Текст книги "Укранська ментальнсть укранська державнсть (СИ)"

Автор книги: Павел Чередник

сообщить о нарушении

Текущая страница: 16 (всего у книги 21 страниц)

На м╕й погляд, це не зовс╕м так, а може – зовс╕м не так. Це питання ма╓ м╕н╕мум дв╕ складов╕ – економ╕чну ╕ культурну. Були пер╕оди в наш╕й ╕стор╕╖, з них дек╕лька – в XX-му стол╕тт╕, коли Укра╖на виживала виключно завдяки власним присадибним господарствам. (На протяз╕ багатьох останн╕х рок╕в я також чую пророцтва деяких рос╕йських пол╕тик╕в про близький к╕нець укра╖нсько╖ недодержави. Напевно, вони не мають поняття про укра╖нськ╕ реал╕╖). Я можу стверджувати, що наявн╕сть розвиненого присадибного господарства на Укра╖н╕ – це фактор нац╕онально╖ безпеки ╕ таким вона залишиться в осяжному майбутньому. Справа не т╕льки в можливих во╓нних загрозах. Головне, що домашн╓ господарство – низькотехнолог╕чне, прим╕тивне, ╕ його н╕що не може вивести з ладу, на в╕дм╕ну в╕д вразливого високотехнолог╕чного господарства. К╕нь, в╕з ╕ плуг, прим╕тивний гончарний круг, прядка ╕ ручний ткацький верстак, все те чим волод╕ли наш╕ предки, все ще залиша╓ться з нами наче недоторканий запас, готовий до використання в тяжку годину. ╤ все це явля╓ собою культурну спадщину, що залишили нам предки. Робота на земл╕ да╓ почуття повноти життя, ╓дност╕ з природою, включеност╕ в ╓диний природний цикл. Коли господиня вам говорить: "У нас все сво╓, домашн╓", то це св╕дчить не просто про матер╕альний достаток, але й про духовно повноц╕нне життя. Стиль життя пролетар╕я, що зм╕ну в╕дстояв б╕ля станка, прийшов до квартири ╕ зал╕г з пляшкою пива б╕ля телев╕зора, життя при якому н╕ про що не треба думати, бо за тебе подумають ╕нш╕, життя, яке здавалося ╕деалом засновникам марксизму, насправд╕ явля╓ собою ╕деальний вар╕ант ╕снування атом╕зованого "гвинтика" державно╖ машини, ц╕лком передбачуваного, що в╕дпрацю╓ встановлений терм╕н ╕ буде зам╕нений ╕ншим. До цього часу (не без впливу марксизму) переважа╓ думка про працю, як про сувору необх╕дн╕сть, нав╕ть страждання. "Праця ╓ для роб╕тника чимось зовн╕шн╕м, що не належить до його сут╕; в сво╖й прац╕ в╕н не затверджу╓ себе, а заперечу╓, в╕дчува╓ себе не щасливим, а нещасним, не розвива╓ в╕льно свою ф╕зичну ╕ духовну енерг╕ю, а виснажу╓ свою ф╕зичну природу ╕ руйну╓ сво╖ духовн╕ сили" – так писав Маркс про в╕дчужену працю ╕ це не ма╓ жодного в╕дношення до прац╕ на власн╕й земл╕, до прац╕, як духовно╖ потреби. На м╕й погляд (може на нього вплива╓ моя укра╖нська ментальн╕сть) життя людей на сво╖й земл╕ було б ╕деальним вар╕антом ╕снування людства, бо воно забезпечувало б найб╕льш повну гармон╕ю ф╕зичного, духовного ╕ природного аспект╕в життя, давало б можлив╕сть створювати св╕й рукотворний св╕т, в╕дчувати себе творцем ╕ господарем, гарантувати душевне здоров'я ╕ спок╕й. Такий спос╕б орган╕зац╕╖ життя ма╓ ще одну сутт╓ву перевагу – в╕н забезпечу╓ пост╕йну зайнят╕сть, майже недосяжну в умовах ринково╖ економ╕ки, бо по╓дну╓ в соб╕ глибоко традиц╕йн╕, нав╕ть арха╖чн╕ ╕ модерн╕ чи постмодерн╕ форми ╕снування. Дитина, яка виросла в умовах необх╕дно╖ прац╕ на земл╕, не т╕льки отриму╓ в╕дпов╕дн╕ навики ╕ б╕льш всеб╕чний розвиток, а й вихову╓ те головне, що ╖й потр╕бно в житт╕ – почуття в╕дпов╕дальност╕.

