Текст книги "Тінь попередника"

Автор книги: Владимир Ешкилев

сообщить о нарушении

Текущая страница: 4 (всего у книги 24 страниц)

– Ні, не хочу.

– От, бачиш. Тоді присягай.

– Добре. Присягаю іменем Велудумана… Так що ти там хотів, клоне?

– Я хочу клон жінки імператора.

– …?

– Я повторюю тобі: я хочу одружитись на генетичній копії імператриці Гірінни Модести… Й чого ж це ти так на мене дивишся, воїне Теслена? Ти ж сам казав, що я сильний чоловік. Це правда. Я дуже сильний. Жінкам подобається, коли я їх кохаю. Вони завжди йдуть від мене задоволені і щасливі. Вони потім знову й знову приходять до мене. Я сильний. Я хочу мати за жінку якісну копію імператриці, щоби вона також раділа моїй силі. Хочу мати від неї дітей, подібних до Гірінни. Я бачив її в телевізорі, коли минулого року вони з імператором прилітали на Арпікран. Нам усім це показували на великому екрані. Гірінна Модеста дуже красива жінка. Вона красивіша за жінок тисяча чотириста п'ятдесят третьої та тисяча чотириста п'ятдесят п'ятої серій. Вона красивіша навіть за жінку Зару з тисяча чотириста шістдесят восьмої малотиражної серії, з якою тепер живе доктор Мангус. Імператриця мені відразу сподобалась. Вона мені сниться, і в моїх снах вона кричить від задоволення, коли я її кохаю… – клон закріпив плазмового різака на своєму поясному кронштейні і тяжко зітхнув. – Ось такою є моя заповітна мрія, напівкровко.

9

«Червона зона» Резиденції Джи Тау,

головний купол Центрального поселення,

система зірки Абелари (55 Рака).

10 семпрарія 416 року Ери Відновлення.

– Так ось на яку лажу ми підписались, – посміхнувся Марков. – На ціле рятування людства! Й ордени нам, напевне, вже приготували.

– Рене, припиніть, – зупинила детектива Ґвен Вей. – Дайте радникові прояснити нам ситуацію.

– Спасибі вам, леді, – вдячно посміхнувся в її бік Гело-молодший. – Але це потребує часу.

– Ми вас слухаємо, – погодився Вольск. Він вирішив, що, незважаючи на мінімалістичний сніданок, який запропонували команді Вей перед відльотом з карантинної станції, голодна смерть йому все ж таки не загрожує. Принаймні, у найближчі години.

– Планета Фаренго, – почав радник-представник, – була вперше досліджена безпілотним зондом у двісті дванадцятому році й віднесена до планет земного типу, межово перспективних для колонізації. Киснева атмосфера, м'який клімат, теплий океан. Ідеальні умови для колонії та хороші перспективи трансформації планети для життя людей поза закритими поселеннями. Фаренго реально могла б стати другою Аврелією і третьою планетою, де людям не потрібно сидіти в печерах і в куполах. Проблемою стала лише значна віддаленість Фаренго від зони розселення нашої раси. Планета, як вам відомо, знаходиться у Темному Агрегаті Оріона…

– І належить до сфери юрисдикції Ґ'орми, – нагадав Марков.

– Так, детективе, ви маєте рацію. Зоряна система, до якої входить Фаренго, від давніх епох належала до сфери юрисдикції Керуючої планети ящерів Ґ'орми, про що через Знаючих було отримано відповідне попередження. Отримано давно, ще за правління імператора Деко Асміра [20]20
  Про Деко Асміра та його добу – див. у Додатку 1.


[Закрыть]…

– Від яких саме Знаючих? – запитав Марков.

Судячи з того, що Гело ніяк не відреагував на його безцеремонність, Вольск зрозумів: тіронієць почав виконувати свої професійні обов'язки.

– Від Знаючих Піфії.

– Планети Жінок?

– Так, – підтвердив радник і додав: – У наших архівах, детективе, йдеться про попередження з Піфії. Але аналітики не виключають того, що джерелом попередження могли бути інші, невідомі нам Знаючі, а піфійки лише передали отриману інформацію Імператорській Раді. Мати Асміра і дружина тодішнього канцлера були піфійками, жрицями високого ранґу. Поради Знаючих у ті часи важили більше, аніж аналітичні доповіді експертів Служби.

