Текст книги "Укранська ментальнсть укранська державнсть (СИ)"

Автор книги: Павел Чередник

сообщить о нарушении

Текущая страница: 11 (всего у книги 21 страниц)

Про наявн╕сть укра╖нсько╖ нац╕╖ св╕дчить той очевидний факт, що мешканц╕ р╕зних частин ╕сторично╖ Укра╖ни, як╕ довгий (нав╕ть в ╕сторичних масштабах) час перебували в р╕зних державах (Москов╕╖-Рос╕╖, Реч╕ Посполит╕й, Польщ╕, Австро-Угорщин╕), не перестали вважати себе укра╖нцями ╕ ч╕тко усв╕домлювали свою спор╕днен╕сть ╕ приналежн╕сть до ╓диного соц╕ально-╕сторичного орган╕зму, сво╓╖ в╕тчизни – Укра╖ни. Це явище було абсолютно новим ╕ незрозум╕лим нав╕ть для ╓вропейських л╕дер╕в як╕ з великим здивуванням сприйняли претенз╕╖ Галичини на створення укра╖нсько╖ незалежно╖ держави п╕сля розвалу Австро-Угорсько╖ ╕мпер╕╖, внасл╕док чого стали на сторону Польщ╕ в укра╖нсько-польськ╕й в╕йн╕ 1918 – 1919 рок╕в, ╕ «блакитна арм╕я» Юзефа Галера, сформована Антантою в «колисц╕ свободи» – Франц╕╖ для захисту в╕д б╕льшовик╕в, була використана Польщею для придушення укра╖нц╕в. Найб╕льш дивним було те, що укра╖нський етнос виявився таким пол╕тизованим ╕ згуртованим, що зм╕г так швидко «з нуля» збудувати бо╓здатну арм╕ю. Насправд╕, це не повинно викликати подив з огляду на те, що укра╖нська нац╕я вже (а може, все ще) ╕снувала. Аналог╕чно поставилася ╢вропа до Укра╖нсько╖ Народно╖ Республ╕ки, яка без зовн╕шньо╖ допомоги, на жаль, не спромоглася протистояти б╕льшовицьк╕й навал╕, в результат╕ чого невдовз╕ ╖╖ народ зазнав незл╕чених страждань. Укра╖на в цьому сенс╕ не ун╕кальна. Живий приклад – курди, як╕ не мали сво╓╖ державност╕, але вважають себе розд╕леною нац╕╓ю ╕ безумовно, являють собою таку нац╕ю, бо довгий час будучи в розд╕леному стан╕ не втрачають сво╓╖ ╓дност╕.

Вся ╓вропейська, а за нею ╕ укра╖нська пол╕толог╕я пов'язу╓ процес нац╕огенезу (перетворення народу, етносу в нац╕ю ╕ розвиток нац╕й) з пров╕дною, нав╕ть визначальною роллю ел╕ти в цьому процес╕. Це пов'язано з тим, що теор╕╖ утворення нац╕й опирались виключно на зах╕дно╓вропейський досв╕д, б╕льше того – на досв╕д великих «╕сторичних», в терм╕нолог╕╖ Гегеля, народ╕в. (Огляд в╕дпов╕дних теор╕й ╕ посилань можна найти зокрема в робот╕ Георг╕я Касьянова, «Теор╕╖ нац╕╖ та нац╕онал╕зму», 1999 р.). Характерна риса цих народ╕в з точки зору нац╕огенезу поляга╓ якраз в наявност╕ станового ╕ феодального розколу, про який йшлося вище. Саме ел╕та в цих кра╖нах першою згадала про «дух народу», про необх╕дн╕сть зламу станових перепон ╕ перетворення «худоби, що вм╕╓ говорити» в актора ╕стор╕╖. Узагальнення тако╖ модел╕ нац╕огенезу, перенесення ╖╖ взагал╕ на вс╕ народи дуже нагаду╓ спроби загнати п╕д марксистську модель сусп╕льно-економ╕чних формац╕й ╕стор╕ю ус╕х кра╖н, без винятку. Насправд╕, зах╕дно╓вропейський досв╕д – ун╕кальний. Б╕льш менш однаковий характер розвитку зах╕дно╓вропейських кра╖н зумовлений дуже т╕сними зв'язками м╕ж ними. Вже за Ла-Маншем в Англ╕╖, а ще б╕льше – в Шотланд╕╖ чи ╤рланд╕╖ ми бачимо дещо ╕нш╕ явища. Так само сво╓р╕дна Скандинав╕я, ╕ дал╕ – Польща, Укра╖на, не говорячи вже про кочовик╕в чи Далекий Сх╕д. Якщо опиратися на зах╕дно╓вропейську модель, то формування нац╕╖ укра╖нц╕в почалося в к╕нц╕ XIX стол╕ття, разом з виникненням кап╕тал╕стичних в╕дносин. Власне це й стверджу╓ться практично ус╕ма досл╕дниками. А з кого вона сформувалася? З малорос╕в? А як бути, наприклад, з галичанами, що жили зовс╕м в ╕нш╕й держав╕ аж до 1939 року? ╤ чому укра╖нц╕, що були розд╕лен╕ на дек╕лька (до шести) частин та ще й пом╕ж р╕зними державами стали одн╕╓ю нац╕╓ю? Як це могло в╕дбутися ╕ при чому тут кап╕тал╕стичн╕ в╕дносини, модерн╕зац╕я ╕ початок ╕ндустр╕ально╖ епохи? Ясно, що якби укра╖нська нац╕я формувалась в к╕нц╕ XIX стол╕ття в межах ╓диного пол╕тичного простору – Рос╕йсько╖ ╕мпер╕╖, то вона б не мала жодних характерних особливостей, що в╕др╕зняють ╖╖ в╕д титульно╖ рос╕йсько╖ нац╕╖, в╕дбулося б так жадане для ╕мпер╕╖ злиття трьох братських народ╕в.

