Текст книги "Укранська ментальнсть укранська державнсть (СИ)"

Автор книги: Павел Чередник

сообщить о нарушении

Текущая страница: 18 (всего у книги 21 страниц)

Невже все так траг╕чно ╕ ми мусимо повернутися до епохи «дикого» кап╕тал╕зму чи нав╕ть середньов╕ччя? Н╕, просто все повинно застосовуватися з розумом. «Соц╕альн╕ ц╕нност╕» под╕бн╕ л╕кам для хворо╖ людини – в великих к╕лькостях л╕ки стають отрутою. Не можна зловживати л╕ками, бо постражда╓ власний ╕мун╕тет, ╕ орган╕зм не витрима╓ д╕йсно суворого випробування. Той устр╕й, якого прагнули комун╕сти, коли «широким потоком поллються матер╕альн╕ блага», м╕г породити т╕льки сусп╕льство паразит╕в. В цьому перекону╓ також американський ╕ ╓вропейський досв╕д боротьби з б╕дн╕стю. Держава не повинна обмежувати самост╕йн╕сть людини, а т╕м б╕льше – не розбещувати. М╕ру обмеження свободи, соц╕ально╖ допомоги, втручання в життя людини ╕ в╕дпов╕дн╕ форми цих д╕й завжди можна оптим╕зувати, виходячи з здорового глузду ╕ д╕йсн╕й зац╕кавленост╕ в збереженн╕ морального здоров'я сусп╕льства. Але вектор зм╕н повинен бути однозначний – в б╕к п╕двищення рол╕ сусп╕льства в вир╕шенн╕ сво╖х проблем. Саме такий шлях веде до зростання в╕дпов╕дальност╕ людей – фактора, що перетворю╓ обов'язок в усв╕домлену необх╕дн╕сть ╕ ста╓ основою в╕льного сусп╕льства.

Ми можемо зробити остаточний висновок, що звуження поля свободи людини, зам╕на його моральних якостей, в╕дпов╕дальност╕ ╕ здатност╕ до самоорган╕зац╕╖ державними ╕нститутами, бюрократ╕╓ю, законами, приводить до деградац╕╖ морал╕ ╕ врешт╕-решт – до паразитизму (в т╕й чи ╕нш╕й форм╕) значно╖ частини населення та деградац╕╖ сусп╕льно╖ системи. Населення атом╕зу╓ться, людина, як економ╕чний суб'╓кт почина╓ в╕дпов╕дати модел╕ "рац╕онального его╖ста", що прийнята в економ╕ц╕, люди пов'язуються м╕ж собою в╕дношеннями договору (нав╕ть в с╕м'ях), життя проходить в нуклеарних с╕м'ях в повн╕й залежност╕ в╕д держави. Траг╕зм ц╕╓╖ ситуац╕╖ поляга╓ в ╖╖ незворотност╕, тобто неможливост╕ повернення на початков╕ позиц╕╖. Це щось под╕бне до хрон╕чно╖ хвороби, яку може вил╕кувати т╕льки смерть. ╤ сусп╕льство може л╕кувати т╕льки смерть – смерть старого покол╕ння, при умов╕, що молоде покол╕ння чогось навчилося. А ╕накше – утворю╓ться ╕сторична "кол╕я", бо атом╕зоване сусп╕льство не переносить свободи, воно не може ╕снувати в умовах свободи ╕ перша ж його мр╕я – про "тверду руку". Тут працю╓ вже не раз згадувана ╕нерц╕я ментальност╕, в╕дсутн╕сть практики, яка б цю ментальн╕сть перебудувала на новий лад, а стара ментальн╕сть може погодитись т╕льки на так╕ ж стар╕ форми орган╕зац╕╖. ╤сторичний досв╕д показу╓, що швидк╕ ╕ сутт╓в╕ зм╕ни ментальност╕ в╕дбуваються в умовах, коли сусп╕льство попада╓ в екстремальн╕ умови, що загрожують його виживанню, або в умовах використання потужно╖ зовн╕шньо╖ сили. Звичайно, можна пройти довгий шлях поступового розширення поля свободи ╕ спонукання до ширшого впровадження самоврядування, але для цього треба мати в╕дпов╕дну ╕ посл╕довну волю з боку влади, треба перебороти корупц╕йн╕ сили, що знаходяться при влад╕, п╕ти на непопулярн╕ скорочення бюрократичного апарату, тобто п╕ти на серйозний спротив з боку цього ж таки апарату. Система дуже не любить скорочувати сама себе. Ран╕ше так╕ реч╕ робилися в основному в умовах монарх╕й чи авторитарних режим╕в. В наш╕ часи, коли досить добре вивчен╕ соц╕альн╕ механ╕зми, ╕сну╓ принципова можлив╕сть проведення в╕дпов╕дних реформ. Але чи може знайтись достатньо мудра влада, яка п╕клуватиметься про процв╕тання кра╖ни на довг╕ роки, ╕ робитиме все необх╕дне, щоб формувати активний, трудолюбивий, осв╕чений, в╕дпов╕дальний ╕ самост╕йний народ? Можна сказати напевно – сама по соб╕ така влада не знайдеться. Вона може скластися т╕льки п╕д пост╕йним тиском з боку сусп╕льства, а точн╕ше – з боку патр╕отично╖ ╕нтелектуально╖ ел╕ти, яка буде контролювати напрямок розвитку ╕ мати п╕дтримку широких мас населення. ╤ вона повинна просв╕щати ╕ виховувати св╕й народ, в цьому поляга╓ ╖╖ м╕с╕я.

