Текст книги "Тінь попередника"

Автор книги: Владимир Ешкилев

сообщить о нарушении

Текущая страница: 2 (всего у книги 24 страниц)

Тепер, коли доба Сіорана стала леґендою [6]6
  Див. Додатки 1 і 4.


[Закрыть], резиденція отримала нове призначення. Тут розмістили арсенал і резервний командний пункт Дев'ятого флоту, однієї з другорядних космічних армад Нової Імперії. Війна з ящерами обійшла цей сектор стороною, і його стратегічне значення було, врешті-решт, визнано непереконливим. Лише сімсот десять представників земної раси мешкали тепер у неозорих лабіринтах Шекани. Перший за владою із цих семисот десяти стояв тепер біля панорамного вікна Головної вежі й спостерігав схід Капели – місцевого сонця, яке на стародавніх земних картах називалось Альфою Возного. Золотий диск повільно й велично сходив на небосхил лимонного кольору. Під його променями спалахували шафрановим блиском далекі дюни. Нічне туманне марево боязко колихалося, готове будь-якої миті відстрибнути до західного обрію.

Того, хто стояв біля вікна, завжди дивувала ця миттєва зміна кольорів, цей стрімкий перехід від нічної мерехтливої невизначеності до чітких, різаних кордонів між світлом і тінню. Він ще раз кинув оком на зміїсті рельєфи сагунтського піскового океану і відвернувся від ранкової панорами. Біля гранітної колони в очікувальній позі застиг офіцер його особистої охорони. Красивий екземпляр невизначеної статі, напівюнак-напівдівчина. Андрогін. Продукт найостаннішого зиґзаґу армійської моди. Золотаве світло Капели обливало сіро-сталеву уніформу андрогіна, грало всіма відтінками жовтого на металі нарукавних значків, на плечовому ковпачку зовнішнього комунікатора, на сріблястому канті короткої орденської планки.

– Сіре, поряд із вікном можливості систем ворожого проникнення зростають на кілька порядків, – нагадав офіцер. Голос у нього був радше жіночим. Він (вона) ускладнив (ускладнила) форму попередження винятково заради надання словам додаткової ваги. Саме так рекомендували доповідати адміралам глибокі знавці імперського військового етикету.

Адмірал не підтримував цих забобонів. Він відповів:

– Я знаю.

– Сіре, в мене є для вас кілька важливих повідомлень. Найближча «червона зона» перевірена і підготовлена для доповіді.

– Добре.

Вони пройшли в дальній кут кімнати й зупинилися там, де невелика ділянка підлоги була обведена яскраво-червоною лінією. Звідкись ізгори на військових зійшло тихе гудіння. Напівпрозора завіса силового поля надійно відділила захищену зону від решти світу. Тепер системи технічного шпіонажу Служби Запобігання втрачали шанс підслухати доповідь андрогіна.

– Ось цього інсайдера, сіре, технічна контррозвідка флоту знайшла чотирнадцять стандартних годин тому, – повідомив (повідомила) офіцер, протягуючи адміралові прозорий прямокутний блок розміром у чверть долоні. В глибині прямокутника можна було роздивитися комаху завбільшки з плодову мушку.

– Його функції?

– Це малопомітний мобільний центр керування групою більш простих мікророботів. Дуже досконала модель. Керуюча частина його мозку змонтована на поверхні ванадієвих сфер діаметром у кілька сот атомів. Схема з'єднана з нейронами мікроскопічного паразита в кишківнику цієї комахи…

– Лейтенанте, мене цікавлять не технічні деталі, а повний перелік завдань, які можна вирішувати за допомогою цього інсайдера.

– Сіре, ми ще не вивчили всіх його можливостей.

– Він збирав інформацію чи готував диверсію?

– Перше техніки вже підтвердили, друге також імовірне. Все залежить від реальної конфігурації угрупування мікророботів. Ми вже знайшли їх шість, але серед них – жодного бойового.

– Чи знайдені токсини в зоні проникнення?

– Ні.

– Що відомо про виробника?

– За нашими даними, сіре, щось подібне перед Війною розробляла лабораторія Другого Арсеналу на Альфі Альфі. Керівник проекту – доктор Санг. Розробку фінансувало управління «С» Служби Запобігання. Наших техніків насторожили параметри комунікатора цієї мушки. Вона може керувати мікророботами на відстані двохсот метрів. Сигнали проходять навіть крізь товсті мури. Навіть крізь метал і захисні поля з магнітною складовою. Комунікатор використовує гравітаційну сингулярність особливого…

– А де тепер доктор Санг?

