Текст книги "Твори. Том 1"

Автор книги: Герберт Джордж Веллс

сообщить о нарушении

Текущая страница: 9 (всего у книги 23 страниц)

Якийсь час Дентон стежив думками за безкраїм видовищем минувшини, що вставало перед його очима. Піддаючися неясному інстинктові, він силувався визначити і своє місце, і свою вагу в загальній схемі розвитку.

– То був випадок, доля, – заговорив він. – Щастя нам допомогло. Ми видерлися. Так вийшло, що ми видряпались. І не власними силами... А проте... Ні, я не знаю.

Він довго мовчав і потім почав знову:

– Зрештою – часу ще багато. Люди існують яких двадцять тисячоліть, а життя – двадцять мільйонів років! І що таке покоління? Що таке покоління? Життя безмірне, а ми такі малі. Але ми мислимо, ми почуваємо. Ми не бездушні атоми, ми – частина життя в межах сили нашої і нашої волі. Сама смерть – теж частина життя. Живі чи мертві, ми потрібні для розвитку і вдосконалювання... Час спливатиме, і люди, може, стануть розумніші... мудріші... Чи зрозуміють вони коли?

Він знову замовк. Елізабета нічого не відповіла на ці слова, тільки з безмежною ніжністю подивилася на його замріяне лице. Цього вечора думки в неї були якісь мляві. Її посідало почуття цілковитого задоволення. Через хвилину вона легенько поклала свою руку на руку чоловікові. Він погладив Елізабетину руку, не відриваючи очей від розлогого, затканого золотом вечірньої заграви краєвиду. Так вони сиділи, доки не зайшло сонце, доки Елізабета не затремтіла з холоду.

Дентон враз очутився від своїх просторих дозвільних марень і пішов принести дружині шаль.

КРИШТАЛЕВЕ ЯЙЦЕ.

З рік тому, недалеко «Сімох Циферблатів» існувала маленька і дуже брудна не вигляд крамничка. Над нею жовтими, побляклими від негоди літерами написано було ім’я власника: «К. Кейв, натураліст і антиквар». У вітрині тієї крамнички містились найрізноманітніші речі: кілька слонових ікол і розрізнені шахи, чотки і зброя, скринька зі штучними очима, два тигрових черепи та один людський, кілька мавпячих маняків (один з них держав лампу), поїдених міллю, старовинний комод, струсеве яйце чи щось подібне до нього, геть чисто засліджене мухами, рибальське приладдя і надзвичайно брудний порожній скляний акваріум. За того часу, як починається це оповідання, там був ще уламок кришталю, обточений на взір яйця і блискуче вилощений. Саме на нього дивилися двоє людей, що стояли перед вітриною: один – високий худорлявий пастор, другий – чорнобородий смуглявий молодик у скромному одягові. Смуглявий юнак щось говорив, палко жестикулюючи, і, здавалося, дуже бажав, щоб його супутник купив цю річ.

Тим часом, як вони стояли там, до крамниці ввійшов містер Кейв; він щойно пив чай і ще дожовував хліб з маслом. Коли він побачив цих людей та об’єкт їх спостережень, його обличчя витяглось. Він винувато озирнувсь і тихенько причинив двері. То був маленький дідок з блідим лицем і чудними водянистими блакитними очима; волосся в його було брудно-сіре; він був у приношеному синьому сюртуку, старомодному циліндрі і в килимових, стоптаних на закаблуках капцях. Стояв, спостерігаючи обох розмовників. Пастор засунув руку в кишеню штанів, подивився на пригорщу монет і задоволено всміхнувся. Містер Кейв видавався ще пригніченішим, коли обидва ввійшли до крамниці.

Без жодних церемоній пастор спитав за ціну кришталевого яйця. Містер Кейв нервово подивився на двері, що вели до вітальні, і відповів:

– П’ять фунтів.

Пастор, звертаючись і до свого супутника, і до містера Кейва, відказав, що ця ціна завелика, – вона справді була значно вища за ту, що гадав призначити містер Кейв, виставляючи предмет, – і спробував поторгуватись. Містер Кейв підійшов до дверей крамниці і відчинив їх.

