Текст книги "Четверте Правило Чарівника, або Храм Вітрів"

Автор книги: Террі Гудкайнд

сообщить о нарушении

Текущая страница: 18 (всего у книги 46 страниц)

В цю хвилину Келен зрозуміла, що гнітять його аж ніяк не слова Шоти. А пророцтво, висічене в підземеллі.

Перша частина пророцтва свідчила: «З червоним місяцем прийде вогненний шторм.

А ось друга частина дійсно була лякаючою: Щоб погасити пожежу, він повинен шукати відповідь у вітру. І на цьому шляху його вдарить блискавка, бо та, що в білому, його щира любов, зрадить його своєю кров'ю.»

Пролунав стукіт у двері.

– Що там ще?! – Гаркнув Річард. Двері відчинилися, і з'явилася голова Кари.

– Вас хоче бачити генерал Керсон, Магістр Рал. Річард скуйовдив пальцями волосся.

– Нехай увійде.

Дивлячись у вікно, він поклав руку Келен на плече.

– Вибач, – прошепотів він. – Ти права. Мені дійсно треба поспати.

Може, у Надін знайдеться яка-небудь травичка, щоб я заснув? Тому що так просто мені заснути не вдасться.

Келен швидше дозволила б Шоті дати йому якогось зілля. Вона лише ласкаво погладила його у відповідь, але промовчала, боячись, що не впорається з голосом.

У кімнату з широкою посмішкою ввійшов генерал Керсон. Притиснувши кулак до грудей, він відсалютував.

– Магістр Рал, доброго ранку. І він дійсно добрий завдяки вам.

Річард сьорбнув чаю.

– З чого б це?

– Солдатам набагато краще! – Генерал ляснув Річарда по плечу. – Часник, чорницяниця і дубовий відвар здорово допомогли. Мої воїни в повному порядку. Очі у всіх блищать, і вони готові виконати будь-який наказ. Висловити не можу, як я радий, Магістр Рал.

– Ваша усмішка про це ясно говорить, генерал. Я теж радий.

– Мої люди щасливі, що їх новий Магістр Рал – великий чарівник, здатний відігнати смерть. Кожен горить бажанням пригостити вас елем, випити за ваше здоров'я і побажати вам довгого життя.

– Це була зовсім не магія. Звичайні засоби, які… Подякуйте їм за пропозицію, але… А що з безладами? Сьогодні вночі були якісь інциденти?

– Майже все затихло, – зневажливо хмикнув генерал Керсон. – Як тільки місяць знову став нормальним, люди отямилися.

– Відмінно. Це прекрасна новина, генерал. Дякую за доповідь.

Генерал потер підборіддя.

– Е-е, тут є одна справа, Магістр Рал. – Він покосився на Келен. – Не могли б ми поговорити… – Він зітхнув. – Учора вбили одну… жінку.

– Мені дуже шкода. Ви її знали?

– Ні, Магістр Рал. Це… Це жінка, яка… Ну, брала гроші за…

– Якщо ви намагаєтеся сказати, що вона була повією, генерал, – втрутилася Келен, – то не соромтеся. Мені доводилося чути це слово і колись, так що навряд чи я знепритомнію, якщо почую його ще раз.

– Так, Мати-сповідниця. – Генерал знову перевів погляд на Річарда. – Її знайшли мертвою сьогодні вранці.

– Що з нею сталося? Як вона була вбита? – Генерал явно перебував у крайній розгубленості.

– Магістр Рал, я за своє життя побачив багато мерців. І вже не пам'ятаю, коли мене востаннє вивертало від цього видовища.

Річард поклав руку на один з великих кошелів у себе на поясі.

– Що з нею зробили?

Генерал, ніби вибачаючись, покосився на Келен і відвів Річарда в сторонку.

Келен не чула слів, але вираз обличчя Річарда сказало їй, що так навіть краще.

Річард підійшов до каміна і втупився на вогонь.

– Мені дуже шкода. Але у вас напевно є люди, які можуть зайнятися цією справою. Чому ви прийшли до мене?

Генерал відкашлявся.

– Бачте, Магістр Рал, її виявив ваш брат.

Гнівно насупившись, Річард обернувся.

– Що Дрефан робив в борделі?

– Ну… Я запитав у нього те ж саме. Магістр Рал. Він не справляє враження людини, яка шукає неприємностей на свою голову. – Генерал провів долонею по обличчю. – Я запитав, а він відповів, що якщо йому захотілося піти в бордель, то це його особиста справа і мене не стосується.

