Текст книги "Тінь попередника"

Автор книги: Владимир Ешкилев

сообщить о нарушении

Текущая страница: 13 (всего у книги 24 страниц)

У 411 році Шерма взяла участь в операції з викриття промислових шпигунів конкуруючої земної корпорації «Альпарасан». Інформація, отримана Шермою під час ментального сканування працівників «Еттлі Касмік», стала вирішальним фактором, який визначив успішність операції. Відповідно до офіційної заяви керівництва компанії, завдяки діям сек'юріті, вони запобігли збиткам у розмірі восьми мільярдів імперських фунтів.

Шерма стала відомою. Вона вийшла заміж за члена ради директорів «Еттлі Касмік» мільярдера Ормана Шайнара, котрий через цей мезальянс практично розірвав стосунки зі своїм кланом. Їй було надано імперське громадянство першої категорії. Шерма прославилася на Альфі Альфі як екзотична красуня, героїня світських хронік, танцівниця і поетеса. Одночасно вона продовжувала активно консультувати «Еттлі Касмік» з питань безпеки.

У той же час, з дозволу компанії, до неї вперше звернувся за консультацією тодішній керівник альфійського підрозділу управління «А» Служби Запобігання командор Биргир Ян. Є свідчення, що Шерма стала коханкою Яна. Під час візиту на Альфу Альфу Туре Шактірі Другого Шерму запросили на вечерю до імператора. Вони провели удвох і без свідків шість годин. Після цього Шерма стала однією з найупливовіших жінок на планеті. Проте і кількість її ворогів збільшувалася. Родичі чоловіка офіційно звинуватили її в застосуванні гіпнозу з метою заволодіння майном Шайнарів. Їі також звинуватили в нелеґальних зв'язках зі Знаючими. На Шерму здійснили замах, вона дивом уникнула смерті.

У 412 році компанія відіслала клонку Овіту на Піфію з розвідувальною місією. Керівників «Еттлі Касмік» цікавила таємна технологія виробництва волоконного покриття корпусів кораблів на базі анізотропного берила, розроблена вченими піфійської Лабораторії перспективного матеріалознавства. Проте на материнській планеті Овіта звернулась до Вчення Знаючих, зреклася попередніх поглядів і відмовилася виконувати завдання своїх господарів.

Сестра Овіта запросила Шерму на Піфію. Але Шерма не змогла розірвати контракту з «Еттлі Касмік». У квадрарії 413 року вона, незважаючи на судову заборону залишати планету, втекла з Альфи Альфи до Піфії з допомогою свого чоловіка і його двоюрідного брата, капітана лайнера «Максвел» Рами Шайнара. Як і для Овіти, для неї зробили виняток з правила, яке забороняє клонам перебувати на материнській планеті. Матері Піфії були вражені силою ментального таланту Шерми, а також її непереборним стремлінням розширити свої знання і вивчати таємні мистецтва. Її залучили до нижчих ступенів Вчення Знаючих, а через рік відіслали на Землю з конфіденційною місією.

На Землі вона знову потрапила до поля зору Біргіра Яна, який на той час став координатором управління «А» і адміралом. Шерма відступила від Вчення Знаючих. За іншою версією, вона ніколи не була відвертою зі Святими Матерями і лише виконувала на Піфії завдання Джи Тау. Через її відступництво резидентура материнської планети в поселеннях Сонячної системи зазнала значних збитків. Кілька сестер, які після її зради потрапили до рук Служби, померли під час допитів. Шермі присвоїли аґентський псевдонім «Ліктор» і звання прем'єр-лейтенанта. На Землі відступниця народила доньку, вірогідно від Яна. Є аґентурні дані про те, що її доньці частково або й повністю передалися ментальні здібності Шерми. Теперішнє місцезнаходження відступниці та її доньки невідоме.

39

Форт Брі, головна база Першого флоту,

Місяць, супутник Землі (0КА01:За),

Сонячна система.

26 семпрарія 416 року Ери Відновлення

– Ось як воно буває, Марков, – імператор дивився на детектива радше співчутливо, ніж суворо. – На круту гайку завжди знайдеться ґвинт з прибамбасом.

– Були об'єктивні причини, сіре, які заважали слідству.

– Які?