– Моя ціна п’ять фунтів», – знову сказав він так, наче хотів позбутися неприємної і марної суперечки. На цих словах над заслінкою горішньої скляної частини дверей, що вели до вітальні, з’явилася верхня половина жіночого обличчя і зацікавлено подивилась на обох покупців. – Моя ціна п’ять фунтів, – тремтячим голосом ще раз промовив містер Кейв.

Смуглявий юнак був досі лише глядачем і допитливо дивився на Кейва. Тепер він втрутився в розмову.

– Дайте йому п’ять фунтів, – сказав він.

Пастор зиркнув на нього, щоб упевнитись, чи він каже це серйозно, потім, глянувши знов на містера Кейва, побачив, що той пополотнів.

– Це ціла купа грошей, – мовив пастор і, сунувши руку в кишеню, почав лічити свої ресурси.

В нього було трохи більше ніж тридцять шилінгів, і він звернувся до свого супутника, що мав з ним, видимо, дуже близькі стосунки. Це дало містерові Кейву можливість зібрати думки і він почав хвилюючись поясняти, що цей кришталь, власне кажучи, непродажний. Звичайно, його обидва покупці здивувались і спитали, чому він не згадав про це перед тим, як почав торгуватися. Містер Кейв зніяковів, але стояв на тому, що сьогодні не можна продавати кришталю, бо вже приходив один покупець, який хоче його купити. Обидва, вважаючи це за спробу ще більше набити ціну, вдали, що покидають крамницю. Але в цю мить відчинилися двері з вітальні і до крамниці ввійшла власниця темного чубка та маленьких очей.

То була дебела жінка з грубими рисами обличчя, молодша і значно вища за містера Кейва; вона важко ступала, лице її паленіло.

– Цей кришталь продається, – сказала вона. – І п’ять фунтів досить добра ціна за нього. Я не можу зрозуміти, Кейве, чому ти не згоджуєшся на пропозицію цього джентльмена.

Містер Кейв, дуже збентежений цим втручанням, сердито глянув на неї поверх окулярів і не дуже впевнено почав боронити право керувати своїми справами, як йому подобається. Почалося сперечання. Обидва покупці, потішаючись цією сценою, зацікавлено стежили за нею, підтримуючи іноді місіс Кейв своїми зауваженнями. Загнаний на слизьке містер Кейв уперто обстоював свою плутану і неймовірну історію про покупця на це яйце, що ніби приходив сьогодні ранком, і починав дедалі болісніше хвилюватися. Проте він надзвичайно вперто правив своє. Юнак з обличчям східного типу поклав край цьому чудному змаганню. Він запропонував, що вони завітають ще раз через два дні, отже це дасть значну перевагу покупцеві, на якого посилався містер Кейв.

– А тоді ми домагатимемося, щоб нам продано кришталь, – сказав пастор. – П’ять фунтів.

Місіс Кейв почала перепрошувати за свого чоловіка, пояснюючи, що він часом буває «трохи чудний», і, коли обидва покупці пішли, подружжя настроїлося вільно і всебічно обміркувати подію.

Без зайвої балаканини місіс Кейв напала на свого дружину. Бідний маленький чоловік, тремтячи з хвилювання, сам заплутався в поясненнях, по-перше, твердячи, що мав на оці іншого покупця, а, по-друге, запевняючи, що цей кришталь, по-щирості кажучи, коштує десять гіней{27}27
  Гінея – золота монета, що була грошовою одиницею в Англії до 1816-го р. Вартість гінеї – двадцять один шилінг (на один шилінг менше ніж фунт стерлінгів – сучасна англійська грошова одиниця), тобто близько десятьох з половиною карбованців на наші гроші.


[Закрыть].

– Чому ж ти запросив п’ять фунтів? – спитала його жінка.

– Дозволь мені керувати моїми справами, як мені подобається, – відказав містер Кейв.

Містер Кейв жив з пасербицею та пасинком, і ввечері, під час вечері, подію знов почали обмірковувати. Жодний з них не був високої думки про способи містера Кейва провадити справи, і його вчинок видався всім нечувано безглуздим.

– На мою думку, він і перше відмовлявся продати цей кришталь, – сказав пасинок, вісімнадцятилітній незграбний телепень.

– Але ж п’ять фунтів! – відказала пасербиця, розсудлива молода жінка двадцяти шістьох років.

