Текст книги "Тінь попередника"

Автор книги: Владимир Ешкилев

сообщить о нарушении

Текущая страница: 20 (всего у книги 24 страниц)

– Прошу вибачення, великий адмірале, – до каюти імператриці заглянув лейтенант з екіпажу «Алкантари». – У вас відключений зовнішній комунікатор, а тут…

– Яка неввічливість! – обурилась Гірінна Модеста.

– Що сталося? – адміралові зіниці звузилися від недоброго передчуття.

– Нам наказують пристикуватися до карантинної станції.

– Хто наказує?

– Комендант бази Гардік від імені намісника Маркова.

– Зачекайте, я зараз вийду на командний пост.

Двері зачинилися.

– Намісник Марков! – обличчя імператриці спотворила презирлива гримаса. – Цей вискочка, син переробника смердючих водоростей з Тіронії!

– Між іншим, протеже вашого покійного чоловіка.

– Шакті був надто добрим до таких… Маркових.

Лорд Ґрідас залишив каюту і казематним коридором пройшов до рубки. Лейтенант супроводжував його, відчиняючи двері перед лордом-сенатором. Капітан крейсера, залишивши перший пост, розвернувся до вхідного люку і привітав адмірала згідно зі статутними вимогами.

– Наказую вам ігнорувати всі розпорядження коменданта. Нам необхідно прикідронитися на самій базі… – почав Ґрідас.

– Вибачте, великий адмірале, – капітан відвів погляд. – Але я вимушений підкоритися наказові.

– Тут наказує імператор Туре Іріте.

– Ще раз вибачте мені, сіре, але згідно з наказом намісника Сектора Кастора генерал-лейтенанта Рене Маркова, я вимушений затримати вас і…

– Я відстороняю вас від командування!.. – Ґрідас потягнувся за пістолетом, але його руку перехопив другий пілот, а той лейтенант, який викликав адмірала до рубки, обеззброїв його. Капітан підійшов до колишнього Верховного координатора. Не зустрівши опору, він відстебнув від його пояса комунікатор покійного монарха.

– Зрада і підлість! – голосно промовив Ґрідас. Ці слова вже не мали поточного значення. Вони призначалися Історії.

– Це лише превентивний засіб, адмірале, – з голосу капітана «Алкантари» все ще не зникли винуваті нотки.

22

Передмістя Риму,

планета Земля (0КА01:3),

Сонячна система.

26 октомбрія 416 року Ери Відновлення.

Закриті засідання Сенату Імперії, згідно з традицією, проходили не в Залі Світів грандіозного Великого Палацу, де кожен сенатор мав персональну ложу, а в більш скромній Арковій залі. Вона, власне, являла собою одну велику «червону зону», захищену від прослуховування і проникнення недружньої нанотехніки. Чорно-золоте оздоблення зали навіювало сенаторам тривожні думки. Для абсолютної більшості представників світів Імперії це була перша переміна на престолі.

Реґент Теслен і канцлер Мадин зустрічали прибулих сенаторів біля входу до зали. Реґент одягнув мундир великого адмірала з чорною стрічкою на рукаві. Йшов останній день офіційного трауру за покійним монархом. Сто шість сенаторів пройшли через прикрашений мармуровою колонадою передпокій, де чутливі сканери перевірили їх на наявність нестандартної техніки. Зі всіх прибулих лише троє консерваторів з Аврелії не знайшли за можливе відповісти на привітання реґента і з кам'яними обличчями пройшли до своїх крісел. Уперше за двадцять вісім років не лишилося порожнім крісло сенатора від малого світу Піфії. У ньому сиділа велична стара жриця в яскраво-червоній мантії. Її екзотична фігура притягувала зацікавлені погляди. Сенатори кидали косі погляди на Знаючу й упівголоса переповідали один одному, що це сама стоп'ятнадцятирічна Свята Матір Драмана, голова Ради Двадцяти Трьох, прибула на Землю для участі в призначенні спадкоємця імперського трону.

– Буде нас гіпнотизувати, – пошепки припустив сенатор Гамбала, представник малого світу Колумбії, звертаючись до сенатора Камова, одного з представників Тіронії.

– Буде, буде, – так само тихо прошепотів у відповідь Камов і додав:

– Коли виборці спитають мене: «Навіщо ж ти, гімнюче, голосував за Теслена?», я відповім їм: «Це все піфійський гіпноз, брати і сестри!»

