Текст книги "Укранська ментальнсть укранська державнсть (СИ)"

Автор книги: Павел Чередник

сообщить о нарушении

Текущая страница: 9 (всего у книги 21 страниц)

На мою думку, безперервн╕сть, тягл╕сть, спадко╓мн╕сть, як необх╕дний елемент ╕снування, може стосуватись рац╕онально╖ ╕нформац╕╖, наприклад, технолог╕╖, вчення, чи науково╖ школи, що д╕йсно втрача╓ться при порушенн╕ тяглост╕, ╕ для нас виявляються д╕йсно мертвими ╕ мовчазними древн╕ мови ╕ письмена, що втратили сво╖х нос╕╖в. Лицарство ╓ прояв духу, а значить пов'язане з духовним життям людини, яке не зводиться до ╕нформац╕йного вим╕ру (тексту), а тому не може передаватись рац╕ональними формулами чи ритуальними ман╕пуляц╕ями. На м╕й погляд, схильн╕сть до лицарства явля╓ собою вроджену властив╕сть людини. Тобто людина вже народжу╓ться лицарем, так само, як ╕нша народжу╓ться во╖ном, поетом, музикантом або пристосуванцем. Це свого роду, талант, спрямован╕сть душ╕, яка вбира╓ в себе все, що в╕дпов╕да╓ ц╕й спрямованост╕ ╕ вдосконалю╓ себе в ц╕й якост╕. Цей талант може глибоко др╕мати, але коли виникають в╕дпов╕дн╕ умови, в╕дбува╓ться його розкриття. Формули, заклинання ╕ ритуали, сп╕лкування, обставини життя, ментальн╕сть народу можуть сприяти цьому розкриттю, але не вони, а тим б╕льше не походження створюють лицар╕в духу. (У скандинав╕в з аналог╕чного приводу ╓ присл╕в'я: "В╕к╕нги народжуються в╕д подиху п╕вн╕чного в╕тру"). Духовне лицарство явля╓ собою властив╕сть етично╖ складово╖ душ╕, що форму╓ ц╕лком певне п╕днесене й одухотворене св╕тосприйняття ╕ проявля╓ себе в в╕дпов╕дному в╕дношенню до д╕йсност╕, в в╕дпов╕дних почуттях ╕ вчинках. Часто це в╕дношення по╓дну╓ться з почуттям покликання чи м╕с╕╖, яке може стати визначальним в житт╕ людини.

Я наведу один приклад, близький мен╕, так би мовити, територ╕ально. М╕й вчитель ╕стор╕╖, Михайло Гнатович Сереженко, на протяз╕ майже всього життя, починаючи з дитинства, був товаришем нашого видатного перекладача ╕ поета – Миколи Лукаша, кролевчанина, людини найпрост╕шого походження. Сереженко залишив спогади про Лукаша (╖х можна найти на сайт╕ м╕ста Кролевця www.krolevets.com/forum). Микола Лукаш поза всякими сумн╕вами був лицарем духу по всьому його способу життя, по д╕яльност╕ ╕ в╕дношенню до людей, хоча обстановка, в як╕й в╕н формувався, як особист╕сть, аж н╕як цьому не сприяла. Чисто по форм╕ в╕н повторив подвиг славного лицаря Донк╕хота, що боровся з в╕тряками, але в б╕льш серйозному вар╕ант╕ – в 1973 роц╕ в╕н в╕дкрито написав листа в Презид╕ю Верховно╖ Ради УРСР з пропозиц╕╓ю в╕дбути йому, Лукашев╕, терм╕н ув'язнення зам╕сть ╤вана Дзюби, бо той хвор╕в на сухоти, а в╕н, Лукаш, ╓ здоровий ╕ до того ж под╕ля╓ погляди Дзюби, що викладен╕ ним в робот╕ "╤нтернац╕онал╕зм чи русиф╕кац╕я?", крим╕нальн╕ з точки зору влади. Хто пам'ята╓, що являв собою радянський режим в т╕ часи, може соб╕ уявити насл╕дки такого вчинку (виключення з╕ сп╕лки письменник╕в, заборона друкувати, посилатися, згадувати, обструкц╕я з боку будь-яких оф╕ц╕йних орган╕в). З╕ спогад╕в М.Г. Сереженка: "В 1978 роц╕ в Кролевц╕ померла мати Лукаша. На похорон в╕н при╖хав без коп╕йки грошей, в потертих лижних штанях, в светр╕ ╕ брезентов╕й куртц╕. На голов╕ бавовняна шапочка з помпоном, на ногах боти, подарован╕ йому Мойсе╓м Ф╕шбейном, в яких в╕н ходив ╕ вл╕тку 1979 року. А похорони були зимою в лютий мороз". Без засоб╕в для ╕снування в╕н жив близько шести рок╕в, поки не наступила деяка в╕длига ╕ знову не почали публ╕кувати його переклади, (перший почав В╕тал╕й Коротич в "В╕тчизн╕" 1979 року), але за весь цей час в╕н не робив жодних звернень до оф╕ц╕йних орган╕в щодо пом'якшення санкц╕й. Вт╕м, це чисто формальна сторона справи, яку дехто може сприймати, як невм╕ння адекватно поводитися, пристосуватися до нев╕дворотного ╕ незламного, чи просто, як недолуг╕сть, дур╕сть. Власне, в╕дношення до цього вчинку з боку певно╖ людини ╓ "лакмусовим пап╕рцем", що характеризу╓ цю людину щодо наявност╕ в н╕й лицарства. Уяв╕ть соб╕, якби значна частина укра╖нських л╕тератор╕в п╕дтримала Лукаша. Але лицар╕в б╕льше не знайшлося. Ще один м╕й земляк з Кролевця (╕ м╕ж ╕ншим, товариш мого батька по самод╕яльному музично-драматичному театру) Панас Федорович Кочур (Кочура), якого життя заставило стати письменником (в 24 роки в╕н попав в авар╕ю ╕ в╕д того часу був прикутий до л╕жка), сказав про Лукаша: "Ех, Микола, Микола... Вл╕з, як сл╕пе теля в яму". (За згадками М. Сереженка). Чи розраховував Лукаш на те, що його вчинок, якщо не п╕дтрима╓, то хоча б не засудить Сп╕лка письменник╕в Укра╖ни? Навряд чи. Сп╕лку вже прос╕яли через сито ╕ лицар╕в там не залишилось. Але Лукаш не був сл╕пим телям, це точно. Серед його друз╕в б╕льш╕сть були дисиденти, в╕н був достатньо ╕нформований ╕ ч╕тко уявляв можлив╕ насл╕дки свого вчинку. Але як лицар духу в╕н не м╕г залишатись байдужим, коли йшлося про те, в чому св╕домо чи п╕дсв╕домо в╕н вбачав свою м╕с╕ю – про мову. Мова, то була його «прекрасна дама», як╕й в╕н присвятив сво╓ життя, знехтувавши нав╕ть с╕мейним щастям. Я думаю, в╕н ч╕тко уявляв, що знаходиться на передньому кра╖ боротьби за укра╖нську культуру, а значить – за ╕снування укра╖нсько╖ нац╕╖, ╕ що це д╕йсно боротьба, в як╕й не можна об╕йтись без жертв. ╤ д╕йсно, його вчинок ув╕йшов в ╕стор╕ю, як один ╕з зразк╕в прояву лицарського духу представник╕в нашого народу. Але власне, народу, а не л╕тературних адм╕н╕стративних бонз. Бо величезна культурна ╕ мовна скарбниця, що ╖╖ залишив п╕сля себе Микола Олекс╕йович Лукаш, так ╕ залишилась не виданою (точн╕ше, виданою частково). Залишилася на картках взята з народу ун╕кальна лексикограф╕чна колекц╕я, яку в╕н збирав усе життя. Видання чи не видання спадщини Лукаша явля╓ собою ще один «лакмусовий пап╕рець», який в╕н п╕сля себе залишив, що виявля╓ р╕вень зр╕лост╕ нашого сусп╕льства.