– По-перше, сіре, мала місце неузгодженість дій поміж різними підрозділами Служби. У нас не було досвідченого тактичного координатора. Радник-представник Вангель Гело не мав ані відповідних навиків, ані повноважень…

– Так, мене ознайомили з твоїм звітом. Усі, хто допустив цю ганебну кідронійську плутанину, вже розжалувані й перебувають під слідством. Проте, чесно кажучи, я, перш за все, сподівався не на омаді, а на твою хвалену інтуїцію.

– Я готовий відбути належне покарання, сіре.

– Ти повинен знайти тих, хто все це влаштував.

– Я зроблю все можливе, сіре.

– У тебе вже є версії?

– Так, сіре.

– Кажи.

– Є три сліди, сіре. Перший: із кідронійського супутника вдалося відстежити маршрути їхніх дискоїдів і місце старту нерозпізнаного корабля. Там зараз працює група криміналістів. За даними супутників і за інверсійним слідом вдалося визначити, що це був скеґер [57]57
  Скеґер – космічний корабель легкого класу з вертикальним стартом (назва, можливо, походить від англ. «skeg» – вертикальний стабілізатор, який є відрізняючим елементом конструкції скеґерів).


[Закрыть]класу «U» або «UJ». Можливо, чиясь приватна яхта. Тридцять годин тому в портах почали дистанційно сканувати супремуси кораблів подібних типів, які туди прибувають. Але це радше для очищення сумління, сіре. Вони не ідіоти і до портів не полізуть. У них десь у Секторі Кастора є своя таємна база. Скеґери далеко не літають, отже, база в радіусі двох-трьох парсеків від Абелари. Аналітики склали перелік перспективних для пошуку областей. Слід номер два: вони викрали Знаючу, котру перед тим відбили у делла Варди в поселенні «Благословенне починання». Ми встановили, хто вона. Це клонка-телепатка з Альфи Альфи, з тієї ж серії, що й Шерма. Її ім'я Овіта Дейман. Вона чотири роки тому зрадила своїх господарів і почала служити піфійкам. Третій слід: за даними експертів, вибух над океаном був спрямований не на командуючого, а на той катер, де перебували Унно і Вей. Заряд скинули з військового орбітера. Я припускаю, що за вибухом стоїть клан Ферфаксів. Вони мстили намісниці за Тену. Але чомусь про вибух були заздалегідь інформовані викрадачі Вей. Вони дісталися до неї на кілька хвилин раніше за рятувальників, отже, точно знали про час і характер теракту. Припускаю, що між Ферфаксами і ними існує якийсь зв'язок. За цю ниточку варто потягнути, сіре.

– Так, погоджуюся з тобою. Потягнути треба. Ферфакси вже під домашнім арештом. Уся їхня сімейка. Ми їх розколемо. А от стосовно цієї… другої клонки – я не зовсім зрозумів тебе.

– Я думаю, сіре, що потрібно шукати слід у минулому Шерми.

– У неї багато чого в минулому. Наприклад, я, – погляд-бурав встромився в обличчя детектива. Той витримав, не відводячи очей від монарха, і продовжив:

– У її походженні, сіре. Там є багато непрозорих епізодів. Починаючи з цього майстра-клонороба.

– Тейсанболона? Я його пам'ятаю. Поважний був старець. Що в ньому «непрозорого»?

– Він був з Ноли, сіре. Його клан жив на Нолі півтора століття.

– І що?

– Його племінник був одним із політичних лідерів Ноланської Федерації і депутатом їхнього бунтівного Конгресу. Він загинув, коли федерати воювали з Шостим флотом. А після придушення ноланських сепаратистів за наказом адмірала Шелтона були репресовані його дружина і діти. Вони всі загинули в копальнях Кідронії. Вони були єдиними нащадками роду майстра, сіре. Тейсанболон формально був непричетним до тих подій, але він міг потім помститися за членів свого клану. Міг підкласти під Імперію, так би мовити, «живу бомбу».

– Шерма – жива бомба?

– Я образно, сіре. Прошу вибачення.

– Вона могла вбити мене, проте я живий. Тобі ж, напевне, відомо, що я провів із нею цілу ніч. І я тоді був без охорони.

– Можливо, зараз вона намагається вбити Імперію.

– Спровокувати другу війну з Ґ'ормою?

– Не виключено.

– Що тобі потрібно для роботи?

