Текст книги "Несподівана вакансія"

Автор книги: Дж. Ролiнг

сообщить о нарушении

Текущая страница: 22 (всего у книги 36 страниц)

– Офіціанткою в Говарда Моллісона! Не знаю, я справдіне знаю, що вона собі думає. А Вікрам…

– Вони не думають, Міндо, – озвався нарешті після довгої мовчанки Колін. – Це підлітки. Їм наплювати. Вони всі однакові.

– Що за дурниці, Коліне, – огризнулася Тесса. – Зовсім вони не однакові. Ми були б раді, якби Стю пішов шукати собі підробіток на суботу… але про це можна тільки мріяти.

– …а Вікрам цим не переймається, – вела далі Парміндер, немовби їх не чуючи. – Він не бачить у цьому нічого поганого!

Вікрам легко парирував:

– Це буде для неї досвід. Може, вона й не вступить до університету. Нічого страшного. Вища освіта – не для всіх. Я можу уявити, що Веселушка рано вийде заміж і буде щаслива.

– Працюючи офіціанткою…

– Ну, не всім же бути професорами.

– Яка там із неї професорка, – відрізала Парміндер, що мало не тремтіла зі злості й напруження. – У неї просто кошмарні оцінки… ні тобі прагнень, ні амбіцій… офіціанткою… «Я до універу не потраплю, змиріться з цим»… та, ясно, що не потрапить, з таким оце ставленням… у Говарда Моллісона… о, він, мабуть, просто захоплений… моя донька жебрає собі на хліб. Що вона собі думала… щовона собі думала?

– Тобі б теж не сподобалось, якби Стю почав працювати в когось такого, як Моллісон, – сказав Тессі Колін.

– Яка мені різниця, – відповіла Тесса. – Я була б рада, якби він виявив бодай якийсь інтерес до праці. Наскільки я знаю, зараз його цікавлять тільки комп’ютерні ігри і…

Але Колін не знав, що Стюарт курить. Вона замовкла на півслові, а Колін додав:

– Якщо чесно, це якраз те, що міг би вчинити Стюарт. Податися до когось, кого ми не любимо, назло нам. Йому таке сподобалося б.

– Заради Бога, Коліне, Суквіндер не робить це назло Мінді, – заперечила Тесса.

– То ти вважаєш, що я дію нерозсудливо? – напала Парміндер на Тессу.

– Ні, ні, – почала виправдовуватися Тесса, нажахана тим, як швидко вони втяглися в сімейну сварку. – Я просто кажу, що в Пеґфорді не так багато робочих місць для дітей.

– А навіщо їй працювати взагалі? – роздратовано здійняла руки Парміндер. – Може, ми їй даємо замало грошей?

– Гроші, які сам заробляєш, – це завжди інакше, ти ж сама це знаєш, – сказала Тесса.

Крісло Тесси стояло якраз навпроти стіни, обвішаної фотографіями дітей Вікрама і Парміндер. Вона часто сиділа на цьому місці і встигла вже порахувати, скільки разів кожна дитина з’являється на світлинах: Джасвант – вісімнадцять разів, Раджпал – дев’ятнадцять, а Суквіндер – дев’ять. Тільки одна з цих фотографій була присвячена особистому успіху Суквіндер: то було фото вінтердаунської команди з веслування в той день, коли вони перемогли команду школи Святої Анни. Баррі роздав усім батькам збільшені копії цієї фотографії, на якій Суквіндер і Кристал Відон були в центрі групи з восьми дівчат, які обнімали одна одну за плечі, радісно усміхалися і так завзято стрибали, що вийшли на фото трохи розмиті.

« Баррі, – подумала Тесса, – допоміг би Парміндер побачити все у правильному світлі». Він був таким собі мостом між матір’ю і донькою, які його обожнювали.

Вже не вперше Тесса задумалася про те, наскільки інакше могло б усе бути, якби вона сама народила свого сина. Чи не важче було б їй сприймати його як окрему особу, якби він народився з її плоті і крові? З її перенасиченої цукром протухлої крові…

Жирко останнім часом перестав називати її «мамою». Вона мусила вдавати, ніби їй усе одно, бо Коліна це страшенно злостило; але щоразу, як Жирко називав її «Тесса», – це було, як ніж у серце.

