Текст книги "Тінь попередника"

Автор книги: Владимир Ешкилев

сообщить о нарушении

Текущая страница: 9 (всего у книги 24 страниц)

Син командора на ім'я Туре Ойзеле, також кадровий офіцер Восьмого флоту, у 279 році був призначений командиром групи легких рейдерів. У 281 році імператор Еарлан Другий присвоїв йому звання контр-адмірала. Від 286 року Туре Ойзеле – головний штурман флоту, віце-адмірал, барон і спадковий лорд Імперії. У 288 році імператор призначає його солархом Альдебарану і командуючим імперськими силами на головній планеті Сектора – Альфі Альфі (4КВ20:8). У 294 році Туре отримує звання адмірал-командора, а в 300 році Ери Відновлення – великого адмірала Флоту. Дружина Туре – леді Кен-Ісіс походила з могутнього клану герцогів Харре, і, разом з її численними родичами, Туре Ойзеле взяв участь у змові 311 року проти імператора Еарлана Другого. Після повалення Еарлана соларх Туре став імперським канцлером. Він і леді Кен-Ісіс проголосили новим імператором троюрідного брата поваленого монарха – Ауоза Сіорана. Але маріонеткового правителя (останнього з прямих нащадків Сіоранів) не визнали ані Союзний Конґрес Землі, ані більшість світів Периферії. Розпочалася війна. Її переможцем став адмірал Мелетин Менар, який проголосив себе імператором у 312 році. Вирішальна битва між Восьмим флотом Ойзеле і Третім флотом Менара відбулася у 324 році Ери Відновлення в кометному «комірі» Проціону. Флоти вступили у бій на зустрічних курсах. Через те битва увійшла до підручників історії як «Трисекундна». Канцлер Туре Ойзеле загинув разом з екіпажем флагманського крейсера «Сіоран Великий» після руйнування моторного відсіку крейсера променем Ф-мазера. Його дружина покінчила життя самогубством.

Син канцлера віце-адмірал Іріте Ойзеле із залишками прихильників клану Харре сховався на віддаленій планеті Сельва (ЗКВ106:2). В її важкодоступних районах вигнанці перебували більше тридцяти років. Сім'я Ойзеле зазнала втрат, сестри Іріте та їхні сім'ї померли від ураження спорами сельвійських паразитів. Його старший син Юл загинув у сутичці вигнанців зі зграєю хижих рептилій. На Сельві народився Шактірі, другий син опального віце-адмірала. Його матір'ю була піфійка Кавата (або Ківа), наложниця, яка з власної волі погодилася розділити з Іріте вигнання. Під час протистояння між домами Тізе і Оурбені вигнанці підтримали партію Тізе. Після їхньої перемоги імператор Сіоран Шостий з Дому Тізе призначив 90-річного Іріте командувачем Першого флоту і Секретарем Імперської Ради. А у 364 році, після загибелі узурпатора Фалада Алті, великий адмірал лорд Іріте Ойзеле звів на престол Імперії свого сина під тронним іменем Туре Шактірі Першого. Іріте помер у віці ста одинадцяти років, але його синові не судилося дожити до поважного віку. Його отруїли 391 року, коли йому було лише п'ятдесят шість років. У його смерті звинуватили старших наложниць – піфійок Астері і Ніобе.

Новий імператор – Туре Шактірі Другий (народився у 357 році на Альфі Альфі, мати – леді Аша з Дому Фескле) відсторонив від імперського двору всіх Знаючих і обмежив самоврядування Піфії. Він переніс свою резиденцію з Альфи Альфи на Землю, а Місяць зробив основною базою Першого флоту. В страшну годину Війни з ящерами молодий імператор показав себе енергійним організатором і покровителем вчених-зброярів. Після війни монарх очолив сенатську партію «імперських прогресистів», яка опиралася на вчення школи соціоніки доктора Айзлова. Прогресисти у 401 році розпочали глибокі реформи імперського управління і добилися права отримання громадянства для нащадків змішаних шлюбів між людьми і клонами – так званих «напівкровок», котрі у Старій Імперії вважалися неповноцінними створіннями і перебували поза правовою системою (а в деяких малих світах без зайвих сентиментів їх використовували в якості рабів).