– Стає цікавіше, – хижа сутність, яка віднедавна проявилась в детективі, знову вийшла назовні через його напружену позу й вираз обличчя.

«Він явно намацав якийсь взаємозв'язок між подіями, – подумав Вольск. – Безперечно, що Марков дуже інформований і був допущений до секретних архівів Старої Імперії». Як і більшість інтелектуалів Випереджуючих планет, археолог давно зрозумів: все, що стосується таємничої і могутньої корпорації Знаючих, обговорювати не рекомендується. Ця рекомендація стосувалась не пересічного забобону, а одного з тих найдавніших й найміцніших табу, що вели своє походження від інформаційних заборон тої темної і страшної доби, що передувала Ері Відновлення.

– Тому, – вів далі радник, – колонізація Фаренго була відкладена до кращих часів. У двісті тридцять п'ятому році планету відвідала експедиція знаменитого дослідника далеких світів – Авреліанського академіка Нурасова. Експедицію було десантовано на Фаренго з борту рейдера «Тінтажель». Цей розвідувальний корабель, з унікальними на той час льотними характеристиками, був виділений для Нурасова з імператорського резерву. Академік знайшов на планеті надзвичайно давні підземні руїни. Пізніше Знаючі повідомили, що знайдені зруйновані споруди пов'язані з колонізацією Галактики, яку мільйони років тому здійснювала раса Великих Повзучих Отців. Ящери Ґ'орми вважають цих леґендарних істот своїми наставниками і богами. Ґ'орміти надзвичайно ревниві до всього, що пов'язане з Повзучими…

– Це все, без сумніву, дуже й дуже пізнавально, – Марков виклав на поверхню стола новий пакет із соком. – Але, раднику, мене якось більше цікавлять не прадавні руїни, а таке от конкретне питання: чому це від двісті тридцять п'ятого й до триста дев'яносто третього року у напрямі Фаренго не було відправлено жодної експедиції? – слідчий розкрив пакет і скептично принюхався до його вмісту. – За півтора століття, панове, жодної експедиції до планети, яка ідеально підходить для перспективної колонізації! Дивно, правда ж? Ви знаєте відповідь на це запитання, адже так, Гело?

– Це не зовсім так.

– Що «не зовсім так»?

– Що не було жодної експедиції.

– В архівах немає згадок про такі експедиції, – завірив детектив, відпиваючи з пакету. – Я поцікавився.

– Дозвольте, я продовжу, – звернувся до решти присутніх радник-представник.

– Продовжуйте, офіцере, ми слухаємо, – замість решти відізвався Марков.

– Академік Хосро Нурасов не надав науковій громадськості і вченій раді Авреліанського Університету повного звіту про експедицію на «Тінтажелі». Але невдовзі після повернення до Випереджуючих планет він отримав особисту аудієнцію в імператора Сіорана Першого. Таке запрошення у ті багаті подіями часи означало, що експедиція роздобула наукові дані надзвичайної ваги і першочергового значення. Записи на імператорських аудієнціях за традицією не велись, а письмовий звіт Нурасова був засекречений під грифом вищим ніж «п'ять А». Наскільки мені відомо, єдиний примірник цього звіту був записаний академіком на папері власноручно й ніколи ніяким способом не копіювався і не переводився у цифрову форму. Документ було втрачено під час Смути. Він згорів у пожежі імператорського архіву разом із матеріалами експедиції.

– Фантастика! – піднесено прокоментував Марков. – Леґенди величної епохи піонерів! Нурасов написав свій секретний звіт на папері! Власноручно! А потім – оппа! – той безцінний папір згорає… Це вже не історія, панове, а пригодницький серіал. Щось на штиб останніх серій «Зоряного розвідника». Я ніби бачу цю кіношну сцену. Сивочолий академік схилився над паперовим звітом про таємниці Повзучих. Пише, бідака, аж упрів від старання. А поряд стоїть сам Великий Сіоран у парадному мундирі зі всіма орденами й дивиться на Нурасова проникливим батьківським поглядом. Красиво, ні?… А, до речі, забув запитати: де ж саме імператор дав академікові ту вікопомну аудієнцію?

– В резиденції Шекані на Сагунті. Саме там Сіоран провів останні роки свого життя. Там він і відійшов до предків.

– Але ж імператорські архіви, якщо мені не зраджує пам'ять, горіли не на Сагунті, а на матінці Землі. У триста двадцять шостому році, коли було вбито правительку Майдж й остаточно розігнано самочинний земний Конгрес.

