Текст книги "Твори"

Автор книги: Микола Хвильовий

сообщить о нарушении

Текущая страница: 58 (всего у книги 60 страниц)

Врешті, Хвильовий не був тут першовідкривачем, він узагальнив те, що витало в повітрі. Подібні думки про стосунки української й російської літератур, про відмінні шляхи розвитку українського пореволюційного письменства висловлювало в 20-х роках чимало дослідників, зокрема М. Зеров, О. Білецький. Та й коли мати на увазі історичний аспект, то ці проблеми вже не раз поставали в центрі різних дискусій, зокрема у працях М. Драгоманова.

^йНайбурхливіші пристрасті розпалилися навколо 13-го розділу «Апологетів писаризму» – «Московські задрипанки». Кинуте Хвильовим твердження, що українська література повинна уникати впливів російської, її стилів, незважаючи на^астереження, що не треба плутати наш політичний союз з літературою, кваліфікували вже як політичний злочин.

Із квітня 1926 р. літдискусія набуває вже іншого звучання. У неї втручаються відомі партійні діячі. З’явилися статті В. Чубаря, В. Затонського,

А. Хвилі, М. Скрипника. Нарешті обвинувальним вироком для Хвильового та його однодумців став лист Й. В. Сталіна, адресований Л. М. Кагановичу та членам Політбюро ЦК КП(б)У. Сталін висловив обурення тим, що тоді, як західноєвропейські пролетарі виявляють свої симпатії до «цитаделі міжнародного революційного руху і ленінізму» Москви, «український комуніст Хвильовий не має сказати на користь «Москви» нічого, лише закликає українських діячів тікати від «Москви» «якнайшвидше» ⁵⁸ 58
  Сталин И.Сочинения.– М., 1948.– Т. 8.– С. 153.


[Закрыть]. Цей лист інспірував зливу якнайзлісніших звинувачень на адресу М. Хвильового. Написаний після «Апологетів писаризму» памфлет «Україна чи Малоросія?» вже не вдалося опублікувати.

Дещо з висловленого Хвильовим у полемічному запалі видасться сьогодні помилковим чи просто застарілим. Але основні підняті ним проблеми ік* втратили актуальності й сьогодні. З введениям десятиліттями і.імоіічуиііішх памфлетів, статей у літературно-критичний обіг с змога осмислити такі можливі тези й поняття, як «романтика вітаїзму», «азіатський ренесанс» та інші, у контексті розвитку літературно-критичної, суспільно-політичної думки XX ст.

ДУМКИ ПРОТИ ТЕЧІЇ

Вперше надруковано у додатку до газети «Вісті ВУЦВК» «Культура і побут» (Харків, 1925) у такій послідовності: 1. Передмова до розділу «Дві сили» і «Дві сили» – 22 листопада 1925 р., № 44; 2. «Психологічна Європа» і «Культурний епігонізм» – 29 листопада 1925 р., № 45; 3. «Формалізм?» і «Новий організаційний шлях, як резюме» – 13 грудня 1925 р., № 46. На початку 1926 р. цикл вийшов окремою брошурою. Для брошури Хвильовий написав невелику передмову. Крім статей, опублікованих у «Культурі і побуті», сюди увійшла стаття «Ахтанабіль» сучасності, або Валер’ян Поліщук у ролі лектора комуністичного університету» (Червоний шлях.– 1925.– № 11-12.—С, 309—327).

Подається за вид.: Хвильовий М.Думки проти течії. Памфлети.– Харків: ДВУ, 1926.– 123 с.

¹Поліщук Валер'ян Львович (1897—1938) —український поет, діяльний учасник літературного процесу 20-х років, очолював літературну організацію «Авангард».

²Стаття ображеної просвіт и.– Мається на увазі стаття Гр. Яковенка «Про критиків і критику в літературі» (Культура і побут.– 1925.—

30 квіт.),, що стала безпосереднім приводом для початку літературної дискусії.

³Сенкевич Генрік (1846—1916) —польський письменник, автор романів «Вогнем і мечем» (1883—1884), «Потоп» (1884.—1886), «Пан Воло-дійовський» (1887—1888), «Камо ґрядеши» (1894—1896) та ін. Лауреат Нобелівської премії.

⁴Франс Анатоль (справжнє прізвище Анатоль Франсуа Тібо; 1844—

1924). – французький письменник, лауреат Нобелівської премії.

⁵Перш за все...– Цими словами починалося «Передмова до розділу «Дві сили» (Культура і побут.– 1925 р.– 22 листоп.).