За правління Туре Шактірі Другого розпочався розквіт Університетів. Їм імператор дарував цілковиту автономію і право патентування власних розробок. Більше двадцяти малих колоній (з населенням менше 100 тисяч громадян першої категорії) отримали статус «світів» з правами обмеженого самоврядування. Сенат розширився більше ніж удвічі – з 58 до 130 членів, компанії-виробники Периферії отримали значні податкові пільги. До Імперської Ради і Сенату увійшли представники нових світів, президенти корпорацій і видатні вчені. Така послідовна і помірна центристська політика викликала протистояння «правих» консерваторів і «лівих» прихильників федерального «різноманіття світів». Туре Шактірі Другий змушений був видалити із вищих ешелонів влади як найрадикальніших консерваторів з аристократичних кланів Харре й Клартів, так і харизматичного лідера крайніх федерал-популістів адмірала Теслена.

25

Рудник «Скелястий» у Каманійських горах,

планета Кідронія (4КВ67:3),

зіркова система Абелари.

15 семпрарія 416 року Ери Відновлення

Мангус здавався наляканим. Він підозріло дивився на сестру Налгате:

– Зара сказала мені, що ми будемо розмовляти з вами віч-на-віч.

– Ця жінка, док, моя надійна помічниця, – запевнив його аґент «Ягд». – Від неї у мене немає жодних таємниць.

– Вона схожа на…

– Несуттєво, на кого вона схожа. Давайте перейдемо до справи, док.

– Чого ви від мене хочете?

– У вас недавно з'явилася нова пацієнтка.

– …?

– Жінка, яку знайшли клони.

– Мені заборонили надавати стороннім інформацію про неї.

– Хто заборонив?

– Офіцер Джи Тау.

– Як його звати?

– Делла Варда. Він полковник і барон, небіж лорда-канцлера Мадина.

– Я знаю. Вас так злякали всі ці титули?

– Я маленька людина, простий громадянин. Прошу мене зрозуміти. Мене зітруть на порох, якщо я не виконуватиму їхніх наказів.

– Зрозуміло, – «Ягд» зітхнув і спрямував на Мангуса трубку з темного металу. Доктор зробив судомний рух, наче намагався затулитися від трубки рукою. Він хитнувся, очі його закотилися, ноги роз'їхались. Якби Знаюча не підтримала його за плечі, Мангус упав би.

– Він зможе йти? – поцікавилася Налгате.

– Зможе. Ми, Преподобна сестро, зараз введемо докторові зграйку корисних нанороботів, і йому відразу стане легше, – аґент зробив Мангусу ін'єкцію в шию. – Ось так… До речі, це для його ж безпеки. Коли розпочнеться розслідування, він зможе сказати дізнавачам, що був під абсолютним зовнішнім контролем. І не піде на каторгу. Відбудеться тим, що в нього відберуть ліцензію.

– Він чує нас?

– Чує, але не розуміє. Аналітичні центри мозку разом із імплантатами «Е» і «Т» пригнічені. Цей засіб використовується поліцією і Джи Тау. У них також є такі машинки, – «Ягд» помахав трубкою.

– Усім громадянам імперії встановлюють імплантати для зовнішнього контролю?

– Усім, окрім природжених землян і правлячих груп у колоніях.

– Це умова отримання громадянства?

– Їх встановлюють не лише громадянам. Клонам і хижакам у зоопарках їх також імплантують.

– А Джи Тау?

– Ні. Їм і військовим не встановлюють таких імплантатів. Військових і Джи Тау, якщо вони заважатимуть, необхідно буде вбити. Шкода, що наш доктор такий наляканий. Ми так нічого і не з'ясували. У медичній лабораторії ми можемо наштовхнутись на неприємні сюрпризи.

Налгате провела рукою перед очима Мангуса. Ніякої реакції. Доктор дивився поперед себе безтямним поглядом. Але його тілесна обм'яклість минула.

– Зомбі?

– Можна й так сказати. Перший крок ми зробили. Тепер у нас є його картка-«всюдихід» і, якщо там стоять сканери сітківки, то він сам нам також знадобиться. Ми підемо просто до технічного шлюзу купола. Найближчого до лабораторії. На моєму навігаторі він позначений як «вхід 7–5».

– Але ж шлюз пропустить лише доктора, а потім знову закриється.

– Головне, що ця картка або його сітківка відкриють шлюз. Потім ми увімкнемо ваші пригнічувачі й проскочимо за доктором. Автоматика не підніме тривоги, а лише зафіксує збій лічильника. Поки вони там будуть розбиратися, ми свою справу зробимо.

– Ти рішуча людина.

– Я Обраний, сестро. А тепер поклич Гумма. Де там вештається цей дикий синочок Велудумана?

