Текст книги "Укранська ментальнсть укранська державнсть (СИ)"

Автор книги: Павел Чередник

сообщить о нарушении

Текущая страница: 2 (всего у книги 21 страниц)

Незалежн╕сть, що настала зовс╕м неоч╕кувано, коли Укра╖на майже сама по соб╕ в╕двалилася в╕д гниючо╖ ╕ смердячо╖ маси ╕мпер╕╖, також не дала особливих над╕й – поступово створювався ол╕гарх╕чний кап╕тал╕зм за кращими рос╕йськими зразками, ╕дейна основа якого була дуже проста – прибуток за будь-яку ц╕ну. (Щастя, що ще не встигли розпродати земл╕). Свобода, отримана малою ц╕ною так само мало ц╕ну╓ться. Народ, якого створила свобода, виявився до свободи не готовий – патернал╕зм встиг роз'╖сти здорову народну основу. Перех╕дний пер╕од був необх╕дний, але основне питання полягало в напрямку цього переходу. Укра╖на мовчазно погодилась з тим напрямком, що прив╕в до ол╕гарх╕зац╕╖ ╕ до, фактично, антинародно╖ влади. То чи залишилось в╕д Укра╖ни щось сво╓, достойне гордост╕ ╕ збереження, ╕ що давало б ╕мпульс розвитку?

Майдан Незалежност╕, Революц╕я Г╕дност╕, под╕╖ на Донбас╕ стали поворотною точкою. Для б╕льшост╕ стало очевидно – так, ще не вмерла Укра╖на. Вона проявилася саме в тих формах ╕ мала таку спрямован╕сть, як╕ ╓ характерн╕ для укра╖нства – самоорган╕зац╕я (особливо – ун╕кальний по масштабу феномен волонтерства) ╕ типова для укра╖нц╕в вперт╕сть в досягненн╕ мети, прагнення до свободи ╕ людсько╖ г╕дност╕, що здавалося б не повинно було турбувати людину посттотал╕тарно╖ держави. ╤ все це в╕дбувалось п╕д укра╖нською символ╕кою ╕ п╕д звуки укра╖нського г╕мну. Тобто очевидна була проукра╖нська спрямован╕сть Майдану ╕ знову ж таки – укра╖нська по ╕де╖, а не за етн╕чними ознаками. Етн╕чний ╕ л╕нгв╕стичний аспекти не мали жодного значення. Це були ознаки формування сучасно╖ пол╕тично╖ нац╕╖. На Майдан╕ була нац╕ональна ел╕та, але п╕дтримка його значною частиною населення кра╖ни стала св╕доцтвом наявност╕ нац╕онального духу також в широких масах.

Для мене особисто це був сигнал – т╕ роздуми про Укра╖ну, укра╖нство, майбутню долю кра╖ни, як╕ на протяз╕ довгих рок╕в велись, так би мовити, в "фоновому режим╕", щодо яких я не мав жодних ╕люз╕й в план╕ ╖х актуальност╕ чи затребуваност╕, ╕ з якими я н╕коли не збирався д╕литись, раптом стали на в╕стр╕ актуальних под╕й. В розмовах з людьми я зрозум╕в, що сух╕ факти нашо╖ ╕стор╕╖ практично ╕снують сам╕ по соб╕, не вписан╕ в сьогодення. Найб╕льш гостре питання – що ми за народ? Яким чином св╕дом╕сть руса зм╕нилася св╕дом╕стю укра╖нця? В чому полягають власне укра╖нськ╕ ц╕нност╕? ╤ чи збер╕гають т╕ ц╕нност╕ актуальн╕сть для сьогодення, а найважлив╕ше – для майбутнього? Мен╕ захот╕лося показати не т╕льки пер╕од зародження Укра╖ни, але й те як наша ╕стор╕я пов'язана з загальною ╕стор╕╓ю в актуальному для сьогодення питанн╕ – державотворення.

Ун╕кальн╕сть Укра╖ни, про яку я говорив ран╕ше, поляга╓ в тому, що вона виникла як бездержавне утворення. Згодом вона адаптувалась до умов сус╕дн╕х держав, в як╕ була ╕нкорпорована, але продовжувала ╕снувати не зменшуючись, ╕ врешт╕-решт перетворилась в одну з найб╕льших кра╖н ╢вропи. Це ╓ св╕доцтво потенц╕алу укра╖нсько╖ ╕де╖ ╕ укра╖нського народу. Под╕╖ Майдану, провал амб╕тного проекту "Новорос╕я 2" в╕д Харкова до Одеси показали, що потенц╕ал народу, бо власне народ, а не держава були руш╕йною силою опору, ще не вичерпав св╕й потенц╕ал, п╕д попелом ще тл╕ло вуг╕лля, яке знову запалало полум'ям. Це полум'я означа╓ активн╕сть народу яка ма╓ бути певним чином спрямована. ╤ цю спрямован╕сть ма╓ надати ел╕та – в цьому поляга╓ ╖╖ ╕сторична м╕с╕я в цей визначальний пер╕од нашо╖ ╕стор╕╖. Ця спрямован╕сть ма╓ бути узгоджена з нашою ментальн╕стю, нашим р╕внем технолог╕╖, сусп╕льно╖ орган╕зац╕╖, нашими природними можливостями, нарешт╕ – нашим оточенням ╕ загальними тенденц╕ями ╓вропейських ╕ св╕тових процес╕в. ╤ншими словами, вона ма╓ бути конкретна, специф╕чна для Укра╖ни ╕ являти собою, як тепер говорять «дорожню карту» – динам╕чну, адаптивну програму поступових зм╕н, як╕ повинн╕ наблизити нас до передових кра╖н св╕ту. Це непроста задача, яка повинна вир╕шуватися широкою сп╕льнотою.

