Текст книги "Третє Правило Чарівника, або Захисники Пастви"

Автор книги: Террі Гудкайнд

сообщить о нарушении

Текущая страница: 21 (всего у книги 41 страниц)

– Ось бачите? Це все, що я їй дозволяю, щоб не втратити над нею контроль. Звичайно, тепер їй в покарання доведеться тиждень відпрацювати в наметах.

– Під його поглядом Джанет відсахнулася. – Але ж ти розуміла це, перш ніж розкрити рот, правда, дорогенька?

– Так, Ваше Превосходительство. – Голос Джанет тремтів.

Затягнуті похмурим серпанком очі Джегана знову звернулися до шістьом сестер.

– Сестри Тьми мені подобаються більше, тому що у них є вагомі причини боятися смерті. – Імператор розламав фазана навпіл. – Вони обдурили надії Володаря, якому поклялися віддати свої душі. І якщо вони помруть, то порятунку їм немає. Якщо вони помруть, то Володар їм помститься за обман. – Він знущально зареготав. – Він отримає і вас шістьох, якщо моє невдоволення вами змусить мене позбавити вас життя. Юлія судорожно сковтнула.

– Ми все зрозуміли… Ваше Превосходительство. Темний погляд Джегана позбавив її здатності дихати.

– О ні, Юлія! Не думаю, що ви дійсно зрозуміли. Але, коли урок закінчиться, зрозумієте.

Не зводячи кошмарного погляду з Юлії, він засунув руку під стіл і витягнув звідти за волосся мініатюрну жінку. Та скривилася від болю. Одягнена вона була так само, як інші. Крізь прозору тканину Юлія розгледіла старі, вже пожовклі синці і зовсім свіжі, лілові. На правій щоці виднілася довга подряпина, а ліва перетворилася на суцільний синець з чотирма глибокими порізами, залишеними перснями Джегана.

Це була Крістабель, одна з сестер Тьми, залишених Юлією у Палаці пророків. Вони повинні були все підготувати до її повернення. Схоже, тепер вони ведуть підготовку до прибуття Джегана. Ось тільки що йому потрібно в Палаці пророків, Юлія ніяк не могла збагнути.

– Встань переді мною, – звелів Крістабель Джеган.

Сестра Крістабель бігом обігнула стіл і встала перед імператором. Вона швидко пригладила волосся, витерла губи і вклонилася.

– Чим можу служити, Ваше Превосходительство?

– Бачиш, Крістабель, мені необхідно викласти цим сестрам перший урок. – Він відірвав від фазана другу ніжку. – А для цього ти повинна вмерти.

Вона вклонилася:

– Слухаю, Ваше Прево… – І застигла, усвідомивши, що саме він вимовив. Юлія бачила, як у неї затремтіли ноги, але нещасна не наважилася видати ні звуку.

Джеган жестом наказав сидячим на шкурах жінкам забратися, і ті швидко відповзли в сторону.

– Прощай, Крістабель.

Скрикнувши, вона змахнула руками і звалилася на підлогу. В наступну мить вона закричала так несамовито, що у Юлії заклало вуха. Спинивши дихання шість сестер дивилися на Крістабель. Джеган вп'явся зубами в фазанячу ніжку.

Несамовиті крики не припинялись. Крістабель відчайдушно трясла головою, тіло її вигиналося в конвульсіях.

Джеган ліниво обгризав ніжку і запивав вином. Ніхто не вимовив ні слова, поки він не покінчив з м'ясом і не потягнувся за виноградом.

Нарешті Юлія не витримала:

– Коли вона помре?

– Коли помре? – Вигнув брову Джеган, відкинувши голову, він гучно зареготав. Ніхто в залі навіть не посміхнувся. Потужне тіло імператора стрясалось від сміху. Тоненький ланцюжок на щоці подьоргувався. Нарешті він заспокоївся.

– Та вона померла раніше, ніж торкнулася підлоги!

– Що?!. Але ж вона… Вона ще кричить! Крістабель раптово замовкла.

Груди її більшене здіймалася.

– Вона померла миттєво, – знизійшов до пояснення Джеган. Не зводячи кошмарного погляду з Юлії, він повільно усміхнувся. – Той клин, про який я тобі вже казав. Такий же, що я вбив у ваш розум. Це кричала її душа. У світі мертвих. Схоже, Володар здорово незадоволений цією сестрою Тьми.

Джеган звів палець, і Крістабель знову забилася в крику.

– І коли… – Юлія насилу сковтнула. – Коли це припиниться? – Джеган облизався.