Мен╕ в житт╕ доводилося зустр╕чати зовс╕м простих людей, селян з незначною осв╕тою, в яких явно проглядався аристократизм, розвинене почуття г╕дност╕, оте вроджене духовне рицарство, причому, як серед чолов╕к╕в, так ╕ серед ж╕нок. Природжене лицарство ма╓ набагато б╕льше шанс╕в себе проявити при наявност╕ певно╖ ╕де╖, тому що ╕дея надиха╓, спрямову╓, п╕дносить, нада╓ осмисленост╕ д╕ям. Умови Запор╕жжя сприяли проявам лицарства, а тому ╕снував пост╕йний пот╕к "кандидат╕в" на лицарство ╕ натуральний в╕дб╕р певного типу характер╕в, що в╕дпов╕дали в╕льному козацькому духу. ╤ ц╕ лицар╕ складали ел╕ту козацтва. То ж на питання, чи були козаки лицарями, можна в╕дпов╕сти однозначно – серед козак╕в лицар╕ були, вт╕м, не вс╕, а скор╕ш за все – далеко не вс╕.

Взагал╕, сусп╕льство в╕льних ╕ в╕дпов╕дальних людей набагато част╕ше породжу╓ людей з розвиненим почуттям г╕дност╕, аристократ╕в духу, бо створю╓ в╕дпов╕дн╕ умови для прояв╕в в╕дпов╕дних рис характеру. "Окр╕м одягу, в них нема╓ н╕чого простацького" писав Боплан про козак╕в. Справжн╕ аристократи духу н╕коли не надавали б╕льшого значення одягу, нав╕ть давали носити нов╕ стро╖ сво╖м слугам, щоб вони трохи обтерлись. Бо зовн╕шн╕й вигляд в систем╕ ц╕нностей аристократа не ╓ пр╕оритетом. Козаки також демонстративно нехтували одягом ╕ взагал╕ – матер╕альними ц╕нностями, немов показуючи ╖х ╕стинну ц╕ну, по в╕дношенню до ц╕ни справжнього козацького, "лицарського" духу.