Дана робота стосу╓ться перш за все оц╕нки ╕снуючо╖ ситуац╕╖, тобто перш за все осмислення того, хто ми ╓, в чому поляга╓ наша специф╕ка, ╕ як ця специф╕ка сп╕вв╕дноситься з╕ св╕том. ╤ ще – вона викликана необх╕дн╕стю доносити до народу, що простих р╕шень не бува╓, бо соц╕альн╕ явища взагал╕ дуже складн╕, що нашому народу належить перебороти патернал╕зм, очистити св╕дом╕сть в╕д отрути попул╕зму ╕ розпочати нарешт╕ поступ, бо належить пройти довгий ╕ непростий шлях.

Особлив╕сть поставлено╖ задач╕ в багатовим╕рност╕ процес╕в, як╕ п╕длягають розгляду. Таких вим╕р╕в ╓ як м╕н╕мум п'ять – кл╕мато-географ╕чний (або природно-ланшафтний), популяц╕йний (демограф╕чний), технолог╕чний, орган╕зац╕йний ╕ ментальний. ╤ хоч ц╕ вим╕ри ╓ значною м╕рою незалежн╕, але в р╕зн╕ ╕сторичн╕ моменти процеси в якомусь одному вим╕р╕ стають пров╕дними ╕ впливають на процеси в ╕нших вим╕рах, дал╕ ситуац╕я може зм╕нитися, причини ╕ насл╕дки можуть м╕нятися м╕сцями ╕ все це доповню╓ться ╕ррац╕ональним суб'╓ктивним фактором. Тому даний нарис може справляти враження (╕ це справедливо) певно╖ еклектичност╕ ╕ в╕дсутност╕ ц╕л╕сност╕. Як я наголошував, мен╕ хот╕лося в першу чергу роз╕братися в явищ╕ зародження ново╖ молодо╖ нац╕╖ – укра╖нц╕в, бо зародження будь-якого соц╕ального орган╕зму вир╕шальним чином вплива╓ на його майбутн╕й розвиток, що й простежу╓ться на приклад╕ Укра╖ни. Власне воно (зародження) сформувало укра╖нську ментальн╕сть ╕ продовжу╓ д╕яти дотепер в форм╕ ╕сторично╖ пам'ят╕ народу. В цьому в╕дношенн╕ виникла потреба трохи б╕льше осв╕тити роль кочових народ╕в в укра╖нському нац╕огенез╕, на сьогодн╕ явно недооц╕нену. ╤ безумовно сучасна проблема державотворення спонукала до необх╕дност╕ розгляду в б╕льш загальному план╕ таких явищ, як державн╕сть, бездержавн╕сть, свобода, цив╕л╕зац╕йний фактор ╕ таке ╕нше. Ц╕ питання ╓ надзвичайно актуальними в наш╕ дн╕, коли в передових кра╖нах св╕ту ма╓ м╕сце, можна сказати, криза демократ╕╖, коли все б╕льше виника╓ протир╕ч м╕ж демократ╕╓ю ╕ свободою людини, ╕ коли все б╕льше людей схиляються до обмеження ╕ндив╕дуальних свобод на користь посиленню "державного порядку". Ц╕ питання напряму пов'язан╕ з вибором напрямку розвитку укра╖нсько╖ державност╕.

Ця робота розрахована на широкого читача, а тому не претенду╓ на науков╕сть, тим б╕льше, що в багатьох випадках мо╖ твердження заснован╕ на лог╕ц╕, а не на фактах, ╕ я не маю можливост╕ п╕дтвердити ╖х справедлив╕сть. В ц╕лому, в╕дпов╕дно до мети, робота ма╓ скор╕ше просв╕тницький чи нав╕ть публ╕цистичний характер. Це зв╕льня╓ мене в╕д необх╕дност╕ анал╕зу джерел, пр╕оритет╕в ╕ в╕дпов╕дних посилань (хоч я знаю як ревниво в╕дносяться науковц╕ до питань пр╕оритету), разом з тим, я намагався не суперечити твердо встановленим фактам. Менш сутт╓ва чи ╕люстрац╕йна частина роботи набрана др╕бн╕шим шрифтом ╕ може бути пропущена читачем, який не потребу╓ б╕льших роз'яснень чи коментар╕в.

Частина перша

Ментальн╕ п╕дстави цив╕л╕зац╕╖

Розд╕л 1 .1. ╤ррац╕ональн╕ п╕дстави ментальност╕.

З того кривого дерева, що з нього виросла людина,

важко вистругати пряму палку.

╤. Кант

Криве дерево, про яке йдеться в еп╕граф╕, це дика природа людини, яка не зникла ╕ не могла зникнути, бо ╓ фундаментом, на якому побудована ╖╖ б╕льш культурна складова. Вся ╕стор╕я людства переповнена прикладами, коли через добре продуман╕ рац╕ональн╕ р╕шення прогляда╓ ота дика ╕ррац╕ональна ╕ нездоланна природа. Як правило, вона не ╓ очевидна, бо покрита зверху культурним шаром, завуальована, ╕ потр╕бн╕ певн╕ розумов╕ зусилля, щоб розглед╕ти ╖╖ в чистому вигляд╕, але ╖╖ ╕снування не виклика╓ сумн╕ву. На жаль, саме вона знаходиться в п╕дставах ментальност╕ ╕ тому ╖╖ потр╕бно розглянути в першу чергу.

