Текст книги "Укранська ментальнсть укранська державнсть (СИ)"

Автор книги: Павел Чередник

сообщить о нарушении

Текущая страница: 12 (всего у книги 21 страниц)

Отже, процес в╕дбувався наступним чином. Спочатку спрацював "╕нстинкт власност╕", коли моногамна с╕м'я, що вид╕лилась з родово╖ общини разом з д╕лянкою земл╕, почала залишати власне майно в спадок сво╖м д╕тям по батьк╕вськ╕й л╕н╕╖. Це перший ╕ найб╕льш важливий етап, що ма╓ ╕ррац╕ональний, ╕нстинктивний характер ╕ пов'язаний з природою людини, бо ж не випадково явище успадкування майна пану╓ до нашого часу. Дал╕, з необх╕дн╕стю на ц╕й основ╕ виникло майнове розшарування на б╕льш багатих ╕ б╕льш б╕дних. ╤ тут п╕дключився системний процес з так званим, позитивним зворотним зв'язком – конвертац╕я багатства у владу (на початковому етап╕ – у б╕льшу роль чи значим╕сть), а влади – в багатство. Дуже швидко виникла спадкова знать, що тримала в сво╖х руках ╕ багатство ╕ владу. Для виникнення держави лишалося створити адм╕н╕стративний виконавчий владний орган ╕ щось на зразок внутр╕шнього в╕йська (пол╕ц╕╖, в╕д слова пол╕с, в вар╕ант╕ Древньо╖ Еллади), який би п╕дтримував встановлений порядок ╕ забезпечував виконання адм╕н╕стративних р╕шень. Ясна р╕ч, при наявност╕ багатства вир╕шити цю проблему було не складно.

Позитивний (негативний) зворотний зв'язок – одно з найважлив╕ших системних явищ, виника╓ в системному процес╕, якщо вмика╓ться механ╕зм, пов'язаний саме з цим процесом, що сприя╓ посиленню (послабленню) цього процесу. Наприклад, якщо зростання популяц╕╖ людей призводить до покращання життя ╕ зб╕льшення народжуваност╕, то це позитивний зворотний зв'язок що приводить до дуже швидкого зростання людсько╖ популяц╕╖ (так званий, г╕пербол╕чний закон зростання). Якщо ж той самий процес призводить до зменшення народжуваност╕ (через перенаселення, нестачу ресурс╕в, зб╕льшення вартост╕ людського кап╕талу ╕ т. п.), то виника╓ негативний зворотний зв'язок, що зменшу╓ швидк╕сть зростання популяц╕╖ до р╕вня меншого, н╕ж експоненц╕йний. Процеси, що розвиваються з позитивним зворотним зв'язком, як правило, призводять до все б╕льшого п╕двищення темпу зростання ╕ врешт╕ решт до катастроф, якщо сво╓часно не включаються нов╕ механ╕зми, що обмежують швидк╕сть зростання. В вар╕ант╕ катастроф╕чного зростання популяц╕╖, вмикаються механ╕зми еп╕дем╕й, во╓н, а в першу чергу – зменшення харчових ресурс╕в. Якщо ц╕ чинники не спрацьовують – виника╓ мальтуз╕анська катастрофа, тобто вимирання значно╖ частини популяц╕╖ в╕д голоду, або ж м╕грац╕я. Негативний зворотний зв'язок д╕╓ по принципу балансу позитивних ╕ негативних чинник╕в, що при певних умовах приводить до стаб╕л╕зац╕╖ системи ╕ п╕двищення ╖╖ ст╕йкост╕.

Механ╕зм конвертац╕╖ багатства у владу, а влади в багатство йде з позитивним зворотним зв'язком, бо на кожному кроц╕ циклу в╕дбува╓ться посилення д╕╖ цього механ╕зму за рахунок зб╕льшення р╕вня ╕ можливостей тако╖ конвертац╕╖. Так само працю╓ марксистський закон зростання кап╕талу в розширеному виробництв╕ товар╕в – грош╕ конвертуються в товар, а товар в т╕ ж сам╕ грош╕ плюс додаткова варт╕сть, яка на наступному цикл╕ конверту╓ться в ще б╕льший товар. На аналог╕чному механ╕зм╕ побудований ф╕нансовий (кредитний, лихварський) б╕знес – повернен╕ грош╕ плюс отриман╕ в╕дсотки по кредиту знову кредитуються даючи в кожному наступному цикл╕ все б╕льший прибуток. Вс╕ ц╕ механ╕зми мають одну сп╕льну рису – грош╕ (багатство) конверту╓ться в щось сутт╓во ╕нше, на сучасн╕й мов╕ це ма╓ назву, ╕нвестиц╕я, п╕сля чого результати, досягнут╕ в цьому ╕ншому, конвертуються назад в грош╕. Якщо при цьому отриму╓ться прибуток, це значить, ╕нвестиц╕я усп╕шна. ╤нвестувати можна в що завгодно, що приносить прибуток, включаючи бандитизм, в╕йну, пол╕тичн╕ змови ╕ перевороти, але ╕нвестиц╕я у владу в╕др╕зня╓ться в╕д ус╕х ╕нших в головному – вона приводить до швидко╖ ╕ незворотно╖ деградац╕╖ пол╕тично╖ системи, бо державу роз'╖да╓ корупц╕я ╕ вона перетворю╓ться в ╕нструмент збагачення для «╕нвестор╕в». Основна непри╓мн╕сть поляга╓ в тому, що така система практично не п╕дда╓ться реформуванню зверху, тобто з боку само╖ системи влади. ╥╖ може л╕кв╕дувати або революц╕я або диктатура. Тому в ус╕ часи (включно з сьогоденням) перед засновниками ╕ творцями держав стояло одне ╕ те ж саме питання – як над╕йно в╕дд╕лити багатство в╕д влади? Як це не дивно, але над╕йного р╕шення ц╕╓╖ проблеми до цього часу не ╕сну╓. Два стол╕ття тому люди вважали, що пл╕снява заводиться сама по соб╕ в╕д сирост╕. Через деякий час було твердо встановлено, що стерил╕зац╕я може над╕йно запоб╕гти появ╕ пл╕сняви. Поява пл╕сняви, так саме, як поява корупц╕╖ ╓ природний процес, який з необх╕дн╕стю виника╓, якщо не вживати спец╕альних, ц╕леспрямованих заход╕в щоб йому перешкодити. Стерил╕зац╕я ма╓ бути над╕йною ╕ ретельно дотримуватись.