Претор Президії Сенату лорд Харре відкрив засідання пропозицією вшанувати вставанням пам'ять імператора Туре Шактірі II. Усі, окрім Матері Драмани, підвелися й чотири хвилини віддавали належне офіційній скорботі.

Потім Претор повідомив присутнім сенаторам, що імператриця-удова та її сім'я шість годин тому затримані на Кідронії і що в лорда-сенатора Ґрідаса, що їх супроводжував, при затриманні вилучили комунікатор, за допомогою якого покійний монарх керував безпілотними крейсерами, що несуть тератронні бомби. Претор зачитав текст вилученого в затриманого Туре Іріте маніфесту до світів імперії, у якому старший син покійного імператора закликав до непідкорення реґенту й до повстання проти влади намісників та адміралів, які присягнули Тесленові.

Сенатор Б'юкенен заявив, що вимагає в офіційному порядку підтвердити справжність маніфесту. Усім присутнім після цієї вимоги надали нотаріально завірені командиром «Алкантари» і поліцейським комісаром електронні скрипти згаданого документу. Реґент, у свою чергу, запевнив сенатора Б'юкенена і всіх присутніх, що оригінал маніфесту, підписаного «імператор Туре Іріте І», буде привезено на Землю через дванадцять годин і що його передадуть для вивчення сенатському Комітетові з питань безпеки або ж спеціальній слідчій комісії, якщо батьки-сенатори виявлять бажання таку створити.

Потім Претор оголосив, що ті вісімнадцять сенаторів, які з поважних причин не змогли прибути до Аркової зали, включно з затриманим на Кідронії Овшеном Ґрідасом, зможуть проголосувати у режимі «он лайн», використовуючи високозахищені лінії зв'язку і Білі Камені з родин Натії і Логолло. Після цього лорд Харре перерахував вакантні сенатські місця і повідомив, що від часу попередньої сесії Сенату відійшли до своїх предків сенатор від Аврелії, голова Комітету з військових і спеціальних розслідувань Вольф Рехинальдер і сенатор від Землі Римський Папа Олександр Дванадцятий. Пам'ять цих достойних мужів вшанували хвилиною мовчання.

Потім склали присягу два нових сенатори, обрані у світах Периферії. Законність їхнього обрання підтвердив Протокольний комітет, голова якого виступив з розлогим повідомленням. На нових сенаторів одягнули мантії, і Претор привітав їх своїм напутнім словом.

І лише після цього Сенат перейшов до справи, заради якої він, власне, і зібрався. Запала незвична тиша: було чутно, як потріскують розрядники силових екранів, що захищали Аркову залу від терористів і систем дистанційного прослуховування.

На голосування Президія винесла три постанови і один закон. Першою постановою пропонувалося заснувати Тимчасову Реґентську раду, якій доручалось керувати мультисвітовою державою до остаточного рішення питання про нового монарха. На екранах своїх пультів сенатори прочитали, що головою Реґентської ради пропонується великий адмірал Теслен, а членами – Свята Матір Драмана, канцлер Мадин, намісник Сектора Кастора Марков, імператриця-удова Гірінна Модеста і ще дев'ять вищих посадових осіб Імперії.

За мотивами голосування попросив слова один із найстаріших сенаторів сір Моханді Шаніті, той самий поважний індус, який закликав захист богів на мешканців «Небесної оази».

– Пане реґенте, Свята Матір, батьки-сенатори! – почав Шаніті. – Ми з вами зібралися скорботного дня й у важких передчуттях. Над Імперією нависли такі загрози, яких не було від часів Війни. Орди клонів загрожують світам Периферії, небезпечні ксеноморфи знищили один із найцінніших оборонних оплотів людства, інтриги й заколоти розхитують і без того неміцний фундамент імперської адміністрації. І все це відбувається на тлі економічного колапсу й катастрофічного згасання торгівлі поміж світами. Чи маємо ми право, батьки-сенатори, грати долею держави і життями громадян? Чи маємо ми право створювати і перестворювати перехідні й тимчасові структури на кшталт запропонованої Реґентської ради, розтягувати час небезпечної невизначеності? Адже будь-яка невизначеність, як відомо, заохочує надії авантюристів і провокаторів. Я вважаю, що ні, ми не маємо такого права. Нас не зрозуміють ті, хто прагне стабільності й процвітання. Я голосуватиму «проти» створення Реґентської ради і «за» другу і третю постанови, якими вся влада передається новому імператорові Еарлану Теслену…

Останні слова старого політика викликали хвилю багатоголосого гудіння, що прокотилася залою. Сенатори шепотілися, хтось нервово засміявся.