Четверо співрозмовників доїли фрукти, не проронивши й слова.

VII

У маленькому будиночку, що височів над містечком, сидів у схвильованій задумі Саймон Прайс. Минали дні. Звинувачувальний допис зник із веб-форуму, але Саймон і досі був наче паралізований. Він розумів, що, знявши свою кандидатуру, він таким чином ніби визнає свою провину. Поліція так і не з’явилася з розпитами про комп’ютер. Саймон тепер уже й почав шкодувати, що викинув його з того старого мосту. Та з іншого боку, він ніяк не міг вирішити, привиділася чи ні йому ота хитра посмішка на обличчі чоловіка за касою автозаправки біля підніжжя пагорба, коли Саймон простягнув йому кредитну картку. Останнім часом було багато розмов про скорочення штату на роботі, і Саймон досі боявся, що зміст того повідомлення сягне вух його босів, і ті їх негайно звільнять – і його, і Джима, і Томмі – без ніякої компенсації.

А от Ендрю й далі вичікував, з кожним днем усе більше втрачаючи надію. Він спробував відкрити світові очі на свого батька, але світ, як здавалося, лише стенув плечима у відповідь. Ендрю уявляв, як хтось на типографії або в раді встає й каже Саймонові рішуче «ні», стверджуючи, що він не гідний змагатися з іншими кандидатами, що він – звичайна посередність, що він не має права ганьбити себе і свою сім’ю. Але нічого цього не сталося, хіба що Саймон перестав говорити про раду і видзвонювати різним людям у надії отримати їхні голоси, а передвиборні листівки, які він друкував у позаурочний час на роботі, просто лежали тепер у коробці на ґанку.

І раптом, без попереджувальних фанфар, прийшла перемога. У п’ятницю ввечері, спускаючись темними сходами вниз у пошуках їжі, Ендрю почув, як Саймон сухо розмовляє з кимось по телефону у вітальні, і зупинився, прислухаючись.

– …зняти мою кандидатуру, – казав він. – Так. Ну, просто змінилися мої особисті обставини. Так. Так. Ага, правильно. Добре. Дякую.

Ендрю почув, як Саймон поклав слухавку.

– Ну, ось і все, – сказав Саймон матері. – Я виходжу з гри, якщо вони отак розкидаються лайном.

Він чув, як мама ствердно щось відповіла приглушеним голосом, і, перш ніж Ендрю встиг поворухнутися, Саймон вискочив знизу в коридор, набрав повітря в груди й почав волати «Ендрю!», аж поки раптом усвідомив, що син стоїть навпроти нього.

– Що ти тут робиш?

Обличчя Саймона було напівзатінене, на нього падало лише світло з вітальні.

– Я хотів попити, – збрехав Ендрю: батько не любив, коли хлопці самі лазили в холодильник.

– Ти починаєш працювати з Моллісоном на вихідні?

– Ага.

– Ну, то слухай сюди. Я хочу знати про того мудила все, що на нього можна нарити, чуєш? Увесь бруд, який відкопаєш. І про його сина теж, якщо щось почуєш.

– Добре, – відповів Ендрю.

– І я це все викладу на той довбаний веб-сайт, – сказав Саймон і позадкував до вітальні. « Довбаний привид Баррі Фербразера».

І вже коли Ендрю перебирав продукти, які аж ніяк не можна було залишати неспожитими, перехоплюючи то скоринку, то жменьку, радісним дзвіночком промайнула йому в голові думка: « Я спинив тебе, придурку. Спинив!»

Йому вдалося провернути саме те, що він задумав: Саймон і гадки не мав, хто пустив коту під хвіст усі його амбіції. Старий дурний педрило навіть попросив Ендрю допомогти йому помститися; це перевершило сподівання Ендрю, бо коли він уперше розповів батькам, що отримав роботу у продуктовій крамниці, Саймон нетямився від гніву.