– Повноваження і доступи.

– Які?

– Чим вони будуть крутішими, тим краще для справи.

– З цієї миті ти – надзвичайний імперський комісар із доступом «шість «А». Що ще?

– Перепрошую, сіре, але є такі жирні й забурілі контори, яким, вибачте, насрати на комісарські погони. Мені буде потрібний повний доступ до таємних архівів компаній «Еттлі Касмік». Найповніший, сер.

– Вважай, що ти його маєш, комісаре Марков. Вилітай на Альфу Альфу негайно і дій від мого імені. Бери у свою команду всіх, кого вважаєш за потрібне – і дій, дій. Зараз головне – діяти, і діяти швидко. У твоєму розпорядженні, якщо знадобиться, будуть усі ресурси Імперії.

Частина друга: Привиди Першого циклу

1

Ось іще один різновид повернення з небуття. Тиха пульсація перетворюється на слова. Кожен сплеск світового ефіру – ледь відчутний, оманливий і плинний, наче доторк туману – залишає на берегах свідомості слова. Особливі слова, пов'язані між собою темною забороненою родинністю. Слова, які недосяжні й неможливі для іншої присутності.

Ось слова лежать на кордоні свідомого – шерега за шерегою, низка за низкою. Вони не потребують розуміння. Вони самі собою набувають рис, огортаються твердістю і волею. Вони існують незалежно від носія і джерела, без жодної мислячої істоти. Слова, які повтікали від своїх батьків. Вольск сприймає їх, немов дикі часточки світу. Часточки, що заблукали в джунґлях чужих, неприйнятних для людського сприйняття сенсів.

Тінь попередника

там, на зірках непідсудних,

де уламки полишених гнізд

перетерті на щось, недостойне

найменших зусиль називання.

…Так програли ми часові

і немає нащадків для помсти.

Тінь попередника

нас не врятує, не втішить, не зніме пов'язки

з місць, де могли б бути очі.

Тому і прозріння не буде.

Ступінь посвяти залишиться першим,

найнижчим, без прав і ключів

до майбутнього.

Так програють остаточно.

Вольск розплющує очі. Над ним схиляється Тама. Його погляд невпевнено, немов боячись пасток, пробігає її обличчям. Очима, губами, тонкими крильцями бездоганного носика. Все одночасно знайоме й незнайоме. Ідеально організоване. Стримане – та все ж сповнене впевненої зухвалості. Тама запитує:

– Тобі подобаються мої вірші?

– Що сталося?

– Нічого не сталося. Поки що нічого.

Обличчя Тами. Очі Тами. Губи Тами. Археолог напружується, пробує підвести голову їй назустріч, але щось м'яке й водночас непереборне утримує його. Над головою схиленої Тами він помічає дугасте склепіння кольору сирого жовтка. І тепле світло, яке лине звідусіль.

– Де ми?

– У місці, де панують мир, гармонія і порядок.

– Гармонія… Невже бувають такі місця?

– Всесвіт безмежний.

– А де накопичувач?

– Накопичувач? – Тама посміхається. – Тут його немає. Він залишився в минулому.

– Я не розумію… У якому минулому? Я пам'ятаю, ми були у «скриньці», я встановив дельта-порт, увімкнув його і… Далі нічого не пам'ятаю. Щось сталося. А, до речі, де Марков?

– Теж у минулому.

– Його вбито?

– Ні, навіщо ж… Він живий. Але у минулому.

– А ти?

– Я в теперішньому. І ти теж. А з Марковим ми навряд чи коли зустрінемося.

– Ми на Кідронії?

– Уже ні.

– На орбіті? Це медблок Служби? Мене поранено? – питання сиплються з нього, як із зіпсованого діагностичного пристрою. Він і сам розуміє, що ці питання недоречні, але чомусь не може зупинитися.

Тама відходить від кокона, який утримує Вольска. Він завважує, що вона майже оголена. На ній лише смужка тканини мінливого кольору, недбало обгорнена навколо стегон. Тканину вкривають закручені у спіралі й павутинки золоті лінії. Вони спалахують і гаснуть при найменшому русі дівчини. Археолог бачив такий одяг в історичних серіалах. Так одягалися наложниці володарів і сановників Старої Імперії. Тканина ідеально гармонує з темно-червоною шкірою Тами, з химерними вигинами золотавого татуювання на її плечах і ключицях. Від дівчини струмить переможна енергія влади. Енергія, напруга якої межова для людської істоти. Кожен вигин її тіла, кожна хвиля її пружного волосся стверджує і наказує: «Слугуй мені, тому що я – весняна сила юності. Слугуй мені, тому що я – втілена досконалість».

