Текст книги "Укранська ментальнсть укранська державнсть (СИ)"

могла пред'являти себе в якост╕ земного божества.

Март╕н ван Кревельд.

Розглядати питання сучасно╖ державност╕ Укра╖ни можна ╕ потр╕бно лише враховуючи якомога ширший м╕жнародний контекст ╕ ╕снуюч╕ тенденц╕╖ розвитку. Причина цього дуже проста – ми в╕дста╓мо, а тому ма╓мо можлив╕сть йти вже протоптаною ╕ншими дорогою, обходячи ями ╕ пастки. На в╕дм╕ну в╕д першопроходц╕в, ми на прикладах передових кра╖н можемо бачити можлив╕ вар╕анти майбутнього. Б╕льше того, знаючи тенденц╕╖ розвитку, ╕ без жалю розлучаючись з сьогоденням, ми в╕дразу можемо прямувати з упередженням, на перспективу, яка ще не досягнута на Заход╕.

Загальний висновок, що характеризу╓ сучасну стад╕ю державност╕ в розвинених кра╖нах (стад╕ю нац╕онально╖ держави) можна визначити, по-перше, як криза нац╕онально╖ держави, а по-друге, як криза традиц╕йно╖ бюрократично╖ держави (про це йшлося в к╕нц╕ попереднього розд╕лу). Тр╕умф нац╕онально╖ держави, який був досягнутий в XX стол╕тт╕, проявив себе по-перше, в феномен╕ небаченого ран╕ше монстра – тотал╕тарно╖ держави-корпорац╕╖, а по-друге, напевно, як насл╕док з першого – в двох св╕тових в╕йнах, так само небаченого масштабу (досить сказати, що на протяз╕ шести рок╕в Друго╖ св╕тово╖ в╕йни гинуло в середньому по 30 тисяч чолов╕к за день). Ясно, що ц╕ в╕йни були не проявом вол╕ народу, а власне проявом вол╕ держави (╖╖ корпоративно╖ верх╕вки), що начебто д╕яла в ╕нтересах народу. Таким чином, держава перестала виконувати свою найважлив╕шу функц╕ю – ф╕зичного захисту сво╖х громадян.

В пово╓нн╕ роки передов╕ держави заходу "повернулись обличчям до народу", при цьому не забуваючи про себе – почалося знову ж таки безпрецедентне в ╕стор╕╖ зростання р╕вня соц╕ального захисту, яке супроводжувалось масштабною нац╕онал╕зац╕╓ю п╕дпри╓мств ╕ в╕дпов╕дно – безпрецедентним зростанням р╕вня податк╕в ╕ к╕лькост╕ державних службовц╕в. В к╕нц╕ 70-х рок╕в, коли стало очевидно, що держава не в змоз╕ забезпечити виконання взятих на себе зобов'язань, почався зворотний процес (скорочення програм надання безкоштовних послуг, допомоги б╕дним, субсид╕й, безкоштовного житла, перех╕д на приватн╕ пенс╕йн╕ фонди, зниження або повна л╕кв╕дац╕я дотац╕й державним п╕дпри╓мствам, зам╕на прямих трансфертних виплат податковими п╕льгами ╕ т.п.). Така жорстка пол╕тика, започаткована в ╢вроп╕ М. Тетчер, розповсюдилась ╕ набула розмаху вже в середин╕ 80-х рок╕в. Тод╕ ж почався зворотний процес приватизац╕╖ державних п╕дпри╓мств. До 2000 року в╕дбулося повне повернення економ╕чно╖ пол╕тики передових держав "на круги своя" – тобто, до невтручання держави в економ╕ку. Таким чином, держава в основному зняла з себе функц╕╖ економ╕чного регулятора, бо була неспроможна ╖х виконати.

Наступний фактор – м╕жнародна пол╕тика, кордони, митний контроль, протекц╕он╕зм, як форма п╕дтримки нац╕онального виробника. Виявилося, що в╕дсутн╕сть митних кордон╕в ╕ в╕льне п╕дпри╓мництво ╓ б╕льш ефективним н╕ж вар╕ант державного протекц╕он╕зму. Економ╕чний усп╕х держави став пропорц╕йним ╕нтенсивност╕ ╕мпортно-експортного об╕гу. Держан╕ кордони, що начебто захищають державний суверен╕тет, одночасно ╓ перешкодою розвитку економ╕ки держави. ╤ вони л╕кв╕дуються один за одним, причому не т╕льки в ╢вроп╕, а як св╕това тенденц╕я глобал╕зац╕╖ (асоц╕ац╕╖ в╕льно╖ торг╕вл╕ ╕ митно-економ╕чн╕ зони – Латиноамериканська, 1960 р., Центрально╖ Африки, 1966 р., Кра╖н П╕вденно-сх╕дно╖ Аз╕╖, 1967 р., Андський сп╕льний ринок, 1969 р. ╕ т. д., аж до горезв╕сного Митного союзу п╕д проводом Рос╕╖). Характерно, що м╕жнародн╕ асоц╕ац╕╖ створюються абсолютно добров╕льно, бо вони виг╕дн╕ для кра╖н-член╕в. (Винятком ╓ х╕ба що вар╕ант Укра╖ни ╕ Митного союзу, але це питання окреме). Таким чином, держави втрачають суверен╕тет над власними кордонами.

