Текст книги "Третє Правило Чарівника, або Захисники Пастви"

Автор книги: Террі Гудкайнд

сообщить о нарушении

Текущая страница: 35 (всего у книги 41 страниц)

Річард смутно здивувався, як це йому вдалося. Необхідність.

– Навіщо? Навіщо тобі її мучити?

– Ну що ти, Річард, я зовсім не збираюся мучити її! Тебе. Її біль буде твоїм болем. Тільки і всього. Вона ніщо в порівнянні з твоєю кров'ю.

Річард нишпорив очима по проходах, вишукуючи підходящий.

– Чому ти так жадаєш моєї крові?

Ще не договоривши, він пірнув в найближчий розлом.

– Та тому що ти все зруйнував! Ти замкнув мого повелителя в підземному світі. Я повинна була отримати нагороду! Отримати безсмертя! Я виконала свою частину угоди, а ти все знищив!

Чорна блискавка пробила акуратний отвір в стіні поруч з Річардом.

Мерісса скористалася магією Збитку. У неї колосальна могутність, і вона здатна визначити його місцезнаходження. Вона відчуває його. Тоді чому ж вона промахується?

– Але що набагато гірше, – продовжувала Мерісса, постукуючи тонким пальцем по протягнутому в нижній губі золотому кільцю, – через тебе я повинна служити цій свині Джегану. Ти і уявити собі не можеш, що він зі мною робив! І що змушував робити мене! І все через тебе! Через тебе, Річард Рал! Але я примушу тебе заплатити! Я присягнулася скупатися в твоїй крові і зроблю це!

– А як же Джеган? Він же розсердиться, якщо ти мене вб'єш!

За ним спалахнув вогонь, змусивши перебігти до сусідньої колони.

– Зовсім навпаки! Тепер, коли ти виконав те, що від тебе потрібно, ти більше не потрібний Соноходцю. І в нагороду мені дозволено робити з тобою все, що мені захочеться. А у мене є деякі дуже гарячі бажання.

Річард зрозумів, що так просто йому від неї не відчепитися. Навіть коли він ховається, вона відчуває його своїм Хань.

Річард знову згадав Бердіну. Він хотів уже скинути плащ мрісвіза, але завмер. В плащі Мерісса не може обчислити його своїм Хань. Але магія плаща – та сама сила, що породила мрісвізів.

Келен – полонянка. Мерісса сказала, що біль Келен стане його болем. Він не допустить, щоб Келен завдавали болю. У нього немає вибору.

Річард накинув на голову капюшон і зник.

48

Це останній, як я і обіцяла.

Верна подивилася в очі жінці, яку знала сто п'ятдесят років. У неї щеміло серце. Виявляється, знати-то знала, тільки недостатньо добре. Багатьох вона знала недостатньо добре.

– Що потрібно Джегану у Палаці Пророків?

– У нього немає іншої магії, крім магії Соноходця. У всьому іншому він – звичайна людина. – Голос Леоми здригнувся, але вона впоралася з собою. – І для того, щоб домогтися свого, він використовує інших, особливо тих, хто наділений даром. Він збирається скористатися нашими знаннями, щоб розібратися в розгалуження пророцтв і знайти ті, які приведуть його до перемоги. А потім зробити необхідну корекцію, щоб направити пророцтва в потрібне русло. Він – дуже терплячий чоловік. Йому знадобилося п'ятнадцять років, щоб завоювати Старий світ, і при цьому він постійно удосконалював свої здібності, проникаючи в чужі розуми і збираючи необхідні відомості. Він не тільки збирається скористатися бібліотекою Палацу, але і зробити Палац пророків своєю резиденцією. Він знає про чари часу та спеціально надіслав сюди своїх людей, щоб переконатися, що вони діють на простих смертних без побічних ефектів. Він має намір жити тут і за допомогою пророцтв керувати звідси завоюванням усього світу. Ніколи жоден з правителів не був так близько до влади над світом і, по суті, до безсмертя.

– Що ще ти можеш мені розповісти?

Леома заломила руки.

– Нічого. Я розповіла все. Відпусти мене, Верна!

– Поцілуй перстень і попроси у Творця прощення!

– Що?!

– Відречися від Володаря. Це твоя єдина надія, Леома.

– Я не можу цього зробити, Верна, – похитала головою Леома.