Цив╕л╕зац╕я ╕ головний ╖╖ прояв – державн╕сть, створю╓ кордони, зони, стани, касти, класи й категор╕╖ – все для того, щоб розд╕ляти, роз'╓днувати, ставити в залежн╕сть, дискрим╕нувати ╕ експлуатувати. Вона, зокрема, застосову╓ форму одягу, що в╕дпов╕да╓ стану, обмежу╓ в отриманн╕ осв╕ти, примушу╓ голитися чи навпаки, носити бороду, щоб в╕дразу по "морд╕ обличчя" чи по одягу можна було встановити стан людини ╕ в╕дпов╕дно до не╖ в╕дноситись. (Як пише М.М. Богословський, "Подданный должен был не только нести установленную указом службу, но должен жить в жилище, построенном по "указному" чертежу, носить "указное" платье и обувь, предавался "указным" увеселениям, подчинялся "указным" порядкам, в "указных" местах лечиться, в "указных" гробах хорониться и "указным" образом лежать на кладбище, предварительно очистив душу покаянием в "указные" сроки"). Нехтування одягом, як становою ознакою, то найперш╕ ╕ найб╕льш очевидн╕ прояви демократизму ╕ "вольност╕" сусп╕льства. (Але чорн╕ як земля козацьк╕ сорочки, про як╕ згадують московськ╕ посли, насправд╕ були пов'язан╕ з г╕г╕╓ною козак╕в – вони виварювали одяг в розчин╕ сум╕ш╕ березового дьогтю, воску ╕ лою, п╕сля чого тканина набувала нових якостей – не боялась води, не продувалась в╕тром ╕ головне – в╕длякувала комах, особливо бл╕х ╕ вошей. Козаки також натирали обличчя дьогтем для захисту в╕д комар╕в ╕ мух, п╕сля чого ╖х зовн╕шн╕сть д╕йсно могла викликати асоц╕ац╕╖ з чортами. Але ╕ до чорт╕в в╕дношення у козака також було сво╓р╕дне – "чорт б╕с, аби яйця н╕с"). Лицарство ╓ явище духовне ╕ найчаст╕ше пов'язане з ╕де╓ю служ╕ння, а не зиску ╕ наживи. В╕дсутн╕сть лицарства, в╕дсутн╕сть в╕дчуття себе частиною свого народу, в╕дсутн╕сть ╕де╖ ╕ вищих ц╕нностей, дом╕нування матер╕ального над духовним, може приводити до жахливих насл╕дк╕в. Прикладом можуть бути "польськ╕ козаки", що з'явилися в т╕ ж сам╕ козацьк╕ часи, так зван╕ л╕совчики (lisowczycy), що по сво╓му ставленню до р╕дних поляк╕в майже не в╕др╕знялись в╕д татар, а в Н╕меччин╕ аж до час╕в наполеон╕вських во╓н матер╕ лякали д╕тей «польськими козаками».

Взагал╕ то, природжен╕ рицар╕ духу складають дуже незначний в╕дсоток населення. Але ╖х роль – неоц╕нима. Вони ╓, як говорили ран╕ше, "с╕ль земл╕", праведники, св╕точ╕, що осв╕тлюють шлях в майбутн╓, показують посполитим людям де ╓ справжня ╕стина, справедлив╕сть ╕ краса, стають прикладами для наступних покол╕нь ╕ горд╕стю народу. Вони вт╕люють ╕ уособлюють т╕ риси нац╕онального характеру, за якими пот╕м ╕нш╕ народи оц╕нюють всю нац╕ю. Може завдяки цим людям збереглась наша культура ╕ укра╖нська нац╕я, бо таких людей серед нашого народу було не мало. Не випадково в тридцят╕ роки б╕льшовизм винищував в першу чергу представник╕в нац╕онально╖ народно╖ культури.

Основний ╕ найважлив╕ший висновок, який можна зробити, розглянувши таке ╕сторичне явище, як укра╖нське козацтво, поляга╓ в тому, що воно було орган╕чною ╕ нев╕д'╓мною складовою народу ╕ можливо, в╕д╕гравало найважлив╕шу роль в нац╕огенез╕, надавши йому т╕ специф╕чн╕ риси, що характерн╕ власне для укра╖нства. ╤накше й не могло бути, враховуючи, що козаками була майже половина населення (за даними перепису на Гетьманщин╕ – 45%). Рац╕ональн╕сть, тверез╕сть ╕ зважен╕сть в оц╕нках, вм╕ння пристосуватися до найскладн╕ших обставин, вперт╕сть в досягненн╕ мети, хазяйновит╕сть, незалежн╕сть ╕ схильн╕сть до покладання на власн╕ сили – ус╕ ц╕ риси нац╕онального характеру укра╖нця певною м╕рою пов'язан╕ з його козацькими коренями.

2.3. Укра╖нська хвиля.

У нас воля виростала,

Дн╕пром умивалась,

У голови гори слала,

Степом укривалась!

Т. Шевченко

Наявн╕сть ╕ндив╕дуально╖ свободи на протяз╕ багатьох покол╕нь як╕сно зм╕ню╓ тип людини в б╕к зростання в╕дпов╕дальност╕, як соц╕ального ╕нституту, необх╕дного для ╕снування сп╕льноти. Свобода в умовах в╕дсутност╕ в╕дпов╕дальност╕ кожно╖ людини за сво╖ д╕╖ автоматично приводить до хаосу ╕ руйнування сусп╕льних в╕дносин. Д╕йсно, уяв╕ть соб╕, що в поселенн╕, де проживають чесн╕, в╕дпов╕дальн╕ ╕ достойн╕ люди, певна частина мешканц╕в почала би обдурювати ╕ красти. Це в╕дразу зм╕нило б усю систему в╕дношень, породило би п╕дозру ╕ втрату дов╕ри м╕ж людьми, викликало б необх╕дн╕сть пост╕йного догляду за сво╖м майном, потребу в орган╕зац╕╖ в╕дпов╕дних ╕нституц╕й для протид╕╖ – тобто, апарату примусу до виконання певних норм. На цьому свобода зак╕нчу╓ться. ╤стор╕я нам показу╓, що сусп╕льство свободи не може бути створене з людей, що не мають досв╕ду свободи, сусп╕льство раб╕в може бути т╕льки тотал╕тарним. Сусп╕льство свободи ╓ продукт еволюц╕╖, може ╖╖ найдосконал╕ший продукт.