Дал╕, колективн╕ м╕ждержавн╕ р╕шення, або нав╕ть р╕шення окремих м╕жнародних орган╕зац╕й, мають пр╕оритет перед державним законодавством, б╕льше того, не ╕сну╓ санкц╕й, спрямованих на дотримання цих р╕шень з боку держави ╕ треба сказати, що випадки недотримання цих р╕шень являють собою ун╕кальн╕ явища ╕ мають вкрай негативн╕ насл╕дки для держав. (Ми ма╓мо класичний приклад недотримання м╕жнародного стандарту ширини зал╕знично╖ кол╕╖ в Рос╕йськ╕й ╕мпер╕╖, ╕ в╕домо, що з того вийшло. Уяв╕ть соб╕, що держави почали би вводити власн╕ стандарти на системи зв'язку, службу часу, телебачення, комп'ютерн╕ технолог╕╖, пов╕тряний транспорт, космос, енергетику нарешт╕, на болти ╕ гайки – ус╕ кра╖ни опинились би в економ╕чн╕й ╕золяц╕╖ ╕ перейшли б на режим натурального господарства. Мабуть останн╕й прецедент – три системи кольорового телебачення, поширен╕ у св╕т╕. В пол╕тичн╕й сфер╕ був випадок, коли Стал╕н в╕д╕звав сво╖х делегат╕в з зас╕дання ради безпеки ООН у червн╕ 1950 року, про що пот╕м дуже жалкував. Б╕льше под╕бного експерименту не дозволяла соб╕ жодна держава. Зараз ми стали св╕дками р╕шень рос╕йсько╖ верх╕вки, що входять в протир╕ччя з м╕жнародними стандартами ╕ угодами. Ма╓мо нагоду побачити чим це обернеться для Рос╕╖). Отже, держави втрачають значну частину свого суверен╕тету над власним законодавством ╕ ця тенденц╕я нароста╓, бо ╓ частиною загально╖ тенденц╕╖ глобал╕зац╕╖.

Зменшення рол╕ держави ╕ пряма передача сво╖х функц╕й у приватний сектор (або ж в мережу) – тенденц╕я, що т╕льки набира╓ силу. Служби кадастру земл╕ ╕ нерухомого майна, суд ╕ служба виконання судових р╕шень, л╕карн╕, школи, вищ╕ учбов╕ заклади, комунальн╕ служби, пошта, соц╕альне страхування, ЗМ╤, пол╕ц╕я – перестають бути частиною держави, власне тому, що держава не здатна виконувати ц╕ функц╕╖ досить ефективно ╕ не дуже дорого. Ми змушен╕ констатувати в ц╕лому – под╕бно до того, як два стол╕ття тому ╓вропейськ╕ монархи один за одним почали втрачати властиву ╖м сакральн╕сть, а сл╕дом за нею ╕ владу, так само на очах зника╓, вже не говорячи про сакральн╕сть – проста повага до держави, як форми орган╕зац╕╖ сусп╕льства. Цей процес зневаги до держави, що був започаткований на Заход╕ в середин╕ 60 рок╕в минулого стол╕ття вибухом молод╕жних рух╕в, не припиня╓ться до сьогодення ╕ набува╓ рац╕онал╕зованих форм. Держава невпинно звужу╓ сферу соц╕ального захисту сво╖х громадян ╕ сферу соц╕альних послуг, а сусп╕льство невпинно втрача╓ дов╕ру до держави, як до захисника сво╖х ╕нтерес╕в ╕ спод╕вань. Так само невпинно зроста╓ впевнен╕сть, що сусп╕льство само в змоз╕ вир╕шити б╕льш╕сть сво╖х проблем на шляху звуження функц╕й держави ╕ розширення функц╕й самоврядування ╕ приватно╖ ╕н╕ц╕ативи.

