Текст книги "Сьоме Правило Чарівника, або Стовпи Творіння"

Автор книги: Террі Гудкайнд

сообщить о нарушении

Текущая страница: 26 (всего у книги 38 страниц)

– Я прийшов з іншої причини, – тихо сказав чарівник Рал. – Я повинен закликати вас, щоб ви теж взяли участь у цій боротьбі.

Фрідріх зовсім знесилів і більше не міг стояти. Він опустився на землю біля могили Алтеї.

– Ви помилилися, я не той, хто вам потрібен.

– Ви знаєте, де лорд Рал?

Фрідріх підняв голову, мружачись від яскравого сонця:

– Лорд Рал?

– Так. Лорд Рал. Ви – житель Д'хари, ви повинні це відчувати.

– Здається, я відчуваю цей зв'язок. – Фрідріх махнув на південь. – Він там. Але зв'язок слабкий. Він, напевно, далеко. Набагато далі, ніж зазвичай.

– Правильно, – сказав Натан. – Він у Старому світі. Ви повинні відправитися до нього.

– У мене немає грошей на подорож, – огризнувся Фрідріх.

Це була найпростіша причина для відмови. Натан кинув шкіряний мішечок, який з глухим дзвоном впав на землю поруч із Фрідріхом.

– Я знаю. Я ж пророк, ви пам'ятаєте? Тут більше, ніж у вас вкрали.

Фрідріх зважив мішечок на долоні. Він дійсно був важким.

– Звідки це?

– З палацу. Вам належить державна справа, і Д'хара забезпечує вас грошима на витрати.

Фрідріх похитав головою:

– Спасибі за те, що прийшли, спасибі за співчуття. Але я не той, хто вам потрібен. Знайдіть іншого.

– Повинні йти саме ви. Алтея знала це. Вона повинна була залишити вам лист, в якому сказала, що ви вступаєте в гру. Вона повинна була попросити вас не відмовлятися, коли покличуть. Ви потрібні лордові Ралу. Я закликаю вас.

– Ви знаєте про лист? – Запитав Фрідріх, встаючи з землі.

– Це одне з небагатьох знань, якими я володію в цій справі. З книг я знаю, що повинні відправитися саме ви. Але ви повинні відправитися з власної волі. Я закликаю вас зробити вибір.

Фрідріх похитав головою, на цей раз з ще більшим переконанням.

– Я не можу зробити це. Ви не розумієте. Я боюся, що мені вже все одно.

Натан витягнув з складок плаща і простягнув Фрідріху предмет. Фрідріх побачив, що це маленька книга.

– Візьміть її! – У голосі чарівника зазвучали владні нотки.

Фрідріх взяв книгу, пробіг пальцями по старовинній шкіряній палітурці, подивився на назву, обрамлену золотим листям. На обкладинці було два слова, зовсім незнайомих Фрідріху.

– Ця книга була написана під час великої війни, тисячі років тому, – сказав Натан. – Я тільки недавно знайшов її в Народному Палаці, після відчайдушних пошуків серед тисяч томів. Виявивши її, я одразу поспішив сюди. У мене не було часу перевести її, я навіть не знаю, що в ній написано.

– Вона на якійсь незнайомій мені мові.

Натан кивнув:

– Це древнєд'харіанська мова. Я допомагав Річарду вчити її.

– Річарду?

– Лорду Ралу.

Тон, яким чарівник вимовив це ім'я, змусив Фрідріха похолодіти.

– Якщо ви не читали її, то звідки знаєте, що це та сама книга?

– За назвою.

Фрідріх провів пальцями по таємничих словах. Позолота добре збереглася.

– Можу я запитати, як називається книга?

– «Стовпи Творіння».

41

Обі відкрив очі, але це чомусь не допомогло – він як і раніше нічого не бачив. Його охопив страх. Він лежав горілиць, відчуваючи спиною щось схоже на грубий холодний камінь. І було повною загадкою, де він знаходиться і як тут опинився. Найпершим почуттям став страх, що він осліп. Тремтячи з голови до п'ят, Обі моргнув, намагаючись сфокусувати погляд, але так нічого і не побачив.

Прийшов новий страх, набагато гірше першого, що викликав паніку – він, Обі, напевно, знову в тому загоні.

