Текст книги "Тінь попередника"

Автор книги: Владимир Ешкилев

сообщить о нарушении

Текущая страница: 10 (всего у книги 24 страниц)

– Нам пощастило, – «Ягд» показав на кіборґа. – 3 цим роботом ми би не впоралися. Наша зброя проти такого «павучка» безсильна.

– Вони забрали сестру, – сказала Налгате.

– Забрали. Йдемо звідси.

Гумм підхопив доктора-зомбі, й вони розпочали відступ. Аварійною драбиною зійшли до передшлюзника. Тут було геть темно, лише жовті смуги на дверній плиті злегка випромінювали світло. У тому світінні було щось містичне. Шлюзовий відсік здавався передпокоєм таємничого підземного храму, а шафи з аварійними скафандрами – сховищами священного реманенту. Проте команді «Ягда» було не до містичних відчуттів. Після швидкої пробіжки десятками сходових маршів навіть невтомний Гумм важко дихав. Клон притулив око Мангуса до пластини сканера, аґент підняв ID-картку до рівня грудей. Проте шлюз не відкрився. Індикатор входу світився незмінним оранжевим кольором.

– Заблокований.

– Що це означає? – запитала Налгате.

– Означає те, що нам повний цуц. Не встигли.

– Але ж сигналу тривоги немає.

– Керуючий мозок купола ще не оговтався після пригнічення. Але окремі його функції вже почали відновлюватися. Командою номер один під час ворожого проникнення є: «Заблокувати всі шлюзи». Ось цю першу команду мозок уже спрямував до блокуючої автоматики. Купол зачинено. Секунд за п'ятнадцять-двадцять увімкнеться сигнал загальної тривоги. А після того оживуть усі спостережні системи, і нам кінець.

– П'ятнадцять секунд, – приречено зітхнула Налгате.

– Слухай, шахтарю, – звернувся аґент до Гумма. – Ти, здається, казав, що тормаги прорилися під купол. Отже, він стоїть на відкритому ґрунті, ізоляції немає. Нам потрібно зійти на ґрунтовий рівень.

– Там відстійники і реґенеруючі фільтри.

– Ну?

– Там небезпечно. Клони ходили, не повертались.

– У куполах найпростіше заховатися біля колекторів. Туди й підемо.

– У відстійниках також слідкують, – похитав головою Гумм.

– Там не така щільна сітка контролю. Іншого виходу немає. Показуй.

Гумм вказав під драбину. Там аґент побачив заґратований люк. Коли клон зірвав решітку, пролунав сигнал тривоги. Далеке виття прокотилося металевим лабіринтом, потім завило у передшлюзнику. Команда «Ягда» пірнула в люк.

До підошви купола вів вузький похилий прохід, схожий на кишку велетенського металічного звіра. За ним розташовувалися багатоповерхові ґратчасті конструкції, протягнуті вздовж товстих колекторних труб. Усередині тих труб щось чавкало і переливалося. Чим далі просувалася команда, тим сильнішими ставали звуки. Згодом, за поворотом труби, аґент побачив вантажний підйомник. Викликати кліть він побоявся. Команда почала спускатися на нижні поверхи підкупольного світу вузькими сходинками, що звивалися навколо підйомної шахти. У цьому сегменті купола дихалося важко. Вентиляційні системи поселення «Благословенне починання» не нагнітали сюди повітря. Як наслідок, тутешня атмосфера формувалася винятково з випадкових потоків, які по дорозі всмоктували в себе смердючі випаровування відстійників і масляний угар градирень.

– Тут погане повітря, – сказала Налгате.

– А чому воно має тут бути добрим? – аґент посвітив ліхтариком у вузький прохід між слизькими, вкритими парою боками колекторних цистерн. Йому здалося, що якась прудка тварюка шмигнула з проходу під черево китоподібного резервуару.

– Тут щурі.

– Або тормаги, – припустив Гумм.

– Я відчуваю хвилі озлощення, – повідомила Налгате.

– Це люди?

– Ні, Обраний, це хижі тварини. Вони голодні й хочуть нашого м'яса.

– Хотіти не заборонено.

– Тормаги нападають зграями, – нагадав клон.

– Відіб'ємося. На Сельві я відбивався від мутантів, страшніших від ваших тормагів. Краще подивися, чи немає тут раптом відеокамер.

– Відеокамери можуть бути дуже маленькими. Побачити важко.

– Тоді спускаємося додолу.

– Роботи нас і там схоплять.

– Помолися до свого Велудумана. Час йому згадати про своїх дітей.