╤сну╓ також ряд, так би мовити, "антидержавних" тенденц╕й розвитку, пов'язаних з хвилею поширення нов╕тн╕х ╕нформац╕йних технолог╕й, як╕ без сумн╕ву зм╕нять св╕т вже в найближч╕ десятил╕ття. Серед них – методи прямо╖ демократ╕╖, як╕ можуть моб╕л╕зовувати ╕нтелект усього сусп╕льства – в╕дкрите обговорення проблем, пошук р╕шень ╕ проведення референдум╕в в мереж╕ ╤нтернет; в╕докремлення в╕д держави ус╕х баз даних, з використанням мережево╖ технолог╕╖ розпод╕лених баз даних ( Blockchain), ╕ нарешт╕, замах на «святая-святих» держави – ем╕с╕ю грошей, шляхом поступового переходу на «мережев╕ грош╕» (технолог╕╖ типу Bitcoin). Де п╕сля цього залишиться держава – зараз важко прогнозувати. Але т╕ переваги, що ╖х надають ╕нформац╕йн╕ технолог╕╖, гарантують ╖х переможний поступ в майбутньому ╕ якщо на ╖х шляху стане держава, то вони «змиють» ╕ державу, як т╕льки вона перестане забезпечувати послуги, без яких людство не зможе об╕йтись.

Тобто в ц╕лому сучасна держава все б╕льше в╕дрива╓ться в╕д сусп╕льства, а ╖╖ роль ста╓ все б╕льш невизначеною ╕ сумн╕вною щодо якост╕ виконання тих завдань, як╕ вона сама перед собою поставила. Основна причина цього явища в тому, що св╕т став занадто складний, щоб бути в змоз╕ орган╕зованим ╕ контрольованим централ╕зованим ╕ до того ж безв╕дпов╕дальним бюрократичним механ╕змом. Р╕зноман╕ття сусп╕льних зв'язк╕в ╕ в╕дносин не можуть бути оптимально упорядкован╕ старими прим╕тивними методами, тобто методами зб╕льшення бюрократичного апарату, який працю╓ за стандартними алгоритмами (╕нструкц╕ями), бо ╕накше працювати не може. Зворотний зв'язок з сусп╕льства на державний апарат, а зв╕дти – на алгоритми роботи державних ╕нституц╕й, д╕╓ занадто пов╕льно, щоб реагувати на виклики нашого динам╕чного часу. Нев╕дворотною ста╓ тенденц╕я переходу держав з режиму центрально╖ влади на режим самоврядування, коли громада сама вир╕шу╓ ус╕ питання на ╖╖ р╕вн╕ компетенц╕╖ ╕ ма╓ для цього матер╕альний ресурс. Структура кер╕вництва в держав╕ поступово узгоджу╓ться з╕ структурою сусп╕льства, ╕ верхн╕ ешелони влади стають в╕дпов╕дальними лише за найб╕льш загальн╕ пол╕тичн╕ питання. Основний вклад в цей процес забезпечили нов╕тн╕ технолог╕╖, перш за все в засобах зв'язку, як╕ дають можлив╕сть будь-як╕й людин╕ повноц╕нно включатись в життя громади ╕ впливати на прийняття р╕шень, тобто на новому р╕вн╕ реал╕зувати переваги прямо╖ демократ╕╖, яка ста╓ важливим трендом в розвинених кра╖нах.

Пост╕ндустр╕альн╕ тенденц╕╖, поляризац╕я св╕ту, под╕л його на категор╕╖ в╕д кра╖н "першого св╕ту" ╕ аж до четвертого, ведуть до цив╕л╕зац╕йного протистояння, аж до з╕ткнення цив╕л╕зац╕й, що в наш╕ часи проявля╓ себе в явищах зростання м╕грац╕й, поширення рел╕г╕йного фундаментал╕зму, арха╖ки, тотал╕тарних ╕деолог╕й ╕ тероризму. Ефективний спротив цим явищам багатьом ╓вропейцям вбача╓ться на шляху зм╕цнення держави, нав╕ть на шляху створення корпоративно╖ держави, бо на ╖хню думку, демократ╕я неспроможна вир╕шувати под╕бн╕ проблеми. ╤ д╕йсно, ми спостер╕га╓мо кризу демократ╕╖ в ╢вроп╕ ╕ зростання "правих", державницьких тенденц╕й. Питання насправд╕ поляга╓ в наступному – який шлях вир╕шення проблем ╓ б╕льш ефективний ╕ б╕льш прийнятний для сусп╕льства, особливо з врахуванням б╕льш в╕ддалено╖ перспективи? Аналог╕чна дилема стояла перед ╓вропейськими демократ╕ями в 30-т╕ роки минулого стол╕ття, чому присвячена вище згадувана книга Ф. Га╓ка. Тод╕ перемогла демократ╕я, яка невдовз╕ забезпечила процв╕тання ╢вропи. Дума╓ться, що в будь-якому раз╕ демократ╕я здатна виробити механ╕зми вир╕шення проблем не менш ефективно, н╕ж авторитарна держава. Не меншою небезпекою для ╓вропейсько╖ демократ╕╖ ╓ зростаюча ╓вропейська бюрократ╕я. Цю небезпеку повинно ц╕лком усв╕домити сусп╕льство ╕ протистояти ╖й не на шляху створення авторитарно╖ держави, а на шляху б╕льшо╖ орган╕зац╕╖ ╕ соц╕ал╕зац╕╖ сусп╕льства, на шляху свободи.