Вражаюч╕ усп╕хи, яких досягали держави, побудован╕ на принципах соц╕ал╕зму, корпоратив╕зму чи сол╕даризму, були забезпечен╕ ╕нерц╕╓ю ментальност╕, д╕╓ю моральних ц╕нностей, що не в╕дразу зникають, а продовжують жити деякий час в наступних покол╕ннях. Це ╓ ресурс, залишений предками сво╖м нащадкам, ╕ якщо в╕н не п╕дтриму╓ться, то поступово ╕ нев╕дворотно зника╓. Моб╕л╕зац╕йний режим розвитку держави зм╕ню╓ться стаб╕л╕зац╕╓ю ╕ дал╕ – деградац╕╓ю. ╤ тод╕ повною м╕рою розкрива╓ться вся "краса" патернал╕стських режим╕в, як╕ один за одним стають ╕стор╕╓ю.

Розд╕л 3.6. Самоорган╕зац╕я ╕ держава

Влада повинна створювати ╕ утримувати певн╕ установи,

створення ╕ утримання яких не може бути в ╕нтересах

окремих людей чи груп, тому що прибуток в╕д них н╕коли

не зможе в╕дшкодувати затрати людин╕ чи груп╕, проте

може з надлишком в╕дшкодувати ╖х сусп╕льству в ц╕лому.

Адам См╕т.

Ми ще не в╕дпов╕ли на питання, яке поставили ран╕ше – чи не можна об╕йтись без держави взагал╕? «Другими словами – никакого навязывания отдельному лицу, каких бы то ни было действий под угрозой общественного наказания или же сверхъестественного мистического возмездия: общество ничего не требует от отдельного лица, чего это лицо само не согласно добровольно в данное время исполнить. Наряду с этим – полнейшее равенство в правах для всех». (П. Кропотк╕н. Анархия). Очевидно, мова йде про самоорган╕зац╕ю, яка сама встановить певний порядок. Але цитата з Кропотк╕на, одного з стовп╕в анарх╕зму, вже м╕стить в соб╕ протир╕ччя – право явля╓ собою владну категор╕ю ╕ встановлю╓ться владою. Самоорган╕зац╕я трима╓ться виключно на моральних в╕дношеннях. Свого часу П.Ж. Прудон запропонував концепц╕ю так званого «спонтанного порядку», тобто порядку, який встановлю╓ться сам по соб╕. За вс╕ часи ╕снування анарх╕зму не було висунуто жодно╖ б╕льш конструктивно╖ ╕де╖. Перше питання, яке виника╓ – чи не приведе процес встановлення «спонтанного порядку» до появи влади? В усякому раз╕ вста╓ б╕льш загальне питання – на що взагал╕ здатна самоорган╕зац╕я ╕ в яких формах вона ╕сну╓?

Суть ╕де╖ "спонтанного порядку" в спонтанному, добров╕льному виконанню ус╕ма членами сусп╕льства необх╕дних роб╕т. Здавалося б, "спонтанний порядок" ╓ аналог╕╓ю "невидим╕й руц╕ ринку" А. См╕та, що д╕йсно орган╕зу╓ функц╕онування ринку. Але насправд╕, "невидимою рукою" керу╓ ц╕лком видимий механ╕зм попиту-пропозиц╕╖, пов'язаний в першу чергу з б╕олог╕чними потребами людини, як╕ являються природним регулятором попиту, так що центральна влада ста╓ збитковою, якщо т╕льки не виника╓ необх╕дн╕сть введення картково╖ системи. (В той же час, спец╕ал╕сти по маркетингу знають, яких зусиль треба докласти, щоб "просунути" на ринок новий, незвичний для людини товар – "невидима рука" в╕дмовля╓ться працювати). А спробуйте встановити "спонтанний порядок" на фабриц╕, що виробля╓ товари, чи на автомоб╕льному завод╕, що працю╓ з точн╕стю годинникового механ╕зму. Абсурдн╕сть такого п╕дходу в╕дразу вам стане ясною нав╕ть в уявному експеримент╕. Добров╕льне виконання ус╕ма членами сусп╕льства ус╕х необх╕дних роб╕т – це утоп╕я, зовс╕м не тому, що члени сусп╕льства в╕дмовлятимуться виконувати ц╕ роботи, а тому що при цьому не вир╕шу╓ться основна проблема, яка поляга╓ не в самих роботах, а в ╖х орган╕зац╕╖, посл╕довност╕, узгодженост╕, структуризац╕╖, тобто в управл╕нн╕, а значить в певн╕й форм╕ влади. (Цим питанням присвячен╕ в╕дом╕ роботи Рональда Коуза, в яких в╕н показав, чому в╕дмовля╓ться працювати "невидима рука" в умовах фабрики чи будь-яко╖ ф╕рми). Фабрики створюють не роб╕тники, що з╕бралися в купу ╕ розм╕рковують, що би таке ╖м виробити, а профес╕онали, здатн╕ з'╓днати в одному м╕сц╕ засоби виробництва, ресурси, працю, кап╕тал ╕ керувати створеним виробничим механ╕змом. В будь якому виробничому колектив╕, що склався спонтанно, наприклад, в буд╕вельн╕й бригад╕ чи в шайц╕ п╕рат╕в, що захопили корабель, осмислен╕ д╕╖ почнуться т╕льки п╕сля того, як будуть встановлен╕ в╕дношення п╕дпорядкування, а значить форма влади, причому п╕дкорення ц╕й влад╕, в нашому приклад╕, виконроба чи кап╕тана, буде ц╕лком добров╕льне. Самоорган╕зац╕я реал╕зу╓ться значною м╕рою в формах структуризац╕╖ ╕ централ╕зац╕╖, тобто в формах центрально╖ влади. Виходить, що м╕ж самоорган╕зац╕╓ю ╕ центральною владою нема╓ протир╕ччя чи протиставлення, бо одно виходить з ╕ншого, чи одно ╓ формою ╕ншого, ╕ те чи ╕нше може бути б╕льш ефективно застосовано в в╕дпов╕дних випадках.