Він боявся поворухнутися і утвердитися у своїх підозрах. Він не знав, як вони зуміли, але ці три жінки – дві жахливі чаклунки і його божевільна мати – якимось чином замкнули Обі в його темній дитячій в'язниці. Вони, напевно, замислили свої підступи, лежачи в могилах, і, поки він спав, раптово напали на нього.

Дивно навіть, що, паралізований жахом, він здатний розсудливо мислити…

Почувся шум. Обі повернув голову на звук і помітив рух. Сфокусувавши погляд, він зрозумів, що навколо просто темна кімната, а ніяка не загородка. Його охопило величезне полегшення, а слідом прийшла досада. Про що він думав?.. Він, Обі Рал… Він же невразливий. Як про це можна було забути?!

Тим не менш розсудливість змушувала його бути обережним. Це місце виглядало підозріло і небезпечно. Обі зосередився, намагаючись зрозуміти, що трапилося і чому він опинився в холодному темному місці, але нічого не зміг згадати. У пам'яті плавали лише туманні уривки.

Запаморочення, слабкість, головний біль, нудота… Його несуть, навколо руки… світло, яке ріже очі, і темрява…

Обидва почував себе розбитим, наче був весь у синцях.

Поруч хтось закашляв. Звідкись крикнули, щоб той перестав. Обі лежав тихо, але все тіло його було напружене. Він збирався з силами і обмацував поглядом темну кімнату. Вона зовсім не була повністю темною, як йому здалося спочатку. На стіні навпроти було слабке сяйво, схоже на тремтяче світло свічки, що проходить через квадратний отвір. На зображенні були дві темні вертикальні риси.

Голова Обі все ще боліла, але він відчував себе набагато краще, ніж раніше. Поволі згадуючи, що сталося, він подумав, що так і не зрозумів, що просто захворів. У дитинстві у нього один раз була лихоманка. Напевно, він знову підчепив її після візиту на болото, до Алтеї…

Обі сів, але у нього тут же закрутилася голова, і він сперся спиною об стіну з грубого каменю, таку ж, як підлога. Потер холодні затерплі ноги, потім випрямив спину. Кісточками пальців помасажував очі, намагаючись вигнати з голови туман. Уздовж стіни сиділи щурі, сіпаючи вусами. Незважаючи на рідкісний сморід, Обидва відчув голод. У кімнаті пахло потом, сечею і чимось ще більш неприємним.

– Подивіться-но, бичара прочумався, – сказав хтось.

Голос був звучним і глузливим.

Обі придивився і побачив кілька чоловіків, що розглядали його. Їх було п'ятеро. Всі вони виглядали справжніми голодранцями. Той, хто сказав останню фразу сидів на підлозі, в правому куті. Його усмішка, в якій не було ні краплі веселощів, оголила криві зуби. Зубов явно не вистачало.

Обі оглянув усіх п'ятьох.

– Ви схожі на злочинців, – сказав він. По кімнаті рознісся сміх.

– Так, – погодився хтось. – Ми займалися своїм бізнесом, а стражники схопили нас ні за що ні про що і кинули сюди. Замкнули, як звичайних злочинців.

Послідував новий вибух сміху.

Обі думав зовсім не про те, що йому не подобається знаходитися в одній кімнаті зі злочинцями; йому взагалі не подобалося перебувати в замкненій кімнаті. Це було дуже схоже на той загон. Побіжне обмацування показало, що його підозри виправдалися – гроші зникли. Через усю кімнату на нього дивилася очками-намистинками щурі, що сиділи під тріщиною в дверях.

Обі відірвав очі від щура і подивився на сяючий отвір. Тепер він зрозумів, що дві вертикальні смужки – це грати.

– Де ми?

– У палацовій в'язниці, бичара, – сказав тип з кривими зубами. – Чи ти думаєш, що це першокласний бордель?

Решта засміялися з його жарту.

– Напевно, такий любить відвідувати борделі, – додав інший, і сміх став ще голосніше.

З іншого боку на людей дивився ще один щур.

– Я хочу їсти. Коли нас будуть годувати?

– Бичара хоче їсти, – передражнив один з стоячих і презирливо сплюнув. – Вони годують нас, коли захочуть. Спочатку потрібно поголодувати.

Один з чоловіків присів перед Обі навпочіпки.

– Як тебе звуть?

– Обі.

– Що привело тебе сюди, Обі? Позбавив цноти стару діву?

Всі зареготали.

Обі не думав, що це смішно.

– Я не зробив нічого поганого, – відповів він.

