Текст книги "Тінь попередника"

Автор книги: Владимир Ешкилев

сообщить о нарушении

Текущая страница: 3 (всего у книги 24 страниц)

– Це ж така велика честь для нас, така велика честь! – скарлючив пафосну мармизу Марков. – Член Імператорської Ради! Я у захваті!

– Лорд Джилін висловив бажання, – Гело наголосив на слові «бажання», – познайомитися з вами, леді Вей. Він взагалі протегує вченим, а вас, леді, шанує як видатного знавця інопланетної фауни… Ви ж також є кимось на кшталт мисливця.

– Кимось на кшталт, – посміхнулася ксенобіолог. – Це ви добре сказали.

– Вибачте, леді, якщо я чимось вас образив. Ми – провінціали і не навчені великосвітському етикетові.

– Все гаразд, Вангелю, не переймайтеся. Я не належу до прихильниць великосвітських ритуалів. Я вчена. Досліджую ксеноморфів.

– А ви коли-небудь бачили живого кідронійського мечоносця?

– Ні, живого не бачила. В нашому університеті є тільки опудала і тривимірні динамічні моделі мечоносців. А на якого саме із його різновидів планується полювання? На Dasyatidae contraminator'a чи на Torpedo fallacis'a?

– На того, який крупніший.

– Тоді, напевне, все ж таки на мечоносця-контрамінатора. Це рідкісна, мало досліджена у своєму середовищі істота… Й, наскільки мені відомо, зовсім непередбачувана. Дуже-дуже небезпечна під час безпосереднього контакту.

– Мені також про це розповідали. Якби мечоносець не був небезпечною здобиччю, лорд-сенатор ніколи сюди не прилетів би. А він прилетить. Обов'язково прилетить.

– Вважається, що довжина дорослого контрамінатора досягає тридцяти п'яти метрів, – сказала ксенобіолог.

– О-о! – присвиснув Марков.

– Саме так, – підтвердив Гело-молодший. – Здоровезне почварисько… А окрім того, є неофіційна, але перевірена інформація, що сенатор привезе нашому лордові імператорський наказ про надання йому звання віце-адмірала флоту. Це буде грандіозне свято, колеґи, просто грандіозне. Лорд Джилін, між нами кажучи, засидівся в контр-адміралах. Він уже чотирнадцятий рік як контр-адмірал, а керує, між іншим, не якоюсь окремою базою, а цілою планетою. Але в нього, безперечно, все ще попереду.

– Цілком погоджуюсь із вами, раднику. У лорда Джиліна блискуче майбутнє, – знову продемонстрував свою лояльність Марков.

«З нашого обер-поліцая вірнопідданість так і пре!» – подумки пирхнув Вольск.

Експрес тим часом в'їхав до Центрального купола, загальмував на міжрівневій естакаді й остаточно завмер під арками масивної металевої колонади з помпезними імперськими емблемами. У просвіті центральної арки було видно сріблясту статую старця в давньоримській тозі.

– Ось і приїхали, – повідомив радник-представник, прямуючи до виходу. – Сержант проведе вас до «червоної зони» резиденції, а я приєднаюся до вас хвилин так за двадцять.

Транспортний робот викотився з багажного вагону і першим пірнув до лабіринту проходів і коридорів. Тутешнє повітря здалося археологові більш свіжим, аніж на терміналі. Проходячи повз статую в тозі, Вольск прочитав напис на постаменті. Там було зазначено, що монумент спорудили громадяни самоврядної колонії Кідронії на честь засновника нині правлячої династії високоповажного сіра Іріте, лорда Ойзеле.

Сержант повів прибульців освітленими лініями підлоги. Вони піднялися ескалатором до підвішених на розтяжках металічних кубів резиденції Джи Тау. Вольск очікував, що при вході до будівлі Служби Запобігання на них чекає детальна перевірка, але з'ясувалося, що він помилився. Короткий звуковий сигнал повідомив про їхній прихід, сержант відчинив двері з червоною смугою і завів прибульців до комфортної кімнати. Тут, як і на фреґаті, панував корпоративний сріблястий колір Джи Тау. Старомодні дивани-трансформери і дзеркальні поверхні низьких столів сяяли бездоганною чистотою.

– Це приміщення повністю розташоване у «червоній зоні», – пояснив Чандрасекар. – Рівень захисту «п'ять А». Ваші персональні комунікатори тут не працюватимуть. Проте захисне поле їх не пригнічує, і тому ані блокувати їх, ані активовувати імпульсні фільтри немає потреби.