– Ви добре поінформовані, детективе. Документ справді згорів на Землі під час атаки палацу дронами [21]21
  Дрон – одна із назв безпілотного літального апарата.


[Закрыть].

– А Сагунтський архів?

– Там нічого не знайшли. Після смерті Сіорана Першого його наложниці та члени Імператорської Ради вивезли звідти усе цінне на Землю і на Піфію.

– Знову та клята Піфія… – промимрив детектив і спідлоба глянув на Гело-молодшого. – А ваші хлопці там добре шукали?

– Шукали надзвичайно ретельно.

– Коли?

– У різні часи. Проблема Фаренго час від часу ставала актуальною, і лідери Імперії щоразу доручали Службі знайти знаменитий «паперовий» звіт Нурасова. Останнього разу, наскільки мені відомо, такі пошуки велись у дев'яностих роках минулого століття. За особистим таємним наказом нашого нині правлячого монарха.

– Зрозуміло. І коли нічого врешті-решт не знайшли, то ваші хлопці вирішили відправити до Фаренго «Уриїл»?

– Так…

Вольску здалось, що радник хотів щось додати до цього «так», але передумав.

– Отже, – продовжив свій імпровізований допит тіронієць, – ця експедиція таки була організована Службою, а не вченими Університету. Так що ж ви нам, Гело, розповідаєте про «несекретну експедицію»?

– Офіційно експедицію готував і фінансував Університет Альфи Альфи. Ми лише чекали на результати. Але, як вам відомо, не дочекались.

– Рене, мені здається, що ви з офіцером Гело перескочили й через певні важливі деталі, – раптом втрутилась у розмову Ґвен Вей. – До «Уриїлу» ми, я сподіваюсь, ще дійдемо. Адже радник вже натякнув нам, що між експедиціями Нурасова і Анволі дослідження Фаренго все ж таки відбувались. Я правильно вас зрозуміла, раднику?

– Так, докторе Вей, ви правильно зрозуміли мої слова. Було два рейси безпілотних кораблів плюс неоголошена експедиція у триста другому році.

– Тобто, ця неоголошена, як ви кажете, експедиція відбулась ще перед Смутою, коли згоріли архіви? – перепитав Марков.

– Перед Смутою, так. Безпілотні кораблі висаджували кіборґів. З ними після посадок разураз припинявся зв'язок. Таких спроб нам відомо принаймні шість. Причини зникнення роботів невідомі й до сьогодні. Ті, які лише літали в атмосфері планети, повернулись до кораблів цілими і неушкодженими. Але, як тільки кіборґи досягали поверхні, зв'язок з ними зникав і потім вже не відновлювався. Тому, за рішенням Імператорської Ради, Флот послав до Темного Агрегату пілотований дослідницький рейдер. Ця експедиція також безслідно зникла. Ми навіть не знаємо, чи досягай вони Фаренго.

– Це, напевно, був рейдер «Атон», корабель контр-адмірала Варвіка Ґрідаса, прадіда теперішнього Верховного координатора вашої Служби? – припустив Марков. – Про його зникнення було офіційно оголошено у зверненні командування Флоту, але ніхто ніколи не згадував, що «Атон» прямував до Темного Агрегату.

– Високий рівень секретності, детективе. Дуже високий рівень. Так, ви маєте рацію, це справді була військова експедиція, якою керував прадід Овшена Ґрідаса – лорд Варвік. Після загибелі «Атона» більше дев'яноста років не було жодної спроби дослідження Фаренго. Планета отримала неофіційний статус «забороненої».

– Умовно забороненої, чи вона входила до списку тих планет, за висадку на яких передбачалось карне переслідування?

– Вона не входила до списку. Заборона була неофіційною і у закритих документах Служби мотивувалась крайньою небезпекою для потенційних дослідників Фаренго.

– Отже, ваші координатори відправили Феліцію Анволі та її команду на вірну загибель? На «крайньо небезпечну для дослідників» планету? Їм нічого не сказали про зниклих кіборґів, про вашу заборону, – на спокійному до того обличчі Ґвен Вей з'явились рожеві плями. – А всі вони, до вашого відома, були видатними вченими, елітою тогочасної альфіанської науки. Я особисто була знайома з Феліцією, ще ближче знала ксенобіолога експедиції доктора Сайну Тарі. Ми разом працювали на Сельві й на планетах Зірки Кептейна [22]22
  Зірка Кептейна – червоний карлик спектрального класу МО. Відстань від Землі менша за чотири парсеки.