– Держатель Склепіння знає про нас.

– Тоді вперед, товсточолий, до ґрунту ще три рівні.

– Звідки знаєш?

– Он на тій колоні викарбувано число «4».

– Окатий ти, напівкровко.

– Сліпий Обраний – не Обраний.

Вони й далі просувалися надрами купольного підніжжя. Це була найстаріша частина поселення. Більшість механізмів тут уже давно вийшли з ладу. Струмочки брудної води стікали боками заіржавілих резервуарів, з дірок у трубах силового контуру зі свистом виривалися фонтанчики пари. Насичене випарами повітря скоботало горло, в роті з'явився неприємний металевий присмак. Несподівано Нелгате схопила «Ягда» за лікоть:

– Нас оточують.

– Погоня?

– Тварини.

– Тоді займемо кругову оборону. Гумме, посади Мангуса на трубу і стань он там, біля цистерни. Я буду стояти тут, а сестра – біля Мангуса. Нехай спробують нас дістати.

– Я погано стріляю, – зізнався клон.

– Тоді візьми в праву руку різак, а в ліву пістолет. І ввімкни ліхтарика, ці тварини мали б боятися світла.

Вони не встигли зайняти визначені аґентом позиції. Зі всіх боків на команду «Ягда» накинулися чорні тварини. Розміром як кішки, швидкі й численні, вони знищили б людей, якби аґент не увімкнув розпилювач.

Хмарка захисного репелента огорнула команду. Тварин відкинуло назад у темряву. Слідом полетіли кулі.

– Не виходь за межі захищеної зони, – попередив «Ягд» Гумма, коли клон у розпалі бою кинувся за хижаками, які відступали. Але його попередження виявилося запізнілим. Щойно Гумм вийшов з хмарки, як півдюжини потвор кинулося на нього. Клон махнув різаком і розрубав на шматки кількох хижаків. Однак ті, що залишилися, вчепилися за його ноги і повисли на лівій руці.

«Ягд» схопив Гумма за пояс і ривком відтягнув його під захист репелента. Потвори розімкнули щелепи і з жалісним писком попадали на підлогу.

– Не прокусили?

– Начебто ні, – ошелешений Гумм оглянув комбінезон. Анізотропний кремній покриття витримав атаку. Щелепи потвор не залишили жодної подряпини на комбінезоні.

– Це не тормаги, – визначив клон, придивляючись до мертвих хижаків. – Це великі щуриська.

– Щурі-мутанти, – погодився аґент. – Вони живуть поряд з людьми на всіх населених планетах. Дуже життєстійкий вид. На Тіронії вони більші втричі. Цілі тобі чудовиська.

– Ця речовина відлякує лише щурів? – запитала Налгате. Вона гладила по голові Мангуса, котрий видавав безглузді звуки і тремтів.

– Усіх відомих науці земних тварин та їхніх мутованих різновидів. Проте на ксеноморфів цей репелент не діє.

– Але ж люди також земні створіння.

– Ймовірно, що розробники репеленту це врахували.

– А як ти знав, що хижаки – не ксеноморфи?

– У куполі киснева атмосфера. Для всіх інопланетних чудовиськ, окрім сельвійських, кисень є смертельною отрутою. Ксеноморфи не живуть у людських поселеннях. Лише земні мутанти.

– Вони не пустять нас далі.

– А ми їх і запитувати не будемо. Ще дві-три невдалі атаки, і щурі залишать нас у спокої. У них немає тої лютої цілеспрямованості, як, до прикладу, в хижих сельвійських змій. Ось ті б'ються до останнього. Сам бачив… Однак, леді й джентльмени, нам час рушати далі. Ось-ось Джи Тау розпочнуть полювання. Якщо вже не розпочали.

29

Резиденція Джи Тау,

Центральне поселення,

планета Кідронія (4КВ67:3).

16 семпрарія 416 року Ери Відновлення

Вольск прокинувся, його розбудив виклик від внутрішнього комунікатора. Голос радника-представника проліз до його голови:

«Увага! Загальний збір. Спеціалістам зібратися у «червоній зоні» за сім хвилин. Не забудьте свої інструменти і устаткування».

Коли археолог увійшов до знайомої кімнати, там, окрім радника, вже були Марков, Тама Шайнар і сержант Чандрасекар.