– Хто ти? – це питання виникає окремо від попереднього потоку бентежної запитальності.

– Я вже колись відповідала тобі на це питання, Алексе. Я – та, що стоїть на краю.

– На краю? Це з якоїсь давньої леґенди? Титулування? Що означають ці слова? Я не розумію. Нічого не розумію… Туман. Темрява. Скільки я пробув у… безсвідомості?

– Декілька діб.

– Діб?

– Так, Алексе. Про тебе потурбувалися. Ти у прекрасній формі. Усі твої соматичні й психічні функції в межах норми, вмонтований комунікатор не постраждав, контрольні та шпигунські імплантани Служби видалені без наслідків. До речі, серед них знайшовся малопомітний імплантан-убивця. Дуже небезпечний, нового типу. Він мав завдання ввести у твій мозок руйнівний токсин. Увести при будь-якій спробі демонтувати твою імплантну мережу. Технікам довелося з ним добре помучитись.

– Яким технікам?

– Тобою опікувались люди, які бажають тобі добра і праведних знань.

– Праведних знань?

– Досі ти, як і більшість людей, ішов до фальшивої мети. До мети, в якій не було істини. Я вкажу тобі правильну.

– Ти не ксенобіолог Тама Шайнар, правда ж? – у свідомості археолога виникає перший надійний острівець ясності. Виникає і починає зростати. Спочатку з хвиль забуття з'являються окремі скелі й обмілини, потім процес пришвидшується.

– Це ім'я також моє, – каже темно-червона дівчина. – Я жила, входячи в імена і виходячи з них. Таким є шлях, накреслений моїм творцем. Деякі з імен уже забулися, деякі все ще не відстають від мене, немов приручені звірятка. Ім'я «Тама» також біжить у цій зграї. Але з цього моменту ти називатимеш мене моїм першим ім'ям. Я Шерма Айлія. Мене створено для виправлення світу.

– Марков мав рацію, – Вольск закриває очі. Яскрава, пекуча краса Тами-Шерми пригнічує і втомлює його. Раніше він ніколи не здогадувався, що можуть існувати такі тілесні форми, поряд з якими складно залишатися самим собою. Форми, які вимагають негайно злитися з ними, наказують і володарюють. Форми, які не знають, що таке відмова або відтермінування.

– Та припини ти нарешті згадувати того Маркова, Алексе. Він – лише вірний собака клану Ойзеле. Залиш йому і таким, як він, їхні лягаві радощі. Тебе обрано для іншого призначення.

– Чого ти від мене хочеш?

– Добровільного приєднання до сповідників істинної мети.

– А вона справді істинна?

– Так.

– Ти впевнена?

– Невже я подібна до людини, яку використовують?

– Але ж я не знаю, якою насправді є ваша мета. Я знаю лише, що ви проти імператора. Але цього недостатньо. Напевне, мені спочатку треба ознайомитися з основами вашого вчення, з писаннями ваших авторитетів…

– У цьому немає необхідності, Алексе. Ми ж не адепти таємної релігії. Ми повстанці. Нашу мету можна сформулювати коротко і прозоро. Тут і тепер.

– Тут і тепер? – повторює Вольск, ніби смакуючи ці слова. – Тут і тепер… Тоді я слухаю, кажи.