– Коли її зжеруть черви.

Юлія відчула, як у неї затремтіли коліна, і відчула, що решта п'ятеро сестер готові заволати від жаху, як волає Крістабель. Так, якщо їм не вдасться відновити владу Володаря в світі живих, помста його буде жахлива!

Джеган клацнув пальцями.

– Сліт! Еріс!

На стіні промайнула світла пляма. Юлія ахнула, коли наче з каменю матеріалізувалися дві фігури в плащах.

Дві покритих лускою істоти ковзнули до столу і вклонилися.

– С-слухаємо, Соноходець. Джеган тицьнув товстим пальцем в жінку, яка корчилася на підлозі.

– Киньте її в колодязь.

Мрісвізи, відкинувши плащі за спини, нахилилися і підняли тіло жінки, яке сіпалося в конвульсіях, і яку Юлія знала більше ста років, жінки, яка багато чим їй допомогла і була слухняною виконавицею волі Володаря. Крістабель повинна була бути винагороджена за свої старання. Вони всі повинні були бути винагороджені.

Коли мрісвізи забрали труп, Юлія глянула на Джегана:

– Чого ти від нас хочеш? – Джеган підняв руку і жестом звелів одному з солдатів підійти.

– Ці шестеро належать мені. Окільцюйте їх. Кремезний солдат, з ніг до голови обвішаний зброєю, вклонився. Підійшовши до найближчої з сестер, якою виявилася Ніккі, він брудними пальцями безцеремонно відтягнув їй нижню губу. У блакитних очах Ніккі плескався жах. Юлія скрикнула одночасно з нею, завдяки зв'язку відчувши біль, коли тупе іржаве шило проткнуло Ніккі губу. Солдат діловито засунув шило за пояс і дістав з кишені золоту каблучку.

Зубами розтиснувши його, він відтягнув Ніккі губу, вставив кільце в рану і, теж зубами, з'єднав кінці.

Солдат підійшов до Юлії в останню чергу. До цього часу вона вже ледве стояла на ногах, відчувши на собі все, що зазнали інші. Солдат відтягнув їй губу, і від болю з очей Юлії бризнули сльози.

Джеган, з усмішкою дивлячись на стікаючу по підборіддю сестер кров, витер рукою масні губи.

– Тепер ви мої рабині. Якщо ви не дасте мені приводу вас вбити, я знайду вам справу в Палаці пророків. А коли Річард Рал стане мені більше не потрібен, можливо, навіть віддам вам його на розтерзання.

Він знову пильно подивився на них, і Юлія мимоволі затамувала подих. В чорних вирах його очей не залишилося ні найменших ознак веселощів, лише смертельна загроза.

– Але спочатку я повинен закінчити урок.

– Ми всі вже зрозуміли, – поспішно запевнила його Юлія. – Будь ласка… У тебе немає підстав сумніватися в нашій вірності.

– О, я це прекрасно знаю, – прошелестів Джеган. – І все ж урок ще не закінчений. Це був тільки початок. Але продовження вам не доведеться чекати довго.

Юлію била дрож. З тих пір як Джеган вперше з'явився в її снах, життя перетворилося на суцільний кошмар. Повинен же бути спосіб покінчити з цим!

Біда була тільки в тому, що їй нічого не приходило в голову. Вона уявила собі, як повертається до Палацу пророків, одягнена в цей прозорий одяг, повертається рабинею Джегана.

Джеган подивився кудись за її спиною.

– Ви, хлопці, все добре чули? – Юлія почула голос капітана Блейка, який підтвердив, що так, чули. І застигла. Вона зовсім забула про тридцять моряків, що стояли позаду неї.

Джеган жестом звелів матросам наблизитися.

– Вранці ви можете відпливати. Але я подумав, що на ніч вам, можливо, знадобляться ці шість дам. Сестри Тьми завмерли.

– Але…

Погляд кошмарних очей змусив Юлію замовкнути.

– Відтепер, якщо ви посмієте вдатися до магії без мого дозволу, навіть для того, щоб вилікувати нежить, вас спіткає доля Крістабель. У ваших снах я дав вам лише трохи відчути те, що я можу з вами зробити наяву. Що зробить з вами Володар, якщо ви помрете, сподіваюся, теж вам ясно. Ви за крок від смерті. І на вашому місці я б дуже уважно дивився, куди ставити ноги.

Він знову звернувся до моряків:

– На цю ніч вони ваші. Маючи уявлення про цих жінок з їх снів, я вважаю, у вас з ними залишилися деякі рахунки. Можете робити з ними все, що хочете.