Відповідь містера Кейва була нічого неварта; він лише мурмотів мляві запевнення, що його справи нікого не обходять, бо сам він краще все знає. Серед вечері його прогнали з-за столу до крамниці, щоб зачинити її на ніч; вуха йому пашіли і сльози досади застилали його окуляри. Нащо він так довго тримав кришталь у вітрині? Яке безумство! Це бентежило його, він не міг заспокоїтись. Якийсь час йому здавалося вже неможливим уникнути продажу.

По вечері пасинок містера Кейва і його пасербиця причепурились і пішли з дому, а жінка знялася сходами нагору до своєї кімнати, щоб, попиваючи гарячу воду з цукром, цитриною та ще дечим, обміркувати діловий бік питання з кришталем. Містер Кейв пішов до крамниці і зоставався там допізна, вдаючи, ніби оздоблює камінцями акваріум на золотих рибок, а направду обмірковуючи якийсь таємний замисел, що про нього ми розповімо пізніше. Другого дня місіс Кейв побачила, що кришталь знято з вітрини і заховано поміж старими, придбаними з оказії книжками про рибальство з вудкою. Вона поклала його знов на видноті. Але розводиться про те не стала, бо нервовий біль голови відбив їй охоту сперечатися. А містер Кейв ніколи не мав до цього хіті. День минув неприємно. Містер Кейв був ще неуважніший, ніж завжди, а разом з тим надзвичайно дражливий. По обіді, коли жінка його за своїм звичаєм спала, він знову забрав кришталь з вітрини. Другого дня містер Кейв мусив віднести для одної зі шпиталевих шкіл морського пса, де той був потрібний для секціонування. Поки чоловіка не було, міссіс Кейв ізнов повернулась думками до кришталю та до того, в який би спосіб найкраще витратити ці п’ять фунтів, що наче з неба впали. Вона вже намітила кілька найприємніших можливостей, між іншим – зробити собі зелену шовкову сукню та поїхати прогулятися до Річмонда, коли це задеренчав дзвоник біля надвірних дверей, і їй довелося спуститися в крамницю. Відвідувач був лаборант зі школи; він прийшов скаржитися на те, що не приставлено жаб, замовлених ще на вчора. Місіс Кейв не подобалась ця галузь торгівлі містера Кейва, і джентльмен, що говорив трохи підвищеним тоном, пішов собі після короткої розмови, з його боку цілком увічливої. Після того погляд місіс Кейв, звичайно, спинився на вітрині, бо кришталь самим своїм виглядом стверджував існування п’ятьох фунтів і здійснення її мрії. Як же вона здивувалася, побачивши, що його там не було!

Вона наблизилась до того місця прилавка, де знайшла була кришталь напередодні. Його там не було, і вона почала з запалом шукати по всій крамниці.

Коли містер Кейв, скінчивши свою справу з морським псом, повернувся о три чверті на другу додому, він помітив у крамниці якийсь безлад, а жінка його, повна розпачу, стояла навколішках біля прилавка і нишпорила серед таксидермічного{28}28
  Таксидермія – майстерність набивати маняки.


[Закрыть] знадобу. Коли дзвінок сповістив про поворот містера Кейва, її розпатлане і розлютоване лице з’явилося над прилавком, і вона відразу почала винуватити свого чоловіка в тому, що він «заховав його».

– Що заховав? – спитав містер Кейв.

– Кришталь!

На цих словах містер Кейв, дивом вражений на погляд, кинувся до вітрини.

– Його тут немає? – сказав він. – Боже світе! Що з ним сталося?

Саме тоді до крамниці зі внутрішньої кімнати ввійшов, несамовито лаючись, пасинок містера Кейва, повернувшись додому кілька хвилин раніше, ніж вітчим. Він учився в крамаря, що торгував старими меблями в кінці вулиці, але обідав дома і, звісно, був роздратований, що обід неготовий. Та, почувши, що зник кришталь, він забув за обід, і гнів його перекинувся з матері на вітчима. Певна річ, перш за все вони подумали, що містер Кейв заховав кришталь. Але містер Кейв уперто заперечував, енергійно присягаючись, що він непричетний до цієї справи і нічого не знає про долю кришталю. Кінець-кінцем він так запалився, що сам обвинуватив – спочатку жінку, а потім і пасинка – в тому, що то ніби вони взяли кришталь, щоб продати його потайки. Тоді почалася надзвичайно гостра і бурхлива суперечка; вона закінчилася для місіс Кейв якимсь чудним нервовим станом, середнім поміж істерикою та шаленством, і спричинилась до того, що пасинок на півгодини спізнився по обіді до свого мебльового складу. Містер Кейв шукав захисту від обурення своєї дружини – у крамниці.