Це п╕дтверджу╓ться тим фактом, що в суворих, чи нав╕ть екстремальних умовах проживання завжди формувались сп╕льноти в╕льних людей, бо «як╕сть людини» ста╓ вир╕шальним фактором в таких умовах. Тому приклад – еск╕моси ╕ взагал╕ п╕вн╕чн╕ народи, жител╕ г╕р (Кавказу, Альп), помори, численн╕ общини старов╕р╕в в Рос╕╖, нарешт╕, кочовики в╕д ╢враз╕╖ до п╕вн╕чно╖ Африки, коли вони не були насильно включен╕ в кочову агресивну державу. В ус╕х випадках формувався тип в╕дпов╕дально╖ людини, що високо ц╕ну╓ свободу свою ╕ ╕нших. Повед╕нка ╕ стиль життя того ж Михайла Ломоносова, поморського сина, вочевидь св╕дчить про наявн╕сть вродженого в╕льного духу, що так вид╕ляло його серед рос╕ян. В╕льн╕ вих╕дц╕ з загнаних в др╕муч╕ л╕си старов╕рських общин, мали процв╕таючу торг╕влю в басейн╕ Волги, (а пот╕м заполонили ╕ Москву), яка трималась виключно на чесному слов╕ купц╕в, на повн╕й дов╕р╕ м╕ж «сво╖ми», що забезпечувало ╖╖ ефективн╕сть. В ╕тал╕йських в╕льних м╕стах, де р╕вень ╕ндив╕дуально╖ свободи був досить високий, виникло ╕ почало поширюватися В╕дродження ╓вропейсько╖ цив╕л╕зац╕╖. Але в ус╕х випадках, де можна говорити про прояви свободи, вона була укор╕нена, тобто мала п╕д собою ╜рунтовн╕ довготривал╕ п╕дстави. ╤ ц╕ п╕дстави дуже довго збер╕галися в ╕сторичн╕й пам'ят╕ ╕ культур╕ народ╕в, що колись були в╕льними. ╤ тому народи Кавказу, як╕ Рос╕я почала завойовувати ще з початку XIX стол╕ття, так ╕ не вдалося до к╕нця вгамувати, незважаючи на страшн╕ репрес╕╖, ╕ тому не вдавалося викоренити горезв╕сний «украинский сепаратизм».

Чи свобода автоматично, тобто з необх╕дн╕стю породжу╓ в╕дпов╕дальний народ ╕ досконале сусп╕льство, це питання окреме, яке потр╕бно досл╕джувати. Але зворотне твердження, напевно ╓ однозначно справедливим – народ-раб не може в╕дразу перейти до сусп╕льства свободи, бо свобода для раба не може в╕дразу перетворитись в "усв╕домлену необх╕дн╕сть", а спонука╓ до руйн╕вного свав╕лля. Приборкати цю стих╕ю можливо т╕льки за допомогою сильно╖ влади, яка знову перетворю╓ людей на раб╕в. Утворю╓ться порочне причинно-насл╕дкове коло, дуже типове для ╕сторичного розвитку б╕льшост╕ народ╕в, вирватися з якого далеко не завжди вда╓ться. Працю╓ ун╕версальний механ╕зм ╕нерц╕╖, що не дозволя╓ швидко позбутися ментальност╕ раба. В таких випадках свободу потр╕бно дозувати, як сильнод╕юч╕ л╕ки, ╕ дай бог, щоб при грамотному кер╕вництв╕ був пройдений весь шлях до досить повно╖ свободи, хоча б за два-три покол╕ння. Але з ╕ншого боку, той же самий механ╕зм ╕нерц╕╖ не дозволя╓ швидко перетворити, в╕льну людину на раба, а сусп╕льство в╕льних людей – на бидло. ╤ тому на Укра╖н╕ ще довго продовжувала ╕снувати Гетьманщина, Слобожанщина, В╕йсько Запорозьке Низове, а на Правобережж╕ безперервно виникали повстання проти гнобител╕в. Тому в м╕стах ╕ м╕стечках як гриби множились братства в╕льних людей, а кр╕пак Тарас Шевченко став символом прагнення до свободи.