Могутн╕ ╕нтелектуальн╕ зд╕бност╕, якими еволюц╕я нагородила людину, аж н╕як не вплинули на ту основу, що закладалась на протяз╕ багатьох м╕льйон╕в рок╕в – ╕нстинкти. Вони складають найб╕льш глибокий ╕ найб╕льш консервативний шар ментальност╕ – ту зв╕рину суть людини, що переда╓ться з генами ╕ завжди др╕ма╓ в людин╕, задавлена вихованням ╕ осв╕тою, але завжди готова ц╕лком себе проявити в ситуац╕ях, коли культурн╕ чинники перестають д╕яти. Зв╕р завжди др╕ма╓ в людин╕, ╕ завжди готовий пробудитися, як т╕льки виникне необх╕дн╕сть.

В контекст╕ вибрано╖ теми, нас будуть ц╕кавити в першу чергу соц╕альн╕ аспекти проблеми, тобто прояви ╕нстинкт╕в в соц╕альних явищах. П╕дкреслимо, що ц╕ прояви можуть бути дуже консервативними, бо опираються на природу людини. В ц╕й природ╕ можна вид╕лити групу соц╕альних ╕нстинкт╕в, що сутт╓во впливають, зокрема на соц╕ал╕зац╕ю (створення соц╕альних груп), етнокультурну само╕дентиф╕кац╕ю, прагнення до волод╕ння приватною власн╕стю, прагнення до л╕дерства. Необх╕дне для людини в╕дчуття соц╕ально╖ сп╕льност╕, захищеност╕ створю╓ ╕нстинкт приналежност╕ до групи, що форму╓ одне з основних в╕дношень людини до соб╕ под╕бних – св╕й-чужий. Близький до нього, стадний ╕нстинкт, що змушу╓ людей об'╓днуватися в соц╕альн╕ сп╕льноти – общини ╕ забезпечу╓ б╕льш високу ймов╕рн╕сть виживання для кожного з ╖╖ член╕в. Деяким людям (меншост╕) властиве ╕нстинктивне прагнення до л╕дерства, ╕ таке саме прагнення до визнання свого л╕дерства з боку сп╕льноти, а для б╕льшост╕ – характерна покора л╕деру ╕ нав╕ть прагнення до пошуку л╕дера. Твердження про ╕нстинктивну природу цих явищ базу╓ться на тому факт╕, що вони мають ц╕лковит╕ аналог╕╖ в тваринному св╕т╕. Наявн╕сть л╕дера призводить до утворення вожд╕вства – общини, очолювано╖ л╕дером.

Прагнення до приватно╖ власност╕ також ма╓ ╕нстинктивну природу, бо так само властиве св╕ту тварин. Як ╕ серед людей, воно супроводжу╓ться в╕дпов╕дними, ╕ часто досить складними, ритуалами (наприклад, тварини м╕тять кордони сво╖х волод╕нь за допомогою екскремент╕в). Тому ритуали – найб╕льш древн╕ форми соц╕альних практик людства. Прагнення до ритуальних д╕й, ритуал╕зац╕я процедур з метою надання ╖м б╕льш високого, надбуденного (╕ррац╕онального, м╕стичного, сакрального) смислу чи статусу, так само ма╓ кор╕ння в ╕нстинктивних складових людсько╖ ментальност╕.

Ус╕ ц╕ складов╕ вт╕лен╕ в базов╕й общинн╕й ментальност╕, притаманн╕й людському сусп╕льству на протяз╕ десятк╕в тисяч рок╕в. Колектив╕зм, колективна в╕дпов╕дальн╕сть, дов╕ра до сво╖х, насл╕дування традиц╕й ╕ ритуал╕в, повага до старших, покора старшим ╕ л╕деру, турбота щодо сп╕льних ╕нтерес╕в, недов╕ра ╕ ворож╕сть до чужих – типов╕ риси цього типу ментальност╕. Вона явля╓ собою той «пакет», що безкоштовно да╓ться кожн╕й людин╕ ╖╖ далекими предками, ╕ дал╕ на цьому фундамент╕ ╖й пропону╓ться створювати надбудову. Ось ця надбудова завжди культурно обумовлена, вона створю╓ться середовищем.