Увечері питання знов порушили, але не так палко; розмова нагадувала судове засідання за головуванням пасербиці. Вечеря минула невесело і закінчилася прикрою сценою. Містер Кейв нарешті дійшов найбільшого роздратування і пішов з дому, шалено грюкнувши дверима. Родина його, скориставшись з його відсутности, добре перетерла йому кісточки, а потім обшукала ввесь будинок від горища до льоху, сподіваючись натрапити випадково на кришталь.

Третього дня обидва покупці прийшли знов. Місіс Кейв зустріла їх майже плачучи. Виявилося, що ніхто й уявити собі не може, скільки натерпілася вона від Кейва за час свого шлюбного життя... Перекрутивши правду, вона розповіла, як зник кришталь. Пастор та молодик з обличчям східного типу мовчки всміхнулись один до одного і сказали, що все це дуже дивно. Здавалось, місіс Кейв намірилася розповісти їм історію всього свого життя, тому вони поквапилися покинути крамницю. Тоді місіс Кейв, усе ще чіпляючись за надію, спитала в пастора його адресу, щоб мати змогу сповістити їх, якщо їй пощастить дізнатися чого від Кейва. Адресу дано точну, та, видимо, її загубили згодом. Принаймні місіс Кейв ніяк не могла згадати її.

Того вечора Кейви начебто вичерпали всі свої душевні хвилювання, і містер Кейв, що вдень не був удома, вечеряв хмуро на самоті; це приємно відрізнялось від палких суперечок попередніх днів. Деякий час у господі в Кейвів панували напружені взаємини, але ні кришталь, ні покупці не з’являлись.

Тепер, щоб не перекручувати фактів, ми повинні визнати, що містер Кейв збрехав. Він чудово знав, де переховувався кришталь. Був він у кватирі в містера Джекобі Вейса, асистента-демонстратора з лікарні Святої Катерини на Вестборн-стріт. Там стояв він на буфеті, напівприкритий чорною оксамитною матерією поряд карафи з американським віскі. Від цього містера Вейса і дістано ті подробиці, що на них спирається це оповідання. Кейв відніс кришталь до лікаря, заховавши його в мішку з морським псом, і напосідливо просив молодого дослідника сховати коштовну річ в себе. Містер Вейс спочатку не наважувався зробити це. В нього з Кейвом були не зовсім звичайні взаємини. Йому подобалося чудна вдача старого, і він не раз запрошував його до себе покурити, випити чарочку та висловити свої трохи кумедні думки щодо життя взагалі і своєї жінки зокрема. Містерові Вейсу траплялося часом бачити місіс Кейс, чекаючи на містера Кейва, коли того не було дома. Йому відомі були повсякчасні докори, що їх випадало зазнавати Кейвові, і, обміркувавши справу юридично, він погодився сховати в себе кришталь. Містер Кейв обіцяв пояснити потім причину своєї випадкової прихильности до кришталю докладніше, а поки що твердо заявив, що бачив у ньому привиди. Він завітав до містера Вейса того ж самого вечора.

Кейв розповів дуже заплутану історію. За його словами, він купив цей кришталь разом з усякою всячиною на аукціоні в іншого продавця раритетів і, не знаючи справжньої ціни кришталю, навмання призначив десять шилінгів. З цією оцінкою кришталь валявся в нього кілька місяців, і він уже гадав спустити ціну, коли зробив чудне відкриття.