У Верни не було часу на жаль. Не кажучи більше ні слова, вона торкнулася свого Хань. Очі Леоми спалахнули вогнем, і вона мертвою впала на підлогу.

Верна тихо прослизнула по коридору до кімнати, де тримали сестру Симону.

Щаслива, що знову може володіти своїм Хань, вона зняла щит. Щоб не налякати в'язня. Верна тихенько постукала в двері, а ввійшовши всередину, почула, як Симона забилася в дальній кут.

– Симона, це я, Верна. Не бійся, люба!

– Він іде! Він іде! – Зойкнула Симона. Верна запалила на долоні маленький вогник.

– Я знаю. Ти не божевільна, сестра Сімона. Він дійсно йде.

– Ми повинні втікати! – Закричала Симона. – О, будь ласка! Ми повинні зникнути до того, як він з'явиться! Він приходить в мої сни і дражнить мене. Я дуже боюся!

Вона поцілувала кільце на пальці.

Верна обняла її.

– Симона, слухай мене уважно! Є спосіб врятувати тебе від Соноходця. Я можу зробити так, що ти будеш у безпеці. І ми зможемо звідси втекти.

Симона завмерла.

– Ти мені віриш?

– Так. Я знаю, що ти говориш правду. Але й ти повинна повірити, що я знаю магію, яка захистить тебе від Соноходця.

Симона витерла сльози з брудних щік.

– Це дійсно можливо? Але як?

– Ти пам'ятаєш Річарда? Юнака, якого я привезла?

Симона, посміхнувшись, кивнула і влаштувалася зручніше в обіймах Верни.

– Хто здатний забути Річарда? Чудо і суще покарання в одній упаковці!

– Тоді слухай. Крім чарівного дару, Річард володіє магією, успадкованою ним від предків, які боролися з першими Соноходцями. Ця магія захищає не тільки його, а й тих, хто поклянеться йому у вірності, хто повністю йому відданий. Саме для того, щоб боротися зі Соноходцями, були створені ці чари.

– Цього не може бути! – Очі Сімони округлилися. – Щоб звичайна відданість була здатна протистояти магії!

– Леома тримала мене під замком тут же, у сусідній палаті. Вона вдягла на мене Рада-Хань і вдалася до випробування болем, щоб зломити мою волю і змусити відректися від Річарда. Вона сказала, що Соноходець бажає прийти до мене в моїх снах, але моя вірність Річарду не дозволяє йому це зробити. Це діє, Симона. Не знаю, яким чином, але діє! Я захищена від Соноходця. І ти теж можеш захиститися від нього.

Сестра Симона відкинула з чола сиві пасма.

– Верна, я не з'їхала з глузду! Я хочу звільнитися від ошийника! Я хочу втекти від Соноходця. Що я повинна зробити?

Верна обняла її міцніше.

– Ти нам допоможеш? Допоможеш іншим сестрам Світла сховатися?

Симона піднесла кільце до потрісканих губ.

– Клянуся Творцем!

– Тоді присягни у вірності Річарду. І тебе зв'яжуть з ним узи.

Симона, відсунули, опустилася на коліна і ткнулася лобом в підлогу.

– Клянуся у вірності Річарду! Я життям йому клянусь в надії, що Творець захистить мене в іншому світі.

Верна підняла Симону і, поклавши руки на її ошийник, направила на нього потік свого Хань. Метал одразу тріснув.

Симона з радісним вигуком обняла Верну. Верна розуміла її: їй була добре знайома радість позбавлення від ошийника.

– Нам треба йти, Симона! У нас багато справ і мало часу. Мені потрібна твоя допомога.

– Я готова. – Симона утерла сльози. – Дякую, аббатиса!

Біля дверей з засувом, підтримуваним захисним коконом, Верні з Сімоною довелося потрудитися удвох. Кокон був сплетений трьома сестрами, і хоча Верна і володіла рівною їм силою, щоб розплести його, їй знадобилася допомога Сімони.

Але вдвох вони впоралися.

Стражники здивовано втупилися в брудних полонянок і підняли списи.

Верна дізналася одного з них.

– Уолш, ти мене знаєш! Прибери піку!

– Я знаю, що тебе засудили до смерті як сестру Тьми!

– А я знаю, що ти цьому не віриш! Наконечник піки наблизився до її обличчя.

– З чого це ти вирішила?

– Тому що інакше я б просто вбила тебе, щоб втекти.