В марксистськ╕й доктрин╕, яка ще досить таки популярна на пострадянському простор╕, ╕сну╓ одне з основоположних тверджень: сусп╕льне буття визнача╓ сусп╕льну св╕дом╕сть. Питання про сп╕вв╕дношення буття ╕ св╕домост╕ ╓ дуже важливим в нашому контекст╕ (власне це ╓ тема дано╖ роботи), тому його треба розглянути трохи детальн╕ше. Можна погодитися з марксистським твердженням в асимптотичному вар╕ант╕, тобто коли незм╕нне буття буде п╕дтримуватися достатньо довгий терм╕н. В реальному житт╕ так╕ умови не можуть бути створен╕ – життя ╓ пост╕йний процес зм╕н, в якому св╕дом╕сть (ментальн╕сть) гра╓ роль ╕нерц╕йного фактора, вона форму╓ться минулим ╕ не може зм╕нитися швидко, бо заф╕ксована в матер╕альних структурах мозку. Нев╕дпов╕дн╕сть буття ╕ ментальност╕ таким чином явля╓ться фактором, що визнача╓ напрямок зм╕н ментальност╕, в╕дпов╕дно до ╕снуючого механ╕зму адаптац╕╖ ментальност╕ до умов буття. В той же час ментальн╕сть визнача╓ характер активност╕ соц╕уму в даних умовах буття. Отже, сп╕вв╕дношення буття ╕ св╕домост╕ можна сформулювати так: сусп╕льна св╕дом╕сть визнача╓ характер активност╕ соц╕уму в даних умовах буття, а буття визнача╓ напрямок ╕ характер зм╕н св╕домост╕, (в в╕дпов╕дност╕ до механ╕зму адаптац╕╖ до ╕снуючих умов буття). Коли народ, який вже ма╓ певну спрямован╕сть до свободи, прибува╓ в нов╕ незаселен╕ м╕сця, де нема╓ умов для виникнення державност╕, то поступово форму╓ться в╕дпов╕дний етос (ментальн╕сть) в╕льних людей, достатньо узгоджений з ╖х буттям. Буття явля╓ собою причину зм╕н св╕домост╕. Коли люди з такою ментальн╕стю попадають в ╕нш╕ умови буття, вони намагаються зм╕нити буття у в╕дпов╕дност╕ до ╖х ментальност╕. Вже ментальн╕сть ста╓ визначальним, активним фактором зм╕н – причина ╕ насл╕док пом╕нялись м╕сцями. Якщо ц╕ зм╕ни зустр╕чаються сусп╕льством як позитивне явище, в╕дбува╓ться ╖х поширення, територ╕альна експанс╕я, як в ментальному, так ╕ в орган╕зац╕йному вим╕р╕. З ╕ншого боку, певн╕ аспекти ╕сторично╖ пам'ят╕, стар╕ звича╖ ╕ забобони, що входять в протир╕ччя з новими часами, новими звичаями ╕ нормами, стають тягарем, що не да╓ можливост╕ сусп╕льству достатньо швидко зм╕нюватися ╕ розвиватися.

В так званому, стац╕онарному вар╕ант╕, буття породжу╓ ментальн╕сть, а ментальн╕сть породжу╓ те ж саме буття – утворю╓ться замкнене коло, в якому сусп╕льство може "крутитися" як завгодно довго. Так ╕ було в часи дикост╕. Якщо траплялись природн╕ катакл╕зми, людина з великими втратами адаптувалася до нових умов. Коли нарешт╕, ╕нтелект став вир╕шальним фактором розвитку, то винах╕д нових технолог╕й, викликав появу нових функц╕й людини, за ними – нових соц╕альних структур ╕ форм орган╕зац╕╖, а як насл╕док – ново╖ ментальност╕. Коло нарешт╕ перетворилося на сп╕раль. Виника╓ питання – як швидко може зм╕нюватися сусп╕льна св╕дом╕сть, як довго може продовжуватися в час╕ той первинний ╕мпульс, що його започаткувало сусп╕льство в критичн╕ ╕ визначальн╕ моменти сво╓╖ ╕стор╕╖? Це питання залиша╓ться актуальним для сьогодення Укра╖ни.