– Сенаторе Шаніті, ми поки що обговорюємо мотиви голосування по першій постанові, – нагадав індусові Претор.

– Шаніті правий! – крикнув з місця Камов. – Не час загортати гівно в папірці!

Сміх у залі став голоснішим. Сенатори цінували хамовитий тіронійський гумор.

– До порядку, батьки-сенатори! – лорд Харре постукав молотком по кафедрі головуючого. – Не забувайте, що траур ще не закінчився.

– Я сказав, – Шаніті вимкнув спікерофон на своєму пульті.

Нових бажаючих висловитись не знайшлося. Сенатори з Аврелії почали озиратися на Б'юкенена, але той сидів із відстороненим виглядом і в жодний спосіб не реагував на виразні погляди затятих консерваторів. Серед представників Альфи Альфи спалахнула коротка дискусія, яка супроводжувалась виразною жестикуляцією. Але й звідти заявок на виступ з мотивів голосування не надійшло.

– Лорди здулися, – прокоментував Камов і підморгнув Гамбалі. – Я виграв, з тебе поляна.

Претор з гідністю витримав паузу, похитав головою, демонструючи здивування, і поставив питання на голосування. Переважаючою кількістю голосів Сенат не прийняв першої постанови.

Напруження в залі досягло крайньої межі. Авреліанці не витримали кпинів Камова і висунули вимогу до Президії вивести шкодного тіронійця із зали. У відповідь представники Тіронії розгорнули прапор колонії, підвелися і дружно заспівали войовничий тіронійський гімн. Лордові Харре ледве вдалося відновити парламентський конструктив.

Незважаючи на відчайдушний опір меншості з представників Випереджуючих планет та аристократичних кланів, Сенат прийняв рішення об'єднати обидві наступні постанови і спеціальний закон в одному пакеті для голосування. У другій із цих постанов представникам Дому Ойзеле назавжди відмовлялось у праві на трон. Третьою постановою і спеціальним законом «Про виняткові імператорські прерогативи» монарша влада передавалася Тесленові без права заснування ним власного правлячого Дому.

Сенатори завмерли в очікуванні результатів голосування. А ті затримувались – Президія чекала на волевиявлення тих сенаторів, які голосували дистанційно, через Білі Камені.

– Ви що, колеґо, маєте сумнів у тому, що великий Теслен стане нашим законним імператором? – посміхнувся Камов, спостерігаючи, як його сусід-альфієць вкривається від хвилювання рясним потом.

– Це я так радію за великого адмірала, – знайшовся представник Альфи Альфи. – 3 дитинства, знаєте, прію, коли щиро тішуся за достойну людину…

Нарешті на екранах з'явилися результати голосування. Сто дев'ять сенаторів підтримали пакет, чотири проголосували проти і одинадцять утрималося. Залою пробігли спалахи оплесків.

Двадцять шостий Суверен Зоряної Імперії Еарлан III звернувся до Претора Президії з проханням надати йому слово. Імператорові було що сказати своїм підданцям.

23

Плато Поланського,

планета Фаренго (9КВ97:2),

система зірки Таліс.

26 октомбрія 416 року Ери Відновлення

Ті п'ять кілометрів, що відділяли місце посадки скеґера від провалля, люди долали з межовим напруженням сил. У деяких місцях їм довелося переходити через цілі озера пилу, дрібного і летючого, наче попіл. Пил легко підносився в повітря, сідав на комбінезони, на блискуче хутро морліфів і на кольорові панцирі кіборґів. А потім від найменшого руху злітав знову, утворюючи навколо колони щільну й рухливу хмару. Пил забивався до фільтрів, заважаючи дихати, скрипів у бганках одягу і не відпускав ноги, занурені до його споконвічного лігва. Пиловий шлейф, якого було видно навіть у темряві фіолетової фаренгійської ночі, тягнувся за ними на декілька кілометрів. Транспортних роботів час від часу доводилося звільняти з пилових пасток, де вони, сівши на пузо, безпорадно ворушили кінцівками.