– Даних немає, сіре. Після Війни на всі розробки цього типу накладено найжорсткіші грифи секретності.

– Продовжуйте вивчення. Тим, хто знайшов інсайдера, оголошую особисту подяку. Яке наступне повідомлення?

– Ще два повідомлення, сіре. Можливо, між ними існує зв'язок. Перше: наш аґент на Альфі Альфі перехопив дивний запит від цивільного медика на прізвище Кірінскі з Кідронії. Враховуючи, що наш аґент тепер на Кідро…

– Не вголос, лейтенанте.

– Вибачте, сір. Запит медика стосувався ушкодженого клона, паспортної карти якого не знайдено в жодній із баз даних. Наші люди перевірили навіть картотеки спецпідрозділів. Нічого не знайшли.

– Це заслуговує на увагу. Продовжуйте.

– Окрім того, сіре, наші аґенти на Арпікрані повідомили, що Служба відправила звідти на Кідронію фреґат «Девастейшн». Спеціальна місія, всі дані під грифом «вищий рівень секретності». Навіть космодромну обслугу і стартові підрозділи терміново сформували з техніків Служби. На борту фреґата незвичайні пасажири. Збірна команда, три високооплачувані спеціалісти-контрактники. Досвідчений поліцейський слідчий з Тіронії, ксенобіолог [7]7
  Ксенобіолог – спеціаліст з ксеноморфів (чужих форм) – істот з інших світів.


[Закрыть]найвищої кваліфікації і TTS-археолог. Наші аналітики поки що не визначили, навіщо саме така команда відправлена на шахтарську планету. За фрахтовими документами рейс оплачений зі спеціального фонду фінвідділу управління «D». Спочатку аналітики припустили, що рейс якось пов'язаний з активізацією кідронійського підпілля, але потім…

– Ксенобіолог і кідронійське підпілля? Дивна логіка.

– Аналітики припустили, сіре, що повстанці почали використовувати невідомих нам небезпечних тварин для атак на армійські об'єкти.

– Нісенітниця… – адмірал хворобливо примружився. Крізь прозорі контури захисного поля до «червоної зони» промкнулися золоті світлові стріли. Віконні фільтри явно пасували перед світанковою атакою Капели. – А, до речі, чим саме займаються TTS-археологи?

– «TTS», сіре, або «технотрансселектика», – офіцер був готовий (готова) до цього запитання і доповідав (доповідала) з радісною чіткістю щойно поінформованої людини. – Так тепер в академічних колах називають ту галузь техноархеології, яка займається пошуками залишків інформації в древніх комп'ютерах, на стародавніх носіях даних і в усіх різновидах застарілої інформаційної техніки. Також до їхньої наукової компетенції відносять дослідження фраґментів загиблих кіборґів та біокомунікаторів минулих епох. Той спеціаліст, якого найняла Служба Запобігання, протягом кількох останніх років працював в Арпікранському Університеті. За аґентурними даними, він мав справу з інопланетними носіями інформації. Ці носії нібито знайшли під час секретних експедицій Служби на мертві планети, які перебувають у сфері юрисдикції ящерів. Наші аналітики вважають, що це планети старих червоних зірок, розташованих у районі пилового розсіяння в Темному Агрегаті Оріона.

– Для такої роботи потрібний високий рівень допуску.

– Так, сіре. В цього техноархеолога є відповідний рівень допуску і перший кваліфікаційний клас, підтверджений вченою радою Університету. Його прізвище Вольск. Ми знайшли його статті й повідомлення в археологічних бюлетенях.

– Мені потрібні детальні досьє на всю трійцю. Де вони працювали раніше, сфери зацікавлень, досягнення, розробки… Плюс усе, що відомо про експедиції на мертві планети. Терміново.

– Буде виконано, сір!

Захисне поле «червоної зони» зникло. Андрогін ґраційно виконав (виконала) розворот на підборах і першим вийшов (вийшла) з кімнати. Тільки після цього адмірал різко зморгнув і захисні лінзи на його очах миттєво потемніли. Командуючий Дев'ятим флотом народився на Землі й погано переносив безжальні промені Капели.