Келен бачила, що Річард насилу стримує гнів. Він різко схопив зі стільця свій золотистий плащ.

– Пішли! Відведіть мене туди. Відведіть туди, куди ходить Дрефан. Я хочу поговорити там з деким.

Келен з генералом Керсоном поспішила за Річардом. Наздогнавши його, Келен вхопила Річарда за рукав і подивилася на генерала.

– Пробачте, ви не залишите нас на хвилиночку, генерале?

Генерал пішов далі, а Келен відтягнула Річарда в іншу сторону, подалі від Кари, Раїни і Докаса з Іганом. Вона сильно сумнівалася, що у Річарда зараз відповідний настрій, щоб займатися такими речами. До того ж вона прийшла до нього сьогодні вранці не просто так.

– Річард, представники Серединних Земель чекають зустрічі з нами. Вони чекають вже багато днів.

– Дрефан – мій брат!

– Але він ще й дорослий чоловік!

Річард потер очі.

– Я повинен зайнятися цим убивством, і в мене ще купа всяких справ. Чи не поговориш ти ти сама з цими представниками? Скажи їм, що мені довелося виїхати за терміновою справою. Нехай вони підпишуть капітуляцію, і тоді можна почати координувати наші дії.

– Я, звичайно, можу тебе замінити. Я знаю, що дехто буде просто щасливий, що можна поговорити зі мною і уникнути зустрічі з тобою. Вони тебе бояться до тремтіння.

– Я ж не кусаюся! – Образився Річард.

– Річард, ти перелякав їх, ще коли зажадав капітуляції; Ти пообіцяв знищити їх, якщо вони наважаться приєднатися до Імперського Ордену. І вони бояться, що ти все одно це зробиш, просто під настрій. Репутація Магістра Д'хари біжить попереду тебе, а ти підігріваєш їх страхи. Не можна ж серйозно розраховувати, що вони будуть почувати, себе спокійно просто тому, що прийняли твої умови!

Річард нахилився і шепнув їй на вушко:

– Ну, так розкажи їм, який я насправді милий.

– Я можу сказати їм, що ти хочеш працювати разом з ними в ім'я загального миру і процвітання, – посміхнулася вона. – Мені вони вірять і дослухаються до моїх слів. Але прибув Трістан Башкар, міністр Джари, і двоє представників королівського будинку Греннідона. Ці троє дуже важливі персони; у країн, які вони представляють, сильні армії. Вони розраховують на зустріч з тобою. Вони як раз таки можуть не побажати здатися мені. Захочуть поторгуватися.

– Що ж, поторгуємося.

– Трістан Башкар – блискучий дипломат і майстер торгуватися. Леонора і Вальтер Кольбейн з Греннідона – теж.

– Саме тому я й поклав край союзу Серединних Земель. Занадто багатьом хотілося сперечатися і торгуватися. З цим покінчено. Умови капітуляції абсолютні і однозначні. – Річард сунув палець за пояс. Обличчя його стало жорстким. – Умови однакові для всіх, рівні для всіх і обговоренню не підлягають. Або вони з нами, або проти нас.

Келен провела пальцями по його руці. Річард останнім часом був дуже зайнятий щоденником Коло. Вона скучила по його міцних обіймах.

– Річард, ти хотів моєї поради. Я знаю правителів цих країн. Просто отримати їх згоду – не найголовніше. Від них потрібні жертви. І нам потрібно, щоб вони це зрозуміли і повністю співпрацювали б з нами. Ти – Магістр Рал, Владика Д'хари. Ти висунув вимоги. Ти сказав, що беззастережна капітуляція буде прийнята з повагою до країн, які її підписали. Я добре знаю представників цих країн. Вони чекають, що ти їх візьмеш участь особисто на знак поваги до них.

– Ти – Мати-сповідниця. Ми з тобою – одне ціле, в цьому і в усьому іншому. Ти правила Серединними Землями задовго до того, як з'явився я. У цьому сенсі ти нітрохи не гірше мене. Ти користуєшся їх повагою вже багато років.

Нагадай їм про це. Річард швидко глянув на генерала, який чекав далі по коридору, потім подивився їй в очі.

– Може, генерала Керсона і не стосується те, чим займається Дрефан, але про мене цього сказати не можна. Я не хочу, щоб мене розчарував ще один брат. З твоїх слів я зрозумів, що жінки у палаці і так вже липнуть до нього як мухи.

