Текст книги "Твори"

Автор книги: Микола Хвильовий

сообщить о нарушении

Текущая страница: 59 (всего у книги 60 страниц)

²³Осьмачка Тодось Степанович (1895—1965) —український поет. Почав друкуватися в 20-х роках на Україні, належав до групи «Ланка». Емігрував за кордон, там опублікована більшість його творів, Помер в США.

²⁴...«Д ума про Б а р м а ш и х у» та різані «Ж и т а...» – назви книжок В. Поліщука «Дума про Бармашиху» (1922) та «Радіо в житах» (1923).-

²⁵«Н о в а А с к а н і я» і «М айовий дощик із божого н е-

б а» – асоціація з двома творами В. Поліщука: «Дощ іде, співа й ридає» (1919) та «Асканія Нова» (1925).

²⁶Доленго Михайло (справжнє прізвище Клоков' Михайло Васи-' льович; 1896—1981)—український радянський поет, літературний критик, літературознавець. Йдеться, очевидно, про його працю «Жовтнева лірика. (Нотатки до історії української революційної лірики)» / Червоний шлях.– 1924.– № 10.—С. 163—173.

²⁷...«п етербурзьк ом у писареві» із відомої тобі п’ є-с и...– Йдеться, судячи із дальших згадок цього персонажа у тексті памфлета, очевидно, про Хлестакова з комедії М. Гоголя «Ревізор».

²⁸Корінфський ордер в архітектурі – один з трьох головних архітектурних ордерів. Має високу колону з базою, стволом, прорізаним жолобками, і пишною капітеллю.

²⁹Козьма Прутков – колективний псевдонім і сатиричний образ, створений у 1850—1860-х роках російськими письменниками А.К. Толстим, братами' Жемчужниковими. Під цим іменем вони виступали з пародіями, байками, афоризмами.

³⁰«Єфремівське саморекламств о».– Йдеться про розділ брошури В.Поліщука під назвою «Саморекламетво С. Євремова та Жовтнева революція». Єфремов Сергій Олександрович (1876–1939> —український літературознавець, критик, публіцист, громадський і політичний діяч. Під час революції був одним з лідерів Української партії соціалістів-федералістів. До 1929 р. дійсний член Всеукраїнської Академії наук. У липні 1929 р. був , арештований і засуджений у справі СВУ. Загинув на засланні. Засуджені у справі Спілки визволення України реабілітовані в 1989 р.

^и «Вир р'еволюці ї» – літературно-мистецький збірник, виданий 1921 р. у Катеринославі (тепер Дніпропетровськ). У збірнику вмі цені вірші

В.Чумака, В.Поліщука, М.Терещенка, оповідання В.Атаманюка, В.Підмогиль-ного та інших. Тут з’явилася і стаття В.Поліщука «Динамізм у сучасній українській поезії».

³²...б рата цього ж академік а...– Йдеться про Єфремова Петра Олександровича (1883 – ?), брата С.Єфремова, професора Дніпропетровського інституту народної освіти.

³³Є ф р е м і в с ь к а історія 1923 року»...– Йдеться про кн.: Єфремов С.Історія українського письменства.– Вид. 4-е.– Київ – Лейпціг,

1919—1924.—Т. 2.

³⁴Коряк Володимир Дмитрович (1889—1939) —український радянський літературознавець і критик.

³⁵Ш умський Олександр Якович (1890—1946) —український політичний і державний діяч, один із лідерів українізації 20-х років. Був членом УПСР, боротьбистом, пізніше членом КП(б)У. З 1924 по січень 1927 р. очолював наркомат освіти України, який на той час відігравав провідну роль в організації всієї ідеологічної роботи в республіці, у розв’язанні національних проблем. Після обрання у квітні 1925 р. генеральним секретарем

ЦК КП(б)У Л. М. Кагановича стосунки між ними загострилися. Шумський висловлював невдоволення перекрученнями* в національній політиці, порушував перед Сталіним питання про відкликання Кагановича з України. Шумський змушений був піти з посади наркома, а вже на лютнево-березневому пленумі ЦК КГ1(б)У йшлося про націоналістичний ухил О. Шумського. Крім обстоювання надміру швидких, мовляв, темпів українізації, Шумського звинувачували і в підтримці М. Хвильового: На IX з’їзді КП(б)У 1030 р. йшлося вже про розгром шумськізму, волобуєвщини, хвильовізму. З кіпця 1 ⁽)27 р^ Шумський деякий час працював у Ленінграді та Москві. 13 травня 1033 р., в дЬнь самогубства Хвильового, Шумського було заарештовано і засуджено до 10-ти років позбавлення волі. Не добившись реабілітації, )8 вересня 1040 р. Шумський покінчив життя самогубством.

