Текст книги "Третє Правило Чарівника, або Захисники Пастви"

Автор книги: Террі Гудкайнд

сообщить о нарушении

Текущая страница: 25 (всего у книги 41 страниц)

33

Якщо на фермі і були трупи, то до приїзду Келен солдати вже прибрали їх. У грубій печі горів вогонь, але вимерзле приміщення ще не встигло прогрітися.

Ціріллу поклали в дальній кімнаті, де знайшлися залишки солом'яного матрацу. В іншій кімнатці виявилися два матраци, мабуть, дитячих, у вітальні стояв клишоногий стіл, і це було все, що залишилося від обстановки.

Судячи по розгрому, війська Імперського Ордена побували тут по дорозі в Ебініссію.

Келен знову подумала про те, що ж солдати зробили з трупами. Їй зовсім не посміхалося натрапити на них, якщо раптом знадобиться вийти вночі.

Зедд оглянув кімнату і погладив себе по животу. – А коли буде вечеря? – весело поцікавився він.

На ньому був щільний коричневий балахон з чорними вилогами і приспущеними плечима. Три ряди срібних ниток прикрашали краї відворотів. Більш широке золоте шиття йшло по коміру і грудях, талію обхоплював червоний атласний пояс із золотою пряжкою. Зедд ненавидів цей наряд, який Еді змусила його напнути на себе для конспірації. Він віддавав перевагу простому балахону, але такого не знайшлося, як і його модного капелюха з пером, якого він «втратив» десь по дорозі. Келен мимоволі посміхнулася:

– Поняття не маю. А що ти хочеш приготувати?

– Приготувати? Я?! Ну, я думав…

– Добрі духи, позбавте нас від чоловічого кухарювання! – Пролунав від дверей голос Еді. – Вже краще харчуватися личинками і жуками.

Еді і провидиця Джебр увійшли в кімнату. За ними увійшов Аерн, візник, він віз Зедда і Еді під час їх недавньої подорожі. Чандален, який пішов разом з Келен кілька місяців тому з села Племені Тіни, відправився додому після тієї ночі, яку Келен провела з Річардом в чудовому місці між світами. Келен не могла його звинувачувати. Вона знала, що таке туга за друзями, за тими, кого любиш.

У товаристві Зедда і Еді Келен відчула себе так, немов вони вже майже всі разом. Скоро їх наздожене Річард, і тоді вони дійсно зберуться всі.

Хоча до його приїзду залишалося ще кілька тижнів, Келен раділа кожній минулій хвилині, бо вони наближали мить, коли вона зможе обійняти коханого.

– Мої кістки бути занадто старими для такої погоди, – поскаржилася Еді.

Келен принесла простий дерев'яний стілець, поставила ближче до вогню і посадила на нього Еді, щоб та швидше зігрілася. На відміну від улюблених балахонів Зедда просте плаття чаклунки, розшите по коміру жовтими та червоними древніми символами її професії, добре пережило довгу подорож. Зедд при погляді на нього щоразу дивувався цьому, а Еді незмінно посміхалася і казала, що це чудо, але Зедд теж чудово виглядає у своєму дорогому одязі. Келен підозрювала, що чарівник дійсно набагато більше подобався чаклунці в своєму нинішньому вбранні, хоча у чарівників було прийнято носити одягу в залежності від рангу: чим вище ранг, тим скромніше повинен бути балахон. А Зедд був чарівником найвищого, першого рангу.

– Дякую тобі, дитино, – сказала Еді і простягла руки до вогню.

– Орск! – Покликала Келен.

Величезний д'харіанець негайно з'явився. Шрам на місці відсутнього ока у світлі полум'я здавався білим.

– Слухаю, пані! – Він завжди був готовий виконати наказ. Який саме, для нього не мало значення, єдине, що його хвилювало, – це можливість догодити своїй пані.

– Тут немає посуду. Не міг би ти принести нам казанок, щоб можна було приготувати щось поїсти?

Він вклонився, рипнувши шкіряними обладунками, і вилетів з кімнати.

Орск був д'харіанським солдатом з військ Імперського Ордену. Він спробував вбити Келен, і під час сутички вона торкнулася його своєю силою. Магія сповідниці знищила його колишнє «я», і тепер він жив тільки бажанням догодити Келен. Його собача відданість служила Келен постійним нагадуванням того, ким вона є насправді.