Якщо розглянути б╕льш ранн╕ форми панування, скаж╕мо, рабство, яке на Рус╕ мало назву, холопство, то виявля╓ться, що в б╕льшост╕ випадк╕в воно носило добров╕льний характер, тобто було якраз спонтанною формою орган╕зац╕╖, чи самоорган╕зац╕╖, що забезпечувала оптимальний р╕вень виживання член╕в сусп╕льства. До холопства змушувало життя, неспроможн╕сть самост╕йного виживання. Це ╓ прояв б╕льш загального явища – симб╕озу, який поляга╓ в виникненн╕ вза╓мозалежност╕, в нашому випадку – господаря ╕ раба чи холопа. Холоп отриму╓ харчування, захист ╕ притулок, а господар – виконання певних роб╕т. Раб зн╕ма╓ з себе необх╕дн╕сть вир╕шувати безл╕ч проблем ╕ самост╕йно приймати в╕дпов╕дальн╕ р╕шення, а господар ма╓ «тупу» робочу силу, що нада╓ йому можлив╕сть працювати на б╕льш високому р╕вн╕ орган╕зац╕╖. Те ж саме в╕дноситься до вза╓мозалежност╕ роб╕тника ╕ кап╕тал╕ста. Наявн╕сть вза╓мозалежност╕ св╕дчить про д╕ю якраз механ╕зму самоорган╕зац╕╖ в форм╕ кооперац╕╖ – для кап╕тал╕ста ╕сну╓ потреба в роб╕тниках, а роб╕тникам – в роботодавцях. Це й ╓ процес створення «спонтанного порядку» чи самоорган╕зац╕я. Б╕льше того, цей процес не вступа╓ в протир╕ччя з цитованою формулою Кропотк╕на про примат добров╕льного виконання роб╕т, що покладаються на людину. Так звана «свобода» потр╕бна далеко не вс╕м. Б╕льш╕сть людей ма╓ досить низький р╕вень автомотивац╕╖ ╕ самост╕йност╕, тобто переважа╓ схильн╕сть до п╕дпорядкування (про це св╕дчать психолог╕чн╕ досл╕дження, наприклад, С. М╕л╜рема). Б╕льше того, в умовах свободи таки люди просто не виживуть, вони ус╕ма силами намагатимуться прихилитись п╕д чию-небудь руку. Пасивн╕сть б╕льш поширена н╕ж ╕н╕ц╕атива ╕ активн╕сть. «Робота не вовк, в л╕с не втече», «В╕д роботи кон╕ дохнуть», «Солдат спить, служба йде» – так╕ та аналог╕чн╕ приказки досить популярн╕ в народ╕, на в╕дм╕ну в╕д таких, що присвячен╕ ╕н╕ц╕атив╕ та працьовитост╕. Люди з легк╕стю схиляються до паразитизму, якщо виника╓ така можлив╕сть, до розваг ╕ неробства, особливо, якщо вони з дитинства росли в повному матер╕альному достатку ╕ не привчались до прац╕. Тобто, той негатив, що ми ма╓мо в соц╕ум╕, пов'язаний з природними властивостями само╖ людини ╕ це ╓ дан╕сть, яку треба в╕дпов╕дно сприймати. Позитивним моментом ╓ те, що людина може формуватися в ц╕лком визначеному напрямку завдяки в╕дпов╕дному вихованню.

Значить мова не може йти про повну анарх╕ю, тобто безвладдя. ╤нша р╕ч, що можна ставити питання, по-перше про сп╕вв╕дношення самоорган╕зац╕╖ в форм╕ безвладдя ╕ самоорган╕зац╕╖ в форм╕ влади. По сут╕, мова йде про сп╕вв╕дношення бездержавност╕ ╕ державност╕ в рамках соц╕ального утворення. По-друге, ми можемо говорити про сп╕вв╕дношення влади в якост╕ апарату насильства ╕ влади в якост╕ орган╕затора. В так╕й конотац╕╖ ми можемо позбавитись усього того негативу, який пов'язаний з поняттям, держава, особливо в його марксистсько-анарх╕стському розум╕нн╕, ╕ розглядати державу як елемент, що викону╓ ц╕лком певн╕ функц╕╖ в соц╕альн╕й систем╕. Ц╕ функц╕╖ можуть бути пов'язан╕, як з «лег╕тимним насильством» (по формул╕ М. Вебера), так ╕ з орган╕зац╕╓ю (управл╕нням, регулюванням). В цьому вар╕ант╕ д╕йсно можливе повне зникнення насильницько╖ складово╖ державно╖ влади при умов╕ збереження орган╕зац╕йно╖. Напевно, це ц╕лком задовольнило б марксист╕в ╕ деякою м╕рою нав╕ть анарх╕ст╕в.