– От слинько малий, а як твоя довбана алергія?

– Ну, я подумав, що спробую не їсти горіхів, – відповів Ендрю.

– Не корч з себе розумника, прищ малий. А якщо зжереш випадково, як у школі Святого Томаса? Думаєш, нам хочеться знову через тебе розгрібати те лайно?

Але Рут підтримала Ендрю, сказавши Саймонові, що Ендрю вже дорослий, може й сам собі давати раду і знає, що робить. А коли Саймон вийшов з кімнати, вона намагалася переконати Ендрю, що Саймон просто переживає за його здоров’я.

– Він переживає тільки за те, що може пропустити футбол, якщо доведеться везти мене в лікарню.

Ендрю повернувся до своєї кімнати і сидів там; однією рукою запихав у рот їжу, а другою набирав есемеску Жиркові.

Йому здавалося, що це вже все, кінець, крапка. Йому ще ніколи досі не доводилось бачити, як на дріжджах під час бродіння з’являються перші крихітні бульбашки, в яких уже міститься зародок неминучих алхімічних метаморфоз.

VIII

Переїзд у Пеґфорд – найгірше, що могло статися з Ґаєю Баден. Якщо не враховувати її рідкісні візити до батька в Редінґ, вона не бувала ніде, крім Лондона. Коли Кей уперше сказала їй про те, що вона збирається переїхати в малесеньке містечко на заході країни, Ґаї це здалося настільки неймовірним, що лише за пару тижнів вона усвідомила, наскільки серйозна ця загроза. Спочатку вона думала, що це просто чергова божевільна ідея Кей, така, скажімо, як рішення купити двох курчат для їхнього крихітного городика в Гекні (їх через тиждень загризла лисиця), або намір зварити варення без найменшого вміння куховарити, і як наслідок – половина знищених баняків і довічний шрам на руці.

Залишивши в Лондоні своїх друзів ще з початкової школи, будинок, у якому вона мешкала десь із восьми років, веселі міські забави під час вихідних, Ґая, не зважаючи на всі свої благання, погрози і протести, опинилася віч-на-віч з таким життям, яке їй не снилося і в найстрашніших нічних кошмарах. Бруковані вулички, жоднісінького відчиненого магазину після шостої вечора, громадське життя, яке оберталося довкруг церкви, де, якщо пощастить, можна було почути хіба що цвірінькання пташок. Ґаї здавалося, наче вона провалилася крізь дивний портал і опинилася у якійсь загубленій у часі землі.

Вони з Кей міцно трималися одна одної, скільки себе пам’ятала Ґая (адже батько ніколи з ними не жив, а подальші любовні стосунки Кей так і не переросли у щось серйозніше). Вони сперечалися, ділилися турботами, а з часом стали просто як сусідки по квартирі. Щоправда, зараз на протилежному краю кухонного стола Ґая бачила ворога. Єдине, чого вона прагнула, – повернутися в Лондон, будь-якою ціною, і якомога сильніше зіпсувати життя Кей як помсту за її власне. Вона ніяк не могла вирішити, що більше засмутить маму – якщо вона провалить випускні іспити в школі чи, навпаки, якщо успішно їх складе і спробує вмовити батька прихистити її в себе під час навчання в лондонському коледжі. А тим часом вона мусила виживати на чужій території, де її зовнішність і акцент – колишня гарантія її миттєвого потрапляння до кола обраних – стали зайві, мов чужоземна валюта.

Ґая не мала ніякого бажання ставати однією з тих хвалених вінтердаунських школярок, які користувалися тут популярністю, але дратували її своєю містечковою вимовою й жалюгідними уявленнями про справжні розваги. Вона не випадково заприятелювала з Суквіндер Джавандою. З одного боку, немовби глузувала з тутешніх «кумирів», а з другого – відчувала потребу зблизитися з тим, хто мав тут статус аутсайдера.