Наведу деяк╕ факти. "У 1897 р. лише 16 % юрист╕в, 25 % учител╕в ╕ майже 10 % письменник╕в ╕ художник╕в на Укра╖н╕ були укра╖нцями. З 127 тис. ос╕б, зайнятих «розумовою працею», укра╖нц╕ становили третину. А у 1917 р. лише 11 % студент╕в Ки╖вського ун╕верситету були укра╖нцями за походженням. Вражала в╕дсутн╕сть укра╖нц╕в у м╕стах. На злам╕ стол╕ть вони складали менше третини всього м╕ського населення; решта припадала на рос╕ян та ╓вре╖в. Як правило: чим б╕льшим було м╕сто, тим менше жило в ньому укра╖нц╕в. У 1897 р. лише 5,6 % мешканц╕в Одеси були укра╖нцями, а у 1920 р. ╖хня частка впала до 2,9 %. У Ки╓в╕ в 1874 р. укра╖нську мову вважали р╕дною 60 % населення, у 1897 р. цей показник зменшився до 22 %, а в 1917 р.– до 16 %. Модерн╕зац╕я явно залишала укра╖нц╕в осторонь". (Орест Субтельний. «Укра╖на: ╤стор╕я»). Аналог╕чна ситуац╕я була в середовищ╕ промислового пролетар╕ату. Висновок – модерн╕зац╕я привела до формування ╕ переважання титульно╖ ╕мперсько╖ нац╕╖ – рос╕ян. Це очевидний ╕ нев╕дворотний процес, коли в╕н створю╓ться потужним ╕мперським механ╕змом, коли осв╕та, культура, наука, оф╕ц╕йне сп╕лкування, д╕ловодство ╕ судочинство в╕дбуваються на державн╕й рос╕йськ╕й мов╕, а вс╕ ╕нш╕ мови забороняються або пригн╕чуються. Альтернатива дуже проста – русиф╕куйся або сиди в сел╕. Цей ╕нтенсивний процес русиф╕кац╕╖ почався не сам по соб╕, а в╕дразу п╕сля втрати малорос╕йсько╖ автоном╕╖. В╕н корелю╓ в час╕ з в╕дпов╕дними законодавчими зм╕нами, що супроводжували цей процес, а тому його можна розглядати, як складову процесу ╕мперсько╖ колон╕зац╕╖ Укра╖ни. Тобто на протяз╕ XIX стол╕ття ╕ особливо в його к╕нц╕ в╕дбувався активний процес асим╕ляц╕╖ укра╖нсько╖ нац╕╖, а «нац╕отворч╕сть» в середовищ╕ укра╖нсько╖ ел╕ти являли собою реакц╕ю на цей процес, бо власне ел╕та ставала першою жертвою асим╕ляц╕╖. З╕ткнення двох форм буття для ел╕ти "...виступа╓ як драма екзистенц╕йного вибору (не просто м╕ж правним «чужим» та безправним «сво╖м», а – м╕ж двома культурами в соб╕ самому, з яких одна тлумить ╕ншу). Власне в горнил╕ ц╕╓╖ драми в╕дбувалося становлення нашо╖ нац╕онально╖ ╕нтел╕генц╕╖ в XIX стол╕тт╕, як у п╕дрос╕йськ╕й, так ╕ в галицьк╕й, «австр╕йськ╕й» Укра╖н╕..." (Оксана Забужко. Шевченк╕в м╕ф Укра╖ни. 1996). Нав╕ть початкова осв╕та ста╓ тим «культурним плугом», що переверта╓ в голов╕ учня етнокультурн╕ пласти, зм╕ню╓ ц╕нност╕, перетворю╓ться в репресивний ╕нструмент колон╕зац╕╖.

Теор╕я нац╕огенезу не врахову╓ наявн╕сть якраз цього важливого фактора – колон╕ального. Панування колон╕ально╖ держави призводить до знищення етнос╕в, або в кращому випадку – включення ╖х в пан╕вний етнос, незалежно в╕д того, досягли вони стад╕╖ нац╕╖, чи н╕. Я не буду наводити приклади, бо вони очевидн╕ ╕ ╖х надто багато. Досить хоча б поц╕кавитися як╕ народи ран╕ше проживали "на исконно русских землях" в район╕ то╖ ж Москви ╕ куди ц╕ народи под╕лися. То ж народ, що живе в умовах колон╕ального тиску може т╕льки виживати, поступово втрачаючи свою етнокультурну ╕дентичн╕сть. Модерн╕зац╕я, як правило, прискорю╓ цей процес, бо п╕дключа╓ до нього глобал╕зац╕ю, ун╕ф╕кац╕ю культури ╕ осв╕ти, посилення м╕жетн╕чних контакт╕в ╕ м╕грац╕╖. (Вт╕м, форми колон╕ального тиску можуть бути досить р╕зноман╕тними, то ж активна нац╕я (етнос) може знайти в╕дпов╕дну н╕шу для виживання ╕ в╕дпов╕дн╕ форми боротьби). Той "╕мпульс вол╕", що породив ╕ остаточно сформував укра╖нську нац╕ю десь на початку XVII-го стол╕ття ╕ який вдавалося п╕дтримувати ще на протяз╕ б╕льш як стол╕ття, затухав приблизно в╕д к╕нця XVIII-го до к╕нця XIX-го стол╕ття, що привело практично до знищення укра╖нсько╖ нац╕╖ внасл╕док поступово╖ л╕кв╕дац╕╖ укра╖нсько╖ державност╕ ╕ розколу (розшарування), що виник м╕ж селянством, включно з малоземельним козацтвом, ╕ ел╕тою, яка перетворилась в ╕мперське дворянство. (Аналог╕чний розкол оддавна ╕снував в рос╕йському народ╕ м╕ж дворянами ╕ кр╕паками).

