Текст книги "Третє Правило Чарівника, або Захисники Пастви"

Автор книги: Террі Гудкайнд

сообщить о нарушении

Текущая страница: 32 (всего у книги 41 страниц)

Навіть якщо Келен на нього розсердилась, це не завадить їй приїхати в Ейдіндріл, причому якомога швидше, щоб зробити йому догану, прочитати лекцію з історії Серединних Земель і пояснити, що саме він знищив.

Може, вона навіть скаже йому, що весілля не буде і що вона більше не бажає його бачити. Ні. Цьому він все одно не повірить. Келен любить його і ніколи не відмовиться від своєї любові. Він повинен вірити в її любов, як і вона в любов його, Річарда.

Розчинилися двері, і ввійшла Бердіна з купою паперів у руках. В зубах вона тримала перо. Посміхнувшись з пером у роті, вона вивалила свою поклажу на стіл.

– Нам треба поговорити, – змовницьки знизивши голос, сказала вона. – Якщо ви не зайняті.

– Докас пішов за генералом Райбахом, Мені необхідно терміново з ним переговорити.

Бердіна подивилася на Кару з Раїною, потім на двері.

– Хочете, щоб я пішла, Магістр Рал? Щось трапилося?

Річард вже з'ясував достатньо, щоб зрозуміти важливість знайденого ними в замку щоденника. Все одно до приходу Райбаха робити нічого.

– На кому я одружуся?

Бердіна, сівши на стілець, відкрила книгу і перегорнула принесені папірці.

– На королеві Келен Амнелл, Матері-сповідниці. – Вона з надією підняла очі. – У вас знайдеться трохи часу? Мені потрібна ваша допомога.

Річард, зітхнувши, обійшов стіл і встав з нею поруч.

– До приходу Райбаха час є. Що тобі потрібно?

Вона постукала пером по відкритому щоденнику.

– Я майже перевела цей уривок. Здається, він дуже переживав з приводу того, про що писав, але я не знаю двох слів, які представляються мені важливими. – Вона взяла древнєд'харіанську версію «Пригод Бонні Дей». – Я тут знайшла місце, де є ці два слова. Якщо ви пригадаєте, що тут написано, я їх визначу.

Річард читав «Пригоди Бонні Дей» сотні раз і думав, що знає її напам'ять. Але скоро з'ясувалося, що це не так. Звичайно, книгу він знав добре, але згадати все дослівно виявилося зовсім непросто. Він пам'ятав тільки сюжет. А якщо не процитувати точно фразу, толку не буде.

Річард неодноразово ходив в замок шукати книгу на відомій йому мові, але не знайшов жодної. Тому справа з перекладом просувалося повільніше, ніж хотілося.

Бердіна вказала місце в книзі, де були потрібні їй слова.

– Можете сказати, що це за позиція? Річард трохи підбадьорився.

Це був початок глави. Найкраще йому вдавалося відновлювати в пам'яті саме початки глав, тому що вони завжди були самими цікавими.

– Так! Це розділ, в яком вони виїжджають. Я Пам'ятаю. Вона починається так: «Втретє на цьому тижні Бонні порушив встановлене батьком правило, яке забороняє ходити в ліс самому».

Бердіна нахилилася, вдивляючись в рядки.

– Так, ось це слово – «порушив», я його так само перевела. Це – «правило», а це – «втретє»?

Річард глянув і кивнув. Задоволена відкриттям Бердіна посміхнулася, вмочила перо в чорнильницю і почала заповнювати нечисленні пропуски на іншому листку.

Закінчивши, вона з гордістю простягнула йому переклад.

– Ось що написано в цьому уривку з щоденника. Річард взяв папір і повернувся так, щоб світло з вікна падало на лист.

«Серед нас киплять суперечки. Третє Правило Чарівника: пристрасть править розумом.

Я боюся, як би це саме підступне правило не стало причиною нашої загибелі. Хоча нам добре відомі наслідки цього, я точно знаю, що дехто з нас все одно порушує його. Кожна фракція заявляє, що керується виключно розумом, але я боюся, що в розпачі, який охопив всіх, нами керують саме пристрасті. Навіть Альрік Рал шле шалені пропозиції. А тим часом Соноходці захоплюють наших людей. Я молюся, щоб башти були добудовані, інакше нам всім кінець. Сьогодні я попрощався з друзями, що йдуть до башт. І ридав, знаючи, що більше в цьому світі ніколи з ними не зустрінуся. Скільки ще їх помре в цих баштах через захист самої суті розуму? Але я знаю, що, якщо ми порушимо Третє Правило, ціна, на жаль, виявиться набагато вище.

