Текст книги "Укранська ментальнсть укранська державнсть (СИ)"

Автор книги: Павел Чередник

сообщить о нарушении

Текущая страница: 4 (всего у книги 21 страниц)

Харчування скотар╕в базу╓ться на трьох основних продуктах – молоц╕ ╕ молочних продуктах, м'яс╕ ╕ кров╕. Але вс╕, чи майже вс╕ кочовики (винятком були т╕льки п╕вн╕чн╕ оленяр╕) вживають рослинну ╖жу, без яко╖ харчування не може бути збалансованим. Вони добувають ╖╖ р╕зними шляхами ╕ основний шлях – спрямований на контакти з хл╕боробами. Основн╕ тварини у ╓враз╕йських кочовик╕в – кон╕ ╕ в╕вц╕. Нетривалий час ц╕ тварини можуть ╕снувати, добуваючи корм з п╕д сн╕гу – кон╕ – з глибини до 40 см, в╕вц╕ – 15 см. Але сильний сн╕жний буран або твердий сн╕говий наст п╕сля в╕длиги за певний час можуть викликати пад╕ж худоби ╕ перетворити заможного господаря в б╕дняка. По ц╕й причин╕ кочовики не ризикують заходити далеко на п╕вн╕ч, що явилось причиною утворення Дикого Поля на п╕вдн╕ Рус╕. Сезонн╕ маршрути кочувань мали в ц╕лому мерид╕ональний характер з водним пр╕оритетом вл╕тку ╕ харчовим – в ╕нш╕ сезони. Тому для кочовика дуже важливим ╓ вм╕ння ор╕╓нтуватись в простор╕ ╕ час╕, прогнозувати погоду, знати види рослин, можливост╕ тварин ╕ т. п., щоб на всьому перегон╕ в багато сотень к╕лометр╕в завжди в достатн╕й к╕лькост╕ була кормова рослинн╕сть, бажано в пер╕од максимально╖ поживност╕. Кочовик повинен був змалку вчитися у батьк╕в, набиратись практичного досв╕ду, спостер╕гати ╕ вивчати природу, виховувати в╕дпов╕дний характер. Окремо п╕дкреслимо той важливий для подальшого розгляду факт, що кочовики Дикого Поля пер╕одично, щороку рухалися в╕д причорномор'я на п╕вн╕ч аж до границ╕ пол╕сся ╕ до настання зими знову поверталися на п╕вдень, а значить могли систематично перевозити певн╕ товари, тобто виконувати торгов╕ функц╕╖, ╕ включатись в загальногосподарський механ╕зм. Найважлив╕шими товарами були звичайно, с╕ль ╕ зерно.

Кочовики живуть нуклеарними с╕м'ями, найчаст╕ше об'╓днаними в с╕мейно-родинн╕ групи – к╕лька спор╕днених с╕мей кочують разом, надаючи вза╓модопомогу ╕ вза╓моп╕дтримку, але кожна с╕м'я веде окреме домашн╓ господарство ╕ ма╓ окреме стадо худоби. Др╕бн╕ кочов╕ господарства можуть об'╓днуватися в общини. Зазвичай, общини не перевищували 8 господарств. Общинна орган╕зац╕я могла мати до трьох р╕вн╕в ╕╓рарх╕╖ (в б╕к розширення), але характер зв'язк╕в в межах б╕льших об'╓днань завжди плинний, зм╕нний ╕ нестаб╕льний, внасл╕док неможливост╕ одночасного випасу велико╖ к╕лькост╕ худоби на обмежен╕й територ╕╖. Основний принцип соц╕ально╖ орган╕зац╕╖ був генеалог╕чно-сегментарний, тобто сусп╕льство було под╕лено на сегменти, в кожному з яких люди були об'╓днан╕ походженням в╕д сп╕льного предка. Але значну роль в╕д╕гравав також р╕вень безпеки. Наявн╕сть небезпеки спонукала до ширшого об'╓днання, особливо в випадках, коли вир╕шувались питання пол╕тичного характеру. Тод╕ досить аморфний сегмент перетворювався в б╕льш згуртоване вожд╕вство. Так наприклад, печен╕ги мали 8 практично незалежних вожд╕вств, як╕ д╕яли самост╕йно. Вт╕м, на т╕ часи ╕накше не могло бути внасл╕док в╕дсутност╕ засоб╕в комун╕кац╕╖ в умовах г╕гантсько╖ територ╕╖, що ╖╖ контролювали печен╕ги.

Технолог╕я кочового скотарства не ╓ самодостатньою, бо не в змоз╕ забезпечити сама себе вс╕м необх╕дним, в тому числ╕, в головному - в повноц╕нному набор╕ харчових продукт╕в. Кочова технолог╕я майже ц╕лком залежна в╕д кл╕мато-географ╕чних умов ╕ дуже чутлива до природних катакл╕зм╕в, (наприклад, глибокий сн╕г може знищити погол╕в'я овець). Разом з тим, треба ч╕тко усв╕домлювати, що кочове скотарство до настання ╕ндустр╕ально╖ епохи було ╓диною технолог╕╓ю виживання людини (як сусп╕льно╖ одиниц╕) в умовах сухого ╓враз╕йського степу (так саме, як п╕вн╕чне кочове оленярство – ╓дина технолог╕я автономного виживання людина в умовах тундри). Справа в тому, що вимушене перем╕щення людей ╕ тварин пов'язане з сезонними ╕ погодними природними ритмами вегетац╕╖ кормових рослин, що в╕др╕зняються в р╕зних кл╕матичних зонах, а також з ритмами виснаження ╕ регенерац╕╖ пасовищ. Масштаб перем╕щень досягав тисяч╕ к╕лометр╕в. По ц╕й причин╕ для технолог╕╖ кочового скотарства ╓ характерний високий р╕вень невизначеност╕, а в╕дпов╕дно – значно б╕льший р╕вень залежност╕ в╕д якост╕ сво╖х р╕шень, н╕ж у землероба, з його ритм╕чним технолог╕чним процесом. Кочовик завжди знаходиться в зон╕ ризику, в стан╕ готовност╕ до неспод╕ванок, що можуть вимагати в╕д нього надзусиль. В╕н в╕дпов╕да╓ за сво╖ д╕╖ власним майном ╕ нав╕ть власним життям – це найвищий р╕вень в╕дпов╕дальност╕. Фактично, кочове скотарство демонстру╓ адаптац╕йн╕ можливост╕ людини до найменш придатних для життя приводних умов, таких як тундра ╕ нап╕впустин╕.