Коротка хронолог╕я под╕й.

1754 р╕к – л╕кв╕дац╕я укра╖но-рос╕йського митного кордону

1764 – в╕дставка Розумовського, останнього гетьмана Гетьманщини.

1775 – руйнац╕я Запорозько╖ С╕ч╕. П╕сля цього близько половини запорозьких земель було розпод╕лено м╕ж рос╕йськими вельможами, а майже вся решта передана ╕ноземним (в основному н╕мецьким ╕ сербським) колон╕стам.

1781 – скасовано полковий устр╕й Л╕вобережжя.

1783 – перестало ╕снувати окреме козацьке в╕йсько на Л╕вобережж╕.

1783 – в╕дбулося закр╕пачення селян Л╕вобережжя, що складали близько 54% населення (за даними 1795 року).

1797 – введений призов до арм╕╖.

1831 – скасування магдебурзького права в м╕стах Укра╖ни (в Ки╓в╕ – 1834 р.).

1832 – козаки, що не стали дворянами, остаточно отримали статус спец╕альних державних селян.

1832 – запровадження для Правобережжя назви "Юго-Западный край".

1837 – скасування Малорос╕йського генерал-губернаторства як окремого утворення ╕ заборона вживання слова, Малорос╕я, в оф╕ц╕йних документах ╕мпер╕╖.

1840 – скасування Литовського статуту, що був головним джерелом укра╖нського права на Гетьманщин╕. На цьому укра╖нська державна автоном╕я була повн╕стю л╕кв╕дована, в усякому раз╕, формально. Укра╖на була остаточно втягнута в ╕мперську орб╕ту.

1863 – Валу╓вський указ про часткову заборону публ╕кац╕й укра╖нською мовою.

1876 – ╢мський указ, який повн╕стю забороняв укра╖нську мову в будь-як╕й публ╕чн╕й сфер╕. Центр укра╖нського культурного руху перем╕стився до Львова.

Фактично ми ма╓мо справу з процесом ╕нтеграц╕╖ укра╖нських земель до складу ╕мпер╕╖ в якост╕ рядових рос╕йських губерн╕й ╕ асим╕ляц╕╖ малорос╕в великорос╕йським етносом. В цьому план╕ малороси мали так╕ ж сам╕ права, що й великороси ╕ не мали жодних обмежень, якщо волод╕ли рос╕йською мовою. Законодавча р╕зниця полягала т╕льки в одному – смуга ос╕лост╕ для ╕уде╖в ╕ циган не розповсюджувалась на великорос╕йськ╕ губерн╕╖. Але з ╕ншого боку, цей процес в перспектив╕ в╕в до нев╕дворотного зникнення укра╖нства. Все це в╕дбувалось в рамках пануючо╖ концепц╕╖ «общерусской общности», яка була орган╕чна для рос╕ян ╕ не викликала жодних сумн╕в╕в. Сумн╕ви ╕ здивування викликали явища демонстрац╕╖ укра╖нсько╖ в╕друбност╕, як╕ з точки зору рос╕ян були безп╕дставними. Б╕льше того, як зауважу╓ Олекс╕й М╕ллер, «Борьба с другими национальными движениями была борьбой за сохранение целостности империи. Борьба же с украинским движением непосредственно касалась еще и вопроса о целостности русского народа (для тех, кто верил, что триединая русская нация уже существует) или о том, какие территории и какое население составят то ядро империи, которое предстояло консолидировать в русскую нацию (для тех, кто отдавал себе отчет в том, что большая русская нация представляет собой только проект)». (З цитовано╖ вище роботи, Формирование наций у восточных славян в 19 веке).

╤ т╕льки в той пер╕од, коли юридично Укра╖на перестала ╕снувати, до роботи п╕дключилася укра╖нська ел╕та, точн╕ше ╖╖ «укра╖ноф╕льська» частина. Але це була вже робота не по створенню, а по порятунку нац╕╖, по збереженню залишк╕в того, що ще не встигло зовс╕м зникнути. Це була реан╕мац╕йна робота, бо фактично ╓диним ╕ останн╕м нап╕взруйнованим форпостом укра╖нськост╕ на той час залишалось село.