4

Станція Служби Запобігання,

орбіта планети Сагунт (7КВ18:а2)

системи зірки Капели.

9 семпрарія 416 року Ери Відновлення.

Черговий технік увійшов до каюти Головного інженера станції без стуку і попередження. Це було проти правил субординації, прийнятих у підрозділах Служби, й особливо на об'єктах, підпорядкованих управлінню «С», яке займалося розвідкою і контррозвідкою. Головний інженер напружився, очікуючи чогось надзвичайного.

– Наша муха передала важливу інфу, – повідомив технік.

– Ви ж доповідали, що техніки флоту її знайшли.

– Так, знайшли. Вчора увечері. Попалили вони нашу мушку. Але їхні довботехніки, судячи з усього, не докопалися до її ментального сенсора. Поверхневі хлопці. Повна відсутність професійної інтуїції, – обличчя техніка випромінювало перемогу. – А потім, сьогодні вранці, хтось із флотських довботехніків додумався віднести нашу муху самому Теслену. Вже не живу, але й ще не мертву.

– Її віднесли до командуючого?

– Так, віднесли. Вони вирішили доповісти про небачений успіх їхніх темників. А ментальний сенсор нашої мухи на стадії остаточного доздихання записав фрагменти емографіки їхніх бла-бла-бла у «червоній зоні». Ось так ми їх і взули красиво.

– Але…

– Перепрошую, шефе, я закінчу. Сенсор переслав інфу відразу після того, як муху винесли з «зони». Переслав він її резервному мікророботові. Адміральські дундуки його ще не знайшли. Я ж кажу: вони там усі поверхневі хлопці, молоді, недосвідчені. Їм ще за реальними техніками дрібно тупотіти і пил здувати. Так ось, наш манюня інфу записав, потім тихо-тихо відповз подалі від Головної вежі, прилаштувався собі під віконечком на сонечку, підзарядив батарейки і передав три сотих гіга на головне вухо нашої станції. Розмову ми, зрозуміло, не почуємо, але одна деталь уже ніби визначилася.

– Яка ще деталь?

– У розмові між хвальком і адміралом згадувалася планета Кідронія. І ця згадка супроводжувалась аномальним збудженням ментального поля Теслена.

– Наскільки мені відомо, – Головний інженер відкинувся на бильце розвантажувального крісла, – ментальний сенсор не фіксує слів. Ані фонем, ані лексем. Лише емоції. Звідки ж вам відомо, що в розмові між офіцерами згадувалась саме Кідронія? Не Сельва, не Бальсана, не Парма, не Піфія, а саме Кідронія?

– Сенсор зафіксував чітку графіку адміралової аури, сформованої під час розмови. Конкретний малюнок. А в мене є ціла колекція розкодованої та фраґментованої емографіки командуючого Дев'ятим флотом великого адмірала Еарлана Теслена. Сотні тисяч елементів і субелементів. Серед них є такі, що чітко відповідають певним образам і словам. Записаний мухою фрагмент ідентичний еталонному, що відповідає словообразам «планета Кідронія», «кідронійський».

– Шаманите?

– Жодним чином, шефе. Ніякої приблизності й жодних домислювань. Чітке й документоване співпадіння емографіки. Я відповідаю за свої висновки.

– Отже, сержанте, ви вважаєте, що я можу передати цю інформацію, як повністю достовірну? Передати власним кодом і завірити її моїм підписом?

– Можете вказати на мене як на джерело інформації. Я беру відповідальність на себе.

– Не шукайте слави й не знайдете біди, – Головний інженер підніс вказівний палець у напучувальному жесті. – Відповідальність, сержанте, лежить на мені й лише на мені. Я за спини підлеглих ніколи не ховався і тепер не буду. Не сподівайтеся. Тим більше, що нічого екстраординарного чи доленосного ми з вами, на жаль, не довідалися. Від нашого дуже дорогого і складного пристрою прийшло інфи дещиця. Ми знаємо, що підозрюваний у сепаратистських настроях великий адмірал Теслен у «червоній зоні» Шекани розмовляв зі своїм офіцером про Кідронію. Й під час цієї бесіди чомусь напружував свою нервову систему. І що з того? Який у цьому сенс?