Ментальн╕сть кочовика з дитинства форму╓ться як ментальн╕сть во╖на, що пост╕йно бореться з природними стих╕ями ╕ завжди ╓ готовий прийняти будь-який вар╕ант розвитку под╕й. "Багачев╕ досить одного джута (падежу тварин), а багатуру – одно╖ стр╕ли" – говорить монгольська приказка. "Худоба насправд╕ належить бурану ╕ сильному ворогу" – це вже казахська приказка. Особиста власн╕сть на землю зда╓ться кочовику абсурдом, бо в╕н не зна╓ просторових кордон╕в ╕ обмежень. Земля, так само як пов╕тря чи сонце, не може належати людин╕, бо земля породила цю людину, п╕дтриму╓ ╖╖ життя ╕ прийме ╖╖ до себе п╕сля смерт╕. Захоплення земл╕ у власн╕сть – то ╓ насильство над природою земл╕ ╕ природою людини. Землероб╕в в╕н вважа╓ рабами, бо вони умовами життя прив'язан╕ до одного м╕сця ╕ змушен╕ пост╕йно ╕ тяжко працювати. Само рабство несум╕сне з кочовою технолог╕╓ю, що ╕сну╓ в умовах повно╖ свободи. Ця р╕зниця в в╕дношенн╕ до земл╕ ╕ до рабства серед кочовик╕в ╕ хл╕бороб╕в ма╓ ключове значення. Землеробство базу╓ться на приватн╕й власност╕ на землю, а приватна власн╕сть ста╓ причиною майнового, а сл╕дом за ним ╕ соц╕ального розшарування. При седентаризац╕╖ (переход╕ на ос╕лий спос╕б життя) в середовищ╕ кочовик╕в нев╕дворотно наступа╓ соц╕альна нер╕вн╕сть.

В╕дчуття ╓дност╕ кочовик╕в з природою ╓ насл╕дком того, що кочове тваринництво, по сут╕ – нова форма б╕оценозу з участю людини, стаб╕льний ╕ ст╕йкий природний феномен. Час неначе зупинився для них, годинникова стр╕лка ходить по колу, а не по сп╕рал╕, ╕ все вперто поверта╓ться "на круги своя". Проходили тисячол╕ття, городища перетворилися в велик╕ м╕ста з кам'яними ст╕нами, наче буря прокотилися хвил╕ гун╕в ╕ монгол╕в, пот╕м зникли ст╕ни, з'явилися дороги, автомоб╕л╕ ╕ л╕таки, минули сотн╕ покол╕нь, а кочовики все так само переганяють з м╕сця на м╕сце отари ╕ табуни, а ╖х к╕льк╕сть, як ран╕ше так ╕ тепер, не перевищу╓ 1,9 людини на кв. к╕лометр. Неспроста кочовик╕в з давн╕х-давен вважали "д╕тьми природи", не з╕псованими цив╕л╕зац╕╓ю. (Вт╕м, це не заважало "д╕тям природи", вродженим во╖нам, зд╕йснювати наб╕ги на ос╕лих землероб╕в, яких вони розглядали, як ще один природний ресурс). Що ж було в цьому феномен╕ коч╕вництва такого, що витримало випробування тисячол╕ттями? Чому кочовики сам╕ по соб╕ не бажають вливатися в колгоспи чи м╕ста, не стають ос╕лими фермерами, людьми б╕знесу, а продовжують ус╕ма силами п╕дтримувати св╕й нелегкий спос╕б життя? Мен╕ зда╓ться, що все дуже просто, ╕ все поясню╓ одне "солодке" слово – свобода – найвища ц╕нн╕сть серед тих, що зна╓ людство. В даному випадку свобода виступа╓, як форма в╕льно╖ реал╕зац╕╖ немотивовано╖ активност╕, в повн╕й узгодженост╕ бажання ╕ необх╕дност╕. Саме це робить таким орган╕чним, майже симб╕отичним, по╓днання кочово╖ технолог╕╖ з життям природи.