– Культурний підхід до справи, – схвалив тіронієць. – Від імпульсних фільтрів в голові починають білки бігати.

– І це означає цілковиту ґарантію, що нас не підслухають? – поцікавився археолог. Він здогадувався, що «п'ять А» – це круто, але наскільки круто, він не знав.

– Цілковитої ґарантії взагалі не буває, – завважив сержант. – Проте ми впевнені, що у місцевих умільців поки що немає засобів, здатних пробити п'ятий рівень.

– А захист шостого рівня існує? – не переставав цікавитись Вольск.

– Існує, – коротко відповів сержант. Було помітно, що йому не хочеться вдаватися у подробиці.

– Дарма ви, Алексе, зачепили тему про родовід тутешнього правителя, – заявив Марков, зручно вмощуючись на дивані. – Тим більше у портовому експресі, де все прослуховується. Ви надто необережні, друже.

– Щось заборонене?

– Я б навіть сказав: пекуче, – уточнив поліцейський, набираючи в меню сервіратора код напою. – Вам не завадило б знати, що за часів Сіорана Третього наложницями були клонки. Звісно, що не серійні клонки, до яких ми всі звикли. Божественної краси дівчата, найточніші генетичні копії відомих актрис, секс-моделей і переможниць кастингів минулих епох. Та все ж – лише генетичні копії. Біороботи, як кажуть консервативно мислячі громадяни.

– Лорд Джилін – нащадок секс-клонки?

– Ще гірше, чи радше, смішніше, – Марков обрав овочевий сік червоного кольору, який негайно з'явився у прозорому пакеті на поверхні стола. – Можна довго-довго сміятися, друже мій Алексе… Бачите, за величної і пафосної доби галактичних першопрохідців наложницям-клонкам Імператорського Дому взагалі заборонялося народжувати. Категорично заборонялось, під страхом негайного демонтування. Заборонялось, в першу чергу, задля того, щоби запобігти династійній плутанині й не ображати матримоніальних почуттів законних імператриць… Ви часом не слідкуєте за історичними серіалами у Вірті [12]12
  Вірт (Віртуал) – цифрова імітація реальності.


[Закрыть]? Ні? А шкода, є й непогані. Серіали про нестерпні гаремні страждання нещасних і прекрасних наложниць. Наприклад, «Богині теж плачуть». Сто тридцять стандартних годин перегляду! Моя дружина, до прикладу, не пропустила жодної серії цього мила. І я біля неї теж трохи дивився. Від тих «богинь» самому можна геть сплакатись, повірте моєму слову. Там грає така кицька, одні лише очі чого варті, не кажучи вже про все інше… Гм. Вибачте, леді… Так ось, Алексе, я про те, що тут, радше, захована якась страшна гаремна таємниця давнини. Якась фатально заревана «богиня» з оточення третього Сіорана. – Адже ніхто із сучасних істориків не може доладно пояснити: яким таким чином представники Дому Атлопатеків спромоглися вивести свій славетний родовід від стерильної клонки? Правильніше кажучи, всі здогадуються, що це не більше ніж анекдот…

Чандрасекар несхвально похитав головою. Марков швидко глянув на сержанта і продовжив:

– Династійну леґенду для Дому Атлопатеків борзі хлопці зліпили не надто старанно. Можливо, їм мало заплатили? Не знаю. До речі, існують документальні свідчення, що ще за часів Смути ці Атлопатеки були чи то піратами, чи то контрабандистами з Россу [13]13
  Марков має на увазі червону зірку малої яскравості Росс 154, яка знаходиться на відстані 11 світлових років від Сонця.


[Закрыть]і володіли кількома транспортними коритами з іонною тягою. Були там в авторитеті. Місцевий Атлопатек, зрозуміло, найменшою мірою винний у всій цій історії. Але, воленс-ноленс, він тепер став посміховиськом для всієї аристократії в Секторі Кастору. І тому, бідолашний, аж до цього часу не має офіційного титулу губернатора Кідронії. Він, якщо я не помиляюся, просто тимчасово виконує обов'язки правителя і є військовим комендантом задрипаної місцевої бази. Я не помиляюся, сержанте? Комендантом, так? Отже, я правий… Розважає екзотичними полюваннями перестарілих сенаторів, плазує перед намісницею і командуючим… Я щось не те кажу, сержанте?

– Майже все ви сказали вірно, детективе, – підтвердив Чандрасекар, котрий уважно слухав монолог Маркова. – Окрім одної деталі. Як на мене, деталі суттєвої. Деякі наложниці-клонки все ж таки народжували дітей від своїх владик. Імператори давнини, як би ми цьому не дивувались, іноді згадували, що вони суверени і стоять над законами. Й, відповідно, робили виняток для своїх гаремних «богинь».