Якщо він підчепить від цих повій якусь заразу, а потім ощасливить якусь з молодих жінок тут… ТОму це важлива справа. Я не дозволю своєму братові нагороджувати болячками жінок у палаці, які довіряють йому тільки тому, що він мій брат. Сара, служниця, яка принесла тацю з чайником і чашкою, була молоденькою і довірливою. І теж піддалася чарам Дрефана.

Келен погладила Річарда по спині.

– Я розумію. Обіцяй мені, що трохи поспиш, і я поговорю з представниками. А коли у тебе буде час, ти побесідуєш з ними сам. У них немає вибору, вони почекають. Ти ж Магістр Рал.

Річард чмокнув її в щоку.

– Я люблю тебе.

– Тоді одружуйся на мені.

– Скоро. Скоро ми розбудимо Сильфіду.

– Річард, ти вже будь обережнішим. Марлін сказав, що сестра Тьми – не пам'ятаю, як її звати, – пішла з Ейдіндріла і повернулася до Джегана, але він міг і збрехати. Вона як і раніше може вештатися десь поблизу.

– Сестра Амелія… Знаєш, а я її пам'ятаю! Коли я приїхав у Палац Пророків, вона була однією з подруг Верни, які зустрічали нас біля воріт. Сестра Феба, сестра Жанет і сестра Амелія. І пам'ятаю сльози радості на очах Амелії, коли вона побачила Верну, яка повернулася після довгої мандрівки.

– Тепер вона у Джегана. Річард кивнув.

– У Верни, напевне, серце розривається від того, що її подруга попала в лапи Джегана. І гірше того – стала сестрою Тьми. Якщо, звичайно, Верні про це відомо.

– Все ж будь обережним. Вона цілком може виявитися тут, в Ейдіндрілі.

– Це навряд чи, але я буду обережний. Обернувшись, він зробив знак Карі. Та негайно підбігла до нього.

– Кара, я хочу, щоб ти пішла з Келен. Нехай Бердіна відпочине. Раїну, Докаса і Ігана я забираю з собою.

– Добре, Магістр Рал. Зі мною вона буде в безпеці.

– Анітрохи в цьому не сумніваюся, Кара, – посміхнувся Річард. – Але це все одно не позбавить тебе від покарання.

– Так, Магістр Рал. – Морд-Сіт не проявила жодних почуттів.

– Що за кара? – Запитала Келен, коли вони відійшли досить далеко.

– Дуже несправедлива, Мати-сповідниця.

– Навіть так? І в чому вона полягає?

– Я повинна годувати його бурундуків.

– Ну, це не так страшно. – Келен придушила посмішку. Кара рвучко стисла у кулаці ейдж.

– Ось тому-то воно і несправедливе, Мати-сповідниця.

26

Келен сиділа у високому різьбленому кріслі Матері-сповідниці. Фрески на величезному куполі Залу Ради над її головою зображували Магду Сірусом, першу Матір-сповідницю, і її чарівника, Меріта. Келен дивилася, як дипломати наближаються до неї по гладенькому мармуру підлоги.

Магда Сірусом, поглядаюча на Келен з висоти, була свідком довгої історії Серединних Земель. І свідком того, як Річард поклав край цьому союзу.

Келен молилася духу сповідниці Магди, щоб та поставилася до Річарда з розумінням і схваленням: – Річард керувався добрими спонуканнями, хоча деяким уявлялося інакше.

За правим плечем Келен стояла Кара. Келен зібрала в залі чиновників, писарів і д'харіанських офіцерів – щоб слідкувати за порядком. Ці люди чекали за її лівим плечем.

Келен намагалася зосередитися на тому, що їй належить зараз говорити і робити, – але після слів Річарда про Храм Вітрів їй було важко думати про щось ще. Він вважав, що Храм Вітрів розумний. Вітри полюють на Річарда. Храм Вітрів полює на нього. Думка про цю загрозу не давала Келен спокою.

Кроки дипломатів і солдатів ескорту вивели її з задуми. Люди наближалися, перетинаючи стовпи сонячного світла, падаючого крізь круглі вікна в основі куполу. Лице Келен перетворилося в безпристрасну маску сповідниці, за якою ніхто не бачив її справжніх почуттів. Так учила Келен її мати.

