Єсіхі зберігають багато корисного, брате Зоране. Тільки улюбленим дітям Держателя Склепіння доступні скарби надр Єсіхі. А тим, хто спотворює його дари, вони недоступні. Так було, так є і так буде.

– Амінь! – відізвався Зоран. Цьому слову його навчила мати, ноланська клонка 1420-ої серії.

12

«Червона зона» в резиденції Ради Двадцяти Трьох,

планета Піфія (11КВ23:2),

зоряна система Ріри (Епсилон Ерідана).

5 октомбрія 416 року Ери Відновлення

– Проблемою тератронних бомб у нас займається Координатор наукових досліджень, – Сестра Гітела відрекомендувала Теслену Знаючу похилого віку. – Сестра Вама у минулому працювала в Університеті Альфи з темами, суміжними із розробкою тератронної зброї.

– А це наші вчені, – Вама, у свою чергу, назвала імена трьох жінок у цивільних костюмах, котрі зайняли стільці навколо тривимірного демонстраційного монітора. – Вони готові вислухати твій план, Обраний.

– Спочатку я розповім про те, що мені відомо про заміновування Піфії, – розпочав адмірал. – Якщо мої дані не співпадатимуть із вашими, ви мене підкореґуєте… Отже, мінування проводилося у триста дев'яносто шостому році спеціальними підрозділами саперів і військових науковців Першого флоту. До шахт було закладено дев'ять захищених капсул із дистанційним управлінням. Від імені імператора вашу Раду попередили, що, у випадку недружніх відносин з боку Піфії чи будь-яких спроб знешкодити капсули, розміщені в них тератронні заряди будуть підірвані і планету знищено. Шість років тому дві капсули були вилучені, їх замінили новими. У мене є інформація, що від початку із дев'яти закладок лише три були оснащені справжніми тератронними зарядами. В інших розмістили імітатори. Пізніше дві справжні бомби стали непридатними і їх вилучили. В їхніх шахтах були розміщені один імітатор і один новий заряд. Третій заряд із тих, що були закладені на початку, також втратив бойову придатність, але було прийнято рішення не робити заміни і не вилучати його.

– Чому? – поцікавилася Вама.

– Його динамічне ядро за п'ятнадцять років переродилося настільки, що у випадку вилучення арсенальці не ґарантували керованого розвитку подій.

– Заряд міг вибухнути?

– Швидше за все, могло відбутись радіоактивне зараження. Відповідно, сестри, сьогодні на Піфії є лише один боєготовий тератронний заряд мінного типу. Капсула з міною – в пустельній області Папірія з координатами…

– Ми знаємо координати, – перервала адмірала Вама. – Із усього того, що ти сказав, Обраний, новиною для нас стала лише непридатність третьої міни. Ми уважно спостерігаємо за цим зарядом і не виявили змін у спектрі його випромінювання. До речі, ми навчилися не лише відрізняти випромінювання справжніх мін від випромінювання імітаторів, але й прослідкували всі етапи деградації двох замінених мін.

– А вам відомо, що назва «тератронна бомба» використовується для позначення боєзарядів двох різних типів?

Піфійки переглянулися.

«Цього варто було очікувати, – сказав собі Теслен. – Їм це невідомо. Вам, премудрі Знаючі, багато чого невідомо».

– Але ж, Обраний, випромінювання зарядів, які ми відслідковували раніше і відслідковуємо зараз, не дає підстав для подібних висновків.

– Тим не менше, Преподобні сестри, насправді існує два типи тератронних бомб. Назвемо їх умовно «перший тип» і «другий тип». Їх розробили практично одночасно, під час війни з Ґ'ормою. Механізм дії у них різний, хоча обидва типи базуються на одному фізичному принципі. Бомби другого типу, значно стабільніші, але менш потужні, були доведені до стадії випробувань уже після того, як війна закінчилася. Проти ґ'ормітів їх не використовували, а випробували в області Проціону. На відміну від бомб першого типу, їхнє використання не призводить до утворення «чорних дір». Проте зруйнувати планету до рівня планетоклазма можуть і ці бомби. Ті заряди, які вилучили з шахт шість років тому, належали до першого типу, а третій заряд і новий замінений – до другого.