Властивост╕ соц╕альних систем, пов'язан╕ з д╕╓ю зворотних зв'язк╕в, показують, що ╓ можлив╕сть зм╕нювати характер цих зв'язк╕в ╕ таким чином можна зм╕нювати характер соц╕альних явищ. Наприклад, якщо застосувати механ╕зми, що гальмують чи нав╕ть блокують майнове розшарування сусп╕льства, то не виника╓ достатньо значна концентрац╕я влади ╕, в╕дпов╕дно, не виника╓ державн╕сть. Зокрема, це стосу╓ться соц╕ально╖ орган╕зац╕╖ кочових народ╕в, а в чистому вигляд╕ це демонстру╓ народ апатан╕, що зум╕в створити ст╕йку бездержавну не╕╓рарх╕чну форму землеробського сусп╕льства, при наявност╕ патр╕архально╖ моногам╕╖ ╕ приватно╖ власност╕ на землю (досл╕дження Ю.╢. Берьозк╕на).

Новий етап державотворення почина╓ться з винаходом грошей. З цього часу з'явля╓ться можлив╕сть безпосередньо грошових ╕нвестиц╕й в вигляд╕ кредит╕в – виника╓ лихварство. Якщо лихвар ма╓ досить велику суму грошей, яку в╕н може кредитувати, його кап╕тал буде невпинно зростати, причому, якщо умови кредиту не зм╕нюються, то зростання буде в╕дбуватись по експонент╕. За рахунок чого? Очевидно, за рахунок боржник╕в. Дуже скоро практично вся земля Аттики, що ран╕ше належала в╕льним громадянам, стала власн╕стю ф╕нансових ол╕гарх╕в. При цьому «в╕льн╕ громадяни» працювали на цих землях за шосту частину в╕д урожаю, або ж продавалися в рабство. Ф. Енгельс у сво╖й знаменит╕й робот╕ «Походження с╕м'╖, приватно╖ власност╕ ╕ держави» переможну ходу грошей описав так: «Грошове господарство проникло в с╕льськ╕ общини, впливаючи як роз'╖даюча кислота на ╖х споконв╕чний, укор╕нений на натуральному господарств╕ спос╕б життя. Родовий устр╕й абсолютно несум╕сний з грошовим господарством. Розорення др╕бних селян сп╕впало з ослабленням старих родових зв'язк╕в, що ран╕ше ╖х обер╕гали. Боргова розписка ╕ закладна на землю не рахувались н╕ з родом н╕ з фратр╕╓ю... Продаж батьком д╕тей у рабство – такий був перший пл╕д батьк╕вського права ╕ моногам╕╖! А коли кровопивця все ще був не задоволений, в╕н м╕г продати в рабство ╕ самого боржника. Такою була св╕тла зоря цив╕л╕зац╕╖ серед аф╕нського народу». (В╕дразу виника╓ питання – чи ця «св╕тла зоря цив╕л╕зац╕╖» являла собою суто аф╕нське явище, чи сама природа держави тому причиною?)

Але ще залишався один фактор, про який часто забувають ╕сторики, особливо марксисти. Це – ментальн╕сть, що залишилась в╕д геро╖чного минулого в╕льного народу, його ╕сторична пам'ять. Та й родоплем╕нн╕ в╕дносини м╕ж людьми ще залишались, незважаючи на так╕ явища, як перем╕шування род╕в, фратр╕й ╕ племен, ╕нтенсиф╕кац╕я розпод╕лу прац╕ м╕ж землеробством, рем╕сництвом, торг╕влею ╕ судноплавством. Ця ментальн╕сть не могла довго миритися з виглядом нив, на яких встановлен╕ боргов╕ камен╕, з рабством сво╖х близьких ╕ приниженим станом колись в╕льних ╕ гордих людей. Напруження в сусп╕льств╕ зросло до критичних р╕вн╕в. В даному випадку знайшлася ун╕кальна за сво╖ми зд╕бностями людина – Солон, якому вдалось зайняти посаду архонта (правителя пол╕са) з особливими повноваженнями. В╕н законодавчо л╕кв╕дував боргов╕ зобов'язання, скасував рабство серед громадян ╕ зняв сусп╕льне напруження. Це був, як сказали б у наш час, адм╕н╕стративний метод вир╕шення проблеми, шляхом в╕дпов╕дного застосування правових ╕ владних важел╕в разом з використанням п╕дтримки з боку народних мас. (Вт╕м, ще одним з метод╕в приборкання ол╕гархату ╕ аристократ╕╖ в Грец╕╖ стала тиран╕я – вар╕ант диктатури. Але тиран╕╖ н╕коли не були довгов╕чними ╕ зм╕нювались демократ╕ями).