– Імперія, Алексе, як адміністративна форма організації людства, віджила ще на початку минулого століття. Те, що Ойзеле, за допомогою олігархів, шістдесят років тому реставрували цю систему влади, відкинуло людство до давніх часів мілітаристського деспотизму. Це ж дежавю, Алексе, замкнене коло. Під владою адміралів і лордів людство вироджується. Військово-промислові колонії організовані надто примітивно. Клани неспроможні ефективно керувати співтовариством світів. Руйнівні генні мутації вийшли з-під контролю. Занадто довго люди штучно продовжували собі життя, споживали синтетичну їжу, піддавали органи модифікаціям і жили у неприродному середовищі. Тепер настав час платити за рахунками. Природні механізми спадковості більше не працюють. Паралельно зростає ненависть поміж соціальними групами і станами, якість життя погіршується з року в рік, число самогубств зашкалює. Зруйновані під час Смути мегаполіси Землі й Марса досі не відновлені, місячні поселення майже безлюдні. Імператор зберігає лише примарну владу, погрожуючи населеним світам тератронною зброєю. Але навіть він не здатний змусити, скажімо, Тіронію продавати товари Аврелії нижче їхньої собівартості. Світам стало невигідно торгувати між собою. Світи закривають митні кордони, створюють самодостатні економіки зі спрощеними циклами господарювання. Навіть якість молекулярних синтетиків невпинно падає. Повсюди стагнація, корупція і безвихідь. Насувається катастрофа. Для врятування людства, як мінімум, має бути зруйнована Нова імперія, а світи повинні отримати свободу.

– А як максимум?

– Потрібна ґарантія, що зло не відродиться знову. Треба звільнити людство від зародків деспотизму.

– Себто?

– По-перше, від піфійської олігархії Преподобних сестер, які останні чотириста років були наставницями-опікунками найбридкіших диктаторів і мракобісів. По-друге, від транссвітових корпорацій, прибутки яких напряму залежать від пограбування малих світів та від імперських військових замовлень. По-третє, від офіцерських династій Флоту з їхнім безмежним вузькокастовим егоїзмом. Ці три колиски зла треба зруйнувати в першу чергу.

– Але ж, Тамо, чи то пак, Шермо, погодься: саме на цих структурах тримається безпека населених світів. Якщо їх знищити, людство вчергове впаде у прірву хаосу і варварства.

– Це брехня, яку втовкмачують у голови людей продажні ідеологи. Співтовариство світів проживе й без паразитичної аристократії. Вільні світи збудують федерацію, подібну до Ноланської. Адже ти не сперечатимешся з тим, що Федерація Ноли була квітучою незалежною державою без усяких там імперій.

– Вона торгувала з Імперією.

– Торгувала зі світами, які формально входили до складу Імперії. Від імперської адміністрації у ті роки залишились жалюгідні острівці переляканого чиновництва. Колонії в роки Смути самі організовували торгівлю і спілкування одна з одною. І непогано давали собі раду.

– Ось лише кількість людей у Галактиці в ті «щасливі» роки скоротилась удвічі. А на Марсі та Сагунті майже всі загинули. Чи не завелика ціна такої «свободи»?

– У світах Федерації нічого подібного не відбувалося.

– Припустимо. Але Федерація врешті-решт програла.

– Випадковість. Помилки історії волають про виправлення.

– І ти готова розпочати?

– Цілком.

– Ти настільки могутня?

– Це мої вороги слабкі. Система з'їдає сама себе.

– Тоді варто лише почекати – і…

– Ні, я не чекатиму. Тератронні бомби в руках маніяків, мізки яких запалені ідеєю всевладдя.

– Тебе навчили переконувати. Я оцінив, Шермо.

– Просто я насправді вірю в те, про що кажу.

– А мене навчили не довіряти фанатикам.

– Знайома пісня… Одного разу на Бальсані мене вкусила тамтешня отруйна псевдопода. Ось сюди, – Шерма розщеплює широкий браслет на руці й показує археологові схований під ним ледь помітний шрамик у вигляді літери «т». – У мене почався прогресуючий парез. Тип токсину не визначили, стандартні антидоти не допомагали. Ніхто не вірив, що я виживу. Але серед тамтешніх лікарів, на моє щастя, був один фанатик альтернативної медицини. Безбашенний такий дядько, впертий, як сельвійська рогата мантикора. Він ризикнув дати мені експериментальну протиотруту, синтезовану ним на основі соку надзвичайно рідкісної бальсанійської рослини. Його, зрозуміло, перед тим попередили про професійну й кримінальну відповідальність за несанкціоновані методи лікування і таке інше. Але, як я казала, він був фанатиком. І лише завдяки його фанатизмові залишилась жити.

– Красива історія.

– Повчальна. Я про те, Алексе, що фанатикам іноді варто довіряти. Тоді, коли всі ще сумніваються і тягнуть час, фанатики діють. У нас уже немає часу для сумнівів. Людство вражене гангреною і швидко йде назустріч загибелі.