Арки по всьому периметру залу вели на балкони під куполом, але сьогодні нагорі, біля перил з червоного дерева, не товпилися роззяви, як це бувало раніше під час засідань Ради.

Люди, супроводжувані д'харіанськими солдатами, зупинилися перед столом, прикрашеним багатим різьбленням. Трістан Башкар, дипломат від Джари, і Леонора і Вальтер Кольбейн з Греннідона, стояли попереду. За ними – Селдон, посол Мардонії, Векслер, представник Пендізан Річ, і Брумфорд з Тогресси.

Келен знала, що Джара і Греннідон – багаті країни, які мають численні армії, – ймовірно, будуть найбільш вперто вимагати привілеїв в обмін на капітуляцію. Вона розуміла, що насамперед має похитнути їх впевненість. Все життя займаючись питаннями влади, Келен добре уявляла собі своє завдання. Вона знала цих людей, знала, як вони міркують; вони були готові підписати капітуляцію, але лише до тих пір, поки будуть зберігати своє провідне положення по відношенню до інших країн, і лише в обмін на гарантії, що ніхто не буде втручатися в їхні внутрішні справи.

Але такий вид відносин між країнами зараз був більше ніж неприйнятний. Це неприпустимо в той час, коли всі хочуть отримати однакову можливість вистояти проти Імперського Ордена. Келен повинна була підтримати Річарда в тому, що стосувалося умов капітуляції. Від цього залежало майбутнє всіх країн Серединних Земель.

Раніше кожна країна мала суверенітет; тепер, аби протистояти Імперському Ордену, вони повинні об'єднатися під владою одного правителя і діяти разом як єдиний народ, а не коаліція, яка в критичну хвилину може розпастися.

– Магістр Рал зайнятий питаннями загальної безпеки і організацією опору. Я зайняла його місце, щоб вислухати ваші рішення. Я передам йому все, що буде тут сказано. Як Мати-сповідниця, як королева Галеї і Кельтона, як наречена Владики Д'хари я уповноважена говорити від імені Д'харіанської імперії. Моє слово настільки ж остаточне, як слово Магістра Рала.

Слова вирвалися самі собою, але вони відповідали істині – Д'харіанська імперія. Річард був її імператором і уособлював собою вищу владу.

Представники вклонилися і сказали, що все зрозуміли. Бажаючи, щоб ці люди усвідомили собі, що відтепер усе буде не так, як раніше, Келен вирішила повністю змінити колишній порядок.

– Посол Брумфорд, прошу вас, вийдіть уперед. – Трістан Башкар і Леонора Кольбейн негайно прийнялися заперечувати. Нечувано, щоб представник маленької країни говорив першим.

Одним поглядом Келен змусила їх замовкнути.

– Коли я попрошу вас говорити від імені вашого народу, ви скажете все, що хочете. Але не раніше. Оскільки скоро всі країни мають приєднатися до нас, втративши свою незалежність, їх положення в минулому не має значення. Не чекайте, що ми станемо дотримуватися ієрархії, яка існувала раніше, в часи альянсу Серединних Земель. Його більше не існує. Тепер ви входите в Д'харіанську імперію.

У залі настало крижане мовчання.

Вперше почувши ці слова від Річарда, в цьому ж самому залі, Келен була вбита. Але з часом вона зрозуміла, що іншого шляху немає.

Трістан Башкар і Кольбейни, яким були адресовані ці слова, почервоніли, але стояли мовчки. Тоді вона перевела погляд на посла Брумфорда, і той, згадавши про її наказ, виступив вперед.

Він відвів рукою полу свого лілового плаща і схилив коліно.

– Мати-сповідниця, – сказав він, випрямляючись. – Тогресса готова об'єднатися з вами і всіма вільними народами в союз проти тиранії.

– Дякую вам, посол. Ми вітаємо Тогрессу в якості члена Д'харіанської імперії. Народ Тогресси отримає рівні права з усіма іншими народами, що входять до Неї. Ми знаємо, що ваші люди виконають свій обов'язок.

– Запевняю вас в цьому. Дякую, Мати-сповідниця. Прошу вас передати Магістрові Ралу, що ми будемо раді стати частиною Д'хари.

Келен щиро посміхнулася.

– Магістр Рал і я поділяємо вашу радість, посол Брумфорд.

Він відійшов убік, і Келен попросила кремезного Векслера, представника Пендізан Річ, зайняти його місце. У Векслера були палаючі пронизливі очі.