Коли колона досягла розлому, на східному обрії бліде багряне ґало вже відступило місце світанковому пурпурові. До сходу червоного диску Таліс залишалося менше стандартної години. Ніби супроводжуючи появу червоного сонця, над горизонтом завис один із двох місяців Фаренго – тьм'яно-шафранова Пайоніра. Відразу посвітлішало і в сяйві місяця попереду виникло пасмо спадистих пагорбів. За ними, наскільки пам'ятав Вольск, був розлом і, можливо, діра, що вела до печер. Першими на пагорби видерлися «павуки» і морліфи.

– Ось вона – діра! – Некіч показав Вольскові на екран свого комунікатора, який відображав у реальному часі все, що потрапляло до поля зору панорамних камер кіборґів. Там було видно темний зиґзаґ тектонічного розлому і ще темніше жерло діри. Раптом один із індикаторів приладу мигнув червоним.

– Я слухаю, Шермо, – капітан перемкнув комунікатор на кодований канал. Що саме сказала лідерка капітанові, Вольск не розчув.

Некіч дав знак колоні зупинитися. Потім повідомив команді:

– Морліфи сказали Шермі, що он там, – він махнув рукою в бік пагорбів, – вони знайшли щось незвичайне. Шерма наказала нам поки що не наближатися до діри. Ми будемо чекати на неї і на того Махоніко. Вони вже сюди їдуть.

– А «павуки» навіщо? – спитала Вей. – Нехай вони подивляться на це «незвичайне».

– Не поспішай, жінко, – порадила Овіта.

Некіч із здивуванням подивився на Знаючу, але нічого не сказав. Він набрав на пульті керування числову комбінацію. Зображення на екрані сіпнулося, потім там з'явився силует морліфа.

«Це Дорс, – визначив Вольск. – Вона масивніша за Дунса і морда в неї товстіша».

Дорс причаїлася над дальнім кінцем розлому й уважно роздивлялась (або обнюхувала – розібрати було важко) предмет, подібний до скельного уламку. Капітан збільшив зображення. Тепер стало зрозуміло, що це не камінь, а частина напівзруйнованого механізму.

– Що скажете, Вольск?

– Фраґмент ротора якогось землерийного механізму.

– Це наша техніка?

– Себто?

– Техніка нашої раси? Людська техніка?

– Судячи з форми ротора, так.

– У нас були попередники, – завважила баронеса.

– Експедиція Анволі, якщо вірити Шермі, у цьому районі не працювала. Отже, це або техніка Нурасова, або ж з «Атону», – припустив техноархеолог. – На роторі мають бути заводське маркування і логотип. Якщо вони не збереглися, я, за конструктивними особливостями, спробую визначити час і місце виготовлення деталі. Мені згадується, що радник Гело казав про ще два безпілотники, які нібито літали до Фаренго і висаджували тут кіборґів. Може, це їхні фраґменти?

– Було би цікаво знати, хто ж пробив діру до Лабіринту, – сказала Вей.

– Побачимо, – буркнув капітан.

Не минуло й двадцяти хвилин, як на півдні з'явились габаритні вогні землерийного кіборґа. Шерма і Махоніко, помітивши колону, зістрибнули з його вантажної платформи. Вольск завважив, що партизанка встигла змінити захисний комбінезон на легкий біоскафандр.

«Цікаво, а для решти також передбачили захисні засоби?» – подумав археолог.

– Що там знайшли морліфи? – Шерма виглядала стурбованою.

– Там, у розломі, лежить артефакт, – доповів Некіч. – Вольск вважає, що це ротор землерийного робота однієї з попередніх експедицій.

– Треба його оглянути, – Шерма першою рушила до пагорбів. Колона, піднявши свіжу пилову хмару, потягнулась за лідеркою.

Те, що на екрані здавалося дірою, насправді виявилось солідним тунелем. Навіть тепер, після кількох століть вітрової ерозії, його штучне походження не викликало сумнівів. У гранітній підошві плата Поланського хтось прорізав похилий прохід. Археолог уважно оглянув уламок великого ротора, кинутого недалеко від тунелю. Уламок вкривали бурі нашарування, і лише ріжучі поверхні фрези блищали під променями прожекторів, ніби щойно виготовлені.

