Текст книги "Тінь попередника"

Автор книги: Владимир Ешкилев

сообщить о нарушении

Текущая страница: 16 (всего у книги 24 страниц)

«Цікаво, куди ж вони сховали «Максвела»? Це ж не скеґер, а величезний лайнер. Його не припаркувати до астероїда й не закрити маскувальною піною».

– З'єднайте мене з базою даних Служби, – наказує Марков.

На екрані з'являється стурбоване обличчя оператора.

– Офіцере, запитайте дані про власника скеґера «Серенітіс».

– Уже зроблено, комісаре. Виводжу на ваш зовнішній комунікатор.

На екрані виникають літери й цифри. Марков пробігає їх поглядом. Скеґер належав власникові невеликої ноланської фірми. На тривимірному зображенні – усміхнений молодий темношкірий мачо. Його фірма виробляла обладнання для готелів та автономних житлових блоків у підводних поселеннях. Після зникнення скеґера сестри власника продали його бізнес і переселилися на Землю. Обидві нині ведуть богемний спосіб життя. Вони – імперські громадянки першої категорії. Ні в чому бунтівному не помічені. Цих жінок слідчі Джи Тау почнуть допитувати вже через шість годин.

Марков читає численні нудні звіти про рейси й ремонти скеґера. Кідронія, Тарга, Бальсана, знову Кідронія…

«О! А це вже цікаво!» – Марков нервовим доторком пересуває зображення. На екран виповзає звіт про рейс «Серенітіс» до системи зірки Боллота у чотириста другому році. Згідно зі звітом, власник скеґера інспектував там роботи компанії з монтажу обладнання для житлових модулів дослідницької станції.

Клац! На екрані зображення знайомого оператора. Тепер можна бачити не лише його обличчя, а й комірець зі срібними нашивками корвет-лейтенанта.

– Надайте мені всю інформацію про станцію 944 у системі Боллота. Лейтенанте, це терміново. Код «три А».

За тридцять секунд він уже вчитується в сертифікат астрофізичної науково-дослідницької цивільної станції 944. Побудована у триста п'ятдесятому році Міністерством забезпечення міжзоряних перельотів Федерації Ноли. Три наукових і два житлових куполи на скелястому супутнику шостої планети. Термоядерний реактор малої потужності в якості джерела енергії. Житлові куполи заглиблені у ґрунт і споряджені пасивними протиметеоритними екранами. Станція призначалася для спостереження за еволюцією невеликої «чорної діри» в районі Боллота – нестабільного і самотнього об'єкту в зоні високого вакууму. Вчені Федерації тоді припустили, що «діра» під упливом гравітації Кастора міґрує і з часом загрожуватиме рейсам гіперпросторових кораблів через транзитний Шістдесятий лімес. Тому було вирішено встановити за небезпечним об'єктом оперативне спостереження з близької відстані. Дослідники працювали на станції позмінно, не більше шести вчених у кожній зміні. Персоналом станції 944 були отримані унікальні дані про взаємодію гравітаційних полів «діри» з міжзоряною речовиною та про переміщення «діри» в напрямі лімесу, котрий під впливом космічного монстра також почав змінювати свої фізичні параметри. Після падіння Федерації станцію закинули і відновили чергування на ній лише на початку п'ятого століття ЕВ. Саме тоді фірма власника «Серенітіс» отримала замовлення на дооснащення дослідницької станції більш ефективними та сучасними системами життєзабезпечення.

На перший погляд, у всьому цьому немає нічого підозрілого.

«Але чому, – аналізує інформацію Марков, – замовник звернувся не до солідних будівельних компаній з їхнім досвідом реставрації і модернізації подібних станцій, а до невеликої містечкової фірми. Раніше вона, наскільки можна зрозуміти, взагалі не займалася космічними спорудами, а спеціалізувалась винятково на підводних готелях. Які були у замовника мотивації? Помірніші ціни? Корупція? Патріотичні переконання? А, між іншим, хто-хто там був замовником?»

Замовником модернізації станції 944 виявився провідний ноланський Університет імені Сідні Столкіна. Станція перебувала на фінансовому балансі тамтешнього факультету астрофізики. Для відновлення її роботи факультет отримав солідні ґранти від імперського уряду і кількох транспортних мегакорпорацій.

«Ага, Університет! В університетах завжди можна знайти гнізда незадоволених, усяких хитких інтелектуалів і навіть недобитих повстанців», – вирішує Марков. Він наказує невидимим адміністраторам на Нолі:

– Спрямуйте безпілотний корвет із резерву Другого флоту для інспекції системи Боллота. Провести повну перевірку системи на предмет знайдення штучних об'єктів, сигналів та випромінювань. Нехай там ретельно все обмацає.