Стражник задумливо помовчав.

– Продовжуй.

– Йде війна. Імператор хоче захопити весь світ. І використовує для цього справжніх сестер Тьми, таких, як Леома і новоявлена аббатиса, Юлія. Ти знаєш їх і знаєш мене. Кому ти повіриш?

– Ну… Я не впевнений…

– Що ж, тоді я виражуся ясніше. Ти пам'ятаєш Річарда?

– Звичайно! Ми були друзями!

– Річард бореться з Імперським Орденом. І тобі прийшов час вирішувати, з ким ти. Прямо тут і прямо зараз. Обирай: Річард або Орден.

Уолш скрипнув зубами і завмер, борючись сам з собою. Нарешті він опустив піку.

– Річард!

Другий стражник, чиї очі весь цей час перебігали з Уолша на Верну, раптово кинувся на них з криком:

– Орден!

Але Верна була насторожі. Перш ніж спис встиг торкнутися її, солдат був відкинутий геть і вдарився об стіну з такою силою, що у нього розколовся череп.

Мертве тіло впало на підлогу.

– Схоже, я зробив правильний вибір, – буркнув Уолш.

– Воістину так. Ми повинні зібрати всіх справжніх сестер Світла і вірних нам молодих чарівників, а всі разом негайно забратися з Палацу. Не можна втрачати ні хвилини.

– Пішли! – Кивнув Уолш і, взявши піку напереваги, рушив до виходу.

На вулиці назустріч їм кинулася крихітна фігурка.

– Аббатиса!

Верна обняла Міллі з такою силою, що у тої затріщали кістки.

– О аббатиса, вибачте мені ті жахливі слова, що я говорила! Насправді я так не думала, клянусь!

Верна, ледь не плачучи, знову обняла стареньку і обсипала її поцілунками.

– Ах, Міллі, спасибі тобі! Ти – найкращий витвір Творця! Я ніколи не забуду того, що ти для мене зробила! Для всіх сестер Світла! Міллі, ми повинні тікати. Імператор збирається захопити Палац. Ти з нами? Прошу тебе, ходімо з нами, і ти будеш у безпеці!

– Я? – Знизала плечима Міллі. – Я, стара, маю тікати від якихось сестер Тьми і всяких чарівних потвор?

– Так! Ну що?

Міллі широко посміхнулася.

– Схоже, це буде цікавіше, ніж шкребти підлогу і виливати нічні горщики!

– Гаразд, тоді слухайте всі. Ми… З-за рогу з'явилася висока тінь. Все миттєво завмерли і замовкли. Темна постать наблизилася.

– Що ж, Верна, схоже, ти все ж знайшла спосіб вибратися. Я в цьому не сумнівалася. – Це виявилася сестра Філіпа. Вона поцілувала свій перстень, і її вузькі губи розсунулися в посмішці. – Хвала Творцеві! З поверненням, аббатиса!

– Філіпа, ми повинні цієї ж ночі вивести з Палацу сестер Світла. Треба зробити це до того, як приїде Джеган! Інакше він захопить нас усіх і використає в своїх мерзенних цілях.

– Наказуй, аббатиса, – кивнула сестра Філіпа.

– Слухайте мене уважно! Ми повинні поспішати, але нам слід бути вкрай обережними! Якщо нас схоплять, ми всі опинимося в ошийниках.

Річард кулею вилетів з Хагенського лісу і далі побіг підтюпцем, намагаючись віддихатися. По території Палацу снували сестри, але вони його не могли побачити.

Втім, навіть в плащі мрісвіза обнишпорити весь Палац у нього не було можливості.

На це пішли б дні. Річарду було необхідно терміново з'ясувати, де тримають Келен, Зедда і Гратча, а потім повернутися з ними. Далі Зедд вже підкаже, що потрібно робити.

Правда, спочатку він як слід вилає його, але Річард сам це заслужив. У нього зводило шлунок при думці про те, що він накоїв. Тільки завдяки везінню він до цих пір ще живий – але скільки ж життів він поставив під загрозу своїм безглуздям?

Сказати, що Келен на нього розсердиться, значить не сказати нічого. Та й хто б не розсердився?

Річард здригнувся від думки, навіщо мрісвізам знадобилося потрапити в Еідіндріл і що там зараз відбувається. Може, вони просто хочуть влаштувати собі новий будинок, такий, як в Хагенському лісі, і будуть жити там, нікого не чіпаючи? Але Річард сам посміявся над цим припущенням. Він повинен якомога швидше повернутися!