Келен намагалася забути, ким він був раніше: д'харіанським солдатом, які вбивали безпомічних жінок і дітей в Ебінісі. Вона дала слово Матері-сповідниці, що не буде ніякої пощади всім солдатам Ордена, і пощади не було. Тільки Орск залишався в живих. Але жило лише його тіло. Людина, що служила Ордену, зникла безповоротно.

Завдяки накладеним Зеддом чарам уявної смерті мало хто знав, що Келен – Мати-сповідниця. Для Орска вона була тільки його пані. Звичайно, Зедду, Еді, Джебр, Чандалену, її брату принцу Гарольду і капітану Райану було відомо, хто вона насправді, але всі інші вважали, що Мати-сповідниця мертва. Навіть люди, з якими вона боролася пліч-о-пліч, знали Келен лише як свою королеву і пам'ятали її тільки в цій якості.

В казанку розтопили сніг. Келен з Джебр взялися варити боби з солониною і запашними травами, а Зедд стежив за ними, радісно потираючи руки.

Посміхнувшись, Келен дістала з мішка припасений спеціально для чарівника черствий хліб. Зедд зрадів невимовно і зжував його, ще поки варилися боби.

Коли обід був готовий, Келен віднесла Ціріллі поїсти. Встромивши свічку в тріщину на стіні, вона присіла на край ліжка. Цірілла відкрила очі і злякано озирнулась. Келен взяла її за підборіддя і змусила подивитися на себе.

– Сестричка, це я, Келен. Ти в безпеці, і тут немає нікого, крім мене. Тобі ніщо не загрожує. Заспокойся. Все добре.

– Келен? – Цірілла схопила сестру за білу хутряну накидку. – Ти обіцяла!

Ти не можеш відмовитися від даного слова! Не маєш права!

– Я дала слово і дотримаю його, – посміхнулася Келен. – Я – королева Галеї і залишуся нею до тих пір, поки ти не захочеш отримати назад свою корону.

Цірілла, не відпускаючи її накидки, з полегшенням відкинулася на спину.

– Дякую тобі, моя королева! Келен змусила її сісти.

– Ану давай. Я принесла тобі трохи гарячого супу.

– Я не голодна, відвернулася від ложки Цірілла.

– Якщо ти хочеш, щоб я була королевою, то повинна ставитися до мене як до королеви. – Цірілла здивовано насупилася, і Келен посміхнулася. – Тобто слухатися. Це наказ твоєї королеви. Ти повинна з'їсти трохи супу.

Тільки після цих слів Цірілла почала їсти, а коли доїла, знову взялася тремтіти й плакати.

Келен тримала сестру в обіймах, поки та знову не замкнулася в собі, ставши сліпою і глухою. Келен дбайливо вкрила її і повернулася до вітальні.

За цей час Зедд звідкись приволік пару діжок, лавку, відшукав в хліві табурет і роздобув ще один стілець. Він запросив принца Гарольда з капітаном Райаном приєднатися до них за вечерею. До Ебініссії залишалося рукою подати, і потрібно було обговорити подальші плани. Всі зібралися навколо маленького столу, Келен ламала черствий хліб, а Джебр розливала по мисках гарячий бобовий суп.

Розливши його, вона теж вмостилася на лавку поряд з Келен.

Принц Гарольд, широкоплечий і чорнявий, нагадав Келен батька. Гарольд тільки сьогодні повернувся з Ебініса, куди їздив на розвідку.

– Що ти бачив? – Запитала його Келен. Принц потеребив бороду сильними пальцями.

– Ну, – зітхнув він. – Все виявилося так, як ти описувала. У місті, схоже, немає ні душі. Я думаю, там ми будемо в достатній безпеці.

Оскільки армія Ордена знищена…

– Та, що була в цих місцях, – уточнила Келен. Гарольд кивнув.

– Одним словом, по-моєму, поки нам не загрожують особливі неприємності. Людей, правда, у нас обмаль, але, якщо блокувати перевали, їх вистачить, щоб в разі чого захистити місто. Якщо, звичайно, на нас не навалиться величезна армія.

До того ж з нами чарівник. – Він вказав на Зедда.

Зедд, зайнятий бобової юшкою, невиразним муканням висловив свою згоду.

Капітан Райан проковтнув солідну ложку бобів.