– Буде виконано, комісаре! – голосно доповідають десь у його черепі. Тіронієць кривиться. Він ще не звик до такої неозорої влади.

«А все ж це класно, Рене, – каже він собі, – коли ось так, за одним лише твоїм словом, цілий корвет стрибає туди, куди треба. Або куди не треба».

7

Станція на карликовій планеті 4КВ016:54в,

околиці зірки Боллота, Сектор Кастора.

2 октомбрія 416 року Ери Відновлення

– Добридень, баронесо, – Вольск зупиняється на порозі крихітної кімнати. Її спартанський інтер'єр освітлюють ґалогенні лампи. Примітивні, але потужні.

– Заходьте, Алексе, – Ґвен Вей зустрічає його привітною посмішкою. – У цих апартаментах мій титул звучить кумедно.

– Цілком миле приміщення. Ми всі тут у тісноті.

– Окрім вашоїчарівної Тами.

– Вона тепер Шерма.

– Так-так, я весь час забуваю. Але не будемо про неї.

– Не будемо.

– Кажуть, «Максвел» практично готовий до перельоту?

– Я чув про це, – Вольск милується мерехтінням концентрованого світла на волоссі арпікранки. – Але я досі не можу уявити, щоб цивільний лайнер цього типу досягнув Агрегата Оріона. Це ж аж чотири стрибки в один бік [62]62
  Між Сектором Кастора і Агрегатом Оріона знаходяться густі туманності, відомі земній астрономії двадцять першого століття ЕП (в Агрегаті Гіад, в районі Канопусу, у напрямі Конячої Голови та ін.). Перельоти звичайними траєкторіями у цих областях неможливі.


[Закрыть]. Запасів тритію не вистачить.

– Напевно, вони модернізували корабель. У них тут є заводи.

– Так, вельми просунуте поселення. Ви часом не знаєте, Ґвен, де саме ми перебуваємо?

– Вони не кажуть, і це зрозуміло. Партизани. Але мені вдалося заглянути до панорамного ілюмінатора. Кастор поряд. Світить не гірше від місцевого сонця. Ми десь у його Секторі.

– Мені здається, що це або система Лімби, або Боллота. Планет земного типу немає ані там, ані там, зате є безліч сміттєвих астероїдів, пилових поясів і протопланетних скупчень. Маючи бажання, можна сховати цілий флот.

– Імперські кораблі, напевно, вже прочісують системи Сектора. Я підозрюю, партизанам відомо, що виявлення цього поселення – лише питання часу. Тому, Алексе, нам треба бути готовими до того, що про старт можуть оголосити будь-якої миті… Парадокс! Завжди мріяла побувати на древніх планетах Темного Агрегата. Але ніколи не думала, що потраплю туди не з власної волі.

– Вам також передали звіт експедиції Анволі?

– Так.

– Ви, певно, завважили, що кіборґи і ґвинтокрили з «Уриїлу» зазнавали аварій переважно над плоскогір'ям Поланського.

– На картах воно дуже просторе, разом із плато Перлат займає майже третину Західного континенту Фаренго. Аварії траплялись у районах, віддалених один від одного на сотні й тисячі кілометрів.

– Три аварії практично в одній локації. Відстань між точками останніх сеансів телеметрії близько трьохсот – трьохсот п'ятдесяти кілометрів. Там щось є.

– Не виключено, Алексе, не виключено, – сумно кивнула Вей. – Хоча, як на мене, три сотні кілометрів, – це значні відстані, а зовсім не одна локація… Там, на плоскогір'ї Поланського, загинула Сайна. До речі, вона сьогодні мені наснилася.

– Ви ж разом із нею були на Сельві?

– І там також, так… Але я не про це, Алексе. У звіті є один-єдиний її особистий запис. Чернетка офіційної академічної заявки на відкриття. В ній Сайна повідомляє, що виявила на Фаренго фраґменти древнього симбіотичного життя. Фраґменти диференційовані, проте цілком функціональні. Сайна провела попередній аналіз їхніх геномів та параметрів молекулярної симетрії. На її думку, життя на Фаренго за останні тисячоліття катастрофічно деградувало. А уві сні вона промовила: «Планета, котру лизнула темрява». Схоже на поезію. Але Сайна не любила поезії.

– Це ж був тільки сон, Ґвен.