Дочитавши, Річард відвернувся до вікна. Він знав, що в кожній вежі був заточений Вогонь Життя чарівника, але до цих пір загиблі чарівники ніколи не були для нього реальними людьми. І тепер його проймала дрож від болю, які відчувалися в словах, написаних людиною, чиї кістки протягом тисячоліть лежали в тій кімнаті замку. Слова ніби відродили давно померлого чародія.

Річард задумався про Третє Правило, намагаючись розібратися в його значенні.

Перше і Друге йому роз'яснили спочатку Зедд, а потім Натан, і продемонстрували все на наочних прикладах. А з цим йому доведеться розбиратися самостійно.

Річард згадав, як розмовляв з деякими з тих, хто вирішив виїхати з Ейдіндріла. Він хотів дізнатися, чому вони їдуть, і перелякані люди говорили йому, що їм відома правда: він – чудовисько і переб'є всіх заради свого задоволення.

Немовби бачивши це на власні очі, вони розповідали про те, як Магістр Рал тримає в палаці дітей-рабів, як затягує до себе в ліжко незліченну кількість юних дівчат, а потім викидає їх на вулицю оголених, вони ніби втрачають розум від пережитого кошмару. Вони заявляли, що знають особисто таких, що бачили викидні цих нещасних жертв його похоті і всі вони були виродками.

Вони плювали йому в обличчя за ті злочини, які він нібито вчинив.

Річард питав, чому ж вони тоді такі відверті з ним, раз він такий монстр. На це йому відповідали, що він ніколи не заподіє їм шкоди прилюдно, що всі знають, як він вміє прикидатися на публіці добреньким, обдурюючи людей, тому вони впевнені, що він нічого їм не зробить при свідках, а потім вони будуть вже далеко.

І чим більше Річард намагався їх переконати, тим міцніше люди трималися за свої вигадки. Вони говорили, що чули про це від багатьох, а значить, це напевно правда. Вони пристрасно трималися за свої страхи і не бажали прислухатися до доводів розуму. Вони просто-напросто хотіли втекти в пошуках захисту, який, як вони чули, надає Імперський Орден.

Їх пристрасть вела їх прямо до загибелі. Може, це і є порушення Третього Правила? Але Річард не був упевнений, що це точний приклад. Швидше він був більше пов'язаний з Першим Правилом: люди вірять тому, у що хочуть вірити, або тому, що хочуть, щоб це було правдою, або тому, що бояться, що це правда. Або навіть тут було кілька правил, порушених одночасно, і він не міг визначити, де закінчується одне і починається інше.

А потім Річард згадав, як одного разу, ще в Вестланді, пані Ренкліфф, яка зовсім не вміла плавати, вирвалася з рук чоловіків, які намагалися її утримати і кинулася в весняну річку, що розлилася, за зісковзнувшим туди сином. Вона не могла дочекатися, коли підпливе човен. Чоловіки вже спустили човен на воду і буквально через кілька хвилин врятували хлопчика. Чад Ренкліфф же виріс без матері. Її тіла так і не знайшли.

По шкірі Річарда пробігли мурашки, ніби його самого занурили в крижану купіль. Ось воно, Третє Правило Чарівника: пристрасть править розумом.

Цілу годину, поки Докас не привів генерала, Річард розмірковував про те, яким чином людські пристрасті, затьмарюючи розум, приводять до нещасть. І про те, яку роль в цьому може зіграти магія.

Увійшовши до кімнати, генерал Райбах стукнув себе кулаком у груди.

– Магістр Рал! Докас сказав, що ви бажаєте мене бачити.

Річард швидким кроком підійшов до нього.

– Скільки часу вам знадобиться, щоб організувати пошукові групи?

– Магістр Рал, мої воїни – д'харіанці. Вони завжди готові знятися з місця миттєво.

– Відмінно. Ви знаєте мою наречену, Келен Амнелл?

– Так, – кивнув Райбах. – Мати-сповідницю.