– Навіть так?

– Уявіть собі, детективе. Напружте свою фантазію. Адже, не даремно ви полюбляєте історичні серіали. Там показують і не такі ще дива. Насмілюсь також нагадати вам, що архіви Служби давніші й точніші за ваші поліцейські архіви. Ваші архіваріуси, звісно, знають багато анекдотів про давні часи, але повірте, ми знаємо трішки більше.

– О, то ви справжній патріот контори, сержанте. Знаменито! Взули, взули старого поліцая… Й що ж, виходить, друже-сержанте, лордів прапрадід справді був незаконним сином самого Сіорана Третього? Таємним невизнаним спадкоємцем із мюзиклу «Останнє кохання імператора»?

– Цілком можливо.

– Ось як воно як… Цікаво! – Марков одним ковтком допив сік і закинув порожній пакет у пащу утилізатора. – Це, напевне, означає, що ті борзі хлопці, які створили леґенду Дому Атлопатеків, були не просто борзими хлопцями, а борзими хлопцями із Джи Тау. Хотів би я знати, скільки їм заплатили ті пірати?

– Рене, у вас сьогодні поганий настрій? – втрутилася до розмови Ґвен Вей.

– А який у мене може бути настрій, якщо ви, високородна леді Вей, не підтримуєте розмову про такі доленосні речі? – Марков підвівся з дивана і церемонно склав долоні у напрямку ксенобіолога. Й одразу ж став подібним до хижого богомола.

– Мене, Марков, найменше хвилюють джерела місцевих родоводів.

– Невже? А я думав, що всі аристократи цікавляться такими речами.

– Чому ж ви так думали?

– Тому що це ваші священні ігри. Священні ігри аристократів усіх часів і всіх світів.

– Священні ігри? – на бездоганне обличчя Ґвен Вей впала тінь її справжнього віку. – Тоді вважайте мене винятком.

Цієї миті до кімнати увійшов радник-представник.

– Розмовляєте? – він блискавично оглянув присутніх.

– Сидимо під захистом п'ятого рівня і досліджуємо знамениті родоводи, – посміхнувся Марков. – Давно вже не мав таких ерудованих співрозмовників, як ваш сержант, у нас в поліції сержанти знають лише, як дурити начальство і кришувати бариг.

– Я радий, що ви, шановні, почуваєте себе комфортно. Але час зайнятися справою, колеґи, – Гело-молодший також присів на диван. – Вам відомо, що управління «D» запросило вас…

– Найняло нас, – уточнив Марков.

– Так, – погодився радник-представник. – Найняло вас для виконання особливого завдання. Вас ознайомили з ним у загальних рисах. Якщо вам не важко, леді Вей, сформулюйте параметри завдання так, як вам їх окреслили мої колеґи на Арпікрані.

Ґвен Вей подивилася на Гело, ніби запитуючи: «А чому, власне, я?» Але ніяких додаткових пояснень від радника не надійшло. Тоді ксенобіолог мовила:

– Офіцер, котрий розмовляв зі мною на Арпікрані перед підписанням контракту, повідомив мені, що ваша Служба розшукує сліди експедиції доктора Феліції Анволі, котра в триста дев'яносто третьому році відвідала планету Фаренго у віддаленій системі зірки Таліс. Корабель «Уриїл», на якому експедиція поверталася з Фаренго на Альфу Альфу, зник безслідно. Це трапилось, як сказав офіцер, за три місяці до початку Війни. Відповідно, це зникнення додали до переліку злочинів ворожих диверсантів і розслідування провели поверхнево. Як повідомив ваш офіцер, перед загибеллю «Уриїлу» відремонтували секцію двигуна. Ремонт робили тут, на орбіті Кідронії. Екіпаж з компенсуючого сну не виводили, ремонт здійснювали роботи місцевої орбітальної бази. Корабель зійшов з Темних Шляхів недалеко звідси, на П'ятдесят шостому лімесі [14]14
  Лімеси (витоки Темних Шляхів) – пограничні ділянки трьохвимірного простору, де, завдяки взаємодії гравітаційних полів, вихід із гіперпростору (десятивимірного) до трьохвимірного не супроводжується ризиком силової деформації «тунелю Краснікова», що оточує корабель у момент переходу.