Щоб роз╕братися з першим питанням, розглянемо простий приклад – бригади буд╕вельник╕в, що будують будинок. Хай в одному вар╕ант╕ це буде з╕брання вузьких спец╕ал╕ст╕в, кожен з яких зна╓ т╕льки свою справу ╕ не ц╕кавиться ус╕м ╕ншим. В ╕ншому вар╕ант╕ це буде добре згуртований колектив ун╕версал╕в, кожен з яких ма╓ достатн╓ уявлення про вс╕ роботи. В першому вар╕ант╕ вир╕шальною стане роль виконроба, який буде доводити кожне конкретне завдання до кожного роб╕тника. В другому вар╕ант╕ роль виконроба буде м╕н╕мальна – хлопц╕ сам╕ в усьому розберуться. Б╕льше того, в останньому випадку колектив може знайти сутт╓во кращ╕ ╕ рац╕ональн╕ форми орган╕зац╕╖ прац╕, як╕ п╕дкаже ╖м життя, ╕ значно зб╕льшити швидк╕сть ╕ ефективн╕сть виконання роб╕т. Перший вар╕ант явля╓ собою аналог атом╕зованого сусп╕льства, де все в╕дбува╓ться за посередництвом бюрократичного апарату, а другий – вар╕ант самоорган╕зованого сусп╕льства, яке може обходитись без центрально╖ влади. Вони в╕др╕зняються р╕внем соц╕ал╕зац╕╖ – ╓дност╕, кооперац╕╖, згуртованост╕, ╕нформованост╕ на вс╕х р╕внях. Зростання р╕вня соц╕ал╕зац╕╖ приводить до пониження рол╕ центрально╖ влади, до зростання рол╕ в╕льно╖ самоорган╕зац╕╖ ╕ розширення сфери ╖╖ ефективно╖ д╕╖. Низький р╕вень соц╕ал╕зац╕╖ веде до посилення рол╕ центрально╖ влади, розростання владного апарату ╕ зб╕льшення вертикально╖ стратиф╕кац╕╖. Центральна влада ста╓ функц╕онально необх╕дним елементом соц╕ально╖ структури. Таким чином, можна сказати, що самоорган╕зац╕я може ╕снувати в форм╕ центрально╖ влади ╕ п╕дпорядкування, або в форм╕ в╕льно╖ самоорган╕зац╕╖, без наявност╕ п╕дпорядкування. Звичайно, в житт╕ ми ма╓мо певну комб╕нац╕ю обох форм, з переважанням то╖ чи ╕ншо╖, в залежност╕ в╕д р╕вня ╕ форм соц╕ал╕зац╕╖, тобто тип╕в зв'язк╕в ╕ в╕дношень. Дуже високий р╕вень соц╕ал╕зац╕╖ да╓ можлив╕сть створювати ц╕лком ст╕йк╕ структури взагал╕ без складово╖ центрально╖ влади чи кер╕вного центру. В наш час, коли ╤нтернет да╓ можлив╕сть утворювати зв'язки, необмежен╕ по в╕дстан╕ ╕ швидкост╕, виникають безл╕дерн╕ рухи, нав╕ть безл╕дерн╕ повстання, що являють собою чист╕ продукти в╕льно╖ самоорган╕зац╕╖. Принципова р╕зниця м╕ж в╕льною самоорган╕зац╕╓ю ╕ центральною владою поляга╓ в тому, що перша функц╕ону╓ по принципу соц╕ально╖ мереж╕, а друга по принципу ╕╓рарх╕чного дерева. К╕льк╕сть зв'язк╕в в мереж╕ нел╕н╕йно пов'язана з числом елемент╕в мереж╕ (приблизно пропорц╕йно квадрату числа елемент╕в), вона ма╓ можлив╕сть працювати як колективний ╕нтелект, на в╕дм╕ну в╕д ╕╓рарх╕чно╖ структури, де сутт╓вою ╓ роль л╕дера. Мережа безперервно трансформу╓ться ╕ адапту╓ться на в╕дм╕ну в╕д влади, що жорстко закр╕плена певним актом. Фактично мережева соц╕альна структура поводить себе як певний живий соц╕альний орган╕зм, який набува╓ як╕сно нових властивостей, пор╕вняно с властивостями складових частин. На даний час ми ще дуже мало зна╓мо про потенц╕альн╕ можливост╕ мережевих структур, бо ╤нтернет з'явився буквально вчора, але ясно, що ця як╕сно нова технолог╕я приведе до як╕сних зм╕н в соц╕альн╕й орган╕зац╕╖. Традиц╕йна держава перестане ╕снувати.

╤сну╓ певна специф╕ка функц╕онування самоорган╕зац╕╖ ╕ центрально╖ влади. Д╕йсно, самоорган╕зац╕я ефективно працю╓ в ринковому механ╕зм╕, де централ╕зована система управл╕ння безсила, в той же час централ╕зоване управл╕ння абсолютно необх╕дне при кер╕вництв╕ бойовими д╕ями, або при буд╕вництв╕ досить складно╖ споруди, ╕ будь-яка "самод╕яльн╕сть" там може бути недоречною. Специф╕ка цих двох явищ поляга╓ в наявност╕ фактора свободи, або свободи вол╕, який ╓ властивий кожн╕й людини ╕ може проявляти себе нестандартно ╕ непередбачувано. В╕н вносить в соц╕альну систему те, що ма╓ назву, хаос. Можуть ╕снувати системи, де хаос м╕н╕мальний – в'язниця, казарма, тотал╕тарна держава, або де в╕н дуже великий – атом╕зоване сусп╕льство п╕сля руйнац╕╖ держави, пан╕чний стан сусп╕льства в ситуац╕╖ повно╖ невизначеност╕. Самоорган╕зац╕я може працювати з хаосом, а централ╕зоване управл╕ння ╕гнору╓ хаос, бо реал╕зу╓ певний алгоритм, тобто посл╕довн╕сть ц╕лком визначених процедур.