Йому не подобалися ці чоловіки. Вони були злочинцями.

– Значить, ти невинний, так?

– Я не знаю, за що мене кинули сюди.

– Ми чули інше, – сказав сидячий перед ним чоловік.

– Так, – погодився той, який був у кутку. – Ми чули, як стражники говорили, ніби ти голими руками забив одну людину до смерті.

Обі нерозуміюче насупився:

– Чому вони схопили мене? Той чоловік був злодієм. Він пограбував мене і кинув помирати в безлюдному місці. Він отримав по заслугах.

– Це ти так говориш, – сказав кривозубий. – А ми чули, що саме ти пограбував його.

– Що? – Обидва не міг повірити своїм вухам. – Хто це сказав?

– Вартові, – була відповідь.

– Значить, вони брешуть.

Оточуючі засміялися.

– Кловіс був злодієм і вбивцею, – наполягав Обі.

Сміх вщух. Щури припинили бігати і зупинилися, тривожно нюхаючи повітря подригуючими носами.

Сидячий у кутку встав:

– Кловіс? Ти сказав – Кловіс? Людина, яка продавала амулети?

Обі напряг пам'ять. Він хотів навісити на Кловіса побільше.

– Точно, Кловіс, торговець амулетами. Він пограбував мене і кинув помирати. Я не вбивав його, я тільки звершив правосуддя. Мене потрібно нагородити за це. Вони не можуть кидати мене в тюрму за те, що я здійснив правосуддя, він заслужив це за свої злочини.

Чоловік вийшов з кута і наблизився, інші теж підійшли ближче.

– Кловіс був одним з нас, – сказав Кривозуба. – Він був нашим другом.

– Невже? – Сказав Обі. – Я перетворив його в криваву кашу. Якби у мене був час, я б розрізав його на дрібні шматочки, перш ніж розтрощити йому голову.

– Хоробрий вчинок для здорового хлопця!.. Побити маленьку сутулу самотню людину!..

Один із злодіїв плюнув на нього. В Обі прокинувся гнів. Він хотів дістати ніж, але виявив, що його немає.

– Хто взяв мій ніж? Хто з вас, злодії, вкрав мій ніж?

– Його забрала варта, – вищирився кривозубий. – Ти що, дурень, так?

Обі глянув на чоловіка, що стояв тепер посеред кімнати. Той стиснув кулаки, його потужна грудна клітка при кожному подиху піднімалася і опускалася. Голена голова надавала йому загрозливого вигляду. Він зробив ще один крок до Обі.

– Ось ти хто, бичара. Обі-придурок. Решта засміялися. Обі повільно закипав, слухаючи їхні голоси. Він хотів вирізати їм язики, а потім гарненько з ними побавитися. Він волів проробляти такі штуки з жінками, але ці недобрі типи заслужили це. Було б забавно послухати, як вони будуть ридати й стогнати, подивитися в їхні очі, коли смерть увійде в їх тіла, що будуть дрижати…

Коли його оточили, Обі згадав, що у нього немає з собою ножа, тому він не зможе отримати задоволення. Потрібно було повернути ножа. І взагалі, йому набридло це місце. Він хотів на свободу.

– Вставай, Обі-придурок, – прогарчав кривозубий. Прямо перед Обі прошмигнула щур. Обі швидким рухом схопив її за хвіст. Щур звивався і смикався, але не міг звільнитися. Другою рукою Обі схопив пухнастого звіра впоперек тулуба. А потім встав і відкусив щуру голову. Повністю випроставшись, він виявився на добру голову вище Кривозуба і пильно оглянув оточуючих його людей. Єдиним звуком був хрускіт щурячих кісток у Обі на зубах.

Всі типи позадкували.

Обидва, не перестаючи жувати, підійшов до дверей і заглянув в забраний гратами отвір. Він побачив двох стражників, які стояли в коридорі і тихо розмовляли.

– Гей, ви, там! – Крикнув Обі. – Сталася помилка! Мені потрібно з вами поговорити!

Стражники припинили розмову.

– Невже? – Запитав один з них. – І що ж за помилка?

Обі подивився на них, але це був уже не його погляд. Це був погляд того, кому належав голос всередині Обі.