[Закрыть]. Під час підписання основної частини контракту, наскільки мені відомо, доктору Тарі офіційно повідомили, що прогноз успішності експедиції – вісімдесят два відсотки. Ви мене розумієте, Гело? Вісімдесят два! А який відсоток був насправді? Ви ж повинні це знати, чи не так? Мені, наприклад, точно відомо: прогностичні обчислювачі завжди знаходились під контролем Служби.

– Шість відсотків, – Гело дивився прямо в очі арпікранської аристократки. – Саме так, шість відсотків імовірної успішності місії.

– Мерзотники, – визначив Марков.

Ґвен Вей мовчки похитала головою. Вольску здалось, що вона стримує себе надзусиллям волі.

«Не дивно, – вирішив археолог, – адже Сайна Тарі була її близькою подругою. Сайна ніколи б не підписала рейсового контракту, якби їй тоді повідомили реальний прогноз успішності місії «Уриїла». Це ж була не просто підстава, це – тяжкий злочин, зокрема передбачений імперським карним законодавством. Якщо прогноз успішності вісімдесят два – це одна сума грошей за ризик, а якщо шість – зовсім інша. Але хто ж наважиться звинуватити координаторів всесильної Джи Тау?..»

– Я так розумію, – втрутився у розмову Вольск, – що хтось або щось протидіяло усім спробам дослідити Фаренго. Напевно, це були ящери Ґ'орми? Я правий?

– Це лише одна з версій, – жваво відізвався радник. На Вей він намагався не дивитись.

– Але команді «Уриїла» все ж таки вдалось дослідити планету?

– Після виходу з Темних Шляхів, супремус «Уриїлу» надіслав нам короткий звіт. Там зазначалось, що пілотовані модулі корабля успішно досягли поверхні Фаренго. Вчені працювали на планеті, збирали матеріали. Через два місяці на борт корабля повернулись усі, окрім ксенобіолога, згаданої Сайни Тарі й пілота-оператора пошукового гелікоптера. Вони загинули, їхні тіла не знайшли…

– А хіба адмірал Маккосліб не поінформував вас про це, леді? – поцікавився Марков.

– Ні, – ксенобіолог зробила вигляд, що не зрозуміла натяку. Її погляд був спрямований кудись далеко, а плями на обличчі стали більш виразними.

Вольск, не знаючи, чого ще очікувати від Маркова, поспішив їй на допомогу. Він звернувся до Гело:

– Я так розумію, що на цьому історія не закінчилась?

– Історія не закінчилась, – погодився радник. – У звіті супремуса згадувалось ушкодження радіатора моторної секції корабля. Ушкодження «Уриїл» отримав на зворотньому шляху, коли заходив на Темні Шляхи в Агрегаті Оріону. Ступінь пошкоджень супремус визначив як такий, що «не несе безпосередньої загрози», й відніс його на рахунок зіткнення з невідомим малорозмірним об'єктом. Але до Альфи «Уриїл» дійти своїм ходом таки не зміг. Його моторна секція постійно перегрівалась, почалась прогресуюча деформація внутрішніх захисних екранів. Тому супремус «Уриїлу» прийняв рішення вийти на орбіту Кідронії і запросити ремонтних послуг у місцевої орбітальної бази. Я вже згадував, що екіпаж і членів експедиції на час ремонту було вирішено залишити сплячими у протиперевантажних коконах. Тому вони ні з ким із кідронійців не спілкувались.

– Але комп'ютер ремонтного блоку мусив обмінюватись з корабельним супремусом даними?

– Він і обмінювався. Усі ці дані ми маємо. Але там немає нічого про експедицію. Лише технічна інформація, звіти ремонтних роботів, переліки витратних матеріалів, кількість використаної під час ремонту енергії. Всі ушкодження були повністю ліквідовані за сто десять стандартних годин. «Уриїлові», після передбаченої у таких випадках контрольної перевірки двигунів, було автоматично видано сертифікат льотної придатності. Потім «Уриїл» увімкнув іонні двигуни й пішов на П'ятдесят шостий лімес. Більше ніхто ніколи його не бачив. Останнє повідомлення супремус відправив на Кідронію перед тим, як востаннє пірнути на Темні Шляхи. Це був стандартний набір даних про стан бортового обладнання. Нічого підозрілого. Зрештою, за останні півстоліття з Темних Шляхів не повернулось більше вісімдесяти зорельотів різних класів і типів. Властивості багатовимірних сингулярностей, як вам відомо, не досліджені поки що й на долю відсотка.