Справа в тому, що виробничий технолог╕чний цикл кочовика повн╕стю почина╓ться ╕ завершу╓ться на найнижчому соц╕альному р╕вн╕ – на р╕вн╕ с╕м'╖. В деяких випадках в╕н може попросити допомоги у родич╕в. ╤ усе, в╕н повн╕стю самост╕йний, а значить в╕льний. Б╕льш висок╕ р╕вн╕ орган╕зац╕╖ можуть знадобитися, т╕льки коли виникають питання загального соц╕ально-пол╕тичного плану. Ц╕ р╕вн╕ можуть виникати по м╕р╕ необх╕дност╕ ╕ зникати по завершенню сво╖х функц╕й. Людина, що виросла в умовах свободи, ц╕лком усв╕домлю╓ ╖╖ ц╕нн╕сть. Вимушений перех╕д на ос╕лий спос╕б життя, що може бути викликаний зубож╕нням, сприйма╓ться кочовиком, як трагед╕я, а таких "в╕дступник╕в" сусп╕льна думка засуджувала ╕ зневажала, прир╕внювала до раб╕в, як╕ повинн╕ весь час працювати на сво╓му клаптику земл╕. (Заради справедливост╕ варто зауважити, що так само з презирством в╕дносились до кочовик╕в ще б╕льш в╕льн╕ люди – мисливц╕. Щоправда, вони мали до цього п╕дстави – стада кочовик╕в зменшували ареал поширення диких тварин ╕ ╖х к╕льк╕сть).

Насправд╕, почуття свободи ╕ власно╖ г╕дност╕ виника╓ завжди, коли людина в╕дчува╓ себе самодостатньою. Ще в б╕льш╕й м╕р╕ це стосу╓ться людей, що "зробили себе сам╕", в нашому випадку мова йтиме про уходник╕в – людей, що йшли з перенаселених земель Рус╕ у Дике Поле ╕ створювали там осередки цив╕л╕зац╕╖. Цей феномен ми розглянемо окремо.

Принципова несамодостатн╕сть традиц╕йного кочового скотарства змушу╓ кочовик╕в до контакт╕в з землеробами ╕ рем╕сниками, тобто взагал╕, з представниками ос╕лого св╕ту. Ц╕ контакти можуть ╕снувати в р╕зних формах – торгових в╕дносин (в форм╕ прямого обм╕ну продукц╕╓ю чи в форм╕ посередництва), утворення всередин╕ кочового св╕ту ос╕лих землеробських осередк╕в, перех╕д на нап╕вкочовий спос╕б життя, або ж в позаеконом╕чних насильницьких формах пограбування, п╕дпорядкування або завоювання ос╕лих груп, сусп╕льств, держав. Напевно, вс╕ ц╕ форми контакт╕в використовувались в р╕зн╕ часи ╕ в р╕зних умовах, хоч писана ╕стор╕я залишила нам т╕льки найб╕льш яскрав╕ стор╕нки ╕стор╕╖ цих контакт╕в, пов'язаних з пограбуваннями п╕дкореннями ╕ завоюваннями, тобто протистоянням цих двох тип╕в господарювання. Але з точки зору етногенезу найб╕льше значення мали пост╕йн╕ мирн╕ контакти двох сус╕дн╕х цив╕л╕зац╕й, як╕ тривали з до╕сторичних час╕в. Про ц╕ контакти ми ще поговоримо, а зараз зупинимося на ще одному технолог╕чному феномен╕, який умовно назвемо, технолог╕я орди.

Ця технолог╕я поляга╓ в використанн╕ кочовиками ос╕лих сусп╕льств в якост╕ ресурсу. Сво╖м кор╕нням вона знову ж таки сяга╓ в до╕сторичн╕ часи, коли сус╕дн╕ племена в тяжк╕ часи по╖дали одне одного в буквальному сенс╕. Накопичений б╕олог╕чний матер╕ал споживався тими, хто залишався живий ╕ таким чином популяц╕я переживала найтяжч╕ пер╕оди свого ╕снування. (Можливо, кан╕бал╕зм ╕ став власне тим фактором, що допом╕г людин╕ розумн╕й вижити, як виду). Вза╓мн╕ розб╕йн╕ напади в стар╕ часи були системою в житт╕ сус╕дн╕х соц╕альних угрупувань, фактично – соц╕альною нормою, а певн╕ соц╕альн╕ групи ╕снували виключно за рахунок грабунку, ╕нод╕ нав╕ть трохи п╕двищуючи р╕вень соц╕ально╖ справедливост╕ (як наприклад, славнозв╕сн╕ опришки). Але коли ми розгляда╓мо вза╓мов╕дносини кочовик╕в ╕ хл╕бороб╕в, то мова йде про цив╕л╕зац╕йне протистояння, яке сутт╓во в╕др╕зня╓ться в╕д соц╕ального. Для початку розберемося в простому питанн╕ – яким чином к╕лька монгольських племен спромоглися контролювати колосальну територ╕ю в╕д Тихого океану до ╢вропи.

В╕дпов╕дь дуже проста – вони створили в╕дпов╕дну технолог╕ю (головним чином – Чинг╕зхан). Вона полягала в тому, що арм╕я при╓днувала до себе вс╕ кочов╕ народи, що були на ╖╖ шляху (зв╕сно, якщо вони погоджувались) ╕ п╕дкорювала вс╕ ос╕л╕ народи, обкладаючи ╖х даниною (чи домовлялись про сплату данини, якщо народи не чинили опору). Таким чином, утворювалась орда, яка все зростала впродовж руху на зах╕д, п╕дгр╕баючи п╕д себе, як сн╕гова лавина, вс╕ кочов╕ народи. Ос╕л╕ народи, що попадали в сферу впливу орди, забезпечували орду виробами ремесла ╕ рослинною ╖жею. Для збору данини з ц╕лого княз╕вства достатньо було одного баскака з пом╕чниками. Вт╕м, через невеликий пром╕жок часу князьки вже сам╕ збирали данину ╕ в╕двозили в Орду. Страх перед нев╕дворотною ╕ жорстокою в╕дплатою за непокору був над╕йним гарантом виконання домовленостей. Жодна з колон╕альних ╕мпер╕й не може зр╕внятися з Ордою в ефективност╕ ╕ м╕н╕м╕зац╕╖ зусиль, необх╕дних для збору данини ╕ п╕дтримання контролю. ╤ головне, завдяки чому це досягалось, полягало у внутр╕шн╕й свобод╕ п╕дкорених територ╕й, невтручанн╕ в ╖х внутр╕шн╕ д╕ла ╕ господарський механ╕зм.