Моряки радісно загмикали.

Юлія відчула, як чиясь рука вхопила Ерміну за груди, як хтось відтягнув Ніккі голову за волосся і розв'язує їй корсет. У цей час третій матрос сунув руку їй самій між стегон, і вона не втрималась від крику.

– Але є невеликі правила. – Сказав Джеган, і моряки завмерли. – І якщо ви їх порушите, я вас згодую рибам.

– Що це за правила, імператор? – Запитав один з матросів.

– Вбивати їх вам забороняється. Вони – мої рабині і належать мені. Я хочу отримати їх вранці в досить пристойному стані, щоб вони могли мені прислуговувати. Це означає – жодних зламаних кісток та іншого членоушкодження. Ви їх усіх між собою розіграєте. Я знаю, що станеться, якщо дозволити вам вибирати самим. А я не хочу, щоб хоч одна з них уникла вашої уваги.

Матроси зі сміхом погодилися, що це дійсно буде справедливо, і пообіцяли дотримуватися правил.

Джеган знову звернув свою увагу на шістьох сестер.

– У мене величезна армія, а повій в околицях замало. Від цього мої солдати перебувають в поганому настрої. І до тих пір, поки я не визначу вам інші обов'язки, ви будете догоджати їх щодня. Чотири години на відпочинок, і скажіть спасибі, що у вас моє кільце на губі. Це не дасть їм вас убити.

Сестра Цецилія, невинно посміхнувшись, розвела руки.

– Імператор Джеган, твої солдати молоді і сильні. Боюся, їм буде мало задоволення від такої старої, як я. Мені дуже шкода.

– Упевнений, що вони будуть раді тобі. Ось побачиш.

– Імператор, сестра Цецилія права. Боюсь, я теж для цього занадто стара і товста, – вимовила Тові старечим голосом. – Навряд чи ми зможемо дати насолоду твоїм воїнам.

– Насолода? – Джеган нанизав на ніж шматочок печені. – Ви що, тупі?

При чому тут насолода? Смію запевнити вас, мої солдати із задоволенням насолодяться вашими принадами, але ви мене неправильно зрозуміли.

Він тицьнув у них пальцем. Вимазані жиром персні блиснули у світлі смолоскипів.

– Ви були сестрами Світла, потім – сестрами Тьми. Ви, ймовірно, самі могутні чаклунки в світі. Але ваша робота змусить вас зрозуміти, що ви лише гній у мене під ногами і я можу робити з вами все, що забажаю. Відтепер всі володіючі даром – моя зброя. І ви повинні міцно засвоїти цей урок. Ваша думка нікого не цікавить. І поки я не прийму інше рішення, ви будете розважати моїх солдатів. Якщо їм захочеться викрутити вам пальці і сперечатися на те, хто змусить вас голосніше волати, вони так і зроблять. У них дуже різноманітні смаки, і вони можуть робити з вами все, що побажають, крім вбивства. Він засунув в рот залишки м'яса.

– Але в будь-якому випадку тільки після цих хлопців.

Насолоджуйтесь моїм подарунком, хлопці. Служіть, і в майбутньому я про вас не забуду. Імператор Джеган пам'ятає своїх друзів.

Матроси дружно прокричали «ура». У Юлії підкосилися ноги, і вона б упала, якби чиясь сильна рука не підтримала її за талію.

– Так-так-так, лапуля. Схоже, дамочки, ви все-таки погодилися нас розважити! І це після того, як ви так погано з нами обійшлися!

Юлія почула власні схлипи. Губа оніміла від болю, але вона розуміла, що це тільки початок. Думки в неї плуталися, вона була сама не своя від страху.

– Ах, так. – Джеган зупинив матросів і вказав ножем на Меріссу. – Крім неї. Її віддайте. – Він поманив Меріссу пальцем. – Підійди сюди, дорогенька.

Мерісса зробила два невпевнених кроки. Юлія відчувала, як тремтять її ноги.

– Крістабель належала мені одному. Була моєю фавориткою. Але вона померла, тому що вам потрібен урок. – Він глянув на розв'язаний корсет Мерісси.

– Ти будеш замість неї. Ти, пам'ятається, говорила, що станеш лизати мені ноги, якщо доведеться. – Кошмарний погляд Джегана встромився в неї. – Довелося. – Побачивши подив Мерісси, він посміхнувся своєю мерзенною усмішечкою. – Я ж казав тобі, дорогенька, не варто пускати в сни те, що говориш наяву.