Власне, ╕стор╕я ╕ нада╓ нам можлив╕сть просл╕дкувати характер розвитку сусп╕льств, що потрапили в малозаселен╕ м╕сця, як з них почали формуватись нов╕ народи, етноси ╕ нац╕╖ в р╕зних обставинах ╕ з р╕зного людського "матер╕алу", ╕ як первинна специф╕ка тих сусп╕льств започаткувала той первинний вектор розвитку, що став визначальним для ╖х майбутнього. Таким м╕сцем була Америка, Новий Св╕т, а ╕стор╕я Америки, де ц╕ явища мали м╕сце в╕дносно недавно, на щастя, досить добре задокументована. Як стверджував А. Токв╕ль, автор вже цитовано╖ книги "Демократ╕я в Америц╕", 1831 року, "не ╕сну╓ жодного принципу, жодно╖ звички ╕ жодного закону – я б нав╕ть сказав, жодно╖ под╕╖ – як╕ не можна було б пояснити, знаючи початкову стад╕ю становлення даного сусп╕льства". ( Курсив автора). Хоч це твердження в╕дда╓ радикальним детерм╕н╕змом, бо ╕гнору╓ сутт╓ву роль випадковост╕ ╕ невизначеност╕, але по сут╕ справедливе, бо акценту╓ пров╕дну роль причинно-насл╕дкових зв'язк╕в. Центром розповсюдження демократ╕╖ в Америц╕ стала Нова Англ╕я ╕ тому були в╕дпов╕дн╕ причини. "Англ╕йськ╕ колон╕╖ – ╕ це було одною з найголовн╕ших причин ╖хнього процв╕тання – завжди користувались б╕льшою внутр╕шньою свободою ╕ б╕льшою пол╕тичною незалежн╕стю, н╕ж колон╕╖ ╕нших кра╖н. Але в жодн╕й частин╕ кра╖ни принцип свободи не дотримувався так широко й довершено, як в штатах Ново╖ Англ╕╖". (Токв╕ль, курсив автора). Саме в Нову Англ╕ю по╖хали общини пуритан (посл╕довник╕в кальв╕н╕зму) – вт╕кач╕в чи скор╕ше вигнанц╕в, яких пересл╕дувала держава за ╖х рел╕г╕йн╕ ╕ пол╕тичн╕ погляди. На цей час (починаючи з 1620 року) населення Англ╕╖ вже мало досв╕д громадського самоврядування, кр╕м того пуритани були досить пол╕тизован╕ ╕ згуртован╕, а також походили в б╕льшост╕ з середнього класу. Ще був один важливий фактор, на який вказу╓ Токв╕ль, «власне б╕дн╕сть, так само як ╕ знегоди, являють собою найкращу в св╕т╕ запоруку р╕вност╕ м╕ж людьми». Поселення, що складалися з с╕мейних общин ц╕лком св╕домих людей, вихованих на принципах протестантсько╖ етики, в умовах повно╖ в╕дсутност╕ державного тиску, створювали ╕деальне середовище для виникнення ╕ розвитку ново╖ цив╕л╕зац╕╖. Вони сформували ╕дею, вт╕лену в соц╕альну технолог╕ю, що дала позитивний результат, стала привабливою для народу ╕ почала поширюватися по континенту. ╥╖ основн╕ риси – в╕дсутн╕сть будь-яких стан╕в, р╕вн╕сть вс╕х перед законом, самоврядування, виборче право, розпод╕л ╕ обмеження (функц╕ональне ╕ в час╕) адм╕н╕стративних функц╕й. На перших порах важливу роль в╕д╕гравала сувора протестантська етика. Ось як пише Токв╕ль. «Принципи, що запанували в Нов╕й Англ╕╖, спочатку розповсюдились в сус╕дн╕х штатах, а пот╕м, проникаючи все дал╕ ╕ дал╕, д╕йшли до найв╕ддален╕ших район╕в кра╖ни ╕, нарешт╕, заволод╕ли вс╕╓ю конфедерац╕╓ю. В наш╕ часи ╖х вплив вийшов далеко за ╖╖ меж╕ ╕ розповсюдився на весь Американський континент. Культуру Ново╖ Англ╕╖ можна пор╕вняти з вогнищем, запаленим на вершин╕ пагорба, яке давши тепло сво╓му оточенню все ще рум'янить сво╓ю загравою далекий горизонт». Тод╕ були випробуван╕ принципи утворення держави знизу, шляхом передач╕ на верхн╕ р╕вн╕ (р╕вень штат╕в ╕ федеральний) т╕льки тих функц╕й, як╕ не можуть бути вир╕шен╕ на нижньому – оборона кра╖ни, м╕жнародн╕ в╕дносини, пошта.

Весь процес утворення маленько╖ колон╕╖ ╕ виникнення цив╕л╕зац╕йно╖ хвил╕, що мирно, без будь-якого примусу ╕ насильства розповсюджу╓ться на б╕льш-менш спор╕днен╕ соц╕альн╕ утворення, ╓ дуже типовим власне для цив╕л╕зац╕й, ╕ зокрема, майже в деталях повторю╓ те, що в╕дбулося на Рус╕-Укра╖н╕ дещо ран╕ше ╕ дещо в ╕нших умовах. По ╕ншому розвивались под╕╖ в п╕вденних штатах, куди прибував випадковий люд, багато вт╕кач╕в, злочинц╕в, шукач╕в багатства ╕ пригод, всякого наброду ╕ непотребу. (Деяк╕ м╕ста, наприклад, були заснован╕ п╕ратами). Майже в╕дразу з прибуттям перших колон╕ст╕в було введено рабство, що спрямувало розвиток сусп╕льства у в╕дпов╕дному напрямку з нев╕дворотною поляризац╕╓ю сусп╕льства ╕ моральною деградац╕╓ю класу рабовласник╕в. ╤ зовс╕м ╕накше складалося в Латинськ╕й Америц╕, де колон╕заторами стали ╕спанськ╕ солдати, посланц╕ ╕ слуги ╕мпер╕╖, що д╕яли агресивними, завойовницькими, тобто ╕мперськими методами, перетворюючи земний рай в пекло. Вони не привозили з ╢вропи ж╕нок, а брали соб╕ в дружини м╕сцевих, перетворюючи ╖х в нап╕врабинь, в╕дбувалась ╕нтенсивна метисац╕я ус╕х рас, зм╕шання культур, причому переважна б╕льш╕сть населення перебувала у пригнобленому, залежному чи рабському стан╕. Що могло вирости на такому ╜рунт╕? Знову процитую Токв╕ля: "Склада╓ться враження, що народ, який заселя╓ цей красивий материк, вперто намага╓ться вирвати соб╕ вс╕ нутрощ╕ ╕ н╕що не може його в╕д цього в╕двол╕кти. Стомившись, в╕н да╓ соб╕ короткий в╕дпочинок, а п╕сля цього ним знову опанову╓ несамовит╕сть. Придивившись до його життя, то злиденного, то злочинного, я в╕дчув спокусу пов╕рити, що для цього народу деспотизм став би благом". Сутт╓во п╕дкреслити, що ц╕ три типи ╕н╕ц╕ац╕╖ сусп╕льств опирались на сутт╓во в╕дм╕нн╕ типи панування ╕ склад перв╕сного сусп╕льства. ╤ ц╕ три типи ╕н╕ц╕ац╕╖ дали радикально в╕дм╕нн╕ результати, ╕ те недобре, що було в нас╕нн╕, з якого проросли нов╕ народи, та перв╕сна родима пляма продовжу╓ стол╕ттями тяж╕ти над народами наче ка╖нова печать. Але в цьому ╓ елемент оптим╕зму. Добре нас╕ння так само повинно давати потомство, що збер╕га╓ добр╕ гени, започаткован╕ предками. ╤ може той ген свободи, р╕вност╕, товариства, що був нам залишений нашими предками, ще не зовс╕м зник ╕ може прорости новим врожа╓м? ╤ може знову десь на гор╕ спалахне вогнище, що дасть тепло спочатку сво╓му близькому оточенню, а пот╕м п╕де дал╕, за горизонт.