Здоров’я в нього тоді було дуже кепське, і треба пам’ятати, що протягом усіх цих подій його фізичний стан дедалі гіршав, а через зневажливе, навіть, можна сказати, погане поводження з ним жінки та її дітей, йому доводилось дуже страждати. Його дружина була пуста, навіжена, нечула жінка з таємним нахилом, що все зростав, до алкоголю; пасербиця його була дріб’язкова й лицемірна, а пасинок відчував до нього надзвичайну антипатію і користався з кожної нагоди, щоб виявити її. Ділові турботи теж чимало пригнічували Кейва, і, на думку містера Вейса, він і сам частенько піддавався спокусі чарки. Життя своє містер Кейв почав за сприятливих умовин, здобув чудове виховання; іноді цілі тижні його мучили меланхолія і безсоння. Коли думки його ставали нестерпні, він тихенько, щоб нікого не потурбувати, вставав зі свого місця на подружньому ліжкові і блукав по хаті. Одного ранку наприкінці серпня, близько третьої години, випадок направив його до крамниці.

У брудному маленькому помешканні панувала непроглядна темрява, крім одного місця, де він помітив якесь незвичайне сяйво. Наблизившись, він побачив, що то було кришталеве яйце, яке стояло з краю прилавка біля вікна. Крізь щілину у віконниці падав тоненький промінь світла, вдарявсь об яйце і, здавалося, виповняв його середину.

Містерові Кейву спало на думку, що це не погоджується з законами оптики, відомими йому з дитинства. Він міг би зрозуміти, якби проміння переломлювалось у кришталі і збиралось у фокусі в його середині, але таке розсіяння світла не відповідало його розумінню фізики. Він підійшов до кришталю, подивився всередину, оглянув його з боків; на мить у нього відродилась наукова допитливість, що замолоду назнаменувала вибір його покликання. Його здивувало, що світло не було стале, а пересувалось всередині яйця, неначе кришталь був порожньою кулею з якоїсь блискучої пари. Повертаючи яйце, щоб побачити його з усіх боків, він зненацька помітив, що хоч і стояв між яйцем та променем світла, а проте кришталь залишився не менш блискучий. До краю здивований містер Кейв забрав його з того місця, куди падав промінь світла, і відніс до найтемнішої частини крамниці. Кришталь світився чотири чи п’ять хвилин, потім почав меркнути і погас. Кейв помістив його в смугу денного світла, і він майже відразу знову засяяв.

Досі принаймні містер Вейс міг перевірити дивну історію містера Кейва. Він сам кілька раз тримав кришталь у промені світла, що мав у діаметрі менш від одного міліметра. Після цього в тій цілковитій темряві, якої можна добитися за допомогою оксамитної накривки, кришталь безперечно фосфоресціював, хоч і дуже мало. Проте це сяйво, здавалося, було якесь особливе, і не всі бачили його однаково; наприклад, містер Гарбінґер, чиє ім’я добре відоме кожному освіченому читачеві в зв’язку з Пастерівським Інститутом, був абсолютно нездатний бачити будь-яке світло. А здатність містера Вейса супроти здатносте містера Кейва була значно менша. І навіть у самого Кейва вона дуже мінялася: він бачив краще, коли відчував велику слабість і втому.

Отже, з самого початку світло в кришталі якось дивно чарувало містера Кейва. І про його душевну самотність більше, ніж якби то були томи патетичних писань, свідчило те, що жодній живій душі не казав він за свої цікаві спостереження. Очевидно, він жив в атмосфері такої дріб’язкової злоби, що коли б признався, що має будь-яку втіху, то важив би втратити її. Він помітив, що в міру того, як наближався світанок і яснішало розсіяне світло, поверхня кришталю меркла. І деякий час він міг бачити що-небудь лише вночі, в темному куточку крамниці.

Але йому спало на думку використати старий чорний оксамит, що був за підстилку під колекцією мінералів; склавши його вдвоє і покривши ним голову й руки, він міг бачити блискучий рух всередині кришталю навіть удень. Він дуже боявся, щоб дружина його не дізналася за це, і віддавався цьому спогляданню після обіду, з обачности ховаючись під прилавок, тоді, як вона спала нагорі. Одного разу, повертаючи кришталь у руках, він щось помітив. Щось блиснуло і зникло, як блискавка, але в нього лишилося враження, ніби перед ним розгорнулось видовисько просторої, розлогої дивовижної країни: повернувши кришталь ще раз, саме в ту мить, як блиснуло світло, він знов побачив те саме, що й першого разу.