⁶3 ер о в Микола Костянтинович (1890—1937) —український поет, перекладач, літературознавець. М. Зеров, П. Филипович, М. Рильський, М. Драй-Хмара (1889—1939), О. Бургардт (1891 —1947), деякі інші близькі до них літератори складали на той час групу неокласиків (яку картали за «праві» позиції), підгримуючи в літературній дискусії ідеї Хвильового.

⁷Филипович Павло Петрович (1891 —1937) – український поет, перекладач, літературознавець.

⁸Могилянський Михайло Михайлович (1873—1942) – український письменник, літературознавець, близький до неокласиків. На Київському диспуті 24 травня 1925 р. Могилянський, як і Зеров та Филипович, підтримав ідеї Хвильового.

⁹Рильський Максим Тадёйович (1895—1964) – український поет, культурний і громадський діяч.

¹⁰Рильський Тадей Розеславович (1841 – 1902) – український економіст, етнограф, громадський діяч, батько М. Рильського.

¹¹Загул Дмитро Юрійович (1890—1938) —український поет, перекладач, критик. Починав як символіст. Член літоб’єднання «Західна Україна».

З його «антинеокласицистськими» поглядами полемізував М. Зеров.

¹²Терещенко, Микола Іванович (18-98—1966) —український поет і перекладач, редактор журналу «Життя й революція» в 1925—1934 рр.

¹³Ярошенко Володимир Мусійович (1898—1937) – український поет і прозаїк, належав до літорганізацій «Плуг», «Ланка».

¹⁴Савченко Яків Григорович (1890—1937) – український поет, критик, належав до «Жовтня», ВУСППу. Д. Загул, М. Терещенко, В. Ярошенко, Я. Савченко, Ю. Меженко та інші свого часу групувалися навколо «Літературно-критичного альманаху» (1918), входили до групи українських символістів, 1919 р. об’єднувалися навколо символістського збірника «Муз-агет». Проте під час літдискусії заявили себе прибічниками плужанського масовізму, заперечували позицію Хвильового.

¹⁵«Нове письменство» – літературознавча праця М. Зерова (1924), в якій розглядається творчість І. П. Котляревського, Г. Ф. Квітки-Основ’яненка та інших.

¹⁶«Революція відкрила широкі перспективи...» – Тут і далі цитується стаття М. Зерова «Євразійський ренесанс і пошехонські сосни» (Див.: Зеров М. Твори: У 2-х т.– К.: Дніпро, 1990.– Т. 2.– С. 580, 581). Вперше була опублікована в журналі «Життя й революція».– 1925.– № 11.—С. 67—72.

¹⁷Кияниця Петро (? – 1933) – критик і літературознавець, колишній укапіст. Працював в Академії наук України. 1933 р. був арештований у зв’язку

31 справою У ВО (Української військової організації).

¹⁸...г е р о й К у л і ш е в о ї п’єс и...– Йдеться про Мусія Копистку

з п’єси «97» (1924) М. ІСуліша. Згадана репліка в дії 1, сцені 7.

¹⁹Хіба його стаття... про Сосюру не є тому яскравим доказом? – Йдеться про статтю М. Зерова «Володимир Сосюра – лірик і епік. З приводу романа «Тарас Трясило» (Життя й революція.– 1925.– № 9.– С. 30—37).

²⁰«Прості р» – друга збірка українського поета П. Филиповича, вийшла 1925 р. У 20-ті роки Фшіипович. багато працює як літературознавець, бере участь у виданні масової народної «Літературної бібліотеки». Статті про І. Франка, Лесю Українку, що готувалися до окремих видань їхніх творів, урійшли пізніше до збірки П, Филиповича «З новітнього українського письменства. Історично-літературні статті» (1929).

²¹Купрін Олександр Іванович (1870—1938) —російський письменник. Повість «Поєдинок (1905) про армійське, офіцерське життя викликала гостру полеміку в пресі, чорносотенці звинувачували автора у компрометації армії, антивоєнних настроях.

^{1 22}«Ц а р и н н и к Мина з України»– поема В. Ярошенка, фрагменти якої з'являлися в періодиці 20-х років, зокрема в журналі «Життя й революція» (1925.—№ 6—7.—С. 26—30, та № 8.—С. 13—18).

²³Автор «Ц е н ь – Ц а н ю» – М. Терещенко, автор поеми «Цень-Цань» (зб. «Лабораторія», 1924).