– Панове спеціалісти, – з незвичним металом у голосі звернувся до всіх присутніх Вангель Гело. – Верховний координатор наказав вам негайно розпочати інспекцію так званого об'єкта «чорна скринька» колонії Кідронія на предмет виявлення даних із загиблого «Уриїлу». Вирушаєте до об'єкту за десять хвилин. З вами йде група супроводу під командуванням капітана Некіча. Замість леді Ґвен, яка задіяна на полюванні, наукову групу очолить лейтенант Шайнар. Зараз вам роздадуть зброю і спорядження.

– То ми отримали санкцію? – запитав Марков.

– Так, отримали. Проте не санкцію намісниці. Наказ лорда Ґрідаса санкціонував сам імператор. Будь-хто, хто спробує вам перешкоджати при виконанні даного наказу, буде вважатися зрадником і підлягає ліквідації. Як куратор операції, наказую всім спеціалістам виконувати розпорядження лейтенанта Шайнар. Вона на рівні зі мною і капітаном Некічем відповідає за успішне проведення цієї бойової операції.

– Бойової операції? – перепитав археолог.

– Так. У вашому контракті, спеціалісте Вольск, у пункті одинадцять-вісім, обумовлено, що вас на Кідронії можуть залучати для виконання військово-дослідницьких операцій Служби і що ви даним пунктом інформуєтеся щодо допустимого підвищеного ступеню небезпеки при їхньому здійсненні.

– Але річ не йшла…

– Ви переходите у підпорядкування лейтенанта Шайнар, – перервав його радник. – Прошу всіх отримати особисту зброю.

Чандрасекар розклав на столі ручну зброю: вогнепальні та променеві пістолети, а також апарати невідомого для Вольска призначення.

– А щось солідніше? – Марков скептично глянув на запропоновану зброю.

– У групи супроводу є плагани, гранатомети і кінетичні атакери, – пояснив сержант. – Стандартний штурмовий комплект бійців кризових груп. Крім того, з вами підуть бойові роботи. Членам наукової групи дозволена тільки особиста ручна зброя для самооборони.

– Я беру ось цей «вотан», – тіронієць приміряв до руки кульовий пістолет переконливих розмірів.

– Ось вам дві додаткових обойми, – сержант вручив детективу боєкомплект. – А ви, спеціалісте Вольск?

– Хай буде ось цей, – археолог взяв зі столу блискучий променевик.

– Променевий пістолет «трамполіс». Цей вам саме підійде, – схвалив його вибір Чандрасекар. – Кульові пістолети мають відчутну віддачу. Без звички можна й упустити. А променеві і легші, й простіші. Наводиш на ціль, натискаєш на сенсор – і все. До «трамполіса» додаткового боєкомплекту не потрібно. Батареї вистачить на десять проникаючих пострілів.

– Мало буде, – буркнув Марков.

– Для самооборони? – здивувався сержант. – Наші спеціалісти з моделювання бою вважають, що самооборона належить до категорії боїв короткої тривалості.

– А якщо нас заженуть у кут і доведеться відстрілюватися?

– Тоді, детективе, ручна зброя вам не допоможе. А якщо чесно, то вона вам не допоможе в будь-якому випадку.

– Сержанте! – зупинив відвертості Чандрасекара радник.

– Так, сер!

– Ви б краще показали спеціалісту Вольску, як надягати кобуру. І проінструктуйте його щодо використання променевика… Ні, Вольск, зараз одягати кобуру не потрібно. Одягнете її на комбінезон. Зверху.

– Ми виходимо на поверхню? – поцікавився тіронієць.

– Так.

Тама обрала для себе зброю невідомого археологу виду. З короткою здвоєною люфою. До кімнати принесли захисні комбінезони ультрачорного кольору. Їх конструкція значно відрізнялася від цивільних моделей, і сержанту довелося допомагати Вольску й Маркову. Лейтенант Шайнар одягла ультрачорну «шкіру» за лічені хвилини. Археолог замилувався її рухами – відточеними, швидкими і, одночасно, сповненими природної ґрації. В комбінезоні вона видалася Вольску втіленням богині ночі – гнучким згущенням непроглядної пітьми.

Останніми вони одягли шоломи. Чандрасекар перевірив дані на моніторах комбінезонів, індикатори кріплення зброї і системи зв'язку. Після того лейтенант провела наукову групу до нижнього шлюзу.

Вчотирьох вони вийшли на зовнішню поверхню купола Центрального поселення. Навіть скрізь термостатичну підкладку відчувався нічний холод Кідронії. Вітер гудів у ґратчастих конструкціях метеостанції. Над щербатим південним краєм гірської долини піднімався зеленкуватий світанковий конус. До сходу рудої зірки залишалося не більше тридцяти хвилин. Неподалік від шлюзу, на посадковій платформі, стояв маленький десантний дискоїд – «літаюча тарілка». Апарат був у польотній готовності – тонка окрайка тарілки швидко оберталася, веселково виблискуючись в променях прожекторів. Периметр люка позначила блакитна мерехтлива рамка.