– А коли стало відомо, що з «Уриїла» хтось скачав інформацію? – спитав тіронієць.

– Сім стандартних тижнів тому.

– Тобто, цілих двадцять два роки ніхто не спромігся або і не схотів цього виявити, а сім тижнів тому усі прозріли? Невже? Я не вірю. Такого не буває.

– При повторній перевірці пам'яті ремонтного блока знайшлися сліди несанкціонованого трафіку.

– Обсяг трафіку визначили? – поцікавився Вольск.

– Терабайтовий. Як мінімум.

– Хтось випатрав супремусові пам'ять?

– Так. Хтось підібрав коди і використав каскади аналогових масок для проникнення до пам'яті позитронного мозку корабля. Дуже професійна робота. Принаймні, так вважають наші техніки.

– І цієї «професійної роботи» не змогли зафіксувати тоді, у триста дев'яносто четвертому?

– Тоді почалася Війна з ящерами. Кідронія перетворилася ледь не на передову базу Шостого флоту. Всіх спеціалістів Служби кинули на придушення саботажу, на пошуки ноланських партизанів, протидію аґентам ящерів тощо. Розслідування загибелі «Уриїла» згорнули на півдорозі.

– Ну, скажімо, адресні ланцюжки несанкціонованого трафіку вам вдалось відслідкувати?

– Через двадцять два роки? Ви що, жартуєте, Олександре? Сам факт проникнення наші техніки зафіксували за тінями тіней слідів. Майже випадково. Ми перевіряли, потім переперевіряли й самі собі не вірили. Ви, до речі, можете все перевірити знову. Ще раз, на підставі свого бачення подібних проникнень. Ми вам лише подякуємо, якщо знайдете недоліки у роботі наших техніків. Ми також сподіваємось, що такий висококваліфікований техноархеолог, як ви, Олександре, зможе знайти щось таке, про що ми й не підозрюємо. Ми довіряємо вашому рівневі кваліфікації.

– Дякую за довіру. Ще таке запитання: як ви можете пояснити, що зловмисники змогли підібрати коди до фільтрів і захисних бар'єрів на входах до архівної пам'яті корабельного супремусу. Наскільки мені відомо, виробники оболонок позитронних мізків ґарантують, що подібне неможливо. Виробники брешуть?

– Наскільки мені відомо, виробники мають рацію. Підібрати коди, не знаючи, хоча б частково, принципів і системології кодування, – неможливо. Ми вважаємо, що в цьому випадку мало місце агентурне проникнення до бази даних фірми-виробника супремусів «Омікрон позітрал». Навіть не вважаємо, ні. Ми впевнені на дев'яносто дев'ять відсотків. Хтось на Альфі здав ворогові якщо не самі коди, то матриці для обчислювання оболонок кодів. Зараз ведеться розслідування, на фірмі працюють наші спеціалісти.

– Співчуваю їм, – промимрив Марков.

– Я теж, – підтримав детектива Вольск. Хто-хто, а він знав, що великі транссвітові корпорації, на кшталт «Омікрону», ревниво охороняють свої таємниці, і навіть Джи Тау для них не є авторитетною інстанцією, якщо йдеться про конфіденційні дані.

– Якби експедиція відбувалась офіційно під нашим «дахом», ми би встановили на цифрові входи супремусу свої додаткові спецбар'єри. Їх подолати неможливо.

– Отже, ви перемудрили зі своєю відстороненістю, – констатував тіронієць.

– Щось таке.

– А де ж ми тепер повинні шукати ці вкрадені дані?

– Є, принаймні, два шляхи, – повідомив радник. – Через «чорну скриньку» колонії або через Підземних. Скоріше за все – це їхня робота.

– Чекайте-чекайте, – раптом схопився Марков. – Повернемося до мого запитання. Я, вибачте за мою вроджену тупість, так і не зрозумів, з якого це добра Служба, через двадцять два роки після тих подій, раптом кинулась шукати якісь там «тіні тіней слідів»? Що трапилось? Адже щось таки трапилось.