Практична реал╕зац╕я ц╕╓╖ теоретично╖ схеми була складн╕шою, особливо з урахуванням специф╕ки коч╕вництва. По-перше, якщо в╕д Монгол╕╖ до Уралу можна проскакати на кон╕ по сухому, то вся ╢вропа в р╕зних напрямках перетнута великими ╕ малими р╕ками – майже нездоланними перешкодами для к╕нноти. Тому масштабн╕ походи проходили взимку. ╤ нав╕ть взимку перес╕чена м╕сцев╕сть поблизу р╕к, з обривами, ярами ╕ сн╕говими заносами не сприя╓ руху к╕нноти. По-друге, для руху величезно╖ арм╕╖ взимку потр╕бен в╕дпов╕дний ресурс харч╕в ╕ фуражу, який в╕йсько намага╓ться забезпечувати за рахунок грабунку м╕сцевих запас╕в. Але для цього в даному рег╕он╕ повинна бути в╕дпов╕дна густина населення ╕ в╕дпов╕дн╕ запаси. (Саме ця проблема стала фатальною для 600-тисяно╖ арм╕╖ Наполеона п╕д час його Рос╕йського походу – н╕чого було ╖сти ╕ не було в що одягнутись. На в╕дм╕ну в╕д в╕йськового ген╕я вс╕х час╕в ╕ народ╕в, монголи проводили дуже детальну попередню розв╕дку, укладали карти, схеми руху). Тому монгол╕в не ц╕кавили малонаселен╕ рег╕они. Кр╕м того, к╕ннота мала сво╓часно повернутися в степ, щоб не застрягти десь в л╕сах ╕ в болотах навесн╕. По-трет╓, для кочовика р╕дною стих╕╓ю був степ, досить в╕ддалений в╕д пол╕сся ╕ л╕сово╖ зони Рус╕, що дуже затрудняло контроль над сво╖ми волод╕ннями, а сам╕ ц╕ волод╕ння не носили суц╕льного, безперервного характеру (наприклад, кочовики як вогню боялись болота, де к╕нь в╕дразу застрягав, ╕ ╖х не було на землях нин╕шньо╖ Б╕лорус╕). Нарешт╕, по-четверте, обширн╕ територ╕╖, велик╕ в╕дстан╕, практична в╕дсутн╕сть держаного апарату, а також сам характер господарсько╖ д╕яльност╕ кочовик╕в, обумовили практичну неможлив╕сть довгого ╕снування кочово╖ держави без ╖╖ трансформац╕╖ в напрямку ос╕лост╕, хоч яса Чинг╕зхана ╕ забороняла кочовикам ос╕дати. (Вт╕м, нам нев╕домий ориг╕нальний текст яси, а в ╕снуючих переказах ╓ багато протир╕ч).

Вже сам Чинг╕зхан заснував м╕сто, столицю держави, Каракорум, де працювала велика к╕льк╕сть рем╕сник╕в (в тому числ╕ нав╕ть з зах╕дно╖ ╢вропи) ╕ процв╕тало поливне землеробство (Г╕йом де Рубрук). В╕н розум╕в (точн╕ше, його просв╕тили китайц╕), що сидячи на кон╕ не можна управляти державою. На територ╕╖ Золото╖ Орди, яка в╕дкололася в 1269 роц╕ в╕д ╕мпер╕╖, невпинно утворювались м╕ста ╕ м╕стечка загальною к╕льк╕стю до 150, де рем╕сники виготовляли зброю, збрую, посуд ╕ т. п., як╕ також були центрами торг╕вл╕, бо розташовувались переважно на торгових шляхах. Але кочова природа людини несум╕сна з ос╕лою. Сама аморфна плинна структура орди, невизначен╕сть територ╕й окремих улус╕в, ╖х практична незалежн╕сть, наявн╕сть багатьох претендент╕в, що мали законне право на верховну владу (за 190 рок╕в незалежного ╕снування Золото╖ Орди зм╕нилось 49 хан╕в), внутр╕шн╕ усобиц╕ (вже близько 1287 року в╕д Золото╖ Орди в╕дколовся беклярбек Ногай з╕ сво╓ю ордою ╕ зайняв частину п╕вн╕чного Причорномор'я), але головне – практично незалежне сп╕в╕снування двох св╕т╕в, двох цив╕л╕зац╕й, кочово╖ ╕ ос╕ло╖ – все це поступово привело до повного розпаду держави.

Кочова в сво╖й основ╕ ╕ сво╖й ╕деолог╕╖ держава не змогла зробити сплав, творчий синтез отих двох св╕т╕в, створити щось як╕сно нове. Все зводилося до того, що кочова частина держави паразитувала на ос╕л╕й частин╕. Арм╕я, що викону╓ т╕льки каральн╕ функц╕╖, завжди почина╓ розкладатись. В черговий раз виправдовуються слова Сцип╕она Африканського: "Sine adversario marcet virtus" ("Без ворога в'яне мужн╕сть"). Во╖н повинен не т╕льки мати виучку ╕ бути готовим вбивати, але повинен мати бойовий дух ╕ мати мужн╕сть вмирати. Готовн╕сть помирати – це перше ╕ найголовн╕ше, що втрача╓ во╖нство паразитарно╖ держави. ╤ така держава приречена на загибель. Монголи – ел╕та ╕мпер╕╖ Чинг╕зхана, "розмазалась" тоненьким шаром на поверхн╕ безл╕ч╕ народ╕в, що були включен╕ в процес чи поневолен╕, ╕ цей тоненький шар "всмоктався" в основу ╕ зник практично безсл╕дно. В сам╕й Монгол╕╖ к╕льк╕сть населення перетнула м╕льйонну позначку т╕льки в 1962 роц╕. Все вернулось "на круги своя" – народ, володар св╕ту, як ╕ тисячол╕ття назад спок╕йно пасе табуни на безкра╖х монгольських степах.