26

Готельний блок Резиденції Джи Тау,

головний купол Центрального поселення,

планета Кідронія (4КВ67:3) системи Абелари.

15 семпрарія 416 року Ери Відновлення

– У всіх арпікранців така здорова шкіра? – запитала Тама, коли вони з Вольском наситилися одне одним.

– У тебе також класна шкіра.

– Авжеж, солоденький, у мене ідеальна шкіра. Пружна, чиста, – дівчина перекинулась на спину, щоб іще раз помилуватися своїм зображенням у дзеркалі, яке прикріпили над ліжком. – Зате у корінних землян і авреліанців шкіра погана, пориста. Багато плям, прищів і кондилом. Серед тих, котрі живуть під відкритим небом, лютують алергії і хвороби шкіри. Навіть нові дерманатальні технології не допомагають. А кількість психотиків там просто зашкалює. Кожний десятий авреліанець не отримує громадянства через психічні відхилення. З часу, коли прийняли Генетичні закони [45]45
  Генетичні закони – категоричні заборони на значні генетичні модифікації і корекції людських організмів, введені Отцями-відновлювачами Людства у 1–6 роках ЕВ.


[Закрыть], у землян розвинулася погана спадковість. І вправних коханців там небагато.

– Ти колекціонуєш коханців з різних планет?

– Цу!

– Я пожартував.

– Поганий жарт. Цука-цука, – Тама чмокнула археолога. Він сприйняв цей поцілунок як знак примирення. – Просто я жила на Землі… Ти коли-небудь кохався під відкритим небом, на лісовій галявині?

– Я бачив відкрите небо тільки на екрані.

– Ти ніколи не був на Землі?

– На Аврелії теж не був.

– Бідний-бідний Алексе, – знов чмокнула його Тама. – Все життя під куполами.

– На Арпікрані великі міста, просторі. З хорошою атмосферою. Парки займають десятки гектарів.

– Але це все одно куполи. Накривка над головами… Відкрите небо – це ж зовсім інше. Зовсім-зовсім інше. Злітай на Землю і зрозумієш. Спочатку тобі буде страшно. Але це нормально, у всіх периферійних спочатку проявляються запаморочення на відкритому просторі й солярофобія [46]46
  Солярофобія – хворобливе несприйняття сонячного світла.


[Закрыть]…

– Ніколи не вживай у моїй присутності слово «периферія». Ми не любимо цього слова.

– Табу?

– Це ж найзліше земне опускання для колоністів. Тільки земні сноби кажуть про інші світи: «Периферія». Тільки в земних новинах використовують це расистське слово.

– Вибач. Ось Марков також колоніст, але його це слово не дратує.

– Дратує-дратує, не сумнівайся. Просто він прикидається. Старий хитрий пацюк.

– А мені здається, що він відвертіший за тебе.

– Хто? Марков?

Вольск щиро розсміявся. Його просто розпирало від сміху. «Відвертий Марков» – це ж новий крутий прикол. Приблизно, як «пухнастий домашній ґирг».

– Чому смієшся?

– Для Маркова, мала, ми всі підозрювані. Він дивиться на тебе чи на мене, а сам в голові прораховує: «Чий ти шпигун або шпигунка? Коли тебе завербували ґ'орміти? За скільки продалася ворогам ця суперкрасуня з оксамитово-шоколадною шкіркою?»

– Я суперкрасуня?

– А ти ніби сама не знаєш. Ти – тератронна бомба у світі сексу.

– Знаю. Я офіґенна бомба. Бабах! І всі на колінах.

– І я про це, мала. Таких природних красунь, як ти, взагалі не існує. Такі бомби не передбачені природою. Ти – спеціальний розвідувальний секс-клон. Тебе спроектували ящери для того, щоб ти звабила Маркова і вивідала всі таємниці поліції. Наприклад, скільки на Тіронії діючих сутенерів. Адже це страшна імперська таємниця. І детектив просік твою шпигунську сутність. До речі, я завважив: чим більше він підозрює людину, тим люб'язніший із нею. А у твоїй присутності він стає солодким, немов концентрований сироп. Навіть на «периферію» не реагує. Тобі хана, ґ'ормітська шпигунко!

– Цу! Не тринди. Сам ти ґ'ормітський шпигун… Моя мати, аби ти знав, була ексклюзивною копією знаменитої альфійської акторки і співачки Акуми, а батько – есквайр, капітан великого пасажирського лайнера. Я його законна дочка з правом спадкування.

– Якого такого лайнера?

– Перевіряєш?

– Авжеж. Я дуже пильний громадянин великої Імперії.