– Принц Гарольд правий. Ми добре знаємо гори і не дозволимо застати себе зненацька. А потім до нас, сподіваюся, приєднаються ще люди, і ми зможемо почати роботи.

– Еді, як по-твоєму, є сенс розраховувати на допомогу з Нікобаріса? спитав принц Гарольд чаклунку.

– У мене на батьківщині неспокійно. Будучи там, ми з Зеддом дізналися, що король мертвий. Владу прагнуть захопити Захисники пастви, але далеко не всім це подобається. Найбільше цим незадоволені чаклунки. Якщо Захисники пастви прийдуть до влади, на них почнеться полювання і їх всіх переб'ють. Я думаю, чаклунки підтримають тих, хто буде протистояти Захисникам пастви.

– Коли в країні громадянська війна, – встряв Зедд, на секунду відірвавшись від супу, – чи може вона дозволити собі надати комусь допомогу?

– Зедд бути правий, – зітхнула Еді.

– Можливо, хтось із чаклунок допоможе нам? – Запитала Келен.

– Можливо, – відповіла Еді, помішуючи суп. Келен глянула на Гарольда:

– Але ж ти можеш привести війська з других районів, адже так?

– Звичайно, – кивнув Гарольд. – Тисяч шістдесят – сімдесят, а то й сотню, хоча далеко не всі будуть добре навчені і озброєні. На навчання доведеться витратити якийсь час, але зате потім в Ебінісі з'явиться армія, з якою не можна буде не рахуватися.

– В Ебінісі було приблизно стільки ж, – нагадав Райан, не відриваючи очей від миски. – І цього не вистачило.

– Вірно, – скуйовдив бороду Гарольд. – Але це всього лише початок. – Він подивився на Келен. – Ти ж зумієш об'єднати інші країни?

– В цьому наша надія, – зітхнула вона. – Ми повинні знову відтворити союз Серединних Земель, якщо хочемо отримати шанс на перемогу.

– Як щодо Сандара? – Запитав капітан Райан. – Їх списи – найкращі в Серединних Землях.

– І Ліфана, – додав Гарольд. – Вони виробляють купу різного озброєння і вміють ним користуватися.

Келен відламала шматочок хліба. – Сандар залежить від Кельтона, куди вони переганяють стада на літні пасовища. А Ліфан закуповує в Кельтона залізо, продаючи туди зерно. Хергборг залежить від виробленої Сандаром вовни. Всі вони підуть туди, куди й Кельтон.

Гарольд встромив ложку в боби.

– Серед тих, хто напав на Ебініс, були кельтонці.

– І галейці теж. – Засунувши хліб в рот, Келен деякий час задумливо жувала, дивлячись, як брат стискає ложку так, немов тримає в руці ніж. Він не відривав очей від своєї миски. – У цій армії було чимало бунтівників і злочинців з різних земель, – сказала вона нарешті. – Але це не означає, що їхні країни приєднаються до Імперського Ордену. Принц Фірен Кельтонський уклав з Орденом союз, але тепер він мертвий. Ми з Кельтоном не перебуваємо в стані війни. Він входить в Серединні Землі. Ми воюємо з Імперським Орденом. Нам потрібно триматися один одного. Якщо Кельтон до нас приєднається, інші будуть змушені піти за ним, але якщо Кельтон перейде до Імперському Ордену, нам буде диявольськи складно переконати когось приєднатися до нас. Перш за все нам необхідний союз з Кельтоном.

– Готовий сперечатися, Кельтон приєднається до Ордену, – заявив Аерн. Всі повернулися до нього. Кучер знизав плечима. – Я сам кельтонець. Наш народ звик робити те, що велять королі. Фірен мертвий, але його трон успадковує герцогиня Лумхольц.

А вона, як і її чоловік, поспішить приєднатися до того, хто швидше за все може бути переможцем. І їм все одно, хто це буде.