Отже виника╓ питання, чи м╕г би той же Котляревський писати укра╖нською народною мовою ╕ виражати в сво╖х творах укра╖нську ментальн╕сть, якби вони не збереглися в середовищ╕ простого народу? Чи м╕г би В. Антонович разом з хлопоманами повернутись обличчям до нац╕онально╖ укра╖нсько╖ культури, якби тако╖ культури вже не ╕снувало? Чи м╕г би Шевченко, ╕стинний виходець з народу (хоч його ╕ вважа╓ О. Забужко першим нац╕ональним по сут╕ ╕нтел╕гентом), виражати дух укра╖нства, якби цього духу вже не було в народ╕? Та н╕, саме народ був в основ╕ цих явищ. А х╕ба не народна воля проявилась на ки╖вських майданах? Х╕ба не народ почав зносити пам'ятники Лен╕ну, проводячи десов╓т╕зац╕ю знизу, не дожидаючись, поки вона почнеться зверху? Х╕ба не народ прагне знищення ол╕гарх╕чного продажного режиму, який ел╕та створила ╕ не хоче з ним попрощатись?

Якщо проглянути ╕стор╕ю Укра╖ни, то саме народ був джерелом нац╕огенезу, а ел╕та завжди в╕дставала в час╕, а то й гальмувала процес. Бо завжди ел╕та знаходила ╕ знаходить сп╕льну мову з колон╕заторами ╕ часто була готова продати ╕нтереси народу заради особистого зиску чи прив╕ле╖в. На мою думку, ота укра╖нська ╕дея, що сформувала укра╖нський етнос ╕ укра╖нську нац╕ю (хай ╕ домодерну), не вмирала ╕ продовжувала жити саме в простому народ╕ в найважч╕ часи соц╕ального ╕ нац╕онального гноблення. Народ збер╕г цю ╕дею ╕ укра╖нство не вмерло саме завдяки цьому народов╕ ╕ значною м╕рою всупереч ел╕т╕. На правобережж╕ п╕сля 1667 року в╕дбувалося поступове спольщення нац╕онально╖ шляхти, поки вона повн╕стю не перестала ╕снувати, як нац╕ональна укра╖нська. На л╕вобережж╕ йшов аналог╕чний, але б╕льш пов╕льний процес ╕нкорпорац╕╖ укра╖нсько╖ шляхти в ╕мперську систему, який тихо завершився л╕кв╕дац╕╓ю Гетьманщини ╕ вс╕х вольностей Слобожанщини, а також закр╕паченням селянства. З боку шляхти не було жодних виступ╕в – прив╕ле╖, що ╖х надавала ╕мперська влада виявилися б╕льш спокусливими для шляхти, н╕ж права ╕ вольност╕, що були головною ц╕нн╕стю укра╖нства. А про ц╕ вольност╕ шляхта, перетворена в дворянство, згадувала х╕ба-що десь в теплому товариств╕ п╕д чарку медовухи. Т╕льки селянськ╕ бунти проти закр╕пачення, позбавлен╕ жодно╖ над╕╖, ╕ жорстоко задушен╕ в╕йськами, прокотилися подекуди, як в╕длуння славного козацького минулого. Але п╕сн╕, епос, укра╖нська народна культура, мова – все, що склада╓ п╕двалини нац╕онально╖ св╕домост╕, все що творилося тисячами нев╕домих нам народних поет╕в, музикант╕в, що розносилося по вс╕й Укра╖н╕ сл╕пими кобзарями, все це залишилося ╕ збереглося саме в народ╕. Ел╕та почала звертатися до цього спадку лише в XIX стол╕тт╕. (Перш╕ зб╕рки народних п╕сень – М.А. Цертел╓в, 1819 р╕к ╕ М.О. Максимович, 1827 р╕к, перша укра╖нська опера – 1862 р╕к). Нарешт╕, Шевченка, який створив найб╕льш потужний поштовх для пробудження укра╖нства в середовищ╕ ел╕ти, аж н╕як не можна розглядати, як продукт ц╕╓╖ ел╕ти. (Ел╕тарним продуктом можна вважати х╕ба що Лесю Укра╖нку). Якщо розглянути вибух укра╖нсько╖ самосв╕домост╕, що стався п╕сля революц╕╖ 1917 – 1921 рок╕в, то саме село ╕ маленьк╕ м╕стечка стали його основним джерелом. (Серед 39 д╕яч╕в культури, що були розстр╕лян╕ стал╕нським режимом, (так зване, розстр╕ляне в╕дродження) одна людина походить з Ки╓ва, одна – з Харкова, по одн╕й – з Черн╕гова, Самбора, Бендер ╕ Конотопа. 27 чолов╕к – вих╕дц╕ з с╕л або хутор╕в, решта – з маленьких м╕стечок). При цьому треба враховувати, що пробитись з р╕вня села, це далеко не те саме, що з р╕вня великого м╕ста. Знову народ, а не ел╕та стали джерелом укра╖нського духу. Того духу, що завжди пригноблений десь тл╕в в народ╕, ╕ при першому ж подиху св╕жого пов╕тря спалахнув з новою силою. Укра╖нська ел╕та завжди в╕дставала в╕д запит╕в народу в сенс╕ нац╕огенезу ╕ ця ситуац╕я продовжу╓ться до сьогодення – наша ел╕та не в╕дпов╕да╓ запитам широких мас, народ виявля╓ться б╕льш передовий ╕ прогресивний щодо державного буд╕вництва ╕ в╕дродження нац╕╖.