– Так, Ваше Превосходітельство, – слабо кивнула Мерісса.

– Зніми сукню. Тобі вона може знадобитися, якщо я дозволю тобі вбити Річарда Рала. – Мерісса почала роздягатися, а Джеган подивився на інших сестер. – Я залишу вам ваш зв'язок, щоб ви відчули уроки, які отримає кожна. Мені б не хотілося, щоб хтось з вас щось упустив.

Коли Мерісса роздяглася, Джеган вказав вниз кінчиком ножа.

– Під стіл, дорогенька.

Юлія відчула товсту ведмежу шкуру, що лоскоче коліна Мерісси, потім – грубу кам'яну підлогу. Моряки насолоджувалися видовищем.

Силою волі, силою, яку вона черпала з незмірній ненависті до цієї людини, Юлія прогнала страх і сповнилася рішучості. Вона – головна серед сестер Тьми. За допомогою зв'язку вона звернулася до решти.

Ми всі пройшли ритуал. Це було гірше, ніж те, що відбувається зараз. Ми сестри Тьми. Пам'ятайте, хто наш справжній Володар. Зараз ми рабині цього нікчеми, але він помиляється, вважаючи, що управляє нашим розумом. У нього немає своєї сили, він може користуватися тільки чужою. Ми обов'язково щось придумаємо, і тоді Джеган заплатить за все. О, клянусь Володарем, заплатить сповна!

Але що ж нам робити до тих пір? – Схлипнула Ерміна.

– Мовчати! – Гаркнула Ніккі. Юлія відчувала переповнюючу її лють і чорний крижаний холод, який панує в її серці. – Запам'ятайте кожне лице. Вони всі за це заплатять. Слухайте Юлію. Ми самі дамо їм урок, і вони запам'ятають його надовго!

І не здумайте пустити в сни цю нашу розмову, – попередила Юлія. Єдине, чого ми не можемо дозволити Джегану, – це вбити нас. Поки ми живі, у нас є надія повернути прихильність нашого Володаря. Нам обіцяна нагорода, і я твердо маю намір її отримати. Тримайтеся, сестри.

Але Річард Рал – мій! – Прошипіла Мерісса. – І той, хто посміє його вбити, матиме справу зі мною. І з Володарем!

Навіть Джеган, якби він чув Меріссу, зблід би від скаженої злоби подиху в її словах. Юлія відчула, як Мерісса відкинула назад волосся і впізнала смак плоті імператора.

– З вами поки все… – Джеган помовчав і махнув ножем. – Забирайтеся.

Капітан Блейк схопив Юлію за волосся.

– Прийшов час розплачуватися, лапуля.

28

Моргнувши, вона опустила погляд на іржавий меч, який тримав хлопчина.

Вістря клинка було не більше ніж в дюймі від її лиця.

– Невже це необхідно? Я ж сказала – ви можете забрати все, що хочете, і ніхто не стане вас зупиняти. Але мушу зауважити, що за останні два тижні ви вже треті за рахунком грабіжники, і нічого цінного у нас не залишилося.

Судячи по тому, як тряслися у хлопчиська руки, він був не дуже-то досвідчений у своєму ремеслі. А змарніле обличчя говорило, що й особливими успіхами на цьому поприщі він теж не може похвалитися.

– Стій тихо! – Хлопчина скоса глянув на напарника. – Знайшов що-небудь?

Другий юний розбійник, такий же худий, як і його приятель, сидячи навпочіпки біля кинутих в сніг мішків, раз у раз поглядав на темне узлісся біля дороги. Він подивився назад, туди, де був поворот і дорога зникала за засніженими деревами. Прямо на повороті через незамерзлу, незважаючи на зиму, річечку, був перекинутий міст.

– Нічого. Тільки старі лахи і всякий непотріб. М'яса немає. Хліба теж.

Перший молодик пританцьовував на місці, готовий вдарити при найменших ознаках небезпеки. Меч він тримав обома руками – схоже, зброя була для нього важкувата.

– При вашій вазі не скажеш, що ви голодуєте. Що ж ви їсте, баби? Сніг?

Вона, зітхнувши, склала руки на поясі. Це вже починало їй набридати.

– Ми заробляємо собі на прожиток. Вам би теж не завадило спробувати. Працювати, я маю на увазі.

– Так? Зараз зима, бабо, якщо ти цього ще не помітила. Роботи нема.

Восени армія вигребла всі наші припаси. У моїх батьків нічого не залишилося на зиму.