– Мати-сповідниця, – сказав він, піднявшись з коліна і поправивши свій шкіряний плащ, – Пендізан Річ – маленька країна з нечисленною армією, але ми люті бійці, і будь-хто, хто спробував наших мечів, може це засвідчити. Мати-сповідниця завжди боролася за нас з таким же шаленством. Ми незмінно були вірні Серединним землям і Матері-сповідниці, тому ваші слова мають для нас велику вагу. З величезною повагою ми виконаємо вашу волю і приєднаємося до Д'хари. Наші мечі готові служити вам і Магістрові Ралу. Народ Пендізан Річ, прості смертні і чарівники, жадає першими вступили в сутичку з ордами, які прийшли з степів, і змусити ворога відчути гіркий смак нашої люті. Якщо вам завгодно, з цього дня ми будемо називати себе д'харіанцями з Пендізан Річ.

Зворушена його словами, Келен схилила перед ним голову. Люди Пендізан Річ виражалися пишномовно, але при цьому ніколи не кривили душею. Хоча країна їх була невелика, спуску вони нікому не давали; відважні слова посла не були порожнім хвастощами. Якби тільки ще їх чисельність була настільки ж велика, як сила їх духу!

– Не можу обіцяти, що ви будете в авангарді, посол Векслер, але для нас велика честь битися разом з вашим народом. Ми по заслугах оцінимо ту лепту, яку внесуть наші воїни в загальну справу.

Вона звернула безпристрасне лице до посла Мардонії. Мардоніанці теж були гордими, і не менш запеклими. Без цих якостей вони б не вижили серед степів – хоча країна їх була невелика.

– Посол Селдон, прошу вас вийти вперед і оголосити рішення Мардонії.

Посол Селдон виплив вперед і втомлено озирнувся на інших. Він вклонився їй у пояс, і його сиве волосся розсипалися по золотих еполетах його малинового мундира.

– Мати-сповідниця, Рада Семи у нашій столиці Ренвольді поклала на мене обов'язок пройти довгий шлях до Ейдіндріла, щоб передати наше рішення.

Рада Семи не має бажання чи наміру передавати владу над нашим улюбленим народом ніяким чужинцям, звідки б вони не з'явилися – з Д'хари або з Імперського Ордена. Ваша війна з Імперським Орденом нас не стосується. Рада Семи постановила, що Мардонія залишиться суверенною й нейтральною державою.

За спиною у Келен кашлянув солдат. У тиші цей звук голосно прокотився під кам'яними склепіннями залу.

– Посол Селдон, землі Мардонії лежать в східних степах, недалеко від Старого світу. Ви неминуче піддастеся нападу.

– Мати-сповідниця, стіни Ренвольда витримали випробування часом. Як ви сказали, наша країна лежить посеред степів. У минулому кочівники не раз намагалися нас захопити. Їм не вдалося навіть зробити пролом в стіні, не кажучи вже про те, щоб здолати наших могутніх захисників. І тепер племена торгують з нами, і Ренвольд – центр всієї торгівлі. Ті, хто намагався нас завоювати, сьогодні нас поважають. Келен нахилилася вперед:

– Орден, посол, – це не плем'я диких кочівників. Він розтрощить вас. Невже Раді Семи не вистачає здорового глузду це зрозуміти?

Посол Селдон поблажливо посміхнувся:

– Мати-сповідниця, я розумію вашу тривогу, але, як я вже говорив, стіни Ренвольда надійно нас захищають. Запевняю вас, Ренвольд встоїть перед Орденом, вираз його обличчя став жорсткішим, – і встоїть перед цим новим союзом, який ви хочете створити навколо Д'хари. Чисельність супротивника ніщо проти кам'яних стін. Цей горішок їм не розгризти. Вони тільки зламають зуби. Побачивши невеликі розміри міста, оцінивши його місцерозташування і товщину його стін, загарбники вирішать, що овчинка не варта вичинки. Якщо ж ми приєднаємося до вас, то будемо змушені чинити опір. Наш нейтралітет не виключає ворожнечі. Ми готові торгувати з вашим союзом, так само як з Імперським Орденом. Ми нікому не бажаємо зла, але зуміємо постояти за себе.

– Посол Селдон, ваша дружина і діти зараз в Ренвольді. Невже ви не розумієте, яка небезпека загрожує вашій родині?

– Моя кохана дружина і діти в безпеці за стінами Ренвольда, Мати-сповідниця. Я за них не боюся.