– Я вірю в сни, Алексе. Вони невипадкові.

– Шерма пише вірші.

– Так, я чула про її таланти.

– Може, це вона залазить нам у голови зі своїми віршами, коли ми спимо? Вона ж телепатка.

– Сподіваюся, Алексе, що ви все ж помиляєтеся. Мені було б не дуже приємно, якби справді… І взагалі: ми ж, здається, домовилися, що не будемо згадувати про Шерму.

– Вибачте, Ґвен.

– Я розумію, Алексе, вашу небайдужість до цієї дівчини…

– Давайте поговоримо про Фаренго.

– Давайте, – у посмішці Вей можна було прочитати сумну іронію. – Ви пам'ятаєте розмову у «червоній кімнаті»? Тоді ви казали, що ящери не допускають людей до таємниць Фаренго.

– Шерма мені розповідала про якийсь розплідник Повзучих Отців, який нібито загинув після зараження ґиргами. Його могли розташовувати і на Фаренго. Вона казала, що це леґенда Знаючих.

– Розплідник?

– Так. Захищене і втаємничене місце, де згасаюча раса штучно підтримувала свою біологічну активність.

– Але, наскільки мені відомо, Фаренго не належала до сфери гегемонії Повзучих. Вони жили дуже далеко від Темного Агрегата. Їхня гніздова планета знаходилася десь на Гілці Персея, у напрямі Туманності Сови [63]63
  Зоряний «рукав» галактичної спіралі, де знаходиться наше Сонце, астрономи називають Гілкою Оріона. Сусідній «галактичний рукав» носить назву Гілки Персея. Відстань до нього приблизно 1400 парсеків. Туманність Сови знаходиться на кордоні загадкової «забороненої зони» – недоступного для спостереження скупчення «темної матерії» поміж Гілками Оріона і Персея.


[Закрыть]. Навіщо їм було розташовувати такий важливий об'єкт за тисячі парсеків від своїх корінних володінь, поряд з планетами древніх гуманоїдів? Адже гуманоїдів вони не любили, а ті відплачували їм тою ж монетою.

– Проте Ґ'орма недалеко.

– Відносно.

– Але ж за своїм віком Фаренго могла би бути планетою-розплідником.

– Так, безперечно, могла би, – після тривалої паузи погодилась Вей. – Її зірка, Таліс, дуже стара. Навіть як для зірки її спектрального класу. Астрономічний вік Таліс – не менше восьми з половиною мільярдів років. Від доби гегемонії Повзучих цей червоний карлик майже не змінив своєї яскравості. Відповідно, Фаренго стала придатною для мешкання давніх рас задовго до початку першого галактичного циклу розумного життя. В записах Сайни я знайшла згадку про ландшафтний об'єкт, який на картах позначений як «Ущелина Тетар». Там кіборґи з «Уриїла» розчистили зріз тектонічного зрушення найдавнішої фаренгійської платформи. Вони зібрали зразки скам'янілих залишків живих істот, що збереглися з ранніх епох. Сайна повідомляла про знахідки, які не вкладаються у схеми і класифікації, що їх застосовують сучасні ксенобіологи. Щось вельми архаїчне і дивне. Але ці зразки загинули разом з «Уриїлом»…

– Отже, у вас, баронесо, скоро з'явиться можливість стати першовідкривачем цілого світу.

– Не я буду першою. Цей світ відкрила доктор Сайна Тарі. Їй ця честь належить за правом. Я обов'язково зареєструю її заявку в Арпікранському Університеті.

– Коли повернетесь.

– Якщо повернуся.

У великій круглій кімнаті усамітнилися Шерма і Сестра Овіта. Два творіння майстра Тейсанболона. Ззовні не схожі: одна напружена і нервова, немов струна, з тілом і обличчям юної богині; друга – відсторонена від світу пристрастей, атлетично збудована, з глибокими синіми очима, погляд яких спрямовано в безмежжя, видиме лише їй.

– Колись, Ої, нам не треба було язика і губ, аби розуміти одна одну, – Шерма тулиться до стійки з резервними енергетичними модулями. Немов гнучка лоза до пальми.

– Тоді ми були майже однаковими, Шей.

– Ми ніколи не були однаковими.

– Я сказала «майже». Творець Тейсан звільнив мене від зла. Але у цьому немає моєї заслуги.

– Ти хотіла сказати «звільнив від призначення».

– Я сказала те, що хотіла сказати. Я вдячна творцеві. І мені шкода тебе, Шей.