Було б нудно і зайво переказувати всі фази у відкритті містера Кейва після тієї миті. Досить сказати, що наслідок був такий: у кришталі, коли містер Кейв дивився на нього під кутом близько 137° до напрямку променя світла, відбивався виразний, завжди однаковий малюнок просторої химерної місцевости. Малюнок той аж ніяк не був подібний до сну: він справляв справжнє враження дійсности, і що яскравіше було світло, то реальнішим і виразнішим він видавався. То був рухомий малюнок, тобто деякі предмети рухались у ньому, але поволі, в певному порядкові, як реальні предмети, і відповідно до змін напрямку світла та кута зору малюнок теж змінявся. Все це справді мало такий самий вигляд, як предмети, що їх розглядають крізь овальне скло: повертаючи скло, все бачать в іншому аспекті.

Містер Вейс запевняв мене, що описи містера Кейва були дуже багаті на подробиці і позбавлені того зворушення, яким визначаються галюцинації. Та треба пам’ятати, що всі спроби містера Вейса побачити такий же ясний малюнок у блідому опаловому відблиску кришталю зосталися невдалі, хоч як він силкувався. Різниця в силі вражень у цих двох людей була дуже велика, і цілком зрозуміло, що те, що містер Кейв бачив виразно, здавалося містерові Вейсу лише тьмяною туманністю.

Краєвид, згідно з містером Кейвом, завжди являв собою розлогу рівнину і робив таке враження, наче містер Кейв дивився на нього з чималої височини, немов з башти або щогли. Далеко на сході і заході цю рівнину обмежовували високі червонясті скелі; вони нагадували містерові Кейву скелі, які він бачив колись на одному малюнку, але на якому саме, цього містер Вейс не міг установити. Скелі тяглися двома пасмами на північ і південь (містер Кейв міг визначити сторони світу за зорями, видними вночі). Вони відступали в майже безмежну далечінь і, не зливаючись одна з одною, губилися там у тумані. Кейв був ближче до східного пасма скель, і коли він побачив їх уперше, над ними сходило сонце, і він розглядів безліч якихсь постатей, що ширяли в просторі, темніші за сонце і ясніші за власну тінь; містерові Кейву вони видалися птахами. Далі простягалася довга низка будівель, – він неначе дивився на них згори; близько темного краю малюнка, де світло ламалося, вони робилися невиразні. Були там також, біля широкого блискучого каналу, цікаві формою дерева, темно-зелені, як мох, або чарівного сірого кольору. Щось велике й осяйне пролітало крізь увесь малюнок. Та першого разу містер Кейв бачив на малюнку лише окремі порізнені виблиски; руки йому тремтіли, голова тряслася, видиво з’являлось і зникало, затуманювалося, розпливалося. І спочатку йому було дуже важко віднайти ту саму позицію, в якій він упустив малюнок з очей.

Коли містер Кейв удруге виразно побачив малюнок, – то був краєвид уздовж долини. Трапилося те за тиждень після першого разу, і цей переміжок часу не дав йому нічого, крім принадних, але незадовольняючих виблисків та деякого корисного досвіду. Тепер краєвид видавався іншим, але Кейв був певний, – і цю чудну впевненість цілком ствердили його дальші спостереження, – що дивився він обидва рази на той дивний світ з того самого місця, дарма що в різному напрямку. Довге чоло того великого будинку, що його дах він бачив перше внизу просто себе, тепер виднілося в перспективі. Містер Кейв упізнав його дах. Перед чолом містилася масивна довжелезна тераса, а внизу, біля середини тераси, на деякій відстані одна від одної височіли височенні стрункі щогли з прикріпленими до них невеличкими блискучими предметами, де відбивалося сонце, що заходило. Про значення тих невеличких предметів містер Кейв догадався лише пізніше, коли описував цю сцену містерові Вейсу. Тераса нависала над хащею пишної чарівної рослинности, а далі тягся широкий моріжок, на якому спочивали якісь приземкуваті істоти, схожі формою на жуків, тільки значно більші. Поза моріжком стелився розкішно вибрукуваний рожевим каменем шлях; ще далі, облямована буйною червоною травою, тяглася долиною вздовж далеких скель дзеркальна водна поверхня. Повітря, здавалось, виповняли зграї великих птахів, літаючи величними кривими; a по той бік ріки підносилися численні пишно пофарблені будівлі, що леліли металевою різьбою і гранками серед лісу дерев, подібних до мохів та обрісників. Раптом щось промайнуло кілька разів крізь увесь малюнок, немов помах самоцвітами оздобленого віяла або тріпотіння крила, і якесь обличчя, певніше – верхня частина обличчя з дуже великими очима з’явилась немов біля самого лиця містера Кейва, але ніби по той бік кришталю. Містера Кейва перелякала і вразила цілковита реальність тих очей, аж він відхилився, щоб подивитися позад кришталю. Він так заглибився в свої спостереження, що був наче приголомшений, побачивши себе в холодній темряві своєї маленької крамнички з її звичним пахом метилу, цвілі й занепаду. А поки він розглядався навкруги, блискучий кришталь почав меркнути і незабаром зовсім згас.

