Текст книги "Четверте Правило Чарівника, або Храм Вітрів"

Автор книги: Террі Гудкайнд

сообщить о нарушении

Текущая страница: 25 (всего у книги 46 страниц)

37

Келен нарешті позбулася Ненсі і її помічниць, сказавши їм, що вона дуже втомилася і хоче тільки лягти і заснути. Вона відмовилася від ванни, від зачіски, від масажу та від вечері; вона дозволила Ненсі тільки допомогти їй роздягнутися, щоб не викликати у неї підозр.

Залишившись одна, Келен мерзлякувато потерла голі руки, перевірила рану під пов'язкою і переконалася, що вона заживає. Дрефан виявився хорошим цілителем, та й припарки Надін допомогли.

Накинувши халат, Келен підійшла до письмового столу біля каміна. Полум'я палало жарко, але, на жаль, гріло тільки з одного боку. Вона вийняла з шухляди ручку і папір. Знявши кришку із срібною чорнильниці, вона задумалася, як краще почати.

Нарешті вона почала писати.

«Дорогий Річард.

Я повинна зробити дещо важливе, і тільки я можу це зробити. Це необхідно. Не тільки тому, що я поважаю тебе, але і тому що ти – Шукач, я погоджуюся з твоїми вчинками, хоча інколи мені хотілося б, щоб ти чинив інакше. Я розумію, що повинна дозволяти тобі робити те, що тобі видається правильним, те, що ти зробити зобов'язаний. Я – Мати-сповідниця; ти теж повинен зрозуміти, що і я зобов'язана, іноді робити те, що повинна. Зараз – саме такий випадок. Будь ласка, якщо ти любиш мене, постався з повагою до мого прохання не втручатися і дозволь мені зробити те, що необхідно.

Мені довелося ввести в оману Кару. про що я дуже шкодую. Вона нічого не знає про те, що я задумала. Вона не знає, що я їду. Якщо ти розсердишся на неї за це, то вчиниш несправедливо.

Я не знаю, коли повернуся, але сподіваюся, що через кілька днів. Я роблю це, щоб виправити положення, і прошу тебе зрозуміти це і не сердитися. Я повинна це зробити.

Мати-сповідниця, твоя королева, твоя любов на віки вічні, в цьому світі і за його межами – Келен.»

Келен згорнула лист і надписала ім'я Річарда на зовнішній стороні. Потім вона знову його розгорнула і перечитала, бажаючи переконатися, що вона не дала натяку ні на що, чого йому не слід було б знати. Вона була задоволена: «виправити положення» – досить невизначена формулювання, щоб про щось здогадатися. Вона сподівалася тільки, що не була занадто різкою, наполягаючи, щоб він не втручався.

Келен взяла свічку, нагріла кінець кольорової сургучною палички, капнула червоним сургучем на лист, а потім запечатала його печаткою Матері-сповідниці – дві схрещені блискавки. Вона поцілувала лист, погасила свічку й прилаштувала лист на столі так, щоб його не можна було не побачити.

Раніше вона не замислювалася, чому печатка Матері-сповідниці являє собою дві схрещені блискавки, але тепер розуміла: це був символ Кон Дар – кривавої люті, стародавньої складової магії сповідниць. Кон Дар призивалася рідко, і Келен ніколи не вміла її закликати; її мати померла перш, ніж встигла навчити цьому дочку.

Але після того, як вона зустріла Річарда і полюбила його, це вміння прийшло до неї. Вона закликала Кон Дар інстинктивно. Охоплена Кон Дар, вона малювала блискавки на кожній щоці – знак попередження всім, хто наважився б встати у неї на шляху. Сповідниця у владі Кон Дар не здатна вести розумні суперечки.

Кривава лють була проявом Магії Збитку, знаряддям відплати. Келен закликала її, коли думала, що Даркен Рал вбив Річарда. Кон Дар могла бути викликана лише в ім'я якоїсь людини і служила лише для його захисту. Захистити себе з її допомогою сповідниця не могла.