– Чим я можу допомогти хворому людству?

– Ми повинні оволодіти знаннями Повзучих.

– Яким чином?

– Ми полетимо на Фаренго. Там незруйновані осередки древньої цивілізації.

– «Тінь попередника», – згадує Вольск рядок із вірша Шерми. – Але ж ці «осередки», напевне, добре захищені. Навіть не напевне, а точно. Ваші люди вже розшифрували дані з «Уриїла»?

– Частково. Але насправді в тих даних немає нічого цікавого, Алексе. Ми вважаємо, що загибель «Уриїлу» таки була випадковістю.

– Ось воно як…

– Ти здивований?

– Не так, щоби сильно.

– Міфи про те, що кожний, хто доторкнеться до таємниці Фаренго, приречений, навмисно поширювалися Знаючими. Їм вигідна монополія на інформацію. Преподобні сестрички навчилися заробляти на вибірковому замовчуванні важливих фактів.

– А якщо я відмовлюся?

– Це буде неправильно… А чому ти закриваєш очі, Алексе?

– Ти така вродлива, що у мене від твоєї вроди аж очі болять, – Вольск знову дивиться на темношкіру богиню.

– Мій творець втілив у мені генетичну досконалість найкрасивіших жінок чотирьох світів і кількох епох.

– Смерть від скромності тобі не загрожує, – Вольск раптом виявляє, що кокон більше не тримає його. Його плоть відчуває простір і напружується назустріч богині.

– Якщо я замовкну, то почне промовляти моє тіло, – посміхається богиня, і в її очах спалахує небезпечне темне полум'я. – Спочатку моє тіло промовлятиме ледь чутно, майже шепотітиме. Потім голосніше, а потім почне кричати. Твої правильні бажання, Алексе, вже чують цей голос, вже прислухаються до нього. Дріж у твоєму тілі – свідок наближення істини. І моє тіло виправдає цього свідка. Воно вміє виправдовувати й переконувати так, як ніколи не зможуть виправдати й переконати слова. Мова тіла проста, але з її допомогою можна виводити на поле ясності найхитріші з речей нашого віку.

– Ти знову проголошуєш складні словоформи. Немов поет.

– Я поет, Алексе. Без усяких там «немов».

Шерма одним порухом, одночасно капризним, викличним і різким, вивільняється з тканини на стегнах…

2

Завод, що виробляє тератронну зброю,

1-ий Імперський Арсенал,

планета Альфа Альфа (4КВ20:8),

зоряна система Альдебарана.

25 семпрарія 416 року Ери Відновлення

Технік Раван проминув останній із контрольних коридорів і притиснув долоню до розпізнавального кола на дверях Головного стендового комплексу. Коло коротко блимнуло на знак того, що технік пройшов чергову ідентифікацію особи. Важка панель безгучно «потонула» у підлозі, відкриваючи огороджений майданчик і багатокілометрову перспективу цехів. Яскраво освітлені стенди і напівпрозорі мембрани молекулярних фільтрів тягнулись вздовж неї. На перший погляд, величезне приміщення здавалося безлюдним. Лише на віддалі кількасот метрів можна було побачити групу техніків, які невідривно спостерігали за трансформаціями якогось блакитного контуру в тривимірному демонстраторі.

Чотири техніки в одному секторі. На роботизованому заводі таке вважалося справжнім багатолюддям. На це сьогодні була причина. Тут, у Секторі оболонок, запускали новий калібрувальний стенд. Складний агрегат ще не підключився до виробничої симфонії заводу і вимагав присутності наладників найвищої кваліфікації. Таких, як Раван.

Він притамував у собі гостре бажання глянути на стелю – туди, де знаходились панорамні сканери служби безпеки Першого Арсеналу. Він знав, що не має права жодним підозрілим рухом видати себе. Сканери не повинні помітити ані ознак страху, ані дивних рухів, ані раптових змін фізіологічних параметрів його організму. Надто настороженими й досвідченими були тутешні охоронці, надто досконалі системи контролю відслідковували кожен крок, кожен погляд і кожен удар серця персоналу найбільш секретного й захищеного із заводів Імперії.