– Це тобі мене шкода через те, що я не можу чути таємничих пісень Космосу?

– Тому що ти невільна.

– Я вільніша, аніж ти, Ої.

– Тобі навіть не відомо, що таке свобода.

– То просвіти ж мене, Преподобна сестро Овіто, – Шерма ритуально вклоняється у той спосіб, що ним звичайні піфійки вітають старших за ієрархією.

– Не сердься, Шей. Творець так щедро обдарував тебе, що тобі не потрібне просвітлення. Але твоя досконалість не призначена для свободи.

– А лише для помсти, так?

– Так. І тобі самій про це відомо.

– Невідомо.

– Відомо, Шей, – у синіх очах сріблиться сталевий відтінок.

– І ти не хочеш мене виправити?

– Я не називаю тебе відступницею.

– І за це спасибі тобі, Ої. Ти завжди відзначалася рідкісною добротою. Ти всіх жаліла, всім співчувала… Навіть коли Ніко наказав убити Ленго, ти не перестала задовольняти його в ліжку. Цього старого цурукана… І мене змусила.

– Якби я цього не зробила, то він убив би нас усіх. Згадай, яким він тоді був наляканим.

– Не вбив би. Ми надто дорого обійшлися компанії.

– Вони закривали і дорожчі проекти. Вони ж мільярдери і хазяї Альфи.

– Залишимо це. Проїхали. Ти допоможеш мені на Фаренго?

– Усі загинуть. Зі мною чи без мене.

– Так вважають Знаючі?

– Ящери десятки тисяч років намагалися проникнути в таємниці Фаренго, але, врешті-решт, відступили.

– Раса ящерів усе робить у сплячці.

– Давня раса – мудра раса. Діє обережно, намагається не допускати помилок. Ґирги їм дорого коштували… – Овіта зустріла темне полум'я у погляді Шерми і пригасила його внутрішнім зусиллям синіх очей. – Я піду з тобою до святині, Шей, піду, так… Але попереджаю тебе: це буде похід приречених. Великий план майстра Тейсана закінчиться на Фаренго. Безглуздо і безславно.

– Я не відступлю, – ледь чутно промовила Шерма.

– Бідна, бідна Шей, – Преподобна Овіта підійшла до відступниці й обняла її.

8

Підводне місто Ганаз, Перламутровий Океан,

північна півкуля планети Ноли (4КВ06:2),

зоряна система Ніргарі.

З октомбрія 416 року Ери Відновлення

Океанські міста Ноли закріплювалися на високих металевих колонах, глибоко забитих у скелясте дно. У гарну погоду дископодібні й кулеподібні будинки здіймалися цими колонами над поверхнею океану і розкривалися, наче гігантські квіти. А в сезони штормів вони стуляли пелюстки захисних екранів і ховалися під воду, наближаючись до тих придонних копалень і глибинних шахт, що правили за господарську основу колонії.

У день прибуття комісара Маркова над Ганазом сяяло сонце – обідній шафрановий диск Ніргарі. Корабель-човник сів на плаваючу платформу. Вона мала гучну назву Посадкової Дистанції адміністративного сегмента міста. Уповноваженого посланця самого імператора на Дистанції зустріли найвищі посадові особи Ганаза – статечний і вгодований мер, старший шериф, котрий щиро і вірнопіддано вирячував водняві очі, та місцевий резидент Служби, котрий одягнув, згідно із ситуацією, білосніжний парадний скафандр капітана другого ранґу.

– У мене мало часу, – повідомив замість привітання Марков, мружачись на яскраве веселкове ґало, що оточувало полуденну Ніргарі. – Я з асистентами проведу допит затриманого клонороба. Пізніше ми разом із вами, – він вказав пальцем на резидента, – оглянемо колишній будинок Тейсанболона.

– Ми вже провели там ретельний обшук, – нагадав кавторанґ. – Жодних архівів, сіре… Нічого з того, що нам наказали знайти.

« Сіре! Отакої! – приємна морозна хвиля пройшла тілом Маркова. – Але ж це класно, коли до тебе не останні крутелики звертаються ось так: «Сіре!» Так і у лорди-сенатори можна потрапити. Адже Щасливчик Теслен з простого корабельного аналітика, нижчого за табельним ранґом від фреґат-лейтенанта [64]64
  Див. Додаток 2


[Закрыть], вислужився аж до великого адмірала Флоту. А я хіба гірший від цього земного алергіка?»