– Ну так, Мати-сповідницю, – скривився Річард. – Вона їде сюди з боку Ебініса. І повинна вже бути тут, але її немає. Ймовірно, щось трапилося. На неї було накладено закляття, щоб ніхто не міг впізнати в ній Мати-сповідницю, але воно чомусь перестало працювати. Може бути, все це нісенітниця, але можливо, означає великі неприємності. У будь-якому разі тепер вороги точно знають, хто вона така.

Генерал потеребив руду бороду, потім підняв на Річарда сіро-зелені очі.

– Зрозуміло. І що я повинен зробити?

– У нас в Ейдіндрілі близько двохсот тисяч людей, і ще сотня тисяч розкидана по передмість. Я не знаю точно, де вона, крім того, що імовірно десь в південно-західному напрямку від міста і що вона їде сюди. Я хочу, щоб ви взяли з собою половину розміщених в місті військ і відшукали її.

Генерал, важко зітхнувши, потер шрам на щоці.

– Це сила-силенна людей, Магістр Рал. Ви впевнені, що розумно вивести з міста таку кількість військ?

Річард нервово крокував між столом і генералом.

– Я не знаю точно, де вона. Якщо нас буде занадто мало, ми можемо проїхати повз неї в п'ятдесяти милях і навіть не знати про це. А так ми розкинемо широку мережу, перекриємо кожну стежку і не упустимо її.

– Ми? Значить, ви теж поїдете? – Річарду дуже хотілося взяти участь у пошуках, але він глянув на Берліну і подумав про попередження, отримане через три тисячі років. Третє Правило Чарівника: пристрасть править розумом.

Берліні потрібна його допомога в перекладі щоденника. Він вже почерпнув звідти дуже важливі відомості про минулу війну, про башти і Соноходців. І один Соноходець знову прийшов у світ.

Якщо він відправиться на пошуки, а Келен якимось чином проїде мимо, то до зустрічі з нею пройде більше часу, ніж якщо він залишиться в Ейдіндрілі.

І ще є замок. У замку щось трапилося, і він, Річард, зобов'язаний берегти існуючу в замку магію.

Пристрасть гнала Річарда на пошуки Келен, але розум твердив протилежне. Перед його внутрішнім зором стояла пані Ренкліфф, яка пірнула у темну воду, не в силах чекати човен. Ці солдати – його човен.

Вони знайдуть Келен і зможуть її захистити. Він навряд чи зможе значно підсилити пошук. Вождь повинен слідувати доводам розуму, інакше за його пристрасті доведеться розплачуватися усім.

– Ні, генерал. Я залишаюся в Ейдіндрілі. Зберіть війська. Візьміть кращих слідопитів. – Він подивився офіцеру прямо в очі. – Я знаю, мені не потрібно говорити вам, наскільки це для мене важливо.

– Так, Магістр Рал, – співчутливо сказав генерал. – Не турбуйтеся, ми знайдемо її. Я особисто піду з військами. – Він притиснув кулак до серця. – Ми віддамо життя, якщо знадобиться, але ваша королева буде в цілості й схоронності.

– Дякую, генерал Райбах! – Річард поклав руку йому на плече. – Я знаю, що навряд чи зможу зробити більше, ніж зробите ви. Так зостануться з вами добрі духи.

44

– Будь ласка, чарівник Зорандер!

Худий чарівник навіть не підняв очей від бобів із шинкою. Енн не могла зрозуміти, як в цій людині вміщається стільки їжі.

– Ти чуєш мене?

Вона не любила кричати, але її терпіння підходило до кінця. Складнощів виявилося куди більше, ніж вона могла припустити. Енн знала, що повинна його розсердити, але це було вже занадто.

Зітхнувши від задоволення, чарівник Зорандер прибрав олов'яну миску в мішок.

– Спокійної ночі, Натан. Натан, вигнувши брову, дивився, як чарівник Зорандер заповзає під ковдру.

– Спокійної ночі, Зедд.

З Натаном теж стало надзвичайно важко розмовляти з тих пір, як з'явився старий чарівник: раніше у нього не було такого сильного союзника. Енн схопилася і, взявшись у боки, втупилася в сиву скуйовджену чуприну, яка стирчала з мішка.

– Чарівник Зорандер, я благаю вас! – Її виводила з себе необхідність вимолювати у нього допомогу, але вона на власному досвіді переконалася, до чого призводять спроби змусити його силою. Енн дивувалася, як він примудряється проробляти такі речі, обминаючи накладене нею за допомогою Рада-Хань блокування.