– Ти – арпікранський підкупольний тарган… Маленьке нахабне тарганисько, яке живе у великій бляшаній банці й думає, що це кайф. Ось ти хто, – її спритні пальці почали пестити тіло Вольска.

– То якого лайнера?

– «Максвела».

– Його прізвище також Шайнар?

– Так. Капітан Рама Шайнар.

– Я перевірю, Тама-донька-Рами.

– Перевіряй, – пальці Тами зупинили свій похід Вольсковим животом.

– Я зіпсував тобі настрій?

– Ні.

– У тебе сумні очі, Тамо.

– Ті записи… Вони постійно виринають у пам'яті.

– З Волт-Армстріджа?

– Так. Я колись давно читала про інопланетних чудовиськ. Стародавній автор описував ксеноморфів з кислотою замість крові [47]47
  Тама має на увазі книгу Алана Фостера «Чужий», створену на базі кіносценарію в XX столітті ЕП.


[Закрыть].

– Я пам'ятаю. Це із якогось серіалу.

– Я думаю, що кіборґи-термінатори знищили б тих вигаданих монстрів за двадцять хвилин. Жодна кислота їм би не допомогла. А справжні монстри перемогли кіборґів. Якщо вони потраплять на поверхню населеної планети, їх ніхто не зупинить.

– Якщо вірити стародавній леґенді, вони знищили расу Великих Повзучих Отців. А Повзучі були дуже могутньою цивілізацією. Ми у порівнянні з ними – діти.

– З Повзучими було не зовсім так.

– А як?

– Коли я була на Піфії, мені розповідали про Повзучих.

– Ти була на Піфії?

– Я вивчала засоби ментального впливу в приватній школі сестри Кардане.

– Але ж я чув, що клонам заборонено з'являтися на Піфії під страхом смерті.

– У мене був спеціальний дозвіл.

– Справді?

– Справді.

– Круто.

– А ти як думав.

– Ти навчилася там телепатії?

– Щось на штиб того… Але ж ти слухай, якщо хочеш дізнатися про Повзучих. Коли з'явилися ґирги, біологічні основи спадковості Повзучих вже були підірвані. Адже вони були тристатевими симменталіками [48]48
  Симменталіки – своріння, життєдіяльність яких базована на телепатичному контакті зі створеннями іншої статі або ж іншого виду.


[Закрыть], і тільки одна із трьох статей їхньої раси володіла високим інтелектом і розвиненою емоційною складовою. А інші дві мали примітивний рівень свідомості. В перебігу еволюції вони залишилися напівтваринами і паразитували на досягненнях розумної статі. Лише харчувалися і брали участь в процесі розмноження. І ці примітивні створіння почали вироджуватися, позаяк наблизилася часова межа біологічного існування їхнього виду. Їхній вид до цього жив близько двохсот тисяч років. Відбулося завчасне природне вичерпання спадкової бази. Не виключено, що воно було наслідком безсенсового паразитичного способу життя.

– Люди також зіткнулися із чимось схожим.

– Так, але ми прискорили виродження частини людства необдуманими генетичними експериментами. Якби не Відновлення, нас, звісно, також не було б. Проте значну частину раси генетичне моделювання не зачепило. А у Повзучих настала не криза спадковості, як у нас перед Відновленням, а цілковите вичерпання життєвих сил раси. Вони після того розмножувалися лише в одному спеціальному розпліднику. У ньому багато тисячоліть, шляхом надскладної багатоетапної селекції, Повзучим вдавалося зберігати невелику життєздатну популяцію примітивних статей. А ґирги напали і знищили цей інкубатор.

– Вони не мали резервного?

– Ні.

– Невже тоді цей один-єдиний розплідник не охороняли? Мудра давня раса повинна була…

– Охороняли. Обов'язки щодо захисту розплідника були покладені ними на партнерську расу ящерів. Тут, можливо, й прихована головна таємниця загибелі Повзучих. Існує припущення, що ґирги потрапили туди не випадково, що ящери умисно інфікували розплідник, щоб прискорити згасання раси Повзучих.

– Ящери? Але ж ящери шанували Повзучих як живих Богів. У всіх енциклопедіях про це написано.

– Це таємниця ящерів Ґ'орми. Іноді й Богів убивають.

– Ти сказала, що це тільки припущення.

– Припущення, леґенда. Але і частина знань.

– Отже, ґирги є начебто біологічною зброєю ящерів?