Головний інженер помовчав, а потім додав:

– Пацавата планетка ця Кідронія… Я там колись служив. Розрили її, продірявили шахтами як той шматок сиру «ементалю». Там копальні, усюди бісові копальні. І печери непристойної глибини. Чисті тобі безодні. Сепаратисти там і досі жирують, у тих клятих печерах… А борделів пристойних зовсім нема. Навіть у тому їхньому Центральному поселенні. Лише страшні банякоголові клонки на засмальцьованих ліжниках. Кончене задуп'я. Не допусти, Творець, ще колись туди попасти…

5

Офіс координатора зовнішніх зв'язків

планети Піфії (11КВ23:2),

відомої також, як Магонія і Планета Жінок,

система зірки Рірі (Епсилон Ерідану).

9 семпрарія 416 року Ери Відновлення.

Крізь зоряний пил, крізь темну речовину і мертву прірву промкнувся Голос. Нечутний для жодної із живих істот, невловимий для жодного з приладів, створених розумними расами Галактики, цей Голос пройшов передначальними Шляхами Темряви [8]8
  Шляхи Темряви або Темні Шляхи – міжпросторові багатовимірні «нори» на гравітаційних кордонах між «темною» і «світлою» матеріями.


[Закрыть]. Пройшов вимірами і струнами, недосяжними для органічного життя. Голос досягнув надр надзвичайно рідкісного білого мінералу, захованого в танталову капсулу. Десь у Дальньому Космосі, на відстані, неможливій для людської уяви, почав промовляти рідний брат мінералу, Білий Камінь з Родини Найва, який люди свавільно найменували «Третім». Брат почув «Третього». Брат Найва П'ятий відізвався на його голос своїм голосом і вібрацією свого кристалічного єства. Лише її, цю ледь чутну вторинну вібрацію, змогли вловити сенсори танталової капсули.

Сенсори перетворили вібрацію на сигнали, а дешифратор трансформував їх у цифрові ланцюжки. Вони помандрували в секретну мережу зв'язку планети Піфії й, урешті-решт, досягли крихітного персонального комунікатора, імплантованого в черепну кістку високої жінки з темною шкірою. Слова впали на жінку, відірвали її увагу від екрана, на якому хмара павучків-нанороботів клубочилася навколо корпусу недобудованого гіперкрейсера. Витягнутий, сегментований, немов тіло гігантської комахи, цей корпус висів у космічному вакуумі, оплетений темно-фіолетовими кільцями силових перетворювачів.

Висока жінка відсунулася від екрана й заплющила очі. Вона відсторонилася від марнотного потоку думок, від видовища орбітальної будови й від усіх щохвилинних завдань своєї посади. Вона перестала бути координатором і перетворилася на Знаючу, яка Чує. Обличчя її напружилося і стало твердим, немов вирізьбленим із дерева. Її свідомість увібрала до свого лона слова, як пустельна рослина вбирає скупу вологу, принесену зимовими дощами.

Лише Високопосвяченим Матерям планети Піфії призначалися ці слова, почуті Білим Каменем з Родини Найва. Слів була дрібка. Далека істота без імені, яка володіла Найвою Третім, повідомила жінці із затверділим обличчям:

«Знайте і готуйтеся. На висотах Фаренго знову співають Пісні Погибелі».

6

Портовий термінал «А»,

Центральне поселення,

планета Кідронія (4КВ67:3).

10 семпрарія 416 року Ери Відновлення.

Коли орбітальний човник пішов на зниження, Вольск зміг роздивитись куполи Центрального поселення. Їх було п'ять – великий головний і чотири менші куполи-супутники. Вкриті перетворювачами світлової енергії, вони здалися археологові круглими чорними проваллями. За ними переливалися розсипами вогнів три посадкові смуги єдиного на планеті цивільного космодрому. Горіли сині нічні вогні технічних майданчиків, а сигари ремонтних ангарів вилискували свіжим сріблом. А далі, у напрямі старого гірського пасма, підносилися розмальовані яскравими фарбами вежі й вертикальні площини велетенських споруд.

«Ймовірно, вони пов'язані з рудною справою», – вирішив Вольск.