– Але ж це дурість! – Змахнув ложкою Гарольд. – Вже на що я не довіряю кельтонцям – я не говорю про присутніх, Аерн, – і знаю, як вони обожнюють плести інтриги, але все ж вірність Серединним Землям у них в крові. Може, вони й не відмовляться захопити пару ферм на прикордонній землі і оголосити їх своєю власністю, але населення Кельтона все ж шанує союз Серединних Земель! Духам відомо, що у нас з Ціріллою було чимало розбіжностей, але коли прийшла біда, ми зустріли її плечем до плеча. Те ж саме і з іншими країнами. Коли минулого літа спалахнула війна з Д'Харою, ми боролися за Кельтон, незважаючи на всі наші з ним незгоди. Коли мова йде про майбутнє Серединних Земель, всі підуть за нами. Цей союз означає набагато більше, ніж вважає будь-яка новоспечена коронована особа. – Гарольд тицьнув ложкою в Аерна. – Що ти на це скажеш?

– Нічого, мабуть, – знизав плечима Аерн. Зедд переводив погляд з одного на іншого.

– Ми тут не для того, щоб сперечатися. Ми зібралися битися. Говори, що думаєш, Аерн. Ти кельтонець і знаєш свою країну краще нас.

Аерн потер обвітрене обличчя.

– Генерал Болдуїн, головнокомандувач кельтонской армії, його підлеглі, генерали Бредфорд, Каттер і Емерсон підуть за короною. Я сам їх не знаю, я простий візник, але я багато де побував і багато чого чув. Так про них всі говорять. Ходить жарт, якщо королева жбурне корону у вікно і та повисне на рогах у корови, вся армія через місяць буде жувати траву.

– І ти справді думаєш, що ця герцогиня, ставши королевою, в гонитві за владою приєднається до Ордену? Навіть якщо це означає розрив зі Серединними Землями? – Запитав Зедд.

– Зрозумійте, це всього лише моя особиста думка, – знизав плечима Аерн. – Але я вважаю, що так. Не піднімаючи очей, Келен сказала:

– Аерн правий. Я знаю Катрін Лумхольц та її чоловіка, герцога Лумхольца. Обидва вони з породи властолюбців. Стань королем принц Фірен, думаю, він залишився би з нами незалежно ні від чого, але хтось із Ордена перетягнув його на свою сторону, і він зрадив нас. Впевнена, що з Катрін Лумхольц буде те ж саме. Вона не упустить можливості одержати величезну владу.

Гарольд, потягнувшись через стіл, взяв ще шматок хліба.

– Якщо Аерн правий, значить, Кельтон для нас втрачено. А це перша тріщина, і вся будівля грозить впасти.

– Це бути недобре, – зауважила Еді. – В Нікобарі неспокійно, Галея ослаблена, а Кельтон схиляється до Імперського Ордену. Слідом за ним до Ордену приєднаються багато країн, які бути з ним торговими партнерами.

– І ще ті, які, як тільки…

– Досить! – Спокійний, але владний голос Келен змусив всіх замовкнути.

Вона згадала, що говорив Річард, коли вони з ним потрапляли в переділки, з яких не знали, як вибратися: «Думай про рішення, а не про завдання. Якщо твій розум зайнятий тільки думками про те, що ти терпиш поразку, ти не можеш думати про те, як перемогти».

– Припиніть розповідати мені, чому не можна знову об'єднати Серединні Землі. Нам всім і так це відомо. Потрібно обговорити можливі варіанти вирішення цього завдання.

Зедд посміхнувся з ложкою в роті.

– Відмінно сказано, Мати-сповідниця. Гадаю, у нас знайдеться пара-друга думок. Наприклад, є більш дрібні країни, які залишаться вірними Серединний Землям, тому що ні від кого не залежать. Ми могли б запросити їх представників в Ебініс і почати відновлювати Раду.

– Правильно, – кивнула Келен. – Може, вони не такі могутні, як Кельтон, але деякі з них все ж досить впливові.

Вона відчинила мантію. Повітря в кімнаті трохи прогрілося, а гарячий суп зігрівав зсередини. Але Келен стало жарко від того, що вона згадала про Річарда. Ві то вже точно щось придумає! Річард ніколи не підкорявся обставинам.

– Що ж, – відклала ложку Еді, – я бути впевненою, що ми зможемо залучити до нас на допомогу чаклунок з Нікобаріса. Це бути сильна підтримка. Хоча деякі з них відмовляться боротися, оскільки це бути проти їх переконань, вони охоче допоможуть іншими способами. Нікому з них не потрібно, щоб Захисники пастви і їх союзник, Імперський Орден, захопили Серединні Землі, Багато хто на собі відчули переслідування і не хочуть, щоб це повторилося знову.