На пострадянському простор╕, зокрема, на Укра╖н╕, склалася дещо ╕нша, можна сказати, глибоко арха╖чна ситуац╕я, пор╕вняно з передовими кра╖нами. З самого початку було ясно, що в╕дставання дуже глибоке ╕ багатовим╕рне, треба наздоганяти, займатись реальною перебудовою. Досв╕д пострадянських кра╖н в черговий раз продемонстрував вир╕шальну роль ментальност╕ в перех╕дн╕ пер╕оди – вона не да╓ можливост╕ спричинитися швидким зм╕нам. Традиц╕╖ тотал╕тарно╖ державност╕ ╕ корпоратив╕зму, а з ╕ншого боку – ╕нерц╕я патернал╕зму, а також повага, дов╕ра до "власно╖", "р╕дно╖" нац╕онально╖ держави, що раптом виникла, далися взнаки повною м╕рою. В таких умовах "сам бог вел╕в" створити владну корпорац╕ю ╕ грабувати власну кра╖ну, прикриваючись "проблемами перех╕дного пер╕оду". Згодом це стало причиною виникнення ц╕лком законно╖ зневаги, ╕ презирства з боку народу до сво╓╖ влади. ╤ ця ж зневага проявила себе в сепаратистських настроях, як╕ були не т╕льки на Сход╕, але й на Заход╕ Укра╖ни. Безв╕дпов╕дальн╕сть ╕ цин╕зм правлячо╖ ел╕ти, яка прийшла до влади прямо по залитому кров'ю Майдану, проявила себе повною м╕рою на фон╕ под╕й останн╕х двох рок╕в, коли критична для кра╖ни ситуац╕я зовс╕м не зменшила апетити владно╖ корпорац╕╖ ╕ не спонукала до крок╕в, адекватних моменту. Знову кра╖ну рятував сам народ. ╤ це остаточно сформувало в╕дпов╕дне в╕дношення народу до влади, яка уособлю╓ в соб╕ нин╕шню укра╖нську державу.

Дихотом╕я, що ран╕ше панувала в св╕домост╕ б╕льшост╕ укра╖нц╕в по в╕дношенню до укра╖нсько╖ державност╕, викликала когн╕тивний дисонанс – з одного боку ма╓мо незалежну державу, яка ма╓ стати на захист наших нац╕ональних ╕нтерес╕в, про яку мр╕яли ╕ за яку в╕ддавали життя покол╕ння патр╕от╕в, з ╕ншого – ненажерливе утворення, яке стриму╓ будь-який розвиток ╕ яке не виклика╓ жодних симпат╕й. Урок Майдану поляга╓ в тому, що в╕н нарешт╕ л╕кв╕дував дихотом╕ю, ч╕тко розмежувавши в св╕домост╕ людей сусп╕льство ╕ ╕снуючий державний апарат разом з ол╕гархатом, як два, в основному, антагон╕стичн╕ соц╕альн╕ орган╕зми, що мають р╕зн╕ ╕нтереси. Стала ц╕лком зрозум╕лою ненормальн╕сть такого стану, нев╕дпов╕дн╕сть сучасним стандартам ╕ необх╕дн╕сть в╕дпов╕дних зм╕н. Осмислення сусп╕льством такого стану речей робить незворотною спрямован╕сть сусп╕льства на зм╕ни ╕, можливо, ста╓ найголовн╕шим позитивним фактором. Спрямован╕сть помножена на активн╕сть рано чи п╕зно почне зм╕нювати систему в потр╕бному напрямку. Питання поляга╓ в швидкост╕ цих зм╕н ╕ метод╕ досягнення мети. Тобто ма╓мо два окремих питання – мета ╕ метод.