Вих╕д з "зачарованого кола рабства" може бути еволюц╕йний, дуже довгий, або революц╕йний, коли сусп╕льство опиня╓ться в екстремальних умовах на меж╕ виживання. В останньому випадку в╕дбува╓ться швидка перебудова, фактично – злам св╕домост╕ б╕льшост╕ людей ╕ утворення нових соц╕альних практик пристосованих до нових умов виживання, перш за все, на засадах кооперац╕╖, звичайно, якщо соц╕альний орган╕зм в тих умовах не гине. На жаль, так╕ найтяжч╕ пер╕оди в житт╕ сусп╕льств не залишають п╕сля себе документальних св╕доцтв ╕ ми можемо бачити т╕льки к╕нцевий результат, наприклад, общини рос╕йських старов╕р╕в чи общини пуритан Ново╖ Англ╕╖, як╕ започаткували Сполучен╕ Штати. Мабуть найб╕льш добре документоване ╕сторичне явище – утворення держави ╤зра╖ль. Перша хвиля переселенц╕в-с╕он╕ст╕в на земл╕ Палестини 1882 – 1903 рок╕в отримувала сутт╓ву ф╕нансову п╕дтримку в╕д ф╕лантропа Едмона де Ротшильда ╕ певною м╕рою паразитувала на ц╕й п╕дтримц╕. Представники друго╖ хвил╕ 1904 – 1914 року, т╕ що в нелюдських умовах осушували безлюдн╕ болота ╤зреельсько╖ долини, мерли в╕д маляр╕╖, працювали на земл╕, не маючи жодного попереднього досв╕ду, впроваджували ╕врит, самотужки боронилися в╕д агресивних сус╕д╕в, створювали нову батьк╕вщину для сво╖х нащадк╕в, власне вони започаткували нову ментальн╕сть ╕ нов╕ соц╕альн╕ практики, стали центром кристал╕зац╕╖ фактично ново╖ нац╕╖. Бо були ╓вре╖ ╕ ╓вре╖. Були т╕, що не витримали випробувань ╕ повт╕кали в Америку (таких була переважна б╕льш╕сть) ╕ була купка пас╕онар╕╖в, ╕деал╕ст╕в, що мр╕яли про в╕ддалене майбутн╓. Ось цей перв╕сний ╕мпульс, якщо його не псу╓, не плюндру╓ держава, значною м╕рою визнача╓ подальшу долю соц╕ального орган╕зму. Цей перв╕сний ╕мпульс створив хвилю, яка прокотилася по вс╕х землях, всмоктала в╕дпов╕дн╕ характери, ╕ за два-три покол╕ння була створена п'ятим╕льйонна нова ╕зра╖льська нац╕я ╕ модерна держава.

Напевно, в постмонгольський пер╕од на поруб╕жж╕ виник «центр кристал╕зац╕╖» ново╖ сп╕льноти в╕льних людей, який започаткував довгий, на протяз╕ двох – трьох стол╕ть, еволюц╕йний процес самоорган╕зац╕╖ ╕ формування ново╖ соц╕ально╖ практики, що прив╕в до виникнення к╕лькох стан╕в – козак╕в, чумак╕в, в╕льних селян ╕ рем╕сник╕в, одночасно був процесом етногенезу укра╖нц╕в, процесу створення ц╕лком визначено╖ ментальност╕, притаманно╖ значн╕й частин╕ народу. Нестримна хвиля укра╖н╕зац╕╖ була утвердженням ╕де╖ свободи ╕ переваг, що ╖х да╓ самоорган╕зац╕я, утвердженням ментальност╕ в╕льно╖ людини, що вже н╕як не асоц╕ювала себе з русом (русином). Остаточний перелом в╕д Рус╕ до Укра╖ни на б╕льшост╕ земель в╕дбувся напевно близько к╕нця XVI – початку XVII стол╕ття, коли нова, як сказали б зараз, «нац╕ональна ╕дея» розповзлася по б╕льш╕й частин╕ територ╕╖ п╕вденно╖ Рус╕ ╕ перемогла остаточно, зм╕нивши само╕дентиф╕кац╕ю людей з руса на укра╖нця ╕ в╕дпов╕дно, зм╕нивши назву сво╓╖ земл╕ з╕ ставшо╖ чужою Рус╕ на р╕дну ╕ милу серцю в╕льну Укра╖ну.

В одному м╕сц╕ щоденника Ер╕ха Лясоти 1594 року, де в╕н домовля╓ться з запорожцями, чита╓мо: «Хай вони ... подадуться вверх Дн╕пром на Укра╖ну, тобто до кордону краю...». Тут Укра╖на – ще кордон краю (Рус╕) з Диким полем, як це традиц╕йно було прийнято. Але трохи нижче в╕н пише «...я вважав украй необх╕дним зберегти друзями людей, яких поважа╓ не т╕льки Укра╖на (цебто Волинь ╕ Под╕лля, де в них ╓ багато прихильник╕в), але ╕ вся Польща». Тобто, на той час була ще певна невизначен╕сть, хоча Укра╖на вже ч╕тко в╕дмежовувалась в╕д Польщ╕. Але через п╕встол╕ття Боплан, який покинув Укра╖ну в 1648 роц╕, коли «запахло жареним», вже без будь-яких сумн╕в╕в склада╓ повну карту, власне Укра╖ни, а не Рус╕ ╕ не Польщ╕. Я нав╕в приклади Лясоти ╕ Боплана, як людей, що безпосередньо перебували на Укра╖н╕, але будучи ╕ноземцями, в╕дносились до не╖ ц╕лком нейтрально ╕ в╕дсторонено. Люди, що були «зад╕ян╕ в процес╕», наприклад, Богдан Хмельницький, вживали назву, Укра╖на, серед «сво╖х», а «назовн╕» вживалась традиц╕йна назва, Русь. (Наталя Яковенко. Виб╕р ╕мен╕ versus виб╕р шляху. 2009).