– Тобі відомий фізичний принцип дії динамічного ядра бомби «другого типу»?

– Я, на превеликий жаль, не є спеціалістом з консингулярної фізики. Мені відомо, що дія обох типів тератронних зарядів базується на відкритті, зробленому в триста вісімдесят восьмому році альфійськими фізиками-теоретиками Дінстом і Гельфрамом. Я знаю тільки умовну назву фізичного принципу: «тунельне повернення Гельфрама». Власне, відкриття «тунельного повернення», як пояснили мої аналітики, було абсолютно випадковим і не базувалося на жодній з існуючих до того часу теорій високоенергетичного міжрівневого переходу. Мої аґенти, як, напевно, і і ваші, намагалися встановити контакт з ученими групи Дінста. Але їх охороняють на порядок вище, аніж самого імператора. Навіть до зовнішнього кола їхнього спілкування неможливо підступитися. Це єдина в Імперії тема, яка засекречена рівнем «сім А». Я думаю, що присутня тут Сестра Гітела (а вона займається у вас проблемами безпеки) погодиться з цим висновком.

Гітела мовчки кивнула.

– Проте до саперів П'ятнадцятого флоту, – продовжив адмірал, – мої аґенти зуміли підібрати паролі. У мене є поетапна схема вилучення капсули з шахти і заряду з капсули.

– Це нам, мабуть, не допоможе, – похитала головою Вама. – Заряд через кожні тридцять секунд зв'язується з контрольними центрами. Ми не встигнемо до нього дістатися навіть за наявності схеми.

– Я вас трошки поправлю, Преподобна. Через кожні тридцять секунд ця міна рапортує комп'ютерові місцевої орбітальної бази. А з віддаленим контрольним центром міна зв'язується два рази на добу. Зв'язується через встановлений у капсулі-закладці фраґмент Білого Каменю із родини Прай.

– Родина Прай? – перепитала одна із вчених.

– Так. Мої люди придбали на чорному ринку один із каменів цієї родини. Вам, імовірно, відомо, що існують авреліанські технології, які дозволяють фіксувати так звані «тіні бесід» Білих Каменів з одного сімейства. Мої техніки таким чином відслідкували сигнал з Піфії. З великою вірогідністю можу припустити, що сигнал приймає інформаційний термінал місячної бази Першого флоту.

– Ви маєте доступ до нього?

– Достатній для тимчасового розміщення на каналі зв'язку «маски».

– А тутешня орбітальна база? – поцікавилася Гітела.

– Це вже ваші проблеми. Я впевнений, що базу ви при бажанні здатні контролювати. На крайній випадок, у ті дві години, які необхідні для нейтралізації закладки.

– Складна операція.

– Проте у вас буде ґарантія, що у момент «X» планету не знищать.

– Ґарантія? Але ж імператор може наказати атакувати нас такими ж тератронними бомбами, розміщеними на кораблях.

– На озброєнні Одинадцятого флоту, сестро, немає жодної тератронної бомби. Тільки ядерні й сидеральні, не здатні зруйнувати вашої підземної цитаделі. Імператор не довіряє командуючому. Він узагалі нікому не довіряє. Насправді лише двом флотам – Першому і П'ятнадцятому дозволено проводити операції з тератронною зброєю. І навіть там вона розміщена винятково на важких безпілотних крейсерах типів К і КХ [67]67
  Див. Додаток 3.


[Закрыть]. Оператори й адмірали флотів не мають до них доступу. Командні коди безпілотників зберігаються в особистому комунікаторі Туре Шактірі, який він постійно носить із собою. І вдень, і вночі. Без його прямої санкції ніхто не може ані віддати безпілотникам команду на переміщення, ані наказати застосувати тератронні бомби. Військові техніки називають це «суперключовою схемою контролю». Це, сестри, одна з великих і смішних таємниць Імперії.