М. Драгоманов свого часу стверджував (╕ це твердження популярне до сьогодення), що ╕де╖ укра╖нсько╖ свободи ╕ л╕беральн╕ пол╕тичн╕ погляди прийшли до укра╖нсько╖ ел╕ти з Рос╕╖, чи з рос╕йськомовних публ╕кац╕й, перш за все, Григор╕я Полетики, Василя Капн╕ста, Кондрата Рил╓╓ва, з «╤стор╕╖ Рус╕в», бо насправд╕ л╕берал╕зм приходив до Рос╕╖ з ╢вропи, а вже пот╕м з рос╕йських столиць «спускався» до Укра╖ни. Драгоманов пише про «фатальний под╕л м╕ж в╕льнодумним ╕ просв╕тним ╓вропейством ╕ укра╖нським етнограф╕чним патр╕отизмом». (Листи на Наддн╕прянську Укра╖ну, 1894). Вт╕м, варто зауважити, що процеси, як╕ в╕дбувались в середовищ╕ ел╕ти, мали б╕льше в╕дношення до розвитку пол╕тичних уявлень ╕ формування пол╕тично╖ нац╕╖ вже по класичному ╓вропейському методу ╕ майже не впливали на ментальн╕сть простого народу, який жив сво╖м незалежним життям ╕ мав сво╖ традиц╕йн╕ уявлення про «вольност╕», що мають ╕сторичне кор╕ння, можливо, глибше, н╕ж ╓вропейський л╕берал╕зм. Драгоманов пише, що укра╖ноф╕льська л╕тература, а також тогочасна ел╕та, зокрема Костомаров, сутт╓во вплинули на становлення Шевченка, фактично «зробили» його. Безумовно, такий вплив був, але в╕н стосувався ╕нформац╕йного, рац╕онального вим╕ру. ╤ррац╕ональний вим╕р – дух, душа, почуття, ментальн╕сть, були створен╕ природою ╕ народним кор╕нням поета, в якому продовжувала ╕снувати пам'ять про «вольност╕». На м╕й погляд, власне наявн╕сть хай ╕ррац╕онально╖ «укра╖нсько╖ ╕де╖», чи образу «╕деально╖ В╕тчизни» осп╕вано╖ в п╕снях, сутт╓во вид╕ляло укра╖нський народ в склад╕ Рос╕йсько╖ ╕мпер╕╖ в╕д, скаж╕мо, народностей чи етнос╕в, що ув╕йшли до складу французько╖ нац╕╖, але не мали власно╖ «нац╕онально╖ ╕де╖», яка стала б джерелом сепаратизму. (Зауважу, що за даними М╕н╕стерства осв╕ти Франц╕╖ 1863 року, близько половини населення кра╖ни не розмовляло на французьк╕й мов╕, а чверть населення – ╖╖ не розум╕ло. Закон, що дозволив факультативне викладання м╕сцевих мов, був прийнятий у Франц╕╖ т╕льки в 1951 роц╕. Ц╕ факти запозичен╕ з цитовано╖ роботи Олекс╕я М╕ллера).

Окремого розгляду потребують православн╕ братства, що на протяз╕ щонайменше двох стол╕ть створювали невидимий спротив полон╕зац╕╖, рел╕г╕йним ╕ нац╕ональним утискам. В сво╖й д╕яльност╕ вони реал╕зували принципи самоорган╕зац╕╖, характерн╕ для добров╕льних сп╕льнот в╕льних людей, таких як середньов╕чн╕ цехи, г╕льд╕╖, а також взагал╕ для укра╖нства. Вони об'╓днували в сво╖х рядах представник╕в ус╕х стан╕в, що також характерно для укра╖нства ╕ в╕дпов╕да╓ принципам християнсько╖ морал╕. Закрит╕сть братств ╕ в╕дсутн╕сть документ╕в, що стосуються ╖х внутр╕шнього життя, обмежують наш╕ можливост╕ щодо оц╕нки ╖х рол╕ в нац╕огенез╕. (Досл╕дженням д╕яльност╕ ╕ рол╕ братств XVI – XVIII стол╕ть займався ╕сторик Я.Д. ╤са╓вич). Але ╕сторичний досв╕д показу╓, що закрит╕ етн╕чн╕, рел╕г╕йн╕, або етн╕чно-рел╕г╕йн╕ общини, сп╕лки чи братства часто виступають як ╓дино-можлива форма збереження етн╕чно╖ чи рел╕г╕йно╖ ╕дентичност╕ групи населення в умовах тиску з боку держави чи базового етносу. Вони задовольняють общинний ╕нстинкт, властивий людин╕, створюють дружн╓ середовище, в якому пану╓ дов╕ра, сп╕вчуття ╕ братерство, так необх╕дн╕ людин╕, а тому – виникають, створюються ╕ в╕дтворюються в р╕зноман╕тних формах нав╕ть в умовах пересл╕дувань ╕ утиск╕в з боку влади. Видим╕ результати д╕яльност╕ братчик╕в – друкарн╕ ╕ школи, серед яких – Ки╖вська братська школа, заснована в 1615 роц╕, на баз╕ яко╖ в 1632 роц╕ виникла Ки╓во-Могилянська колег╕я, а пот╕м – славнозв╕сна академ╕я. Просв╕тництво, що йшло з Заходу, поступово зменшувало роль рел╕г╕╖, як об'╓днуючого фактора в житт╕ народу, а тому в XIX стол╕тт╕ братства почали створюватися вже на нац╕онально-культурн╕й основ╕. Треба в╕ддати належне досить л╕беральн╕й пол╕тичн╕й систем╕ Реч╕ Посполито╖, яка не перешкоджала створенню братств, б╕льше того, ╕снували юридичн╕ п╕дстави для ╖х орган╕зац╕╖. В Москов╕╖ ╕ Рос╕╖ такого явища зроду не ╕снувало, з чим напевно пов'язане пересл╕дування укра╖нських братств в Рос╕йськ╕й ╕мпер╕╖, що повною м╕рою проявило себе п╕сля л╕кв╕дац╕╖ Гетьманщини ╕ анекс╕╖ «польсько╖» Укра╖ни до складу ╕мпер╕╖. (Класичний приклад – Кирило-Мефод╕╖вське братство, яке було знищене в 1847 роц╕ з надзвичайною жорсток╕стю). В середин╕ стол╕ття в середовищ╕ ╕нтел╕генц╕╖ масово виникають, так зван╕, громади – процес «реставрац╕╖» укра╖нсько╖ нац╕онально╖ св╕домост╕ досяга╓ нарешт╕ р╕вня ел╕ти. ╤ знову ми бачимо, що джерелом в╕дродження ста╓ народ, до якого зверта╓ться ╕ який в╕дкрива╓ для себе ел╕та. (Як приклад – перший словник укра╖нсько╖ мови академ╕чного р╕вня, останн╕м упорядником якого став Б.Д. Гр╕нченко, основний масив якого склада╓ власне народна мова).

