Текст книги "Укранська ментальнсть укранська державнсть (СИ)"

Автор книги: Павел Чередник

сообщить о нарушении

Текущая страница: 13 (всего у книги 21 страниц)

Основна ознака держави – наявн╕сть спец╕ал╕зованого апарату насильства (влади), що в╕докремлений в╕д населення. Тобто озбро╓на орган╕зац╕я самого населення, як це бува╓ в бездержавному вар╕ант╕, ста╓ неможливою. По-друге, цей апарат насильства спрямований в тому числ╕ ╕ головним чином проти певних груп свого ж таки народу, щоб п╕дтримувати ситуац╕ю, яка явно ц╕ групи не задовольня╓. Така орган╕зац╕я влади ╕ ╖╖ в╕дношень з народом лег╕тим╕зу╓ться в систем╕ права, яке ф╕ксу╓ обов'язки ╕ права мешканц╕в, а також санкц╕╖ за ╖х порушення. Як правило, держава лег╕тим╕зу╓ ╕ п╕дтриму╓ ╕снування антагон╕стичних груп, тобто внутр╕шнього розколу сусп╕льства, його поляризац╕ю. Ця ситуац╕я стиснуто╖ пружини не може тривати до неск╕нченост╕. Врешт╕-решт наростають кризов╕ явища, наступа╓ пер╕од революц╕╖ чи смути. В бездержавному вар╕ант╕ сусп╕льства спец╕ал╕зований апарат влади в╕дсутн╕й, народ може мати зброю, в╕дсутня р╕зниця м╕ж правами ╕ обов'язками (в ╕деал╕), а орган╕зац╕я життя сусп╕льства в╕дбува╓ться шляхом самоорган╕зац╕╖ (самоврядування). Державна влада завжди виступа╓ в форм╕ центрально╖ влади, то ж р╕вень централ╕зац╕╖ (децентрал╕зац╕╖) влади може бути певним критер╕╓м р╕вня державност╕ (бездержавност╕) сусп╕льно╖ орган╕зац╕╖. (В╕дзначимо, що наявн╕сть ╕╓рарх╕чно╖ структури влади аж н╕як не ╓ ознакою ╖╖ децентрал╕зац╕╖).

Вожд╕вства вже мали стани, зокрема знать, але вона носила сакральний, а не майновий характер. Так, наприклад, германська знать «походила в╕д бог╕в». Германськ╕ так зван╕ «корол╕» виконували сакральн╕, в╕йськов╕ ╕ судов╕ функц╕╖. Важлив╕ р╕шення приймав верховний орган – народн╕ збори, в яких брали участь вс╕ в╕льн╕ озбро╓н╕ чолов╕ки, також ╕снувала рада стар╕йшин. Тобто не було спец╕ального апарату влади, який би п╕дтримував майнове розшарування, встановлював писан╕ закони ╕ сл╕дкував за ╖х виконанням. Разом з тим р╕вень «дикост╕» варвар╕в по в╕дношенню до «цив╕л╕зац╕╖» часто переб╕льшу╓ться. Наприклад кельти (предки зокрема ╕рландц╕в, шотландц╕в ╕ валл╕йц╕в), що заселяли територ╕╖ зах╕дно╖ ╢вропи з першого тисячол╕ття до н. е., вже починаючи з VIII стол╕ття до н. е. мали досить розвинене ╕ р╕зноман╕тне ремесло, зокрема серед знайдених вироб╕в Гальштатсько╖ культури (VIII – VI ст. до н. е.) вже був знаменитий шотландський тартан, точн╕ше його предок – картата (напевно це укра╖нське слово походить якраз в╕д слова тартан) тканина досить високо╖ якост╕, вироблена з застосуванням ткацького станка. Знайден╕ дороги, що були збудован╕ у II ст. до н. е., а в часи Цезаря в╕йська вже могли в╕льно пересуватися по вс╕й ╢вроп╕ дорогами варвар╕в. Кельти ╕ германц╕, що вит╕снили кельт╕в, (але не дуже в╕д них в╕др╕знялись, бо вит╕снення супроводжувалось обм╕ном культур), безумовно являли собою ц╕лком певну ╕ досить розвинену цив╕л╕зац╕ю, а процеси що в╕дбувалися в ╢вроп╕ в пер╕од в╕д Риму до Середньов╕ччя, ╕ як╕ створили середньов╕чну ╢вропу, були насл╕дком з╕ткнення цив╕л╕зац╕й антично╖ ╕ варварсько╖. «Результатом этого взаимодействия, как следствия взаимопроникновения и взаимоуничтожения римского и варварского миров, явилось зарождение нового типа цивилизации». (В.П. Буданова «Варварский мир эпохи великого переселения народов». М. Наука, 2000). Можна доповнити цей висновок фактором християнсько╖ церкви, яка на той час сформувалась як ц╕лком незалежна формац╕я, що на довгий час стала ще одним самост╕йним центром влади ╕ на протяз╕ довгого часу конкурувала в цьому в╕дношенн╕ з владою молодих ╓вропейських держав. Справа в тому, що християнство стало першою тотал╕тарною рел╕г╕╓ю, тобто такою, що намага╓ться контролювати ус╕ аспекти людського життя без винятку (включно з та╓мними помислами). Цей контроль поступово перетворювався у реальну всеб╕чну владу над людьми. Чернеч╕ общини – монастир╕ стали першими справжн╕ми феодалами, бо завдяки лихварству захоплювали ус╕ земл╕ селян в межах досяжност╕ ╕ перетворювали в╕льних землевласник╕в на кр╕пак╕в. Боротьба за владу м╕ж королями ╕ церквою часто переходила в реальн╕ в╕йни. (Ц╕ процеси прекрасно показан╕ в робот╕ Март╕на ван Кревельда, Розкв╕т ╕ занепад держави. Зокрема в╕н констату╓: «Т╕льки в ╢вроп╕ позиц╕я церкви була наст╕льки потужною, що зам╕сть того щоб заново п╕дкоритись ╕мперський влад╕, вона боролась з нею аж до виникнення патово╖ ситуац╕╖. В результат╕ феодал╕зм, зам╕сть того, щоб досить швидко п╕д╕йти до свого к╕нця, тривав майже тисячол╕ття ╕ дав сво╓ ╕м'я ц╕л╕й ╕сторичн╕й епос╕. Що ще б╕льш важливо, ╕мпер╕╖ б╕льше не вдалося в╕дродитись. В пром╕жках м╕ж двома великими вселенськими орган╕зац╕ями виросли велик╕ монарх╕╖...». Взагал╕, ╕деолог╕╖ (рел╕г╕╖) в ус╕ часи супроводжують державу, бо являють собою ще одно джерело влади, на цей раз над душею, причому не т╕льки на цьому св╕т╕, а й на «тому»).