Греки були перш╕, кому вдалося хоча б частково вир╕шити проблему в╕дд╕лення багатства в╕д влади. Для цього вони використали три важел╕ – розпод╕л влади, обмеження влади, ╕ народ, як фактор влади. Ус╕ ц╕ винаходи продовжують ефективно д╕яти до наших час╕в. Воля народу в╕д╕гравала дуже важливу роль ╕ в пер╕оди тиран╕й, ╕ аристократ╕й, ╕ демократ╕й, ╕ нав╕ть ол╕гарх╕й – основних форм державност╕ в Грец╕╖, ╕ ця роль була напряму пов'язана з ментальн╕стю ╕ активн╕стю в╕льного народу.

Виникнення антично╖ держави призвело до ╕нтенсивного розпод╕лу прац╕, в першу чергу, на землеробську ╕ рем╕сничу. Це було пов'язано з демограф╕чним фактором ╕ обмеженою к╕льк╕стю орно╖ земл╕ – надлишок населення переходив у рем╕сники, створювались м╕ста – пол╕си, бо для рем╕сництва необх╕дна була б╕льш висока концентрац╕я р╕зноман╕тних технолог╕й, що могло забезпечити т╕льки м╕сто. М╕ста мали можлив╕сть будувати укр╕плення, а тому вони ставали центрами захисту населення (включно з селянами) п╕д час небезпеки зовн╕шньо╖ агрес╕╖ ╕ автоматично ставали центрами влади, виробництва, концентрац╕╖ багатства ╕ культури. Поступово в╕дбува╓ться перем╕шування племен, формування ╓дино╖ мови, ╓диних закон╕в, утворення ╓дино╖ нац╕╖ (домодерно╖ – уточнення для прихильник╕в модерно╖ теор╕╖ нац╕й).

Зг╕дно марксизму, держава ╓ апарат насильства одного класу над ╕ншим. Макс Вебер уточнив, що це ╓ лег╕тимне застосування насильства. Приклад Грец╕╖ показу╓, що кр╕м того держава забезпечу╓ виконання ц╕лого ряду функц╕й – орган╕зац╕╖, захисту, нац╕огенезу, розвитку економ╕ки ╕ культури, не рахуючи основно╖ функц╕╖ – формування внутр╕шньо╖ ╕ зовн╕шньо╖ пол╕тики. (Таке розум╕ння державност╕ було притаманне вже ╤бн Хальдуну, який жив в XIV стол╕тт╕. Зокрема в╕н опису╓ в сво╖й прац╕ "Мукадд╕ма" , як мудрий примус ╕ влада усувають несправедлив╕сть, яка походить в╕д погано╖ природи людини). Але поряд з маленькою Елладою ╕снувала величезна Персидська держава, що зародилася б╕льш менш синхронно, ╕ ╓ прикладом зовс╕м ╕ншого механ╕зму державотворення, який в╕дпов╕дно прив╕в до ╕ншого типу держави, до якого б╕льше п╕дходить марксистське визначення. Генетичною основою такого типу державност╕ ╓ вожд╕вство – родоплем╕нна орган╕зац╕я, на чол╕ яко╖ склалася влада вождя, або ж вождя разом з певним центром влади, включаючи рел╕г╕йну. Подальша еволюц╕я вожд╕вства пов'язана виключно з людським фактором – р╕внем ментальност╕, соц╕ал╕зац╕╖ ╕ активност╕ народних мас. (Ця форма досл╕джена зокрема в роботах А.В. Корота╓ва ╕ М.М. Крад╕на ╕ пов'язу╓ться з розвитком землеробства, при якому досяга╓ться певний досить високий р╕вень густоти населення ╕ в╕дпов╕дного демограф╕чного тиску, який ста╓ основною причиною державотворення. Кр╕м того важливу роль в╕д╕гра╓ наявн╕сть певного ряду технолог╕й, включаючи письменн╕сть). В вар╕ант╕ Персидсько╖ держави напрямок розвитку вожд╕вства був ц╕лком однозначний – спочатку вожд╕вство стало спадковим, дал╕ воно почало розширюватись за рахунок п╕дкорення сус╕дн╕х племен, а приблизно в 705 роц╕ до н. е. Ахемен, вождь племен╕ пасаргад╕в, що перебувало на землях М╕д╕╖, перетворився на першого царя, засновника династ╕╖ Ахемен╕д╕в. Дал╕ його далекий нащадок цар Кир II Великий (вступив на престол приблизно в 558 роц╕ до н. е.) об'╓днав ╕ранськ╕ племена, створив арм╕ю ╕, починаючи з М╕д╕╖, став п╕дкорювати одне за другим ус╕ сус╕дн╕ держави ╕ племена, поки не створив величезну ╕мпер╕ю в╕д Егейського моря до ╤нду, в╕д п╕вденного причорномор'я до ╢гипту. Майже все сво╓ царювання (коло 30 рок╕в) в╕н пров╕в у загарбницьких походах ╕ загинув у битв╕ проти ск╕фського племен╕ массагет╕в, маючи близько 63 рок╕в.