Безумовно, в будь-якому б╕льш-менш егал╕тарному сусп╕льств╕ рано чи п╕зно почина╓ться майнове розшарування, створю╓ться майнова ел╕та, багатство перетворю╓ться у владу ╕ т. д., аж поки не утвориться державний апарат ╕ правов╕ механ╕зми ф╕ксац╕╖ досягнутого стану. ╤ тод╕ мужн╕й ╕ витривалий американський п╕онер перетворю╓ться в жирного банк╕ра, а волелюбний укра╖нський козак – в пихатого шляхтича. Кр╕м того, по м╕р╕ ускладнення соц╕ально-економ╕чно╖ системи, майнових ╕ виробничих в╕дносин з необх╕дн╕стю виникають т╕ чи ╕нш╕ протир╕ччя м╕ж соц╕альними групами населення, як╕ можуть вир╕шуватись т╕льки правовими методами. Перв╕сна «чистота» сусп╕льних в╕дносин зника╓. Але ╕сну╓ досить сутт╓ва р╕зниця м╕ж кра╖нами (сусп╕льствами), що можуть розвиватися самост╕йно, (як наприклад, Нова Англ╕я) ╕ тими, що знаходяться в умовах зовн╕шнього тиску. Перв╕сний демократизм Ново╖ Англ╕╖ все ще продовжу╓ жити в Сполучених Штатах, хоч ╕ в модерн╕зованих формах. Але Укра╖на аж н╕як не могла уникнути тиску ╕ в╕дпов╕дного впливу. Питання державност╕ безумовно мало виникати в головах козацько╖ верх╕вки п╕сля перемог 1648 року. На думку Драгоманова, «╕деалом Б. Хмельницького був власне др╕бношляхетський монарх╕зм (король з козаками – проти королят-магнат╕в, теор╕я, недалека в╕д „за царя проти бояр“ Ст. Раз╕на. ...Виговський ╕ Немирич ... внесли б╕льше пол╕тичного л╕берал╕зму в круг старшини Хмельницького, та внесли туди б╕льше й шляхетчини, котра так обурювала масу посп╕льства й козацтва ...)». (Листи на Наддн╕прянську Укра╖ну, 1894). Ясно, що на той час не було ╕ не могло бути модел╕ держави, яка би задовольняла ╕ узгоджувала сусп╕льн╕ ╕нтереси ус╕х соц╕альних груп, вже тому що державн╕сть в будь-як╕й форм╕ пов'язана з певним р╕внем насильства ╕ панування. В умовах в╕дсутност╕ зовн╕шн╕х загроз становлення державност╕ могло в╕дбуватись як еволюц╕йний процес, з поступовим формуванням державних ╕нститут╕в, тобто тривати досить довго, поки не буде досягнутий певний баланс ╕нтерес╕в ╕ сил. ╤ напевно, що традиц╕йний (стих╕йний) укра╖нський л╕берал╕зм сутт╓во позначився б на тих формах державност╕, як╕ могли виникнути. Але в реальних умовах наявност╕ к╕лькох д╕ючих сил, групових ╕нтерес╕в ╕ спрямованостей, в╕дсутност╕ ╓диного орган╕зуючого центра, Ру╖на була неминуча.

Гетьманщина, датою утворення яко╖ можна умовно вважати 1648 р╕к, ╕ яка на той час ще не була державою, а т╕льки сусп╕льно-територ╕альною формою орган╕зац╕╖, майже в╕дразу попала в васальну залежн╕сть в╕д Москви. П╕сля цього почався довгий процес протистояння двох стор╕н, назви яких можна запозичити з заголовка книги Зенона Когута – "Рос╕йський централ╕зм ╕ укра╖нська автоном╕я". Ц╕ дв╕ сторони можна визначити також по ╕ншому – державн╕сть ╕ самоврядування. (Важливе значення на самому початку цього процесу мала перемога укра╖нських в╕йськ в Конотопський битв╕ 1659 року. Вона надовго в╕дбила бажання Москви форсувати процес л╕кв╕дац╕╖ самоврядування). Це протистояння, що тривало щонайменше два стол╕ття, а в ментальному вим╕р╕ не завершилось ╕ понин╕, стосовно Укра╖ни можна позначити двома словами, що характеризують два основн╕ паралельн╕ процеси – самозбереження ╕ адаптац╕я. В результат╕ цього довготривалого процесу укра╖нство ╕ взагал╕, укра╖нська ментальн╕сть, а скор╕ше – ╖╖ залишки, збереглися т╕льки в сел╕ ╕ невеликих м╕стах. Бо вже починаючи з XVIII стол╕ття почався тиск на головн╕ засади укра╖нства – припинилися переходи з селян в козаки, почалося майнове розшарування козацтва (вид╕лилась козацька старшина), тобто становий под╕л почав перетворюватися в класовий, дал╕ гетьман К. Розумовський в 1760 роц╕ видав ун╕версал, який забороняв селянам переселятися на нов╕ м╕сця без письмового дозволу пом╕щика, ╕ нарешт╕ в 1783 роц╕ селяни були закр╕пачен╕ юридично. Хоча в орган╕зац╕йному вим╕р╕ залишки Гетьманщини ╕снували до 1840 року (ф╕нальн╕ етапи – скасування магдебурзького права в 1831 роц╕ ╕ Литовського статуту в 1840 роц╕), ментальний вим╕р, як найб╕льш консервативний, продовжував збер╕гати укра╖нський дух, що так в╕др╕зняв мешканц╕в Укра╖ни в╕д рос╕ян, ╕ як показала подальша ╕стор╕я, цей дух продовжу╓ ╕снувати донин╕. Найб╕льшою ╕ непоправимою шкодою, яку спричинило ╕мперське панування щодо укра╖нства, стала нев╕дворотна русиф╕кац╕я укра╖нсько╖ нац╕онально╖ ел╕ти, той насос, що викачував найкращий укра╖нський ╕нтелект ╕ включав його в ╕мперськ╕ структури. Другий процес, що тривав на протяз╕ довгого часу – русиф╕кац╕я культури, викликав незворотн╕ деформац╕╖ перв╕сного укра╖нського типу ╕ ментальност╕ – засад укра╖нсько╖ цив╕л╕зац╕╖. В╕дбувалася поступова зам╕на ц╕нностей самоорган╕зац╕╖ на ц╕нност╕ державного порядку ╕ в╕дпов╕дний занепад нац╕╖ до р╕вня менш осв╕чених верств населення ╕ селянства. А тому слова «ще не вмерла Укра╖ни...» справедлив╕ з дуже великою натяжкою – ми безумовно ма╓мо зовс╕м ╕ншу Укра╖ну ╕ залишки того, що являло собою укра╖нську нац╕ю.