[Закрыть]і рухався до Кідронії на іонних двигунах кілька тижнів. Під час ремонту позитронний мозок «Уриїлу» обмінювався даними з комп'ютерами Кідронії. Під час одного з таких сеансів хтось провів несанкціоновану виїмку інформації з корабельної бази даних. Інформації про результати експедиції, як я зрозуміла… Хоча насправді, я не знаю, як взагалі таке могло статися…

– Могло, – втрутився Вольск, – якщо використовувалась технологія…

– Це зараз не важливо – зупинив його Гело. – Експедицію Анволі фінансував Університет Альфи, і вона не була секретною. Тому на супремус [15]15
  Супремус – керуючий позитронний мозок космічного корабля.


[Закрыть]«Уриїла» не встановлювали спецбар'єрів і додаткових фільтрів безпеки. Прошу Вас, леді…

– Дякую. Тепер, – продовжила Ґвен Вей, – ця викрадена кідронійцями інформація, якщо я правильно розумію, є надзвичайно важливою – як єдина збережена копія унікальних свідчень, зібраних на Фаренго доктором Анволі та її командою. Наше завдання – знайти і розкодувати викрадену інформацію. Моє персональне завдання офіцер окреслив як попередню обробку ксенобіологічної частини результатів експедиції. Хоча, наскільки мені відомо, основна мета експедиції не стосувалась ксенобіології.

– Передбачалось, у першу чергу, дослідити залишки дуже давніх споруд невідомої цивілізації, – підтвердив Гело.

– Ось, власне, і все, раднику, – підсумувала леді Вей.

– Детектив і техноархеолог повинні знайти викрадену інформацію, а я маю здійснити, не залишаючи Кідронії, первинне опрацювання знайдених ксенобіологічних даних. У стандартному режимі секретності «чотири А».

– Цілком вірно, – ще раз підтвердив радник-представник. – Як я вже казав, ідеться про проблему особливого значення, про те, що у нас, в Службі, зібрано під загальним шифром «тема 88». І від того, колеґи, наскільки успішно ми з вами опрацюємо «тему 88», залежить, без перебільшення, доля людської раси.

7

Центральний офіс Служби Запобігання,

Новий Арлінгтон, планета Земля (0КА01:3),

Сонячна система.

10 семпрарія 416 року Ери Відновлення.

Персональні апартаменти Верховного координатора Служби Запобігання Овшена Ґрідаса розташовувались у тій самій споруді, що і його службовий кабінет. До кабінету вела ціла система химерних та коштовно оздоблених коридорів і переходів, збудованих у ті збочені й марнотратні часи, які передували Ері Відновлення. Переходи давали можливість дістатися до кабінету кількома шляхами. Зазвичай координатор використовував найкоротшу комбінацію із двох коридорів і невеликої квадратної зали, де колись знаходився резервний блок зв'язку і перебувала капсула з Білим Каменем. Але сьогодні він обрав довший маршрут.

Ґрідас пройшов урочисто декорованим триклінієм і зупинився перед власним парадним портретом, закріпленим на стіні Ад'ютантського холу. Портрет був написаний маслом іще тоді, коли майбутній Верховний координатор носив військову форму Флоту і служив другим лейтенантом на кораблі спадкоємця престолу. Молодого Овшена художник змалював на повний зріст. Він гордо стояв на квадратних плитах чорно-білої підлоги, опираючись правою рукою на колону, прикрашену гербами його Дому і бойовими трофеями предків. П'ять поколінь предків Ґрідаса були кадровими військовими, а батько Овшена дослужився до звання великого адмірала.

Сьогодні Ґрідас затримався біля портрета довше, аніж зазвичай. Цього ранку його переповняли невеселі думки. Як і більшість спадкових аристократів Нової Імперії, Верховний координатор ставився до своїх сімейно-кланових справ майже з релігійним запалом. Генетична чистота родових ліній знаті вже майже п'ять століть належала до фундаментальних основ державної політики. А сім'я Ґрідасів була одним із визнаних стовпів галактичної держави. Так вважав не лише сам шеф Служби, так стверджували Імперський Родовідний і Світський календарі, де Ґрідасам присвячувались чільні сторінки. Доля готувала його єдиному законному синові такий самий, як і на його, Овшена, портреті, флаг-офіцерський мундир, а в перспективі – Орден Сонця на груди і адміральські зірки на погони. Але спадкоємець, всупереч усім авансам долі, перетворився на нікчему. І сьомого покоління адміралів з Дому Ґрідасів не буде. У Зоряної Імперії стане одним опорним стовпом менше.