Подібно магії сповідниці, яку Келен завжди відчувала в самій серцевині своєї сутності, Кон Дар з тих пір теж незмінно була з нею подібно загрозливій штормовій хмарі на горизонті. Келен відчувала, як вона відразу починала рватися назовні, коли їй потрібно було захистити Річарда: синя блискавка, яка нищила все на своєму шляху.

Не будь у Келен цієї частки Магії Збитку, а лише звичайна Магія Приросту, вона не могла б подорожувати в Сильфіді. Сестри Тьми і чарівники, що стали поплічниками Володаря, теж могли закликати Магію Збитку.

Келен увійшла в спальню і кинула халат на ліжко. Висунувши незамкнений ящик різьбленого комода, вона почала перебирати речі, шукаючи те, що їй було потрібно.

Усередині був одяг, більш відповідний для подорожі, ніж біле плаття Матері-сповідниці. Келен наділа темно-зелені штани, тремтячими пальцями застебнула щільну сорочку, заправила її в штани і застебнула поверх широкий пояс.

З глибини ящика Келен дістала предмет, ретельно обгорнутий в білу тканину.

Вона поклала згорток на підлогу і, присівши навпочіпки, відвернула кути.

Навіть знаючи, що там, усередині, Келен не змогла стримати тремтіння, коли побачила це знову.

На тканині лежав ніж духів, який дав їй Чандален. Це була зброя, зроблена з кістки його діда.

Цей ніж одного разу врятував Келен життя. Вона вбила їм Пріндіна, людини, яка була її другом, але стала поплічником Володаря.

Принаймні Келен сподівалася, що вбила його; вона не пам'ятала точно, що трапилося в той день. Вона була тоді під дією отрути, якою Пріндін її обпоїв. Часом вона навіть всерйоз починала думати, що її врятував дух дідуся Чандалена. Пріндін навалився на неї, і ніж, здавалося, сам опинився в її руці.

Келен пам'ятала тільки кров, що стікала по ножу і по її стиснених пальцях.

Ручка ножа була прикрашена синьо-чорними пір'ям ворона. Ворон вважався наймогутнішим духом серед людей Тіни: він був пов'язаний зі смертю.

Дід Чандалена просив у духів ради, як врятувати своїх одноплемінників від джокопо, які ні з того ні з сього зажадали крові і битви. Ніхто не знав причини, але результатом стало кровопролиття.

Дід Чандалена скликав раду, щоб просити духів про допомогу. Його одноплемінники були мирним народом і не знали, як захистити себе. Духи навчили діда Чандалена; саме тоді плем'я стало називати себе людьми Тіни. Люди Тіни захищалися і усунули загрозу.

Плем'я джокопо перестало існувати. Дід Чандалена вчив сина бути захисником своїх одноплемінників, а той у свою чергу навчив цьому Чандалена.

Келен знала – небагато воїнів можуть зрівнятися з Чандаленом в мистецтві війни. У битві з армією Імперського Ордена Чандален був сама смерть. Втім, як і Келен.

Чандален носив цей ніж духу, зроблений з кістки його діда, і інший, зроблений з кістки його батька. Чандален дав Келен той, що був зроблений з кістки діда, щоб його дух захищав її. І дійсно, він її захистив. Можливо, він захистить її знову.

Келен з повагою підняла ніж у руках. Дідусь Чандален, ви допомогли мені раніше. Будь ласка, захистіть мене тепер. Вона поцілувала загострену кістку.

Якщо вона повинна постати перед Шотою, не варто бути беззбройною. А кращої зброї Келен не могла придумати.

Вона прив'язала навколо плеча смужку тканини і засунула за неї ніж. Тепер Келен відчувала себе значно впевненіше.

З іншого ящика вона дістала світло-коричневий плащ. Враховуючи холодний весняний вітер, вона воліла б узяти плащ щільніше, але він був занадто важкий. До того ж вона не збиралася довго затримуватися зовні, а в межах Агада тепліше, ніж у Ейдіндрілі.