Перестань думати про завдання, обсмикнув він себе. Думай про рішення!

Спочатку він витягне з біди своїх друзів тут, а потім буде турбуватися про все інше.

Його бентежило, що Келен, Зедда і Гратча тримають у Палаці, але Річард ні на мить не засумнівався в словах Мерісси. Вона думала, що він у неї в руках, тому в неї не було причин брехати. Тільки він ніяк не міг зрозуміти, навіщо сестрам Тьми ховати свою здобич в такому небезпечному для них місці.

Річард зупинився, помітивши невелику групу людей. Він не міг розгледіти, хто це, і вже хотів було з'ясувати, але все ж вирішив, що краще спочатку зробить те, що надумав раніше: зайде до Енн. Вона зможе йому допомогти.

А крім аббатиси Аннеліни і сестри Верни, він не міг довіряти жодній з сестер. Дочекавшись, поки люди пройдуть, він рушив далі.

Залишаючи кілька місяців тому Палац, Річард знав, що тут могли ще залишатися сестри Тьми. Мабуть, це вони запроторили кудись Келен. Але Річард не знав, хто саме. Добре б поговорити з Верною, тільки де її зараз знайдеш? Втім, де аббатиса, теж невідомо, однак почати пошуки слід саме з її резиденції.

Якщо знадобиться, він розбере Палац пророків по камінчику, щоб знайти Келен і інших. Стоп – схоже, він знову зібрався порушити Третє Правило Чарівника. Ні вже, цього разу він буде керуватися розумом, а не пристрастями.

От тільки знати б напевно, де закінчується одне і починається інше?

Біля входу в резиденцію аббатиси на варті стояв Кевін Андельмер. Річард знав його досить добре, щоб в якійсь мірі йому довіряти. Втім, в даному випадку різниці не було, тому що Річард невидимкою прослизнув повз Кевіна у внутрішні покої. Він почув чоловічий сміх, але люди були ще досить далеко.

Річард знав колишніх помічниць аббатиси. Одна загинула, коли друга, сестра Юлія, напала на аббатису. Потім сестра Юлія та п'ятеро інших сестер Тьми втекли на кораблі «Леді Зефа». Річард заглянув в приймальню і побачив порожні столи.

Оскільки ні в коридорі, ні в приймальні нікого не було, а двері в кабінет аббатиси виявилися відкритими, Річард відкинув плащ. Він хотів, щоб Енн відразу його впізнала.

Місячне світло, що лилося з дверей у сад, достатньо освітлювало кімнату, щоб Річард розрізнив її силует за столом. Голова аббатиси була опущена. Напевно, вона задрімала.

– Енн, – ласкаво покликав він. Вона потягнулася і підняла руку. – Мені треба поговорити з вами, аббатиса! Це Річард. Річард Рал. На її долоні загорівся вогник. Сестра Юлія посміхнулася Річарду.

– Значить, ти прийшов поговорити? Як цікаво! Ну що ж, буде приємно з тобою поговорити.

Її злісна посмішка стала ширше. Річард відступив назад і схопився за меч.

Але меча не було.

За його спиною з гуркотом зачинилися двері.

Обернувшись, він побачив чотирьох своїх наставниць – сестер Тові, Цецилію, Ерміну і Меріссу. Не вистачало лише Ніккі. Коли вони підійшли ближче, Річард розгледів у кожної в нижній губі золоте кільце. Всі чотири сестри посміхалися, як голодні діти, побачивши пирога.

Річард відчув, як у ньому прокидається чарівна сила.

– Перш ніж ти зробиш якусь дурницю, Річард, краще вислухай нас або помреш на місці.

Він завмер і подивився на Меріссу:

– Як ти примудрилася мене випередити? Над темним зловісним оком вигнулась витончена брова.

– Верхи.

Річард повернувся до Юлії:

– Це все було підлаштовано, так? Ти поставила мені пастку.

– О, так, мій хлопчику! І ти люб'язно в неї потрапив.

– А звідки ти знала, що я не загину, коли вона, – він тицьнув у Меріссу, скине мене з вежі?

Посмішка Юлії випарувалася, вона кинула лютий погляд на Меріссу. Річард зрозумів, що та перевищила повноваження.