Звісно ж, монарх дозволив би йому офіційно усиновити одного з синів наложниць, серед яких є тямущі й сильні хлопці. Проте це була б зіпсута, зганьблена кров. Недостойна передання нащадкам. Всі його наложниці були клонками. Різночасовими і короткоживучими генетичними копіями покійної дружини, уродженої баронеси Тізе [16]16
  Дім Тізе був однією із двох офіційно визнаних імперським Родовідним календарем бічних ліній династії Сіоранів і вів своє походження від шлюбу соларха Періса Тізе з молодшою донькою Еорлана Першого (241—243). Див. також про імператорів з Дому Тізе у Додатку 4.


[Закрыть].

Ґрідас уявив собі, як презирливо пирхне канцлер Мадин, коли дізнається, що його багаторічний опонент і суперник передасть династійні права напівкровці. І прийняв рішення: він, Овшен, залишиться останнім лордом крові на своїй родовій гілці. Жодних напівклонів-спадкоємців, жодних співчутливих і насмішливих прищурів у спину. Нехай династійні права переходять до його двоюрідного брата, капітана цивільного лайнера. Однак без прізвища. Прізвище він не віддасть нікому. Славетне фамільне називання «Ґрідас», яке ввійшло до історії родоводів і підручників, помре разом із ним, Овшеном. Авжеж, так і буде. Капітан хоча б є людиною достойною, батьком здорових, генетично перспективних дітей. А його власний син… Його він вже відіслав до Периферії і судовим рішенням заборонив виродкові називатися Ґрідасом або Тізе. Наркоманам достатньо псевда або клікухи.

Подумки поставивши крапку на цій проблемі, Верховний координатор зайшов до кабінету. Там на нього вже чекали офіцери. Перший заступник координатора управління «D» Ланс Маккосліб і координатор управління «А» Біргір Ян. Найздібніші адміністратори з діючого складу вищих керівників Служби.

Ґрідас нетерплячим жестом призупинив їхні привітання. Тут зібралися свої, і не було часу на формальності. – Що нового в «темі 88»?

Адмірали перезирнулись. Маккосліб почав перший:

– Ґвен вже на Кідронії. Доповідати буде особисто мені через Камені. З місцевою владою проблем поки що не виникло. Правитель – сама люб'язність. Для захисту команди Ґвен задіяно дві групи аґентів. Кідронійське підпілля активності не виявляє, у Великих Печерах тиша і спокій. Ми збільшили вдвічі кількість спостережних систем і ретельно фільтруємо весь інформаційний трафік Кідронії. Проте, аналітики вважають, що «темою 88» зацікавилися і люди Теслена, і люди канцлера.

– Звідки це відомо?

– На Альфі й Кідронії помічена специфічна активність тих аґентів управління «С», якими керує небіж канцлера. Вони збирають дані про останній рейс «Уриїлу». А людей Теслена помітили в Арпікранському Університеті. Вони з учорашнього дня риються в архівах Вей і Вольска. Окрім того, якийсь технік з Сагунту стверджує, що Теслен отримав важливе повідомлення, в якому згадується Кідронія.

– Технік з якого управління? – Верховний координатор підозріло примружився.

– Управління «С».

– Так я і думав. Вони там що, вже навчилися прослуховувати «червоні зони» чи перехоплювати інфу на Темних Шляхах?

– Там, начебто, мав місце унікальний випадок. До «червоної зони» тесленівці занесли недобитого мікроробота.

– Це я вважаю малоймовірним. Це все фантазії. У Теслена завжди служили професіонали. Натомість управління «С» переповнене провокаторами і безпринципними кар'єристами.

– Але повідомлення не протирічить доповідям аґентів з Альфи й Арпікрану.

– А це вже погано. Надто багато обізнаних з темою. Я сподіваюся, омаді [17]17
  Омаді (множина від «омадо» – товариш) – освячене віковою традицією корпоративне звернення один до одного офіцерів Служби Запобігання. Не включено, що воно походить від слова «комрад».


[Закрыть], всі ми розуміємо, що загибель «Уриїлу» не була випадковістю.

– Робиться все можливе, щоб інформація не потрапила до ящерів, – запевнив Ян.

– Ми, на жаль, не маємо потрібних оціночних даних про шпигунський інструментарій наших ворогів. Останній із упійманих на Альфі аґентів володів значними телепатичними можливостями. У нас немає і десятка телепатів з такими здібностями. Якщо на Кідронії ящери мають хоча б одного такого супертелепата, вони знатимуть усе.

– «Червоні зони» четвертого покоління не пропускають ментальні хвилі, ми перевіряли. А на Кідронії у нас всі «зони» четвертого покоління.