Як тільки група Шайнар увійшла до десантного відділення, пілот збільшив тягу торсіонного двигуна. Стіни машини завібрували. Не знімаючи шолома, лейтенант пройшла до командного відсіку, а Вольск із Марковим зайняли протиперевантажні ніші поряд з рядовими бійцями групи супроводження. Протитравматичні затискувачі притиснули їх до подушок амортизаторів, твердо зафіксували шоломи і титанові браслети на зап'ястях та щиколотках. Військові дискоїди не належали до класу комфортних засобів пересування. Під час польоту допускалася тимчасове перевантаження до трьох з половиною g.

Археолог почув, що до його комунікатора хтось конектиться.

– Це ти, Рене?

– Я, Алексе, я… – в голові археолога щось хижо засичало.

– От зараза… Бісова вібрація.

– Як тобі посилання на пункт контракту?

– Ми ж підписали всі ці бісові пункти. Про що тепер балакати?

– Але мене не попереджали про бойові операції.

– Ми громадяни Імперії першої категорії, повинні бути готові в будь-який час виконати свій патріотичний обов'язок. Тобі цього в школі не пояснювали? Адже у вас, на Арпікрані, курс «Основи патріотизму» обов'язковий, як і на Тіронії? От бачиш. Повинні – й баста. Навіть якщо вони забули нас попередити, ми все одно повинні. Але це так, пісні про головне. Я тобі хочу про інше сказати.

– Про що саме?

– Декілька років тому мені розповіли про одного аґента-телепата. Ніби той аґент працював на компанію «Еттлі Касмік». У них на Альфі своя служба безпеки, за можливостями, скажімо так, третя після Джи Тау і військової контррозвідки…

– «Еттлі Касмік»? Я чув про цю компанію. Вони, здається, будують кораблі?

– Так. Цивільні лайнери і різноманітні військові корита для П'ятнадцятого і П'ятого флотів. Досить респектабельна фірма. У них велетенські заводи, орбітальні верфі, випробувальні стенди, три мільйони персоналу і таке інше. Так ось, одна прикольна деталь: цьому касміківському аґентові-телепату для того, щоб здійснити ментальне сканування місцевості, треба було обов'язково зайнятися сексом. Є секс – є сканування, нема сексу – нема сканування. Щось на зразок підзарядки або специфічної активації екстрасенсорних здібностей.

– Навіщо ти мені все це розповідаєш?

– Просто так. Для твого загального розвитку.

– Ти натякаєш на…

– Стоп. Жодних імен, безстрашний омадо.

– І цей телепат працював на Альфі?

– «Еттлі Касмік» – винятково альфійська компанія. Закрите акціонерне товариство. Контрольний пакет акцій належить Раді колонії Альфи Альфи, а міноритарні акціонери, у відповідності до статуту ЗАТ, зобов'язані мати альфійське громадянство. І ще маленький такий штришок для твоїх розмишлізмів, Алексе. Загиблого «Уриїла» було збудовано на військовій верфі «Еттлі Касмік». І з компанії досі не зняли обвинувачення щодо технічної недосконалості того нещасного рейдера.

– Натяк зрозумів.

– От і добре.

– А чому ми ще не стартуємо?

– Ми, Алексе, вже давно летимо. Надзвичайно м'який старт. У цього блюдечка круті пілоти.

30

Мисливський табір на березі затоки Саргоніс,

Планета Кідронія (4КВ67:3).

15-16 семпрарія 416 року Ери Відновлення

– Ось ми з вами і познайомилися, Ґвен, – намісниця мило посміхнулася.

– Я також рада, лордесо.

– Можете звертатися до мене на ім'я. Ви дуже красива. Ви нагадали мені мої молоді роки, коли я була капітаном корабля. Хороші були часи.

– Вам і тепер нічого не бракує, Лідо.

– Припиніть, баронесо. Між вашими п'ятьма десятками і моїми сімома з хвостиком величезна відстань. Восьмий десяток – уже не криза, Ґвен, а очевидний занепад. І жодні досягнення косметології його не приховають. А у ваші роки… О, у ваші роки я була невтомною у всьому. І дуже амбіційною. Адже ви також амбіційна, чи не правда, Ґвен?

