Твори. Том 1

Текст добавлен: 26 апреля 2021, 17:31

Текст книги "Твори. Том 1"

Автор книги: Герберт Джордж Веллс

Жанр:

Научная фантастика

сообщить о нарушении

Текущая страница: 23 (всего у книги 23 страниц)

Назад к карточке книги

СТРАШНИЙ СУД.

І.

– Бру-а-а а!

Я слухав і не міг зрозуміти.

– Ва-ра-ра-ра!

– Боже світе! – промовив я напівпрокинувшись. – Що це за пекельний гуркіт?

– Ра-ра-ра-ра-ра-ра-ра-ра-ра! Та-ра-рра-ра!

– Годі, – сказав я, – треба прокинутись... – і остовпів.

– Де це я опинився?

– Та-рра-рара! – щораз голосніше.

– Це вже або якийсь новий винахід, або...

– Тура-тура-тура! – аж у вухах лящить!

– Ні! – крикнув я на ввесь голос, щоб почути себе самого. – Це сурма страшного суду.

– Туу-рраа.

II.

З останньою нотою мене викинуло з могили, як того пічкура, зловленого на гачок.

І я побачив свій надгробок (доволі поганенький – цікаво, хто це такого мені поставив?), і старого береста, і море, що зникало в далечині, мов клуби туману. А навколо – незліченна юрба – різні народи, язики, племена, держави – діти всіх віків. Усе це розташувалось амфітеатром на величезному, широкому, як склепіння небесне, просторі. І саме проти нас, на престолі з сліпучо-білої хмари сидів Господь бог, а з ним усе військо його янголів. Я пізнав темну постать Азраїла, і Михаїла з мечем, і того здорового янгола, ще сурмив у сурму і ще тримав її в підведеній догори руці.

III.

– Спритно! – обізвався поруч мене маленький чоловічок. – Дуже спритно! Бачите, вже і янгол із книгою? – він нахиляв і повертав голову на всі боки, щоб не проминути нічого навколо, щоб побачити геть усі душі, що товпились навкруг нас.

– Усі тут, – сказав він, – чисто всі. Тепер дізнаємось...

– А ось і Дарвін, – перебив він сам себе. – Дістане ж він тепер пам’яткового! А он бачите? Отой високий, ставний чолов’яга, що намагається піймати божий погляд? – це герцог. Але тут є сила-силенна людей, мені невідомих.

– О, і Пріґлз тут! Пріґлз, видавець. Я завжди дивувався на друкарів. Пріґлз був хлопець голінний... Пождіть, тепер ми довідаємось навіть про нього. Та й забава ж буде мені! Я все це почую... Адже моє прізвище починається з С.

Він крізь зуби вдихнув у себе повітря.

– Історичні особи також, – бачите? Ото – Генріх Восьмий. Цікавий буде свідок. Сто чортів! Та ж він Тюдор{53}53
Тюдори – англійська королівська династія з 1485-го до 1603-го року. Прізвище Генріха VIII – Тюдор, а героєве починається з літери «с», отже він не почує, як допитуватимуть Генріха.
Г. В.

[Закрыть].

Він притишив голос.

– Погляньте на того хлопця просто нас, що геть заріс волоссям. Він з палеолітичної доби, розумієте? А ондечки...

Але я не слухав його, бо дивився на Господа бога.

IV.

– Це всі? – спитав бог.

Янгол з книгою, – то був один з незчисленних томів, подібний до каталога в читальні Британського Музею, – зиркнув на нас і, здавалось, умить полічив.

– Усі, – відповів він і додав: – Це була, о боже, дуже невелика планета.

Божі очі оглянули нас.

– Ну, починаймо, – сказав бог.

V.

Янгол розгорнув книгу і прочитав одне ім’я. Воно складалося майже з самих звуків а, і луна відбила його на найдальших кінцях усього простору. Я не розібрав добре того імені, бо маленький чоловічок, мій сусіда, враз шарпонувсь і вдався до мене з запитанням:

– Хто такий?

Мені почулося начебто Ахав. Та навряд, щоб то був той Ахав, про якого говориться в Святому письмі.

У ту ж мить невеличка чорна постать піднялась на пухнату хмарку біля самих божих ніг. То була цупка маленька постать, у пишних чужоземських шатах, з короною на голові, із скриженими на грудях руками і похмурим поглядом.

– Ну? – сказав бог, дивлячись на неї згори.

Ми стояли у вигідному місці, та й акустика тут була чудова, отже чули кожне слово.

– Визнаю себе винним, – вимовила маленька постать.

– Розкажи усім, що ти зробив, – звелів бог.

– Я був король, – сказала маленька постать, – великий король. Я був хтивий, гордий, жорстокий. Я воював, пустошив землі, будував палаци, і цементом до них була людська кров. Ти чуєш, Господи, скарги на мене волають до тебе про помсту! Сотні й тисячі скарг! – він показав руками на нас. – Та ще гірше! Я захопив пророка, одного з твоїх пророків...

– Одного з моїх пророків, – промовив бог.

– Він не хотів скоритися мені, і я катував його чотири дні і чотири ночі, доки не закатував на смерть. І ще тяжчий, Господи, маю я гріх перед тобою: я богохулив! Я привластив належну тобі, боже, хвалу.

– Привластив належну мені хвалу, – сказав бог.

– Я примушував, щоб замість тобі служити служили мені! Не було такої кривди, якої б я не чинив, не було такої жорстокости, якою б не заплямував свою душу! Нарешті ти покарав мене, Господи!