Загальна мета, що врахову╓ ╕снуюч╕ глобальн╕ тенденц╕╖ розвитку ╕ стан нашого сусп╕льства – дуже проста, ╖╖ можна назвати, народовладдя. Народовладдя переклада╓ться на оф╕ц╕йну мову як, демократ╕я, але з ╕ншого боку демократ╕я – це пол╕толог╕чний терм╕н, п╕д який ц╕лком можна п╕д╕гнати бюрократократ╕ю, тобто владу бюрократ╕╖, яка начебто викону╓ волю б╕льшост╕ народу. Власне таке явище спостер╕га╓ться в наш час в ╢вроп╕, де начебто демократ╕я ╕ фактичне зменшення рол╕ нац╕ональних держав, про що йшлося вище, супроводжу╓ться бюрократизац╕╓ю сусп╕льного життя, зб╕льшенням обмежень, регламент╕в, контролю, юридичних механ╕зм╕в вир╕шення питань, зам╕на самоорган╕зац╕╖ бюрократичним адм╕н╕струванням, яке вида╓ себе за самоорган╕зац╕ю. В цьому вбача╓ться анахрон╕зм, ╕нерц╕я ╕сторичного минулого, ╕ ╢вроп╕ знадобляться значн╕ зусилля в майбутньому, щоб д╕йти до реально╖ демократ╕╖. Укра╖на повинна ор╕╓нтуватись не на ╢вропейськ╕ зразки, а на реальне народовладдя, бо це може надати ╖й принципову перевагу ╕ ╕сторичний шанс на цив╕л╕зац╕йне л╕дерство. Питання поляга╓ в метод╕ досягнення мети.

В сусп╕льств╕ поширена думка, що систему зламати неможливо, "маф╕я безсмертна". ╤ щодо цього ╕снують досить сильн╕ аргументи. "Укра╖нський ол╕гархат – це корупц╕йний союз ос╕б, як╕ волод╕ють дискрец╕йною владою, (тобто можуть д╕яти на власний розсуд – прим. авт.) з особами, котр╕ промишляють добуванням монопольно╖ корупц╕йно╖ ренти в ус╕х сферах людсько╖ д╕яльност╕, в ус╕х точках соц╕ального життя. В╕д служител╕в цвинтаря та будинк╕в ╕нвал╕д╕в до вищих орган╕в влади. Дискрец╕йна влада – можлив╕сть розпод╕ляти, допускати, дозволяти, позбавляти тощо. Система таких союз╕в ус╕х р╕вн╕в разом ╕з кл╕╓нтами втягу╓ в себе м╕льйони громадян. Зв╕сно, ця система ╕╓рарх╕чна. Найнебезпечн╕ша верх╕вка, що спотворю╓ у власних ╕нтересах загальнодержавн╕ ф╕нансов╕ потоки. Але у верх╕вки сотн╕ тисяч союзник╕в, пом╕чник╕в, кл╕╓нт╕в, сильних сво╓ю масов╕стю. Вони визначають спос╕б життя громадян, створюють соц╕альну основу нашо╖ "природно╖ держави" (за Нортом). Наш╕ формальн╕ ╕нститути служать оболонкою неформальних норм ╕ в╕дносин, як╕ забезпечують одержання корупц╕йно╖ ренти. ╢дн╕сть д╕й ол╕гарх╕чного класу на вс╕х р╕внях забезпечу╓ться не т╕льки вертикаллю батога ╕ пряника, а й ╓дн╕стю ц╕нностей та ╕нтерес╕в". (О.Й. Пасхавер, Море хвилю╓ться. «Дзеркало тижня», N13, 2016). Тобто ╕снуюча система державно╖ влади пронизу╓ корупц╕йними зв'язками наче невидимою павутиною дуже значну частину сусп╕льства в╕д низу до верху ╕ тим самим забезпечу╓ стаб╕льн╕сть держави. Стаб╕льн╕сть ╕ неможлив╕сть розвитку. Як можливо протистояти м╕льйонн╕й корпорац╕╖, що ма╓ в сво╓му розпорядженн╕ ус╕ силов╕ структури? Максимально – пом╕няти верх╕вку п╕рам╕ди. Цього нас вчить ще багатов╕ковий досв╕д Китаю.