– Мені дуже шкода, синку. Може…

– Гей! А це в тебе що, діду? – Хлопчисько помацав темний срібний нашийник і смикнув. – Як він знімається? Говори!

– Я ж сказала, – відповіла вона, не звертаючи уваги на мовчазний гнів, що плескався в блакитних очах чарівника. – Мій брат глухонімий. Він не чує, що ти говориш, і не може відповісти.

– Глухонімий? Значить, ти говори, як ця штука знімається!

– Це всього лише залізне кільце. Воно нічого не коштує.

Юний бандит, переклавши меч в ліву руку, нахилився до неї і іншою відкинув на ній плащ.

– А це що? Гаманець! У неї гаманець! – Він зірвав з її пояса важкий мішечок з золотом. – Клянуся, в ньому повно монет!

– Боюся, там лише черстве печиво, – захихотіла вона. – Можеш спробувати одне, якщо хочеш, тільки не кусай, а то зуби зламаєш! Його треба смоктати.

Хлопець дістав з мішечка золоту монету; спробував надкусити і тут же скривився.

– Як ви можете це їсти? Їв я погане печиво, але це навіть поганим-то назвати не можна!

Як легко з молодими, подумала вона. Шкода, що з дорослими не виходить так просто.

Сплюнувши, молодик кинув золотий в сніг і почав обмацувати її плащ в пошуках ще чогось, чим можна було б поживитися.

Вона нетерпляче зітхнула.

– Закінчували б ви, хлопці, з цим пограбуванням. Нам хотілося б завидна дістатися до міста.

– Нічого, – буркнув другий. – У них немає нічого, що варто було б взяти.

– А коні? – Заперечив перший, пробуючи на дотик тканину її щільного плаща. На худий кінець, можна взяти коней. Щось Та вдасться за них виручити.

– Будь ласка, бери, – кивнула вона. – Мені ці старі шкапи неабияк набридли.

Тільки затримують. Так що ти мені зробиш послугу. Всі четверо ледве ноги переставляють, а в мене не вистачає духу покласти кінець їх мукам.

Другий хлопець узяв одного з коней коня за вуздечку і змусив зробити пару кроків.

– Бабка не бреше, – сказав він після експерименту. – Чотири шкапи. Ми пішки швидше йдемо. Якщо взяти з собою ці мішки з кістками, нас точно зловлять.

Перший все ще обмацував її плащ. Рука його завмерла на кишені.

– Що це?

– Тебе це не зацікавить. – Голос її зазвучав трохи жорсткіше.

– Та ну? – Він вийняв з кишені дорожній щоденник, і, поки перегортав сторінки, вона побачила запис. Нарешті.

– Що це?

– Всього лише зошит. Читати вмієш, синку?

– Ні. Та й все одно тут немає нічого, що варто було б читати.

– Все одно візьми, – порадив другий. – Якщо зошит чистий, його можна буде продати. Вона глянула на молодика з мечем.

– Так, мені все це набридло. Вважайте, що пограбування закінчилося.

– Закінчиться, коли я скажу!

– Дай сюди. – Енн простягнула руку і підвищила голос. – І провалюйте з очей геть, поки я не відвела вас за вухо в місто і не змусила ваших батьків визволяти вас з буцегарні.

Виставивши перед собою меч, хлопчисько відступив на крок.

– Гей, краще не гавкай, бабо, а то покуштуєш сталі! Я вмію поводитися зі зброєю!

Раптово на повороті замаячили у вечірньому сутінку темні силуети. Юні грабіжники за шумом річки не почули стукоту підков і ні про що не підозрювали, поки їх не оточили вершники. Побачивши їх, хлопець, який обшукував Енн, завмер від страху. Вона швиденько вирвала у нього з рук меч, а Натан відняв у другого ніж.

Вершники були в д'харіанській формі.

– Що тут відбувається? – Спокійним голосом запитав капітан.

Від страху у хлопців віднялися язики.

– Ми зустріли хлопчиків, і вони попередили нас про розбійників, – відповіла Енн. – Хлопці живуть поблизу. Вони як раз вчили нас захищатися і показували, як самі вміють поводитися зі зброєю.

Капітан склав руки на луці сідла.

– Це правда, хлопці?

– Я… Ми… – Юний грабіжник не зводив з Енн благаючих очей. – Правда. Ми живемо неподалік і, зустрівши цих двох проїжджих, попередили, що треба бути обережними: кажуть, на дорозі орудують грабіжники.

– І вони відмінно уміють фехтувати. Як я і обіцяла, молоді люди, кожному з вас – по печенню. Дай-но мені мій мішечок.