Отакі були перші загальні враження містера Кейва. Вся історія його видив напрочуд точна і докладна. З самого початку, тільки долина майнула перед його очима, це дивно вразило його уяву, а коли потім він почав обмірковувати подробиці того видовища, його захоплення обернулось на пристрасть. Він занедбав справи і думав лише про той час, коли можна буде повернутися до спостережень. І от через кілька тижнів після того, як він уперше побачив долину, прийшли ті два покупці, що настирливо намагалися купити кришталь, і йому ледве пощастило врятувати його від продажу, як я вже розповідав.

Тепер, коли це вже зробилося таємницею містера Кейва, він ставився до неї як до найбільшого чуда, як до речі, на яку можна потайки глянути, підкравшись нишком, подібно до того, як зазирають діти в садок, куди їм заборонено ходити. Але містер Вейс, молодий учений-дослідник, мав особливо чіткий і послідовний склад розуму. Скоро кришталь та його історія стали йому відомі, а побачена на власні очі фосфоресценція впевнила його, що справді в словах містера Кейва існувало зерно істини, – він узявся систематично досліджувати цю справу. Містер же Кейв якраз почав учащати до нього, щоб потішитися видовищем дивної країни, і з’являвся щовечора з пів на дев’ятої до пів на одинадцяту, а часом і вдень, коли містера Вейса не було вдома. Він приходив також і по суботах, після обіду. Отже містер Вейс з самого початку старанно все записував, і то цій його науковій методі маємо ми дякувати за те, що було доведемо зв’язок поміж напрямом, в якому первісний промінь потрапляв до кришталю, і змістом малюнку. Поклавши кришталь у скриньку з проверченою в ній маленькою діркою, щоб пропустити стимулюючий промінь, і перепинивши за допомогою голландської сажі доступ світла куди не треба, містер Вейс значно поліпшив умови спостереження; незабаром це дало їм спроможність споглядати долину в будь-якому напрямку.

Проклавши отак дорогу для дальшого, ми можемо дати тепер коротенький звіт і про химерний світ усередині кришталю. Спостерігав змальовані тут речі лише містер Кейв, і метода праці в обох була завжди однакова: містер Кейв дивився в кришталь і переказував свої спостереження, а містер Вейс (він ще студентом навчився такої мудрої штуки – писати в темряві) стисло занотовував його слова. Коли кришталь погасав, його виймали зі скриньки, клали на своє місце і знов засвічували електрику. Містер Вейс розпитував і навідними зауваженнями з’ясовував те, що залишилось було незрозумілим. І справді нічого не могло бути менш примарного та реальнішого за все це.