³⁶«Дутий куми р» – назва одного з розділів брошури В. Поліщука «Літературний авангард»: «Дутий кумир, або Як ідеологічна розпнинчатість

і нудний мелодизм зробили з П. Тичини українського ІІадсопа для міщан

і відсталих».

³⁷X л естаковщина, смердяконщина – слова походять від імені героя гоголівського «Ревізора», претензійного дурня й шахрая Хлестакова та персонажа роману Ф. М. Достоєвського «Брати Карамазови» Смердякова, нікчеми і вбивці, зведеного брата Дмитра Карамазова.

³⁸Чупринка Григорій Аврамович (1879—1921) – український поет-модерніст. Розстріляний по обвинуваченню в організації антирадянського повстання.

³⁹Северянін Ігор (справжнє прізвище Лотарьов Ігор Васильович; 1887—1941)—російський поет. Провідними тенденціями його творчості була естетизація салонно-міських мотивів, гра в романтичний індивідуалізм (зб. «Громокиплячий кубок», 1913; «Ананаси в шампанському», 1915).

⁴⁰Піфагорових – слово походить від імені Піфагора Самопжого (VI ст. до н. е.), древньогрецького філософа, релігійного і політичного діяча, математика. Йому приписується доведення теореми Піфагора.

⁴¹«Космічний оркестр», «А с а л а м залізу» поетичні цикли П. Тичини: «В космічному оркестрі» (1921) та «Псалом залізу» (-1920).

⁴²Вагнер Ріхард (1813—1883)—німецький композитор, диригент, реформатор оперного мистецтва. В опері-драмі здійснив синтез філософсько-поетичних і музичних начал.

⁴³Мендельсон (Мендельсон-Бартольді Фелікс; 1809—1847) – нь мецький композитор, диригент, піаніст і органіст.

⁴⁴, Ан д.р-е є в с ь к и й герой – походить від прізвища Андреева Леоніда Миколайовича (1871—1919), популярного па початку століття російського письменника: Зображав кризу релігійної свідомості, революцію як стихійний бунт:

⁴⁵«На хмарах хмуре сонце знов осінній в і..-.»– рядок

з вірша П. Г. Тичини «Фуга» (1921).

⁴⁶Тинянов Юрій Миколайович (1894—1943) – російський письменник, літературознавець, один із лідерів ОПОЯЗу. Автор теоретичних праць «Проблема стихотворного языка» (1924), «Архаисты и новаторы» (1929) та ін.

⁴⁷Томашевський Борис Вікторович (1890—1957)—російський радянський літературознавець, текстолог, досліднйк творчості Пушкіна. Його «Теорія литературы» надрукована 1925 р. у Ленінграді.

⁴⁸Брюсов Валерій Якович (1873—1924) – російський радянський поет, проза)'к, перекладач. Багато виступав як критик і літературознавець. Його роботи по теорії віршування: «О русском стихосложении» (1900), «О рифме» (1924).

⁴⁹Шенге.л і Георгій Аркадійович (1894—1956) —російський радянський письменник. Його літературознавчі праці: сЛГрактат о русском стихе»

(1921), «Практическое стиховедение» (1923), «Школа писателя» (1929).

⁵⁰Вільдрак Шарль (справжнє прізвище Шарль Мессаже; 1882– 1971) —французький письменник. У ранніх творах звучали ідеї унанімізму, людського братства. Автор антивоєнних віршів, пізніше антифашистських творів, збірки нарисів «Нова Росія» (1937).

^5ІДюамель Жорж (1884—1966) – французький письменник. У ранніх творах поділяв погляди унанімістів, закликав до братства людей і народів. Автор романів та мемуарів.

⁰²Ше ршеневич Вадим Габріелевич (1893—1942) – російський радянський поет, перекладач. Був близьким до імажинізму.

⁵³Б о б р о в Сергій Павлович (,1889—1971) – російський радянський поет-футурист.

⁵⁴«...о т Ромула до наших дне й...»– цитата з роману у віршах О. С. Пушкіна «Євгеній Онєгін» (1823—1831).