Нахилившись, хлопець підняв капшук з золотом і швидко подав їй. Енн вийняла дві монети і простягнула їх хлопчикам.

– Як я і обіцяла, тобі і твоєму товаришеві. А тепер ідіть додому, поки не стемніло, а то ваші батьки почнуть турбуватися. Віддайте їм моє печиво в знак подяки за те, що послали вас попередити проїжджих. – Хлопець тупо кивнув. – Гаразд. Спокійної ночі вам. Бережіть себе! – Енн простягнула руку, і в очах її загорівся небезпечний вогник. – Якщо ти вже подивився мій зошит, давай його сюди.

Помітивши її погляд, він сунув їй в руки зошит з такою швидкістю, ніби той палив йому долоню. Та воно, власне, так і було.

– Дякую, синку, – посміхнулася Енн. Хлопець потер долоню до рваної куртки.

– До побачення. І будьте обережні. – Він хотів піти, але Енн його зупинила.

– Не забудь ось це. – Хлопець злякано обернувся. Вона простягнула йому меч ручкою вперед. – Твій батько розсердиться, якщо ти втратиш десь його меч.

Хлопчисько з побоюванням взяв меч. Натан не міг дозволити, щоб все скінчилося так банально. Він крутнув пальцями ніж, підкинув його вгору, піймав за спиною і перекинув під пахвою в іншу руку. Енн закотила очі: легенько стукнувши по лезу, він змусив ніж обертатися в іншу сторону, потім зловив його за лезо і простягнув хлопчиськові.

– Де ти цього навчився, старий? – Запитав сержант.

Натан сердито подивився на нього. Він терпіти не міг, коли його називали старим. Натан був чарівником, пророком, якому не було рівних, і вважав, що на нього повинні дивитися з подивом, якщо не з благоговінням. Енн стримувала його за допомогою Рада-Хань, інакше під сержантом вже спалахнуло б сідло. Таким же чином вона не дозволяла йому говорити. Мова Натана був щонайменше настільки ж небезпечний, як і його магія.

– На жаль, мій брат глухонімий. – Енн жестом веліла юним грабіжникам забиратися геть. Вони помахали на прощання і припустилися до лісу. – Він розважає себе тим, що показує всякі фокуси.

– Ці двоє, мем, дійсно не заподіяли вам неприємностей?

– Ще б! – Хмикнула вона.

Капітан взяв в руки поводи, і двадцять солдатів наслідували його приклад, готові знову рушити в дорогу.

– І все ж я думаю, все одно не завадить поговорити з ними трошки. Зокрема, про крадіжку.

– І заодно попросіть розповісти, як д'харіанські солдати позбавили їх сім'ю всіх запасів продовольства, через що вони тепер голодують.

Капітан знову послабив поводи.

– Я не знаю, що тут творилося раніше, але новий Магістр Рал вельми недвозначно заборонив солдатам займатися мародерством.

– Новий Магістр Рал?

– Річард Рал, Магістр Д'Хари, – кивнув капітан.

Краєм ока Енн побачила, що Натан усміхається. Він був задоволений, що пророцтво пішло в потрібному напрямку. І хоча так мало бути, якщо вони хочуть перемогти, у Енн ця звістка усмішки не викликало. Навпаки, вона з болем подумала про шлях, який відтепер визначений. Тільки ось альтернатива була ще гірше.

– Так, здається, я чула це ім'я. Капітан, піднявшись у стременах, оглянувся на своїх підлеглих.

– Огден, Сполдінг! – З-під копит коней зметнувся сніг, і до нього під'їхали два солдати. – Доженете цих хлопців і проведете їх до дому.

Переконайтеся, чи правда, що наші солдати пограбували їх сім'ї. Якщо це правда, з'ясуйте чисельність постраждалих і негайно вирушайте в Ейдіндріл з доповіддю. Прослідкуйте, нехай їм доставлять достатньо продовольства, щоб перезимувати.

Солдати відсалютували, притиснувши правий кулак до грудей, розвернули коней і галопом поскакали вслід за хлопчаками. Капітан повернувся до Енн.

– Наказ Магістра Рала, – пояснив він. – Ви прямуєте в Ейдіндріл?

– Так, ми сподівалися знайти там притулок, як і всі, хто йде на північ.

– Ви його там знайдете, тільки не даром. Я скажу вам те, що кажу всім.

Де б не була ваша батьківщина, відтепер ви – піддані Д'Хари. Ви зобов'язані присягнути на вірність, а також платити податок із заробітку, якщо ви хочете жити на території, що належить Д'Харі.