В╕дношення до Кира з боку завойованих ним народ╕в характеризу╓ така деталь, описана Геродотом. Цариця массагет╕в Томир╕с п╕сля перемоги над персами наказала всунути в╕друбану голову Кира Великого в м╕х, наповнений людською кров'ю, промовляючи: «Ти прагнув кров╕, цар перс╕в, так пий ╖╖ досхочу!» В╕йна – в природ╕ людини – сказав свого часу Наполеон. Щоправда, це повною м╕рою в╕дноситься саме до таких людей, як Наполеон – природжених во╖н╕в, що не уявляють соб╕ життя без в╕йни. Коли вони дориваються до влади, то часто стають завойовниками, яких ╕стор╕я нагороджу╓ прикметником «великий», при тому що ╖х житт╓в╕ шляхи були вимощен╕ людськими т╕лами ╕ полит╕ кров'ю, так що ц╕лком п╕д╕йшов би прикметник, «кривавий». Виб╕р робить ментальн╕сть людей, для яких загарбницьк╕ в╕йни ╕ перемоги значно ц╕нн╕ш╕ за людськ╕ життя. Вся ╕стор╕я державотворення трима╓ться на прав╕ сильного, на нехтуванн╕ ╕нтересами ╕ життями слабших, бо найголовн╕ше для держави – в╕йна. Вся ╕стор╕я прославля╓ сильних ╕ безжал╕сних, бо мертв╕ не голосують, ╕ мертв╕ не пишуть ╕стор╕ю.

В Персидськ╕й ╕мпер╕╖ остаточно сформувався ╕мперський принцип орган╕зац╕╖ влади, який продовжу╓ д╕яти в деяких м╕сцях аж до наших час╕в: вся територ╕я д╕литься на рег╕они – сатрап╕╖, в основному по етн╕чному принципу, в яких править сатрап – фактично нам╕сник царя (╕мператора), або цар нижчого р╕вня ╕╓рарх╕╖, якому нада╓ться певний в╕йськовий гарн╕зон. Функц╕я сатрапа поляга╓ в належному стягненн╕ податк╕в з п╕дкореного народу ╕ поставц╕ рекрут╕в в ╕мперську арм╕ю. Якщо в народ╕ виникають заворушення, з якими не може впоратись гарн╕зонне в╕йсько, то на допомогу приходить ╕мперське в╕йсько, яке жорстоко придушу╓ повстання (таких повстань виникало безл╕ч). Принцип рекрутування завойованих народ╕в забезпечу╓ безперервне зростання арм╕╖ – арм╕я ста╓ тим б╕льшою, чим б╕льше кра╖н вона завоювала, ╕ тим б╕льшу можлив╕сть вона отриму╓ для подальшо╖ експанс╕╖ (знову працю╓ позитивний зворотний зв'язок). Велика ╕мпер╕я ма╓ безмежну к╕льк╕сть потенц╕йних во╖н╕в, а тому може не рахувати втрат. Велика ╕мпер╕я ма╓ велик╕ прибутки (230 тон ср╕бла на р╕к в часи Дар╕я Великого), як╕ ст╕кались в центральну казну. Куди витрачались ц╕ прибутки? Майже виключно на утримання само╖ держави – перш за все на арм╕ю ╕ флот, на буд╕вництво дор╕г, якими арм╕я може швидко д╕статись до м╕сць повстань, на буд╕вництво столиц╕ ╕мпер╕╖ (для цього з ус╕х земель забирали десятки тисяч рем╕сник╕в), на утримання царсько╖ резиденц╕╖, на поповнення казни. Сатрапи на м╕сцях також про себе не забували. Тобто держава працювала сама на себе, утримуючи народ на меж╕ виживання. Фактично, це ╓ держава-паразит, яка ╕сну╓ завдяки апарату насильства – перш за все, в╕йську. Л╕кв╕дац╕я в╕йська, або перемога над в╕йськом автоматично призводить до л╕кв╕дац╕╖ ╕мпер╕╖. (П╕сля розгрому персидського в╕йська Александром Македонським у 330 роц╕ до н. е. ╕мпер╕я Ахемен╕д╕в перестала ╕снувати).