⁵⁵Німецький експресіонізм (від лат.ехргеззіо – вираження) – мистецький напрям, що утвердився в Німеччині приблизно в першій чверті XX ст. і мав вплив на культуру ряду інших країн. Експресіоністське мистецтво вирізняється протестом проти бездуховності й пригноблення особистості соціальними механізмами, проти хаосу буття. В експресіонізмі основним був принцип всеохопної суб’єктивної інтерпретації дійсності. Експресіоністські тенденції відчутні в поезії Г. Хейма, Й. Бехера, в публіцистичній драмі

В. Газенклевера, Г. Кайзера, Е. Толлера. (Цими драматургами захоплювався, зокрема, Лесь Курбас.) У прозі близько до експресіонізму стояв Ф. Кафка. В центрі художнього світу письменників-експресіоністів – душевні протиріччя героя, змученого бездушною сучасною цивілізацією, всезагальним відчуженням у сучасному світі. Перетворення дійсності, до якого закликали експресіоністи, мало початися з перетворення, оновлення людської душі. В експресіоністському мистецтві сильні агітаційні нотки, часто це твори-заклики. Гострота вираження ідеї досягається гіперболізацією, активним зверненням до різних форм умовності.

Німецький експресіонізм мав загалом значний вплив на українську літературу 20-х років. Цей вплив відчутний і в трактуванні Хвильовим та його однодумцями «романтики вітаїзму» як провідного стилю доби.

⁵⁶Верхарн Еміль (1855—1916)—бельгійський поет, драматург, критик. Один з представників символізму. Попри песимізм і скорботу, в творчості Верхарна звучить і віра в героїчну людину, в історичний прогрес.

⁵⁷Уїтмен Уолт (1819—1892)—американський поет, публіцист, реформатор американської поезії. Ідеї очищаючої людину близькості до природи набули у нього космічного характеру. У їтмен – один з найвизначніших-майстрів і новаторів вільного вірша.

⁵⁸Лондон Джек (справжнє прізвище Джон Гріффіт; 1876—1916) – американський письменник. Автор неоромантичних повістей та оповідань про північ, про життя на морі, роїману-утопії «Залізна п’ята» (1908), реалістичного роману «Мартін Іден» (1909) та ін. Під «волошками» мається на увазі традиційність, «неавангардність» реалістичної манери Дж. Лондона:

⁵⁹Филипченко Іван Гурович (1887—1939) – російський радянський пролетарський поет, у 1918—1928 рр. співробітник редакції «Правди». В поезії переважають космічні, планетарні мотиви, уславлення Пролетаріату як господаря Землі.

⁶⁰Л е й т е с Олександр Михайлович (1899—1976)—український та російський критик і літературознавець, автор статей про Т. Шевченка, П. Тичину, В. Маяковського, Дж. Байрона, С. Цвейга та інших, один з упорядників книги: Лейтес А. і Яшек М.Десять рої^ів української літератури (1917– 1927).—У 2-х т.—Харків, 1928.

⁶¹«Перші сонячні вибухи» – рецензія М. Хвильового (під псевдонімом М. Тростянецький) на збірку В. Поліщука «Соняшна міць» (1920). Була вміщена у збірнику «Жовтень» (1921.– С. 102—114). Рецензія Хвильового на книжку В. Поліщука була вміщена також у газеті «Вісті» (1922.– № 287).

⁶²«П у п и ш к і н и».– М. Хвильовий звертається тут до образу одного

з персонажів свого оповідання «Лілюлі», голови пролеткульту Пупишкіна, безірамотного й претензійного російського міщанина, який хоче керувати культурою на Україні.

⁶³Аполлон – у грецькій міфології й релігії син Зевса й Лети (Лето), бог-цілитель і покровитель мистецтв.

⁶⁴Плева к о Микола Антонович (1890—1941) – український літературознавець і бібліограф. Упорядник двотомної «Хрестоматії нової української літератури» (Харків, 1927), де вміщено біографії 75 письменників з докладною бібліографією.

⁶⁵Капустянський Іван Назарович (1894—1939) – критик, автор книги «Валер’ян Поліщук. Спроба характеристики творчості з портретом, автографом і автобіографією поета та бібліографічним покажчиком» (Харків,

1925),

^1,0«Е й ф е л е в а башта»—вірш В. Поліщука, написаний у 1925 р.

⁶⁷«И з искры возгорится пламя» – цитата з вірша пое і а-декабриста О. І. Одоєвського (1802—1839), написаного в Сибіру у відповідь на віршоване звернення О. С. Пушкіна до декабристів («Во глубине сибирских руд», 1827). Ці слова були епіграфом до газети «Искра», першого центрального органу російської соціал-демократичної робітничої партії.

⁶⁸...з а «облаком в штана х».– Мається на увазі поема В. Маяковського «Облако в штанах» (1915), яка тут уособлює ранній період творчості поета.