– Я науковець. Моя професія мені подобається.

– Так, я чула про ваші досягнення. Як зветься ота ваша жаба? «Смердючка Вей?» Кумедно… А ті ваші університетські гострослови вас так, бува, не називають?

– Поза очі іноді називають. Галузевий гумор, Лідо. У вас, кажуть, у молодості також було цікаве прізвисько. Ймовірно, воно з'явилося внаслідок вашої невтомності.

– Можливо, й було, я вже не пам'ятаю, – намісниця обернулася до Тени Ферфакс. Вона саме зайшла до житлового блоку.

– Чого тобі треба? Ти вже готова?

– Так, мем. Я не з приводу бою. Лорд Джилін хоче з вами поспілкуватися.

– Це терміново?

– Це невідкладно.

– А зв'язатися через комунікатор він зі мною не може?

– Він просить вас пройти до «червоної зони».

– У таборі вже обладнали «червону зону»?

– Так, мем. У третьому модулі. Він ліворуч звідси, з червоною смугою на шлюзі.

– Добре, йду… Вибачте, Ґвен. Ми ще продовжимо з вами цю захоплюючу бесіду. Ви ж не відмовитесь приєднатися до нас під час бою?

– Я не люблю кровопролиття.

– Крові буде зовсім трошки. Моя клонка притисне цю блонді до бар'єру через сорок секунд.

– Це ми ще побачимо, – пообіцяла Тена і труснула густою гривою золотого волосся. Вона не зводила з баронеси недоброго погляду.

– Звісно, дитинко, подивимося. Бережи себе. А ви, Ґвен, приходьте. Попліткуємо про смердючих жабок.

– І про панелі.

– Що-що?

– Мені казали, Лідо, що в добрі старі часи офіцери вашого рейдера дали вам прізвисько «Масажна Панель».

– Гм… Навчилася кусатися у своїх жаб, так? Ну-ну… – намісниця жовчно посміхнулася, потім помахала пальцем у бік Тени:

– Ти нічого не чула, блонді. Зрозуміла? Уб'ю.

– Так точно, мем! Я нічого не чула.

– Вірю… Не запізнюйтеся, баронесо! – вигукнула Унно вже з порога шлюзу. Її закутий у діамантову броню кіборґ-охоронець ковзнув за намісницею.

– А ви граєтеся з вогнем, докторе Вей, – сказала Тена, коли вони з Ґвен залишилися наодинці. – Намісниця надзвичайно злопам'ятна.

– Це ви граєтеся з вогнем, прем'єр-лейтенанте Ферфакс. Ви і весь ваш клан.

– Погрожуєте?

– Попереджую.

– Навіть так, попереджуєте! Ваші люди сьогодні викрали Знаючу з «Благословенного починання». І вбили там трьох бійців полковника делла Варди. Трьох офіцерів з управління «С». Ви почали першими, а не ми. І якщо ви думаєте, що ваш Маккосліб…

– Заткніться.

– Не затикайте мені рота, Вей. Невдовзі пошкодуєте про це. Чи, може, ви ще не зрозуміли, що ви тут заручниця?

– Будь ласка, залиште мене, прем'єр-лейтенанте. Це моя частина житлового модуля. Мені необхідно відпочити.

– Добре, я піду. Відпочивайте. Поки що. Але не раджу вам, Вей, ходити табором без супроводу. Джи Тау прагнуть відомстити за своїх. А вони у нас не звикли стримуватися. Тут вам не Арпікран.

– Я врахую вашу пораду.

– До скорої зустрічі.

Ґвен не відповіла. Вона часто опинялася в небезпечних ситуаціях і добре володіла собою. Вона знала: зараз через приховані пристрої на неї дивляться вороги. Хай дивляться. Вона зняла одяг і зайшла до кабінки водяного масажеру. Єдиною достойною лінією поведінки, яку вона обрала в цій ситуації, була цілковита байдужість. Наелектризовані струмені прилипли до тіла. Цікаво, чи намісниця також спостерігає за нею зараз? Дивиться, як струмені води стікають її стегнами, пласким животом, пружними м'язами тренованих ніг. Кажуть, що лордеса віддає перевагу жінкам. Якщо так, то нехай собі роздивляється, нам не шкода…