Велик╕ древн╕ цив╕л╕зац╕╖, перш за все ф╕н╕к╕йська ╕ грецька, розширювали ойкумену як бездержавн╕ колон╕сти на пустих землях, або на землях, зайнятих варварами, але з ╖х дозволу, без загарбання. Серед ф╕н╕к╕йських колон╕й утворилася т╕льки одна держава – Карфаген. (Про мирн╕ методи колон╕зац╕╖ красномовно говорить м╕ф (чи може ╕стор╕я) про Д╕дону, засновницю м╕ста). Щоб створити колон╕ю на порожньому м╕сц╕, як тепер говорять, «з нуля», потр╕бна була наявн╕сть необх╕дно╖ технолог╕╖, високий р╕вень орган╕зац╕╖ ╕, безумовно, свобода. Тому що т╕льки в╕льна людина може мати той високий р╕вень немотивовано╖ активност╕, що нестримно тягне людину до п╕знання нев╕домого, до в╕дкриття нових земель, до звершень, до свободи. Неважко соб╕ уявити життя колон╕ст╕в на нових м╕сцях, десь в п╕вн╕чному причорномор'╖, в землянках, поряд з войовничими ск╕фами, в суворому кл╕мат╕. Воля, рац╕ональн╕сть, висока культура, вм╕ння торгувати ╕ домовлятись допомагало вгамовувати войовничу вдачу ск╕ф╕в, створило умови для вза╓мовиг╕дних в╕дносин, врешт╕-решт нав╕ть навернути ск╕ф╕в до ос╕лост╕ ╕ хл╕боробства, задля торг╕вл╕ з грецькими пол╕сами. Власне пост╕йне в╕дтворення бездержавност╕, пост╕йне повернення в╕д ол╕гарх╕й ╕ тиран╕й до демократ╕й забезпечило таке довге життя стародавн╕м цив╕л╕зац╕ям. В певному сенс╕ демократична форма державност╕ явля╓ собою в╕дтворення додержавних егал╕тарних форм сусп╕льних в╕дносин. Державний орган в демократ╕ях ф╕ксу╓ волю б╕льшост╕, але при цьому, як б╕льш╕сть, так ╕ менш╕сть мають однаков╕ громадянськ╕ права.

Демократичн╕ традиц╕╖ давньогрецьких пол╕с╕в, а пот╕м римських мун╕цип╕╖в збереглися в ╢вроп╕ п╕сля краху Риму в м╕стах, особливо на п╕вдн╕. ╤снування старих м╕ст ╕ виникнення нових було пов'язано з необх╕дн╕стю розвитку ремесел ╕ торг╕вл╕, а для ╖х розвитку потр╕бно т╕льки одне – свобода. Але не меншою, а може й б╕льшою була роль ╕ значення старих н╕мецьких м╕ст, як╕ ще за варварських час╕в були виключно центрами ремесла ╕ торг╕вл╕ ╕ продовжували збер╕гати цю традиц╕ю (Кельн, Тр╕р, Аугсбург, Регенсбург ╕ багато ╕нших). Феодали ╕ король були змушен╕ рахуватися з наявн╕стю м╕ст, хоч там взагал╕ не д╕яла ╖х влада. В м╕стах люди мали зброю ╕ створювали ополчення, д╕яв орган самоврядування, маг╕страт (мун╕ципал╕тет), який виконував адм╕н╕стративн╕ ╕ судов╕ функц╕╖ (орган╕зац╕ю рем╕сничо╖ ╕ торговельно╖ д╕яльност╕ зг╕дно в╕дпов╕дних правил, орган╕зац╕ю вибор╕в ╕ т. ╕.). Функц╕╖ маг╕страту були ч╕тко обмежен╕. П╕зн╕ше вольност╕ м╕ст були заф╕ксован╕ в в╕дпов╕дних правах, угодах м╕ж корол╕вською владою ╕ м╕стами (Любекське право 1226 р., Кульмське право 1233 р., Магдебурзьке право 1235 р.). Ус╕ ц╕ права в свою чергу базувались на звича╓вих правах н╕мецьких племен ╕ угодах, що д╕яли ще з час╕в Римсько╖ ╕мпер╕╖. Тобто традиц╕╖ родоплем╕нно╖ вольност╕ стали ще одним з джерел ╓вропейсько╖ свободи. Б╕льше того, в╕льн╕ м╕ста почали створювати в╕льн╕ союзи м╕ст (Прирейнська л╕га, Швабський союз, Гейдельберзький союз). Ганзейський союз, що виник у 1241 роц╕ ╕ про╕снував до 1669 року, поки корол╕вська влада остаточно не задушила незалежн╕сть м╕ст. В╕н включав до 200 м╕ст по вс╕й Балтиц╕ ╕ П╕вн╕чному морю, а також мав масу контор в╕д Новгорода до ╤сланд╕╖. Це була цив╕л╕зац╕я, наддержавне утворення, що виникло ╕ ╕снувало незалежно в╕д державно╖ влади ╕ поширювалось по вол╕ в╕льних людей. Чужор╕дн╕сть в╕льних м╕ст по в╕дношенню до держави п╕дкреслю╓ться тим фактом, що державна влада короля чи феодал╕в весь час чинили тиск на м╕ста, включно з в╕йськовим протистоянням. В╕йна ╓вропейських держав проти м╕ст в основному завершилася в 1670 роц╕ перемогою держав, за винятком Н╕дерланд╕в ╕ Швейцар╕╖.