Здавалося б, ╕нстинкти могли впливати на соц╕альн╕ явища в людському сусп╕льств╕ т╕льки на досить ранн╕х стад╕ях його розвитку, на р╕вн╕ арха╖чних общин. Насправд╕ ж, вони до цього часу продовжують створювати базов╕ п╕дстави соц╕ально╖ орган╕зац╕╖ ╕ соц╕альних явищ. Справа в тому, що соц╕альн╕ процеси, зазвичай (коли нема╓ екстремально╖ ситуац╕╖, чи ситуац╕╖ виклику) проходять в режим╕ узгодження з ментальн╕стю сусп╕льства, бо ╕накше вони викликають напруження ╕ нестаб╕льн╕сть. Тому вс╕ соц╕альн╕ явища несуть в соб╕ оту ╕ррац╕ональну складову, що як ка╖нова печать супроводжу╓ розвиток людства. Узгодження соц╕альних явищ з ментальн╕стю формал╕зувалась в систем╕ права (сусп╕льного чи м╕жнародного, писаного чи не писаного). Наприклад, право власност╕, п╕дкр╕плене правом сильного, еволюц╕онувало в форму родово╖ власност╕, (яка була поширена, наприклад, серед народ╕в Кавказу ще до к╕нця 19 стол╕ття), в право власност╕ роду, чи л╕дера на обширн╕ територ╕╖, захоплен╕ п╕д час в╕йськових поход╕в, чи отриман╕ в╕д ╕ншого л╕дера, разом з правом грабувати п╕двладний народ, в право власност╕ одних людей по в╕дношенню до ╕нших (рабство в р╕зних формах). Цей ╕нстинкт власност╕ вчува╓ться в словах монарха, «м╕й народ», ╕ ц╕лковитому законному прав╕ посилати цей народ в м'ясорубку в╕йни ╕ ц╕лковит╕й згод╕ цього народу ставати гарматним м'ясом, воно в законному прав╕ виселяти завойований народ з його р╕дних земель чи продавати його в рабство, воно у ц╕лковит╕й впевненост╕ сп╕льноти, що все те, що завойоване нашими предками – все наше, воно в готовност╕ рос╕янина середньо╖ полоси Рос╕╖ не вагаючись стати на захист «исконно наших» Курильських остров╕в, чи «расширять пределы Русского мира на исконно наших территориях Новороссии». Тут ми ма╓мо по╓днання ╕нстинкт╕в власност╕, приналежност╕ ╕ п╕дкорення вол╕ л╕дера. Приналежн╕сть людини до чогось великого ╕ сильного, як продовження колектив╕стсько╖ общинно╖ ментальност╕, сама по соб╕ п╕дносить ╖╖ самооц╕нку. Зб╕льшення, розширення, посилення – надиха╓ людину, мотиву╓ ╕ спрямову╓ ╖╖ активн╕сть, об'╓дну╓ сп╕льноту. ╤ власне в цьому полягають ментальн╕ п╕дстави позитивного сприйняття «сильно╖ держави», авторитарно╖, а то й тотал╕тарно╖ влади, вожд╕в, «сильно╖ руки», «батька нац╕╖», в╕дчуття себе малою частинкою потужного ╕ непереможного механ╕зму, що п╕дкорю╓ народи ╕ захоплю╓ земл╕, щоб сонце не заходило на наших волод╕ннях, «...Чтоб от Японии до Англии сияла Родина моя», сакрального в╕дчуття, що ╕сну╓ великий господар, який все контролю╓, все бачить, про вс╕х п╕клу╓ться. В цьому також проявляються риси колективно╖ в╕дпов╕дальност╕, що панувала в общинах, ╕ вона ж створю╓ ментальн╕ п╕дстави патернал╕зму ╕ фашизму. З ╕ншого боку, зменшення, ослаблення, втрата територ╕й – створю╓ напруження, пов'язане з перспективою втрати як власност╕, так ╕ приналежност╕, чи втрати в╕дпов╕дних ц╕нностей. Це напруження виклика╓ ментальн╕ реакц╕╖ ╕ншого типу – покладання на власн╕ сили, самоорган╕зац╕я, ╕ндив╕дуальна в╕дпов╕дальн╕сть за майбутн╓, а при сильних викликах – прагнення до адаптац╕╖ в нових умовах з найменшими втратами, пристосування, перех╕д на сторону переможця (визнання нового л╕дера), «Стокгольмський синдром» ╕ нарешт╕, згода з неминучим ╕ пасивне сприйняття неминучого в вар╕ант╕ непереборно╖ сили.

Все це переплетено проявами ╕сторично╖ пам'ят╕, яка перетворю╓ться в пол╕тичний ╕ геопол╕тичний фактор. Характерний приклад – московськ╕ княз╕ Рюрикович╕, що були нащадками ки╖вських Рюрикович╕в, вважали ц╕лком законним право московських княз╕в, чи п╕зн╕ше Великорос╕╖ на волод╕ння Ки╓вом, чи Малорос╕╓ю. Це почуття правом╕рност╕ претенз╕й Рос╕╖ на волод╕ння Укра╖ною також укор╕нено в ментальност╕ практично вс╕х рос╕ян, для яких Ки╖в залиша╓ться землею ╖х предк╕в «матерью городов русских», об╕тованою землею, з ╖╖ святинями, печерами, хрещенням Рус╕, ╕ вся рос╕йська ╕стор╕ограф╕я, починаючи з М. Карамз╕на пронизана отим в╕дчуттям спадко╓мност╕, ╓дност╕ ╕, в╕дпов╕дно, законност╕ волод╕ння Укра╖ною, а також – ц╕лковито╖ впевненост╕ в тому, що всяк╕ особливост╕ розвитку Мало╖ Рус╕, вс╕ прояви козаччини «и прочей дикой необузданности» поступово повинн╕ бути «причесан╕» ╕ ун╕ф╕кован╕ до р╕вня «полного единообразия и имперского порядка». Не дивно що в╕дх╕д Укра╖ни в╕д Рос╕╖ сприйма╓ться через призму рос╕йсько╖ ментальност╕ спочатку, як «розр╕зання по живому», пот╕м – по принципу рос╕йського присл╕в'я, «вернись, я все прощу» ╕ нарешт╕, «так не доставайся же ты никому!». Не менше вража╓ феномен «сарматського м╕фу» – стосовно походження польсько╖ шляхти в╕д войовничих сармат╕в, як╕ в свою чергу – нащадки славного Яфета, сина прабатька Ноя, в той час як посполит╕ хлопи, ясна р╕ч, нащадки Хама. В ус╕ часи походження само по соб╕ ставало непохитною п╕дставою прав власност╕, стану, статусу ╕ пол╕тично╖ лег╕тимност╕. Ще в XX стол╕тт╕ в деяких штатах Америки д╕яв принцип «капл╕ кров╕», зг╕дно якого будь-яка незначна частина негритянсько╖ кров╕ перетворювала людину в недолюдка.