Вона сподівалася, що світлий колір допоможе їй непоміченою пробратися повз охорону біля замку, і крім того, з-під легкого плаща можна швидше вихопити ніж.

На мить у неї майнула думка: чи не божевілля це, думати, що вона встигне вихопити кістяний ніж швидше, ніж Шота сотворить заклинання, і взагалі чи здатна така зброя заподіяти шкоду відьмі? Відігнавши сумніви, Келен накинула плащ на плечі. Все одно, крім ножа, в неї нічого немає.

Якщо не вважати її магії сповідниці. Як і всі, Шота боялася магії сповідниці: від неї не було порятунку нікому. Якби Келен встигла торкнутися Шоти, відьмі прийшов би кінець. Втім, у Шоти була своя магія, за допомогою якої вона ніколи не дозволяла Келен підійти до неї досить близько.

Але для того щоб обрушити на відьму синю блискавку Кон Дар, не обов'язково до неї підходити. Келен важко зітхнула: на жаль, вона не може притягнути Кон Дар щоб захистити себе. Келенмогла захистити синьою блискавкою тільки Річарда: один раз, коли на нього напав скрійлінг, і інший – коли за Річардом приїхали сестри Світла.

Келен міркувала так: Річард любить її і хоче одружитися на ній; хоче бути з нею завжди. Шота кинула виклик його бажанню і послала Надін, чтоби та оженила його на собі. Він цього не хотів.

Але навіть якщо не брати до уваги, що Річард любить Келен, Надін заподіяла йому муку, завдала душевну рану. Він не хотів її бачити і терпів її присутність тільки через те, що Шота йому загрожувала і він не збирався випускати з уваги цю загрозу.

Але він відчайдушно не хотів, щоб його примусили одружитися на Надін.

Шота бажала Річарду зла.

Через неї Річард тепер був у небезпеці, і Келен могла викликати Кон Дар, щоб його захистити. Вона вже робила це раніше, коли сестри Світла хотіли забрати Річарда проти його волі. Келен могла використоати синю блискавку, щоб зупинити Шоту. Від Кон Дар Шота не мала захисту.

Келен знала, як працює магія Кон Дар. Вона народжувалася всередині неї і, подібно магії меча Річарда, грунтувалася на відчутті. Якби Келен відчувала себе вправі її застосувати, щоб захистити Річарда, Кон Дар відгукнулася б на заклик. Келен знала, що Річард не хоче, щоб Шота використовувала його, керувала б ним і диктувала, як йому жити.

Таке було її виправдання: Шота бажає Річарду зла. Кон Дар спрацювала б проти неї.

Сидячи навпочіпки, Келен піднесла молитву добрим духам з проханням наставити її. Їй не хотілося думати, що вона робить це з помсти або бажання вбивати. Вона не хотіла думати, що збирається просто вбити Шоту, і задавалася питанням, чи зможе придумати виправдання тому, чому виправдання немає.

Келен говорила собі, що зовсім не має наміру вбивати Шоту. Вона хотіла лише дістатися до суті цієї історії з Надін і з'ясувати, що Шота знає про Храмі Вітрів.

Але якщо доведеться, Келен мала намір захистити себе. Крім того, вона хотіла захистити Річарда від Шоти – від її планів зруйнувати його майбутнє. Їй набридло служити об'єктом примхливого гніву відьми. Якщо Шота зробить спробу вбити її або заподіяти страждання Річарду, вона, Келен, раз і назавжди покладе край цій загрозі.

Ще не виїхавши, Келен вже сумувала без Річарда. Як довго вони боролися за те, щоб бути разом, і ось вона змушена покинути його. Якби ситуація була зворотною, змогла б вона проявити таке ж розуміння, якого чекала від Річарда?

Думаючи про Річарда, вона повільно висунула верхній ящик, де зберігалися майже всі її цінності. Вона дбайливо дістала свою синю весільну сукню і розгладила пальцями тонку тканину. Келен притиснула плаття до грудей, і на очі в неї набігли сльози.