– Не тіштеся цим, омаді. Наші люди не можуть весь час сидіти у «червоних зонах». А сьогодні зі спостережних станцій в Агрегаті Оріону мені доповіли: у напрямку Абелари рухається корабель ящерів типу «Велике вухо». За прийнятою класифікацією, як вам відомо, це розвідницька модифікація їхніх дальніх безпілотників. Можливо, теперішнє пересування «вуха» лише випадковість… Такі маневри спостерігалися й раніше. А можливо, й не випадковість. Наша агентура на планетах ящерів про це, до речі, не поінформована. Вона взагалі погано інформована. Про все.

– Я вперше чую про появу «Великого вуха», – здивувався Маккосліб. – Цієї інформації не було у ранковому зведенні.

– Переміщення «вуха» зафіксували не наші, а цивільні станції. Астрофізики з Тарги.

– Наші знову проспали?

– У тому то й річ, Лансе, у тому й річ… Ані надійної агентури, ані відповідального моніторингу прикордонного простору. А на потреби управління «С» й далі витрачається більше половини виділених нам ресурсів.

– Не дивно, – пирхнув Ян. – Канцлер контролює бюджетну комісію Сенату.

– Навіть не в канцлері справа, – похитав головою лорд Ґрідас. – Розвідка і контррозвідка в кожному випадку мають займати у Службі провідне становище. Це логічно і не потребує доказів. Проте, саме там, у розвідці і контррозвідці, як вам відомо, у нас найбільша кількість нероб. І, до речі, не всі вони з Дому Мадинів [18]18
  Дім Мадинів-делла Вард – третя родова лінія династії солархів зоряної системи Мітри (на зоряних картах початку XXI століття ЕП – HD168443). До цього Дому належала правляча імператриця Ніона, бездітна удова Каоасара Другого (Див. Додаток 4). Представники Дому займали посаду Імперського Канцлера у 373—404 та 411—416 роках ЕВ).


[Закрыть]. Тому, омадо Біргір, я покладаюся на тебе і твоїх людей. Саме перше управління [19]19
  Управління «А» Служби Запобігання – його сферою діяльності є забезпечення безпеки імператора, членів його Дому, високопоставлених осіб і стратегічних об'єктів.


[Закрыть]повинно взяти на себе відповідальність за недопущення найменших – я підкреслюю: найменших! – витоків інформації про роботу команди доктора Вей на Кідронії. У хлопців Ланса трішки інша спеціалізація. Вони переважно виступають по звірятках. А ящери – істоти розумні і технічно оснащені. З ящерами хлопці Ланса можуть упіймати облизня.

– Це ти дарма, омадо, – образився Маккосліб.

– Кожен повинен займатися своєю справою, Лансе. Твоїм також вистачатиме роботи, повір мені.

– У мене в Секторі Кастора непогана команда, – завважив Ян. – Мої техніки нещодавно запобігли черговому замахові на намісницю Унно. Але ця команда не заточена на полювання за агентурою ящерів. Потрібно підсилити їх техніками і менталіками, котрі уже працювали над темою «Проникнення».

– Позичимо в інших управлінь, – пообіцяв лорд Ґрідас. – Там є досвідчені аґенти. Перекинемо їх на Кідронію спеціальним рейсом.

– І цим привернемо до себе увагу, – завважив Маккосліб.

– Зате відвернемо зайву цікавість від вибуху на Волт-Армстріджі. Витік інформації про базу вкрай небажаний.

– Там все прикрито, – запевнив Маккосліб. – Ми на Волт-Армстріджі спрацювали оперативно, навіть командування Флотом не знає про справжні причини вибуху.

– Скоро дізнається. Таку інформацію довго приховувати не вдасться… Прикриємо команду доктора Вей додатковою зведеною групою. Хто зможе її очолити?

– Той, хто впіймав аґента-телепата на Альфі, – запропонував Ян.

– Спеціальний аґент «Ліктор»?

– Так.

– Аґент і надалі перебуває у впевненості, що впійманий ним телепат якось пов'язаний зі Знаючими Піфії?

– Так. Він на цьому наполягає.

– І не патякає про ці припущенім зі своїми людьми?

– «Ліктор» ніколи не був балакучим. Він найкращий із усіх, хто працював над темою «Проникнення». Якби не він, ми не змогли б виявити шпигуна. У нього ідеальне співвідношення ментальної потуги й оперативного чуття. І відмінні навики маскування.

– Ідеальних аґентів не буває. Рано чи пізно оперативне чуття зраджує всім. І, як на зло, ніколи не поступово, а гоп – і все, припливли… Ніхто не може пояснити, чому відбувається саме так.

