Текст книги "Несподівана вакансія"
Автор книги: Дж. Ролiнг
Жанр:
Современная проза
сообщить о нарушении
Текущая страница: 36 (всего у книги 36 страниц)
Вона намагалася стежити за ходом відправи, але це не давало їй бажаного полегшення. Їй подобалися весло і ведмедик із хризантем; добре, що прийшли Ґая, Енді і дівчата з веслувальної команди, але ранила відсутність близнючок Фербразер.
(– Це засмутить маму, – сказала їй Шіван. – Розумієш, вона вважає, що тато забагато часу присвячував Кристал.
– Ого, – не знайшлася на відповідь здивована Суквіндер.
– А ще, – додала Нів, – мамі неприємно, що на підході до таткової могили вона щоразу бачитиме могилу Кристал, їх же, мабуть, поховають зовсім близько.
Суквіндер вбачала в цих відмовках певну дріб’язковість і навіть ницість, але казати так про місіс Фербразер при її доньках було б святотатством. Близнючки пішли, обнявшись, як вони робили це останнім часом, холодно попрощавшись із Суквіндер; вони не могли пробачити, що вона проміняла їх на ту білу ворону Ґаю Баден.)
Суквіндер чекала, що хтось встане й розкаже, якою насправді була Кристал і чого вона досягла в житті, – так, як колись дядько Нів і Шіван промовляв про містера Фербразера, але тільки вікарій побіжно сказав про «трагічно короткі життя» і «місцеву родину з глибоким пеґфордським корінням», ніби зумисне уникаючи будь-яких конкретних фактів.
Отож Суквіндер сама згадала собі той день, коли їхня команда змагалася в регіональному фіналі з веслування.
Містер Фербразер привіз їх на мікроавтобусі до їхніх суперниць зі школи Святої Анни. Канал частково пролягав через територію цієї приватної школи, тому було вирішено, що звідти й почнеться заїзд, а під роздягальню відвели шкільний спортзал.
– Це, звісно, не по-спортивному, – казав їм містер Фербразер дорогою на змагання. – Домашня перевага. Я намагався щось змінити, але вони не погодились. Головне – не боятися, добре?
– А шо нам, курв…
– Крис…
– А шо нам боятися.
Та коли вони приїхали туди, Суквіндер таки злякалася. М’який зелений газон простягався довгими смужками до величезної симетричної шпилястої будівлі із золотавого каміння і безліччю вікон: ніколи досі вона такого не бачила, хіба що на листівках.
– Це як Букінгемський палац! – вигукнула ззаду Лорен, а Кристал аж роззявила рота: її реакції зазвичай були щирі й природні, як у малої дитини.
Усі їхні батьки разом із прабабусею Кристал чекали десь там біля лінії фінішу, тобто бозна-де. Суквіндер зрозуміла, що не вона одна відчула себе тут маленькою, переляканою і неповноцінною.
Якась жінка в академічному одязі випурхнула з дверей, щоб привітати містера Фербразера, одягненого в спортивний костюм.
– Мабуть, ви Вінтердаун!
– Та ясно, шо ні! Він шо, курва, подібний на школу?! – гучно обурилася Кристал.
Усі були певні, що викладачка зі школи Святої Анни це почула, а містер Фербразер озирнувся і спробував нахмурити чоло, хоча всі бачили, що він сам ледве не розреготався. Уся команда почала хихотіти й не перестала весело пирхати навіть тоді, коли містер Фербразер попрощався з ними біля дверей роздягальні.
– Розімніться! – крикнув він їм услід.
У роздягальні команда школи Святої Анни була зі своєю тренеркою. Команди приглядалися одна до одної з протилежних кінців зали.
Суквіндер була вражена їхнім волоссям. У всіх воно було довге, природне й блискуче: кожна могла сміливо зніматися в рекламі шампунів для волосся. А в їхній команді Шіван і Нів були підстрижені «під хлопчика», Лорен теж мала коротеньку стрижку, волосся Кристал завжди було зібране у тугий високий кінський хвіст, а волосся Суквіндер було жорстке, густе й неслухняне, мов грива.