Ось ця нерушима зв'язка в╕йсько-держава ╓ найб╕льш характерною рисою цього типу державност╕. Якщо в╕йсько (або в б╕льш широкому сенс╕ – весь апарат насильства) зника╓ – зника╓ держава ╕ в╕д не╖ не залиша╓ться н╕чого. Т╕льки п╕дкорен╕ народи потихеньку приходять до тями та дороги, добре второван╕ солдатськими ногами, нагадують про минуле. Зовс╕м ╕нший приклад да╓ нам Грец╕я, про яку можна сказати, (як ╕ про Укра╖ну), що це держава, яко╖ н╕коли не було. Д╕йсно, були Аф╕ни, була Спарта, Делос, Аполлон╕я, Мегалопол╕с, Коринф, М╕лет, Ефес ╕ ще близько сотн╕ аналог╕чних утворень не т╕льки на Балканському п╕востров╕, а в╕д П╕рене╖в до Мало╖ Аз╕╖ ╕ ╢гипту ╕ дал╕ на побережжя Чорного ╕ Азовського мор╕в. Справа в тому, що греки створили не державу, а певний тип цив╕л╕зац╕╖ – цив╕л╕зац╕╖ в╕льних людей, що живуть по принципу самоорган╕зац╕╖ ╕ зовс╕м малою складовою того, що ма╓ назву, державн╕сть. Вся ╖х державн╕сть обмежу╓ться одним м╕стом – пол╕сом. В раз╕ необх╕дност╕ вони можуть створювати союзи (як наприклад, п╕д час греко-персидських во╓н), але ц╕ союзи н╕коли не перетворювалися в велику сп╕льну державу. Македон╕я, завоювавши Грец╕ю була сама дуже швидко елл╕н╕зована, ╕ вже Александр Македонський продовжував свою експанс╕ю на сх╕д, як грек. Але не в характер╕ грек╕в було п╕дкорення ╕ утримання народ╕в, ╕ ╕мпер╕я Александра розпалась в╕дразу по його смерт╕. Грецька колон╕зац╕я нових земель була мирною, хоч ╕ готовою до оборони (щоправда, в деяких м╕сцях вони конкурували з ф╕н╕к╕йцями). Рим, при╓днавши Грец╕ю, багато в чому перейняв культуру грек╕в, зокрема грецький пол╕с перетворився в римський мун╕цип╕й, ще п╕зн╕ше став середньов╕чним ╓вропейським м╕стом з самоврядуванням, а ╕тал╕йськ╕ середньов╕чн╕ м╕ста-держави були аналогами грецьких пол╕с╕в. ╤ сам перех╕д до доби просв╕тництва, а пот╕м до модерно╖ доби п╕шов через епоху В╕дродження – в╕дродження старо╖ грецько╖ дохристиянсько╖ культури. Наявн╕сть демократичних традиц╕й, що були започаткован╕ в Грец╕╖, стала одним з фактор╕в створення сучасно╖ демократично╖ ╢вропи – нас╕ння демократ╕╖ ╕ самоврядування пережили тисячол╕ття ╕ лихол╕ття.

Процес поширення грецько╖ цив╕л╕зац╕╖ в ╕стор╕╖ ма╓ назву елл╕н╕зац╕я ╕ по характеру под╕бний до процесу поширення винаход╕в чи нових технолог╕й. ╤сну╓ концепц╕я дифуз╕он╕зму, що розвинулась в перш╕й половин╕ XX стол╕ття, яка поясню╓ цей механ╕зм поширення по аналог╕╖ з дифуз╕╓ю тепла чи концентрац╕╖ речовини. Насправд╕ тут ми ма╓мо справу з б╕льш складними – ╕нформац╕йними механ╕змами, що можуть створювати також б╕льш складн╕ явища в залежност╕ в╕д властивостей ╕нформац╕йного поля, соц╕ального середовища ╕ результат╕в ╖х вза╓мод╕╖, а по характеру – хвильов╕, нел╕н╕йн╕ ╕ резонансн╕ процеси. Так само ми говоримо про ╕слам╕зац╕ю чи вестерн╕зац╕ю, як про явища, що йдуть сам╕ по соб╕ при наявност╕ ╕нформац╕йних контакт╕в, а держава може ╖х лише прискорювати чи гальмувати. На в╕дм╕ну в╕д технолог╕╖, цив╕л╕зац╕я явля╓ собою б╕льш складний комплекс, що стосу╓ться р╕зних вим╕р╕в, але склада╓ певну ц╕л╕сн╕сть. В нашому контекст╕ поняття, цив╕л╕зац╕я, характеризу╓ певну як╕сть сусп╕льства а також ╕нформац╕ю про цю як╕сть, що ╕сторично форму╓ться в результат╕ ст╕йкого по╓днання культури, ментальност╕ ╕ технолог╕╖, причому культура ╕ ментальн╕сть мають б╕льше значення, н╕ж технолог╕я. (Поняття, цив╕л╕зац╕я, так само, як поняття нац╕я чи нац╕ональн╕сть, стражда╓ невизначен╕стю, чи може навпаки – ╕сну╓ ст╕льки визначень, що воно втрача╓ всякий сенс, а тому тут п╕дкреслю╓ться необх╕дн╕сть власне даного контексту). Можна сказати, що цив╕л╕зац╕я явля╓ собою певний соц╕альний винах╕д, що показу╓ особливост╕, переваги чи вади даного способу сусп╕льного ╕снування – певний етап ╕сторичного розвитку, який акумулю╓ соц╕ально-культурн╕ ╕ технолог╕чн╕ досягнення народу, тобто вона створю╓ться народом ╕ в цьому сенс╕ явля╓ собою продукт самоорган╕зац╕╖. Етн╕чн╕ ознаки сусп╕льства, його соц╕альна структура, характер економ╕ки ╓ вторинн╕ ╕ пох╕дн╕ складов╕ по в╕дношенню до цив╕л╕зац╕╖. Цив╕л╕зац╕ю можна розглядати, як певний тип соц╕ально╖ практики, створено╖ сусп╕льством, на в╕дм╕ну в╕д державно╖ соц╕ально╖ практики, створено╖ апаратом насильства, (якщо держава не ╓ формою народовладдя). Фактично, держава паразиту╓ на цив╕л╕зац╕╖, при тому зм╕нюючи ╕ деформуючи соц╕альн╕ практики, врешт╕-решт знищуючи ╖х потенц╕ал.