Приклад Швейцар╕╖ варто розглянути окремо, бо якраз на ╖╖ теренах в╕дбулося протистояння державност╕ ╕ бездержавних тенденц╕й, причому, останн╕ перемогли. По-перше, на в╕дм╕ну в╕д ╕тал╕йських м╕ст (Венец╕╖, Гену╖, М╕лану, Флоренц╕╖ ╕ Риму), як╕ не включали с╕льське населення, що оточувало м╕ста до складу громадян, а навпаки, експлуатували ╖х, швейцарськ╕ м╕ста поширювали св╕й вплив на с╕льське населення, ╕нкорпоруючи його до свого складу ╕ отримуючи в╕д нього в╕дпов╕дну п╕дтримку. Таким чином поступово зникали станов╕ розколи ╕ формувалась нац╕я. Починаючи з XIII стол╕ття почалося зв╕льнення селян в╕д феодально╖ залежност╕. В 1291 роц╕ виник перший Швейцарський конфедеративний союз, що складався з трьох кантон╕в – м╕зерне утворення на фон╕ великих ╓вропейських держав. Здавалось би, приходь ╕ бери його голими руками. Саме так думали ╕ персидськ╕ ╕мператори при Марафон╕, Салам╕н╕ чи Платеях. В реальност╕ кожна агрес╕я Габсбург╕в на Швейцар╕ю зак╕нчувалась однотипно – до Швейцарського союзу при╓днувались нов╕ кантони, що в╕дходили в╕д Австр╕╖. Бо це була в╕йна громадян за свою свободу, ╕ сус╕ди Швейцар╕╖ тягнулись до визволення з п╕д ярма. В 1353 роц╕ вже нал╕чувалось в╕с╕м кантон╕в, в 1481 – десять, а в 1501 – тринадцять (зараз – 26, з яких 6 – нап╕вкантони). По-друге, кантони були повн╕стю незалежн╕, не ╕снувало жодного центрального органу. Якщо вир╕шувалися сп╕льн╕ справи, то в╕дбувався з'╖зд представник╕в кантон╕в ╕ р╕шення могли бути прийнят╕ т╕льки в вар╕ант╕ повного консенсусу (одноголосно). Швейцар╕я була, можливо, найб╕льш в╕льною ╕ демократичною державою (а може, недодержаною) у св╕т╕, а швейцарськ╕ солдати-найманц╕ вважались найкращими в ╢вроп╕. Одним з показник╕в наявност╕ реального народовладдя в кра╖н╕ ╓ широке застосування референдуму – методу прямо╖ демократ╕╖ для вир╕шення ус╕х б╕льш менш важливих питань. (В наш╕ часи законодавчим органом на р╕вн╕ мун╕ципал╕тет╕в виступа╓ мун╕ципальна асамблея – орган прямо╖ демократ╕╖, в якому приймають участь ус╕ громадяни, що мають право голосу. До повноважень асамбле╖ входить майже все, що стосу╓ться звичайного життя людини – податки, пол╕ц╕я, м╕ське планування, осв╕та, соц╕альна допомога, дороги, енергетика, земельн╕ питання, громадянська оборона). В Швейцар╕╖ були в╕дсутн╕ соц╕альн╕ потряс╕ння, що радикально зм╕нювали б кра╖ну. Траплялись повстання проти ол╕гарх╕в, що захоплювали владу в м╕стах. Були рел╕г╕йн╕ в╕йни в часи Реформац╕╖, але вони були пов'язан╕ якраз з наявн╕стю автономно╖ рел╕г╕йно╖ орган╕зовано╖ влади – по-сут╕, ще одного апарату насильства. Пор╕вняно з ╢вропою Швейцар╕я завжди була оазисом безпеки ╕ спокою, куди зб╕гались ут╕кач╕ з ус╕х ╓вропейських кра╖н, приносячи з собою нов╕ технолог╕╖ ╕ нов╕ думки. Досв╕д Швейцар╕╖ наводить ще на одну думку – одно стратег╕чно в╕рне р╕шення (про надання селянам р╕вних прав) визначило долю кра╖ни на багато стол╕ть вперед. Як говорять в народ╕ – «Добрий початок – половина справи», а ╕нколи може ╕ вся справа. Тому що на початку заклада╓ться основа, яка буде п╕дтримувати всю буд╕влю на протяз╕ довгого часу.