Вона акуратно прибрала сукню на місце, щоб сльози не капнули на нього, і довго стояла, умовляючи себе заспокоїтися.

Потім Келен закрила ящик. Її чекали справи. Вона – Мати-сповідниця, подобається їй це чи ні; Шота живе в Серединних Землях і тому теж є об'єктом її уваги.

Келен не збиралася вмирати і назавжди розлучатися з Річардом, але більше не могла допустити, щоб Шота втручалася в їхнє життя – як теперішнє, так і майбутнє.

Шота послала іншу жінку, щоб та відбила у Келен Річарда. Вона не могла залишити безкарним таке втручання.

Келен зміцнилася в своєму рішенні. Зайшовши за шафу, вона витягнула мотузку, прив'язану до гачка і всю повиту вузликами. Вона була там на випадок пожежі, щоб Мати-сповідниця могла спуститися з балкона.

Вона відкрила скляні двері; в обличчя їй ударив сильний вітер і сніг. Келен закрила балкон і, накинувши капюшон, прибрала під нього своє довге волосся. Тепер ніхто не впізнав би в ній Мати-сповідницю – якщо взагалі комусь спало б на думку вийти на вулицю в таку ніч. Втім, Келен знала, що солдати, які охороняють замок Чарівника, негоди боятися не стануть.

Вона швидко обв'язала мотузку навколо кам'яної балюстради і скинула важкий моток вниз. У темряві вона не бачила, чи досяг кінець землі. Залишалося тільки сподіватися, що той, хто помістив мотузку за платтяну шафу, подбав, щоб вона була досить довгою.

Келен поставила ногу на перила, взялася за мотузку обома руками і почала спускатися.

Келен вирішила йти пішки. До замку було недалеко, і крім того, якщо б вона взяла коня, їй би довелося залишити його там. А якби коня знайшли, піднялася б тривога, Крім того, було б важче непомітно минути вартових.

Добрі духи послали їй на допомогу весняну заметіль, і вона повинна сповна скористатися такою перевагою.

Йти по важкому, мокрому снігу виявилося важко, і Келен подумала, що все-таки даремно не взяла Ніка. Але вона змусила себе не відступати від прийнятого рішення. Якщо вона не буде тверда у дрібницях, то й у важливих справах не доб'ється успіху.

Майже всі вікна в місті були закриті ставнями. Небагато людей, з якими вона зіткнулася, були дуже зайняті боротьбою з вітром, щоб звертати увагу на Келен. У темряві ніхто не зміг би навіть сказати, чи була вона жінкою або чоловіком. Незабаром Келен виявилася вже за містом, на пустинній дорозі до замку Чарівника.

По дорозі вона думала, як краще обійти вартових. Було б великою помилкою недооцінювати д'харіанських солдатів. Вони її, безсумнівно, впізнають. І неодмінно донесуть до палацу.

Найпростіший спосіб – вбити вартових, але Келен не могла так вчинити: ці люди разом з нею боролися проти Імперського Ордена. Про те, щоб убити їх, не могло бути й мови.

Намагатися позбавити часових свідомості ударом по голові теж не мало сенсу.

Цей спосіб забезпечити тишу ніколи не був надійним. З досвіду вона знала, що удар по голові рідко негайно дає бажаний результат. А якщо людину не оглушити з першого разу, він закричить на все горло, підніме тривогу, і прибіжать інші часові, готові вбити порушника.

Сестра Тьми і Марлін, ймовірно, використовували магію, щоб пробратися невидимими повз пост, але у Келен не було такої магії. Та магія, якої вона володіла, попросту знищила б їх розум.

Можна було придумати якусь хитрість; але д'харіанські вартові були самі дуже майстерні по частині вивертів і, ймовірно, знали їх більше, ніж Келен могла навіть уявити.

Залишалося піти на хитрість.