Належн╕сть до певно╖ цив╕л╕зац╕╖ характеризу╓ людину безв╕дносно до етн╕чних ознак, мови, соц╕ального статусу ╕ профес╕╖. Скаж╕мо, давньогрецька цив╕л╕зац╕я на теренах в╕д Приазов'я до ╢гипту могла мати р╕зноман╕тн╕ форми державност╕ (або взагал╕ ╖╖ не мати) та економ╕ки, в залежност╕ в╕д кл╕мато-географ╕чних ╕ пол╕тичних умов. Але основн╕ риси цив╕л╕зац╕╖ – ментальн╕сть свободи, повага до особистост╕, почуття власно╖ г╕дност╕, в╕дсутн╕сть агресивност╕, тяга до знань ╕ осв╕ти, культура т╕ла, ц╕нування мистецтва, специф╕чн╕ технолог╕╖ буд╕вництва з каменю ╕ арх╕тектура, наявн╕сть пол╕с╕в ╕ ╖х планування, буд╕вництво корабл╕в певно╖ конструкц╕╖, морська торг╕вля – весь той комплекс, що характеризу╓ власне "грецьк╕сть", все це в╕дтворювалося на протяз╕ багатьох стол╕ть, аж поки ця цив╕л╕зац╕я не була знищена варварами ╕ християнством. Б╕льше того, завоювання грек╕в ╕ншими народами, (дор╕йцями, македонцями) перетворювало завойовник╕в на грек╕в, а перебування в склад╕ держав-завойовник╕в аж н╕як не привело до зникнення «грецькост╕» серед завойованого населення. Р╕зниця м╕ж цив╕л╕зац╕ями така ж сутт╓ва, як наприклад, р╕зниця м╕ж Парфеноном, Тадж-Махалом, ╓гипетською п╕рам╕дою ╕ т╕бетською ступою.

Ран╕ше (а подекуди ╕ тепер) було загальноприйняте протиставлення варварства ╕ цив╕л╕зац╕╖. (В цьому прояв ╕нерц╕╖ людсько╖ св╕домост╕, що збер╕га╓ уявлення, сформован╕ ще за античних час╕в). Власне, сам терм╕н, цив╕л╕зац╕я, вживався для того, щоб в╕др╕зняти, так звану, варварську стад╕ю розвитку в╕д ╕сторично╖, «культурно╖», тобто цив╕л╕зовано╖. По м╕р╕ розвитку ╕ переосмислення уявлень про те, що собою явля╓ «культурн╕сть» чи «варварство», в╕дбулася трансформац╕я ╕ розширення сфери застосування самого поняття, цив╕л╕зац╕я. Пошлюся на думку спец╕ал╕ста по варварству, В╕ри Павл╕вни Буданово╖: «Если исходить из того, что „цивилизация“ – это определенный тип общества, отражающий процесс, систему и состояние поступательного развития, которое проходит определенные этапы, то „цивилизацию варваров“ можно определить, как образ жизни, способ обеспечения выживания, детерминируемый базовыми устоями существования племенного мира. Среди наиболее существенных признаков „цивилизации варваров“ выделим особенности среды обитания, материальные и духовные ценности, человеческий вектор, определявший их поддержание и модальность, устройство идентичности, способы хранения и передачи информации, а также наличие преемственности, которая транслирует достижения от поколения к поколению». (Цивилизация и варварство. Трансформация понятий и региональный опыт. 2012). Тобто з цих позиц╕й так зване «варварство» таке ж саме структуроване явище, як ╕ «цив╕л╕зац╕я», а отже для класиф╕кац╕╖ цих тип╕в з необх╕дн╕стю потр╕бно вживати той же самий терм╕н, цив╕л╕зац╕я. В цьому сенс╕, цив╕л╕зац╕я варвар╕в ╓ бездержавна цив╕л╕зац╕я, а цив╕л╕зац╕я грек╕в вийшла на р╕вень державност╕. Скаж╕мо, чи можна говорити про цив╕л╕зац╕ю такого «дикого» ╕ до того ж нечисленного народу, як еск╕моси? З точки зору викладених позиц╕й, безумовно можна ╕ нав╕ть потр╕бно. Еск╕моси створили ун╕кальну технолог╕ю, культуру ╕ ментальн╕сть, спрямовану на оптимальне виживання ╕ повноц╕нне ╕снування в екстремальних умовах п╕вноч╕. Ця цив╕л╕зац╕я створювалась на протяз╕ тисячол╕ть, поки не досягла досконалост╕. Нав╕ть сучасна розвинена технолог╕я не в змоз╕ забезпечити повн╕стю автономне ╕снування «цив╕л╕зовано╖» людини в тих умовах, де жили еск╕моси. Те саме можна сказати про цив╕л╕зац╕╖ народ╕в материково╖ крайньо╖ п╕вноч╕ або високог╕р'я Тибету. Так╕ цив╕л╕зац╕╖ ц╕лком можна в╕днести до того, що зараз прийнято називати терм╕ном, локальн╕ цив╕л╕зац╕╖. (╥╖ «локальн╕сть» поляга╓ в тому, що вона адаптована до конкретного природного середовища. В цьому сенс╕ ╕ грецька або ф╕н╕к╕йська цив╕л╕зац╕╖ також мають елементи «локальност╕», бо вони пов'язан╕ з морем). Ясно, що цив╕л╕зац╕я не ма╓ в╕дношення до наявност╕ чи в╕дсутност╕ державност╕ – це ╕нший б╕льш широкий ╕ глибокий в час╕ вим╕р. Наприклад, можна напевно стверджувати, що давньогрецьк╕ колон╕╖ на початкових етапах ╖х ╕снування не мали державност╕, бо державн╕сть форму╓ться т╕льки п╕сля майнового розшарування сп╕льноти, власне для п╕дтримки цього розшарування. В XIX-му ╕ перш╕й половин╕ XX-го стол╕ття був популярний терм╕н, раса, що вживався якраз в тому сенс╕, яким ми над╕лили поняття, цив╕л╕зац╕я. Засновник соц╕ально╖ психолог╕╖ Г. Лебон, що мав великий досв╕д вивчення р╕зних народ╕в вважав, що «душевний устр╕й кожно╖ раси такий пост╕йний, як його анатом╕чн╕ особливост╕, ╕ з нього походять його думки, почуття, в╕рування, державн╕ ╕нститути ╕ мистецтво... ╤нститути раси виражають ╖╖ душу, ╕ якщо бува╓ легко зм╕нити ╖х зовн╕шн╕сть, то вона не може зм╕нити ╖х основи... В ус╕х проявах життя народу ми завжди знаходимо, що ця незм╕нна душа раси сама тче свою власну долю». Терм╕н, раса, на жаль, був дискредитований расовими теор╕ями ╕ залишив сво╓ значення т╕льки в антрополог╕чному сенс╕. Терм╕н, культура, так само ╓ багатозначний ╕ б╕льш вузький н╕ж хот╕лося б. То ж ми змушен╕ користуватися терм╕ном, цив╕л╕зац╕я, хоч прикметник, утворений в╕д нього, цив╕л╕зований, а також нове значення, цив╕л╕зован╕сть, мають зовс╕м ╕нший смисл – залучен╕сть до нов╕тн╕х технолог╕й ╕ в╕дпов╕дного стилю життя.