– Але ж ви, Обраний, не можете ґарантувати, що у випадку громадянської війни ці крейсери не долетять до Піфії? – запитала Вама.

– Це залежить від того, наскільки швидко буде знищена місячна база, де перебуває імператор. Без нього ніхто не зможе активувати зброю на безпілотниках. Для цього необхідно буде подолати захист «суперключової схеми» і перепрограмувати їхні супремуси. На це піде не один тиждень.

– Якщо ви думаєте, Обраний, що в наших силах знищити головну базу Першого флоту, то ви дуже перебільшуєте наші можливості, – завважила Гітела.

– Тоді я спитаю вас, Преподобна сестро: а чому Туре Шактірі замінував саме вашу планету? Чому він так боїться Знаючих? Адже лише Піфію він шантажує тератронним мінуванням.

– Колись ми могли керувати майже всіма політичними процесами в межах Імперії. Але це в минулому.

– Ви або не враховуєте всіх аспектів власної сили, або чогось не договорюєте.

– Те, чого не знаю я, можуть знати Святі Матері, – погодилася Гітела. – Рада збереться найближчими днями.

– Вам потрібно бути рішучішою, сестро-координаторе. І діяти швидше. Історія співтовариства світів наближається до своєї, вибачте за пафос, доленосної межі. Беріть приклад із сестри Сайкс.

13

Резиденція Служби Запобігання,

столиця – місто Столкінбаад, планета Нола (4КВ06:2),

зоряна система Ніргарі.

10 октомбрія 416 року Ери Відновлення

– Значить, ми запізнилися, – комісар Марков відкоркував другу пляшку місцевого алкогольного напою. Через якесь непорозуміння його тут назвали горілкою.

– У приміщеннях станції 944, сіре, – продовжував свій рапорт офіцер Служби, – виявлені сліди ДНК Шерми Шайнар, Рами Шайнара, Олександра Вольска, Ґвен Вей, Дори Віргой, Малта Некіча і ще близько тридцяти осіб гуманоїдного типу, яких ми зараз намагаємося ідентифікувати за допомогою розширених баз даних.

– Як давно вони стартували з Боллота? – комісар не відривав погляду від прозорої рідини, яка наповнювала склянку.

– Експерти визначили: сто сорок шість стандартних годин тому. Ймовірно, сіре, вони зійшли на Темні Шляхи з Шістдесятого лімеса, – відрапортував офіцер і додав:

– Це там, де «чорна діра». Дуже нестабільний і небезпечний лімес, сіре, там уже зникали транспортники. Злочинці пішли на значний ризик.

– Коли буде готовий повний перелік усіх тих, хто був на базі?

– Ми працюємо, сіре.

– Імператор чекає на мій звіт.

– Ми пришвидшимо роботу, сіре. Через десять годин…

– Через шість.

– Але ж…

– Шість годин, – Марков одним ковтком спорожнив склянку. – Плюс додайте всі дані щодо університетського підпілля, які ми тут відкопали… Все упорядкуйте згідно з рубрикатором і виведіть на мій термінал. Виконуйте.

– Буде виконано, сіре! – офіцер швидко вийшов з «червоної зони».

Деякий час Марков перебував на самоті. Цю «червону зону» місцева Служба передала в його повне розпорядження. Ноланська резиденція Джи Тау і розмірами, й технічними можливостями на порядок перевищувала свій кідронійській аналог. Її обладнали півдюжиною надсучасних «червоних зон» і декількома силовими бар'єрами, які відділяли від решти планети не лише спеціальні приміщення імперської таємної поліції, але й ту частину населеного сегмента міста, де розташували квартири офіцерів Джи Тау. Як пояснили Маркову, у випадку повстання ноланців резиденцію за лічені секунди можна буде перетворити на неприступну фортецю.

Незважаючи на те, що в резиденції постійно перебували сотні офіцерів і співробітників Служби, її коридори й ґалереї здавалися безлюдними. «Фортецю» проектували з урахуванням кризової ситуації. При масових заворушеннях тут могли знайти порятунок від помсти ноланців декілька тисяч сімей імперських чиновників і військових. Припускалося, що під захистом бар'єрів і цілої армії бойових кіборґів вони зможуть дочекатися прибуття евакуаційного флоту.