– «Ліктор» уже третій рік входить до неофіційної п'ятірки лідерів аґентурної ланки Служби. Його робота на Піфії, як ви знаєте, була відзначена самим імператором. «Ліктор» зараз на вершині своєї форми.

– Ти завжди ставився до своїх кадрів, як справжній колекціонер, я про це знаю. Але зараз, омадо, мені потрібна не гордість за зібраний потенціал, а критичне бачення і робота на результат… До речі, а у твого ідеального аґента є досвід керівництва? Власне, досвід керівництва збірними командами та багатоходовими операціями?

– На Піфії працювала збірна.

– «Ліктор» лише входив до групи координаторів. Він ще дуже молодий, як на керівника.

– Він швидко набуває якостей лідера. В нього харизма.

– Знаємо ми, яка в нього харизма… А я б, чесно кажучи, не поспішав. Але імператор квапить нас… Добре, омадо. Я даю санкцію на залучення «Ліктора». Введи його до «теми 88» й окресли йому завдання. Ланс тобі допоможе.

8

Підземні тунелі під Каманійськими горами,

планета Кідронія (4КВ67:3),

система зірки Абелари (55 Рака).

10 семпрарія 416 року Ери Відновлення.

– Ось тут, пане, ми з братом її і знайшли, – мовив робочий клон 1117-ої серії.

Блакитне ґало шахтарської лампи висвітило його тупувате обличчя з надто правильними рисами, притаманними генетичним модифікантам дешевих серій. На поверхні клон виглядав незґрабою, але тут, у глибині рудника, від нього линула загроза. Клон був швидким і сильним. Утричі сильнішим за природнонародженого.

Аґент «Ягд» одягнув спеціальні окуляри, які дозволяли роздивлятись поверхні у різних хвильових діапазонах. В ультрафіолеті на камінні проявились затерті плями органіки. Вони мертвотно світились на стінах і підлозі тунелю.

«Однозначно: тут щось діялось», – вирішив аґент «Ягд» і перемкнув окуляри на фасеточний режим. Тепер він бачив органічні плями одночасно у шести діапазонах. Навіть без аналізаторів він зміг визначити, що кілька днів тому на цьому місці порпалося із півдесятка людиноподібних організмів.

– Ви саме сюди викликали медиків?

– Ні, пане, не викликали, – похитав брилястою головою клон. – Ми ту жінку самі завантажили на «павука» і відправили до поселення. Її там оглядав доктор Мангус. Так належить робити, пане. Вона була чужою, а всіх чужих наказано доправляти до поселення. Таке правило. А медики сюди не ходять, пане. Сюди навіть техніки зі стрижневих копалень не ходять. Лише ми, природжені шахтарі.

– Отже, ви були удвох?

– Так, пане. Ми з братом.

«Цікаво, – подумав аґент, – скільки у тебе, здоровило, братів? Сто тисяч чи двісті?»

Аґент показав клонові кишеньковий прилад.

– Бачиш, це навігатор.

– Так, пане. Я вже бачив навігатори. Вони допомагають ходити печерами.

– Правильно кажеш. У моєму навігаторі міститься карта усіх печер планети, – він увімкнув прилад; над диском навігатора спалахнула тривимірна призма голографічної схеми. – Бачиш оцю червону крапочку? Це місце, де ми з тобою зараз знаходимось. Перехрещення тридцять другого і триста дев'ятого тунелів на третьому рівні рудника «Темне сузір'я». Розумієш?

– Так, пане, я бачив навігатори.

– Тим краще. Покажи мені на цій схемі, як дістатись до Підземного міста.

– Куди дістатись, пане?

– Мені потрібно до Підземного міста. Там живуть ті, хто не підкоряється імператору.

– Весь Всесвіт підкоряється імператору, пане. Окрім злих бридких ящерів, які живуть далеко-далеко звідси.

– Ти, напевне, вважаєш себе дуже мудрим, клоне? Дуже мудрим і дуже хитрим? Так?

– Я простий шахтар, пане. Я шукаю цінні камені і метали. Мудрість та хитрість мені без потреби.

– Ти можеш не боятись мене, клоне. Я не бажаю зла ані тобі ані твоїм братам. Я не видам тебе Службі. Моя мати теж була клонкою. Тисяча чотириста двадцятої серії. Вона працювала на фермі.

– Я нікого не боюся, пане. Мені залишилось жити три роки, потім мене демонтують. Так чого ж мені боятися?

– Я можу зробити так, що ти проживеш до ста років.

– Сто років? Овва! Хіба ж ви безсмертний Велудуман, пане?