Він уже багато знав і про Кідронію, і про неофіційну столицю планети шахтарів, над житловою зоною якої виконував зниження човник. Знав у сотні разів більше, ніж у той день, коли підписував контракт з арпікранськими представниками Джи Тау. Тридцять шість годин карантину не минули даремно. Він тепер міг і без допомоги довідкового чіпу назвати всі вісімнадцять провінцій планети, її головні поселення і найвизначніші копальні. Він пам'ятав, що загальне число природнонароджених мешканців цього світу не перевищує одного мільйона, хоча перед Війною колоністів було майже у два рази більше. Що на кожну природнонароджену жінку тут припадає шість природнонароджених чоловіків. Що на рудниках працює два мільйони чотириста тисяч клонів обох статей, майже половина з яких належить приватним особам. Він також знав тепер, що третина дорослого населення планети – напівкровки, переважно народжені клонами жіночої статі від перших поколінь переселенців з Ноли і Парми. І що багато з тих напівкровок за останні роки, всупереч закону, одержали статус громадян Імперії другої і третьої категорій.

А ще він знав, що за гірським пасмом котяться до далекого обрію хвилі однієї з чисельних заток Океану Нелі. А за затокою аж до південного полюсу Кідронії протяглися вулканічні хребти Великих Каманійських гір. Він також вивчив тривимірну систему підземних хідників під копальнями і дізнався, що всепланетний підземний лабіринт з печер, рудничних штреків і природних порожнин сягає в окремих місцях глибини трьох кілометрів і що останні Білі Камені були знайдені саме на цій, граничній для безпечних робіт, глибині.

Це і ще багато корисного для перебування на Кідронії відкладав і сортував у нейронних сітках природної і у файлах імплантованої кіборґенної пам'яті TTS-археолог першого класу Олександр Вольск. Єдиним, чого він не зміг поки що приєднати до цих знань, була повна інформація про місію, задля виконання якої його відправили сюди, на батьківщину Білих Каменів. Під зеленувате небо з рожевими хмаринками, підсвіченими рудим сонцем на ім'я Абелара.

Вибірка з історичної довідки для туроператорів:

Планета Кідронія була відкрита земними астрономами ще до Ери Відновлення. Перші космічні кораблі землян досягли рудої зірки, відомої древнім як 55 Рака, у 187 році після Відновлення. Корабель піонерів носив назву «Тяньгун», а капітаном корабля був Анвар Каман, котрий назвав третю планету системи 55 Рака старовинним іменем свого рідного міста. Так планета 4КВ67:3 стала Кідронією. Назву неодноразово намагалися змінити, але вона, незважаючи на спротив імперських астрографів, прижилася. Атмосфера планети була непридатною для дихання, і тому в заселені куполи і житлові печери закачують штучне повітря, за основними хімічними елементами аналогічне земному. Наявність життя на суші до появи людей виказувала лише куца рослинність. У мілких і кислих Океані Нелі і Морі Наомі мешкали численні екзотичні істоти, які ще до початку колонізації приваблювали відомих мисливців і вчених. Іменами цих дослідників і трофейників були названі затоки, ріки і гірські хребти планети. Перші офіційні колоністи з'явилися на Кідронії у 330 році Ери Відновлення. За два десятиліття до цього тут знайшли перші Білі Камені – таємничі мінерали, що мали здатність відчувати один одного крізь космічні безодні й передавати інформацію через Темні Шляхи гіперпростору в режимі реального часу. Окрім Кідронії, Білі Камені були знайдені лише на трьох планетах Місцевого Зіркового Скупчення, і вартість таких мінералів іще в середині минулого століття визначалася числами з вісьмома нулями. На планеті ще не було поселенців, а вже виник перший рудник, який обслуговувався роботами і клонами. Справжня «кам'яна лихоманка» на Кідронії розпочалася вже після 330 року. Правляча верхівка Федерації Ноли, в юрисдикції якої опинилася система Абелари, вклала трильйони фунтів у нову федеративну самоврядну колонію. У перші роки після її заснування більшість приїжджих складали саме ноланці. Це був час граничного занепаду Імперії, коли бунтівні адмірали і солархи розірвали на частини галактичну державу Сіорана Великого і його спадкоємців. Проте у шістдесятих роках минулого століття зміцніла Нова Імперія. Шостий флот висадив на Кідронії десант. Ноланці вперто обороняли підземні фортеці й глибинні копальні, але дивізії Об'єднаної Армії здолали їхній спротив. Через три роки Федерація була цілковито знищена (371 рік Ери Відновлення), а на керуючій планеті Сектора Кастора Нолі утвердилася влада командуючого Шостим флотом адмірал-командора Ігі Шелтона. Земля і Випереджуючі планети не без вагань визнали його законним імперським намісником, а імператор Туре Шактірі Перший присвоїв йому вище звання великого адмірала. Згодом Шелтон прислав на Кідронію свого губернатора й таким чином припинив самоврядування колонії. Усі вже добуті колоністами Білі Камені і всі, які коли-небудь добудуть, були оголошені невід'ємною власністю Імперії. Велика Війна 394 року Ери Відновлення оминула Кідронію. Колоністи разом з Армією готувалися відбити вторгнення чужих істот, але кораблі ящерів тільки означили свою присутність у системі Абелари. Після того, як на орбітах Білих Зірок ящери знищили Шостий флот, а великий адмірал Шелтон загинув, ноланські патріоти на п'яти планетах спробували повстати і відновити федеративний устрій. Наступник Шелтона викликав на допомогу фреґати Другого флоту і придушив виступи ноланців з такою рішучістю, що перелякані кідронійці видали імперській владі не лише справжніх партизанів, але й усіх тих, кого лише підозрювали в симпатії до повстанців. Їхніх родичів позбавили громадянських прав і прав володіння клонами. Через рік старого губернатора знайшли мертвим і причину його смерті офіційно так і не встановили. Новий намісник Сектора Кастора намагався бути справедливим, через це він віддав владу над планетою (тимчасово) коменданту місцевої військової бази Гардік контр-адміралу Атлопатеку. Цей нащадок давнього роду виявився суворим правителем, безжалісно переслідував інсургентів і здичавілих клонів, але рідко втручався в самоврядування поселенських общин, котрим знову дозволили обирати мерів і суддів. Тим часом Білі Камені знаходили все рідше, на все більших глибинах.