– Я – брат лорда Рала. – Обі знав, що вперше вимовляє вголос те, чого нікому раніше не говорив. І продовжував: – Я помилково поміщений у в'язницю за те, що справедливо, як того вимагають мої обов'язки, поступив із злодієм. Лорд Рал не потерпить мого ув'язнення. Я хочу побачитися з братом. – Він озирнувся і побачив, що недобрі типи дивляться на нього з подивом. І знову сунувся до загратованого вікна: – Ідіть і скажіть йому.

Обидва стражника моргнули від того, що побачили в його очах, і без подальших розмов пішли геть.

Обі знову обернувся до тих, хто був замкнений разом з ним. Глянув на недобрих типів і відірвав у щура задню лапу. Типи стали осторонь, даючи йому простір, а він, пережовуючи, хрустів кістками. Потім знову виглянув у віконце, але нікого не побачив. Обі зітхнув. Палац був величезним. Могло пройти багато часу, перш ніж стражники повернуться і випустять його.

Він повернувся до свого місця біля стіни, напроти дверей, і сів. Недобрі типи відійшли назад, і стоячи, дивилися, як він їсть. Обі втупився в двері і відірвав від щура ще один шматок.

Він справив на типів враження і знав про це. Адже він був майже принц. Він був Ралом. Напевно вони ніколи не бачили людини такого високого становища і тепер були охоплені благоговінням.

– Ви сказали, нас не будуть годувати. – Обі махнув шматком щура в сторону недобрих типів. – Я не збираюся голодувати. – Він відірвав хвіст щура і відкинув убік. Тварини їдять і щурячі хвости, але він не тварина.

– Ти не придурок, – спокійно і презирливо сказав кривозубий. – Ти просто зійшлий з розуму покидьдок.

Обі пронісся по кімнаті і схопив його за горло перш, ніж інші встигли здивовано зітхнути. Обі підняв брикаючого ногами Кривозуба так, щоб заглянути йому в очі, а потім одним рухом пожбурив його на стіну. Кривозуб гепнувся, обм'як і сповз на підлогу.

Обі озирнувся і побачив, що інші всі стоять біля дальньої стіни. Кривозуб стогнав, обмацуючи руками розбиту голову. Обі втратив до нього інтерес. У нього були важливіші справи, ніж вибивати мізки з цього типа, навіть якщо той був злочинцем. Треба над дечим помізкувати…

Обі повернувся до стіни і ліг на холодний камінь. Він був хворий і, можливо, ще не зовсім оговтався. Потрібно поберегти себе. Він повинен відпочити.

Обі підняв голову:

– Розбудіть мене, коли вони прийдуть, – сказав він типам, що дивилися на нього.

Його потішило, якими здивованими вони стали, побачивши значну людину. Хоча все одно… Вони прості злочинці, і він карає їх.

– Нас п'ятеро, – сказав один із злочинців. – З чого ти взяв, що прокинешся? – Він виразно говорив загрозливим тоном.

Обі вишкірився.

Голос всередині вишкірився разом з ним.

Очі злочинця розширилися. Він сковтнув і позадкував, поки не наткнувся на стіну. Тоді він по стіні потерся у бік. Діставшись до дальнього кута, він сповз униз, обхопив коліна. Щось бурмочучи, зі сльозами, текучими по щоках, він відвернув обличчя і закрив його руками. Тільки посмикувалися плечі…

Обидва поклав голову на витягнуті руки і заснув.

42

Обі розбудили кроки, що пролунали з-за дверей. Він відкрив очі, але не поворухнувся і не видав жодного звуку. Злочинці скупчилися біля дверей.

Коли кроки зазвучали голосніше, четверо відсунулися назад, п'ятий залишився спостерігати за коридором. Він встав на носки, схопився за прути і притиснувся до них обличчям. Обі чув, як десь далеко брязкають і скриплять двері. Ув'язнений біля дверей якийсь час стояв нерухомо, потім раптово відступив.

– Вони йдуть сюди, – прошепотів він.

Всі п'ятеро з'юрмилися біля дальньої стіни камери і почали перешіптуватися.

– Але ж там Морд-Сіт, – прошепотів один.

– Плювати, – сказав інший. – Я дещо знаю про них. Їх магія призначена, щоб ловити людей з даром. Вони захищені від магії, а не від мускулів.

– Але їхня зброя діє на нас, – сказав перший.

– Тоді ми просто скрутимо її і відберемо зброю, – переконано відповів другий. – Нас п'ятеро. І ми сильніші.

– Але що, якщо…

– А ти уявляєш, що вони з нами зроблять? – Зло прошепотів третій. – Якщо ми не використовуємо цей шанс, нам кінець. Іншого шансу вже не буде. Думаю, ви всі це розумієте.