╤стор╕я ╢вропи зна╓ дуже мало в╕льних, чи в╕дносно в╕льних народ╕в. Через рабство в р╕зних його формах пройшли майже вс╕ народи. В╕дносно найб╕льш в╕льними були, без сумн╕ву, кочовики. Серед ос╕лих народ╕в в╕льними були народи Скандинав╕╖, шотландц╕, як╕ позбулися кр╕пацтва ще в XIV стол╕тт╕ ╕ весь час боролись за незалежн╕сть проти Англ╕╖, баски, що не знали рабства ╕ також вели невпинну боротьбу за свою нац╕ональну свободу. До ц╕╓╖ ж категор╕╖ можна в╕днести укра╖нц╕в, як╕ на протяз╕ к╕лькох стол╕ть сформувалися, як в╕льний народ, ╕ цей затухаючий в час╕ ╕мпульс вол╕, закр╕плений в ментальност╕, дожив, чи скор╕ше, «дотягнув» до сьогодення. В ус╕х цих випадках в╕льних народ╕в, саме народ збер╕гав нац╕ональну св╕дом╕сть ╕ культуру. Ел╕та завжди була б╕льш продажною, йшла на компром╕си з владою, б╕льше п╕клувалась про матер╕альне, а не духовне, тобто була схильна до конформ╕зму, якщо користатися сучасною терм╕нолог╕╓ю. Конформ╕зм ел╕ти ╓ так само явище природне, бо в╕н сприя╓ задоволенню ╕нстинкту влади ╕ ╕нстинкту власност╕. Культура, як явище надбудови, не укор╕нене в глибинах ментальност╕, в таких випадках розмива╓ться ╕ в╕дходить на задн╕й план. Державна мова, мова «начальства» мало по малу ста╓ р╕дною мовою ел╕ти, бо двомовн╕сть вимага╓ певного напруження ╕ певного р╕вня ╕нтелекту чи св╕домост╕. Те ж саме стосу╓ться культури. Можлив╕ нав╕ть б╕льш «дик╕» прояви розб╕жност╕ м╕ж ел╕тою ╕ посполитим народом – вар╕ант, що в наш час отримав визначення, внутр╕шн╕й колон╕ал╕зм, коли ел╕та культурно втрача╓ всяк╕ контакти з власним народом, форму╓ власну ел╕тарну культуру, або ж запозича╓ ╕ноземну, нав╕ть зм╕ню╓ мову ╕ в╕дноситься до залежних в╕д не╖ людей виключно, як до засобу власного збагачення, (як до недолюдк╕в чи до худоби, що розмовля╓). Б╕льше того, пан╕вний клас штучно створював культурну ╕ мовну дистанц╕ю, щоб ця ╕накш╕сть не залишала сумн╕в╕в чи докор╕в сов╕ст╕ щодо можливост╕ управляти ╕ експлуатувати посполитий люд. Фактично формувалися два окрем╕ етноси, що ╕снували поряд, ╕ нав╕ть контакти м╕ж ними в╕дбувалися не напряму, а через посередництво управител╕в ╕ прикажчик╕в. В такому раз╕ те, що ма╓ назву, народ, в д╕йсност╕ представляло пан╕вн╕ верстви сусп╕льства, а процес формування нац╕╖ був можливий виключно в модерн╕ часи, коли подальше п╕дтримування розколу м╕ж станами загрожувало нев╕дворотним технолог╕чним в╕дставанням, коли селяни отримали повноц╕нне право власност╕ на землю ╕ коли були скасован╕ станов╕ прив╕ле╖, що створило сп╕льний для вс╕х верств населення характер матер╕альних ╕ правових в╕дносин. Ун╕версальн╕сть в╕дносин, можлив╕сть отримання осв╕ти для вс╕х без винятку – являють собою ун╕версальний механ╕зм перетворення народу в нац╕ю. Вт╕м, ╕сну╓ ще один, не менш ун╕версальний метод створення ╓дност╕ в народ╕ – насильницька л╕кв╕дац╕я пан╕вного класу. (Цей метод стосу╓ться не т╕льки сучасних тотал╕тарних режим╕в. Ще за час╕в Петра ╤ в Рос╕йськ╕й ╕мпер╕╖ було юридично скасовано дворянство татар Поволжя. В результат╕ утворилась досить однор╕дна, згуртована ╕ сильна татарська нац╕я, яка вже зараз практично створила незалежну татарську державу, а в ╖╖ майбутн╕х можливостях у мене особисто нема╓ жодного сумн╕ву. Аналог╕чно, в╕дсутн╕сть рабства ╕ пан╕вного класу, чи взагал╕ – сильно╖ влади, в б╕льш-менш ╕зольованих соц╕альних групах (ми вже згадували, як приклад, старов╕р╕в) приводила до створення згуртовано╖ сп╕льноти з високим потенц╕алом виживання ╕ розвитку). Ми бачимо, що вар╕ант╕в нац╕огенезу може бути безл╕ч ╕ д╕йсно всеб╕чна його теор╕я повинна брати явище в ус╕й його повност╕ ╕ багатовим╕рност╕. На мою думку, одним з вир╕шальних фактор╕в в нац╕огенез╕ ╓ сп╕вв╕дношення рабства ╕ вол╕ в основн╕й трудов╕й народн╕й мас╕, а також – як це сп╕вв╕дношення зм╕нювалося в час╕ (фактор ╕нерц╕╖ ментальност╕). А взагал╕, в нац╕огенез╕ дуже важливою ╓ етнокультурна складова, специф╕чна для кожного народу, рег╕ону, кл╕мато-географ╕чно╖ зони, рел╕г╕йно╖ конфес╕╖, яка проявля╓ себе в специф╕чн╕й активност╕ в випадках м╕жетн╕чних вза╓мод╕й ╕ виклик╕в.