– Чи можуть ваші стіни встояти проти магії? Орден використовує магію! Або вас настільки сп'янило минуле, що ви не здатні розгледіти загрозу майбутньому?

Посол почервонів.

– Рішення Ради Семи остаточне. Ми не боїмося за свою безпеку. У нас теж є чарівники, які захистять стіни від магії. Нейтралітет – це не загроза. Можливо, це вам варто благати добрих духів про милосердя, оскільки ви розв'язали війну. Насильство тягне за собою зустрічне насильство.

Келен потарабанила пальцями по столу. Всі чекали, що вона скаже. Вона розуміла, що, якщо навіть їй вдасться вмовити посла, це нічого не дасть; Рада Семи прийняла рішення, і Селдон не в змозі вплинути на нього.

– Посол Селдон, на заході сонця ви покинете Ейдіндріл. Ви повернетеся в Ренвольд і повідомте Раді Семи, що Д'хара не визнає нейтралітету. Йде битва за наш світ – або він буде процвітати в світлі Творця, або в'янути під тінню тиранії.

Магістр Рал вже сказав, що нікому не вдасться залишитися осторонь. Від себе можу сказати, що я не має наміру проявляти милосердя до Імперському Ордену. У цьому ми з Магістром Ралом єдині. Або ви з нами, або ви проти нас. Імперський Орден дивиться на це так само. Передайте Раді Семи, що відтепер Мардонія – наш ворог.

Хто-небудь, або Д'хара, або Орден, її завоює. Порадьте вашим правителям молити добрих духів, щоб Ренвольд взяли ми, а не Орден. Ми будемо безжалісні до ваших захисників, але мирні люди залишаться жити. Якщо ж першим на вас нападе Орден, він знищить ваших захисників і поневолить ваш народ. Мардонія буде знищена в прах.

Поблажлива посмішка посла стала ще ширше.

– Не бійтеся, Мати-сповідниця. Ренвольд встоїть проти будь-якої армії, навіть проти армії Ордена. Келен окинула його холодним поглядом:

– Я пройшла через мертвий Ебініс. Я бачила різанину, що чиниться Орденом. А перед цим я бачила, що вони роблять з живими. Я буду молитися за нещасних, які будуть страждати через божевільну помилку Ради Семи.

Келен розлючено зробила знак стражникам, і ті вивели посла з Залу Ради. Вона знала те, що станеться з жителями Мардонії, якщо Орден нападе першим. Вона також знала, що Річард не стане ризикувати життям союзників тільки для того, щоб взяти Ренвольд і таким чином його врятувати. Надто вже далеко стоїть це маленьке місто. Вона сама відрадила б Річарда від цієї затії, як і будь-який з його генералів.

Мардонія приречена; її нейтралітет притягне Орден, як запах крові притягує вовків.

Вона бувала в Ренвольді. Його стіни дійсно були міцні. Але вони не були невразливі. Ордену служили чарівники, такі як Марлін. Стіни не витримають вогню чарівника, і маги, захищаючи Ренвольд, нічого не зможуть з цим поробити.

Келен викинула з голови думки про Мардонію і викликала представників королівського двору Греннідона.

– Що вирішив Греннідон? – Суворо запитала вона. Вальтер Кольбейн кашлянув, а його сестра сказала:

– Греннідон, велике королівство, країна великих полів, які дають…

Келен обірвала її:

– Я запитала, що вирішив Греннідон? – Леонора зробила рух, ніби мила руки. В очах Келен вона бачила тверду рішучість.

– Королівський будинок підписує капітуляцію, Мати-сповідниця.

– Дякую, Леонора. Ми раді за вас і за ваш народ. Будь ласка, прослідкуйте, щоб моїм офіцерам була надана вся інформація, необхідна для координації спільних дій.

– Так, Мати-сповідниця. – Вона затнулася. – Мати-сповідниця, нашій армії доведеться штурмувати стіни Ренвольда, щоб захопити Мардонію?

Греннідон був розташований на північ від Мардонії, і звідти було найзручніше атакувати Ренвольд, але Келен розуміла, що Греннідону буде ніяково воювати з колишнім торговим партнером. Більше того, багато членів Ради Семи були одружені на принцесах королівського дому Кольбейнів.

– Ні. Ренвольд – це живий мрець. Стерв'ятники обгризуть його дочиста. У той же час торгівля з Мардонією заборонена. Ми торгуємо тільки з тими, хто на нашій стороні.