²⁴-Меженко Юрій Олексійович (1892—1969) —український літературознавець і бібліограф. Теоретик символізму, одигі із авторів -«Музагету» (1919). Його промова на диспуті 24 травня 1925 р. та доповідь про занепад опери дала підстави Хвильовому вважати його прихильником напостівських-теорій. Однак це були лише випадкові епізоди в творчій еволюції Меженка. Впродовж 1922—1931 рр. був директором Інституту книгознавства. Тікаючи від переслідувань, переїхав у 30-ті роки до Ленінграда, працював у Державній публічній бібліотеці. 1945 р. повернувся на Україну, був директором Бібліотеки АН УРСР. Зібрав унікальну колекцію Шевченкіани, яку передав у дар Інституту літератури АН УРСР.

^2;>Дорошкевич Олександр Костьович (1889– 1946) – українськи й літературознавець і критик, автор літературознавчих праць, підручників, хрестоматій. У ході літературної дискусії критикував позицію Хвильового.

²⁶Щупак и—це прозивне слово М. Хвильовий утворив від прізвища Самійла Борисовича Щупака (1895—1938), критика, журналіста, в різний час редактора журналу «Критика», газет «Більшовик», «Пролетарська правда», «Літературна газета». Був одним з активних опонентів Хвильового, стояв на позиціях вульгарного соціологізму.

²⁷«Услужливый медведь опаснее врага» – неточна цитата

з байки I. А. Крилова «Пустынник и медведь» («Услужливый дурак опаснее врага» (1808)).

²⁸Відповідна резолюція ЦК РКП у третьому пункті...– У третьому пункті резолюції ЦК РКП (б) від 18 червня 1925 р. після відзначення, що відбувається зростання нової літератури, насамперед пролетарської й селянської, сказано: «З другого боку, складність господарського процесу, одночасне зростання суперечливих і навіть прямо одна одній ворожих господарських форм, викликаний цим розвитком процес народження і зміцнення нової буржуазії, неминуча, хоч на Перших порах не завжди усвідомлена тяга до неї частини старої і нової інтелігенції; хімічне виділення з громадських глибин нових і нових ідеологічних агентів цієї буржуазії,– все це повинно неминуче відбиватись і на літературній поверхні громадського життя» (Див.: Матеріали до вивчення історії української літератури.– К., 1961.– Т. 5.– С. 42—43).

²⁹...каже та ж резолюція ЦК РКП.– Йдеться про четвертий пункт: «Таким чином, як не припиняється у нас класова боротьба взагалі, так само вона не припиняється і на літературному фронті. В класовому суспільстві і не може бути нейтрального мистецтва, хоч класова природа мистецтва взагалі і літератури зокрема відображається у формах _гнескінченно більш різноманітних, ніж, наприклад, в політиці» (Див.: Там же.– С. 42—43).

^аоБ л а г б а з – Благовіщенський базар у Харкові.

³¹От чому й відповідна резолюція ЦК К П (б) У...– Йдеться про постанову Політбюро ЦК КП(б)У від 10 квітня 1925 р., де зазначено:

«Існуюча організація селянських письменників «Плуг» провадить велику і важливу роботу, яку партії' слід всебічно підтримувати, але з тим, щоб місцеві групи «Плугу» не набирали масового характеру і не зливалися з організаціями сількорів» (Див.: Там же.– С. 41—42).

' ^у~У – П е й – Ф у (1878—1939) – китайський генерал, фактичний керівник чжилійських мілітаристів. Під час так званого Північного походу 1926—

1927 рр. його війська були розгромлені національно-революційною армією.

^лл ...Дорошкевич у своїй прекрасній статті «На день Жовтневої р і ч н и ц і»...– Йдеться про статтю «Проблеми української культури на день Жовтневої річниці» (Пролетарська правда.– 1925.—

7 листоп.) О. Дорошкевич не погоджується з тезою лекції А. Луначарського «Судьбы современной интеллигенции».

³⁴«Г а р т» , «М о л о т», «Ж о в т е н ь», «П л у г», «Ланка» – літературні організації, що існували на Україні в 20-ті роки.

...п ише він у журналі «Ж иття й революці я».– Мається на увазі стаття П. Кияниці «Замість рецензії» (Життя й революція.– 1925.– № 9.—С. 59—63).

³⁰Сінклер Ептон Білл (1878—1968) —американський письменник, відомий своїми соціалістичними, комуністичними симпатіями.

^ Бехер Йоганнес Роберт (1891 – 1958) —німецький письменник-комуніст.