– Правильно. Так і повинно бути. Вони ж не ідіоти, – вголос сказав Марков і рушив до входу в купол. Два здоровезних тіронійці-асистенти і місцеві начальники рушили за комісаром.

При вході до шлюзу Марков уповільнив кроки – на його внутрішній комунікатор надійшло повідомлення. Відісланий ним до системи Боллота безпілотний корвет успішно зійшов на Темні Шляхи. Головний штурман Другого флоту, контр-адмірал, прізвища якого Марков не вважав за потрібне запам'ятовувати, особисто запевнив імперського комісара, що менш аніж за дві стандартні доби малі зонди, які відділяться від корвета, почнуть прочісувати щільним гребенем планети, астероїди, пилові й кометні кільця. Тобто все, що обертається навколо зірки Боллота. Контр-адмірал не називав Маркова «сіром», але в його голосі комісар відчув улесливість.

На відміну від Центрального поселення Кідронії, шлях від Ганазького космодрому до тутешнього офісу Служби виявився не надто довгим. Два ескалатори, три швидкісних ліфти – і перед комісаром розчинилися броньовані двері «червоної зони».

Посеред просторого приміщення сидів на металевому стільці клонороб Борам, учень і далекий родич Тейсанболона. Його охороняли кіборґи і бійці кризової групи. Дві години тому, коли човник з Марковим розпочав спуск з орбіти Ноли, Борамові ввели до кровоносної системи нанороботів з препаратами, що пригнічують волю. За даними телеметрії, його мозок уже «визрів» для допиту.

– Я імперський комісар з надзвичайними повноваженнями Рене Марков, – відрекомендувався тіронієць. – Як ся має наш «барабан»?

– Свариться, – повідомив боєць із погонами армійського прем 'єр-лейтенанта.

– Свариться, он як! – комісар підійшов до Борама. – Навіщо ж ви так, шановний? Ви ж високоосвічена людина, доктор медицини, нащадок великого роду. Ви чимось невдоволені?

Клонороб жодним порухом не виказав, що його цікавить особа Маркова. Його лиса голова зі смішними відстовбурченими вухами вперлася підборіддям у груди. Великі краплі поту стікали потилицею і щоками Борама й щезали у строкатій тканині шийної хустини. Комісар чув важке і часте дихання клонороба.

– Упертий? – Марков засмучено похитав головою. – У нас, шановний громадянине Бораме, немає часу на довгі процедури. Один із виробів вашого вчителя метра Тейсана перетворився на загрозу для держави. Мені потрібно знати все про позасерійну клонку НО97 «Шерму». Де інформація про джерела і будову її геному?

– Я не знаю, – тихо й роздільно сказав Борам.

– А хто може знати?

– Учитель помер.

– Ми знаємо, що він помер. Де зараз зберігається його особистий архів?

– Він не вів записів.

– Такого не буває, громадянине Бораме. Таке неможливо, і вам це відомо. Усі ліцензовані клонороби, згідно з імперським законом про генетичне копіювання, зобов'язані здійснювати ретельну поетапну фіксацію своїх робіт відповідно до галузевої форми двадцять-тридцять два.

– Учитель мав дозвіл не фіксувати.

– Хто надав йому дозвіл?

– Це заборонена інформація.

– Хто?

– Я не мо…

– Ім'я!

– Імператор Сіоран Шостий.

– Цікаво… – Марков присів на край столу. – Але Сіоран Шостий… Він же помер п'ятдесят шість стандартних років тому.

– Пізніше дозвіл підтверджувався Туре Шактірі Першим і чинним монархом.

– Святі сили! – прошепотів прем'єр-лейтенант.

– Усім залишити приміщення! – розпорядився Марков.

– Але, коміс… – прем'єр-лейтенант проковтнув закінчення свого протесту і першим вийшов із «червоної зони».

– Усім! – прикрикнув Марков на асистентів, які дивились на комісара, ніби не розуміючи наказу.

Коли в «червоній зоні» не залишилося жодного стороннього вуха, комісар перевів рецептори кіборґа у сплячий режим і нахилився до Борама:

– Кого замовляв Сіоран у Тейсана?

– Копію свого сина. Того, котрий загинув.

– І все?

– Дівчат та хлопців для гарему. Йому подобалися молоді й світлошкірі. Дуже молоді й дуже світлошкірі.

– Звідки такі подробиці? Ви ж, громадянине Бораме, тоді ще були підлітком?

– Майстер розповідав.

– Він ризикував.

– Серед його учнів досі не було зрадників.

– Повернемося до копії сина Сіорана. Наскільки я пам'ятаю, у Сіорана Шостого після смерті не залишилося спадкоємців.