Юлія знову подивилася на Річарда.

– Гаразд, головне – ти тут. А тепер заспокойся, якщо не хочеш, щоб хто-небудь постраждав. Ми теж володіємо обома сторонами чарівного дару, і навіть якщо ти зумієш вбити одну з нас, з усіма тобі не впоратися, а тоді Келен помре.

– Келен… – Річард метнув на Юлію спопеляючий погляд. – Я слухаю. – Вона поклала руки на стіл.

– Бачиш, Річард, у тебе виникли деякі складності. Але, на щастя для тебе, у нас теж.

– Які?

Її очі стали грізними.

– Джеган.

Решта сестер стали навколо Юлії. Ніхто більше не посміхався. Пекуча ненависть, яка полихнула в їхніх очах при згадці Джегана, була здатна пропалити камінь.

– Бачиш, Річард, скоро нам всім пора лягати спати.

– Що? – Нахмурився Річард.

– Імператор Джеган не відвідує тебе уві сні. А нас відвідує. І це не дуже приємно.

Річард відчував нетерплячі нотки в її голосі. Цій жінці щось від нього потрібно до зарізу.

– Он як, Юлія? Ну а я про Соноходця знати не знаю. Я сплю, як немовля.

Річард, як правило, відчував, коли людина з чарівним даром торкалася свого Хань. Повітря навколо жінок ледь помітно тремтіло. У них вистачало потужності, щоб знести гору. Але цього, мабуть, все-таки недостатньо. Треба думати, Соноходець – небезпечний противник.

– Добре, Юлія, ближче до справи. Мені потрібна Келен, вам теж щось потрібно. Так що ж?

Юлія, потеребивши кільце в губі, відвела погляд.

– Це треба вирішити до того, як ми заснемо. Я тільки що розповіла сестрам про свій план. Ніккі ми не знайшли. Якщо ми заснемо раніше, ніж прийдемо до угоди, і хоч одна з нас побачить її уві сні…

– Мені потрібна Келен. Говори прямо, що потрібно вам.

Юліяя відкашлялась.

– Ми хочемо принести тобі клятву вірності. Річард приголомшено дивився на неї, думаючи, що недочув.

– Ви – сестри Тьми. Ви хочете мене вбити. Як же ви наважилися порушити свою клятву Володаря?

Юлія подивилася на нього сталевим поглядом.

– Я не казала, що ми збираємося порушити клятву Володареві. Я сказала лише, що ми хочемо принести клятву вірності тобі. Зараз, тут, у світі живих.

Поміркувавши, я прийшла до висновку, що вони цілком сумісні.

– Сумісні?! Та ти зовсім з'їхала з глузду?! – Її очі злобно блиснули.

– Ти хочеш померти? Хочеш, щоб померла Келен?

Річард зусиллям волі змусив себе заспокоїтися.

– Ні.

– Тоді стули писок і слухай. У нас є те, що потрібно тобі. А в тебе – те, що потрібно нам. Тобі потрібна Келен, причому в цілості й схоронності. Я права?

Річард відповів їй злісним поглядом.

– Ти й так знаєш! Але з чого ти взяла, що я стану укладати з вами якийсь договір? Ви намагалися убити аббатису Аннеліну!

– Не тільки намагалися, але й убили.

Річард застогнав і на мить прикрив очі.

– Ти признаєшся, що вбила її, і при цьому вважаєш, ніби я повірю твоїм…

– У мене закінчується терпіння, молодий чоловіче, а у твоєї нареченої – час.

Якщо ти не забереш її звідси до приїзду Джегана, у тебе не залишиться жодної надії побачити її коли-небудь ще. А часу обшукувати весь Палац у тебе немає.

– Добре. – Річард проковтнув клубок у горлі. – Я слухаю.

– Ти відновив порвану завісу і занапастив наші плани. Ти зменшив вплив Володаря в цьому світі, відновивши рівновагу між ним і Творцем.

Але завдяки цій рівновазі Джеган отримав можливість підкорити світ. Він керує нами. Він може приходити до нас у будь-який вигідний йому час. Ми – його полонянки, незалежно від того, де в даний момент перебуваємо. Він – жорстокий тюремник, і у нас є тільки один спосіб втекти з його в'язниці.

– Ти маєш на увазі узи, що зв'язують людей зі мною.