– Так, Мати-сповідниця.

– Мати-сповідниця, – вставив Вальтер, її брат. – Ми хотіли б обговорити з Магістром Ралом деякі умови. У нас є що запропонувати його увазі.

– Капітуляція беззаперечна, і обговорювати нічого. Магістр Рал просив мене нагадати вам, що ніяких переговорів не буде. Або ви з нами, або ви проти нас. Чи бажаєте ви взяти назад вашу пропозицію капітуляції, перш ніж будуть підписані документи, і пов'язати долю вашої країни з Мардонією?

Вальтер стиснув губи і глибоко зітхнув.

– Ні, Мати-сповідниця.

– Дякую. Коли у Магістра Рала буде час – сподіваюся, це станеться скоро, – він захоче почути, що ви скажете в якості повноправного члена Д'харіанської імперії. Тільки не забувайте, що відтепер ви частина Д'хари, а він Владика Д'хари, повелитель цієї імперії.

Вона зверталася до них з не меншою повагою, ніж до представників двох маленьких держав; робити інакше означало б вселяти в них марні надії і нариватися на неприємності. Леонора і Вальтер належали до числа дипломатів, які незмінно просили надати їм червоні покої.

Після того як Келен відмовилася піти на поступки, напруга покинула Вальтера і Леонору. Кольбейни могли стійко вести переговори, але, прийшовши до угоди і давши слово, вони ніколи не озиралися назад і не переживали через те, що могло б бути. Завдяки цій якості на них можна було покластися.

– Ми розуміємо, Мати-сповідниця, – сказав Вальтер.

– Так, – додала його сестра, – і будемо чекати того дня, коли Імперський Орден більше не загрожуватиме нашому народові.

– Дякую вам обом. Я розумію, що мої слова здалися вам різкими, але знайте – ми раді, що ви і ваш народ приєдналися до нас.

Вони відійшли, щоб підписати папери і поговорити з офіцерами, а Келен перевела увагу на Трістана Башкара, представника Джари.

– Міністр Башкар, яке рішення Джари?

Трістан Башкар був членом королівської родини Джари. У цій країні пост міністра вважався одним з найпочесніших. Він був єдиним з дипломатів, який володів повноваженням самостійно змінити рішення свого короля, якби визнав аргументи досить вагомими.

Він виглядав рівно на свої тридцять з чимось років, і це допомагало йому ховати за зовнішністю свій гострий розум. Розташувавши до себе співрозмовника приємною посмішкою, яскравими карими очима і солодкомовними лестощами, він домагався поступок перш, ніж люди встигали це зрозуміти.

Він відкинув волосся з лоба і розвів руками:

– Мати-сповідниця, боюся, що відповісти «так» або «ні» досить непросто, але ручаюся, що ми не плекаємо ворожнечі до імперії Д'хари і захоплюємося мудрістю Магістра Рала і, зрозуміло, вашою. Ми завжди враховували поради Матері-сповідниці.

Келен зітхнула:

– Трістан, я не в тому настрої, щоб грати у ваші улюблені ігри. Ми з вами не раз фехтували словами в цьому залі, але сьогодні прошу вас обійтися без цього.

Як член королівської родини він був добре навчений мистецтву війни, не раз у минулому відзначався у боях. Він був широкоплечий і високий, його невимушена посмішка незмінно несла в собі грайливий відтінок, яким він прикривав загрозу, якщо вона була – а таке деколи траплялося. Келен, образно висловлюючись, ніколи б не повернулася до Трістана Башкара спиною.

Він недбалим рухом розстебнув темно-синій плащ і поклав руку на стегно. На його поясі блиснув кинджал у вишуканих піхвах. Подейкували, що в битві Трістан волів кинджал мечу. Ще ходили чутки, що, вбиваючи ворогів, він відчував звіряче задоволення.

– Мати-сповідниця, визнаю, що в минулому я був стриманий у визначенні нашої позиції – заради того, щоб захистити наш народ від жадібності сусідів, – але тепер все змінилося. Бачте, наш погляд на ситуацію, що склалася…

– Мені це нецікаво, – перебила Келен. – Я хочу тільки знати, ви за нас чи проти. Якщо ви проти, даю вам слово, Тристан, що вже вранці наші війська відправляться до Санділари і повернуться звідти або з підписаною беззастережною капітуляцією, або з головами членів королівської родини на піках.