Чи можуть змовники вбити її, баронесу Вей Великосіртську? Вбити, щоби спровокувати Ланса на передчасні дії? Навряд чи. І зовсім не через те, що вона аристократка. Вони все врахували і знають, що Ланс ніколи не піддасться на їхні провокації. Навіть через свою подругу. Вони будуть обережні. Особливо тепер, коли їм завдали випереджувального удару. Удар несподіваний, якщо врахувати те, що Атлопатек терміново зібрав змовників у поспіхом спорудженій і, відповідно, не дуже надійній «червоній зоні». Їм треба порадитися. Ще б пак! У них з-під носа вивезли тіло Знаючої, і вони розгубилися. Вони ж запевнили себе і своїх прихильників, що лише вони можуть вести ігри без правил. Гадали, що підтримка канцлера є вирішальним фактором. Вони прорахувались і тепер самі бояться. І тому вона, спадкоємиця Веїв, суворих правителів і воїнів старого Марса, пройдеться їхнім табором без супроводу. Піде подивитися на цей дивний бій. І нехай клонка-боєць покаже цій сучці Ферфакс, де зимують інопланетні жаби.

Арену для бою обладнали у найбільшому з модулів. Формою ця арена нагадувала вантажну платформу населеного купола. Ґрунтовий майданчик у центрі модуля роботи розчистили, утрамбували і залили швидко твердіючим ізолятором. Вздовж периметру протягнули еластичні канати. Для задніх глядацьких рядів поставили імпровізовані трибуни. У модулі зібралося більше двохсот уболівальників. Мисливці й гості стояли у перших рядах. Спеціально для такого випадку для лордів і старших офіцерів встановили привезені з бази Гардік троноподібні стільці. Роль судді взяв на себе тертий у таких справах капітан «Сарматії». Його лиса голова впевнено виблискувала в променях ґалогенних ламп, а суддівський жезл, виготовлений з обрізка труби, скидався на скіпетр древнього соларха.

Для роздягалень у модулі не знайшлося місця, і тому бійці розминалися на самому майданчику. В синьому кутку готувалася до бою Тена. Окрім вузького золотистого пояса з гербами суддівського клану, на ній не було жодного одягу. Глядачі могли оцінити пружне тіло білявої десантниці, її розвинуті м'язи і впевнену стійку досвідченого бійця. Старша Ферфакс була в добрій формі. Здавалося, вона випромінювала хвилі фізично відчутної небезпеки. Але в червоному кутку обертала важкою шаблею справжня бойова машина. Істота, спеціально створена для смертельно жорстоких єдиноборств, у яких ані звичайна силова ґрація людського тіла, ані краса прийомів не враховуються. Клонку-вбивцю на ім'я Бурга ноланські генетики сплели з канатоподібних м'язів і сухожилок. Глядачі перешіптувалися, що цей бойовий клон виростили з генетичної матриці викопного неандертальця. Непропорційно велика голова, потворні надбрівні валики і короткі барилисті ноги Бугри начебто підтверджували цю плітку. Коли клонка відводила руку за плече, імітуючи замах для рубаючого удару, на її спині напиналися м'язеві горби розміром як чоловічий кулак. Бурга вийшла на бій геть голою, але її голову прикрашала складна зачіска із тісно заплетених і намащених гелем косичок.

Суддя Ферфакс і Фатіма були шоковані виглядом Бурги. Вони навіть не приховували свого занепокоєння. Суддя щось гарячково шепотів командуючому, той уважно слухав. Обличчя намісниці, навпаки, сяяло від передчуття рідкісної забави. Біля її стільця стояли дві цибаті дівчини-клонки, обличчя яких притягували чоловічі погляди, а за ними – ґламурного вигляду кіборґи-«павуки», щедро оздоблені дорогоцінним камінням. Глядачі зберігали дистанцію, не підходячи до цих небезпечних машин, готових паралізувати або вбити кожного, кого їх аналізатори вважатимуть загрозою для доньки покійного лідера сенатської опозиції.

Поряд із намісницею, на стільці, вкритому синьою тканиною, вмостився командуючий Другим флотом. Сенатор Рехинальдер сидів на крайньому троні з величчю біблійного пророка, а Джилін час від часу перемикав свою увагу з майданчика на офіцера зв'язку. Плавцям адмірала поки що ніяк не вдавалося виманити із підводних печер великого мечоносця-контрамінатора. Правитель Кідронії нервував. Екраном його комунікатора пробігали підводні панорами затоки Саргоніс, силуети плавців і конструкції підводного приладдя. Командуючий час від часу також заглядав до свого зв'язкового пристрою. Там засвічувались і гасли колонки цифр і знаків. Для непосвячених вони нічого не означали.