Правобережжя, яке з 1677 року знову опинилося п╕д владою польсько╖ Корони, поступово було перетворене в колон╕ю. З 1713 року там були встановлен╕ польсько-шляхетськ╕ порядки, ╕ вже до середини XVIII ст. б╕ля 40 магнатських род╕в волод╕ли 80% земель Правобережжя. До к╕нця стол╕ття на б╕льшост╕ земель П╕вн╕чного Заходу селяни були закр╕пачен╕ ╕ працювали на пана по 4 – 5 дн╕в на тиждень. Це споводувало повстанський, фактично антиколон╕альний рух (найб╕льш╕ повстання 1702, 1734, 1750, 1768 року), з яскраво виявленою антипольською ╕ антишляхетською спрямован╕стю. З 1772 року по 1795 в╕дбулися три под╕ли Реч╕ Посполито╖, в результат╕ яких Правобережжя опинилося п╕д владою Рос╕йсько╖, а Галичина – Австро-угорсько╖ ╕мпер╕й. Шляхетська демократ╕я – горд╕сть поляк╕в, не витримала ╕сторично╖ конкуренц╕╖ ╕ сконала п╕д тиском централ╕зованих ╕ б╕льш орган╕зованих сил.

Колон╕альний чи нап╕вколон╕альний статус укра╖нських земель не дозволив реал╕зуватися потенц╕ям укра╖нсько╖ нац╕╖ власне в укра╖нському русл╕. Безл╕ч видатних людей ╤мпер╕╖, що мають укра╖нське кор╕ння, св╕това думка в╕дносить до рос╕ян (аналог╕чно, ц╕лий ряд видатних "англ╕йц╕в" насправд╕ були шотландцями). Так само в св╕т╕ пану╓ стереотип "недодержавност╕", вторинност╕, меншовартост╕ ╕ т. д. по в╕дношенню до укра╖нства, що, як показала ╕стор╕я, мало сутт╓в╕ пол╕тичн╕ ╕ геопол╕тичн╕ насл╕дки.

Досв╕д ╕стор╕╖ дозволя╓ нам висловити деяк╕ узагальнююч╕ м╕ркування щодо дихотом╕╖ – свобода-несвобода, або самоврядування-централ╕зм. При даному р╕вн╕ технолог╕╖ ╕ кл╕мато-географ╕чних умов визначальними ╓ процеси, що проходять в трьох вим╕рах – популяц╕йному, орган╕зац╕йному ╕ ментальному. Популяц╕йний вим╕р ма╓ найб╕льше значення – вс╕ «зони свободи» утворювались в рег╕онах з малою густотою населення в умовах в╕дсутност╕ демограф╕чного тиску, коли процеси об'╓днання людей вели до п╕двищення р╕вня життя ╕ покращення виживання популяц╕╖. В таких умовах сам по соб╕ виника╓ процес добров╕льного об'╓днання ╕ самоорган╕зац╕╖ людей. Д╕я цього фактору посилю╓ться в складних кл╕мато-географ╕чних умовах. (Приклади – рос╕йська П╕вн╕ч, Уральський рег╕он, Сиб╕р, п╕вденн╕ козацьк╕ област╕, де не було кр╕пацтва, сувора Скандинав╕я, г╕рськ╕ рег╕они планети, де густота населення обмежу╓ться природою, нарешт╕, П╕вн╕чна Америка в ранн╕ часи). Другий фактор – орган╕зац╕йний, перш за все пов'язаний з наявн╕стю державно╖ влади, чи потужно╖ централ╕зовано╖ сили. Ус╕ переселенц╕ в Нову Англ╕ю знаходилися в однакових умовах, бо не було апарату ф╕ксац╕╖ ╕ юридично╖ п╕дтримки прав земельно╖ власност╕, в╕дпов╕дно, не було земельних магнат╕в ╕ сутт╓вого майнового розшарування. Кожен обробляв ст╕льки земл╕, ск╕льки м╕г обробити ╕ не б╕льше, а в╕льно╖ земл╕ було достатньо, тобто не виникало умов для експлуатац╕╖. В умовах перв╕сно╖ Укра╖ни ситуац╕я була аналог╕чна. Але коли польська Корона почала розпод╕ляти укра╖нськ╕ земл╕ м╕ж шляхтою, ран╕ше «н╕чи╖» земл╕ опинилися п╕д юридичним захистом ╕ нев╕домо зв╕дки з'явившимся «правом» на ц╕ земл╕. Характерно, що на малозаселених укра╖нських землях магнати зв╕льняли поселян в╕д сплати будь-яких податк╕в на досить довг╕ терм╕ни (до 25 рок╕в) з метою залюднення земель, ╕ тод╕ виникали слободи. В мало заселених рег╕онах Укра╖ни основною формою селянських повинностей завжди виступав оброк, а не панщина, тобто в ус╕х випадках спостер╕га╓ться кореляц╕я демограф╕чного ╕ владного фактор╕в з р╕внем свободи – де менше людей ╕ менше влади, там б╕льше свободи.