Я наведу показовий приклад, що стосу╓ться функц╕онування планово╖ економ╕ки радянських час╕в. Роб╕тник, що працював на п╕дпри╓мств╕ певного м╕н╕стерства, потенц╕альний споживач певного продукту, який вироблявся на п╕дпри╓мств╕ ╕ншого м╕н╕стерства, на початку кожного року подавав заявку на потребу в даному продукт╕ на наступний р╕к. Заявки з ус╕х п╕дпри╓мств ст╕калися в «р╕дне» м╕н╕стерство, складалася сп╕льна заявка ╕ направлялась в те м╕н╕стерство, на п╕дпри╓мств╕ якого виготовлявся даний продукт. Таким чином збиралися заявки з усього Союзу п╕сля чого складався план випуску продукту на наступний р╕к, знову ж таки, з урахуванням необх╕дних поставок з ╕нших м╕н╕стерств. Дуже часто п╕дпри╓мство було не в змоз╕ задовольнити ус╕ заявки, виникав деф╕цит. Щоб уникнути деф╕циту заявки складалися «з запасом». Якщо продукт застар╕вав ╕ появлялися б╕льш досконал╕ аналоги, то споживач продовжував отримувати застар╕лий продукт, який ╕шов на склад, а усе нове було в стад╕╖ хрон╕чного деф╕циту. Деф╕цит в одн╕й ланц╕ породжував ланцюгову реакц╕ю насл╕дк╕в, вся система ставала пов'язана зобов'язаннями, як╕ не реально було виконати. Були можлив╕ т╕льки два виходи з ситуац╕╖, що склалася – зменшити темпи розвитку ╕ приректи себе на нев╕дворотне технолог╕чне в╕дставання, чи перейти на систему прямих зв'язк╕в, тобто поринути в ту саму стих╕ю ринку, яко╖ вс╕ма силами намагалась уникнути планова економ╕ка. (Показовий приклад – в так╕й передов╕й ╕ динам╕чн╕й галуз╕ як телебачення, телев╕зори КВН-49 незм╕нно випускалися на протяз╕ 18 рок╕в. Т╕льки соц╕ал╕зм здатен на так╕ досягнення! В т╕ часи, коли на Заход╕ почали випускати потужн╕ м╕кропроцесори, в╕дставання стало вже безнад╕йно великим). З точки зору теор╕╖ управл╕ння планова економ╕ка ма╓ дуже велику часову сталу зворотного зв'язку, виника╓ фазовий зсув м╕ж попитом ╕ пропозиц╕╓ю, що приводить до в╕дпов╕дного дисбалансу ╕ неузгодженост╕. При достатньо високих темпах розвитку планова система принципово втрача╓ можлив╕сть управляти, хоч можлив╕сть безкризового управл╕ння розглядалося в якост╕ основно╖ переваги, пор╕вняно з стих╕╓ю в╕льного ринку.

Насправд╕, кризи перевиробництва, характерн╕ для ранн╕х стад╕й кап╕тал╕зму, були насл╕дком як малого досв╕ду, так ╕ в╕дсутн╕стю в╕дпов╕дних ╕нформац╕йних систем. В наш час п╕дпри╓мство може отримувати в реальному час╕ дан╕ стосовно попиту на той чи ╕нших продукт ╕ з високою точн╕стю планувати стратег╕ю випуску товар╕в. Ринкова стих╕я перетворю╓ться в реально планову економ╕ку, але вже на зовс╕м ╕нших засадах – на засадах в╕льно╖ самоорган╕зац╕╖. Р╕зницю в д╕ях планово╖ централ╕зовано╖ економ╕ки ╕ в╕льного ринку може оц╕нити кожен, хто пам'ята╓ понурий вигляд порожн╕х полиць в магазинах радянських час╕в.

Головна перевага ╕ головна як╕сть в╕льно╖ самоорган╕зац╕╖ поляга╓ в тому, що вона упорядкову╓ хаос. З╕брання в╕льних людей перетворю╓ться на громаду – одна частина вирощу╓ зерно, друга – чумаку╓, а третя – торгу╓. ╤ все трима╓ться на чесному слов╕. В раз╕ необх╕дност╕ з'являються рем╕сники й козаки. Виникають б╕льш╕ структурн╕ об'╓днання, процес ╕де знизу, шляхом узгодження функц╕й ╕ структури, при цьому в╕дбува╓ться упорядкування ╕ приборкання внутр╕шнього хаосу. Це приборкання йде без обмеження особистих свобод, без застосування примусу, а виключно за рахунок узгодження ╕нтерес╕в окремих член╕в громади. В принцип╕, аналог╕чний, на перший погляд, результат можна отримати за допомогою владних ╕нструмент╕в, шляхом силового приборкання хаосу (ком╕саром з маузером). В чому буде полягати р╕зниця?