– Ви знову попадаєте у десятку, детективе, – посміхнувся Гело. – Трапилось. Так. І ви навіть знаєте, що трапилось. Ви ж, я впевнений, моніторите щоденні зведені дані по вашому міністерству.

– Сім стандартних тижнів тому? Чекайте… – тіронієць зобразив на своєму обличчі межове напруження думки. – Так, ядерний вибух на базі П'ятнадцятого флоту. База Волт-Армстрідж, на стаціонарній орбіті Альфи Альфи… Якщо ви про це, то яким боком воно пов'язане з Фаренго?

– Напряму, детективе. Приблизно рік тому Флот відправив до Темного Агрегату експериментальний безпілотний рейдер із бойового резерву П'ятнадцятого флоту. Корабель-невидимку. Як стверджують наші спеціалісти, це найновіша розробка вчених і конструкторів Другого Арсеналу. Рейдер ішов до зірок Оріону надзвичайно складною траєкторією, з трьома пірнаннями у Темні Шляхи, з обльотом небезпечної області активного утворення молодих зірок, її пилового ґало [23]23
  Пилове ґало – різновид «холодної» міжзоряної туманності, яка «поставляє матеріал» для утворення нових зірок.


[Закрыть]і тамтешньої «чорної діри». Передбачалось, що ящери не зможуть відслідкувати шлях цього рейдера. Метою безпілотника того разу була не Фаренго, а планета 9КВ40:2. Вам, як археологу, цей шифр про щось каже?

– Так, – відповів Вольск. – Мені знайомий цей шифр. Дуже древня планета, друга у системі червоної зірки Мелані. Три роки тому з цієї планети доставили кремнієву плиту з металевими вкрапленнями. Наші «наукові боги» запідозріли в цій напівзруйнованій плиті викопний комп'ютер невідомої цивілізації. Я досліджував цей предмет… цей артефакт, але не дійшов остаточних висновків. Дуже цікава річ з точки зору нелінійних просторових рішень, теорії сплавів і наноархітектури. Але більшої користі від неї немає. Як інформаційний агрегат ця плита не працює. Та й у принципі не може працювати. Для її запуску потрібні невідомі нам додаткові складові, елементи або ж обставини.

– Цілком вичерпна відповідь, – погодився Гело. – Цей артефакт з «дев'ятої-сорокової» за нашим завданням досліджували ще кілька спеціалістів з TTS-археології, і вони дійшли подібних висновків. «Дев'яту-сорокову», до речі, Знаючі також рекомендували не відвідувати.

– А ви б хоч іноді дослухалися до їхніх рекомендацій, – нагадала про себе Ґвен Вей.

– Тоді б, леді Вей, ми визнали повну перемогу містики над наукою.

– Ну й визнали б. І що з того? – здвигнула плечима ксенобіолог. – Ви так кажете, немов науці вже відома таємниця Білих Каменів або всі властивості темної енергії. Який учений може пояснити природу Темних Шляхів або надстабільних десятивимірних сингулярностей? Одні лише припущення.

– Класичний варіант відповіді: наука знає лише те, що вона майже нічого не знає, – замість Гело відізвався Марков. – Але я вам щиро дивуюсь, леді. Ви ж нібито належите до імперської вченої корпорації, а таке кажете про науку…

– Я бачу, що ви, детективе Марков, глибоко й тонко розумієтесь на проблемах вченої корпорації, – з підкресленою холодністю звернулась до тіронійця арпікранка. – Раніше я думала, що ви лише на аристократах розумієтесь.

– Такі як я, докторе Вей, повинні розумітись на всьому. Професія в нас така. Серед злочинців, яких мені довелося розшукувати й допитувати, були і вчені, і аристократи… Різні, знаєте, люди траплялися.

– А все ж таки, чому Знаючі рекомендували залишити в спокої 9КВ40:2? – повернув розмову до попереднього русла Вольск. – Між іншим, ми в Університеті називаємо цю планету «Тифоном». Це, зрозуміло, поки що неофіційна назва, але звернення щодо неї до Астрономічної комісії вже підготували.