Процес соц╕ал╕зац╕╖ общини приводить до ╖╖ перетворення в громаду – як╕сно б╕льш досконалу форму орган╕зац╕╖ вже ц╕лком в╕льних ╕ самодостатн╕х людей. В╕дпов╕дна, громадянська ментальн╕сть, яка при цьому форму╓ться у людини ╕ яка ╓ необх╕дною умовою ст╕йкого ╕снування громади, перетворю╓ться в самост╕йний фактор, що продовжу╓ п╕дтримувати той ╕мпульс свободи, який виник в пер╕од ╖╖ утворення. ╤ тод╕ ця людина вже сутт╓во в╕др╕зня╓ться в╕д пок╕рного польського хлопа чи рос╕йського общинного мужика, ╕ неспроста виникають в польських пол╕тичних документах XVII ст. твердження, що "здавна народ руський плека╓ невмирущу ненависть до Лях╕в чи Поляк╕в, яка за найменшо╖ оказ╕╖ розгора╓ться ╕ зм╕цню╓ться так далеко, що Русь вол╕╓ скор╕ше наразитись на ярмо турк╕в чи ще якогось тирана, н╕ж жити спок╕йно ╕ щасливо в так╕й в╕льн╕й Реч╕ Посполит╕й", а трохи дал╕, що "причиною ... в╕йни ╓ схизма тобто в╕дщеплення Рус╕" (цитати взят╕ з книги досить об'╓ктивного польського ╕сторика, Зб╕гнева Вуйцика, Wojny kozackie w dawnej Polsce, 1989), або ж м╕ркування ╕сторик╕в про «туранськ╕ етн╕чн╕ корен╕, що зас╕ли в кров╕ укра╖нського народу руського ╕ час в╕д часу вибухають». Нема╓ необх╕дност╕ залучати ╕ррац╕ональн╕ фактори, коли очевидна цив╕л╕зац╕йна несум╕сн╕сть двох народ╕в, як ╕ те, що Р╕ч Посполита була д╕йсно в╕льною, але т╕льки стосовно шляхти.

Наведу один ╕сторичний приклад, де д╕я трьох фактор╕в про як╕ йшла мова, сконцентрован╕ в короткий пром╕жок часу – п╕встол╕ття. Мова йде про повстання Уота Тайлера в Англ╕╖. Багато хто з ╕сторик╕в оц╕ню╓ його як незначний еп╕зод середньов╕ччя – тривало близько м╕сяця, а загинуло близько 1,5 тисяч╕ людей. Насправд╕, воно стало кульм╕нац╕╓ю того пер╕оду ╕стор╕╖ Англ╕╖, що радикально зм╕нив ╖╖ обличчя. Все почалося з еп╕дем╕╖ чуми 1348 року, яка знищила близько половини населення Англ╕╖ ╕ сутт╓во послабила державну владу корол╕вства. Спрацювало в╕дразу два фактори, що спрямовують сусп╕льство до свободи. ╤ в╕дразу надзвичайно виросла роль селян, яких не вистачало для обробки земл╕. В умовах ослаблено╖ влади селяни-кр╕паки ставали б╕льш самост╕йними, стали нелегально покидати земл╕ господаря, отримували б╕льш╕ прибутки, батраки вимагали ╕ отримували б╕льшу зароб╕тну платню, в╕дпов╕дно зменшувались надходження в казну. В 1377 роц╕ парламент вв╕в нову форму оподаткування – подушний податок з кожно╖ людини старшо╖ 14 рок╕в. В 1380 роц╕ цей податок був зб╕льшений в три рази ╕ це вже було забагато – пор╕г витривалост╕ селянина був перевищений. За 30 рок╕в в╕дносно╖ свободи виросло нове покол╕ння людей, б╕льш в╕льних, з почуттям власно╖ г╕дност╕, "╕нф╕кованих" ментальн╕стю свободи – включився новий, ментальний фактор, якого не було ран╕ше. Поширилась ╕дея природного права на свободу: "Коли Адам орав, а ╢ва пряла, хто тод╕ був дворянином?" (Слова, що приписують Джону Боллу). П╕д час спроб стягнути невиплачен╕ податки в к╕нц╕ травня 1381 року виник конфл╕кт, що як ╕скра запалив вкрай напружене сусп╕льство ╕ викликав повстання. Затурканий кр╕пак, готовий виносити все, залишився в минулому, в╕дбулися незворотн╕ зм╕ни. До к╕нця стол╕ття кр╕пацтво було л╕кв╕доване, ╕ наступала нова епоха – на зам╕ну кр╕паку-в╕ллану прийшов особисто в╕льний селянин-коп╕гольдер.