– Схоже, армія все-таки продовжує обирати мирне населення? – вигнула брову Енн.

– Це на вашу думку, а Магістр Рал вважає інакше. Його слово – закон.

Всі платять однаковий податок на утримання армії, яка захищає нашу свободу. Якщо не хочете платити, будь ласка, – шукайте захист і свободу в іншому місці.

– Схоже, Магістр Рал непогано справляється.

– Він могутній чарівник, – кивнув капітан.

Плечі Натана затряслися від стримуваного сміху.

– Над чим це він сміється, – спохмурнів капітан. – Адже він глухонімий?

– О, так – і ще до того ж злегка божевільний. – Енн попрямувала до коней, по дорозі з силою тицьнувши ліктем в живіт Натану. – Вічно регоче, коли не треба.

– Вона розлючено глянула на пророка, який поперхнувся. – Якщо на нього знаходить, відразу і останні мізки втрачає.

Енн ласкаво погладила по загривку Беллу, свою золотисту кобилу. Белла з надією висунула язика: вона дуже любила, коли її за нього смикають. Енн не відмовила їй у цьому задоволенні, а потім ще й почухала за вухом. Белла весело заіржала і знову висунула язик, але Енн не стала її балувати.

– Так ви говорите, капітан, Магістр Рал – могутній чарівник?

– Абсолютно вірно. Він убив тих істот, чиї трупи ви побачите на кілках перед палацом.

– Істот?

– Він називає їх мрісвізами. Страшні лускаті ящероподібні звірюки. Вони перебили силу-силенну народу, але Магістр Рал порубав їх на шматки.

Мрісвізи. Ось це вже точно погана новина.

– А є тут поблизу небудь містечко, де ми могли б поїсти і переночувати?

– У двох милях звідси, за наступним пагорбом. Називається Тіноук. Там є заїжджий двір.

– А чи далеко ще до Ейдіндріла? Капітан окинув оцінюючим поглядом чотирьох коней.

– З такими чудовими скакунами ви доберетеся туди днів за сім – за вісім.

– Дякую, капітане. Коли в околицях бродять грабіжники, приємно знати, що можна розраховувати на захист солдатів.

Капітан подивився на Натана. Пророк був високого зросту, його сиве волосся торкалося плечей, а з-під густих брів дивилися проникливі темно-волошкові очі. Натан був гарний суворою чоловічою красою і дуже сильний, незважаючи на те що йому було близько тисячі років.

Капітан знову перевів погляд на Енн:

– Ми шукаємо декого. Захисників пастви.

– Захисників пастви? Ви маєте на увазі тих пихатих дурнів в яскраво-червоних плащах з Нікобаріса?

Сержант натягнув поводи, стримуючи коня, якому набридло стояти на одному місці – Їх самих. Двоє чоловіків, з яких один – генерал цих Захисників, а інший – його офіцер, і з ними жінка. Вони втекли з Ейдіндріла, і Магістр Рал наказав привести їх назад. Наші люди прочісують всю місцевість навколо Ейдіндріла.

– Мені дуже шкода, але я їх не бачила. А Магістр Рал живе в замку Чарівника?

– Ні, в Палаці сповідниць.

– Хоч це добре, – зітхнула Енн.

– Що добре? – Нахмурився д'харіанець. Енн мимоволі висловила вголос своє полегшення.

– О, ну, просто я хотіла побачити цієї великої людини, і якщо б він жив у замку, мені б це не вдалося. Я чула, замок захищений магією. А так він, напевно, виходить на балкон палацу до народу, і я зможу на нього подивитися. Що ж, ще раз спасибі вам за допомогу, капітане. Треба б нам поквапитися, щоб дістатися до Тіноука, поки зовсім не стемніло. Ще, чого доброго, мої коні в темряві попадуть в якусь канаву і переламають ноги.

Капітан побажав їй щасливої дороги, і загін поскакав далі. Тільки коли вершники зникли, Енн відпустила Натана і, подумки приготувавшись до неминучої гнівною тираді, почала збирати розкидані по снігу пожитки.

Натан підійшов до неї і обдарував її гордовитим поглядом.

– Ти дала золото злодюжкам? Треба було б…

– Це звичайнісінькі хлопчиська, Натан. І до того ж голодні.

– Вони намагалися нас пограбувати! Пріторочуючи мішок до сідла Белли, Енн посміхнулася:

– Ти прекрасно знаєш, що цього ніколи б їм не вдалося, але я дала їм ще дещо, крім золота. Не думаю, що вони ще раз захочуть когось пограбувати.