Я не зустр╕в жодно╖ народно╖ п╕сн╕, пов'язано╖ з козацтвом, (а ╖х ╓ маса), де козак подавався б в негативн╕й конотац╕╖. Також нема╓ п╕сень, де акцентувалася б та чи ╕нша соц╕альна нер╕вн╕сть чи несправедлив╕сть з боку козак╕в по в╕дношенню до селян. Це були б св╕доцтва наявност╕ станового розколу м╕ж козаками ╕ селянами. Фольклор заф╕ксував козацтво, як орган╕чну частину народу з романтичним «лицарським» в╕дт╕нком. Нав╕ть коли п╕зн╕ше почалося розшарування козацтва, утворення прошарку дуже багато╖ шляхти, панства, середня к╕льк╕сть селян, що працювали на пана, була значно меншою н╕ж в Рос╕╖. Рос╕я зустр╕ла на територ╕╖ Укра╖ни фантастичн╕ з точки зору рос╕ян вар╕анти – шляхта, що працю╓ сама на себе ╕ нав╕ть – повна фантастика – безземельна шляхта, причому безземельно╖ шляхти була така скажена к╕льк╕сть, що Катерина ╤╤ планувала переселення тако╖ шляхти куди-небудь подал╕ на безкрайн╕ простори ╕мпер╕╖. Тобто, в вар╕ант╕ Укра╖ни ми зустр╕ча╓мо ситуац╕ю, коли соц╕альний стан людини не залежить в╕д майнового стану ╕ характеризу╓ шляхетн╕сть як таку – як╕сть, притаманну ц╕лком в╕льн╕й людин╕.

Власне той факт, що виникла молода укра╖нська нац╕я, ор╕╓нтована на ц╕нност╕ свободи, дало ╖й змогу протистояти горизонтальн╕й (латеральн╕й) ╕нкорпорац╕╖ (включенню) в сус╕дн╕ народи – польський ╕ московський (рос╕йський), по аналог╕╖ з тим, як утворились англ╕йц╕ (з англ╕в, сакс╕в, норман╕в ╕ данц╕в) французи ╕ н╕мц╕ ( кожен – з близько 10 етнос╕в), шляхом поступового н╕велювання особливостей окремих етнос╕в за довгий час перебування в ╓дин╕й держав╕ (це якраз вар╕ант створення нац╕╖ через державу). Може чи не найб╕льше значення для пол╕тизац╕╖ укра╖нського народу ╕ перетворення його в нац╕ю мала польська експанс╕я в Укра╖ну, що почалася п╕сля Любл╕нсько╖ ун╕╖ 1569 року ╕ набула розвинених форм в 20-х роках XVII стол╕ття. Спроба поставити укра╖нського селянина в т╕ ж сам╕ умови, що ╕снували по в╕дношенню до посполитих поляк╕в на р╕дн╕й Польщ╕, привела до соц╕ального напруження, що дуже скоро набирало м╕жнац╕онального забарвлення. В в╕йну, що почалася в 1648 роц╕, укра╖нц╕ вже вступили як пол╕тична нац╕я. Нема сумн╕ву, що якби ця в╕йна не була загальнонародною, нац╕онально-визвольною, а була би в╕йною козацтва за прив╕ле╖, як то подають деяк╕ ╕сторики, вона б не мала жодних шанс╕в на усп╕х. Козацтво було укор╕нене в селянство, що обумовлювало сп╕льне м╕сце проживання (основно╖ маси), вза╓мозалежний ╕ вза╓модоповнюючий характер сусп╕льних в╕дносин, нарешт╕, сп╕льну ментальн╕сть.