Нарешті арбітр підніс свого жезла. Глядацьке гудіння стишилося. Бійці пройшли до центру майданчика. Жезл різко опустився, і Бурга негайно здійснила блискавичну атаку. Вона не витрачала час на прелюдії і демонстрації, а просто стрибнула вперед і зі страхітливою швидкістю провела лезом справа наліво, намагаючись розпороти суперниці черево. Свиснув клинок, Тена спритно пірнула під шаблю клонки. Лезо пройшло за кілька міліметрів від її тіла. Меч Тени злетів знизу вгору, і на могутньому стегні Бурги спалахнула червона смуга.

Глядачі закричали, схвалюючи цей сміливий маневр золотоволосої улюблениці Другого флоту. Але не встигла Тена перегрупуватися після контратаки, як клонка розвернулася й завдала у спину суперниці колючого удару. Десантниці знов пощастило: лезо Бурги лише ковзнуло лопаткою, залишаючи неглибокий поріз. Намісниця підвелася зі свого крісла й відігнула великий палець правої руки, демонструючи своє захоплення.

Цієї миті до модулю увійшла Ґвен Вей. Ніхто не звернув уваги на появу баронеси. Усі невідривно спостерігали за тим, що відбувається на арені. Там Тена, підстрибуючи, наче пантера, з останніх сил відбивала серію широких і сильних ударів. На підлогу падали краплі крові й поту дівчат, в очах яких тепер залишилась тільки смертельна ненависть. Один із блискавичних випадів Бурги пробив захист десантниці, й на майданчик впав шматок вуха Ферфакс. Зал одностайно видихнув, а донька судді закусила від болю губу. На клонку було страшно дивитися. Її ніздрі роздулися, а губи розтягнулися, оголюючи тваринний вищир іклів на темних яснах. У хижому азарті Бурга висунула язика, пробитого сталевими кільцями.

– Браво! – вигукнула Ґвен.

Глядачі зі здивуванням озирнулися на її вигук. Але наступної ж миті пролунав їхній радісний крик: меч Тени пробив ліву ногу клонки. Це був неперевершений випад і точно розрахований удар. Атлетичне тіло десантниці напружилося, ґлісуючий рух підкреслив економну, відточену красу її довгих ніг. Але Бурга скористалася секундною відкритістю суперниці. Вона завдала Тені удару коліном, розвернулася з різким замахом, утробно гаркнула й відтяла природнонародженій леді голову. Зала завмерла. Відсічена голова білявки покотилася майданчиком, підмітаючи його скривавленим хвостом золотого волосся. Фонтан крові облив Бургу. Скроплена кров'ю суперниці, вона стояла над обезголовленим тілом Тени як пекельний привид. Клонка звернула обличчя до намісниці, вклонилася і твердою рукою розкраяла собі живіт. Сіро-фіолетова маса її кишок впала на мертве тіло Тени. Намісниця посміхнулася. Одну з юних красунь, що її супроводжували, знудило.

Суддя Ферфакс зблід, Джилін застиг, і в його вирячених очах можна було побачити тупувате нерозуміння. Командуючий стиснув кулаки, а Фатіма з криком відчаю кинулася на арену.

– Ці бійцівські клони – надзвичайно дикі створіння, – голосно заявила намісниця. – Ніколи не виконують обмежуючих наказів.

– Хтось відповість за це, – чітко і хрипко промовив суддя. – Це було вбивство. Цій тварюці наказали вбити мою доньку.

– Що за маячня! Будьте ж чоловіком, Ферфаксе, – осадила його Унно. – Ви ж офіцер, врешті-решт, і ваша донька була офіцером. Обов'язком воїна є померти.

– Померти, так! У бою за Імперію, а не в сраному цирку! – закричав суддя. Він кинувся б на Унно, але «павуки» намісниці заступили йому шлях. У груди Ферфакса вперлося дуло паралізатора. Від каліцтва суддю відділяв один рух.

– Це неправильно, – різким фальцетом промовив командуючий. – Молода дівчина… Так загинути…

– Я співчуваю судді Ферфаксу, але вибачте, адмірал-командоре, правильно чи неправильно – вирішувати арбітру, – в очах намісниці блиснуло щось весело-паскудне. Було зрозуміло, що ситуація щиро потішає стару лордесу. – І що скаже на все це наш арбітр?

– Двобій був чесним, – без вагань заявив капітан «Сарматії». – Обмеження щодо ударів не обумовлювалися. Леді Тена у присутності трьох свідків погодилася битися на бойових клинках без чохлів. Удар був смертельним. У клонських боях так буває.