Хаос явля╓ться джерелом р╕зноман╕ття. Коли ситуац╕я да╓ вигоду, вона ф╕ксу╓ться, а коли н╕ – ╕гнору╓ться. Таким чином в╕дбува╓ться натуральний в╕дб╕р елемент╕в, що в╕дпов╕дають потр╕бн╕й тенденц╕╖. Це ╓ стандартний, безперервний в час╕ (це сутт╓во) процес еволюц╕йного розвитку в вар╕ант╕ упорядкування хаосу. Саме в цьому поляга╓ суть механ╕зму «невидимо╖ руки» Адама См╕та. В будь-як╕й систем╕ хаос породжу╓ р╕зноман╕ття форм в╕дношень, а спрямована активн╕сть елемент╕в системи реал╕зу╓ в╕дб╕р виг╕дних ситуац╕й. В цьому поляга╓ творчий потенц╕ал хаосу, який ╕сну╓ одночасно з його руйн╕вним потенц╕алом. Повне упорядкування хаосу вбива╓ його не т╕льки руйн╕вн╕, але й творч╕ можливост╕, бо вбива╓ свободу. Повна свобода руйну╓ орган╕зац╕ю. ╤сну╓ оптимальний баланс хаосу ╕ орган╕зац╕╖, що да╓ максимальн╕ можливост╕ розвитку при ╕снуючому р╕вн╕ соц╕ал╕зац╕╖ сусп╕льства. Дуже великий хаос руйну╓ сусп╕льну орган╕зац╕ю, але в той же час нада╓ можлив╕сть вирватися з «кол╕╖» соц╕ального розвитку, ╕ напевно без хаосу такий процес ╓ неможливий.

Для формування сусп╕льно╖ тенденц╕╖ розвитку потр╕бн╕ три складов╕ – ментал╕тет в╕дпов╕дно╖ спрямованост╕, а також достатньо висок╕ – р╕вень мотивац╕╖ активност╕ ╕ р╕вень ╕ндив╕дуально╖ свободи, як фактор, що створю╓ хаос. ╤ якщо в сусп╕льств╕ форму╓ться така тенденц╕я, то протистояти ╖й практично неможливо. Ця велика сила поляга╓ в ╓дност╕. Ран╕ше говорили про шлях, що його вибира╓ доля, про приречен╕сть до цього шляху. («Доля веде тих, хто згодився з нею, а хто не погодився – тягне»). Неможливо зупинити сусп╕льн╕ рухи, що заполонили голови б╕льшост╕, як неможливо пливти проти швидко╖ теч╕╖. Можна також створити ╓дн╕сть засобами пропаганди, але якщо вона заснована на брехн╕ ╕ ман╕пуляц╕ях, то ╖╖ ефект швидко згаса╓, як показу╓ досв╕д корпоративних держав минулого стол╕ття. На брехн╕ далеко не по╖деш, це давня ╕стина. Не допомогла нав╕ть «зал╕зна зав╕са» – правда просочилась через не╖ ╕ наче кислота роз'╖ла «комун╕стичну» мораль.

Усп╕шне функц╕онування в╕льно╖ самоорган╕зац╕╖, а також форми, в яких вона себе проявля╓, залежать в╕д р╕вня соц╕ал╕зац╕╖ ╕ форм зв'язк╕в м╕ж людьми ╕ елементами соц╕ально╖ структури. Але в не╖ ╓ один недол╕к, що не позволя╓ ╖й стати ун╕версальним механ╕змом творення соц╕уму – вона не здатна формувати структури, що функц╕онують по ч╕ткому алгоритму. Вона не створить казарму, будинок постар╕лих, дитячий будинок, в'язницю чи "табель про ранги", яка д╕лить бюрократ╕ю на 14 категор╕й в залежност╕ в╕д р╕вня ╖х повноважень ╕ функц╕й. Тут в роботу включа╓ться рац╕ональний розум, що буду╓ певну орган╕зац╕ю, де нема╓ м╕сця хаосу, опираючись на досв╕д, накопичений ╕стор╕╓ю, под╕бно тому, як буд╕вник буду╓ будинок, опираючись на технолог╕╖, що склались еволюц╕йним шляхом. (На жаль, на сьогодн╕шн╕й день можемо констатувати, що вершиною досягнень рац╕онального розуму ╓ таки та ж сама бюрократична структура управл╕ння). Така структура не може виникнути з хаосу, под╕бно тому, як з хаотичних комб╕нац╕й знак╕в не вийде в╕рш. (Хоча насправд╕ ╕ процес в╕льно╖ самоорган╕зац╕╖ через хаос ста╓ ефективним лише завдяки наявност╕ алгоритм╕в в╕дбору). В╕льне сусп╕льство, що розвива╓ться без примусу ╕ насильства само вибира╓ оптимальний шлях самоорган╕зац╕╖ – в╕льно╖, там де вона добре працю╓, або ж владно╖, де без не╖ не можна об╕йтись. Зр╕л╕сть сусп╕льства проявля╓ себе в переважанн╕ форм в╕льно╖ самоорган╕зац╕╖, але воно повинно ч╕тко уявляти соб╕ небезпеки, як╕ можуть виникати при формуванн╕ державност╕, перш за все, з боку самост╕йно╖ корпорац╕╖ – бюрократично╖ машини.