Зв'язок свободи ╕ влади просл╕дкову╓ться в ╕стор╕╖ ус╕х кра╖н, особливо в ╢вроп╕ п╕сля 1648 року, коли почали утворюватися держави в сучасному розум╕нн╕. В Московськ╕й держав╕ сильна централ╕зована влада остаточно сформувалась в часи ╤вана Грозного в форм╕ пом╕сно╖ системи, коли землевласники (пом╕щики) ставали фактично «кр╕паками царя», бо не могли покинути цареву службу, не втративши ма╓тку. В пер╕од ослаблення центрально╖ влади п╕сля ╤вана Грозного (так звана, смута) значно знизився тиск на селян. Повне ╖х закр╕пачення в╕дбулося т╕льки п╕сля достатнього посилення монарх╕чно╖ влади за час╕в царя Олекс╕я Михайловича зг╕дно соборного уложення 1649 року, якраз в т╕ часи, коли в╕дбувалась нац╕онально-визвольна в╕йна на Укра╖н╕. В тр╕умфальн╕ для ╕мпер╕╖ часи Катерини ╤╤ в╕дбулося перетворення кр╕пак╕в в реальних раб╕в. В цей же час козацька старшина Гетьманщини, дбаючи про добр╕ стосунки з Петербургом ╕ не забуваючи власн╕ ╕нтереси, посилювала свою владу, формуючи фактично стан спадково╖ ел╕ти, аналог╕чний шляхт╕ чи дворянству. Це вже була форма держави, де ця нова ел╕та поширювала сво╖ землеволод╕ння ╕ прив╕ле╖ на основ╕ в╕дпов╕дно╖ правово╖ системи, яку вона сама ╕ створювала. Селяни перетворились на орендар╕в, що виконували трудову повинн╕сть в якост╕ орендно╖ плати. Спочатку ця повинн╕сть була досить малою, але процес п╕шов – вже при Мазеп╕ вона виросла до 2-х дн╕в на тиждень, а ще через покол╕ння – до 3-х. Це була, по-перше, дорога, що вела до закр╕пачення – ментальн╕сть свободи зникала по м╕р╕ зростання орган╕зованого тиску. (Для цього знадобилося 130 рок╕в. Щоправда, ряд селянських повстань п╕сля введення кр╕пацтва в 1783 роц╕ все ж таки в╕дбулося. Не весь порох в╕дсир╕в). ╤ ця ж сама дорога вела до л╕кв╕дац╕╖ Гетьманщини, бо вся ╖╖ автономн╕сть була пов'язана власне з вольностями ╕ особливостями, зникнення яких автоматично означало втрату автономност╕. (Нова укра╖нська шляхта прагнула, з одного боку, збереження автоном╕╖, прав ╕ вольностей, а з ╕ншого – зр╕вняння в рангах з рос╕йським дворянством, узаконення прав на землю ╕ скасування податк╕в – реч╕ несум╕сн╕ в рамках ╕мпер╕╖). Укра╖на реально перетворилася в Малорос╕ю – частину практично ун╕тарно╖ держави, а ще п╕зн╕ше – в генерал-губернаторство.

В той же час, ╕нерц╕я ментальност╕, наявн╕сть ╕сторичних традиц╕й явля╓ собою потужний фактор, який не дозволя╓ нав'язувати сусп╕льству радикальн╕ зм╕ни "ламати через кол╕но", без ризику отримати протилежн╕ насл╕дки. Тому в╕дношення Москов╕╖, а пот╕м ╕мпер╕╖ до Укра╖ни було досить пом╕ркованим (особливо п╕сля Конотопського досв╕ду), хоч ╕ однозначним по спрямованост╕. (Не менш важливо, що Укра╖на сама вступила в союз з Москвою на умовах договору, а не була завойована). Аналог╕чно, досить м'якою була пол╕тика ╕мпер╕╖ по в╕дношенню до Прибалтики, що розглядалась як ╓вропейський, б╕льш досконалий н╕ж Рос╕я анклав, а п╕зн╕ше – до Польщ╕. Власне ╕нерц╕я ментальност╕ створила такий феномен, як «малорос╕йськ╕ права ╕ вольност╕», щодо якого варто процитувати З. Когута: «Незважаючи на внутр╕шню суперечлив╕сть ╕ неч╕тк╕сть визначення сво╖х прав ╕ вольностей, укра╖нц╕ визнавали ╖х колективним символом певних пол╕тичних, соц╕альних й адм╕н╕стративних норм, об╜рунтованих законом та ╕сторичною традиц╕╓ю. Вони – ц╕ права та прив╕ле╖ – сформували досить м╕цну систему, яка глибоко вкоренилася в колективн╕й св╕домост╕ сусп╕льства. Жодн╕ б╕льш╕ пол╕тичн╕ або соц╕альн╕ нововведення не могли в╕дбутися без ╖х руйнування, а будь-як╕ спроби ╕мпер╕╖ дал╕ ╕нтегрувати Гетьманщину неминуче приводили до конфронтац╕╖ з „малорос╕йськими правами та вольностями“». Разом з тим, Серг╕й Плох╕й в Козацькому м╕ф╕, посилаючись на надзвичайно високу роль укра╖нсько╖ ел╕ти в процес╕ творення рос╕йсько╖ ╕мпер╕╖, стверджу╓, що це явище викликане прагненням меншинно╖ культури стати культурою ╕мперською. Насправд╕, на той час укра╖нська культура реально була значно вищою за ту, що ╕снувала в Рос╕╖, ╕ мала м╕сце певна укра╖нська культурна експанс╕я. (Ще Петро Васильович Завадовський зауважив, що «м╕ж ус╕ма присланими ... найкращими, найзд╕бн╕шими та й найгречн╕шими виявлялись завжди т╕, хто навчався в Ки╖вськ╕й академ╕╖»).