Натана це жахливо веселило, але аббатисі було не до веселощів. Вона мало не плакала.

– Прошу вас, чарівник Зорандер! Голова повернулась, вогонь осяяв худе обличчя. Горіхові очі втупилися в неї.

– Відкриєш книжку ще раз – помреш.

Якимось чином він ухитрився обійти її щити і накласти чари на її дорожній щоденник. Відкривши його нині вночі, Енн побачила послання від Верни, яка писала, що на неї надягли нашийник і ув'язнили в лікарняній палаті.

Коли Енн відкрила щоденник, заклинання почало діяти. У повітря піднявся яскравий вогненний стовп, і старий чарівник спокійнісінько сказав їй, що якщо до того моменту, коли яскрава іскра торкнеться землі, вона не закриє книгу, то згорить заживо.

Стежачи краєм ока за падаючої іскрою, Енн примудрилися квапливо черкнути Верні, що та зобов'язана вивести з Палацу сестер, і ледь встигла закрити щоденник. Вона розуміла, що чарівник не перебільшує, говорячи про смертельну властивість накладеного ним закляття.

Енн і зараз бачила м'яке мерехтіння чар навколо щоденника. Ні з чим подібним вона ніколи раніше не стикалася, а головне, не могла зрозуміти, як він зміг виконати цей фокус з Рада-Хань на шиї. Натан теж не розумів, і його це явно зацікавило. Енн не знала, як відкрити щоденник і при цьому залишитися в живих.

Вона присіла навпочіпки біля спального мішка.

– Чарівник Зорандер, я розумію, що у вас є вагомі підстави бути незадоволеним мною, але мова йде про життя і смерть. Мені прийшло послання, і я повинна дати відповідь. Життя сестер Світла під загрозою. Будь ласка, чарівник Зорандер! Сестри можуть загинути! Я знаю, ви добра людина і не допустите цього.

Зедд витяг з-під ковдри руку і тицьнув у неї кістлявим пальцем.

– Ти перетворила мене на раба, а я тебе попереджав. Я ж сказав тобі: ти порушила перемир'я і засудила своїх сестер Світла до смерті. Ти поставила під загрозу життя тих, хто мені дорогий. Вони можуть загинути через те, що ти не дозволила мені їм допомогти. Ти завадила мені захистити чарівні речі, що зберігаються в замку Чарівника. Через це можуть загинути всі, хто населяє Серединні Землі.

– Та як же ти не розумієш, що наші життя взаємозалежні? Це війна проти Імперського Ордену, а не між нами! Я не хотіла завдавати тобі зло, мені потрібно лише отримати твою допомогу.

Зедд хмикнув:

– Пам'ятай, що я тобі сказав: вам з Натаном краще не спати. Якщо я застану тебе сплячою і Натан теж буде спати, ти вже не прокинешся. Чесне попередження, хоча ти його і не заслуговуєш. – Він відвернувся і натягнув на голову ковдру. «О Творець, так і має бути по цьому пророцтву, чи щось все ж іде не так?» Енн присунулася до Натана.

– Натан, ти не зміг би трохи його напоумити? Пророк глянув на неї:

– Казав я тобі, що ця частина твого плану – суще безумство! Одягти нашийник на хлопчиська – це одне, але на Чарівника першого рангу – зовсім інше. Ти придумала, ти й їж.

Зціпивши зуби, Енн схопила його за сорочку.

– Верну можуть вбити цим нашийником! А якщо вона помре, всі сестри загинуть теж!

Натан спокійно зачерпнув ложкою бобів.

– Я відмовляв тебе з самого початку. Тебе мало не вбили в замку, але ця частина пророцтва ще небезпечніша. Я з ним говорив. Він сказав тобі правду. З його точки зору ти піддала його друзів смертельній небезпеці. І якщо у нього з'явиться можливість, він уб'є тебе і втече до них на допомогу. Я в цьому аніскільки не сумніваюся.

– Натан, ну як після стількох років, що ми з тобою провели разом, ти можеш бути таким безсердечним?!

– Ти хочеш сказати, як після стількох років полону я можу ще обурюватися цим?

Енн відвернулася. По щоці її скотилась сльоза.

– Натан, – прошепотіла вона, – за весь час, що ти мене знаєш, чи бачив ти, щоб я проявляла жорстокість по відношенню до кого-небудь? Хіба що в разі крайньої необхідності, коли треба було захистити живучих. Чи бачив ти коли-небудь, щоб я боролася за щось, крім збереження життя і свободи?