На приклад╕ то╖ ж Грец╕╖ можемо просл╕дкувати цив╕л╕зац╕йн╕ зм╕ни, до яких спонука╓ поява державност╕. Оск╕льки майнове розшарування створю╓ майнову аристократ╕ю, то в╕дбува╓ться трансформац╕я системи ц╕нностей з акцентом в б╕к майна (грошей). З часом ця «грошова» складова системи ц╕нностей почина╓ переважати ус╕ ╕нш╕, нав╕ть ц╕нн╕сть людського життя. Орган╕зуються розб╕йницьк╕ напади ╕ морськ╕ походи з метою захоплення раб╕в, худоби, скарб╕в. ╤гноруються ╕ в╕дходять у минуле родоплем╕нн╕ ц╕нност╕, пов'язан╕ з колективним добробутом. ╥х вит╕сня╓ ц╕нн╕сть добробуту ╕ндив╕дуального. Автоматично почина╓ втрачати ц╕нн╕сть будь-яка праця – нав╕що самому працювати, коли ╓ грош╕, за як╕ можна купити раба? З ╕ншого боку, нав╕що працювати, якщо можна жебракувати? Рем╕сники (дем╕урги) стали найнижчою сусп╕льною категор╕╓ю (серед в╕льних людей). ╤ вже Аристотель в «Пол╕тиц╕» пише про «народи, як╕ наче самою природою створен╕ для рабства» ╕ про те що, не ╓ достойним в╕льно╖ людини щось виробляти на продаж. (Краще жебракувати). Тобто, з одного боку ми бачимо розпод╕л прац╕, пол╕си, товарне виробництво, розвинену торг╕влю, систему права, зникнення родово╖ орган╕зац╕╖ ╕ творення ╓дино╖ нац╕╖, а з ╕ншого – поступову моральну деградац╕ю, прогресування паразитичного типу ментальност╕. Поява державност╕ заклада╓ п╕двалини майбутньо╖ сусп╕льно╖ кризи. «Не демократ╕я згубила Аф╕ни, а рабство, яке зробило труд в╕льно╖ людини ганебним», пише Енгельс. Римську ╕мпер╕ю чекала та ж сама доля – презирство до прац╕ серед в╕льних громадян ╕ неефективн╕сть рабсько╖ прац╕ призвели до економ╕чного занепаду. Фактично, тут йдеться не про рабство, а про моральну деградац╕ю, пов'язану з волод╕нням рабами. Людина, яка з презирством в╕дноситься до прац╕, н╕ на що не здатна, вона не ма╓ майбутнього. ╤стор╕я багато раз╕в п╕дтверджувала цю ╕стину. Пост-римську ╢вропу могли п╕дняти т╕льки варвари – в основному германськ╕ племена в╕льних людей.