УКРАЇНА ЧИ МАЛОРОСІЯ?

Памфлет «Україна чи Малоросія?» написано 1926 р. у ході літературної дискусії 1925– 1928 рр. Заборонений цензурою твір був надрукований і відомий лише в уривках, зацитованих запопадливими й нетолеранткими критиками, зокрема А. Хвилею. До різних збірок памфлетів М. Хвильового, опублікованих за кордоном, входили лише уривки з «України чи Малоросії?» (Як, скажімо, до одного з останніх видань памфлетів Хвильового в англійських перекладах, підготовлених 1986 р. М. Шкандрієм: ТЬе сиІШгаї гепаіззап-се іп Шгаіпе. РоІетісаІ РатрМеіз 1925—1926. Мукоіа КНѵуІоѵу (Едмонтон). Через шість з половиною десятиліть у Партійному архіві Інституту історії партії при ЦК Компартії України вдалося віднайти машинописну копію «України чи Малоросії?» (Партійний архів Інституту історії партії при ЦК Компартії України.– Ф. 1.– Оп. 20.– Спр. 2257.– Арк. 1—102). Памфлет майже водночас опублікували журнали «Вітчизна» (1990.– № 1,2) та «Слово і час» (1990.– № 1). Знайдена копія рясніє друкарськими помилками, пропусками. За нею, зрозуміло, неможливо відтворити авторський текст без деяких неточностей. При підготовці тексту до друку виправлено фактичні помилки, правопис в основному дотримано за сучасними нормами. Подається за машинописною копією.

/ ¹Шіллер Йогани Фрідріх (1759—1805)—німецький поет, драма

тург і теоретик мистецтва Просвітництва.

²Юринець Володимир Олександрович (1891—1937)—український радянський філософ, академік АН УРСР (з 1929 р.), завідуючий кафедрою Українського інституту марксизму-ленінізму. Виступав і як літературний критик. Був репресований. Йдеться про його статтю «З нагоди нашої літе– _;ратурної дискусії» (Коммунист.– 1926.– 18 квіт.).

³Держвидав – Державне видавництво України.

⁴Хвиля Андрій * (справжнє прізвище Олінтер Андрій Ананійович; 1898– 1939) – учасник боротьби за Радянську владу на Україні, був членом УПСР, боротьбистом. З 1919 р. член КП(б)У, завідуючий відділом преси ЦК КП(б)У. Був репресований. Мова йде про його статтю «Про наші

літературні справи. (До літдискусії)», вміщену в газеті «Коммунист» (1926.– 24, 25, 28 квіт.).

⁵Агітпроп – агітаційно-пропагандистський відділ ДК КП(б)У.

⁶Герострат – грек з міста Ефес (Мала Азія). Спалив у 356 р. до н. е. храм Артеміди (одне з семи чудес світу), щоб обезсмертити своє ім’я. Переносно—честолюбець, що добивається слави за будь-яку цінуГ

⁷Наполеон І (Наполеон Бонапарт; 1769 і82))—французький полководець і державний діяч, імператор Франції в 1804 1814 рр.

^й, «Ну что, брат Пушки н?» – цитата з комедії М. Гоголя «Ревізор». Близьким знайомством з Пушкіним вихваляється в апофеозі своєї брехні нікчемний петербурзький чиновник Хлестаков.

⁹Марксова характеристика щодо автора «Розбійни

ків».– К. Маркс і Ф. Енгельс писали про «Розбійників» ІНіллера у кількох роботах. Про вільнолюбний дух, невгамовну фантазію «Розбійників» йдеться у листі Ф. Енгельса до В. Гребера від 24 травня– 15 червня 1839 р. (Див.: Маркс К. и Энгельс Ф.Из ранних произведений.– М., 1956.– С. 297—298). Про Карла Моора як «першого «істинного соціаліста» в богемських лісах», бунтаря, якого не зрозумів його час, йдеться в роботі Ф. Енгельса «Істинні соціалісти» (Див/. Маркс К. и ЭнгельсФ. Сочинения. 2-е изд.– Т. 3.—

С. 545 586).

^шФрейлігратово ю – походить від прізвища Фрейліграт Ферді-нанд (1810^1876)—німецького поета, громадського діяча, члена Союзу комуністів. Співробітничав з К. Марксом у «Новій рейнській газеті». 3. часом відійшов від революційних позицій:

¹¹«... під густими мряковинами критик и...» – Тут і далі Хвильовий цитує згадані статті А– Хвилі та В. Юринця.