– Треба думати, ти маєш на увазі не мою свободу.

Енн відкашлялась.

– І я знаю, що мені доведеться тримати відповідь перед Творцем за це, але я поступаю так, тому що повинна і тому що турбуюся про тебе, Натан. Я знаю, що з тобою станеться у великому світі. Люди не зможуть тебе зрозуміти. За тобою будуть полювати і в кінці кінців вб'ють.

Натан прибрав свою миску.

– Ти хочеш вартувати першою чи другою? – Енн притягнула його до себе.

– Якщо ти так вже прагнеш отримати свободу, що тобі заважає заснути під час чергування і дати йому можливість мене вбити?

Пророк насмішкувато глянув на неї;

– Звичайно, я мрію позбутися нашийника. І єдине, на що я не здатний заради цього, – вбити тебе. Якби я був згоден отримати свободу такою ціною, ти була б вже мертва тисячу разів і прекрасно про це знаєш!

– Прости, Натан! Я знаю, що ти добрий, і розумію, що ти не раз рятував мені життя. Це дуже важливо, Натан, і в мене розривається серце від того, що мені доводиться змушувати тебе допомагати.

– Змушувати? – Розсміявся пророк. – Енн, ти сама кумедна жінка на світі! Та цю виставу я б не погодився упустити ні за які пряники!

Хто, крім тебе, купив би мені меч? Та ще надав можливість використати його в роботі? В цьому пророцтві сказано, що ти повинна його розсердити, і ти добре справляєшся зі своїм завданням. Я навіть боюся, що надто добре. Так що я буду чергувати першим. Не забудь перевірити свій спальник. Неможливо сказати, що він з ним створив на цей раз. Я як і раніше не розумію, як він примудрився нагнати туди бліх.

– Я теж. До цих пір чешусь. – Енн неуважно почухала шию. – Ми майже вже вдома. Залишилося трохи.

– Дома! – Перекривив він. – А потім ти нас вб'єш.

– Благий Творець, – прошепотіла Енн сама себе. – Хіба у мене є вибір?

Річард, позіхнувши, відкинувся на спинку стільця. Він так втомився, що повіки закривалися самі собою. Дивлячись на нього, Бердіна теж почала потягатись і позіхати, Потім протяжне позіхання долинуло від дверей, де стояла Райна.

Пролунав стукіт, і Річард миттєво схопився. – Заходьте!

З'явилася голова Ігана.

– Прибув гонець.

Річард махнув рукою, і увійшов д'харіанський солдат у важкому плащі, від якого несло кінським потом. Гонець привітав Річарда, притиснувши кулак до серця.

– Сядь! – Звелів йому Річард. – Схоже, ти довго скакав.

Поправивши на боці бойова сокира, солдат покосився на стілець.

– Я не втомився. Магістр Рал. Але, боюся, мені нема чого вам повідомити.

Річард впав на стілець.

– Зрозуміло. Ніяких слідів? Нічого?

– Ніяких, Магістр Рал! Генерал Райбах наказав передати вам, що ми обнишпорили кожен дюйм, але поки не виявили нічого.

Річард засмучено зітхнув:

– Що ж, гаразд. Дякую. Піди поїш щось.

Відсалютувавши, солдат пішов. Ось уже два тижні щодня до Річарда приїжджали гінці. Солдати розбилися на групи, щоб прочесати всі околиці, і кожна надсилала свого гінця. Цей був п'ятим за сьогоднішній день.

Отримувати рапорти про події двотижневої давності – а саме стільки добиралися до Ейдіндріла гінці – було все одно що читати історію. Вони цілком могли знайти Келен тиждень тому і вже везти її сюди, однак поки на нього ще сиплються повідомлення про невдачі. Надію знайти її він постійно в собі підтримував.

Щоб поменше піддаватися тривозі, Річард впритул зайнявся щоденником.

Щоденник викликав у нього таке ж відчуття, як і доповіді гінців – немов він спостерігає за ходом історії. Він досить швидко почав розуміти древнед'харіанськое наріччя краще Бердіни.

Оскільки він добре знав «Пригоди Бонні Дей», вони головним чином працювали з цією книгою, складаючи словник у міру виявлення значення нових слів. Чим більше Річард дізнавався слів, тим більше він міг прочитати і в результаті точніше згадував книгу свого дитинства, що знову ж вело до поповнення словника.