Їй здалося, що двоє дівчат зі школи Святої Анни перешіптуються з глузливими усмішками; вона зрозуміла, що не помилилась, коли Кристал раптом розправила плечі, пильно втупилася в ту парочку і голосно спитала:
– Думаєте, ваше гівно пахне трояндами?
– Перепрошую? – не зрозуміла їхня тренерка.
– Я просто спитала, – солодким голоском відповіла Кристал і, повернувшись до них задом, почала скидати спортивні штани.
Спокуса розреготатися була занадто сильна, щоб їй не піддатися: вінтердаунська команда перевдягалася, пирхаючи від сміху. Кристал і далі блазнювала, а коли дівчата з команди школи Святої Анни виходили з роздягальні, показала їм голу дупу.
– Яка краса, – скривилася дівчина, яка виходила останньою.
– Дякую, – кинула їй услід Кристал. – Як схочеш, я тобі потім ше раз покажу. Я знаю, шо ви всі лесбухи, сидите тут без пацанів!
Холлі так розреготалась, що аж врізалася головою в дверцята шафки.
– Ти вважай, Холлі, – порадила Кристал, вдоволена спричиненим ефектом. – Тобі ше голова знадобиться.
Коли вони спустилися до каналу, Суквіндер зрозуміла, чому містер Фербразер хотів змінити місце старту. Тут за них не вболівав ніхто, крім нього самого, а команду школи Святої Анни підтримувало безліч вболівальниць, які верещали, плескали в долоні, підстрибували, та так, що у всіх дружно злітало вгору блискуче довге волосся.
– Дивіться! – крикнула Кристал, тицяючи пальцем у юрбу. – Там Лексі Моллісон! Гей, Лексі, пам’ятаєш, як я тобі зуби вибила?!
Суквіндер мало живіт не надірвала від реготу. Вона, як і всі в їхній команді, тішилася й пишалася, що їх веде Кристал. Було в її ставленні до світу щось таке, що захищало їх від сотень косих поглядів, від прапорів, що майоріли довкола, і від помпезної палацоподібної будівлі за їхніми спинами.
Та коли команда сідала в човен, навіть Кристал трохи нервувала. Стискаючи щось у долоні, вона повернулася до Суквіндер, яка завжди сиділа в неї за спиною.
– Це талісман, – сказала вона і відкрила долоню.
То був брелок, червоне пластмасове сердечко з фотографією її малого братика.
– Я обіцяла, шо привезу йому медальку, – сказала Кристал.
– Так! – відказала Суквіндер, відчуваючи приплив упевненості і страху. – Ми зможемо.
– Так! – Кристал повернулася вперед і сховала брелок у ліфчик. – Вони нам не суперниці! – голосно крикнула вона, щоб її почула вся команда. – Лесб ýхи задрочені. Ми їх порвемо!
Суквіндер пам’ятала стартовий постріл, підбадьорливі вигуки з натовпу і волання м’язів. Вона пам’ятала, як насолоджувалася злагодженим ритмом і абсолютною зосередженістю їхньої команди після бурхливих реготів. Вони перемогли завдяки Кристал. Кристал звела нанівець усю домашню перевагу їхніх суперниць. Як хотілося Суквіндер бути схожою на прикольну і жорстку Кристал, яку неможливо залякати, яка завжди готова до бою.
Вона попросила Террі Відон про дві речі, і Террі не заперечувала, адже вона погоджувалася завжди і з усіма. Медаль, здобута того дня, висіла зараз у Кристал на шиї. А друге прохання мало бути виконане наприкінці служби, і цього разу, оголошуючи пісню, голос вікарія звучав смиренно.
Родичі Террі Відон майже волочили її до виходу по блакитній килимовій доріжці, і всі, хто там був, відводили очі.