– Не начебто. Це найнебезпечніша зброя ґ'ормітів. Дуже ефективна. Здатна швидко очистити будь-яку планету від усього живого. І, на відміну від тератронних бомб, ця зброя залишає самі планети цілими.

– Тоді те, що сталося на Волт-Армстриджі, може бути останнім попередженням правителів Ґ'орми людям. Може, це у них таке пред'явлення ультиматуму?

– Я також про це думаю.

– Це все тобі розповіли на Піфії?

– Так. Там зберігають знання про древні епохи Галактики.

– Розповіси мені?

– Можливо.

Після такої невизначеної обіцянки вони декілька хвилин лежали мовчки. Потім Вольск доторкнувся губами до теплого плеча Тами.

– То як там трахаються під відкритим небом? Можеш показати?

– Можу.

– А чого ж тоді чекаєш?

– Хвилинку, арпікранське снобисько-тараканисько, я тобі покажу справжній земний трах. Уяви собі, що ти лежиш на м'яких зелених рослинах і…

– Цу!

– Не кричи. Це не я. Це тебе вкусила земна мураха. Вони завжди заважають трахатися у траві.

– Це не мураха, це ти мене вкусила. Невже у мурах такі великі красиві білі зуби?

– У них щелепи. Гострі-гострі. А ще на Землі є оси. Вони небезпечніші за мурах. Особливо для периф… Вибач, для тих, у кого немає імунітету. Мене одного разу вкусила оса…

– Не відволікайся.

27

Військовий ґвинтокрил АНО-86,

350 метрів над поверхнею води

Південної затоки Океану Нелі,

планета Кідронія (4КВ67:3) системи Абелари.

15 семпрарія 416 року Ери Відновлення

– Я вже років із десять не літала ґвинтокрилами, – намісниця Унно, висока кістлява жінка з вилицюватим обличчям, подивилася в ілюмінатор. – У цих машинах є азартна своєрідність. Але якщо нас зіб'ють партизани, ми потрапимо на сніданок до підводних монстрів.

– Район безпечний, – запевнив Атлопатек. – Нас прикривають кіборґи супроводу, на березі розгорнуті мобільні групи «командос». А ґвинтокрил мені порадили наші техніки. На ґвинтокрилі, виявляється, легше обладнати «червону зону». У мисливському таборі розмовляти буде складніше.

– А про що розмовляти? Ви ж уже сказали нам, Джилі, що у вас усе готово.

– Я б хотів попередити вас, зокрема, щодо нових аґентів Ґрідаса, герцогине.

– Ви геть збожеволіли з тими титулами, Джилі, – насупилась намісниця. – Я стану герцогинею Корвін-Кларт лише після смерті матері. А старенька, я сподіваюся, ще протягне років зо двадцять… Аґенти Ґрідаса! Нехай делла Варда вирішує ці проблеми, мені це не цікаво. Ви краще б познайомили мене зі своєю чарівною супутницею, адмірале. Хто ти, дитинко?

– Камер-корнет Фатіма Ферфакс, мем! – відрапортувала юна білявка, котра сиділа поряд із Джиліном.

– Ферфакс? То ти сестра тої білявої Тени, – здогадався сенатор Рехинальдер. Він щойно відірвав погляд від величної панорами фіолетового океану. Наче велетенський апельсин, у сіро-зеленому тумані над горизонтом висів диск Абелари.

– Так точно! Молодша сестра.

– Як мило вона викрикує «так точно». У вас чудовий смак, Джилі, – посміхнулася Ліда Унно.

– Як тобі не соромно тримати дівчинку в камер-корнетах? – підіграв намісниці сенатор. – Невже вона в тебе ще не заслужила нашивок фреґат-лейтенанта?

Фатіма зашарілася.

– Скоро отримає, – запевнив адмірал. – Діти судді Ферфакса – гордість Другого флоту. Тена виграла п'ятиборство на останніх Ноланських іграх. Серед народжених, зрозуміло.

– А чому на Нолі не проводять змішаних суперфіналів? – поцікавився сенатор. – Хіба ваші люди не здатні битися з клонами?

– Не здатні, – намісниця з виглядом колекціонера спостерігала, як рожевіють щічки юної адміральської подруги. – Клони завжди перемагають людей. Завжди. Це цілком доконаний факт. Вони сильніші й цілеспрямованіші.

– Тена ніколи б не билася з клоном, мем. Це ж паскудство, – заявила Фатіма і злякалася, що насмілилась втрутитися до розмови правителів. Тепер навіть вушка в камер-корнета стали пурпуровими. Джилін насупився.