Тепер йому було простіше самому читати щоденник, ніж пояснювати Бердіні слова, які вона акуратно записувала. Древнєд'харіанський вже почав снитися йому по ночах, і наяву він ні-ні та й вставляв слівце з цієї мови.

Чарівник, який вів щоденник, жодного разу не назвав в ньому свого імені. Адже це був особистий щоденник, а не офіційний запис, так що у нього не було такої необхідності. Бердіна з Річардом стали звати його Коло – від «колобічін», що означало «радник» по древнед'харіанськи.

У міру того як Річард читав щоденник, перед ним розгорталася страхітлива картина. Коло вів його за часів тієї війни, коли були зведені Вежі Згуби в Долині заблукалих. Сестра Верна якось сказала йому, що вежі охороняють долину ось уже кілька тисячоліть і були побудовані, щоб зупинити велику війну. Читаючи, з якими труднощами древні чарівники будували ці башти, Річард все більше переживав через те, що зруйнував їх.

В одному місці Коло згадав, що веде щоденник з дитинства і заповнює по одному зошитові в рік. Отже, цей, сорок сьомий за рахунком, він писав, коли йому було за п'ятдесят. Річард збирався потім пошукати в замку інші щоденники Коло, але поки і в цьому залишалося чимало таємниць.

Судячи з усього, Коло був довіреною особою інших чарівників замку.

Більшість з них володіли обома сторонами магії – і магією Збитку, і магією Приросту, і лише деякі – тільки магією Прирости. Коло дуже шкодував тих, хто народився лише з однією стороною дару, і всіляко захищав їх. Ці «нещасні чарівники» вважалися мало не безпорадними, але Коло вважав, що вони теж можуть внести свою лепту у спільну справу, і боровся за надання їм повноправного статусу в замку.

За часів Коло в замку жили сотні чарівників, тут кипіло життя. Росли сім'ї, бігали діти, друзі відвідували друзів. У пустельних нині коридорах колись звучав сміх і людські голоси. Кілька разів Коло згадував Фріду, мабуть, дружину, а також сина і маленьку доньку. Діти мали доступ лише на деякі поверхи замку, і, крім звичайних шкільних предметів – читання, письма, математики, вивчали пророцтва і вчилися користуватися своїм даром.

Але над величезним замком нависла смертельна загроза. Почалася війна.

Крім іншого, в обов'язки Коло входило чергування біля сильфіди.

Річард згадав, що зустрінутий ним у замку мрісвіз цікавився, чи не прийшов він розбудити Сильфіда. Він вказував вниз, де вони знайшли щоденник Коло, і казав, що нарешті до неї відкритий доступ. Коло іноді згадував у щоденнику, що Сильфіда дивиться, як він пише.

Зрештою, трохи навчившись древнєд'харіанському, Річард з Бердіною перестали скакати туди-сюди, бо це їх тільки заплутувало. Простіше було почати з першої сторінки і йти вперед слово за словом, оскільки так було легше стежити за ходом думки Коло. Вони здолали не більше чверті щоденника, але з кожним днем швидкість читання підвищувалася.

Річард знову потягнувся і позіхнув, і тут Бердіна ткнула пальцем:

– Що це за слово?

– Меч, – відповів він не замислюючись. Він пам'ятав його з «Пригод Бонні Дей».

– Хм-м. Погляньте-но – схоже, Коло пише про ваш меч.

Передні ніжки стільця з гуркотом вдарилися об підлогу. Річард рвонувся вперед і схопив листок, де Бердіна почала записувати переклад. Пробігши його очима, Річард взяв оригінал і почав вчитуватися в кожне слово.

«Сьогодні третя спроба викувати Меч Істини не увінчалася успіхом. Дружини і діти п'ятьох загиблих бродять по коридорах в невтішному горі. Скільки ще загине, перш ніж ми доб'ємося успіху або закинемо цю справу як безнадійну?

Мета, може, і велика, але ціна стає воістину неможливою.»

– Ти правий, – пробурмотів Річард і здригнувся, подумавши про те, скільки людей загинули заради його меча. Він звик думати про нього як про чарівний предмет, вважаючи його звичайним мечем, на який могутній чарівник наклав чари. Тепер він соромився цих думок.