А відколи Суквіндер погодилася працювати офіціанткою разом із Ґаєю, їхня дружба перейшла мовби на інший рівень. Усе почалося на парі з біології, де Ґая ненароком розкрилася перед Суквіндер аж надто відверто, і Суквіндер нарешті бодай частково збагнула загадкову причину, чому така шикарна й крута дівчина вирішила з нею подружитися. Наводячи фокус у мікроскопі, який вони отримали один на двох, Ґая буркнула собі під ніс:

– Тут, блін, усе довкола біле, правда?

Суквіндер відповіла «ага», навіть до кінця не зрозумівши, що, власне, Ґая мала на увазі. Ґая й далі щось їй казала, але Суквіндер її вже майже не слухала. «Тут, блін, усе довкола біле». Так воно, мабуть, і було.

У школі Святого Томаса її, єдину темношкіру ученицю, викликали до дошки і звеліли розповісти про релігію сикхів. Вона слухняно стояла й розказувала про засновника релігії сикхів Ґуру Нанака, який зник у річці, і всі думали, що він потонув, але через три дні він знову виринув з-під річкових вод і проголосив: «Немає ні індусів, ні мусульман».

Інші учні кепкували з того, що хтось начебто може пробути три дні під водою й вижити. Суквіндер не наважилася нагадати їм, що Ісус також помер і воскрес. Вона швиденько закінчила свою розповідь про Ґуру Нанака, відчайдушно прагнучи повернутися за парту. Вона лише кілька разів у житті бувала у ґурдварі. У Пеґфорді не було жодного такого храму, а в Ярвілі тільки один, та й той мало що крихітний, та ще й окупований Чамарами, а батьки Суквіндер належали до іншої касти. Суквіндер не розуміла, яке це має значення, адже Ґуру Нанак відверто протестував проти поділу на касти. Це все було таке заплутане, а вона ж усе одно розмальовувала писанки на Великдень і прикрашала ялинку на Різдво, а книжки про житія ґуру і принципи Халси, які її змушувала читати Парміндер, давалися їй сутужно.

Поїздки до родини матері в Бірмінгем, де на деяких вулицях майже всі перехожі були темношкірі, а крамнички були завалені сарі й індійськими прянощами, вибивали Суквіндер з колії, вона почувалася там чужою й неадекватною. Її двоюрідні брати знали пенджабську мову не гірше за англійську й жили повноцінним міським життям, а двоюрідні сестри були вродливі і стильні. Вони глузували з її кумедного акценту й старомодного одягу, а Суквіндер ненавиділа, коли з неї насміхалися. І поки Жирко Вол не започаткував свій ритуал щоденних тортур, і поки їх ще не розділили на групи, в результаті чого їй довелося щодня бачитися з Дейном Таллі, Суквіндер любила повертатися в Пеґфорд. Це була її тиха гавань.

Поки вони вовтузилися з мікроскопами, нахиливши голови, щоб не привернути увагу місіс Найт, Ґая почала розповідати Суквіндер про своє навчання в Гекні, у середній школі «Ґрейвенер». Слова лилися з неї нестримним бурхливим потоком. Вона згадала про друзів, яких їй довелося покинути; одного з них звали так само, як і старшого двоюрідного брата Суквіндер – Гарпріт. Розповідала також про чорношкіру Шерел, найрозумнішу дівчину з їхньої компанії; згадала й про Джен: її брат був першим хлопцем Ґаї.

І хоч Суквіндер страшенно цікавило все, про що їй тут розповідала Ґая, вона постійно відволікалася, уявляючи, скажімо, шкільні збори, де очі аж розбігаються від розмаїття кольорів шкіри: від світлого, наче манна каша, до темного відтінку червоного дерева. Тут, у Вінтердауні, синювато-чорне волосся азійських дітей відразу виділялося серед моря русявих і рудих кучерів. У такій школі, як «Ґрейвепер», типажі штибу Жирка Вола і Дейна Таллі взагалі були б у меншості.

Суквіндер боязко запитала:

– А чому ти переїхала?

– Бо моя мама хотіла жити ближче до свого довбаного бойфренда, – буркнула Ґая. – Ґевін Х’юз, знаєш такого?

Суквіндер похитала головою.