– Знаючі віднесли 9КВ40:2, або, якщо вам так подобається, Тифон, до тих планет, де залишили свої сліди і артефакти Повзучі Отці та, можливо, інші прадавні розумні раси. Ті раси загинули від нашестя на їхні світи орди агресивних і непереможних організмів. Від біологічної зброї, яку, судячи з усього, застосовували у галактичних війнах так званого Першого циклу життя. Знаючі попередили: не будіть древнє зло, інакше людство загине… – радник на кілька секунд замовк, немов перебував у сумнівах, чи варто розповідати далі. Потім продовжив:

– І ще таке… Я в це, звичайно, мало вірю, прошу мене правильно зрозуміти, але в деяких колах існує така альтернативна думка… Себто, ящери, на думку Знаючих, почали Війну лише для того, щоби відігнати нас якнайдалі від заражених планет у Темному Агрегаті. Згідно з нашим договором з керуючою групою Ґ'ормітів, власне, ще довоєнним договором, наші кораблі не повинні заходити до гравітаційної зони найближчих до Ґ'орми зоряних систем без їхнього дозволу. Серед заборонених для нас була й система зірки Мелані, де і знаходиться Тифон. Окрім того, ящери мають право здійснювати повну контактну інспекцію всіх наших кораблів, які вже отримали дозвіл.

– Отже, ви порушили мирний договір з Ґ'ормітами? Але ж ви й… – Марков похитав головою.

Гело промовчав. Відповідь і без того була зрозумілою усім присутнім.

– Ящери бояться, що ми заразимо наші планети цими організмами? – запитала Ґвен Вей.

– Або того, що ми використаємо «древнє зло» проти них. Або того й того одночасно. Ми думаємо, що вони ненавидять це «древнє зло» більше, аніж будь яке інше суще. Адже саме ці організми, як вважають Знаючі, знищили цивілізацію їхніх божественних наставників.

– А Фаренго Знаючі також віднесли до переліку заражених планет? – у свою чергу поцікавився Вольск.

– Прямих застережень від них не було. З одного боку, системи зірки Таліс, до якої входить Фаренго, не має в переліку систем, куди ми, за договором, не повинні за будь-яких обставин пхати свого носа. З іншого боку, Таліс і без того знаходиться у сфері юрисдикції Ґ'орми. Ми вважаємо, що на Фаренго є щось таке, що стосується до знань Повзучих Отців. Щось таке, чого, на думку ящерів, людству знати не потрібно.

– На думку ящерів чи на думку Знаючих? – уточнила Ґвен Вей.

– Ми кажемо: «на думку ящерів».

У відповіді радника Вольск відчув якусь напружену недомовленість, котру відніс на рахунок давнього табу.

– Так що ж там трапилось, на тій базі? – поцікавився Марков. – Зараження «древнім злом»? Я правильно зрозумів?

– Ви правильно зрозуміли, детективе. Через дві доби після повернення безпілотників з планет Темного Агрегату у карантинному блоці Волт-Армстріджу з'явились невідомі нашим ксенобіологам агресивні організми. Великі хижі ксеноморфи, які вбивали і з'їдали людей.

– Догрались… – прошепотіла Ґвен Вей.

– Ми ніколи раніше не стикались із подібними істотами. Ніколи. Принцип їхнього розмноження виявився повною несподіванкою для наших біологів і фізиків. Спочатку з ними намагались боротися за стандартною диспозицією, але всі відправлені до карантинного блоку загинули. Потім ксеноморфи захопили службові й житлові відсіки бази. Три ізольовані житлові сегменти майже одночасно. Вони туди пролізли, незважаючи на повне блокування карантинної зони. Менше ніж за годину після надходження команди на блокування процес зараження охопив двадцять два відсотки герметизованого об'єму Волт-Армстріджа. Майже чверть усього об'єму й більше половини житлових сегментів. Ураганне зараження, панове. Вам, напевно, відомо, що Волт-Армстрідж побудували в печерних порожнинах невеликого астероїда, виведеного на стаціонарну орбіту навколо Альфи Альфи. Велика була база, одна з найбільших баз Флоту… – Гело на мить закрив очі, можливо, прислухаючись до сигналів внутрішнього комунікатора. – Так от, командуючий П'ятнадцятим флотом оперативно оцінив масштаби загрози і наказав випалити астероїд ядерним вибухом. Підрив заряду здійснила кризова команда управління «D». Більше тисячі солдатів, офіцерів і спеціалістів-контрактників загинуло разом із базою. Загинув і сам командуючий. Він і його сім'я також знаходились на астероїді. Він вчинив як справжній офіцер Імперії.