Ще Лью╖с Генр╕ Морган зауважив, що держава, де головною метою людей ╓ накопичення багатства, м╕стить в соб╕ елементи свого самознищення. ╤стор╕я показала, що ми д╕йсно п╕д╕йшли дуже близько до порогу самознищення. Можна сказати, що держава – це певна патолог╕я сусп╕льного розвитку, яка пов'язана з дом╕нуванням ╕нстинктивного, зв╕риного, ╕ррац╕онального, що присутн╓ в людях. Воно виника╓ в формах патолог╕чно╖ жад╕бност╕, агресивност╕, властолюбства, дом╕нування, жорстокост╕, паразитизму ╕ знаходить сво╓ в╕ддзеркалення в в╕дпов╕дних формах орган╕зац╕╖ ╕ функц╕онування держави. Важливо п╕дкреслити, що вс╕ ц╕ прояви ╓ ц╕лком натуральн╕, природн╕ ╕ виникають з необх╕дн╕стю, якщо не вживати застережних заход╕в. Так само ми змушен╕ пост╕йно дотримуватися суворих правил сан╕тар╕╖ для недопущення б╕олог╕чно╖ агрес╕╖ з боку бактер╕й ╕ в╕рус╕в.

Свою знамениту книгу "Демократ╕я в Америц╕" 1831 року Алекс╕с Токв╕ль почина╓ словами: "Серед безл╕ч╕ предмет╕в ╕ явищ, як╕ привернули мою увагу п╕д час перебування в Сполучених Штатах, найб╕льше я був вражений р╕вн╕стю умов ╕снування людей. Я легко встановив той величезний вплив, який нада╓ ця першорядна обставина на весь плин сусп╕льного життя. ...Я все виразн╕ше вбачав в р╕вност╕ умов початкову першопричину, з яко╖ виходило кожне конкретне сусп╕льне явище". ╤ трохи дал╕: "Ми живемо в епоху велико╖ демократично╖ революц╕╖. Вс╕ ╖╖ пом╕чають, але не вс╕ однаково оц╕нюють. Одн╕ розглядають ╖╖ як модну новац╕ю, випадков╕сть, яку ще можна зупинити, тод╕ як ╕нш╕ вважають, що вона нездоланна, вона уявля╓ться ╖м у вигляд╕ безперервного, найстародавн╕шого ╕ найпост╕йн╕шого з ус╕х в╕домих ╕стор╕╖ процес╕в". Майже дв╕ст╕ рок╕в, що пройшли в╕д часу написання цих сл╕в, п╕дтвердили справедлив╕сть останнього твердження. Демократ╕я – це перша форма бездержавност╕.

Розд╕л 3.2. Бездержавн╕сть.

Всяке явище само породжу╓ причину сво╓╖ загибел╕.

Гегель.

Щоб не виникало недоречних питань, визначимось як ми розум╕╓мо бездержавн╕сть. Перш за все, це н╕ в якому раз╕ не ╓ анарх╕я – безвладдя. Бездержавн╕сть виника╓ коли суб'╓кт ╕ об'╓кт влади сп╕впадають ╕ являють собою сусп╕льство. Тобто сусп╕льство само встановлю╓ правила свого власного життя, а якщо виника╓ необх╕дн╕сть, то само вибира╓ кер╕вництво, яке викону╓ орган╕зац╕йн╕, а не пан╕вн╕ функц╕╖. Але не ╕сну╓ апарату, який сто╖ть над сусп╕льством, тим б╕льше, якщо цей апарат репресивний. Бездержавн╕сть може виступати як бездержавна сусп╕льна форма орган╕зац╕╖, або ж як тенденц╕я бездержавних прояв╕в в держав╕, тобто як тенденц╕я до поступового переходу функц╕й держави до сусп╕льства, або ж в╕дмова в╕д деяких державних функц╕й. В певному сенс╕, бездержавн╕сть – це ╓ народовладдя.

Класичний (точн╕ше нав╕ть, античний) под╕л на цив╕л╕зац╕ю ╕ варварство визначав цив╕л╕зац╕ю (варварство) за дом╕нуючою ознакою – наявност╕ (в╕дсутност╕) державност╕, причому наявн╕сть державност╕ традиц╕йно вважалась однозначно позитивною (прогресивною) ознакою. Б╕льш уважний погляд на ╕стор╕ю приводить до переконання, що бездержавн╕сть явля╓ собою певну як╕сть сусп╕льства, що не т╕льки не ╓ ознакою його недостатньо╖ орган╕зац╕╖, а навпаки, часто ╓ метою сусп╕льного розвитку. Я можу нав╕ть ц╕лком об╜рунтовано стверджувати, що держава ╓ "могильщик" сусп╕льства, причому будь-якого. ╤ чим б╕льше державност╕ ма╓ сусп╕льство, тим скор╕ше воно заганя╓ себе в могилу. ("Могила" тут вжива╓ться в переносному розум╕нн╕ – кор╕нна реорган╕зац╕я ╕ реструктуризац╕я сусп╕льства. Але й могил в прямому розум╕нн╕ при цьому бува╓ достатньо). Пров╕дною внутр╕шньою причиною занепаду ста╓ деградац╕я ментальност╕ (морал╕) сусп╕льства, що призводить до кризи в ╕нших вим╕рах соц╕ально╖ системи. (Класичний приклад – сусп╕льство ╕мперського Риму, де розплодилась така маса в╕льних громадян-паразит╕в, що вже було неможливо вс╕х забезпечити дармовим хл╕бом ╕ видовищами, почався економ╕чний, а згодом ╕ пол╕тичний занепад).