– Сподіваюся, це закляття пропече їм пальці до кісток, – хмикнув Натан.

– Краще допоможи мені зібрати речі. Я хочу скоріше дістатися до заїжджого двору. У щоденнику з'явився запис.

На мить Натан втратив дар мови. Але тільки лише на мить.

– Довго ж вона міркувала! Ми залишили досить підказок. Десятирічна дитина, і та здогадалася б швидше. Ми зробили все, хіба що не пришпилили їй до сукні записку: «Так, і до речі, аббатиса з Пророком насправді не померли, ти, тупа!»

Енн підтягла попруги.

– Насправді їй було набагато складніше здогадатися, аніж тобі уявляється. Це нам здається, що все очевидно, тому що ми знаємо. А у неї не було жодних підстав щось підозрювати. Але Верна таки здогадалася. І тільки це має значення.

Натан лише хмикнув у відповідь і почав допомагати їй збирати розкидані мішки.

– Ну, і що вона пише?

– Поки не знаю. Знайдемо нічліг, тоді й подивимося.

Натан ткнув в неї пальцем.

– Ще раз зробиш з мене глухонімого – будеш жаліти про це все життя! Енн кинула на нього гнівний погляд:

– А якщо при зустрічі з людьми ти знову почнеш волати, що тебе викрала божевільна відьма і тримає в полоні за допомогою чарівного нашийника, я зроблю тебе дійсно глухонімим!

Невдоволено бурмочучи, Натан зайнявся мішками, але, сідаючи на коня, Енн помітила, що він посміхається задоволеною посмішкою.

Коли вони нарешті дісталися до заїжджого двору і залишили коней хлопчиську-конюху, від далеких пагорбів вже спливав блідий зимовий місяць і в небі сяяли зірки. Вітерець доніс запах печені. Енн дала конюху монетку, щоб він допоміг занести речі.

Тіноук виявився маленьким містечком. В харчевні при заїжджому дворі сиділи в основному місцеві жителі. Вони попивали ель і, попихкуючи люльками, ділилися чутками про солдатів, які нишпорять по всій окрузі, і про альянс, створений новим Магістром Ралом, який, як було оголошено, тепер править Ейдіндрілом.

Деякі, правда, в цьому сумнівалися, але у тих, хто сумнівається єхидно запитували, з чого це раптом д'харіанські війська стали такими дисциплінованими, якщо не тому, що хтось навів порядок.

Натан, у високих чоботях, коричневих штанях і білій мереживній сорочці з високим, закриваючим Рада-Хань коміром, в розхристаному темно-зеленому камзолі і важкому коричневому плащі, що звисав мало не до підлоги, пройшов до невеликої стійки, на якій стояло декілька пляшок і глечиків. Величним жестом він відкинув плащ за спину і поставив ногу на підвищення. Натан любив вдягатися: за сотні років йому порядком набридли чорні балахони, які він носив у Палаці. Він постійно придумував собі нові наряди і називав це «валяти дурня».

Похмурий господар посміхнувся лише після того, як Натан присунув до нього срібну монету, зауваживши, що при такій високій ціні за нічліг в неї повинна входити і годівля. Господар потиснув плечима, але погодився.

Енн не встигла отямитися, а Натан вже щосили розписував господареві, що він купець, подорожує зі своєю коханкою, а дружина залишилася вдома наглядати за його дюжиною нащадків. Господар побажав дізнатися, чим саме торгує Натан.

Нахилившись до нього ближче, Натан, знизивши голос, повідомив, що для здоров'я господаря буде набагато корисніше, якщо він про це знати не буде.

На шинкаря ця заява зробило таке враження, що він тут же налив Натану кухоль за рахунок закладу. Натан підняв тост за заїжджий двір Тіноука і попрямував до сходів, звелівши господареві піднести кухлик і його «жінці». Усі, хто був в харчевні, проводжали його захопленими поглядами, дивуючись про себе, звідки взявся цей незнайомець.

Підібгавши губи, Енн подумки присягнулася собі надалі бути уважніше і не давати Натану можливості пояснювати, хто вони такі. Це дорожній щоденник відвернув її увагу. Їй не терпілося дізнатися, що там написано, але тут вона була налаштована досить скептично. Якщо щось пішло не так, щоденник цілком міг опинитися в руках однієї з сестер Тьми, яка здогадалася, що вони живі. Це була б справжня катастрофа і означало б, що Палац пророків вже в руках ворога.