Ц╕каво що було б, якби ╕тал╕йськ╕ в╕льн╕ м╕ста (або хоч одно з них) включили до громади також селян. Напевно В╕дродження почалося б ран╕ше ╕ ╓вропейська ╕стор╕я п╕шла б ╕ншим шляхом. Характерно, що т╕ ж сам╕ швейцарськ╕ ╕тал╕йц╕ аж н╕як не прагнули влитися в р╕дну ╤тал╕ю, хоч ╕ п╕дтримували ╕тал╕йську культуру. Свобода виявилась б╕льшою ц╕нн╕стю, н╕ж ц╕нност╕ нац╕онально╖ держави. Власне для того, щоб не поб╕г народ на св╕тло свободи, авторитарн╕ режими не жал╕ють видатк╕в на утримання так званих, "спец╕альних" служб, засоб╕в пропаганди, дез╕нформац╕╖ ╕ ман╕пуляц╕╖, на створення "зал╕зних занав╕с╕в".

Якщо ж брати перифер╕ю ╢вропи, то там були досить поширен╕ бездержавн╕ народи – це перш за все, народи Кавказу, г╕рських район╕в Баскон╕╖, кельтських рег╕он╕в Британ╕╖ (╤рланд╕я ╕ Шотланд╕я). Характерно, що ус╕ ц╕ народи аж н╕як не хот╕ли навертатися до «цив╕л╕зац╕╖», а вол╕ли залишатися в «дикому» стан╕. В Британ╕╖ спротив був тако╖ сили, що римляни були змушен╕ збудувати гранд╕озний Адр╕ан╕в вал, для захисту в╕д лютих п╕кт╕в (шотландц╕в), а остаточне ╖х приборкання завершилось т╕льки в к╕нц╕ XVIII стол╕ття. Але повн╕стю знищити хайлендерський дух, про який Бернс писав як про дух звитяги ╕ чест╕, ц╕лком зм╕нити його на дух користолюбства ╕ наживи, так ╕ не вдалося. Як пише В.Ю. Априщенко «...черты традиционной цивилизации не просто сохраняются в качестве пережитка, ... а превращаются в значимый фактор самой модернизации». (В цитованому вище зб╕рнику «Цивилизация и варварство»). Це якраз той дух, що в╕дтворив ╢вропу з ру╖н Римсько╖ ╕мпер╕╖, створив Ганзейський союз ╕ зараз продовжу╓ жити, в формах м╕сцевого самоврядування, а також як складова ╕сторично╖ пам'ят╕ в ╓вропейськ╕й ментальност╕.

В╕домо, що шотландець Адам См╕т, творець л╕берально╖ економ╕чно╖ теор╕╖, почав замислюватися над економ╕чними проблемами п╕сля придушення шотландського повстання в 1746 роц╕. ╤дея свободи, як необх╕дно╖ умови функц╕онування ефективно╖ ринково╖ економ╕ки нового типу, могла виникнути т╕льки в голов╕ людини, що була генетично пов'язана з життям в╕льного сусп╕льства. Хоча такого на той час уже не ╕снувало в Шотланд╕╖, але залишився шотландський дух, ностальг╕я по свобод╕, яка напевно спонукала См╕та до пошуку, таких форм сусп╕льно╖ орган╕зац╕╖, коли ╕ндив╕дуальна свобода людини не вступа╓ в протир╕ччя з ╕нтересами всього сусп╕льства, а навпаки, працю╓ на користь сусп╕льству. До того ж така форма в╕дношень м╕ж людьми сприя╓ активност╕ кожного члена сусп╕льства, блоку╓ розвиток паразитизму, що супроводжу╓ класов╕ системи. В ╕деал╕, л╕беральний економ╕чний механ╕зм знову поверта╓ мотивац╕ю людини до час╕в «дикост╕ ╕ варварства», коли ╕ндив╕дуальний ╕нтерес сприяв сп╕льному добробуту общини, коли не було протир╕ччя м╕ж правами ╕ обов'язками, а вони сп╕впадали в потреб╕ людини до прац╕ на сво╓ ╕ сп╕льне благо.

Не т╕льки ╓вропейськ╕ м╕ста стали джерелом свободи. Сам тип ╓вропейсько╖ державност╕, як╕й були не властив╕ господарсько-економ╕чн╕ функц╕╖, а також майнова ╕ господарська незалежн╕сть окремих господарств – усе це стимулювало ╕ндив╕дуальну активн╕сть, ╖╖ р╕зноман╕ття, спрямован╕сть до знань, модерн╕зац╕╖, науки, усе це дало результат, як т╕льки були ослаблен╕ деморал╕зуюч╕ лещата християнсько╖ церкви. В╕дразу стався цив╕л╕зац╕йний вибух, що перетворив ╢вропу на св╕тового л╕дера.