Бог злегка підвів брови.

– І я загинув у бою. Тепер я стою перед тобою, і на мене чекає твоє пекло. Перед твоєю славою не смію брехати, не смію боронитись, – можу тільки розповісти перед усім родом людським щиру правду про всі свої кривди.

Він замовк. Я добре бачив його лице, і воно видавалось мені і блідим, і страшним, і гордим, і дивно благородним. Я згадав Мільтонового Сатану.

– Більшу частину цього взято з Обеліска, – сказав янгол-літописець, показуючи пальцем на сторінку книги.

– Так, – ствердив тиран трохи здивовано.

Тоді враз бог нахилився вперед, узяв цього чоловіка в руку, підняв і поставив собі на долоню, немов хотів краще його роздивитись. Посеред божої долоні він видавався маленькою темною рисочкою.

– Він справді зробив усе це? – спитав бог.

Янгол-літописець розгладив рукою сторінки книги.

– До певної міри, – відповів він недбало.

Я знову глянув на маленького чоловічка і зауважив, що його обличчя напрочуд змінилось. Він дивився на янгола-літописця з якимсь переляканим виразом, і його рука, що він притис до рота, тремтіла. Один рух м’яза – і вся його зухвалість зникла.

– Читай, – наказав бог.

І янгол почав читати, ретельно й докладно пояснюючи всі лиходійства цього злочинця. Слухати той запис було справжньою духовою насолодою, хоч подекуди траплялись у ньому дещо «сміливі» місця, але, звичайно, небо має свої привілеї.

VI.

Усі сміялись. Навіть пророк господній, що його закатував злочинець, і той посміхався. Злочинець був справді зовсім нікчемний, безглуздий чолов’яга.

– А одного разу, – читав янгол-літописець з усмішкою, що запалювала всіх нас, – коли він був трохи роздратований, переївшись, він...

– О, ні! Тільки не це! – закричав злочинець. – Ніхто в світі не знає про це!

– Цього не було! – лементував він. – Я був паскудний-препаскудний, раз-у-раз грішив. Але такого безглуздя, такого цілковитого недоумства не було.

Янгол читав далі.

– О, Господи, – кричав злочинець, – не попусти, щоб вони дізнались про це. Я покаюсь! Я спокутую...

Злочинець почав голосити й скакати на божій долоні. Раптом його опав сором. Він кинувся, щоб зіскочити з божого мізинця, та бог спритно повернув руку і спинив його. Тоді він метнувся до щілини між долонею і великим пальцем, але великий палець притисся щільніше. А янгол читав і читав. Злочинець шибався по божій долоні, а тоді враз повернувсь і гулькнув богові в рукава.

Я сподівався, що бог витрусить його звідти, але милосердя господнє безмежне.

Янгол спинився.

– Ну? – спитав він.

– Другий, – сказав бог, і не встиг ще янгол викликати на ім’я, як якесь патлате створіння в брудному лахмітті вже стояло на божій долоні.

VII.

– Та невже ж уготоване пекло для грішників у бога в рукаві? – вдався до мене мій маленький сусіда.

– Хіба там пекло? – спитав я.

– Як ви бачите, – відповів він, зазираючи вперед поміж ногами високих янголів, – тут нема ніяких вказівок щодо плану небесної оселі.

– Ш-ш... – сердито зашипіла маленька жінка біля нас. – Слухайте блаженного святого.

VIII.

– Він був владар землі, а я – пророк отця небесного, – галасував святий, – і всіх вражали мої пророцтва. Бо я, боже, знав про райську славу! Ні тортури, ні утиски, ні рани від ножа та загнані під нігті скабки, ні здерті паси м’яса, – ніщо не лякало мене: я зносив усе для слави і хвали божої!

Бог усміхнувся.

– І нарешті пішов я в своєму лахмітті, ввесь у болячках, смердючий у своєму святому стражданні...

Гавриїл пирснув зо сміху.

– І ліг коло його воріт, як знамення, як чудо...

– Як справжня зараза, – вкинув янгол-літописець і почав читати, не звертаючи уваги на те, що святий усе розводився про всякі достохвальні і малоприємні речі, які він робив, щоб заслужити царство небесне.

І от виявилося, що звіт про святого в книзі діянь теж був розкриттям нікому незнаних, аж ніяк не вартих хвали вчинків, несподіваним чудом.

Не минуло, здається, і десять секунд, як святий так само почав кидатися туди-сюди по широкій божій долоні. І десять секунд не минуло! Нарешті він теж заверещав приголомшений немилосердним і цинічним переліком його·вчинків, і кінець-кінцем утік і собі в захисток божого рукава. І нам дозволено було зазирнути в той рукав. Ми побачили, як вони вдвох, Злочинець і Святий, сиділи собі поруч, мов рідні брати, під захистом шат божого милосердя.

Туди втік і я, коли прийшла моя черга.

IX.

– А тепер, – сказав бог, витрусивши нас усіх з рукава на ту планету, де звелів нам знову жити, – на планету, що оберталася навколо зеленого Сіріуса, як Земля навколо Сонця, – тепер, коли ви трохи краще зрозуміли одне одного, спробуйте знову.

Потім він і його величні янголи повернулись і раптом зникли.

Зник і престол.

Навкруг мене простягалася прекрасна країна, прекрасніша за всі країни, що я бачив доти, – пустельна, сувора і дивна. І скрізь навколо були осяйні людські душі в нових чистих тілах.