В старих джерелах Реч╕ Посполито╖, в╕д к╕нця XVI стол╕ття, коли з'явилися перш╕ згадки про козак╕в ╕ до середини XVII ст., слово Укра╖на не зустр╕ча╓ться, мова йде про Русь, причому Под╕лля не включа╓ться до складу Рус╕ (вжива╓ться форма "Русь ╕ Под╕лля"). Але в ╕сторичн╕й сер╕╖ А. Пав╕нського ╕ О. Яблоновського ZrСdla dziejowe (╤сторичн╕ джерела), що почала видаватися з 1875 року, вжива╓ться терм╕н «земл╕ руськ╕», до яких в╕дноситься Волинь, Под╕лля ╕ Укра╖на. До Укра╖ни О. Яблоновський в╕дносить Ки╖вське ╕ Брацлавське во╓водства Реч╕ Посполито╖. (Укра╖на розглянута в 20-му том╕ «╤сторичних джерел»).

Природно допустити, що представники молодого етносу, що зародився на укра╖нах, з'являючись на Рус╕, в╕дчували свою окрем╕шн╕сть, в╕дм╕нн╕сть в╕д забитих, затурканих селюк╕в, що довгий час перебували п╕д пресом спочатку баскак╕в, пот╕м сво╖х князьк╕в, боярчик╕в ╕ шляхти, яка до того ж не могла ╖х захистити в╕д татарських погром╕в. Цей дух свободи, власно╖ г╕дност╕, неп╕длеглост╕, безстрашност╕ що в╕дчувався в повед╕нц╕, настанов╕, мов╕ не говорячи вже про в╕дм╕нност╕ в одяз╕, сутт╓во вир╕зняв прибульц╕в серед м╕сцевих обивател╕в. Ця очевидна в╕дм╕нн╕сть не могла не закр╕питись в мов╕, в форм╕ визначення цих людей. Принцип визначення прибульц╕в в ус╕ часи ╕ серед ус╕х народ╕в був ╕ ╓ стандартний – по тому зв╕дки людина прибула: з укра╖н – значить укра╖нець. Напевно, ╕ сам╕ укра╖нц╕ так себе називали. Власне з цього почалася мала, невидима оком ╕ тиха, я сказав би, революц╕я укра╖н╕зац╕╖, що хвилею пройшла в╕д укра╖н поруб╕жжя до етн╕чних кордон╕в домонгольсько╖ п╕вденно-зах╕дно╖ Рус╕ – земель полян, древлян, с╕верян, улич╕в, бужан ╕ нав╕ть волинян. На в╕дм╕ну в╕д соц╕альних революц╕й, це була революц╕я ментальна, що в╕дбува╓ться в голов╕, революц╕я перетворення руса на укра╖нця, нав╕ть можна сказати, революц╕я г╕дност╕. Всяка ментальна революц╕я, хоча б частково, ма╓ в сво╖й основ╕ якусь ╕дею, чи нав╕ть мр╕ю. В ц╕й революц╕╖ мр╕я була зримою, конкретною ╕ вона була поряд – «друга об╕тована земля, що кип╕ла молоком ╕ медом» ╕ кр╕м того, там була свобода. Ця очевидна перевага свободи над несвободою була найб╕льш привабливою.

Як уже говорилось, ментальн╕сть народу в середньому не може зм╕нюватися швидко ╕, як правило, пов'язана з╕ зм╕ною покол╕нь. ╤нтенсивн╕сть процесу залежить в╕д р╕вня ментального напруження в сусп╕льств╕, але в будь-якому випадку ментальн╕сть старшого покол╕ння залиша╓ться незм╕нною ╕ явля╓ собою ╕нерц╕йний фактор. Але п╕сля того, як ментальн╕сть утвердилась, вона так само продовжу╓ ╕снувати нав╕ть коли соц╕альн╕ умови радикально зм╕нилися (це ╓ ╕сторична або нац╕онально-культурна пам'ять). Ось цей, як ми ран╕ше його назвали, фазовий зсув в р╕зних вим╕рах соц╕ального процесу, ста╓ причиною певних ╕сторичних явищ, що можуть викликати подив, якщо не враховувати перед╕стор╕ю, нав╕ть давн╓ ╕сторичне минуле.

Убог╕сть ╕нформац╕╖ про т╕ далек╕ часи може стати причиною виникнення ╕сторичних реконструкц╕й, як╕ мають мало сп╕льного з д╕йсн╕стю, тому ми ма╓мо покладатись т╕льки на т╕ факти, фактори ╕ законом╕рност╕, що не викликають жодного сумн╕ву. Серед них – зростання к╕лькост╕ населення на Рус╕ в "пер╕од спокою" в╕д 1240 до 1482 року; економ╕чна недостатн╕сть кочових утворень ╕ Кримського ханства, перш за все, проблема зерна; проблема сол╕ на Рус╕; розвиток торгових стосунк╕в; турецький васал╕тет Криму, захоплення турками Кафи (Феодос╕╖) в 1475 роц╕ ╕ орган╕зац╕я там невольничого ринку; Любл╕нська ун╕я 1569 року ╕ введення кр╕посного права на Рус╕-Укра╖н╕, зг╕дно Третього Литовського статуту 1588 року.

Демограф╕чний тиск – один з найважлив╕ших вим╕р╕в соц╕ального процесу, в той же час, м╕н╕мально в╕дображений в ╕сторичних хрон╕ках. (Т╕льки в казках заф╕ксовано, що старший син отриму╓ млина, а молодший – кота ╕ в╕дкриту дорогу на вс╕ чотири сторони). Щаслива та кра╖на, яка ма╓ в╕льний прост╕р для подальшого розширення, нав╕ть якщо цей прост╕р не зовс╕м звичний чи нав╕ть ворожий. Укра╖на мала Великий степ, Дике Поле з розк╕шною землею ╕ п╕дходящим кл╕матом. То ж туди прямували надлишки люду, тут знаходили сво╓ пристанище т╕, хто прагнув вол╕, пригод, романтизму, хто не м╕г себе знайти в одноман╕тному, чи тупому ╕ безпросв╕тному житт╕. Тож поступово уходництво мало зм╕нитись м╕грац╕╓ю, а зона розселення з необх╕дн╕стю мала поширюватись в╕д р╕чок в б╕к степу. Прибувши на "землю об╕товану" переселенець стикався з проблемами, про як╕ ран╕ше не мав жодного уявлення – вода, дерево, житло, опалення, обробка земл╕.