– Це робот Нурасова, – Вольск показав Шермі на маркування, яке він знайшов, відколупавши шматок окалини. – Ось, бачите… Написано «AR04». Можете перевірити за базою класифікатора, але я точно пам'ятаю, що це флотський індекс «Тінтажеля», на якому прийшла сюди експедиція академіка.

Некіч відкрив базу даних свого комунікатора, увійшов до теки «реєстри і маркування» і підтвердив:

– Він має рацію. Рейдер першого класу AR04 «Тінтажель», порт приписки – тодішня база «Амберлі Сендз» на Аврелії, нині вже неіснуюча. Був введений до складу Флоту у двісті тридцять першому, виведений у двісті шістдесятому році. Рейс до Фаренго здійснив у двісті тридцять п'ятому, його командиром тоді був капітан першого ранґу Ліві…

– А чому це раптом на якусь землерийку нанесено бортовий номер? – поцікавилась Шерма.

– «Тінтажель» будувався і споряджався як спеціальний військово-дослідницький корабель. У штатний комплект корабельних кіборґів входили роботи для вивчення космічних об'єктів.

– Логічно, – погодилась партизанка, погладжуючи товсту шию Дунса, що підбіг до неї. – Спробуємо запустити до діри нашого кіборґа. Хеме, нехай «павук» пройде тунелем до його з'єднання з Лабіринтом.

– Зробимо, – Махоніко перемикнув на себе керування кіборґом. «Павук» зістрибнув на виступ перед входом до тунелю і щез у його чорноті.

Некіч розгорнув плівковий екран-демонстратор. Кіборґ транслював на нього одночасно чотири оглядові зображення – два інфрачервоних і два через інтенсивну оптику. Судячи з цих зображень, «павук» спритно біг тунелем, легко перестрибуючи через неширокі тріщини. Раптом тунель перетворився на майже вертикальний колодязь.

– Напевно, це і є вхід до Лабіринту, – припустив Махоніко.

– Йдемо далі?

– Нехай «павук» перевірить колодязь зондом, – наказала Шерма.

Одне із зображень зазнало змін. У ньому згустилася темрява, потім виникли обриси правильного конусу з віялом виступів біля гострого закінчення.

– Бурова голівка, – прокоментував Вольск.

– Осьовий бур геологічного робота, – уточнив Махоніко.

– Древнього. Здохлого. Він перекрив колодязь. Треба його підірвати.

– А якби розрізати?

– Ця здохлятина, радше за все, вкрита панциром. А бури зроблено з твердих сплавів.

– Вибух розбудить охоронців Лабіринту, – голос Овіти здався Вольскові зловісним. «А раптом накаркає, бісова відьма», – подумав він, а потім згадав, що Знаючі здатні читати думки.

– А тепер охоронці сплять? – чи то запитала, чи констатувала Шерма.

– У них чутливий сон, – Овіта подивилася на археолога. Крізь світловий фільтр її шолома він не міг бачити очей Знаючої, але про всяк випадок вибачився за «бісову відьму».

– Спробуємо обійти цю затичку, – прийняла рішення Шерма. – Хеме, наш кіборґ зможе розширити колодязь?

– Теоретично, так, зможе.

– Тоді нехай починає.

– Може, все ж для початку заведемо до тунелю техніку, – нагадав капітан. – Уже світанок, а ми тут мов на долоні.

Усі, наче за командою, звернули погляди до східного обрію. Над ним підносилася кошлата криваво-червона корона Таліс.

24

Борт ВВТК «Капітан Паландо»,

орбіта планети Фаренго (9КВ97:2),

система зірки Таліс.

27 октомбрія 416 року Ери Відновлення

«Я її відчуваю. Вона на Фаренго», – повідомила сестра Хіосі сестрі Тарасваті. Повідомила без слів. Офіцерам, які були поряд, не обов'язково знати, що деякі з піфійок здатні відчувати присутність собі подібних крізь мільйони кілометрів космічного вакууму, атмосферні гази і речовину планетарної мантії.

– Необхідно провести повторний моніторинґ поверхні планети, – звернулася Тарасваті до Алі Аннадіра.

– Наші орбітери під час першого моніторинґу не знайшли жодного штучного об'єкту в районі Фаренго.

– А як щодо метеоритів?

– На Західний континент шість годин тому впали фраґменти метеорита, – випередив командира космоаналітик.