Келен не була впевнена точно, де вона знаходиться, але знала, що замок вже близько. Вітер дув зліва, тому вона звернула на правий бік дороги і, пригнувшись, рушила вперед з підвітряного боку. Коли вона добереться до постів досить близько, доведеться повзти.

Якщо вона ляже на сніг, розкинувши плащ, і трохи почекає, сніг налипне – плащ приховає її. Потім вона піде повільно, і якщо побачить солдата, знову впаде в сніг і, буде лежати нерухомо, поки вартовий не пройде. Келен пошкодувала, що забула надіти рукавички.

Коли, за її розрахунками, вона була вже в небезпечній близькості від постів, Келен приступила до здійснення свого плану. Вона знала, що найважче буде минути міст: там вузько, і їй не вдасться прошмигнути на безпечній відстані від солдатів. Але солдати бояться магії замку і, ймовірно, не стануть підходити до мосту ближче ніж на двадцять чи тридцять футів, а в темряві, враховуючи ще й снігопад, видимість майже нульова.

Келен вже почала вірити, що сніг приховає її і їй вдасться прослизнути непоміченою, коли перед самим її обличчям виникло лезо меча. Вона завмерла.

Швидко озирнувшись, вона побачила, що оточена. У спину їй вперся спис.

Схоже, вона перемудрувала.

– Хто йде? – Грубим голосом запитав солдат, який стояв перед нею.

Келен повинна була придумати новий план, і швидко. Вона вирішила сказати вартовим трохи правди і змішати її з їх боязню магії.

– Капітан, ви трохи не злякали мене до смерті. Це я, Мати-сповідниця.

– Покажіть лице. Келен відкинула капюшон.

– Я сподівалася пробратися повз вас непоміченою. але д'харіанські вартові виявилися кращими, ніж я думала. Солдати опустили зброю, і Келен перестала відчувати наконечник списа біля своєї спини.

– Мати-сповідниця! Ви теж здорово нас налякали, присягаюся всіма святими! Що ви тут робите вночі? Келен приречено зітхнула.

– Зберіть всіх ваших людей, і я поясню. Капітан похитав головою.

– Спочатку треба укрити вас від вітру.

Келен дозволила відвести себе до іншої сторони дороги, де стояв простий навіс, закритий з трьох сторін парусиною. Він хоча б трохи захищав від вітру і вогкості. Для неї та шістьох солдатів там було досить тісно, але капітан наполіг на тому, щоб вона встала в самій глибині, де було сухіше всього.

Келен відчувала задоволення, що навіть у завірюху д'харіанські солдати так пильно несуть караул, і в той же час її брала досада на цю їхню пильність. Якби вони проморгали її, наскільки все було б простіше! Тепер вона опинилася перед необхідністю говорити те, чого їй говорити не хотілося.

– Слухайте уважно, – почала вона. – У мене мало часу. Я виконую важливу місію і потребую секретності. Ви всі повинні зберігати таємницю. Вам відомо про чуму? – Солдати закивали, ніяково переступаючи з ноги на ногу. Річард, Магістр Рал, намагається знайти спосіб зупинити її. Ми не знаємо, чи існує взагалі такий спосіб, але він не збирається відступати. Ви знаєте, він зробить все, щоб врятувати своїх людей.

Солдати знову закивали.

– А як це пов'язано…

– Я поспішаю. Магістр Рал зараз спить. Він виснажений спробами знайти засіб від чуми. Засіб, який включає в себе магію.

Солдати перестали переминатися і встали пряміше. Капітан потер підборіддя.

– Ми знаємо, що Магістр Рал не дасть нам загинути.

Він вилікував мене кілька днів тому.

Келен по черзі оглянула всіх, хто був під навісом. – Ну а що, якщо Магістр Рал сам заразився? І помре перш ніж зуміє знайти відповідь? Що тоді буде? Ми всі загинемо, ось що буде тоді.