Генерал Болдуїн з кельтонскою армією зараз у Ейдіндрілі. Я пошлю їх.

Кельтонці ніколи не підводять свою королеву і не зупиняються, поки її воля не буде виконана. Тепер я – королева Кельтона. Ви хочете битися з військами генерала Болдуіна?

– Звісно, ні, Мати-сповідниця. Ми взагалі не бажаємо боротися, але якщо ви дозволите мені висловитися до кінця…

Келен грюкнула рукою по столу, змусивши його замовкнути.

– Коли Ейдіндріл був у владі Імперського Ордена, Джара йшла на поводу у Ордена.

– Як і Д'хара в той час, – м'яко нагадав він їй. Келен вп'ялася в нього поглядом.

– Рада за вимогою Ордена звинуватила мене в злочинах, яких я не скоювала. Чарівник Ренсон, з Ордена, закликав до смертного вироку. Радник Джари сидів за цим столом і голосував за страту.

– Мати-сповідниця…

Келен показала пальцем на крісло праворуч від себе:

– Він сидів тут і вимагав смерті. – Вона подивилася в карі очі Трістана. – Якщо ви придивитеся, то, напевно, ще зможете розрізнити пляму біля підніжжя столу. Коли Річард звільнив Ейдіндріл, він стратив радників, що зрадили своєму обов'язку і Серединним Землям. Та пляма, про яку я говорю, – кров радника Джара. Я чула, що Річард розрубав його надвоє – так був він обурений зрадою по відношенню до мене і до всіх народів Серединних Земель.

Трістан ввічливо мовчав, обличчя його залишалося спокійним.

– Мати-сповідниця, цей радник не був уповноважений королівською родиною говорити за Джару. Він був маріонеткою Ордена.

– Тоді приєднуйтеся до нас.

– Ми хочемо і збираємося це зробити. Фактично мені дано повноваження заявити про нашу згоду.

– Чого б ви не хотіли вигадати на цьому, Трістан, ви нічого не доб'єтеся. Умови для всіх однакові, і ніхто не отримає ніяких привілеїв.

– Мати-сповідниця, а що, вислухати мене до кінця теж розцінюється як привілей? – Келен зітхнула.

– Давайте покоротше і майте на увазі, Трістан, що ваша посмішка на мене не діє. – Тим не менше він посміхнувся.

– Як член королівської родини я маю право і владу підписати капітуляцію Джари і приєднатися до вас. Враховуючи, який перед нами вибір, наше бажання таке.

– Тоді дійте.

– Але червоний місяць порушив наші плани. – Келен випросталась на кріслі.

– Яке відношення це має до вас?

– Мати-сповідниця, Джавас Кедар, наш чарівник, який вміє гадати по зірках, має великий вплив на королівську сім'ю. Коли обговорювалося питання про капітуляцію, він шукав відповіді у зірок, і, на його думку, зірки сприяли прийнятому нами рішенню. Але перед моїм від'їздом Кедар сказав, що, якщо обставини зміняться, зірки подадуть знак, і велів стежити за небом. Червоний місяць змусив мене замислитися.

– Місяць – це не зірки.

– Місяць теж на небі, Мати-сповідниця. Кедар засновує свою думку і на місячних знаменнях. – Келен знову зітхнула:

– Трістан, невже ви дозволите своєму народові загинути через якісь забобони?

– Ні, Мати-сповідниця. Але честь не дозволяє мені нехтувати віруваннями мого народу. Магістр Рал говорив, що капітуляція не означає, що ми повинні відмовитися від наших звичаїв і вірувань.

– Трістан, у вас огидна звичка пропускати повз вуха те, що вам не хочеться чути. Річард сказав, що країнам доведеться відмовитися від своїх звичаїв, якщо ці звичаї можуть пошкодити загальній справі, і що вони не повинні йти врозріз з єдиним для всіх законодавством. Ви хочете переступити небезпечну межу.

– Мати-сповідниця, ми жодним чином не хочемо спотворювати його слова або переступати якусь там чортову межу. Я прошу тільки трохи часу.

– Часу? Навіщо вам час?

– Час на те, Мати-сповідниця, щоб переконатися в тому, що червоний місяць не є поганою ознакою. Я міг би з'їздити назад в Джару і порадитися з Кедаром або просто почекати тут, поки мені не стане ясно, що червоний місяць не віщує небезпеку.