Текст книги "У череві дракона"

Автор книги: Микола Руденко

сообщить о нарушении

Текущая страница: 45 (всего у книги 45 страниц)

Воно й справді так: гностики з давніх часів гуртувалися в родини не за кровними ознаками, а за духовними. Зимовими вечорами я запалювала в печі, бо ми всі троє любили погомоніти біля живого вогню – і я, і Павло, і Карпо Трохимович. Це й була наша духовна родина.

Десь уже в березні, коли сніг зійшов, ми сиділи біля печі. Електрику вимкнули, бо вона заважала відчувати нашу зріднілість з живим березовим вогнем. У хаті панував затишний, ніби навіть одухотворений, напівморок. На стінах і стелі вигравали рухливі одсвіти полум’яних язиків.

Раптом я побачила у вікні якесь незнайоме обличчя. Воно було не старе, оздоблене акуратними вусиками. Я наступила Павлові на ногу й тихо шепнула:

– Поглянь на шибку.

Павло рвучко обернувся до вікна – і обличчя одразу ж зникло. Павло хутко метнувся до дверей, я ледве спіймала його руку.

– Не ходи!

Але він не послухався – зник за дверима. Хвилин через десять повернувся й розчаровано сказав:

– Втекло, бісівське насіння. Це не з наших. Видно, з київських топтунів.

Тоді Карпо Трохимович сказав такі слова, яких я не забуду до кінця днів моїх:

– Держава ця впаде незабаром. Впаде обов’язково. Може, років двадцять протримається, не більше. Як це в Біблії сказано: Бог з-під неї забере хлібну основу. Доки ж цього не сталося – нас ніхто не зрозуміє. Але треба, щоб потім зумів хтось пояснити людям, чому це сталося. Бо то ж таки йо-йо-й як не просто! Мого пояснення не приймуть – тут сучасна наука потрібна. Василь це здужав, царство йому небесне. Бережіть його працю, благаю вас. Бо якщо наука цього не осягне – рід людський на землі увірветься.