¹²Р е й х л і н Йоганн (1455—1522) – німецький гуманіст, філолог. Боротьба Рейхліна з реакційними католицькими богословами на захист свободи наукових досліджень була підтримана багатьма гумацістамй («Листи темних людей» та ш.).

¹³«... брошурки про українські «широкі можливо-с т і».– Мається на увазі брошура А. Хвилі, яка поки що невідома.

¹⁴Молодогегельянство – ідеалістична філософська течія, що розвивала ідеї вчення Гегеля, виникла в Німеччині в 30^40-ті роки XIX ст. Молодогегельянство було радикальним лівим крилом гегельянства. Молодогегельянці підкреслювали, на противагу гегелівському «світовому духу», роль самосвідомості окремої особи в історії. Критика молодогегельянства була дана К. Марксом і Ф. Енгельсом у роботах «Святе сімейство» (1845) та «Німецька ідеологія» (1845—1846).

¹⁵Фейербах Людвіг (1804-^1872) —німецький філософ-матеріалїст, критикував гегелівський ідеалізм. У центрі філософії Фейербаха людина, трактована як біологічна істота, абстрактний індивід.

¹⁰«М ол ода Н імечч ин а» – літературна течія ЗО–початку 40-х років XIX ст. у Німеччині. Група письменників (К. Гуцков, Л. Вінбарг, Г. Лаубе, Т. Мундт та інші) поділяла прагнення до політичних і громадянських свобод, до соціально-критичного мистецтва.

¹⁷Гейне Генріх (1797—1856) —німецький поет і публіцист, визначний майстер ліричної і гострої політичної поезії.

^|йЯцків Михайло Юрійович (1873—196Ї) —український письменник, автор психологічних новел і повістей, бібліограф. Належав до «Молодої музи».

«М ол ода муза»– літературне угруповання українських пись-менників-модерністів, існувало у Львові в 1906—1909 рр. Сюди входили

0. Луцький, П. Карманський, В. Пачовський, Б. Лепкий, М. Яцків та. інші. Група видавала журнал «Світ» (1906).

²⁰«З і в’ я л е листя» і «8 е т р е г ї і г о» – поетичні збірки

1. Я. Франка. Лірична драма «Зів’яле листя» вийшла 1896 р., збірка поезій «8ешрег йго» – 1906 р.

²¹С л а щ о в – К р и м с ь к и й.– Мається на увазі Слашов Яків Олександрович (1885—1929), один з організаторів контрреволюційних виступів під час громадянської війни, генерал-лейтенант. Командував корпусом у де-нікінській, пізніше у врангелівській армії. 1921 р. повернувся з еміграції до Росії, служив-у Червоній Армії. •

²²«І н т е р м е ц ц о» – новела М. Коцюбинського, написана в 1908 р.

²³Карма нський Петро Сильвестрович (1878—.1956) – український поет, належав до «Молодої музи». Трагічні мотиви розчарування й зневіри прозвучали у збірках «З теки самовбивці», «Блудні огні», «Пливем по морю тьми» та ін.

²⁴Велика Французька революція – буржуазно-демократична революція у Франції в 1789—1794 рр. Покінчила з феодально-абсолютистським ладом, розчистила грунт для розвитку капіталізму.

²⁵М і л ьт о н Джон (1608—1674) – англійський поет, політичний діяч.

У своїх памфлетах виступав як поборник суверенітету англійської республіки, противник феодальної реакції. У поемах «Втрачений рай» (1667) та «Повернений рай» (1671) поставив питання про право людини переступати освячену релігією, богословами мораль.

²⁶Кромвель Олівер (1599—1658) – діяч Англійської буржуазної революції XVII ст., керівник індепендентів, один з організаторів парламентської армії.

²⁷Бомарше П’єр Огюстен (1732—1799) —французький драматург, автор комедій «Севільський цирюльник» (1775), «Весілля Фігаро» (1784) та ін.

²⁸Шопенгауер Артур (1788—1860) —німецький філософчррыціо-наліст, мав значний вплив на деяких українських ііисьмеїіиикіїї, іокрсми їм О. Кобилянську.

²⁹Монблан – гірський масив і вершина в Західних Алышх, іш кордоні Франції та Італії.

³⁰Гуттен Ульріх фон (1488– 1523) – німецький гуманіст, письменник і політичний діяч. Виступав проти засилля католицької церкви, засилля князів. Ідеолог повстання німецьких рицарів.

³¹Еразм Ротердамський (Дезидерій; 1469—1536) —вчений-богослов, письменник епохи Відродження, глава «північних гугенотів». Автор «Похвали дурості» (1509).