Це дуже важливий ╕сторичний приклад – соц╕альна практика, що була заснована на чистому насильств╕, спромоглася про╕снувати лише коротку ╕сторичну мить, бо насильство породжу╓ спротив пригноблених ╕ моральну деградац╕ю пригноблювач╕в – явища, що поступово знищують таку сусп╕льну систему. В той же час, соц╕альн╕ системи, як╕ ╓ продуктом самоорган╕зац╕╖, "соц╕ального консенсусу", кооперац╕╖, можуть ╕снувати необмежено довго (при в╕дсутност╕ зовн╕шньо╖ агрес╕╖), бо вони безперервно адаптуються до умов ╕снування, якщо вони зм╕нюються, ╕ фактично являють собою живий соц╕альний орган╕зм. Зародження укра╖нства якраз явля╓ собою приклад, коли з╕ткнення двох культур, землеробсько╖ ╕ кочово╖, набуло форм самоорган╕зац╕╖ ╕ кооперац╕╖ ╕ породило новий тип соц╕ально╖ практики.

Розд ╕л 1. 4 . Популяц╕йний вим╕р.

Природну стих╕ю можна подолати лише п╕дкорившись

╖╖ законам.

Френс╕с Бекон

В╕д ╕сторик╕в ╕ ф╕лософ╕в ╕нод╕ можна почути наступний афоризм: «Основний закон ╕стор╕╖ поляга╓ в тому, що ╕стор╕я не ма╓ закон╕в». Тобто ╕стор╕я може мати певн╕ законом╕рност╕, але вони не мають загального характеру ╕ зм╕нюються в ход╕ ╕стор╕╖, бо сусп╕льство пост╕йно еволюц╕ону╓ ╕ стар╕ законом╕рност╕ стають непридатними для нових форм. Але разом з тим в природ╕ д╕ють фундаментальн╕ ╕ принципово незм╕нн╕ ф╕зичн╕, х╕м╕чн╕, б╕олог╕чн╕ (зокрема, адаптац╕╖), ╕нформац╕йн╕ ╕ нарешт╕, к╕бернетичн╕ закони. Ц╕ закони стосуються б╕льш низьких р╕вн╕в орган╕зац╕╖ матер╕╖, на яких базу╓ться соц╕альна орган╕зац╕я, а тому вони мають ╕мперативний, обов'язковий характер, бо вся природа – ╓дина. Наприклад, якщо на найнижчому – ф╕зичному р╕вн╕ д╕╓ закон ╕нерц╕╖, то в╕н буде д╕яти також на вс╕х ╕нших р╕внях, включно з соц╕альним. Але форми, в яких проявляють себе закони нижн╕х р╕вн╕в в соц╕ум╕, будуть визначатися специф╕кою власне соц╕уму. Тут ми торкнемось основного закону природи – закону збереження енерг╕╖, який по в╕дношенню до сусп╕льства можна сформулювати як закон обмеженост╕ популяц╕╖: в замкнут╕й соц╕альн╕й систем╕, що перебува╓ в певному обмеженому середовищ╕ ╕ використову╓ певну технолог╕ю, завжди ╕сну╓ граничне значення для к╕лькост╕ людей, як╕ там можуть достатньо довго ╕снувати. Це граничне значення к╕лькост╕ людей носить назву, м╕стк╕сть середовища. Говорячи по-простому, певна територ╕я може прогодувати т╕льки певну обмежену к╕льк╕сть людей ╕ не б╕льше, бо людина, пом╕ж ╕ншим, явля╓ собою енергетичну машину. (Звичайно, аналог╕чний закон справедливий також по в╕дношенню до тварин ╕ взагал╕ – до будь якого б╕олог╕чного виду). Зв╕дси виника╓ очевидний висновок, що характер розвитку сусп╕льства ма╓ бути пов'язаний з густотою населення ╕ що цей зв'язок може мати надзвичайно сильний, нав╕ть критичний характер, незалежно в╕д ус╕х ╕нших фактор╕в, що д╕ють у сусп╕льств╕. Д╕йсно, розвиток сусп╕льства в популяц╕йному вим╕р╕ явля╓ собою не т╕льки соц╕альне, але й незалежне в╕д соц╕уму б╕олог╕чне явище, що власне й нада╓ йому ту самост╕йн╕сть, яка дозволя╓ говорити про незалежний популяц╕йний вим╕р. В формулюванн╕ закону обмеженост╕ популяц╕╖ закладен╕ умови, при яких в╕н викону╓ться (замкнут╕сть, обмежен╕сть середовища, незм╕нн╕сть технолог╕╖). А тому при наближенн╕ к╕лькост╕ людей до м╕сткост╕ середовища з необх╕дн╕стю виникають явища, як╕ порушують дан╕ умови – замкнутост╕ соц╕ально╖ системи (м╕грац╕я), обмежень територ╕╖ (розширення житт╓вого простору) ╕ нарешт╕, вдосконалення технолог╕й. Розглянемо б╕льш детально конкретн╕ механ╕зми.