В стаб╕льн╕й соц╕альн╕й систем╕ в╕дбува╓ться узгодження орган╕зац╕йного ╕ ментального вим╕р╕в, коли народ вважа╓ ╕снуючий порядок речей нормою. На м╕й погляд, в Укра╖н╕ ця в╕дносна стаб╕льн╕сть ╕ ця "норма" значною м╕рою пов'язан╕ з слабк╕стю держави, як це не парадоксально звучить. Ситуац╕я нагаду╓ анекдот про м╕л╕ц╕онера, який не приходив отримувати зарплатню, – "А я думав, п╕столета видали ╕ крутись як хочеш". Б╕льш╕сть населення "крутиться як хоче" ╕ завдяки цьому вижива╓. Слабк╕сть держави для нього благо. Держава ╕сну╓ сама по соб╕ ╕ б╕льше оп╕ку╓ться власними проблемами, ╖й не до втручання в справи всяко╖ там др╕бноти. Але з ╕ншого боку, це робить практично неможливим орган╕зац╕ю будь-яко╖ серйозно╖ справи, без в╕дпов╕дних корупц╕йних видатк╕в.

Можна навести безл╕ч приклад╕в, де держава зн╕ма╓ монопольну ренту, я наведу лише один. Високе, можна сказати граб╕жницьке державне мито на ввезення автомоб╕л╕в з-за кордону, приводить до того, що кожний, хто хоче придбати ╕ноземний автомоб╕ль повинен к╕лька рок╕в безкоштовно працювати на державу. Але справа не т╕льки в цьому. Укра╖на, з ╖╖ працьовитим ╕ тямущим народом, за умов в╕дсутност╕ граб╕жницького мита могла би стати центром реекспорту автомоб╕л╕в на увесь пострадянський прост╕р, створити безл╕ч робочих м╕сць, де наш╕ хлопц╕ могли би перетворювати битий зах╕дно╓вропейський мотлох в «лялю». Реально цю роль взяла на себе маленька Литва, де такою роботою займа╓ться маса м╕н╕п╕дпри╓мств, що виросли наче гриби, ╕ це стало одним з джерел добробуту ╕ притоку ╕ноземно╖ валюти в кра╖ну. А на Укра╖н╕ монопольна рента окремого виробника стала важлив╕шою, н╕ж добробут усього народу. В конкурентних умовах нац╕ональний виробник був би змушений шукати свою н╕шу на ринку, (наприклад, розробивши електромоб╕ль чи м╕кромоб╕ль, щодо якого на ЗАЗ-╕ вже був значний досв╕д) ╕ напевно при деяк╕й п╕дтримц╕ держави в╕н зм╕г би ╖╖ зайняти. Пол╕тика держави пригноблю╓ ╕н╕ц╕ативу ╕ творч╕ можливост╕ сво╖х громадян, блоку╓ можлив╕сть розвитку.

По в╕дношенню до сво╖х автомоб╕л╕ст╕в р╕дна укра╖нська держава застосову╓, ╕накше не скажеш – бандитськ╕ методи. Наприклад, спочатку дозволя╓ завозити на Укра╖ну автомоб╕л╕ з ╕ноземними номерами на деякий терм╕н, а пот╕м коли таких автомоб╕л╕в набралося досить багато, наша р╕дна постмайданна влада скорочу╓ цей терм╕н до 5 (!) д╕б. Уяв╕ть себе на м╕сц╕ власника автомоб╕ля, що працю╓ на виробництв╕ ╕ який повинен один раз на 5 д╕б ви╖хати за кордон. (Це нагаду╓ метод Мао-Цзедуна, по в╕друбуванню зм╕ям, що повиповзали, ╖х собачих гол╕в). Але це ще не все – внасл╕док тако╖ ситуац╕╖ на митних кордонах кра╖ни накопичуються г╕гантськ╕ черги ╕ життя людини перетворю╓ться в неск╕нченну муку. А ел╕та з дипломатичними паспортами, зневажливо оглядаючи через темн╕ в╕кна довжелезну чергу плебе╖в, насолоджу╓ться сво╖м особливим статусом. Можете соб╕ уявити в╕дношення такого "плебея" до "р╕дно╖" держави ╕ владно╖ ел╕ти.

В принцип╕, при наявност╕ в╕дпов╕дно╖ вол╕ з боку держави, рух до системи народовладдя можна було би почати в будь-який момент. Це чисто орган╕зац╕йна р╕ч, яку тим не менше, треба виконувати поступово, щоб ментальн╕сть встигала адаптуватися до ╕нститут╕в самоврядування. Проблема в тому, що владна корпорац╕я не хоче зм╕н, ╕ нав╕ть добра воля нац╕онально╖ ел╕ти (якби вона була) не спромоглася б зрушити гору з м╕сця. Яскравий приклад – реформи Мейдз╕ в Япон╕╖, як╕ стали причиною громадянсько╖ в╕йни. В наших умовах в╕дсутност╕ ╕мператора, «ждати милост╕ в╕д ел╕ти» нереально. Але ми ма╓мо головне, що необх╕дно для початку реформ – народ, який вже трохи навчився жити не покладаючись на державу, усв╕домлення, що так дал╕ жити не можна ╕ в╕дсутн╕сть будь-яко╖ сакрал╕зац╕╖ влади – тверезе ╕ рац╕ональне розум╕ння того, чим насправд╕ явля╓ться влада.