Своїх колеґ археолог побачив наживо лише під час посадки на «човник». До вильоту з Арпікрану їх готували кожного окремо, а на карантинній станції спілкування відбувалося винятково через TVC. І в ньому було більше дослідницької відстороненості, аніж бажання налагодити хоч якісь приятельські стосунки.

Поліцейський слідчий з Тіронії називався Рене Марков. Він, судячи з усього, зовсім не турбувався про косметичне маскування свого біологічного віку і вигляд мав цілком на свої п'ятдесят стандартних. Його рельєфне виразне вольове обличчя псували маленькі, рухомі й низько посаджені очі. Від цих очей на все довкола розбігалися хвилі занепокоєння. Погляд поліцейського ніби попереджував тих, котрі були поруч, плюс усі довколишні предмети: «Це вам тільки здається, що з вами все гаразд. Насправді все навколо дуже занедбане й усюди причаїлося зло». Марков мало розповідав про себе, але вже у першій TCV-розмові з археологом зумів детально розпитати його про дружину, друзів, університетських товаришів, а також про найближчі життєві плани. У спілкуванні тіронієць був простим і без понтів. Він багато жартував і з іронією згадував про свою небайдужість до дорогих звеселяючих напоїв.

З його слів Вольск зрозумів, що на Тіронії у Маркова залишилася дружина, двоє дітей і домашній працівник-клон, який жив з ними на правах члена сім'ї.

Ксенобіолог Ґвен Вей, на відміну від поліцейського, не залишала сторонньому спостерігачеві жодних шансів визначити, скільки ж стандартних років відрахував її глаймер [9]9
  Глаймер (життєвий лічильник) – стандартний імплантант, який вживлюється при народженні людини чи виробництві клона й вилучається та архівується після смерті (демонтажу). Виконує роль «чорної скриньки» і фіксує всі реальні зміни в організмі протягом життя. Несанкціоноване видалення чи умисне пошкодження лічильника веде за собою позбавлення імперського громадянства і судове переслідування.


[Закрыть]. Вона мала вигляд свіжої й доглянутої школярки, юної доньки арпікранських аристократів. Однак Вольск ще під час навчання в університеті бачив (і навіть вивчав) мережеві дайджести, у яких ішлося про участь Ґвен Вей в експедиціях двадцятилітньої давності. Іменем доктора Вей, зокрема, назвали бородавчату багатооку істоту, схожу на земну жабу. Доктор виявила її ще перед Війною у віддаленій Агрегації Білих Зірок.