╤сторик, кита╖ст ╕ ╕сторичний ф╕лософ Л.С. Василь╓в вважа╓, що в усякому раз╕, до XX стол╕ття в св╕т╕ в╕дбулася т╕льки одна усп╕шна соц╕альна революц╕я – Велика французька, 1789 року. На м╕й погляд, була ще одна – Укра╖нська, 1648 року. Вона привела до затвердження укра╖нства, як певно╖ соц╕ально╖ практики, яка сутт╓во зм╕нювала характер сусп╕льних в╕дносин ╕ забезпечувала найб╕льший р╕вень свободи людини в ╢вроп╕. Територ╕я розповсюдження укра╖нства поступово стала називатись Укра╖ною. Укра╖нська соц╕альна практика не мала можливост╕, а може не спромоглася перерости в форму незалежно╖ державно╖ орган╕зац╕╖ ╕ цей невикористаний потенц╕ал створив одну з характерних рис укра╖нця – ностальг╕ю за минулим, бо ментальн╕сть свободи, що продовжувала жити в укра╖нств╕, була несум╕сна з рос╕йським патернал╕змом чи польським холопством. Ця несум╕сн╕сть викликала укра╖нський ресентимент, що проявляв себе в повстаннях ╕ прагненн╕ до незалежност╕. Це був славнозв╕сний (чи горезв╕сний) «укра╖нський сепаратизм», природу якого не розум╕ли н╕ рос╕яни н╕ поляки, бо в╕н ма╓ не етно-нац╕ональну, не рел╕г╕йну ╕ не л╕нгв╕стичну, а ментально-цив╕л╕зац╕йну природу. Укра╖нська нац╕я ма╓ майже ту ж саму етн╕чну (генетичну) природу, що й рос╕яни чи поляки, дуже под╕бну мову, вона ма╓ в сво╓му склад╕ к╕лька рел╕г╕йних конфес╕й, як╕ спок╕йно сп╕в╕снують, вона з задоволенням використову╓ культурн╕ доробки сус╕д╕в ╕ включа╓ться в ╖х культуру, але не в цьому суть справи – вона ма╓ ╕ншу природу, ╕нш╕ цив╕л╕зац╕йн╕ корен╕ ╕ншу ментальн╕сть ╕ ╕ншу само╕дентиф╕кац╕ю. Та тенденц╕я до ун╕ф╕кац╕╖ ╕ стирання нац╕ональних особливостей, що ╕снувала ╕ насаджувалась в радянський пер╕од, проявила себе в зникненн╕ ╕сторично╖ пам'ят╕, зм╕ни ментальност╕ ╕ нев╕дворотно╖ русиф╕кац╕╖ певно╖ частини укра╖нства. Для них укра╖нська специф╕ка ставала несутт╓вою ╕ нав╕ть зайвою. Аналог╕чн╕ процеси полон╕зац╕╖ (в тому числ╕, насильницько╖) в╕дбувалися в Польщ╕. Здавалося, що останн╕ ╕скри укра╖нства ось-ось погаснуть ╕ стануть ╕стор╕╓ю. Але догораючий факел свободи спалахував з новою силою усякий раз, коли була можлив╕сть або коли виникала загроза укра╖нству. Активн╕сть ╕ вперт╕сть, здатн╕сть до самоорган╕зац╕╖ ╕ швидко╖ моб╕л╕зац╕╖, що залишилися в спадок в╕д козацьких час╕в, дали можлив╕сть зберегти майже всю зону поширення укра╖нства в межах нин╕шньо╖ незалежно╖ держави. Нема╓ сумн╕в╕в, що укра╖нство переживе також конвульс╕╖ ╕ пароксизми конаючо╖ ╕мпер╕╖, бо воно ще не вмерло.

Чи укра╖нство мало, як ран╕ше полюбляли говорити, всесв╕тньо-╕сторичне значення? На мою думку, мало, причому ун╕кальне ╕ недооц╕нене. Якщо уважно розглянути св╕тову ╕стор╕ю, то можна переконатись, що починаючи з час╕в, коли виникла державн╕сть (тобто десь в╕д Стародавнього ╢гипту) ╕ до нових час╕в найб╕льш пригноблену соц╕альну групу складали землероби. ╤ в ус╕ часи д╕яв той самий ╕ дуже простий механ╕зм гноблення – земля, на як╕й працювали землероби, ╖м не належала, держава над╕ляла землею зовс╕м ╕нших людей ╕ силою п╕дтримувала ╖х "право" на землю. А тому можна було тримати землероб╕в в рабському стан╕ на меж╕ виживання ╕ користуватись плодами ╖х прац╕. Ус╕ селянськ╕ повстання ╕ в╕йни, що були в ╕стор╕╖, зак╕нчувались одним – поразкою селян, бо паразитуюча, добре орган╕зована ╕ безжал╕сна державна машина була нездоланна. Це були в╕йни в╕дчаю, коли ф╕зична загибель на фон╕ безпросв╕тного життя вже не лякала людину.