На обличчях солдатів відбилася тривога. Для д'харіанців втратити Магістра Рала було рівносильно власній загибелі. Втративши його, вони втратили б майбутнього.

– Що ми повинні зробити, щоб його захистити? – запитав капітан.

– Магістр Рал любить мене. Всі ви знаєте, як він мене захищає. Він приставив до мене Морд-Сіт. Він посилає зі мною охорону скрізь, куди б я не пішла. Він не бажає, щоб мене торкнулася небезпека, і не дозволяє злу навіть побачити мене. Я теж не хочу втратити Магістра Рала. Але що, якщо він заразився чумою? Тоді ми його втратимо. Я можу допомогти йому зупинити чуму перш, ніж вона торкнеться нас всіх, раніше, ніж він сам знайде спосіб її зупинити, хоча Магістр Рал, безумовно, відшукає його.

Солдати дружно зітхнули.

– Чим ми можемо допомогти? – Запитав капітан.

– Те, що я хочу зробити, вимагає магії – дуже небезпечної магії. Якщо я доб'юся успіху, то зможу вберегти Річарда від чуми. Уберегти нас усіх від чуми. Але, як я вже сказала, це небезпечно. Я повинна виїхати на кілька днів і за допомогою магії спробувати допомогти Магістрові Ралу зупинити чуму. Ви знаєте, як він охороняє мене. Він ніколи не дозволив би мені виїхати. Він волів би померти сам, ніж піддати мене небезпеці. Якщо мені щось загрожує, він не слухає ніяких доказів. Саме тому мені довелося обдурити Морд-Сіт і інших своїх охоронців. Ніхто не знає, куди я відправилася. А якщо хтось дізнається, Річард наздожене мене і тоді піддасться тій же небезпеці, що і я. Яка в цьому користь? Якщо я загину, загине і він. Але якщо я досягну успіху, немає сенсу піддавати небезпеці і його. Я сподівалася, що сьогодні вночі ніхто мене не побачить, але ви виявилися кращими воїнами, ніж я гадала. Тепер все залежить від вас. Я ризикую життям, щоб захистити Магістра Рала. Якщо ви теж дорожите його життям, то повинні поклястися, що збережете всі в таємниці. Навіть якщо він буде дивитися вам в очі, ви повинні сказати, що не бачили мене, що ніхто не проходив повз вас.

Солдати почали переступав з ноги на ногу, відкашлюватися і невпевнено перезиратися. Капітан неспокійно пробіг пальцями по руків'ї меча.

– Мати-сповідниця, якщо Магістр Рал подивиться нам в очі, ми не зможемо збрехати йому.

Келен нахилилася до нього впритул.

– Тоді ви з таким же успіхом можете просто вбити його на місці. Це одне і те ж. Ви хочете наразити на небезпеку життя вашого Магістра Рала? Ви хочете нести відповідальність за його смерть?

– Звичайно, ні! Ми всі як один готові пожертвувати власним життям заради нього!

– Я теж готова пожертвувати заради нього своїм життям. Якщо він дізнається, що я задумала, куди я відправилася цієї ночі, він помчить за мною. І може загинути. – Келен вивільнила руку з-під плаща і погрозила солдатам пальцем.

– Ви будете у відповіді за те, що життя Магістра Рала піддасться величезній небезпеці. Це буде безглуздий ризик, і він може загинути.

Капітан вивчив очі кожного зі своїх людей. Потім випростався і потер обличчя. Нарешті він заговорив:

– Що ви хочете, щоб ми зробили? Поклялися своїм життям?

– Ні, – сказала Келен. – Я хочу, щоб ви поклялися життям Магістра Рала.

За прикладом капітана солдати опустилися на одне коліно.

– Ми клянемося життям Магістра Рала нікому не говорити, що бачили вас знову сьогодні вночі. Ніхто не підходив до замка, крім вас і ваших Морд-Сіт раніше. – Він обвів поглядом своїх людей. – Кляніться.

Солдати виголосили клятву і встали. Капітан по батьківськи поклав руку Келен на плече.