Комісара ця безлюдність починала дратувати. На його рідній Тіронії навіть в управлінських сегментах така просторова розкіш вважалася неприпустимою. Марков народився і виріс у перенаселеному старому куполі, де мешкали оператори і робітники хімічних заводів. Той купол був збудований як тимчасове житло першопрохідців ще за часів Сіоранів. Латаний-перелатаний, просяклий індустріальними і харчовими запахами, він уже півтора століття був світом для десяти тисяч представників людської раси. Поселенці народжувалися в його темних кімнатах, жили, розмножувалися і помирали. На одного працездатного тіронійця виділялося не більше сорока кубічних метрів житлової площі плюс двадцять на утриманця чи малолітнього. І тільки державні чиновники високих ранґів мали право на шістдесят. Більшість колоністів Тіронії мешкали в малогабаритних житлових комірках, де висота стелі не перевищувала двох з половиною метрів. Величезний простір стерильних, добре вентильованих приміщень Ноланської резиденції Служби Запобігання наводив тіронійця на роздуми про розквітлу в Імперії соціальну несправедливість.

Алкоголь загострив тривожні передчуття комісара. Зловісні слова клонороба не виходили у Маркова з голови. «Настала ніч, уже настала ніч», – шепотів він. Йому рідко бувало самотньо, але сьогодні він відчував себе безнадійно загубленим у біло-сріблястих лабіринтах Столкінбаада. Він згадав, що Нолу в рекламних роликах називають «планетою розваг».

«Може, дівчат викликати? Нола вже третє століття славиться красивими клонками», – в пам'яті комісара виринула сцена з рекламного ролика: у басейні чотири оголені красуні бавлять туриста з ошаленіло-щасливим обличчям. «Він обрав для відпочинку ноланський готель!» – повідомляла та реклама.

Зробивши черговий ковток, тіронієць помітив: на вході до «червоної зони» виник силует людини, хиткий і нечіткий. Відділений від комісара миготінням силового поля і матовою поверхнею дверей-мембрани, силует здавався примарою. Він не наближався і не віддалявся, у цьому було щось дивне. Тут, у резиденції, всі пересування співробітників були підпорядковані службовій логіці й не передбачали подібної незавершеності дії.

«Щось нове, – подумав Марков, намацуючи в шухляді стола променеву зброю. – Чи то виманюють, чи то чекають на підкріплення».

«Ні те, ні інше», – промкнувся до комісарової голови тихий голос.

«Хто ти?»

«Я маю для тебе важливу інформацію. Але не можу увійти до «зони».

«Я ж чітко запитав: хто ти?»

«Тобі потрібна інформація про Тейсана. Я можу допомогти».

«Я викликаю охорону».

«Даремно».

Силует став зовсім прозорим, потім розчинився. До «зони» увійшли бійці охорони в супроводженні яскраво-червоного «павука».

– Викликали, комісаре?

– Хто стояв біля захисного бар'єру?

– Де, сіре? – перепитав охоронець.

– Біля вхідної мембрани «до зони». Хтось стояв. Тридцять секунд тому.

– Там нікого не було, сіре.

– Там хтось був.

Охоронець відкрив на зап'ясті правої руки екран, набрав код спостережних приладів, продивився записи.

– Нікого не було, сіре, – похитав головою охоронець. – Можете самі перевірити. Ось, дивіться, сіре, записи моніторів у коридорі «С2» за останні хвилини. Тут є записи у всіх діапазонах плюс параметри енергетичних полів.

Він протягнув прилад Маркову.

– Монітори здатні відслідковувати нанороботів?

– У коридорах, сіре, окрім звичайних спостережних приладів, встановлені спеціальні сканери для виявлення мікроінсайдерів і молекулярних псевдожиттєвих форм. Жоден із сканерів не здійняв тривоги. Вони перевіряють коридори й кімнати через кожні три хвилини. Це стандартна процедура, передбачена інструкціями щодо протидії ворожому проникненню. Ми тут уже тридцять років перебуваємо у військовому стані, сіре, – нагадав охоронець, – і постійно готові до «ситуації дев'ять» [68]68
  «Ситуація дев'ять» – код загальної тривоги, означає ситуацію проникнення супротивника на об'єкт з обмеженим доступом.