У монгол╕в була сувора (п╕д страхом смертно╖ кари) заборона митися в природних водоймах. Вважалося, що так╕ д╕╖ викликають грозу. (Гроза в степу з руйн╕вним шквальним в╕тром – страшна стих╕я). Таке см╕хотворне з точки зору нашого сучасника пояснення, насправд╕ ма╓ глибшу причину – людина, що звикне до св╕жо╖ проточно╖ води не захоче йти в степ на коч╕в'я. Вода – одна з основ життя ╕ проблема води повста╓ одною з перших, як т╕льки розта╓ сн╕г ╕ п╕дсиха╓ степ. Ця проблема в степу ма╓ т╕льки ╓дине вир╕шення – колодязь. Колодязь в степу глибиною до к╕лькох десятк╕в метр╕в – це технолог╕чно дуже складна споруда, яка п╕д силу т╕льки колективу з певним набором спец╕ал╕ст╕в. Тож наявн╕сть колодязя, чи джерела води була необх╕дною умовою для поселення, ╕ таким чином, люди селились селами, що мали колодязь, ╕ нов╕ прибульц╕ приставали до таких с╕л, а коли село розширялось, будували "кутком" новий колодязь ╕ т. д. Це (╕ не т╕льки це) обумовлювало ╕снування певного товариства – громади, що була формою самоорган╕зац╕╖ при необх╕дност╕ сп╕льних д╕й.

Друга проблема – деревина, точн╕ше ╖╖ в╕дсутн╕сть. Нов╕ поселенц╕, що ви╖хали рано навесн╕ до грязюки, мали до зими вже побудувати хату ╕ хл╕ва для худоби. В╕дсутн╕сть достатньо╖ к╕лькост╕ деревини спонукала до пошуку нових технолог╕й буд╕вництва. Було використане те, що ╓ в достатку ╕ те що лежить п╕д ногами – солома ╕ глиниста земля, або сум╕ш глини з п╕ском. Новий буд╕вельний матер╕ал, що проник в Укра╖ну явно через кочовик╕в – саман (на тюркських мовах – солома) був порятунком для жител╕в степу. Буд╕вництво могло йти каркасним методом, або з використанням саманних блок╕в. Дал╕ ст╕ни штукатурились глиною ╕ обмазувались вапном. Дах робився з соломи, дуже крутий, щоб не затримував на соб╕ кучугури сн╕гу (не створював сн╕гове навантаження) ╕ дозволяв робити досить легку конструкц╕ю без потужних крокв. Печ╕ робили з цегли-сирцю. Але збудувати таку хату, ╕ взагал╕ – обжитись, пристосуватись до нових умов без сторонньо╖ допомоги було вкрай важко. В якост╕ палива використовувався к╕зяк – сум╕ш калу траво╖дних тварин з соломою, сформована в вигляд╕ корж╕в ╕ висушена. Дума╓ться, що ця технолог╕я також запозичена в╕д степовик╕в – кочових скотар╕в, для яких вона ╓дино можлива.

Але адаптац╕я до умов степу не могла бути виключно пасивною. Вже скоро на укра╖нах зазелен╕ли дерева, що стали в майбутньому одним ╕з символ╕в Укра╖ни – топол╕. Ц╕ дерева не т╕льки витримують умови степу, але й ростуть дуже швидко, так що посадки топол╕ скоро забезпечили м╕сцевих жител╕в необх╕дною к╕льк╕стю деревини. Важко переоц╕нити значення цього дерева для ранньо╖ Укра╖ни, а тому його символ╕чне значення зовс╕м не випадкове. Значно дал╕ на п╕вдень просунулись посадки сосни, для яко╖ ╕деально п╕дходили п╕щан╕ ╜рунти, непридатн╕ для вирощування зерна. Створювались полезахисн╕ смуги з кущ╕в ╕ дерев, що взимку затримували сн╕г, а вл╕тку – запоб╕гали в╕тров╕й ероз╕╖. Б╕ля хат повиростали садочки, кв╕тники, огорож╕ з плоту – поступово створювалася та Укра╖на, яка вже сутт╓во в╕др╕знялася в╕д Рус╕ ╕ яка через деякий час стала "обличчям" Укра╖ни, тим образом, який залишився для нас в творах л╕тератор╕в ╕ художник╕в, що зображали отой укра╖нський тихий домашн╕й "рай" на фон╕ безкра╖х лан╕в пшениц╕. Б╕ла хата в садочку географ╕чно точно в╕дпов╕да╓ ареалу розповсюдження укра╖нства. К╕лька десятил╕ть тому я, неодноразово ╖дучи по╖здом, спостер╕гав той разючий контраст, р╕зкий перех╕д в зовн╕шньому вигляд╕ с╕л при в'╖зд╕ з Рос╕╖, з ╖╖ чорними ╕збами, в прив╕тну б╕лу, наче осв╕тлену сонцем, Укра╖ну. В наш╕ часи цей контраст майже зник, внасл╕док розповсюдження нов╕тн╕х технолог╕й буд╕вництва.