– Твоя сестра, дівчинко, дуже здібна, – сказала Унно, ніби не помітивши порушення субординації, – і дуже сильна. Але у двобої з клонкою-бійцем вона не протримається й хвилини.

– Спірне твердження, – не погодився Рехинальдер.

– Можна перевірити.

– Давайте.

– Якщо наш люб'язний господар не проти, – намісниця глянула на Атлопатека, ніби пропонуючи прийняти виклик, – ми влаштуємо у мисливському таборі невеличку забаву. Бій на п'ять раундів з короткими лезами. Я виставляю на арену свою клонку, а сенатор проти неї старшу Ферфакс. Ставлю на клонку двісті тисяч.

– Приймаю, – кивнув Рехинальдер. – Двісті тисяч на доньку судді.

– Це можна організувати, – погодився правитель Кідронії. – Допоки мої плавці виманюватимуть великого мечоносця, ми спостерігатимемо за боєм. Я також ставлю на Тену. Сто тисяч.

– Я піднімаю ставку, – прийняла виклик Унно. – Триста. Ви, наскільки я розумію, ще не бачили справжніх бойових клонів.

– Щодо клонів, – сенатор знову глянув на обідню Абелару. – Кажуть, що на Кідронії з'явилися проповідники культу Велудумана. Це правда, Джиліне?

– Чутки, сенаторе, це лише чутки. Ми викорінюємо шкідливі вірування в зародку. Демонтуємо клонів за самою лише підозрою у сповідуванні тих заборонених вчень.

– А чому ви вважаєте цей культ шкідливим? На мою думку, релігії клонів є неминучим побічним продуктом їхнього виховання. Адже ми закладаємо в них поняття покірності і підпорядкування.

– Проповідники Велудумана називають нашу Імперію «породженням темряви», – замість правителя відповіла намісниця. – У мене є копії їхніх священних текстів. Можу й вам надіслати, якщо цікаво. Дуже своєрідні писання. Я вже наказала демонтувати шість сотень клонів на рудниках Ноли і тридцять серед обслуговуючого персоналу, та все ж прихованих прихильників Велудумана у нас стає все більше. Навіть серед напівкровок знаходять проповідників. Я впевнена, що й на Кідронії ця мерзота також розквітає. У вас під носом, Джилі.

– Я посилю контроль, – пообіцяв Атлопатек.

– Так, адмірале, будьте добрі, посильте. Такі підпільні культи завжди закінчувалися кривавими бунтами. Пригадайте події на Тіронії. Там спочатку в клонів з'явився такий благий месія, складав молитви, проповідував смирення… Пам'ятаєте? А закінчилося все тим, що заводські клони вирізали всіх природнонароджених у п'яти поселеннях.

– Самобутні релігії клонів – дуже цікава тема для досліджень, – завважив сенатор. – В Арпікранському Університеті нею займається такий собі доктор Панкет. Дуже розумна людина, скажу я вам. Небуденний філософ. Він підрахував, що за останні двісті років виникло одинадцять таких релігій. Три із них все ще сповідуються клонами сучасних серій. Зокрема й та, про яку ми щойно згадували. Віра у бога Велудумана.

– А ви впевнені, що всі ці псевдорелігії направду самобутні? – рухливе обличчя намісниці виразило недовіру. – Аналітики Джи Тау доповідали мені, що культ Велудумана інспірували Знаючі. Я, між іншим, цим аналітикам довіряю. Все це інтриги капосних піфійських сестричок. Вони як можуть і чим можуть мстять Дому Ойзеле. Вони знають, що зможуть відновити автономію своєї священної Магонії тільки після падіння теперішньої династії.

– Першого Туре вбила Знаюча, – заявив Атлопатек.

– Не факт, зовсім не факт, – не погодився сенатор. – Я був тоді помічником секретаря сенатської комісії, яка розслідувала вбивство імператора. У нас було декілька рівноправних версій. Над кожною працювала окрема слідча група. Але Шелтон перевів усі стрілки на піфійок. Ігі завжди мав на них зуб…

– Ще б пак, – посміхнулася Унно.

– Так ось, – продовжив Рехинальдер, – серед клонських релігій є, наприклад, віра у Білу Богиню. Дуже цікавий забобон. Біла Богиня закликає своїх прибічників брати від життя максимум насолод. Навіть спати не рекомендується. Сон у цій релігії – марна трата часу, подарованого всім живим створінням для насолоди. Серед моїх наложниць-клонок була справжня жриця Білої Богині. Вона розповідала мені, що її посвятили в жриці ще на стадії виховання, коли вчителі СКУВ-школи [49]49
  СКУВ-школа (Система кінцевого удосконалення виробів) – заклад у складі стандартної фабрики клонів, де клони проходять останню стадію виготовлення – виробниче виховання і набуття професійних навиків.