– Мати-сповідниця, я нічого не знаю про магію, це справа Магістра Рала, – і я не знаю, для чого ви прийшли сюди вночі, але ми не хочемо втратити ні вас, ні його. Ви добре підходите для Магістра Рала. Незалежно від того, що ви збираєтеся робити, будь ласка, будьте обережні.

– Спасибі, капітан. Сподіваюся, що зустріч з вами – найбільша небезпека, яка чекає мене цієї ночі. Що буде завтра – інше питання.

– Якщо вас уб'ють, ми вільні від клятви. Якщо ви загинете, ми повинні будемо повідомити Магістрові Ралу все, що ми знаємо. І якщо ми про це розповімо, то нас стратять.

– Ні, капітан. Магістр Рал ніколи не карає невинних людей. Саме тому ми повинні робити те, що повинні, щоб врятувати його. Він потрібен нам усім, щоб здолати Імперський Орден. Ці люди не мають ніякої поваги до життя – це вони наслали чуму. Наслали її на дітей.

Келен, нервово заковтнувши, подивилася в срібне обличчя сильфіди.

– Так, я готова. Що я повинна робити?

Блискуча срібна рука піднялася над краєм колодязя і торкнулася вершини кільця.

– Заходьте в мене. – Неприродний голос луною прокотився по кімнаті. – Ви нічого не повинні робити. Все роблю я. Келен піднялася на парапет.

– І ти впевнена, що зможеш віднести мене в Межа Агада?

– Так. Я була там. Ви залишитеся задоволені.

Келен сильно сумнівалася в тому, що буде задоволена.

– Скільки це триватиме?

Сильфіда, здавалося, насупилася. Келен бачила своє відображення на яскравій поверхні її особи.

– Звідси й туди. Ось і все. Я досить довга. Я була там.

Келен зітхнула. Сильфіда, здавалося, і не помітила, що проспала три тисячі років. Що таке для неї день або два?

– Ти не скажеш Річарду, куди мене відвезла, правда? Я не хочу, щоб він знав.

Срібне обличчя скривилося в лукавій усмішці.

– Ніхто з тих, хто був у мені, не бажав, щоб інші про це довідалися. Я ніколи нікого не зраджую. Будьте спокійні; ніхто не дізнається, що ми робили разом. Ніхто не дізнається про задоволення, яке ви отримали.

Келен не зовсім зрозуміла, що це означає, але вголос нічого не сказала. Рідка срібна рука простяглася і обвилася навколо неї. Тепла і блискуча, вона міцно тримала Келен.

– Не забудьте: ви повинні вдихнути мене, – сказала Сильфіда. – Не треба боятися. Ви залишитеся живі, якщо вдихнете мене. Коли ми досягнемо іншого місця, вам треба буде видихнути мене і вдихнути повітря. Вам буде страшно, як зараз вам страшно вдихнути мене, але ви повинні це зробити – або помрете.

Келен кивнула, злегка задихаючись.

– Я пам'ятаю. – Вона не могла боротися зі страхом залишитися без повітря. Добре, я готова.

Без подальших слів рука сильфіди обережно зняла її з парапету й опустила вниз, в ртутну піну.

Легені Келен горіли. Вона щільно заплющила очі. Вона вже робила це, але їй все-таки було страшно вдихнути це рідке срібло. Того разу з нею був Річард.

Зараз вона була одна, і паніка оволоділа нею.

Келен подумала про Шоту, яка послала Надін відбити в неї Річарда.

Келен випустила повітря з легенів і зробила глибокий вдих, втягуючи в себе шовковисту сутність сильфіди.

Не було ні спеки, ні холоду. Вона відкрила очі і побачила світло й темряву, розділені надвоє. Вона відчула рух у невагомій порожнечі, одночасно швидкий і повільний, швидкість і спокій. Її легені були повні Сильфіди; Сильфіда немов проникла в саму її душу. Час перестав існувати.

Це був екстаз.