– Копія Сіорана-молодшого загинула під час перевезення до земної резиденції.

– Убивство?

– А ви як гадаєте? – зустрічне запитання Борама перейшло чи то у сміх, чи то в задушливий кашель.

– Хто?

– Не знаю.

– А якщо подумати? Якщо добре-добре подумати?

– Метр припускав, що це зробили за наказом великого адмірала канцлера Іріте Ойзеле.

– Іріте розчищав шлях до престолу своєму синові?

– Не знаю. Це висока імперська політика. А я лише створюю клонів.

– Імператори з дому Ойзеле також зверталися до Тейсана з конфіденційними замовленнями?

– Так.

– Навіщо?

– Він створював для них наложниць із точно заданими параметрами.

– З якими параметрами?

– Зовнішніми.

– Точніше.

– Це були позасерійні копії знаменитих красунь.

– І все?

– Так.

– А детектор брехні показує мені, що ви, шановний, злочинно брешете.

– Я не брешу.

– Знову брешете. Відповідайте, інакше буде боляче. Кого копіював Тейсан? Ну!

– Боги Отців!

– Вони тобі не допоможуть. Відповідай!

– Він…

– Ну!

– …виготовляв копії Ківи, другої дружини канцлера Іріте.

– Кого? Ківи-піфійки? Суверен Зоряної Імперії спить із клоном своєї бабусі?

– Я не знаю, комісаре, з ким там спить чи не спить імператор Туре Шактірі Другий. Це не моя справа. І, до речі, не ваша також… Я взагалі не знаю, навіщо йому і його батькові потрібні були копії цієї піфійки. Я цим ніколи не цікавився. І зараз мені теж не цікаво. Хотіли – отримали – заплатили – до побачення. Метр їх також не запитував. Він хотів жити. Всі хочуть жити… Копії виготовляли й передавали довіреним людям імператора. Гарні копії, дуже точні. Їх було три. Одна для першого Туре Ойзеле і дві для чинного. Я не знаю, що з ними потім робили. Ми клонороби. Ми робимо те, чого хоче замовник, отримуємо за це гроші й присягаємося мовчати… Через ваші довбані препарати я порушую присягу. Тепер мене вб'ють.

– Я цього не допущу.

– Не допустите? – Борам зайшовся схлипуючим спазматичним сміхом. – Вас також уб'ють, комісаре Марков. Ви зробите свою роботу і помрете. Ні, навіть не помрете, а здохнете. Це так само неминуче, як завтрашній схід Ніргарі над Перламутровим океаном. Завжди було так, від того часу, як існує цей світ. Найнебезпечніші таємниці – це постільні таємниці сімей і гаремів правителів. Хто знає – той здихає. Навіть якщо він вірний і відданий собака.

– «Червону зону» неможливо прослухати.

– Невже ви такий ідіот, комісаре?

– Ні.

– Ви пошкодуєте, що змусили мене говорити. Ви вже про це шкодуєте, правда?

– Отже, архіву не існує?

– Не існує. Подивіться на свій детектор. Ну що? Правду я кажу? Отож бо…

– А спеціальні записи щодо проекту «Деймон» велися?

– Я не знаю. Напевне, не велися. Скоріш за все, не велися… Тейсан виготовляв Шерму таємно від усіх. Шерма і Овіта були його заповітом.

– Співробітники метра знали, чому саме він так чинить?

– Здогадувалися.

– Здогадувалися? Отже, знали і, відповідно, підтримали змову. Зрозуміло… Шерма була коханкою імператора. Чому вона його не вбила?

– Не знаю. А навіщо їй було його вбивати?

– Вона ж була знаряддям помсти.

– Але не помсти імператорові.

– А кому? Цілій Імперії?

– Піфійкам.

– Піфійкам?

– Це вони, сестри смерті, виманили наш військовий флот до Сектора Центавра, зруйнували Федерацію, прирекли на загибель і пожиттєве заслання сотні тисяч патріотів. Вони допомагали Шелтонові (нехай буде проклята пам'ять про цього ката!) знаходити і знищувати наших дідів і батьків, які ховалися в підпіллі, вони допитувати полонених. Допитували так, що дві третини з арештованих втратили розум… Без допомоги проклятих… тричі проклятих телепаток з Планети Жінок… Імперія ніколи не перемогла б нас. Ніколи.

– Але тепер Шерма намагається завдати шкоди Імперії, а не піфійкам.

– Ви впевнені?