Укра╖ни обживались розширювались, укр╕плялись. В XV стол╕тт╕ п╕шла вже серйозна торг╕вля з Кримом, найперше – головними продуктами, до кримц╕в – зерно, а зв╕дти – с╕ль. (П╕зн╕ше поклади сол╕ в╕дкрили на Донбас╕ (Слов'янськ), в XVI стол╕тт╕ великим центром солевар╕ння став Дрогобич.) Це була житт╓во необх╕дна торг╕вля, як для Укра╖ни, так ╕ для Криму. Вона безперервно продовжувалась, захищалась законами ╕ розширялась аж до настання епохи зал╕зниць. Ще в 1830 – 1840 роках чумаки забезпечували б╕льше половини об'╓му торг╕вл╕ с╕ллю, перевозили в╕д 2,5 до 4 м╕льйон╕в пуд╕в сол╕, в╕д 600 до 900 тисяч пуд╕в сушено╖ риби, 25 – 40 м╕льйон╕в пуд╕в зб╕жжя за р╕к, працювало близько 200 тисяч чумак╕в. (На картин╕ Айвазовського зображена чумацька валка, що тягнеться аж до горизонту). Чумацтво – виключно укра╖нське явище, продукт "хвил╕ укра╖нства", яка д╕йшла точно до кордон╕в поширення укра╖нства – укра╖нсько╖ мови, б╕ло╖ хати, ╕ в╕дпов╕дно╖ ментальност╕.

На м╕й погляд, власне чумацтво, б╕льшою м╕рою н╕ж козацтво, символ╕зу╓ феномен створення того першого осередку, центру кристал╕зац╕╖, що створив "хвилю укра╖нства". Ц╕лком зрозум╕ло, що козацтво привертало б╕льшу увагу ╕сторик╕в ╕ л╕тописц╕в, бо в ус╕ часи т╕, хто вбива╓, руйну╓ ╕ грабу╓ ставали предметом уваги ╕ нац╕онально╖ гордост╕, т╕ хто створював – не були удосто╓н╕ уваги, а т╕ хто с╕яв, орав ╕ годував, вважались бидлом, брудом на ногах доблесних во╖н╕в.

Утворення чумацтва, як масового явища, могло в╕дбутися т╕льки як результат переходу в╕д базового общинного типу ментальност╕, до б╕льш просунутого – ринкового типу ╕ в╕дпов╕дно, в╕д общинного типу соц╕ально╖ орган╕зац╕╖ до громади, як соц╕ально╖ орган╕зац╕╖ в╕льних людей. Община, як базова форма орган╕зац╕╖ створю╓ в╕дпов╕дну ментальн╕сть, для яко╖ ╓ характерним колектив╕зм, колективна в╕дпов╕дальн╕сть, в╕рн╕сть традиц╕ям, повага до старших ╕ до авторитет╕в, готовн╕сть служити сп╕льним ╕нтересам аж до самопожертви, повага до с╕мейних ц╕нностей, ворож╕сть ╕ недов╕ра до "чужинц╕в". Общинник "влитий" в сво╓ середовище, поза яким в╕н не уявля╓ свого ╕снування. Д╕йсно, людина, яка покинула общину, опиня╓ться в зовс╕м ╕нших в╕дношеннях з реальн╕стю. В╕дчуття себе частиною ц╕лого, ╓дност╕ з общиною, захищеност╕ покидають ╖╖, бо вона ма╓ сама приймати р╕шення ╕ за них в╕дпов╕дати особисто. Уяв╕ть соб╕ що мала в╕дчувати людина, що перший раз в житт╕ вир╕шила ╖хати в чумацьку подорож, що трива╓ в╕д сн╕гу ╕ до сн╕гу, подорож в неск╕нчений нев╕домий прост╕р, де гуляють татарськ╕ банди, ризикуючи не т╕льки зб╕жжям, яке отримане важкою працею, а може й сво╖м життям. Таке р╕шення могла прийняти т╕льки в╕льна людина, а ще до того, людина яку зовуть нев╕дом╕ простори, бажання взнати, що там за горизонтом, бажання нових вражень, готовн╕сть кинути виклик Степу, випробувати власн╕ сили, нав╕ть незважаючи на смертельну небезпеку. Тобто, це вже був козак, у старому, найпершому розум╕нн╕ цього слова – в╕льна людина. Це був прояв того духу, що разюче в╕др╕зняв козака-укра╖нця в╕д руса, того духу, який викликав непередаване захоплення ╕ перед силою якого неможливо було встояти. «Я хочу стати укра╖нцем» – напевно говорив малюк, ╕ в╕н ставав ╖м. «Козаче соболю, в╕зьми мене з собою на Вкра╖ну далеку» – просила д╕вчина. ╤ вона ставала укра╖нкою. Процес п╕шов. Почала формуватись укра╖нська ментальн╕сть – ментальн╕сть в╕льно╖ людини, що поширювалась до меж вже ╕снуючого на той час п╕вденно-руського етносу, перетворюючи його на етнос укра╖нський. ╤ поступово вс╕ руси почали звати себе укра╖нцями, а свою землю Укра╖ною, хоч спочатку це була назва т╕льки для внутр╕шнього вжитку.