Інформаційний дисплей над акваріумом з цими істотами, що його відвідувачі Арпікранського зоопарку рідко залишали без уваги, показував латинську форму їх назви: Bromosus vei – «смердючка Вей». Коли люди підходили до акваріуму, ці істоти агресивно стрибали на прозору стінку і плювалися оранжевою рідиною. Судячи з назви «жаби», лише товсте сапфірове скло акваріуму рятувало відвідувачів від специфічного запаху.

У розмовах з Вольском дослідниця інопланетної смердючки надала перевагу спілкуванню на загальні й гранично коректні теми. Вона також читала дайджести наукових досягнень археолога і висловила здивування, що вони жодного разу не зустрілися в коридорах Університету.

«Я б вас неодмінно запам'ятала, Алексе», – сказала вона, освітлюючи бездоганною посмішкою блідий екран монітора.

«А я тим більше, докторе Вей», – відповів він їй тоді, намагаючись доскочити такого ж ґламурного сяяння. Хоча й дуже сумнівався, що прекрасна й осяяна міжзоряною славою Ґвен Вей (цікаво, яка повна форма її імені – Ґвендолін, Гвінстер чи Гвінерва?) справді запам'ятала б його вельми стандартну зовнішність, зустрівши археолога десь між зграйками університетського планктону.

Марков натякнув, що ксенобіолога вважають довіреною особою і близькою подругою координатора управління «D» віце-адмірала Ланса Маккосліба. Управління «D» Служби Запобігання займалося захистом людства від шкідливих форм позаземного життя, і Вольск не побачив нічого дивного у тому, що керівник саме цього підрозділу Джи Тау тісно спілкується з одним із провідних спеціалістів з біології позаземних чудовиськ. Тим більше, що зовнішність провідного спеціаліста та рівень її сексуальності були, як на його смак, вартими уваги не лише якогось там «віце», але й одного із двадцяти трьох великих адміралів Імперії [10]10
  Див. Додаток 2.


[Закрыть].

Коли контрактники перейшли із пасажирського відсіку човника до прозорої кишки транспортного коридору, Вольск опинився зовсім поряд із Вей. Виявилося, що вона не користується дезодорантами. Природний запах ксенобіолога виявився приємним, з легким відтінком чи то кориці, чи то репеленту, передбаченого гігієнічним набором офіцера-десантника.

«А чого ти ще очікував від адміральської коханки?» – запитання, яке він поставив собі самому, мало цілком риторичну природу.

– Алексе, й до чого ж це ти принюхуєшся, друже? – почув він баритон тіронійця.

– Кожна планета пахне інакше.

– Невже? Це має означати, що ти оце принюхуєшся до планети? Я правильно зрозумів? – у маленьких очах поліцейського прошмигнуло щось, схоже на веселу зацікавленість.

– Дізнавшись про запах, дізнаєшся про все, – підтвердив Вольск. Він саме роздивлявся транспортного робота. На Арпікрані всі роботи космодромного обслуговування пересувалися на членистих лапах, а тут все ще виробляли столітній ресурс допотопні колісні візки. Археолог поставив на візок свою валізу, а Ґвен поряд з нею – білий контейнер, прикрашений зірками і мечами – емблемами Джи Тау. Марков категорично не схотів розлучатися зі своїм багажем.

– Запахи бувають облудливими, Алексе – попередив він. – Складно пізнати за запахом щось нове, якщо, звісно, ти не професійний одоролог [11]11
  Одорологія – галузь кримінології, яка спеціалізується на ідентифікації запахів.


[Закрыть].

– Водорості, – сказала Вей.

– Водорості? – перепитав Вольск.

– Пахне водоростями. Вони тут розводять декілька різновидів для виробництва харчових синтетиків.

– На космодромі?

– Всю житлову зону обслуговує єдина система вентиляції. Місцеві не розподіляють повітря за контурами, економлять енергію і об'єми, – замість Ґвен Вей пояснив слідчий. – Напевно всі тутешні поселення просмерділи цими водоростями. Не Арпікран, зрозуміло… Бідність – страшна штука, Алексе.

– То це, як на вас, запах бідності?