[Закрыть].

– Хто аналізує інформацію, отриману зі сканерів?

– Польові комп'ютери сегментів і стрижневий мозок резиденції. Інформація йде основним і резервним каналами. Аналізуючі блоки мозку також резервовані, оснащені пошаровими фільтрами і сингулярним контролем на оболонках. Іноді оператори проводять ручне сканування.

– Тоді що ж, по-вашому, у мене ґалюцинації?

– Ні, сіре. Вибачте, сіре.

– Ваші люди на цій планеті зустрічалися з такими формами ворожого проникнення, які ззовні схожі на примару або тінь?

– Ми, сіре, зіштовхувалися з різноманітними винаходами ворожих техніків, – ухильно відповів охоронець.

– Детальніше.

– Вам краще проконсультуватися про ментальні вторгнення з нашим головним техніком Айло. Вона має цілковитий доступ до бази даних про типи і різновиди ворожих проникнень… Про невдалі спроби ворожих проникнень, сіре, – виправився охоронець.

– Хай негайно зайде сюди.

– Буде виконано, сіре! Залишити вам для охорони кіборґа?

– Не треба. Не люблю червонопузих [69]69
  Поліцейські кіборґи забарвлювалися у жовто-чорні кольори, кіборґи Служби – в червоний.


[Закрыть]. Поквапте техніка.

Головний технік Айло не змусила себе чекати. Не минуло і трьох хвилин, як комп'ютер «червоної зони» отримав запит щодо її пропуску. Марков підтвердив пропуск, захисна мембрана з тріщанням розійшлася, і до кімнати увійшла міцно збудована жінка середнього віку, в якій комісар безпомилково впізнав тіронійку. Виразні вилиці, високе пряме чоло, сіруватий відтінок шкіри, специфічна постава.

«Е, та ти ж наша дівчинка, – подумки посміхнувся комісар. – Але прізвище в тебе не тіронійське, ні. Ці чортові ноланці все закінчують на «о». У них і «Тейсанболон» вимовляється як «Тейсанболо». Та навіть якщо ти насправді «Айлон» чи «Айлор», все одно – не наше прізвище. А може «Айлов»?»

– Капітан-лейтенант Інгіра Айло! – відрекомендувалася технік.

– Комісар Рене Марков, полковник поліції. Присядь. Твої батьки з Тіронії?

– Моя мама тіронійка, сіре, – Айло глянула на комісара не без здивування.

– З якого поселення?

– Ліфанія-два, сіре.

– Ми з твоєю мамою майже земляки, Інгіро, – Марков поклав на стіл другу склянку і налив туди горілки. – Майже. Я з Наварії-п'ять. Від Ліфанії-два менше стандартної години на дискоїді. Ти взагалі коли-небудь бувала на Тіронії?

– Двічі.

– Вип'ємо за Тіронію, Інгіро. За нашу батьківщину вип'ємо. Шкода, що немає тут нашої горілки, людської. А це тутешнє пійло… Але добре, п'ємо, що є.

Головний технік слухняно випила слідом за комісаром. Марков із задоволенням спостерігав, як вона примружилася від незвичного відчуття в горлі, як несподівано почервоніли її тіронійські вилиці.

– А батько місцевий?

– Ні, сіре. Він землянин.

– То ти по батькові Айло?

– По батькові, сіре.

– А у матері яке прізвище?

– Кудраш, сіре.

– Кудраш? Так, це наше прізвище, корінне, – погодився Марков. – Кудраш, Пруш, Матіяш. Такі прізвища були у перших колоністів. Першим комендантом Тіронії був полковник Горацій Пруш. Вивчала історію?

– Я, сер, навчалась на Альфі.