– Вони всі були приречені, незалежно від рішення командуючого, – завважила ксенобіолог. – Якщо агресивні організми подолали заблокований периметр карантинної зони, їх вже нічого не могло зупинити. Кажу вам як фахівець.

– Але ж не кожний, леді, міг вчинити так, як вчинив адмірал-командор лорд Скіфі. Нехай пам'ять про нього буде світлою і довгою.

– Так, не кожний. Погоджуюсь. – Марков підвівся. – Леді, панове офіцери і ви, сержанте, пропоную усім присутнім пом'янути Прощальною військовою молитвою тих, хто загинув на «Атоні», «Уриїлі» і на базі Волт-Армстрідж.

Усі присутні встали і поклали праву руку на серце. Радник прочитав Прощальну молитву. Слова її були урочистими і древніми. Слова напівзабутої земної мови звучали тут, на Кідронії, таємничо і дивно. Подейкували, що слова військової молитви збереглися незмінними з часів найперших космічних польотів, коли маленькі смішні кораблі обертались низькими орбітами навколо Землі. Вісім століть і десятки світлових років відділяли тих, хто зібрався у «червоній зоні» на Кідронії, від світу тих, хто створив Прощальну молитву.

Коли вичерпались слова молитви і збігла хвилина урочистого мовчання, Ґвен Вей запитала в Гело:

– У вас, я сподіваюсь, збереглись записи з камер спостереження на Волт-Армстріджі? Вони ж, якщо я не помиляюсь, архівуються в галактичній мережі Служби у режимі он-лайн.

– Так, леді Вей, таких записів ми маємо багато. Ми вам їх продемонструємо.

– Я хочу подивитись на тих ксеноморфів. Це моя тема.

– Ми також хочемо на них подивитись, – висловив загальне побажання Марков.

Гело коротко кивнув на знак згоди.

– Записи будемо дивитись у цій «червоній зоні» завтра зранку, – повідомив Чандрасекар, який до цього не брав участі у розмові, але все уважно слухав. – А на обідній час ми запланували візит до правителя лорда Джиліна. Він прийме вас із відповідними протокольними церемоніями у своїх особистих апартаментах. На базі Гардік. Щодо цього візиту ми маємо певні плани. Вам, докторе Вей, ми радимо переконати правителя, щоби він допустив вас до «чорної скриньки» Кідронії. Без його прямого дозволу ми ніколи не зможемо дослідити тамтешні записи. Й будьте уважними, колеґи. Ані півслова про «тему 88» за межами «червоної зони». Намагайтесь навіть не думати про неї.

Марков щиро розсміявся.

10

Поселення «Благословенне починання»,

Кристалічна провінція, планета Кідронія (4КВ67:3).

7—11 семпрарія 416 року Ери Відновлення.

Її тіло звільнили від ушкоджень, але вільний дух Знаючої не поспішав повертатись до оновленого тіла. Дух спочивав на таємних Шляхах світобудови, де між рухом і спокоєм не було жодної різниці. Дух Знаючої грівся в променях невидимих сонць темної сторони Всесвіту. Він чув дебютне звучання крихітних частинок незримих енергій, яких не знає час, позаяк вони давніші й за час, і за батьків часу. Давніші за саме ядро послідовності, з якого колись народилась відома людям форма часу. Дух насолоджувався відсутністю пастирських мереж матерії, насолоджувався звільненням від тронної ваги обчислювань та позиціонувань. На таємних Шляхах не було нічого забороненого, але великі знання, які мешкали тут, були особливими. Неохопними для розуміння й нероздільними на малі значення.

Дух Знаючої відчув оточуючу неповноту і вперту розгубленість матерії. Саме ця розгубленість тілесного світу відвертала Дух від повернення до вмістилища людської плоті. Тілесний світ відлякував Дух своїми марнотними течіями змін і перетворень. У Серединній реальності галактичні хмари знищували у своїх зіткненнях мільярди світів; мертва збочена матерія приречено стікала в надра «чорних дір»; страхітливі вибухи гігантських зірок нищили смертоносним випромінюванням щойно народжене життя. Все створене благим Світлом перетворювалось на ніщо, перемелене і розтерте усіма видами і родами часу. Й безмежні розуми Вищих Світів не стомлювали свою увагу цими неспинимими містеріями неозорого знищення.