– Впевнений.

– Про це в мене інформації не було… Проте запам'ятай, лягавий: усе тілесне підвладне занепадові й псуванню. Якщо час від часу не проводити планових корекцій, клони з психогенними мутаціями втрачають ментальну стабільність. Закладені в них параметри розмиваються… Вони починають хворіти на щось подібне до параної… Це малодосліджені явища. Я не знаю. Я втомився. Я сказав усе, що знаю. Я уже мертвий. І ти також.

– Ще не вечір, Бораме, ще не вечір.

– Ти помиляєшся, лягавий, – Борам підняв голову і спробував заглянути Маркову в очі. – Вже настала ніч, комісаре. Принаймні, настала для нас двох.

9

Темні Шляхи,

Гіперпростір,

Позачасся

Три кораблі, що пірнули у задзеркалля буття, повисли поміж зоряними брамами лімесів. Їхні матеріальні тіла вислизнули з-під влади законів тривимірного світу. Три кораблі випали з простору і закінчилися в часі. Вони летять до Фаренго – і одночасно не летять нікуди (летять у нікуди, нізвідки не летять – людські уявлення й образи безпорадно відступають перед загадковим позапросторовим буттям Темних Шляхів).

Перший із кораблів – дальній безпілотний рейдер, другий – пасажирський лайнер прем'єр-класу, третій – великий військово-транспортний корабель. Перший схожий на велетенський цвях, другий на ребристий циліндр, а третій – на ґроно призматичних блоків, підвішених на витках ажурної спіралі. У першого немає імені, тільки індекс КХ17. Другий значиться у Цивільному реєстрі кораблів як пасажирський лайнер люкс-класу «Максвел». Третій, перейшовши до складу Дев'ятого флоту, отримав назву «Капітан Паландо» [65]65
  Див. додаток 3.


[Закрыть].

Безпілотник використовує найбільш економічну й ризиковану схему гіперпросторових стрибків. Його траєкторія проходить краєм темного згущення матерії, в небезпечній близькості від гігантської «чорної діри». «Максвел», навпаки, не підходить до небезпечних зон ближче ніж на два десятих парсека. Він поповнить запаси тритію на таємній базі в Сегменті Змієносця, яку ноланці збудували ще за часів розквіту Федерації. Лайнер відхилився від звичайних маршрутів, проте, завдяки тристрибковій рейсовій схемі, зможе покрити велику відстань, що відділяє земні колонії від темного Агрегата Оріона. Схема польоту «Капітана Паландо» повторює ту, яку в минулі часи обрали для польоту до Агрегата космоаналітики загиблих «Атона» і «Уриїла».

Несплячі супремуси трьох кораблів навіть за межами простору й часу спостерігають за мінливою графікою темного боку Великого Космосу. За законами звичайної фізики, позитронні комп'ютери не повинні працювати там, де матерія втрачає свої якості. Але вони працюють, і наука п'ятого століття Ери Відновлення не здатна дати чіткого пояснення цьому парадоксу. Супремуси мислять інакше, аніж у звичайному космосі, але це не заважає кораблям, якими вони керують, досягати віддалених світів. Кажуть, що серед Знаючих також є ті, котрі можуть спілкуватися з нелюдською свідомістю Темних Шляхів. Одна з них летить на «Максвелі», ще дві – на «Капітані Паландо». Але тепер їхні свідомості сплять разом із тілами в гелевих надрах протиперевантажних коконів. Коли кораблі досягнуть системи зірки Таліс, навколо якої обертається планета Фаренго, їх виведуть із глибокого сну.

І лише в безпілотнику немає нікого, хто б міг прокинутися.

10

Підземне сховище,

планета Піфія (11КВ23:2),

зоряна система Ріри (Епсилон Ерідана).

5 октомбрія 416 року Ери Відновлення

– У скарбниці Ордену також зберігають такі камені, – сказав Еарлан Теслен, зважуючи на долоні золотистий берил, видобутий Сестрою Сайкс з глибин кристалічного сейфу. – Давній Жезл Сили. Дуже давній… Він тутешній?

– Був знайдений двісті років тому на Єсіхі.

– На Кідронії? Ось так… Ще до колонізації?

– Вільні шукачі-рудокопи заходили до підземних лабіринтів Єсіхі задовго до рудничних клонів.

– Кажуть, одна зі Знаючих володіла знаменитим Червоним каменем Богині?

– Вона стала відступницею, Обраний. Червоний камінь втрачено.

– Шкода. З ним було пов'язано багато пророцтв.