– Батько із Землі, вчилася на Альфі, служиш на Нолі. Суцільний імперський космополітизм.

– Служу Імперії!

– Це правильно, Інгіро. Ми всі служимо Імперії… Так ось, техніку, навіщо я, власне, тебе викликав. Тут справи у вас дивні відбуваються, неправедні й неблагодатні справи… Хвилин двадцять – двадцять п'ять тому за тією он мембраною, – Марков показав на вхід до «червоної зони», – виникло щось схоже на примару… на такий примарний силует. Потім хтось нахабно проліз до захищеного контуру мого персонального комунікатора. Уявляєш? Заліз мені до голови і там проводив недружню агітацію. Це було вороже проникнення. Я би так сказав: вороже проникнення у його найчистішому вигляді. Класичне вороже проникнення, головний техніку Айло. Але всі ваші хитрохвості сканери й монітори нічого в коридорі не зафіксували. Нічого ворожого. В жодному із діапазонів. Нуль. Я, правду кажучи, з такими жартами зустрічаюся вперше. Сержант сказав, що ти в курсі подібних фокусів. Що на це скажеш?

– Так, сіре, ми мали справу з подібними фантомами, – підтвердила Айло. – Тут, на Нолі, розвинута індустрія розваг. Місцеві інженери і психотроніки – великі спеціалісти зі створення розважальних ілюзій та підсвідомої реклами. Деякі сучасні технології дають змогу заслати рекламні образи безпосередньо до мозкових центрів уяви потенційних клієнтів. Такий уплив вони здійснюють на великій відстані. Вони здатні долати бар'єри, фільтри і пригнічувачі. Я вважаю, що джерело ваших видінь слід шукати десь за межами резиденції. Хтось створив і транспортував у ваш мозок наведену візуальну форму або фантом.

– Ага, – кивнув Марков, – а я вже було вирішив, що треба кинути пити. Фантоми, кажеш?

– Різновид проникаючої реклами, сіре. Використовуються гравідинамічні хвилі. Джерело, як правило, важко виявити. Гравітонна пеленгація ще в стадії розробки. Покійна намісниця леді Унно ще минулого року дала нам завдання: розробити системи ефективної протидії таким проникненням. Але, на жаль, вороги нас випереджають у технологіях. Поки що випереджають. Ймовірно, місцеве підпілля добре фінансує розробників у рекламних компаніях. Чимало наших співробітників потерпали від таких психічних атак. Але вороги, як ми пересвідчилися, неспроможні зруйнувати психіку швидко. Небезпеки для вас, сіре, поки що немає.

– А скільки часу їм потрібно для того, щоб зруйнувати психіку?

– Як правило, сіре, від двох стандартних місяців. Усе залежить від типу психіки, від емоційних параметрів особистості, від індивідуальних реакцій і стійкості до певних провокативних образів. На декого ці атаки взагалі не діють, вони їх практично не сприймають. У декого різко загострюється сексуальний потяг. Багато образів тутешньої проникаючої реклами пов'язані з порнографією. Це також місцева специфіка, сер. Місцеві закони не забороняють застосовувати до туристів проникаючу рекламу. Ось і застосовують. Ця планета – щось середнє між океанаріумом, шоу-сіті й галактичним борделем. У секс-індустрії працює чотири мільйони клонів.

– Вражає.

– Я можу, сіре, поставити на ваш внутрішній комунікатор додатковий фільтр. Він буде відтинати від приймальних контурів наведену гравідинаміку. Це нескладно і не вимагає додаткових імплантатів. Вам лише потрібно буде пройти до нашої лабораторії, сіре. Обладнання для встановлення фільтрів досить громіздке, і його незручно переносити. Тут недалеко, на два рівні нижче.

– Потрібно пройти, значить пройдемо, – погодився Марков. Він вирішив, що невелика прогулянка йому не завадить. Його медичні імплантати вже двадцять хвилин як вступили в боротьбу з печією. І, судячи з відрижки, боротьбу цю поки що програвали.