Коли в╕льна самоорган╕зац╕я недостатньо зр╕ла, чи сусп╕льство недостатньо досв╕дчене, б╕льш орган╕зована державна бюрократична машина методично розроста╓ться ╕ розповсюджу╓ св╕й вплив з ус╕ма насл╕дками, про яки йшлося вище. На жаль, цей процес не зна╓ винятк╕в, можна говорити лише про м╕ру бюрократизац╕╖ сусп╕льства, але н╕коли – про ╖╖ в╕дсутн╕сть. Це схоже на приречен╕сть. Чи можна уникнути негативних аспект╕в державност╕, пов'язаних з необх╕дною наявн╕стю бюрократ╕╖? Знову ж таки ╕стор╕я показу╓ нам еволюц╕ю форм державност╕ – в╕д держави – чистого апарату насильства, через державу де функц╕я насильства по╓днувалась з функц╕╓ю захисту ╕ орган╕зац╕╖, пот╕м з виникненням форм вза╓мозалежност╕, нарешт╕, з виникненням ╕ розвитком державно╖ бюрократично╖ машини. Ще сто рок╕в тому соц╕ологи прославляли цю машину ╕ розглядали ╖╖ в якост╕ "стовпово╖ дороги" розвитку людства. Зараз ясно, що це, м'яко кажучи, не зовс╕м так. Осмислення людством цього факту форму╓ в╕дпов╕дне в╕дношення ╕ в╕дпов╕дну тенденц╕ю розвитку, бо розвиток завжди почина╓ться в головах. На мою думку под╕бно тому, як людство навчилось приборкувати еп╕дем╕╖ засобами проф╕лактики ╕ сан╕тарно-еп╕дем╕олог╕чних засоб╕в, базуючись на точних знаннях про природу цих явищ, аналог╕чно можуть бути подолан╕ явища корупц╕╖ ╕ розповзання бюрократ╕╖, також методами в╕дпов╕дно╖ сан╕тар╕╖ ╕ на баз╕ точних знань.

Чому виника╓ пор╕вняння корупц╕╖ ╕ еп╕дем╕╖? Справа в тому, що в обох випадках мова йде про орган╕зм (сусп╕льний ╕ людини) ╕ про в╕дпов╕дну хворобу, бо корупц╕я – це д╕йсно хвороба соц╕ального орган╕зму, яка розповсюджу╓ться ╕ нищить його. В вар╕ант╕ розповсюдження хвороби ╕сну╓ порогове значення концентрац╕╖ захворювань, вище якого почина╓ться як╕сно нове явище – еп╕дем╕я. Ц╕лком аналог╕чн╕ явища спостер╕гаються в сусп╕льств╕, де наприклад, при перевищенн╕ концентрац╕╓ю злод╕╖в певно╖ величини соц╕ум переходить в дещо ╕ншу форму – вс╕ починають купувати замки, але це не допомага╓ – число злод╕╖в зроста╓ катастроф╕чно. Тод╕ сусп╕льство змушене застосовувати радикальн╕ л╕ки – прилюдн╕ екзекуц╕╖ з в╕дтинанням рук ╕ п╕дв╕шуванням за ребро. Але коли в сусп╕льств╕ крадуть ус╕ на протяз╕ к╕лькох покол╕нь, форму╓ться ментальн╕сть крад╕я, яку вже не можна вил╕кувати демонстрац╕╓ю екзекуц╕╖. Те ж саме стосу╓ться ╕ корупц╕╖. Форму╓ться ментальн╕сть народу, яка створю╓ "кол╕ю" ╕сторичного розвитку, хвороба переходить в хрон╕чну форму. Якщо в сусп╕льств╕ вже не вистача╓ здорових сил, то в таких випадкам допомагають т╕льки дуже радикальн╕ засоби чи зовн╕шн╓ управл╕ння. Можливий також шлях зм╕ни к╕лькох покол╕нь при наявност╕ в╕дпов╕дно╖ системи виховання д╕тей. На м╕й погляд, якраз система виховання, (а не осв╕ти) ново╖ людини ╓ абсолютно необх╕дною, а може й найважлив╕шою складовою засоб╕в, необх╕дних для творення ново╖ держави. Бо якраз вона може вплинути на ту слабку ланку, в╕д яко╖ залежить очищення державного апарату – ментальн╕сть.

Вс╕ переваги в╕льно╖ самоорган╕зац╕╖, про як╕ йшла мова, не можуть компенсувати одну ╖╖ ваду – вона не створю╓ сильно╖ держави. Слово, сильно╖, по в╕дношенню до держави, з моменту ╖╖ виникнення ╕ до наших час╕в, означало одне – ефективне виконання головно╖ державно╖ функц╕╖ – ведення в╕йни. Ця ╕ррац╕ональна агресивн╕сть держави, намагання захопити ╕ розтоптати сус╕да при найменших проявах слабкост╕, пов'язана з дикою, зв╕риною ╕ррац╕ональною природою людини, яка здатна просипатися ╕ як╕й не можуть протистояти нерозвинена культурна оболонка ╕ недостатньо розвинен╕ соц╕альн╕ структури. Ця дика природа, користуючись правом сили, (застар╕лий терм╕н, бо застосування сили ╓ протиправне) форму╓ в╕дпов╕дну спрямован╕сть розвитку соц╕ального утворення – держави. Вс╕ засоби посилення держави, вс╕ форми залежност╕ ╕ панування, ╕ вс╕ процеси державотворення (централ╕зац╕я влади, формування податково╖ системи, осв╕ти, церкви, охорони здоров'я ╕ системи соц╕ального захисту, науки, ╕деолог╕╖, пропаганди, нац╕онал╕зму, потужно╖ бюрократично╖ системи) все було спрямоване на в╕йну. Величезн╕ ресурси матер╕альн╕, людськ╕, природн╕, все це витрачалось в безперервних битвах, що велися з одн╕╓ю метою – загарбати ще б╕льше. Виника╓ питання – чи знаходиться ця спрямован╕сть держави в гармон╕╖ з прагненнями б╕льшост╕ сусп╕льства?