Те саме стосу╓ться базового соц╕ального в╕дношення, св╕й-чужий – плин часу н╕як на ньому не позначився. Цив╕л╕зован╕ англ╕йц╕ час╕в Ол╕вера Кромвеля, за пер╕од з 1641 по 1652 р╕к знищили 500 тисяч ╕рландц╕в ╕ ще 300 тисяч продали в рабство. Населення ╤рланд╕╖ зменшилось на 60 в╕дсотк╕в за десять рок╕в, але на цьому процес работорг╕вл╕ не завершився, в╕н ╕нтенсивно продовжувався до 1798 року, а остаточно завершився т╕льки в 1839 роц╕. Ц╕ факти дивують, бо мова йде про стосунки до представник╕в тако╖ ж само╖ б╕ло╖ раси ╕ то╖ ж само╖ християнсько╖ в╕ри. Вс╕м в╕дом╕ явища геноциду ╓вре╖в п╕д час Друго╖ св╕тово╖ в╕йни, як╕ стали результатом ╕нтенсивно╖ пропаганди ╕ в╕дпов╕дно╖ пол╕тики, але чим пояснити випадки жахливого в╕дношення до сво╖х сп╕вгромадян-╓вре╖в з боку польського цив╕льного населення в т╕ ж сам╕ часи, яке досл╕джу╓ Ян Томаш ╫росс (Jan Tomasz Gross)? Я прив╕в приклади цив╕л╕зованих кра╖н – н╕мц╕ створили одну з найвищих св╕тових культур, а в Польщ╕ близько половини населення – потомственн╕ шляхтич╕ ╕ Польща пиша╓ться сво╖ми демократичними традиц╕ями.

Зростання р╕вня загально╖ культури приводить до розширення сфери "сво╖х". На зор╕ цив╕л╕зац╕╖ цьому сприяли торгов╕ стосунки, що вгамовували лют╕сть варвар╕в ╕ формували новий тип ментальност╕ – ринковий, в тому ж напрямку д╕яли св╕тов╕ рел╕г╕╖, як╕ декларували братськ╕ в╕дносини м╕ж «сво╖ми», дал╕ людина вийшла на р╕вень усв╕домлення себе частиною «велико╖ общини» – нац╕╖, держави, ╕мпер╕╖, нарешт╕, в наш час в╕дбува╓ться процес формування планетарно╖ людсько╖ сп╕льноти ╕ в╕дпов╕дно зм╕ню╓ться ментальн╕сть – усв╕домлення себе частиною р╕зноман╕тного ╕ р╕знобарвного людства. Але в мене нема╓ найменшого сумн╕ву, що в ситуац╕╖ глобального катакл╕зму, що поставить людство на межу виживання, дуже швидко виникне зворотний процес подр╕бнення сусп╕льства аж до р╕вня общин, ╕ т╕льки на цьому р╕вн╕ у людини залишаться «сво╖», а вже в сус╕дньому будинку, чи сус╕дн╕й землянц╕ – чуж╕, яких можна використовувати як ресурс для виживання. ╤ весь той здобуток цив╕л╕зац╕╖, вся та ментальна надбудова, що формувалися тисячол╕ттями, за л╕чен╕ роки, чи нав╕ть м╕сяц╕, буде здута в╕тром нев╕дворотно╖ сили, ╕ буде оголене ядро, яке визнача╓ ту базову внутр╕шню суть людини, з якою вона багато тисячол╕ть тому вийшла на старт цив╕л╕зац╕╖. Бо та ╖╖ суть формувалася м╕льйонами рок╕в еволюц╕╖, ╕ була заф╕ксована в генетичн╕й пам'ят╕. (Вт╕м, п╕сля завершення катакл╕зму людство може досить швидко вернутись до цив╕л╕зац╕╖, ╕ тяжк╕ часи залишаться т╕льки в спогадах, н╕чних кошмарах ╕ патолог╕чних станах, але це вже ╕нший аспект проблеми). Людина може в╕дчувати себе членом широко╖ сп╕льноти, нав╕ть планетарно╖, але в не╖ завжди залиша╓ться потреба в найближчому кол╕ «сво╖х», близьких, р╕дних. ╤ в╕дсутн╕сть найближчого кола, яка може бути обумовлена ситуац╕╓ю або ╕ндив╕дуал╕змом людини, ста╓ для не╖ одним з найтяжчих психолог╕чних випробувань, бо не знаходить задоволення природний соц╕альний ╕нстинкт людини, ╕ життя для не╖ втрача╓ сенс.