^м ...п осилаємо читачів до його статті у газеті «Пролетарська правда».– Йдеться про статтю С. Щупака «На літературні теми...», надруковану у «Пролетарській правді» (1925.– 25 жовт.). Цей один

з найортодоксальніших і найнепримиренніших вульгарно-соціологічних критиків висловив обурення «шкідливим» виступом Миколи Хвильового на з’їзді «Гарту» Письменник пропонував розпустити «Гарт» і «Плуг», а натомість створити незалежні, децентралізовані письменницькі клуби чи студії. «Дехто

з товаришів Хвильового,– як писав С. Щупак,– намагалися намацати грунт для утворення у Києві групи своїх симпатиків до нової асоціації» (С. Щупак мав на увазі, очевидно, київських неокласиків – ще одну групу послідовно

і нещадно цькованих літераторів, яких Щупак і його ортодоксальні колеги – ревнителі пролетарської літератури вважали гальмом на шляху розвитку прогресивного, революційного мистецтва.) «Той, хто стає на новий організаційний шлях Хвильового, той мусить підписатися й під «Камо грядеши»,– стверджував керівник київської філії «Плугу».

^,3уВор омський Олександр Костянтинович (1884—1943) —російський радянський критик, письменник. Був головним редактором журналу «Красная новь» у 1921 —1927 рр. У своїх статтях відстоював вірність реалізмові.

⁴⁰«Ах, что вы говорите, София Ивановн а...» – цитата

з поеми М. Гоголя «Мертві душі» (Див.: Гоголь М.Твори: У 3-х т.– К., 1952.– Т. 3.– С. 187). «Дама, приятная во всех отношениях» – Анна Григорівна, персонаж «Мертвих душ», співбесідниця Софії Іванівни, яка розгадала «таємницю» Чичикова.

⁴¹Луначарськ а.– Йдеться, очевидно, про Луначарську-Розенель Наталію Миколаївну (1902—1962), російську радянську актрису, дружину

А. В. Луначарського.

⁴²Б є д н и й Дем’ян (справжнє ім’я й прізвище Юхим Олександрович Придворов; 1883—1945) —російський радянський поет, сатирик, байкар.

⁴³...якийсь Ф. Я. з газети «Пролетарська правда»...– Мається на увазі рецензія Ф. Я. на книжку О. Копиленка «Весела історія» (Харків, 1925), вміщену в «Пролетарській правді» (1925.– 11 верес.).

“ Шмигельський Антон Іванович (1901 – 1972) —український поет, виступив у «Пролетарській правді» 23 вересня 1925 р. зі статтею «Учора – сьогодні – завтра».

⁴⁰Жеромський Стефан (1864—1925) —польський письменник, його роман «Перед весною» (1924) перекладений російською мовою 1925 р.

⁴⁰Л о п е де Вега (Вега Карпьо Лопе Фелік де; 1562—1635) – іспанський письменник доби Відродження.

⁴⁷Геракліт Ефеський (бл. 544—540—480 до и. е.)—давньогрецький філософ, представник іонійської школи.

^4йКатон Старший (234—149 до н. е.) —римський письменник, консул, непримиренний ворог Карфагена.

⁴⁹Т а д і в ч и н а...– тобто Нечаївська Віра Йосипівна (1895—?), авторка нарисів, оповідань, член літорганізації «Плуг»; виступала на диспуті 24 травня

1925 р.

Р і г в е д а – зібрання переважно релігійних гімнів, перша відома пам’ятка індійської літератури. Ця найдавніша з вед оформилася до X ст. до н. е.

⁵¹Ми хочемо сказати те, що говорив Енгельс...– Хвильовий цитує лист Ф. Енгельса до В. Боргіуса від 25 січня 1894 р. (Див.: Маркс К. і ЕнгельсФ. Твори.– К., 1968.– Т. 39.– С. 166).

⁵²Гамлет – герой однойменної трагедії англійського драматурга Вілья-ма Шекспіра, написаної 1601 р.

^оіДон-Жуан – персонаж старовинної іспанської легенди про людину, яка все життя проводить у любовних пригодах. Легенда послужила сюжетом для багатьох визначних творів світової літератури, зокрема комедії Мольєра «Дон-Жуан» (1665), драми О. Пушкіна «Кам’яний гісіь» (1839), драми Лесі Українки «Камінний господар» (1912).

⁰⁴Тартюф – персонаж однойменної комедії Мольєра, написаної 1669 р., ханжа і лицемір.

⁰⁰Август Гай Октавій (44 до п. е.– 44 и. е.) – римський імперії гор, небіж Юлія Цезаря, заклав основи принципату – особливого »и;іу монархії

зі збереженням деяких республіканських принципів.