Технік пройшов ґалереєю до опорних кілець нового стенду, зійшов стрімкими сходами на його найнижчий технологічний рівень і зробив вигляд, що перевіряє індикатори робочого поля. Ця процедура входила до переліку його обов'язків. Два дні тому Раван переконався, що жодний зі сканерів не зможе побачити, що він робить, якщо стати обличчям до панелі з індикаторами і закрити тілом вузьку нішу в силовій оплітці.

Технік утиснувся між тартановими колонами, імітуючи перевірку панелі. Цієї миті підшкірний імплантан, замаскований під стандартний медичний чіп, розсунув шкіряні бганки на Равановому животі й висадив під тканину його комбінезона маленьке керамічне зернятко-контейнер. Легке поколювання повідомило технікові, що контейнер закріпився на шкірі за кілька міліметрів від застібки клапана, а отвір у тілі оброблено заживляючим гелем.

Технік непомітним рухом розщепив застібку комбінезона і приліпив контейнер до зап'ястка. Потім прикрив його від сканерів манжетом. Раван, не кваплячись, вийшов з ніші й для проформи оглянув ще дві панелі. За півгодини він рушив у напрямі гігієнічної кімнати. Дорогою він мав пройти коридором, у стіні якого, між плитами обличкування, виникла непомітна щілина. Ще два тижні тому Раван за допомогою спеціальної лопатки вдавив до цієї щілини кілька грамів живильної пасти. Тепер він мав такою ж лопаткою заглибити у пасту контейнер.

Затиснувши лопатку поміж вказівним і великим пальцями правої руки, технік відігнув манжет і зняв зі шкіри зернятко. Він перебував у вузькій зоні, недоступній для приладів спостереження, і мав закріпити контейнер миттєво. Так, щоби затримка не навела на підозри позитронний мозок системи безпеки, що, окрім іншого, відслідковував маршрути пересування персоналу заводською територією. Той, хто інструктував техніка, виділив для цієї операції дві секунди. Усього дві – й ні секунди більше. Раванове серце билось у звичайному ритмі – перед операцією він активував нанорегулятор серцевого ритму, що дозволяв обдурити сканери. Позитронний мозок міг насторожитися, зафіксувавши невмотивоване прискорене серцебиття в одного зі співробітників. Єдине, з чим технік не давав собі ради, було виділення поту. Існували засоби, що ефективно блокували цей фізіологічний процес. Але їхня хімічна активність була надто високою, і Раван не ризикнув застосувати антиперспіранти. Коли він вдавлював контейнер до щілини, його чоло вкрилось рясними краплями.

Наступної миті яскравий спалах засліпив його. Він відчув, як лапи кіборґів притискають його до стіни.

«Кінець!» – зрозумів технік.

«Не рухатись!» – прогримів над Равановим вухом нелюдський голос.

Він не рухався.

Ще засліпленого і напівпаралізованого спалахом, його посадили у крісло, закріплене на транспортній рамі «павука», і кудись повезли. Крісло щільно охопило його тіло своїми гнучкими краями, не даючи поворухнутися. Зміїстий затискач розвів Раванові щелепи, промкнувся до рота і притиснув язик до піднебіння. Технік не міг рухати язиком і дотягнутися ним до капсули з отрутою, захованої у корінному зубі. Так само йому не вдавалося натиснути на сенсори внутрішнього комунікатора, приєднані до різців. Ті, хто його затримав, усе передбачили.

«Павук» доправив Равана до великого порожнього приміщення. Тут не було ніяких меблів, гладенькі зелені стіни випромінювали мертвотне світло, яке не створювало тіні.

Спеленутий кріслом, технік довго сидів, намагаючись дихати носом. Від затискача накопичувалася слина, переповнювала рот і по підборіддю стікала на комір куртки. Невдовзі комір просяк слиною, й це страшенно дратувало Равана.

Потім до кімнати увійшли люди, яких він бачив уперше. Вони зробили технікові кілька ін'єкцій, витягли з каналів його зубів капсулу і сенсори. Вони діяли швидко і брутально. Зовсім не так, як працюють роботи-стоматологи у медичному центрі. Вперше в житті Раван відчув зубний біль. Потім прибулі просканували його тіло й видалили з нього медичні імплантани і мікроглобули резервуючої системи. Ця процедура виявилася ще болючішою. Технік кричав і плакав, але ніхто не звертав уваги на його страждання. Рани нашвидкуруч заліпили шматками пластиру-реґенератора.