[Закрыть]відкрили в неї надзвичайні сексуальні таланти. Їй тоді було років дванадцять. Все тіло у неї було вкрите тату. З голови до п'ят, кожний квадратний сантиметр. Вся історія богів була зображена на її тілі. Зі всіма деталями. І кожна мініатюра супроводжувалася кольоровим тайнописом. Ці тату їй наносили ритуально, протягом багатьох місяців, уявляєте? Після демонтажу цієї клонки я зберіг її шкіру у своїй колекції. Консервацію здійснили на Аврелії місцеві таксидермісти [50]50
  Таксидермісти – спеціалісти з виготовлення опудал.


[Закрыть]. Вони створили пластикову копію тіла жриці й натягнули на неї шкіру. Стоїть у моєму кабінеті як жива. Унікальний розпис, тонка графіка і дуже впевнені лінії. Їх наколював, без жодного сумніву, великий майстер тату. Університет за цю шкіру пропонував мені півтора мільйони… Ця жриця, скажу я вам, справді вміла насолоджуватися життям. Деяким природнонародженим варто було б у неї повчитися.

– Ви, сенаторе, завжди були політичним клонофілом.

– Не заперечую, Унно. Ви це абсолютно точно визначили: «політичним». Саме так. У чотириста другому році я голосував за надання громадянства напівкровкам і не соромлюся цього. Вважаю, що мав тоді рацію.

– Ймовірно, серед ваших наложниць у ті часи були напівкровки з гарною шкірою, які вміли насолоджуватися життям.

– Джерело вашої уїдливості, Лідо, мені відоме. Я пам'ятаю, що ваш покійний батько тоді голосував проти. І дуже емоційно виступив щодо мотивів голосування. Я б сказав навіть більше: іншого такого емоційного і сильного виступу з питань корекції Генетичних законів я не пам'ятаю. А я в Сенаті вже більш як півстоліття.

– А ви хотіли, щоби мій батько проголосував за ці ваші довбані «корекції»? Щоб він спокійно спостерігав, як вискочка Теслен і хитрохвості земні прогресисти відспівують і ховають фундаментальні цінності Відновлення? Він не вмів поступатися принципами, – в голосі намісниці з'явився метал. – Надавати громадянство генетичним виродкам? Підносити біороботів до одного рівня з народженими? Знову ставати на шлях виродження і погибелі? Ні, сенаторе, мій батько був принциповою людиною. Мій батько, якщо ви ще пам'ятаєте, сенаторе, був вісімнадцятим спадковим герцогом Корвін-Клартом. Він був втіленням честі імперської аристократії, арбітром у всіх конфліктах високородних. Йому було соромно за сучасників… Ну а ви, звісно ж, можете взагалі не соромитися.

– Навіщо ви так, Лідо? Я ж не ставлю під сумніви ані родовитості, ані порядності вашого покійного батька. Але я впевнений, що іноді корисно йти на поступки новим віянням. На невеличкі нешкідливі поступки. Для того, щоб не допустити стихійних сплесків плебейської активності. Поступки помножують число союзників, розширюють базу політичної підтримки. Це, лордесо, не я придумав. Це стародавні аксіоми політики. І зараз, до речі, більшість громадян-напівкровок на нашому боці, а не в таборі імператора. Моя політика вже принесла добрі наслідки.

– Щось я сумніваюся, що більшість. Хіба ви їх опитували, проводили серед них референдум?

– Не проводив, але знаю. І також не маю сумніву, що добра половина периферійної аристократії тепер не з нами, а на боці Ойзеле. Цьому служить прикладом випадок з Ґвен Вей.

– Ці барони Веї – марсіанський клан контрабандистів і наркоторговців, – скривився, немов від кислого, Атлопатек. – Марсіанська кров завжди була зіпсованою. Вони на Марсі сотні років жили у перенаселених задушливих куполах, хворіли, божеволіли, народжували мутантів. А від часів Явіса і Асміра, коли марсіанським баронам прищемили хвости і змусили породичатися з безпородними армійськими вискочками, там взагалі усе зійшло на пси. Тому і на Марсі, й на Арпікрані ніколи не було порядку. І не буде. Там жоден з урядів не тримався більше трьох років. А в Раді колонії вони безперервно гризуться століттями. Там звіринець, а не Рада. Навіть до бійок доходить, до найсправжнісінької різанини. А все через те, що такі от Веї сідали жерти синтетику за один стіл із немитими дітьми техніків.