⁰⁰Вольтер (справжнє прізвище Друс Мирі-Фрапсуа; 1694 1778)

французький письменник і філософ-просвітитель.

^5/Лютер Мартін (1483—1546) – діяч Реформації в Німеччині, засновник лютеранства – одного з напрямів протестантизму.

⁵⁶Чорнокнижник із Вюртемберга.– Йдеться про доктора Фауста.

⁵⁹Мерінг Франц (1846—1919)—діяч німецького робітничого руху, філософ, історик, літературний критик. Був членом «Союзу Спартака». Наведені Хвильовим слова є неточною цитатою з книги Ф. Мерінга «Карл Маркс. История его жизни».– М., 1957.– С. 157.

^ьи Друга цитата з Плеханов а...– Хвильовий цитує роботу, Г. В. Плеханова «К вопросу о роли личности в истории».– М.: Государственное издательство политической литературы, 1938.– С. 38.

⁰¹Кащенко А дріан Феофанович (1858—1921) – українськи й письменник, автор популяризаторських романтичних повістей з історії України.

⁰²Гаркун-Задунайськи й.– Мається на увазі персонаж оповідання Володимира Винниченка «Антрепреньор Гаркун-Задунайський» (1903). Цей напівграмотний, малокультурний і претензійний антрепренер провінційної театральної трупи став уособленням провінціалізму, далекого від справжнього мистецтва заробітчанства.

^ «Красная новь» – перший російський радянський літературно-художній, науково-публіцистичний журнал, виходив у Москві в 1921—1942 рр. Першим відповідальним редактором його був О. Воронський.

⁰⁴Устрялов Микола Васильович (1890—1938) – російський політичний діяч, кадет, один із ідеологів зміновіхівства.

⁶⁰Метлинський Амвросій Лук’янович (літ. псевдонім Амвросій Могила; 1814—1870) —український поет, фольклорист, учений і видавець.

⁶⁶Братчики – члени Кирило-Мефодіївського братства, таємної антикріпосницької й антицаристської організації в Києві у ґрудні 1845 – січні 1846 р. До неї належали М. Гулак, М. Костомаров, В. Білозерський, Т. Шевченко. Основним своїм завданням вважали ліквідацію кріпацтва, повалення самодержавства, об’єднання слов’янських народів у федеративну парламентську республіку. /

^ь7Євшан Микола Йосипович (1889—1919) —український літературний критик, який заперечував народницькі тенденції в українській літературі, наголошував на культі краси, значенні творчої індивідуальності.

¹⁾⁸Вороний Микола Кіндратович (1871—1937) – український поет, перекладач, театрознавець, один із зачинателів і лідерів українського модершзму.

⁶⁹Арі ос то Лудовіко (1474—1533) – італійський поет, автор поезій в дусі Горація, Овідія, поеми– в октавах «Несамовитий Орландо».

^/иКобилянська Ольга Юліанівна (1863—1942) – українська письменниця, діячка феміністського руху.

⁷¹Куліш Пантелеймон Олександрович (1819—1897) —український письменник, історик, фольклорист, етнограф і перекладач. Активний діяч Кирило-Мефодіївського братства. Для М. Хвильового Куліш був перш за все європеїзатором, одним з найкультурніщих українських письменників, який своїми перекладами, різнобічною видавничою, освітньою діяльністю розширив рамки українського письменства, «вікно в Європу».

' ²«Ставити тепер нашому письменникові такі абстрактно-європейські вимоги...» – цитата зі статті О. Дорошкевича -«Ще слово про Європу (До нової дискусії на стару тему)». (Див.: Шляхи розвитку української пролетарської літератури.– Харків, 1928.– С. 124).

⁷³Вер гі лій Публій Марон (70—19 до н. е) – римський поет, автор поеми «Енеїда», збірки «Буколіки».

⁷⁴Златовратський Микола Миколайович (1845—1911)—російський письменник, автор романів і повістей з селянського життя. Близький до народництва.

Успенський Гліб Іванович (1843—1902) – російський письменник, з народницьких позицій розкривав соціальні протиріччя пореформеного

села^

⁷⁽³Калітіна Ліза—героїня роману І. С. Тургенева «Дворянське гніздо» (1859), одна з романтичних і дещо ідеалізованих «тургеневских девушек».

⁷⁷Грінченківщина – походить від прізвища Грінченка Бориса Дмитровича (і 863—1910), українського письменника, вченого і громадського діяча, автора чотирьохтомкого «Словаря української мови». Один з активних діячів київської «Просвіти». «Грінченківщина» для Хвильового – синонім просвітянства, культурного епігонізму.