Решта кивнули, погоджуючись. Злочинці випростались і розійшлися по різних кутках камери, вдаючи, що їм нема про що розмовляти один з одним. Обі зрозумів: вони щось замишляють.

Один з ув'язнених глянув у дверне віконце і швидко відійшов від дверей.

Інший штовхнув ногою Обі:

– Вони повернулися. Прокидайся. Ти чуєш?

Обі застогнав, прикидаючись сплячим. Злочинець знову штовхнув його ногою:

– Ти просив розбудити, коли вони повернуться. Прокидайся.

Обидва потягнувся і позіхнув, вдаючи, ніби щойно прокинувся. Усі ув'язнені дивилися на Обі, крім того, що вже побачив в його очах більше, ніж хотів. Вони прийняли недбалі пози і з усіх сил намагалися виглядати байдужими.

У коридорі розмовляли двоє. Обі не міг розібрати слів, але по тону можна було сказати, що розмова виключно ділова. Кроки замовкли прямо за дверима. Ув'язнені кидали на неї швидкі погляди. Зовні стражник закректав від натуги, повертаючи запор. Двері рипнули, піддаючись, і впустили світло.

Обі з подивом побачив в дверному отворі силует жінки.

Зовні високий стражник запалив від свічки лампу на стіні. Жінка спокійно стояла в дверях. Стражник вніс лампу в камеру і повісив її на стіну збоку. Лампа кинула світло на лиця ув'язнених і непроникні стіни з грубо обтесані каменю.

Обі побачив, як злобно і огидно виглядають ув'язнені. Їхні шахрайські мавпячі очиці стежили за жінкою.

У тьмяному світлі лампи Обі побачив, що та одягнута абсолютно неймовірним чином – в щільно облягаюче тіло червону шкіру. Жінка була високою, з гарною фігурою, з розпущеним світлим волоссям. З зап'ястя її щось звисало на тонкому ланцюжку. Обі помітив це, коли жінка поклала руку на стегно. Зростом вона була не вище в'язнів, але випромінювала таку впевненість, що здавалося, ніби вона підноситься, як вежа, як грізний суддя, який прийшов, щоб судити все живе в останні години його життя.

Вона суворо хмурилася. Обі ніколи не бачив такого виразу обличчя навіть у своєї матері.

Але ще більше Обидва був вражений тим, що вона тут же відпустила стражника. Однак самого стражника це анітрохи не здивувало. Той подивився на ув'язнених довгим поглядом, потім штовхнув важкі двері, закрив їх і замкнув. Обі чув, як його кроки застукотіли по кам'яній підлозі, віддаляючись.

Жінка холодно вивчала чоловіків – одного за іншим, оцінюючи кожного, відкидаючи кожного, поки не добралася до Обі. Проникливий погляд вивчив і його.

– Милостиві духи… – прошепотіла вона, побачивши його очі.

Очі.

Обі посміхнувся. Вона збагнула, що він говорив правду. Вона по його очах побачила, що він – син Даркена Рала.

Очі.

Раптове розуміння ковзнуло в його мозок. Як клинок у піхви…

Але тут, заревівши по-звірячому, п'ятеро ув'язнених стрибнули на неї. Обі очікував, що жінка закричить з переляку чи покличе на допомогу. Але вона залишилася на місці і спокійно зустріла атаку.

Обі побачив, як предмет, що висів на зап'ясті, прямо-таки стрибнув у її руку. Це було щось на зразок червоного жезла. Коли до неї наблизився перший злочинець, вона сильним ударом у груди відкинула його назад. Тип з глухим звуком, як лантух, упав на кам'яну підлогу.

Миттю пізніше на неї накинулися інші – з усіх боків, дико розмахуючи кулаками. Жінка відступила вбік, без зусиль уникнувши пастки. А коли чоловіки почали нову атаку, вона, рухаючись з упевненою грацією, методично і з неймовірною люттю відповіла кожному по черзі.

Не повертаючись, вона вдарила ліктем в обличчя найближчого супротивника, який намагався схопити її ззаду. Обі почув гучний хрускіт, голова злочинця відкинулася назад, стіну зросив струмінь крові.