– Відмінно, – кивнула Келен. – Як, по-твоєму, не зможеш ти поїхати туди і умовити їх приєднатися до нас? А може бути, і якась частина регулярної армії теж не відмовить нам у допомозі? Зрештою, громадянська війна – лише частина великої війни, і вони повинні це зрозуміти.

Еді довго не відривала від Келен погляду своїх абсолютно білих очей.

– Заради такої важливої мети я, звичайно, спробую.

– Дякую, Еді, – кивнула Келен і оглянула інших. – Ще пропозиції?

Гарольд, спершись ліктем на стіл, задумливо насупився.

– Думаю, – вимовив він, помахуючи ложкою, – що, якщо послати декого з офіцерів в малі країни в якості офіційних делегатів, вдасться умовити когось прислати представників в Ебініс. Правителі цих країн добре ставляться до Галеї і знають, що Серединні Землі захищали їх свободу. Вони прийдуть нам на допомогу.

– І можливо, – додав Зедд з хитрою посмішкою, – я відвідаю цю королеву Лумхольц. Як Чарівник першого рангу, яким я, смію нагадати, є, вважаю, що зможу переконати її в тому, що Серединні Землі й самі не зовсім безпорадні.

Келен добре знала герцогиню Лумхольц, але їй не хотілося розчаровувати Зедда. Зрештою, вона сама просила їх думати про рішення, а не про труднощі.

Але найбільше її жахала думка, що вона – Мати-сповідниця, яка не вберегла Серединні Землі.

Після вечері принц Гарольд і капітан Райан пішли перевіряти пости. Аерн, натягнувши довгий плащ на широченні плечі, повідомив, що йому потрібно відвідати коней.

Коли вони пішли, Зедд вхопив Джебр, яка хотіла допомогти Келен зібрати посуд, за руку.

– Може, тепер ти зволиш повідомити мені, що ти бачиш кожен раз, коли на мене дивишся?

Джебр, відвернувшись від пронизливих очей чарівника, взяла зі столу ложку.

– Це дурниця.

– Дозволь мені самому судити про це, якщо не заперечуєш.

Джебр на мить завмерла. Потім, наважившись, видихнула:

– Крила!

– Крила? – Підняв брову Зедд. Вона кивнула:

– Я бачу вас з крилами. Тепер ви переконалися? Це повна нісенітниця. Бачення, яке не означає зовсім нічого. Зі мною іноді так буває.

– І все? Тільки крила?

Джебр труснула своїми короткими волоссям.

– Ну, ви як би летите на них по повітрю і падаєте в велику вогненну кулю.

– Зморшки в куточках її очей позначилися чіткіше. – Чарівник Зорандер, я не знаю, що це означає. Це не сама подія – ви ж знаєте, як приходять до мене бачення, – тільки її зміст. Але в даному разі, навіть якщо він є, я не можу його розгадати. Зедд відпустив її руку.

– Спасибі, Джебр. Якщо дізнаєшся ще що-небудь, ти мені розкажеш? – Вона кивнула. – І відразу ж! Нам потрібна будь-яка зачіпка.

Опустивши погляд, Джебр кивнула. Ледь помітним жестом вона вказала на Келен:

– Круги. Я бачила Мати-сповідницю, яка бігає кругами.

– Круги? – Перепитала Келен, підійшовши ближче. – А навіщо я бігала колами?

– Не можу сказати.

– Що ж, у мене таке враження, що я і зараз бігаю колами, намагаючись відшукати спосіб знову об'єднати Серединні Землі.

Джебр з надією подивилася на неї:

– Можливо, малося на увазі саме це. Келен посміхнулася провидиці:

– Може бути. Твої бачення не завжди обіцяють неприємності.

Вони знову приступили до прибирання. Потім Джебр несподівано сказала:

– Мати-сповідниця, тримайте вашу сестру подалі від мотузок.

– Ти про що? Джебр зітхнула:

– Вона хоче повіситися.

– Тобі було таке бачення? – Стривожилася Келен.

Джебр співчутливо торкнулася її руки.

– О ні, Мати-сповідниця! Просто я бачу її ауру, бачу, як їй сниться, що вона це робить. Звичайно, це не означає, що вона так вчинить, просто, поки вона не видужала, нам потрібно доглядати за нею на всякий випадок.

– Схоже, це правда, – хмикнув Зедд. Джебр загорнула в ганчірку залишки хліба.