Нарешт╕ ╕снувала ще одна потужна бездержавна стих╕я – кочовики. В цьому випадку бездержавн╕сть була обумовлена неможлив╕стю контролю над розкиданими по величезн╕й територ╕╖ невеликим соц╕альними угрупуваннями. Ус╕ спроби створити кочову державу зак╕нчувались згубними насл╕дками для кочового устрою – кочовики або ос╕дали, або в╕докремлювались в незалежне кочове угрупування. Ос╕л╕сть, або певна складова ос╕лост╕, це ╓ необх╕дний елемент державност╕. Кочова цив╕л╕зац╕я ╓враз╕йського степового поясу, (а це безумовно, окрема потужна цив╕л╕зац╕я) була несум╕сна з ос╕л╕стю по т╕й причин╕, що ос╕л╕сть руйнувала базов╕ цив╕л╕зац╕йн╕ основи коч╕вництва – специф╕чну ╕ ц╕л╕сну кочову технолог╕ю господарювання, а також етнокультурний ╕ т╕сно пов'язаний з ним ментальний комплекс – родова сусп╕льна орган╕зац╕я, прагнення повно╖ свободи, т╕сний зв'язок з природою ╕ природними стих╕ями, "натуральний" спос╕б ╕снування з м╕н╕мальним використанням позаприродних чи високотехнолог╕чних елемент╕в, нав╕ть супротив впровадженню таких елемент╕в, як фактор╕в, що обмежують незалежн╕сть ╕ свободу. Разом з тим, як в╕дзначалося вище, несамодостатн╕сть кочово╖ технолог╕╖ змушувала до контакт╕в з ос╕лою цив╕л╕зац╕╓ю.

╤снування бездержавних або нап╕вдержавних соц╕альних утворень не вичерпу╓ться рег╕ональним принципом ╖х ╕снування. Так╕ утворення можуть ╕снувати всередин╕ соц╕уму, в форм╕ певних соц╕альних груп, оформлених по класовому, становому, етн╕чному, рел╕г╕йному ╕ корпоративному принципу, а також в ╖х по╓днанн╕ з рег╕ональним принципом (як скаж╕мо т╕ ж помори з п╕вноч╕ Рос╕╖, народи Кавказу, компактно проживаюч╕ старов╕ри ╕ народи Сиб╕ру в склад╕ Рос╕йсько╖ ╕мпер╕╖). Етн╕чн╕ ╕ рел╕г╕йн╕ групи, що розпод╕лен╕ м╕ж основним населенням можуть утворювати в╕дпов╕дн╕ общини, що мають високий р╕вень автономност╕ ╕ значний потенц╕ал виживання в чужому середовищ╕. Дещо ╕нший ╕ дуже ц╕кавий вар╕ант, коли бездержавн╕ групи утворюються по класовому чи становому принципу в межах одного етносу. Класичним прикладом у цьому в╕дношенн╕ ╓ рос╕йський етнос.

Розкол рос╕йського сусп╕льства по становому принципу прив╕в до закр╕плення одн╕╓╖ з найб╕льш древн╕х форм самоорган╕зац╕╖ землероб╕в – с╕льсько╖ общини – бездержавного утворення в рамках держави. Община була формою адаптац╕╖ землеробсько╖ сп╕льноти до екстремальних природних умов ╕снування – дуже короткого для землеробства робочого сезону ╕ низько╖ якост╕ земель. В таких умовах ц╕лком ╕ндив╕дуальне однос╕мейне господарство не мало шанс╕в для над╕йного виживання, а зубож╕ння ╕ злидн╕ становили пост╕йну загрозу. Систематичний перерозпод╕л земл╕ по "душам ╕ тяглам" був ╓диною умовою збереження популяц╕╖ селянства. Община, так званий, мир, могла колективно «ус╕м миром» виконувати роботи на пана, а також по черз╕ – на кожного дворогосподаря. Общинна орган╕зац╕я була також формою протистояння селян тиску з боку представник╕в пан╕вного стану (вотчинник╕в ╕ пом╕щик╕в), а з ╕ншого боку – закр╕пачення селян стало формою протистояння експлуататор╕в общин╕ ╕ механ╕змом ╖╖ приборкання (Л. В. М╕лов, вище цитована книга). Утворився окремий майже ц╕лком автономний селянський св╕т – певний р╕зновид цив╕л╕зац╕╖ в межах держави. (На цьому приклад╕ ми можемо ще раз переконатись, наск╕льки сутт╓вою може бути роль природного середовища в розвитку людського сусп╕льства). Цей св╕т був надзвичайно консервативний (улюблене рос╕йське слово аж до наших час╕в – «исконность», тобто споконв╕чн╕сть), що також було обумовлено консервативн╕стю технолог╕╖ землеробства в екстремальних умовах, боязню будь-яких експеримент╕в чи в╕дхилень в╕д загальноприйнятого, яке могло би поставити п╕д загрозу отримання врожаю, а отже – ф╕зичне ╕снування общини. В цьому безперервному цикл╕чному одноман╕тт╕ була якась деморал╕зуюча приречен╕сть, що навряд чи спонукала, з одного боку, до творчих пошук╕в, а з ╕ншого – до в╕дпов╕дальност╕ ╕ ретельност╕ в робот╕. Разом з тим цей св╕т був дуже адаптивний, пережив ╕ вотчинне, ╕ пом╕сне землеволод╕ння, ╕ «волю», ╕ колгоспи. ╤ коли рос╕яни-колон╕сти попадали на дик╕ сиб╕рськ╕ земл╕, вони знову й знову створювали общини.