– Ти мала б чути, як вони штрикаються, – сказала Ґая. – У них оргазми на цілу вулицю. Не зачиняй уночі вікна, зразу почуєш.

Суквіндер спробувала приховати шок, але думка про те, щоб підслуховувати власних батьків, одружених батьків, під час сексу, здалася їй хворобливою. Та й сама Ґая почервоніла, але не так від сорому, подумала Суквіндер, як від злості.

– Він її використає й кине. Вона така довірлива. Він завжди змивається відразу після сексу.

Суквіндер ніколи б не посміла так говорити про маму, і близнючки Фербразер (що й досі були, принаймні теоретично, її найкращими приятельками) також не посміли б. Нів і Шіван сиділи неподалік, працюючи з одним мікроскопом. Після татової смерті вони мовби закрилися в собі, спілкувалися тільки між собою і геть віддалилися від Суквіндер.

Ендрю Прайс, знайшовши проміжок у тлумі білолицих учнів, не спускав очей з Ґаї. Суквіндер побачила це й подумала, що Ґая не помічає його погляду. Але вона помилялася. Ґая просто не хотіла ані відповідати йому поглядом, ані якось випендрюватися, бо звикла ще з дванадцятирічного віку, що хлопці завжди на неї витріщалися. Коли вона переходила з кабінету в кабінет між уроками, двоє старшокласників завжди немовби випадково опинялися у цей час у коридорах. Вони були набагато вродливіші за Ендрю, та все ж не йшли у жодне порівняння з тим хлопцем, через якого Ґая втратила цноту незадовго перед тим, як переїхала до Пеґфорда.

Ґая ніяк не могла змиритися, що Марко де Лука й далі фізично існує десь у Всесвіті, але між ними пролягають сто тридцять дві милі такого болючого простору.

– Йому вісімнадцять, – сказала вона Суквіндер. – Він наполовину італієць. Класно грає в футбол. Його, здається, навіть спробують у відборі для молодіжного складу «Арсеналу».

Ґая чотири рази мала секс з Марко перед тим, як поїхала з Гекні, і щоразу крала презервативи з нічного столика Кей. Вона навіть хотіла, щоб Кей знала, на що Ґая пішла, щоб закарбувати себе у пам’яті Марко, бо ж це з її вини Ґая змушена була його покидати.

Суквіндер зачудовано слухала цю розповідь, але не зізнавалася Ґаї, що вже бачила Марко на сторінці своєї нової подруги у «Фейсбуці». У Вінтердауні не було навіть приблизно такого хлопця: він був, як Джоні Депп.

Ґая схилилася на парту, неуважно крутячи фокус мікроскопа, а Ендрю Прайс безперервно витріщався на неї, коли був упевнений, що Жирко цього не бачить.

– Може, він і не зрадить. Шерел у суботу влаштовує вечірку і запросила його. Вона поклялася, що не дозволить йому зробити зайвого. Але, блін, я б так хотіла…

Вона втупилася в парту, а Суквіндер непомітно розглядала її, милуючись її красою і захоплено розмірковуючи про її життя. Існувати в цілком іншому світі, такому співзвучному з нею, мати там хлопця-футболіста і крутих відданих друзів – таке життя, навіть якщо тебе змусили це все покинути, вселяло в неї благоговіння і заздрість.

В обідню пору вони разом пішли по крамничках, чого Суквіндер майже ніколи не робила. З близнючками Фербразер вони зазвичай у цей час їли в їдальні.

Прогулюючись тротуаром від кіоска, де вони купили сендвічі, дівчата раптом почули пронизливий крик:

– Твоя довбана мама вбила мою бабу!

Усі вінтердаунські учні, що юрмилися групками біля кіоска, здивовано роззирнулися, шукаючи, хто це кричить. Суквіндер була здивована не менше за інших і теж роззир нулася довкола. І тут вона помітила Кристал Відон, яка стояла з того боку вулиці, наставивши свій короткий палець, мов дуло пістолета. З нею було ще четверо дівчат, що вишикувалися уздовж тротуару, стримувані машинами, що мчали повз них.

– Твоя трахнута на голову мати вбила мою бабу! Їй буде триндець, як і тобі!