– Я сьогодні переночую з нею.

– Спасибі тобі, – подякувала Келен. – Давай-но я закінчу прибирати, а ти йди до Цірілли – раптом вона прокинеться.

Після відходу Джебр Келен разом з Зеддом і Еді зайнялися прибиранням. Коли вони закінчили, Зедд поставив для Еді стілець біля вогню. Келен, задумливо зчепивши пальці, дивилася на полум'я.

– Зедд, коли ми пошлемо делегацію в малі країни, щоб просити їх зібратися на раду в Ебінісі, буде простіше, якщо у складі делегації буде офіційний представник Матері-сповідниці.

– Всі думають, що Мати-сповідниця мертва, – помовчавши, відповів Зедд. Варто лише комусь дізнатися, що це не так, ти знову перетворишся в мішень і Орден обрушиться на нас перш, ніж ми встигнемо зібрати армію.

Келен різко обернулася і схопила його за комір.

– Зедд, я втомилася бути мертвою! Він поплескав її по руці.

– Ти – королева Галеї і можеш скористатися своїм становищем у цьому сенсі. Якщо Імперський Орден пронюхає, що ти жива, виникнуть складнощі, з якими ми навряд чи впораємося.

– Якщо ми збираємося об'єднати Серединні Землі, все одно знадобиться Мати-сповідниця!

– Келен, я знаю, що ти не станеш піддавати ризику життя оточуючих тебе людей. Вони тільки що виграли битву, але перемога дісталася їм дорогою ціною.

Людям потрібно відновити сили, а ти хочеш змусити їх знову тебе захищати.

Якщо вже битися, то треба підготуватися. А зайві складнощі нам зараз ні до чого.

Келен, склавши пальці будиночком, знову втупилася на вогонь.

– Зедд, я Мати-сповідниця. І я в жаху, що мені доведеться своїми руками руйнувати Серединні Землі. Я природжена сповідниця. Це набагато більше, ніж просто моя робота. Це те, що становить мою сутність.

Зедд обійняв її за плечі:

– Люба моя, ти як і раніше Мати-сповідниця. Саме тому ми повинні приховувати до пори твою справжню особистість. Мати-сповідниця нам потрібна. Коли прийде час, ти знову станеш правити Серединними Землями, які стануть сильнішими, ніж раніше. Наберися терпіння.

– Терпіння, – пробурмотіла вона.

– Знаєш, – посміхнувся Зедд, – терпіння – це теж свого роду магія.

– Зедд бути правий, – заявила зі свого стільця Еді. – Вовк не виживе, якщо повідомить стаду, що він бути вовк. Він розробляє план нападу і лише в останню мить дає жертві зрозуміти, що це бути він, вовк.

Келен мерзлякувато потерла плечі.

– Зедд, – з болем прошепотіла вона, – я більше не можу виносити це закляття. Воно мене зводить з розуму. Я його відчуваю постійно, мені здається, ніби разом зі мною в моєму тілі крокує смерть.

Зедд притиснув її голову до своїх грудей.

– Моя дочка теж весь час так говорила. Саме ці слова, «ніби разом зі мною в моєму тілі крокує смерть».

– І як же вона витримала стільки років? Зедд зітхнув:

– Коли Даркен Рал її згвалтував, я розумів: якщо він дізнається, що вона жива, неодмінно з'явиться за нею. Так що вибору не було. Мені важливіше було захистити її, ніж дістатися до Даркена Рала. Тому я відвіз її в Серединні Землі. Там і народився Річард. І тут у неї з'явився ще один привід ховатися. Не можна було допустити, щоб Даркен Рал пронюхав про сина. Так що їй довелося терпіти.

– Стільки років! – Келен здригнулася. – Я б не змогла. Як же вона це винесла?

– Ну, по-перше, у неї не було вибору. По-друге, вона потім сказала, що з часом частково звиклася і їй стало не так погано, як було на початку.

Всі відчуття з часом притупляються. Ти теж звикнеш, і, сподіваюся, тобі не доведеться прожити так все життя.

– Я теж звикну, – зітхнула Келен. Полум'я висвітлювало худорляве обличчя Зедда.

– Ще вона казала, що поява Річарда полегшила їй життя.

При згадці про Річарда серце Келен на мить завмерло. Вона заусміхалася.