– Але не в боях людей, – суддя твердим кроком рушив до тіла доньки. – Чистої води вбивство. Навмисне вбивство імперського офіцера. Я буду вимагати незалежного розслідування.

– Вимагайте, це ваше право, Ферфаксе. Ходімо звідси, сенаторе, – запропонувала намісниця Рехинальдерові.

Вона підвелася і, очоливши свій почт, попрямувала до шлюзу. Грізні кіборґи змусили натовп розступитися, відкриваючи дорогу леді Унно. Сенатор рушив за нею, похитуючи сивою головою. Породне, з шляхетно підкресленим підборіддям, обличчя Рехинальдера було непроникним. І лише пульсування тонкої прожилки над бровою виказувало граничний ступінь його напруги. Глядачі мовчки дивилися на процесію лордів. Джилін глянув на нерухомого суворого командуючого і теж залишився в кріслі. На арені ридала Фатіма.

Проходячи повз Вей, намісниця підморгнула баронесі.

31

Купол поселення «Благословенне починання»,

планета Кідронія (4КВ676:3),

зоряна система Абелари.

16 семпрарія 416 року Ери Відновлення

Як і передбачав «Ягд», щурі-мутанти заспокоїлися вже після третьої атаки. Втікачі без втрат дісталися до найнижчого рівня, де величезні підпори купола врізались у скальну підошву передгір'я Каманійського хребта. Базальтову поверхню будівельники згладили, але в неглибоких западинах накопичувалася вода з неприємним запахом. Жоден ліхтар не розсіював темряви підкупольного інферно. Було холодно, а повітря увібрало в себе міазми вікового смітника.

Команда «Ягда» обережно просувалася вздовж діагональної групи опор.

– Ти ж розповідав про «жовтий м'який ґрунт», товсточолий. І де ж він, отой твій м'який ґрунт? – аґент підсвічував поверхню червоним ліхтариком, а для певності штрикав її шматком дроту.

– Він десь є. Якщо тормаги пролізли до поселення, то десь має бути м'яка земля. Треба шукати.

– Площа підошви купола – півтора квадратних кілометри. Методом сліпого тику ми шукатимемо зо три місяці. А кіборґи будуть тут не пізніше ніж за годину. У мене простий променевий пістолет, а в тебе – різак. Термінатор розшматує нас за дві секунди. По одній на кожного дурня.

– Тоді я помолюся Держателеві Склепіння, – сказав клон. – Велудуман сильніший за всіх тих термінаторів разом узятих…

– Зачекайте, – перервала його Знаюча. – Я щось чую.

– Погоня? – «Ягд» рішуче сплюнув.

– Можливо. Я не впевнена…

– Склепіння Твоє, о Держателю, – почав Гумм, – розгорнулося над баченим і небаченим, і немає під ним невідомого для Тебе. Вірю, що Твоя бурштинова нитка проходить через все живе, і не послаблюють її ані час, ані відстань…

– Що ти відчуваєш? – «Ягд» підсвітив ліхтариком обличчя Налгате.

Та не відповіла.

– Вірю в Тебе, предвічного Орла Чорного і Орла Білого, – правив своє Гумм. – В орла, що розправив крила над отцями безодень і матерями енергій…

– Що ти відчуваєш, сестро?

– Вірю в немеркнучі світила Шеміса, над якими Ти, о Велудумане, окреслив білі знаки благословення. Вірю у вічні горнила Меча Оріону, які ти запалив для Первісних…

– До нас наближається допомога, – повідомила Налгате. – Вона вже поряд.

Аґент «Ягд» переоцінив можливості полковника делла Варди. Перед атакою на медлабораторію у нього було лише три справних кіборґи-термінатори. Одного знищили викрадачі тіла Знаючої, а два інші зникли в рудничному лабіринті й не відкликалися на виклики операторів. Поліцейські роботи «Благословенного починання» вийшли з ладу разом із позитронним мозком поселення. Тому полковник зосередив усі сили, що залишилися, на переслідування групи викрадачів. Його аґенти обстріляли невеликий ґвинтокрил, який стартував з верхнього майданчика купола. Ґвинтокрил упав, але в його рештках нікого не знайшли. Згодом делла Варді повідомили, що супутники помітили швидкісний дискоїд, що летів від «Благословенного починання» вздовж однієї з гірських ущелин. Від купола до ущелини було більш як сто кілометрів. Викрадачів тепер могли дістати лише суборбітальні перехоплювачі з бази Гардік. Але Джилін уперто відмовчувався, а черговий на базі відмовлявся без його санкції здіймати в космос бойові машини.