Коли к╕льк╕сть населення дуже мала пор╕вняно з м╕стк╕стю середовища, то ╖╖ зростання сприя╓ кращому виживанню людини ╕ значить – сприя╓ б╕льш швидкому зростанню популяц╕╖, (так званий позитивний зворотний зв'язок). Коли к╕льк╕сть людей наближа╓ться до м╕сткост╕ середовища, виника╓ нел╕н╕йне явище, яке ма╓ назву, демограф╕чний тиск. (Нел╕н╕йн╕сть цього явища поляга╓ в тому, що в ньому виникають як╕сн╕ зм╕ни, причому зм╕ни в одному вим╕р╕ соц╕ально╖ системи приводять до як╕сних зм╕н в ╕нших вим╕рах). Демограф╕чний тиск ╓ явище, яке виника╓ в ментальному вим╕р╕ ╕ поляга╓ в тому, що зб╕льшення густоти населення почина╓ сприйматися, як негативне (створю╓ ментальне напруження) ╕ тим б╕льш негативне, чим ближче к╕льк╕сть населення наближа╓ться до р╕вня м╕сткост╕ середовища. Як╕сн╕ зм╕ни в ╕нших вим╕рах, проявлять себе в тому, що виникне торг╕вля, зб╕льшиться роль ремесел, продукц╕ю яких можна м╕няти на харч╕, утворяться торгов╕ шляхи, вдосконалиться агротехн╕ка або ж почнеться ╕нтенсивна вирубка л╕с╕в, зб╕льшиться м╕грац╕я, зм╕ниться соц╕альна орган╕зац╕я, нарешт╕, може виникнути в╕йна за розширення житт╓вого простору.

Класична модель зростання популяц╕╖ виража╓ться р╕внянням Ферхульста-П╕рла, в якому прир╕ст населення зменшу╓ться до нуля при наближення к╕лькост╕ населення до м╕сткост╕ середовища. Таким чином, к╕льк╕сть населення асимптотично наближа╓ться до гранично можливо╖. В реальност╕ справа вигляда╓ складн╕шою ╕ г╕ршою, бо на жаль, народжуван╕сть "н╕чого не зна╓" про м╕стк╕сть середовища ╕ живе за сво╖ми, незалежними б╕олог╕чними законами. В результат╕ к╕льк╕сть населення "проскаку╓" за граничне значення, що приводить до неминучих катастроф╕чних насл╕дк╕в, серед яких – голод, кан╕бал╕зм, еп╕дем╕╖, вимушена м╕грац╕я, граб╕жницьк╕ наб╕ги на сус╕д╕в, в╕йна. З ╕ншого боку напружена ситуац╕я стимулю╓ пошуки виходу, ╕нтелектуальну д╕яльн╕сть ╕ може призвести до винаходу нових технолог╕й, що забезпечать б╕льш високу м╕стк╕сть середовища, або ж нових технолог╕й ведення в╕йни. Якраз в ц╕ критичн╕ часи народжуються надактивн╕ люди – пас╕онар╕╖, в терм╕нолог╕╖ Л. Гум╕льова, але причиною тому ста╓ не косм╕чна енерг╕я, а б╕льш проза╖чний голод ╕ прагнення до життя. В усякому раз╕, зм╕на к╕лькост╕ населення в час╕ ма╓ не монотонний, з наближенням до граничного значення характер, а хвилепод╕бний або цикл╕чний, з п╕дйомами ╕ спадами. Кр╕м того, демограф╕чний тиск може виникати не т╕льки в ц╕лому сусп╕льств╕, але й в окремих його групах, наприклад в середовищ╕ ел╕ти. Тод╕ в╕н спонука╓ ел╕ту до боротьби за обмежен╕ ресурси ╕ так само породжу╓ нел╕н╕йн╕ явища в ╕нших вим╕рах. Кр╕м того, на етапах швидкого зростання популяц╕╖ зб╕льшу╓ться доля молод╕, б╕льш схильно╖ до п╕двищено╖ активност╕ в "пас╕онарних" формах.