⁷⁸Тугєнхольд Яків Олександрович (1882– 1928) – російський критик, мистецтвознавець офіційного спрямування. Хвильовий цитує працю Я. Тугенхольда «Французьке мистецтво 19-го століття» (К., Держвидав, 1921.—С. 4).

⁷⁹«Да, у нас нет литератур ы...» – цитата зі статті Віссаріона Григоровича Бєлінського (1811—1848) «Литературные мечтания», написаної 1831 р. (див.: Белинский В. Г.Полн. собр. соч.– М., 1953.– Т. 1.– С. 22). ^ѵ

⁸⁰Скотт Вальтер (1771 – 1832) —англійський письменник, автор знаменитих історичних романів.

⁸¹_ Шіллер Йоганн Крістоф Фрїдріх (1759—1805) – німецький поет, драматург, теоретик мистецтва.

⁸²Бальзак Оноре де (1799– 1850) – французький письменник, автор циклу романів під назвою «Людська комедія».

⁸³Корнель П’єр (1606– 1684) – французький драматург.

⁸⁴*Арістофан (бл. 445 – бл. 385 до н. е.) – древньогрецький поет-

комедіограф.

⁸⁵Ломоносов Михайло Васильович (1711—1765) —перший російський вчений-природодослідник світового значення, поет, історик, художник.

⁸⁶Херасков Михайло Матвійович (1733—4807) – російський письменник, видавець. Був директором Московського університету.

⁸⁷Державін Гаврило Романович (1743—1816)—російський поет, автор популярних од.

Богданович Іполит Федорович (1744—803)—російський поет і видавець.

⁸⁹Петров Василь Петрович (1736– 179 ^е)) —російський поет, автор панегіричних од.

⁹⁰Дмитрієв Іван Іванович (1760—1837) – російський поет, байкар.

⁹¹Карамзін Микола Михайлович (1766^1826)—російський історик, письменник.

⁹²Батюшков Костянтин Миколайович (1787—1855) —російський поет, автор популярних елегій та послань.

Жуковський Василь Андрійович (1783—1852) —російський поет

і перекладач.

⁹⁴Баратинський Євген Абрамович (1800-^1844) – російський поет, автор елегій, епіграм, філософської лірики.

«Опоязівці»—члени товариства російських учених, названого ОПОЯЗ (Общество изучения поэтического языка). Створене в 1916-^1918 рр. Сюди входили лінгвісти, літературознавці, письменники, зокрема О. Брік,

В. Шкловський, Б. Ейхенбаум, Ю. Тинянов. До опоязівців були близькими в 10-х – на початку 20-х років члени Московського лінгвістичного гуртка Г. Винокур, Р. Якобсон, а також Б. Томашевський, В. Виноградов. Хвильовому була близькою висунена російськими формалістами (зокрема Шкловським, Ейхенбаумом) теорія старіння й оновлення літературних форм.

^9ЬДив. № 5 «Плужанин а...» – тобто статтю С. Пилипенка «Голова без хвоста».

^9/«Романтику в і т а ї з м у» – цей термін, введений в обіг і пропагований М. Хвильовим, «ваплітяни», мистецьке коло Хвильового розуміли як провідний стиль сучасної їм літератури, як активний романтизм, поетизацію сильної, здатної на боротьбу нової української людини, котра не шукатиме патріархального спокою, а прагнутиме осягнути всю повноту життя.

⁹⁸Августин Блаженний Аврелій (354^430) – християнський теолог, представник західної патристики, прихильник неоплатонізму.

^ ⁹«Нове об’єднання,– пише про нас т. Щупак...» – Йдеться про утворення ВАПЛІТЕ. (Стаття С. Щупака «На літературні теми. Розділ І.– «Про спробу утворити нове літературне об’єднання» (Пролетарська правда;– 1925.–25 жовт.) У.цій статті Щупак закликає письменників бути патріотами однієї літорганізації й ставитися вороже до утворення нових).

'°° Ділком справедливо: по одних лише принципах

марксизму ніколи не можна судити...– М. Хвильовий цитує Л. Д. Троцького за виданнями 20-х років.

¹⁰¹Шкловський Віктор Борисович (1893—1984) —російський радянський письменник, літературознавець, один з провідних теоретиків російського формалізму.

¹⁰²Якобсон Роман Осипович (1896—'1982) —російський і американський лінгвіст, літературознавець. Один із засновників Московського, Празького, Нью-Йоркського лінгвістичних гуртків (погляди членів Московського лінгвістичного гуртка були близькими до теорій опоязівців). Один з основоположників структуралізму в мовознавстві та літературознавстві. У журналі «Вапліте» (1927.– № 5) було вміщено статтю Р. Якобсона.