³²М о н т е с к’є Шарль Луї (1689—1755) —французький просвітитель, правник, філософ.

³³' Р о б е с п’ є р Максимільєн (1758—1794) – діяч Великої Французької революції, один з керівників якобінців. Страчений термідоріанцями.

³⁴Галілей Галілео (1564—1642)—італійський вчений, один із засновників природознавства, винахідник першого телескопа. На суді інквізиції зрікся геліоцентричного вчення, яке активно пропагував.

³⁵С орель Жорж (1847—1922) —французький філософ, теоретик анархо-синдикалізму. Захоплювався Жовтневою революцією. Реакційні ідеї Сореля мали вплив на формування ідеології фашизму, деяких сучасних екстремістських груп.

^3,3Рилєєв Кіп'драт Федорович (1795—1826) – російський поет-декабрист.

³⁷Абеляр П’єр (1079—1142)—французький філософ, богослов і поет. Прихильник теорії концептуалізму, схоластичної діалектики. За критику католицьких догматів його вчення було засуджене як єретичне.

³⁸Золота Орда – монголо-татарська феодальна держава, заснована на початку 40-х років XIII ст. ханом Батиєм. Руські князівства були у васа'льній залежності від Золотої Орди.

³⁹Малоросійська колегія – центральний орган державного управління Російської держави, утворений указом Петра І 1722 р. для нагляду за діяльністю гетьмана та козацької старшини з метою обмеження автономії

України. Скасована 1727 р., поновлена 1764 р. для остаточної ліквідації автономії України. Перебувала у Глухові і підпорядковувалась сенатові. Припинила діяльність 1786 р.

⁴⁰В а р д і н Іларіон Віссаріонович (справжнє прізвище Мгеладзе; 1890—1941) —літератор, публіцист напостівського напряму, друкувався, зокрема, в журналі «Красная новь».

⁴¹«Чудернацькі думки», «Листи на Наддніпрянщи-н у» – праці українського філософа, історика, публіциста Михайла ТІетро-вича Драгоманова «Чудернацькі думки про українську національну справу» (опубліковано 1891 р.), «Листи на Наддніпрянщину» (1893—1894рр.).

⁴²«Австрійська інтриг а».– Висміюється відомий пропагандистський штамп, що використовувався монархістською пресою, нібито український національно-визвольний рух інспірується австрійським урядом.

⁴³Людовік XIV (1638—1715)—французький король з 1643р.

з династії Бурбонів.

⁴⁴Демосфен-Ларі н.– Йдеться про Ю.Ларіна (Лур’є Михайла Олександровича; 1882—1932), відомого соціал-демократа, економіста, члена більшовицької партії з 1917 р. За дорученням Й. Сталіна та Л. Кагановича готував статті з національних проблем на Україні, часто вкрай нетактовні щодо українських справ. Іронічно порівнюється з Демосфеном (бл. 384—322 до н. е.) – афінським оратором і політичним діячем.

⁴⁵С і р а к у з и – давньогрецький поліс на Сіцілії, центр морської торгівлі.

⁴⁶Штраус Давид Фрідріх (1808—1874) – німецький філософ-ідеа-ліст, представник лівогегельянства.

⁴⁷Керенщин а.– Йдеться про правління Тимчасового уряду, очолюваного Олександром Федоровичем Керенським (1881—1970).

⁴⁸Бекон Френсіс (1561 —1626)—англійський філософ-матеріаліст.

⁴⁹Монтень Мішель де (1533—1592) – французький філософ-гуманіст.

⁵⁰«ф ашистська мужня цільніст ь»..!– За цей і подібні вислови Хвильового згодом не раз впродовж десятиліть називали українським фашистом. Однак у середині 20-х років фашистська ідеологія ще не виявила своєї антигуманної сутності (до того ж, письменник знав про події в Німеччині в основному лише з преси). Хвильовому імпонували ідеї сильної, діяльної особистості, виховання молоді на засадах мужності, волі до боротьби.

⁵¹«С м є н о в є х і в ц і» – представники громадсько-політичної течії в середовищі російської буржуазної інтелігенції в 20-х роках. Ідеологи «зміновіхівства» (від назви журналу «Смена вех») розраховували на переродження радянської влади в умовах непу.