Вийшовши з Айло із «зони», він знову відчув свою сирітську нікчемність під непристойно високими стелями резиденції. У просторих коридорах і на широких ескалаторах була така ж стерильність, свіжість і безлюдність, як і в перший день його перебування у фортеці місцевих Джи Тау. Сріблились підлога і стелі. Стіни вилискували сніговою білизною, відтіненою червоними і синіми вказівними знаками. Комісар і технік спустилися до нижчого рівня, пройшли нахиленою ґалереєю, звернули до освітленого синіми лампами технічного коридору. Там технік відчинила непримітні двері в тісне, загромаджене контейнерами та трубами приміщення і пропустила комісара вперед.

– Це ваша лабораторія? – здивувався Марков.

«Ні, – почув він голос у власній голові. – Це місце, де ми зможемо спокійно потеревенити».

Тіронієць озирнувся. Двері зачинилися, Айло зникла.

«Вона й не заходила сюди», – зрозумів Марков.

«Інгіра зараз забезпечує ваше алібі, комісаре. Якби ви не були таким упертим, нам не довелося б так ризикувати».

«Хто ви?»

«Голос спаплюженої Ноли».

«А простіше?»

«Я представляю патріотичний спротив».

«Конкретніше».

«Можете називати мене Керуючим».

«Цей титул мені ні про що не каже. Зокрема, не надає інформації про рівень вашої компетенції».

«Рівень моєї компетенції дозволяє мені виступати від імені всіх інакомислячих Ноли».

«Вражає. Проте не переконує».

«Не іронізуйте, Марков. Мою компетенцію може підтвердити хоча б той факт, що заради нашої бесіди ми ризикуємо таким цінним аґентом, як головний технік Айло. Ви ж професіонал і повинні розуміти, які оперативні можливості відкриває нам доступ до всього технічного обладнання резиденції».

«Розумію. Ви тримаєте місцевих Джи Тау за яйця».

«У вас дивні метафори, Марков».

«Тіронійський ідіоматичний вислів. Якщо він вас зачепив, то прошу вибачення. Я поліцейський, створіння брутальне за визначенням».

«Усе гаразд. У мене є для вас пропозиція».

«Я вислухаю вашу пропозицію. Але мені було би зручніше спілкуватися з вами без комунікатора».

«Це неможливо. Я не можу пройти крізь бар'єри у своєму фізичному тілі. Резиденція направду добре захищена».

«Хоча б це втішає».

«Навряд чи захищеність цього кубла окупантів вам на користь, Марков. Ви приречені й знаєте про це».

«А вам яке діло до моєї приреченості?»

«У нас обмаль часу, але я спробую вам пояснити. Настав такий час, комісаре, коли всі шукають союзників. Наприклад, Святі Матері Піфії раптом запалали великою симпатією до адмірала Теслена».

«До Теслена? – Марков нащось грюкнув долонею по холодній і стерильно чистій поверхні керамічного контейнера. – У таке непросто повірити. Піфія завжди була опорою імперських ультраконсерваторів і традиціоналістів, а Теслен, навпаки – ультрапрогресист».

«Ото ж бо й воно, комісаре. Все змінюється. Старі політичні розклади, ідейні й партійні принципи втратили сенс. Наближаються великі зміни, корінні соціальні трансформації. Ви, комісаре, за старими розкладами – наш найзліший ворог. Але і ми змінюємо свої оцінки, аналізуємо тенденції, готуємося до майбутніх викликів, які чекатимуть на нас після імперської епохи. Ви, Марков, свого роду видатна людина, але що важливіше для нас, ви – тіронійський патріот».

«Мої особисті погляди не пов'язані з моєю присягою. Я на службі в Дому Ойзеле».

«Ваша служба, комісаре, за великим рахунком, вичерпана. Ви тепер надто багато знаєте. Надто багато для безрідного поліцейського з Периферії. Вас уб'ють ще до того, як ви відішлете свій звіт імператорові. В принципі, вони вже могли би вас знищити, але бюрократичний апарат Імперії діє за власними законами. Як тільки з відомої вам місячної бази надійде кодове підтвердження наказу про ліквідацію, вас не стане, Марков».