Серйозним вивченням популяц╕йно╖ проблематики (не рахуючи основоположно╖ роботи Томаса Мальтуса 1798 року) вчен╕ зайнялись п╕сля того, як в 1930-х роках виявили наявн╕сть демограф╕чних цикл╕в, тобто б╕льш-менш пер╕одичних п╕дйом╕в ╕ спад╕в к╕лькост╕ населення (В. Абель, 1934 р.). П╕сля Друго╖ св╕тово╖ в╕йни виникла неомальтуз╕анська школа (М. Постан, Ф. Бродель ╕ багато ╕нших), яка встановила фундаментальну важлив╕сть демограф╕чного фактору в ╕сторичному процес╕. В СРСР, де мальтуз╕анство пересл╕дувалось, (незважаючи на його ц╕лком матер╕ал╕стичний характер), в 60-т╕ – 70-т╕ роки склада╓ться економ╕чна (так звана, кл╕ометрична) школа (╤. Ковальченко, Л. М╕лов). Книгу Леон╕да Васильовича М╕лова «Великорусский пахарь и особенности российского исторического процесса» можна вважати зразком кл╕ометричного, а по-сут╕ – неомальтуз╕анського п╕дходу до ╕стор╕╖, коли за основу ╕сторичного анал╕зу береться матер╕альний фундамент життя людини, основа його виживання, тобто земля ╕ технолог╕я землеробства. В╕н демонстру╓ як природно-кл╕матичний фактор безпосередньо чи опосередковано вплива╓ на економ╕ку, сусп╕льний устр╕й ╕ рос╕йську державн╕сть за пер╕од з XV-го по XIX-те стол╕ття. Зокрема, уклад життя великоруського землероба М╕лов характеризу╓, як «моб╕л╕зац╕йно-кризовий режим виживання сусп╕льства з м╕н╕мальним об'╓мом сукупного прибавочного продукту». Зв╕дси, як необх╕дна ╕ ╓дино можлива форма адаптац╕╖ виника╓ общинна орган╕зац╕я сусп╕льства, а разом з нею ╕ найб╕льш жорсток╕ пол╕тичн╕ механ╕зми вилучення створеного селянами продукту (фактичне рабство) ╕ тенденц╕я до експанс╕╖ на б╕льш продуктивн╕ земл╕. В роботах Джека ╫олдстоуна (1988), П. Турчина ╕ С.О. Нефедова (2008) розгляда╓ться зв'язок м╕ж демограф╕╓ю ╕ соц╕альною структурою сусп╕льства (так звана, демограф╕чно-структурна теор╕я). Зокрема, досл╕джу╓ться, як демограф╕чний тиск в середовищ╕ само╖ ел╕ти приводить до ╖╖ зубож╕ння, невдоволення, ╕ як насл╕док виника╓ тиск з боку ел╕ти на народ ╕ на державу з метою перерозпод╕лу ресурс╕в на свою користь. Це ста╓ причиною ланцюга пов'язаних м╕ж собою насл╕дк╕в – пад╕ння реальних доход╕в населення, в╕дпов╕дне зменшення доход╕в держави, народн╕ заворушення, змови ел╕тарних груп, повстання, голод, крах держави. Ще один демограф╕чний фактор пов'язаний з тим, що в╕ковий склад населення залежить в╕д фази демограф╕чного циклу. Зокрема, на фаз╕ зростання, а особливо п╕д час демограф╕чних вибух╕в, населення р╕зко омолоджу╓ться, ╕ як пише Д. ╫олдстоун: «Швидке зростання молод╕ може п╕д╕рвати ╕снуюч╕ пол╕тичн╕ коал╕ц╕╖ ╕ створити нестаб╕льн╕сть. Велик╕ молод╕жн╕ когорти звертаються до нових ╕дей ╕ неортодоксальних рел╕г╕й, кидаючи виклик авторитетам. Вони можуть бути легко втягнут╕ в соц╕альн╕ ╕ пол╕тичн╕ конфл╕кти». Як приклад, С. Нефедов вважа╓, що одна з сутт╓вих причин революц╕╖ 1905 року в Рос╕╖ якраз пов'язана з надлишком с╕льсько╖ молод╕, що була незатребувана в сел╕ ╕ подалася у м╕ста.

╤сну╓ ще один аспект популяц╕йно╖ проблеми – кл╕мато-географ╕чний ╕ погодний. М╕стк╕сть середовища залежить в╕д кл╕матичних ╕ погодних зм╕н, як╕ можуть наступати набагато скор╕ше, н╕ж на це може реагувати популяц╕я. Особливо це стосу╓ться коч╕вництва. М╕стк╕сть середовища при кочов╕й технолог╕╖ дуже мала. (Для ╢враз╕йського степу вона склада╓ в╕д 0,7 до 1,9 людини на квадратний к╕лометр). Давн╕ традиц╕╖ коч╕вництва сформували певну етику ╕ певн╕ механ╕зми регуляц╕╖, щодо розм╕р╕в популяц╕╖, яку може витримати земля, а в╕дпов╕дно – до народжуваност╕. Кожна с╕м'я реально дивилася на реч╕ ╕ контролювала народжуван╕сть (включно з методом ╕нфантициду). Тому к╕льк╕сть населення в середовищ╕ кочовик╕в була б╕льш менш стаб╕льною. Але й тут все не так просто. Коли наступали досить довг╕ пер╕оди б╕льшо╖ вологост╕ кл╕мату, земля розцв╕тала, продуктивн╕сть тваринництва зростала, населення в╕дпов╕дно зростало. Коли кл╕мат ставав б╕льш посушливим, а посуха могла наступити раптово, пасовиська вже не могли прогодувати велик╕ стада, худоба йшла п╕д н╕ж, ╕ п╕сля нетривалого пер╕оду повного достатку наступав голод. Суть явища поляга╓ в тому, що популяц╕я тварин на може в╕дсл╕дковувати зм╕ну продуктивност╕ пасовиськ, а к╕льк╕сть населення не може в╕дсл╕дковувати зм╕ну популяц╕╖ тварин, бо ма╓ дуже велику ╕нерц╕ю в час╕ (поки не вимре попередн╓ покол╕ння людей). Цей ╕нерц╕йний ефект несп╕впадання по фаз╕ (зсув фаз) вза╓мозалежних явищ в╕д╕гра╓ дуже важливу роль в соц╕альних (╕ не т╕льки) процесах. Д╕йсно, що робити з надлишком населення якщо його в принцип╕ не може прогодувати земля? Вар╕ант╕в може бути к╕лька – м╕грац╕я населення в пошуках нових ареал╕в, придатних для тваринництва, перех╕д на землеробство, грабунок ос╕лих сус╕д╕в ╕ захоплення ╖х в полон з метою продажу ╕, нарешт╕, в╕йна. Ус╕ ц╕ вар╕анти неодноразово були апробован╕ у в╕дносинах кочовик╕в м╕ж собою ╕ до землероб╕в. Погодн╕ фактори стають найб╕льш критичними в зонах перенаселення, де на протяз╕ урожайних рок╕в не вда╓ться створити запаси зб╕жжя, як╕ давали б можлив╕сть пережити неврожа╖. (Приклади – страшн╕ голодомори в зонах перенаселення в ╤нд╕╖ ╕ в Кита╖ в друг╕й половин╕ XIX стол╕ття, голод в Рос╕╖ 1891 – 1892 рок╕в п╕сля демограф╕чного вибуху 1860 -х – 1890-х рок╕в).