⁵²Ленін, очев и'д но, передбачав таку ситуацію, коли говори в...– Хвильовий цитує роботу В. І. Леніна «Лист до робітників і селян України з приводу перемог над Денікіним». Наводимо цей уривок без скорочень: «А питання про те, як визначити державні кордони тепер, на якийсь час – бо ми прагнемо до повного знищення державних кордонів – є питання не основне, не важливе, другорядне. З цим питанням можна почекати і треба почекати». І далі: в цьому «можна і треба йти на поступки, в цьому можна перепробувати і те, і друге, і третє,– від цього справа робітників і селян, справа перемоги' над капіталізмом не загине» (Див.: Ленін В./. ПЗТ.– Т. 40.—К., 1974.—С. 42, 45)*,

^5:5Сухаревські крамарих и.– Йдеться про Сухаревський ринок у Москві. Ця назва була уособленням непманської стихії, міщанських інтересів і смаків.

⁵⁴Разін Степан Тимофійович (бл. 1630—1671)—керівник Селянської війни 1670—1671 рр., донський отаман, воював з кримськими татарами

і турками.

⁵⁵Пугачов Омелян Іванович (1740 чи 1742—1775)—ватажок Селянської війни 1773—1775 рр., донський козак, учасник Семилітньої 1756– 1763 рр. і російсько-турецької 1768—1774 рр. воєн.

⁵Арцибашевщина – епігонське наслідування мотивів вседозволеності, ніцшеанських настроїв романів російського письменника М. П. Арци-башева (1878—1927).

⁵⁷Гладков Федір Васильович (1883—1958)—російський радянський письменник, автор романів «Цемент» (1925), «Вольниця» (1950) та ін.

^5ВІванов Всеволод Вячеславович (1895—1963) – російський радянський письменник, автор повістей «Партизани» (1921), «Бронепоїзд 14-69»

(1922) та ін.

⁵⁹Толстой Олексій Миколайович (1882—1945) —російський радянський письменник.

⁶⁰Брандес Георг (1842—1927) – датський літературознавець і публіцист. Після поїздки в Росію (1887) написав книгу «Російські враження». Автор фундаментальної праці «Найголовніші течії в європейській літературі XIX століття» (1872—1890).

⁶¹Рудін – персонаж однойменного роману І. С. Тургенева, написа-, ного 1856 р.

⁰²Л е о н т ь є в Костянтин Миколайович (1831 —1891) —російський філософ-ідеаліст, соціолог.

Розанов Василь Васильович (1856—1919) – російський філософ-ідеаліст, письменник і публіцист.

⁶⁴Данте Алігієрі (1265—1321) —італійський пост, антор поеми

«Божественна комедія» (1307—1321), сонетів, присвячених Ьемтріче.

¹⁾⁵Руссо Жан Жак (1712—1778) —французький письменник і фі лософ, представник сентименталізму.

Дідро Дені (1713—1784) – французький фіікч иф прт ттігмі.,

письменник, засновник «Енциклопедії».

^б/Даша – героїня роману О. Тожтого «Хидішін по муюіѵ».

⁰⁸Ф о н в і з і її Денис Інапопич ( Г/44 а(>о 1745 1/9/) рік шм.мні

письменник, предстанпик проенітительеького романтизму.

^1>' ⁽В статті про Ф о н в і з і її а В. Ь е л і п с ь к и й к а ж є... Мається на увазі рецензія написана в 1838 р. на вид.: Поли. собр. соч. Д. 1. Фон-візіна (Див.: Бєлінський В. Г.Полн. собр. соч.– М., 1953.– Т. 2.– С. 553).– Г. Плеханов згадує цю роботу Бєлінського у своїй статті «Д. І. Фонві-зін». (Див.: Плеханов Г. В. Литература и эстетика.– М., 1958.– Т. 2.—

С. 66).

⁷⁰Тов. Сталін говорит ь...– М. Хвильовий цитує лекцію Й. Сталіна «Про основи ленінізму», прочитану у Свердловському університеті. (Див.: Сталин И. В.Соч.– М., 1947.– Т. 6.– С. 186).

⁷¹«Коли виник м а с о, в и й національний ру х...» – Хвильовий цитує статтю Леніна «Про право націй на самовизначення». У ПЗТ це звучить так: «Але, якщо виникли масові національні рухи, відмахнутися від них, відмовитися від підтримки прогресивного в них – значить на ділі піддатися націоналістичнимпередсудам») (Див.: Ленін В./. ПЗТ.– К., 1972.– Т. 25,– С. 287).

⁷²«Бориславські оповідання» – цикл оповідань з життя бо-риславських робітників І. Я. франка, написаних протягом 1877—1899 рр.