Пом╕чено, що найб╕льш поширена форма сусп╕льно╖ орган╕зац╕╖ в надскладних природних умовах (крайньо╖ п╕вноч╕ або пустин╕) – безвожд╕вська община. Це обумовлено в╕дсутн╕стю достатньо великого додаткового продукту, необх╕дного щоб утримувати ╕нститут вождя, а також «комун╕стичним» типом виробництва ╕ споживання, що дозволя╓ общин╕ переживати найскладн╕ш╕ часи з м╕н╕мальними втратами. З ╕ншого боку, безвожд╕вським общинам значно важче переживати агрес╕ю з боку б╕льш орган╕зованих соц╕альних утворень. Рос╕йська система панування бере початок з Русько╖ – так званого, полюддя, коли княжа дружина об'╖жджала поселення ╕ збирала ненормовану данину – по сут╕, грабувала населення. (Ця традиц╕я в Рос╕╖ не перерива╓ться до нашого часу ╕ ╕сну╓ в форм╕ «крыши», «крышевания», або ж в вигляд╕ побор╕в, рейдерських захоплень ╕ конф╕скац╕й, з використанням державного апарату ╕ фактично санкц╕онованих державою). Аналог╕чна ситуац╕я ╕снувала п╕д час татаро-монгольського панування. Розвиток феодальних в╕дносин, що почався в Московськ╕й держав╕, був припинений при ╤ван╕ Грозному шляхом жорстокого придушення феодал╕в-бояр з конф╕скац╕╓ю вотчинних (спадкових ╕ споконв╕чних) земель ╕ переходом на пом╕сне землеволод╕ння – земля надавалась т╕льки слугам царя за виконання дов╕чно╖ (в основному в╕йськово╖) служби ╕ не передавалась нащадкам, якщо вони кидали службу. Як вотчинники, так ╕ пом╕щики (володар╕ пом╕сть) були зобов'язан╕ служити царю на однакових умовах ╕ поставляти солдат в к╕лькост╕, пропорц╕ональн╕й величин╕ землеволод╕ння. (П╕сля реформ Петра I в 1714 роц╕ була л╕кв╕дована будь-яка р╕зниця м╕ж вотчинними ╕ пом╕сними землеволод╕ннями – вони стали спадковими, ╖х власники називались дворянами, але обов'язок служити царю був скасований т╕льки в 1762 роц╕ Петром III законом «про дворянську вольн╕сть». Законом 1785 року були впроваджен╕ дворянськ╕ з╕брання з залученням дворян до виконання адм╕н╕стративних функц╕й). Таким чином, формувався згуртований клас землевласник╕в-дворян, ╕ була створена жорстка централ╕зована система влади без найменшо╖ можливост╕ прояв╕в сепаратизму чи бодай автоном╕╖. В той же час почалося посл╕довне посилення закр╕пачення селян, починаючи з 1581 року, коли були л╕кв╕дован╕ «запов╕дн╕ л╕та», ╕ аж по 1767 р╕к, коли стараннями «велико╖» Катерини II кр╕паки були перетворен╕ фактично в повн╕стю безправних раб╕в. За цей пер╕од було прийнято 10 в╕дпов╕дних постанов, закон╕в ╕ указ╕в, серед них найважлив╕ша – податна реформа Петра I (1718 – 1724 рок╕в), що зр╕вняла селян з холопами ╕ остаточно ╖х закр╕пила за пом╕щиком, який в╕д цього часу н╕с в╕дпов╕дальн╕сть за стягнення ╕ сплату в казну подушно╖ подат╕ з кр╕пак╕в. Отже кр╕пак опинився в повн╕й залежност╕ в╕д пом╕щика, що тепер виконував функц╕╖ ╕ юстиц╕╖, ╕ пол╕ц╕╖.

Ця автократична система (рос╕йське "самодержавие") на думку Миколи ╤вановича Костомарова була аналогом ханського деспотизму, а знову ж таки наш земляк Фед╕р ╤ванович Леонтович вказу╓ на ц╕лий ряд запозичень в пол╕тичних ╕ адм╕н╕стративних порядках Москов╕╖ з монгольського права. Не дивно, що в так╕й ч╕тко структурован╕й систем╕, де була повн╕стю в╕дсутня м╕жстанова моб╕льн╕сть, почала утворюватись пр╕рва м╕ж пануючим класом ╕ класом селян, бо утримання арм╕╖, адм╕н╕стративного апарату держави ╕ самих дворян могло в╕дбуватися т╕льки за рахунок нещадно╖ експлуатац╕╖ селян – землероб╕в ╕ фабричних кр╕пак╕в. Ця пр╕рва розд╕ляла фактично два народи, що мали однакове етн╕чне походження, але зовс╕м р╕зну ментальн╕сть, культуру, засоби ╕снування, а часто й мову. Несум╕сн╕сть ╕ ворож╕сть обох стан╕в, та принижена особист╕сть, той недов╕рливий ╕ боязливий погляд з п╕д лоба, в╕дсутн╕сть енерг╕╖ в прац╕ з одного боку, несамовит╕сть ╕ розбещен╕сть, неробство ╕ в╕дсутн╕сть вол╕ – з ╕ншого, тобто моральна травмован╕сть одного стану ╕ моральна деградац╕я ╕ншого – це типова ситуац╕я розколотого, поляризованого сусп╕льства, коли один стан пану╓ над ╕ншим. Зв╕дси довготерпим╕сть, пок╕рн╕сть дол╕ ╕ обставинам, ненасильство, сп╕вчуття, патернал╕зм з одного боку ╕ свав╕лля, жорсток╕сть, бездушн╕сть, хамство, по╓днання непо╓днуваного – з ╕ншого. Досл╕дники рос╕йсько╖ експанс╕╖, особливо Афанас╕й Прокопович Щапов, а за ним видатн╕ ╕сторики С.М. Соловйов ╕ В.О. Ключевський д╕йшли до висновку, що характер розвитку Рос╕йсько╖ держави в╕дпов╕да╓ внутр╕шн╕й колон╕зац╕╖, коли одна частина населення кра╖ни колон╕зу╓ ╕ншу, причому перша – опира╓ться на державу, а друга явля╓ собою бездержавне сусп╕льне утворення. (Зв╕сно, модель внутр╕шньо╖ колон╕зац╕╖ застосовна не т╕льки до Рос╕╖, але в н╕й вона проявилась найб╕льш яскраво. Детально це питання розглянуте в дуже ц╕кав╕й монограф╕╖: Александр Эткинд, Внутренняя колонизация. Имперский опыт России. – М. 2013). Внутр╕шня колон╕зац╕я в Рос╕╖, де Московське княз╕вство методично ╕ нев╕дворотно п╕дкорювало сус╕дн╕ земл╕, утворення централ╕зовано╖, агресивно╖ держави викликало хвилю колон╕зац╕╖ на Сх╕д. При цьому спочатку п╕дкорювались, а часто ╕ винищувались мал╕ народи, пот╕м розроблявся природний ресурс, в першу чергу, хутро, завдяки якому процв╕тала торг╕вля з Зах╕дною ╢вропою.