Річард приступив до наступної сторінки. Приблизно через годину, постійно звіряючись зі словником і радячись з Бердіною, він переклав:

«Минулої ночі вороги через Сильфіда заслали вбивць. Добре, що вартові були напоготові, інакше вони домоглися б успіху. Коли вежі запрацюють, Старий світ буде остаточно запечатаний і Сильфіда засне. Тоді ми всі зможемо зітхнути вільно, крім того нещасного, хто буде чергувати біля Сильфіди. У нас немає способу дізнатися, що вежі запрацювали і чи є хто-небудь біля Сильфіди, тому чергового неможливо вчасно відкликати. Коли виникне бар'єр, черговий виявиться запечатаним разом з Сильфідою.»

– Башти, – пробурмотів Річард. – Коли вони добудували їх і відокремили Новий світ від Старого, ця кімната виявилася запечатаною. Тому Коло в ній і залишився. Він не міг вийти.

– Тоді чому ж вона відкрита тепер? – Поцікавилася Бердіна.

– Тому що я знищив вежі. Пам'ятаєш, я говорив, що кімната Коло виглядає так, ніби її випалили зовсім недавно? Мабуть, це сталося тоді, коли я знищив вежі. А заодно і розпечатав кімнату Коло вперше за три тисячі років.

– А навіщо вони запечатали кімнату з колодязем?

Річард моргнув.

– Гадаю, що ця Сильфіда, про яку пише Коло, живе в цьому колодязі.

– А що таке Сильфіда? Мрісвіз теж про неї згадував.

– Поняття не маю. Але вони якимось чином нею користувалися, щоб потрапити в інші місця. Коло пише про вбивць, засланих ворогами через Сильфіду. А вороги – із Старого світу.

Бердіна, нахилившись до нього, заклопотано знизила голос:

– Ви хочете сказати, що ці чарівники могли потрапляти прямо звідси в Старий світ і назад?

Річард почухав родимку.

– Звідки мені знати, Бердіна! Але схоже, що так. Бердіна продовжувала дивитися на Річарда так, наче чекала від нього проявів буйного божевілля.

– Магістр Рал, але хіба таке можливо?

– Не знаю. – Річард глянув у вікно. – Уже пізно. Пішли-но краще спати.

Берліна знову позіхнула.

– Непогана думка.

Річард зачинив щоденник Коло і сунув під пахву. «Почитаю на сон грядущий» – подумав він.

Тобіас Броган подивився на мрісвіза, який сидів на козлах, потім на тих, хто був в кареті, і, нарешті, на тих, які нишпорили серед його людей.

Лати вершників виблискували в променях вранішнього сонця. Він бачив усіх мрісвізів. Жоден з них не підслуховував, ставши невидимим. Він кинув погляд на Мати-сповіднию в кареті і відчув наростаючий гнів. Його дратувало, що Творець заборонив йому відразу прикінчити її.

Швидко озирнувшись по сторонах, Броган нахилився до сестри:

– Лунетта, мене починає це турбувати! – Вона уважно слухала, але не дивилася в його сторону на випадок, якщо за ними спостерігають мрісвізи. Посланці Творця чи ні, але ці лускаті створення їй дуже не подобалися.

– Але, пане генерал, ви сказали, що Творець звелів вам це зробити.

Це велика честь, якщо Творець вам говорить свою Волю.

– Я думаю, що Творець… Вони в'їхали на гребінь пагорба, і сидячий на козлах мрісвіз піднявся і вказав лапою вперед.

– Бачу! – Прокричав він, гортанно прицокнувши.

Броган підняв голову і побачив розкинуте внизу величезне місто, за яким блищало море. В центрі міста, на острові, оточеному відпливаючою в море рікою, височів величезний палац. Його вежі і дахи сяяли на сонці.

Брогану і перш доводилося бачити великі міста, та й палаци теж, але з таким видовищем він зіткнувся вперше. Незважаючи на огиду, яку він відчував до цього місця, генерал був вражений.

– Це прекрасно! – Видихнула Лунетта. – Лунетта, – прошепотів Броган, – минулої ночі Творець знову з'явився мені.

– Правда, пане генерал? Це чудово! Напевне, Він приготував вам якусь величну роль.

– Те, що він говорить, звучить все більш ненормально.

– Ненормально? Те, що говорить Творець?

Броган трохи повернув голову і зустрівся поглядом з сестрою.

– Лунетта, я думаю, грядуть неприємності. По-моєму, Творець сходить з розуму.