Увагу містера Кейва скоро привернули до себе подібні до птахів істоти, що їх він таку велику кількість щоразу бачив під час своїх попередніх спостережень. Його перше враження незабаром змінилось, і він якийсь час уважав, що то денна порода кажанів. Потім йому спала на думку досить кумедна річ – що то, мабуть, херувими. В них були округлі голови, дивно подібні до людських, і це саме очі одного з них так налякали містера Кейва під час його другого спостереження. Вони мали широкі сріблясті крила без пер, майже такі ж блискучі, як луска в риби, щойно витягненої з води, і так само ніжно мінились вони різними барвами. Ці крила відрізнялися від звичайної, відомої містерові Вейсу будови крил в птахів чи то в кажанів; вони були прикріплені до вигнутих ребер і, наче проміння, виходили просто з тіла. Найкраще віддамо їхній вигляд, коли уявимо собі крила метелика на вигнутих ребрах. Тіло було невелике і мало під самим ротом два жмути хапальних органів, подібних до помацків. Хоч це й видавалось містерові Вейсу неймовірним, проте він кінець-кінцем цілком переконався, що саме цим істотам належали великі будівлі, майже людські на взір, і розкішний сад, що надавав такого чудового вигляду розлогій долині. Між іншим, ті будівлі, як відзначив містер Кейв, відрізнялись ще тим, що не мали дверей, а великі округлі навстіж відчинені вікна були за входи і виходи цим істотам. Спираючись на свої помацки і склавши крила так, що крила робились як патичок завбільшки, вони стрибали всередину. Але поміж ними була ще безліч істот з меншими крилами, схожих на великих бабок, нетлів чи летючих жуків, а по моріжку ліниво лазили туди й сюди блискучо-барвисті велетенські земляні жуки. Крім того, на шляху та терасі виднілися ще якісь істоти, подібні до великих мух, але безкрилі; вони заклопотано шкандибали, підстрибуючи на своїх схожих на руки помацках.

Ми вже згадували про блискучі предмети на тих щоглах, що стояли проти тераси найближчого будинку. Уважно придивившись одного особливо ясного дня до одної з цих щогл, містер Кейв зробив висновок, що блискучий предмет був точнісінько такий самий кришталь, як той, куди він дивився. А ще пильніше спостереження переконало його в тому, що й на кожній з майже двадцятьох щогл, видних у далечині, містилися тотожні предмети.

Часом та чи та велика летюча істота підлітала ближче і, склавши крила та обхопивши кількома своїми помацками щоглу, пильно дивилась у кришталь, іноді з чверть години. І ціла низка спостережень, зроблених за порадою містера Вейса, переконала обох спостережників, що, скільки це стосувалось до того химерного світу, кришталь, в який і містер Кейв і летюча істота вглядалися в цей час, містився на вершку найдальшої від тераси щогли, і що принаймні раз один з мешканців того іншого світу глянув у лице містерові Кейву, коли той поринув у свої спостереження.

Отакі істотні факти цієї предивної історії. Якщо ми не відкинемо її зовсім, визнавши за дотепну вигадку містера Вейса, нам доведеться припустити одну з двох можливостей: або кришталь містера Кейва існував одночасно в двох світах, і коли його переміщали в одному, він проте залишався непорушним у другому, а це скидається на цілковиту дурницю; або ж між ним і тотожним йому кришталем другого світу був якийсь особливий зв’язок і те, що бачили всередині кришталю в цьому світі, за належних умовин міг побачити спостережник відповідного кришталю в другому світі, – і навпаки. Щоправда, нам невідомо, як саме обидва кришталі могли бути зв’язані один з одним, та за нашого віку ми знаємо взагалі досить, щоб зрозуміти, що це не зовсім неможливо. Цей погляд щодо зв’язку поміж кришталями був припущенням; воно спало на думку містерові Вейсу, і мені принаймні здається цілком імовірним...

А де ж був той інший світ? Незабаром кмітливий розум містера Вейса висвітлив і це питання. По заході сонця небо швидко темнішало – смеркання, справді, тривало недовго – і займалися зорі. То були ті самі зорі, що і ми їх бачимо, і вони входили до тих же відомих нам сузір’їв. Містер Кейв пізнав Воза, Волосожар, Альдебаран і Сіріус. Отже той інший світ, очевидно, містився десь у Сонячній системі, щонайбільше за кількасот мільйонів миль від нашого. Додержуючись цієї вказівки, містер Вейс дізнався далі, що північне небо було темнішого синього кольору, ніж наше небо серед зими, а сонце начебто трохи менше. І там було два маленькі місяці! – подібні до нашого, тільки менші і зовсім відмінні між собою: один з них рухався так швидко, що його рух було виразно видно під час спостерігання. Ці місяці ніколи не здіймались на небі дуже високо, а зійшовши, незабаром зникали. До цього спричинювалось те, що, з’явившись на небосхилі, вони щоразу затьмарювалися, бо були дуже близько до головної планети. І все це цілком відповідало, хоч містер Кейв і не знав того, тим умовинам, що існують на Марсі.