¹⁰³Кручених Олексій Єлисейович (1886^1968)—російський радянський письменник. У 20-ті роки активно виступав як поет-ку б офу турист. У 1922 р. вийшла його книжка про поетичну мову «Сдвигология русского стиха». Якраз вона йдає, очевидно, Хвильовому підстави називати Кручених поряд з визначними вченим и-формалістами.

¹⁰⁴Формалізм ми вважаємо за ідеалістичну течію...– Ставлення X вильового та його ваплітянського оточення до російськогоо формалізму аж ніяк не було таким однозначним. Категоричність оцінки тут пояснюється полемічним запалом. Адже багато статей Хвильового свідчать про знайомство з роботами В. Шкловського, Б. Ейхенбаума. Він загалом поділяє деякі теорії формалістів про «самовідштовхування», про оновлення літературних форм (зокрема, й у «Ахтанабілі» сучасності», полемізуючи з В. Поліщуком). Інтерес до формалістів у 20-х роках на Україні був загалом значний. У журналі «Вапліте» надруковано статтю Р. Якобсона. У «Червоному шляху» (1926.– № 7-8) вміщено статтю Б. Ейхенбаума «Формальний метод у мистецтві» та – як відгук на неї – статтю А. Шамрая «Формальний метод у мистецтві». 1 це при тому, що в тогочасних українських журналах російські критики виступали рідко. _х

¹⁰⁰«Щоби з успіхом іти по слідах Мікеланджело...» – цитата зі статті Г. В. Плеханова «Пролетарський рух і буржуазне мистецтво» (1905) , написаної з приводу Шостої міжнародної художньої виставки у Венеції. (Див.: Плеханов Г. В. Литература и эстетика. У 2-х т.—.М., 1958.– Т. 1.– С. 119.)

«АХТАНАБІЛЬ» СУЧАСНОСТІ, АБО ВАЛЕРЯН ПОЛІЩУК У РОЛІ ЛЕКТОРА КОМУНІСТИЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ

Вперше, надруковано в журн.: Червоний шлях (1925.– № 11-12.– С. 309—327). Разом із розділами циклу, вміщеними в журналі «Культура і побут» памфлет увійшов до збірки «Думки проти течії» (Харків: ДВУ, 1926). Подається за вид.: Хвильовий М.Думки проти течії. Памфлети.– Харків: ДВУ, 1926.– 123 с.

Написаний з приводу брошури Валер'яна Поліщука «Літературний авангард. перспективи розвитку української культури, полеміка і теорія поезії» (Харків, 1926). Слово «ахтанабіль» першим вжив у своїй брошурі В. Поліщук, розуміючи під ним «романтику вітаїзму». Випади Поліщука були для Хвильового безпосереднім приводом до критики примітивізму, верхоглядства й претензійності ура-революційних літераторів (зокрема й «марксівської поетики» та «революційного» верлібру В. Поліщука; один із розділів Поліщукової брошури так і називався: «Верлібр і його соціальна основа»). «Ахтанабіль» сучасності»,– писав Юрій Шевельов,– належить до стилістично найблискучі-ших у писаннях Хвильового, і Поліщук ніколи вже не був спроможний піднестися з тих «двох лопаток, на які його поклав його критик». (Шевельов Ю. Про памфлети М. Хвильового.– У кн.: Хвильовий М.Твори. У 5-ти т.– Т. 4.– С. 33).

Сааді (справжнє ім’я Мусліхаддін Абу Мухаммед Абдаллах; між 1203 і 1210—1292) – персидський письменник і мислитель.

²«...І от Жовтень.ударив по всіх їх».– М. Хвильовий цитує уривки з автобіографічної розповіді В. Поліщука «Дороги моїх днів», вміщеної в книзі критика І. Капустянського «Валер'ян Поліщук» (Харків, 1925.– С. 49). У цьому фрагменті мова йде про революційні події жовтня 1917 р., свідком яких був і Валер'ян Поліщук, на той час студент Петербурзького інституту цивільних інженерів.

³«Ь’ Н и ш а п і Xё» – газета Французької комуністичної партії.

⁴«Я не з н а ю...» – М. Хвильовий цитує вірш В. Поліщука «Ненависть» (1924). (Див.: Поліщук В.Вибране. К.: Дніпро, 1987.– С. 107.)