⁷³Колись в своїй «Истории русской общественной мысли» Плеханов так писа в...– Хвильовий цитує роботу Г. Плеханова «История русской общественной мысли»: «Но нужно помнить, что Лессинг совершил свою литературную реформу, следуя примеру английских и французских идеологов третьего сословия, в особенности Дидро, которого он ставил чрезвычайно высоко. Благодаря этому его протест против французомании не был протестом против освободительных французских идей» (Див.: Плеханов Г. В.История русской общественной мысли.– М.– Л., 1925.– Т. 3.– С. 111). Хвильовий цитує Плеханова у вільному переказі.

' ⁴Л ес с і н г Готхольд Ефраїм (1729—1781) – німецький драматург, теоретик, літературний критик Просвітництва.

^/5«Л у ч света в темном царств е».– Цей крилатий вислів походить із статті російського критика М. О. Добролюбова (1836—1861) про^ п’єсу О. М. Островського (1823—1886) «Гроза» (1859), написану 1860р.

⁷⁶Мальва – героїня оповідання М. Горького «Мальва» (1897).

⁷⁷«Война и мир» – роман Л. М. Толстого, написаний у 1863—1869 рр.

⁷⁸«Вишневий сад» – п’єса А. П. Чехова, написана 1904 р.

⁷⁹Герцен Олександр Іванович (1812—1870) —російський революціонер, письменник, філософ.

Золя Вміль (1840—1902)—французький письменник, прихильник натуралізму. Роман «Земля» написаний 1887 р.

‘ Григорович Дмитро Васильович (1822—1899) – російський письменник.

⁸²«М у ж и к и» – оповідання А. П. Чехова, написане 1897 р.

⁸³Рисаков Микола Іванович (1861—1881) – народоволець, учасник замаху на імператора Олександра II 1 березня 1881 р.

⁸⁴«М и повні почуття національної гордост і...» – М. Хвильовий цитує роботу Леніна «Про національну гордість великоросів» (Див.: Ленін В./. ПЗТ.—К., 1972.—Т. 26.—С. 98—99). У ПЗТ цитата звучить так: «Чи чуже нам, великоруським свідомим пролетарям, почуття національної гордості? Звичайно, ні! Ми любимо свою мову і свою батьківщину» (С. 98). І далі: «Ми сповнені почуття національної гордості, бо великоруська нація тежстворила революційний клас, теж-довела, що вона здатна дати людсттзу великі зразки боротьби за свободу і за соціалізм, а не тільки великі погроми, ряди шибениць, катівні, великі голодовки і велике плазування перед попами, царями, поміщиками й капіталістами» (С. 98—99).

⁸⁵Пестель Павло Іванович (1793—1826) —декабрист, автор «Руської правди», організатор Південного товариства декабристів на Україні.

Короленко Володимир Галактіонович (1853—1921)—російський письменник і публіцист.

⁸⁷Мерсьє Луї Себастьєн (1740—1814) —французький прозаїк, драматург і літературний критик.

«Кремлевский мечтатель» – так англійський письменник Г. Уеллс назвав В. І. Леніна у книзі «Росія в імлі» (1920).

⁸⁹Данилевський Микола Якович (1822– 1885) – російський публіцист і соціолог, ідеолог панславізму.

⁹⁰Шатобріан Франсуа Рене де (1768—1848)—французький письменник, автор повістей «Атала» (180Л), «Рене» (1802) та ін.

⁹¹Мейєрхольдівський – походить від прізвища Мейєрхсшьда Всеволода Емілевича (1874—1940), російського радянського режисера-новатора.

⁹²Ніцше Фрідріх (1844—1900) —німецький філософ, представник ірраціоналізму і волюнтаризму, один із засновників «філософії життя».

⁹³Мікенська культура – центр егейської культури в південній Греції. Розквіт Мікён припадає на 1400—1200 рр. до н. е.

⁹⁴Камбіоз (Камбіз; 540—522 до н. е.)—давньоперсидський цар

із династії Ахеменідів, син царя Кіра* В 525 р. завоював Єгипет.

⁹⁵Александр Македонський (356—323 до н. е.) – цар Македонії, полководець, засновник найбільшої тогочасної світової монархії.

⁹⁶Птоломеї (Птолемеї) —царська династія в елліністичному Єгипті в 305—ЗО рр. до н. е. Заснована полководцем Птолемеем І. За останньої представниці династії Клеопатри держава Птолемеїв була завойована Римом.

Муссоліні Беиіто (1883—1945)—фашистський диктатор Італії в 1922—1943 рр.

⁹⁸Сунь Ятсен (1866—1925) —китайський революціонер-демократ, вождь китайської революції 1911 – 1913 рр., перший (тимчасовий) президент Китайської республіки.