– У нас на Тіронії така ж історія. І ще гірша. У нас вісім великих заводів молекулярного синтезу й такі ж суміщені вентиляційні контури. Іноді доводиться натягати маски і переводити житлові блоки на аварійне живлення. А резервне повітря утричі дорожче.

Вольскові стало незручно. Йому раптом здалося, що Марков його звинувачує. У чому? Авжеж, він народився на одній із комфортабельних Випереджуючих планет, а не в житловому куполі пропахлого водоростями малого світу. Але що з того? Так сталося поза його волею.

Та майже відразу археолог згадав, як сам свого часу заздрив жителям Землі і Аврелії, котрим випало небачене щастя жити під високим відкритим небом, в безмежному океані збагаченої киснем атмосфери. В принципі, вирішив він, заздрість є конструктивним елементом людської психіки. Й, окрім того, кожен із населених світів, якщо до нього уважно придивитися, має свої переваги. Земляни, звісно, можуть без обмежень дихати свіжим смачним повітрям, гуляти в лісах і купатися в морі, проте на Арпікрані найкрасивіші і найдобріші до хлопців дівчата, найрозкутіше спілкування й найбільш наворочені розважальні центри. Й на вечірній інтим з чарівною юною клонкою не потрібно жодного урядового дозволу.

– Вітаю вас на Кідронії, колеги, – почув Вольск голос Гело-молодшого. Голос лунав у голові археолога, отже радник-представник за місцевими правилами мав право без попередження конектитися до персональних комунікаторів. – Йдіть до кінця коридору, – запропонував голос Гело, – я чекатиму на вас при вході до третього терміналу.

Він чекав на них не сам. Поряд із радником-представником на майданчику для зустрічаючих стояв чоловік невисокого зросту, з гострим пташиним обличчям.

– Сержант Чандрасекар, – відрекомендував птахоликого Гело. – Він займатиметься вашою адаптацією і поточними питаннями вашої безпеки.

Сержант стримано кивнув на знак привітання. Марков ледь нахилив голову у відповідь, Ґвен стримано посміхнулася, а Вольск спробував копіювати кивок Маркова. Вийшло надто зарозуміло.

«Іще подумає, що я сноб!» – докорив собі археолог.

– Всі ваші митні й візові проблеми ми вирішили. Зараз ми всі поїдемо до нашої резиденції. Там я повідомлю вам про роботу, яку належить зробити, – межово ґречно (майже солодко) посміхаючись, повідомив Гело, і вся компанія рушила у напрямку станції магнітних потягів.

Експрес рухався поверхнею планети, але нічого цікавого за його вікнами Вольск не побачив. Вони промчали повз ті сигароподібні ангари, які він завважив іще підлітаючи, проминули вежі енергетичного комплексу і похилою естакадою доїхали до Центрального купола. Лише тепер археолог зрозумів, наскільки грандіозною була ця споруда, яка займала усю верховину столоподібної гори.

Гело повідомив, що найближчим часом їм призначено аудієнцію у правителя планети лорда Джиліна Атлопатека.

– А він що, справді, у списку імперських лордів? – запитав Вольск і вловив на собі погляд Маркова. «Язик твій – ворог твій!» – казав вираз обличчя детектива.

– Він із дому Атлопатеків, – пояснив Гело, – а ті ведуть свій початок від старшої наложниці імператора Сіорана Третього. Я не бачив імені Джиліна в офіційному переліку лордів, але якщо він хоче, щоби його титулували саме так, то чому б і ні. Нам не складно, а правителю приємно. А що стосується переліку… Його ж кожного року доповнюють. Сьогодні Джиліна у переліку немає, а завтра він там буде. Все ж таки, як-не-як, бічна лінія Дому Сіоранів. Окрім того, наш Джилін – щедра людина, видатний мисливець, меценат… До речі, – Гело переглянувся із сержантом, – за нашими даними, правитель хоче запросити всіх вас на полювання. Передбачається велике океанське полювання на мечоносця. Це рідкісна розвага для небагатьох обраних. Для того, щоби взяти участь у цьому полюванні, до нас приєднаються великі начальники – намісниця Сектора і командуючий флотом. А з Аврелії прилітає сам сенатор Рехинальдер, голова Комітету з військових розслідувань і близький приятель канцлера. Він, до речі, не лише присутній у всіх списках імперських лордів, але й входить до Імператорської Ради.