° «Анкета»—оповідання Григорія Михайловича Косинки (1899– 1934), вперше опубліковане 1924 р. у журналі «Червоний шлях» (№ 6.—

С. 62—72).

⁶«Дорош-єфремовськи й... чи то пак зеро-хвильов-с ь к и й...» – Маються на увазі літератори, учасники літдискусії О. Дорошкевич, С. Єфремов, М. Зеров, М. Хвильовий.

⁷«Гомер революції» – так запопадлива критика смішила звеличити

В. Поліщука як «найавангарднішого» поета за його 'звертання до верлібру.

⁸«Європа на вулкані» – «надзвичайна поема» В.Поліщука (Харків, 1925). ⁷

⁹...б рошура як брошура! Розділи два й будуть мати поспіх...» – Брошура В. Поліщука «Літературний авангард» складалася

з двох розділів: «Контратака» та «До марксівської поетики».

¹⁰Ми говоримо про той передостанні й...– Йдеться про книгу В.Поліщука «Розкол Європи» (К., 1025), що була його першим внеском у літдискусію. Своєрідним продовженням стали «Літературний авангард» (1926) та «Пульс епохи. Конструктивний динамізм чи войовниче назад-ництво?» (Харків, 1927).

¹¹...з а вітаїзм: мовляв, це ж страшенне неуцтво

викинути з цього слова «л».– Віталізм – вітаїзм – тут гра слів. Віталізм (від лат.ѵіЧаІіз—життєвий) —ідеалістична течія в біології, що визнає наявність в організмах нематеріальної, надприродної сили («життєва сила», «душа»), яка й керує життєвими явищами.

¹²«Ц е ж малокультурність вживат и...» – Тут і далі Хвильовий цитує брошуру В.Поліщука «Літературний авангард».

¹³Драгоманов Михайло Петрович (1841 —1895) —український .історик, фольклорист, філософ, публіцист, організатор київської Громади. Перебуваючи з 1876 р. в еміграції, видавав журнал «Громада». У працях Драгоманова ставилися близькі Хвильовому питання про зв’язки української культури з європейською, про те, що українська культура зможе повнокровно розвиватися лише тоді, коли зможе прилучатися до,джерел, до здобутків європейської думки безпосередньо, а не через російських інтерпретаторів.

¹¹На де он Семен Якович (1862—1887) —російський поет, один

з останніх представників громадянської лірики XIX ст., продовжувач некра-совської традиції. У його віршах звучить скорбота чесного інтелігента, співчуття до «страждаючого брата». «Українським Надсоном» Поліщук в «Літературному авангарді» зневажливо називає Павла Тичину. «Українським Пільняком» не стомлювалася називати Хвильового недоброзичлива критика.

^|С)Петніков Григорій Миколайович (1894—1971) —російським

поет-футурист. Багато перекладав творів українських поетів.

¹⁶Г а м с у н (справжнє прізвище Педерсен) Кнут; 1859—1952) – норвезький письменник, лауреат Нобелівської премії. «Вікторія» (1898), «Голод» (1890), «Пан» (1894) —романи К. Гамсуна.

¹⁷Хатяни – група українських письменників-модерпістів, які об’єднувалися навколо журналу «Українська хата» (1909—1914). Лідерами групи були М.Сріблянський (Шаповал), М.Євшан, А.Товкачевський, близьким до них був і Г.Чупринка. Хатяни обстоювали культ сильної особистості, в їх творчості звучали ніцшеанські мотиви. Груш бракувало яскравих талантів, творчих особистостей, і Хвильовий не раз у своїх памфлетах підкреслював поверховість європеїзму хатян, епігонський характер багатьох їхніх теорій, характеризував це як «краватко-фрачне європенківське хатянство».

¹⁸«Український економіст» – газета, що виходила у 20-х роках у Харкові.

¹⁹Петіпа Віктор Маріусович (1879—1939)—російський та український актор, працював у Києві, Харкові, Одесі.

²⁰Донцов Дмитро Іванович (1883—1973) – критик,-публіцист, один

з ідеологів українського націоналізму. В 20—30-х роках редагував «Літера-турно-науковий вісник» (з 1933 р. називався «Вісник») у Львові.

²¹Чёрнявський Микола Федорович (1868^-1946)—український поет, прозаїк, перекладач. У 1927—1931 рр. вийшла збірка його творів у 10-ти томах.

²²Черкасенко Спиридон Феодосійович (літ. псевдонім Петро Стах; 1876—1940)—український письменник, автор віршів, позначених впливами символізму* драматичних творів з історичного минулого України.