╤нстинкт прагнення до л╕дерства в середовищ╕ людей трансформувався в ╕нстинкт влади, або владний ╕нстинкт. Справа в тому, що людина не може бути реальним л╕дером в усьому, тож ╖╖ л╕дерство знову ж таки закр╕плю╓ться правом, як правило, правом сильного або законом. Вже в общинах-вожд╕вствах владн╕ повноваження передавались в╕д батька до сина. Такий спос╕б лег╕тимац╕╖ л╕дерства про╕снував до наших час╕в, як абсолютний ╕сторичний анахрон╕зм, що не ма╓ н╕чого сп╕льного з реальним л╕дерством, або ж як ритуал, що не ма╓ н╕чого сп╕льного з реальною владою (в конституц╕йних монарх╕ях). Разом з тим, наявн╕сть владного ╕нстинкту серед деяких представник╕в сп╕льноти дотепер створю╓ серйозн╕ проблеми, ╕ значн╕ зусилля сусп╕льство змушене направляти на запоб╕гання узурпац╕╖ влади, на п╕дтримку балансу г╕лок влади ╕ контролю над владою, на вдосконалення пол╕тично╖ системи, процедури представництва ╕ вибор╕в, ╕ т. п.

Явно ╕нстинктивну природу ма╓ ╕ррац╕ональне прагнення до невпинного, нестримного ╕ н╕чим не обмеженого збагачення. Це взагал╕ ╓ цив╕л╕зац╕йна проблема, пов'язана з обмежен╕стю земних ресурс╕в, виходом на меж╕ зростання ╕ еколог╕чним колапсом. Але з давн╕х-давен складн╕сть вир╕шення ц╕╓╖ проблеми полягала в тому, що багатство по╓днувалося з владою: влада приводила до багатства, а багатство – до влади. Тут ми ма╓мо по╓днання ╕нстинкту приватно╖ власност╕, ╕нстинкту влади, а також ╕нстинкту мисливця-збирача-добувача. Вся ╕стор╕я людства наповнена прикладами боротьби з цим згубним симб╕озом ╕ навряд чи зараз ми можемо стверджувати, що ця боротьба завершена. Причина в тому, що т╕льки влада може повною м╕рою захистити багатство, ╕ багата людина завжди буде прагнути влади, а вона ма╓ ресурс для реал╕зац╕╖ цього прагнення, щоб забезпечити гарантоване св╕тле майбутн╓ ╕ для себе, ╕ для нащадк╕в. ╤ не зважаючи на те, що перш╕ усп╕хи в справ╕ в╕дд╕лення багатства ╕ влади були отриман╕ ще в пол╕сах Древньо╖ Грец╕╖, до нашого часу багатство залиша╓ться реальним пол╕тичним важелем. Лютер мав рац╕ю, стверджуючи, що природна порочн╕сть людини н╕коли не зника╓ остаточно.

Кр╕м соц╕альних ╕нстинкт╕в, або таких, що безпосередньо стосуються соц╕ального устрою, людина ма╓ ще ╕ндив╕дуальн╕ ╕нстинкти, що мають надзвичайно велике значення для людини, а отже опосередковано впливають на соц╕альн╕ явища. Це в першу чергу, п╕знавальний ╕нстинкт, що властивий також вищим тваринам, але для людини в╕н ма╓ визначальне значення. Так, дитина, яка не отриму╓ достатню к╕льк╕сть ╕нформац╕╖, переста╓ бути людиною, а сформована людина, яка повн╕стю в╕др╕зана в╕д ╕нформац╕╖ – божевол╕╓. Людина п╕зна╓ реальн╕сть через розум ╕ через почуття. Почутт╓вий механ╕зм дуже древн╕й, в тварин в╕н форму╓ умовн╕ рефлекси шляхом рац╕онал╕зац╕╖ емоц╕й. В людей в╕н створю╓ рац╕ональн╕ знання шляхом рац╕онал╕зац╕╖ почутт╕в. Почутт╓вий механ╕зм переду╓ всякому п╕знанню, кр╕м того п╕знання через розум переходить в почутт╓в╕ форми. Результати рац╕онального п╕знання – знання, можуть бути виражен╕ в форм╕ тексту. Почуття не можуть бути виражен╕ через текст, в усякому раз╕, повною м╕рою. Через почутт╓вий механ╕зм п╕зна╓ться сутн╕сть реальност╕ шляхом сприйняття форм, в╕дношень форм ╕ форм в╕дношень. Через розум п╕зна╓ться сутн╕сть реальност╕ шляхом вивчення к╕льк╕сних ╕ як╕сних в╕дношень, що можуть бути формал╕зован╕, шляхом систематизац╕╖ ╕ структуризац╕╖ ╕нформац╕╖, а також шляхом створення моделей реальност╕. Чутт╓ве п╕знання структуроване по зм╕сту: п╕знання в╕дношень м╕ж людьми ╓ п╕знання етичного в реальност╕. Найважлив╕ше в ньому – справедлив╕сть, виража╓ м╕ру узгодження особистих ╕ сусп╕льних ╕нтерес╕в. П╕знання форм ╕ форм в╕дношень в природ╕, людин╕ ╕ сусп╕льств╕, явля╓ собою п╕знання естетичного в реальност╕. Найважлив╕ше в ньому – краса, виража╓ м╕ру в╕дпов╕дност╕ м╕ж формою ╕ зм╕стом, що виражений через дану форму. Таким чином, п╕знання в ц╕лому спрямоване на пошук ╕стини, справедливост╕ ╕ краси.

Кр╕м того, людина ма╓ ╕нстинкт збер╕гання ╕ поширення (розповсюдження) ╕нформац╕╖, напевно, спор╕днений з п╕знавальним ╕нстинктом. Д╕йсно, знання можуть стати соц╕альним фактором лише при наявност╕ ефективного механ╕зму ╖х ф╕ксац╕╖, збер╕гання ╕ передач╕. Прагнення спов╕стити якусь ╕нформац╕ю бува╓ наст╕льки сильне, що людину не зупиняють нав╕ть власна клятва чи страх перед можливими санкц╕ями. Мабуть, прагнення збер╕гати ╕ розповсюджувати свою етнокультурну ╕дентичн╕сть ма╓ ту ж саму природу.