У Суквіндер раптово ніби розтанув шлунок. Усі дивилися на неї. Двійко школярок з молодших класів квапливо подріботіли геть. Суквіндер відчувала, ніби всі перехожі перетворюються у пожадливу й нетерплячу зграю. Кристал зі своєю зграєю переминалися з ноги на ногу, чекаючи, поки машини звільнять їм шлях.

– Що це вона меле? – спитала Ґая, але в Суквіндер так пересохло в роті, що вона не змогла навіть відповісти. Тікати не було сенсу. Та вона б і не змогла втекти. Ліан Картер була найшвидшою серед її однолітків. Здавалося, що весь світ застиг: рухалися тільки машини, даючи їй кілька останніх секунд безпеки.

І раптом з’явилася Джасвант з кількома старшокласниками.

– Усе добре, Веселушко? – спитала вона. – Що сталося?

Джасвант не чула Кристал; Суквіндер неймовірно пощастило, що її сестра з друзями проходила поруч.

З другого боку вулиці Кристал із подружками збилися докупи.

– Нічого особливого, – відповіла Суквіндер і їй аж закрутилося у голові від усвідомлення, що загроза тимчасово минула. Вона не могла перед усіма цими хлопцями пояснювати Джас, що сталося. Двоє з них були майже під два метри заввишки. Усі вони витріщалися на Ґаю.

Джас із друзями подалася до дверей кіоска, а Суквіндер, стурбовано зиркнувши на Ґаю, рушила за ними вслід. Вони обидві дивилися у вікно, як Кристал зі своєю ватагою йшла геть, постійно озираючись.

– Що це за приколи? – спитала Ґая.

– Її прабабуся була пацієнткою моєї мами, і вона померла, – пояснила Суквіндер. Вона ледве стримувала сльози, відчуваючи біль у горлі.

– Сучка дурнувата, – сказала Ґая.

Але притлумлені ридання Суквіндер були не просто відголосками страху, хоч її від нього аж тіпало. Їй дуже подобалася Кристал і вона знала, що Кристал теж завжди ставилася до неї з симпатією. Усі ті тренування на каналі, подорожі в мікроавтобусі; вона знала анатомію спини й плечей Кристал краще за свою власну.

Разом із Джасвант та її друзями вони повернулися до школи. Найсимпатичніший із хлопців завів з Ґаєю розмову. Коли вони підійшли до шкільної брами, він уже кепкував з її лондонського акценту. Суквіндер більше не бачила Кристал, але вдалині помітила Жирка Вола, який ішов підстрибом з Ендрю Прайсом. Його постать і ходу вона могла впізнати за будь-яких обставин, це був ніби якийсь первісний інстинкт, що допомагає відчути, як по затіненій підлозі повзе павук.

Вона підходила до школи і, хвиля за хвилею, на неї накочувалася нудота. Відтепер вони будуть удвох: Жирко і Кристал. Усі вже знали, що вони зустрічаються. І Суквіндер раптом яскраво уявила, як вона лежить, закривавлена, на підлозі, Кристал зі своєю зграєю луплять її ногами, а Жирко, регочучи, на все це дивиться.

– Мені треба в туалет, – сказала вона Ґаї. – Зустрінемось нагорі.

Вона пірнула у перший ліпший жіночий туалет, замкнулася в кабінці й сіла на кришку унітаза. Якби вона могла померти… зникнути назавжди… але міцні й масивні поверхні речей довкола неї не хотіли розчинятися, а її тіло, її ненависне гермафродитне тіло, вперто й вульгарно продовжувало існувати…

Суквіндер почула дзвінок на уроки і поспіхом вибігла з туалету. В коридорі вже формувалися черги до класів. Вона повернулася до всіх спиною і подалася надвір.

Інші теж прогулювали. І Кристал прогулювала, і Жирко Вол. Якби тільки вона могла забратися звідси на цілий день, щоб мати нагоду придумати щось таке, що могло б її захистити, перш ніж повертатися назад. Або просто кинутися під машину. Вона уявляла, як машина вдаряється об її тіло і в неї трощаться кістки. Як швидко вона помре, лежачи понівеченою на дорозі? Досі вона вважала, що краще вже втопитися, щоб чиста прохолодна вода вкладала тебе до вічного сну, до сну без снів…

– Суквіндер? Суквіндер?