На перший погляд зда╓ться, що це так. Людство продовжу╓ прославляти великих завойовник╕в ╕ полководц╕в, а народи Рос╕╖ в╕дчули велике п╕днесення п╕сля захоплення Криму ╕ агрес╕╖ на Донбас╕. М. Кревельд в вище цитован╕й робот╕ пише прямо: "держави можуть досягнути сильного емоц╕йного в╕дгуку з боку народу т╕льки тод╕, коли вони готуються до в╕йни, або в ход╕ ╖╖. В протилежному випадку, якщо з яко╖сь причини вони будуть змушен╕ припинити цю д╕яльн╕сть, люди перестануть бачити сенс в збереженн╕ б╕льшо╖ лояльност╕ до держави, н╕ж, наприклад, до General Motors чи IBM. Це р╕внозначно тому, що значна частина резону ╕снування держави буде втрачена". Цей п╕дх╕д базу╓ться на впевненост╕ (чи припущенн╕), що м╕л╕тарна складова держави продовжу╓ бути головною не т╕льки в головах кер╕вник╕в держави, але й у ментальност╕ народу, грубо говорячи, держава – це в╕йна, а в╕йна – це держава. Разом з тим, колосальн╕ втрати, що ╖х понесли народи в результат╕ во╓н XX стол╕ття, а також не менш колосальн╕ витрати понесен╕ завдяки необх╕дност╕ п╕дтримання оборонного паритету в╕йськових блок╕в ╕, нарешт╕, реальна загроза повного знищення людства з повною очевидн╕стю демонструють небезпеку ╕ згубн╕сть подальшого п╕дтримання м╕л╕арно╖ спрямованост╕ держав, необх╕дн╕сть створення м╕жнародних механ╕зм╕в приборкання м╕л╕таризму ╕ формування в╕дпов╕дно╖ св╕домост╕ св╕тово╖ сп╕льноти.

Фактично на даний момент можна стверджувати, що держави втратили можлив╕сть ведення великих в╕йн без можливост╕ уникнення неприйнятних втрат для держави-агресора. (В╕йськов╕ конфл╕кти набувають характеру так звано╖, г╕бридно╖ в╕йни). Тобто головна функц╕я держави занепада╓. Соц╕альна функц╕я держави (побудова держави загального добробуту), як показав досв╕д останнього п╕встол╕ття, також не дала бажаного ефекту, а може нав╕ть завдала шкоди сусп╕льству. Ми бачимо, як б╕льш╕сть функц╕й, що перебрала на себе держава, знову повертаються назад до сусп╕льства – осв╕та, охорона здоров'я, наука, технолог╕я, пенс╕йне забезпечення, охорона життя ╕ власност╕ громадян, нав╕ть суди – все це ста╓ б╕льш ефективним, коли перебува╓ в руках сусп╕льства. Структура м╕жнародних в╕дносин форму╓ться таким чином, що держава поступово ста╓ елементом системи м╕жнародних угод, що мають пр╕оритет по в╕дношенню до внутр╕шнього законодавства, в╕дбува╓ться втрата суверен╕тету держави внасл╕док необх╕дност╕ включатись в м╕жнародну систему в╕дносин, причому держава не може уникнути цього процесу, не перетворившись в автарк╕ю. Ми бачимо, як на наших очах держава втрача╓ сво╖ позиц╕╖ на вс╕х фронтах.

Чи процес "розмивання" держави ╓ позитивний? ╤ що являтиме собою той залишок держави, якщо в╕н взагал╕ збережеться? Перш за все, цей процес об'╓ктивний, тобто в╕дпов╕да╓ сучасним реал╕ям. Спроби повернутися на стол╕ття назад можуть зак╕нчитися траг╕чно для народу держави. По-друге, держава повинна взяти на себе т╕ функц╕╖, як╕ не може взяти на себе сусп╕льство. (Саме ц╕й, може найважлив╕ш╕й функц╕╖ держави присвячений еп╕граф, взятий з А. См╕та). А обсяг цих функц╕й залежить в╕д р╕вня самоорган╕зац╕╖ сусп╕льства, тобто його громадянсько╖ зр╕лост╕. Може в далек╕й перспектив╕ ми матимемо зовс╕м малий державний апарат, а вс╕м ╕ншим займатимуться сусп╕льн╕ ╕нститути, але держава не зникне. ╤сну╓ р╕вень "велико╖ системи", який не може осягнути сусп╕льство, бо мова йде про узгодження д╕яльност╕ великих сусп╕льних груп, рег╕он╕в, ╕ноземних держав ╕ формування в╕дпов╕дних стратег╕й на досить в╕ддалене майбутн╓. Мова йде про внутр╕шню ╕ зовн╕шню пол╕тику, яка стане основною функц╕╓ю держави. На цьому шляху може бути досягнуто в╕дд╕лення держави в╕д ус╕х функц╕й перерозпод╕лу ф╕нанс╕в ╕ адм╕н╕стрування, що приведе до л╕кв╕дац╕╖ умов для виникнення корумповано╖ бюрократично╖ верх╕вки, в╕ддалено╖ в╕д народу. Вт╕м, це ще досить далеке майбутн╓.