Сусп╕льна роль ╕нстинкт╕в, чи ширше – ╕ррац╕онально╖ складово╖ ментальност╕, проявля╓ себе через д╕╖, д╕яльн╕сть, тобто через активн╕сть. Особлив╕сть ╕ррац╕онального поляга╓ в тому, що воно не потребу╓ мотивац╕╖ для в╕дпов╕дних прояв╕в активност╕. Людина сприйма╓ ╕ поширю╓ ╕нформац╕ю, бо вона не може не сприймати ╕ не поширювати. Людина прагне власност╕, л╕дерства, визнання, вза╓мин з ╕ншими людьми, тому що не може цього не робити. Такий тип активност╕, який не потребу╓ зовн╕шньо╖ мотивац╕╖, можна назвати – немотивована активн╕сть. Природа тако╖ активност╕ пов'язана з ╕нстинктами, глибокими шарами мозку ╕ в╕дпов╕дними складовими ментальност╕. Цей зв'язок реал╕зу╓ться за рахунок включення ╕ррац╕ональних складових, немотивовано╖ активност╕ в будь як╕ ╕нш╕ форми активност╕. Наприклад, рибалка-любитель, який задовольня╓ св╕й ╕нстинкт мисливця-збирача-добувача, може виконати величезний п╕дготовчий об'╓м роботи, але буде все це робити самов╕ддано, з гарячим серцем, бо все це пов'язане з його основним прагненням. (Характерно, що сучасн╕ рибалки взагал╕ в╕дпускають п╕йману рибу. Тобто мета процесу, на який може бути витрачено маса зусиль ╕ кошт╕в, власне в самому процес╕, тобто в задоволенн╕ ╕нстинкту. Рибалка н╕коли не похвалиться тим, яке задоволення в╕н отримав по╖даючи сп╕йману рибу, зате до к╕нця дн╕в буде переживати процес ╖╖ лову). Так звана, творча праця, вс╕ найвищ╕ досягнення цив╕л╕зац╕╖, на як╕ був здатен людський дух, являють собою продукт немотивовано╖ активност╕, продукт натхнення, яке, як в╕домо, «не прода╓ться». Т╕льки в╕льний натхненний труд може бути творчим ╕ високопродуктивним. Праця «з п╕д палки», мотивована матер╕альною необх╕дн╕стю, або ще г╕рше – примусова праця, мотивована страхом перед покаранням, суб'╓ктивно сприйма╓ться як страждання.

Трагед╕я людства в тому, що здобутки цив╕л╕зац╕╖ закр╕пляються не на б╕олог╕чному (генетичному) р╕вн╕, а в текстах ╕ явищах культури, ╕ все найб╕льш ц╕нне в цих здобутках переда╓ться при безпосередньому контакт╕ людини з людиною. Ось ця ╕нформац╕йна ниточка, на який трима╓ться цив╕л╕зац╕я, може бути перервана, ╕ тод╕ швидко ╕ назавжди втрачаються гранд╕озн╕ досягнення, ╕ в╕дкат назад аж до здичав╕ння сусп╕льства наста╓ нев╕дворотно. Так╕ под╕╖ в╕дбувалися неодноразово в доступн╕й нам ╕стор╕╖, ╕ ще б╕льше – в недоступн╕й ╖╖ частин╕, причому сценар╕й завжди був той самий – розвинена, висококультурна цив╕л╕зац╕я знищувалась ╕ншою, б╕льш дикою ╕ агресивною, яка з тих чи ╕нших причин в╕дстала в сво╓му розвитку. То ж, на мою думку, найб╕льшу небезпеку розвиненим цив╕л╕зац╕ям несе ╕сторичний або цив╕л╕зац╕йний асинхрон╕зм, в╕дставання в час╕ деяких рег╕он╕в планети, чи сп╕льнот, що веде до з╕ткнень цив╕л╕зац╕й. Зазвичай, ╕стор╕я л╕кв╕ду╓ ╕сторичн╕ асинхрон╕зми жорстоким ╕ кривавим чином. Коли демограф╕чний вибух призводить до перенаселення ╕ браку ресурс╕в, коли ц╕на людини ста╓ близькою до нуля, а то й в╕д'╓мною, коли зроста╓ до критичних меж внутр╕шн╓ напруження, тод╕ завжди виника╓ ╕дея, що орган╕зову╓ ╕ спрямову╓ народну масу на звершення надзусилля, в якому в╕дбува╓ться розрядка накопичено╖ колосально╖ енерг╕╖ мас, ╕ якому не може протистояти цив╕л╕зоване хоч ╕ добре орган╕зоване сусп╕льство. На жаль, нов╕тн╕ технолог╕╖, особливо во╓нн╕, може легко засво╖ти сусп╕льство, що ма╓ арха╖чну ментальн╕сть.