Виникнення, власне укра╖нсько╖, на в╕дм╕ну в╕д русько╖ чи русинсько╖ нац╕╖, було однозначно пов'язано з наявн╕стю укра╖нсько╖ ╕де╖ – ╕де╖ свободи ╕ самоврядування. Ця ╕дея сформувала ц╕лком визначен╕ уявлення про форми державност╕, як╕ були реально реал╕зован╕ в козацькому сусп╕льному устро╖. Загальний принцип – народ-в╕йсько, причому в╕йсько добров╕льне. Хто служить – позбавля╓ться податк╕в, але повинен в раз╕ необх╕дност╕ по наказу з'являтись на службу "конно ╕ оружно", власним коштом. Територ╕альний под╕л в╕дпов╕да╓ в╕йськовому, на сотн╕ ╕ полки з виборною старшиною. В населених пунктах – повне самоврядування ╕ виборна старшина в м╕н╕мально необх╕дн╕й к╕лькост╕. Основою тако╖ орган╕зац╕╖ ╓ громада, св╕дома ╕ в╕дпов╕дальна сп╕льнота – добров╕льне територ╕альне об'╓днання економ╕чно самодостатн╕х член╕в – громадян, яка демократично вир╕шу╓ вс╕ питання, що стосуються сусп╕льного життя. Такому сусп╕льству не потр╕бн╕ н╕ цар╕, н╕ князьки, н╕ варяги з ╖х дружинами. Все залежить т╕льки в╕д самих людей, в╕д ╖х вм╕ння працювати, торгувати, сп╕впрацювати, оборонятись. Ось ця ╕дея, що набула характеру конкретних форм державно╖ орган╕зац╕╖, ╕ стала зм╕стом «укра╖нсько╖ хвил╕», ╕мпульсу вол╕, що поширюючись в╕д вузенько╖ смужки окра╖нних земель поступово захопив величезний прост╕р Мало╖ Рус╕ ╕ поширився дал╕ на земл╕ Москов╕╖ ╕ на Карпати. Це була ╕нша цив╕л╕зац╕я, яко╖ ще н╕де в ╢вроп╕ не було до того часу.

Чи була це форма державност╕? В╕дпов╕дь на це питання однозначно пов'язане з в╕дпов╕ддю на ╕нше питання – що таке взагал╕ ╓ державн╕сть? Як╕ форми соц╕ально╖ орган╕зац╕╖ можна вважати державн╕стю, а як╕ – н╕, яка роль ╕ функц╕я державност╕? Куди еволюц╕ону╓ державн╕сть в наш╕ часи ╕ що це значить для Укра╖ни? ╤ що ми повинн╕ знати ╕ враховувати, створюючи нову укра╖нську державн╕сть?

Частина третя

Державн╕сть ╕ свобода

Розд╕л 3.1 . Держава ╕ цив╕л╕зац╕я .

Для держави явля╓ ц╕нн╕сть т╕льки арм╕я ╕ загот╕вля зерна.

Схвалю╓ться також виробництво простих тканин.

Шан Ян, Китай, IV ст. до н. е.

Нарешт╕, розглянемо може найважлив╕ший аспект укра╖нства – аспект державност╕ (чи «недодержавност╕», кому як б╕льше подоба╓ться). Для цього нам потр╕бно розглянути проблему державност╕ з б╕льш загальних позиц╕й. Державн╕сть явля╓ собою орган╕зац╕ю влади в сусп╕льств╕. Орган, який реал╕зу╓ цю владу, ╓ держава. (В вузькому сенс╕. В широкому сенс╕ держава склада╓ться з органу, що реал╕зу╓ владу, а також суверенних територ╕╖ ╕ населення). Сутт╓во, що цей орган ма╓ бути структурно оформлений (╕нститут, чи сукупн╕сть ╕нститут╕в). Вже на стад╕╖ державотворення закладаються т╕ риси держави, як╕ стануть дом╕нантними в пер╕од розкв╕ту держав. Розглянемо дуже коротко ╕ схематично два, так би мовити, полярн╕ вар╕анти виникнення держав, акцентуючи при цьому т╕ моменти ╕стор╕╖, що мають в╕дношення як до виникнення укра╖нства, так ╕ до сьогодення.

Перший з них, античний (Древня Грец╕я ╕ Рим) ╓ найб╕льш досл╕джений ╕ документований. Може здатися дуже дивним, але виникнення антично╖ держави, так би мовити, "спровоковано" виникненням моногамно╖ патр╕архально╖ с╕м'╖ (зг╕дно класично╖ теор╕╖ Моргана-Енгельса. Я додав би до цього демограф╕чний фактор – перевищення певного порогу густоти населення). Це яскравий приклад нел╕н╕йних системних явищ, коли зм╕на структури сп╕льноти призводить до зм╕ни функц╕й ╕ тягне за собою кор╕нн╕ революц╕йн╕ зм╕ни в ус╕х вим╕рах сусп╕льно╖ орган╕зац╕╖. (Треба також зауважити, що виникнення моногамно╖ с╕м'╖ в свою чергу було пов'язано з удосконаленням землеробсько╖ технолог╕╖ п╕сля здешевлення зал╕за). Ус╕ ц╕ зм╕ни були пов'язан╕ м╕ж собою причинно-насл╕дковими зв'язками, а тому в╕дбувались з необх╕дн╕стю. (Не дивно, що вже Аристотель критикував «досконалу» державу Платона, в як╕й майно, ж╕нки ╕ д╕ти мали бути сп╕льними, бо така система привела б до зникнення держави). Процес державотворення наочно виявля╓ «болюч╕ точки», що в подальшому супроводжуватимуть явище державност╕, аж до наших час╕в. Це якраз вони спонукають найкращ╕ голови до роздум╕в над одним з основних питань нашого буття, яке турбувало людину в ус╕ часи ╕ серед ус╕х народ╕в – чи можна взагал╕ об╕йтись без держави?