Для того, щоб ми могли предметно розмовляти про укра╖нськ╕ реал╕╖, к╕лькома штрихами п╕дведемо п╕дсумки розвитку ╓вропейсько╖ державност╕. Починаючи з 1648 року (знаменний р╕к для Укра╖ни), коли в ╢вроп╕ оф╕ц╕йно зак╕нчилась жахлива Тридцятил╕тня в╕йна п╕дписанням Вестфальського договору, почався новий етап в ╕стор╕╖ ╢вропи – етап створення держав Нового часу. Деяк╕ досл╕дники, наприклад вище згадуваний Кревельд, вважають, що взагал╕ до 1648 року в ╢вроп╕ держав (в сучасному розум╕нн╕) не ╕снувало, бо не ╕снувало окремого ╕ спец╕ал╕зованого державного апарату, а були певн╕ форми персон╕ф╕ковано╖ влади. Державний апарат, що почав утворюватися в Нов╕ часи, являв собою корпорац╕ю, що складалася з ряду ╕нститут╕в, створених для орган╕зац╕╖, контролю ╕ захисту в╕йськового, пол╕тичного, економ╕чного, соц╕ального ╕ культурного життя сусп╕льства. Ц╕ ╕нститути, розпод╕лен╕ в╕дпов╕дно до сво╖х функц╕й (ф╕нансова система, збройн╕ сили, статистика, юстиц╕я, пол╕ц╕я, в'язниц╕, осв╕та, закордонн╕ справи ╕ т. ╕.) ╕ мають досить високий р╕вень самост╕йност╕, свого роду, корпорац╕╖ всередин╕ велико╖ корпорац╕╖ – держави. Власне ця знеособлена бюрократична держава-корпорац╕я поступово перебира╓ з рук володаря на себе всю повноту державно╖ влади. В Рос╕╖ держава Нового часу почала формуватися за час╕в Петра ╤, особливо, коли в 1722 був введений закон про державну службу, так званий «табель про ранги». Арм╕я чиновництва, що д╕лилась на 14 ранг╕в (р╕вн╕в компетенц╕╖) керувала сусп╕льством, под╕леним приблизно на 10 стан╕в. Уся ця складна ╕ гром╕здка конструкц╕я розвалилася за два дн╕ в лютому 1917 року, коли не знайшлося жодного в╕йськового п╕дрозд╕лу, який був би готовий жорстоко ╕ криваво придушити народн╕ демонстрац╕╖ ╕ протести в Петроград╕. Ще ран╕ше под╕бна ситуац╕я склалася в Париж╕ в 1789 роц╕, а прих╕д до влади Наполеона через 10 рок╕в знаменував новий етап в розвитку державност╕ – створення нац╕онально╖ держави. Я скористаюсь вичерпною ╕ компактною характеристикою цього етапу, даною Кревельдом: «...держава, в╕дкривши для себе силу нац╕онал╕зму... перетворилося з ╕нструменту для п╕дтримання правового порядку в св╕тське божество... Накопивши безмежну могутн╕сть шляхом встановлення контролю над умами сво╖х громадян ╕ систематичного облегшення ╖хн╕х гаманц╕в, держави використали цю могутн╕сть для з╕ткнення одна з другою ╕ в╕йни в таких масштабах ╕ з такою вбивчою енерг╕╓ю, що вона практично п╕двела ╖х до границ╕ самовинищення». Головною рисою тотальних в╕йн XX стол╕ття була якраз здатн╕сть держави, тобто ╖╖ адм╕н╕стративного апарату, моб╕л╕зувати колосальн╕ людськ╕ ╕ матер╕альн╕ ресурси. Загальна в╕йськова повинн╕сть ╕ патр╕отично-моб╕л╕зац╕йна пропаганда – це винаходи нац╕онально╖ держави. Безпосередньо п╕сля цього почалася ядерна гонка озбро╓нь ╕ новий етап глобального протистояння, що вже безпосередньо загрожував глобальним винищенням.