Найб╕льш старе з в╕домих нам явищ даного типу – знищення кочовиками землеробських цив╕л╕зац╕й на п╕вн╕ч в╕д Чорного моря в середин╕ 3 тисячол╕ття до н. е. Наступна хвиля почалася в XIII ст. до н. е. ╕ тривала майже чотири стол╕ття – рух "народ╕в моря" на ╢гипет ╕ початок занепаду найстар╕шо╖ цив╕л╕зац╕╖ минулого, дор╕йське вторгнення в Грец╕ю ╕ загибель М╕кенсько╖ цив╕л╕зац╕╖, катастрофа Бронзового в╕ку 1206 – 1150 р. до н. е., "темн╕ в╕ки" Еллади ╕ повернення до родового устрою в XI – IX ст. до н. е. Чергова хвиля з╕ткнення цив╕л╕зац╕й виникла приблизно через п╕втора тисячол╕ття – крах Римсько╖ ╕мпер╕╖, Хунно-китайськ╕ в╕йни ╕ Велике переселення народ╕в в IV – VII стол╕ттях. Наступна хвиля – нашестя монгол╕в приблизно через тисячу рок╕в. На м╕й погляд, зараз форму╓ться нова хвиля, але вже в ╕нших формах, що в╕дпов╕дають сучасним реал╕ям. Зростання цив╕л╕зац╕╖ завжди супроводжу╓ться зростанням рол╕ розуму, рац╕онально╖ складово╖ в ментальност╕ ╕ д╕ях, але п╕сля цив╕л╕зац╕йних з╕ткнень в╕дбува╓ться в╕дкат у минуле, дом╕нування ╕ррац╕онального, втрата знань, технолог╕й ╕ форм орган╕зац╕╖ сусп╕льства.

На щастя, ниточку, що зв'язу╓ покол╕ння, не вда╓ться перерубати повн╕стю, поступове накопичення знань веде до поступового в╕дходу в╕д дико╖ перв╕сно╖ природи людини. Можна констатувати наявн╕сть ╕сторично╖ тенденц╕╖, що в середньому, незважаючи на в╕дкати, д╕╓ на протяз╕ в╕домо╖ нам ╕стор╕╖ – тенденц╕╖ наростаючого дом╕нування рац╕онального над ╕ррац╕ональним, а також спор╕днено╖ тенденц╕╖ розширення рол╕ ╕ поля свободи для п╕знавально╖ (когн╕тивно╖) спрямованост╕ немотивовано╖ активност╕. Тобто в ц╕лому в╕дбува╓ться рац╕онал╕зац╕я ментал╕тету ╕ поворот до мудрого, виваженого вир╕шення проблем. Разом з тим, под╕╖ нов╕тн╕х час╕в, починаючи з двадцятого стол╕ття, переконливо продемонстрували, що в умовах досить високо╖ цив╕л╕зованост╕ сусп╕льства, за допомогою в╕дпов╕дних практик ╕ в в╕дпов╕дних умовах, може бути досягнута значна ╕ррац╕онал╕зац╕я сусп╕льно╖ св╕домост╕, що приводить до ╕ррац╕ональних, диких д╕й, здавалося б, несум╕сних з культурою. Треба пам'ятати, що зустр╕ч з ╕ррац╕ональним веде до ╕ррац╕онально╖ реакц╕╖. Ось ц╕ спалахи, чи п╕дземн╕ поштовхи ╕ррац╕онального, рел╕г╕йний фундаментал╕зм, р╕зноман╕тн╕ форми екстрем╕зму, чи не ╓ вони пров╕сниками глобального землетрусу, ново╖ хвил╕ з╕ткнень минулого з майбутн╕м?

Основне питання поляга╓ в тому, чи зможе людська цив╕л╕зац╕я нарешт╕ стати достатньо розумною ╕ рац╕ональною, щоб уникнути нищ╕вних глобальних конфл╕кт╕в. Зг╕дно г╕потези техно-гуман╕тарного балансу, розроблено╖ А.П. Назаретяном, ╕снування цив╕л╕зац╕╖ забезпечу╓ться в╕дпов╕дн╕стю м╕ж технолог╕чним потенц╕алом ╕ культурними регуляторами, що дозволяють сво╓часно адаптуватися до власно╖ сили, перш н╕ж ця сила призведе до вза╓много знищення. Назаретян нав╕ть вид╕ля╓ окремий вектор еволюц╕╖ – вдосконалення культурно-психолог╕чних (ментальних) механ╕зм╕в стримування агрес╕╖. Але проблема в тому, що технолог╕чна потужн╕сть озбро╓нь зробила г╕гантський стрибок за ╕сторично незначний пром╕жок часу. За цей же пром╕жок часу ментальн╕сть народу практично не зм╕нилась, нов╕ м╕жнародн╕ механ╕зми стримування агрес╕╖ слабк╕ ╕ неефективн╕, ╕снують кра╖ни з досить арха╖чним мисленням, з такими ж арха╖чними л╕дерами, що мають повну монопол╕ю на прийняття р╕шень. Коли доля планети залежить в╕д вол╕ одн╕╓╖ людини, коли ядерний шантаж вважа╓ться мало не нормою, то виника╓ ситуац╕я балансування над пр╕рвою, яка не може продовжуватися необмежено довго. Коли засоби знищення сягають планетарного масштабу, т╕льки планетарна ╓дн╕сть народу може запоб╕гти знищенню планети, але культурний р╕вень народу все ще знаходиться на етн╕чному ╕ конфес╕йному р╕вн╕. Розвиток технолог╕╖ ╕ розвиток ментальност╕ в╕дбуваються сутт╓во несинхронно ╕ цю причину не можна усунути, бо вона в природ╕ речей. Людство все ще не може позбавитися д╕╖ ╕ррац╕ональних чинник╕в, не дивлячись на загрозу самому ╕снуванню цив╕л╕зац╕╖.