Ус╕ велик╕ цив╕л╕зац╕╖ виникали знизу, як результат накопичення досв╕ду, активност╕ ╕ вол╕ багатьох покол╕нь людей. Укра╖ну, так само як Швейцар╕ю чи Сполучен╕ Штати, створював сам народ. Те, що створю╓ сам народ ма╓ шанс на довге ╕снування, бо в процес╕ творення народ зм╕ню╓ сам себе ╕ це ╓ найголовн╕ше. Повинна бути в╕дпов╕дн╕сть ╕ узгоджен╕сть м╕ж формами орган╕зац╕╖ ╕ св╕дом╕стю людей. Тож нове укра╖нське сусп╕льство повинно створюватися знизу ╕ зда╓ться, це ╓диний можливий шлях. По м╕р╕ того, як в сусп╕льств╕ буде зростати зр╕л╕сть ╕ ╓дн╕сть, буде в╕дбуватись розвал централ╕зовано╖ системи влади, зменшення рол╕ ╕ функц╕й держави, зникнення умов для д╕яльност╕ ол╕гарх╕в-монопол╕ст╕в, збирач╕в корупц╕йно╖ ренти.

Але проблема в тому, що процес становлення народовладдя одночасно явля╓ собою процес утворення ново╖ соц╕ально╖ практики, а всяка соц╕альна практика трима╓ться на соц╕альних ╕нститутах, тобто правилах, за якими живе сусп╕льство. На даний момент у нас практично в╕дсутн╕ ╕нститути народовладдя, ╕ якби воно було формально встановлено, то не змогло би працювати. Все залишилось би на папер╕, а життя повернулось би "на круги своя". Саме тому революц╕╖ н╕чого не зм╕нюють по сут╕. Як писав Г. Лебон про Велику французьку революц╕ю: "Х╕ба централ╕стський, самовладний ╕ деспотичний режим суворих якоб╕нц╕в в д╕йсност╕ сильно в╕др╕знявся в╕д централ╕стського, самовладного ╕ деспотичного режиму, який п'ятнадцять стол╕ть монарх╕╖ глибоко укоренили в душ╕ француз╕в? ... М╕ж делегатом Ком╕тету Громадського Порятунку ╕ яким-небудь м╕н╕стром, префектом чи супрефектом ╕мпер╕╖ р╕зниця м╕зерна: це та ж сама людина, але в р╕зних костюмах, спочатку в тоз╕ революц╕онера, а пот╕м в в╕цмундир╕ чиновника". Н╕чого не нагаду╓ з нашого досв╕ду? Французам знадобилося б╕льш як п╕встол╕ття, щоб створити бодай як╕-небудь демократичн╕ ╕нститути. В.В. Шульг╕н, ознайомившись з програмою ╕ методами б╕льшовик╕в, вже в грудн╕ 1917 року констатував: "...отсюда только один скачек до Царя". ╤ новий цар не забарився нав╕ть без усякого стрибка, та ще й який цар! ╤ чи не вийде так, що децентрал╕зац╕я ╕ отримання ф╕нансово╖ самодостатност╕ наших громад призведе до утворення злочинних корпорац╕й вже на р╕вн╕ громад – хвороба просто опуститься донизу, ближче до ф╕нанс╕в, ╕ реальним господарем кра╖ни стане маф╕я? Одна маф╕я наверху зм╕ниться ще страшн╕шою мережею маф╕й. Власне в цьому поляга╓ одна з реальних небезпек шляху до перебудови кра╖ни на засадах народовладдя. ╤ тому ма╓ бути не стрибок, а шлях, поступ. Проблема ускладню╓ться ще одним фактором – передове людство переходить до пост╕ндустр╕ального типу господарювання, а це означа╓ що традиц╕йна «╕ндустр╕альна» ментальн╕сть ма╓ також в╕дпов╕дно трансформуватись в в╕дпов╕дност╕ до нов╕тн╕х тенденц╕й. А це вже самост╕йна проблема.