– Доволі масивного кам'яного метеорита. Його приблизна маса при вході до атмосфери – від чотирьохсот до шестисот тонн. Після входження до атмосфери метеорит розколовся на шість фраґментів, з них два досягли поверхні. Дані уточнюються.

– Де впали фраґменти?

– У районі плата Перлат.

«Це саме там, де святиня», – почула Тарасваті думку Хіосі.

«Я знаю», – так само безслівно відповіла Знаюча, а вголос розпорядилася:

– Капітане, спрямуйте тактичний зонд до району падіння метеорита.

– А як бути з моніторинґом?

– Моніторинґ відміняється.

25

Плато Поланського,

планета Фаренго (9КВ97:2),

зоряна система Таліс.

27 октомбрія 416 року Ери Відновлення

Таліс зійшла на низьке фаренгійське небо за лічені хвилини після того, як останній кіборґ забіг під склепіння тунелю. Її багряні промені освітили грубо обтесані стіни й шоломи людей, що схилилися над екранами. «Картинка» на екранах показувала фрезу кіборґа, який розширював колодязь у місці, де його закупорив робот-«здохлятина».

– А за роботом є прохід?

– Сканер показує порожнечу, – запевнив Махоніко.

Несподівано картинка смикнулася і зникла. До них долинув далекий гуркіт.

– Атака? – рука Некіча лягла на променевик.

– Здохлий робот упав, – припустив пілот. – Ми його розхитали, він відчепився і впав.

Виявилося, що він має рацію. Як тільки зв'язок відновився, стали очевидними зміни в колодязі. Шлях звільнився. Землерийного кіборґа відкликали назад, до тунелю, а до колодязя знову спустився «павук». Він дістався до того місця, де тепер спочивали залишки геологічного кіборґа експедиції Нурасова – купа композитної трухляви та уламки стомленого часом металу. Виявилося, що колодязь закінчується отвором у стелі широкого горизонтального проходу. У поперечному розрізі цей прохід нагадував трикутник зі зрізаною верхівкою.

– Ось і Лабіринт, – сказала Шерма. – Під колодязем встановимо житловий модуль. Місця там вистачить.

– А якщо нас там атакують охоронці печер? – запитав капітан. – Ми ж не зможемо оперативно відійти на зручнішу позицію. Пройти майже вертикальний колодязь під обстрілом надзвичайно важко.

– Усі загинемо, – підтвердила Овіта.

– Ти зараз уголос сказала те, що вже довгий час повторюєш подумки, – сказала їй Шерма. – Але, Ої, повір: тобі мене не зупинити. Один із давніх сказав, що справжню свободу людина пізнає лише тоді, коли їй не страшно вибирати поміж життям і смертю. Я – вільна, Ої. Абсолютно вільна.

– А ті, кого ти ведеш за собою?

– Хіба Ґвен і Алекс не підписали контракту зі Службою, не підрядилися за гроші досліджувати таємниці загиблого «Уриїла»? Вони отримають свої гроші. А Хем… – Шерма озирнулася на Махоніко:

– Ти йдеш зі мною під примусом?

– Я вільний, як і ти, – відповів той.

– А ви, капітане?

– Я солдат Федерації, – сказав Некіч.

– Ось бачиш, Ої… Якщо ти боїшся за себе, то не варто тобі лізти до того колодязя. Ми забезпечимо тебе ресурсами для життя, і ти чекатимеш нашого повернення в цьому тунелі.

– Я піду з вами.

– Я радію цьому. Щиро радію. І прошу тебе, сестро, припини пророкувати нашу загибель. Ти можеш нам допомогти. Ти ж умієш пізнавати підземелля Древніх через такі брами, які недоступні ані для людей, ані для кіборґів, ані для морліфів. Допоможи нам, Ої.

– Допомогти вам? Ви хочете увійти до Храму злодійським чином. Це неправильно, і ніякі вміння Знаючих не допоможуть вам. До Храму, Шей, треба заходити через головний вхід. Заходити з пошаною до його творців і з молитвою до Великого Будівничого Всесвіту.

– Чому ти називаєш Лабіринт Храмом?

– Тому що він є Храмом. Храмом життя.

– Тобі відомі шляхи цього Храму життя?