Третій отримав легкий стусан у шию червоним жезлом. І тут же скарлючився, тримаючись за горло і намагаючись щось викрикнути. Але з рота його хлинула кров, і він розпростерся на підлозі, звиваючись, як та змія на болоті. Ухилившись від чергового удару, жінка встигла впечатати каблук чобота прямо йому в обличчя, після чого він перестав смикатися. А вона, розвернувшись, завдала три швидких удару по шиї четвертого. Його очі закотилися, і він почав повільно осідати на підлогу. Але вона вдарила його по ногах, і він упав обличчям вперед, з нудотним хрускотом в'їхавши лобом в камінь.

За економними рухами жінки в червоному, за її спритними нирками і швидкими і жорстокими контратаками було приємно спостерігати.

Останній кинувся на неї всім своїм тілом. Вона розвернулася і потужно зустріла його ногою в обличчя, так що він закрутився, як дзига. Потім вона схопила його за волосся, ударила обличчям об його ж коліно і легенько стукнула червоним жезлом по спині.

Останнім виявився кривозубий.

Такого крику Обі не чув ніколи в житті. Він був захоплений умінням жінки заподіювати біль. Вона тримала кривозубого за волосся, а той, стоячи перед нею на колінах, волав, безуспішно намагаючись вирватися з її рук.

Потім вона спокійно подивилася прямо в очі Обі й притиснула червоний жезл до основи черепа Кривозуба. Руки злочинця безглуздо сіпнулися, а тіло здригнулося так, немов він був вражений блискавкою. Потім Кривозуб обм'як, з його вух побігла кров.

Жінка відпустила його волосся і дозволила впасти на підлогу. По тому, як м'яко опустилося тіло, Обі зрозумів, що людина вже мертва.

Все було скінчено. Вся камера заляпана кров'ю. В'язнені лежали на підлозі, розтягнувшись в дивних позах. А у жінки в червоній шкірі навіть дихання не почастішало.

Вона підійшла ближче:

– Мені шкода тебе розчаровувати, але ти так легко не втечеш.

Обі посміхнувся. Вона хотіла його.

Він наблизився до неї і схопив її за ліву грудку.

З гнівною гримасою вона приставила дивний червоний жезл до його плеча поруч з шиєю.

Другою рукою Обі схопив її за праву грудку і міцно стиснув, продовжуючи посміхатися.

– Як ти смієш… – вона замовкла, і на її обличчі з'явився вираз якогось глибокого розуміння.

Обі сподобалася її груди. Таких приємних він раніше не тискав. Вона була незвичайною жінкою. І у Обі було відчуття, що він дізнається з нею багато нового.

Її кулак виринув з нізвідки з шаленою швидкістю.

Обидва зловив його своєю долонею. Щільно стулив навколо її зап'ястя пальці, стискаючи все сильніше, і розвернув жінку так, що її спина зігнулася, і вона притулилася до нього плечима. Тоді вона вдарила його ліктем в живіт, але Обі чекав цього. Він схопив її за лікоть, вивернув його за спину і схопив тією ж рукою, якою тримав зап'ястя.

Тепер вільною рукою він міг сповна насолоджуватися її чудовими формами. Долонькою він провів по її животику, намагаючись проникнути під шкіряний одяг. Жінка звивалася з усієї сили, намагаючись звільнитися. Вона знала, як можна використовувати метод важеля, щоб вирватися з обіймів супротивника, але сили для цього у неї виявилося недостатньо. І Обі ковзнув пальцями під шкіряні штани, відчувши її гладку шкіру.

Сучка вдарила його в гомілку. Обидва скрикнув і відсахнувся, але не відпустив її. Однак вона тут же розгорнулася, пірнула в нього між рук і вирвалася з хватки. І замість того, щоб бігти, спробувала вдарити його по шиї.

Обі в останній момент майже ухилився від удару, але все одно було боляче. Це його розлютило. Він втомився від гри в ввічливість. Він схопив жінку за руку і почав викручувати, поки вона не закричала. Тоді він збив її з ніг і всією своєю вагою кинувся зверху, ледь не вибив з неї дух. І тут же, перш ніж вона зуміла відновити дихання, дав хороший стусан у сонячне сплетіння. По її очах було видно, як їй боляче.

Обі збирався побачити в її очах багато чого, перш ніж він закінчить з нею.

У боротьбі на підлозі у Обі була явна перевага, і він використовував її. Він почав зривати з неї одяг У неї не було наміру полегшити цей процес. Вона боролася з усіх сил, але робила це, на думку Обі, незвично. Вона боролася не для того, щоб втекти, а щоб зробити йому боляче.