– Так. Якщо ми поклянемося у вірності тобі, Джеган не матиме над нами влади.

– Ймовірно, ви маєте намір убити його, – зауважив Річард.

Юлія похитала головою.

– Нам просто не хочеться більше бачити його пику. Нам начхати, що він робить, ми тільки хочемо вирватися з його лап. Я буду з тобою відверта. Звільнившись, ми знову візьмемося робити все, що в наших силах, щоб привести до перемоги нашого Володаря. Якщо нам це вдасться, ми будемо винагороджені. Не знаю, чи можлива взагалі наша перемога, але нам доведеться ризикнути.

– Що значить «доведеться ризикнути»?! Якщо ви будете пов'язані зі мною узами, вам доведеться битися на моєму боці – проти Володаря і Імперського Ордена.

Губи Юлії розсунулися в підступній посмішці.

– А от і ні, мій хлопчику! Я добре все обдумала. Ось що я пропоную: ми клянемося тобі у вірності, ти питаєш нас, де Келен, і отримуєш відповідь.

Натомість ти не питаєш нас більше ні про що, ні про що не просиш і відпускаєш нас на всі чотири сторони. Ти ніколи більше нас не побачиш, а ми не побачимо тебе.

– Але, докладаючи зусиль, щоб звільнити Володаря, ви будете виступати проти мене і розірвете узи. Нічого не вийде!

– Ти розглядаєш ситуацію зі своєї точки зору. Захист зв'язаних з тобою уз спрацьовує за рахунок переконаності тих, хто з тобою пов'язаний в тому, що їхні вчинки є лояльними по відношенню до тебе. Ти хочеш захопити світ. І вважаєш, що робиш це заради блага всіх людей на землі. Але скажи, чи всі, кого ти намагався перетягнути на свою сторону, повірили тобі й залишилися з тобою?

Можливо дехто побачив за твоєю пропозицією щось інше і втік зі страху перед тобою?

Річард згадав про людей, що залишали Ейдіндріл.

– Здається, я розумію, до чого ти ведеш, але…

– Наші погляди на вірність і лояльність різні, і головне тут, переконаність. З нашої точки зору, з точки зору сестер Тьми, до тих пір, поки ми не зробимо спроби завдати тобі безпосередньої шкоди, ми не розірвемо узи, тому що все інше відповідає нашим поняттям про вірність і лояльності.

Річард, упершись кулаками в стіл, нахилився до неї.

– Ви хочете звільнити Володаря! А це сильно мені зашкодить.

– Тільки побічно, Річард. Ми хочемо влади точно так само, як і ти, і не важливо, на які моральні міркування спираються твої амбіції. Наша діяльність не спрямована безпосередньо проти тебе. Якщо нам раптом вдасться звільнити Володаря, то програють усі, включаючи Джегана, і тоді не буде мати значення втрата уз. Може, це і не відповідає твоїм моральним устоям, зате цілком відповідає нашим, тому магія уз спрацює. До того ж, хто знає, можливо, якимось дивом тобі вдасться виграти війну і вбити Джегана. Тоді узи нам теж більше не знадобляться. А терпіння дочекатися і подивитися, як будуть розвиватися події, нам вистачить. Тільки не думай втнути дурницю і повернутися в Ейдіндріл. Джеган зараз як раз завойовує його, і ти не зможеш йому перешкодити.

Річард випростався і моргнув, намагаючись осмислити сказане.

– Але… таким чином я дам вам можливість і далі творити зло!

– Зло з твоєї точки зору. А істина в тому, що ти дасиш нам всього лише можливість спробувати, що ще не означає успіху. Однак ти в цьому випадку отримуєш свою Келен, шанс зупинити Орден і навіть можливість постаратися перешкодити нам у нашій боротьбі. В минулому ти нас один раз вже переграв. Таким чином, кожен отримає те, що йому потрібно. Ми – свободу, ти – Келен. По-моєму, справедливо.

Річард деякий час мовчав, обмірковуючи це божевільна пропозицію. Він був у розпачі.

– Гаразд, припустимо, ви схилитеся переді мною, отримаєте захист чарівних уз, розповісте, де Келен, і негайно помчите по своїх справах. А де гарантія, що ви скажете правду?

Юлія посміхнулася, схиливши голову набік.

– Гарантія проста. Ми клянемося – ти запитуєш. Якщо ми збрешемо у відповідь на прямо поставлене питання, то узи зникнуть і ми знову опинимося в лапах Джегана.