– Знаючі припускають, що він зберігає для майбутнього відродження насіння давньої могутньої раси. Але тобі, Шей, це насіння не цікаве. Тебе цікавлять небезпечні знання, за допомогою яких можна перемогти піфійок. Ти хочеш дізнатися, як працюють системи захисту Лабіринта, і створити на базі цих технологій нову зброю.

– Припустимо.

– А тобі, Шей, не видається блюзнірством шукати інструменти смерті у Храмі життя?

– Діалектика, – посміхнулася Шерма. – Пам'ятаєш, як нас вчили майстри бою з охоронного підрозділу «Еттлі Касмік»? Темрява породжує світло, ніч породжує день, а смерть – життя.

– Я не впевнена, що, скажімо, Повзучі Отці мислили такими примітивними схемами… А ще нас вчили: для того, щоби пізнати справді важливі речі, треба зробити три кроки: створити образ майбутнього, змінити назви і вдосконалити ритуал. Ти зробила два кроки і знехтувала третім. За це тебе буде покарано.

– Увага! – капітан перервав філософський діалог двох творінь Тейсанболона. – Супремус скеґера передав нам попередження. До місця нашої посадки наближається тактичний зонд типу «Зодіак».

– Нас виявили? – голос Шерми здавався спокійним, але Вольск почув у ньому легку хрипкість. Він уже достатньо знав особливості голосу клонки, щоби зрозуміти: вона гранично напружена.

– Не знаю. Можливо, ті, хто відправив зонд, бажають пересвідчитися, що там упав саме метеорит. Великі метеорити падають рідко, та ще й поблизу Лабіринту…

– Це Знаючі, – сказала Овіта. – Я відчуваю присутність двох сестер. І вони також знають, що я тут.

– Знаючі не можуть перебувати на безпілотниках.

– Вони не на безпілотниках. Вони на пілотованому кораблі. На орбіті Фаренго. І зонд вилетів з цього корабля.

– Жриці направили сюди корабель? – здивувався Некіч.

– На кораблі дві сестри високого ранґу. Чому вони там, я не знаю.

– Зате я знаю, – сказала Шерма. – Святі Матері хочуть нас зупинити. Цікаво, чи насміляться вони атакувати нас углибині Лабіринту…

– Треба швидше йти до колодязя, – підтримав її капітан. – Якщо вони виявлять скеґер, то спрямують зонд сюди. По нашому сліду.

– А до колодязя зонд не проскочить? – запитав Вольск.

_ Нi, _ похитав головою Некіч. – Тактичний зонд – габаритна машина. Більше трьох метрів у діаметрі. Навіть у цей тунель він не пролізе. Але на його борту може бути зброя, здатна зруйнувати верхні тунелі Лабіринту. Або з корабля скинуть ядерний атакер…

– Припиняймо розмови. Швидко до колодязя! – наказала Шерма.

Махоніко активував кіборґів, і експедиція рушила до темних глибин Фаренго.

26

Борт ВВТК «Капітан Паландо»,

орбіта планети Фаренго (9КВ97:2),

зоряна система Таліс.

27 октомбрія 416 року Ери Відновлення

– Ось і метеоритний кратер, – Аннадір вказав на темний овал у центрі екрану. Зонд був уже за десять кілометрів від цілі й надсилав до «Паландо» щоразу чіткішу «картинку».

– Чи його імітація, – припустила сестра Тарасваті. – Зонд обладнаний маніпулятором?

– Звісно. І глибинним сканером також. Якщо вони там закопали посадочний апарат, ми його знайдемо, – запевнив Знаючу командир «Капітана Паландо».

– А це що таке? – високородна жриця показала на криву лінію, що вела на північ від «кратера» – Це ж сліди транспортних кіборґів.

– Не обов'язково, – Аннадір не відривав погляду від монітора. – Ось, південніше, бачите? Ще одна така лінія. Це можуть бути вітрові утворення.

– Слід, що веде на північ, не подібний на вітрове утворення, – похитала головою сестра Хіосі. – Він веде до входу в підземні руїни.

– Ще кілька хвилин, і все стане зрозуміло, – запевнив космоаналітик, який контролював політ «Зодіаку». – Зонд уже почав знижуватися.

Темна пляма стрибнула за край екрану, а згодом з'явилася знову, вже у нижній його частині. Зонд знижувався по спіралі, кружляючи над «кратером». Згодом зображення стало стійким і надзвичайно чітким. Уже можна було розгледіти окремі камені на гребені валу, який оточував кратер.