– Я не Велудуман, але я маю могутнього патрона. Він живе далеко, на іншій планеті. Він може наказати своїм технікам, і вони вимкнуть твої молекулярні обмежувачі. Ти житимеш дуже довго. До кінця життя в тебе будуть смачна їжа і красиві жінки. Ти ж сильний чоловік? Тобі подобаються красиві жінки?

– У нас є красиві жінки, пане. Вони з нової, тисяча чотириста п'ятдесят п'ятої серії. Дуже красиві. Вони навіть вам, пане, сподобаються.

– А в тебе є мрія?

– В кожного є мрія, пане.

– Я можу здійснити твою мрію, клоне, якщо ти покажеш мені шлях до Підземних.

Клон уважно подивився на «Ягда», потім замислився.

– Не сумнівайся, я правду кажу, – дотискав аґент. – Мій патрон може все.

– Пане, назвіть мені ім'я вашого патрона.

– Навіщо? Ти його ніколи не чув.

– Ми прості рудокопи, але ми вчились у Знаючих.

Або це здалось «Ягдові», або інтонація голосу клона змінилась. В ньому з'явилось щось неввічливе, навіть зловісне.

– Ти вчився у Знаючих?

– Так, вчився. І якщо ти, напівкровко, зараз спробуєш мене обдурити, називаючи неправильне ім'я, то я про це дізнаюсь. Якщо дуркуватимеш, твоє життя припиниться на цьому місці.

– Але ж… – аґент присів на базальтову брилу. Він вже шкодував, що попхався до цих клятих печер без зброї. Але його так інструктували: «До Підземних треба йти неозброєним». Ось і прийшов.

– Або ти називаєш мені істинне ім'я твого патрона, або тобі смерть, – сказав клон і зняв з пояса плазмовий різак. – Це буде твій вибір, напівкровко. Людині завжди потрібно надавати вибір. Це справедливо, це подобається Велудуману, Держателеві Склепіння. Навіть якщо ти мовчатимеш, то все одно помреш. Ти сказав: «Підземне місто». І тепер для тебе немає шляху назад. Роби вибір.

– Якщо я помру, тебе негайно демонтують.

– Я не боюся смерті. Я вірю у Велудумана, передвічного і благого Держателя Склепіння. Але спочатку нехай спробують мене знайти.

– До твого тіла вмонтовано датчика.

– Знаючі вимкнуть його.

– Вони такі могутні? Чому ж ти в них не попросиш здійснити твою мрію?

– Це гріх.

– Просити?

– Мріяти про нездійсненне. Але ти не кажеш мені імені. Якщо так, тобі доведеться померти, напівкровко. На знак поваги до твоєї матусі, яка працювала на фермі, я дам тобі півхвилини для одної молитви. Починай молитись своїм богам.

– Почекай! Добре… Мого патрона зовуть лорд Теслен. Еарлан Теслен.

– Лорд? Він не лорд, напівкровко. Його викреслили зі списку лордів.

– Навіть так… Й звідки така поінформованість, клоне?

– Ми не усі такі примітивні, як ви думаєте. Знаючі давно вимкнули у деяких із нас обмежувачі інтелекту. А прилади цього не бачать. Погані прилади. Ми дивимося трансляції з Арпікрану і Землі, навіть ходимо у Вірті. Ти назвав правдиве ім'я і тому залишишся жити. А тепер скажи мені: навіщо Тесленові Підземні міста?

– Йому потрібні ваші Знаючі.

– Навіщо?

– Він хоче з ними домовитись.

– Вони вороги імператора.

– Він теж.

– Але вони ворогують з імператором в різний спосіб.

– Він – великий адмірал Зоряного Флоту. Він переміг ящерів на Білих Зірках. Йому видніше.

– То була погана перемога. Майже увесь флот загинув. Залишився один-єдиний крейсер з твоїм адміралом. Краще б тобі не згадувати про Білі Зірки.

– Не тобі судити.

– Так. Не мені. Але Знаючі сказали: погана перемога. Багато горя, мало користі.

– Ти приведеш мене до них?

– А твій патрон здійснить мою мрію?

– Так.

– Присягни на імені твого патрона.

– Присягаю від його імені. Від імені Еарлана Теслена. Так про що ти там мрієш?

– Ще присягни іменем Велудумана, Держателя Склепіння.

– Але ж я не вірю у вашого Велудумана.

– Велудуман від початку Всесвіту тримає всі склепіння у всіх світах. Він триматиме їх до кінця часів. Він чує усіх. Ти ж не хочеш, напівкровко, щоби стеля цього тунелю впала на твою тупу голову? Правда ж?