– Ось це точно! – Вона повисла у Зедда на руці. – Його поява напевно полегшить життя і нам! Він скоро буде тут. Ніщо не може йому перешкодити. Він з'явиться найпізніше через два тижні. Добрі духи, як я зможу чекати так довго?

– Ти така ж нетерпляча, як і він, – засміявся Зедд. – Ви відмінно один одному підходите! – Він погладив їй волосся. – Тепер твої очі виглядають набагато блискучіше, мила!

– Коли приїде Річард і ми почнемо возз'єднання Серединних Земель, ти зможеш зняти з мене чари уявної смерті. І у Серединних Земель знову буде Мати-сповідниця!

– Я теж з нетерпінням цього чекаю. – Келен насупилася.

– Зедд, але якщо ти, як збирався, поїдеш на зустріч з королевою Катрін, а мені знадобиться зняти чари, то що мені робити?

Зедд подивився на вогонь.

– Нічого. Якщо ти скажеш, що ти – Мати-сповідниця, народ повірить тобі не більше, ніж Джебр, проголоси вона Матір'ю-сповідницею себе. Чари не спадуть, якщо ти просто скажеш, хто ти така.

– Тоді як їх зняти?

– Це можу зробити тільки я, – зітхнув Зедд. Келен раптово злякалася, що їй доведеться вічно залишатися під впливом чар, якщо з Зеддом небудь відбудеться. Але вголос вона цього не сказала.

– Але напевно повинен бути ще якийсь спосіб! А Річард?

Зедд похитав головою:

– Навіть якщо б Річард був повністю навченим чарівником, він все одно не зміг би цього зробити. Тільки я.

– І це єдиний спосіб?

– Так. – Він зазирнув їй в очі. – Хіба що хтось інший, хто володіє даром, здогадається, що ти – це ти. Якщо така людина зрозуміє, хто ти насправді, і виголосить твоє ім'я вголос, чари спадуть.

На це навряд чи варто було розраховувати. Келен відчула, як тане надія.

Присівши навпочіпки, вона поворушила дрова у вогнищі. Єдиний спосіб позбутися чар – умовити Зедда, а він явно не має наміру нічого робити, поки не вважатиме за потрібне.

Як Мати-сповідниця вона не могла наказати чарівникові зробити те, що сама вважала неправильним.

Келен дивилася як розлітаються іскорки. Раптово на душі у неї стало легше. Скоро приїде Річард і все налагодиться. Поруч з Річардом їй буде ніколи думати про чарах. Вона буде дуже зайнята поцілунками.

– Що ти хихикаєш? – Запитав Зедд.

– А? Ні, нічого. – Піднявшись, Келен витерла руки об штани. – Піду перевірю пости. Може, холодне повітря виб'є в мене з голови думки про це закляття.

Холодний нічне повітря дійсно пішло їй на користь. Зупинившись на крихітній галявині біля будинку, Келен глибоко вдихнула. Приємно тхнуло димком. Вона згадала попередні дні, коли у неї крижаніли руки і ноги, вуха горіли від холоду, з носа текло і вона мріяла про дим, тому що дим означав тепло багаття.

Келен пішла по полю. Вона дивилася на зірки, пара від її дихання повільно вилася в повітрі. По всій долині мерехтіли крихітні багаття. До Келен долинули голоси сидячих біля вогню солдат, і вона зраділа, що цієї ночі вони теж гріються біля вогню. Скоро вони будуть в Ебінісі, а там влаштуються як годиться.

Келен зробила ще один глибокий вдих, намагаючись забути про чари. Небо було усипане зірками, немов іскорками від величезного багаття. Цікаво, чим зараз зайнятий Річард? Мчить щодуху або спить? Вона сумувала без нього, хотіла, щоб він скоріше приїхав, і в той же час бажала, щоб він виспався гарненько. А коли він нарешті приїде, вона буде спати в його обіймах. Від цієї думки вона посміхнулася.

Раптово зірки закрила якась тінь. Келен насупилася. Але майже відразу зірки знову засяяли. Може, їй здалося? Напевно, здалося, вирішила вона.

І тут почувся глухий удар, наче щось велике вдарилася об землю. Але ніхто не підняв тривоги. Це могло означати тільки одне. Руки Келен раптово вкрилися гусячою шкірою, і цього разу не від чар уявній смерті.

Вона вихопила кинджал.