Зв'язок м╕ж кл╕матичними чи погодними зм╕нами ╕ соц╕альними явищами в стар╕ часи спец╕ально не досл╕джувався, хоч подекуди ╕сторики подають в╕домост╕ про аномальн╕ погодн╕ явища. О.Л. Чижевський в 1924 роц╕ випустив книгу «Физические факторы исторического процесса», де виклав дан╕ щодо кореляц╕й м╕ж аномал╕ями сонячно╖ активност╕ ╕ аномальними соц╕альними явищами – бунтами, революц╕ями, в╕йнами. Г.Ю. Грум-Гржимайло в 1926 роц╕, п╕зн╕ше А. Тойнб╕ стали пов'язувати масов╕ м╕грац╕╖ кочовик╕в з усиханням, а Л. Гум╕льов – з надм╕рним зволоженням ╓враз╕йського степу. Широко в╕дома також кореляц╕я м╕ж тисячол╕тн╕ми хвилями ╕нтеграц╕╖-дез╕нтеграц╕╖ ╕ коливаннями кл╕мату, так званими, малими льодовиковими пер╕одами (наприклад, В. ╤. Пант╕н «Циклы и ритмы глобальной истории»). Але в╕дсутн╕сть над╕йних даних про погодн╕ умови в далекому минулому, робить неможливим встановлення причинно-насл╕дкових зв'язк╕в соц╕альних явищ, що тод╕ в╕дбувалися. Про зм╕ни кл╕мату чи перенаселення можна судити, як це роблять сучасн╕ досл╕дники, по наявност╕ р╕зноман╕тних поб╕чних показник╕в, як наприклад, зм╕на характеру торгових в╕дносин з сус╕дами, ╕нтенсивне заняття полюванням, чи нав╕ть рибальством, що не властиво для кочовик╕в. Скаж╕мо, хронолог╕я норманського завоювання Рус╕ (хоч норманська г╕потеза не вс╕ма п╕дтриму╓ться) корелю╓ з норманським вторгненням в Норманд╕ю (п╕вн╕ч Франц╕╖) з подальшим захопленням Британ╕╖. Кр╕м того, в той же пер╕од були заселен╕ ряд остров╕в в п╕вн╕чних морях, включно з ╤сланд╕╓ю, а зв╕дти добралися й до Гренланд╕╖. Тобто, явно мав м╕сце значний прир╕ст населення, може нав╕ть популяц╕йний вибух, можливо пов'язаний з╕ сприятливим погодно-кл╕матичним пер╕одом, в результат╕ якого надлишки популяц╕╖, яких п╕зн╕ше не могла прогодувати скупа п╕вн╕чна земля, змушен╕ були м╕грувати, адаптуватись до нових умов життя, шукати соб╕ м╕сце п╕д сонцем за допомогою збро╖. А вже коли сформувалась ментальн╕сть по типу, народ-в╕йсько, або агресивна сп╕льнота, що живе за рахунок розбою, п╕шов процес норманських вторгнень ╕ захоплень аж до п╕вн╕чно╖ Африки ╕ Ант╕ох╕╖. Але ╕стор╕я майже не залиша╓ нам св╕дчень щодо тако╖ проза╖чно╖ реч╕, як нестача харч╕в. Вт╕м, проблеми перенаселення стосуються не т╕льки далекого минулого. (Як тут не згадати про ╕дею «розширення житт╓вого простору» А. Г╕тлера). Висока швидк╕сть зростання популяц╕╖ в умовах обмежених ресурс╕в в будь-якому раз╕ веде до неминучо╖ катастрофи. Пом╕рно висока швидк╕сть зростання – приводить до б╕дност╕. Наприклад, для багатьох кра╖н п╕вденно╖ Америки була характерною швидк╕сть зростання населення приблизно в 10 раз╕в за стол╕ття (це досить точна цифра для Бразил╕╖ на протяз╕ двох останн╕х стол╕ть. В той же час, наприклад, для Франц╕╖ ця цифра менша 1,5). ╥й в╕дпов╕да╓ подво╓ння к╕лькост╕ населення за 30 рок╕в – майже за час зм╕ни одного покол╕ння. Тому не дивно, що значна частина населення (б╕ля 11 млн. в Бразил╕╖) живе в фавелах в б╕дност╕. Економ╕ка кра╖ни не в змоз╕ ╕нкорпорувати в систему (навчити, працевлаштувати ╕ забезпечити сучасним житлом) такий високий прир╕ст. Вт╕м, власне перенаселення спонукало чи примусило людину до осво╓ння вс╕х, в тому числ╕ майже не придатних для життя рег╕он╕в планети, таких як Гренланд╕я, Чукотка, Тибет чи пустел╕. Адаптац╕я до життя в р╕зних рег╕онах призвела до утворення р╕зноман╕тних технолог╕й виживання, культур, рел╕г╕й, викликала явище етногенезу, обм╕ну ╕нформац╕╓ю ╕ продукц╕╓ю, створила те генетичне ╕ культурне розма╖ття, що ╓ необх╕дною складовою для подальшого ╕снування людства.