Досв╕д ╤тал╕╖ наочно демонстру╓ реальн╕сть вищеописано╖ небезпеки, ╕ реальн╕сть впливу того, що ма╓ назву, ╕сторичний шлях – коли р╕зн╕ частини одного етносу довгий час ╕снують в сутт╓во в╕дм╕нних умовах. Хоч ╤тал╕я стала ╓диною державою вже в 1861 роц╕, п╕вдень ╕ п╕вн╕ч кра╖ни продовжують залишатися фактично р╕зними цив╕л╕зац╕ями – велетенськ╕ зусилля ╕ матер╕альн╕ ресурси, спрямован╕ на розвиток п╕вдня кра╖ни, були неспроможн╕ зм╕нити цю ситуац╕ю. Для П╕вдня споконв╕ку було характерно те, що ми назвали, с╕мейна ментальн╕сть, ╕ маси ╕тал╕йських переселенц╕в з П╕вдня в Новий Св╕т не т╕льки не втратили цю ментальн╕сть, а нав╕ть посилили ╖╖ ╕ створили там мережу маф╕озних угрупувань. Це дуже типовий приклад ╕нерц╕╖ ментальност╕, яка не зника╓ на протяз╕ стол╕ть нав╕ть в умовах, що здавалось би мали ╖╖ л╕кв╕дувати, створю╓ там субкультуру ╕ н╕шу для усп╕шного ╕снування ╕ в╕дтворення. На щастя, ми можемо спостер╕гати, як в укра╖нських громадах Канади закр╕пилися традиц╕╖, що ц╕лком в╕дпов╕дають зах╕дним демократичним стандартам. Щоправда, там основну масу укра╖нського населення складають переселенц╕ (чи ╖х нащадки) з Галичини. Може й тут дався взнаки демократизм, започаткований в часи Мар╕╖-Терез╕╖?

Кап╕тал╕стичний шлях, який пройшли передов╕ кра╖ни, в╕дпов╕дно сформував ментальн╕сть населення, яка також не спонука╓ до народовладдя ╕ м'яко кажучи, не узгоджу╓ться з пост╕ндустр╕альними тенденц╕ями. ╤ндустр╕альна система ор╕╓нтована на конкуренц╕ю ╕ н╕чим не обмежене зростання. Для кап╕тал╕ста в╕дсутн╓ слово, «досить», в╕н буде брати, поки ╓ можлив╕сть. ╤ знову ж таки в цьому прояви ╕ррац╕ональних складових ментальност╕ – прагнення створити запаси на «чорн╕ дн╕», як╕ можуть настати неждано-негадано, щоб вистачило надовго, ╕ соб╕ ╕ нащадкам. Нав╕ть в розвинених кра╖нах до недавнього часу переважала сусп╕льна ╕дея, що не п╕длягала сумн╕вам, щодо виробництва усе б╕льшо╖ к╕лькост╕ споживчих товар╕в (зг╕дно з доктриною випереджаючого зростання людських потреб). Р╕вень особисто╖ заможност╕ виступав м╕рилом житт╓вих усп╕х╕в, досягнень ╕ нав╕ть щастя, а наявн╕сть предмет╕в розкош╕ – св╕доцтвом престижу ╕ респектабельност╕. Зв╕дси – спрямован╕сть людини на особисте збагачення, як головну мету життя, сприйняття багатства, як м╕стично╖ сили, що позбавля╓ в╕д необх╕дност╕ працювати ╕ створю╓ рай вже на земл╕. Для пролетар╕я праця – нещастя, неробство – щастя, життя проходить в оч╕куванн╕ виходу на «заслужений в╕дпочинок», виникають мр╕╖ про сусп╕льство, де все «по потреб╕» ╕ т. д. – усе це – продукт монетарно╖ ментальност╕, яка в повну силу розцв╕ла в ╕ндустр╕альному сусп╕льств╕. Для ╖╖ нос╕я головне в житт╕ – грош╕, багатство. ╤ якщо в розвинених кра╖нах «монетарн╕ ц╕нност╕» поступово в╕дходять в минуле, то у нас вони набули взагал╕ диких форм, коли мета збагачення виправдову╓ будь-як╕ засоби, а наявн╕сть багатства ста╓ ╕ндульгенц╕╓ю в╕д покарання. В цьому вбачаються ознаки деградац╕╖ морал╕ ╕ системи ц╕нностей сусп╕льства, яке сприйма╓ такий стан речей майже як норму. Саме в такому тип╕ сусп╕льств виникають м╕цн╕ союзи багатство-влада – найб╕льш страшн╕ вороги народовладдя.