Потім один із прибульців спитав:

– Раване, ви мене чуєте?

– Так, – прошепотів технік; зуби і отвори в тілі боліли все відчутніше. На пластир не потурбувалися нанести знеболюючих препаратів.

«Це ж жорстоко, – подумав Раван. – Це ж найсправжнісінькі тортури».

– Ви можете відповідати на наші запитання?

– Так, – схлипнув затриманий.

– Тим фактом, що ви брали участь у спробі здійснення терористичного акту, ви, Раване Патале, з цього часу автоматично позбавлені імперського громадянства і повинні відповідати на мої запитання: «Так, пане», або «Ні, пане». Повідомляю вам також, що зараз ви перебуваєте під контролем високоточного детектора брехні. Якщо ви, Раване Патале, ризикнете брехати нам або будете не до кінця відвертим, ми про це негайно дізнаємось. Тоді ми застосуємо спеціальні засоби, які завдаватимуть вам значні тілесні страждання. Таке право надає нам імперський закон від шостого десембрія триста шістдесят другого року. Ви розумієте, про що я веду мову?

– Так, пане.

– Скажіть «розумію».

– Розумію, пане.

– Тоді, Раване Патале, я ставлю вам перше запитання. Хто саме і коли дав вам завдання пронести до заводського комплексу спори ксеноморфів?

– Дора… імперська громадянка Віргой, – технік ковтнув кислу слину. – Дора Спірі Віргой… пане. Три тижні тому. Майже три тижні тому.

– Хто вона?

– Вона, пане, альфійка. Корінна альфійка з пристойної родини. Її батько викладає в Університеті, а старший брат…

– Де вона працює?

– У компанії «Омікрон Позітрал».

– Ким?

– Керує рекламним відділом, пане.

Один із тих, хто проводив допит, на мить завмер, прислухаючись до повідомлення, що прийшло на його внутрішній комунікатор. Другий перехопив його погляд, кивнув і спитав Равана:

– Звідки ви її знаєте?

– Я теж раніше працював у цій компанії, пане. Дора була моєю подругою.

– Коханкою?

– Так, пане. Коханкою.

– Ви жили разом?

– Так, пане.

– Як довго?

– Близько року.

– Це вона дала вам пасту і мікроконтейнер?

– Вона.

– А інструктувала вас щодо застосування цих терористичних засобів теж вона?

– Так, пане.

– Громадянка Дора Віргой?

– Дора. Вона.

– Кого ще з терористів ви знаєте особисто?

– Нікого, пане. Тільки Дору. Я спілкувався лише з нею, з Дорою.

– Ви брешете.

– Ні! – скрикнув технік. – Я правду кажу! Я нікого не знаю, нікого!

Співробітник служби безпеки кинув оком на монітор детектора брехні. Там світилися зелені колонки індексів. Раван казав щиру правду.

– Віргой обіцяла вам гроші?

– Так, пане.

– Скільки?

– Десять мільйонів імперських фунтів.

– Вона дала вам аванс?

– Так.

– Скільки?

– Три мільйони.

– У якій формі?

– Стандартним кредитним чіпом на монокулярному кристалі.

– І де тепер цей чіп?

– У банку, пане.

– У якому?

– «Брати Мансуріді», пане. У моєму особистому сейфі.

– Номер сейфу?

Раван назвав номер банківської комірки.

– Вам, колишній громадянине Раване Патале, – з похмурою урочистістю промовив старший дізнавач, – висунуто офіційне звинувачення за статтею шістдесят п'ятою та, солідарно, за сімнадцятим пунктом сто шостої статті Особливого Переліку Імперського кримінального кодексу. Вас, Раване Патале, звинувачено у спробі здійснення масштабного терористичного акту на державному об'єкті з обмеженим допуском, а також у державній зраді. Ви визнаєте себе винним?

Технік кивнув і закашлявся. Щось – чи то сльози, чи то введені у його тіло нанороботи – перехопило судомою його горло.

Два керівних співробітники служби безпеки заводу відійшли від демонстратора, на екрані якого великим планом застигло тривимірне зображення заплаканого Равана.

– Дора втекла, – сказав перший. – Мені щойно повідомили звідти, – він підняв брови догори. – Виявляється, в «Омікроні» її почали шукати ще вчора увечері.