– Ідеальна метеоритна вирва, – завважив Аннадір.

– І я поки що не бачу слідів кіборґів… Умикаю сканер, – повідомив космоаналітик.

У лівій частині екрану відкрилося вікно із зображенням, яке передавав глибинний сканер. Командир «Капітана Паландо» присвиснув. Знаючі обмінялися виразними поглядами.

– Вони там цілий скеґер закопали, – прокоментував космоаналітик. – Працьовиті хлопці.

– Ви зможете визначити його тип? – поцікавилася в нього Тарасваті.

– Без проблем. Це гіперпривідний скеґер – яхта типу UJ сучасної побудови. Ймовірно, її модернізували… Ось, погляньте, – космоаналітик збільшив зображення. – Об'єм вантажного відсіку значно збільшений і додатково захищений аеродинамічними напливами перед краєм розсікувача. Ось тут і тут теж…

– «Серенітіс», – посміхнувся Аннадір. – Ми знайшли цих дітей темряви.

– Ви пам'ятаєте конструктивні особливості кожного з кораблів! – захоплено прошепотіла Хіосі. Її великі очі з рідкісним для піфійок золотаво-коричневим відтінком світилися щирим захопленням. У дитинстві Хіосі присвятила немало часу віртуальним іграм у космічних пілотів. Тоді вона марила зорельотами й далекими планетами. А тепер її оточували справжні офіцери Зоряного Флоту, споборники леґендарного Еарлана Теслена, підкорювачі небезпечних світів Поясу Гулда, герої битв з ящерами на Білих Зірках. На Алі юна Знаюча взагалі дивилась як на живе божество.

– Ну, не кожного… – виправив жрицю командир «Капітана Паландо» і хитро примружився. На кораблі вже завважили, що Хіосі подобалася неодруженому Бегемотові. Екіпаж цю новину вже встиг обсудити. «З піфійок, як не дивно, виходять непогані дружини», – сказав під час обговорення кандидатури Хіосі другий пілот. Штурман, після вдумливого мовчання, підтвердив: «Маєш рацію, друже. Краще вже піфійська телепатка, аніж блідошкіра стерва з Альфи чи прищава земна алергічка».

Високородна жриця занепокоєно поглянула на Хіосі й розпорядилася:

– Капітан-командоре, спрямуйте зонд за північним слідом.

– А що будемо робити зі скеґером?

– Пізніше вирішимо. Потрібно знайти їх і знищити, доки вони не встигли заховатися в Лабіринті.

– Ми й так їх дістанемо, – знизав плечима Аннадір. – На борту корабля є проникаючі атакери з ядерними зарядами. Дуже переконливі виховні засоби для навернення дітей темряви до світла.

– Лабіринт не можна підривати, – сказала Тарасваті. – Це священне місце. Якщо ми не знищимо їх на поверхні, то підемо за ними під землю.

– У нас є не лише ядерна, а й термобарична зброя. Ми доставимо на поверхню бойовий укав…

– Укав не проникне до тунелів, сіре, – не погодився з командиром космоаналітик. Він уже перенацілив зонд, і той летів на північ.

– Якщо тунелі широкі, то укав зможе літати й там, – Бегемот не терпів тих, хто сперечався з ним у присутності жінок. Особливо в присутності жінок молодих і гарних. Він уже вирішив, що після цього рейсу «Капітан Паландо» отримає нового космоаналітика. Більш привченого до поваги.

Зонд летів низько, його двигуни здіймали хмару пилу, яка заважала бачити поверхню Фаренго в оптичному діапазоні. Космоаналітик перемкнув оглядові монітори на ГРЛ [75]75
  ГРЛ – гравірезонансний локатор.


[Закрыть]. Досягнувши тунелю, виритого експедицією Нурасова, зонд завис над його гирлом.

– Вони залізли до Лабіринту, – констатувала Тарасваті.

Цієї миті монітор блимнув, зображення зникло.

– Щось сталося? – кліпнула чарівними очима Хіосі.

Аннадір перемкнув пультовий монітор на локатори «Капітана Паландо». Корабель був над Західним континентом. На моніторі спалахнули розмальовані умовними кольорами контури плоскогір'я Поланського. Але золотистої відмітки зонду там не було.