Обидва знав, як відчайдушно вона його хоче.

І хотів дати їй задоволення, якого вона жадала. Дати їй те, чого вона ніколи раніше від чоловіка не отримувала.

Його потужні пальці розірвали верх шкіряного одягу, але заважали надіті тугі ремені з пряжками, занадто міцні, щоб їх розірвати. Замість цього Обі примудрився зсунути їх вище, на ребра. Вид голої плоті збудив його. Йому довелося боротися з її руками, ногами і навіть головою, коли вона спробувала вдарити його в обличчя.

Незважаючи на запеклий опір, він зумів стягнути штани з її стегон. Вона почала боротися ще більш люто, використовуючи кожен рух, щоб зробити Обі боляче. Обі відчував: вона так сильно його хоче, що ледве може контролювати себе.

Він був зайнятий спробами повністю стягнути з неї штани, коли її зуби вп'ялися в його передпліччя. Він застиг від болю. Але замість того, щоб відкинути її, садонув передпліччям прямо їй в обличчя, припечатавши голову жінки до підлоги. Другий удар об підлогу значно послабив її опір, і Обі зміг звільнити одну руку.

Однак він не хотів, щоб вона була без свідомості. Він хотів її живою і все розуміючою. Він дивився їй в очі, навалившись всім тілом і розсунувши колінами її стегна. Йому було приємно бачити, як вона скрипить зубами.

Повне усвідомлення того, що відбувалося, було складовою частиною експерименту. Було необхідно, щоб вона усвідомлювала, що з нею діється, щоб вона осягала всі трансформації, які відбуваються в її тілі. Щоб вона усвідомлювала, що смерть поруч, чекає, спостерігає… А Обі було необхідно спостерігати за почуттями та емоціями в її виразних очах.

Він лизнув її шию за вухом, тонкі волоски налипли на язик. Потім його зуби пройшли шлях вниз по шиї. Шия була чудова на смак. Він знав, що їй подобається дотик його губ і зубів, але вона повинна була продовжувати вдаваний опір, щоб не здатися доступною. Все це було частиною гри. По тому, як вона боролася, Обі знав: вона просто горить від нетерплячки. Продовжуючи цілувати шию, він розв'язав її штани.

– Ти завжди хотіла цього, – хрипко прошепотів він, і сам сходячи з розуму від бажання.

– Так, – майже беззвучно відповіла вона. – Так, ти розумієш.

Це було щось нове. Він ніколи раніше не був з жінкою, яка ставилася до власних бажань достатньо спокійно, щоб визнати їх вголос. Як правило, це був спектакль з стогонів і криків. Обі переконався, що вона теж сходить з розуму від бажання, раз відкинула удавання і готова визнати свої почуття. Це тільки посилило спрагу володіння нею.

– Будь ласка, – видихнула вона в плече, притиснуте до її щелепи. – Давай, я допоможу тобі.

– Допоможеш мені? – Це теж було новим.

– Так, – зізналася вона, квапливо видихнувши в його вухо. – Давай, я розстебну твої штани, а ти торкайся мене там, де мені хочеться.

Обі з задоволенням піддався її безсоромним бажанням. Якщо вона буде розстібати його штани, у нього будуть вільні руки. Вона – чудове створіння, підходяща жінка для такого, як він, для Рала, майже принца. У нього ніколи ще не було такої дивної й несподіваної пригоди. По-видимому, знання того, що він королівської крові, змусило її піддатися неконтрольованим бажанням.

Обі посміхнувся її безсоромним бажанням, а її жадібні пальці, плутаючись, розв'язували пояс на його штанах. Він підняв стегна, щоб звільнити їй простір для пальців, і продовжував досліджувати її тіло.

– Будь ласка, – знову видихнула вона йому у вухо, впоравшись з брюками. – Дозволь мені торкнутися тебе там, внизу. Будь ласка?

Вона була так збуджена, що відкинула всю гордість. Але Обі повинен був визнати, що це не охолодило його. Кусаючи її шию, він пробурмотів:

– Так, звичайно.

Він повернувся так, щоб вона дісталася до предмета свого бажання. І застогнав від задоволення, коли вона ковзнула гнучким тілом по його торсу. А потім відчув, як її довгі прохолодні пальці обхоплюють саму інтимну частину його тіла.