– А якщо я порушу слово і, дізнавшись, де Келен, допитаю у вас ще про щось?

Вам доведеться виконати мою вимогу, щоб зберегти узи і ненадані знову в лапах Джегана.

– Саме тому ми й виставляємо умову: тільки одне питання. А саме: де Келен. Якщо поспросиш ще про щось, ми вб'ємо тебе точно так само, як ніби ти відмовився укласти з нами угоду. Гірше, ніж зараз, нам уже не буде. Ти помреш, а Джеган, отримавши Келен, буде робити з нею все, що захоче. А захоче він багато чого, запевняю тебе. І в нього дуже збочені смаки. Запитай у Мерісси.

Річард глянув на Меріссу. Вона злегка приспустила виріз свого червоного плаття, оголивши верхню частину грудей. Річард побілів і відвів погляд.

– Він дозволяє мені заліковувати тільки обличчя. А решта велить залишити для своєї… розваги. І він робив зі мною набагато страшніші речі. Набагато більш страшні. І все через тебе, Річард Рал.

Річард представив Келен з кільцем в губі і такими ж страшними слідами на тілі. Ноги в нього стали ватяними.

Закусивши губу, він пильно подивився на Юлію.

– Ти не аббатиса. Дай сюди перстень! – Та, ні секунди не вагаючись, зняла з пальця каблучку і простягнула йому. – Ви присягаєте мені у вірності, потім я запитую, де Келен, ви говорите і зникаєте звідси, так?

– Так, така нашу пропозиція. Річард важко зітхнув.

– Домовилися, – буркнув він…

Коли двері за Річардом закрилася, Юлія полегшено прикрила очі. Юнак дуже поспішав. Але їй було на це наплювати, вона отримала те, що хотіла. Тепер можна спокійно спати, не боячись, що Джеган прийде в сон, який не сон.

П'ять життів за одне. Відмінна угода.

І навіть не довелося розповідати йому все. Хоча вона все одно виклала більше, ніж збиралася. Але все одно – вдала угода.

– Сестра Юлія, – Цецилія заговорила впевненим тоном, якого від неї не чули ось вже багато місяців, – ти зробила неможливе! Знищила владу Джегана над нами. Сестри Тьми вільні, і нам це не коштувало нічого!

Юлія глибоко зітхнула.

– Я не була б так в цьому впевнена. Ми тільки що ступили на незвіданий шлях. Зате ми вільні! І нам не можна упускати нагоду. Нам треба негайно тікати.

Двері відчинилися.

До кабінету ввалився, посміхаючись, капітан Блейк. За ним – два матроси. Один з них з ходу облапав Ерміну. Та не зробила жодної спроби відкинути його руки.

Капітан Блейк підійшов до Юлії. Спершись долонями на стіл, він нахилився до неї. Вона відчула запах алкоголю в його диханні.

– Так-так, лапуля! Ось ми і знову зустрілися!

– Зустрілися, – незворушно погодилася Юлія.

Голодні очі капітана нишпорили по її грудях і він не бачив очей Юлії.

– «Леді Зефа» щойно пришвартувалася, і ми, бідні самотні моряки, подумали, що нам не завадить компанія на ніч. Хлопцям так сподобалося минулого разу ваше товариство, що вони вирішили повторити.

– Сподіваюся, цього разу ви будете з нами ласкавішими, – нарочито покірно вимовила вона.

– Взагалі-то, лапуля, хлопчики подейкували, що в минулий раз не встигли розважитися як слід. – Нахилившись ближче, він правою рукою схопив її за груди і потягнув на себе. Вона скрикнула, а він посміхнувся. – Ну а тепер, поки я розсердився, ви, шлюхи, швидко рухаєте свої дупи на «Леді Зефу», де ми знайдемо їм гідне застосування.

Юлія з розмахом увігнала ніж в його ліву руку, пришпиливши її до столу. Потім вона торкнулася кільця в губі і магією Збитку розчинила його в повітрі.

– Так, капітан Блейк, давайте всі разом підемо на «Леді Зефу». Нам належить дуже весела ніч.

Ударом Хань вона відкинула капітана назад. Встромлений в його долоню ніж прорізав йому руку навпіл, а повітряний кляп заткнув Блейку рот, заглушивши готовий вирватися крик.