– Одне з них могло мати стосунок до Фаренго.

– …?

– Це пророцтво стало відомим в останні століття Ери Посланців. На Землі, у горах Пекаму [66]66
  Пекам – давня назва Тибету.


[Закрыть], жив великий провидець, котрий сказав, що каменю Богині судилося повернутися туди, де він був створений, і послужити людям. Він назвав Червоний камінь паролем до Ольда – зоряного ковчегу знань.

– А Преподобній сестрі відоме ім'я відступниці, котра володіла каменем Богині? Це випадково не Шерма?

– Ні, Обраний, та відступниця давно покинула світ живих. Це було ще до створення Імперії, на Сельві.

Теслен віддав Сайкс берил. Хранителька заховала Жезл до сейфу. Тієї миті, коли камінь переходив з рук в руки, адміралу здалося, що з його глибин вислизнув теплий промінчик і відбився в очах сестри швидкою, як спалах, веселкою.

«Ольд! – примружився Теслен, спостерігаючи, як до обличчя Сайкс повертається підземна суворість. – Ми також дещо знаємо про Ольд, Преподобна…»

– Мені доповіли, що «Капітан Паландо» успішно зійшов на Темні Шляхи, – промовив адмірал вголос.

– Так, слава Творцеві. Ти дуже допоміг нам, Обраний, у нас з'явилася надія, що ми встигнемо досягти Фаренго раніше від Шерми і безпілотників імператора.

– А нам час зайнятися тератронними мінами, Преподобна. Часу обмаль. Мою відсутність на Сагунті можуть помітити.

– Увечері до підземелля Ради прийдуть наші спеціалісти з баріонних технологій. Вони готові вислухати твій план… Я хотіла би запитати тебе, Обраний.

– Запитуй, сестро.

– Ти щойно подумав про Ольд. В архівах Ордену збереглися згадки про «зоряний ковчег»?

– Сім століть тому серед Майстрів Ордену був видатний брат, котрий вмів розмовляти з сутностями інших світів. Він недовго прожив і не був щедрим на слова. Проте залишив для братів записи, в яких розповідав про спадок стародавніх рас, які населяли Великий Космос у ті епохи, котрі ви називаєте Першим і Другим циклами. Він казав: «Знання давніх – як трава, що проростає крізь епохи запустіння. Насіння цієї трави розсіяне зірковими островами. Одне із зерен посіяно було поблизу Землі, і називається це зерно Ольдом. Якщо наситити його водою мудрості, то воно прокинеться й проросте благими паростками». У його видінні Ольд знаходився на планеті земного типу, що обертається навколо древньої червоної зірки. Обрані попередніх епох вважали, що йдеться або про зірку HD168443, яку ми зараз називаємо Мітрою, або про 581-у Глізе. Коли на планети цих систем були відіслані перші експедиції, Орден контролював їхню роботу. Але там не знайшли нічого, що могло б називатися Ольдом. Виникали підозри, що ви, Знаючі, знайшли Ольд на Магонії, але й тут нас чекало розчарування. В останні роки Орден окреслив перелік із шести віддалених планет, на яких, можливо, заховано Ольда. Серед них планета Тифон у системі Мелані, і Фаренго також.

– А ваш провидець не попереджував, що Ольд охороняє чудовисько?

– Схоже на казку, – адмірал посміхнувся, але Сайкс не відповіла на його посмішку.

– На жахливу казку, Обраний. На спадок загиблого світу, який жив власними нелюдськими законами, – сказала вона, і в її очах було більше холоду, аніж над полярними льодовиками Планети Жінок.

– Говорячи про чудовисько, ти, Преподобна, маєш на увазі Велику Матір ґиргів?

– Серед різних припущень є й таке: ґиргів поставили на сторожі Ольда. Ця леґенда старіша від земного людства.

– А який у цьому сенс?

– У чому?

– Створювати на шляху до Ольда такі жахливі перешкоди?

– Ти говориш про сенс у людському розумінні. Але, Обраний, Ольд створили не гуманоїди.

– Ваші ксенобіологи вважають, що ґирги пережили сотні мільярдів років?

– Ці створіння були виведені штучно. Ми не виключаємо, що творці ґиргів передбачили довготривалу епоху занепаду розумних рас і заклали у технотип цих ксеноморфів особливу стійкість. Вони могли пережити безліч років у захищених спорах, поки хтось або щось не розбудило їх. До речі, якщо Ольд справді на гніздовій планеті ґиргів, то, відповідно, його немає на Фаренго.