Таким чином, основна зовн╕шня, або геопол╕тична функц╕я держави на протяз╕ в╕д ╖╖ зародження до приблизно середини XX-го стол╕ття – функц╕я агрес╕╖ або захисту в╕д агрес╕╖. Тобто держава бореться з явищем, яке сама породжу╓. Функц╕я п╕дтримання внутр╕шнього порядку в сусп╕льств╕, яка деклару╓ться державою як одна з головних, викону╓ться державою вкрай неефективно, бо насправд╕ держава знову ж таки бореться з явищами, як╕ сама породжу╓. (Найб╕льш безпечною кра╖ною ╢вропи була Швейцар╕я, де апарат державно╖ влади був найслабший). Починаючи з середини XX стол╕ття держава вир╕шила випробувати себе в рол╕ такого соб╕ доброд╕я – побудувати «сусп╕льство загального добробуту». Держава сказала, що вона справедливо розпод╕лить в народ╕ вс╕ блага, що в╕зьме у цього ж таки народу, що вона нагоду╓ голодних, ут╕шить стражденних, просв╕тить неписьменних, окультурить некультурних ╕ вил╕ку╓ хворих. Т╕льки плат╕ть податки (дуже велик╕ податки, вже не десятину). Бюрократична машина може взятися за вир╕шення будь-яко╖ проблеми, використовуючи ун╕версальний метод – зб╕льшення бюрократично╖ машини. Тобто, як ╕ в часи Ксеркса держава в першу чергу дба╓ про себе, в другу чергу про себе дба╓ кожен бюрократ ╕ нарешт╕ в третю чергу щось д╕ста╓ться народу з того, що залиша╓ться. Тому що в ус╕ часи в першу чергу працю╓ людська природа (досить паскудна), а вже пот╕м рац╕ональн╕сть, розум ╕ нарешт╕, установлений порядок. Отже держава д╕йсно ус╕х ус╕м забезпечила, але дуже неяк╕сно, а в багатьох випадках досягла зворотного результату. (Приклади можна наводити до неск╕нченост╕ ╕ вони для б╕льшост╕ очевидн╕).

Держава явля╓ собою певний соц╕альний орган╕зм, що ╕сну╓ завдяки сусп╕льству, нав╕ть можна сказати, паразиту╓ на сусп╕льств╕, ╕ як будь-який орган╕зм розвива╓ться, росте, поширю╓ ╕ посилю╓ св╕й вплив. Влада держави завжди ма╓ певн╕ обмеження, тобто ╕сну╓ зона свободи, де д╕ють бездержавн╕ механ╕зми самоорган╕зац╕╖, що спираються на мораль ╕ традиц╕╖. Все питання поляга╓ в сп╕вв╕дношенн╕ зони свободи, тобто бездержавност╕, ╕ «зони держави». ╤сторичний досв╕д показу╓, що це сп╕вв╕дношення залежить в╕д р╕вня соц╕ал╕зац╕╖ сусп╕льства, тобто в╕д соц╕ально╖ зр╕лост╕ ╕ активност╕ народу, його здатност╕ об'╓днуватись ╕ протистояти агресивност╕ державно╖ машини. Потужна державна машина може нав╕ть повн╕стю л╕кв╕дувати зону свободи, держава ста╓ тотал╕тарною. Людина в так╕й систем╕ ста╓ «гвинтиком держави» з ус╕ма насл╕дками для можливостей ╖╖ самореал╕зац╕╖. При цьому держава ста╓ неспроможною реал╕зувати людський потенц╕ал, втрача╓ конкурентну спроможн╕сть ╕ гине. З ╕ншого боку, повн╕стю бездержавне сусп╕льство також не може довго ╕снувати в оточенн╕ агресивних держав. Ось ця боротьба державност╕ ╕ бездержавност╕ стала головним зм╕стом пол╕тичного життя, перш за все ╢вропи, (але не т╕льки) на протяз╕ останн╕х майже двох стол╕ть, ╕ ця боротьба гра╓ визначальну роль в формуванн╕ майбутнього розвитку на цей раз вже св╕тово╖ цив╕л╕зац╕╖.

Той ╕нтенсивний процес ероз╕╖ державност╕, що зараз в╕дбува╓ться в ╢вроп╕ (╕ не т╕льки), пов'язаний в першу чергу з розвитком м╕сцевого самоврядування, органи якого не являються частиною державного апарату, а суб'╓кт самоврядування, громада, сп╕впада╓ з його об'╓ктом, тою ж громадою. Таким чином життя сусп╕льства поверта╓ться до природних основ. Розширення самоврядування один з шлях╕в подолання засилля держави. Другий шлях пов'язаний з ╕снуванням р╕зного типу утворень, що частково виконують функц╕╖ держави, але роблять це б╕льш демократично, як╕сно ╕ без примусу (корпорац╕╖, сп╕лки, фонди, союзи, общини, учбов╕ ╕ медичн╕ заклади, об'╓кти культури ╕ т. ╕.). Нарешт╕ трет╕й шлях обумовлений глобал╕зац╕╓ю, тобто розвитком наддержавних механ╕зм╕в, корпорац╕й, союз╕в, м╕жнародного законодавства, м╕жнародних стандарт╕в, торг╕вл╕, комун╕кац╕й, ╓дино╖ ╕нформац╕йно╖ системи ╕ звичайно ж, м╕жнародних систем колективно╖ безпеки.