– А коли ця Вей прилетить до мисливського табору? – поцікавилась Унно.

– Після нас, разом із командуючим і Теною.

– Тобто, ви її контролюєте?

– Ми її щільно контролюємо. Ми ж знаємо, що вона досвідчена і небезпечна.

– Так, я продивилася досьє на неї. Цікава дівка.

– Вона шпигувала для Ґрідаса на Сельві. А на Сельві слабкі не виживають.

– У вас уже є зразок її ДНК?

– Аякже. Її ДНК вже нанесли на балони з газом. Коханка Маккосліба – терористка! Оце буде новина. Імперія підстрибне.

– І вам, Джилі, не шкода зіпсувати таке полювання?

– Усе відбудеться після того, як ми вполюємо великого мечоносця.

– А може, не варто так відтягувати? Цим ми надаємо час Ґрідасу для підготовки контрзаходів. До сьогодні ми випереджували його хортів.

– Усе повинно йти своєю чергою, лордесо. Тена і Міа розробили хороший план. Дуже точний план. У них усе розраховано посекундно. А людям Ґрідаса ми підкинули роботи на базі. Вони там зараз шукають бойові токсини. Обнюхують кожен контейнер. Ось нехай і далі шукають.

28

Поселення «Благословенне починання».

Кристалічна Провінція,

Планета Кідронія (4КВ67:3).

15-16 семпрарія 416 року Ери Відновлення

Коли вони наблизилися до медичної лабораторії, в аґента «Ягда» виникло недобре передчуття. На стіні коридору він побачив характерну деформацію. Метал там розплавився і застиг концентрованими «хвилями». Гумм також помітив оплавлення.

– Це сліди від зброї? – запитав він.

– Так, товсточолику, це сліди від плагану.

– Плагану?

– Портативної плазмової катапульти. Ти такої не бачив. Офіційно її заборонено застосовувати на населених планетах.

– Це Джи Тау?

– Не знаю. Плагани використовують різні спецпідрозділи. Йдемо далі.

А далі лежали обвуглені й деформовані людські тіла. Два в обвідному коридорі та два на майданчику перед входом до лабораторії. На стінах виднілися глибокі каверни, кульові отвори і вже знайомі термічні оплавлення. Тканина на комбінезонах трупів спеклася з мертвою плоттю в обвуглену чорно-фіолетову масу. На одному із загиблих зберігся неушкоджений вивід комунікатора. Його блакитний метал потьмянів від термічного впливу.

– Це старий док, – впізнав загиблого Гумм. – Він мав таку модну штукенцію.

– Дідуся, звісно ж, шкода. Док, судячи з усього, потрапив під роздачу випадково. А ось ці хлопці пручалися. З пукавками проти плаганів. Так-так, – «Ягд» нащось доторкнувся кінчиком чобота до одного з тіл. Поряд із убитим лежала вогнепальна зброя.

– А чому нікого немає? Чому немає сигналу тривоги? – Налгате розгублено роздивлялась навколо. У приймальному блоці медичної лабораторії не було ані душі. Рівно світилися білі й зелені панелі світильників, вентиляція працювала на повну потужність, намагаючись упоратися зі смородом згорілого м'яса. Від сильного потоку повітря на голові аґента ворушилося волосся.

– Скоріш за все, системи безпеки купола вимкнули. І основні, й резервні. Тут попрацювали джентльмени з поважної контори. Нам треба забиратися звідси. Якомога швидше.

– А що буде з сестрою?

– Її там уже немає.

– Потрібно перевірити, Обраний.

– Добре, сестро. Як ти скажеш.

Вони пройшли через коридор до відкритих дверей реанімаційного блоку. Тут освітлення не працювало. Відновлювальні капсули і ложа були порожні. З розкиданих ємностей на підлогу сочилася масляниста жовта рідина. Зі стелі звисали тороки обірваних дротів і трубок. На порозі круглої кімнати застигло те, що залишилося від кіборґа-«павука». Броньований корпус термінатора пробили, його механічні лапи застигли в незавершеному ривку. Дуло паралізатора задерлося, наче хобот слона, що сурмить, закликаючи на допомогу співродичів. Із дірки в його корпусі до вентиляційного отвору здіймалася цівка зеленуватого диму.