У неї всередині все перевернулося. Перетинаючи автостоянку, до неї бігла Тесса Вол. На якусь божевільну мить Суквіндер подумала про втечу, але тоді її переповнило усвідомлення безглуздості цього вчинку, й вона застигла на місці, чекаючи на Тессу й ненавидячи її тупе простакувате обличчя, її саму і її лихого синочка.

– Суквіндер, що ти тут робиш? Куди йдеш?

Вона навіть не змогла вигадати якусь побрехеньку. Безнадійно стенула плечима й здалася.

У Тесси не було ніяких зустрічей аж до третьої години. Вона мала б завести Суквіндер до дирекції, щоб доповісти про спробу втечі. Натомість вона відвела її до свого кабінету виховної роботи, де на стінах висіли непальські шпалери й постери гарячої лінії «ЧайлдЛайн». Суквіндер ще ніколи тут не була.

Тесса говорила, роблячи промовисті паузи, а тоді говорила далі, бо Суквіндер нічого не відповідала й сиділа, втупившись у свої черевики, а її долоні спітніли. Тесса знала її маму… Тесса розповість Парміндер, що її дочка хотіла прогуляти… але якби вона пояснила причину? Чи захотіла б Тесса, чи змогла б вона заступитися? Не йшлося про її сина, адже всі знали, що Жирко їй не підкоряється. Але Кристал? Кристал приходила на консультації…

Як сильно її битимуть, якщо вона все розповість? Але ж її все одно поб’ють, навіть якщо вона мовчатиме. Кристал була готова нацькувати на Суквіндер усю свою зграю…

– …щось трапилося, Суквіндер?

Вона кивнула. Тесса підбадьорливим тоном запитала:

– Можеш розказати мені, що саме?

І Суквіндер усе розповіла.

З того, як у Тесси на якусь мить насупилися брови під час розповіді, Суквіндер зробила висновок, що вона не надто їй співчувала. Може, Тесса думала, як відреагує Парміндер на новину про те, що ціла вулиця чула, чим закінчилося її лікування місіс Кетрін Відон. Суквіндер теж про це думала, коли сиділа в туалетній кабінці, бажаючи собі смерті. А може, цей стурбований вигляд Тесси свідчив про її небажання завдавати прикрощів Кристал Відон. Не було сумніву, що Кристал була в неї такою ж улюбленицею, як і в містера Фербразера.

Шалене, пекуче відчуття несправедливості пронизало Суквіндер з усіма її жалюгідними страхами й огидою до самої себе. Вона на якусь мить забула про свої турботи й неспокої, що мучили її днями й ночами. Подумала про Кристал і її подруг, готових накинутися на неї, подумала про Жирка, який шепотів їй у спину всіляку гидоту на кожному уроці математики, і про повідомлення, яке вона витерла зі своєї сторінки на «Фейсбуці» минулого вечора:

Лес-бі-ян-ство, -а. Імен. сер. р. Статевий потяг жінки до жінки. Те саме, що сапфізм. Пов’язане з уродженцями або жителями острова Лесбос.

– Не знаю, звідки вона дізналася, – сказала Суквіндер, у вухах якої аж гупала кров.

– Про що?.. – стурбовано перепитала Тесса.

– Про скаргу на мою маму з приводу її прабабусі. Кристал зі своєю мамою не розмовляють з рештою родини. А може, – здогадалася Суквіндер, – їй розповів Жирко?

– Жирко? – знову перепитала, нічого не розуміючи, Тесса.

– Ну, знаєте, вони ж зустрічаються, – пояснила Суквіндер. – Він і Кристал. Ходять кудись разом. Мабуть, він і розповів їй.

Суквіндер відчула бодай якесь гірке задоволення від того, як усі найменші залишки удаваного спокою випарувалися з обличчя Тесси.