Охоплений непереборною пристрастю, Обі знову вкусив її чудову шию. Вона застогнала і накрила долонею його мошонку. Ох, він винагородить її самою повільною смертю, яку тільки зможе придумати…

І тут вона крутонула його господарство з таким шаленством, що Обі майже осліп від гострого болю.

Це було немов удар блискавки. Обі ледве зміг зітхнути. А вона вчепилася в нього ще міцніше. І знову немилосердно крутонула Очі Обі вилізли з орбіт, він здригнувся. Його тіло застигло. Думки змішалися. Він не міг ні чути, ні бачити, ні дихати. Він був просто паралізований.

Все навколо перетворилося в пульсуючу довгу біль. Вона все продовжувалася і тривала. Рот Обі округлявся, Обидва намагався крикнути, але не видав ні звуку. Здавалося, минула вічність, перш ніж до нього повернулася реальність.

Раптово кімната закрутилася. Перекидаючись по підлозі, Обидва зміркував, що отримав удар у бік достатньої сили, щоб позбутися залишків свідомості. Як вона це зуміла?.. Він врізався в стіну і гепнувся на підлогу. Тільки після декількох безуспішних спроб йому вдалося дихнути. В боці бушувала біль, немов корова брикнула, але це було ніщо в порівнянні зі палаючим пеклом в паху.

І тут Обі побачив стражника. Той повернувся. Це він вдаривв Обі в бік. Він, а не вона. Вона ж усе ще була розпростерта на підлозі, виставивши напоказ чудову дражливу плоть.

Стражник опустився на одне коліно біля жінки:

– Пані Ніда! Пані Ніда, з вами все гаразд?

У руці його був меч.

Жінка застогнала і, спотикаючись, встала на карачки. Стражник скоса стежив за Обі. Схоже, він боявся допомогти жінці, боявся навіть подивитися на неї, але явно не боявся Обі. Обі лежав на спині біля стіни, збираючи сили і спостерігаючи за жінкою.

Вона навіть не намагалася прикрити свої оголені стегна і груди. Обі знав, що це – продовження гри; просто, оскільки тут знаходиться стражник, вона не може показувати свої почуття. Так, вона, напевно, збожеволіла від бажання, якщо продовжує провокувати Обі таким чином…

Він зібрався з силами, відновлюючи ясність думки. До онімілих кінцівок почали повертатися відчуття, Він спостерігав за жінкою. Пані Ніда, як назвав її стражник, насилу піднялася на ноги.

Обі лежав тихо, слухаючи те, що йому шепоче голос, і спостерігаючи, як по шкірі Ніди стікає піт. Вона була божественна. Обі міг багато чого взнати з такою жінкою. Ще не всі задоволення були випробувані.

Поступово зібравшись з силами, Обі встав і сперся об стіну. Ніда провела тильною стороною долоні по губах, стираючи кров. Другою рукою вона потягнула вниз шкіряний одяг, намагаючись прикрити груди. Без сумніву, вона була здивована силою свого бажання і не могла приховати цього – тремтячі руки не слухалися її. З трудом утримуючи рівновагу, вона зробила кілька судомних коротких кроків. Здавалося, вона могла тільки стояти і нічого більше. Обі здивувався, що, беручи до уваги їх коротку, але люту любовну сутичку, її кістки взагалі цілі. Хоча для цього ще буде час.

З шиї Ніди стікала кров від його любовних укусів. Обі зауважив, що світле волосся на її потилиці – теж у крові, і порадив собі не забувати про свою силу, щоб не закінчити гру завчасно. Таке траплялося раніше. Треба бути акуратним: жінки – дуже тендітні створіння.

Він стояв і намагався відновити дихання, все ще охоплений пульсуючим між ніг болем. Потім глянув на стражника. Ця людина, враховуючи, що він знаходиться в присутності Рала, зберігала завидну присутність духу.

Їхні погляди зустрілися. Стражник ступив уперед.

Очі голосу теж подивилися на стражника.

Той завмер.

Обі посміхнувся.

– Пані Ніда, – прошепотів стражник, дивлячись на Обі. – Я думаю, вам краще піти звідси.

Жінка насупилася при цих словах, намагаючись натягнути шкіру на тугі стегна. Вона все ще стояла невпевнено, але вже хотіла повернути на місце свій шкіряний комбінезон.

– Ми не хочемо, щоб вона йшла, – сказав Обі. Стражник широко відкрив очі.